ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи

У статті розглянуто вплив фашизму на ідеологію, організаційні засади й політичний стиль ОУН. Під кінець 1930-х рр. український організований націоналізм мав чимало спільних рис із фашизмом, але, на думку автора, радше належав до іншого різновиду революційного інтеґрального націоналізму – усташизму...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2012
Main Author:	Зайцев, О.Ю.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2012
Series:	Український історичний журнал
Subjects:	Історичні студії
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105943
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи / О.Ю. Зайцев // Український історичний журнал. — 2012. — № 1. — С. 89-101. — Бібліогр.: 56 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105943
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1059432025-02-09T20:26:25Z ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи OUN and Authoritarian-Nationalist Movements in Interwar Europe Зайцев, О.Ю. Історичні студії У статті розглянуто вплив фашизму на ідеологію, організаційні засади й політичний стиль ОУН. Під кінець 1930-х рр. український організований націоналізм мав чимало спільних рис із фашизмом, але, на думку автора, радше належав до іншого різновиду революційного інтеґрального націоналізму – усташизму. The article examines the influence of fascism on ideology, organisational principles, and political style of the OUN. By the late 1930s, Ukrainian organised nationalism had much in common with fascism, but rather belonged to another variant of revolutionary integral nationalism, which the author calls ustashism. 2012 Article ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи / О.Ю. Зайцев // Український історичний журнал. — 2012. — № 1. — С. 89-101. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105943 uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Зайцев, О.Ю. ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи Український історичний журнал
description	У статті розглянуто вплив фашизму на ідеологію, організаційні засади й політичний стиль ОУН. Під кінець 1930-х рр. український організований націоналізм мав чимало спільних рис із фашизмом, але, на думку автора, радше належав до іншого різновиду революційного інтеґрального націоналізму – усташизму.
format	Article
author	Зайцев, О.Ю.
author_facet	Зайцев, О.Ю.
author_sort	Зайцев, О.Ю.
title	ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи
title_short	ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи
title_full	ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи
title_fullStr	ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи
title_full_unstemmed	ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи
title_sort	оун і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної європи
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історичні студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105943
citation_txt	ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи / О.Ю. Зайцев // Український історичний журнал. — 2012. — № 1. — С. 89-101. — Бібліогр.: 56 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT zaicevoû ouníavtoritarnonacíonalístičníruhimížvoênnoíêvropi AT zaicevoû ounandauthoritariannationalistmovementsininterwareurope
first_indexed	2025-11-30T11:32:11Z
last_indexed	2025-11-30T11:32:11Z
_version_	1850214802294571008
fulltext	Укр.іст.журн. – 2012. – №1 о.Ю.ЗАйцеВ* ОУн І АВтОРитАРнО-нАЦІОнАлІстичнІ РУХи МІЖВОєннОЇ єВРОПи У статті розглянуто вплив фашизму на ідеологію, організаційні засади й по літичний стиль ОУН. Під кінець 1930-х рр. український організований на ціо налізм мав чимало спільних рис із фашизмом, але, на думку ав- тора, радше належав до іншого різновиду революційного інтеґрального на ціо налізму – усташизму. Ярлик «фашизму» тяжіє над Організацією українських націоналістів від моменту її заснування в 1929 р., коли українська преса різних політичних на- прямків саме цим терміном окреслила суспільно-політичний зміст нового руху. У відповідь оунівський офіціоз «Розбудова нації» заявляв про «невмісність назви “фашизму”, якою охрестили український націоналізм його противники»1. Із того часу й донині, то згасаючи, то спалахуючи з новою силою, тривають суперечки про відношення ідеології та практики ОУН до фашизму. Арґументи прихильників зарахування ОУН до фашистських рухів2 можна стисло підсумувати словами І.-П.Химки: «Годі сумніватися, ОУН справді була типово фашистською організацією, і про це свідчить купа ознак: її принцип “вождизму” (Führerprinzip), її прагнення заборонити решту політичних партій і рухів, її гасло у фашистському дусі (“Слава Україні! Героям Слава!”), її червоно- чорний прапор, її салютування піднесеною рукою, її ксенофобія й антисемітизм, її культ насильства та її захоплення Гітлером, Мусоліні й іншими вождями фашистської Европи. Що тут не фашистське?»3. Ніби відповідаючи на риторичне запитання І.-П.Химки, хоч і кілько- ма роками раніше, Г.Касьянов зауважив: «Якщо брати до уваги певний на- бір зовнішніх і функціональних ознак у певний період існування ор га ні- зації [...], то з неменшим успіхом можна ототожнювати ОУН, наприклад, з ідеологією та практикою радянського тоталітаризму 1930-х років чи з фун да менталістськими релігійними течіями»4. Отже, супротивни ки ото- то жнення ОУН із фашизмом здебільшого не заперечують спільних оз- нак, проте вважають їх не специфічно фашистськими, а характерними для будь-яких рухів тоталітарного або фун да менталістського штибу. Головну ж * Зайцев Олександр Юрійович – кандидат історичних наук, завідувач кафедри нової та но віт ньої історії України Українського католицького університету (Львів). E-mail: zaytsev@ucu.edu.ua 1 Цит. за: Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. – Вид. 3-тє. – К., 2007. – С.94. 2 Див., напр.: Бондаренко К. Фашизм в Україні. До історії проблеми // Українські варіанти. – 1997. – №2. – С.74–82; Poliszczuk W. Źródła zbrodni OUN i UPA: Integralny nacjonalizm ukraiński jako odmiana faszyzmu. – T.1. – Toronto, 2003 [репринт вид. 1998 р.]; Idem. Dowody zbrodni OUN i UPA: Integralny nacjonalizm ukraiński jako odmiana faszyzmu. – T.2. – Toronto, 2000; Grott B. Nacjonalizm Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów jako faszyzm // Różne oblicza nacjonalizmów: polityka – religia – etos. – Kraków, 2010. – S.257–268; Himka J.-P. The Importance of the Situational Element in East Central European Fascism // East Central Europe. – Vol.37. – 2010. – P.353–358. 3 Зенон Когут – Іван Химка. Україністи та Бандера: розбіжні погляди // Критика. – 2010. – Ч.3/4. – С.10. 4 Касьянов Г. Ідеологія ОУН: Історико-ретроспективний аналіз // Український історичний жур нал. – 2004. – №1. – С.41. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 90 О.Ю.Зайцев відмінність найчастіше вбачають у національно-визвольному спря муванні боротьби ОУН5. Новий сплеск дискусій в останні два – три роки більше стосується політики історичної пам’яті, ніж власне історії. Суть суперечки в її крайніх виявах зводиться до питання: чи діячі ОУН були героями національно-визвольної боротьби, яким слід ставити пам’ятники й виховувати на їх прикладі молодь, а чи «фашистськими» злочинцями, яких треба рішуче засудити? Ця стаття є спробою, по змозі абстрагуючись від актуальної політики, по вер- ну ти дискусію в більш академічне русло та запропонувати підхід до розв’язання проблеми, яка має два основні виміри: конкретно-історичний (еволюція ставлення ОУН до фашизму і, зокрема, до націонал-соціалізму, рецепція ідей, організацій- них засад, методів тощо) й типологічний (місце ОУН у типології політичних рухів, правомірність і доцільність її віднесення до рухів фашистського типу). Сьогодні годі заперечувати значний вплив фашизму на український націоналізм міжвоєнної доби. Він розпочався відразу після переможного «маршу на Рим» прибічників Б.Муссоліні у жовтні 1922 р. На тлі фрустрації, яку переживали українські самостійники після поразки у війні за незалежність, фашистська революція в Італії пробудила серед них жвавий інтерес, а в де- ко го – і нові надії. У фашизмі вбачали приклад успішного націоналістичного руху, який урятував свою державу від комуністичної загрози, об’єднав націю під єдиним сильним проводом і вдихнув у неї нове життя. Чимало українських націоналістів, особливо молодих людей, розчарованих у демократичних ідеалах «батьків», прагнули розкрити секрет успіху фашизму й, відтак, знайти дороговказ до власної перемоги. Ще напередодні створення ОУН рух, який почали називати «організованим націоналізмом», зазнав помітного впливу італійського фашизму. Публіцист Є.Онацький навіть саму ідею створення «залізної гієрархічної організації» націоналістів приписував цьому впливу6. Видається, однак, що ця ідея визріла передовсім як реакція на кризу демократичного українського «партійництва», а приклад фашизму лише забезпечив модель для наслідування. Саме Є.Онацький (з 1930 р. – представник ОУН у Римі) був найактивнішим пропаґандистом фашистського досвіду в організації7. Його статті дозволяють зрозуміти, що ж приваблювало у фашизмі українських націоналістів. Публіцист підкреслював, що ОУН цікавить не стільки фашистська практика використання державної влади, скільки його «ідеалістичні» аспекти як революційного руху: «Ми, представники поки що переможеного народу, вбачаємо в фашизмі, особливо в тій першій його ще недержавній стадії – інший бік до наслідування, – і то власне бік ідеалістичний. І ми не можемо миритись з накиненою нам “долею”, і ми мусимо 5 Див., напр.: Motyl A.J. The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism. 1919–1929. – Boulder, 1980. – P.162–173; Idem. Ukraine, Europe, and Bandera // Cicero Foundation Great Debate Paper. – №10/05 (March 2010). – P.3–5 [Електронний ресурс]: http://www. cicerofoundation.org/lectures/Alexander_J_Motyl_UKRAINE_EUROPE_AND_BANDERA.pdf; Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX–XX ст. – К., 1996. – С.207–208. 6 Онацький Е. Листи з Італії. I. Дещо про фашизм // Розбудова нації (Прага). – 1928. – Ч.3. – С.96. 7 Онацький Е. Італійська корпоративна держава // Там само. – 1929. – Ч.3/4. – С.78–84; Його ж. Журналізм в фашистівській Італії // Український голос (Перемишль). – 1930. – 16, 23 лютого; Його ж. Фашизм як реальна політика // Там само. – 27 квітня; Його ж. Паневропа і Антіевропа // Там само. – 8 червня; Його ж. Дві революції // Там само. – 15, 22, 29 червня. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи 91 її перемогти. І переможемо! – І ми мусимо скинути зі себе людину “ветху деньми” і витворити в душі своїй нову людину, – завжди активну, завжди молоду, завжди свідому своїх прав і обов’язків, – особливо обов’язків! Під кутом національного єднання – понад нашими партійними, становими та провінціяльними інтересами – повинна відбуватись ціла діяльність українського націоналіста»8. Однак не всі керівники ОУН поділяли ентузіазм Є.Онацького щодо фашиз- му. Член Проводу українських націоналістів (ПУН) М.Сціборський уважав, що «демонстративна прихильність та виспівування фашизму може привести до небажаних наслідків»9, оскільки створює враження залежності ОУН від зовнішніх чинників. Наприкінці 1932 р. у паризькій Українській громаді він виголосив доповідь «Критика фашизму». Дізнавшись про це, Є.Онацький обурився й поскаржився голові ПУН Є.Коновальцеві: «Чи ми будемо мати колись якусь лінію в нашій закордонній політиці? Бо, якщо я буду говорити тут про наші симпатії до Італії і до фашизму, а Сціборський буде в П а р и ж і бавитись в “критику фашизму”, то це значить сидіти між двома стільцями і то так незручно, що дуже скоро можна опинитися на підлозі»10. Є.Коновалець підтримав журналіста та, покартавши М.Сціборського за необдуманий крок, закликав надалі «брати на увагу нашу лінію і те, що від ОУН робить теж Онацький в Римі»11. Критикував М.Сціборського й оунівський представник у Великобританії Є.Ляхович: «Я ніяк не можу зрозуміти, чому в нього така ненависть, і то засаднича ненависть, до фашизму чи гітлєризму. Це ж стихія, яка нині захоплює світ, і ми якраз та течія, що має тій стихії відповідати»12. Схоже, що під тиском соратників М.Сціборський скоригував свої погляди, адже в його головній теоретичній праці «Націократія» (1935 р.) апології фашизму значно більше, ніж критики. Він твердив, що приклад фашизму має стати дороговказом і для поневолених народів: «Бо ті з них, що перелякано відвертаються від імперативних заповітів фашизму в силу своєї сліпої, безкритичної привязаности до наркозу демо-соціялістичних забобонів про “мир, злагоду, благоденствіє” та інтернаціонали, – ті з них ніколи не матимуть дійсного миру й свободи. Призначення таких народів – бути погноєм для інших!»13. Головну ж ваду послідовників Б.Муссоліні М.Сціборський убачав у тому, що вони вважали диктатуру не тимчасовим, а постійним принципом організації держави: «Перманентна диктатура зправила схильна позначати життя надмірним урядовим етатизмом і витворювати культ своєманітної “поліційної держави”, що гальмують розвиток суспільства та індивідуальности. Гадаємо, що цих прикмет не позбавлений і устрій фашизму»14. М.Сціборський вірив, що його власний проект суспільного й державного устрою («націократії») дозволить майбутній українській державі уникнути цієї небезпеки. 8 Онацький Е. Фашизм і ми // Розбудова нації. – 1929. – Ч.12. – С.401. Тут і далі курсив, жир- ний шрифт або розрядка у цитатах належать авторам цитованих текстів. 9 Цит. за: Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956: Історико-архівні нариси. – Т.1: Від Української військової організації до Організації українських націоналістів. 1920–1942. – К., 2005. – С.97. 10 Онацький Є. У вічному місті: Записки українського журналіста. – Т.3: 1933 рік. – Торонто, 1985. – C.22. 11 Там само. – С.33. 12 Там само. – Т.4: 1934 рік. – Торонто, 1989. – С.106. 13 Сціборський М. Націократія. – Париж, 1935. – С.58. 14 Там само. – С.59. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 92 О.Ю.Зайцев У другій половині 1930-х рр. в ідеологічному дискурсі ОУН утвердилися деякі прямі запозичення з арсеналу італійського фашизму, найважливішими з яких були концепції корпоративної (професійно-станової) держави і тоталітаризму. Переймали й організаційні принципи ієрархії та вождизму. Оунівський «культ героїзму» деякими своїми рисами теж наслідував символи і ритуали фашистів. Проте, запозичуючи в них окремі елементи, публіцисти ОУН не забували наголошувати на самобутності українського націоналізму15. Німецький різновид фашизму – націонал-соціалізм16 – привернув увагу українських націоналістів восени 1930 р., коли Націонал-соціалістична робіт- нича партія Німеччини (НСДАП) домоглася першого великого успіху на ви- борах до райхстаґу. Гітлеризм цікавив ОУН не лише як потенційний союзник у боротьбі за зміну міжнародного порядку, а і як ще один успішний приклад рево- люційного націоналізму, тому Крайова екзекутива (КЕ) ОУН розповсюдила се- ред членів організації збірку перекладів окремих глав із книги А.Гітлера «Моя боротьба» під назвою «Національно-соціялістичний рух». У передмові («Від ви- давців») крайовий провідник ОУН С.Охримович (В.Обухович) писав, що «“Майн Кампф” – твір безцінної всесвітньої вартости для кожного політичного чи су- спільного діяча». Водночас він висловлював застереження щодо расистської складової гітлеризму: «Спроба ж, яку являє собою концепція расизму, шляхом винищення усіх менш вартісних рас переможним мечем панівного народу, що цілий світ заставив би до послуг вищій культурі, здійснити світовий мир [...] має всі риски тої самої „штучности” і протиприродности, що ідея Маркса»17. Усе ж серед молодих членів ОУН у Галичині переважало переконання щодо ідейної спорідненості націонал-соціалізму з українським націоналізмом та мож- ливого союзу між ними, тому вони з ентузіазмом зустріли прихід НСДАП до вла- ди в Німеччині 1933 р. Автор, який підписувався «С.О.» (імовірно, Я.Стецько, тоді – ідеологічний референт КЕ ОУН), розглядав перемогу фашизму в Італії, націонал-соціалізму в Німеччині та майбутню українську революцію як ланки єдиної світової націоналістичної революції, що зламає панування «старих, реак- ційних націй» і «ляже в основу нового світу». Він вірив, що саме український на- ціоналізм покликаний розпочати новий етап цієї революції: зруйнувавши мос- ковську імперію та інші загарбницькі держави, він відкриє «новий розділ, нову епоху не лише в історії української нації, але й народів Сходу Европи. На чому кінчаться завдання фашизму чи націонал-соціялізму, на тому зачинаються за- вдання українського націоналізму»18. Ілюстрацією тогочасного сприйняття деякими молодими оунівцями націонал- со ціалізму може слугувати кореспонденція українського студента з Німеччини, який був свідком ритуального спалення нацистськими штурмовиками «шкідливих» 15 Сціборський М. Націократія; Брут Р. Культ героїзму. – Л., 1937; Подоляк М. Суспільний зміст націоналізму // На службі нації: Альманах. – Париж, 1938. – С.32–44. 16 Автор цієї статті поділяє інтерпретацію націонал-соціалізму як різновиду фашизму, хоча цей погляд – дискусійний (див.: Зайцев О. Інтерпретації фашизму в сучасній англо-американській історіографії // Україна модерна. – Ч.9. – К.; Л., 2005. – С.173–183). 17 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. – Ф.3833. – Оп.2. – Спр.40. – Арк.3. 18 С.О. Війна стабілізується (Огляд світових подій) // Наш клич (Львів). – 1933. – 19 березня; Його ж. Союзники большевизму // Там само. – 18 червня. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи 93 книг у Мюнстері й так описав свої переживання: «І в тій хвилині прихильність до німецької молоді росте. Бачу стоптану й оплюгавлену червону гидру в жидів- ських лахах, бачу її смерть і чую, що у мене серце починає битись приспішеним темпом. Ах, в цю хвилину завидую німцям, завидую їм їхньої рішучости»19. Є.Коновалець, який мав тверезіший погляд на нацизм, дратувався, читаю- чи такі кореспонденції, і кілька разів звертав увагу КЕ ОУН на необхідність «па ралізувати той телячий захват до гітлеризму, який [...] захопив наше рядове членство»20. Тому редакція газети «Наш клич» (орган ОУН у Галичині) вважала за потрібне наголосити: «Український націоналізм не є рішуче наслідуванням, але якраз самостійним, творчим рухом! Його ідеєю є відшукати й перевести в життя велике післанництво України. [...] І помиляється, хто шукає для на- ціоналізму взорів у фашизмі або гітлєризмі!»21. Ставлення нацистів до ОУН у 1933–1934 рр. не виправдало сподівань моло- дих «крайовиків». В умовах польсько-німецького зближення на початку 1934 р. Німеччина припинила фінансування ОУН, а в липні того ж року видала польській поліції М.Лебедя («Скибу») – організатора вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Б.Перацького. Тоді ж у Берліні затримали члена ПУН Р.Ярого. Ця, за ви- словом Є.Коновальця, «довбня, яка впала на голови нашого рядового членства», приголомшила прихильників орієнтації на гітлерівців. Як писав Є.Коновалець членові ПУН О.Сенику, «наше рядове членство на ЗУЗ (західних українських землях – О.З.) було незвичайно захопилося приходом гітлеризму до влади та по- кладало на нього великі надії […]. Щойно видача Скиби та арешт Ріка (мається на увазі Ріхард (Ріко) Ярий – О.З.) відкрили очі нашого членства на дійсну вартість гітлеризму, оскільки ходить про його відношення до української справи»22. Не випадково із середини 1934 р. в еміґраційній пресі ОУН починається крити- ка націонал-соціалізму, особливо його расистської складової23. Відновлення співпра- ці з нацистами в наступні роки спонукало ОУН припинити відкриті випади проти гітлеризму, однак у документах для внутрішнього користування критика тривала. Співробітник військової референтури ПУН М.Колодзінський у праці «Воєнна докт- рина українських націоналістів» (1938 р.) писав: «Гітлєр в “Майн кампф” зв’язує майже існування німецького народу з здобуттям Сходу Европи, а тим самим ро- бить з цього світоглядову справу націонал-соціялізму. Нас мусить обурити така екс- панзивність Гітлєра. А що вложили ті пошукувачі “равмів”24 у Східну Европу? [...] Бандити вони міжнародні, які хочуть зробити з України публичний міжнародній дім, щоби могли провадити тут свої хижацькі пляни»25. Утім, М.Колодзінський обу- рювався планами А.Гітлера не тому, що принципово відкидав імперіалізм, а тому, що вважав: на Сході Європи є місце тільки для однієї імперії – української. 19 Власт О. Німецьке студенство на охороні національного духа // Наш клич. – 1933. – 4 червня. 20 Цит. за: Онацький Є. У вічному місті. – Т.4. – С.190. 21 До джерел нашого руху // Наш клич. – 1933. – 16 липня. 22 Цит. за: Онацький Є. У вічному місті. – Т.4. – С.290–291. 23 Онацький Е. Ідеольоґічні й тактичні розходження між фашизмом і націонал-соціялізмом // Розбудова нації. – 1934. – Ч.5/6. – С.142–149; Його ж. Культ успіху // Там само. – Ч.7/8. – С.162–169. 24 Від нім. Raum – простір. М.Колодзінський натякає на гітлерівську концепцію здобуття «життєвого простору» (нім. Lebensraum) для німців на Сході Європи. 25 Архів ОУН у Києві. – Ф.1. – Оп.2. – Спр.466. – Арк.26 (пор.: Там само. – Спр.465. – Арк.25). Ці слова було опу ще но у циклостильному виданні першої частини праці М.Колодзінського (1940 р.) в окупованому німця- ми Кра ко ві (див.: Колодзінський М. Українська воєнна доктрина. – Ч.1. – Торонто, 1957 (передрук із 1 вид.)). Укр.іст.журн. – 2012. – №1 94 О.Ю.Зайцев Отже, керівники ОУН добре здавали собі справу й зі ставлення гітлерівців до слов’ян як до нижчої раси, і з аґресивних намірів фюрера здобути «життє- вий простір» для німців на Сході Європи, однак не бачили іншого виходу для українців, крім спілки з Німеччиною – єдиною державою, здатною зруйнувати статус-кво в Європі. Як доводив Дж.Армстронґ, головним мотивом співпраці з нацистами таких рухів, як ОУН, хорватські усташі та словацькі глінківці було не уявлення про спільність ідеології та цілей, а прагнення використати допомо- гу Німеччини в боротьбі проти панівних етнічних груп – росіян і поляків, сербів, чехів – із метою створення власних національних держав26. Утім, ані факт співпраці з фашистськими режимами, ані ті чи інші міркування щодо її мотивів не є визначальними для відповіді на типологічне питання – чи право- мірно вважати ідеологію та практику ОУН різновидом фашизму? Відповісти на ньо- го непросто, оскільки загальноприйнятої інтерпретації фашизму не існує27. Однак в останні роки частина дослідників досягла досить хиткої згоди щодо низки фунда- ментальних ознак, характерних для всіх різновидів фашизму, якими вважають: – революційний ультранаціоналізм (інтеґральний націоналізм); – міф національного відродження (або палінгенезу), згідно з яким період за- непаду нації має змінитися її відродженням у постліберальному новому порядку; – авторитаризм і тоталітаризм; – вождизм (принцип фюрерства); – позитивне ставлення до насильства та війни, культ воєнних чеснот; – імперіалізм або прагнення до експансії; – намагання очистити національну спільноту від чужих і ворожих елементів; – спроби мобілізації мас та створення масової партії. Крім того, деякі риси вважають характерними лише для окремих різнови- дів фашизму. Такою поширеною, але необов’язковою, ознакою є расизм, і, зокре- ма, расистський антисемітизм. Для прикладу наведемо дефініцію фашизму авторитетного «патріарха» фа- шистських студій С.Пейна: «Фашизм можна визначити як форму органічного рево- люційного ультранаціоналізму, що прагне національного відродження, спирається переважно на віталістичну й нераціоналістичну філософію, будується на позірно су- перечливому поєднанні крайнього елітаризму та мобілізації мас, наголошує прин- ципи ієрархії і вождизму, позитивно оцінює насильство, певною мірою, як мету, а також як засіб, і схильний розглядати війну і/або воєнні чесноти як норму життя»28. Чи відповідала ідеологія та практика Організації українських націоналістів окресленому вище «ідеальному типу» фашизму? Навряд чи потрібно доводити, що для ОУН були характерні інтеґральний націоналізм і міф прийдешнього від- родження упослідженої нації, що його Р.Ґриффін уважає стрижнем фашистської 26 Armstrong J.A. Collaborationism in World War II: The Integral Nationalist Variant in Eastern Europe // Journal of Modern History. – Vol.40. – 1968. – №3. – P.396–410. 27 Їх стислий огляд див.: Iordachi C. Comparative Fascist Studies: An Introduction // Comparative Fascist Studies: New Perspectives / Ed. by C.Iordachi. – London; New York, 2010. – P.1–50. 28 Payne S.G. Fascism and Racism // The Cambridge History of Twentieth-Century Thought / Ed. by T.Ball and R.Bellamy. – Cambridge, 2003. – Ch.5. – P.124. Див. також інші дефініції: Griffin R. Introduction // World Fascism: a Historical Encyclopedia / Ed. by C.Blamiers with P.Jackson. – Santa Barbara, 2006. – Vol.I. – P.2; Paxton R.O. Comparisons and Definitions // The Oxford Handbook of Fascism / Ed. by R.J.B.Bosworth. – Oxford; New York, 2009. – P.549. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи 95 ідеології29. Та чи були притаманні ОУН такі «фашистські» риси, як тоталітаризм, вождизм, імперіалізм, культ насильства і воєнних чеснот? Усе це – питання вельми спірні, тож їх доцільно розглянути докладніше, як і тезу про антисемітизм ОУН. До середини 1930-х рр. в ОУН не було чіткої концепції майбутнього дер- жавного устрою України. Загалом усі погоджувалися, що після національної революції має настати період національної диктатури, але не було ясності, яким буде постійний державний лад, коли диктатура виконає свої завдання. У лавах оунівців були як прихильники президентської демократії американського зраз- ка, так і апологети однопартійної тоталітарної системи. Вождизм на перших порах практично не був притаманний ОУН. Хоча ста- тут організації наділяв голову ПУН майже диктаторськими повноваженнями, фактично керівництво було колективним. У 1932 р. Є.Коновалець навіть до- рікав своїм соратникам, що вони, теоретично розуміючи важливість персоні- фікації націоналістичного руху, нічого не роблять для зміцнення авторитету лідера30. Лише з 1933 р. в ОУН з’являються деякі зовнішні ознаки вождизму, включно з вітанням «Слава Україні! – Вождеві слава!». Однак реального культу особи Є.Коновальця за його життя так і не склалося. Імперіалізм також не був визначальною рисою ОУН в перші роки її існу- вання. Серед членів організації побутували різні погляди на цю проблему: одні вважали, що майбутня українська держава повинна обмежитися етнічними кордонами, інші – переважно молоді послідовники Д.Донцова – наполягали, що здоровій нації притаманні експансія й імперіалізм. Різними були погляди членів ОУН і на необхідність меж застосування насиль- ства. Противником терору був член ПУН Д.Андрієвський – людина радше консер- вативних, аніж революційних поглядів. Натомість інший член проводу – В.Мар- ти нець – уважав, що в майбутній українській державі насильство, ба навіть терор, бу дуть необхідні не лише для придушення внутрішніх ворогів, а й для переви- ховання народу. У 1929 р. він писав відомій діячці жіночого руху М.Рудницькій: «Жах огортає, коли подумаю про відносини на В[еликій] Україні. [...] Та ж в цім царстві хамів і жеброти треба буде при українській владі хопитися методів Петра В[еликого]: терором треба буде їх вчити шанувати людську гідність, терором впо- ювати пошановання людського „я” (що за парадокс), терором заводити чистоту і по- рядок і т.д., навіть видавати державні розпорядки про ношення ковнірців, спосіб поведення, їдження тощо. Одну диктатуру треба буде замінити другою, яка буде пе- ремінюватися в народоправство поволи, в міру виховання мас тою ж диктатурою. [...] Видно таки з раба зробити людину вільну не можна инакше, як при помочі бука. Для добра того ж нещасного народу треба ж бити його нагаєм, бо инакше до споконвіку не прочуняється й не покине свого ярма. Треба нам самим замі- нити ворогів, треба нам українцям (частині) стати „варягами” над самим собою (загалом), бо не позбудемося чужих „варягів”. [...] Ніде правди діти: терором і насильством над власним народом слід добувати йому волю»31. 29 Griffin R. Palingenetic myth // World Fascism: a Historical Encyclopedia. – Vol.II. – P.498–499. 30 Документи і матеріали з історії Організації українських націоналістів. – Т.2. – Ч.1: 1931– 1934 роки / Упор. Ю.Черченко. – К., 2010. – С.204–205. 31 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф.269 – Оп.1. – Спр.174. – Арк.81. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 96 О.Ю.Зайцев Антисемітизм спершу не був властивий ОУН, хоч окремі члени організації й не приховували неґативного ставлення до євреїв. У 1930 р. «Розбудова нації» вмістила програмну статтю М.Сціборського, який закликав українців і євреїв до порозуміння, твердячи, що завданням майбутньої української влади «буде дати жидам рівноправне положення й можність виявляти себе у всіх ділянках суспільно-громадської, культурної та иншої діяльности», а це сприятиме вироб- ленню в єврейських масах державницького патріотизму щодо України32. Отже, спочатку ОУН, попри свій авторитарний і революційний характер, не мала виразних фашистських ознак. Проте обставини 1930-х рр. – терор у ра дянсь- кій Україні, зростання авторитаризму й фашизму в Європі, посилення репресій у Польщі – сприяли радикалізації і «фашизації» організованого націоналізму. Люди з демократичними поглядами втрачали вплив або покидали ОУН. Провідним тео ретиком майбутнього політичного устрою України став М.Сціборський, який ще у 1930 р. накреслив поетапний план ослаблення та знищення українських партій із тим, щоби після національної революції у країні залишилася лише одна керівна політична сила – Організація українських націоналістів33. Концепція націократії М.Сціборського, покладена згодом в основу політичної програми ОУН 1939 р., була спробою сконструювати українську модель тоталі- тарної держави, в якій організований націоналізм на чолі з «вождем нації» став би єдиною керівною і спрямовуючою силою34. Щоправда, хоч М.Сціборський пре- тендував на створення ориґінальної моделі, насправді в ній аж надто відчутний вплив фашистського корпоративізму. Сам теоретик націократії добре здавав собі справу з її тоталітарного характеру і в першій статті свого проекту конституції України (осінь 1939 р.) записав: «Україна є суверенною, авторитарною, тоталі- тарною, професійно-становою державою, що носить назву Українська Держава»35. Наприкінці 1930-х рр. члени ОУН залюбки називали свій націоналізм ав- торитарним і тоталітарним. Так, у статті М.Подоляка читаємо: «На зміну цим двом протинаціональним концепціям (демолібералізму та марксизму – О.З.), що так тісно зв’язані між собою матеріялістичним розумінням життя, приходить сучасний революційний, тоталітарний і авторитарний націоналізм»36. Ясна річ, українські націоналісти, як і італійські фашисти, вкладали в поняття «тоталі- тарний» позитивний зміст. Як зазначає Р.Ґриффін, «у фашистському мислен- ні [...] логіка тоталітаризму – це логіка не гноблення і руйнування, а творчої деструкції – руйнування для побудови нового порядку»37. Тоталітаризм, навіть теоретичний, вимагав культу вождя. Після загибелі в 1938 р. Є.Коновальця було впроваджено його посмертне пошанування як «вождя, ос но во по ложника й обновителя»38, а незабаром виник і культ живого провідника – А.Ме ль ника, якого ОУН проголосила не лише своїм лідером, а й «вождем ук раїнсь кої 32 Сціборський М. Український націоналізм і жидівство // Розбудова нації. – 1930. – Ч.11/12. – С.266–272. 33 ЦДАГО України. – Ф.269. – Оп.1. – Спр.178. – Арк.166. 34 Сціборський М. Націократія. – Розд.VI; Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Док. і мат. / Упор. Т.Гунчак, Р.Сольчаник. – Т.II. – [Б.м.,] 1983. – С.401–402. 35 Документи і матеріали з історії Організації українських націоналістів. – Т.7: Документи Комісії державного планування ОУН (КДП ОУН) / Упор. О.Кучерук, Ю.Черченко. – К., 2002. – С.8. 36 Подоляк М. Суспільний зміст націоналізму // На службі нації. – Париж, 1938. – С.32. 37 Griffin R. Palingenetic Myth. – P.499. 38 Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. – Т.II. – С.420. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи 97 нації». Утім, новий лідер аж ніяк не дорівнював своїм авторитетом Є.Ко но ва ль- цеві, а його штучно творений культ не вберіг організацію від розколу в 1940 р., після чого кожен відлам ОУН проголосив «вождем нації» власного керманича. Яскравим свідченням фашизації частини членів ОУН стала написана для внутрішнього вжитку праця М.Колодзінського «Воєнна доктрина українських на- ціоналістів» (1938 р.), де з граничною відвертістю викладалися погляди радикаль- ного крила організації, домінував культ сили, війни, героїзму й експансії. Так, ав- тор застерігав, що українська держава не повинна обмежуватися етнографічними кордонами («Український нарід не живе на те, щоби спокійно заїдати благодати своїх етнографічних земель і зачаджуватися у власному смороді»39) – майбутні дер- жавні рубежі, крім власне українських земель, мали охоплювати Молдавію, знач- ні частини Румунії, Польщі, Білорусії, Росії (аж до Середньої Волґи та Каспію), Північний Кавказ, Баку й Апшеронський півострів із його нафтовими родовища- ми40. Та це була лише програма-мінімум: «Так зачеркнута Україна це ще не є ім- періялізм. Це тільки мінімум, з якого не можемо ніяк зречися, бо нам треба такої України, щоб мати вихідну підставу для дальшого поступу вперед»41. «Дальший поступ» передбачав експансію у Центральну Азію, включення її у сферу імпер- ського впливу України та перетворення Казахстану на український домініон42. М.Колодзінський уважав, що плекання воєнних чеснот – головна запорука перемоги визвольних змагань43. Ще в першому варіанті своєї воєнної доктрини (1935 р.) він писав: «Лише духові мародери і нікчемні боягузи можуть верещати, що український нарід є нарід пацифістів. [...] Коли Україна буде самостійною і розвине воєнний інстинкт, рівночасно надаючи йому відповідні орґанізаційні форми, то ми будемо найбільше боєвим народом на світі»44. Не лише героїзм і готовність померти за Україну, а й жорстокість та ненависть до ворогів мали стати рисами націоналістичних повстанців: «Маса прагне пімсти за свої жертви, і не треба докучати її підчас виконування тої пімсти заповіддю про лю- бов до ближнього. [...] Супроти ворожого елєменту треба виказати таку жорстокість в час повстання, щоби десяте покоління боялося поглянути вбік України, а не то мати охоту йти на неї підбоєм. Жорстокість і ненависть мусить бути однакова як до історичного ворога, так і до свого, який є проти повстання, або старається переводи- ти в життя якусь іншу ідеольоґію, або політичну концепцію, як націоналістична»45. Серед історичних ворогів виняткове місце посідали євреї: «Безперечно, що гнів українського народу до жидів буде особливо страшний. Ми не маємо по- треби цей гнів гамувати, противно [– треба його] побільшувати, бо чим більше загине жидів під час повстання, тим буде краще для української держави, бо жиди будуть одинокою меншиною, яку не сміємо обхопити нашою денаціона- лізаційною політикою. Всі иньші меншини, які вийдуть живими з повстання, будемо денаціоналізувати»46. 39 Архів ОУН у Києві. – Ф.1. – Оп.2. – Спр.466. – Арк.80. 40 Там само. – Арк.49–72. 41 Там само. – Арк.78. 42 Там само. – Арк.161–170. 43 Там само. – Спр.465. – Арк.34–35. 44 Там само. – Арк.8. 45 Там само. – Спр.466. – Арк.96. 46 Там само. – Арк.136–137. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 98 О.Ю.Зайцев Чому, на думку членів ОУН, євреї не підлягали денаціоналізації (україніза- ції)? Відповідь знаходимо у статті В.Мартинця, опублікованій того ж таки 1938 р. Розглянувши суспільну роль єврейства в Україні, автор визнав її винятково не- ґативною: «Жиди в нас це не тільки елємент під політичним оглядом – ворожий, в соціяльно-економічнім відношенні – паразитарний, в культурно-національ- ній ділянці – шкідливий (денаціоналізаторський), у морально-ідеольоґічній площині – розкладовий (антидержавницький і інтернаціональний), але й під расовим оглядом це елємент непридатний до мішання й асиміляції». Навіть тоді, коли б євреї самі захотіли українізуватися й змішатися з українським на- селенням, цього не можна допускати, – був переконаний В.Мартинець, – щоби вони «під українською формою не дали нам жидівського духа, або іншими слова- ми: щоб (зверхня) українізація жидів не означала (внутрішнього) ожидовлення українців, ожидовлення не тільки кровного, але й психольоґічного». Найгіршим наслідком «ожидовлення» була б втрата українцями державницького інстинк- ту, нібито зовсім непритаманного «бездомно-бездержавному» єврейському на- родові. Щоб уберегти українців від такої небезпеки, В.Мартинець уважав за необхідне не лише заборонити мішані шлюби, а й повністю ізолювати євреїв від будь-яких – економічних, політичних і культурних – контактів з українцями. Фактично йшлося про те, щоб у майбутній українській державі замкнути всіх євреїв у ґетто, що мало б призвести до їх масової еміґрації47. Як бачимо, від 1930 р. ставлення ОУН до євреїв зазнало кардинальних змін48, на що вплинули переконання про виняткову роль єврейства у злочинах більшовицького режиму в Україні, а також спроби налагодити контакти з гітле- рівцями, що сприяло запозиченню елементів нацистської антисемітської ідеоло- гії. Можна припустити, що посилення антиєврейської риторики в публіцистиці ОУН було результатом кон’юнктурної мімікрії, викликаної бажанням здобути прихильність Берліна. Утім, як видно з «Воєнної доктрини…» М.Колодзінського, деякі націоналісти були щиро переконані, що для добра України євреїв слід по- збутися в будь-який спосіб, не зупиняючись перед фізичним винищенням. Усе ж, готуючись до повстання на випадок німецько-польської війни, КЕ ОУН у 1939 р. заборонила членам організації вчиняти репресивні дії щодо євреїв, арґу- ментуючи це тим, що у країнах західних демократій (Великобританія, Франція, США) євреї нібито мали вирішальний вплив на формування зовнішньої політи- ки49. Це може свідчити, що крайня антисемітська позиція М.Колодзінського та його однодумців на той момент не була панівною. Отже, український організований націоналізм кінця 1930-х рр. справді мав чимало спільних рис із фашизмом. Однак була й істотна відмінність, що її іґ- норує більшість дефініцій фашизму, але яку добре усвідомлювали українські націоналісти 1920–1930-х рр. На неї вказував Є.Онацький ще напередодні ство- рення ОУН: фашизм, на відміну від українського визвольного руху, був націо- налізмом державної нації50. 47 Мартинець В. Жидівська проблєма в Україні // Ідея в наступі: Альманах. – Лондон, 1938. – С.24–47. 48 Див.: Carynnyk M. Foes of our rebirth: Ukrainian nationalist discussions about Jews, 1929– 1947 // Nationalities Papers. – Vol.39. – 2011. – №3. – P.315–352. 49 Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН у 1929–1939 роках. – Л., 2010. – С.229. 50 Онацький Е. Листи з Італії. – С.95. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи 99 Такою ж була й офіційна позиція ОУН після її створення: «Фашизм це рух державного народу, це зроджена на соціяльнім підкладі течія, що змагалася за владу у власній державі. Український націоналізм це рух національно-ви- звольний, завданням якого є боротьба за державність, до якої має повести най- ширші маси українського народу. А тому українського націоналізму не тільки що не можна утотожнювати з італійським фашизмом, а навіть не можна до ньо- го надто приподібнювати»51. Утім, до кінця 1930-х рр. акценти дещо змістилися. Публіцисти ОУН і далі підкреслювали відмінності від фашизму в першій фазі розвитку націоналістич- ного руху, коли боротьба за ліквідацію окупаційного режиму та національну незалежність («моменти – неіснуючі для націонал-соціялізму й фашизму») від- сувала на другий план усі інші завдання. Однак, на думку М.Подоляка, «націо- налізм перших років підготовив ґрунт і дав основні принципові заложення для наступної фази свого діяння, фази “усуспільнення”». Тепер «національна рево- люція є не тільки визвольним рухом проти займанців, але, і то перш за все, вну- трішньо-українським рухом, який дає національному життю новий зміст і нові суспільно-політичні форми. Як внутрішній рух, українська революція ділала б навіть у самостійній державі (коли б вона тепер існувала) так, як ділає вона в Німеччині й Італії, де націонал-соціялізм і фашизм виступили для заперечення й ув ім’я перебудови старого, хворого національно-суспільного устрою»52. Отже, відмінності між українським націоналізмом як визвольним рухом і фашизмом у 1938 р. вже не сприймалися як принципові. Не вважає їх істотними й сучасний історик І.-П.Химка, який риторично за- питує: «Хіба та обставина, що ОУН була ще й національно-визвольним рухом, робить її не фашистською? Усташі теж були національно-визвольним рухом – то вони теж не фашисти? В’єт Конґ був національно-визвольним рухом – і тому не був комуністичним?»53. Не входячи в дискусію про досить далекий від нашої теми В’єтконґ, приглянь- мося ближче до руху усташів. Хорватська революційна організація «Усташа» – справді типологічно найближча до ОУН серед націоналістичних рухів Європи 1929–1945 рр., тож порівняння з нею цілком виправдане. В історіографії скла- лися два основні погляди на сутність ідеології усташів. Частина істориків трак- тує її як хорватський фашизм, інші – заперечують цю тезу54. На думку остан- ніх, цілі й діяльність усташів до 1941 р. істотно відрізнялися від фашистської практики. Рух усташів остаточно фашизувався лише після захоплення влади, коли проблему здобуття власної держави заступила проблема засад, на яких слід було її будувати55. Отже «повноцінний» фашизм як програма реорганізації держави на принципах ієрархії, вождизму й тоталітаризму можливий на такій стадії розвитку націоналізму, коли національна держава вже існує. На поперед- ніх стадіях можливе виникнення протофашизму – цим терміном позначають 51 Цит. за: Мірчук П. Нарис історії ОУН. – С.113. 52 Подоляк М. Суспільний зміст націоналізму. – С.35–37. 53 Зенон Когут – Іван Химка. Україністи та Бандера: розбіжні погляди. – С.10. 54 Див.: Беляков С.С. Идеология усташского движения: между этническим национализмом и фашизмом // Известия Уральского государственного университета. – 2005. – №39. – С.127–135. 55 Trifkovic S. Ustaša: Croatian Separatism and European Politics, 1929–1945. – London, 1998. – P.38–39, 266. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 100 О.Ю.Зайцев рухи, близькі до фашизму, яким, однак, бракує деяких істотних рис останнього, наприклад, реальних спроб мобілізації мас. Рухи на кшталт ОУН, усташів, Внутрішньої македонської революційної організації, радикального крила Глінківської словацької народної партії тощо становлять особливий різновид інтеґрального націоналізму бездержавних на- цій, що мав революційний характер і був спрямований, насамперед, на здобуття власної держави будь-якими, зокрема й насильницькими, методами. Для стис- лості назвемо цей тип політичних рухів усташизмом – тут цю назву викорис- тано як родове поняття, подібно до терміна «фашизм», який має два значення – суто італійське й універсальне. Хорватський усташизм можна розглядати як парадигматичний для рухів такого типу, оскільки він найбільшою мірою реа- лізував свій потенціал, пройшовши всі стадії розвитку – від зародження через встановлення національної диктатури до краху у фіналі. Усташизм як радикальна форма етнічного націоналізму не був гуманнішим чи менш схильним до насильства, ніж фашизм. Відомо, що усташі під час Другої світової війни влаштували жорстоку етнічну чистку Хорватії від сербів, євреїв і ромів, причому це був не спонтанний вибух насильства, а ідеологічно вмотиво- вана й спланована акція. В ОУН плани майбутніх етнічних чисток з’являються, починаючи з 1938 р. У «Воєнній доктрині українських націоналістів» читаємо: «Наше повстання не має тільки за завдання зміну політичного устрою. Воно мусить вичистити Україну з чужого, ворожого елєменту й з недоброго власного, ріднього. Тільки під час повстання буде нагода вимести буквально до останньої ноги польський елємент із ЗУЗ і в цей спосіб закінчити польські претенсії про польський характер цих земель. Польський елємент, що буде чинно ставити спротив, мусить улягти в боротьбі, а решту треба зтероризувати й примусити до втечі за Вислу. Бо не можна до цього допустити, щоб по здобуттю ЗУЗ польський елємент міг тут жити побіч українців. ЗУЗ в будучій Українській Державі має бути чистий під національним оглядом, бо ці землі мають особливе значіння для будучої Української Держави, й тому не буде часу на боротьбу з польським елє- ментом, якщо би такий ще вийшов нерозтрощений зовсім з повстання. [...] Треба пам’ятати, що чим більше пропаде підчас повстання ворожого елєменту, тим лег- ше буде відбуватися будова Української Держави й тим сильнішою вона буде»56. Паралелізм історії «Усташі» й ОУН можна побачити й в інших аспектах, однак урешті-решт їм судилася різна доля. Незалежна Держава Хорватія 1941– 1945 рр. – добра модель того, якою могла б бути Українська Держава під егі- дою Третього Райху, якби вона була створена. Розігнавши в липні 1941 р. уряд Я.Стецька, гітлерівці запобігли повторенню хорватського досвіду в Україні. Отже, підсумуймо. Ідеологія, організаційні засади та політичний стиль ОУН зазнали помітного впливу фашизму, особливо італійського, причому між 1929 і 1939 рр. цей вплив неухильно зростав. Найбільше на ідеології та цілях Організації українських націоналістів позначилися фашистські концепції кор- поративної держави й тоталітаризму, на організаційних принципах – вождизм і модель ієрархічної політичної організації, на політичному стилі – культ геро- їзму та воєнних чеснот. На кінець 1930-х рр. під впливом націонал-соціалізму 56 Архів ОУН у Києві. – Ф.1. – Оп.1. – Спр.466. – Арк.103–104. Укр.іст.журн. – 2012. – №1 ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи 101 серед частини членів ОУН посилився войовничий антисемітизм. Крім того, роз- виваючись у спільній із фашизмом мережі інтелектуального дискурсу україн- ський організований націоналізм більш-менш самостійно розвинув деякі риси, які також зближували його з фашизмом: волюнтаристський світогляд, культи- вування «палінгенетичного» міфу, ворожість до комунізму і «демолібералізму», свідоме загострення конфлікту поколінь. Таким чином, концепція, згідно з якою ідеологія і практика ОУН були фашистськими за своєю природою, має право на існування, особливо в рамках історії ідей. Однак, нехтуючи принциповими від- мінностями між націоналістичними рухами державних і бездержавних націй, вона породжує більше проблем, ніж допомагає розв’язати. Якщо шукати узагальнююче поняття для введення ідеології та практики ОУН у порівняльний контекст, то таким поняттям мав би бути не фашизм, а радше усташизм. Головні відмінності між ними випливають із факту наявнос- ті чи відсутності власної національної держави. Беручи до уваги цей критерій, можна сформулювати наступні робочі визначення. Фашизм – це форма рево- люційного інтеґрального націоналізму державних націй, що проголошує своєю метою національне відродження шляхом мобілізації мас і реорганізації держа- ви на засадах тоталітаризму, ієрархії, вождизму та мілітаризму. Усташизм – це революційний інтеґральний націоналізм, який розвивається за відсутності власної національної держави та прагне її здобути і втримати всіма доступними засобами, включно з терором. Історія руху хорватських усташів показує, що за «сприятливих» умов уста- шизм може набути форми протофашизму, а в разі здобуття власної держа- ви – створити режим фашистського типу. На відміну від хорватського досвіду, конфлікт ОУН із німецькою окупаційною владою в 1941–1943 рр. запобіг крис- талізації українського фашизму і спонукав революційних націоналістів до ґрун- товної ревізії своєї ідеології. The article examines the influence of fascism on ideology, organisational principles, and political style of the OUN. By the late 1930s, Ukrainian organised nationalism had much in common with fascism, but rather belonged to another variant of revo- lutionary integral nationalism, which the author calls ustashism.

ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи

Institution

Similar Items