Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії
У статті пропонується аналіз термінологічного визначення поняття «номенклатура» у сучасній вітчизняній і зарубіжній історіографії. This article provides an analysis of the definition of the concept “nomenclature” in
 modern Ukrainian and foreign historiography....
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105949 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії / П.В. Киридон // Український історичний журнал. — 2012. — № 1. — С. 171-182. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860183692901613568 |
|---|---|
| author | Киридон, П.В. |
| author_facet | Киридон, П.В. |
| citation_txt | Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії / П.В. Киридон // Український історичний журнал. — 2012. — № 1. — С. 171-182. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У статті пропонується аналіз термінологічного визначення поняття «номенклатура» у сучасній вітчизняній і зарубіжній історіографії.
This article provides an analysis of the definition of the concept “nomenclature” in
modern Ukrainian and foreign historiography.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:03:00Z |
| format | Article |
| fulltext |
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
п.В.киРидон*
нОМенКлАтУРА:
теРМІнОлОГІчнІ ІнтеРПРетАЦІЇ В ІстОРІОГРАФІЇ
У статті пропонується аналіз термінологічного визначення поняття «номен-
клатура» у сучасній вітчизняній і зарубіжній історіографії.
Вочевидь одним з індикаторів неоднозначності бачення певної історичної
проблеми, дискусійності трактувань аспектів, що її формують, різнобічності тео-
ретичних пояснень і наукових гіпотез є наявність розбіжностей у визначенні
ключових понять і термінів, що цю тему супроводжують. Подібну ситуацію спо-
стерігаємо в публікаціях, присвячених історії виникнення та функціонування
радянської номенклатури.
Одне з визначень поняття «номенклатура» пропонує матеріал із web-
ресурсу «Вікіпедія»: «Прошарок населення Радянського Союзу і країн Східного
блоку, який займав різноманітні ключові адміністративні посади в усіх сферах
діяльності у цих країнах: уряд, промисловість, сільське господарство, освіта
тощо. Як правило, вони були членами комуністичної партії, але є й винятки на
кшталт Патріарха Московського і всея Русі, котрий перебував у номенклатурі
секретаріату ЦК КПРС»1.
Зрозуміло, що така характеристика надто загальна, містить неконкретизова-
ні складові (скажімо, визначення номенклатури як прошарку населення), а отже,
видається недостатньою для розуміння суті предмета, використання в категорі-
ально-понятійному апараті при дослідженні проблем як безпосередньо історії но-
менклатури, так і близьких до неї питань вітчизняного минулого тоталітарної
доби. Виходячи з цього, щоб максимально конкретизувати змістове наповнення
терміна, розглянемо варіанти таких спроб у сучасній науковій літературі.
Зазначимо, що партійну номенклатуру було започатковано з ініціативи ге-
нерального секретаря ЦК РКП(б) Й.Сталіна у квітні 1923 р. Метою цього ново-
введення було впорядкування партійного контролю над кадрами. Так виник
список №1, контрольований особисто генсеком. До нього потрапили найвищі
державні посади. Було визначено, що призначати на них кандидатів чи звіль-
няти можна тільки за рішенням політбюро або секретаріату ЦК. Невдовзі виник
список №2, до якого включили інші важливі керівні посади. За його веденням
стежив організаційно-розподільчий відділ Центрального Комітету. Так було за-
початковано більшовицьку стратегію кадрової політики, яка з часом опинилася
під повним контролем із боку партії.
Власне, іншого механізму кадрових заміщень у тих конкретних історичних
умовах не було. Зламавши стару царську машину політичної організації управ-
ління суспільством, що базувалася на ієрархічно-феодальних і ринкових буржу-
азних засадах та становила доволі налагоджений механізм, більшовики мали
*Киридон Петро Васильович – кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри ук раїн-
сь кої історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
1 Советская номенклатура [Електронний ресурс]: http://ru.wikipedia.org/wiki/Со вет с кая_
но мен клатура
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
172 П.В.Киридон
«на ходу» винаходити йому заміну. У тоталітарній державі, яку вибудовували
ленінці, понад усе було важливо забезпечити належний контроль влади над
усіма проявами суспільного життя, що вимагало відповідного кадрового супро-
воду в усіх галузях, і в партійно-радянській сфері – передовсім.
На думку Є.Гімпельсона, більшовики (на відміну від усіх цивілізованих уря-
дів світу) спочатку завоювали владу, а потім почали керувати матеріальним ви-
робництвом. Тож і виникла надмірна централізація управління, котра тільки й
вимагала від правлячого режиму взяти під абсолютний контроль усі соціально-
економічні процеси, у тому числі призначення управлінців. Згори до низу мала
запрацювати кадрова вертикаль, в якій завжди вищий партійний чи (рідше) дер-
жавний орган контролював ієрархічну розбудову нижчих структур, цілком під-
порядкованих волі «верхів» у питаннях призначень, звільнень, переміщень, за-
міщень відповідальних працівників. Вочевидь так і закладалися передумови до
створення нової професійно-управлінської соціальної групи, яка завдяки монопо-
лії на управлінські функції по суті розпоряджалася народною власністю2.
Російський науковець В.Мохов наголошує: «Із метою соціального контролю
над масами, не маючи інших способів соціальної регуляції (ринок, інститути
громадянського суспільства), в умовах диспропорцій і дисфункцій соціального
розвитку, які загострилися Першою світовою і громадянською війнами, більшо-
вики неминуче були приречені на створення номенклатури. Простіше кажучи,
вони не втримали б владу, не створили б економічного підґрунтя свого пануван-
ня: важкої індустрії»3.
Наступним кроком до номенклатуризації сфери управління країною було
розширення підконтрольних списків. Уже 1925 р. у кремлівських кабінетах
з’явився список №3, що наповнювався посадами з апаратів партійних і радян-
ських органів, кандидатури на обіймання яких необхідно було узгоджувати з
оргрозподільчим відділом ЦК. Найближчими роками названі списки розширю-
валися. Скажімо, у додаток до списку №3 потрапили регіональні управлінці, ке-
рівники великих підприємств, директори значних установ і закладів. Зрештою,
усіх провідних функціонерів наприкінці 1920-х рр. було «розписано» за «перелі-
ками», а відповідні посади, як стверджує російський дослідник О.Шестак, було
включено до радянського Кодексу законів про працю4. Аналогічні списки заве-
ли собі й регіональні комітети: центральні республіканські, губернські (обласні)
та крайові, а згодом – і повітові (районні). Оформилася розгалужена мережа
номенклатурних переліків, яка й стала основою системи управління у СРСР.
Крім занесених у реєстри, уже в 1920-х рр. було чимало «позаспискових» чинов-
ників. Чисельність тих, які служили в партійно-радянських установах та нале-
жали до названих списків, і тих, котрі фактично також перебували під кадро-
вим контроль но-розпорядчим наглядом влади, зросла від 300 тис. (за В.Леніна)
до понад 1,8 млн у сталінські часи5.
2 Гимпельсон Е.Г. Советские управленцы 1917–1920 гг. – Москва, 1998. – С.194–195.
3 Мохов В.П. Номенклатурная организация власти: функциональные пределы [Електронний
ресурс]: http://referatu.net.ua/newreferats/7571/184470
4 Шестак О.И. Стратификационная иерархия дальневосточного общества в 1950-е – 1980-е
годы // Ойкумена. – 2010. – №3. – С.59.
5 Див. посилання 1.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії 173
Термін «радянська номенклатура» в науковий обіг було введено радянським
істориком і соціологом неповерненцем-дисидентом М.Восленським, відома нині
книга якого6 побачила світ на Заході (в Австрії та ФРН) 1980 р. Багато разів
перевидана в ряді країн, його праця 1991 р. зрештою дійшла до вітчизняного
читача. Саме з цієї публікації бере безпосередній розвиток реалізація інтересу
науковців колишнього СРСР до номенклатури як суспільного феномену радян-
ської історії.
Проте й раніше питання займало певне місце у вітчизняній історіографії.
Ідеться про роботи компартійних істориків, присвячені виникненню та еволю-
ції управлінського апарату СРСР. При цьому слово «номенклатура» було дово-
лі широковживаним. Як написано в радянському підручнику з партійного бу-
дівництва, під нею розумівся «перелік найважливіших посад, кандидатури на
які попередньо розглядаються й затверджуються даним партійним комітетом
(райкомом, міськкомом, обкомом партії й т.ін.). Звільняються з роботи особи,
котрі входять у номенклатуру партійного комітету, теж за його згодою. У номен-
клатуру включаються працівники, які займають ключові посади»7. Слово «но-
менклатура» вживалося переважно у службовому обігу та діловодстві. Історики
радянської доби частіше апелювали до термінів «працівники партійного апара-
ту», «радянські службовці», «керівники (функціонери) громадських організацій»
тощо. Загалом радянські наукові дослідження історії номенклатури розвивали-
ся переважно в руслі питань кадрової політики КПРС та партійно-радянського
будівництва на різних етапах8.
Тим часом усі розуміли: оскільки партія більшовиків, ставши правлячою,
наполегливо реалізувала своє бачення політичної системи СРСР як такої, де всі
інституції влади перебувають у сфері впливу КПРС, остільки вона потребувала
«створення […] заступників дійсних соціальних суб’єктів […] та її розширеного,
тоталітарного видання […] – номенклатури. Тому номенклатура не є дітище
Сталіна чи «геніальний винахід» Молотова і Кагановича»9. Вона постала як ор-
ганічна складова більшовицького різновиду тоталітаризму. Звичайно, існуван-
ня номенклатури у СРСР було незаперечним фактом, однак КПРС не бажала
розкривати напівсекретні механізми власної конструкції та недемократичні
схеми управління суспільством. Визначаючи кандидатури на провідні посади,
комуністи тим самим постійно зміцнювали політичний режим, майже гаранту-
ючи суспільну ізоляцію щонайменшим опозиційним проявам.
На зламі 1980–1990-х рр. радянська командно-адміністративна систе-
ма опинилася під вогнем критики публіцистів і науковців. «Бюрократи» та
6 Восленский М.С. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза. – Москва, 1991. –
624 с.
7 Партийное строительство: Учеб. пособ. – Москва, 1981. – С.202.
8 Бизюкова И.В. Кадры: подбор и оценка. – Москва, 1984. – 132 с.; Вопросы работы КПСС
с кадрами на современном этапе / Под ред. М.Д.Кукина. – Москва, 1976. – 340 с.; Яцков В.А.
Организация работы с номенклатурой партийных комитетов // Проблемы партийного и
государственного строительства. – Вып.2. – Москва, 1982. – С.128–140 та ін.
9 Афанасьев М.Н. Клиентелизм и российская государственность: Исследование клиентарных
отношений, их роли в эволюции и упадке прошлых форм российской государственности, их влияния
на политические институты и деятельность властвующих групп в современной России. – 2-е изд.,
доп. – Москва, 2001. – С.148–149; Коржихина Т.П. Советское государство и его учреждения: ноябрь
1917 г. – декабрь 1991 г. – Москва, 1995. – С.25.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
174 П.В.Киридон
«консерватори» практично завжди асоціювалися з апаратниками, тому бюро-
кратія та управлінці стали поняттями синонімічними. Зрештою, склався сте-
реотип ототожнення з терміном «номенклатура» всіх начальників, чиновників і
призначенців, а номенклатура перетворилася, за влучним висловом В.Мохова,
на «політичного демона»10.
Протягом 1990-х – початку 2000-х рр. у посткомуністичних країнах но мен-
кла ту ра стала об’єктом постійного дослідницького інтересу. Проте виник ла
пев на термінологічна плутанина, оскільки науковці, говорячи про радянсь ку
по лі тичну систему, почали в одному синонімічному ряді вживати слова «но мен-
к ла тура», «чиновництво», «апаратники», «функціонери», «управлінці», «бюрок-
рати». Крім того, набув поширення і запозичений у західних політологів термін
«політична еліта», який теж почав уживатися в тісному контексті з названими
означеннями. Дедалі частіше застосовувалося й поняття «етакратія» (тотальне
панування держави в усіх сферах життєдіяльності суспільства, «влада влади»).
Проте характеристики, котрими наділено номенклатуру, виокремлюють її з
цього кола. Спробуємо їх узагальнити.
Зарубіжні вчені розглядають поняття «номенклатура» переважно з позицій
методологічного плюралізму, причому превалюють ті історичні, філософські та
політологічні дослідження, які трактують особливості феномену номенклату-
ри не стільки з класових, скільки з елітистських позицій. Таку традицію було
закладено зарубіжними елітологами М.Нартою (Чехословаччина), М.Паренті
(США), М.Вебером (Німеччина) та ін. Важливо, що феномен радянської партій-
но-державної номенклатури вивчався ними з урахуванням концепції «нового
класу», розробленої югославським політичним діячем М.Джиласом. Так офор-
милося еклектичне визначення елітарного правлячого класу СРСР, який мав
упорядковану мережу вертикальних і горизонтальних зв’язків, створюючи тим
самим особливу політичну систему.
Характерною ознакою західної історіографії є те, що в оцінці політичної
організації СРСР визначальними постулатами є антидемократизм і тоталітар-
ність більшовицького ладу. Тому, виходячи з теорії тоталітаризму (Г.Арендт,
К.Фридрих, З.Бжезинський та ін.), зарубіжні дослідники заклали підвалини
трактування номенклатури як політичного апарату, на який покладалися пе-
редусім контрольні функції. Заради підпорядкування всіх проявів суспільного
життя вищі номенклатурні структури узурпували право визначати коло осіб,
яким і належали управлінські функції на всіх рівнях згори донизу.
Англійський радянолог Л.Шапіро ще 1959 р. фундаментально дослідив іс-
торію компартійного апарату в СРСР, акцентувавши увагу на кадровій монопо-
лії саме цієї бюрократичної структури КПРС11. У подальшому історики Заходу
розвинули бачення партійної монополії щодо кадрової політики в Радянському
Союзові, наповнивши зміст поняття «номенклатура» новими нюансами.
Англійські радянологи Е.Модслі та С.Вайт, вивчивши перебіг політичної бороть-
би в СРСР від ленінських часів до розпаду Радянського Союзу, розкрили законо-
мірності кар’єрних шляхів вищої номенклатури країни, обґрунтували посутню
10 Мохов В.П. Региональная политическая элита: к определению содержания понятия.
«Экватор» 90-х. – Пермь, 1995. – 238 с.
11 Шапиро Л. Коммунистическая партия Советского Союза. – Лондон, 1990. – 771 с.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії 175
характеристику цього прошарку функціонерів, яка полягала у створенні ними
системи власних привілеїв і пільг. Завдяки цьому номенклатура виокремлюва-
лася у соціалістичному суспільстві як його особлива каста управлінців. На дум-
ку авторів, вищою елітою СРСР були члени ЦК РКП(б)–ВКП(б)–КПРС і канди-
дати у члени цього партійного органу. Аналогічних висновків дій шли й інші
представники англо-американської школи радянології: Р.Страєр, Р.Блеквелл,
Д.Лейн12. Зокрема, останній відстежив особливості соціальної стратифікації ра-
дянського суспільства, також віднісши правлячу еліту рівня політбюро і взагалі
ЦК до розряду найвищої номенклатури13. Фактично цим автором було запропо-
новане бачення політичної еліти як верхньої частини номенклатури. Остання ж
являла ієрархічну драбину чиновників за феодальними зразками.
Чехословацький учений М.Нарта обґрунтовував наявність політичної елі-
ти практично в кожному державному утворенні, визнаючи такою «найактив-
ніший чинник історичного руху, який завжди вирішує головні проблеми кож-
ного суспільства». Пасивні й малоактивні маси підпорядковуються правлячій
еліті. Покликаючись на свого співвітчизника М.Йодла, автор стверджував, що
еліта не може реалізовувати власні політичні функції безпосередньо, а тому
створює «малі центри активності». Так обґрунтовувалася думка про номенкла-
туру, апаратні структури як універсальну, невід’ємну частину політичної сис-
теми, що пронизує її наскрізь. Однак у капіталістичних країнах, на відміну
від соціалістичних, при відборі номенклатури значно меншою мірою застосо-
вуються політичні, ідеологічні, інші класові критерії добору керівних праців-
ників, там беруться до уваги тільки компетентність і ділові риси виконавця.
Продовжуючи цю думку, політолог І.Світак наголошував, що у соціалістично-
му таборі було витворено тоталітарну еліту, до якої ввійшли працівники вищої
політичної сфери. Оскільки така еліта все більше відчужується від суспіль-
ства, остільки виникає передатний прошарок у вигляді номенклатурної групи
управлінців14.
М.Паренті обстоює власну теоретичну побудову, згідно з якою номенклату-
ра є державною бюрократією, що функціонує в певному політичному і класово-
му просторі. Саме в такому контексті він виводить характерні риси та функції
номенклатури: систематична мобілізація людських і матеріальних ресурсів в
ім’я накреслених режимом стратегічних завдань; використання професійно під-
готовлених кадрів, котрим надаються відповідні функціональні посади; профе-
сіональна спеціалізація та розподіл праці, згідно з якими координується вся
«начальницька ієрархія». «Бюрократія може використовуватися для керівни-
цтва і національною охороною здоров’я, і таборами смерті», – зазначає дослід-
ник. Критикуючи номенклатурну форму управління за природні інертність,
12 Модсли Э., Уайт С. Советская элита от Ленина до Горбачёва. Центральный Комитет
и его члены, 1917–1991 гг. / Пер. с англ. А.Л.Раскина. – Москва, 2011. – 431 с.; Blackwell R.
Career development in the Soviet obkom elite: a conservative trend // Soviet studies. – 1972. – №1. –
P.24–40; Strayer R. Why did the Soviet Union Collapse? Understanding Historical Change. – New
York, 1998. та ін.
13 Цит. за: Коновалов А.Б. Формирование и функционирование номенклатурных кадров ор га-
нов ВКП(б)–КПСС в регионах Сибири (1945–1991): Дисс. ... д-ра ист. наук. – Кемерово, 2006. – 744 с.
14 Нарта М. Теория элит и политика. К критике элитаризма / Пер. с чеш. – Москва, 1978. –
С.13–67.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
176 П.В.Киридон
тяганину, обмежену здатність реагувати на нові ініціативи, М.Паренті, проте,
констатує: адміністративна компетентність та ділова оперативність бюрократії
не мають альтернативи в будь-якій сфері діяльності15.
Професор Пенсильванського університету А.Левін убачає новий відтінок у
визначенні номенклатури. Він указує, що, крім власне кадрів, під «номенкла-
турою» слід розуміти й не менш важливий тоталітарний феномен: процедуру
оформлення у владі призначенців усіх рівнів і категорій16. Думку А.Левіна роз-
виває американський соціолог Е.Тофлер: номенклатура в радянському суспіль-
стві виконувала функції інтегратора, регулятора відносин, чим і відрізнялася
від інших соціальних страт. Координуючи суспільні відносини, вона, тим часом,
не оминула можливості стати інститутом захисту вузькокорпоративних інте-
ресів правлячої партії і себе в її організмі17.
Марксист-антисталініст Е.Мандел запропонував розрізняти в номенкла-
турі «правлячих» і «управлінців», уважаючи останніх дійсною бюрократією.
Номенклатуру він визначає як «політичну бюрократію», яка виступає посередни-
ком між політичною елітою і народними масами18. У такому випадку управління
слід вважати основною функцією номенклатури, котру передусім треба номінува-
ти як управлінців. Загалом західні радянологи одностайні в одному: номенкла-
турна система є органічною складовою тоталітарного суспільства. Як зазначав
знаменитий економіст і соціолог Й.Шумпетер, бюрократія неминуче виступає по-
сутнім компонентом соціалістичної держави, без чого її неможливо уявити19.
Чимало сучасних російських учених, характеризуючи номенклатуру радян-
ської доби, передовсім удаються до ототожнення понять «номенклатура» і «по-
літична еліта». Зокрема, Д.Бадовський уважає, що «номенклатура є правлячою
елітою радянського суспільства, тобто групою, яка володіє найвищим обсягом
(індексом) влади чи доступу до ресурсів і центрів влади». Автор бачить у но-
менклатурі комуністичну модель правлячої еліти. Більше того, Д.Бадовський
свідчить, що номенклатура була формою організації державної влади у СРСР,
способом існування політичної еліти. Комуністична партія створила видову
корпорацію управлінців із номенклатурними засадами відбору кадрів і тоталі-
тарним контролем над усіма сферами суспільного життя. Учений зазначає, що
концепція «нового класу», розроблена М.Джиласом і розвинена М.Восленським,
по-марксистськи трактує визначення номенклатурних управлінців як соціаль-
ного класу. Однак номенклатура вийшла за межі звичного чиновництва,
оскільки не лише диктує власну волю державним органам, а й приватизувала
державну владу як таку20.
Низка дослідників розширює межі визначення терміна, пропонуючи вес-
ти мову про номенклатурну систему влади, адже (принаймні після смер-
ті Й.Ста ліна) з аморфного механізму обслуговування потреб тоталітарного
15 Паренти М. Демократия для немногих / Пер. с англ. – Москва, 1990. – С.349–350.
16 Див.: Айрапетов В.А. Эволюция корпуса первых секретарей ГК и РК ВКП(б)/КПСС:
Тамбовская область, 1945–1982 гг.: Дисс. ... канд. ист. наук. – Тамбов, 2009. – 202 с.
17 Мохов В.П. Номенклатурная организация власти: функциональные пределы.
18 Мандел Э. Власть и деньги. – Москва, 1992. – 277 с.
19 Шумпетер И. Капитализм, социализм и демократия. – Москва, 1995. – С.276.
20 Бадовский Д.В. Трансформация политической элиты в России – от «организации
профессиональных революционеров» к «партии власти» // Полис. – 1994. – №6. – С.42–58.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії 177
більшовицького режиму СРСР номенклатура дедалі впевненіше ставала госпо-
дарем політичного становища у країні, де найважливіші рішення (від районно-
го до найвищого рівнів) ухвалювалися узурпаторами: апаратними структурами,
первісно призначеними для виконання колегіальних рішень, а не заради під-
міни представницьких владних органів.
Т.Коржихіна і Ю.Фігатнер наголошують, що номенклатура заслужила не-
гативних характеристик, оскільки термін переважно вживається на означення
радянської бюрократії. Однак ці автори вважають, що під номенклатурою слід
розуміти ще й документи, які ввібрали у себе сутнісні механізми панування і
відновлення касти керівників. Крім того, номенклатура – це система створення
й запуску в дію названого механізму. Отже, на неї покладалася не тільки орга-
нізаційно-технічна процедура, а й найважливіша політична та соціальна акція:
формування і репродукція замкненого прошарку можновладців, «канонізова-
них начальників усіх рівнів»21.
В.Радаєв і О.Шкаратін акцентують увагу ще на одній стороні характерис-
тики номенклатури, котра випливає із самої природи однопартійного більшови-
ць кого режиму. Радянську номенклатуру слід уважати патологічним явищем
у світовій практиці організації державної служби. У недемократичній, непра-
вовій державі номенклатурне управління являло собою азіатсько-деспотичний
політичний організм22.
Подібним чином, хоча з певними застереженнями, владарюючу в СРСР елі-
ту ототожнювали з номенклатурою М.Афанасьєв, А.Фадін, І.Бунін, Ю.Марков,
А.Салмін, А.Штамм23. Порівнюють сучасну російську правлячу еліту з партій-
но-державною номенклатурою радянських часів О.Криштановська, Н.Лапіна,
М.Кодін та ін.24
Російський науковець Є.Охотський, дослідивши особливості функціонуван-
ня номенклатурних апаратів СРСР, побачив у цій формі сукупність структур,
покликаних обслуговувати тоталітарну владу. Їх архітектоніка була ієрархіч-
но оформлена, і кожен елемент знав власні повноваження та обсяг службових
функцій. Водночас самостійність номенклатурного апарату була відносною,
оскільки його влада не мала самодостатності, переважно забезпечуючи органі-
заційно-кадровий супровід законодавчо-представницької діяльності та проце-
сів адміністративного управління. Такі функції не слід уважати правлячими, а
тільки державно-службовими25.
21 Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: становление, механизмы
действия // Вопросы истории. – 1993. – №7. – С.25.
22 Радаев В.В., Шкаратин О.И. Власть и собственность // Социологические исследования. –
1991. – №1. – С.48–64.
23 Афанасьев М.Н. Государство и номенклатура: попытка необходимых уточнений // Полис. –
1996. – №2. – С.43–50; Фадин А., Бунин И., Марков Ю., Салмин А. Борьба элит в переходном
обществе. Номенклатура и демократия // Век ХХ и мир. – 1991. – №5. – С.30–37; Штамм А.
Эволюция элиты // Посев. – 1993. – №2. – С.49–56.
24 Крыштановская О.В. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту //
Общественные науки и современность. – Москва, 1995. – №1. – С.41–56; Лапина Н.Ю. Формирование
современной российской элиты (проблемы переходного периода). – Москва, 1995. – 59 с.; Кодин М.И.
Современный политический процесс в России. Общественно-политические объединения и политическая
элита (теоретико-методологические проблемы исследования). – Москва, 1997. – 78 с. та ін.
25 Охотский Е.В. Государственная служба в парламенте: Отечественный и зарубежный опыт. –
Москва, 2002. – С.20–21.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
178 П.В.Киридон
О.Гаман-Голутвіна виводить системотворчі принципи радянського суспіль-
ства з історичних аналогів часів Московського царства й Російської імперії.
Параметри номенклатурної практики у СРСР, на її думку, зумовлені прагнен-
ням режиму жорстко регламентувати кар’єрне просування та оберігати послі-
довність ієрархічних сходинок (на кшталт «Табелі про ранги» Петра І). Тож
радянську номенклатуру доречно розглядати як класичний варіант елітотво-
рення царського ґатунку, модифікований у радянських умовах26.
Номенклатура, таким чином, з одного боку, мала історичну зумовленість, а
з іншого, – не була сталою величиною. Вона переживала певну внутрішню ево-
лю цію, створивши зрештою власне місце в політичному механізмі СРСР. Із фор-
ми існування радянської бюрократії вона невдовзі стала головним інструментом
організаційної політики та кадрової практики більшовицької партії27.
Значний поступ у характеристиці феномену радянської номенклатури слід
пов’язати з дослідженнями російського історика В.Мохова, який пропонує вив-
чати номенклатурну організацію влади як політичну систему. У даному ракурсі
вченому бачаться принаймні три аспекти характеристики номенклатури: орга-
нізована соціальна група СРСР; соціальний інститут; структура, що має набір
ознак розгалуженої самодостатньої організації. Так, на думку В.Мохова, соці-
альний зміст номенклатури явно виходить за межі переліку посад і прізвищ
номінантів на їх заміщення. Її сенс інституціонального забарвлення, адже саме
номенклатура втілює у життя редистрибуцію (процес, зворотний розподілу) вла-
ди тоталітарного штибу. Тому під номенклатурою В.Мохов визначає ще й пе-
релік тих соціальних позицій, що дозволяють визначеному прошарку осіб (на
їх певному рівні) брати участь у процесах розподілу влади. Кадрова політика
при цьому, зрозуміло, виступає як головний засіб номенклатурного контролю
у суспільстві28. Відзначимо ще один аспект характеристики номенклатури, об-
ґрунтований В.Моховим. Ідеться про номенклатуру як спосіб структуризації
тоталітарного суспільства, за допомогою якого забезпечувалися максимальна
монополізація влади та витіснення з владних кіл альтернативних політичних
сил, а також – максимальна керованість суспільного життя і впорядкованість
владної еліти. Також слушним видається бачення дослідником адміністратив-
ного призначення номенклатури як утворення, покликаного мотивувати діяль-
ність суспільства загалом та індивіда зокрема29.
З огляду на сказане зауважимо новий відтінок у поясненні номенклатури:
вона створювала механізми стимулювання до виробничої діяльності суспільства.
Будучи сама частиною політичної системи, номенклатура формувала підсистеми в
тих сферах, де тоталітарна влада не мала прямих механізмів впливу. Відсутність
ринкових стосунків у соціалістичній країні спонукала до застосування сурогатних
розробок мотивації виробничої активності. Номенклатура забезпечувала саме та-
кий, оптимальний за даних історичних умов, варіант організації суспільства.
26 Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: вехи исторической эволюции. – Москва,
2006. – 430 с.
27 Королёв С.А. Искус корпоративности и мутации системы: советская бюрократия в структурах
политической власти // Бюрократия и общество. – Москва, 1991. – С.139.
28 Мохов В.П. Номенклатурная организация власти: функциональные пределы.
29 Там же.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії 179
Бачення природи номенклатури В.Мохов доповнив контекстом її репре-
зентативності. Автор указав на представництво в ній структур, які формують
суспільство: партійні та радянські органи, а також керівники підприємств і
установ, комсомольські, профспілкові очільники. Водночас номенклатура
уособ лювала й соціальне представництво, включаючи як партійних, так і поза-
партійних громадян30. Тож маємо підстави вважати номенклатуру соціальною
стратою радянської спільноти, що об’єднала конгломерат представників (часто
нехарактерних) різних суспільних груп. Дійсно, вона функціонувала, керую-
чись власними законами та корпоративними правилами, чим виокремлювала-
ся в тодішньому соціумі.
Іще одну складову функціональної характеристики радянської номенкла-
тури відзначив В.Пастухов. Номенклатура у СРСР розвивалася за класичною
марксистською схемою, переживши періоди становлення й послідовного роз-
витку, перетворившись за цей час із класу «в собі» на «клас для себе». Нова
політична еліта як авангард компартії не лише взяла владу, а й завоювала всі
трофеї переможця. Проте потім розподіл здобутого призвів до селекції серед са-
мих переможців, унаслідок якої і з’явилася номенклатура31.
Дослідник А.Сушков розглянув проблему кадрового забезпечення найви-
щого владного органу СРСР хрущовського періоду – Президії ЦК КПРС. Його
доповненням у характеристику радянської номенклатури стало розкриття ме-
ханізму прийняття політичних рішень у головному номенклатурному органі
та показ своєрідної диференціації номенклатурної опіки над центральними та
регіональними структурами з боку членів Президії32. Таким чином, радянська
еліта формувалася як партійна номенклатура. «Особливо обдаровані» прий-
шли внаслідок подальшої боротьби до влади тому, що об’єдналися спільним
психологічним шаблоном, за яким у подальшому впізнавали номенклатур-
ників33. Узагальнивши напрацьоване в історіографії Росії та західних країн,
дослідники Ю.Свириденко і В.Пашин указали: номенклатура – явище за-
гальне й ординарне, властиве будь-якому організованому державному устрою.
Радянська номенклатура стала тільки різновидом (породженням) вітчизня-
них реалій34.
В українській історіографії до вивчення проблем номенклатури вчені пі-
дійшли порівняно недавно. Одним із перших до розгляду природи апаратних
утворень і номенклатурних структур удався С.Кульчицький35, розкривши ха-
рактерні риси тоталітарного устрою комуністичного режиму в Українській СРР
1920–1930-х рр., визначивши місце апаратних утворень у більшовицькій систе-
мі організації влади. Дослідник розкрив провідну роль номенклатурних струк-
тур партії в комунізації політичної системи в Україні.
30 Мохов В.П. Региональная политическая элита: к определению содержания понятия...
31 Пастухов В.Б. От номенклатуры к буржуазии: «новые русские» // Полис. – 1993. – №2. – С.49.
32 Сушков А.В. Президиум ЦК КПСС в 1957–1964 гг.: личности и власть. – Екатеринбург,
2009. – 386 с.
33 Айрапетов В. А. Эволюция корпуса первых секретарей ГК и РК ВКП(б)/КПСС... – С.39.
34 Свириденко Ю. П., Пашин В. П. Коммунистическая номенклатура: истоки, сущность,
содержание. – Москва, 1995. – С.13–18.
35 Кульчицький С.В. Партійно-радянський апарат у системі влади // Український історичний
журнал. – 1994. – №6. – С.3–15; Його ж. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928 рр.). –
К., 1996. – 396 с. та ін.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
180 П.В.Киридон
Природу сталінізму та постсталінських років, котрі породили і вдосконалю-
вали номенклатурну політичну систему соціалістичної країни, активно дослі-
джує Ю.Шаповал36. В.Васильєв подав характеристику українських радянських
управлінців вищого та середнього прошарків номенклатури, уточнивши обшир
їхніх функціональних обов’язків, тим самим не тільки узагальнивши регіо-
нальні особливості номенклатури, а й розширивши термінологічне наповнення
новими ознаками37. В.Лозицький звернув увагу істориків на те, що політбюро
(президія) ЦК, хоч і трактується як олігархічне утворення тоталітарної системи,
було виборним органом, який ухвалював колегіальні рішення38. Вища група но-
менклатури, таким чином, формувалася і функціонувала з позірним дотриман-
ням демократичних процедур.
Вітчизняний дослідник Ю.Фролов запропонував зараховувати до номен-
клатури не лише вищих партійно-державних керівників, а й командирів
військових з’єднань і органів державної безпеки, частину визначних науков-
ців і культурних діячів39. Автор, таким чином, посутньо розширив коло осіб,
об’єднаних поняттям «номенклатура», долучивши до нього еліту силових струк-
тур і наукові кадри.
Питання формування більшовицьких керівних функціонерів в Ук раїнсь кій
СРР детально проаналізоване в студіях М.Дорошка і В.Колесника40. Піз ні ше
з’явилися фундаментальне дисертаційне дослідження та монографія М.До рош-
ка, присвячені політичній номенклатурі радянської України 1920–1930-х рр.41
Ці автори здійснили вдалу спробу відстежити становлення радянської номен-
клатури в історичному контексті формування тоталітарної системи, перекон-
ливо обґрунтувавши доцільність уживання в науковій літературі терміна «но-
менклатура» на противагу визначенням «новий клас», «еліта». Вони твердять,
що номенклатура у СРСР не мала таких ознак еліти, як висока освіченість, ін-
телігентність, толерантність, відданість національним ідеалам. До всього ра-
дянська номенклатура з однаковим завзяттям бралася за будь-яку галузь ке-
рівництва, що зовсім не властиве професіональній еліті. Визначення терміна
«номенклатура» можна розвинути на підставі публікацій низки наукових біо-
графій українських радянських діячів42, які є типовими ілюстраціями «походу
в номенклатуру», дозволяють наситити термін живими образами конкретних
представників номенклатури вищого рангу.
36 Шаповал Ю.І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993. – 352 с.; Його ж.
Людина і система (Штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні). – К., 1994. – 272 с. та ін.
37 Васильєв В.Ю. Перші секретарі обкомів Компартії України в радянській управлінській
системі (сер. 50-х – початок 60-х рр. ХХ ст.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. – К.,
2009. – Вип.15. – С.318–331.
38 Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). – К.,
2005. – 368 с.
39 Фролов Ю. Крушители империи СССР: В 6 кн. – Донецк, 2001–2004.
40 Дорошко М.С., Колесник В.Ф. Формування в Україні більшовицької партійно-державної
номенклатури в 20-ті роки // Український історичний журнал. – 1993. – №9. – С.40–51.
41 Дорошко М.С. Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20–30-ті роки ХХ століття:
соціоісторичний аналіз. – К., 2004. – 154 с.
42 Юровський В.М. Життя, віддане народові: До 80-річчя з дня народження Д.С.Корот чен-
ка // Український історичний журнал. – 1974. – №10. – С.122–125; Шаповал Ю.І. М.С.Хрущов
на Україні. – К., 1990. – 48 с.; Табачник Д.В., Шаповал Ю.І. О.І.Кириченко: штрихи до по-
літич ного портрету першого секретаря ЦК Компартії України в 1953–1957 рр. – К., 1990. –
22 с. та ін.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії 181
Відзначимо появу в Україні нових наукових розвідок, присвячених безпо-
середньо феномену номенклатури. М.Виговський дослідив його з точки зору
організації освітньої справи в 1920–1930-х рр.43 У праці Т.Першиної подано де-
тальний аналіз діяльності господарської номенклатури в роки війни44. Ха рак-
теристику повоєнної номенклатури пропонує В.Крупина45. Об’ємне дослідження
політичної системи УРСР хрущовської доби створив В.Тимцуник46, проаналізу-
вавши функціональні впливи апаратних форм партії на розвиток тоталітарної
держави періоду «відлиги».
Чимало фактологічного матеріалу та теоретичних узагальнень, які опосе-
редковано відстежують особливості дії елементів номенклатурної системи та їх
значення в історії, міститься у працях інших сучасних українських істориків,
політологів, соціологів47. Питання політичного лідерства вивчає О.Траверсе48,
праці якого характеризують властиві номенклатурним очільникам риси, пропо-
нують важливі узагальнення образу політичного лідера, що посутньо доповнює
відомі вже професійно-ділові та морально-етичні складові номенклатурних ке-
рівників соціалістичної держави в різні історичні періоди. Номенклатурна еліта
повоєнної Української РСР стала предметом дослідження О.Штейнле49. Історик
показав трансформаційні зміни у стані української радянської номенклатурної
еліти в повоєнні роки. Отже, маємо констатувати, що як зарубіжні, так і сучасні
українські історики вживають поняття «номенклатура» з доволі розмаїтим спек-
тром характеристик.
Зі свого боку, беручи до уваги доробок десятків дослідників, можемо запро-
понувати (лише як один із варіантів) спробу власного визначення цього термі-
на. Під номенклатурою слід розуміти соціальне кастове утворення, властиве
країнам соціалістичного табору. Формально вона представляла собою списки
керівних посад, право призначення на які (звільнення, переміщення тощо)
належало винятково партійним комітетам, а також переліки кандидатур на
обій мання відповідних вакансій. Фактично номенклатура стала універсаль-
ною схемою тоталітарного супроводу функціонування політичної системи со-
ціалістичного зразка в усіх її проявах: кадрова практика, розподіл суспільного
продукту, внутрішня і зовнішня політика, контроль над громадською актив-
ністю тощо. Упорядкована система горизонтальних і вертикальних кадро-
вих каналів була основою життєдіяльності режиму за відсутності засад гро-
мадянського суспільства і ринкової економіки. Номенклатура оформилася у
43 Виговський М.Ю. Номенклатура системи освіти в УСРР 1920–1930-х років: соціальне
походження, персональний склад та функції. – К., 2005. – 309 с.
44 Першина Т.С. Господарська номенклатура в Україні 1943–1945 рр. – К., 1997. – 114 с.
45 Крупина В.О. Партійно-державна номенклатура повоєнної України // Повоєнна Україна:
нариси соціальної історії (друга половина 1940-х – середина 1950-х рр.). – Кн.2. – Ч.1/2. – К.,
2010. – С.139–176.
46 Тимцуник В.І. Реформування системи влади та державного управління в УРСР (1953–
1964 рр.). – К., 2003. – 400 с.
47 Кухта Б.Л., Теплоухова Н.Г. Політичні еліти і лідерство: Навч. посіб. – Л., 1995. – 196 с.;
Видрін Д., Табачник Д. Українська політична еліта: особливості еволюції, еволюція особливостей //
Україна на порозі ХХІ століття: політичний аспект. – К., 1995. – 422 с. та ін.
48 Траверсе О.О. Політичне лідерство та керівництво доби «ліберального» тоталітаризму в
СРСР. – К., 2010. – 268 с.
49 Штейнле О.Ф. Номенклатурна еліта Української РСР у 1945–1953 рр.: особливості
формування та функціонування: Автореф. ... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2010. – 21 с.
Укр.іст.журн. – 2012. – №1
182 П.В.Киридон
СРСР у середині 1920-х рр., проіснувавши до падіння комуністичного режиму.
Близькими за змістом поняттями є «партійно-радянський апарат», «чиновни-
цтво», «управлінці», «функціонери», «політична еліта», «бюрократія», «етакра-
тія» тощо. Вочевидь говорити про вичерпність такого визначення не доводить-
ся. Ідеться лише про спробу формулювання узагальнених аспектів поняття,
насичення якого деталізованими трактуваннями надалі залишається акту-
альним завданням для істориків, політологів, соціологів та інших фахівців.
This article provides an analysis of the definition of the concept “nomenclature” in
modern Ukrainian and foreign historiography.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105949 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:03:00Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Киридон, П.В. 2016-09-13T17:25:41Z 2016-09-13T17:25:41Z 2012 Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії / П.В. Киридон // Український історичний журнал. — 2012. — № 1. — С. 171-182. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105949 У статті пропонується аналіз термінологічного визначення поняття «номенклатура» у сучасній вітчизняній і зарубіжній історіографії. This article provides an analysis of the definition of the concept “nomenclature” in
 modern Ukrainian and foreign historiography. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Методологія. Історіографія. Джерелознавство Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії Nomenclature: the Definition Interpretations in Modern Historiography Article published earlier |
| spellingShingle | Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії Киридон, П.В. Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| title | Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії |
| title_alt | Nomenclature: the Definition Interpretations in Modern Historiography |
| title_full | Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії |
| title_fullStr | Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії |
| title_full_unstemmed | Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії |
| title_short | Номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії |
| title_sort | номенклатура: термінологічні інтерпретації в історіографії |
| topic | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| topic_facet | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105949 |
| work_keys_str_mv | AT kiridonpv nomenklaturatermínologíčníínterpretacíívístoríografíí AT kiridonpv nomenclaturethedefinitioninterpretationsinmodernhistoriography |