Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа
Визначається внесок відомого історика, публіциста, громадсько-політичного та військового діяча Василя Кучабського у формування української консервативної ідеології, конструювання її міфологем та символічної географії. Окреслено інтелектуальний і політичний контексти розвитку консервативних ідей,...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106079 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа / Г.О. Корольов // Український історичний журнал. — 2012. — № 3. — С. 36-48. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106079 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Корольов, Г.О. 2016-09-17T16:42:43Z 2016-09-17T16:42:43Z 2012 Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа / Г.О. Корольов // Український історичний журнал. — 2012. — № 3. — С. 36-48. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106079 Визначається внесок відомого історика, публіциста, громадсько-політичного та військового діяча Василя Кучабського у формування української консервативної ідеології, конструювання її міфологем та символічної географії. Окреслено інтелектуальний і політичний контексти розвитку консервативних ідей, а також особливості формування світогляду мислителя. Розглянуто історико-політичну концепцію революційних подій на західноукраїнських землях та ідею «геополітичного трикутника», що лежала в основі бачення В.Кучабським революції у Західній Україні 1918–1923 рр. і його дискурсу Східної Європи. The article determines the contribution of the famous historian, publicist, social and political, military figure – Vasyl’ Kuchabs’kyi – to the formation of the Ukrainian conservative ideology, constructing its myths and symbolic geography. Author describes the intellectual and political contexts of conservative ideas development and also peculiarities of the formation of thinker belief. The article examines the historical-political conception of revolutionary events at Western Ukraine and the idea of “geopolitical triangle” that underpinned V.Kuchabs’kyi vision of revolution in Western Ukraine in 1918–1923 and his discourse of Eastern Europe. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії До 95-річчя початку Української революції 1917–1921 рр. Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа Conservative Utopia of V.Kuchabs’kyi: “Geopolitical Triangle”, Revolution and Eastern Europe Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа |
| spellingShingle |
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа Корольов, Г.О. Історичні студії До 95-річчя початку Української революції 1917–1921 рр. |
| title_short |
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа |
| title_full |
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа |
| title_fullStr |
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа |
| title_full_unstemmed |
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа |
| title_sort |
консервативна утопія в.кучабського: «геополітичний трикутник», революція й східна європа |
| author |
Корольов, Г.О. |
| author_facet |
Корольов, Г.О. |
| topic |
Історичні студії До 95-річчя початку Української революції 1917–1921 рр. |
| topic_facet |
Історичні студії До 95-річчя початку Української революції 1917–1921 рр. |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Conservative Utopia of V.Kuchabs’kyi: “Geopolitical Triangle”, Revolution and Eastern Europe |
| description |
Визначається внесок відомого історика, публіциста, громадсько-політичного
та військового діяча Василя Кучабського у формування української консервативної
ідеології, конструювання її міфологем та символічної географії.
Окреслено інтелектуальний і політичний контексти розвитку консервативних
ідей, а також особливості формування світогляду мислителя. Розглянуто
історико-політичну концепцію революційних подій на західноукраїнських землях та ідею «геополітичного трикутника», що лежала в основі бачення В.Кучабським революції у Західній Україні 1918–1923 рр. і його дискурсу Східної Європи.
The article determines the contribution of the famous historian, publicist, social and
political, military figure – Vasyl’ Kuchabs’kyi – to the formation of the Ukrainian
conservative ideology, constructing its myths and symbolic geography. Author
describes the intellectual and political contexts of conservative ideas development
and also peculiarities of the formation of thinker belief. The article examines the
historical-political conception of revolutionary events at Western Ukraine and the
idea of “geopolitical triangle” that underpinned V.Kuchabs’kyi vision of revolution
in Western Ukraine in 1918–1923 and his discourse of Eastern Europe.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106079 |
| citation_txt |
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник», революція й Східна Європа / Г.О. Корольов // Український історичний журнал. — 2012. — № 3. — С. 36-48. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT korolʹovgo konservativnautopíâvkučabsʹkogogeopolítičniitrikutnikrevolûcíâishídnaêvropa AT korolʹovgo conservativeutopiaofvkuchabskyigeopoliticaltrianglerevolutionandeasterneurope |
| first_indexed |
2025-11-24T16:28:14Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:28:14Z |
| _version_ |
1850485936957161472 |
| fulltext |
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
г.О.кОрОльОВ*
КОНСЕРВАТИВНА УТОПІЯ В.КУЧАБСЬКОГО:
«ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ТРИКУТНИК», РЕВОЛЮЦІЯ Й СХІДНА ЄВРОПА
Падіння європейських імперій і держави Романових після «епохи війн та
рево лю цій» змі нило геополітичну мапу Центрально-Східної Європи. Глибокі
політичні й соціокультурні трансформації, які пережили «неісторичні» нації,
визначили їх подальші перспективи. Вони стали продуктом розвитку різних
модерних ідеологій («-ізмів»). Однак саме на Сході Європи були поміченими
їх еклектика й епігонство головних постулатів у середовищі визвольних рухів.
Перемога більшовизму в Росії й створення СРСР засвідчили, що західні ідеї та
концепції сприймаються в різних цивілізаційних і політичних спільнотах як
ідеологія прогресу. Фашистський переворот в Італії 1922 р. та «пивний путч»
у Баварії 1923 р. відтворювали жорстку соціальну реальність імперіалізму у
країнах Заходу, яка базувалася на потужних реваншистських настроях і консо-
лідації цих націй навколо «нових» консервативних ідей.
На сході Європи відбулася реінкарнація Російської імперії в новій іпоста-
сі – Радянського Союзу, де у внутрішньому політичному житті йшов планомір-
ний перехід до тоталітаризму. Поразка Української революції 1917–1921 рр.
про ілюструвала наявність конфлікту свідомостей та ідеологій, а також генезу
консервативної утопії як реакції на хибність політики українських лівих пар-
тій і соціалізму. У підросійській Україні цей конфлікт відобразився в політиці
непу й «українізації», а у західному регіоні – у політиці прометеїзму Ю.Піл-
судського, згодом, у 1930 р., у пацифікації. Парадокс тодішньої ситуації поля-
гав у популярності соціалізму на Наддніпрянщині та ідей ліберального кон-
серватизму – у Східній Галичині. Однак саме на еміграції «петлюрівці» стали в
уявленні більшовиків «націонал-державниками», а більшість галицьких діячів
перейшли на радянофільство та деякі навіть були завербовані органами держ-
безпеки СРСР.
Політичні філософські системи еміграції являли собою дзеркальне ві доб ра-
жен ня пануючих на Батьківщині ідеалів1. У ХІХ ст. автократії Го ген цол лер нів,
Габсбур ґів і Романових породили романтичну емігрантську політику народного
* Корольов Геннадій Олександрович – кандидат історичних наук, науковий співробітник
Інституту історії України НАНУ, відділ історії Української революції 1917–1921 рр.
E-mail: korolev_h@mail.ru
1 Вильямс Р. Европейская политическая эмиграция: потерянный сюжет // Ab Imperio. – 2003. –
№2. – С.31.
Визначається внесок відомого історика, публіциста, громадсько-політичного
та військового діяча Василя Кучабського у формування української кон сер-
ва тив ної ідеології, конструювання її міфологем та символічної географії.
Окреслено ін те лек туальний і політичний контексти розвитку консерва тив-
них ідей, а також особливості формування світогляду мислителя. Розглянуто
іс торико-по лі тичну концепцію революційних подій на західноукраїнських
зем лях та ідею «гео по літичного трикутника», що лежала в основі бачен-
ня В.Кучабським революції у Західній Україні 1918–1923 рр. і його дискурсу
Східної Європи.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник» ... 37
суверенітету, у рівній мірі націоналістичну й соціалістичну. А революція «злі-
ва» в колишній Російській імперії породила монархізм та фашизм серед емі-
грантів правих поглядів2.
***
Методологія нашої студії засновується на потрактуванні світогляду, уто-
пії та ідеології в інтерпретації відомого польського русиста й історика ідей
А.Валіцького. Уважаємо такий підхід релевантним, ураховуючи внесок
В.Кучабського в розробку українського варіанта консерватизму в умовах Східної
Європи. 1920–1930-ті рр. в європейській історії були часом розвитку й утвер-
дження крайніх модерних ідеологій у країнах, що зазнали поразки в Першій
світовій війні 1914–1918 рр. Окреслення цього історичного контексту допомагає
зрозуміти головні мотиви аналітичних праць В.Кучабського, який на прикладі
нещодавньої збройної боротьби конструював свій погляд на модель державнос-
ті. Він дещо уточнював доктрину В.Липинського, полемізував із «профашист-
ськими» ідеями Д.Донцова, поглиблював «уявний український трикутник»
С.Томашівського. «Світогляд» і «утопія» у нашій статті розуміються як сфери
ідеологічних явищ. Крім того, світогляд – це погляд на світ, на людину і суспіль-
ство як цілість, а ідеологія – це тільки погляд на ті чи інші суспільно-політичні
явища й процеси3. Утопія постає як вид світогляду, для якого характерна на-
пруга між ідеалом і реальністю. Усі політичні ідеології мають свій світоглядний
аспект, а всі світогляди та утопії належать до сфери ідеологічних явищ. Проте
не всі ідеології є цілісними світоглядами, і не всі ідеології є утопіями4.
«Уявна географія» розуміється у значенні, сформульованому американ сь-
ким істориком Е.Саїдом у його вже класичній праці «Орієнталізм»5. Зас то со-
вую чи цей концепт, ми прагнули визначити межі консервативного дискурсу
В.Ку чабського. Власне, у його світогляді та ідеології він відобразився в дуаль-
ній опозиції «Росія – Польща», що на ній мислитель концептуально вибудо-
вував свої дослідження, формулював головні завдання та методологію викла-
дення матеріалу. Особливе місце в його уявленнях посідало поняття «Східної
Європи», котре інтерпретувалося як простір географічного розташування укра-
їнських земель, поділених між поляками та більшовиками. Такий погляд при-
вів В.Кучабського до обґрунтування геополітичної концепції в межах Східної
Європи, відтак уявлення про Україну як третю силу було переосмисленням ідеї
про «Другий світ» на основі досвіду революції у Західній Україні 1918–1923 рр.
Тобто, В.Кучабський, будучи типовим представником західноукраїнської полі-
тичної культури та перебуваючи під впливом В.Липинського, у своїх працях
переосмислив ідею про «Другий світ» у напрямку вироблення нового описання
історичного досвіду без класичного колоніального дискурсу в ідеології україн-
ського визвольного руху. Фактично він, переглядаючи події 1918–1923 рр., звер-
нувся до ідеї нації як ознаки прогресу, тим самим конструюючи консервативну
ідеологію як аристократичну й мілітарну доктрину.
2 Там же.
3 Див.: Валіцький А. В полоні консервативної утопії. – К., 1998. – С.10–11.
4 Там само. – С.11–12.
5 Див.: Саїд Е.В. Орієнталізм. – К., 2001. – 511 с.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
38 Г.О.Корольов
***
Світогляд В.Кучабського розвивався під впливом чотирьох концепцій: арис-
тократичного консерватизму та класократії його вчителя В.Липинського; на-
ціональної держави й космополітизму Ф.Майнеке; ідей Е.Юнґера та Сте фан-
Георгіївського гуртка, у центрі яких перебували неоромантичне розуміння
філософії історії та апологетика німецької консервативної ідеології; «політичної
географії» Ф.Ратцеля й геополітичного дискурсу шведського соціолога Р.Чел-
лена6. Деякі дослідники відзначають наявність багатьох спільних рис у полі-
тичних уявленнях Е.Юнґера та В.Кучабського, коли «солдатський націоналізм»
першого виразно паралелізується з «позитивним мілітаризмом»7 другого8.
Пишучи про розвиток свого світогляду, В.Кучабський зазначав, що він «рад-
ше людина чину, організатор, ніж теоретик»9. У листі до І.Крип’якевича наголо-
шував на важливості відновлення ідеї «здорового, будучного консерватизму»,
який став би найбільшим «революційним і реформаторським кроком»10. Цікаво,
що аналізуючи галицьку політичну думку, дослідник прийшов до переконан-
ня про відсутність у ній «конструктивного, владного моменту, немає пульсу тієї
волі, що хоче сама формувати дійсність»11. Уявлення про «мозок і волю» нації він
моделює в дусі консервативної утопії, що уособлена у «вожді чи в провідній вер-
стві, ніж у якости маси»12. Такі думки В.Кучабського позначені прямим впливом
німецького інтелектуального середовища та українських гетьманських органі-
зацій. Його текст ретранслює величезну кількість міфологем і стереотипів щодо
сприйняття української минувшини, ставлення до Росії та Польщі.
Свої дослідження В.Кучабський присвятив саме цим чинникам вітчизняної
історії та історії Східної Європи. Перша його студія вийшла друком у Львові
1925 р.13 У ній автор розглянув явище більшовизму в порівнянні з націоналіз-
мом. Текст праці засвідчує розвиток антиросійського дискурсу консервативної
ідеології на основі ототожнення більшовиків і Росії. Інша книжка14 стала ре-
акцією В.Кучабського та, як можна припустити, консервативних кіл україн-
ської політичної еміграції, на «Відкритий лист до українського консерватора»
(«List otwarty do konserwatysty ukraińskiego), опублікований у листопадовому за
1931 р. числі варшавського журналу «Наше майбутнє» («Nasza przyszłość») його
видавцем і головним редактором Яном Бобжинським (молодший син відомого
польського історика та політика Міхала Бобжинського).
6 Потульницький В. Історія української політології. – К., 1992. – С.126–127.
7 Лист В.Кучабського до С.Томашівського (4 листопада 1925 р.) див.: Центральний державний
історичний архів України, м.Львів (далі – ЦДІАЛ України). – Ф.368. – Оп.1. – Спр.176. – Арк.78.
8 Чугуєнко М.В. [Рец.] Гелей С. Василь Кучабський від національної ідеї до державності (Ук-
раїн сь ка консервативна політична думка першої половини ХХ ст. та її вклад в історичну науку),
Львів, 1998, 532 с. // Схід – Захід: Історико-культурологічний збірник. – Вип.2. – Х., 1999. – С.291.
9 Лист В.Кучабського до І.Крип’якевича (Берлін, 26 лютого 1929 р.) див.: Кучабський Ю. Листи
Василя Кучабського до Івана Крип’якевича і Стефана Томашівського // Записки Наукового товари-
ства імені Шевченка. – Т.233: Праці історично-філософської секції. – Л., 1997. – С.497.
10 Лист В.Кучабського до І.Крип’якевича (Берлін, 4 червня 1925 р.) // Там само. – С.492.
11 Там само. – С.493.
12 Там само.
13 Див.: Кучабський В. Большевизм і сучасне завдання українського Заходу: Національно-
політичні замітки. – Л., 1925. – 127 с.
14 Див.: Кучабський В. Україна і Польща. Отверта відповідь польському консерватистові. – Л.,
1933. – 236 с.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник» ... 39
Найбільш фундаментальна праця В.Кучабського «Західна Україна в боро-
ть бі з Польщею та більшовизмом у 1918–1923 рр.»15 вийшла препринтом у
1934 р. і була надрукована як офіційне видання військово-історичного семінару
Бер лінського університету. Слід зазначити, що написано її на основі широкої
джерельної бази – це українські, польські, російські, німецькі, французькі й
анг лійсь кі документи та матеріали. У сучасній Україні ця книга досі залиша-
ється нео публікованою. Закономірно, що в наукових та громадських колах до-
слідження В.Кучабського маловідоме, а головне, належним чином неосмислене.
Текст цієї студії ілюструє остаточне оформлення «геополітичного трикутника»
щодо мо дер ної історії Східної Європи. Це – не просто історичний наратив, в яко-
му описую ть ся події у Західній Україні, а глибоке історіософське дослідження.
Остання ха рак теристика дозволяє збагнути стрижневі наукові, політичні, ідео-
логічні мотиви автора праці щодо реконструкції історичних подій і явищ епохи
революції 1917–1923 рр., яка у західноукраїнській історіографії отримала таку
періодизацію на основі рішення Паризької мирної конференції про передачу
Східної Галичини Польщі. Не викликає сумніву, що студія В.Кучабського на-
писана у ключі ук раїн сь кої державницької історіографії та під впливом консер-
вативної концепції В.Ли пинського16.
Власне, ці три праці В.Кучабського формували його консервативну утопію,
де головну роль відігравали мілітарний чинник і національна аристократія.
Фактично, усі вони об’єднанні спільною ідеологією – «Україна на межі світів»,
«Україна як третій світ». Мислитель уважав, що українські землі географічно
належать до трьох різних «областей релігійно-духовного життя», тобто цивілі-
заційних просторів окцидентальної (римо-католицької), візантійської (греко-
православної) та греко-католицької церков17. У цьому аспекті В.Кучабський
наслідував логіку С.Томашівського, який був апологетом галицької ідентич-
ності та греко-католицької церкви в історії18. Однак, на відміну від нього, став
новим речником українського варіанта ідеології «antemurale» як моделі со-
борності українських земель в єдину державу, що буде «останнім бастіоном»
Заходу перед «варварським» Сходом. В.Кучабський однозначно не зараховує
Україну до західної цивілізації, бачачи її унікальність у новій християнській
культурі з європейськими цінностями, але зі східним способом життя. Ця ідея,
заснована на конфлікті та співіснуванні різних «областей», була головним ме-
тодологічним підходом історика. В.Кучабський за стилем мислення був типо-
вим євроцентристом, який під час аналізу політичних та історичних подій не
надавав Орієнту вагомого значення у формулюванні геополітичного та ідео-
логічного дискурсу.
Життя Василя Кучабського – це яскравий приклад революціонера, січово-
го стрільця й націоналіста, котрий зумів піднятися над критеріями політичної
кон’юнктури при аналізі революційної боротьби у Західній Україні. Глибокий
15 Див.: Kuchabsky V. Western Ukraine in Conflict with Poland and Bolshevism, 1918–1923 /
Transl. from the German by G.Fagan. – Edmonton; Toronto, 2009. – 361 p.
16 Рецензія на книгу В.Кучабського «Die Westukraine im Kampfe mit Polen und dem
Bolschewismus in den Jahren 1918–1923» // Дзвони (Львів). – 1934. – Ч.8/9.
17 Кучабський В. Україна і Польща… – С.6.
18 Див.: Бережная Л. «Украинский треугольник» Степана Томашивского (1875–1930), или
Об особенностях «воображаемой географии» начала ХХ века // Ab Imperio. – 2007. – №4. – С.173–198.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
40 Г.О.Корольов
аналітичний розум і широка ерудиція дозволили йому достатньо повно й об’єк-
тивно реконструювати загальні тенденції розвитку визвольного руху в регіо-
ні, який, за його власним переконанням, був далеким від центру відродження
української державності. Характерно, що В.Кучабський конструював свій на-
ціоналістичний дискурс на уявленнях про Польщу та більшовицьку Росію як
рівнозначних образах «чужого» в тогочасній українській історії. Його працям
притаманний «східний екскурс» у розумінні «чужого» як «іншого». Російський
філософ М.Бахтін, слідом за Ф.Ніцше, конструюючи цей екскурс у категоріях
російського і східноєвропейського історичного досвіду, вказував на відсутність
аномалії «свого»19 в уявленнях «поствізантійського» простору.
Конструюючи власний дискурс про революцію, В.Кучабський відмовляється
від прийняття автономістських і федералістських ідей, переконуючи, що реаль-
на політика – це вміння ставити «досяжні цілі»20. Для нього саме чітка поста-
новка питання самостійності глибоко пов’язана з розвитком нації. Фактично,
він підміняє аналітику революції на націоналістичну ідеологію, що проявля-
ється в його критиці – «чи до державности веде нас революційність, «ірляндиза-
ція», чи органічна праця»21. Поява сентенції про органічну працю переконує у
світоглядній амбівалентності В.Кучабського, для якого нація розуміється у двох
площинах – «аристократії» та «маси». Однак в умовах бездержавності для ньо-
го важливі лише «вожді». Власне, революційний дискурс дозволив по-новому
потрактувати суспільно-політичну ідеологію українського руху, що обумовила
розпорошеність суспільства. Для мислителя цей «суттєвий поділ суспільнос-
ти» – це відлам «органічної праці», котрий передбачає підготовку маси до дер-
жавності, а також відлам військового руху, який хоче підготувати провід нації,
що зі зброєю і своїм законодавством розбудовуватиме державу22. Ці два напрям-
ки були державницькими й мали сенс у подальшій боротьбі.
Аналіз привів В.Кучабського до певної аналогії розвитку українського
руху в 1920-х рр. з ірландською визвольною боротьбою, яка служить «отій без-
головій гайдамаччині нашій прикладом»23. Напевно, він, інтуїтивно розуміючи
сутність соціалістичного світогляду, вірно сконструював уявлення тогочасних
українських діячів. Саме про схожість між вітчизняним та ірландським націо-
нальними рухами під впливом подій російської революції 1905 р. писав відомий
сходознавець А.Кримський, який в одній зі своїх політичних студій закликав
українців обрати за приклад «ірландський народ», що бореться проти англій-
ців24. Намагаючись з’ясувати причини поразки визвольної боротьби у 1918–
1919 рр., В.Кучабський висловлював ідеалістичне твердження про повторення
«духу всієї нашої історії». Однак його надії про «повстання» нації підкріплюва-
лися аналогіями з історичним шляхом Англії до ХVІ ст.25
19 Нойманн И. Использование «Другого». – Москва, 2004. – С.39–40.
20 Лист В.Кучабського до Івана Крип’якевича (Берлін, 26 лютого 1929 р.). – С.494.
21 Там само.
22 Лист В.Кучабського до С.Томашівського (Берлін, 4 вересня 1925 р.) див.: Там само. – С.502.
23 Там само. – С.495.
24 Крымский А. Что такое современное украинство? Научное исследование начала ХХ сто-
ле тия // Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.Вер надсь кого. – Ф.36. –
Од.зб.660. – Арк.10–11.
25 Лист В.Кучабського до І.Крип’якевича (Берлін, 26 лютого 1929 р.). – С.496.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник» ... 41
Осмислюючи вагу державницької ідеології, а це в його розумінні був кон-
серватизм, В.Кучабський писав, що вона – успадкована від сусідніх національ-
но-державницьких доктрин і є «річчю моди», яким донедавна був всес вітній
федералізм М.Драгоманова26. Можна стверджувати, що розпад імперій після
Першої світової війни та активізація визвольної боротьби «неісторичних» націй
переконували історика в появі нових ідеологій, які найбільш повно відповіда-
ють особливостям історичного процесу всієї Європи. Фактично В.Ку чабський
розглядав консерватизм і націоналістичні ідеї як головні чинники, що підва-
жили домінування «державних» народів над іншими.
Саме відсутність державності ввела українців у стан «полонофілів» та «ру-
со філів»27, від якого вони швидко відмовляться після здобуття самостійності.
Це передбачення В.Кучабського про гру з образами «іншого» випередило свій
час, адже в 1990-х рр. Україна таки обрала шлях розвитку ідентичності цен-
тральноєвропейських держав, який засновується на конструюванні Росії як
«чужого»28. А доктрина європейської інтеграції розвивається на уявленні про
Польщу як «адвоката України в Європі». В.Кучабський піддавав сумніву ра-
ціональність «державницької ідеології», уважаючи, що сенс реальної політики
полягає у створенні державної тенденції в Україні29.
Проблему «Україна між Сходом і Заходом» мислитель розглядав у контек-
сті пошуку цивілізаційного коріння в належності до романо-германського чи
греко-слов’янського світу («чи ми «Окцідент», чи ми «Орієнт»?»). Цивілізаційний
дискурс В.Кучабський моделював у межах відомого концепту «між Москвою й
Варшавою», які уклали «пакт проти України». Будучи на практиці патріотом
Галичини, історик дуже негативно сприймав роль Польщі та більшовизму в
ліквідації державності ЗУНР. Він висловлював конструктивістське твердження
про можливість «нашого збавління від Сходу», яке полягає в тому, «аби відвер-
нути енергію України від розбивання єдности Росії не остане нічого другого, як
повернутися всією Росією в купі з Україною до збавління русинів […] “од ляць-
кої неволі”»30. Розумів, що прилучення Східної Галичини до Польщі призведе
до повної «національної інфантильності русинів». Він підкреслював значний
інтелектуальний і політичний ресурс «Великої України», дійшовши думки про
позитивну роль Росії в боротьбі за єдність українських земель. В.Кучабський
розрізняв сутність більшовизму та Росії – як окремих явищ в українській істо-
рії. Образ Росії у його сприйнятті мав більш позитивний і лояльний характер.
Головним завданням він бачив, щоб «підготуватися внутрішньо до того, аби
якщо б тільки прийшов час, аби ми відірвалися, ми були здібні заснувати і
вдержати державу»31.
Інкорпорація Польщею за підтримки країн Антанти Східної Галичини
розглядалася В.Кучабським як чинник, що «тисне до конфлікту між Східною
Європою та Польщею». Цей погляд історик розвивав у площині цивілізаційного
26 Там само.
27 Там само.
28 Нойманн И. Использование «Другого». – С.211.
29 Лист В.Кучабського до І.Крип’якевича (Берлін, 26 лютого 1929 р.). – С.496.
30 Там само. – С.499.
31 Там само. – С.500.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
42 Г.О.Корольов
дискурсу, уважаючи, що включення його рідного регіону до складу відновленої
польської держави є «фатальною помилкою»32. Аналіз потенціалу українського
руху після революції залежав від зовнішніх чинників. Власне, сутність україн-
ської історії у контексті Східної Європи полягала в дихотомії між Польщею й
більшовицькою Росією. В.Кучабський помітив, що революційні трансформації
на сході Європи призвели до гетерогенності суспільного життя та «диктатури
однієї партії» в політичному просторі. Дипломатична гра з українськими зем-
лями бачилася йому вислідом відродження імперських позицій польського й
радянського режимів. Польське панування у Східній Галичині, що засновува-
лося на колонізації, «доводить до занику тих позитивних консервативних влас-
тивостей, які були суттю відпорности й здатності галичан у 1918–1919 рр. і до
розбуяння націоналістичної дикости»33. Фактично до аналогічного становища,
на його думку, доведене життя в радянській Україні та всій Східній Європі, де
«збільшується лиш вага етнічної маси під проводом Москви».
«Загарбання» західноукраїнських земель Польщею В.Кучабський розці-
нював як об’єктивну втрату державності на довгі роки. Вихід зі стану «неісто-
ричної» нації він конструював «на випадок прилучення Зах[ідної] України до
решти Сх[ідної] Європи в будучнім конфлікті між тою останньою і Польщею
скріпити державотворчу вагу над Дніпром»34. За таких умов Галичина втрачала
роль «українського П’ємонту», яка відтак переходила до Наддніпрянщини. Ця
теза В.Кучабського свідчила про його галицьку ідентичність, коли саме захід-
ноукраїнський регіон уявлявся центром політичної консолідації «обох Україн»,
що засновувався на міфі про «спадщину Габсбурґів» у розумінні русинами своєї
соборницької місії. Апологетика державності Галичини залишалася головним
фокусом його консервативної утопії.
У світогляді В.Кучабського вибудовується своєрідна логіка інтерпретації
революції 1918 р., яка полягала у взаємозалежності міфологем його консерва-
тизму. Це – міф про «український П’ємонт», боротьба з гайдамаччиною, дер-
жавницька роль аристократії та мілітаризму, «органічна праця», антипольські
сентенції, заперечення більшовизму. На основі цих позицій він обґрунтував свій
погляд на розбудову держави, який в умовах Східної Європи виглядав ілюзією.
Здається, що й сам В.Кучабський розумів це, розробляючи геополітичну про-
гностику для України в ХХ ст.
Загалом суспільно-політична ситуація у Західній Україні 1920-х рр. оціню-
валася В.Кучабським як «угодовість і повна підчиненість Польщі в особистому і
приватному житті, а в публичному – орієнтація на радянську Україну як суро-
гат національно-політичної думки»35. Саме дуальна опозиція «Росія – Польща»
становила сутність «уявної географії» українського руху. Відтак В.Кучабський
моделює власний «геополітичний трикутник», де між Росією та Польщею «вири-
нула там ще третя сила: українське державництво як справжня реальна сила, а
не як “думка”, “концепція” чи “орієнтація”»36.
32 Лист В.Кучабського до С.Томашівського (Берлін, 7 лютого 1929 р.). – С.506.
33 Там само.
34 Там само. – C.508.
35 Кучабський В. Большевизм і сучасне завдання українського Заходу... – С.110.
36 Там само. – С.116.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник» ... 43
У творчості В.Кучабського помітні спроби надати певного практичного
значення своїм ідеям. Будучи професійним військовим, він повсякчас мо-
делював різні варіанти розвитку подій у Галичині та в радянській Україні.
Крізь усі його праці проходить наскрізна ідея нації, яка зможе реалізуватися
тільки на підставі готовності аристократії очолити боротьбу. Саме з цієї по-
зиції він аналізував ситуацію в Галичині: «Цих державницьких передумов
немає в нашого народу й сьогодні, як не було цього у відповідальний час
1918-го року»37.
Однак саме гегемонічний інстинкт політичного істеблішменту Німеччини
та більшовицької Росії, що стимулювався статусом «переможених» країн, дозво-
лив історикові поглянути на революційну боротьбу Західної України з принци-
пів німецької геополітики, апологетики нації, західного контексту української
історії. Історичний шлях західноукраїнських земель у багатьох напрямах від-
різнявся від тенденцій політичного, соціально-економічного, культурного роз-
витку Наддніпрянської (або Великої) України. Відомо, що величезний вплив
центрально- та східноєвропейських процесів на формування суспільного укладу
Галичини й політичної ідентичності її населення, що М.Грушевський визначив
як «галицький партикуляризм», ліг в основу трансформацій, викликаних рево-
люційними подіями в Габсбурзькій та Російській імперіях. Парадокс полягає
в тому, що західноукраїнські національні діячі постійно говорили про «сепара-
цію» історичного шляху Галичини і входження її до складу «нової» неімперської
Європи, при цьому ігноруючи соборницькі ідеали своїх побратимів з Великої
України. Фактично, спогади всіх учасників революції на західноукраїнських
землях 1918–1923 рр. у тій чи іншій формі відтворюють цю ідейно-політичну
позицію. У цьому випадку В.Кучабский не був винятком.
Аналіз дискурсивних практик та концептуальних основ праць, створених
учасниками і сучасниками революції, дозволяє визначити наявність внутріш-
ньої суперечності між реальною позицією та діяльністю автора, а також його
викладом та оцінкою подій узагалі і своєї особистості зокрема. В.Кучабський
був «сином епохи», сформувавшись як революціонер, він планомірно стверджу-
вався як консерватор і націоналіст. Такий процес ідеологічних трансформацій
відображав зміни у сфері політичної ідентифікації діячів революційних подій у
Західній України. Згодом разом із полковником українських січових стрільців
Є.Коновальцем В.Кучабсь кий стоятиме біля витоків Української військової ор-
ганізації, яка в майбутньому стане материнською структурою Організації укра-
їнських націоналістів.
Найповніше завершення «геополітичний трикутник» Східної Європи на ос-
но ві аналізу революції отримав у монографії В.Кучабського «Західна Україна
в боротьбі з Польщею та більшовизмом у 1918–1923 рр.». Порівняно з іншими
пра цями вченого ця студія є суто історичним дослідженням, яке одночасно мож-
на вважати й джерелом. Автор намагався відійти від оціночних і суб’єктивних
характеристик, викладаючи матеріал відповідно до канонів історіографічної
роботи. В українських еміграційних колах Європи В.Кучабський одним із пер-
ших актуалізував низку питань періоду визвольних змагань 1917–1921 рр. із
37 Там само. – С.105.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
44 Г.О.Корольов
позиції галичан. Важливо зазначити, що історичний дискурс розвитку Західної
України в «епоху війн та революцій» базувався на світоглядних та ідеологіч-
них позиціях автора, а також був свого роду виправдувальним маніфестом по-
разки західноукраїнських революційних діячів. Сам мислитель у листі до іс-
торика С.Томашівського від 7 лютого 1929 р. так виклав проблематику своєї
праці: «Є то чисто історична праця, і має виказати не лиш справжній перебіг
у Галичині, а ще й порівняти стан Зах[ідної] України зі станом у Польщі й
на Наддніпрянщині, виказати рішаючі моменти, доки галичане могли ще на
цілу Галичину рахувати, від якого моменту справа Львова була безнадійна, а з
якого часу справа державности на Зах[ідній] Україні була без ратунку програ-
на. Далі треба торкнутися політики антантівських держав у Сх[ідній] Європі,
справи російської контрреволюції і вкінці з’ясувати, яке значіння мала б для
європейської, зокрема східноєвропейської системи держав повстання зах[ідно]-
укр[аїнської] держави»38.
Головною ідеєю книги В.Кучабського є «геополітичний трикутник» Східної
Європи, що формує та визначає історичний процес у цьому регіоні – це «три еле-
менти, які різні за своєю могутністю – Московія, Польща і Україна»39. Як бороть-
ба цих трьох сил визначила загальний східноєвропейський баланс? Фактично,
В.Кучабський прагнув повернути Україну у центр східноєвропейського проти-
стояння як головного гравця, тим самим автоматично легітимізуючи появу укра-
їнської державності у середовищі російського та європейського істеблішменту.
Аналогія про боротьбу на сході Європи з ХVІІ ст.40 свідчила про переорієнта-
цію ідеологічного дискурсу в напрямку заміни консерватизму на мілітаризм.
Учений конструював реальність Східної Європи напряму залежною від «зброї
нації», наголос на вирішальності саме цього чинника дозволив В.Кучабському
сформулювати думку про зупинення Україною «переможної ходи» більшовизму
на Захід.
Дослідження В.Кучабського базувалося на «трьох китах»: консерватизмі
його політичних оцінок і суджень, в основі якого протикомуністичні принципи
й заперечення ролі революцій в історії; антипольському контексті, що вміщував
як етнічний, так і політичний чинники; різкому неприйнятті більшовизму як
політичної сили та ідеології41. У передмові до монографії автор зазначав, що
вона висвітлює внутрішнє становище України в період революції, зокрема її по-
літичні та військові позиції, а також спроби встановлення міжнародних зв’язків,
які надалі визначають вплив на заключному етапі Української революції 1917–
1921 рр. Предметом дослідження є Західна Україна, Польща й Росія, більшо-
визм і контрреволюція42. Особливо В.Кучабський виділяв аналіз тенденцій до
«нового відродження» Російської імперії та Польської республіки, ситуацію у
Центральній Європі, викликану суперечливими версальськими рішеннями,
а також східноєвропейську політику окремих західних держав, зокрема країн
38 ЦДІАЛ України. – Ф.368. – Оп.1. – Спр.177. – Арк.11–14.
39 Kuchabsky V. Western Ukraine in Conflict with Poland and Bolshevism, 1918–1923. – Р.2.
40 Ibid.
41 Ibid. – Р.38–40.
42 Ibid. – Р.2.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник» ... 45
Антанти. Цікава аберація щодо належності Західної України, як особливого регі-
ону з прозахідними історичними традиціями, до Центральної Європи43, що була
певним способом деформована могутнім впливом Габсбурзької та Османської
імперій. Саме імперський контекст став фактором обґрунтування закономірнос-
ті розвитку ідеї самостійної держави в народів Центральної Європи, що їх захід-
на політична й філософська думка визначала як «неісторичні» нації.
Оцінюючи ставлення поляків до західноукраїнців, В.Кучабський стверджу-
вав, що відсутність рівноправності й толерантності у відносинах призвела до
сприйняття галицького визвольного руху як «бунту»44. Усі ці уявлення згодом
відобразилися в політичному курсі польських націонал-демократів, очолюваних
Р.Дмовським, який найбільше прислужився на ниві ліквідації України, аніж
Росія45. Дослідник аргументовано критикував процес відродження польської
державності, яка була продуктом постімперських інтенцій політичної еліти та
її догматичного мислення, замішаного на революційному соціалізмі й етнічно-
му націоналізмі. Він проникливо охарактеризував генезис II Речіпосполитої,
тим самим обґрунтовуючи можливу перспективу анексії нею української части-
ни Галичини46. Що, зрештою, так і сталося. Автор резюмував, «що підкорення
Східної Галичини Польщею не належить до її прогресивних завоювань, які від-
повідають новому характерові політичного й духовного існування, а є завоюван-
ням руйнівним, в однаковій мірі прокляттям для переможців і переможених».
Учений уважав, що примирення на просторі Східної Європи можливе лише за
умови вирішення «українського питання».
Важливо відзначити, що на сторінках своєї праці В.Кучабський проаналізу-
вав форми національної державності в Наддніпрянській Україні47. Цікаво, що,
територіально та семантично поділяючи українців на східних і західних, він
визнавав їх національну єдність у розумінні «уявленої спільноти». Сповідуючи
галиць кі міфологеми щодо Габсбурзької монархії, автор уважав галичан більш
дозрілими до політичної боротьби, а Галичину потрактовував осередком націо-
нального руху. У підсумку В.Кучабський стверджував, що східноукраїнці лише
здатні «до збройної боротьби, але не до наведення ладу у власних лавах і у влас-
ній країні»48. При цьому він відзначав наявність «євразійських елементів на по-
граниччі Схід ної України, що глибоко впливали на український національний
рух»49. Ця «безод ня» та глибокий розкол між західними і східними українцями
найбільше проявили себе у 1919 р.50 Фактично, у цій праці вперше з науково-
го погляду було окреслено «лінії розколу» між галичанами й наддніпрянцями.
Це – ідеологічне протистояння консервативно-націоналістичної та народно-со-
ціалістичної ідеологій в об’єднаному таборі національних сил; бачення різних
43 Див.: Вандич П. Ціна свободи: Історія Центрально-Східної Європи від Середньовіччя до сьо-
годення. – К., 2004. – 462 с.
44 Kuchabsky V. Western Ukraine in Conflict with Poland and Bolshevism, 1918–1923. – Р.38.
45 Ibid. – Р.240.
46 Ibid. – Р.125.
47Ibid. – Р.70–100.
48 Ibid. – Р.98.
49 Ibid.
50 Ibid.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
46 Г.О.Корольов
моделей суспільного розвитку соборної України; наявність відмінних образів
зовнішнього ворога, заснованих на про ти леж них рецепціях «іншого» в галиць-
кому та підросійському суспільствах тощо.
Осмислюючи генезис держави П.Скоропадського, В.Кучабський стверджу-
вав, що це не була природна влада для українців, а режим українсь ких влас-
ницьких і російських постімперських сил51, що й зробило внутріполітичне життя
гетьманату своєрідним полем протистояння «всеросійської реакції та східно-
української революційної демократії», а «реальною владою було німецьке вій-
ськове командування»52. Саме тому гетьманський уряд фактично не мав влади
у провінції. На прикладі Української Держави П.Скоропадсько го В.Кучабський
далі розвинув свій «геополітичний трикутник», стверджуючи, що вкотре вирі-
шальну роль на українських землях відігравали неукраїнські сили.
Простежуючи історію Директорії УНР, автор оцінював її доволі тенденцій-
но, з одного боку, виправдовуючи боротьбу з більшовизмом, а з іншого, – вис-
ту паючи проти союзу з поляками після підписання Варшавського договору
22 квітня 1920 р. Його характеристики керівника держави С.Петлюри (як «чоло-
ві ка, що не мав політичних талантів»53), генералів М.Омеляновича-Павленка й
О.Грекова, а також диктатора ЗУНР (ЗО УНР) Є.Петрушевича54 свідчили про
суперечливість української боротьби в умовах Східної Європи. Зрештою, В.Ку-
чаб ський резюмував, що серед «українських провідників не знайшлося жод-
ної більш-менш визначної особистості, здатної у цій складній ситуації взяти
ініціативу у свої руки й належно скерувати події»55. Взаємовідносини між га-
лицьким і наддніпрянським політичними проводами він розглядав у контексті
об’єднавчого процесу після схвалення Акта злуки 22 січня 1919 р. На думку
вченого, в основі внутрішнього конфлікту в соборній державі лежала непідго-
товленість українських еліт.
Особливому аналітичному розбору В.Кучабський піддав феномен російської
контрреволюції. Думки з цього питання є прикладом історіософської інтерпре-
тації. Так, автор стверджував, що розгляд лідерами й ідеологами білого руху
України як частини «нової» Росії повертало її до імперії. Лише відмова україн-
ців від національних прагнень дозволяла їм отримати підтримку від Антанти й
А.Денікіна в боротьбі з більшовизмом та можливе збереження певного держав-
ного статусу. Передбачення В.Кучабського про те, що з Україною Росія зав жди
буде імперією є глибокою футурологічною думкою. Поразка білого руху й дер-
жав Антанти наблизила Східну Європу до Азії, політичні репрезентанти якої
стояли вже на порозі Заходу. Фактично з того часу Росія була втрачена для
західної цивілізації.
В.Кучабський констатував поразку проекту «єдиної великоросійської нації».
Мислитель відзначав, що більшовики реанімували старі імперські традиції, по-
клавши їх в основу нової ідеології. Аналізуючи перемогу червоних, він виділяв
51 Kuchabsky V. Western Ukraine in Conflict with Poland and Bolshevism, 1918–1923. – Р.79.
52 Ibid.
53 Ibid. – Р.286.
54 Ibid. – Р.255.
55 Ibid. – Р.41.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Консервативна утопія В.Кучабського: «геополітичний трикутник» ... 47
їх соціальний проект створення нової імперії, заснований на симбіозі політич-
них амбіцій російського та неросійських народів в «ім’я інтернаціональної соці-
ал-революційної солідарності»56. Політика більшовиків, як і польських націона-
лістів, формувала ситуацію нерозв’язаного конфлікту на сході Європи, роблячи
тим самим послугу Заходу. А етнічна сутність українсько-польського та україн-
сько-російського протистоянь трансформувалася в боротьбу за загальногрома-
дянські ідеали, адже «геополітичний трикутник» Східної Європи замкнувся в
колі російського і польського тоталітаризмів.
Головний висновок своєї книги В.Кучабський сформулював у контексті істо-
ричних перспектив. Він стверджував, що саме Західна Україна як геополітична
цілісні с ть формуванням та розвитком Західноукраїнської Народної Республіки
захистила нові державності Центральної Європи – Польщу й Чехословаччину –
від бі ль шо ви зму. Відтак саме Україна зупинила поширення комунізму на
Західну Європу. Біль шо ви ки для автора й були тим «чужим», що уявлявся як
чергова «азійська орда».
Крізь усі тексти В.Кучабського «червоною ниткою» проходить відчуття бо-
ротьби між авторовими ідейними принципами й намаганням викласти мате-
ріал неупереджено та об’єктивно. Він одним із перших в еміграційній україн-
ській історіографії концептуалізував ідею державності у світлі нових тенденцій
розвитку світу, а також за свіжими спогадами реконструював складний шлях
України до самостійності. У листі до відомого історика І.Крип’якевича
В.Кучабський писав: «Від нас залежить, чи доложимо всіх зусиль, аби пере-
могти... І особисто хочу ті зусилля класти. Инакше, не було б рації оставатися
українцем»57.
***
Василь Кучабський увійшов до пантеону представників української по-
літичної думки та історіографії як один із творців консервативного напряму.
В ідеологічному плані він був радше практиком, аніж теоретиком. Усе своє
життя присвятив аналітичній розробці практичних механізмів утвердження
державності. У центрі його ідеологічного дискурсу перебувала Західна Україна
як оплот національної державності, консерватизму й аристократії. Із середини
1920-х рр. він намагався розглядати радянську Україну як можливий плацдарм
для активізації визвольного руху.
Консервативна утопія В.Кучабського була його власною ідеологією, сформо-
ваною на основі впливів особисто В.Липинського, політичної ситуації в Польщі
та Німеччині на початку 1930-х рр., розвитку авторитарних режимів в Європі,
домінування соціалістичних принципів у програмних засадах різноманітних
організацій української політичної еміграції. Ідеологія В.Кучабського розвива-
лась як «геополітичний трикутник», що завжди визначав історію східноєвропей-
ського регіону на основі певних позицій, зокрема, що сутність Східної Європи ста-
новить визнання української державності; дуальна опозиція «Росія – Польща»
56 Ibid. – Р.274.
57 Лист В.Кучабського до І.Крип’якевича (Берлін, 26 лютого 1929 р.). – С.495.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
48 Г.О.Корольов
The article determines the contribution of the famous historian, publicist, social and
political, military figure – Vasyl’ Kuchabs’kyi – to the formation of the Ukrainian
conservative ideology, constructing its myths and symbolic geography. Author
describes the intellectual and political contexts of conservative ideas development
and also peculiarities of the formation of thinker belief. The article examines the
historical-political conception of revolutionary events at Western Ukraine and the
idea of “geopolitical triangle” that underpinned V.Kuchabs’kyi vision of revolution
in Western Ukraine in 1918–1923 and his discourse of Eastern Europe.
привела В.Кучабського до формування епігонської «уявної географії» України
на геополітичній мапі східної частини Європейського континенту; аристократія
й мілітаризм були основними принципами консервативного дискурсу мисли-
теля; революція 1918–1923 рр. у Західній Україні стала періодом утверджен-
ня нації, а сам цей український регіон – плацдармом захисту Європи й усього
Заходу від більшовизму. Ці чотири головних «кити» консервативної утопії ґрун-
тувалися на уявленні про Україну як третю силу на просторі Східної Європи.
Можна стверджувати, що В.Кучабський обґрунтував концепцію «другого світу»,
яку зумів осмислити, розглянувши східноєвропейську історію крізь «геополітич-
ний трикутник».
|