Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій
У статті розглядається діяльність спецслужб комуністичної Польщі проти осередків української політичної еміґрації, котра активно провадилася з кінця 1940-х до кінця 1980-х рр. Головною мішенню при цьому визначалися Закордонні частини ОУН, ОУН (м) та УГВР, однак «розроблялися» також інші українськ...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106084 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій / М. Маєвський // Український історичний журнал. — 2012. — № 3. — С. 122-134. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106084 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Маєвський, М. 2016-09-17T16:44:02Z 2016-09-17T16:44:02Z 2012 Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій / М. Маєвський // Український історичний журнал. — 2012. — № 3. — С. 122-134. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106084 У статті розглядається діяльність спецслужб комуністичної Польщі проти осередків української політичної еміґрації, котра активно провадилася з кінця 1940-х до кінця 1980-х рр. Головною мішенню при цьому визначалися Закордонні частини ОУН, ОУН (м) та УГВР, однак «розроблялися» також інші українські еміґраційні політичні організації. На перших порах служба безпеки ПНР здебільшого перехоплювала емісарів та кур’єрів, ліквідовувала організаційну мережу на території Польщі, а згодом намагалася встановити контроль над таємними каналами. Зокрема, протягом 1960-х рр. неодноразово перехоплювалися партії нелеґальної літератури, що йшли із західних країн. Діяльність спецслужб ПНР уповні віддзеркалювала спрямовані проти «закордонних центрів» відповідні заходи радянських органів держбезпеки. Стаття є лише першим кроком у дослідженні цієї обширної теми. In this article were presented the problems of activities of Secret Services of Polish Peoples Republic against political centers of Ukrainian diaspora. Such activities against so called Abroad Centers the Polish communist special services conducted from the end of 40’s to the 80’s. The majority of operations were aimed against External Units of Organization of Ukrainian Nationalists, Organization of Ukrainian Nationalists-Mel’nyk’s faction and UHVR (Ukrainian Supreme Liberation Council) but there were some against also other Ukrainian political émigré parties. At first emissaries were caught and the organizations in Poland were destroyed then the couriers routes were controlled. In the 60’s illegal literature from the West countries also were captured in this way. All activities of Security Service of Polish Peoples Republic were some kind of copy of Soviet operations against so called Abroad Centers. The Articles signalizes some phenomenon and it is an introduction to further research. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій Secret Services of Polish Peoples Republic Against Abroad Centers of Ukrainian Illegal Organizations Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій |
| spellingShingle |
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій Маєвський, М. Історичні студії |
| title_short |
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій |
| title_full |
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій |
| title_fullStr |
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій |
| title_full_unstemmed |
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій |
| title_sort |
спецслужби польської народної республіки проти осередків зарубіжних українських організацій |
| author |
Маєвський, М. |
| author_facet |
Маєвський, М. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Secret Services of Polish Peoples Republic Against Abroad Centers of Ukrainian Illegal Organizations |
| description |
У статті розглядається діяльність спецслужб комуністичної Польщі проти
осередків української політичної еміґрації, котра активно провадилася з кінця
1940-х до кінця 1980-х рр. Головною мішенню при цьому визначалися Закордонні
частини ОУН, ОУН (м) та УГВР, однак «розроблялися» також інші українські
еміґраційні політичні організації. На перших порах служба безпеки ПНР здебільшого перехоплювала емісарів та кур’єрів, ліквідовувала організаційну мережу на території Польщі, а згодом намагалася встановити контроль над таємними
каналами. Зокрема, протягом 1960-х рр. неодноразово перехоплювалися партії нелеґальної літератури, що йшли із західних країн. Діяльність спецслужб ПНР уповні віддзеркалювала спрямовані проти «закордонних центрів» відповідні заходи радянських органів держбезпеки. Стаття є лише першим кроком у дослідженні цієї обширної теми.
In this article were presented the problems of activities of Secret Services of
Polish Peoples Republic against political centers of Ukrainian diaspora. Such
activities against so called Abroad Centers the Polish communist special services
conducted from the end of 40’s to the 80’s. The majority of operations were aimed
against External Units of Organization of Ukrainian Nationalists, Organization of Ukrainian Nationalists-Mel’nyk’s faction and UHVR (Ukrainian Supreme Liberation Council) but there were some against also other Ukrainian political émigré parties. At first emissaries were caught and the organizations in Poland were destroyed then the couriers routes were controlled. In the 60’s illegal literature from the West countries also were captured in this way. All activities of Security Service of Polish Peoples Republic were some kind of copy of Soviet operations against so called Abroad Centers. The Articles signalizes some phenomenon and it is an introduction to further research.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106084 |
| citation_txt |
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій / М. Маєвський // Український історичний журнал. — 2012. — № 3. — С. 122-134. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT maêvsʹkiim specslužbipolʹsʹkoínarodnoírespublíkiprotioseredkívzarubížnihukraínsʹkihorganízacíi AT maêvsʹkiim secretservicesofpolishpeoplesrepublicagainstabroadcentersofukrainianillegalorganizations |
| first_indexed |
2025-11-24T16:02:14Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:02:14Z |
| _version_ |
1850850468472815616 |
| fulltext |
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
М.МаєВський*
СПЕЦСЛУЖБИ ПОЛЬСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
ПРОТИ ОСЕРЕДКІВ ЗАРУБІЖНИХ УКРАЇНСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ**
У статті*** розглядається діяльність спецслужб комуністичної Польщі проти
осередків української політичної еміґрації, котра активно провадилася з кінця
1940-х до кінця 1980-х рр. Головною мішенню при цьому визначалися Закордонні
частини ОУН, ОУН (м) та УГВР, однак «розроблялися» також інші українські
еміґраційні політичні організації. На перших порах служба безпеки ПНР здебіль-
шого перехоплювала емісарів та кур’єрів, ліквідовувала організаційну мережу на
території Польщі, а згодом намагалася встановити контроль над таємними
каналами. Зокрема, протягом 1960-х рр. неодноразово перехоплювалися партії
нелеґальної літератури, що йшли із західних країн. Діяльність спецслужб ПНР
упов ні віддзеркалювала спрямовані проти «закордонних центрів» відповідні захо-
ди радянських органів держбезпеки. Стаття є лише першим кроком у дослідженні
цієї обширної теми.
Згідно з офіційною термінологією спецслужб Польської Народної Республіки,
у зарубіжних осередках, тобто в політичних центрах, що керували еміґраційни-
ми організаціями на Заході, зосереджувалися ті, хто еміґрував із СРСР або дер-
жав радянського блоку до, під час чи навіть після Другої світової війни. На пе-
реконання посадових осіб міністерства внутрішніх справ ПНР, ці структури
постійно використовувалися розвідками держав, «ворожих соціалізму» (перш за
все США, Великобританії, ФРН та Італії), із метою ведення «підривних дій» та
«ідеологічних диверсій» проти країн «народної демократії»1.
Проблематика протидії органів безпеки ПНР впливу зарубіжних осередків
(політичних центрів і культурних еміґрацій на Заході), у тому числі українських
діаспорних структур на українську меншину в Польщі, до останнього часу була
темою досліджень перш за все «відомчих істориків». До 1990-х рр. не було спроб
аналізу міри реального знання служби безпеки ПНР про еміґраційні осередки.
Чимало зусиль для висвітлення цього питання доклав у своїй студії І.Галаґіда2,
деяку інформацію можемо також знайти у відомій праці Ґ.Мотики3.
Слід зауважити, що аналізом згаданої проблеми в рамках своїх професійних
обов’язків до початку 1990-х рр. ширше займалися посадові особи 3-го департа-
менту МВС. На тему діяльності служби безпеки щодо провідних українських
* Маєвський Марцин – керівник відділення архівних досліджень та видання джерел бюро
на дання доступу й архівізації документів Інституту національної пам’яті Республіки Польща
(Вар шава, Польща).
** Переклад із польської мови – Христина Душинська, Юрій Шаповал (Київ).
*** Поданий нижче текст уже публікувався автором у Польщі, див.: Internacjonalizm czy…?
Działania organów bezpieczeństwa państw komunistycznych wobec mniejszości narodowych (1944–
1989) / Red. J.Hytrek-Hryciuk, G.Strauchold, J.Syrnyk. – Warszawa; Wrocław, 2011 (прим. ред.).
1 Див.: Szemiot S. Działalność niektórych ośrodków nacjonalistycznych na Zachodzie i ich oddzia-
ływanie na Polskę: Sytuacja polityczno-operacyjna wśród mniejszości ukraińskiej, białoruskiej i litew-
skiej zamieszkałej w PRL, Warszawa, 1971 // Archiwum Instytutu Pamięci Narodowej (далі – АІPN). –
01304/868. – К.5.
2 Hałagida I. Prowokacja «Zenona»: Geneza, przebieg i skutki operacji MBP o kryptonimie «C-1»
przeciwko banderowskiej frakcji OUN i wywiadowi brytyjskiemu (1950–1954). – Warszawa, 2005.
3 Motyka G. Tak było w Bieszczadach: Walki polsko-ukraińskie 1943–1948. – Warszawa, 1999.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій 123
еміґраційних організацій також писали Б.Овчарек та один із найкращих знав-
ців української проблематики Ю.Пенар4 – кадровий офіцер УБ–СБ (управлін-
ня безпеки – служба безпеки), який довгі роки пропрацював у відомстві. Крім
цього, слід згадати публікації Т.Шуманського, Є.Навроцького5, С.Шемьота6,
а також Ф.Луцевича7. Зауважмо, що це були тенденційні праці, написані спе-
цифічною «відомчою мовою». Крім того, частина важливої інформації в них не
публікувалася або ж подавалася у спотвореному вигляді.
Еміґрація, а також її реальні або можливі контакти з урядами країн розсе-
лення, завжди перебувала у сфері зацікавлення польських комуністичних спец-
служб. Розкриття зв’язків з органами влади, а також розвідками третіх держав,
нейтралізація пропаґандистської діяльності еміґрації та провокування розколів
в її середовищі було головним завданням розвідувально-контррозвідувальних
структур ПНР. Звичайно, їх виконання, і перш за все планування, відбувалося
за домовленостями та в тісному контакті з органами держбезпеки СРСР.
За межами країни крім польської еміґрації спецслужби «розробляли» діа-
спори всіх національних меншин, які проживали на території ПНР, причому
одними з найбільш небезпечних УБ/СБ уважала чисельні та добре організовані
українські закордонні осередки, які мали можливість впливати на українське
населення Польщі. Співробітник 3-го відділу 3-го департаменту МВС Т.Шу-
мансь кий в одній зі своїх записок у 1960-х рр. зазначав: «У Західній Європі,
США й Канаді існує доволі чисельна українська еміґрація, яка має свої органі-
зації та політичні осередки. Вони ведуть рішучу боротьбу проти СРСР, справ-
ляють націоналістичний вплив на українське населення Польщі й інших країн
народної демократії»8.
Масштабність спрямованих проти українців, а також білорусів, литовців та,
меншою мірою, проти росіян дій УБ і згодом СБ була неспівмірною з активністю
та чисельністю української людності Польщі. Ця ж проблема торкалася литов-
ської громади. Проте вирішальний вплив на розгляд «українського питання»
мав інший чинник, а саме Комітет державної безпеки СРСР. Спрямована проти
української еміґрації діяльність СБ тісно пов’язувалася з відповідними захода-
ми КДБ при Раді Міністрів СРСР до самого кінця існування ПНР9.
Польська комуністична служба безпеки у своїх діях проти українців в емі-
ґрації та у середині країни дублювала перевірені схеми, розроблені раніше
4 Owczarek B., Penar J. Nacjonalistyczne organizacje ukraińskie w Polsce: Wybrane problemy:
Departament Szkolenia i Doskonalenia Zawodowego MSW, Warszawa, 1979 // АІPN. – 00495/1448.
5 Powstanie i działalność emigracyjnych nacjonalistycznych ośrodków – ukraińskich, białoruskich,
i litewskich i ich oddziaływanie na kraj, oprac. T.Szumański, J.Nawrocki, Warszawa, 1961 // Ibid. –
01521/570; Wroga i przestępcza działalność elementów nacjonalistycznych spośród mniejszości na ro-
do wych zamieszkałych w PRL, oprac. T.Szumański, Centrum Wyszkolenia MSW. – Legionowo, 1965 //
Ibid. – 0236/95. – Т.2. – К.107–139.
6 Szemiot S. Działalność niektórych ośrodków nacjonalistycznych na Zachodzie i ich oddziaływanie
na Polskę...
7 Łucewicz F. Niektóre aspekty ukraińskiego ruchu nacjonalistycznego i jego oddziaływanie na
etniczną grupę ukraińską na przykładzie województwa koszalińskiego w latach 1947–1975, Akademia
Spraw Wewnętrznych, Warszawa, 1976 // АІPN. – 1510/3649.
8 Notatka informacyjna dotycząca form i metod wrogiej działalności ukraińskich nacjonalistów w
PRL, 15.V.1962 // Ibid. – 0236/95. – Т.2. – К.41.
9 Див.: Sprawozdanie ze spotkania z przedstawicielami bratnich służb wywiadowczych [до
18.V.1989 р.] // Ibid. – 02386/69. – К.18; Notatka dotycząca rozmów konsultacyjnych w Moskwie,
30.V.1988 // Ibid. – К.95.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
124 М.Маєвський
радянськими органами. Заходи щодо боротьби з українськими та російськими
антикомуністичними лідерами на території країн Західної Європи Об’єднане
державне політичне управління при РНК СРСР провадило ще в 1920-х рр.
Атмосфера страху, викликаного перманентно очікуваною загрозою з боку су-
сідніх країн та їх розвідок, панувала у СРСР протягом усього його існування.
Особливо побоювалися підпільних антирадянських організацій. Більшовики,
пам’ятаючи операцію Роберта Брюса Локгарта і Сіднея Рейлі з британських
спецслужб, спрямовану на ліквідацію В.Леніна і приведення до влади білих у
1918 р.10, швидко дійшли висновку, що головними силами, які загрожують мо-
лодій більшовицькій Росії, були політична еміґрація (зовнішній ворог) і її аґен-
тура у СРСР (внутрішній ворог).
У 1920-х рр. радянські органи держбезпеки розгорнули активні заходи,
спрямовані проти еміґрації та осіб, які перебували на території СРСР і підтри-
мували контакти із закордоном. Більшовики також ретельно проаналізували дії
російської організації Бориса Савінкова в 1920–1921 рр. на території Польщі й
спробу захоплення Білорусії в листопаді 1920 р. військами ґенерала Станіслава
Булака-Балаховича11, пов’язаного із Б.Савінковим. У такий же спосіб оціню-
вався Листопадовий рейд армії Української Народної Республіки (1921 р.)12.
Висновки чекістського керівництва з цих подій були однозначними: намагання
повалити більшовицьку владу, спроба відторгнення Білорусії та України, або
ж принаймні спровокувати антирадянське повстання, активну участь у чому
взяли представники політичної еміґрації разом із розвідками ворожих СРСР
країн. Таким чином, органи держбезпеки вирішили боротися проти керівних
осередків антирадянських організацій та розкладати їх із середини. Це й було
головним завданням радянських спецслужб до самого кінця існування СРСР13.
Перші заходи щодо виявлення на території Польщі перекинутих із кра-
їн Заходу активістів Організації українських націоналістів (OУН) було вжито
в 1947–1949 рр. Раніше цього не робилося, як видається, із кількох причин.
Передусім набагато більшою загрозою керівництву комуністичної Польщі
уявлялося незалежне польське підпілля, натомість оунівські структури були
практично непомітними. Лише час від часу на місцевому рівні провадилася
боротьба проти відділів Української повстанської армії (УПА). На це звернув
увагу Ґ.Мотика: «Аж до весни 1947 р. польські комуністи не надавали великого
значення боротьбі з УПА. Набагато більшою проблемою для них були польські
антикомуністи»14.
Офіцерам управління безпеки гостро бракувало інформації про структуру,
склад, управління, канали зв’язку в Польщі, а також про діяльність ОУН (б)
10 Див.: Cook A. On his Majesty’s Secret Service: Sidney Reilly-codename ST 1. – Gloucestershire,
2002 (вид. рос. мовою: Кук Э. В паутине секретных служб. – К., 2003); Lockhart R.B. Memories of the
British Agent. – London, 1934.
11 Cabanowski M. Generał Stanisław Bułak-Bałachowicz: Zapomniany bohater. – Warszwa,
1993. – S.49–64.
12 Див.: Другий зимовий похід, або Листопадовий рейд. – К., 2006.
13 Про боротьбу органів держбезпеки СРСР з українськими еміґраційними організаціями
див. також: Вєдєнєєв Д. Український фронт у війнах спецслужб. – К., 2008; Вєдєнєєв Д., Бист ру-
хін Г. Двобій без компромісів: Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій.
1945–1980-ті роки. – К., 2007.
14 Motyka G. Tak było w Bieszczadach... – S.481.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій 125
(із 1946 р. – Закордонні частини ОУН; ЗЧ ОУН) загалом. Ця ситуація зміни-
лася після «перемоги» комуністів на виборах 1947 р., занепаду польського під-
пілля (у результаті спецоперацій, замирення або ж амністії) і проведення акції
«Вісла» навесні та влітку того ж року.
Інформація, отримана від одного з активістів ОУН (б), Ярослава Гамівки,
який добровільно з’явився в міліцію під час акції з переселення, значно збага-
тила знання 3-го департаменту міністерства державної безпеки (MДБ) на оунів-
ську тематику в Польщі. Після завершення операції «Вісла» всі фракції ОУН
зайняли важливе місце в діяльності співробітників служби безпеки, а потім і
служби державної безпеки ПНР. Спеціальні заходи проводилися практично до
1990 р., тобто до останніх днів існування Польської Народної Республіки.
У службовій записці від 15 травня 1962 р., підготовленій співробітником
3-го відділу 3-го департаменту МВС ПНР Т.Шуманським, зазначалося, що піс-
ля розгрому українського збройного підпілля у ході операції «Вісла» активіс ти
ОУН не відмовилися від подальших дій, спрямованих супроти СРСР та комуніс-
тичної Польщі. Управління безпеки у 1949–1955 рр. ліквідувало щонайменше
кілька сотень «так званих українських націоналістів», які виконували також
«завдання американської та британської розвідки»15. Насправді, на території
Жешувського воєводства у 1948–1949 рр. було знищено окремі збройні угрупо-
вання УПА і вжито заходів для виявлення та затримання членів проводу ОУН.
У той час «леґендованими» були вже обидві оунівські мережі, одна – на
чолі із «Зеноном» (ОУН (б)), друга – «Шелестом-Іскрою» (ОУН (м)). Крім того,
управління безпеки намагалося створити на території ПНР підконтрольну
групу, пов’язану з Українською національною ґвардією (УНҐ), тобто бульбівця-
ми. Згадані мережі не намагалися залучати нових членів із відповідних на-
ціональних меншин. Зв’язки їх із британською, американською та західноні-
мецькою (організація Райнгарда Ґелена) розвідками були недовгими. У період
1947–1954 рр. структури ОУН (б) і ОУН (м) у Польщі були викриті та повністю
ліквідовані16. Тих, кого залишили на свободі, УБ використовувало для підтрим-
ки в еміґрації переконання, що підпілля досі функціонує. Таким чином, органи
безпеки ПНР і СРСР розраховували отримати оперативні переваги у складних
іграх, що їх вони вели з розвідслужбами країн Заходу.
Після завершення Другої світової війни радянські органи держбезпеки
продовжували пильно спостерігати за зарубіжними «підривними центрами».
Поштовхом до активізації такої діяльності стала відома промова В.Черчілля,
виголошена ним 5 березня 1946 р. в місті Фултоні. Після гострої реакції на неї
Й.Сталіна спецслужби СРСР доклали чималих зусиль для проникнення у краї-
ни Західної Європи та США, у литовські, латвійські, естонські, українські та інші
еміґраційні кола. У квітні 1946 р. радянський міністр держбезпеки С.Савченко
розробив рекомендації щодо активізації дій розвідки, спрямованих проти зару-
біжних осередків ОУН та спеціальних служб США й Великобританії. Для цьо-
го передбачалося розгорнути вербовку аґентури, налагодити збір інформації
15 Notatka informacyjna dotycząca form i metod wrogiej działalności ukraińskich nacjonalistów w
PRL, 15.V.1962 // АІPN. – 0236/95. – К.41. У ті роки МДБ вело три основні справи проти бандерівців,
мельниківців та бульбівців: «Ц-1», «Павуки» (та «М-1»), «Раки».
16 Див.: Hałagida I. Prowokacja «Zenona»...
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
126 М.Маєвський
про керівників, напрямки роботи, пресу, а також вивчати ситуацію в таборах
переміщених осіб17. Направлених до еміґраційних осередків аґентів набирали
з-поміж біженців із СРСР і перевербованих колишніх членів підпілля. Вони по-
трапляли на Захід під виглядом «кур’єрів» з України18.
Можемо припустити, що після проведення акції «Вісла» подібну до радян-
ської інструкцію підготувало й керівництво MДБ ПНР. На це вказує той факт,
що з кінця 1947 р. співробітники міністерства держбезпеки доклали чима ло
зусиль, спрямованих на перехоплення кур’єрів проводу ОУН (б) у Польщі, а з
се редини 1948 р. – також емісарів ОУН (м) та Української головної визвольної
ради (УГВР). У цей період польська комуністична служба безпеки, завдяки ін-
формації, переданій радянськими радниками, розпочала діяльність, спрямо-
вану проти бандерівських і мельниківських осередків у Мюнхені. У 1949 р.,
спираючись на дані, отримані від перших заарештованих мельниківців, які
проживали в Польщі, було ініційовано оперативну розробку під кодовою назвою
«Павуки», а на початку 1950 р. у зв’язку з інформацією про прибулих кур’єрів
ОУН (б) – операцію «Ц-1».
Ці заходи спрямовувалися на викриття кур’єрських мереж ОУН (м) і ОУН (б)
у Польщі та поступове взяття їх під повний контроль за допомогою перевербова-
них членів обох оунівських організацій. Крім цієї головної мети УБ прагнуло та-
кож виявити контакти фракцій ОУН із британською та американською (фінан-
сування, спецпоставки в обмін на інформацію) розвідками, що мало допомогти
у справі дискредитації українського націоналістичного руху. Крім ліквідації
можливої загрози для держави важливим було зберегти кур’єрську мережу,
але вже під опікою УБ для перекидання на Захід підготовленої аґентури, від
якої планувалося отримувати інформацію щодо структури закордонних осеред-
ків, зв’язків їх з іноземними спецслужбами, а також дані про інші українські
організації.
Основні завдання, пов’язані з боротьбою проти зарубіжних центрів, залиша-
лися незмінними протягом 1948–1956 рр., а подеколи навіть і довше. Головною
метою було «отримання більш вигідної позиції в осередках українських націо-
налістів задля паралізування діяльності ворожих Польщі та СРСР структур,
а також поглиблення розколу всередині націоналістичних організацій в емі-
ґрації», виявлення аґентури й таємних каналів на власній території, збір інфор-
мації про контакти між еміґраційними осередками та розвідками третіх кра-
їн. Планувалося створення сприятливих умов для аґентурного проникнення у
17 Переміщені особи, ді-пі (від англ. «displaced persons») – люди, які під час війни опинилися
за межами своєї країни (вивезені на примусові роботи до Третього Райху, військовополонені, в’язні
концтаборів тощо). Крім того, цим поняттям охоплювалися й біженці з Центрально-Східної Європи,
які рятувалися від радянської армії або вже по війні з політичних причин утекли з територій, кон-
трольованих Кремлем. Ці люди не повернулися відразу на свою Батьківщину після її звільнення
й мешкали у спеціальних таборах, які спочатку перебували під юрисдикцією американського,
британського, французького військових командувань, а згодом перейшли до відання УНРРА
(Адміністрація Об’єднаних Націй для допомоги і відбудови; United Nations Relief and Rehabilitation
Administration) та ІРО (Міжнародна організація у справах біженців; The International Refugee
Organization). Нерідко їх примусово репатріювали до СРСР (докл. див.: Wyman M. DPs. Europe’s
Displaced Persons 1945–1951. – Ithaca, 1998).
18 Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів… – С.162.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій 127
зарубіжні центри, ведення розвідки в «капіталістичних» країнах19. Причому ці
завдання стосувалися всіх українських (а також білоруських і білоґвардійських
російських) еміґраційних організацій, пов’язаних, на думку УБ, зі спецслужба-
ми держав Західної Європи та Північної Америки.
Отже, органи безпеки ПНР зацікавилися кур’єрською мережею ОУН (б) і
ОУН (м) лише після проведення операції «Вісла» в 1947 р. Після перевербов-
ки бандерівських активістів (таких, як згадуваний вище Я.Гамівка), а також
нейтралізації у червні 1948 р. представників служби безпеки ОУН (б) Леона
Лапінського і Корнеля Козенка, співробітники УБ склали уявлення про струк-
туру організації та визначили канали її зв’язків із Заходом. Відтак було іні-
ційовано відповідну розробку, метою якої став осередок ЗЧ ОУН у Мюнхені.
Починаючи з 1949 р. МДБ (згодом МВС) ПНР проводили низку важливих
операцій, спрямованих проти підпільних антирадянських груп. Більшість
оперативних ігор охоплювали мережі ОУН (б) та ОУН (м). Під пильною увагою
перебували також решта «зарубіжних осередків», у тому числі бульбівці, ко-
лишні петлюрівські офіцери та навіть леґальні українські партії й товариства
діаспори.
Осередки ОУН (б)
Переломним моментом у боротьбі проти українського підпілля стало за-
тримання в 1948 р. на території Чехословаччини Леона Лапінського («Зенон»).
Результатом його співпраці з УБ виявилися не тільки арешти багатьох бан-
дерівців, але й початок оперативної гри спецслужб проти осередку ЗЧ ОУН у
Мюнхені. Операція під кодовою назвою «Ц-1» стартувала 3 січня 1950 р., після
прибуття спеціального емісара з Заходу. До неї було залучено осіб, які раніше
мали контакт із кур’єрами, а найважливішу роль відіграв перевербований аґент
«Богуслав» (він же «Зенон», тобто Л.Лапінський), а також «Бронек» (Євген Гура)
і «Скала» (Марія Цьок). Оперативна розробка УБ тривала до 1954 р., а заверши-
лася вона після оголошення про нібито смерть «Зенона»20. Зрозуміло, головною
метою цієї комбінації було введення в мюнхенський осередок ОУН (б) аґентури
управління безпеки. «Ц-1» стала польським аналогом радянських спецопера-
цій під кодовими назвами «Ланка» й «Стежка», спрямованими проти ЗЧ ОУН і
британської МІ-621. Уже у жовтні 1950 р. підконтрольна УБ бандерівська мере-
жа в Польщі на чолі з «Зеноном» переправила до Мюнхена двох людей, одним
з яких був аґент держбезпеки «Бронек». Йому вдалося закріпитися у Західній
Німеччині, а потім навіть перебратися на спецвишкіл до Великобританії.
Зокрема, у травні 1951 р. саме він супроводжував емісара Степана Бандери
Mирона Maтвієнка, який направлявся до командира УПА Василя Кука з особ-
ливою місією – їх десантували з літака в районі Тернополя.
19 Pismo w sprawie zezwolenia na werbunek Stefana Sulatyckiego [після 2.II.1955 р.] // АІPN. –
0192/778. – Т.1. – К.1–4.
20 Notatka dotycząca nielegalnych organizacji i siatek szpiegowskich, 4.VI.1954 // Ibid. – 1572/472. –
К.4–6; Hałagida I. Prowokacja «Zenona»... – S.78, 94, 103.
21 Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів… – С.165. Обидві гри велися приблизно
з 1951 р. до 1960-х рр., однак дії проти ЗЧ ОУН розпочалися набагато раніше, у рамках операції
«Барліг». Протягом 1951–1959 рр. органи МДБ–КДБ реалізовували спецоперацію «Метеор» проти
осередку ЗЧ ОУН (див.: Hałagida I. Prowokacja «Zenona»... – S.221).
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
128 М.Маєвський
Але це була далеко не єдина спроба введення аґентури УБ до керівних бан-
дерівських структур за кордоном. У грудні 1953 р. співробітники радянського
МДБ за допомогою підконтрольної мережі ОУН (б) у ПНР перекинули в Мюнхен
свого аґента під псевдонімом «Скоб». Утім, йому вдалося лише проникнути в
кола, пов’язані з ОУН (з) (Організація українських націоналістів за кордоном) –
третю структуру з оунівського середовища, яка утворилася після конфлікту в
керівництві ЗЧ ОУН. У зв’язку зі зростаючим інтересом до нього зі сторони бан-
дерівської контррозвідки й побоюючись за своє життя навесні 1956 р. «Скоб»
повернувся в Радянський Союз. Часткове викриття аґента відбило наростаючі
підозри еміґрації щодо всіх наявних оунівських структур на території ПНР та
СРСР. І дійсно, у травні 1954 р., у тому числі на шпальтах газети «Трибуна
люду», комуністична влада повідомила про ліквідацію «шпигунської мережі»
у Польській Народній Республіці. Утім, розробку «Ц-1» було завершено лише у
серпні наступного року22.
Схожа ситуація склалася і з розробкою «Ключ», яка почалася 25 квіт-
ня 1954 р. Ця оперативна гра спрямовувалася проти закордонного осередку
ЗЧ ОУН, пов’язаного з британською розвідкою. Унаслідок заходів, ужитих служ-
бою безпеки комуністичної Польщі, удалося переконати МІ-6, що розгалужена
підпільна мережа на польській території – це містифікація, тож британська роз-
відка поступово відмовилася від оперативної співпраці з оунівцями23.
Наприкінці реалізації розробки «Ц-1» було розпочато ще одну оперативну
гру – «Компанія», на цей раз проти української студентської молоді, яку підо-
зрювали в «націоналістичній діяльності» та співпраці з іноземними розвідками.
Стартувала вона 14 червня 1954 р., але вже за кілька місяців справу було за-
крито. До 1956 р. СБ також вела операції «Організатори», спрямовану проти осе-
редків ОУН (б) за кордоном, і «Колорадський жук», яка тривала принаймні до
1961 р. У результаті було зібрано цінну інформацію про перебування у Мюнхені
С.Бандери24.
У листопаді 1965 р. СБ започаткувала справу під кодовою назвою «Центр»,
спрямовану проти керівництва ЗЧ ОУН. У цьому випадку також головною ме-
тою визначалося розкриття планів українського мюнхенського осередку та ін-
формування про дії проти ПНР. Справа тісно пов’язувалася з пошуками членів
кур’єрської групи ОУН (б), висланими з Мюнхена до Польщі за сприяння захід-
нонімецької Федеральної служби розвідки. Заходи, які тривали від літа 1964 р.
на всій польській території (передусім у Люблінському воєводстві в рамках спец-
операції «Рулон»), не дали жодних результатів і в 1967 р. справу передали в ар-
хів25. Ключовими фіґурами у грі «Центр» були «Ковальський» і «Томек» (керівник
підконтрольної СБ групи у ПНР). До 1973 р. двом аґентам удалося налагодити
контакт із чільними діячами ОУН (б) за кордоном – Степаном Ленкавським та
22 Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів… – C.250.
23 Notatka dotycząca rozpracowania «Klucz», 19.VI.1954 // АІPN. – 00231/131. – Т.23. – К.128.
24 Notatka służbowa dotycząca rozpracowania «Spółka», 19.VI.1954 // Ibid. – К.129–131; Przewodnik
spraw obiektowo-zagadnieniowych Służb Bezpieczeństwa i Milicji Obywatelskiej znajdujących się w
archiwach Wydziału II Biura «C» MSW, Warszawa, 1987 // Ibid. – 0397/658.
25 Pismo zastępcy naczelnika Wydziału II KW MO w Lublinie por. Tadeusza Łukawskiego do
zastępcy komendanta KP MO w Parczewie kpt. Józefa Pachuty, 4.IX.1964 // Ibid (Lu). – 07/46. – Т.1. – К.1.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій 129
Ярославом Стецьком26. Слід зазначити, що радянським еквівалентом цієї гри ста-
ла припинена лише у вересні 1988 р. операція під кодовою назвою «Бумеранґ».
Деякі деталі акції, спрямованої на дискредитацію західних розвідок і ЗЧ ОУН,
було розкрито на спеціальній прес-конференції КДБ СРСР у Києві27.
Осередки ОУН (м)
Після захоплення влітку 1948 р. на території Чехословаччини місцевими
спецслужбами кур’єра ОУН (м) Якуба Остапчука МДБ ПНР ужило заходів щодо
викриття осіб, пов’язаних із мельниківською мережею на території Польщі28.
У справі брав участь перевербований аґент «Богуслав», тобто згадуваний вище
Л.Лапінський, який у Нижній Силезії намагався вийти на посланців мельни-
ківського Проводу українських націоналістів (ПУН), перекинутих сюди на ру-
бежі 1946–1947 рр. Проте радянські радники не дали дозволу на подальші аре-
шти, у тому числі зв’язкових, згаданих у показаннях Я.Остапчука.
Оперативна гра проти осередку ОУН (м) у Мюнхені почалася у червні
1949 р. після арешту мельниківського емісара Володимира Феника («Карий»).
Його свідчення, а перед тим матеріали, отримані від радянських радників при
3-му департаменті МДБ, допомогли розпочати розробку, яка тривала до 1964 р.
Провідну роль у ній відігравали троє аґентів – «Адам», «Болеслав» і «Ярош».
Справа, про яку йдеться, мала кодову назву «Павуки» й була відповідником роз-
початої у 1946 або 1948 рр. операції «Хвиля», якою керували співробітники спец-
служб СРСР29. Радянська гра проти ОУН (м) завершилася у 1962 р., потім КДБ
удався до пропаґандистської атаки на керівний осередок ОУН (м) у Мюнхені
та конкретно Степана Сулятицького, який відповідав за нелеґальні зв’язки з
СРСР та ПНР30.
Гучна пропаґандистська кампанії з приводу «шпигунської діяльності» мель-
никівців або арешти кур’єрів, висланих осередком ОУН (м), у рамках операції
«Павуки» не проводилися. Частково це пояснювалося перевербовкою всіх клю-
чових осіб мережі, які, відтак, були вже секретними співробітниками польських
комуністичних спецслужб. У зв’язку з припиненням у 1962 р. відповідної ра-
дянської спецоперації подальше утримування підконтрольної СБ групи втра-
чало сенс. Слід зазначити, що з 1955 р. керівники оперативної гри – офіцери
Комітету з питань державної безпеки – усвідомлювали, що частина мельників-
ців на території Польщі була розконспірована в результаті невдалого вербу-
вання С.Сулятицького. У зв’язку з цим змінили мету гри, а найважливішим
завданням відтепер стало підтримання зв’язку з перекинутим до осередку
ОУН (м) у Мюнхені агентом СБ «Болеславом» (він же «Маріуш»)31.
26 Notatka dotycząca ukraińskich ośrodków nacjonalistycznych, 13.XII.1973 // Ibid. – 0236/230. – К.377.
27 Motyka G. Zamiast wstępu: od operacji C-1 do akcji «Bumerang» // Służby Bezpieczeństwa Polski
i Czechosłowacji wobec Ukraińców (1945–1989): Z warsztatów badawczych. – Warszawa, 2005. – S.17.
28 Див.: Notatka służbowa dotycząca rozpracowania «Pająki» według stanu na 15.IX.1949 // АІPN. –
00231/248. – Т.7. – К.11.
29 Див.: Ibid. – 00231/248. – Т.1–56. Матеріали справи «Хвиля» зберігаються, очевидно, у
Центральному архіві Федеральної служби безпеки Російської Федерації в Москві.
30 Див. опубліковані «спогади» керівника «леґендованої» групи ОУН (м) на Закарпатті «Ма ло-
го»: Михалинюк І. Не можна мовчати. – К., 1962.
31 Raport w sprawie zgody na «dowerbowanie» Stefana Sulatyckiego, 24.X.1955 // АІPN. –
00231/248. – Т.1. – К.332–338.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
130 М.Маєвський
Призупинення операції під кодовою назвою «Павуки» аж ніяк не означало
завершення дій СБ проти активістів ОУН (м) у Мюнхені. Ба більше, було вжито
заходів для отримання інформації про членів мельниківської ОУН у Парижі.
У 1955 р. розпочалася ще одна справа – «Солідарні». Нова оперативна гра проти
ОУН (м) проводилася до другої половини 1980-х рр.32 Спочатку її метою був збір
інформації про керівництво організації, у тому числі Олега Штуля-Ждановича
(заступника Андрія Мельника). Із 1960-х рр. виконувалося ще одне завдан-
ня – зміцнення позицій аґента СБ «Маріуша» завдяки активізації колишніх
мельниківців у Польщі. Крім того, проводилися цільові заходи щодо згаданого
С.Сулятицького, вербування якого в 1955 р. увінчалося успіхом. Щоправда, че-
рез деякий час він повідомив про все це провід власної організації та, імовір-
но, західнонімецьку Федеральну службу розвідки33. Щоби зміцнити становище
«Маріуша» та створити таку ситуацію, в якій би він повністю перейняв керів-
ництво ОУН (м) у питаннях, що стосувалися ПНР і УРСР, СБ планувала замах
на С.Сулятицького. А оскільки він не відбувся всю увагу було зосереджено на
дискредитації цього діяча34.
Головною метою дій УБ–СБ щодо ОУН(м) стала дезінформація шляхом лис-
тування, радіо та за допомогою кур’єрів. Управління безпеки в 1950–1955 рр.
планувало перекинути принаймні 6–8 посланців із Польщі. Це був ризикова-
ний крок, адже в Мюнхені не знали про кожну конкретну акцію. Усе робилося
спонтанно, тож аґентура спецслужб наражалася на загрозу викриття. У резуль-
таті оперативних комбінацій протягом 1953–1955 рр. удалося перекинути трьох
аґентів – «Яроша», «Адама» й «Болеслава». Кур’єри вирушили в Мюнхен і там
передали написані у СБ звіти про стан мельниківської організації в Польщі
та Україні, а також інформацію про польську армію, нібито отриману за допо-
могою розвіддій. Спроба вживлення аґентури у закордонний центр увінчалася
успіхом лише у 1955 р. Пізніше СБ направила до осередку ОУН (м) у Парижі
свого секретного співробітника «Мирослава». У столиці Франції він побував дві-
чі, у 1950-х і 1960-х рр., збираючи інформацію про газету «Українське слово» –
друкований орган мельниківської ОУН. Аґент цікавився також активістами-
мельниківцями на чолі зі О.Штулем-Ждановичем35.
«Мирослав» не був єдиним, кого спецслужбі ПНР вдалося переправити у
Францію. У 1960–1970-х рр. до Парижу вирушили також аґенти «Віолетта» і
«Ставський», метою яких був збір інформації про кероване відомим українським
істориком Аркадієм Жуковським відділення ПУН, що займалося пошуком та
акумуляцією інформації про поточну ситуацію в УРСР.
Були також спроби виявити суть діяльності співробітника газети «Українське
слово» та осередку ОУН (м) у Франції Василя Mулика. Організовувалися
32 Частина матеріалів оперативної справи №1377 під кодовою назвою «Солідарні» потрапила
до відділу «Ц» МВС у листопаді 1989 р. (див.: Ibid. – Kartoteka byłego Biura «C» MSW. – Karta EO-4
dotycząca Arkadija Żukowskiego).
33 Postanowienie o założeniu teczki zagadnieniowej dotyczącej ośrodka OUN-M, 14.VII.1955 //
Ibid. – 00231/243. – Т.16. – К.5.
34 Через радянські публікації, а також події, пов’язані зі смертю Андрія Мельника,
С.Сулятицький був скерований на роботу до ПУН, а «Маріуш» тимчасово зайнявся питаннями
зв’язків із краєм (див.: Notatka slużbowa z 28.V.1962 dotycząca tajnopisu z ośrodka OUN-M // Ibid. –
00170/58. – Т.4. – К.14–15).
35 Див.: Ibid. – 00170/58. – Т.1–7.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій 131
зустрічі на французькій території, у тому числі з секретними співробітника-
ми «Віолеттою» та «Марисею». Діяльність СБ у рамках операції «Солідарні»
мала призвести до заміни В.Мулика й А.Жуковського аґентами КДБ УРСР.
Головний задум полягав у тому, щоби контролювати якнайбільше таємних ка-
налів зв’язку. Польська комуністична служба безпеки й радянські спецоргани
намагалися перекрити всі можливі шляхи передачі до ПНР і СРСР так званої
«націоналістичної літератури».
Діяльність
проти інших українських організацій
У 1950 р. у зв’язку з інформацією, отриманою від заарештованого влітку
1949 р. подружжя Конажів (у рамках справи під кодовою назвою «Павуки»), ке-
рівництво 3-го департаменту MДБ ПНР прийняло рішення приступити до опе-
рації «Раки», спрямованої проти УНҐ, тобто так званих бульбівців, які діяли за
кордоном. Управління безпеки припускало, що ця структура була пов’язана з
британською розвідкою. Справу відкрили 3 серпня 1950 р., а головну роль в опе-
ративній грі повинна була відігравати аґент «Ірена». Проте вже 12 серпня, одра-
зу ж після вербування, вона за нез’ясованих обставин загинула. Після передачі
спецслужбам СРСР у районі Хелма співробітника Тараса (Максима) Боровця
(«Бульби») Станіслава Конажа на провідні ролі вийшов аґент «Заремба», який
був зв’язковим між Т.Боровцем і подружжям Конажів. Завдяки отриманій
від нього інформації вдалося перехопити всіх відправлених у ПНР емісарів
«Бульби». «Заремба», а з 1953 р. також аґент «Новак» передали британській роз-
відці членів бульбівської мережі в Польщі36.
Започаткована 28 липня 1955 р. співробітниками Комітету з питань дер-
жавної безпеки справа «Ц-ІV» спрямовувалася проти колишніх петлюрівських
офіцерів – полковників Петра Самутіна й Архипа Кмета, Івана Зварійчука, які
свого часу були експертами з питань Сходу у 2-му відділі польського ґенераль-
ного штабу, в німецькому абвері, а також в американському ЦРУ. За даними
ра дянської розвідки, головний осередок цієї групи містився в Реґенсбурґу, а її
члени намагалися апелювати до українського народу, використовуючи його у
«шпигунських цілях на користь спецслужб США». У рамках оперативної гри
розроблявся також ґенерал Павло Шандрук, інші українські офіцери, які пе-
ребували у ФРН. Слід додати, що раніше П.Самутін був одним із фіґурантів
операції «Ц-1», натомість Василь Татарський, позаштатний офіцер Війська
Польського, згадувався у контексті справи «Павуки»37.
Контроль над осередком закордонного представництва (ЗП) УГВР і ОУН (з)
вдалося встановити в рамках справи «Оси», що її провадили від 1950-х рр. і аж
до 1974 р.38 Згідно з інформацією, якою володіла служба безпеки, ЗП УГВР було
пов’язане з американською розвідкою. Проте співробітники СБ виявили, що
36 Notatka służbowa dotycząca rozpracowania «Raki», 19.VI.1954 // Ibid. – 00231/131. – Т.23. –
К.80; Notatka informacyjna dotycząca rozpracowania «Raki», 30.VI.1954 // Ibid. – К.84–86.
37 Postanowienie o założeniu sprawy agenturalno-grupowej, 28.VII.1955 // Ibid. – 0192/765. – К.1.
Чимало різноманітної інформації на тему колишніх офіцерів УНР представив під час допиту
Збігнев Камінський («Дон»).
38 Див.: Ibid. – 00231/243. – Т.1–20.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
132 М.Маєвський
активісти цієї структури обмежувалися винятково пропаґандистськими діями,
цільовою аудиторією яких виступала українська громада ПНР39.
Ще однією оперативною грою, спрямованою проти ЗП УГВР і зарубіжних
осередків на території ФРН, стала справа «Сатурн», розпочата у зв’язку з ві-
зитом у комуністичну Польщу професора Олекси Горбача, котрий викладав у
вищих навчальних закладах Німеччини та Українському вільному університе-
ті. О.Горбач, який відвідував ПНР у 1957 р., був, на думку СБ, емісаром УГВР.
Під наглядом перебували всі особи, які мали з ним безпосередній контакт на
польській території, у тому числі Микола Сівіцький та Микола Лесів. Цю спра-
ву закрили лише в 1965 р. У 1970-х рр. КДБ УРСР застосовував аналогічні
заходи щодо сина О.Горбача, коли той перебував у Києві та контактував там із
місцевими студентами40.
Предметом «уваги» з боку СБ стали також українські політичні групи, які
діяли в еміґрації. Так, «особливо небезпечною» вважалася Українська револю-
ційно-демократична партія (УРДП) зі штаб-квартирою в Мюнхені. Велася опе-
ративна розробка її активістів – відомого радянолога, автора німецькомовної
праці «Радянська Україна 1944–1963» Бориса Левицького та письменника Івана
Багряного, котрий багато років обіймав посаду заступника голови Української
національної ради в еміґрації. Справу під кодовою назвою «Дніпро» було розпо-
чато у вересні 1955 р. У січні 1961 р. вона отримала нову назву – «Журналісти»,
та перекваліфікацію з аґентурно-групової в розряд об’єктної. Велася принаймні
до 1970 р.41
Наприкінці 1950-х рр. українські еміґраційні осередки змінили свою такти-
ку. На думку керівництва МВС ПНР, «націоналістичні центри» відмовилися від
висилання кур’єрів та підпільної боротьби. Усі структури, на зразок ЗП УГВР,
обмежувалися пропаґандистською діяльністю та активізували пересилку в
Польщу нелеґальної літератури. У 1956 р. СБ зафіксувала спроби відновлення
контактів між представниками української еміґрації та українцями, що меш-
кали у ПНР. Особливе занепокоєння польської комуністичної спецслужби ви-
кликали зв’язки з активістами Українського суспільно-культурного товариства
(УСКТ). СБ припускала, що «закордонні центри» прагнули використовувати ле-
ґальні українські організації для «ідеологічного впливу» на місцеву українську
громаду. Для цього, за словами співробітників органів безпеки, провід в УСКТ
мали перебрати колишні члени УПА. Через оновлені контакти передбачало-
ся не лише поширювати заборонену літературу, а й налагоджувати зв’язки з
Україною – саме цим каналом представники еміґрації планували передавати
нелеґальні матеріали на територію УРСР42. Із 1958 р. 3-й департамент МВС
ПНР фіксував наплив преси й книг, адресованих обласним і місцевим радам
УСКТ, бібліотекам та приватним особам. Таким же чином у 1960-х рр. ПУН
39 Notatka dotycząca ukraińskich ośrodków nacjonalistycznych, 13.XII.1973 // Ibid. – 0236/230. –
К.379.
40 Informacja Wydziału VI Departamentu II MSW dotycząca rozpracowania «Saturn», 27.II.1959 //
Ibid (Kr). – 010/7555. – К.6–11; Notatka dla ppłk. KGB Mykietyna, 25.VIII.1978 // Ibid. – К.178.
41 Postanowienie o przekwalifikowaniu sprawy agenturalno-grupowej na obiektową, 27.I.1961 //
Ibid. – 003172/1. – К.2–3.
42 Notatka informacyjna dotycząca form i metod wrogiej działalności ukraińskiego nacjonalizmu w
PRL, 15.V.1962 // Ibid. – 0236/95. – Т.2. – К.43–46.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
Спецслужби Польської Народної Республіки проти осередків зарубіжних українських організацій 133
поширював свою літературу серед української меншини Польщі, а також пере-
правляв її до УРСР. Загалом це близько п’ятнадцяти назв газет, у тому чис-
лі «Шлях перемоги» (Мюнхен, ЗЧ ОУН), «Українське слово» (Париж, ОУН (м)),
«Українські вісті» (УРДП) та ін. Крім того, із території Західної Європи транс-
лювалися радіопередачі українською мовою43.
Одночасно СБ відзначала на території Польщі збільшення кількості турис-
тів та загалом іноземців українського походження, які прибували сюди з метою
реєстрації шлюбів, а також у пошуках майбутніх дружин. Під час цих візитів,
за словами посадових осіб МВС ПНР, «збиралася інформація» про становище
української меншини країни. Крім того, еміґраційні осередки через благодій-
ні організації відправляли продуктові посилки, що інтерпретувалося як черго-
ва спроба збору інформації. Окрім пильного нагляду за українською громадою
Польщі та розшукування підозрюваних в «антидержавних настроях», польська
комуністична служба безпеки інтенсивно працювала над усіма аспектами жит-
тя української еміґрації на Заході. Можливо, саме з цією метою у МВС ПНР
було складено список зі 106 українських діаспорних організацій світу44.
Протягом 1970–1980-х рр. зацікавлення СБ питаннями «націоналістичних
еміґраційних осередків» не зменшувалося. Причому їх розробка нібито мала слу-
гувати забезпеченню відповідного «захисту національних меншин». Наприкінці
1970-х рр. співробітники 3-го департаменту МВС ПНР провели ретельну реві-
зію справ і перевірку аґентів «під кутом ефективності ліквідації викритих загроз
у середовищі української етнічної групи». Як і раніше, не зникав інтерес до осіб,
підозрюваних у підтримуванні контактів з «українськими націоналістичними
осередками на Заході»45.
Слід підкреслити, що українці, котрі проживали в Польщі, розглядалися
керівництвом СБ як потенційна база для діяльності відповідних закордонних
осередків, «пов’язаних» із західними спецслужбами46. Згідно з радянською тер-
мінологією, вони були «внутрішнім ворогом», який у випадку світового конфлік-
ту міг активно використовуватися для розвідки й диверсій проти СРСP.
Аналізуючи наявні документи, складно відповісти на питання, наскільки
ефективними були заходи польської комуністичної служби безпеки, спрямовані
проти української еміґрації, а також чого вони коштували. Невдоволення радян-
ської сторони рівнем оперативної роботи (в основному через низьку активність
спецслужб щодо закордонних еміґраційних осередків) неодноразово висловлю-
вав Центральний комітет Комуністичної партії України. Наприклад, у записці
адміністративного відділу ЦК КПУ від 18 вересня 1959 р. критикувалося «за-
надто повільне» впровадження аґентів в осередки «українських буржуазних на-
ціоналістів» та невиконання завдань щодо «компрометації керівництва й розко-
лу в еміґрації»47. Водночас СБ піддавалася критиці за «недостатньо ефективну»
43 Ibid. – К.43–44.
44 Wykaz ukraińskich organizacji emigracyjnych // Ibid. – 0236/230. – К.439–442.
45 Notatka imspektora Departamentu III MSW Franciszka Łucewicza, 20.X.1982 // Ibid. –
003172/5. – Т.3. – К.120.
46 Balbus T. «Okno na świat»: Formy antykomunistycznej działalności Ukraińców w Polsce po-
łud niowo-zachodniej na tle kontrakcji Urzędu Bezpieczeństwa (1945–1954) // Służby Bezpieczeństwa
Polski i Czechosłowacji wobec Ukraińców (1945–1989)... – S.65.
47 Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів… – C.159, 163.
Укр.іст.журн. – 2012. – №3
134 М.Маєвський
боротьбу з «ворожою ПНР» пропаґандою, хоча, треба визнати, що спецслужба
мала перевірених аґентів у декількох осередках (мюнхенському ОУН (м), литов-
ському у Швеції у 1950-х рр. тощо).
Протягом усього періоду боротьби із «закордонними центрами» польська
комуністична служба безпеки співпрацювала з відповідними органами СРСР.
Останні, однак, не надто охоче ділилися секретною інформацією зі своїми поль-
ськими колеґами (приміром, офіцери СБ неодноразово нарікали на односторон-
ність такої «співпраці»). Натомість із Москви лунала критика на адресу польської
політичної поліції з приводу повільного обміну оперативними матеріалами.
Отже, діяльність спецслужб ПНР проти українських еміґраційних осередків
полягала, головним чином, у захопленні їхніх кур’єрів, емісарів та у виявленні
таємних каналів зв’язку. У подальшому велася їх перевербовка й створювали-
ся підконтрольні польським комуністичним органам безпеки «підпільні гру-
пи». За сприятливих умов деяких аґентів удавалося переправити за кордон й
інтеґрувати у відповідний осередок. Вони повідомляли СБ про його структуру,
діяльність, керівний склад, контакти з розвідками інших країн і загалом про
настрої еміґрації. Також у ході оперативних ігор інспірувалися внутрішні розко-
ли в організаціях. Досі достеменно невідомо, наприклад, якою мірою спецслуж-
би країн колишнього «соцтабору» (скажімо, МДБ–КДБ) вплинули на розкол в
ОУН (б), який відбувся у другій половині 1940-х рр. Водночас можемо висловити
обґрунтоване припущення, що органи держбезпеки ПНР і СРСР неодноразово
вносили безлад в українську націоналістичну еміґрацію, дезорганізовуючи її та
сприяючи загальній дезорієнтації.
. In this article were presented the problems of activities of Secret Services of
Polish Peoples Republic against political centers of Ukrainian diaspora. Such
activities against so called Abroad Centers the Polish communist special services
conducted from the end of 40’s to the 80’s. The majority of operations were aimed
against External Units of Organization of Ukrainian Nationalists, Organization
of Ukrainian Nationalists-Mel’nyk’s faction and UHVR (Ukrainian Supreme
Liberation Council) but there were some against also other Ukrainian political
émigré parties. At first emissaries were caught and the organizations in Poland were
destroyed then the couriers routes were controlled. In the 60’s illegal literature from
the West countries also were captured in this way. All activities of Security Service of
Polish Peoples Republic were some kind of copy of Soviet operations against so called
Abroad Centers. The Articles signalizes some phenomenon and it is an introduction
to further research.
|