Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Datum: | 2016 |
| Hauptverfasser: | , , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2016
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106364 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи / М.Г. Білопольський, В.С. Волошин, О.В. Кленін // Вісник економічної науки України. — 2016. — № 1 (30). — С. 208–215. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859835402980950016 |
|---|---|
| author | Білопольський, М.Г. Волошин, В.С. Кленін, О.В. |
| author_facet | Білопольський, М.Г. Волошин, В.С. Кленін, О.В. |
| citation_txt | Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи / М.Г. Білопольський, В.С. Волошин, О.В. Кленін // Вісник економічної науки України. — 2016. — № 1 (30). — С. 208–215. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| first_indexed | 2025-12-07T15:34:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ВОЛОШИН В. С., КЛЕНІН О. В.
208 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ
М. Г. Білопольський
заслужений діяч науки і техніки України
д-р екон. наук, професор
віце-президент АЕН України,
В. С. Волошин
заслужений діяч науки і техніки України
д-р техн. наук, професор
академік АЕН України,
О. В. Кленін
канд. екон. наук, доцент
віце-президент АЕН України
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ
ЩОДО ВИХОДУ УКРАЇНИ З КРИЗИ
1. Загальні положення
Революційні події, що відбулися останнім часом
в Україні, змусили обрану владу серйозно замислитися
про нове більш ефективне управління країною. Слід
зауважити, що після зміни влади в Україні, економі-
чне становище безпрецедентно складне. І ось чому:
масове зупинення великих виробництв, втрата терито-
рій і ключових ринків збуту, поголовне неповернення
валютної виручки, відхід бізнесу в тінь (а часто — пе-
рехід на нелегальне положення), відплив капіталу за
кордон і депозитів — із банків, тотальна недовіра до
влади, до державної економічної політики через її фа-
ктичне банкрутство. Крім того, негативні тенденції в
розвитку економіки країни та її господарських суб'єк-
тів посилювалися в результаті останньої фінансово-
економічної кризи. Цим і обумовлена зміна умов гос-
подарювання підприємств, посилення об'єктивних ви-
мог щодо підвищення ефективності їх діяльності,
щодо забезпечення прибутковості, конкурентоспро-
можності та інвестиційної привабливості.
Слід визнати, що всі показники, які характеризу-
ють розвиток країни, досягли найглибшого дна. На
жаль, економіка України і зараз щодня продовжує
скорочуватися, а економічні процеси, які відбуваються
безконтрольно, матимуть далекосяжні наслідки.
Необхідно зазначити: для того, щоб нинішньому
керівництву вдалося вивести країну з найглибшої
кризи, потрібно застосувати титанічні зусилля і найбі-
льшу мудрість при проведенні реформ. На жаль, до-
нині наша країна не має чіткого плану виживання, а
головне — розвитку. Основою розвитку будь-якої дер-
жави є створення економічної бази: стимулювання ро-
боти старих і відкриття нових підприємств у промис-
ловості, у сільському господарстві, будівництві, тран-
спорті та ін.
Зараз проводиться цілий ряд заходів: боротьба з
корупцією, люстрація, наведення порядку в МВС, су-
дах, прокуратурі. Так, це, безумовно, потрібно, але всі
ці так звані реформи не зачіпають економічного зрос-
тання країни, не сприяють відкриттю нових промис-
лових підприємств, збільшенню заробітної плати, зни-
женню цін на товари й послуги.
Анатолій Кінах у статті «Фактор часу — виріша-
льний» («Дзеркало тижня») так визначає економічний
розвиток країни на перспективу: «Ми повинні зробити
акцент на розвиток промислової сфери, малого та се-
реднього бізнесу, які є стрижнем економіки, які фор-
мують робочі місця і генерують податки до бюджету.
Потребує вдосконалення фінансова, податкова, експе-
ртна політика. Це надзвичайно важливо в умовах еко-
номічної кризи та змін для українських підприємств,
передбачених вступом в дію зони вільної торгівлі між
Україною та ЄС наступного року. Європа не повинна
бути розчарована відсутністю результатів у боротьбі
українців з корупцією, тіньовими схемами, нечесними
судами, бюрократизованим підприємницьким середо-
вищем, які блокують надходження інвестицій, не да-
ють розвиватися вітчизняному бізнесу».
Можна тільки шкодувати, розглядаючи гнітючий
стан економіки країни, про непростиме ослаблення
державного впливу, відсутність цільової установки й
розуміння на урядовому рівні значення розвитку про-
мисловості, сільського господарства, будівництва, тра-
нспорту тощо, а також розвитку малого та середнього
бізнесу.
Україні потрібні структурні та інституційні рефо-
рми, здатні зупинити економічний спад, а не сповіль-
нити його на час. Якщо ми самі не можемо визначити
першочергові, головні проблеми в країні та прагнемо
до того, щоб було менше помилок і прорахунків при
проведенні реформ, слід звернутися до світового дос-
віду. А він багатющий і достатньо повчальний для нас.
2. Зарубіжний досвід
У цей доленосний для країни час обов'язок кож-
ного громадянина — пропонувати і, за можливості,
практично реалізовувати пропозиції щодо виходу з
кризи. Ці пропозиції мають бути комплексними, зро-
зумілими не тільки для української правлячої еліти, а
й для народу.
Провладним структурам слід звернутися за досві-
дом в інші країни, коли вони опинялися в такому ста-
новищі, як і Україна. Їх досвід дуже корисний для нас.
Можна вивчити досвід післявоєнних країн Західної
Німеччини, Японії, Південної Кореї, Сінгапуру та ін.
Але можна використовувати й досвід США, коли вони
виходили з важкої кризи 1930-1933 рр. Він для нас
більш повчальний, оскільки ситуація у них була ана-
логічна.
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ВОЛОШИН В. С., КЛЕНІН О. В.
2016/№1 209
Президент Франклін Делано Рузвельт, приходячи
до влади в 1930 році, через три роки підняв промис-
лове виробництво до рівня докризового періоду, зни-
зив ціни на товари й послуги, підвищив зарплати й
пенсії, а в подальші роки США стали однією з най-
більш провідних і високотехнологічних країн. Слід за-
уважити, що він робив це не за рахунок зовнішніх за-
позичень і фінансової допомоги європейських та ін-
ших держав (у Європі в цей період була своя серйозна
економічна криза), а за рахунок власних внутрішніх
резервів. Найбільший талант Рузвельта проявився в
тому, що, спираючись на прогресивні ідеї в тодішніх
соціальних науках (зокрема на ідеї англійського вче-
ного-економіста Кейнса), він так сформував суть
свого реформування «Нового курсу»: «По всій країні
чоловіки і жінки, забуті в політичній філософії уряду,
дивляться на нас, чекаючи на вказівки, що їм робити,
а також більш справедливого розподілу національних
багатств... Я обіцяю новий курс для американського
народу» (журнал «Time» від 11 липня 1932). У «Новому
курсі» Рузвельт визнав і включив до механізму реформ
основний реформаторський чинник — людський,
створивши такі умови, за яких вона спрацювала на со-
ціальний прогрес США. Йдеться про умови, коли гро-
мадянам стало вигідно жити й працювати чесно. Це і
забезпечило американському суспільству вихід з кризи
на шляху до соціального прогресу.
Слід зауважити, що уряд України на даний мо-
мент не зміг задіяти наукового інтелекту та енергети-
чного потенціалу українського народу щодо виходу
країни з глибокої кризи, не представив стрімкого ста-
рту українців на перспективу розвитку країни в май-
бутньому.
В Україні є десятки науково-дослідних економіч-
них інститутів, факультетів, тисячі вчених-економіс-
тів, але, на жаль, ніхто з них не представив програму
реформ або хоча б концепцію щодо економічного ро-
звитку країни на перспективу. Зараз першочерговими,
навіть надстроковими, повинні стати економічні ре-
форми — тільки вони можуть врятувати країну. Саме
ці реформи на 80-90% розв’яжуть усі проблеми в Ук-
раїні. Для цього необхідно в терміновому порядку ви-
значити економічні реформи, підвести серйозну нау-
кову базу, використовувати закордонний досвід, обго-
ворити економічні реформи з українським народом і
протягом одного-двох років реалізувати їх у життя. Ра-
дикальним чинником у методології реформ в Україні
має стати створення (саме за допомогою освіти і на-
уки) таких умов у суспільстві, щоб було вигідно жити
й працювати чесно!
Проводячи політику «Нового курсу», Ф. Рузвельт
оголосив надзвичайні заходи щодо реформування еко-
номіки й застосував жорстке, пряме урядове втру-
чання в реалізацію зазначених заходів. Це необхідно
зробити й Україні. Про це говорив і академік НАН
України В.М. Геєц: «Нехай мене тисячі разів звинува-
тять, але без активної позиції держави нічого не буде».
3. Основні шляхи реформування економіки
Фундаментом розвитку будь-якої держави є її
економічний потенціал, що ґрунтується на потужній
науково-технічній базі. Саме виробничо-технічні га-
лузі суспільства забезпечують матеріальний добробут
народу.
Численні галузі промисловості, сільського госпо-
дарства, транспорту, будівництва становлять економі-
чну базу країни. Потім вступають у дію економічні за-
кони з обміну та розподілу готової продукції. У цьому
й полягає економічна основа життєдіяльності будь-
якої держави. Це аксіома, яка не потребує доведення.
Тому кожне суспільство повинно саме себе обробляти,
тобто створювати таку кількість готової продукції
(промислової і продовольчої), щоб могло задоволь-
нити потреби народу. Наступним етапом є розподіл
готової продукції, отже, реалізація її. На цьому етапі
виникають проблеми: забезпечення населення кош-
тами (видача зарплати, пенсій та ін. соціальних ви-
плат) і формування справедливих та обґрунтованих
цін на товари й послуги. Тому будь-яке суспільство з
одного боку повинно мати таку кількість підприємств
з випуску продукції, яка могла б задовольнити потребу
народних мас, а з іншого — грошова маса у людей має
бути достатньою для забезпечення кругообігу товарів і
грошей. Ціна на товари та послуги повинна викону-
вати розумну функцію регулювання між виробниками
та покупцями.
Що необхідно зробити в Україні?
По-перше, збільшити кількість підприємств-то-
варовиробників у 3-4 рази. Цим самим ми збільшимо
в рази не тільки робочі місця, але й піднімемо проми-
словість, сільське господарство, транспорт, будівниц-
тво тощо. Тільки це може нас врятувати. Це розумів і
Ф. Рузвельт, зазначаючи першочергові надзвичайні за-
ходи у США.
По-друге, підняти заробітну плату, пенсії та інші
соціальні виплати в 2-3 рази.
По-третє, знизити ціни в 2-3 рази на промислові
та продовольчі товари, послуги, медичні препарати,
ліки та оплату ЖКГ.
4. Збільшення кількості підприємств-товаровироб-
ників малого та середнього бізнесу
Характерною рисою ринку товарів в Україні за всі
роки існування є суттєве домінування імпорту як про-
довольчих, так і промислових товарів від 70 до 90%.
Відомо, якщо країна допускає на свій ринок понад
14% імпортного товару, то економіка цієї держави де-
градує. Шукати винних у цій проблемі немає сенсу.
Треба виправляти становище.
Основна причина полягає в тому, що за 24 роки
існування України підприємства, в основному, закри-
валися, і створювалася лише незначна кількість нових.
А якщо немає підприємств-товаровиробників, то хто
буде випускати продукцію. Ось така сумна статистика.
Наприклад, у США — 20 млн, у Німеччині — 12 млн,
Великобританії — 10 млн, у Польщі — 3,5 млн, Фран-
ції — 8 млн підприємств-товаровиробників. Угорщина,
де населення в 4 рази менше, має 1,5 млн підпри-
ємств-виробників, а в Україні, на початок 2015, —
лише 845 тис. підприємств-товаровиробників усіх
форм власності.
На жаль, кількість підприємств-виробників у кра-
їні продовжує знижуватися. Так, тільки за січень-лю-
тий 2015 р. у м. Києві закрилося понад 4 тис. підпри-
ємств, а до кінця року в країні буде закрито 80 тис.
середніх і понад 200 тис. малих підприємств. Тисячі
підприємств, якщо й не закрилися, то в усякому разі
не ведуть активної виробничо-господарської діяльно-
сті.
Тому для України на сьогодні доленосним за-
вданням є збільшення кількості підприємств-товаро-
виробників у 3-4 рази та доведення їх хоча б до 3-
4 млн. Робити це необхідно за рахунок відкриття ма-
лих і середніх підприємств. Так, роботу великих підп-
риємств теж слід стимулювати, але, щоб прискорити
випуск товарів українського виробництва, слід це ро-
бити через малі та середні підприємства-товаровироб-
ники. Ці підприємства мають суттєві переваги перед
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ВОЛОШИН В. С., КЛЕНІН О. В.
210 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
великими. Вони більш мобільні, вимагають менше ка-
піталовкладень і легко адаптуються в ринковому сере-
довищі. Тут маємо на увазі малі підприємства від 5 до
50 і середні — від 50 до 300 працівників.
Чому ми приділяємо увагу відкриттю саме підп-
риємств-товаровиробників. Так, торговельні підпри-
ємства теж можна відкривати, якщо виникне така не-
обхідність, але український ринок уже перенасичений
торговими структурами, багато з них закриваються,
оскільки немає не тільки товарів, у народу немає гро-
шей для їх купівлі.
5. Основні види діяльності підприємств-товарови-
робників
На першому етапі відродження українського то-
варовиробника слід приділити увагу вивченню внутрі-
шнього і зовнішнього ринків. Слід зауважити, що оби-
два ринки великі й складні та, як усі ринки, з високим
ступенем конкурентності. На внутрішньому ринку
краще працювати, тому що він свій, де, як говорить
народна мудрість, навіть стіни допомагають. Зовніш-
ній ринок складніше освоювати, але можна. Не можна
сказати, що Україна тут новачок. Є численні приклади
українських бізнесменів, які успішно освоїли зовніш-
ній ринок.
На що орієнтуватися нашим бізнесменам при від-
критті малих і середніх підприємств. Можна відкри-
вати підприємства за будь-якими видами діяльності.
Але, перш за все, слід звернути увагу, що Україна по-
сідає 7-е місце у світі з видобутку корисних копалин.
Це величезна країна з багатющими природно-сиро-
винними й водними ресурсами, родючою землею та
лісами. Крім того, є в достатній кількості трудові ре-
сурси й потужна науково-технічна база. Дуже рідко
можна знайти таку країну, як Україна, з такими бага-
тими природними, сировинними й людськими ресур-
сами, що має потужний науковий і технічний потен-
ціал.
Тому, щоб швидше і легше заробити початковий
капітал, бізнес повинен зайнятися переробкою своїх
українських сировинних ресурсів. Тут усе доступніше,
простіше і менше ризиків. Внутрішній ринок «проко-
втне» всі товари, які будуть виготовлятися нашими ук-
раїнськими товаровиробниками. На зовнішньому ри-
нку на сьогодні також користуються попитом наші то-
вари сільськогосподарського виробництва. Це всі види
зернових, м'ясо, птиця, молочна продукція, соняшни-
кова олія, яйця, мед та ін. Продукція промислового
виробництва, руда, сіль, металопродукція, добрива,
продукція хімічного машинобудівного виробництва та
ін.
6. Завоювання внутрішнього і зовнішнього ринків
Природно, при збільшенні кількості промислових
підприємств і випуску українських товарів виникне
складна проблема щодо їх реалізацією. Тут доведеться
серйозно «повоювати» підприємцям разом з урядом за
внутрішній і зовнішній ринки.
За внутрішнім ринком слід зазначити злочинну
недбалість не лише нинішнього, а й особливо попере-
дніх керівників країни, які допустили панувати на на-
шому українському ринку західні фірми зі своїми то-
варами. Тут можна застосувати й адмінресурс, щоб у
країні купували товари тільки українського виробниц-
тва. Уряд повинен серйозно взяти під свій контроль
«витіснення» імпортних товарів, тобто використову-
вати державні можливості й навіть допомогу при реа-
лізації продукції.
Жодна країна у світі не дає таких пільг імпортеру
як Україна. Тому вітчизняний український товар від-
чуває себе вигнанцем на власному ринку. Тут уряд має
поставити серйозний кордон імпортним товарам, осо-
бливо тим, які виготовляються не в Україні. Крім того,
у країні повинен бути створений державний орган,
який би сприяв як відродженню виробництва, так і
реалізації промислової продукції. Наприклад, при Ка-
бінеті Міністрів слід створити структуру на зразок
держплану в колишньому Союзі, яка б на рекомендо-
ваних умовах «прикріплювала» виробників до спожи-
вачів. Припустимо, житлово-комунальному господар-
ству «Нафтогаз України» або іншим необхідно кілька
тисяч кілометрів труб певного діаметра. Держплан ре-
комендує металургійним, машинобудівним заводам за
попередніми домовленостями виготовити й здійснити
поставку необхідної кількості труб. Аби цей механізм
запрацював, держава повинна посприяти, щоб банки
видали всім цим структурам довгострокові кредити під
10% річних як виробникам, так і споживачам. А виро-
бництву не тільки сприяти, а й суворо контролювати
цей процес. Адже Ф. Рузвельт у США в 1930 році від-
роджував своє виробництво саме таким чином, не
отримуючи з-за кордону кредитів і охоплюючи зайня-
тістю все населення країни.
В Україні є потенційні можливості просунути свої
товари на західні та східні ринки. Для цього при орга-
нізації виробництва слід серйозно використовувати
досвід зарубіжних виробників, досягати випуску про-
дукції світових стандартів. У нас є ще достатня кіль-
кість фахівців, учених і інженерно-технічного персо-
налу, які могли б допомогти підприємцям у випуску
продукції світового рівня.
Слід прислухатися до дуже цінних і мудрих порад
Юлії Мостової, яка у своїй статті «Корсет для мрії»
(«Дзеркало Тижня») пропонує цілий ряд важливих і
потрібних заходів на даному етапі реформування Ук-
раїни. Вона радить: «Якщо обрати за мету зменшення
залежності від зовнішніх ринків, зробити ставку на по-
вноцінний платоспроможний внутрішній ринок, тоді
нам потрібна — політика високих зарплат і пенсій,
вкладення коштів у людський капітал (освіту, науку,
медицину) і концентрація держпідтримки на кількох
перспективних кластерах, насамперед технології енер-
гозбереження (від будинку, села-міста, до регіону і
країни), енергетична ефективність виробництва (щоб
не витрачали на випуск табуретки або шини в 5-6 разів
більше енергії, ніж конкуренти в Європі) і, очевидно,
інфраструктурні проекти, які системно піднімають ві-
дразу кілька галузей.
Якщо метою обрати нарощування експорту, тоді
потрібні три речі: на початковому етапі — дешева ро-
боча сила (цього обвалом гривні ми вже досягли). За-
хист власності інвесторів, стабільність (не факт, що
демократія Китаю тому приклад) і головне — відповідь
на питання, яка продукція стане візитною карткою
України на міжнародних ринках? Очевидно, це не
буде руда, хімія, первинна металургія, які виснажують
ресурси країни, які вбивають екологію, вкрай енерго-
витратні галузі. Тоді вже краще високоякісна та еко-
логічно чиста продовольча продукція. Не зерно, мо-
локо, м'ясо, насіння і ріпак — саме продукти харчу-
вання з високою доданою вартістю, з робочими міс-
цями і наукою в Україні, а не за кордоном. ІТ? Ство-
ріть умови. Машинобудування? Рятуйте профільні
виші та ще «живі» підприємства. Головне — слід ви-
значитися!»
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ВОЛОШИН В. С., КЛЕНІН О. В.
2016/№1 211
7. Роль держави в підтримці малого та середнього
бізнесу
Вивчення досвіду багатьох країн показує, що в
ринковій економіці не відкидається державне регулю-
вання. Ми спостерігаємо це особливо в країнах, які
тільки перейшли на ринкові умови господарювання. В
Україні також прийнято цілу низку законів, програм з
розвитку бізнесу в країні. Так, Президентом України
від 12 січня 2015 року прийнята і затверджена про-
грама «Стратегія стабільного розвитку «Україна —
2020», що визначає мету, вектор руху, дорожню карту,
першочергові соціально-економічні, організаційні,
політико-правові умови становлення і розвитку Укра-
їни. Особливо слід звернути увагу на програми експо-
рту, залучення інвестицій, регіональної політики
тощо. Усі ці проблеми в країні потрібно розв’язувати,
але чомусь з боку уряду слабо приділяється увага на-
шому українському виробникові, держава не дає роз-
горнутися бізнесу.
Слід звернути увагу на повчальний досвід зарубі-
жних країн, де держава всіляко сприяла розвитку біз-
несу. Наприклад, у Західній Німеччині роль держави
зводилася до визначення пріоритетів розвитку, на-
гляду і регулювання, створення максимально сприят-
ливого інвестиційного та підприємницького клімату, а
в ряді випадків, наприклад, при вирішенні житлової
програми, було використано достатньо масштабне
втручання.
Міністр економіки Л. Ерхард всіляко сприяв на-
копиченню власності у людей праці і забезпечував це
необхідними законодавчими актами. Він не раз підк-
реслював, що населення тільки тоді відчує впевненість
у житті, коли буде мати власність. Тільки так і можна
створити широкий середній клас у країні. Разом з про-
думаною пенсійною реформою це стало основою ста-
білізаційного добробуту в країні.
Або ще приклад. У поруйнованій Західній Німе-
ччині якось позначився «витік мізків». Уряд прийняв
ефективні заходи для того, щоб доходи учених, заро-
бітна плата людей інтелектуальної праці відповідала
їхньому внеску в розвиток країни. Еміграція інтеліге-
нції припинилася.
Серйозна заохочувальна робота проводилася се-
ред працівників і зростав престиж профспілок. Так,
вироблялася система заохочень працівників і службо-
вців, а самі підприємства випускали народні акції, які
залюбки купувалися їх працівниками.
У розвитку підприємств стали активно брати уч-
асть профспілки. Наприклад, об'єднання німецьких
профспілок розробило проект закону, що передбачає
участь робітників в управлінні підприємствами. Л. Ер-
хард і уряд підтримав ініціативу профспілок, і бундес-
таг прийняв закон про участь робітників в управлінні
виробництвом. Тобто, робітники спочатку налашто-
вані на добру працю і солідний заробіток, а напов-
нення ринку товарами давало можливість розумно ви-
тратити зароблене і пристойно облаштувати життя. Л.
Ерхард вважав, що в основі економічного відродження
Німеччини повинні бути вільна приватна ініціатива і
конкуренція в поєднанні з активним державним регу-
люванням економіки, спрямованим на формування
ліберальної ринкової економіки та юридичну захище-
ність підприємницької діяльності. Такі заходи держа-
вного регулювання, як низькі податки, вільні ціни, ан-
тимонопольне законодавство, система пільг для при-
ватного підприємництва, захист внутрішнього ринку
від зовнішньої конкуренції, створювали умови для ре-
алізації потенційних можливостей суспільства.
На жаль, донині наша країна не має чіткого плану
виживання, а головне — розвитку. І особливо немає
визначеності щодо перспектив у розвитку промисло-
вості. Деякі експерти, особливо західні, пропонують
розвивати тільки сільськогосподарське виробництво. З
нашої точки зору, це найбільша помилка, оскільки пі-
сля втрати промисловості (і робочих місць) виникне
питання прожитку сорокап'ятимільйонного насе-
лення.
Але навіть якщо аграрний сектор буде завантаже-
ний повністю, то на його обслуговування буде потрі-
бно не більше ніж 17 млн громадян. А що робити ін-
шим? До того ж якщо багато з них озброєні? Ні Захід,
ні Схід не в змозі прогодувати таку кількість людей. Їм
би свої нагальні проблеми якось розв’язати в глобаль-
ній кризі, що підсилюється.
Тому першочерговою проблемою для країни є
відродження промисловості через мережу численних
малих і середніх підприємств-товаровиробників. Для
цього уряд має розуміти, що відродження промисло-
вості — це майбутнє нашої країни і перспектива стати
високорозвиненою, цивілізованою державою. Звідси
не тільки законодавчі акти, а й реальна практична до-
помога повинна бути надана підприємствам-товарови-
робникам з боку уряду. Для цього необхідно на зако-
нодавчому рівні усунути численні обмеження і ство-
рити сприятливий клімат для розвитку підприємств-
товаровиробників.
На жаль, за всі роки незалежності керівництво
країни слабо приділяє увагу розвитку промисловості,
хіба що тільки звертало увагу тоді, коли потрібно було
продати великі, потужні промислові комплекси та малі
підприємства й не забути про свої інтереси. Усе це
було кинуто в стихію ринкової економіки. У зв'язку з
цим Україна і втратила 75% свого промислового поте-
нціалу. Тому зараз майбутнє країни буде залежати від
того, як ми швидко відродимо свій промисловий по-
тенціал. Щоб країна взяла у свої руки відродження ін-
дустріальної потужності, необхідно створити державні
структури, тобто міністерство чи комітет промислової
політики і комітет з малого та середнього підприємни-
цтва, які будуть надавати істотну допомогу при відро-
дженні промисловості. Таким чином, успіх бізнесу в
виробничо-господарській діяльності буде залежати від
активної підтримки керівництва країни. Слід заува-
жити, що деякі заходи в країні вже здійснюються. Так,
робиться спроба звільнити бізнес від непотрібних об-
межень. Президент підписав закон про спрощення ве-
дення бізнесу в країні. Основна мета — дерегуляція го-
сподарської діяльності та приведення законодавства в
окремих сферах відповідно до правового поля Євро-
пейського Союзу. Передбачається, що процедура від-
криття та ведення бізнесу суттєво спроститься, буде
підвищено захист прав інвесторів і скорочено до міні-
муму вплив держорганів на діяльність підприємств. На
жаль, на думку експертів, закон поверхневий і немає
впевненості, що він буде виконуватися — як, напри-
клад, не виконуються зараз важливі антикорупційні
закони, прийняті торік.
Державі слід провести безліч заходів, щоб активі-
зувати бізнес у промисловості. Наприклад, як спрос-
тити отримання кредитів під вигідні відсотки. Допо-
могти завоювати довіру інвесторів, створити умови,
щоб модернізувати виробництво, стало вигідно, і
прийняти цілу низку законів та здійснити безліч захо-
дів.
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ВОЛОШИН В. С., КЛЕНІН О. В.
212 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
8. Де взяти гроші для відродження промисловості
країни?
Для промисловості країни потрібні гроші. Де їх
взяти?
По-перше, перебудувати роботу банків. Зараз
вони працюють на себе, а їх потрібно змусити, щоб
вони працювали на державу, і зробити так, як пропо-
нує академік НАН України В.М. Геєць: «Я завжди
стверджував: банківська система повинна складатися з
трьох частин. Третина — державні банки, третина —
національні приватні банки. Третина — банки з інозе-
мним капіталом». Банки необхідно змусити, щоб вони
працювали на державу. Зараз банки працюють на себе,
а до держави їм немає справи. Банки накрутили непо-
мірні відсотки за кредитами, промислові підприємства
не можуть брати гроші на довгостроковий розвиток,
оскільки це руйнівно для них. Тобто роботу банків слід
поставити під жорсткий державний контроль і зобов'-
язати їх здійснювати довгострокове кредитування ви-
робників і споживачів під 10% річних. Адже змусив же
Президент США Ф. Рузвельт кредитувати промисло-
вість таким чином. Банки погодилися — у них не було
іншого вибору! В іншому випадку їх необхідно закри-
вати.
Якщо не працює кровоносна система, людина
гине. Подібна ситуація зараз у банківській системі. У
банках на сьогодні сконцентровано достатню кількість
іноземної й національної валюти, щоб можна було
кредитувати промисловість. Банки це не влаштовує,
оскільки відволікають гроші на тривалий термін, а
вони їх залучають до короткострокових кредитів і під
великі відсотки. Крім того, на руках у громадян теж
близько 100 млрд доларів, які, при відповідній органі-
зації, теж можна використовувати для інвестування
промисловості. Основне завдання банків — прискорю-
вати процес обігу грошей. Якщо банки стануть держа-
вними, довіра до них виросте і громадяни понесуть
гроші в банк.
Крім того, на офшорних рахунках наших бізнес-
менів за кордоном налічується близько 167 млрд дола-
рів, що також мають бути залучені до інвестування
промисловості в Україні.
По-друге, скоротити до мінімуму вивіз капіталу
за кордон. На жаль, десятки мільярдів доларів через
офшорні компанії вивозяться з країни, і власники
цього капіталу купують там не тільки квартири, вілли,
а й великі промислові підприємства, магазини, ресто-
рани, замість того, щоб інвестувати в промисловість
України.
По-третє, необхідно будь-якими шляхами збере-
гти наші підприємства-товаровиробники і стимулю-
вати відкриття нових, не збанкрутити ті, що працю-
ють. Їх і так, порівняно з іншими країнами, у нас дуже
мало, та ще й скорочення. Гроші держава повинна
друкувати під певні цінності (золото та ін.) або під то-
вар, що виробляється вітчизняними підприємствами.
Кількість товару повинна відповідати грошовій масі
країни. Тільки в таких умовах запрацює механізм «то-
вар-гроші-товар». Гроші, надруковані під імпортний
товар, — це порожні папірці. Як можна збільшити гро-
шову масу в країні, коли у нас 60-80% імпортного то-
вару? Нормальна економіка будь-якої країни працює
тоді, коли допускається до 15% імпорту, не більше.
По-четверте, здійснити державну монополію на
лікеро-горілчані, тютюнові вироби, кольорові і чорні
метали та на енергоносії. Адже багато країн, навіть
царський уряд до революції, тільки за рахунок алкого-
льних напоїв і тютюнових виробів формували до 40%
бюджету. У колишньому СРСР до 30% бюджету фор-
мувалося за рахунок цих товарів.
По-п'яте, на якийсь період припинити будівниц-
тво фешенебельних офісів, торговельних фірм, буді-
вель для розваг, спортивних споруд, культових установ
і спрямувати ці гроші на зростання виробництва.
По-шосте, кредити, інвестиції, які одержуються
з-за кордону, не проїдати, а вкладати у виробництво —
так, як це робив міністр економіки Л. Ерхард, відро-
джуючи Західну Німеччину після війни.
По-сьоме, надприбутки, одержувані від природ-
ної ренти в Україні, повинні йти до бюджету країни, а
не діставатися певним групам осіб. Адже природні ко-
палини — це надбання всього народу держави.
І останнє. Слід прислухатися до мудрої поради
академіка В.М. Геєца, де він рекомендує розпоряджа-
тися, насамперед, власними коштами, а не запозиче-
ними, бо ми вже є жертвою кредитної експансії. Ви-
користовувати в першу чергу власні ресурси. Це шви-
дше підніме рейтинг країни, ніж кредити МВФ, тому
що будь-які запозичення з-за кордону — це боргова
позиція, що негативно впливає на рейтинг. Крім того,
населення країни слід переконати, щоб воно допомо-
гло своїми внесками відродити промисловість. Історія
знає багато прикладів, коли народ, розуміючи крити-
чну ситуацію, що склалася, допомагав своїми грошо-
вими ресурсами відродити економіку держави. Так,
наприклад, у роки світової економічної кризи 1929-
1933 рр. у бесідах біля каміна президент Ф. Рузвельт
закликав американців нести свої заощадження в бан-
ки, щоб повернути американську економіку до життя.
Американці йому повірили, вони зуміли подолати
страх, породжений втратою майна та коштів через їх
знецінення.
9. Основні шляхи підвищення заробітної плати,
пенсій, допомог
По-перше, щоб збільшити купівельну спромож-
ність населення країни, необхідно збільшити їм зар-
плату і пенсії в 2-3 рази, а може, і більше. Щоб не було
інфляції, це потрібно робити з прибутку підприємства.
Розглянемо, як зараз в Україні розподіляється додат-
ковий продукт. Господарям (власникам) підприємства
дістається 35-40%, державі у вигляді податків і збо-
рів — 25-30%, менеджерам (керівникам підприємс-
тва) — 15-20%, чиновникам (хабарі та інші платежі) —
5-10% і робітникам, які безпосередньо створюють до-
даткову вартість, — 5-6%.
З цього розподілу видно, що додатковий продукт
в Україні розподіляється кричуще несправедливо. Тут
обділяють як державу (25-30%), так і народ (5-6%). За-
надто великі (35-40%) суми грошей від прибутку зали-
шають собі власники підприємства, і завищені зар-
плати отримують менеджери (15-20%). Природно, що
корупція оплачується теж з прибутку (5-10%). Необхі-
дно істотно урізати доходи господарів (власників), ме-
неджерів і до мінімуму скоротити корупцію. Цим са-
мим можна буде збільшити надходження як до бю-
джету, так і до пенсійного фонду в 1,5-2 рази і підви-
щити зарплату робітників у 2-3 рази. Слід зауважити,
що в усіх цивілізованих державах господарям (власни-
кам) дістається 1-2, максимум 5% від прибутку і зар-
плата робітникам виплачується в 5-10 разів більше,
ніж в Україні. Наприклад, власнику автомобільної
компанії «Форд» (США) дістається 0,3% від прибутку.
Так що давайте, дорогі українські господарі (влас-
ники), переходити на цивілізований шлях розвитку.
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ВОЛОШИН В. С., КЛЕНІН О. В.
2016/№1 213
По-друге, щоб зробити це, необхідно прийняти
відповідні закони у Верховній Раді. Так, наприклад,
слід законодавчо ввести погодинну оплату праці для
всіх працівників. При цьому вона повинна становити
не менше ніж 25 грн на годину. Підприємства, які не
дотримуються відповідного закону, передавати до де-
ржвласності або штрафувати.
По-третє, державі слід взяти під жорсткий конт-
роль промислові підприємства, які скорочують свій
персонал. Цим підприємствам не тільки давати кре-
дити, але й забезпечити замовленнями. Проте якщо й
після цього тривають звільнення, то їх слід передавати
до державної власності.
По-четверте, підвищити роль профспілок і виве-
сти їх з-під впливу керівників підприємств та бізнесу.
Вони повинні стати справжніми представниками на-
роду, захищати його інтереси.
По-п'яте, підняти престиж організацій, установ,
інститутів, від яких залежать життєдіяльність і майбу-
тнє кожної людини і всієї нації — охорона здоров'я,
освіта, житлово-комунальна сфера, культура, наука та
ін.
Слід зауважити, що в деяких країнах була така ж
ситуація, як і в Україні, але ще й з більш галопуючою
інфляцією. Та вони знайшли можливості приборкати
інфляцію і встановити справедливу заробітну плату та
інші платежі. Так, наприклад, у Німеччині в 1923 році,
як пише в «Дзеркалі тижня», В. Газін, друкуючи три-
льйони паперових марок, німецька влада прагнула під-
тримати рівень платоспроможності населення, запобі-
гти падіння споживання, разом з тим, і виробництва.
Інша справа, яка була віддача: удалося, нарешті, дося-
гти мети або вжиті заходи, які стали тільки демонст-
рацією зусиль влади показати себе захисником інтере-
сів громадян? Але ніхто не міг дорікнути владі, що
вона нічого не робить. А та боялася втратити довіру
мільйонів німецьких громадян. Оскільки відомо, що
від людини, яка мало заробляє, з незалежних від неї
причин, віддача на роботі мізерна. Сподіватися на зро-
стання ВВП у таких умовах безнадійно, як безнадійно
й сподіватися на те, що прийдуть інвестори. Творець
німецького дива Людвіг Ерхард з цього приводу гово-
рив: «Якщо ми не будемо прагнути постійно покращу-
вати життєві можливості нашого народу, ми підірвемо
цим основу для технічного прогресу, тим самим вий-
демо з кола цивілізованих народів, законсервуємо в
штучній бідності. Тільки розвинувши споживачів, ми
зможемо і надалі брати участь у здоровому світовому
розвитку».
10. Проблеми зниження цін на товари та послуги
Далі коротко про те, як можна знизити ціни на
товари, послуги, лікарські препарати, оплату ЖКГ,
житло.
Ринковий механізм зниження цін в Україні не
працює, значить необхідно втручання держави на про-
цес регулювання цін. Давайте подивимося, в якому ла-
нцюжку при формуванні цін йде істотне їх завищення.
Відомо, що ціна складається з витрат. Візьмемо най-
більш ходовий товар — хліб. Витрати при вирощуванні
зернових — 10%, зернотрейдерам дістається — 10%,
тим, хто меле борошно, — 20%, пекарям — 20%, і на-
цінка роздрібної торгівлі становить 40%. Це просто
жахливо, коли торгівельно-посередницькі структури
закладають свої витрати в кілька разів завищені. На-
приклад, за радянських часів, коли торгівля була дер-
жавною, то торгова націнка на хліб становила 1-2%,
максимум на білий — 3%. Зараз, яким би рекордним
не був урожай у країні, на хліб йде щорічне підви-
щення цін. Більш за все від завищення цін страждає
найбільш знедолений прошарок населення, оскільки
це єдиний продукт, який вони можуть придбати. Або
хоча б узяти ліки й лікарські препарати. Під час дер-
жавної власності посередницька ціна на них становила
2-3%, максимум — 5%. Зараз Україна вимирає, а посе-
редницькі націнки сягають 500%. Тому не дивно, що
в містах на кожному провулку виникають аптеки. Ще
б пак, це найприбутковіша галузь.
Або взяти послуги житлово-комунального госпо-
дарства. За розрахунками фахівців, в Україні насе-
лення країни щорічно переплачує за послуги ЖКГ 12
мільярдів гривень. І, на жаль, переплата йде не на об-
лаштування цієї галузі, оскільки вона перебуває в жа-
хливому стані, а в кишеню чиновникам.
І ще про одну дуже злободенну тему — ціни на
житло. Мільйони громадян не можуть придбати собі
квартиру, а будівельні компанії на кожному квадрат-
ному метрі намагаються отримати до 300-500%. Досвід
показав, що вмовляти бізнесменів, волати до їх совісті
— безперспективно. Державі необхідно вжити жорст-
ких заходів з регулювання цінової політики.
11. Роль науки і вчених у відродженні виробничого
потенціалу країни
Прогресивний розвиток людства не можливий
без науки, наукового підходу у всіх сферах діяльності.
Особливо яскраво це виявляється в розвитку техніки,
технологій та виробничих процесах. Цей прогрес осо-
бливо яскраво видно в усіх цивілізованих державах. В
Україні, на жаль, не прогрес, а деградація в науці та
виробництві. Звідси фізично і морально застаріла, ни-
зькотехнологічна, низькорентабельна, понаденергоє-
мна індустріально-аграрна структура національного
виробництва не дозволяє забезпечити високі темпи
розвитку всіх галузей у країні. За багатьма видами те-
хніки і нових технологій Україна відстала від Заходу
на 30-50 років. До такого стану призвела безконтроль-
ність або, точніше, бездіяльність з боку держави за
промисловими підприємствами, приватизованими за
роки незалежності. Адже в договорі між державою і
господарем, який приватизував підприємство, обов'я-
зкова умова — це модернізація підприємства та впро-
вадження нової техніки і технологій. Але після прива-
тизації держава ніби забула й не контролювала, як бі-
знес модернізує виробництво. У нашій країні воно не
модернізувалося, наявні основні фонди зношувалися
до ручки, а потім здавалися на металобрухт і продава-
лися за кордон. Тому ми зараз і маємо зношеність ос-
новних фондів на 70-90%.
Отже, якщо ми говоримо про доленосну про-
блему номер один для країни, то це відродження ви-
робництва, сільського господарства, транспорту, буді-
вництва та ін., яке ми повинні здійснювати на базі
найсучаснішої техніки і технології. У таких випадках
тут без науки та серйозних наукових підходів не обій-
тися. Тобто, наука в перспективному розвитку нашої
країни повинна відігравати головну роль.
До цього підказує досвід багатьох країн, які вихо-
дили з глибокої економічної кризи. Так, доктор еко-
номічних наук В. Соловйов у статті «Вектор гордості
або розвитку?» («Дзеркало тижня») показує, як багато
держав не змогли б підняти економіку без викорис-
тання найбільш провідних методів у науці й техніці.
Відомий державний діяч ФРН Маттіас Плацкі (пре-
м'єр-міністр землі Бранденбург з 2002 по 2013 р.), ро-
зповів про труднощі, які довелося долати східним зе-
млям ФРН після руйнування в 1990 році Берлінської
стіни. Уряду землі Бранденбург не вдалося протягом
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ВОЛОШИН В. С., КЛЕНІН О. В.
214 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
14 років налагодити діяльність економіки в такій мірі,
щоб вона забезпечила достатню зайнятість і прийнят-
ний добробут населення на їх території. І тільки після
того, як вони, за його словами, принципово змінили
політику державної підтримки економіки, все налаго-
дилося. А було все дуже просто. Вони стали підтриму-
вати тільки ту промисловість, яка мала тісний зв'язок
з наукою. У результаті земля Бранденбург стала най-
динамічнішим регіоном ФРН. Тепер у них немає про-
блем з безробіттям, стали швидко розвиватися висо-
котехнологічні галузі, орієнтовані на майбутнє. Тобто,
вони побачили в науці основні важелі реформування
економіки.
Або, як відомо, здійснюючи програму індустріа-
лізації країни, влада Південної Кореї швидко зрозу-
міла, що виконання кардинальних завдань завершаль-
ної стадії індустріалізації наштовхувалося на проблему
запозичення і впровадження новітньої техніки і техно-
логії. Взяти досвід країн, які виходили з економічної
кризи (США, Китай, Англія, Франція, Польща, Сін-
гапур та ін.); усі вони здійснювали реформи, базую-
чись на найсучасніших методах науки.
Тому альтернативи науці немає в реформуванні
економіки України. Підняття виробництва і випуск
продукції в країні мають бути законодавчо визначе-
ними урядом і базуватися на провідних наукових ме-
тодах і технологіях. Готова продукція, що виготовля-
ється на промислових підприємствах України, по-
винна випускатися з високим ступенем доданої варто-
сті.
Це буде вигідно як для держави, народу, так і для
бізнесу. Державі це дає можливість збільшити в кілька
разів кількість підприємств-товаровиробників. Звідси
ліквідація безробіття, поповнення бюджету та інших
фондів, стабільний розвиток країни. Народ буде задо-
волений робочими місцями та високою заробітною
платою, а бізнес буде задоволений отриманням висо-
кого прибутку.
У цьому зв'язку керівництво країни правильно
зробило, що зазначило в «Стратегії розвитку «Україна-
2020» програми розвитку науки, освіти, інновацій, ін-
вестицій та ін.
12. Оптимізація податкової політики — найважли-
віший важіль відродження виробничого потенціалу кра-
їни
Вибір оптимальної політики податкової системи
в країні становить основу розвитку всіх галузей госпо-
дарювання, у тому числі й промисловості. За роки іс-
нування незалежності України було запропоновано
декілька програм реформування податкової системи,
але практика показала їх недосконалість. Зараз пропо-
нується нова програма щодо податкової системи. По-
дивимося, як вона себе покаже на практиці. Дуже б
хотілося, щоб останній варіант програми максимально
сприяв розвитку галузей і особливо промисловості.
Варто було б максимально врахувати у ній зарубіжний
досвід податкових систем високорозвинених держав.
Особливо в тій частині, де вдало обрана податкова си-
стема сприяє підняттю потенціалу розвитку всіх галу-
зей і влаштовує як платників податків, так і державу.
Зарубіжний досвід багатющий і є чого навчитися. Так,
наприклад, у післявоєнній Німеччині, міністр еконо-
міки Л. Ерхард, вдало маневруючи податками, зумів
залучити суттєві інвестиції у виробництво. Основу со-
ціально-орієнтованої ринкової економіки, за Л. Ерха-
рдом, становить приватна власність, вільні ціни, анти-
монопольне регулювання, низькі податки. При цьому
Л. Ерхард знайшов можливість для істотного зни-
ження податків, стимулюючи інвестиції в оновлення і
розвиток виробництва. У 1951 році ним також було са-
нкціоновано пряме зменшення оподатковуваної бази
на інвестиційні витрати, що дозволило знизити рівень
податків на корпорації до 50%. А в подальшому, про-
тягом 1954-1957 рр., відбулося пряме зниження пода-
тків на заробітну плату і прибуткового податку. Піз-
ніше, шляхом зростання соціальних витрат податки
виросли, але економіка вже зросла і зміцніла. Для сти-
муляції експорту надавалися податкові пільги, під ве-
ликі контракти здійснювалося фінансування. Прези-
дент Південної Кореї Пан Чон Хі стверджував, що
будь-яка ефективна економічна реформа — це різке
зниження оподаткування в країні під гарантії уряду
реформаторів, що бюджет країни як підсумок стане
значно більшим, ніж до реформ через приплив інозе-
мних інвестицій, зростання виробництва і створення
нових робочих місць. Тому ставки податків у Півден-
ній Кореї залишалися довгі роки на рекордно низь-
кому рівні, що призводило до істотного зростання іно-
земних інвестицій з-за кордону.
Або, наприклад, у багатьох літературних джерелах
вказується кілька десятків найважливіших чинників
економічного дива в Японії, серед них — низьке опо-
даткування, стимулювання розвитку бізнесу на всіх рі-
внях діяльності.
13. Ліквідація корупції — найважливіший чинник
стабільного розвитку країни
Немає необхідності доводити, які економічні зби-
тки та негативний політичний імідж для України при-
носить корупція. Це явище, яке негативно впливає на
всі сфери життєдіяльності будь-якої держави. Вона
властива кожній країні в тій чи іншій мірі. Але Україна
за корупцією є лідером. Вона проникла в усі сфери
життєдіяльності країни. Це ракова пухлина, яка роз-
ростається як в глибину процесів, що відбуваються в
суспільстві, так і за вертикаллю управлінських струк-
тур.
В Україні, як і в будь-якій країні, є два основні
чинники, що стимулюють корупцію.
Перший — необхідність виживання для більшості
людей, тому що низькі зарплати, пенсії, допомоги та
ін. Виплати не дають можливість забезпечити норма-
льну життєдіяльність. Цей вид хабарів наймасовіший,
але за своїм обсягом досить малий. Він притаманний
фахівцям середньої ланки (канцелярським працівни-
кам, лікарям, педагогам, технікам, технологам тощо),
які ніби компенсують хабарями ту мізерну зарплату,
яку виплачує держава.
Другий вид хабарів — це жага наживи, жадоба до
збагачення за рахунок держави і народу. Він не такий
масовий, але обсяги хабарів неймовірно великі. Вони
притаманні переважно чиновникам, які обіймають по-
сади у великих ешелонах влади.
Боротьба з корупцією в Україні повинна вес-
тися, в основному, за трьома напрямками: підвищення
заробітної плати, пенсій, допомог та ін., поліпшення
ефективності роботи правоохоронних органів і поси-
лення ідеологічної роботи.
Зарубіжний досвід підтверджує, що саме ці три
напрямки боротьби з корупцією є найефективнішими.
Південнокорейський президент Пан Чон Хі у своїй
політиці взяв такий курс: «Держава повинна допома-
гати тим, хто працює та виробляє національний про-
дукт». При цьому при зростанні економіки істотно пі-
двищується заробітна плата на підприємствах і одно-
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ВОЛОШИН В. С., КЛЕНІН О. В.
2016/№1 215
часно уряд Південної Кореї встановив гранично ни-
зькі соціальні видатки.
Або, наприклад, уряд Адеауера-Ерхарда в Захід-
ній Німеччині завжди діяв в інтересах переважної бі-
льшості населення, йому не властива поширена полі-
тична хвороба відстоювання інтересів вузького кола
наближених осіб або монополій. І цей підхід найбільш
прагматичний: стимулювання зростання доходів сти-
мулює попит, а попит породжує активне зростання
економіки.
«Чим вищий життєвий рівень населення, — вва-
жав Л. Ерхард, — тим кращі умови для розвитку еко-
номіки». Уряд Західної Німеччини взяв курс на від-
новлення відносин між працею та її оплатою і пос-
тійне підвищення купівельної спроможності насе-
лення. Крім того, держава сформувала таку політику,
що виробництво і життєвий рівень населення перебу-
вають у прямій залежності від таких чинників: вироб-
ництво не може розвиватися, не маючи широкої бази
для збуту, збільшення купівельної спроможності насе-
лення, у свою чергу, постійно стимулює виробництво,
підвищення продуктивності праці.
Лідер Сінгапуру Лі Куан Ю так характеризував у
своїй країні цю проблему: «Корупція є однією з рис
азіатського способу життя. Люди відкрито брали вина-
городи, це було частиною їхнього життя». Боротьба з
корупцією почалася «шляхом спрощення процедур
прийняття рішень та видалення якоїсь двозначності в
законах у результаті видання чітких і простих правил,
аж до відміни дозволів на ліцензування». Окрім підви-
щення зарплат, соціальних виплат трудящим і обме-
ження влади великих монополій, президенту Сінга-
пуру вдалося створити досить сильну ідеологічну по-
літику проти корупції. Була створена така пропаган-
дистська компанія, що в країні стало соромно красти,
брати хабарі. Ці явища суспільство почало масово від-
кидати й підтримувати антикорупційну політику пре-
зидента.
14.Україна не повинна втратити свій останній шанс
Слід зауважити, що для України це останній
шанс врятувати країну від політичного та соціально-
економічного краху, який, по суті, вже настав. Саме
запропоновані економічні реформи на 90% вирішують
завдання перспективного розвитку країни. Іншого
шансу немає і не буде. Це потрібно чітко усвідомити
нашому уряду, народу і бізнесу та злагоджено з поро-
зумінням працювати при реалізації економічної ре-
форми.
За всі роки незалежності Україна демонструвала
себе як країна втрачених шансів і можливостей. Будь-
яка країна за таких шансів могла б бути й нині є (на-
приклад, Японія) економічно потужною в десятки ра-
зів більше, ніж Україна.
Гірко й важко усвідомлювати, що Україна, маючи
до 1991 року одну з найуспішніших економік серед
країн СНД і багатьох інших країн світу, розгубила все
за роки незалежності. Події, які сьогодні відбуваються
в Україні, хвилюють також і багато дружніх до нас
країн. Дружелюбність — це ще один шанс для поряту-
нку країни. Але для цього керівництво країни має ви-
значити правильний вектор порятунку країни, а він
чітко проявляється через економічні реформи.
На сьогодні життя в черговий раз надає унікаль-
ний шанс для відродження України. Втратити його не
можна. Тому що унікальна місія України не в мину-
лому, а в майбутньому. Виходячи з цього, слід сфор-
мувати новий світоглядний підхід, у результаті якого
має бути отримана українська життєстверджувальна
доктрина розвитку, чого країна в роки незалежності
була позбавлена. Необхідно розкрити істинний задум
сил, що позбавив Україну її власної доктрини. Слід
також використовувати величезний потенціал україн-
ського народу і, спираючись на нього, знайти місце
серед розвинених країн.
В ім'я національних інтересів України повинна
бути домовленість між владою, народом та бізнесом.
Виживати та процвітати в країні мають усі грома-
дяни разом і солідарно. Мета виживання — це робота
влади задля блага народу і процвітання держави. Біз-
нес повинен підтримувати й розділяти цю мету.
Запропоновані та в перспективі реалізовані еко-
номічні реформи, зазначені вище, на 99% повинні за-
довольняти державу, народ і бізнес. Що отримає дер-
жава від цих реформ?
По-перше, буде максимальне зниження безро-
біття.
По-друге, підвищиться наповнюваність бюджету,
пенсійного фонду та ін. грошових надходжень до дер-
жавної скарбниці.
І, по-третє, знизиться соціально-політична на-
пруженість у країні. Це дуже важливо на сьогодні,
оскільки тисячі молодих людей у камуфляжній формі,
що стояли на Майдані, воювали в АТО, будуть визна-
чені з роботою і матимуть власну справу.
Чи буде задоволений народ такою реформою?
Найбільша серйозна проблема для будь-якої лю-
дини в наш час — це мати роботу, гідну заробітну плату
та низькі ціни на товари і послуги. Пропонована кон-
цептуальна економічна реформа й передбачає
розв’язання всіх цих проблем для народу.
Бізнес також влаштує ця реформа. Але йому не-
обхідно буде перебудуватися. Зараз бізнесові структури
отримують прибуток за рахунок завищення цін на то-
вари та послуги, а не за рахунок їх оборотності.
В Україні пропоновану економічну програму ре-
форм можна реалізувати протягом 2-3-років при від-
повідній політичній волі та вмінні Президента й
Уряду; а народ (ми в цьому впевнені) підтримає такі
надзвичайні заходи. Цим самим ми знизимо політичну
напруженість у країні, і народ стане довіряти і Прези-
денту, і Уряду.
Українському народу слід підтримати правильні й
розумні висловлювання Юлії Мостової у статті «Кор-
сет для мрії» («Дзеркало тижня»): «МИ повинні зму-
сити владу працювати, а не імітувати: боротися за кра-
їну, а не власні рейтинги та прибутки. Мовчати «тому
що війна» — зрада. Ми не можемо дозволити, щоб на
місці нашої країни з'явився надпис: «Загинула через
недбалість і жадібність».
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106364 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:34:58Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Білопольський, М.Г. Волошин, В.С. Кленін, О.В. 2016-09-26T16:50:44Z 2016-09-26T16:50:44Z 2016 Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи / М.Г. Білопольський, В.С. Волошин, О.В. Кленін // Вісник економічної науки України. — 2016. — № 1 (30). — С. 208–215. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106364 uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Дискусійний клуб Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи Article published earlier |
| spellingShingle | Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи Білопольський, М.Г. Волошин, В.С. Кленін, О.В. Дискусійний клуб |
| title | Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи |
| title_full | Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи |
| title_fullStr | Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи |
| title_full_unstemmed | Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи |
| title_short | Концептуальні засади економічної програми щодо виходу України з кризи |
| title_sort | концептуальні засади економічної програми щодо виходу україни з кризи |
| topic | Дискусійний клуб |
| topic_facet | Дискусійний клуб |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106364 |
| work_keys_str_mv | AT bílopolʹsʹkiimg konceptualʹnízasadiekonomíčnoíprogramiŝodovihoduukraínizkrizi AT vološinvs konceptualʹnízasadiekonomíčnoíprogramiŝodovihoduukraínizkrizi AT klenínov konceptualʹnízasadiekonomíčnoíprogramiŝodovihoduukraínizkrizi |