Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму

Аналізуються обставини реанімації планів щодо надання Одесі спеціального статусу вільного міста Української Народної Республіки. Висвітлюються зусилля російських та єврейських політичних партій через гласних міської думи частково нейтралізувати політико-культурні наслідки включення міста до складу...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Вінцковський, Т.С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Історичні студії
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106418
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму / Т.С. Вінцковський // Український історичний журнал. — 2013. — № 1. — С. 80-91. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106418
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1064182025-02-23T18:27:33Z Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму Odesa Free City During the Central Rada: Revolutionary Interpretation of Political Separatism Вінцковський, Т.С. Історичні студії Аналізуються обставини реанімації планів щодо надання Одесі спеціального статусу вільного міста Української Народної Республіки. Висвітлюються зусилля російських та єврейських політичних партій через гласних міської думи частково нейтралізувати політико-культурні наслідки включення міста до складу УНР. This article analyzes the circumstances of resuscitation plans to provide Odesa the separate status of free city of the Ukrainian People Republic. Author highlights the efforts of Russian and Jewish parties through City Council vowels to neutralize partly the political and cultural implications of the inclusion of the UPR. 2013 Article Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму / Т.С. Вінцковський // Український історичний журнал. — 2013. — № 1. — С. 80-91. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106418 94 (477.74-21):323.173 «1917/1918» uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Вінцковський, Т.С. Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму Український історичний журнал
description	Аналізуються обставини реанімації планів щодо надання Одесі спеціального статусу вільного міста Української Народної Республіки. Висвітлюються зусилля російських та єврейських політичних партій через гласних міської думи частково нейтралізувати політико-культурні наслідки включення міста до складу УНР.
format	Article
author	Вінцковський, Т.С.
author_facet	Вінцковський, Т.С.
author_sort	Вінцковський, Т.С.
title	Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму
title_short	Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму
title_full	Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму
title_fullStr	Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму
title_full_unstemmed	Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму
title_sort	вільне місто одеса в добу центральної ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Історичні студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106418
citation_txt	Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму / Т.С. Вінцковський // Український історичний журнал. — 2013. — № 1. — С. 80-91. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT vínckovsʹkijts vílʹnemístoodesavdobucentralʹnoíradirevolûcíjnaínterpretacíâpolítičnogoseparatizmu AT vínckovsʹkijts odesafreecityduringthecentralradarevolutionaryinterpretationofpoliticalseparatism
first_indexed	2025-11-24T10:11:47Z
last_indexed	2025-11-24T10:11:47Z
_version_	1849666156632211456
fulltext	Український історичний журнал. – 2013. – №1 Багатогранність революційних сюжетів, висвітлених у тисячах публіка- цій, не знімає перед дослідником проблему подальшого пошуку невідомого або, принаймні, маловивченого наукового поля. Період першої УНР здава- лося б, уже накопичив достатню кількість інтелектуальної продукції, що пе- редбачає перехід до наступної стадії – осмислення/переосмислення держа- вотворчого процесу на рівні гносеологічному. Але, на нашу думку, це більшою мірою стосується подій у «центрі», тоді як регіональний вимір національної революції 1917 р. продовжує відставати у плані накопичення емпіричного ма- теріалу. Утім, і тут відбувалися події, не лише варті уваги, а й ті, що мали значення для темпів та визначення векторів військово-політичних інтерпо- ляцій. Сказане стосується чи не головного стратегічного міста південного ре- гіону – Одеси, яка була не тільки найчисельнішим мегаполісом УНР, а й цен- тром військової округи, особливо якщо зважити на близькість фронтів Першої світової війни. Відтак частина політиків висунула гасло повернення місту ста- тусу «вільного», тобто на особливих умовах, що лише дотично узгоджувалися з традицією одеської вільної економічної зони (порто-франко) 1819–1859 рр. і прагненням до економічної автономії під час революції 1905–1907 рр., коли місцева буржуазія шукала нові управлінські форми задля захисту власних ін- тересів від негативного впливу центру1. На відміну від ХІХ ст. і початку ХХ ст., коли Одеса боролася за привілеї економічного характеру, тепер ішлося пе- редусім про політичні пріоритети. Відразу зазначимо, що периферійні тенденції до регіоналізації та автоно- мізації політичного життя у добу Центральної Ради проявлялися і в інших ре- гіонах Південної України. Зокрема, восени 1917 р. розроблялися плани з орга- нізації крайового уряду і проголошення на невизначений термін самостійним * Вінцковський Тарас Степанович – кандидат історичних наук, доцент, кафедра історії України Одеського національного університету імені І.І.Мечникова E-mail: vin71taras@i.ua; taras.ist@gmail.com 1 Назарова Є.П. Регіональний рух на півдні України: спроби створення Південно-руської рес- публіки в 1905 р. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного універси- тету. – 2010. – Вип.ХХVІІІ. – С.130. УДК 94 (477.74-21):323.173 «1917/1918» Т.С.ВінцкОВСький * ВІЛЬНЕ МІСТО ОДЕСА В ДОБУ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ: РЕВОЛЮЦІЙНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОЛІТИЧНОГО СЕПАРАТИЗМУ Аналізуються обставини реанімації планів щодо надання Одесі спеціального статусу вільного міста Української Народної Республіки. Висвітлюються зу- силля російських та єврейських політичних партій через гласних міської думи частково нейтралізувати політико-культурні наслідки включення міста до складу УНР. Ключові слова: революція, Одеса, Українська Народна Республіка, Центральна Рада, Українські установчі збори, міська дума, політичні партії. Український історичний журнал. – 2013. – №1 Вільне місто Одеса в добу Ц, ентральної Ради ... 81 містом Миколаєва2. У кандидатській дисертації О.Ядловської звертається увага на спробу більшовиків проголосити влітку 1917 р. Херсонську респу- бліку, що стало полігоном для існування в подальшому Одеської, Донецько- Криворізької та Таврійської радянських республік3. У науковій літературі й до теперішнього часу відсутні окремі публікації, в яких висвітлювалися б процес виникнення подібної ідеї та механізми її ре- алізації. Уперше розглядалися особливості формування ідеї вільного міста Одеси у статті О.Триліського4. Але після цього вказаний напрям досліджень надовго виявився законсервованим, насамперед через негативне ставлення офіційної радянської історіографії до виділення локальних республік, навіть більшовицького типу. Адже, за переконанням керівництва РСДРП(б), це тіль- ки послаблювало «єдиний фронт боротьби з буржуазією»5. Відтак піонером у ґрунтовному вивченні наукової проблеми, по суті, стала німецька дослідниця Т.Пентер, яка у своїй монографії (підрозділ «Das «Freistadt»-Konzept») аналі- зує причини, підходи та спроби реалізації проекту вільного міста6. Викладені вище історіографічні тенденції підтверджує узагальнююча колективна пра- ця з історії Одеси, де вказані сюжети лише окреслюються7. Окремі тематичні лінії простежувалися у статтях, присвячених реакції політичного істебліш- менту Одеси на проголошення УНР8 та пропозиції відродження порто-фран- ко9. Відтак у запропонованій статті, використовуючи існуючі напрацювання й розширюючи джерельну базу, ми виокремлюємо як самостійну проблему визначення політико-правового статусу Одеси наприкінці 1917 – на початку 1918 рр. у складі УНР. Для отримання необхідного результату слід з’ясувати час і обставини кристалізації ідеї вільного міста Одеси, визначити ставлення до цього різних політичних таборів, простежити реакцію українського уряду на можливість реалізації проекту, установити практичні наслідки переговорів із зазначеного питання на місцевому рівні. Падіння Тимчасового уряду Росії восени 1917 р. спонукало існуючі полі- тичні системи приступити до правової саморегуляції і заявити про своє бачен- ня найближчого майбутнього центральної та регіональної влади. Центральна Рада разом із Генеральним Секретаріатом, користуючись нагодою, присту- пили до поширення власних повноважень не тільки у межах «дозволених» 2 Турченко Г.Ф. Південна Україна на зламі епох (1914–1922 рр.). – Запоріжжя, 2005. – С.102. 3 Ядловська О.С. Партії та громадсько-політичні організації національних меншин на півдні України в період Центральної Ради: Дис. … канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2012. – С.88. 4 Трилисский А. Организация советской власти на Одещине // Октябрь на Одещине. – Одесса, 1927. – С.156–191. 5 Курас І.Ф. Більшовики Херсонщини в боротьбі проти буржуазно-націоналістичної контр- революції за встановлення радянської влади (жовтень 1917 – січень 1918 рр.) // Наукові праці з історії КПРС. – Вип.15. – К., 1967. – С.115. 6 Penter T. Odessa 1917: Revolution an der Peripherie. – Köln; Weimar; Wien, 2000. – S.279–298. 7 Раковський М.Ю., Шкляєв І.М. У революційні часи (1917–1920 рр.) // Історія Одеси / Гол. ред. В.Н.Станко. – Одеса, 2002. – С.289–290. 8 Вінцковський Т.С. Проголошення УНР та питання про владу в Одесі // Записки історичного факультету Одеського національного університету імені І.І.Мечникова. – Вип.15. – Одеса, 2004. – С.217–221. 9 Гончарук Т.Г. Революційні події 1917–1919 рр. та пропозиції відродження в Одесі «порто- франко» // Революції в Україні у ХХ–ХХІ століттях: співзвуччя епох: Мат. V Всеукр. наук. конф. – Одеса, 2009. – С.19–21. Український історичний журнал. – 2013. – №1 82 Т.С.Вінцковський Петроградом п’яти губерній, а й у чотирьох південно-східних, що створило сприятливе підґрунтя для переходу основних важелів впливу до українських інституцій на окреслених теренах. На підтримку своєї рішучості в опануванні ситуації 27 жовтня з Києва до Одеси телеграфом прийшло повідомлення та- кого змісту: «У зв’язку з відсутністю урядової влади у країні Центральна Рада оголосила себе Тимчасовим урядом для України. Оскільки Херсонська губер- нія й місто Одеса входять в межі України, то всі місцеві організації повинні підпорядковуватися Раді»10. Перед усіма політичними силами міста постало завдання визначити- ся щодо подальших перспектив і запропонувати нову конфігурацію влади. Більшість із них були переконаними прихильниками коаліційного принци- пу формування державних інституцій, маючи на увазі, щоправда, винятково партії соціалістичного спрямування. Набагато стриманіше до перспективи те- риторіальної належності Херсонської губернії та самої Одеси до України по- ставилися осередки загальноросійських і єврейських партій. Виступаючи 27 жовтня 1917 р. на об’єднаному засіданні низки організа- цій, які вважали себе демократичними, лідер місцевих українських есдеків В.Чехівський, аби заспокоїти незадоволених, твердив, що очолювана ним Херсонська українська губернська рада, яка була організацією, котра пред- ставляла інтереси Центральної Ради, не проводитиме «насильницької украї- нізації», а працюватиме в контакті з революційним комітетом Одеси. Мабуть, його словам у місцевому політичному істеблішменті довіряли, адже того ж дня ревком на своєму засіданні ухвалив рішення, щоб «місто з областю» ввійшли до складу дев’яти губерній України, які утворять автономний південний штат Російської федеративної республіки, і ці губернії створили б свій уряд у Києві, який мав існувати на коаліційній основі11. Дана постанова передавалася на обговорення об’єднаного засідання Херсонської української губернської ради й обласного революційного комітету. Такий компроміс мав сприяти зближенню української крайової адміністрації з частиною політичних опонентів, які за обставин, що склалися, змирилися з думкою про необхідність встановлення контролю УЦР над тими губерніями, котрі визнавав своїми саме Київ. Але політична боротьба не тільки локалізувалася після ухвалених рішень. Вона набувала інших рис, протистояння в межах тих коаліційних органів влади, які створювалися у жовтневі та листопадові дні 1917 р. На підтвердження цих слів, 28 жовтня на засіданні обласного революцій- ного комітету, де більше половини делегатів представляли загальноросійські та єврейські соціалістичні партії, було ухвалено запропоновану більшовика- ми резолюцію: «Обласний революційний комітет складається з представників рад робітничих, солдатських, матроських і селянських депутатів, соціалістич- них партій, демократичних організацій і української ради на рівних засадах. Що стосується вимоги Крайового революційного комітету в Києві підпорядкува- тися йому, то через нечіткість їх позицій, утриматися від приєднання до них»12. 10 Див.: Коновалов В. Красный флаг над Одессой. – Одесса, 1977. – С.157. 11 Одесский листок. – 1917. – 28 октября. 12 Одесские новости. – 1917. – 29 октября. Український історичний журнал. – 2013. – №1 Вільне місто Одеса в добу Ц, ентральної Ради ... 83 Утім, для більшовицьких організацій регіону ситуація складалася неспри- ятливо, їм не вдалося здійснити захоплення влади за петроградським сценарі- єм. Радше навпаки, їхні дії викликали занепокоєння з боку інших соціалістів, які між двома альтернативами – «більшовизація» або «українізація» влади – схилялися до останнього варіанту, хоча й із застереженнями. На нашу думку, РСДРП(б) вони вважали більш серйозним опонентом, упоратися з яким буде складніше, аніж із менш чисельними українськими осередками, котрі в Одесі поступалися впливом російським есерам, меншовикам, Бунду тощо. Натомість Генеральний Секретаріат миттєво відреагував на компроміс політичних таборів Одеси, затвердивши Революційний комітет Херсонщини (Комітет охорони рево- люції) як верховну крайову владу, що підпорядковується винятково йому. Уряд також повідомив усі громадські й урядові установи, що губернські та повітові комісари, а також їхні помічники є представниками Генерального Секретаріату і, отже, повинні залишатися на своїх місцях. Ніхто, крім українського уряду, не мав права усувати комісарів та їх помічників із державних посад13. Головне завдання Комітету охорони революції (КОР) було спрямоване на створення на місцях такої влади, яка змогла б підтримувати порядок до скликання всеро- сійських та українських установчих зборів. Київський уряд також призначив своїм комісаром в Одеську військову округу підполковника В.Поплавка, котрий увійшов до складу КОР і мав стежити за діяльністю нового органу влади та під- порядкуванням його такому ж комітету при Центральній Раді. Такий хід подій не міг повністю влаштовувати місцеві осередки загаль- норосійських політичних партій та органів самоврядування, обраних улітку 1917 р., які розуміли, що це означатиме перехід влади до рук українських сил, початок найнеприємнішої, на їхню думку, справи – «насильницької україні- зації», під чим розуміли всі можливі аспекти (політичні, культурно-освітні, мовні тощо), а всі політико-владні пертурбації з цього часу отримували лише вище вказану назву. Саме в такому руслі міркувала більшість гласних Одеської міської думи, обговорюючи це питання на своєму закритому засіданні 28 жовтня 1917 р. під головуванням Б.Кондратьєва. Дума продовжувала вважати невиріше- ним питання входження Одеси під юрисдикцію українського уряду. Його, на думку гласних, мали з’ясувати тільки Всеросійські установчі збори та рефе- рендум. Також Одеська міська дума не бажала «входити до органу влади, де більшість становлять українці-більшовики»14, маючи на увазі КОР, а можливе роз повсюд ження повноважень Генерального Секретаріату на Херсонську гу- бернію переважна частина фракцій щиро вважали «явним непорозумінням»15. Зважаючи на сказане, не стала несподіваною схема міркувань гласних думи – більшовиків О.Хмельницького та Х.Гільдіна, які виступили проти за- значеної позиції міського самоврядування16. Очевидно, для них було вигідні- ше знайти союзника серед українських сил міста, щоб спільними зусиллями 13 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. – К., 1996. – Т.1. – С.450. 14 Державний архів Одеської області (далі – ДАОО). – Ф.16. – Оп.123. – Спр.1158. – Арк.14. 15 Там само. – Оп.124, ч.1. – Спр.8774. – Арк.38. 16 Одесские новости. – 1917. – 29 октября. Український історичний журнал. – 2013. – №1 84 Т.С.Вінцковський позбутися конкурентів і далі мати лише одного суперника, – українську регіо- нальну адміністрацію. Підсумком обговорення питання щодо можливості співпрацювати з під- структурами УЦР стала резолюція, схвалена міською думою 31 жовтня 1917 р.: «Беручи до уваги, що: 1) національне питання повинно бути вирішене на основі принципу широкого національного самовизначення, яке визнавала вся революційна демократія; 2) тільки постанова верховного господаря землі російської – Всеросійських установчих зборів – може визначити кордони окре- мих частин федеративної Російської Республіки; 3) кордони ці повинні бути визначені згідно з належним чином вираженою волею населення кожної те- риторії; 4) представник місцевої української ради на засіданні думи визнав правильність усіх вище вказаних принципів; 5) створення Київського крайо- вого українського комітету і розповсюдження його дії на території областей, які не входять у підпорядкування українського Генерального секретаріату, є згідно з отриманим повідомленням, очевидно непорозумінням, на теперішній час ліквідованим саморозпуском цього комітету; 6) тепер зникли підстави для будь-яких можливих непорозумінь між демократіями різних національнос- тей – Одеська міська дума переходить до чергових справ»17. На думку міського самоврядування, єдиним виходом із даної ситуації було створення крайового органу незалежно від Центральної Ради, а якщо ж остання не побажає відмовитися від влади над Одесою, то завдяки Румчероду (центральний виконавчий комітет депутатів рад Румунського фронту, Чорноморського флоту й Одеської округи) передбачалося скористатися допо- могою військ, котрі перебували на Румунському фронті18. Таким чином, на кінець жовтня 1917 р. сформувалося два основних під- ходи щодо політико-правового статусу Одеси. Коаліційний Комітет охорони революції, підпорядкований українському урядові, уважав причорноморське місто невід’ємною частиною автономної Української Республіки, а міське са- моврядування було впевнене, що питання невирішене остаточно (з очевидни- ми ментальними апеляціями до неможливості такого варіанту у принципі). Примітно, що в обох згаданих місцевих інституціях мали представництво пар- тійні осередки російського, єврейського та українського соціалістичного спря- мування. Але змальована дихотомія мала умовний характер, адже більшість загальноросійських і єврейських політичних сил усе-таки не погоджувалися з віднесенням Одеси до сфери впливу лише Центральної Ради. Відтак попе- редні домовленості в межах Комітету охорони революції слід сприймати як тактичні, а не стратегічні. Тоді навіть зайшла мова про створення двох різних ревкомів19. Представники від рад робітничих, солдатських і матроських депу- татів Одеси, центральний комітет Румчероду, представники місцевих облас- них комітетів російських соціал-демократів (об’єднаних), більшовиків, росій- ських есерів, Бунду виголосили заяву, в якій оголошення Центральною Радою верховенства своєї влади над дев’ятьма губерніями, у тому числі Херсонською, 17 ДАОО. – Ф.16. – Оп.123. – Спр.1158. – Арк.2. 18 Одесские новости. – 1917. – 3 ноября. 19 Там же. Український історичний журнал. – 2013. – №1 Вільне місто Одеса в добу Ц, ентральної Ради ... 85 розглядалася ними як акт незаконний, що суперечить головним принципам революційної демократії. Також ішлося, що насильницьке підпорядкування місцевого населення Центральній Раді – недопустиме ще й тому, що «недав- ні вибори до міського самоуправління на основі загального виборчого права яскраво встановили, наскільки воля народу не збігається з національними прагненнями Центральної Ради»20. Тим часом дещо змінений на початку листопада 1917 р. КОР трансформу- вався у Революційний комітет Херсонщини й наполягав на територіальній ці- лісності України в рефлексії Центральної Ради21. Голова ревкому В.Чехівський від імені УСДРП висунув пропозицію налагодити співробітництво з «неукраїн- ськими демократичними організаціями» та встановити контакти для взаємної співпраці між ними, хоча це викликало заперечення самостійницької частини українського істеблішменту Одеси на чолі з І.Луценком22. Відчуваючи зростаючу силу ревкому Херсонщини, ураховуючи присутність значної кількості гайдамацьких підрозділів, спостерігаючи за рішучими діями військового комісара Центральної Ради В.Поплавка зі встановлення порядку й не бажаючи залишитися без важелів впливу, осередки провідних загально- російських партій та організацій 4 листопада 1917 р. все-таки дали позитивну відповідь на пропозицію щодо входження до губернського ревкому, заявивши, що погоджуються працювати разом із комітетом на платформі тісного контак- ту з Центральною Радою23. Ще більш очевидною стала ситуація після проголошення УНР. Оп ри люд- нення ІІІ Універсалу мало неабияке значення для побудови системи влади в Одесі, оскільки місцеві українські організації почали більш рішуче стави- ти свої вимоги щодо управління краєм, виконуючи, з одного боку, указівки Центральної Ради, а з іншого – дотримуючись власних переконань, які вони декларували протягом усього 1917-го року. Найпалкіші суперечки про кон- фігурацію влади точилися 14 листопада на спільному засіданні виконавчих комітетів рад робітничих, селянських, матроських депутатів, представників революційного комітету, Одеської української військової ради та Румчероду. Головним доповідачем із проблеми організації влади виступив З.Висоцький (есдек від Одеської української військової ради), який у промові не лише на- голосив на тому, що ревком Херсонщини створено шляхом компромісу, але й задекларував мету цього комітету – утілювати у життя універсали Централь- ної Ради24. В обговоренні доповіді З.Висоцького простежувалися різні підходи. Бі ль шо вицькі делегати, спостерігаючи за суттєвим посиленням впливу Києва в регіоні, тепер уже критично висловлювалися щодо висунутих пропозицій. Зокрема Л.Рузер, посилаючись на відсутність плебісциту серед місцевого на- селення, дотримувався погляду, що РСДРП(б), визнаючи право Центральної 20 Там же. – 4 ноября. 21 ДАОО. – Ф.Р-3829. – Оп.1. – Спр.110. – Арк.16. 22 Одесский листок. – 1917. – 4 ноября. 23 Рідний курінь. – 1917. – 12 листопада. 24 Протоколи Одеської ради робітничих депутатів // Літопис революції. – 1931. – №1/2. – С.237–238. Український історичний журнал. – 2013. – №1 86 Т.С.Вінцковський Ради на керівництво всією Україною, не погоджується на підпорядкування їй Херсонської губернії25. Доповнював цей виступ І.Орлов, який заявив, що його партія готова визнати навіть повне відокремлення України від Російської рес- публіки, але якщо на це буде воля народу. Саме тоді вперше, у контексті мож- ливої «українізації» Херсонської губернії, прилюдно пролунала пропозиція надати Одесі статус вільного міста, тому що вона «за своїм характером є інтер- національною». Рупором проекту виступив делегат від моряків торгівельного флоту більшовик Трюх26. Тому твердження, що «ідея оголосити Одесу вільним містом народилася в ніч з 2 на 3 грудня 1917 р.» є хибним. Це ж стосується твердження про широкий резонанс від внесеної пропозиції27. Звертаємо ува- гу, що висловлене гасло de facto було проігнороване учасниками засідання й жодної реакції не викликало. Оскільки нагальнішим уважалося інше питан- ня – організація влади у країні та регіоні. Навіть у виступі наступного делега- та-більшовика О.Воронського пролунала безапеляційна нотка, що для Одеси наразі актуальні економічні проблеми28. Зрештою 14 листопада 1917 р. було ухвалено резолюцію, в якій зазнача- лося, що збори вітають проголошення української демократичної республіки й визнають Центральну Раду об’єднуючим революційним центром у межах 9 гу- берній, підтримують Революційний комітет Херсонщини в усіх його заходах, спрямованих на дотримання порядку в краї та втілення у життя соціальних і політичних реформ, виписаних ІІІ Універсалом29. Утім, після 14 листопада опозиційність до УНР зберегла Одеська міська дума, хоча її очільники були змушені констатувати динаміку змін у настроях загалом аполітичного населення регіону. Так, 6 грудня на засіданні Одеської думи в.о. міського голови Б.Фрідман, звітуючи про роботу Херсонського гу- бернського з’їзду представників революційних демократичних організацій, який проходив 30 листопада – 2 грудня 1917 р., повідомив присутнім про не надто приємні для них рефлексії делегатів форуму: «Констатуючи цілком усві- домлене ставлення (курсив наш – Т.В.) учасників з’їзду-селян до питань полі- тичних, відзначає яскраво виразну на з’їзді орієнтацію херсонського селянства до України, яка проявилася в тому, що питання про приєднання Херсонської губернії до України було вирішене в позитивному сенсі»30. Ось це «цілком усвідомлене ставлення» можна трактувати не тільки з боку емоційно-патріотичних переконань мешканців губернії, які в такий спосіб де- монстрували латентне прагнення до соборності, але й з раціональних мірку- вань, що визначалися бажанням мати надійну владу і порядок як противагу дедалі наростаючим проявам політичного та кримінального бандитизму. В ар- хівосховищах Одеси зберігається напрочуд інформативний документ невідомо- го автора, жителя міста, датований також груднем 1917 р., який влучно відоб- ражає настрої значної частини містян. Процитуємо тільки найбільш яскраві 25 Протоколи Одеської ради робітничих депутатів. – С.238. 26 Там само. – С.239, 241–242. 27 Раковський М.Ю., Шкляєв І.М. У революційні часи (1917–1920 рр.). – С.289. 28 ДАОО. – Ф.Р-3829. – Оп.1. – Спр.87. – Арк.46 зв. 29 Протоколи Одеської ради робітничих депутатів. – С.243–244. 30 ДАОО. – Ф.16. – Оп.124, ч.1. – Спр.8774. – Арк.66. Український історичний журнал. – 2013. – №1 Вільне місто Одеса в добу Ц, ентральної Ради ... 87 уривки прокламації-звернення: «Час уже встановити порядок, займатися сво- єю справою серйозно. У нас уже встановлено згодою більшості населення, що УНР може дати лад і повинна встановити тверду владу. [...] Необхідно просити українську раду зробити наступне: оголосити місто на воєнному або облогово- му становищі. [...] Встановити українську республіканську тверду владу одну, знищити всі зайві комітети. Влада повинна бути сильна і одна. [...] Міське са- моврядування не усвідомлює, чому кояться неподобства в Одесі»31. Ментальну еволюцію одеситів вважала помітною й Т.Пентер32. Отже, політична непримиренність гласних міської думи поступово розми- валася втомою населення від чвар та анархії. Люди прагнули визначеності й стабільності, яку сподівалися отримати в межах УНР. Уважаємо, саме це остаточно переконало більшість гласних місцевого самоврядного органу пере- йти від категоричного несприйняття тотожності Одеса – Україна до легалі- зації озвучених раніше ідей про окремий статус міста у складі Української Народної Республіки. Саме 6 грудня 1917 р. гласні, підхопивши недавню дум- ку більшовиків, на згаданому засіданні вперше у стінах думи приступили до обговорення «українського проекту» за участі Одеси. Каталізатором стало не стільки твердження про необхідність оголошення статусу вільного міста, ви- словлене Ф.Менчиковським, М.Мишкіним і Л.Наркевичем, скільки дискусія про можливість узяти участь у виборах до Всеукраїнських установчих зборів (на умовах окремої округи), що раніше, зі зрозумілих причин, категорично відкидалося. Примітно, що жодних рефлексій щодо закликів оголосити Одесу «вільною» протоколи засідань думи не зафіксували, навіть попри визнання доцільності долучитися до виборчого процесу33, що можна трактувати як при- ховане визнання входження міста до юрисдикції УНР. Сказане повною мірою стосується й реакції Києва. 7 грудня 1917 р. В.Голубович, доповідаючи на за- сіданні уряду про політичну ситуацію в Одесі, акцентував увагу саме на на- вколовиборчій полеміці, жодним словом не згадавши потенційне поширення «вільноградських» ідей34. На середину грудня місто отримало згоду центральної української влади на створення власної виборчої округи і паралельно з цим у міській думі та раді робітничих, солдатських, матроських і селянських депутатів сформували- ся дві окремі комісії, що мали безпосередньо займатися підготовкою юридич- них основ функціонування вільного міста та проведення з цього приводу ре- ферендуму. До думської комісії ввійшли такі авторитетні вчені з Новоросійсь- ко го університету, як В.Лазурський, Є.Щепкін, А.Флоровський35, Г.Тіктін36. Як з’ясувала Т.Пентер, обидва проекти концептуально суттєво відрізнялися. Радівці прагнули до передачі всієї влади ревкому, який мав складатися з 31 Там само. – Спр.10023. – Арк.337. 32 Penter T. Odessa 1917: Revolution an der Peripherie. – S.283–284. 33 ДАОО. – Ф.16. – Оп.124, ч.1. – Спр.8774. – Арк.66. 34 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – Т.1. – С.520–521. 35 У Т.Пентер ідеться про філософа Г.Флоровського, але це могло бути хибне прочитання дже- рела, оскільки нерідко під скороченням «Г» малося на увазі слово «господин». Радше у комісії міг бути історик Антоній Флоровський. 36 Penter T. Odessa 1917: Revolution an der Peripherie. – S.290. Український історичний журнал. – 2013. – №1 88 Т.С.Вінцковський їхніх представників, а думська проекція на проблему передбачала приписа- ти домінуючу роль своїй інституції, котра й надалі мала займатися міським господарством. Водночас останні міркували, що територіальна належність Одеси залишається остаточно невирішеною. До того ж група на чолі з приват- доцентом Г.Тіктіним розробила дві програми розвитку міста – максимальну та мінімальну. Перша передбачала перетворення Одеси на державну адміні- стративну одиницю, яка могла на засадах рівноправ’я ввійти до федеративної Російської республіки. Друга уможливлювала набуття автономного статусу як складової УНР. Німецький історик зауважила, що вагомим чинником, який пришвидшував роботу над документами, був місцевий гіпертрофований па- тріотизм/егоїзм одеситів (навіть за існування противників ідеї вільного міс- та), котрі в підвищенні ролі Києва як новопосталої столиці вбачали загрози втрати економічного (і не тільки) потенціалу та перетворення з «першого міста України на друге»37. З іншого боку, такі установки визначали підсвідоме розу- міння неминучості закріплення Одеси в юрисдикції саме УНР, а не Росії. Зрештою, 21 грудня 1917 р. на спільному засіданні президій рад і міської думи було ухвалено резолюцію, в якій ішлося про потребу клопотатися перед Києвом щодо надання окресленого статусу Одесі як частині УНР. Наступного дня президія обрала делегацію у складі Орлова, Рисса, Столяренка й «одного від українців», якій доручалося передати в Генеральний Секретаріат відпо- відний проект («Положення про Одесу – вільне місто»), підготовлений 23 груд- ня. У ньому, за словами О.Триліського, наголошувалося, що «вільним містом України повинно бути міс. Одеса і градоначальство. Цивільний комісаріат при штабі округи скасовується. Замість нього створюється секретаріат 10-ти. [...] Державні доходи тимчасово переходять у руки міського секретаріату, залиш- ки – у касу Центральної Ради. [...] На чолі просвіти повинен стояти єврейський соціаліст, оскільки євреї за чисельністю учнів становлять найбільший відсо- ток. Мовою міста є російська. Університет та інші вищі навчальні заклади утримуються Центральною Радою. Вона ж повинна фінансувати заводи, котрі мають загальнодержавне значення»38. Центральна Рада загалом погодилася затвердити пропоновані умови, не схваливши лише окремі пункти. Хоча автор не вказує, які саме39, припускає- мо, що вони були пов’язані з офіційною мовою. 29 грудня 1917 р. до Одеси на- дійшла телеграма від Генерального Секретаріату, котрий, на підтвердження окремого статусу причорноморського міста, погоджувався визнати можливим створення колегіального комісаріату (секретаріату) як повноважного цивіль- ного органу самоврядування, через який упроваджуватимуться у життя розпо- рядження уряду. Планувалося незабаром створити комісію з представників, обраних в Одесі й Києві, для вироблення статуту комісаріату40. Як бачимо, у політико-правовому протистоянні комісій переміг радів- ський варіант вільного міста, що могло призвести навіть до усунення думи від 37 Penter T. Odessa 1917: Revolution an der Peripherie. – S.290–291. 38 Трилисский А. Организация советской власти на Одещине. – С.176–177. 39 Там же. 40 ДАОО. – Ф.Р-3829. – Оп.1. – Спр.100 б. – Арк.1. Український історичний журнал. – 2013. – №1 Вільне місто Одеса в добу Ц, ентральної Ради ... 89 участі в управлінні Одесою. Утім, це має своє пояснення, адже, за інформацією В.Поплавка, найпалкішими агітаторами за вільне місто були більшовики41, які вже опанували ради робітничих депутатів. Прихильність Генерального Секретаріату до цієї версії проекту, імовірно, мала мінімізувати політичні на- слідки виділення міста в майже окрему адміністративну одиницю. Члени Одеського військового комісаріату разом із представниками окруж- ного цивільного комісара українського уряду і президіями рад, швидше за все, зуміли до початку 1918 р. створити колегіальний міський комісаріат, після чого мало бути встановлено, на яких умовах до цього органу ввійдуть представники місцевих організацій42. Кадети та меншовики, котрі були гласними думи, про- довжували наполягати, що ради не можуть виконувати функції органів вла- ди, а тому, попри домовленості в Києві, прагнули винести на міський плебісцит наступні варіанти розв’язання колізії: 1) Одеса – така ж частина Української Республіки, як Київ; 2) Одеса – вільне місто УНР; 3) Одеса – вільне місто Російської Федеративної Республіки. Але узгодження позицій тривало й надалі, оскільки делегати від думи могли взагалі не потрапити до складу міського комі- саріату43. Так, 11 січня 1918 р. у Воронцовському палаці відбулася нарада пред- ставників політичних організацій Одеси, на якій присутні вкотре обговорювали різноманітні параметри функціонування вільного міста44 й ухвалили рішення щодо доцільності існування колегіального міського комісаріату з 10 осіб як єди- ного повноважного органу влади в місті та градоначальстві. Ще раз підтверджу- валося рішення Києва, що інституція повинна існувати тимчасово, до вирішен- ня питання про владу в Одесі всеукраїнськими та всеросійськими установчими зборами. До складу комісаріату все-таки ввійшли два делегати від міської думи, а також члени ради робітничих депутатів45, і, можливо, представники україн- ського війська46, що мало закріпити його паритетність. Оскільки мовне питан- ня виявилося чи не головним дискусійним моментом у переговорах з урядом, який наполягав на використанні української в роботі комісаріату, офіційними мовами було визнано російську, українську та їдиш. Визначені політико-право- ві параметри зрештою підтримали гласні думи, ради робітничих, солдатських, матроських і селянських депутатів та провідні партійні комітети, у тому числі такі різновекторні, як кадети й більшовики47. Прораховувалися на майбутнє й господарські перспективи статусу вільно- го міста, які визнавалися оптимістичними. Тим більше, вони відрефлексову- валися на уявленнях про порто-франко ХІХ ст. Проте економічна складова у 1917–1918 рр. усе-таки не стала базовою й помітно поступалася політичній, що була своєрідною альтернативою для міста48, в якому переважали партії, орієнтовані у своїй діяльності не на Київ, а на Петроград. 41 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – К., 1997. – Т.2. – С.65. 42 Родная страна. – 1918. – 12 января. 43 Трилисский А. Организация советской власти на Одещине. – С.177–178. 44 ДАОО. – Ф.16. – Оп.124, ч.1. – Спр.10040. – Арк.10. 45 Одесские новости. – 1918. – 12 января. 46 Трилисский А. Организация советской власти на Одещине. – С.178. 47 Penter T. Odessa 1917: Revolution an der Peripherie. – S.293. 48 Ibid. – S.294. Український історичний журнал. – 2013. – №1 90 Т.С.Вінцковський Утім, якими б не були плани розвитку вільного міста, невдовзі з’ясувалося, що вони приречені залишатися радше теорією, адже більшовики протягом зими 1917–1918 рр. активно готувалися до збройного виступу й збиралися ви- рішувати суспільно-політичні та соціально-економічні питання за власним сценарієм. Практичній реалізації ідеї вільного міста завадило більшовицьке повстання, що розпочалося 14 січня 1918 р. Після встановлення власної моно- полії на владу ліві російські есдеки не вбачали потреби в збереженні поперед- ніх домовленостей. А оголошена незабаром Одеська радянська республіка не могла будуватися на закладених політичними конкурентами принципах. У березні 1918 р., після повернення до краю за допомогою німецько-ав- стро-угорських військ української державної адміністрації, міська дума спро- бувала реанімувати так і не отриманий de jure статус, повернувшись значною мірою до аргументів економічного характеру. Як наголошує одеський історик Т.Гончарук, у першому (!) пункті проекту щодо надання окремого статусу міс- ту, який розробила спеціальна комісія думи після падіння Одеської радян- ської республіки, зазначалося: «У галузі економічних відносин місту Одесі на- лежить у межах її кордонів право на самовизначення, за винятком цілої низки питань». Одеса, як вільна гавань, мала перебувати поза загальнодержавним митним кордоном, утім лише тимчасово. Так само тимчасовими мали бути спе- ціальні «одеські гроші»49. Варто наголосити, що прем’єр-міністр УНР В.Голубович на зустрічі з деле- гацією Одеської міської думи, яка відбулася у середині березня в Києві, пообі- цяв, що місто займе окреме місце з-поміж інших населених пунктів України50. Але ці сподівання гласних не отримали реалізації. Австро-німецьке військове командування дійшло принципової згоди з українськими комісарами міста про неможливість надання Одесі статусу вільного міста, не отримавши для позитивного вирішення проблеми переконливих аргументів. Натомість вона оголошувалася містом УНР без додаткових преференцій51. Саме такою була не дипломатична, а реальна позиція уряду, інакше ситуація набрала б іншого ім- пульсу розвитку. На підтвердження усталеної парадигми міркувань 31 берез- ня 1918 р. побачила світ урядова постанова: «Доручити всім […] міністерствам довести до відома підлеглим їм установам у м. Одесі, що м. Одеса в управлінні нічим не відрізняється від інших губерніяльних городів України»52. Та й у са- мому місті ентузіазм поступово згасав, що відображалося на газетних шпаль- тах53. Аж до гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. дане питання більше публічно не обговорювалося і не ставилося у практичній площині. Таким чином, падіння Тимчасового уряду й поступовий перехід усієї по- вноти влади в Україні до рук Центральної Ради та Генерального Секретаріату викликали до життя інфернальні уявлення з боку частини політичних мезое- літ регіону про насування неминучої політичної та культурно-освітньої укра- їнізації північнопричорноморського краю. Особливо помітними стали вказані 49 Гончарук Т.Г. Революційні події 1917–1919 рр. … – С.19–20. 50 Родная страна. – 1918. – 22 марта. 51 Одесские новости. – 1918. – 15 марта. 52 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – Т.2. – С.238. 53 Гончарук Т.Г. Революційні події 1917–1919 рр. … – С.19–20. Український історичний журнал. – 2013. – №1 Вільне місто Одеса в добу Ц, ентральної Ради ... 91 побоювання після проголошення УНР у територіальних межах, визначених Києвом, що спровокувало дискусію про необхідність реанімації окремого ста- тусу для Одеси, а головна аргументація базувалася на соціокультурній дихо- томії цього міста та новопосталої республіки. Ідея вільного міста Одеси в роки революції вперше була публічно вислов- лена 14 листопада 1917 р. як очевидна альтернатива українським державо- творчим процесам. Висунута представником місцевих більшовиків, вона спо- чатку не викликала відповідної реакції з боку конкуруючих політичних сил, і тільки переконавшись у незворотності поширення правомочності українських державних інституцій у регіоні її підхопили як ради робітничих, солдатських, матроських та селянських депутатів, так і міська дума. Відтак поширення «вільноградського» концепту здійснювалося двома групами політиків та ін- телектуалів, представників революційної й ліберальної демократії, кожна з яких критично оцінювала належність Одеси до УНР. Пропонований проект став компромісом між різними політичними і со- ціальними стратами суспільства та міг об’єднати найбільші етнічні громади Одеси. У такий спосіб ідея вільного міста мала вивести з перспективи пер- манентного конфлікту міське самоврядування та український уряд, повнова- ження якого, попри бажання опонентів, упевнено розповсюджувалися по всій Херсонській губернії. Основні підготовчі процеси проходили в Одесі, міська дума якої використовувала консультативну допомогу представників місцевих українських організацій, передусім лідера осередку Української партії соці- алістів-самостійників І.Луценка, а у столиці України переговори тривали на рівні доурядових рішень та обіцянок, тобто кулуарно. Натомість більшовицька організація регіону використовувала переговорний процес лише як фасад, за лаштунками якого готувався збройний сценарій захоплення влади. Навесні 1918 р. в урядових кабінетах ідея вільного міста Одеси вже не викликала колишнього розуміння, оскільки було присутнє переконання про ліквідацію загрози сепаратизму. Та й у політичних колах самої Одеси спосте- рігалося помітне охолодження до теми вільного міста через усвідомлення фак- тичної міжнародної легітимізації кордонів УНР згідно з Брестським мирним договором. Попри те, що запропонований у листопаді 1917 р. проект спеціаль- ного статусу Одеси розглядався представниками ліберальної та революційної демократії як варіант найменш болісної інтеграції міста до складу УНР, він так і не отримав юридичного оформлення й залишився ще одним нереалізова- ним прикладом місцевого сепаратизму революційної доби. This article analyzes the circumstances of resuscitation plans to provide Odesa the separate status of free city of the Ukrainian People Republic. Author highlights the efforts of Russian and Jewish parties through City Council vowels to neutralize partly the political and cultural implications of the inclusion of the UPR. Keywords: revolution, Odesa, Ukrainian People’s Republic, the Central Rada, the Ukrainian Constituent Assembly, City Council, political parties.

Вільне місто Одеса в добу Центральної Ради: революційна інтерпретація політичного сепаратизму

Institution

Ähnliche Einträge