Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр.
Розглядається протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. Аналізуються особливості антиконтрабандної діяльності в УСРР. З’ясовуються причини контрабанди як соціально-економічного явища. In the article counteraction of soviet customs officials contraband goods at the e...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106472 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. / Д.В. Архірейський // Український історичний журнал. — 2013. — № 2. — С. 105-120. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106472 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Архірейський, Д.В. 2016-09-29T13:42:45Z 2016-09-29T13:42:45Z 2013 Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. / Д.В. Архірейський // Український історичний журнал. — 2013. — № 2. — С. 105-120. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106472 351.713: 94(477) «1927–1939» Розглядається протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. Аналізуються особливості антиконтрабандної діяльності в УСРР. З’ясовуються причини контрабанди як соціально-економічного явища. In the article counteraction of soviet customs officials contraband goods at the end of 1920th – in 1930th is examined. The features of anticontraband activity in Soviet Ukraine are analysed. Reasons of contraband goods turn out as the socio-economic phenomenon. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. Soviet Frontiers Anti-Smuggling Activities in the End of 1920s – 1930s Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. |
| spellingShingle |
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. Архірейський, Д.В. Історичні студії |
| title_short |
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. |
| title_full |
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. |
| title_fullStr |
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. |
| title_full_unstemmed |
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. |
| title_sort |
протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. |
| author |
Архірейський, Д.В. |
| author_facet |
Архірейський, Д.В. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Soviet Frontiers Anti-Smuggling Activities in the End of 1920s – 1930s |
| description |
Розглядається протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х –
у 1930-х рр. Аналізуються особливості антиконтрабандної діяльності в УСРР.
З’ясовуються причини контрабанди як соціально-економічного явища.
In the article counteraction of soviet customs officials contraband goods at the end
of 1920th – in 1930th is examined. The features of anticontraband activity in Soviet
Ukraine are analysed. Reasons of contraband goods turn out as the socio-economic phenomenon.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106472 |
| citation_txt |
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. / Д.В. Архірейський // Український історичний журнал. — 2013. — № 2. — С. 105-120. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT arhíreisʹkiidv protidíâradânsʹkihmitnikívkontrabandínaprikíncí1920hu1930hrr AT arhíreisʹkiidv sovietfrontiersantismugglingactivitiesintheendof1920s1930s |
| first_indexed |
2025-11-24T15:46:06Z |
| last_indexed |
2025-11-24T15:46:06Z |
| _version_ |
1850848529562468352 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Митна справа в радянській Україні, у тому числі в міжвоєнний період,
коли відбувалося формування митної системи і вироблялися концептуальні
засади її діяльності, фактично тільки останнім часом почала досліджуватись
як повноцінна науково-історична проблема1. Водночас така складова мит-
ної діяльності радянської доби як боротьба з контрабандою має більш дав-
ню історіографію2. Утім, така діяльність митників розглядалась, як правило,
у контексті відповідної загальнодержавної політики, в межах якої разом із
митною службою діяло кілька силових структур, насамперед Всеросійська
надзвичайна комісія (ВНК) – Об’єднане державне політичне управління
(ОДПУ), прикордонна охорона та міліція. Історіографічний аналіз свідчить
про те, що достатньою мірою протидія контрабанді саме митників по суті
* Архірейський Дмитро Володимирович – кандидат історичних наук, доцент, доцент
кафедри філософії та соціально-політичних дисциплін Академії митної служби України
(Дніпропетровськ)
E-mail: siverin47@mail.ru
1 Див.: Архірейський Д. В. Від тарифу до тарифу: радянське митно-тарифне регулювання
1924–1927 років // Гілея. – 2012. – Вип.60. – С.94–99; Його ж. Митна справа і боротьба з контра-
бандою в Криму на початку непу // Культура народов Причерноморья. – 2009. – №174. – С.31–34;
Балановський А. «Декреты советской власти» в контексті становлення радянської митної системи
(історико-правовий аналіз) // Митна політика в Україні: Історичні та правові аспекти проблеми:
Зб. наук. праць пам’яті професора Й.Л.Рисіча. – Дніпропетровськ, 2004. – С.149–153; Бойко В.М.,
Багрій-Шахматов Л.В., Попов Г.В. Історія митної справи в Україні. – К., 2003. – С.40–43;
Історія митної справи в Україні / К.М.Колесников, О.М.Морозов, Г.М.Виноградов та ін. – К.,
2006. – С.537–558; Морозов О. Організаційно-правові засади діяльності митних органів УСРР у
1920–1922 рр. // Вісник Академії митної служби України. – 2003. – №3. – С.104–114; Морозов О.,
Самборська Ю. Підготовка кадрів у радянських митних органах 1921–1928 рр. (За документами
фондів Харківського і Житомирського державних обласних архівів) // Там само. – №2. – С.106–
111; На варті митних рубежів: Митна справа на Слобожанщині: 1660–1870–1992–2000 / Ред.-
уклад. Н.Д.Матюх. – Х., 2000. – С.30–36; Павлов А.П. Українська митниця на шляху відроджен-
ня та розвитку: Правові й історичні аспекти. – К., 2003. – С.75–87, 240–254; Чорний В. Україна і
митна справа: Історичний нарис. – К., 2000. – С.163–208 та ін.
2 Див.: Багрій-Шахматов Л.В., Бойко В.М., Попов Г.В., Лозгачов І.І. Історія боротьби з
контрабандою. – К., 2003; Колдаев В.М. Из истории организации борьбы с контрабандой в СССР
(1917–1930 гг.) // Правоведение. – 1970. – №6. – С.101–107; Мазохин О.Б. Из истории борьбы орга-
нов ВЧК–ОГПУ с контрабандой [Електронний ресурс]: http://www.pseudology.org/Mazoxin/Borba_
kontrabanda.htm; Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Всеукраинская чрезвычайная
комиссия (1918–1922). – Х., 1990. – С.65–74, 284–302; Макотинский М. Борьба с контрабандой и
надзор прокуратуры // Вестник советской юстиции. – 1925. – №8. – С.326–331 та ін.
УДК 351.713: 94(477) «1927–1939»
д.В.АрхірейСьКий *
ПРОТИДІЯ РАДЯНСЬКИХ МИТНИКІВ
КОНТРАбАНДІ НАПРИКІНЦІ 1920-х – У 1930-х рр.
Розглядається протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х –
у 1930-х рр. Аналізуються особливості антиконтрабандної діяльності в УСРР.
З’ясовуються причини контрабанди як соціально-економічного явища.
Ключові слова: радянська Україна, митна справа, боротьба з контрабандою,
зовнішня торгівля, експорт, імпорт.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
106 Д.В.Архірейський
не досліджувалася. Ще менш вивченою виявилася боротьба митників із
контрабандою на теренах радянської України. Проте, якщо останнім часом
дослідники хоча б звертають увагу на антиконтрабандні заходи 1920-х рр.,
тобто під час нової економічної політики3, то аналогічні наступного десяти-
річчя, як і раніше, залишаються tabula rasa історіографії. Звісно, така ситуа-
ція об’єктивно зумовлює актуальність дослідження протидії митних установ
УСРР–УРСР (звісно, у контексті відповідної загальнорадянської практики)
кінця 1920-х – протягом 1930-х рр., тобто у період, коли було згорнуто неп і
завершено розбудову диктатури Й.Сталіна.
Протягом 1920-х рр. радянська митна служба пережила період станов-
лення, централізації та уніфікації. В Україні за цей час було мінімізовано
вплив на місцеві митні установи з боку уряду УСРР. Головне митне управлін-
ня (ГМУ) входило до складу наркоматів зовнішньої та внутрішньої торгівлі
(Наркомторгу), а з грудня 1930 р. – зовнішньої торгівлі СРСР. У республіці до
1934 р. діяло Українське відділення ГМУ, якому підпорядковувалися терито-
ріальні митні установи – митниці та митні пости. Саме ж Українське відділен-
ня мало фактично подвійне підпорядкування – Головному митному управлін-
ню та вповноваженому Наркомторгу СРСР при уряді УСРР4. Затверджений
наприкінці 1928 р. Митний кодекс СРСР визначав тенденцію до поступового
спрощення, структурного скорочення митної системи. Як наслідок, в Україні
наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. було ліквідовано низку низових
митних установ5.
Саме низовим митним органам доручалася практична протиконтрабанд-
на робота. Але в епіцентрі урядової протидії контрабанді ще з 1921 р. знахо-
дилася міжвідомча Центральна комісія по боротьбі з контрабандою, яка діяла
при Наркомторзі СРСР, координуючи зусилля низки силових структур і дер-
жавних відомств у зазначеній сфері.
Симптоми згортання непу, як відомо, почали проявлятися задовго до пе-
реломного 1929-го року, яким датується остаточна відмова радянського керів-
ництва від політики попереднього часу. Відповідні тенденції були характерні
й для митної системи, в тому числі тієї її складової, що мала пряме відношен-
ня до боротьби з контрабандою. Зокрема, 15 жовтня 1927 р. уряд СРСР ухва-
лив рішення про ліквідацію центральної та місцевих комісій по боротьбі з
3 Архірейський Д.В. Радянські митники доби «воєнного комунізму» у боротьбі з контрабандою //
Шоста міжнародна наукова школа-семінар «Історія торгівлі, податків та мита», 11–12 жовтня
2012 р., Дніпропетровськ: Тези доповідей. – К., 2012. – С.47–49; Балановський А. Характеристика
контрабанди та контрабандистів (1921–1928 рр.) // Вісник Академії митної служби України. –
2000. – №4. – С.123–125; Волосник Ю.П. Контрабандна діяльність підприємців в Україні та бо-
ротьба з нею в роки непу // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. –
2007. – №762. – С.6–16; Гнітько С. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки [Електронний
ресурс]: http://sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=42157; Олійник М.П. Контрабанда і боротьба
з нею на Поділлі в роки непу // Історія торгівлі, податків та мита. – 2012. – №2. – С.135–141;
Поліщук О.В. Формування нормативно-правових засад боротьби з контрабандою у Криму в умо-
вах переходу до нової економічної політики (1920–1922 рр.) // Там само. – С.130–135.
4 Див.: Архірейський Д. В. Структурні особливості радянської митної системи в Україні в
1925–1928 рр. // Гуманітарний журнал. – 2009. – №3/4. – С.70–83.
5 Див.: Архірейський Д. В. Митні структури радянської України в 1929–1939 рр. // Проблеми
політичної історії України: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ, 2012. – С.143–153.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. 107
контрабандою, що фактично було здійснено на початку 1928 р.6 Начальникам
ГМУ та відділень ГМУ у союзних республіках пропонувалося натомість пе-
ріодично скликати наради з питань протидії контрабанді з представниками
ОДПУ, НКФ та інших зацікавлених відомств. Хоча відтепер ці завдання по-
кладалися передовсім на прикордонників і лише почасти на митне відомство,
ліквідація комісій може свідчити про неможливість налагодити ефективну
співпрацю між чекістами-прикордонниками та митниками у сфері боротьби з
контрабандою. Якщо до цього часу митники змушені були рахуватися з орга-
нами ДПУ, то з 1927 р. вони обов’язково мали узгоджувати будь-які питання
щодо боротьби з контрабандою з чекістами. До таких могли відноситися зміни,
які до 1928 р. включно вносилися до Митного статуту, або перевірка поштових
посилок7.
Не забували, звісно, і про репресивну складову боротьби з контрабандою.
19 листопада 1927 р. ВЦВК і РНК СРСР затвердили постанову про надання
виконкомам прикордонних регіонів права адміністративної висилки контра-
бандистів. На підставі цього акту ГМУ Наркомторгу СРСР 23 грудня того ж
року видало наказ «Про порядок адміністративної висилки осіб, винних у пов-
торній контрабанді»8. Оголошуючи дану постанову для виконання митниця-
ми, які діяли на території РСФРР, ГМУ водночас доручало своїм відділенням
у союзних республіках, у тому числі в УСРР, клопотатися перед відповідними
законодавчими органами про видання подібного ж нормативного акту. Іншим
своїм наказом від 16 січня 1928 р. ГМУ інформувало митних співробітників
про те, що висилкою контрабандистів-рецидивістів із 50-кілометрової прикор-
донної зони займаються передовсім органи ДПУ9.
Одночасно посилювалися фінансово-репресивні методи впливу на контра-
бандистів. 14 грудня 1927 р., зокрема, вийшла постанова ВЦВК та РНК СРСР
«Про порядок стягнення мит і митних зборів, а також штрафів за контрабанду
та інші порушення митних постанов»10.
Наказ ГМУ Наркомторгу СРСР від 1 лютого 1928 р. був «спрямований на
вдосконалення усієї системи обліку та реалізації конфіскатів і максимальне
використання цих товарів у інтересах держави і кооперації»11. Відтепер про-
даж конфіскату зосереджувався в митницях великих міст; встановлювалася
подвійна система торгів: первісна – для державних і кооперативних організа-
цій, друга (загальна) – для приватних підприємств, організацій та осіб; про-
даж конфіскату здійснювався таким чином, аби сприяти його придбанню саме
державними й кооперативними підприємствами, і водночас забезпечувати
відповідність цін на конфіскат середньо-оптовим цінам на аналогічні товари;
прискорювалися процеси реалізації конфіскату й, водночас, преміювання осіб,
які затримували контрабанду; знижувалися видатки, пов’язані з реалізацією
6 Кисловский Ю.Г. История таможни государства Российского, 907–1995. – Москва, 1995. –
С.160; Державний архів Одеської області (далі – ДАОО). – Ф.Р-962. – Оп.1. – Спр.77. – Арк.8.
7 ДАОО. – Ф.Р-962. – Оп.1. – Спр.68. – Арк.21; Спр.77. – Арк.2.
8 Там само. – Спр.67. – Арк.161, 161 зв.
9 Там само. – Спр.77. – Арк.22.
10 Собрание законов СССР. – 1928. – №2. – Ст.8.
11 Павлов А.П. Українська митниця на шляху відродження та розвитку… – С.244.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
108 Д.В.Архірейський
контрабандних товарів12. Як зазначав А.Павлов, коментуючи цей наказ, вста-
новлення системи подвійних торгів мало сприяти витисненню з митних торгів
приватного капіталу. Тому вбачалося доцільним на первісні торги підбирати
для реалізації великі партії однорідних товарів і, взагалі, обставляти торги
таким чином, щоб головна маса товарів надходила в розпорядження держ-
торгівлі та кооперації13. Отже, як бачимо, наказ від 1 лютого яскраво свідчить
про дійсне ставлення радянської влади до приватного капіталу, до потреб
населення, а також про її політичні пріоритети та практичне ігнорування
економічних.
Митне керівництво намагалося боротися з відомчою корупцією і посадови-
ми зловживаннями, які допускалися частиною особового складу митних уста-
нов включно з деякими керуючими цими установами. Саме в такому контек-
сті, вочевидь, слід розуміти наказ ГМУ «Про порушення порядку реалізації
контрабандних конфіскатів» від 19 березня 1928 р. Вищому керівництву не
подобалося, що «керуючі деякими митницями дозволяють продаж конфіскова-
них контрабандних товарів і предметів в особливому порядку, повз встановле-
ні торги окремим особам з числа відповідальних працівників місцевих радян-
ських та громадських установ, а також членам родин цих осіб»14. Начальник
ГМУ наказував підлеглим припинити подібну практику, загрожуючи їм суво-
рою відповідальністю «як у радянському, так і партійному порядку».
Порядок у відомстві і в сфері протидії контрабанді зокрема, наводився
і в інші способи. Наприклад, 7 квітня 1928 р. з’явився спільний циркуляр
Головного управління прикордонної охорони й східного відділу ДПУ та ГМУ
Наркомторгу «Про заборону давати інтерв’ю з питань про техніку боротьби з
контрабандою»15. Керівники обох відомств вважали, що відвертість підлеглих
у пресі діє на користь контрабандистам. До того ж подібна секретність цілком
відповідала стилю роботи комуністичних органів влади.
Проаналізуємо інтенсивність директивної роботи у сфері протидії контра-
банді за січень – вересень 1928 р. Отже, у першому місяці року з’явилися такі
акти: наказ ГМУ від 31 січня про затвердження «Інструкції про стягнення мит
і митних зборів та штрафів за контрабанду й інші порушення митних поста-
нов»; наказ Наркомторгу СРСР «Про заборону примусового стягнення штрафів
за контрабанду із зарплатні робітників та службовців» від 23 січня16. У люто-
му – накази ГМУ «Про порядок реалізації конфіскованих контрабандних то-
варів» від 1 лютого, «Про преміювання опосередкованих затримувачів контра-
бандних товарів і предметів, виявлених під час митного огляду» від 23 лютого,
«Про відміну обліку митниками пасажирів, викритих у контрабанді» від
28 лютого, «Про штрафи за контрабанду валютних цінностей» від 28 лютого17.
23 березня Наркомторг видав два схожі накази: «Про доповнення приміткою
12 Павлов А.П. Українська митниця на шляху відродження та розвитку… – С.245.
13 Там само. – С.245–246.
14 ДАОО. – Ф.Р-962. – Оп.1. – Спр.77. – Арк.52.
15 Там само. – Арк.64.
16 Державний архів Харківської області (далі – ДАХО). – Ф.Р-341. – Оп.1. – Т.2. – Спр.2007. –
Арк.48.
17 Там само. – Арк.62–63.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. 109
п. «е» §3 Інструкції про порядок реалізації конфіскованих контрабандних то-
варів і предметів, затверджену НКТ СРСР за згодою НКФ СРСР 31-го січня
1928 р.» та «Про доповнення приміткою §21 Інструкції про порядок реалізації
конфіскованих контрабандних товарів і предметів, затверджену НКТ СРСР
за згодою НКФ СРСР 31-го січня 1928 р.»18. У квітні було видано накази ГМУ
«Про порядок зберігання митницями іноземної валюти, яка надходить у за-
безпечення штрафів по справах про контрабанду» від 5 квітня та «Про поря-
док оголошення скаржникам постанов ГМУ та його відділень по справах про
контрабанду» від 26 квітня, а також наказ Наркомторгу «Про зміну редакції
§13 інструкції від 31/І–28 р. про порядок реалізації конфіскованих контрабанд-
них товарів» від 20 квітня19. У травні, липні та вересні 1928 р. ані Наркомторг,
ані ГМУ директив із проблем контрабанди не видавали. У червні ж по лінії
ГМУ вийшло два накази: «Про доповнення списку митниць, які мають право
реалізації конфіскованих контрабандних товарів» від 25-го числа та «Про по-
рядок притягнення до відповідальності винних за порушення діючих постанов
про акцизи відносно об’єктів контрабанди» – від 26-го20. У серпні ГМУ видало
наказ «Про звільнення від штрафів за контрабанду у порядку примітки 2-ї
до ст.262 Митного кодексу СРСР» (29-те число), а Наркомторг 15-го – наказ
«Про зміну редакції п. «ж» §3 Інструкції про порядок реалізації конфіскованих
контрабандних товарів і предметів, затверджену НКТ СРСР за згодою НКФ
СРСР 31-го січня 1928 р.»21.
Аналіз перелічених директив Наркомторгу та Головного митного управ-
ління показує, що левова частка цих відомчих актів, присвячених так званій
боротьбі з контрабандою, мають відношення або до штрафування за контра-
банду, або до реалізації конфіскату, тобто до фінансово-грошових аспектів цьо-
го явища. Як видається, це не випадково, якщо звернути увагу на час, коли
розроблялися такі директиви. Політичне керівництво держави готувалося до
індустріального стрибка, акумулюючи під це завдання ресурси будь-якого по-
ходження. Вочевидь, і перед митним відомством ставилися завдання попов-
нення державної скарбниці. При тому радянська влада не збиралася вдруге
протягом 1920-х рр. повноцінно реанімувати таку функцію митних установ як
фіск, адже в умовах державної монополії зовнішньої торгівлі митні збори дове-
лося б стягувати переважно з державних же структур та організацій. Це озна-
чало б, по суті, перекладання фінансових ресурсів з однієї державної кишені до
іншої. Гроші для реалізації своїх планів комуністичний режим розраховував
брати, як завжди, у населення. Позаяк приватник не допускався державою до
повноцінної міжнародної торгівлі, він змушений був іти у «тінь», тобто займа-
тися контрабандою. Отож, він і мав стати «доїльною коровою» для держави,
митниця ж виконувала при тому роль «доїльного апарату». Звідси войовничо-
репресивна антиконтрабандна риторика і відповідна практика представни-
ків держави, і це не дивлячись на ліберальний характер непу. Безперечно,
18 Там само. – Арк.93.
19 Там само. – Арк.107–108.
20 Там само. – Арк.143.
21 Там само. – Арк.163.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
110 Д.В.Архірейський
прибутки від штрафування та реалізації конфіскату були краплиною у бажа-
ному фінансовому морі. Значно більший прибуток державі давали високі ціни
на споживчі товари, що виготовлялися державною промисловістю, і незначні –
на продукцію (байдуже яку) приватного сектору, низькі зарплати та високі
приховані податки для населення22, державна монополія буквально на всі на-
явні на території СРСР ресурси, нарешті, масштабне розорення селянства.
У 1928 р. з’явилося також чимало відомчих директив, які, акумулювавши
певний попередній досвід, інформували особовий склад митної системи про
хитрування, що застосовувалися контрабандистами23.
Уже в радянський час історики, слідом за ідеологами, акцентували увагу
на так званій політичній контрабанді, котра, мовляв, загрожувала, не більше,
не менше, усьому радянському ладу. Як зазначав Б.Угаров, «з 1928 р. різко
зросло закидання через кордон антирадянської літератури з метою ідеологіч-
ної обробки радянських громадян. Особливо інтенсивну діяльність у цій сфе-
рі розвивав петлюрівський закордонний центр. Увага прикордонної охорони
була звернена на необхідність найбільш рішучої боротьби з подібною політич-
ною контрабандою»24. Л.Марков стверджував, що саме через загрозу проник-
нення на територію СРСР «ідеологічно шкідливої літератури в 1929 р. були за-
тверджені правила пропуску через кордон предметів, які підлягали перегляду
органів Головного управління по справах літератури та видавництв [...], тобто
друкованої продукції, кліше, матриць, фонографічних записів, грамофонних
платівок, фотокінознимків, рукописів, документів, креслень і т.д.»25.
Переосмислення радянської митної справи у контексті політичних і соці-
ально-економічних змін кінця 1920-х рр. змусили керівництво Наркомторгу
і Головного митного управління розробити новий вищий закон митної сис-
теми – Митний кодекс, який було затверджено на урядовому рівні у грудні
1928 р. Значна частина його норм регулювали боротьбу митних структур із
контрабандою. Зокрема, ст.5 одним із завдань ГМУ Наркомторгу називала
«розробку [...] заходів із боротьби з контрабандою й іншими порушеннями
митних постанов і спостереження за їх здійсненням» та «вирішення справ про
контрабанду»26. Серед функцій уповноважених Наркомторгу СРСР при урядах
союзних респуб лік автори ст.15 бачили також «розробку заходів із покращення
постановки митної справи і з боротьби з контрабандою». На відділення ГМУ, у
тому числі українське, ст.20 покладала точно таке ж завдання, яке мало ГМУ.
Ст.21 дозволяла керуючим митницями стягувати штраф за виявлену контра-
банду27. Окремо проблематиці контрабанди було присвячено третій відділ
Митного кодексу «Про контрабанду, стягнення за неї і про виробництво справ
про контрабанду», статті 164–185 якого розписували цю сферу в деталях.
22 Олсон М. Влада і процвітання: Подолання комуністичних і капіталістичних диктатур. – К.,
2007. – С.92–102.
23 ДАОО. – Ф.Р-962. – Оп.1. – Спр.77. – Арк.29, 38, 44, 47, 55.
24 Угаров Б.М. Международная борьба с контрабандой. – Москва, 1981. – С.106.
25 Марков Л. Н. Очерки по истории таможенной службы. – Иркутск, 1987. – С.110–111.
26 Таможенный кодекс СССР 1928 г. // Таможенный кодекс Российской Федерации
[Електронний ресурс]: http://tkod.ru/ustav/1928/
27 Там же.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. 111
Ще радянські дослідники права здійснили детальний і всебічний аналіз
Митного кодексу 1928 р., включаючи норми, присвячені антиконтрабандній
діяльності митників. Л.Марков, наприклад, зазначав, що статті кодексу про
контрабанду, зокрема 164–166, містили деякі новації. Ці зміни мали відно-
шення як до визначень видів контрабанди та дій, що до неї прирівнювалися,
так і до штрафних санкцій, що передбачались як покарання за контрабандну
діяльність28. У цілому науковці часів СРСР позитивно оцінювали антиконтра-
бандні норми Митного кодексу 1928 р. На думку дослідників, «значне місце
відводилося подальшому правовому обґрунтуванню боротьби з контрабан-
дою, було введено поняття адміністративно-карної контрабанди. У кодексі
зазначалося, що підготовлені дії щодо здійснення контрабанди дорівнювали
контрабанді»29.
Характерно, що попри явне скорочення (за кількістю статей) Митного ко-
дексу 1928 р. порівняно з Митним статутом 1924 р., число статей, присвячених
контрабанді, навпаки, зросло. Цей факт переконливо свідчить про той рівень
уваги, яку держава приділяла даній проблемі наприкінці періоду нової еконо-
мічної політики.
Після затвердження Митного кодексу відповідна нормативно-правова
база продовжувала розвиватися. 29 березня 1929 р. було затверджено, напри-
клад, «Правила про порядок здійснення митних обстежень, оглядів і вилучень
за підозрою у приховуванні предметів контрабанди»30. У 1929–1931 рр., як і в
попередній час, митниці складали списки конфіскованих контрабандних то-
варів, оформлювали справи про реалізацію конфіскату тощо.
Зміни кінця 1920-х – початку 1930-х рр. у соціально-політичній сфері не
могли не вплинути на радянську митну справу в цілому та боротьбу з контра-
бандою зокрема. Офіційна пропаганда декларувала успіхи влади на всіх
«фронтах», отож уважалося, що і контрабанда пішла на спад. Радянські до-
слідники переконували, що причинами зниження контрабандної діяльності
наприкінці 1920-х рр. були, по-перше, «посилення кримінально-правової від-
повідальності за контрабанду», а також посилення прикордонної та митної
охорони, по-друге, «господарські успіхи радянської країни, послідовне втілен-
ня в життя економічної політики Комуністичної партії», адже, мовляв, «знач-
но збільшився випуск товарів широкого вжитку», «покращилося постачання
міського та сільського населення товарами, які раніше становили значну час-
тину предметів ввізної контрабанди»31. Щоправда, ті ж дослідники аж ніяк не
бажали пояснювати, навіщо ж радянський режим у той самий час згортав цю
успішну, на їх думку, економічну політику, намагаючись перейти до іншої, та-
кої, яка на випуск товарів широкого вжитку орієнтувалася далеко не в першу
чергу. Натомість урочисто повідомлялося, що тотальне обмеження приватного
капіталу підірвало «соціальне коріння організованої контрабандної торгівлі»,
завдало удару по так званій професійній контрабанді тощо.
28 Марков Л.Н. Очерки по истории таможенной службы. – С.109.
29 Кисловский Ю.Г. История таможни государства Российского. – С.144.
30 ДАХО. – Ф.Р-341. – Оп.1. – Т.2. – Спр.2158. – Арк.2.
31 Угаров Б.М. У таможенного барьера. – Москва, 1975. – С.100.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
112 Д.В.Архірейський
Ще одним фактором зниження контрабанди, на думку радянських дослід-
ників, була зовнішньоторговельна діяльність СРСР у середині 1920-х рр., що
певним чином «паралізувало контрабандну діяльність тих ділових кіл (капі-
талістичних держав), які фінансували нелегальне вивезення та ввезення до
СРСР різноманітних товарів»32.
Аналізуючи ситуацію кінця 1920–1930-х рр., слід визнати факт зменшення
контрабанди абсолютно за всіма її показниками. Але ж пояснення цього факту
дещо інше. Значні зміни в радянській митній справі в цілому та сфері протидії
контрабанді зокрема відбулися під впливом згортання непу і розбудови нового
внутрішнього курсу, що впроваджувався політичним керівництвом держави.
Модель, розбудовану найближчим оточенням Й.Сталіна, із часом назвуть ко-
мандно-адміністративною системою. Ставши завдяки політичним інтригам та
репресіям спочатку проти конкурентів по партії, потім проти більш широких
верств населення включно із партійною номенклатурою, одноосібним лідером,
фактично диктатором, Й.Сталін основну загрозу своїй владі починає бачити
тепер у зовнішній сфері. Захистити режим було вирішено шляхом форсова-
ної індустріалізації радянської промисловості, насамперед важкої і військо-
вої. Для реалізації цього проекту необхідні були гроші, технології, сировина та
інші ресурси. Будучи самопроголошеним монополістом всього сущого у СРСР,
правлячий режим основним ресурсним донором за традицією вирішив зроби-
ти підвладне населення; особливо постраждало селянство. Але без деякої тех-
нологічно-промислової допомоги провідних держав світу обійтися було важко.
СРСР розпочав (точніше, продовжив) масштабні імпортні операції, розплачу-
ючись за це своїм сировинним експортом і золотим запасом. Товарні ввезення-
вивезення були поставлені на потік, для чого спрощувалися митні процеду-
ри. Замість фіску митники знову зайнялися переважно контролем та обліком
переміщуваних через кордон партій товарів. При тому відчутно змінилася їх
номенклатура (продукція важкої промисловості замість споживчих товарів),
що не могло не вплинути на рівень контрабанди в бік його зниження.
Інший вагомий чинник зменшення контрабанди слід шукати в тогочасній
політико-правовій системі. Розбудова диктатури супроводжувалася масовими
репресіями, отже, зросла політична вага карально-силових структур. У сфе-
рі боротьби з контрабандою репресивні методи впливу далеко випереджали
економічні, адже режим, зациклившись на швидкому розвиткові важкої про-
мисловості, по суті жертвував вітчизняним виробництвом споживчих товарів.
Звісно, перманентний дефіцит останніх мав би спонукати населення, особли-
во прикордонне, продовжувати контрабандну діяльність, але ж у країні на-
стала епоха масштабного терору. Радянське законодавство завжди ставилося
до контрабандистів жорстко, проте тепер фактично йшлося про вибір для них
між життям і смертю. У самій сфері протидії контрабанді роль основного «бор-
ця» з останньою виконували відтепер не митники.
Отож, на початку 1930 р., коли уряд СРСР уже розпочав кампанію з ін-
дустріалізації, ГМУ розробило й затвердило «Інструкцію про порядок огляду
32 Угаров Б.М. У таможенного барьера. – С.101.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. 113
вантажів», яка забороняла перевіряти імпортні та експортні вантажі держав-
них і кооперативних організацій з метою тарифікації (фіском уряд жертву-
вав, як зазначалося, заради швидкості надходження конче необхідних для
успішності індустріалізації імпорту). Відповідно до інструкції, «розпакування
митницями допускалося лише за наявності ґрунтовних даних про наявність
контрабанди чи злочинні дії агентів імпортних та експортних організацій»33.
Водночас зазначена інструкція в дусі часу підкреслювала, що «вантажі конце-
сіонерів і приватних осіб та установ повинні оглядатись особливо ретельно, з
розкриттям усіх (вантажних) місць»34.
Про більш жорстке ставлення до приватника з боку тогочасної радянської
митної служби свідчить і спільна поштотелеграма начальників Головного
управління прикордонних військ та Головного митного управління «Про чер-
гові завдання роботи в сфері боротьби з контрабандою у зв’язку зі зміною мит-
ного кодексу Союзу РСР» від 17 лютого 1930 р. У документі чітко й ясно по-
відомлялося, що, якщо раніше ознакою легальності ввезення того чи іншого
товару з-за кордону був факт наявності на такому товарі митного клейма, то
тепер «власник закордонних предметів має довести легальність» їх ввезення
до СРСР документально35. Крім того, для продажу імпортних товарів на вну-
трішньому ринку їх власник мав отримати спеціальний дозвіл «відповідного
миторгану на право направлення на продаж». Ця норма впроваджувалася на-
казом ГМУ від 1 лютого 1930 р.36
Своїм відвертим цинізмом вражають слова поштотелеграми про сенс
боротьби з контрабандою в нових політичних умовах: «Увесь нетрудовий
елемент населення, що займається контрабандою та є її систематичним спо-
живачем, [...] у зв’язку з рішучим курсом партії і радянської влади на ви-
корінення капіталізму в нашій країні, має бути взятий у рішучу обробку з
боку органів, які ведуть боротьбу з контрабандою. Фактичне надання мит-
ним органам права визначення звичайної для власного споживання норми
закордонних предметів дає органам, котрі ведуть боротьбу з контрабандою,
широкі можливості для проведення твердого класового підходу до окремих
соціальних прошарків населення, у представників яких виявлено закордон-
ні товари»37.
Отже, якщо методи боротьби з контрабандою на межі 1920–1930-х рр. про-
понувалися в цілому традиційні, апробовані в попереднє десятиріччя (ревізії
промислово-торгових підприємств і приватних власників, штрафування тощо),
то концепція антиконтрабандної діяльності акцентовано змінилася: митні ор-
гани мали «проявляти в роботі суворий класовий підхід і забезпечувати прове-
дення курсу партії і радянської влади на викорінення капіталізму в СРСР»38.
Зауважимо, що про класовий підхід у діяльності митників не говорилося з по-
чатку 1920-х рр., коли відбувалася більшовизація митних установ.
33 ДАОО. – Ф.Р-962. – Оп.1. – Спр.100. – Арк.2.
34 Там само.
35 Там само. – Арк.3.
36 Там само.
37 Там само.
38 Там само. – Арк.3 зв.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
114 Д.В.Архірейський
Посилюючи тиск на власних громадян, керівництво СРСР у той же час,
явно на догоду зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній доцільності,
застосовувало диференційований підхід до іноземних громадян. 23 квітня
1930 р., наприклад, ГМУ видало наказ «Про особистий огляд німецьких гро-
мадян», згідно з яким радянським митникам заборонялось оглядати грома-
дян Німеччини без достовірної інформації про їх контрабандну діяльність39.
В «Інструкції із застосування «Тимчасових правил» та «Особливих правил»
для іноземних військових кораблів і транспортів, які відвідують води СРСР»,
затвердженої 3 березня 1931 р., зазначалося, що «затримання членів екіпа-
жу іноземних військових кораблів за підозрою у пронесенні контрабанди
має здійснюватися [...] за умов вилучень [...] і лише за наявності абсолютно
достовірних і неспростовних доказів про наявність контрабанди і притому
лише на час вилучення у цієї особи контрабанди і складання акту, після чого
затриманий негайно звільнюється»40. Отже, як бачимо, порівняно з радян-
ськими громадянами-контрабандистами, іноземців чекали суто формальні
покарання.
Боролися з контрабандистами й у власних лавах. Листування митних
установ з іншими відомствами та організаціями в контексті кадрової роботи
перших свідчить, що митники часто звільнялися зі служби саме за контра-
бандну діяльність41.
Наказом Наркомторгу СРСР від 22 березня 1930 р. підвищувалися статус і
повноваження уповноважених ГМУ по боротьбі з контрабандою на місцях, які
наділялися правами керуючих митницями і підпорядковувалися безпосеред-
ньо начальникам відділень ГМУ42.
У контексті переводу державою боротьби з контрабандою на більш жор-
сткі, подекуди репресивні рейки, ГМУ Наркомторгу та ГУПО ОДПУ 27 квіт-
ня 1930 р. видали черговий спільний наказ «Про заходи щодо покращення
роботи із стягування штрафів за контрабанду». У преамбулі зазначалося, що
станом на 1 жовтня 1930 р. залишок нестягнутих, але призначених штрафів
за контра банду становив 7 млн 300 тис. руб., і це сягало 10,5% від суми усіх
накладених штрафів43. Керівники обох відомств бачили три причини цього:
1) слабка енергійність митних установ; 2) недостатня активність спеціаль-
них комісій зі складання, зменшення та розстрочки штрафів; 3) прикордонна
охорона при виявленні контрабанди не завжди вживала необхідні заходи зі
стягування штрафів. Отож, пропонувалася низка заходів, причому як по лі-
нії митних структур, так і по лінії прикордонної охорони, для вирішення цієї
проблеми.
Наказ ГМУ від 11 листопада 1930 р. і таємний циркуляр ГМУ «Про по-
рядок накладення штрафів за контрабанду» від 21 лютого 1931 р. орієнтували
особовий склад митних установ не на пом’якшення «штрафної політики», а
39 ДАОО. – Ф.Р-962. – Оп.1. – Спр.100. – Арк.7 зв.
40 Там само. – Спр.108. – Арк.23.
41 Там само. – Спр.103. – Арк.20, 24, 30–31.
42 Павлов А.П. Українська митниця на шляху відродження та розвитку. – С.244; Чорний В.
Україна і митна справа: Історичний нарис. – К., 2000. – С.208.
43 ДАОО. – Ф.Р-962. – Оп.1. – Спр.100. – Арк.5.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. 115
навпаки, на «приведення розміру штрафу у відповідність до соціального та
майнового стану того, хто штрафується»44. Названий циркуляр однозначно
приписував, аби «у питаннях накладення штрафу і визначення його розміру
необхідно виходити із соціального та майнового стану обвинуваченого, вико-
ристовуючи найсуворіший класовий підхід і ретельно зважуючи всі обставини
кожного окремого випадку; щодо класово-ворожого елемента необхідно під-
ходити виключно жорстоко. У тих випадках, коли обвинувачений заслуговує
жорсткого підходу, необхідно з’ясовувати, чи дійсно накладення штрафу у пов-
ному обсязі є цілком безнадійним щодо стягнення»45. У тих випадках, коли
в обвинуваченого не було майна, циркуляр рекомендував робити тотальний
аналіз його матеріального стану, обстежуючи джерела існування, в тому чис-
лі приховані, розмір зарплатні і т.п. У цілому керівництво ГМУ орієнтувало
своїх підлеглих на накладення максимальних штрафів за контрабанду, але за
умов, що обвинувачені мають достатнє майно, аби гарантувати ним виплату
штрафу. Чим далі, тим більше, і 5 липня 1931 р. ГМУ видає черговий наказ
«Про посилення стягування штрафів за контрабанду»46.
Митники активно використовували й інші можливості для поповнення
державної скарбниці, не порушуючи при тому монополії зовнішньої торгівлі.
Крім штрафів за контрабанду, вони, як і раніше, продавали конфіскат, при-
чому з 1930 р. все частіше певні види конфіскованої контрабанди пропону-
валися для експорту. Наприклад, низка відомчих директив (наказ ГМУ від
2 березня 1930 р. та циркуляри митного відомства від 9 квітня 1930 р. і від
24 лютого 1931 р.) розписували умови експорту конфіскованих митниками
дорогоцінних каменів і виробів із них. Циркуляр від 24 лютого 1931 р., зо-
крема, встановлював для митних установ перелік організацій, які мали право
експорту подібного конфіскату, а отже, тільки вони могли скуповувати його у
митників. До таких організацій відносилися Всесоюзна державна торгова кон-
тора «Антикваріат», Всесоюзне об’єднання «Килимкустекспорт» та Державне
акціонерне товариство «Мосторг». Із регіонів, де названі організації не працю-
вали, митники повинні були переправляти конфісковані дорогоцінні камені
на адресу Московської митниці47. Конфісковані дорогоцінні камені, вироби з
них та з дорогоцінних металів, які не мали експортного значення, повинні
були реалізовуватися митниками на місцях, але скуповувати цей конфіскат
могли також винятково державні організації, визначені циркуляром. Так,
по всій території СРСР мали право це робити Держбанк СРСР, Всесоюзне
об’єднання з видобутку, обробки та реалізації кольорових металів, золота й
платини «Кольорметзолото», «Мосторг», Державний трест видобутку й обробки
технічних і декоративних каменів-самоцвітів «Російські самоцвіти», в Україні
додатково – Харківське акціонерне товариство «Хаторг»48.
Зі згортанням непу навряд чи закінчувалися існуючі раніше відомчі тер-
тя між структурами ДПУ та установами ГМУ, в тому числі у сфері протидії
44 Там само. – Спр.108. – Арк.7.
45 Там само.
46 Там само. – Арк.36.
47 Там само. – Арк.9.
48 Там само.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
116 Д.В.Архірейський
контрабанді. Проте стрімке зростання політичної ваги ОДПУ в ході масштаб-
них процесів розкуркулення та колективізації селян, кадрових чисток на про-
мислових об’єктах, політичних репресій тощо остаточно унеможливило для
митників будь-яку конкуренцію з чекістами. У митній відомчій документації
поступово зникають скарги на місцеві структури ДПУ і все частіше відчуваєть-
ся відомча залежність митників. Як зазначав в одному своєму розпорядженні
начальник Українського відділення ГМУ І.Вуйтик, «зараз органи ДПУ прово-
дять в ударному порядку надзвичайно важливу роботу із вилучення коштов-
ностей, чужоземної валюти, золотих монет дореволюційного карбування та
іншого. Від митних органів вимагається такої ж ударності»49. У цілому, як ба-
чимо, співпраця двох відомств продовжувалась і за нового внутрішнього курсу
режиму. У 1930–1931 рр. на території України діяла схема, за якою прикордон-
ні загони здавали вилучені цінності, іноземну валюту, дореволюційні монети
окремим митницям: Олевський, Славутський, Ямпільський загони здавали
конфіскат до Шепетівської митниці, Волочиський та Кам’янець-Подільський
– до Волочиської, Могилів-Подільський, Тираспольський, Одеський – до
Одеської. Але митниці, описавши отриманий від прикордонників конфіскат,
своєю чергою негайно передавали його 5-му відділу ОДПУ в Москві50. Якщо
вилучені митниками та прикордонниками валюта і золоті монети дореволю-
ційного карбування не були контрабандою, їх власникам повертали еквіва-
лент радянською валютою, звісно, за державним курсом.
У цей час ГМУ НКЗТ також дедалі частіше видає спільні директиви з
Головним управлінням прикордонної охорони та військ (ГУПОіВ) ОДПУ
СРСР. 22 лютого 1931 р., наприклад, було видано спільний секретний цирку-
ляр «Про посилення огляду пасажирських речей і багажу»51. Подібні директи-
ви розроблялися, як правило, з метою «посилення припливу іноземної валюти
та скорочення невиробничих витрат її за кордоном». У зазначеному циркуля-
рі, зокрема, зверталась увага на послаблення, що допускались останнім часом
митниками при митному огляді, так би мовити, радянських «віпів»: власни-
ків дипломатичних паспортів, компартійних функціонерів та членів їх родин
тощо. Для вищого керівництва держави валюта в цей час, очевидно, була важ-
ливіше, ніж приватні інтереси нижчої та середньої ланок партноменклатури.
Отож, керівники ГМУ та ГУПОіВ спільною директивою від 22 лютого нама-
гались приструнити деякі недоторкані до того категорії радянсько-партійних
службовців, змушуючи митників бути до них більш вимогливими та суворими
під час митного огляду.
Радянська історіографія провину за все ще існуючу на початку 1930-х рр.
контрабанду перекладала, звісно, на тих, кого офіційно визнавали ворогом
радянської влади і фактично знищували як соціальну категорію, напри-
клад, на куркулів і так званих непманів. «Серйозна загроза значного витоку з
Радянського Союзу за кордон іноземної валюти, золота та інших дорогоціннос-
тей, – писав один радянський автор, – утворилася на початку 30-х років, коли
49 ДАОО. – Ф.Р-962. – Оп.1. – Спр.108. – Арк.11.
50 Там само.
51 Там само. – Спр.109. – Арк.1.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. 117
внаслідок соціалістичної індустріалізації та колективізації сільського госпо-
дарства, що розгорнулися в нашій країні, значні групи куркулів і непманів,
які остаточно згорнули свою приватнопідприємницьку діяльність і більше не
знаходили в СРСР умов для подальшого використання своїх капіталів, почали
чинити спроби нелегального перекидання своїх фондів-«кубушок» через дер-
жавний кордон»52. Маємо тут приклад часто вживаного за часи СРСР ідеоло-
гічного кліше, яке аж ніяк не підтверджується фактами.
Більш вагомим можна визнати твердження радянських дослідників про
те, що «важливе значення у підриві контрабандних операцій мало створення
в 1932 р. Всесоюзного об’єднання «Торгсин», яке продавало як радянським, так
і іноземним громадянам на золото та іноземну валюту споживчі товари, вклю-
чаючи дефіцитні на той час товари широкого вжитку»53. «Торгсин», ясна річ,
не міг забезпечити споживчими товарами більшість населення, яке не мало
для цього достатньо золота та іноземної валюти, втім, і мету він переслідував
зовсім не благодійну. Водночас, скуповуючи у населення дорогоцінні метали
та валюту, «Торгсин» стояв на перешкоді нелегального вивезення останніх за
кордон.
У 1930-ті рр. «з метою боротьби із спекуляцією іноземними товарами» мит-
ники отримали право видавати дозволи на прийом цих товарів на комісію
комісійними крамницями, а також притягувати до відповідальності, як спів-
учасників контрабанди, працівників цих крамниць, які приймали товар без
митних дозволів54.
За офіційними кількісними та вартісними показниками, боротьба ра-
дянської держави в 1930-ті рр. вважалася більш успішною, ніж у попереднє
десятиріччя. Радянські дослідники повністю поділяли таку точку зору, нама-
гаючись підтвердити її деякими статистичними даними. Зокрема, Л.Марков,
прийнявши кількість затримань контрабанди в 1933 р. за 100%, стверджу-
вав, що в 1934 р. таких випадків було вже 73%, 1935 р. – 46%, 1936 р. – 22%,
у 1937 р. – 22%55. Успіхи в боротьбі з контрабандою пояснювалися різними
причинами. Скоротилася кількість спроб незаконного провезення товарів
через кордон, змінилися способи контрабанди – тепер, як правило, це було
не нелегальне провезення товарів, а порушення митних правил на кордоні.
Уважалося, що поліпшилась діяльність служб, які протистояли контрабанді,
хоча йшлося радше про більш жорсткі методи оперативної роботи відповід-
но до вимог суворішого законодавства. Радянські дослідники досягнення дер-
жави у боротьбі з контрабандою зазвичай пояснювали «успіхами соціалізму,
ліквідацією приватного сектору, збільшенням товарів народного споживання
на товарному ринку»56. Успіхи у протидії контрабанді пояснювалися також
фактом встановлення повного контролю над прикордонною зоною, мовляв, до
боротьби держави з контрабандою приєднувалося місцеве населення, передов-
сім селяни-колгоспники.
52 Угаров Б.М. Международная борьба с контрабандой. – С.105.
53 Там же.
54 Марков Л. Н. Очерки по истории таможенной службы. – С.113.
55 Там же.
56 Там же.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
118 Д.В.Архірейський
Заочно полемізуючи з Л.Марковим та іншими радянськими дослідниками
цієї проблеми, А.Павлов аргументовано спростовує ідеологізовані тверджен-
ня компартійного офіціозу57, і важко не погодитися з українським науковцем.
А.Павлов, по-перше, звертає увагу на те, що з початком індустріалізації, цього
економічного «ривка», темпи промислового розвитку відчутно знизились, адже
в цей час інвестувалося передовсім будівництво промислових об’єктів, а не про-
мислове виробництво. По-друге, розвивалося насамперед виробництво засобів
виробництва, а не виробництво споживчих товарів. Отже, зниження темпів
зростання споживчої промисловості для більшості населення робило явним
дефіцитом основні товари широкого вжитку. По-третє, процеси розкуркулення
і тотальної колективізації кінця 1920-х – початку 1930-х рр. значною мірою
підірвали сільське господарство, що створило кризу на ринку продовольства.
По-четверте, допомогу прикордонного населення прикордонникам і митникам
цілком можна пояснити, погодимось із Павловим, тим, що репресивно-профі-
лактична робота силових структур держави зробила це населення наляканим
і слухняним, фактичним заручником відповідної державної політики. Відмова
допомагати владі в будь-яких її заходах протягом 1930-х рр. викликала неми-
нучі репресії.
Крім того, пояснюючи покращення показників боротьби з контрабандою у
1930-х рр., А.Павлов звертає увагу на причини спаду контрабанди, пов’язані
зі змінами у сфері радянської зовнішньої торгівлі, про що не дуже то згаду-
вали радянські дослідники. По-перше, зауважує дослідник, «зменшення ви-
падків контрабанди є наслідком значного (дво-, триразового) спаду експортно-
імпортних операцій у порівнянні з періодом непу. Менше вантажоперевезень,
менші обсяги товарної маси, що переміщується через кордон, і, зрозуміло,
як наслідок такого спаду, зменшуються можливості для здійснення митних
правопорушень, у тому числі й контрабанди» (на наш погляд, таке тверджен-
ня А.Павлова щонайменше сумнівне і потребує фактичних доказів – Д.А.).
По-друге, – «зміна структури товароперевезень. Якщо у роки непу в країну
ввозились, в основному, споживчі товари [...], а вивозилось чимало готової про-
дукції сільського господарства, місцевої промисловості [...], то у період інду-
стріалізації та колективізації сільського господарства імпортувалися станки,
турбіни, машини, транспорт, будівельні матеріали тощо. А експортувалися,
головним чином, сировина (руда, цемент, чавун, прокат), а також зерно, худо-
ба, коні, тобто товари, на базі яких здійснювати контрабандні операції (було)
значно складніше»58. Подібна ситуація залишалася незмінною фактично до
кінця десятиріччя.
За умов спрощеної процедури митного огляду безпосередньо на кордоні,
радянські митники в 1930-х рр. зосередили більшу увагу на закордонних по-
штових відправленнях, тим більше, що в цій сфері максимально присутнім
залишався приватник. У 1937 р., як вважалося, 60% усієї затриманої в СРСР
контрабанди становили речі, відправлені у фактурно-ліцензійних посилках
57 Павлов А. П. Українська митниця на шляху відродження та розвитку. – С.251–254.
58 Там само. – С.253–254.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Протидія радянських митників контрабанді наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. 119
без дозволу митних органів59. Як стверджували пізніше представники ра-
дянського митного відомства, «фактурно-ліцензійні посилкові операції були
використані деякими закордонними організаціями спеціально для контра-
бандної торгівлі в СРСР. [...] Коли в СРСР існував «Торгсин», за кордоном ор-
ганізовувалися різноманітні контори та фірми, які [...] називалися «Торгснаб»,
«Русторг» і т.д. Ці фірми рекламували, що вони беруть на себе відправку по-
силок у Радянський Союз. Реклама їх була найрізноманітнішою: вони закли-
кали у ній надавати допомогу «голодуючим» у Росії, доводили, що вигідніше
послати посилку, ніж гроші, рекомендували й умовляли повідомляти одержу-
вачам посилок про вигоду продажу в СРСР речей, отриманих у посилках»60.
Як бачимо, наприкінці 1930-х років, коли головними контрабандистами було
важко оголосити неіснуючих уже куркулів та непманів, а контрабанда, тим не
менш, чомусь залишалася, радянською владою основна провина за неї пере-
кладалася на «закордон». Тим більше, що подібна традиція була опрацьована
правлячим режимом ледь не від часів революції.
Усередині ж СРСР до числа контрабандистів потрапляли громадяни, які
несли на ринок одержані в закордонних посилках речі. «Наприкінці 30-х ро-
ків, – зазначав радянський дослідник, – мала поширення така форма контра-
бандної діяльності, як перепродаж одержуваних у посилках з-за кордону ре-
чей, призначених для особистого користування»61. Утім, треба розуміти, що
успіхи сталінських індустріалізації та колективізації не забезпечили населен-
ня ні продовольством, ні споживчими товарами. Як і в дефіцитно-голодні роки
воєнного комунізму людей на «чорний» ринок штовхали злидні. Це була абсо-
лютно вимушена міра, адже у посилках багато товарів для успішного і постій-
ного продажу та ще й через такий кордон, як тогочасний радянський, навряд
чи можна було прислати.
Звернули увагу й на нечисленних іноземних туристів, які, приїхавши до
СРСР, не збиралися тут злидарювати разом із більшістю радянських грома-
дян. Б.Угаров, наприклад, стверджував, що «контрабанду почали провозити
і деякі іноземні туристи, численність яких зростала з року в рік. Частина ту-
ристів приїжджала до СРСР з єдиною метою «заробити» на продажу речей, які
вони ввозили, і скупці валюти для нелегального вивезення її за кордон»62.
За логікою подій, в умовах існуючої в 1930-х рр. диктатури, остання мала
б у своїй протидії контрабанді або підкорегувати, або й радикально змінити
фінансову складову так званої боротьби з контрабандою. Спочатку було оста-
точно монополізовано вітчизняний фінансовий ринок. Постановою ЦВК і РНК
СРСР від 7 січня 1937 р., якою Держбанку СРСР надавалося виняткове право
здійснювати на всій радянській території операції з іноземною валютою, до-
рогоцінними металами та іншими дорогоцінностями, на думку Б.Угарова, «за-
вершився період законодавчого оформлення валютної монополії Радянської
держави»63. Після цього було вирішено відкорегувати практику преміювання
59 Александров Д.А., Дмитриев С.С. Таможенное дело в СССР. – Москва, 1949. – С.177–178.
60 Там же. – С.178.
61 Угаров Б.М. Международная борьба с контрабандой. – С.107.
62 Там же.
63 Там же.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
120 Д.В.Архірейський
затримувачів контрабанди. Відповідно до постанови РНК СРСР від 15 жовтня
1937 р., з 1 січня 1938 р. усі кошти, одержані від реалізації контрабанди, і всі
суми штрафів, стягнутих за контрабанду, необхідно було здавати до держав-
ної скарбниці. Тим самим скасовувалися всі існуючі постанови та директиви
про грошове заохочення затримувачів контрабанди. Замість того наркомові
фінансів уряд СРСР доручав розрахувати в кошторисах прикордонної і вну-
трішньої охорони та Головного митного управління на 1938 р. необхідні суми
на преміювання затримувачів контрабанди64. Зміна системи виплати премі-
альних затримувачам контрабанди змусила керівництво ГМУ видати 1 квіт-
ня 1938 р. наказ «Про порядок видачі преміальних винагород за затримання
контрабанди»65.
Таким чином, контрабанда, як соціально-економічне по суті явище, було
проявом радянської дійсності кінця 1920-х – 1930-х рр. і викликалася вона
не стільки суб’єктивним бажанням окремих осіб збагатитися шляхом злочин-
ної діяльності, скільки економічною політикою сталінського керівництва, яке
охороняло свою владу, нехтуючи елементарними життєвими потребами насе-
лення. Порівняно з попереднім десятиріччям, у 1930-х рр. рівень контрабанди
суттєво знизився, але пояснити цей факт можна специфікою тодішньої радян-
ської економіки та зовнішньої торгівлі, а також посиленням репресивної по-
літики держави проти громадян. Зростання політичної ваги силових структур
при цьому автоматично зменшувало роль митного відомства у так званій бо-
ротьбі з контрабандою. Митникам відводилась у цих процесах роль статистів
чи, принаймні, другорядних помічників.
64 Кисловский Ю.Г. История таможни государства Российского. – С.148–149.
65 Там же. – С.149.
In the article counteraction of soviet customs officials contraband goods at the end
of 1920th – in 1930th is examined. The features of anticontraband activity in Soviet
Ukraine are analysed. Reasons of contraband goods turn out as the socio-economic
phenomenon.
Keywords: Soviet Ukraine, customs, anti-smuggling, foreign trade, export, import.
|