Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі
На підставі мемуарної літератури розглянуто передумови, підготовку та перші
 дні Листопадового повстання 1918 р. у Західній Україні, діяльність Українського генерального військового комісаріату та Української Національної Ради. Висвітлено
 внутрішні та зовнішні чинники, які обумовили...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106473 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі / В.А. Пархоменко // Український історичний журнал. — 2013. — № 2. — С. 95-104. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860226364118925312 |
|---|---|
| author | Пархоменко, В.А. |
| author_facet | Пархоменко, В.А. |
| citation_txt | Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі / В.А. Пархоменко // Український історичний журнал. — 2013. — № 2. — С. 95-104. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | На підставі мемуарної літератури розглянуто передумови, підготовку та перші
дні Листопадового повстання 1918 р. у Західній Україні, діяльність Українського генерального військового комісаріату та Української Національної Ради. Висвітлено
внутрішні та зовнішні чинники, які обумовили перемогу на початковому етапі виступу.
On the basis of memoir literature pre-conditions, preparation and first days of the
November rebellion 1918, are examined in Western Ukraine, activity of Ukrainian
Military General Committee and Ukrainian National Council. Internal and external
factors that stipulated victory on the initial stage of revolt are lighted up.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:20:08Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Період боротьби за українську державність, котрий припав на 1917–1921 рр.,
визначальний тим, що значна частина сучасників тих подій залишила нам свої
мемуарні свідчення, які є важливим історичним джерелом для дослідження доби
Української революції. Серед мемуаристів ми зустрічаємо представників різних
прошарків населення – від політиків Української держави, іноземних спостері-
гачів, до простих солдатів, що воювали по різні боки фронту. І якщо для історії
Наддніпрянської України політична строкатість у спогадах авторів є звичним яви-
щем – тут у періоди існування Центральної Ради, гетьманату чи Директорії голо-
вними були саме соціально-політичні питання, то в Галичині ключовою стала про-
блема збереження здобутої державності від реальної загрози з боку Польщі. Саме
ця зовнішня небезпека відсовувала на другий план питання соціально-економічно-
го реформування регіону, вирішення тих внутрішніх проблем, розв’язання яких є
прерогативою кожного національного уряду. Тому більшість мемуарної літератури
галицьких українців об’єднана однією ідеєю – незалежності, та необхідністю будь-
що відстояти її. Внутрішньополітичне протистояння, таким чином, втрачає ту ак-
туальність, якою просякнуті праці їхніх східних колег, для яких боротьба з зовніш-
ньою агресією чи то більшовиків, чи то Добровольчої армії часто слугувала лише
інструментом для задоволення власних політичних амбіцій. Характерною особли-
вістю мемуарів, присвячених подіям у Західній Україні, є велика кількість спогадів
колишніх військових – представників січового стрілецтва та Української галицької
армії, які в умовах постійного збройного конфлікту з поляками відігравали значно
більшу роль у політичному житті, аніж військові керівники УНР. Деяким аспек-
там вивчення мемуаристики періоду визвольних змагань 1917–1921 рр. присвяче-
но дисертаційні дослідження1 та узагальнюючі публікації2 вітчизняних науковців.
* Пархоменко Владислав Анатолійович – кандидат історичних наук, доцент кафедри
історії України Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського
E-mail: vlad70374@mail.ru
1 Малик А.О. Мемуари як джерело до історії української революції (березень 1917 – квітень
1918 рр.): Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Л., 1999. – 20 с.; Каліберда Ю.Ю. Військова мемуа-
ристика як джерело вивчення історії українських військових формувань 1917–1921 рр.: Автореф.
дис. … канд. іст. наук. – К., 2003. – 19 с.
2 Передерій В. Матеріали до вивчення історії ЗУНР на сторінках «Літопису Червоної Калини»
(1929–1939 рр.), (1991–1995 рр.): джерелознавчий аспект // Україна: культурна спадщина,
УДК 930.2.(477) «1918»
В.А.ПАрхоМенКо *
ЛИСТОПАДОВЕ ПОВСТАННЯ 1918 р. У ГАЛИЧИНІ
В МЕМУАРНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
На підставі мемуарної літератури розглянуто передумови, підготовку та перші
дні Листопадового повстання 1918 р. у Західній Україні, діяльність Українського ге-
нерального військового комісаріату та Української Національної Ради. Висвітлено
внут рішні та зовнішні чинники, які обумовили перемогу на початковому етапі
виступу.
Ключові слова: мемуарна література, повстання, Львів, Українська На ціо на-
ль на Рада, січове стрілецтво.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
96 В.А.Пархоменко
У даній статті автор крізь призму спогадів сучасників висвітлює події
перших днів, пов’язаних з повстанням у Галичині, що розпочалося 1 листопа-
да 1918 р. Джерельну базу публікації насамперед становлять спогади діячів
ЗУНР К.Левицького3, М.Лозинського4 і Л.Цегельського5. Про перебіг боротьби
у Львові залишили свідчення українські6 та польські7 військовики. У цілому
існуюча мемуарна література дозволяє детально висвітлити передумови та
перші дні Листопадового повстання на західноукраїнських землях, наслідком
якого стало створення ЗУНР.
Поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні восени 1918 р. спри-
яла активізації національно-визвольного руху поневолених народів імперії
Габсбурґів. Ще наприкінці вересня у Львові було сформовано Український ге-
неральний військовий комісаріат (УГВК), який розпочав підготовку повстан-
ня. Коли 31 жовтня стало відомо, що до міста прибуде польська ліквідаційна
комісія, щоб перебрати від австрійського намісництва владу в Галичині, УГВК
ухвалив рішення про збройний виступ. У ніч на 1 листопада 1918 р. найваж-
ливіші установи Львова опинилися під контролем українських військовиків.
Перехід влади до галицьких українців у Львові, який в історіографії отри-
мав назву Листопадового зриву (Листопадового чину), став настільки неспо-
діваною для більшості сучасників подією, що не міг залишитися поза увагою
практично усіх мемуаристів, котрі описують у своїх працях події того часу.
1 листопада 1918 р. стало тією межею, з якої розпочалась практична, а не де-
кларативна боротьба за незалежність Західної України, і саме вона докорінно
змінила політичну свідомість чималої кількості галичан, вихованих до того
часу у дусі вірності австрійським Габсбурґам. Після захоплення українськими
військами Львова більшість із них відчули себе справжніми українцями, котрі
не менше, аніж інші народи – поляки, чехи, угорці – заслуговують на свою дер-
жавність. Зрозуміло, що такий ключовий історичний момент знайшов широке
відображення у спогадах сучасників, часто навіть тих, хто не був безпосеред-
нім свідком цих подій.
Однак, аналізуючи ці події, не можна уникнути тієї підготовчої роботи,
що відбулась напередодні повстання. Як уже зазначалося вище, 1 листопада
мало стати днем прибуття до Львова представників польської ліквідаційної
комісії і, відповідно, встановлення польської влади над містом. Представники
Української Національної Ради (УНРади; створена у жовтні 1918 р. як пред-
ставницький орган) у цей час перебували в досить невизначеному стані.
національна свідомість, державність: Зб. наук. праць. – Вип.18. – Л., 2009. – С.666–673; Пиріг Р.
Джерела з історії Української революції 1917–1921 рр.: Матеріали особового походження //
Архіви України. – 2011. – №6. – С.83–102.
3 Левицький К. Великий зрив: До історії української державності від березня до листопада
1918 р. на підставі споминів та документів. – Л., 1931. – 152 с.
4 Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. – Відень, 1922. – 228 с.
5 Цегельський Л. Від леґенд до правди: Спомини про події в Україні зв’язані з Першим лис-
топада 1918 р. – Л., 2003. – 336 с.
6 Кренжаловський Д. Львів в українських руках (1–21.ХІ.1918) // Українські мемуа-
ри. – Кам’янець, 1919. – 53 с.; Зубик Р. Із моїх споминів (Про боротьбу за Львів) // Календар
Українського робітничого союзу на 1924 р. – С.55–57.
7 Krzysiak F. Z dni grozy we Lwowie (Od 1–22 listopada 1918 r.). – Lwów, 1919. – 64 s.; Próchnik A.
Obrona Lwowa od 1 do 22 listopada 1918 r. – Zamość, 1919. – 52 s.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі 97
Як зазначав у своїх мемуарах голова львівського осередку Ради К.Левицький,
її засідання 30 жовтня тривало до пізнього вечора. Було ухвалене рішення
самостійно, не чекаючи реакції Відня, здобути Львів і перебрати на себе всю
державну владу в регіоні8. Ще раніше, з метою забезпечення військового пе-
ревороту, було здійснено ряд заходів із централізації управління українськи-
ми підрозділами. Проте, на жаль, тривалий час УГВК не мав власного ке-
рівника, і лише 29 жовтня, коли до Львова прибув сотник січових стрільців
Д.Вітовський, той зумів зосередити владу у своїх руках. Однак невирішеність
деяких моментів, а також недосвідченість членів українського військового ке-
рівництва стала очевидною в перші дні боїв за місто.
Останній день перед повстанням усі мемуаристи описували майже одна-
ково. Ключовими його подіями стала нарада УНРади, на якій були присут-
ні К.Левицький, І.Ківелюк, В.Сінгалевич, С.Голубовський, М.Лозинський,
С.Баран, а також прибулий із Відня Л.Цегельський9. На вищезгаданому за-
сіданні, окрім членів УНРади, був присутній також сотник січових стрільців
Д.Вітовський. Сама нарада проводилась таємно, що було характерним для
української політики того часу – загроза від пропольської адміністрації була
досить серйозною.
Д.Вітовський, як згадував К.Левицький, по-військовому прозвітував пе-
ред зібранням про повну готовність українських підрозділів до захоплення
Львова. Утім, прибулий із Відня Л.Цегельський пригальмував рішучість чле-
нів УНРади. Зокрема, він сповістив, що саме на 1 листопада очікується при-
їзд до міста кур’єра від уряду, який і має вручити акт про передачу влади
Українській Національній Раді. Ураховуючи цей факт, виникло питання про
перенесення дати перевороту, однак проти цього рішуче виступив Д.Вітовський.
На його думку, відтермінування негативно позначиться на моральному духові
військовиків, які тільки чекали наказу. У мемуарах Л.Цегельського дослівно
передано слова сотника: «Все готове! Кур’єр або приїде, або ні, а тим часом
поляки захоплять Львів. Нам ніяк не можна відкладати!»10. Зі спогадів по-
мітно, що така поведінка не влаштовувала їхнього автора, і конфлікт на на-
раді таки відбувся. Адже протягом усіх мемуарів Л.Цегельського простежуєть-
ся його негативне ставлення до Д.Вітовського, робиться спроба применшити
його роль у тих подіях. Не маючи можливості заперечити його заслуг у пе-
ревороті, Л.Цегельський наголошував на тих рисах, які були, на його думку,
більш вагомішими, аніж популярність серед військових та патріотизм, а саме
політична наївність, надмірний радикалізм, недостатня військова підготов-
ка з організації армії11. І хоча таку критику Д.Вітовського автор пояснював
бажанням зруйнувати створені в мемуарній літературі легенди, однак у ній
бринить особиста образа. Адже саме останній зумів переконати К.Левицького
та його однодумців у необхідності рішучих дій і захопленні Львова у ніч на
8 Левицький К. Великий зрив: До історії української державності від березня до листопада
1918 р. на підставі споминів та документів. – С.129.
9 Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. – С.39–40.
10 Цегельський Л. Від леґенд до правди: Спомини про події в Україні зв’язані з Першим лис-
топада 1918 р. – С.43.
11 Там само. – С.16.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
98 В.А.Пархоменко
1 листопада 1918 р. М.Лозинський у своїх мемуарах відкрито говорив про те,
що Д.Вітовський змусив членів УНРади пристати на його план перевороту12.
І якщо більшість політиків змирилися з таким тиском військовиків, і у своїх
мемуарах подають дискусію між Д.Вітовським та Л.Цегельським як звичайні
дебати, то останній відкрито говорить про інцидент, звинувачуючи свого опо-
нента в незнанні парламентських методів і процедур13. Це зайвий раз засвід-
чує, наскільки напруженою була ситуація під час наради, і як вплинув на неї
приїзд Л.Цегельського, котрий, по суті, виявився прихильником попередньої
політики, що була зорієнтована винятково на законні засоби, і до останньо-
го сподівався на порозуміння з австрійським урядом. Тим часом УВГК було
перейменовано на Українську генеральну команду (УГК), до складу якої вві-
йшли сотник Д.Вітовський, отаман С.Горук, поручники П.Бубела, Б.Гнатевич,
І.Цьокан та ін. Саме ці люди і взялися за розробку остаточного плану перево-
роту, представленого в подальшому членам УНРади.
Не зважаючи на те, що події, пов’язані безпосередньо з виступом, описані
в мемуарах І.Фенціва14, В.Кривокульського15, М.Дем’янчука16 та інших, жоден
з авторів не дав опису тієї підготовчої роботи, яка велась серед українських
військовослужбовців напередодні повстання. Згадується лише той факт, що
майже ніхто з солдатів, і лише деякі офіцери точно знали дату виступу. Інші
автори взагалі стверджують, що виступ почався тому, що всі його чекали, і від-
повідно наказ Д.Вітовського був лише останньою краплею17. Цікавою також
видається спеціально зауважена Л.Цегельським спроба ряду авторів предста-
вити Д.Вітовського ледь не єдиним організатором та автором перевороту за
максимальної віддаленості його від діячів УНРади. І дійсно, такий варіант
висвітлення початку подій 1 листопада 1918 р. притаманний мемуаристам із
числа колишніх військовиків, для яких перемога у Львові була ледь не най-
більшим успіхом за всю подальшу кар’єру.
Власне ситуація у регіоні на той момент була настільки напруженою,
що всі солдати з дня на день очікували наказу про виступ. Тому аргумент
Д.Вітовського про неможливість відкладення початку операції був дійсно
слушним і переконливим, адже настрої військових могли швидко змінитися в
разі не виправдання їхніх сподівань. До того ж існувала думка, що наступного
дня поляки стануть непереможними, адже Львів – їхній політичний та адмі-
ністративний центр18. Відповідно, прибуття до міста представників польської
ліквідаційної комісії стане приводом до відкритого виступу поляків, підтрима-
ного також австрійською адміністрацію, котра змушена буде забезпечити пе-
редачу влади новій силі. Українці за таких умов взагалі залишаться поза за-
коном. Не слід при цьому ігнорувати і той факт, що більшість жителів Львова
12 Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. – С.40.
13 Цегельський Л. Від леґенд до правди: Спомини про події в Україні зв’язані з Першим лис-
топада 1918 р. – С.43.
14 Фенців І. Українська артилєрія у Львові 1–21.XI.1918 р. // Літопис Червоної калини. – Л.,
1929. – Ч.1. – С.6.
15 Кривокульський В. Пам’ятні хвилини: Спомин // Там само. – Л., 1938. – Ч.11. – С.11–12.
16 Дем’янчук М. Фрагменти з боїв на Підзамчу // Там само. – Л., 1933. – Ч.6. – С.13–15.
17 Фенців І. Українська артилєрія у Львові 1–21.XI.1918 р. – С.6.
18 Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. – С.39.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі 99
на той час були представниками польського культурного середовища, а тому
очікувати від них допомоги було марно. Лише рішучість галицьких україн-
ців, на якій і наголошують у своїх мемуарах сучасники, могла дати потрібний
результат.
Спогади учасників про виступ 1 листопада 1918 р. досить однорідні.
Військові зазначають, що наказ про захоплення ключових об’єктів у Львові –
вокзалу, ратуші, інших урядових установ, було виконано швидко і без будь-
якого опору. Польські урядовці виявилися неготовими до таких радикальних
заходів із боку українців, і не мали в місті достатньо сил, щоб їм протидіяти.
До того ж напередодні 1 листопада у Львові діяло декілька нелегальних поль-
ських організацій із різною політичною орієнтацією, а тому подолати розбіж-
ності їм було не легше, ніж українцям. Відтак чинити опір у перші години
було просто нікому. Незначні перестрілки були здебільшого винятком, а не
реальною спробою протидіяти українським підрозділам19. Австрійський наміс-
ник граф К.Гуйн та військовий комендант Львова генерал Р.Пфеффер були
затримані вдома й оголошені заарештованими. Однак окрім фактичного до-
машнього арешту проти австрійських чиновників не було здійснено ніяких
заходів. Діячі УНРади готували процедуру законної передачі влади від на-
місника, відтак поставилися до заарештованих із повагою20. Саму процедуру
арешту намісника досить докладно подав у своїх спогадах Л.Цегельський21.
Усього ж у перевороті, за офіційними даними, на які й спираються більшість
мемуаристів, брали участь близько 1500 осіб – практично весь український
військовий контингент у місті. Допомога цивільних українців, що також праг-
нули взяти участь у виступі, не знадобилася, до того ж про це практично ніхто
з них не знав.
Як згадував у своїх мемуарах К.Левицький, взяття Львова під контроль
обійшлося для української сторони без втрат. У подальшому в місті лунали
лише поодинокі постріли, коли патрулі здійснювали вилучення зброї у поля-
ків, не даючи їм можливості для швидкої організації опору. Д.Вітовський, який
перебрав на себе функції коменданта, був переконаний, що українське військо
контролює ситуацію і його становище у Львові цілком певне. Такий результат
перевороту мемуаристи пояснюють майже однаково – головними підвалина-
ми успіху стала якісна підготовка та секретність операції. Однак варто враху-
вати і позицію М.Лозинського, який змушений був визнати, що вся ця акція
виявилась справжньою імпровізацією. Поляки, як із числа військових, так і
цивільного населення навіть не підозрювали, що українці наважаться на такі
радикальні дії, а тому неготові були завадити перевороту22. Проте, незважаю-
чи на швидку перемогу, українцям із самого початку довелося збройно відсто-
ювати її. Адже вже 1 листопада, як засвідчують очевидці, поляки спробували
здійснити контрпереворот, організувавши в міській школі ім. Конарського, у
районі головного залізничного вокзалу, свою військову акцію. Фактично вона
19 Кривокульський В. Пам’ятні хвилини: Спомин. – С.12.
20 Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. – С.41.
21 Цегельський Л. Від леґенд до правди: Спомини про події в Україні зв’язані з Першим лис-
топада 1918 р. – С.48–50.
22 Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. – С.41.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
100 В.А.Пархоменко
стала початком боїв за Львів, що тривали до 22 листопада23. І хоча українцям
удалося у перший день не допустити поширення польського виступу, однак у
подальшому сутички посилювалися, уже з наступного дня перейшовши у від-
крите протистояння. Вуличні бої охопили цілі райони.
Для багатьох жителів Львова переворот 1 листопада 1918 р. пройшов не-
помітно. Більшість мемуаристів-невійськових активно використали у своїх
спогадах фразу: «Мешканці лягли спати в Австрії, а прокинулися в Україні».
Символом нової влади став жовто-синій прапор над міською ратушею. Такий
перебіг подій у Львові викликав негативну реакцію поляків та здивування єв-
реїв, які випитували українських вартових, мовляв, що відбулося? Ті відпові-
дали: «Прийшла Україна!»24. Така реакція простих містян наочно демонструє
правдивість аргументів Д.Вітовського, адже саме несподіваність стала основ-
ною перевагою українців, і зволікання ще на день могло призвести до цілком
протилежних результатів.
Захопивши владу в місті, організувати власну державність виявилось не
такою легкою справою, особливо за наявності потужного й, що головне, органі-
зованого супротивника. Як засвідчував В.Габсбурґ (Василь Вишиваний), дале-
ко не всі необхідні заходи було здійснено вчасно. Так, українці не встигли піді-
рвати міст через р.Сян, яким поляки швидко перекинути резерви до Львова25.
Не вдалося також вчасно зробити передислокацію з Буковини куренів січових
стрільців під командуванням В.Габсбурга, що дало противнику можливість
закріпитися в місті в районі Кастелівці. Осередками польського опору став
трикутник вулиць Янівського, Бема і Городоцької. Уже надвечір 1 листопада
було припинене внутрішнє протистояння (саме воно й призвело до затримки
початку широкомасштабного польського повстання) і відбулося об’єднання під
керівництвом сотника Ч.Мончинського. Цей район став тим форпостом поля-
ків у Львові, вчасно не захопивши який українці згодом втратили й ціле місто.
Головне, як засвідчував очевидець подій Л.Цегельський, не вдалося налагоди-
ти належну дисципліну серед української армії. Д.Вітовський, ставши комен-
дантом Львова, не завадив польським легіонерам закріпитися на Кастелівці.
Незлагоджені дії як військовиків, так і цивільних політиків уже в перші го-
дини знівелювали всю ту перевагу, яку було здобуто вночі. Провину за такий
розвиток подій Л.Цегельський покладає особисто на Д.Вітовського26.
І якщо українські військові проявили певну поблажливість до виступу по-
ляків, то цивільні з перших годин розпочали роботу з улаштування всіх пра-
вових процедур отримання влади. Так, того ж дня на вулицях було розклеє-
но «Відозву до населення міста Львова», в якій оголошувалось про створення
української держави на українських землях австро-угорської монархії. Таким
чином ще раз було публічно задекларовано належність до імперії, відповідно
23 Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. – С.41.
24 Левицький К. Великий зрив: До історії української державності від березня до листопада
1918 р. на підставі споминів та документів. – С.136.
25 Габсбурґ В. Автобіоґрафія [Електронний ресурс]: http://www.rulit.net/tag/biography-memoirs/
avtobioґrafiya-get-192070.html
26 Цегельський Л. Від леґенд до правди: Спомини про події в Україні зв’язані з Першим лис-
топада 1918 р. – С.60.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі 101
українська влада на законних підставах переймала владу від австрійців.
Про розрив відносин із Віднем у цей час навіть не йшлося. І вже в полудень
1 листопада 1918 р. делегація УНРади вирушила у палац заарештованого на-
місника графа К.Гуйна. К.Левицький, який її очолював, детально описав цю
подію. Віце-президент намісництва В.Децикевич, котрий офіційно заарешто-
ваним не був, підписав з українською делегацією протокол про передачу вла-
ди Українській Національній Раді27. Так цивільна влада набула легального
статусу за всіма «канонами права».
Того ж дня відбулася й передача військової влади в місті. Оскільки вояки
австрійської армії з числа неукраїнців просто розійшлися, генерал Р.Пфеффер
залишився без армії. На Бернардинській площі він разом з іншими австрій-
ськими офіцерами змушений був урочисто передати владу комендантові
Д.Вітовському. Таким чином цивільна та військова влади офіційно перейшла
до рук українців. Утім, було допущено стратегічну помилку, залишивши поза
увагою військовослужбовців-поляків, які, зібравшись на Кастелівці, заклали
там осередок антиукраїнського руху. Сподівання українських старшин, що по-
ляки не наважаться на відкритий виступ, виявилися ілюзорними28.
Наступним, важливим для державного будівництва, кроком стало опри-
люднення програми дій, які нова влада вважала першочерговими. Зокрема,
«Відозву Української Національної Ради у Львові до українського народу»
вмістили у своїх мемуарах практично всі автори. Її зміст озвучував програму
дій, у тому числі основи конституції нової держави. У відозві було проголо-
шено громадянську рівність усіх незалежно від національності та віроспо-
відання, обумовлено право національних меншин (німців, євреїв, поляків)
надіслати своїх представників до Ради. До ухвалення нових законів чинни-
ми залишалися норми Австро-Угорської імперії, які, на думку авторів до-
кумента, не суперечили ідеї української держави. Сама ж УНРада проголо-
шувалася тимчасовим урядом, що діятиме доти, коли відбудуться вибори на
засадах рівного, загального і таємного виборчого права. Обрані представни-
ки Установчих зборів і мали вирішити майбутню долю західноукраїнської
держави. Утім, ключовим моментом цього документа можна вважати ту його
частину, котра напряму присвячена армії та необхідності захисту власної
державності. Усім воякам-українцям було наказано перейти в підпоряд-
кування виключно УНРади. Документ закликав усіх боєздатних українців
створювати відділи, які на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особлива
увага також приділялася налагодженню охорони стратегічних об’єктів – за-
лізниці, пошти, телеграфу29.
Сам текст цього документа наочно демонстрував ту небезпеку, яка постала
перед молодою західноукраїнською державністю. Легка і безкровна перемога
у Львові була лише першим кроком, що не могло приховати загрозу втрати
цього важливого, стратегічного центру. Не менш нагальним було взяття влади
27 Левицький К. Великий зрив: До історії української державності від березня до листопада
1918 р. на підставі споминів та документів. – С.138–139.
28 Кривокульський В. Пам’ятні хвилини: Спомин. – С.12.
29 Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. – С.42–43.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
102 В.А.Пархоменко
в регіонах, адже одним містом держава не обмежувалася. Як зазначав у своїх
спогадах К.Левицький, ще зранку 1 листопада до Львова прибули представ-
ники повітових організацій, котрі прагнули отримати безпосередні інструкції
та документи, що мали підтвердити їх повноваження як комісарів УНРади
для перебрання влади в повітах30. Однак цей момент виявився досить склад-
ним, який затягнувся на певний час. Особливої уваги йому надали лише піс-
ля створення спеціального виконавчого органу – Тимчасового державного
секретаріату.
Ситуація у Львові була досить нестабільною. Поляки вже 2 листопа-
да 1918 р. спробували контратакувати. Їм досить швидко вдалося захопи-
ти товарну станцію, склади зброї та продовольства, що дозволило озброїти
нові підрозділи. Як засвідчив О.Думін (А.Крезуб), саме здобуття товарного
вокзалу забезпечило полякам перевагу, адже там зберігалась значна кіль-
кість боєприпасів. Наступною помилкою, якої припустилися українські по-
літики, стало укладання перемир’я терміном на 24 години. Краще ним ско-
ристалися поляки, зосередивши в місті нові резерви31. Досить швидко вони
змогли довести чисельність своїх вояків до 1150, з яких 500 були кадрови-
ми офіцерами. Незважаючи на те, що українців у місті налічувалося біль-
ше – на 3 листопада 2050 осіб, однак їм бракувало досвідчених командирів.
Військові мемуаристи, описуючи ті події, часто називали причинами невдач
відсутність у галичан військової техніки та достатньої кількості озброєння,
однак наголошували на високому бойовому духові бійців32. Вони наводять
дані, що не підтверджуються документально, які часто перебільшують чи-
сельність поляків, їхні втрати та ін. Як правило, кожен український стрілець
демонстрував зразки мужності й бойової вправності. Зрештою, заперечува-
ти це неможливо, однак не варто однозначно списувати причини поразки
на одну лише невдачу, як це намагався довести у своїх спогадах В.Горбай33.
Більш об’єктивною видається причина, озвучена Л.Цегельським, який по-
яснював поразки 2–3 листопада 1918 р. недосвідченістю офіцерів, і особисто
Д.Вітовського, котрий не зумів налагодити керівництво гарнізоном. Як зга-
дував К.Левицький, останній сам попросив про відставку, обґрунтовуючи її
тим, що його підлеглі не мали досвіду бойових дій із населенням у місті, та
зрештою почали розходитися по домівках34. Однак відставка Д.Вітовського
3 листопада і призначення комендантом полковника Г.Коссака не тільки не
вирішила питання, а ще більше дезорганізувала повстанців35.
Важливим рішенням українського військового командування став наказ
основним куреням січових стрільців, які на момент повстання дислокували-
ся у Чернівцях, якнайшвидше прибути до Львова. Цей наказ Д.Вітовського
30 Левицький К. Великий зрив: До історії української державності від березня до листопада
1918 р. на підставі споминів та документів. – С.138–139.
31 Крезуб А. Бої за Львів і наддніпрянські січові стрільці // Історичний календар-альманах
«Червоної Калини» на 1930 р. – Л., 1929. – С.28–29.
32 Дем’янчук М. Фрагменти з боїв на Підзамчу. – С.13.
33 Горбай В. Наступ на Кульпарків // Літопис Червоної калини. – Л., 1931. – Ч.1. – С.10.
34 Левицький К. Великий зрив: До історії української державності від березня до листопада
1918 р. на підставі споминів та документів. – С.145.
35 Кренжаловський Д. Львів в українських руках (1–21.ХІ.1918). – С.64–65.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі 103
ще 1 листопада було передано командирові легіону В.Габсбурґу, про що той
згадав у своїх мемуарах. Однак він там само і зазначив, що більшість стріль-
ців не бажала залишати Чернівці, маючи намір обороняти місто від наступа-
ючої румунської армії. Старшинський корпус, незважаючи на рекомендацію
В.Габсбурґа виконати наказ, не вірив у те, що поляки можуть розпочати по-
встання. І тільки особисте втручання командира забезпечило відправку січо-
вих стрільців о 4-й годині 2 листопада 1918 р.36 До Львова підрозділи прибули
на добу пізніше, аніж планувалося. Перша тисяча стрільців висадилася на
станції Сихів (львівські вокзали вже були в руках поляків) лише 3 листопада.
На думку Л.Цегельського, ця затримка мала фатальні наслідки в боротьбі за
Львів37.
Окрім січових стрільців аналогічні накази отримали командири україн-
ських підрозділів Золочева, Бродів, Станіслава та інших міст. Однак допомо-
га з регіонів затримувалася. Як згадував Л.Цегельський, лише із Бродів при-
було 200 бійців, а місцеве керівництво у Станіславі, Коломиї та Тернополі,
хоч і мало достатню чисельність досвідчених військовиків, штучно затри-
мувало їх відправку, побоюючись повстання місцевих поляків, а також не
розуміючи стратегічної різниці між можливою втратою своїх міст та реаль-
ною – Львова38. Головним сподіванням галичан у протистоянні з поляками
була допомога з боку Української Держави П.Скоропадського. Є.Чикаленко,
добре обізнаний у політичних справах (йому не раз пропонували очолити
гетьманський уряд) 5 листопада 1918 р. відзначив у своєму щоденнику, що
УНРада телеграфом постійно прохала про військову підтримку. Проте геть-
ман не бажав іти на конфлікт із Польщею. П.Скоропадський лише пообіцяв
звернутися із проханням до німецького командування, щоб воно заборонило
полякам порушувати умови Берестейського миру й займати своїми форму-
ваннями Холмщину39.
Дальший перебіг боїв за Львів наочно продемонстрував перевагу поляків,
добре обізнаних із містом. Незважаючи на прибуття вночі 4 листопада нових
стрілецьких загонів із Чернівців наступ українців у районі вокзалу виявив-
ся невдалим. Поразка деморалізувала січовиків, а їхня довіра до власних ко-
мандирів зменшилася. Утім, підхід чергового стрілецького підрозділу – сотні
Іваницького, деякою мірою стабілізував ситуацію в місті й тимчасово зупинив
дальше просування польських легіонерів40. Це дало можливість перейти до
створення управлінської структури – Державного Секретаріату та проголо-
шення 13 листопада 1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки, що за-
слуговує на окрему публікацію.
Таким чином, наявна мемуарна література дозволяє доволі об’єктивно ви-
світлити передумови та початок Листопадового повстання в Галичині в умо-
вах розпаду Австро-Угорської імперії. Спогади сучасників відтворюють процес
36 Габсбурґ В. Автобіоґрафія [Електронний ресурс]: http://www.rulit.net/tag/biography-memoirs/
avtobioґrafiya-get-192070.html
37 Кренжаловський Д. Львів в українських руках (1–21.ХІ.1918). – С.22.
38 Там само. – С.60–61.
39 Чикаленко Є. Щоденник (1918–1919). – К., 2011. – С.194.
40 Дем’янчук М. Фрагменти з боїв на Підзамчу. – С.14.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
104 В.А.Пархоменко
політичного протистояння серед галицького політикуму того часу: радикаль-
ної течії, репрезентованої січовим стрілецтвом (Д.Вітовський), котре виступа-
ло за збройне повстання, та поміркованої (Л.Цегельський), представники якої
сподівалися на мирну передачу влади українцям у краї.
У мемуарах простежується відсутність скоординованого плану дій
Української Національної Ради з перших днів перемоги: командування сі-
чових стрільців затримало відправку резервів до Львова, а допомога від
П.Скоропадського взагалі так і не надійшла. Це надало перевагу полякам,
які змогли зосередити сили й локалізувати дії українців. Зрештою, подальшої
уваги науковців потребує дослідження даної проблематики на регіональному
рівні, висвітлення перебігу визвольної боротьби в листопаді 1918 р. у Східній
Галичині на місцях.
On the basis of memoir literature pre-conditions, preparation and first days of the
November rebellion 1918, are examined in Western Ukraine, activity of Ukrainian
Military General Committee and Ukrainian National Council. Internal and external
factors that stipulated victory on the initial stage of revolt are lighted up.
Keywords: memoir literature, rebellion, L’viv, Ukrainian National Council, Sich
Riflemen.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106473 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:20:08Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пархоменко, В.А. 2016-09-29T13:42:57Z 2016-09-29T13:42:57Z 2013 Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі / В.А. Пархоменко // Український історичний журнал. — 2013. — № 2. — С. 95-104. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106473 930.2.(477) «1918» На підставі мемуарної літератури розглянуто передумови, підготовку та перші
 дні Листопадового повстання 1918 р. у Західній Україні, діяльність Українського генерального військового комісаріату та Української Національної Ради. Висвітлено
 внутрішні та зовнішні чинники, які обумовили перемогу на початковому етапі виступу. On the basis of memoir literature pre-conditions, preparation and first days of the
 November rebellion 1918, are examined in Western Ukraine, activity of Ukrainian
 Military General Committee and Ukrainian National Council. Internal and external
 factors that stipulated victory on the initial stage of revolt are lighted up. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі November Rebellion 1918 in Halychyna on Materials of Memoir Literature Article published earlier |
| spellingShingle | Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі Пархоменко, В.А. Історичні студії |
| title | Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі |
| title_alt | November Rebellion 1918 in Halychyna on Materials of Memoir Literature |
| title_full | Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі |
| title_fullStr | Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі |
| title_full_unstemmed | Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі |
| title_short | Листопадове повстання 1918 р. у Галичині в мемуарній літературі |
| title_sort | листопадове повстання 1918 р. у галичині в мемуарній літературі |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106473 |
| work_keys_str_mv | AT parhomenkova listopadovepovstannâ1918rugaličinívmemuarníilíteraturí AT parhomenkova novemberrebellion1918inhalychynaonmaterialsofmemoirliterature |