Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

За матеріалами Київської, Подільської і Волинської ґуберній аналізуються особливості розвитку аграрного підприємництва в період модернізації 1861–1914 рр. Визначено роль підприємців у піднесенні землеробства, тваринництва та переробної промисловості краю....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Романюк, Н.Й.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2013
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106608
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Н.Й. Романюк // Український історичний журнал. — 2013. — № 3. — С. 113-127. — Бібліогр.: 54 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106608
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1066082025-02-09T21:13:21Z Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) The Role of Entrepreneurship in the Agricultural Sector Development of Right-Bank Ukraine (Second Half of 19th – Early 20th Centuries) Романюк, Н.Й. Історичні студії За матеріалами Київської, Подільської і Волинської ґуберній аналізуються особливості розвитку аграрного підприємництва в період модернізації 1861–1914 рр. Визначено роль підприємців у піднесенні землеробства, тваринництва та переробної промисловості краю. The author analyses the agricultural entrepreneurship development during the period of modernization 1861–1914 (the archival and scientific materials of Kyiv, Podillia and Volyn’ provinces). Special attention is paid to the role of rural entrepreneurs of the provinces under study in the development of farming, animal husbandry and processing industry. 2013 Article Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Н.Й. Романюк // Український історичний журнал. — 2013. — № 3. — С. 113-127. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106608 94 (477) uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Романюк, Н.Й. Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Український історичний журнал
description	За матеріалами Київської, Подільської і Волинської ґуберній аналізуються особливості розвитку аграрного підприємництва в період модернізації 1861–1914 рр. Визначено роль підприємців у піднесенні землеробства, тваринництва та переробної промисловості краю.
format	Article
author	Романюк, Н.Й.
author_facet	Романюк, Н.Й.
author_sort	Романюк, Н.Й.
title	Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_short	Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full	Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_fullStr	Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_sort	роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки правобережної україни (друга половина хіх – початок хх ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Історичні студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106608
citation_txt	Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Н.Й. Романюк // Український історичний журнал. — 2013. — № 3. — С. 113-127. — Бібліогр.: 54 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT romanûkni rolʹpídpriêmnictvavrozvitkuagrarnogosektoruekonomíkipravoberežnoíukraínidrugapolovinahíhpočatokhhst AT romanûkni theroleofentrepreneurshipintheagriculturalsectordevelopmentofrightbankukrainesecondhalfof19thearly20thcenturies
first_indexed	2025-11-30T20:42:41Z
last_indexed	2025-11-30T20:42:41Z
_version_	1850249433721077760
fulltext	Український історичний журнал. – 2013. – №3 Період від скасування кріпосного права й до початку Першої світової вій- ни характеризувався становленням ринкової економіки, активізацією під- приємництва, вагомими результатами підприємців у соціально-економічній модернізації російської частини України. Закони 1863, 1865 та 1898 рр., на відміну від попереднього часу, запроваджували принцип рівності представни- ків усіх верств населення у занятті підприємницькою діяльністю, закріпили юридичний статус підприємців. З ухваленням «Положення про промисловий податок» від 1898 р. статус підприємця відокремлювався від купецького ста- ну, для заняття підприємницькою діяльністю було достатньо придбати лише промислове свідоцтво. В умовах становлення ринкової економіки міжстанові ієрархічні обмеження зникали й населення поступово розподілялося на нові соціальні верстви – підприємців і представників найманої праці. Ринкова трансформація аграрних відносин протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. відбувалася за дедалі зростаючого втручання держави. Вирішення ключового – земельного – питання царат свідомо стримував, збері- гаючи поміщицьке землеволодіння. Селянська реформа 1861 р. хоча й лікві- дувала особисту залежність селян від поміщиків, створила органи сільського самоврядування, але водночас залишилися феодальні пережитки (поміщиць- ке землеволодіння, відробітки, селянська громада, сервітути, черезсмуж- жя, чинш тощо), що стримувало становлення ринкових відносин, гальмува- ло розвиток підприємницької ініціативи селян. На заваді стали як об’єктивні причини – необхідність сплати за землю викупних платежів, перебування у фактичній залежності від поміщиків, бідність, нерозвиненість транспорт- ної інфраструктури, недостатня фінансова підтримка з боку держави, так і суб’єктивні – консерватизм селянина, брак ділового хисту. Тільки незначна частина селян змогла зайнятися прибутковою справою, підприємництвом. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. найкращі умови для розвит- ку підприємництва мали поміщики. Незважаючи на окремі винятки, право- ві норми реформи 1861 р. слугували, у першу чергу, інтересам поміщиків, за УДК 94 (477) н.й.РоМанюк * РОЛЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА В РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ ст.) За матеріалами Київської, Подільської і Волинської ґуберній аналізуються особ- ливості розвитку аграрного підприємництва в період модернізації 1861–1914 рр. Визначено роль підприємців у піднесенні землеробства, тваринництва та перероб- ної промисловості краю. Ключові слова: сільське господарство, модернізація, підприємництво, прибуток. * Романюк Неля Йосипівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, політо ло- гії та психології Житомирського національного агроекологічного університету Український історичний журнал. – 2013. – №3 114 Н.Й.Романюк ними зберігалося право власності на всі належні їм землі. Однак, як відзнача- лося в «Маніфесті» та «Загальному положенні», поміщики зобов’язані були на- дати в користування селянам за встановлені повинності «присадибну осілість» і «польовий наділ для забезпечення їхнього побуту й виконання зобов’язань перед урядом та поміщиком»1. Економічною основою для розвитку ринкового сільського господарства та переробної промисловості, а відтак підприємництва, стало, у першу чергу, ве- лике землеволодіння підприємливих дворян, які на основі своїх маєтків у но- вих економічних умовах зуміли створити прибуткові товарні господарства. Власність на землю виступала основою їх підприємницької діяльності. На по- чатку ХХ ст. поряд зі спадковими латифундистами Браницькими, Потоцькими, Сангушками з’явилися нові великі землевласники – Симиренки, Терещенки, Харитоненки, які вийшли з низів і змогли придбати чималі угіддя. Про під- приємницьку діяльність, пов’язану з власністю на землю, свідчать доку- менти того періоду. Так, у ґуберніях Південно-Західного краю на 1913 р. 870 осіб володіли земельною власністю, розміри якої перевищували 1 тис. дес. (на Київщині – 255 осіб, Поділлі – 256, Волині – 359). Найбільше землі мали графиня М.Браницька (102 495 дес.), граф Й.Потоцький (70 876 дес.), удо- ва дійсного статського радника С.Уварова (67 070 дес.), князь Р.Сангушко (65 213 дес.), дворянин Е.Малинський (49 038 дес.), дружина обер-єґермей- стера імператорського двору К.Балашова (36 295 дес.), князь Ф.Радзивілл (32 357 дес.), дворяни М.Терещенко (25 176 дес.), Е.Тишкевич (25 163 дес.), дворянка О.Дверницька (24 489 дес.)2. Для поміщицьких господарств найбільш вигідним було вирощування зер- нових культур, цукрових буряків, картоплі, хмелю та закладання власних цу- крових, винокурних, пивоварних заводів і млинів. Поєднання виробництва сільськогосподарської продукції з її промисловою переробкою забезпечувало власникові отримання сталих прибутків. Наявність підприємств сприяла кра- щому фінансуванню господарств, які постійно залежали від погодних умов. Водночас аграрний сектор давав необхідну сировину для цукрової, борошно- мельної, виноробної та інших галузей промисловості. У період створення пер- шого цукрового синдикату 117 цукрових заводів приблизно половина їх за- гальної кількості належала дворянам3. Так, до кола цукрових маґнатів та власників багатьох інших підприємств належали землевласники Південно- Західного краю Бобринські, Браницькі, Балашови, Терещенки, Потоцькі, Сангушки, Радзивілли, Ярошинські. Відомим підприємцем був граф О.Бобринський, який запроваджував пе- редові прийоми обробітку ґрунту (зокрема глибоку оранку) та догляду за 1 Полное собрание законов Российской империи. – Собр.2. – Т.ХХХVІ. – Отд.1. – Санкт- Петербург, 1863. – №36650, №36657. 2 Підрах. за: Весь Юго-Западный край: Справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниям. – К., 1914. – С.468–470, 493–495, 514, 531–532, 546–547, 558–559, 575–578, 591–663, 923–925, 944–946, 957–958, 982–983, 992–1000, 1010, 1014, 1028–1029, 1041–1065, 1076–1078; Список землевладельцев и арендаторов Волынской губернии, во владе- нии которых находится не менее 50 дес. земли. – Житомир, 1913. – 270 с. 3 Ежегодник сахарной промышленности за 1886/1887 гг. – Санкт-Петербург, 1887. – С.521. Український історичний журнал. – 2013. – №3 Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України ... 115 посівами цукрових буряків4. Він першим у своєму господарстві започаткував метод замочування насіння цукрових буряків перед посівом. Практика пока- зала його переваги, адже рання схожість такого насіння дозволяла паросткам зміцнитися до появи «цукрового жучка», відтак зростала урожайність5. Середина 1840-х рр. стала поворотним етапом у розвитку цукрової промис- ловості Південно-Західного краю, адже починалася технічна модернізація за- водів, яка потребувала значних коштів і була під силу тільки заможним під- приємцям. Так, на заводах згаданого графа О.Бобринського з’явилися парові машини й буряковий сік отримували за допомогою пари, а згущення сиро- пу проводилося у вакуум-апаратах. Наприкінці 1840-х рр. запроваджено цен- трифуги. На підприємствах О.Бобринського цукру вироблялося майже втричі більше, ніж на решті заводів6. У цей час було засновано фірму братів Яхненків і Симиренка, що існувала до 1880-х рр. Вони першими в Україні збудували па- рову цукроварню. Парові заводи порівняно з «вогневими» забезпечували вищу продуктивність праці, зменшували собівартість продукції. На початку ХХ ст. графам Бобринським належало 5 цукрових підприємств у Київській ґубернії (Сміла, Балаклія на Черкащині, Грушківка, Капітанівка Чигиринського повіту). Найбільшими з них були два заводи у Смілі, на кож- ному з яких працювало понад 700 робітників. Крім того, Бобринські у Смілі отримували прибутки ще й від млина, на якому перемелювали в рік 300 тис. пудів пшениці7. У господарствах Браницьких запроваджувалися передові технології зем- леробства. Зокрема, якщо на Київщині переважала трипільна сівозміна, то в маєтностях Браницьких більшість сіл використовували вже дев’ятипілля, що у цих краях було рідкістю. Багатопілля особливо поширилося у Васильківському повіті, де «з 92 маєтків багатопільну сівозміну практикували в 31 маєтку8. Поєднання ефективної сівозміни, якісного насіння та родючих ґрунтів давало можливість збирати високі врожаї. У 1880-х рр. у Київській ґубернії помітною тенденцією розвитку тварин- ницької галузі стала поступова заміна волів на коней, яку активно підтриму- вали господарства Браницьких. Зокрема, було засновано конезаводи в Узині, Шамраївці, Янишівці, Терезиному9 . На графських тваринницьких фермах розводили й тонкорунних овець (маєтки у Васильківському, Таращанському, Канівському повітах). Станом на 1913 р. графи Браницькі, володіючи великими земельними ма- сивами, мали у власності 7 цукрових, 2 винокурних заводи та 8 парових млинів у Київській і Подільській ґуберніях. Так, М.Браницька володіла 4 цукровими заводами у селах Кожанка, Саливонки, Руда Васильківського повіту, Вербівка 4 Толпыгин М.А. Обзор сахарной промышленности в России по данным, собранным акцизным ведомством // Записки по свеклосахарной промышленности. – Т.ХL. – 1910. – 1 марта. – №3. – С.164. 5 Земледелие. – 1898. – №18. – С.280–281. 6 Толпыгин М.А. Обзор сахарной промышленности в России... – С.160. 7 Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – Изд. 2-е. – Петроград, 1914. 8 Перерва В.С. Графи Браницькі: підприємці та меценати. – Біла Церква, 2010. – С.46. 9 Там само. – С.50. Український історичний журнал. – 2013. – №3 116 Н.Й.Романюк Звенигородського повіту, 2 винокурно-ректифікаційними заводами у Трилісах Васильківського повіту, Софіївці Черкаського повіту та 5 паровими млинами у Білій Церкві, селах Фурси, Пугачовка, Щербаки, Трушки Васильківського повіту (3 млини здавала в оренду)10. Не меншою підприємливістю відрізнявся і її онук – В.Браницький, котрий мав у власності 26 305 дес. землі. Головний прибуток отри- мував від культур для винокурних і цукрових заводів. У його маєтностях діяли ви- нокурно-ректифікаційний завод (с. Розкішне), млини (м. Ставище), кінний завод (с. Янишівка)11. Відомими підприємцями краю були й землевласники графи Потоцькі, особ- ливо Й.Потоцький, який наприкінці ХІХ ст. став одним із найбільших цукро- вих маґнатів. Йому належали цукроварні у Клембівці, Шепетівці, Кременці, Корці на Волині, Сатанові, Сутківцях на Поділлі, у Бужанці та Вільховці на Київщині12. Найбільшим із цих підприємств був Шепетівський цукрозавод: тут працювало 1353 робітники, які виробляли продукції на 1 млн 226 тис. руб. Цукровиробництво було, безумовно, головним у підприємницькій діяльнос- ті Й.Потоцького. Однак він також спрямовував свою увагу й на інші галузі. Так, у його власності були Смагдиревський скляний і Клембівський піща- ний заводи13. Родина Потоцьких виділялась і серед власників млинів. Лише Й.Потоцькому належало 37 борошномельних підприємств, річний прибуток яких становив 48,7 тис. руб.14 Багатопрофільна підприємницька діяльність давала можливість Те ре- щенкам отримувати сталі прибутки. Маєтності братів Миколи та Федора від- значалися високою культурою землеробства, запровадженням багатопільної сівозміни, використанням техніки. Завдяки інтенсивному веденню господар- ства вони отримували значні прибутки. Із 1877 по 1887 рр. середній щоріч- ний прибуток Червоненського маєтку становив 12 034 руб., Мартинівського – 32 648 руб., Глушецького – 33 852 руб.15 Про ефективне та дбайливе гос подарювання Терещенків свідчить і те, що крім землеробства вони розви- вали і тваринництво. Якщо в багатьох цукрозаводчиків відходи виробництва пропадали, то в Терещенків жом і патока використовувалися для відгодівлі ху- доби. Крім того, тваринництво забезпечувало достатню кількість гною для під- живлення полів. У маєтках щорічно відгодовували близько 2 тис. голів худоби, постійним ринком збуту яких була Варшава. Від продажу худоби Терещенки отримували понад 200 тис. руб. прибутку щорічно16. 10 Фабрично-заводские предприятия Российской империи: Обработка питательных продук- тов. – №789–792 (Д), 1584, 4424, 4426, 4432, 7671, 7682, 7696, 7706, 7710, 7730 (Д). 11 Материалы по аграрно-экономическому исследованию Юго-Западного края (Уманский, Липовецкий, Звенигородский и Таращанский уезды Киевской губернии и Гайсинский уезд Подольской губернии). – Гайсин, 1909. – C.165–166. 12 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.575. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.90–92. 13 Весь Юго-Западный край: Справочная книга торгово-промышленных и фабрично-за- водских предприятий, административных учреждений и крупного землевладения в губернии Киевской, Волынской, Подольской. – К., 1907. – С.640. 14 Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО). – Ф.146. – Оп.1. – Спр.4796. – Арк.41–42. 15 ЦДІАК України. – Ф.830. – Спр.834. – Арк.5–9; Спр.445. – Арк.2, 7. 16 Описание имений наследников Ф.А.Терещенко. – К., 1900. – С.10. Український історичний журнал. – 2013. – №3 Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України ... 117 Станом на 1913 р. потужними виробниками цукру були 5 заводів, що на- лежали Терещенкам. Так, Андрушівський Волинської та Андрушківський – Київської ґуберній у рік давали майже 1 млн пудів цукру. О.Терещенку нале- жали винокурні заводи в Андрушівці на Волині й у Мельниках на Київщині. Андрушівське винокурно-ректифікаційне підприємство було найбільшим у краї, тут працювало 55 робітників, функціонувало 14 парових двигунів за- гальною потужністю 180 кінських сил. Активну підприємницьку діяльність вів і Ф.Терещенко. У Червоному Волинської ґубернії він мав цукровий і вино- курно-ректифікаційний заводи, які давали великі прибутки. Крім того, він був членом правління потужного Тульсько-Черкаського товариства цукрових за- водів і співвласником ще 3 цукрових і 1 лісопильного підприємств17. Кваліфіковано господарювали у своїх маєтках великі землевласники краю – Євстафій і Роман Сангушки, які для отримання високих прибутків також поєд- нували сільськогосподарське і промислове виробництво. Є.Сангушку належа- ли землі на Волині та Київщині. У його фільварках із кожним роком зростала продуктивність землеробства завдяки запровадженню нових методів обробітку ґрунту, використанню мінеральних добрив, багатопільної сівозміни, застосуван- ню машин та вдосконалених знарядь праці. Господарства Є.Сангушка стали основними постачальниками товарного збіжжя на внутрішні та зовнішні рин- ки. Також князь розводив знамениті на всю Європу породи коней – арабських скакунів18. Був власником 3 суконних фабрик і 1 фарфорового заводу. Вагомим внеском Є.Сангушка в розвиток ринкових відносин стало створення його ко- штом перших не тільки в Україні, але й у Російській імперії кредитних кас у Славуті та Білогородці для допомоги в розвитку дрібної промисловості. Умілим підприємцем був і Р.Сангушко, який володів 65 212 дес. землі, великими плантаціями цукрових буряків, Шепетівським, Клембівським і Кременчуцьким цукровими заводами, а також містечком Славута з його про- мисловими підприємствами (суконні фабрики, винокурні). Він заснував 4 па- перові фабрики, чия продукція (папір, картон) була широковідомою на рин- ку19. Р.Сангушкові належали також винокурні заводи в Білгородці, селах Михля, Цвітоха Заславського повіту, млини у Заславлі, Славуті, Михновому, 45 торгівельних закладів20. Слід згадати одного з організаторів цукрової промисловості на Поділлі – Е.Маньковського. У 1866 р. у Борівцях він збудував першу цукроварню. У цій самій садибі створив кінний завод і розвивав тонкорунне вівчарство. Із 1860 р. входив до комітету з представників Київської, Подільської та Волинської ґу- берній, який організовував Сільськогосподарське товариство західних ґубер- ній і Земське кредитне товариство. Брав участь у з’їзді поміщиків Подільської 17 Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – №3952, 4083, 4402, 7726, 7634, 7639, 7657 (Д). 18 Балинець Л. Князі Сангушки – підприємці з Болохівщини // Болохівщина: земля і люди: Мат. Всеукр. наук.-краєзн. конф. «Велика Волинь». – Т.20. – Хмельницький; Любар, 2000. – С.228. 19 Там само. – С.230; Список землевладельцев и арендаторов Волынской губернии... – С.75. 20 Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – №329–331 (Д), 3966, 4029, 4082 (Д); Кругляк Б.А. Джерела з історії розвитку внутрішньої торгівлі на Україні в 60–90 рр. XX ст. // Архіви України. – 1971. – №5. – С.88–91. Український історичний журнал. – 2013. – №3 118 Н.Й.Романюк ґубернії 1896 р., на якому було засновано Подільське товариство сільського господарства, із 1892 р. входив до його ради21. Передові методи господарювання запроваджували у своїх володіннях бать- ко та син Юзеф і Францішек Ярошинські. Ю.Ярошинський скуповував нові маєтки й став одним із найбільших землевласників краю, успішним підпри- ємцем. Зокрема, 1862 р. у Бабині збудував ґуральню та цукроварню. Перевіз усе обладнання з Селищанської цукроварні у Гнівань, де 1874 р. виникло па- йове товариство. У Брацлавському повіті був попечителем запасних маґазинів (1851–1856 рр.) і мировим посередником (від 1861 р.). Ф.Ярошинський, успадкувавши свою долю (2209 дес. у Вінницькому повіті), 1909 р. придбав ще й невеликий маєток (76 дес.) у с. Марківці на Брацлавщині. У Вінниці в 1911–1912 рр. скупив кілька ділянок, де збудував механічну фабрику взуття «Яструб». Для ефективного ведення господарства імпортував техніку, худобу та племінних коней. Володів ґранітним кар’єром у Гнівані. Входив до складу Вінницької філії Подільського сільськогосподар- ського синдикату, а коли вона виокремилася як Вінницький сільськогоспо- дарський синдикат – став його віце-головою22. Серед відомих підприємців був К.Шленкер – фабрикант, який народив- ся 1839 р. у Варшаві. У 1876 р. він заснував шкіряну фабрику в Бердичеві, яка стала потужним підприємством. На початку ХХ ст. тут працювало 600 ро- бітників, а обсяг річного виробництва становив 3 млн руб. К.Шленкер був од- ним із великих землевласників Волині, у 1880 р. купив Новозаводський ма- єток на Житомирщині. Після його смерті в 1900 р. маєток успадкував син. Продовжуючи справу батька, він відкрив у Новому Заводі лісопильний, це- гельний заводи та інші виробництва23. Створення робочих місць у поліській глибинці з малородючими ґрунтами мало особливе значення для місцевого населення. Про вигідність поєднання виробництва сільськогосподарської продук- ції з її промисловою переробкою свідчить і господарська діяльність у маєт- ках північної частини Київської ґубернії зі здебільшого піщаними ґрунта- ми. Відтак підприємливі власники земель у Київському повіті – Й.Шембек (Бородянське), П.Кухта (Казаровичі), О.Ких (Наливайківка), Д.Каменський (Маковище), О.Савицький (Мотижин), І.Хижняков (Червона Слобода), О.Мольська (Грузське) та Радомисльському повіті – О.Синельников (Брусилів), О.Шибиневич (Козаки), Ю.Пожидаєва (Потоки), В.Шперлінґ (Красятичі), бра- ти Б. і В. Рикки (Русаки), Е.Маєр (Горностайпіль) – у цих умовах найбільш вигідним напрямом господарювання вважали вирощування картоплі та ви- нокуріння24. Ґуральництво давало найбільший прибуток, становлячи собою порівняно простий і практичний спосіб переробки важкотранспортабельних продуктів, особливо за відсутності зручних шляхів сполучення, у продукцію більш транспортабельну та цінну. 21 Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біограф. словник. – Вінниця, 2007. – С.392. 22 Там само. – С.890–894. 23 ДАЖО. – Ф.27. – Оп.1. – Спр.1218. – Арк.4; Ф.32. – Оп.1. – Спр.171. – Арк.52. 24 Труды комиссии по изучению хозяйств Юго-Западного края. – Вып.1. – К., 1912. – С.64–65. Український історичний журнал. – 2013. – №3 Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України ... 119 Інтенсивністю господарювання відзначалося хазяйство поміщиків братів Горватів у містечку Хабному Радомисльського повіту Київської ґубернії, яке базувалося на розвитку різних галузей сільського господарства – вирощуванні зернових культур, розведенні продуктивних порід великої рогатої худоби, хме- лярстві, виробництві молока, а також винокурінні25. Багатогранною була діяльність відомого подільського промисловця і гро- мадського діяча – К. Бущинського, який перетворив Немерчанський маєток на високопродуктивне господарство. У 1886 р. він створив у Немерчому ра- зом із М.Лонжинським одне з перших на Поділлі селекційно-насіннєвих гос- подарств. У той час місцеві господарі або купували насіння за кордоном (хоча іноземні сорти, виведені в інших умовах, не завжди відповідали місцевим умо- вам), або ж виробляли при цукрових заводах, що часто було незручно та збит- ково. Протягом 30 років існування немерчанське насіннєве господарство знач- но розширило свою діяльність і на початку XX ст. було одним із найбільших у Російській імперії. Насіннєві плантації розташовувались у Могилівському повіті Подільської ґубернії – у Немерчому, Струсовому та кількох орендова- них маєтках. Також у власності фірми «Бущинський і Лонжинський» були поля на Київщині, Курщині, Харківщині. Здобуваючи щораз ширші ринки збуту (Росія, Північна Америка, Італія, Австро-Угорщина, Франція, Румунія, Болґарія, Сербія та ін.), вона успішно конкурувала за кордоном26. Маєток у Мощеному (1994 дес. землі, із них 1842 орної) Гайсинського по- віту Подільської ґубернії належав Б.Ханенкові. Починаючи з 1886 р., влас- ним коштом він перетворив його на прибуткове господарство27. До 1895 р. тут практикували дев’ятипільну сівозміну; а пізніше, коли було прикуплено ще 370 дес., – дванадцятипільну на площі 1672 дес.28 Цінним був досвід ведення Б.Ханенком городнього насіннєвого господарства на порівняно великій пло- щі 60 дес., зосередженого головним чином у Київській ґубернії. Про те, що ця справа йшла вдало, свідчить факт чотириразового нагородження золотими медалями на всеросійських виставках29. Цікава історія містечка Стара Прилука Бердичівського повіту Київської ґубернії, яке ще у XVIII ст. було центром володінь графів Боженських. На по- чатку 1830-х рр. земельну власність тут придбав В.Здзеховський, котрий гос- подарював по-старому. Справи змінилися після того, як на початку 1850-х рр. маєток перейшов у спадщину його синові – Ц.Здзеховському, який постійно дбав про нові технології, збільшив поголів’я худоби, що позитивно вплинуло на підвищення родючості полів. За благоустроєм і виробничими потужностя- ми господарство стало провідним в окрузі, характеризувалося стабільно ви- сокою врожайністю. У середині 1880-х рр. власник помер, залишивши своєму єдиному синові Чеславу багатий маєток і значні капітали. При молодому влас- никові Ч.Здзеховському заведені раніше порядки зберігалися, і навіть, коли у 1890 р. він змушений був продати його, господарство опинилося в надійних 25 Там же. – С.64. 26 Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини. – С.72–73. 27 Киевлянин. – 1892. – 19 февраля. – №50; Земледелие. – 1898. – №17. – С.259–260. 28 Земледелие. – 1898. – №18. – С.279. 29 Там же. – №19. – С.297–298. Український історичний журнал. – 2013. – №3 120 Н.Й.Романюк руках нових господарів та орендаторів – С.Мерінґа і К.Блажковського, котрі продовжили справу своїх попередників30. Уміло господарював О.Русанівський у маєтку, що складався з двох еконо- мій – Гришевки (895 дес.) і Будки (1049 дес.) Вінницького повіту Подільської ґубернії31. У той час, як інші втрачали прибутки й банкрутували, він, доклада- ючи свій досвід і працю, переніс кризу майже без втрат. У маєтку також пра- цювали млин, цегельня та винокурня32. Помітну роль в економічному житті Правобережної України другої поло- вини XIX – початку XX ст. брало російське дворянство, у тому числі іноземно- го походження. У переважній більшості його представники володіли землею, а найбільш поширеними видами підприємницької діяльності були винокурін- ня і помел зерна. Так, Демидови Сан-Донато мали борошномельні й цукро- ві заводи в Київській ґубернії. Князь П.Демидов Сан-Донато певний час був головою Товариства сприяння промисловості та торгівлі. На початку ХХ ст. власниця Ільїнецького маєтку (Липовецький повіт) княгиня К.Демидова Сан- Донато головний прибуток отримувала від вирощування пшениці, цукрових буряків і насінництва. У землеробстві практикувалася п’ятипільна сівозміна. Поряд із цим у маєтку працювали 1 цукровий завод і 2 млини33. На Волині активну підприємницьку діяльність вели графські родини Броель- Плятерів і вихідці з польської Померанії Гуттен-Чапські. Станом на 1913 р. бра- ти Ігнат, Антон і Віктор Броель-Плятери мали у власності 29 624 дес. землі в Домбровиці Рівненського повіту. У маєтку на хуторі Воробин працювали вино- курний і лісопильний заводи. Графи Станіслав і Микола Чапські у Мирополі Новоград-Волинського повіту (5788 дес.) поєднували виробництво сільськогоспо- дарської продукції з її переробкою. Тут працювали ґуральня та млин34. Сталі прибутки отримували представники родини Єнні, які мали у влас- ності земельні угіддя та промислові підприємства. Зокрема, господарство Ф.Єнні (2025 дес.) було розташоване на землях сіл Кам’яногірка й Копіївка Липовецького повіту Київської ґубернії. Головний прибуток Ф.Єнні отри- мував від цукрових буряків, цукрового насінництва та озимої пшениці. Практикувалися восьми- та десятипільні сівозміни. Із галузей тваринництва розвинутим було свинарство. У господарстві утримували 300–400 свиней (що- річна реалізація на ринку від 100–450 голів давала прибуток до 3000 руб.). У маєтку функціонували цукровий і цегельний заводи35. За відомостями 1913 р., Ф.Ф., Ф.Г. і Г.Г. Єнні були співвласниками Кальницького цукрового заводу Київської ґубернії і, відповідно, членами прав- ління товариства. Г.Г.Єнні був головою правління Янушпільського цукрово- го заводу Волинської ґубернії; співвласником і членом правління товариства 30 Земледелие. – 1898. – №16. – С.244. 31 Там же. – №11. – С.165. 32 Там же. – №12. – С.181. 33 Материалы по аграрно-экономическому исследованию Юго-Западного края… – С.77. 34 Список землевладельцев и арендаторов Волынской губернии... – 270 с.; Памятная книжка Волынской губернии на 1915 г. // Сведения о фабриках, заводах и мельницах 1913 г. – Житомир, 1915. 35 Материалы по аграрно-экономическому исследованию Юго-Западного края… – С.69. Український історичний журнал. – 2013. – №3 Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України ... 121 Хреновецького й Венедичанського цукрових заводів Подільської ґубернії. Ф.Г. і Г.Г. Єнні були співвласниками Кам’яногірського цукрового заводу та членами правління товариства «Соб». Крім того, Ф.Г. і Г.Г. Єнні орендували Пивецьку і Пієвську цукроварні в Канівському повіті Київської ґубернії – у то- вариства Романівських цукрових заводів36. Успішним підприємцем зарекомендував себе барон А.Маас – власник Деребчинського маєтку в Ямпільському повіті на Поділлі. Його багатогалузе- ве і зразкове в технічному плані господарство з насіннєвим виробництвом, до- слідним полем, сільськогосподарською хімічною лабораторією, племінним ско- тарством було пов’язане з власним цукровим заводом37. За інтенсивністю господарювання в північній частині Київської ґубер- нії слід згадати маєток М.Дурасова (попередній власник – М.К. фон Мекк) Копилов, де займалися головним чином високопродуктивним молочним гос- подарством. Молоко тут переробляли на масло й казеїн, які збували в Києві. Поголів’я корів доходило до 700. Побічні продукти молочного виробництва зго- довувалися свиням, число яких досягало 30038. Значні обсяги сільськогосподарської продукції виробляли на ринок і господарства заможних селян. Розвитку підприємливості, підвищенню при- бутковості сприяло одержання у процесі здійснення столипінської аграр- ної реформи права на зведення земель в єдине ціле – відруб, а також на земельний наділ під заснування хутірського господарства. Відомо, що до 1906 р. в українських ґуберніях існувало багатосмужжя, черезсмужжя і сер- вітути, які створювали труднощі у землекористуванні. Столипінська рефор- ма на українських землях, де вже було чимало заможних селян, мала по- зитивні наслідки. Так, у звіті Дубненської повітової землевпорядної комісії Волинської ґу- бернії за 1908 р. відзначалося, що з 55 обстежених хуторів 15 хутірських і від- рубних господарств «достатньо стійкі», за розмірами земельної площі не від- різнялися від середнього селянського володіння і мали від 7 до 15 дес. орної землі. У цих господарствах впроваджено поліпшену сівозміну з багаторіч- ними бобовими травами. Обробіток, догляд і збирання врожаю проводиться сільськогосподарськими машинами. Використовувався він для забезпечен- ня сім’ї продуктами харчування, а залишки реалізовуються у середньому на суму 100–700 руб. Ішлося про хутірські господарства Й.Студеного, В.Новака біля с. Молодаво, Ф.Бача, Й.Бачовського біля с. Жорнова, С.Горбового (ху- тір Марковщина), В.Воляника (хутір Діброва), а також відрубні господар- ства Й.Кудрни (с. Боцанівка), І.Михаловського та І.Коларжа (с. Ульбарів), К.Лоукотки та В.Берана (с. Озирко), А.Вотави (с. Спасів), А.Гаврилюка й А.Морозова (с. Пащиха)39. 36 Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – №7642, 7676, 7697–7698, 7797, 7839 (Д). 37 Отчёт о работах комиссии по описанию имений, учреждённой при Киевском обществе с/х // Киевлянин. – 1892. – 19 февраля. – №50. 38 Труды комиссии по изучению хозяйств Юго-Западного края. – С.34; Киевлянин. – 1892. – 19 февраля. – №50. 39 ДАЖО. – Ф.226. – Оп.1. – Спр.47. – Арк.319–343. Український історичний журнал. – 2013. – №3 122 Н.Й.Романюк Проте індивідуальне ведення господарства в той час мало і свої неґативи: нестача коштів для придбання техніки, насіння, відсутність у належному об- сязі об’єктів соціальної інфраструктури (доріг, навчальних, лікувальних, тор- гівельних і побутових закладів), виснажлива праця членів родини господаря. Типовим у цьому плані було господарство Я.Бродецького – ферма Леонівна біля с. Улашанівка Острозького повіту Волинської ґубернії. Із вирощеного вро- жаю хазяїн продавав щорічно продукції на суму 1024 руб. та худоби – на суму 1474 руб. Чистий прибуток становив 1162 руб. Як зазначав у своєму обстежен- ні С.Дзянотт де Кастелятті, прибутковість господарства могла бути більшою. Причина полягала в тому, що землеробство велося за трипільною системою, не було достатньої кількості кормів, лише незначна частина полів підживлю- валася гноєм. Робився висновок про «велику працездатність господаря і його сім’ї, яка важко працювала, але до числа підприємливих людей господаря від- нести не можна»40. Прибутковою галуззю в досліджуваних ґуберніях, особливо на Волині, ста- ло вирощування й переробка хмелю. Наприкінці ХІХ ст. у Волинській ґубер- нії місцеві чехи вирощували 70% усього хмелю Російської імперії. Кращі план- тації були у чеських поселеннях Глинську, Квасилові (Рівненський повіт), Княгининому, Милуші й Теремнові (Луцький повіт), Волковиях, Рогізному, Мирогощі, Семидубах, Малині та Підгайцях (Дубенський повіт)41. Із середини ХІХ ст. тривав процес заснування пивзаводів у Новограді-Волинську, Рівному, Горошках (нині Володарськ-Волинський), Мирополі, Кодні та ін. Зокрема, 1878 р. броварню у Житомирі відкрили Й.Махачек і Т.Богдан Янса. У 1903 р. у с. Крошня Чешська (нині в межах Житомира) І.Альбрехт заснував пивовар- ний завод «Волинь», продукція якого була удостоєна високих нагород на росій- ських і зарубіжних виставках. Отримання прибутку виробником тієї чи іншої продукції залежало від ба- гатьох факторів. Одним із головних була наявність ринків збуту і їх місцезна- ходження (чим ближче – тим вигідніше). Зрозуміло, що важливими спожива- чами продуктів харчування були міста. На початку ХХ ст. в околицях Києва функціонувало 5 великих молочних господарств. Середніх було також не біль- ше 5, із них найкращі – Сингаївського на хуторі Бузівка та Бакуновського у Броварах. Надійними постачальниками молока для Києва були селянські гос- подарства Київської й Чернігівської ґуберній, з яких щодня на київські ринки надходило молоко, вершки, м’який сир і масло42. Промислові підприємства знаходилися переважно у сільській місцевості й переробляли продукцію землеробства, тваринництва, деревину та корисні ко- палини. Про результати господарювання сільських підприємців у Київській, Подільській і Волинській ґуберніях свідчить зростання обсягів промислового виробництва – переважно за рахунок цукрової, винокурної і борошномельної галузей, які в умовах краю були найбільш вигідними для виробничої діяль- ності (див. табл.). 40 ДАЖО. – Ф.226. – Оп.1. – Спр.47. – Арк.689 зв. 41 Там само. – Арк.8. 42 Киевлянин. – 1902. – 11 ноября. – №312. Український історичний журнал. – 2013. – №3 Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України ... 123 Динаміка зростання виробництва у цукровій, борошномельній та винокурній промисловості Правобережжя (руб.)43 Ґубернія Цукрова промисловість Борошномельна промисловість Винокурна промисловість 1861 р. 1911 р. 1861 р. 1911 р. 1861 р. 1911 р. Київська 12 355 501 176 939 625 86 949 22 517 000 2 036 983 24 779 759 Подільська 910 882 85 860 352 – 6 937 659 1 855 286 6 262 775 Волинська 1 277 321 12 272 000 – 23 013 864 1 263 139 6 358 414 Разом 14 543 704 275 071 977 86 949 52 468 523 5 155 408 37 400 948 Продукція цукрової, винокурної та борошномельної галузей станови- ла найбільшу частку у загальному обсязі промислового виробництва ґубер- ній краю (78,2%, або 19 786 061 руб. у 1861 р., 81,6%, або 164 539 774 руб. у 1901 р. і 93,2%, або 364 941 448 руб. у 1911 р.). Так, на Київщині 1911 р. у цих галузях було вироблено продукції на суму 224 236 384 руб., що становило 96,3% загального обсягу промислового виробництва ґубернії; на Поділлі від- повідно – на суму 99 060 786 руб., тобто 93,9% загального обсягу; на Волині – 41 644 278 руб., або 78,3%44. Більше половини у структурі фабрично-заводського виробництва краю зай- мало виробництво цукру: у 1861 р. – 57,5%, у 1871 р. – 66,2%, у 1901 р. – 60,9%, у 1911 р. – 70,3%45. У цукровій промисловості обсяг виробленої продукції зріс з 14 543 704 руб. у 1861 р. до 275 071 977 руб. у 1911 р., або майже в 19 разів. Південно-Західний край став головним цукробуряковим реґіоном Російської ім- перії. Становлення його як центру цукрового виробництва перебувало у зв’язку з розвитком торгового землеробства на базі бурякосіяння. У ґуберніях краю зо- середжувалася найбільша кількість цукрових заводів, і вони були найпотужні- шими порівняно з підприємствами інших галузей промисловості краю. Перше місце за обсягами виробництва цукру в Україні зай мала Київщина. Із середини 1860-х рр. у цукровій промисловості почали виникати пайо- ві товариства. Так, у 1913–1914 рр. зі 148 цукрових заводів, які працювали в ґуберніях Південно-Західного краю, власниками 93 (майже 70%) були то- вариства46. Створення об’єднань підприємців – пайових товариств поясню- ється тим, що для розвитку потужностей (будівництво, технічне оснащення) 43 Складено за: 1) Київська ґубернія: 1861 р.: Российский государственный исторический архив (далі – РГИА). – Ф.1281 – Оп.6. – Д.28; 1911 р.: Памятная книжка Киевской губернии на 1913 г. – К., 1912. – С.60–62; 2) Подільська ґубернія: 1861 р.: РГИА. – Ф.1281. – Оп.6. – Д.16; 1911 р.: Обзор По- дольской губернии за 1911 г. – Каменец-Подольский, 1912. – С.37–53; 3) Волинська ґубернія: 1861 р.: РГИА. – Ф.1281. – Оп.6. – Д.6; 1911 р.: Обзор Волынской губернии за 1911 г. – Житомир, 1912. 44 Підрах. за даними табл. 45 Підрах. за: РГИА. – Ф.1281. – Оп.6. – Д.16, 28, 61; ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.51. – Спр.375. – Арк.6, 63, 166, 168; Обзор Киевской губернии за 1901 г.; Обзор Подольской губернии за 1901 г.; Памятная книжка Волынской губернии на 1903 г.; Памятная книжка Киевской губернии на 1913 г; Обзор Подольской губернии за 1911 г.; Обзор Волынской губернии за 1911 г. 46 Підрах. за: Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – №7626–7642 (Д), 7656–7734 (Д), 7792–7844 (Д). Український історичний журнал. – 2013. – №3 124 Н.Й.Романюк необхідні були чималі кошти, що не завжди під силу окремому власникові. Крім того, такі об’єднання були стійкішими в конкурентній боротьбі. Значні прибутки отримували підприємці, яким удалося створити потужні механізова- ні заклади, запровадивши прогресивну як для того часу технологію виробниц- тва. Більшість із них перебувала в Київській ґубернії47. Уміння постійно шукати економічну вигоду було характерним для това- риств, у чиїй власності перебувало декілька цукрових заводів. Так, Тульсько- Черкаське товариство цукрових заводів (Черкаський завод Київської, Тульський – Тульської, Михайлівський і Воронезький – Чернігівської ґуберній та Боровська лісопильня Могилівської ґубернії) було найбільшим виробником цукру не тільки в Південно-Західному краї. Зокрема, на Черкаському рафі- надному заводі річне виробництво складало 8 660 716 руб. – це майже стільки, скільки виробляли 13 цукрових заводів Волинської ґубернії в 1895 р. На за- воді у три зміни працювало 2800 робітників. Підприємство було обладнане 6 паровими, 25 електричними двигунами загальною потужністю 700 кінських сил. Прибутковому веденню виробництва сприяла злагоджена робота підпри- ємців. До складу правління товариства, яке знаходилося в Києві, входили го- лова – Б.Ханенко, члени – Н. і Ф. Терещенки, В.Ханенко, М.Шестаков. Воно мало склади готової продукції в Москві, Орлі, Самарі, Томську, Владивостоку. Великими обсягами виробництва відзначалося Товариство Корюківських цукрових заводів (Лебединський – у Київській, Корюківський і Орловсько- Спаський – у Чернігівській, Заливанщинський – у Подільській ґуберні- ях). Зокрема, на Лебединському цукрозаводі працювало 1325 робітників, які вироб ляли 2 млн пуд. рафінаду в рік. Олександрівському товариству цу- крових заводів належали Матусовський і Райгородський – у Київській, Но- во селецький – у Волинській, Старинський – у Полтавській, Одеський – у Херсонській ґуберніях. Крім того, товариство орендувало Заливанщинський цукрозавод Подільської ґубернії. До складу правлінь обох товариств входили С.Рафалович, А.Френкель, А.Покотилов, А.Гольденберґ, А.Добрий. Потужним виробником став Київський цукрово-рафінадний завод, влас- ником якого було товариство, до складу правління котрого входили Р.Раузер, П.Скорделі, Р.Столенверк, В.Васильєв, І.Каленський. Тут працювало 1300 ро- бітників, а обсяг річного виробництва становив 11 млн 435 тис. руб. Товариство Григорівського цукрового заводу (с. Григорівка Київського повіту) теж отриму- вало великі прибутки. На підприємстві працювало 1513 робітників, а його скла- ди були в Києві, Кременчуці, Катеринославі, Ашхабаді, Баку, Катеринбурзі, Самарі, Саратові. У Подільській ґубернії підприємницький хист, уміння отримувати прибут- ки проявляли товариства Хреновецького і Вендичанського, Тростянецького, Могилянського цукрових заводів, яким належало по два підприємства. Великі капітали у цукровиробництві отримували також товариства цукро- вих заводів: Ялтушківського (Ялтушків Могилівського повіту), Гнівансь ко го 47 Підрах. за: Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – №7637, 7667, 7681, 7684, 7689, 7703, 7729, 7797, 7802, 7804, 7813, 7814, 7821, 7836, 7844 (Д); Памятная книжка Волынской губернии на 1915 г. – С.258–314. Український історичний журнал. – 2013. – №3 Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України ... 125 (Гнівань Вінницького повіту), Городоцького (Городок Кам’янецького по- віту), Корделівського (Корделівка Вінницького повіту), Могилянського і Красносілківського (с. Могильно, м. Сальково, с. Красносілка Гайсинського повіту). Найбільшим серед них був Ялтушківський цукровий завод, на яко- му працювало 1000 робітників, а в рік вироблялося 500 тис. пуд. цукру-піску й 1 млн пуд. рафінаду. До складу правління, яке знаходилося в Києві, входи- ли М.Зайцев, Л.Френкель, А.Бродський. Основний капітал становив 1 млн 400 тис. руб. Простежимо історію та складові отримання прибутку Корделівського цу- крового заводу, заснованого в 1840 р. одним із перших на Поділлі48. У 1890-х рр. виникло Товариство цукровиків «Корделівка», яке перебувало у значній еконо- мічній залежності від іноземців, майже третиною паїв володів німецький під- даний В.Рау. Власники заводу збільшували плантації цукрових буряків, удо- сконалювали процес виробництва, що сприяло зростанню прибутків49. Лише за один рік, із 1 березня 1904 по 1 березня 1905 рр., підприємці одержали 199,7 тис. руб. прибутку, з яких 60 тис. руб. дісталося В.Рау. На величину прибутків впливало зниження заробітної плати, високі штрафи та використання деше- вої сировини. На заводі не дбали про техніку безпеки, про що свідчать довгі списки у книзі потерпілих унаслідок нещасних випадків. Характерною особливістю діяльності найбільш підприємливих промислов- ців цукрової галузі краю було те, що вони брали участь у роботі правлінь кіль- кох товариств із метою отримання великих прибутків. Зокрема, М.Зайцев був членом правлінь товариств цукрозаводів Григорівського у Київській, Вище- Олчедаївського, Барського, Калинівського, Ялтушківського – у Подільській ґуберніях; Б.Зайцев – Барського й Калинівського на Поділлі; Л.Френкель – Джуринського, Вище-Олчедаївського, Калинівського, Ялтушківського – у Подільській ґубернії; А.Френкель – Корюківського, Олександрівського, Сте- па нець кого – на Київщині; К.Ярошинський – Гніванського, Корделівського, Чар номинського – у Подільській; М.Гальперін – Ходорківського, Бугаївського, Скомороського – у Київській ґуберніях. У пореформений період важливе місце в економіці досліджуваних ґуберній займала винокурна промисловість, яка також характеризувалася зростанням обсягів виробництва продукції – з 5 155 408 руб. у 1861 р. до 37 400 948 руб. у 1911 р. (у понад 7 разів). На відміну від цукрової галузі в ґуральництві було багато дрібних підприємств із низьким рівнем технічного оснащення. Так, у Проскурівському повіті Подільської ґубернії в 1912 р. працювали малі ви- нокурні заводи (5–7 робітників), котрі належали поміщикам Б.Билинському (с. Дзеленчи), Н.Кивецькому (с. Коритне), Ютке (с. Юлимівка), Радловському (с. Райківці), Орловському (с. Стара Соколівка)50. У винокурній галузі прибуткові підприємства (з числом робітників 20–45) створили: у Київській ґубернії – К.Балашова (с. Байбузи Черкаського повіту), 48 Державний архів Хмельницької області (далі – ДАХмО). – Ф.241. – Оп.1. – Спр.487. – Арк.4–5. 49 Державний архів Вінницької області. – Ф.6. – Оп.1. – Спр.12. – Арк.211. 50 ЦДІАК України. – Ф.301. – Оп.1. – Спр.1565. – Арк.2. Український історичний журнал. – 2013. – №3 126 Н.Й.Романюк Л.Куценогий і М.Шпільберґ (м. Іваньки Уманського повіту), Ф.Росцишевський (с. Косарі Чигиринського повіту), С.Мерінґ (с. Овечаче Бердичівського пові- ту); у Подільській ґубернії – княгиня М.Щербатова (м. Немирів Брацлавського повіту), А.Алтман (м. Ладижин Гайсинського повіту), князь О.Орлов (м. Че- че ль ник Ольгопільського повіту), К.Раллі (м. Браїлів Вінницького повіту), М.Тарутін (м. Вінниця)51. Вирощування зернових, необхідність забезпечення борошном і крупами, зростаючі харчові потреби населення створювали умови для розвитку борош- номельної промисловості, яка стала досить прибутковою галуззю для підпри- ємців. За період із 1861 по 1911 рр. обсяг виробництва у борошномельно- круп’яній промисловості значно зріс – з 186 тис. 949 руб. у 1861 р. до 53 млн 551 тис. руб. у 1911 р.52 Тут у ще більшій мірі дрібне виробництво існувало по- ряд із великим. За обсягами товарного виробництва виділялися вдосконалені потужні па- рові млини в Києві. Найбільшим серед них було підприємство Акціонерного товариства, до складу правління котрого входили Л. Та А. Бродські, А.Гольденберґ, а основний капітал становив 2,5 млн руб. Тут працювало 150 ро- бітників, річне виробництво складало 4 млн руб., перемол – 3 млн пуд. Млин Акціонерного товариства Я.Кельбера і синів та млин О.Сергєєва щорічно ви- робляли продукції на суму 2 млн руб. кожен, перемелюючи по 1,5–2 млн пудів пшениці та жита. По 600–800 тис. пудів зернових щорічно перемелювали мли- ни: у Київській ґубернії – Н.Головчинер (с. Турбове Бердичівського повіту), К.Красномовид (хут. Красномовид Бердичівського повіту); у Подільській ґубер- нії – С.Авербуха (с. Соколець Брацлавського повіту); на Волині – Н.Оржевської (м. Нова Чортория Новоград-Волинського повіту), П.Гутовського (с. Радовичі Володимир-Волинського повіту)53. Про активізацію підприємницької діяльності свідчив розмах промисло- вого будівництва наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Зокрема, у матеріалах Подільського ґубернського правління за 1902 р. ішлося про закладання вино- курних заводів С.Кузьминського у с. Згорки, Б.Ґлембоцького в с. Іванківцях (Літинський повіт), М.Ролієвської у с. Янківці, про будівництво суконних фаб- рик І.Закаве та Г.Клюке в Дунаївцях Ушицького повіту, Порай-Кашиця у с. Свинна Летичівського повіту, шкіряних заводів А.Ковича в Барі, С.Ба ра- ви у Вінниці, миловарних підприємств Б.Боцмана у Старій Ушиці та М.Харц- мана у Проскурові54. Таким чином, підприємництво в аграрному секторі Правобережжя набу- вало дедалі більшого поширення, стаючи важливим чинником прискорення економічного розвитку. Найбільш прибутковим було вирощування зернових 51 Романюк Н.Й. Підприємницька діяльність у промисловій сфері губерній Південно- Західного краю // Історія в контексті історизму: Мат. наук. конф., Київ, 17 вересня 2009 р. – К., 2009. – С.37. 52 Підрах. за: РГИА. – Ф.1281. – Оп.6. – Д.16, 28; Памятная книжка Киевской губернии на 1913 г.; Обзор Подольской губернии за 1911 г.; Обзор Волынской губернии за 1911 г. 53 Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – №255, 268, 810, 840–841, 846, 890, 1574 (Д). 54 ДАХмО. – Ф.227. – Оп.1. – Т.5. – Спр.6105–6108, 6111–6114, 6116–6118, 6121, 6124. Український історичний журнал. – 2013. – №3 Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України ... 127 культур, цукрових буряків, картоплі, хмелю, цукрова, борошномельна, вино- курна галузі промисловості. Локомотивом інтенсифікації виробництва ви- ступали підприємці-аграрії – переважно поміщики, купці, заможні селяни. Основою економічного розвитку було велике землеволодіння підприємливих поміщиків, які опанували ефективний метод господарювання – поєднання сільськогосподарського та промислового виробництв. Значну частину аграрної продукції давали на ринок і селянські господарства, підвищуючи врожайність у рослинництві та продуктивність тваринництва, опановуючи «премудрості» конкурентної боротьби й уміння отримувати прибуток. Позитивно вплинула на подальший розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі й під- приємницької діяльності інтеґрація у систему економічних відносин ґуберній Правобережжя поляків, євреїв, німців, чехів. The author analyses the agricultural entrepreneurship development during the period of modernization 1861–1914 (the archival and scientific materials of Kyiv, Podillia and Volyn’ provinces). Special attention is paid to the role of rural entrepreneurs of the provinces under study in the development of farming, animal husbandry and processing industry. Keywords: agriculture, modernization, entrepreneurship, profit.

Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Репозитарії

Схожі ресурси