Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування)
На матеріалах родинного листування П.Скоропадського розкривається його сприйняття Першої світової війни, в якій він брав найбезпосереднішу участь, розглядаючи її як важку, невдячну справу. Не гнався за чинами, мріючи залишити після війни службу. До німців ставився з певною повагою, визнаючи їхню з...
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106610 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) / Г.В. Папакін // Український історичний журнал. — 2013. — № 3. — С. 80-97. — Бібліогр.: 86 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106610 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1066102025-02-23T19:02:45Z Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) The World War I in Reflection by P.Skoropads’kyi (Based on Private Correspondence) Папакін, Г.В. Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського На матеріалах родинного листування П.Скоропадського розкривається його сприйняття Першої світової війни, в якій він брав найбезпосереднішу участь, розглядаючи її як важку, невдячну справу. Не гнався за чинами, мріючи залишити після війни службу. До німців ставився з певною повагою, визнаючи їхню завзятість та дисципліну, але жодної згадки про можливість перемоги Німеччини в його листах немає. Спростовуються також поширені стереотипи про властолюбство, кар’єризм, політичне невігластво майбутнього гетьмана України. It’s reveals at the materials of P.Skoropads’kyi family correspondence his perception of World War I which he departed at the front from the first to the closing date. It will be that he perceived war as heavy, ungrateful business, did not hunt for ranks, but dreamed to leave military service after war. To Germans as opponents regarded with certain respect, acknowledging their persistence, discipline, but not a single mention about possibility of victory of Germany in his letters is not. Other myths are refuted also – in relation to ambition, careerism, political ignorance of the future Hetman of Ukraine. 2013 Article Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) / Г.В. Папакін // Український історичний журнал. — 2013. — № 3. — С. 80-97. — Бібліогр.: 86 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106610 355.486 «1914/1917» uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського |
| spellingShingle |
Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського Папакін, Г.В. Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) Український історичний журнал |
| description |
На матеріалах родинного листування П.Скоропадського розкривається його
сприйняття Першої світової війни, в якій він брав найбезпосереднішу участь,
розглядаючи її як важку, невдячну справу. Не гнався за чинами, мріючи залишити після війни службу. До німців ставився з певною повагою, визнаючи їхню завзятість та дисципліну, але жодної згадки про можливість перемоги Німеччини
в його листах немає. Спростовуються також поширені стереотипи про властолюбство, кар’єризм, політичне невігластво майбутнього гетьмана України. |
| format |
Article |
| author |
Папакін, Г.В. |
| author_facet |
Папакін, Г.В. |
| author_sort |
Папакін, Г.В. |
| title |
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) |
| title_short |
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) |
| title_full |
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) |
| title_fullStr |
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) |
| title_full_unstemmed |
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) |
| title_sort |
перша світова війна в рефлексії п.скоропадського (за матеріалами приватного листування) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106610 |
| citation_txt |
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського (за матеріалами приватного листування) / Г.В. Папакін // Український історичний журнал. — 2013. — № 3. — С. 80-97. — Бібліогр.: 86 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT papakíngv peršasvítovavíjnavrefleksíípskoropadsʹkogozamateríalamiprivatnogolistuvannâ AT papakíngv theworldwariinreflectionbypskoropadskyibasedonprivatecorrespondence |
| first_indexed |
2025-11-24T14:30:41Z |
| last_indexed |
2025-11-24T14:30:41Z |
| _version_ |
1849682445281001472 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Приватні листи відомих осіб виступають цінним джерелом досліджен-
ня їхньої ролі в певних історичних подіях, а також – сприйняття ними по-
дій, що вплинули на хід світової історії. Якщо мемуари та щоденники таких
діячів можна вважати (за В.Винниченком) «автофільмом, який готують для
публіки»1, де головний герой виступає в повному ґримі, декламуючи проду-
мані монологи, то листи варто порівняти з миттєвою фотографією. Герой на
них – без зайвих прикрас, і, якщо це людина відверта, говорить про те, що
думає в даний момент. У сучасній епістолології існує чимало визначень листа
як окремого різновиду історичної пам’ятки. Дещо різниться його оцінка в лі-
тературо-, джерело- та архівознавстві. Дефініції листа знаходимо в теоретич-
них працях М.Дмитрієнко, І.Войцехівської, В.Ляхоцького, М.Коцюбинської,
В.Кузьменка та ін.2 Варте уваги визначення, наведене в кандидатській дисер-
тації І.Старовойтенко: «Лист – це джерело особового походження, що має діало-
гічну форму, передбачає наявність кореспондента та адресата, які роз’єднані
відстанями, але пов’язані спільними інтересами чи справами, що спонукали
їх до необхідності епістолярної комунікації з урахуванням архітектоніки лис-
тування певної доби. Автор уважає спонукальний мотив основною умовою лис-
тування, це могли бути і взаємні симпатії, і приятельство, і спільні погляди та
справи, і засіб спілкування»3. У цьому визначенні не згадується така важлива
* Папакін Георгій Володимирович – доктор історичних наук, старший науковий
співробітник Інституту історії України НАНУ, відділ спеціальних галузей історичної науки
та електронних інформаційних ресурсів
E-mail: hpapakin@gmail.com
1 Винниченко В.К. Щоденники // Київська старовина. – 2000. – №4. – С.74.
2 Войцехівська І.Н., Ляхоцький В.П. Епістолологія: Короткий історичний нарис. – К., 1998. –
52 с.; Дмитрієнко М., Войцехівська І. Епістолографія (епістолологія) як наука історичного ци-
клу // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики. – Ч.2. – К., 1998. – С.23–45;
Коцюбинська М. Зафіксоване і нетлінне: Роздуми про епістолярну творчість. – К., 2001. – 300 с.;
Кузьменко В.І. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20–50-х рр.
ХХ ст. – К., 1998. – 306 с.
3 Старовойтенко І.М. Листування Євгена Чикаленка як історичне джерело: Дис. ... канд.
іст. наук. – К., 2004. – С.22.
УДК 355.486 «1914/1917»
г.в.ПаПакін *
ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА В РЕФЛЕКСІЇ П.СКОРОПАДСЬКОГО
(за матеріалами приватного листування)
На матеріалах родинного листування П.Скоропадського розкривається його
сприйняття Першої світової війни, в якій він брав найбезпосереднішу участь,
розглядаючи її як важку, невдячну справу. Не гнався за чинами, мріючи залиши-
ти після війни службу. До німців ставився з певною повагою, визнаючи їхню за-
взятість та дисципліну, але жодної згадки про можливість перемоги Німеччини
в його листах немає. Спростовуються також поширені стереотипи про власто-
любство, кар’єризм, політичне невігластво майбутнього гетьмана України.
Ключові слова: П.Скоропадський, Перша світова війна, ґвардія, кавалерія, воєнні дії.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського ... 81
частина епістолярію, як родинне листування з його особливостями, характе-
ром, спонукальними мотивами, тісним зв’язком із родинними відносинами
та стосунками всередині сім’ї. Надто це характерно для листів, адресованих
близьким або однодумцям.
Щирою й відкритою в листуванні з рідними людиною був гетьман України
Павло Скоропадський, а спорідненою душею стала для нього дружина
Олександра (з роду Дурново), з якою він побрався у січні 1898 р. Вони прожи-
ли у шлюбі 47 років. Весь цей час у П.Скоропадського не було, мабуть, більш
довіреної особи, ніж його друга половинка. Саме їй він повіряв найпотаємніші
думки, відверто говорив про свої враження, наміри та сподівання.
Листування з Олександрою Петрівною, розпочавшись 1895 р., тривало
практично все життя гетьмана. Особливо активним воно ставало під час три-
валих від’їздів чоловіка – у справах власного господарства, служби та, звісно
ж, у період російсько-японської 1904–1905 та Першої світової 1914–1918 рр.
війн. Обов’язковими супутниками його тоді були листи від дружини й щоден-
ник, який він вів до кінця 1917 р. Про щоденники з обох воєн, перший з яких
не так давно віднайдено в Російському державному архіві давніх актів4, а дру-
гий ще не виявлено, нам уже доводилося писати та навіть реконструювати
зміст останнього5.
Листи й щоденники П.Скоропадського генетично пов’язані між собою.
Щоденник російсько-японської війни народився з листів, які відсилалися не-
реґулярно й дуже довго перебували в дорозі6. У листах із Першої світової май-
бутній гетьман, не завжди наважуючись говорити про небажане для сторон-
нього ока або докладно розкривати якісь події, зазначав: «Усе в мене написано
у щоденнику день у день»7. Дружина, відповідаючи йому, умістила в одному з
листів як додаток фраґмент свого щоденника за ключові дні (23 лютого – 3 бе-
резня 1917 р.) Лютневої революції в Росії8.
Подружнє листування Скоропадських виступає самостійним джерелом.
Зрозуміти вчинки російського ґенерала та українського гетьмана, його наміри
й справжні погляди навіть у питаннях державної ваги, нарешті змалювати со-
ціально-політичний портрет П.Скоропадського без вивчення його листів до дру-
жини неможливо9. Це справедливо й для періоду Першої світової війни, адже
попри велику кількість біографічних досліджень про цю постать діяльність
4 Див.: Папакін Г. Невідомий щоденник Павла Скоропадського періоду російсько-японської
війни 1904–1905 рр. // Архіви України. – 2006. – №1/6. – С.412–416.
5 Див.: Папакін Г. Архів Скоропадських: Фамільні архіви української еліти другої поло-
вини XVII–XX ст. та архівна спадщина роду Скоропадських. – К., 2004. – С.298–306; Його ж.
Щоденники Павла та Олександри Скоропадських 1904–1917 рр.: історія ведення, зберігання;
спроба реконструкції // Архівознавство, археографія, джерелознавство: Міжвід. зб. наук. праць. –
Вип.3: Джерелознавчі дисципліни. – К., 2001. – С.433–446.
6 Папакін Г. Архів Скоропадських... – С.298.
7 Лист П.Скоропадського дружині від 01.08.1914 р. (тут і далі всі дати в листах – за ста-
рим стилем; див.: Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК
України). – Ф.1219. – Оп.2. – Спр.696. – Арк.57 зв.).
8 Лист О.Скоропадської чоловікові від 07.03.1917 р. (див.: Там само. – Спр.468. – Арк.11–
14 зв.; опубл.: Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина: Історико-
архівні нариси. – К., 2003. – С.245–249).
9 Папакін Г. Архів Скоропадських... – С.285.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
82 Г.В.Папакін
П.Скоропадського в ті роки досі не те що не стала об’єктом окремого наукового
дослідження, а взагалі практично не розкрита бодай у загальних рисах. Не в
останню чергу така невтішна картина пов’язана з недостатністю джерельної
бази теми. Офіційні документи частин і з’єднань, якими командував ґенерал-
майор (з літа 1916 р. – ґенерал-лейтенант) П.Скоропадський, документи ґене-
рального штабу, верховного головнокомандування та військового міністерства
Російської імперії, що зберігаються нині в Російському державному військово-
історичному архіві, мають при цьому непересічне значення. Але службові та
особисті листи за 1914–1917 рр., насамперед листування з дружиною, менше –
з братом Михайлом, також служать невичерпним і досі не актуалізованим дже-
релом. Неабияке значення має той факт, що переважна частина цієї кореспон-
денції не відсилалася звичайною поштою, а передавалася довіреними особами
(«з оказією») або спеціальними посланцями, тобто не проходила військової цен-
зури. Відтак, учасникам листування не було потреби щось приховувати: думки
та враження викладалися щиро, не зважаючи на особу.
Отже з різноманітних тем подружнього листовного діалогу спробуємо ви-
окремити рефлексії П.Скоропадського щодо світової війни, в якій він брав
особисту участь від самого її початку та майже до кінця. Із цього можна буде
зробити висновок і щодо ролі світового збройного конфлікту у житті майбут-
нього гетьмана, його впливу на розвиток світогляду останнього. Зрозуміло, що
погляди П.Скоропадського на війну – її характер, тривалість, спрямованість
та можливі наслідки – не були сталими, змінюючись упродовж трьох років
фронтового життя.
Перша світова війна розпочалася, як відомо, 28 липня (15 липня за юлі-
анським календарем, яким користувалися в Російський імперії) 1914 р. Цьому
передували майже півтора місяці переговорів, дипломатичних маневрів, нот
та ультиматумів після вбивства у Сараєві спадкоємця австро-угорського пре-
столу ерцгерцоґа Франца-Фердинанда. Із цього приводу в листі від 14 черв-
ня ґенерал П.Скоропадський, командир Кінного лейб-ґвардії полку (з 1911 р.)
та тимчасовий начальник зведеної ґвардійської кінної бриґади у складі
Кавалерґардського та Кінноґвардійського полків, писав дружині:
«Тут усі тільки й говорять про вбивство ерцгерцоґа. Який у вас
настрій, що каже Маша (М.Васильчикова, родичка Скоропад-
ських, в австрійському маєтку якої тоді перебували дружина та
діти – Г.П.)? У нас бояться ускладнень Австрії зі Сербією, це за-
грожувало б усілякими наслідками»10.
Усі події передодня війни П.Скоропадський сприймав в офіційному руслі:
Росія зобов’язана виступити проти Австро-Угорщини – на захист Сербії. У лип-
ні він писав дружині:
«Ми, хто пролив стільки крові за ту ж таки Сербію, не можемо
залишатися байдужими спостерігачами, коли та сама Сербія
10 Лист П.Скоропадського дружині від 14.06.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.42).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського ... 83
буде поглинена Австрією. Як наслідок, хвала Богові, різка й рі-
шуча відсіч»11.
Але такий розвиток подій викликав і зауваження: «Не бачу, як усе це мир-
но завершиться, геть відмовляюся розуміти, таким чином, люба моя Алінонька,
ми напередодні нових великих випробувань»12. Таке бачення перебігу світових
подій, у чомусь пророче (війна – це лише початок «великих випробувань»), але
вочевидь стратегічне, демонструє особливості світогляду майбутнього гетьма-
на України, його здатність аналізувати загальновідомі факти й робити з них
цілком обґрунтовані висновки.
Навіть на початку війни, коли більшу частину російського суспільства
охопив войовничий ентузіазм (певну данину йому віддав і П.Скоропадський),
приватна кореспонденція містила сумні нотки, пов’язані з невизначеністю ре-
зультатів воєнних дій. Так, з ешелону, яким Кінноґвардійський полк вирушив
на фронт, П.Скоропадський писав дружині:
«Не знаю, що на нас чекає, але, судячи з того, що тут говорять,
справа йде добре, усі кажуть, що ми наступаємо по всій лінії
[фронту]. Дорога, мила, безцінна моя дружинонька, душа кров’ю
обливається, коли згадую твої милі сумні очі перед моїм від’їз-
дом. Намагайся не сумувати. Якось воно все обійдеться добре і
я, сумлінно виконавши свій обов’язок, повернуся назад до тебе».
У наступному листі він писав про своїх підлеглих: «Кінноґвардійці ма-
ють чудовий настрій, веселі, вони ще не знають про труднощі, котрі на них
чекають»13. Перші неґативні враження на П.Скоропадського справляють події
не на фронті, а в тилу. Так, він був надзвичайно обурений тією хвилею «ка-
зенного патріотизму», що вилився в погром німецького посольства, крамниць,
будинків, маєтків, які належали німцям або просто особам із німецькими пріз-
вищами: «Яке неподобство вчинив натовп із німецьким посольством, це не гід-
но великої держави»14.
Перше питання, що нас цікавить – як розвивалися погляди П.Ско ро-
падсь кого на причини й характер війни. Спочатку вони цілковито збігалися
з офіційною позицією: Російська імперія вступила у конфлікт задля допомоги
Сербії проти Австро-Угорщини на виконання зобов’язань за союзними догово-
рами. Справа сумління – гідно воювати; усі інші питання мають бути на дру-
гому плані. У листах за березень 1915 р. з’являються інші думки, зовнішнім
приводом для висловлення яких стає вагітність дружини:
«Служба та війна в мене, сором сказати, відсунулися на задній
план, тому я тільки й думаю, коли закінчиться війна, але, на
жаль, ніяких відомостей щодо цього немає, і з точки зору дер-
жавної, не дай Боже, щоб таке бажання зріло у свідомості нашо-
го суспільства, ще скільки нам потрібно зробити»15.
11 Лист П.Скоропадського дружині від 14.07.1914 р. (див.: Там само. – Арк.43).
12 Там само. – Арк.45.
13 Лист П.Скоропадського дружині від 23.07.1914 р. (див.: Там само. – Арк.46 зв., 49 зв.).
14 Лист П.Скоропадського дружині від 25.07.1914 р. (див.: Там само. – Арк.15).
15 Лист П.Скоропадського дружині від 04.03.1915 р. (див.: Там само. – Спр.695. – Арк.29–29 зв.).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
84 Г.В.Папакін
Іншими словами, ґенерал на той момент, не бачачи кінця війни, думав про
необхідність її продовження та перемогу над німцями, проте особисто для ньо-
го вона перейшла до ранґу другорядних подій. І нарешті в листі за березень
1916 р. читаємо: «Тільки ця бійня винятково заради отримання нових ринків і
загалом матеріального добробуту, як пояснити її дітям?»16. Таке «прозріння»
і специфічна термінологія («бійня», «нові ринки» тощо) цілком закономірні.
По-перше, Марксів «Капітал» П.Скоропадський цілком міг читати в молоді
роки, оскільки ця книга була в родинній бібліотеці. По-друге, і на фронті він
мав можливість знайомитися з останніми політичними та економічними пра-
цями, виданими за кордоном (у листуванні згадуються брошура колишнього
райхсканцлера Б. фон Бюлова «Німецька політика», політичний памфлет бри-
танського письменника Г.Велса «Меч миру»17). Очевидно, слова та звороти на
кшталт «бійня», «ринки» справді не були для нього незнайомими. По-третє, ґе-
нерал і сам дійшов майже антивоєнних висновків, уважно спостерігаючи впро-
довж років за перебігом бойових дій та настроями у країні. Так, уже 1915 р. він
відверто писав дружині про «безлад у тилу», «загальне крадійство», «суцільну
говорильню» замість мобілізації промисловості, про нездатність уряду впора-
тися з суспільними рухами тощо18. Описуючи свою випадкову зустріч у квітні
того року з відомим політичним діячем октябристом О.Ґучковим, ґенерал ви-
словлював стурбованість імовірністю повоєнних селянських заворушень:
«Він (О.Ґучков – Г.П.) уважає, що поки все гаразд, але нібито по
війні, яким би не був її результат, знову серед селянства спли-
вуть аграрне та інші питання з новою силою. Ти під час своїх
рішень зверни на це серйозну увагу»19.
Передчуття швидкого наближення соціальних катаклізмів не залишало
П.Скоропадського:
«Стеж за настроями, воєнні поразки завжди викликають на-
родні заворушення. Настрій у нас гарний, і, я думаю, зрештою
Німеччина так або інакше буде переможена, але, поза сумнівом,
Росії дістанеться, і то сильно. Усе питання – чи витримають
нерви в тилу»20.
У жовтні того ж таки 1915 р. він знову висловлював сумніви щодо міцності тилу:
«Загалом від справ наших, відверто кажучи, я не дуже радію,
я страшенно боюся за внутрішній стан Росії, чи витримають до
кінця. […] внутрішній стан Росії надзвичайно мене турбує. Дай
Боже, щоб я помилявся»21.
16 Лист П.Скоропадського дружині від 06.03.1916 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.696. – Арк.16 зв.).
17 Лист П.Скоропадського дружині від 19.03.1915 р. (див.: Там само. – Арк.46 зв.).
18 Лист П.Скоропадського дружині від 20.08.1915 р. (див.: Там само. – Спр.695. – Арк.98–
98 зв.).
19 Лист П.Скоропадського дружині від 04.05.1915 р. (див.: Там само. – Арк.62 зв.).
20 Лист П.Скоропадського дружині від 16.07.1915 р. (див.: Там само. – Арк.80 зв.).
21 Лист П.Скоропадського дружині від 13.10.1915 р. (див.: Там само. – Арк.123, 124–124 зв.).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського ... 85
Подеколи П.Скоропадський висловлювався ще більш конкретно: «[...] по-
б’є мо німців, якщо Росії не прийде в голову бунтувати»22; «[...] можна очікувати
повторення руху 1905 р.»23. Усе це було підсумовано у грудні 1915 р.: «Я дуже
побоююсь за ваше майбутнє. Утім багато з чого виплутувалися, якимсь чином
і тут доведеться вам вивертатися. Не стільки війна, як усілякі суспільні потря-
сіння мене лякають»24.
Ґенерал розмірковував про різні сценарії розвитку подій, готуючись до
них як морально, так і у практичному сенсі. Зокрема, у листах до дружини,
починаючи з 1915 р., містилися конкретні господарські поради: продати лісові
маєтності Пищуґ та Успенське в Нижеґородській ґубернії, зібрати в надійному
місці коштовності та пам’ятні родинні речі, а найголовніше – уважно стежити
за подіями, щоби будь-який їх перебіг (чи то наступ німців на Петроґрад, чи то
революційні заворушення) не заскочили зненацька25. Відтак події року 1917-го
не стали для родини Скоропадських неочікуваними. Ба більше, майбутній геть-
ман у листах від весни 1917 р. висловлював свій ентузіазм із приводу Лютневої
революції, захоплення діячами Тимчасового уряду, а зрештою в березні дав
влучний прогноз наступних подій, передбачивши швидке його повалення, при-
хід до влади більшовиків та навіть тривалість їх правління26. Тому не буде жод-
ним перебільшенням говорити про те, що вже з 1916 р. ймовірну революцію
П.Скоропадський уважав логічним результатом світової війни.
Крізь листи ґенерала проходить мотив усвідомлення ним затяжного харак-
теру ґлобального збройного конфлікту, і це попри загальну налаштованість
ґенеральних штабів і суспільств ворогуючих блоків на коротку переможну
кампанію27. Успіхи першого місяця війни, коли російська армія, перейшовши
державний кордон, вторглася у Східну Пруссію, не вплинули на аналітичне
мислення П.Скоропадського, який повідомляв дружині, що початок воєнних
дій нагадує йому парадні маневри:
«Усе Красне Село (місце літніх таборів російської ґвардії, на-
вчальних зборів і маневрів – Г.П.) з’їжджається сюди, поки що це
виглядає досить кумедно. До речі, німці вочевидь досі не зосере-
дилися і тому дуже нерішучі, думаю, що днями це зміниться»28.
Отже, П.Скоропадський навіть на початку війни не сприймав її як коротку
переможну кампанію. Навпаки, поразку у Східній Пруссії восени 1914 р. він
22 Лист П.Скоропадського дружині від 02.10.1915 р. (див.: Там само. – Арк.117).
23 Лист П.Скоропадського дружині від 17.08.1915 р. (див.: Там само. – Арк.97).
24 Лист П.Скоропадського дружині від 04.12.1915 р. (див.: Там само. – Арк.139 зв.).
25 Див., зокрема, листи без дати [1914 р.]: Там само. – Арк.129; від 22.06.1915 р.: Там само. –
Арк.74 зв. – 75 зв.; від 03.08.1915 р.: Там само. – Арк.36 зв.; від 06.08.1915 р.: Там само. – Арк.92;
від 08.08.1915 р.: Там само. – Арк.93–93 зв.; від 17.08.1915 р.: Там само. – Арк.97–97 зв.; від
28.05.1916 р.: Там само. – Спр.696. – Арк.40–40 зв. та ін.
26 Див. лист П.Скоропадського дружині від 12.03.1917 р.: Там само. – Спр.694. – Арк.4–7; від
14.03.1917 р.: Там само. – Спр.696. – Арк.73–74 зв.; від 04.04.1917 р.: Там само. – Арк.8–8 зв.
Опубл.: Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. – С.257–264.
27 Див.: Киган Дж. Первая мировая война. – Москва, 2002. – С.18; Уткин А.И. Первая миро-
вая война. – Москва, 2002. – С.117–127 та ін.
28 Лист П.Скоропадського дружині від 25.07.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.50).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
86 Г.В.Папакін
уважав практично закономірною, адже російські війська виявилися неготови-
ми до сучасної війни, коли перемогу приносять не відчайдушні атаки кіннот-
ників, а техніка, артилерія, безперебійний зв’язок та інженерне забезпечен-
ня бою.
Уже перші бойові зіткнення змусили командира Кінноґвардійського пол-
ку зробити висновок про застарілість тактики традиційного кавалерійського
удару. Проте він щиро захоплювався своїми підлеглими:
«Маю сказати, що офіцери та нижні чини трималися чудово, і цим
я дуже втішений, що дає мені величезне моральне задоволення.
Очевидно, вірять у мене й ідуть у бій спокійно. Офіцери – просто
диво, можна їм навіть дорікнути надмірною хоробрістю»29.
Під цією «надмірною хоробрістю» П.Скоропадський (згодом у листах він
уживав інше слово: «корнетствування»), очевидно, розумів нерозважливість
деяких офіцерів, їхню схильність до позерства, зовнішніх ефектів, нехтування
життям своїм та власних підлеглих.
Отже, війна сприймалася ним як важка повсякденна робота, обтяжена
нерозпорядливістю вищого командування, інтриґами, кар’єризмом, а поде-
коли навіть боягузтвом. Уявлення про картинні баталії залишилися в ми-
нулому. Із першим відходом військ на лінію російсько-німецького кордону
П.Скоропадським опанували інші настрої. Ось що він писав з інтервалом у
кілька днів:
«З’ясувалося, що відступ по всій лінії [фронту] йде надзвичай-
но безладний, і що німці переслідують кволо. Це нас урятувало,
оскільки, зовсім між нами кажучи, за інших обставин вони мо-
гли б казна-що наробити. Нині лад наводиться, але, на жаль,
ми, здається, залишилися на лінії Німану30. […] Мене дуже за-
смучують наші невдачі тут, на Східному фронті, усе це є доказом
того, що війна триватиме ще довгий час, не можна ж думати про
примирення за таких умов. […] Одні б’ються та знемагають під
важкими ударами, інші ж у цей час сидять спокійно й вухом не
ведуть, що поряд із ними йде серйозний бій»31.
Думка про тривалий характер війни рефреном проходить практично крізь
усе фронтове листування П.Скоропадського, уперше прозвучавши в листі до
брата Михайла від 29 серпня 1914 р.: «Дуже шкода, що війна набуває, здаєть-
ся, затяжної форми»32. На початку вересня 1914 р., коли в Південній Польщі,
де стояла його частина, трималася ще досить тепла погода, він просив надісла-
ти йому кожуха, тобто вже готувався до зимової кампанії33. Наприкінці 1914 р.
упевнено писав: «Війна триватиме ще довго, австрійці надломлені сильно,
29 Лист П.Скоропадського дружині від 31.07.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.53).
30 Лист П.Скоропадського дружині від 01.08.1914 р. (див.: Там само. – Арк.56).
31 Лист П.Скоропадського дружині від 04.09.1914 р. (див.: Там само. – Арк.65 зв.).
32 Лист П.Скоропадського братові від 29.08.1914 р. (див.: Там само. – Спр.252. – Арк.92 зв.).
33 Лист П.Скоропадського дружині від 18.09.1914 р. (див.: Там само. – Спр.694. – Арк.66); лист
від 26.09.1914 р. (Там само. – Арк.76).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського ... 87
натомість німці – дуже мало й ще багато з ними доведеться вовтузитися»34.
У 1915 р. він навіть спробував зробити прогноз щодо строків: «Коли війна за-
кінчиться, я, маю тобі зізнатися, кінця [її] не бачу не те що влітку – восени,
але, думаю, і наступного року ми ще воюватимемо»35. Як бачимо, помилився
він не на багато.
Мотивація тривалого характеру війни «високою політикою» виглядала
так. Переказуючи дружині настрої німців (зі слів поляків) у листопаді 1915 р.
(на той момент ґвардійська частина П.Скоропадського стояла біля польсько-
го міста Петрокова (нині Пйотркув-Трибунальський у Лодзькому воєводстві)),
він констатував:
«Мабуть німці вважають війну обтяжливою й вона починає їм
набридати, але вони розуміють, що для них нині настає питан-
ня, у випадку їхньої поразки, бути чи не бути, отже вони бити-
муться довго, доти, поки вичерпаються всі засоби. Це дуже сум-
но, тому що ресурсів у них багато»36.
Інший дуже важливий аспект сприйняття П.Скоропадським світової
вій ни полягав у професійній сфері. Під впливом своєї участі у воєнних діях
упродовж серпня 1914 – червня 1917 рр. він дійшов висновку про бажаність
переходу з ґвардії до армії, а по закінченні війни – узагалі залишити військо-
ву службу.
Розчарування майбутнього гетьмана у традиційній кавалерійській так-
тиці, загалом у ролі кінноти у сучасній війні, а також у реаліях ґвардійської
служби визрівало поступово. Як початок такого процесу можна визначити дії
у серпні 1914 р. Зведеного кінного корпусу під командуванням Гусейна Хана
Нахічеванського, основу якого становили ґвардійські кавалеристи, в околи-
цях Каушена (нині селище Межиріччя Ґусєвського району Калінінґрадської
області Російської Федерації). Тут яскраво проявилася непридатність кава-
лерії до умов сучасної війни. Канони останньої чверті ХІХ ст. передбачали,
що кіннота протистоїть кінноті, вона є стратегічним аванґардом, розвідує міс-
цевість, займає населені пункти, утримуючи їх до підходу піхотних частин.
Загалом уважалося, що кавалерія «повинна постійно прагнути проникнути
якомога далі»37.
Насправді російські війська рушили на Кеніґсберґ практично навмання,
без розвідки, не координуючи свої дії. 19 (6) серпня 1914 р. неподалік від міс-
течка Каушен та села Краупішкен (нині селище Ульянове Німанського райо-
ну Калінінґрадської області Російської Федерації) передові частини Зведеного
кінного корпусу несподівано зустрілися з німецькими ландверними (тобто
укомплектованими резервістами 2-ї черги) та спішеними кавалерійськи-
ми підрозділами під загальним командуванням начальника 2-ї ландверної
34 Лист П.Скоропадського дружині від 15.11.1914 р. (див.: Там само. – Арк.99).
35 Лист П.Скоропадського дружині від 02.05.1915 р. (див.: Там само. – Спр.695. – Арк.26).
36 Лист П.Скоропадського дружині від 16.11.1915 р. (див.: Там само. – Арк.100).
37 История конницы. – Кн.2: Примечания Брикса к «Истории конницы» Денисона. – Москва,
2001. – С.378–379.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
88 Г.В.Папакін
бриґади полковника Ф. фон Люпіна. Відбувся класичний зустрічний бій38, чи-
сельна перевага в якому була на боці росіян (за деякими відомостями загалом
70 ескадронів та 40 гармат проти 5 батальйонів, 2 ескадронів і 12 гармат у
німців). Про важкий характер бою свідчили втрати російської кінноти. Атаки
кінними або пішими лавами в лоб, без попередньої артилерійської підготов-
ки проти підсиленої гарматами піхоти на заздалегідь облаштованих позиціях
мали сумні наслідки. Історики називали різні цифри: убитих – 81, поране-
них – 293, зниклих безвісти – 2239; або від 25 до 46 офіцерів, від 129 до 329
рядових тільки загиблими40. Половина втрат командного складу прийшлася
на зведену бриґаду кавалерґардів та кінноґвардійців під тимчасовим коман-
дуванням П.Скоропадського. Особливо багато вбитих було у 3-му ескадроні
Кінного лейб-ґвардії полку41. Тимчасовий командир кінної ґвардії полковник
Б.Ґартман писав П.Скоропадському з лазарету, куди він потрапив унаслідок
поранення: «Після нещасливого 6 серпня (дата бою під Каушеном за ст.ст. –
Г.П.) у нас в полку не залишилося середніх офіцерів»42. Своєю чергою останній
у листі до дружини повідомляв:
«Я без сліз не можу думати про наших офіцерів, усі вони, і в ка-
валерґардів, і в кінній ґвардії, герої в повному розумінні; втрати
величезні, половина офіцерів вибули зі строю убитими й пора-
неними. […] У кавалерґардів теж вибула маса»43.
Саме за цей бій перші нагороди у цій війні – ордени Св. Георгія – отри-
мали сам П.Скоропадський, а також командир ескадрону ротмістр барон
П.Вранґель, полковник Б.Ґартман, командир Кавалерґардського полку ґене-
рал-майор князь А.Долґорукий, корнет великий князь Дмитро Олек сандро-
вич44. Про це йшлося в наказі по 1-й армії від 12 вересня (30 серпня) 1914 р.
№7245. Згаданою бойовою відзнакою П.Скоропадський пишався все життя.
Цікаво, що поранений Б.Ґартман, який у вересні 1914 р. стане наступником
П.Скоропадського на посту командира Кінного полку, писав йому з лазаре-
ту, згадуючи про інших постраждалих від шрапнельного обстрілу офіцерів:
«Захоплення нашими діями тут повне»46.
38 Див.: Радус-Зенкович В.А. Очерк встречного боя: По опыту Гумбиненской операции 1914 г. –
Москва, 1920. – 120 с.
39 Керсновский А.А. История русской армии. – Москва, 1994. – Т.3. – С.339.
40 Див.: Барсуков Е. Русская артиллерия в мировую войну. – Москва, 1940. – Т.2. – С.118;
Рогвольд В. Конница 1-й армии в Восточной Пруссии (август – сентябрь 1914 г.). – Москва, 1926. –
С.63; Головин Н.Н. Из истории кампании 1914 г. на русском фронте: Начало войны и операции в
Восточной Пруссии. – Прага, 1926. – С.124.
41 Радус-Зенкович В.А. Очерк встречного боя… – С.34.
42 Лист Б.Ґартмана П.Скоропадському від 21.08.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. –
Оп.2. – Спр.301. – Арк.22).
43 Лист П.Скоропадського дружині від 09.08.1914 р. (див.: Там само. – Спр.694. – Арк.59–
59 зв.).
44 Телеграма командувача 1-ї армії П. фон Ренненкампфа П.Скоропадському від 27.08.1914 р.
(див.: Там само. – Оп.1. – Спр.191. – Арк.109).
45 Див.: Кто всё-таки был первым кавалером ордена Св. Георгия в Великой войне? // Кавалеръ:
Общероссийский военно-исторический альманах. – 2001. – №1. – С.7–10.
46 Лист Б.Ґартмана П.Скоропадському від 13.08.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. –
Оп.2. – Спр.301. – Арк.20 зв.).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського ... 89
У працях військових істориків підкреслюється, що командувач 1-ї армії
П. фон Ренненкампф неґативно оцінив дії Зведеного кінного корпусу, напра-
вивши Гусейну Хану Нахічеванському різку записку:
«Як і раніше, залишаюся при думці, що дії геть незадовільні.
Середня колона (1-ша ґвардійська кавалерійська дивізія), на-
штовхнувшись по фронту на супротивника, абсолютно правиль-
но розгорнулася. Фланґовим дивізіям Бельґарда й Рауха слід
було направитися в обхід фланґів у повному складі. Щодо ґе-
нерала Рауха я знаю, що він спрямував частину дивізії з арти-
лерією, натомість ґенерал Бельґард мене буквально обурює. Не-
вже ґенерал, який дійшов до посади начальника дивізії, не знає,
що для дієвості обходу йому потрібно було взяти свої 3 батареї?
Супротивник, узятий з обох фланґів під анфіладний гарматний
вогонь, був би знищений. Усі його 12 гармат потрапили б легко
до Ваших рук, а так Ви взяли лише 2 з важкими втратами. Усі ці
втрати лягають тяжкою відповідальністю на Ваших командирів
дивізій»47.
Докладно розглянутий нами епізод бою під Каушеном засвідчує ще один
важливий момент воєнних рефлексій П.Скоропадського. Він із захопленням
писав:
«1-ша бриґада не лише блискуча у [вищому] світі, але й уміє ви-
конувати свій обов’язок. […] Ми зайняли абсолютно виняткове
становище в армії, усе керівництво дивиться на нас абсолютно
винятковими очима»48.
Здавалося, що автор листа – великосвітська людина, ґвардієць і досвід-
чений командир – на фронті відчув деякий дискомфорт у спілкуванні зі зви-
чайними армійськими офіцерами, та навіть певний комплекс меншовартості,
адже Кавалерґардський і Кінний лейб-ґвардії полки не брали участі в бойових
діях від часів наполеонівських війн, натомість більшість армійських частин
пройшли нещодавню російсько-японську війну. І хоча це зовсім не стосувало-
ся самого ґенерала П.Скоропадського, лише після перших кривавих боїв він
позбувся такого дискомфорту, довівши, що великосвітська молодь під його ко-
мандуванням уміє битися по-справжньому, не гірше за простих армійців.
Під час Першої світової війни кавалерія використовувалася в осно-
вному у спішених бойових порядках та у шанцях – усупереч поглядам, що
склалися наприкінці ХІХ ст.49 Так, уже під кінець липня 1914 р (за ст.ст.).
П.Скоропадський писав дружині: «Учора в нас був значний бій нашої бриґа-
ди, більше доводилося діяти спішеними ескадронами»50. Фактично з перших
47 Цит. за: Радус-Зенкович В.А. Очерк встречного боя... – С.35–36.
48 Лист П.Скоропадського дружині від 09.08.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.59 зв., 61).
49 Див.: Денисон Дж. История конницы. – Кн.1. – Москва, 2001. – С.466–467 («кінноті в май-
бутніх війнах належатиме, як видається, більш значна роль, ніж будь-коли»).
50 Лист П.Скоропадського дружині від 31.07.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.53 зв.).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
90 Г.В.Папакін
днів війни кіннота перетворилася на «кінну піхоту». Театр бойових дій, де опи-
нився П.Скоропадський (Прибалтика, центр і північ Польщі), ускладнювався
численними болотами, річками й потічками, лісовими масивами, що унемож-
ливлювало обхідні маневри, фланґові прориви та інші дії, в яких кавалерія
незамінна. Фактично лише один раз, уже в листопаді 1914 р., була спроба ви-
користати ґвардійську кінноту при запобіганні загрози ймовірного німецько-
го прориву на ділянці Південно-Західного фронту, до якого тоді відносилися
війська варшавського напрямку. Але прорив не відбувся і всю цю кавалерій-
ську масу передислокували під місто Радом51. Після цього спішеній дивізії
П.Скоропадського довелося захищати Петроков: «На цій позиції ми зарилися
у землю й упродовж чотирьох днів до підходу піхоти утримували її»52. Відтоді
на Західному фронті кінноту вже не використовували за призначенням, її
особовий склад ніс службу як піхотинці. П.Скоропадський описував дружині
окопні будні:
«Я тепер зовсім опіхотився [...]. Німці й ми міцно укріпилися,
зарилися у землю з головою, набудували бліндажів, оповили
дротом підступи до шанців, тепер ані їм до нас, ані нам до них
легко не підійти»53.
Ґенерал був незадоволений подібним розвитком подій: «Серед таких пі-
хотних боїв дуже важко діяти нам, кавалеристам, це вже особливість нашої
війни»54. Неабиякою проблемою ставали коні, яких треба було берегти під час
обстрілів. П.Скоропадський писав:
«Я геть не розумію чому, але нас використовують як піхоту і
більшість полків сидить у шанцях. Служба така для нас дуже
важка, адже в нас коні. Людина може сховатися у шанцях, але
коня сховати важко, дерев’яні споруди не допомагають, їх легко
спалити гарматним вогнем, а кам’яниць тут мало. Заміну ча-
стин доводиться робити вночі, оскільки вдень весь простір про-
стрілюється з гармат»55.
Слід відзначити, що П.Скоропадський успішно оволодів навичками пі-
хотного командира: організацією глибоко ешелонованої оборони, керуванням
артвогнем тощо. Дещо іронізуючи, він писав: «Я у шанцях не сиджу, але пере-
творився повністю на піхотного ґенерала, оточений телефонними дротами й
цілий день сиджу біля телефону, віддаючи накази»56. Навіть можливість воро-
жого прориву не лякала його:
«Сьогодні в нас на всій ділянці німці нібито готуються перейти
в наступ, триває цілий день артилерійська підготовка, яка поки
51 Лист П.Скоропадського дружині від 11.11.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.94).
52 Лист П.Скоропадського дружині від 27.11.1914 р. (див.: Там само. – Арк.104 зв.).
53 Лист П.Скоропадського дружині від 18.12.1914 р. (див.: Там само. – Арк.118).
54 Лист П.Скоропадського дружині від 18.11.1914 р. (див.: Там само. – Арк.102).
55 Лист П.Скоропадського дружині від 29.11.1914 р. (див.: Там само. – Арк.106).
56 Там само.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського ... 91
що, хвалити Бога, не дає результатів, оскільки всі наші сидять
у глибоких шанцях. Дуже можливо, що нині вночі вони форсу-
ватимуть переправи, але в мене все підготовлено і я сподіваюсь
відігнати їх назад»57.
Набувши такої бойової практики, П.Скоропадський почав думати про до-
цільність залишення ґвардійської кавалерії й отримання під своє команду-
вання армійської (піхотної) або принаймні козацької (більшість козацьких
формувань на той час стали «кінною піхотою») дивізії58. Ще один фактор, який
визначив таку ідею – небажання вплутуватися у ґвардійські чвари: «Я буду
дуже задоволений, коли залишу ґвардію, тут, окрім інтриґ, нічого немає, ще
поки ми воювали, було нібито краще, а тут, у резерві, суцільне нещастя»59.
Із травня 1915 р. він почав командувати 3-ю кавалерійською дивізією, що дис-
локувалася в районі Ковна (нині литовське місто Каунас):
«3-тя кавалерійська дивізія попала в період боїв дуже запеклих.
Хвала Богові, дивізія під моїм командуванням працювала пре-
чудово, що мені особливо приємно з огляду на те, що досі її силь-
но сварили. Я себе поставив добре, відчуваю, що користуюся в
усіх авторитетом, у дивізії маю велику довіру»60.
Піти з ґвардії П.Скоропадський прагнув і ще з однієї причини. Зокрема,
ґвардійські частини відводили з фронту, вони перебувала або в резерві, або
при ставці, ходили навіть чутки про інше (небойове) їх використання. Це не
влаштовувало ґенерала з моральних причин:
«Я думаю, що врешті-решт ґвардію нікуди не направлять, і хоч
зовсім не жадаю крові, але така перспектива мені надзвичайно
неприємна. Я хочу мати спокійне сумління, що воював у цій вій-
ні поруч з іншими, і усвідомлення, що нас бережуть для якихось,
як я думаю, поліцейських функцій після війни мене гнітить,
тим більше, що буде неприємно, коли кожен матиме можливість
сказати, що ми з німцями не б’ємося, а здатні лише на прибор-
кання непокірних усередині країни»61.
Упродовж 1915 р. П.Скоропадському довелося командувати кавалерій-
ськими дивізією, корпусом (у період тимчасової відсутності Гусейна Хана
Нахічеванського), служити у штабі піхотного корпусу. Остання посада викли-
кала в нього думки з приводу власної непридатності до керування військами
на відстані, бажання конкретної роботи, яка, на його думку, закінчується на
начальникові дивізії:
«Особисто я віддаю перевагу [тому], коли сам сиджу з частинами
й особисто все оце переживаю, ніж бути у становищі командира
57 Лист П.Скоропадського дружині від 20.12.1914 р. (див.: Там само. – Арк.119).
58 Лист П.Скоропадського дружині від 19.01.1915 р. (див.: Там само. – Спр.695. – Арк.132–132 зв.).
59 Лист П.Скоропадського дружині від 22.01.1915 р. (див.: Там само. – Арк.8).
60 Лист П.Скоропадського дружині від 21.05.1915 р. (див.: Там само. – Арк.68).
61 Лист П.Скоропадського дружині від 22.06.1915 р. (див.: Там само. – Арк.76).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
92 Г.В.Папакін
піхотного корпусу, котрий має все добре продумати, і вже голов-
на робота лягає на начальників дивізій. Тому я б не хотів піхот-
ного корпусу, а ось кавалерійський – інша справа»62.
Щоправда, зрештою він дійшов висновку, що «нині служити можна лише
в піхоті, і я серйозно розмірковую щодо переходу в піхоту, тобто отримання
піхотної дивізії». І далі в тому ж листі йшлося:
«Із кавалерією в період цієї позиційної війни один гріх... Я ате-
стований на корпус. Не знаю, кавалерійський чи армійської пі-
хоти. Очевидно, і на той, і на інший. Але для мене було б задля
знань дуже важливо до отримання особливо піхотного корпусу
прокомандувати певний час піхотною дивізією. Я б відчував себе
більш упевнено»63.
Найвідвертіше про своє бажання порвати з ґвардією П.Скоропадський на-
писав наприкінці травня 1916 р.:
«Сором за ґвардію. У мене настрій весь час змінюється, то хочу
їхати до тебе, то сподіваюсь на те, що нас направлять на фронт,
а то соромно й діти згодом сміятимуться наді мною, що я пішов у
ґвардію. Навіть дурень Якунін (денщик – Г.П.) раптом з’явився
до мене та заявив, що проситься в піхоту, я його насварив і від-
правив на два тижні у відпустку для витверезіння»64.
Утім розпрощався П.Скоропадський із ґвардією лише у січні 1917 р., у
чому «допомогли» заворушення в 34-му армійському корпусі. У листі до дру-
жини він так описував події:
«Учора ввечері я сперечався за вечерею, ми все ще обговорюва-
ли питання, добре чи погано, що нас не беруть до Петроґрада.
Раптом о 9-й годині телеграма від командувача армією: “Ґенера-
лові Скоропадському терміново виїхати до штабу армії”»65.
Він навів у корпусі лад та отримав його під свою команду. Так почався
шлях П.Скоропадського до гетьманства, адже саме це з’єднання стане згодом
1-м Українським корпусом, а його офіцери становитимуть кістяк Української
народної громади. Приєднатися до національного руху, перебуваючи у ґвардії,
П.Скоропадському було б значно складніше.
Суттєвою складовою сприйняття майбутнім гетьманом світової війни була
проблема кар’єрного зростання. Чи збирався він використати свою участь у
воєнних діях для отримання вищих посад? Адже звинувачення його в над-
мірному властолюбстві стало загальним місцем праць багатьох сучасних
62 Лист П.Скоропадського дружині від 12.10.1915 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.695. – Арк.121).
63 Лист П.Скоропадського дружині від 26.10.1915 р. (див.: Там само. – Арк.126–126 зв.).
64 Лист П.Скоропадського дружині від 28.05.1916 р. (див.: Там само. – Спр.696. – Арк.41).
65 Лист П.Скоропадського дружині від 20.01.1917 р. (див.: Там само. – Спр.694. – Арк.127;
опубл.: Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворень, людина. – С.234).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського ... 93
авторів – українських, російських тощо66. Напевно, подібні наміри щось таки
важили для П.Скоропадського. За своєю натурою він був і честолюбною, і ам-
бітною людиною, звиклою до влади. Але його честолюбство полягало в неґа-
тивній оцінці розпоряджень та дій вищого командування, які, на його дум-
ку, були хибними, та намаганні в межах власних повноважень зробити все
по-своєму. Влада була потрібна йому не як така, а можливість щось змінити
на краще. На першому місці для нього стояли питання честі, сумлінного ви-
конання обов’язку із захисту Вітчизни, по-перше, і підтримання фамільної
честі – по-друге. Уже після перших боїв він писав дружині про те, що «родину
свою я не зганьбив».
Ще на початку війни П.Скоропадський мріяв отримати під постійну, а не
тимчасову команду якесь військове з’єднання. З одного боку, це було праг-
нення посади, з іншого – можливість реалізуватися як самостійний командир:
«Для мене це дуже важливо знати, тому що тоді я здійсню цілий ряд справ, які
нині я не вирішую, не знаючи власного становища»67. Він поділився з дружи-
ною своїми прагненнями: «Моя мрія тепер, під час війни, отримати армійську
дивізію. Зрештою для мене було б визначено, я спокійно командував би, а по-
тім, по завершенні війни, міг би відрахуватися до почту»68. В іншому, пізнішо-
му, листі писав більш конкретно:
«Сумую, головним чином тому, що мені немає чого робити і сум-
но ходити за вказівкою інших, яких уважаю нижчими від себе
за знаннями. Я зовсім не через кар’єру. Мені вигідніше у цьо-
му відношенні, мабуть, було б залишитися в 1-й дивізії (мається
на увазі 1-ша ґвардійська кавалерійська дивізія – Г.П.). Я дуже
прагну самостійної справи. Або щоб бриґаду мою знову виділили
чи отримати дивізію»69.
Але це питання так і не було вирішене. Навпаки, воно ще більше, за сло-
вами самого П.Скоропадського, заплуталося:
«Головне, що мені було неприємно і, навіть скажу, образливо,
що за кілька днів перед тим було видано наказ Миколи Мико-
лайовича (верховний головнокомандувач, великий князь – Г.П.)
про те, що він мене призначає командувати на період війни
кірасирською дивізією, а потім за кілька днів, трах, з’являється
Казнаков із приписом прийняти командування тією ж дивізією.
Виходить так, що в мене щось було невдалим. Водночас скажу
зовсім відверто, що було, з однієї сторони, важко, з іншої – у мене
ніколи все так вдало не виходило. Сумління моє абсолютно чи-
сте, усе в мене гаразд і всюди я правильно робив. [...] Як би там
66 Див.: Савченко В. Павло Скоропадський – останній гетьман України. – Х., 2008. –
380 с. (одна з глав має назву: «Поневіряння фанатика влади»); Федюк В. Украина в 1918 г.:
Гетман П.П.Скоропадский. – Ярославль, 1993. – С.11 («честолюбна натура», «знайти на по-
лях битв почесті та славу»); Пученков А.С. Киев в конце 1918 г.: падение режима гетмана
П.П.Скоропадского // Новейшая история России. – 2011. – №2. – С.57–72.
67 Лист П.Скоропадського дружині від 12.12.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.112).
68 Лист П.Скоропадського дружині від 25.12.1915 р. (див.: Там само. – Арк.87).
69 Лист П.Скоропадського дружині від 18.03.1915 р. (див.: Там само. – Спр.695. – Арк.43 зв.).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
94 Г.В.Папакін
не було, це мені неприємно не у сенсі відсутності підвищення, а
в тому сенсі, що всі зможуть подумати, ніби я під час війни не
був на потрібній висоті».
Такий перебіг подій, за свідченням майбутнього гетьмана, остаточно пере-
конав його по завершенні війни подати у відставку: «Обов’язково піду й буду
завжди з тобою»70. У наступному листі щодо ситуації зі своїм призначенням він
висловлювався різкіше:
«Маю тобі відверто сказати, я просто ображений, що зі мною так
учинили. Було сказано, що на час війни я призначений коман-
дувати кірасирською дивізією, а потім раптом нібито відніма-
ють, у той час як у мене все було гаразд (в ориґіналі: “ни сучка
ни задоринки не было” – Г.П.). Ти знаєш, я самолюбна людина, і
таке становище, коли кожен негідник може робити всілякі при-
пущення щодо моїх невдач (уявних) або говорити, що я не впо-
рався... Якби не війна, я б одразу пішов»71.
Проте не слід розглядати такі думки П.Скоропадського як свідчення лише
особистої образи. Це, звісно, мало місце, але визначальними стали інші мірку-
вання. Показово, що, мабуть, уперше про своє бажання залишити після війни
військову службу майбутній гетьман дещо жартома написав уже на початку
вересня 1914 р.: «Обіцяю, що буду зовсім в тебе під каблуком і тому піду зі
служби»72. Тими ж мотивами просякнуті й пізніші листи. Так, у грудні 1914 р.
він писав: «Якщо уцілію до кінця війни, після неї ніколи з тобою й дітьми не
розлучатимуся, дуже важко без вас»73. На початку 1915 р. подружжю вдалося
зустрітися, провівши декілька днів у Варшаві, що ще більше зміцнило праг-
нення П.Скоропадського залишити військову службу. Характерно, що цього
разу він уже не поєднував питання свого службового становища з майбутньою
відставкою: «Нині, після того, як ми побачилися, я мрію про залишення поса-
ди, як ми з тобою обговорювали вчора за сніданком»74. Такі настрої не полиша-
ли ґенерала й пізніше:
«Ґвардійська дивізія, таким чином, від мене йде, але я ані на
хвилину про це не шкодую. Бог із ним, особливо під час війни,
а в мирний час, якщо залишуся живим, я категорично не хочу
переводити своє життя на животіння влітку у Красному Селі»75.
Такі плани на післявоєнний період було узгоджено з дружиною, адже й
вона писала чоловікові на фронт: «По війні хотілося б мені особисто зайня-
тися дітьми, каліками та хворими, і бачити тебе в піджаку, як ти розбираєш
70 Лист П.Скоропадського дружині від 23.12.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.120–120 зв., 122 зв.).
71 Лист П.Скоропадського дружині від 25.12.1914 р. (див.: Там само. – Арк.87).
72 Лист П.Скоропадського дружині від 09.09.1914 р. (див.: Там само. – Спр.693. – Арк.105 зв.).
73 Лист П.Скоропадського дружині від 09.12.1914 р. (див.: Там само. – Спр.694. – Арк.109).
74 Лист П.Скоропадського дружині від 09.01.1915 р. (див.: Там само. – Спр.695. – Арк.4).
75 Лист П.Скоропадського дружині від 22.07.1915 р. (див.: Там само. – Арк.85–85 зв.).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського ... 95
наш родинний архів»76. Таким чином, не варто стверджувати про фанатичне
властолюбство П.Скоропадського або ж про його кар’єризм. Людина, яка хоті-
ла проміняти ґвардію на армію, навіть на просту піхоту, і зрештою зробила це,
котра мріяла після війни взагалі покинути військову службу – основне своє
заняття впродовж понад двадцяти років життя – однозначно не була «фанати-
ком влади». А ось виконання обов’язку (перед Батьківщиною, родиною, влас-
ним сумлінням) для нього дійсно було понад усе.
Важливою складовою рефлексії війни виступає ставлення до супротивни-
ка. Від цього залежить саме сприйняття воєнних дій, їх характеру, взаємин
усередині своєї й ворожої військових спільнот. Почуття поваги (або зневаги)
до противника – обов’язкове для військовика, воно визначає справедливість
власних дій, війни взагалі. Висвітлення цієї проблеми може дати відповідь
і на засадниче питання: чи був майбутній гетьман України від початку ґер-
манофілом, чи сподівався він на перемогу німців, як це стверджують деякі
дослідники77?
Приватна кореспонденція П.Скоропадського за період війни не дає під-
став для таких висновків. Його думки про ворога змінювалися, але вважати
цього російського ґенерала ґерманофілом не варто. Як писав він згодом одно-
му зі своїх колишніх співробітників – М.Могилянському: «Мене всі неодмін-
но подають якимось затятим ґерманофілом. Я такий самий ґерманофіл, як і
франкофіл. Я просто русофіл, який бажає відновлення Росії». Причому далі
він пояснював, що йдеться про нову, федеративну Росію, в якій Україна посіла
б гідне місце78.
У перших листах із війни до дружини він стверджував, спираючись на до-
свід прикордонних боїв: «Німців, – не знаю, як буде далі, – але поки не можна
порівняти з японцями. Ми постійно маємо над ними перемогу. У мене в полку
вже набралося чимало німецької зброї, пік, ґвинтівок, касок, ранців, наметів»79.
За наслідками важкого для росіян бою під Каушеном у серпні 1914 р. він дещо
змінив думку, але все ж наполягав на перевазі російської армії та, зокрема,
кінноґвардійців: «Німці б’ються пречудово, але всюди перед 1-ю бриґадою па-
сують, особливо в останній битві вони поспішно відступили, хоча їх і була ціла
піхотна бриґада»80. Нарешті цілісний погляд на супротивника формулюється у
вересні першого року війни. В описі одного з боїв відчувається повага до воро-
га, який у незручній ситуації чинить опір та не піддається паніці:
«Німці навдивовижу стійкий народ. Учора ввечері ми стали на
шляху їхнього відходу. Вони на нас не очікували, ішла величез-
76 Лист О.Скоропадської чоловікові від 09.03.1917 р. (див.: Там само. – Спр.468. – Арк.7 зв.;
опубл.: Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. – С.253).
77 Див.: Пученков А. Украинизация Украины – опыт Скоропадского [Електронний ресурс]:
http://www.regnum.by/news/analitics/1172882.html («він дотримувався німецької орієнтації, тобто
був твердо переконаний в остаточній перемозі німців у світовій війні, яка ще тривала в ті дні»).
78 Сергеев А. Россия и Украина: из дневников М.М.Могилянского и писем к нему
П.П.Скоропадского (1919–1926) // Минувшее: Исторический альманах. – Т.14. – Москва; Санкт-
Петербург, 1993. – С.257.
79 Лист П.Скоропадського дружині від 31.07.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.53 зв.).
80 Лист П.Скоропадського дружині від 09.08.1914 р. (див.: Там само. – Арк.61).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
96 Г.В.Папакін
на піхотна колона з артилерією. Я наказав поставити гармати
та відкрив несподіваний вогонь. Незважаючи на раптовість і ве-
ликі втрати, що їх вони зазнавали, ніякого розладу я не помітив.
Ми стріляли доти, доки вони не відкрили вогонь із важких гар-
мат. Як тільки в нас почалися втрати, я відвів дивізію до лісу»81.
Наступного, 1915-го, року П.Скоропадський відзначав, що сили супротив-
ника й особливо моральний дух далеко не зломлені:
«Німці, хоча назагал піддаються, але мало. Вірно, що вони ста-
ли легше здаватися в полон, але все ще далеко до деморалізації
або відчаю. Навпаки, вони думають, що переможуть»82.
Новим сюжетом у ставленні до ворога стало використання німецькими
військами розривних куль, заборонених (поряд з авіаційними бомбами та за-
душливими газами) I Гаазькою конференцією 1899 р.83 І якщо авіаційні та
хімічні боєприпаси, попри міжнародну заборону, застосовували обидві воюючі
сторони, то розривними кулями, на думку П.Скоропадського, користувалася
тільки німецька армія:
«Негідники німці стріляють майже винятково розривними ку-
лями, я бачив рани – це точно. Набої не власного виробництва,
тобто не окремі солдати надрізували голівку кулі, щоб зробити
її розривною, а казенного виготовлення. Це паскудство феноме-
нальне з боку їхнього уряду»84.
Слід сказати, що до інших заборонених боєприпасів ґенерал П.Ско ро-
падсь кий ставився більш поблажливо: «Німці [...] душать нас газами, але й ми
також. Це нічого, ми призвичаїлися і втрати в нас мізерні»85.
Нарешті відомі нам листи від 1917 р. також не містять жодних натяків на
ґерманофільство П.Скоропадського, який не припускав думки щодо можливої
перемоги німців (хіба що революційна анархія їм допоможе). У кореспонденції
наявні різні сюжети, в основному пов’язані з наступним розвитком революцій-
них подій і стурбованістю долею родини. На початку квітня він навіть вислов-
лював бажання битися з противником, але не був упевнений у своєму корпусі:
«Німці, поза сумнівом, скоро перейдуть у наступ. Як битимуться
мої частини я ще не знаю. Думаю, що завдяки постійному впли-
ву битимуться. Але коли прийде поповнення, тоді одному Богові
відомо, що станеться»86.
81 Лист П.Скоропадського дружині від 18.09.1914 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.694. – Арк.73).
82 Лист П.Скоропадського дружині від 02.03.1915 р. (див.: Там само. – Спр.695. – Арк.26).
83 Див.: Киган Д. Первая мировая война. – С.27–29.
84 Лист П.Скоропадського дружині від 09.03.1915 р. (див.: ЦДІАК України. – Ф.1219. – Оп.2. –
Спр.695. – Арк.33 зв.).
85 Лист П.Скоропадського дружині від 01.03.1917 р. (див.: Там само. – Спр.694. – Арк.3; опубл.:
Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. – С.242).
86 Лист П.Скоропадського дружині від 04.04.1917 р. (див.: Там само. – Арк.8; опубл.: Папакін Г.
Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. – С.263).
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Перша світова війна в рефлексії П.Скоропадського ... 97
Таким чином, листи П.Скоропадського до дружини, написані впродовж
1914–1917 рр., засвідчують, що Перша світова війна стала переломним етапом
у формуванні його політичних поглядів. Одразу (очевидно інтуїтивно) він від-
чув, що збройна боротьба матиме тривалий і запеклий характер. Згодом ґене-
рал дійшов висновку, що кінцевим її результатом стануть революційні завору-
шення, оскільки сама війна була несправедливою, імперіалістичною. Думки
про власну військову кар’єру дедалі більше змінювалися бажанням залишити
службу. Єдиним спонукальним мотивом до участі у війні для П.Скоропадського
наприкінці її залишалися питання честі, адже він уважав за необхідне вико-
нати власний обов’язок, підтримати фамільну честь, щоби дружині та дітям
не було соромно за нього. Про те, що він «до кінця виконає свій обов’язок»,
ґенерал писав і у серпні 1914, і у квітні 1917 рр. Саме такі мотиви спонукали
його думати про перехід із ґвардії в армію, адже вже з 1916 р. замість фронту
ґвардійські частини готувалися до приборкання заворушень усередині країни.
Водночас приватне листування П.Скоропадського підважує деякі стереотипні
погляди щодо його прагнень, життєвих планів.
It’s reveals at the materials of P.Skoropads’kyi family correspondence his perception
of World War I which he departed at the front from the first to the closing date. It will
be that he perceived war as heavy, ungrateful business, did not hunt for ranks, but
dreamed to leave military service after war. To Germans as opponents regarded with
certain respect, acknowledging their persistence, discipline, but not a single mention
about possibility of victory of Germany in his letters is not. Other myths are refuted
also – in relation to ambition, careerism, political ignorance of the future Hetman of
Ukraine.
Keywords: P.Skoropads’kyi, the World War I, the guard, the cavalry, military
actions.
|