Політична опора гетьманату П.Скоропадського
У статті охарактеризовано політичні сили, які стали опорою Української
 Держави гетьмана П.Скоропадського. Аналізуються програмні засади й головні напрями діяльності урядових партій та об’єднань – Всеукраїнського союзу земельних власників, Протофісу, Партії народної свободи. Показано рівень...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106613 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Політична опора гетьманату П.Скоропадського / О.М. Любовець // Український історичний журнал. — 2013. — № 3. — С. 31-44. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860147797123137536 |
|---|---|
| author | Любовець, О.М. |
| author_facet | Любовець, О.М. |
| citation_txt | Політична опора гетьманату П.Скоропадського / О.М. Любовець // Український історичний журнал. — 2013. — № 3. — С. 31-44. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У статті охарактеризовано політичні сили, які стали опорою Української
Держави гетьмана П.Скоропадського. Аналізуються програмні засади й головні напрями діяльності урядових партій та об’єднань – Всеукраїнського союзу земельних власників, Протофісу, Партії народної свободи. Показано рівень партійних впливів
на формування урядової політики та державного курсу. Виявлено спільні й відмінні
позиції між гетьманом і політичними силами, які привели його до влади.
The article described the political forces that have become the mainstay of the
Ukrainian State of Hetman P.Skoropads’kyi. Analyzed by software principles and
main activities of the government party – the All-Ukrainian Union of Landowners,
Protofis, the Party of People’s Freedom, showed the level of party influence in shaping
government policy and public policy, found common and distinctive position between
the hetman and political forces that brought him to power.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:50:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Гетьманат Павла Скоропадського є найбільш дискусійним періодом
Української революції 1917–1920 рр. У його оцінках і сучасники, і науковці
завжди трималися діаметрально протилежних суджень – від абсолютного за-
хоплення, сприйняття як єдиної реальної на той час можливості відтворення
української державності до трактування контрреволюційним, антидемокра-
тичним та антинародним режимом. Найгостріші дискусії викликає проблема
соціально-політичної бази гетьманату – чи були в Україні суспільні сили, за-
цікавленні в існуванні Української Держави, чи вона була лише витвором вій-
ськово-окупаційних німецько-австрійських кіл?
Розробкою даної проблеми займаються сучасні дослідники1. Водночас по-
дальшого вивчення потребують програмні засади та діяльність тих політич-
них сил і партій, які виступили ініціаторами й організаторами державного
перевороту 29 квітня 1918 р. та слугували певною опорою політичного режиму
Української Держави протягом її існування. Насамперед це – Всеукраїнський
союз землевласників, Протофіс, Партія народної свободи (кадети). Ретельний
аналіз політичної доктрини та діяльності їхніх представників у гетьманських
урядах дозволить з’ясувати рівень партійних впливів на формування держав-
ного курсу; визначити адекватність програм урядових партій тогочасним по-
требам українського суспільства; виявити спільні й відмінні позиції між геть-
маном і політичними силами, які привели його до влади.
* Любовець Олена Миколаївна – доктор історичних наук, завідувач відділу дослідження
впливу державотворчих і цивілізаційних процесів на формування національної пам’яті
Українського інституту національної пам’яті (Київ)
1 Солдатенко В.Ф. Прихід П.Скоропадського до влади: механізм державного перевороту
та визначальні чинники закріплення режиму // Український історичний журнал. – 2008. –
№4. – С.5–19; Любовець О.М. Всеукраїнський союз земельних власників у політичній системі
гетьманату П.Скоропадського // Там само. – С.60–72; Горак В.С. Гетьманський переворот
29 квітня 1918 р. в інтерпретації П.Скоропадського // Там само. – С.110–122; Любовець О.М.
Нарис історії Української демократично-хліборобської партії. – К., 2002; Її ж. Програмні засади
та діяльність Протофісу як репрезентанта інтересів промислових і фінансових кіл України
(1917–1918 рр.) // Історична і політична наука та суспільна практика в Україні. – К., 2009. –
С.241–253; Пиріг Р.Я. Соціально-політична база гетьманату Павла Скоропадського (квітень –
грудень 1918 р.) // Проблеми вивчення історії Української революції. – Вип.2. – К., 2007. – С.103–
113; Його ж. Гетьманат Павла Скоропадського: між Німеччиною і Росією. – К., 2008 та ін.
УДК 342.395.2(477) «1918»
о.М.любовець *
ПОЛІТИЧНА ОПОРА ГЕТЬМАНАТУ П.СКОРОПАДСЬКОГО
У статті охарактеризовано політичні сили, які стали опорою Української
Держави гетьмана П.Скоропадського. Аналізуються програмні засади й головні на-
прями діяльності урядових партій та об’єднань – Всеукраїнського союзу земельних
власників, Протофісу, Партії народної свободи. Показано рівень партійних впливів
на формування урядової політики та державного курсу. Виявлено спільні й відмінні
позиції між гетьманом і політичними силами, які привели його до влади.
Ключові слова: гетьманат, Українська Держава, Всеукраїнський союз земель-
них власників, Протофіс, Партія народної свободи.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
32 О.М.Любовець
29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот, унаслідок яко-
го Центральна Рада була усунута від влади, а на чолі держави став гетьман
Павло Скоропадський. Соціальною базою зміни влади стали землевласниць-
кі та підприємницькі кола, а також заможне селянство, яке виступало проти
аграрної політики Центральної Ради. Саме ці соціальні прошарки україн-
ського суспільства позитивно сприйняли новий режим, уважаючи гетьмана
репрезентантом своїх приватновласницьких інтересів. Підтримало нову владу
й німецьке та австро-угорське окупаційне військове командування, яке було
незадоволене неспроможністю Центральної Ради вирішувати взяті на себе
зобов’язання згідно з умовами Брестського мирного договору.
Гетьманський переворот призвів до зміни розстановки політичних сил
у країні – партії соціалістичного спрямування втратили владу, натомість на
перше місце вийшли праві консервативні сили, які об’єднувалися у Союзі зе-
мельних власників, Протофісі та Партії народної свободи. Ці політичні сили
й стали опорою гетьманату П.Скоропадського, з їхніх представників формува-
лися всі уряди Української Держави.
Вирішальну роль в організації державного перевороту та приході П.Ско-
ро падського до влади відіграли Українська народна громада та Союз зе-
мельних власників. Перша оформилася наприкінці березня 1918 р. у Києві
з ініціативи П.Скоропадського. На думку її організатора, вона мала стати
осередком і центром опозиції, об’єднавши всіх незадоволених політикою
Центральної Ради. Із самого початку своєю метою громада поставила під-
готовку повалення Центральної Ради та запровадження у країні сильної
влади. Можна зробити припущення, що П.Скоропадський на її базі прагнув
створити партію, яка б стала політичною опорою його режиму після пере-
брання влади. Однак цього не сталося. Із його приходом до влади Українська
народна громада припиняє своє існування. Підготувавши та здійснивши
державний переворот, вона водночас заклала ідейно-теоретичні підвалини
внутрішньополітичного курсу майбутньої Української Держави, а найбільш
активні члени її брали участь у гетьманських урядах, формуючи основні на-
прями їх діяльності.
Особливу роль у проведенні гетьманського перевороту відіграв Союз зе-
мельних власників. Саме на його конгресі П.Скоропадський був проголоше-
ний гетьманом 29 квітня 1918 р., що надало таким чином певну легітимну
основу його владі. Цей факт розцінювався лідерами союзу як гарантія того, що
гетьман при формуванні урядових структур спиратиметься, насамперед, на
його членів і проводитиме політику, близьку до партійних засад. Позицію со-
юзу було викладено в ухваленій конгресом резолюції. Серед її головних вимог:
відновлення та закріплення права власності на землю; відновлення вільного
переходу землі з рук у руки; відновлення права вільного розпоряджання зем-
лею; негайне вжиття заходів щодо відновлення порушеного сільського госпо-
дарства; розпуск насамперед земельних комітетів. Щодо земельної реформи,
то вона визнавалася необхідною, але за умов, що це стане не предметом випад-
кових експериментів органів управління, а завданням невідкладної роботи за-
конодавчого органу.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Політична опора гетьманату П.Скоропадського 33
Резолюція торкнулася й питання організації влади. Тут визнавалося, що
для формування уряду, контролю над ним та організації невідкладного за-
конотворчого процесу необхідно створити новий законодавчий орган влади.
На думку укладачів, він мав складатися з представників усіх «производитель-
ных элементов» України на цензовій основі. Тобто, пропонувалося повернути-
ся до дореволюційного цензового виборчого закону, що, безумовно, було знач-
ним кроком назад у порівнянні з демократичним виборчим законодавством
Центральної Ради. Щодо установчих зборів, то вимагалося вироблення ново-
го виборчого закону і проведення нових виборів в умовах «дійсної свободи і
незалежності»2. Цю резолюцію вирішено було передати гетьману.
1 травня 1918 р., під час формування першого уряду, гетьмана відвіда-
ла представницька делегація хліборобів у складі 400 осіб на чолі з князями
Д.Голіциним і В.Кочубеєм. Делегація подала П.Скоропадському петицію,
яку зачитав Д.Голіцин. Документ окреслював позицію Союзу землевласни-
ків щодо можливої участі його членів у місцевих адміністративних установах.
Зокрема, тут зазначалося, що дізнавшись про наміри голови Ради Міністрів
при призначенні на посади губернських і повітових комісарів використати до-
свід і знання місцевих умов представників союзу, було вирішено рекомендува-
ти список кандидатів на посади.
26–29 травня 1918 р. у Києві пройшов всеукраїнський делегатський
з’їзд Союзу земельних власників, на який прибуло понад 500 учасників, три
чверті з них становили селяни. Головою з’їзду обрали селянина з Хер сон-
щини Г.Сидоренка. У перший день засідань зібрання змінило назву – за-
мість Київський краєвий союз земельних власників була прийнята назва
Всеукраїнський союз земельних власників. Рішення з’їзду щодо оцінки по-
літичного становища в Україні, з аграрного питання та стосовно форми ор-
ганізації влади принципово не відрізнялися від ухвал попереднього форуму.
Так само зібрання висловило свою підтримку гетьманській владі й вимагало
від неї рішучого наведення ладу у країні, насамперед в аграрних відносинах,
а також щодо реорганізації місцевої влади.
По закінченні засідань делегати в кількості 200 осіб відвідали геть-
мана. Під час зустрічі з привітаннями від з’їзду виступили Г.Сидоренко та
М.Коваленко. Після прийому члени делегації сфотографувалися разом зі
П.Ско ро падським3. Цим актом вони, напевно, хотіли підкреслити свою під-
тримку влади. Показове те, що напередодні селянський з’їзд, який скликала
Селянська спілка, був заборонений, а частина його делегатів заарештована.
Відчуваючи підтримку з боку влади, Всеукраїнський союз земельних влас-
ників розгорнув широку роботу на місцях. Скрізь відновлювалися місцеві осе-
редки, які припинили своє існування за умов більшовицької окупації. До їх
складу записувалася значна частина селян. Свідченням активної діяльності
союзу були волосні, повітові, губернські з’їзди, котрі протягом літа 1918 р. про-
ходили по всій Україні. Повідомлення про роботу цих форумів та ухвалені на
них постанови й резолюції друкувалися на шпальтах центральних і місцевих
2 Голос Юга (Елисаветград). – 1918. – 3 мая.
3 Нова рада (Київ). – 1918. – 28 травня.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
34 О.М.Любовець
газет. Із повідомлень видно, що ці з’їзди збирали досить численну аудиторію:
на повітовому рівні у середньому 100–200, на губернському – до 500 і більше
осіб. Наприклад, на з’їзд хліборобів Могилівського повіту з’їхалося понад 2004,
Маріупольського – більше 100 делегатів, а губернський з’їзд землевласників у
Мелітополі зібрав 500 учасників5.
Місцеві з’їзди союзу земельних власників розглядали практично ті ж пи-
тання, що й всеукраїнський, ухвалюючи подібні до його рішень постанови
щодо необхідності рішучої боротьби з анархією, роззброєння населення, роз-
пуску волосних і повітових земств і т.п. Водночас деякі місцеві зібрання ухва-
лювали більш демократичні постанови. Як приклад, можна навести резолю-
цію могилівського повітового з’їзду:
«Держава повинна прагнути до створення дрібної власності та
підняття сільськогосподарської культури, які забезпечують оз-
доровлення соціального положення, але при збереженні прин-
ципу приватної власності, без обмежень розміру володінь і
принципу майбутнього благоустрою держави в широкому сенсі
цього слова»6.
Особливу позицію зайняв і херсонський з’їзд, який відрядив до Києва де-
легацію з проханням скасувати закон про право на врожай 1918 р. у тій час-
тині, що торкалася грошової нагороди за «захвачені у землевласників пахотні
землі», з огляду на те, що це руйнувало землевласницькі господарства7.
Вироблені різними форумами рішення надсилалися або особисто гетьма-
нові, або Раді Міністрів. Сам П.Скоропадський регулярно приймав хлібороб-
ські делегації, вислуховуючи їхні проблеми та пропозиції. Із повідомлень про
ці відвідування, які містилися у пресі, видно, що вони мало чим відрізнялися
від рішень землевласницьких з’їздів різного рівня.
Загалом документи Всеукраїнського союзу земельних власників, звіти
партійних форумів свідчать, що партія стала відкрито на захист інтересів ве-
ликого землеволодіння, виступаючи водночас за повернення привілейованого
політичного становища поміщицькій верстві, яке вона мала за часів царату.
З огляду на це, вона не виступила з пропозицією конструктивної земельної ре-
форми, яка б сприяла налагодженню економічного життя на селі. Головними
формами розв’язання аграрних суперечностей члени союзу вважали застосу-
вання силових методів, що, навпаки, призводило до розколу та посилення про-
тистояння між різними верствами хліборобського населення. З іншого боку,
така загальна партійна позиція викликала незадоволення з боку селян – чле-
нів союзу, які цілком підтримували ідею повернення приватної власності на
землю, але, все ж таки, сподівалися на проведення земельної реформи, на-
слідком якої стало б поліпшення їхнього економічного становища. Загалом по-
зиція союзу в аграрному питанні була значно правішою від позиції гетьмана
4 Молодая Украйна (Одесса). – 1918. – 27 июня.
5 Робітнича газета (Київ). – 1918. – 16 червня.
6 Молодая Украйна. – 1918. – 27 июня.
7 Вільне життя (Одеса). – 1918. – 5 червня.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Політична опора гетьманату П.Скоропадського 35
П.Скоропадського, який виступав за ліквідацію великого землеволодіння та
створення сильних середняцьких селянських господарств, основаних на при-
ватній власності.
Ще одним питанням, із приводу якого позиції Всеукраїнського союзу зе-
мельних власників та гетьмана розбігалися, була політика українізації уря-
ду. Проросійськи налаштоване керівництво союзу було проти запровадження
української мови в державному апараті й освіті. Так, у серпні 1918 р. об’єднання
подало до Міністерства внутрішніх справ декларацію, де пропонувало урядові
скасувати запроваджений Центральною Радою «галицийско-латинский язык,
некультурный и чуждый для Украины»8. Звичайно, проукраїнська части-
на партії не поділяла таких поглядів, підтримуючи національний характер
Української Держави та її політику українізації, але вона була в меншості.
Суттєвою політичною опорою гетьманського режиму став і Протофіс – Союз
представників промисловості, торгівлі, фінансів та сільського господарства.
Його установчий з’їзд (майже 1000 учасників) пройшов у Києві 15–18 трав-
ня 1918 р. Головою зібрання було обрано М. фон Дітмара, до складу прези-
дії ввійшли А.Бобринський, А.Голіцин, В.Кочубей, В.Демченко, А.Добрий
та ін. Делегати з’їзду привітали нову владу в Україні в особі гетьмана
П.Скоропадського і висловили йому повну підтримку та довіру. Вони обгово-
рили й поточні політичні події та ухвалили низку постанов із нагальних еко-
номічних проблем. Значна увага приділялася аграрному питанню, працювала
спеціальна сільськогосподарська секція. Загалом доповідачі на основі значно-
го статистичного матеріалу обґрунтовували шкідливість примусового поділу
великих земельних володінь і відстоювали ідею їх природного зменшення за
рахунок вільного продажу та купівлі землі9.
Делегати одноголосно ухвалили резолюцію в аграрній справі, в якій зазна-
чалося, що з’їзд вітає проголошене грамотою гетьмана відновлення приватної
власності на землю як основу розвитку сільського господарства і вважає голов-
ною метою земельної політики уряду досягнення його найвищої продуктив-
ності. Серед можливих шляхів називалися: необхідність надання сільським
господарствам державних кредитів, агрономічної допомоги, забезпечення збу-
ту продукції і т.п. Вирішення проблеми малоземельності пропонувалося через
розвиток «промислу й іншого нехліборобського зайняття, щоб дати працю і ма-
лоземельному населенню»10.
У резолюції нічого не говорилося про необхідність проведення широкої
аграрної реформи, метою якої було б урегулювання проблеми норм земельної
власності та землекористування. Крім цієї на з’їзді було ухвалено додаткову
постанову, в якій перед гетьманським урядом ставилася вимога повернення
відібраних у поміщиків землі та майна з виплатою селянами відшкодувань.
Із цього видно, що з’їзд став на захист інтересів тільки великих землевлас-
ників, ігноруючи таким чином реально існуючу соціальну напруженість
8 Нова рада. – 1918. – 25 серпня.
9 Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины
(Киев). – 1918. – №3. – С.7–9; №4. – С.5–6.
10 Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції 1917–1920 рр.: В 4 т. – Прага,
1922. – Т.3. – С.30.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
36 О.М.Любовець
на селі. У цьому питанні позиція Протофісу фактично збігалася з позицією
Всеукраїнського союзу земельних власників.
З’їзд приділив належну увагу й проблемам економічного та політичного
розвитку країни. Так, було схвалено резолюцію з питань фінансової політики,
де зазначалося про необхідність налагодження кредитної системи, за допомо-
гою якої розпочалося б відродження економіки країни. У питаннях місцево-
го самоврядування з’їзд запропонував гетьманському урядові внести зміни в
міський статут у напрямі збільшення відсотка цензових елементів у міських
думах, підняття вікового і прожиткового цензу та запровадження 3-куріальної
системи виборів11.
У заключному слові голова з’їзду М. фон Дітмар закликав усіх делегатів
узяти активну участь у державному будівництві, як економічному – наполе-
гливо працювати над відновленням економіки України, так і політичному –
через роботу у центральних і місцевих органах влади. Присутні вирішили
по закритті форуму направити спеціальну делегацію до гетьмана як голови
держави із заявою про свою готовність і бажання співпрацювати з новим уря-
дом12. Делегацію з’їзду у складі голови та членів президії прийняв гетьман.
М. фон Дітмар від імені з’їзду привітав П.Скоропадського й заявив про щире
бажання всіх представників економічних сил України «віддатися служінню
справі устроєння нового державного, суспільного та економічного життя»13.
Аналіз документів установчого з’їзду Протофісу свідчить, що його позиція
щодо методів розв’язання соціально-економічних проблем мало чим відрізня-
лася від позиції Всеукраїнського союзу земельних власників.
У питанні українізації державного апарату Протофіс також займав чітку
антиукраїнську позицію. Зокрема, у вересні 1918 р. його керівництво подало
до Верховної колегії правителів (орган управління країною на час відсутності
П.Скоропадського, який саме тоді перебував із візитом у Німеччині) «Записку
про російську мову». Визнаючи право української мови на існування та розви-
ток, пропонувалося на деякий час (поки українська ствердиться і розробить
свій словник) залишити в урядових структурах діловодство російською14.
Здійснювалися спроби такі погляди втілити у життя. Так, міністр юстиції
О.Романов уніс на розгляд Ради Міністрів пропозицію, щоб усі закони, поло-
ження й офіційні акти Української Держави друкувалися одночасно україн-
ською та російською мовами. Ця пропозиція зустріла повну підтримку серед
урядових чиновників, тому що, на їхню думку, з огляду «на бідність україн-
ської термінології» оприлюднення законів тільки українською мовою викли-
кало б на практиці багато непорозумінь15. Така позиція не відповідала заде-
кларованим намаганням П.Скоропадського українізувати державний апарат.
Не збігалися з початковою позицією гетьмана й погляди членів Про-
тофісу в питанні робітничої політики. Перші заяви про відповідні намі-
ри П.Скоропадський зробив у «Грамоті до всього українського народу» від
11 Христюк П. Замітки і матеріали... – Т.3. – С.31.
12 Дорошенко Д. Історія України (1917–1923 рр.): В 2 т. – Ужгород, 1932. – Т.2. – С.47.
13 Проюг (Одесса). – 1918. – 22 мая.
14 Христюк П. Замітки і матеріали… – Т.3. – С.72.
15 Голос Юга. – 1918. – 25 августа.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Політична опора гетьманату П.Скоропадського 37
29 квітня 1918 р., де серед іншого містилася обіцянка забезпечити права робіт-
ничого класу16. У руслі таких заяв почало діяти й Міністерство праці. 18 трав-
ня 1918 р. його керівник Ю.Вагнер повідомив про залишення у силі всіх зако-
нів і розпоряджень Тимчасового уряду та Центральної Ради, які стосувалися
робітничого питання17.
Звичайно така позиція гетьмана й уряду не могла задовольнити промис-
лові та підприємницькі кола країни. Їхня реакція була миттєвою. Різку по-
зицію Протофісу зафіксувала «Декларація з робітничого питання», ухвалена
на установчому з’їзді. Тут підкреслювалося абсолютно заперечне ставлення
до робітничого контролю та будь-яких спроб соціалізації й націоналізації під-
приємств (що дозволялося законодавством Центральної Ради). Як крайній за-
сіб допускався державний контроль, та й то за умови крайньої необхідності,
оскільки навіть це, на думку підприємців, перешкоджало розвиткові особистої
ініціативи та приватногосподарського почину.
Документ вимагав від уряду цілковитого усунення втручання робітничих
організацій (профспілок, завкомів і т.д.) у комерційну й адміністративно-техніч-
ну діяльність керівників підприємств. Завдання профспілок мали об ме жува тися
суто профспілковими та культурно-освітніми цілями, і у жодному разі вони не
повинні були мати функцій законодавчих чи виконавчих органів влади. Із цією
метою Протофіс вимагав перегляду законодавчих положень про професійні
спілки, фабрично-заводські та рудникові комітети і про право коаліцій, які до-
зволялися б лише для осіб, зайнятих на суспільно-необхідних підприємствах
(водопроводи, електростанції, залізниці тощо), а також перегляд у законодав-
чому порядку положення про примирні камери, третейські і промислові суди та
біржі праці, які належало організовувати на паритетних засадах.
Ще жорсткішою була позиція Протофісу щодо тривалості робочого дня.
Його члени категорично заявляли, що в умовах «підірваної до основ промисло-
вості» неухильне впровадження 8-годинного робочого дня матиме негативний
вплив не лише на діяльність підприємств, а й призведе до спаду їх продук-
тивності і значного подорожчання продукції. Протофіс різко виступив і проти
спроб законодавчого нормування зарплат, уважаючи, що це неминуче спричи-
нить зниження продуктивності праці, та висловився за всебічне впроваджен-
ня відрядної й преміальної оплат18.
Маючи своїх представників в уряді, Протофіс розпочав цілеспрямований
тиск на гетьмана в напрямі корегування робітничої політики відповідно до ін-
тересів підприємців і заводчиків. Саме під цим тиском гетьман удався до таких
жорстких і непопулярних заходів, як відступ від закону про 8-годинний робо-
чий день, поновлення чинності «Тимчасових правил про покарання за участь у
страйках» від 2 грудня 1905 р. тощо. 28 червня 1918 р. гетьман підписав обіжник
№1 «Про межі компетенції професійних робітничих організацій і власників під-
приємств». У пресі цей документ було надруковано лише 16 жовтня19.
16 Історія України: Хрестоматія: У 2 ч. – Ч.2. – К., 1996. – С.65.
17 Державний вістник (Київ). – 1918. – 26 травня.
18 Известия Союза промышленности, торговли, финансов… – 1918. – №3.
19 Державний вістник. – 1918. – 16 жовтня.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
38 О.М.Любовець
Усе це свідчило про те, що завдяки тиску зсередини на уряд і гетьмана
Протофісу та підприємницьким колам, які він репрезентував, удалося домог-
тися своїх суто класових вимог. У цілому така жорстка робітнича політика не
сприяла внутрішній стабілізації у країні, лише збурювала робітництво, штов-
хаючи його на радикальніші засоби протистояння та боротьби.
Крім співпраці із Всеукраїнським союзом земельних власників і Про то-
фісом, П.Скоропадський був зацікавлений у широкому залученні до урядо-
во-державницької роботи представників Партії народної свободи (кадетів), як,
безсумнівно, однієї з найвпливовіших партій в Україні, котра мала значний
професійний та інтелектуальний потенціал. У нових політичних умовах перед
нею постав принциповий вибір – у разі прийняття пропозиції гетьмана стати
урядовою партією та відмовитися (принаймні формально або тимчасово) від
одного з головних своїх постулатів: «єдиної і неподільної Росії».
Як відомо, до першого гетьманського уряду ввійшли представники партії
кадетів. Це рішення було ухвалено не на засіданні партійного комітету, а на
нарадах окремих груп. Уже після факту входження представників партії до
кабінету міністрів це питання обговорювалося на комітеті партії, де виклика-
ло бурхливі дебати, однак вирішене було позитивно20.
8–11 травня 1918 р. у Києві відбувся з’їзд кадетської партії. Делегати
визнали відокремлення України від Росії як неминучий вихід перед загро-
зою анархії й загибелі, водночас вони не зреклися ідеалу «єдиної й непо-
дільної Росії». Резолюція з’їзду, визнаючи необхідною участь партії в дер-
жавницькій роботі, уважала можливим персональний вступ своїх членів до
гетьманських урядів. Водночас партійний форум ухвалив і низку вимог, які
зобов’язані були враховувати міністри-кадети. Серед них найважливіші: ро-
сійській мові надати права державної нарівні з українською; в основу від-
новлення зруйнованого господарства покласти тверду адміністративну вла-
ду; скасування 8-годинного робочого дня та обмеження у правах робітничих
організацій21.
З’їзд затвердив також положення «Про тимчасове управління Партії на-
родної свободи на Україні», згідно з яким загальне керівництво партійними
справами належало з’їздові, виконавчим органом стала нова управлінська
структура – головний комітет для управління партійними справами. Поява
нового керівного органу пояснювалася потребою мати зовнішньо незалежний
від загальноросійського орган, з огляду на те, що німці вимагали від україн-
ського уряду проведення самостійної державної політики, а тому наявність у
ньому міністрів, що отримували б вказівки від закордонного ЦК була немож-
ливою. Водночас делегати не могли повністю відмовитися від впливу ЦК, від-
так було вирішено до складу головного комітету ввести всіх членів ЦК і членів
Державної думи всіх скликань.
Реакція центру на подібні рішення була негативною – конференція партії
в Москві (13–15 травня 1918 р.) засудила дії київських кадетів і ухвалила рі-
шення скликати на 24 червня засідання ЦК, запросивши на нього український
20 Наше слово (Киев). – 1918. – 18 мая.
21 Свобода России (Киев). – 1918. – 21 мая.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Політична опора гетьманату П.Скоропадського 39
головний комітет. Отримавши таке повідомлення, комітет змушений був ви-
правдовуватися і пояснювати ЦК, що кадети України визнали її самостій-
ність лише як сумний неминучий факт, шкідливий для всієї Росії й України.
Водночас з’єднання України з більшовицькою Росією вони розцінювали як
згубний крок22.
Таким чином, українські кадети всупереч рішенням ЦК партії обрали
шлях співробітництва з гетьманом. Це рішення можна розцінити не як прин-
ципове визнання нової влади, а як суто тактичний крок у конкретних полі-
тичних умовах – партійні осередки діяли на терені України і тому повинні
були пристосуватися до реалій життя, адже в разі невизнання гетьманської
влади партії необхідно було йти в підпілля, а це вважалося абсолютно не-
природним для її членів, які до революції звикли обіймати різні громадські й
адміністративні посади та мати суттєвий вплив на їх діяльність. Тому й було
ухвалене рішення прийняти пропозицію гетьмана про співробітництво та де-
легувати своїх представників до його уряду. Не останню роль тут відіграв
і той факт, що гетьманська держава розглядалася кадетами як найменше
зло порівняно з більшовицькою Росією, а не як країна, засади політичного
режиму якої повністю поділялися та підтримувалися партією. Ця обставина
в подальших подіях матиме вирішальне значення, коли далеко не всі захо-
ди особисто гетьмана та його уряду одностайно позитивно сприйматимуться
партією.
Для прикладу можна навести ситуацію навколо запровадження куріаль-
ної системи при виборах органів місцевого самоврядування. Після проголо-
шення урядом намірів щодо заміни загальних виборів на куріальну систему
партійні осередки кадетів через свою пресу висловлювали незадоволення з
цього приводу. Так, орган полтавських кадетів писав:
«Немає ідеальної форми виборів, але найбільше справедливості
здійснюється у виборах загальних […]. Історію не слід повто-
рювати. І якщо ми підійшли до широких демократичних прин-
ципів, то повороту бути не повинно»23.
12 травня 1918 р. головний комітет партії на своєму засіданні визнав неза-
кономірним і недоцільним розпуск органів місцевого самоврядування та від-
творення старих цензових дум. Керівний орган партії закликав своїх членів
утриматися від участі у цензових думах і постановив довести це до всіх пар-
тійних організацій України. Аналогічну резолюцію ухвалив і Харківський ко-
мітет, спираючись на рішення загальних зборів організації. У документі під-
креслювалося, що законопроект про куріальну систему виборів – реакційний
крок, який є «неприпустимим посяганням на найдорожчі для партії демокра-
тичні принципи»24.
Водночас, коли головний комітет кадетів і більшість їхніх партійних осе-
редків не підтримували політику уряду, то член партії І.Кістяківський, який
22 Свобода России. – 1918. – 18 мая.
23 Полтавский день (Полтава). – 1918. – 17 мая.
24 Там же. – 28 мая.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
40 О.М.Любовець
обіймав посаду міністра внутрішніх справ, сприяв ухваленню Радою Міністрів
закону, за яким усі міські думи втрачали свої повноваження, а їх функції тим-
часово переходили до міських управ. Крім того, за новим виборчим законо-
давством міські думи обиралися за 3-куріальною системою. Пізніше, у жовтні
1918 р., головний комітет партії кадетів усупереч своєму попередньому рішен-
ню прийняв постанову про участь у виборах до земських і міських органів са-
моуправління, визнаючи їх при цьому недемократичними. Цей приклад по-
казує двоїстість позиції кадетів, які, не зважаючи на певні суперечності між
урядовою політикою та партійними ідеалами, продовжували брати участь у
роботі владних структур, а окремі її члени, усупереч постановам партії, під-
тримували урядовий курс.
Головний комітет намагався вплинути на політику уряду з метою її де-
мократизації. Наприклад, 8 вересня 1918 р. на його засіданні за участю чле-
нів кабінету А.Ржепецького і С.Гутника відзначалося, що антидемократична
урядова політика не відповідала принципам та ідеям партії. Члени комітету
наголошували, що методи влади нагадують старий режим, що урядовий апа-
рат використовується для проведення вузькокласових тенденцій, що адміні-
стративні дії застосовуються не завжди у відповідності із законом і правами
громадян. На засіданні висловлювалася думка, що за відсутності солідарності
всередині уряду міністри-кадети не можуть нести відповідальності за політи-
ку всього кабінету. Водночас, назвавши цілу низку критичних зауважень на
адресу державної політики, головний комітет висловився за подальшу участь
кадетів у роботі уряду з метою наближення його діяльності до демократичних
ідеалів Партії народної свободи.
Двоїстість кадетської позиції простежувалася й у тому, що члени пар-
тії брали участь і в таких політичних організаціях, які не поділяли основ-
них засад режиму П.Скоропадського. Зокрема, у Союзі відродження Росії,
Національному центрі, Союзі державного об’єднання Росії тощо, які стояли
на позиціях відновлення «єдиної й неподільної» російської держави. Така по-
двійна тактика кадетів пояснювалася тим, що, як уже зазначалося вище, іс-
нування Української Держави для них сприймалося як тимчасовий факт і як
найменше зло порівняно з більшовицьким режимом у Росії.
Саме державно-правовий статус Української Держави був головним пунк-
том розбіжностей у поглядах гетьмана та урядових партій. На противагу
П.Скоропадському, ці партії сприймали національну державність як плац-
дарм для відновлення Росії. Із наближенням завершення Першої світової вій-
ни та розумінням того, що Німеччина її програє Всеукраїнський союз земель-
них власників, Протофіс та кадети почали відкрито заявляти про необхідність
відновлення спілки з Росією. У жовтні 1918 р. у Києві відбулася нарада влас-
ників Росії, в якій узяли активну участь члени названих партій. Нарада рішу-
че висловилася за потребу створення центрального уряду Росії з метою відбу-
дови єдиної держави. На думку її учасників, ця позиція мала бути доведена до
європейських держав на мирній конференції25.
25 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.1216. –
Оп.1. – Спр.61. – Арк.10.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Політична опора гетьманату П.Скоропадського 41
27–29 жовтня 1918 р. у Києві відбувся ІІ партійний з’їзд Протофісу.
Значний вплив на його рішення мала зміна міжнародної ситуації, з огляду
на яку делегати стали на позицію федеративного зв’язку України з Росією.
Один із членів уряду – міністр торгівлі та промисловості С.Меринг, чий
погляд відбивав загальний настрій партійного форуму, у своїй промові
наголошував:
«Навіть об’єднанні зусилля всіх відомств, усього правительства
не створять квітучої промисловості на Україні, якщо остання в
економічному відношенні обособлена і відмежована від інших
областей колишньої Російської імперії. Тільки при тісному еко-
номічному зв’язку всіх цих областей між собою, при дружній
єдиній і планомірній їх роботі, промисловість нашої України
розквітне пишним цвітом і поведе до її багатства міцності»26.
У підсумковому документі з’їзду підкреслювалося, що політична й еконо-
мічна «ізоляція» України від Росії не тільки не послужить на її благо, а нав-
паки, потягне за собою повну загибель усіх багатств народного господарства
і призведе до її повного поневолення в економічному та політичному від-
ношенні більш сильними державами. З огляду на це, Протофіс уважав, що
майбутній національний розвиток України можливий тільки в разі федера-
тивного об’єднання тих частин Росії, які на цей момент розпалися. Шляхом
розв’язання цієї проблеми вбачалася негайна угода між окремими частинами
колишньої Російської імперії та їх спільне представництво на майбутній мир-
ній конференції27. Схожі настрої панували й на ІІ з’їзді Всеукраїнського союзу
землевласників. Відверто антиукраїнська промова В.Пуришкевича знайшла
підтримку більшості його делегатів28.
Керуючись рішеннями своїх партійних форумів, представники цих партій
в уряді та державному апараті почали активніше чинити тиск на гетьмана,
намагаючись змусити його змінити зовнішній курс країни та відновити союз
з Антантою й Росією. Ця кампанія почала проводитися під гаслом нагальної
потреби створення об’єднаного фронту боротьби проти більшовизму.
Ідея відродження «єдиної й неподільної» Росії була обґрунтована у «Записці
у справі зовнішньої політики України», яку голові кабінету Ф.Лизогубу подали
десятеро міністрів (Г.Афанасьєв, Ю.Вагнер, М.Василенко, С.Гербель, С.Гутник,
С.За вадсь кий, В.Зіньківський, В.Колокольцев, О.Романов, А.Ржепецький).
З огляду на близьке підписання миру урядовці вважали необхідним чітко
виз начити міжнародну позицію України. Розглядалися два можливих варі-
анти: подальше будування української держави, цілком незалежної від ко-
лишньої Росії (цей шлях визначався шкідливим для України) і повернення
країни до складу «Великоросії» (окреслювався як єдино вірний). З огляду на
це Україна, на думку міністрів, повинна була вже зараз узгоджувати свою зо-
внішню політику з інтересами Росії, а саме – на майбутній мирній конференції
26 Проюг. – 1918. – 6 ноября.
27 Известия Союза промышленности, торговли, финансов… – 1918. – №27. – 5 ноября. – С.11.
28 Робітнича газета. – 1918. – 6 листопада.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
42 О.М.Любовець
виступити разом із нею за «зміцнення державності на всьому обширі колиш-
ньої Російської імперії»29.
17 жовтня ця записка була офіційно зачитана на засіданні Ради Міністрів,
викликавши гострі дискусії. Десятеро урядовців пропонували припинити мир-
ні переговори з більшовицькою Росією, оголосити їй війну і висунути гасло від-
творення єдиної Росії. Проти цього різко виступили Ф.Лизогуб, І.Кістяківський,
Д.Дорошенко, Б.Бутенко і Ю.Любинський, відстоюючи позицію, що на мирних
переговорах Україна повинна виступати тільки від власного імені, захищаючи
власні державницькі інтереси. Обидві сторони так і не змогли дійти порозу-
міння – виникла урядова криза. 18 жовтня кабінет подав у відставку.
Після тривалих переговорів різні політичні сили утворили коаліцій-
ний уряд, до складу якого ввійшли чотири представники від Українського
національного союзу. Загалом співвідношення сил у новому кабінеті за-
лишалося явно не на користь УНС і тому реальність зміни його курсу була
проблематичною.
У зв’язку з проголошенням А.Денікіна верховним головнокомандувачем
усіма військовими силами на території колишньої Російської імперії, міністри-
протофісівці на засіданні Ради Міністрів заявили, що українські збройні сили
також мають бути підпорядковані російському генералові. Міністри-члени
УНС рішуче виступили проти, заявивши, що це – порушення суверенітету
Української Держави. Не зважаючи на такі протести, уряд розіслав по всіх
корпусах української армії наказ про можливість утворення «єдиного проти-
більшовицького фронту»30.
14 листопада 1918 р. П.Скоропадський підписав грамоту про федерацію
України з майбутньою небільшовицькою Росією. Це спричинило чергову уря-
дову кризу, зі складу кабінету на знак протесту вийшли есефи. Того ж дня
було утворено новий уряд на суто однорідній основі, тобто із представників
Протофісу та Всеукраїнського союзу земельних власників. Справу формуван-
ня нового кабінету було доручено С.Гербелеві. Новостворений уряд оголосив
своїм найближчим завданням роботу з відбудовування єдиної Росії на федера-
тивних основах із забезпеченням Україні всіх національних прав.
Але вже ані гетьман, ані урядові та консервативні партії не контролюва-
ли ситуації – з другої половини листопада 1918 р. Україною ширилося анти-
гетьманське повстання. 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський зрікся влади, а
19 грудня до Києва врочисто ввійшли війська Директорії. Так припинив своє
існування останній гетьманат.
Більшість дослідників сходяться на думці, що однією з основних причин па-
діння режиму П.Скоропадського була його вузька соціальна база. Попередній
аналіз показав, що гетьман не мав жодної політичної сили, на яку б міг спер-
тися для втілення у життя своєї програми політичних і економічних реформ.
Він орієнтувався переважно на вищі прошарки суспільства, соціально-полі-
тичні інтереси яких представляли Всеукраїнський союз земельних власників,
Протофіс, Партія народної свободи та інші загальноросійські й національні
29 Христюк П. Замітки і матеріали… – Т.3. – С.113.
30 Там само. – С.119.
Український історичний журнал. – 2013. – №3
Політична опора гетьманату П.Скоропадського 43
партії. Представники перших трьох партій формували всі гетьманські уряди й
репрезентували владу на місцях, а відтак мали найбільший вплив на визна-
чення пріоритетів державної політики.
Попередній аналіз діяльності урядових партій показав неоднозначну роль,
яку вони відігравали в політичному житті Української Держави. З одного
боку, члени цих партій сприяли приходу до влади гетьмана П.Скоропадського
та утвердженню його політичного режиму. Водночас із ключових питань
державотворення їхні партійні постулати не збігалися з баченням самого
П.Скоропадського. Тоді як гетьман прагнув побудувати міцну національну
державу, більшість членів Протофісу, Всеукраїнського союзу земельних влас-
ників, Партії народної свободи сприймали тільки соціальний бік його програ-
ми – їх улаштовувало лише повернення права приватної власності на землю
та дозвіл на підприємницьку ініціативу. Українська Держава сприймалася
ними тільки як найменше зло порівняно з більшовицькою Росією. В їхньому
розумінні вона була тимчасовим утворенням до моменту ліквідації більшовиз-
му й відтворення єдиної Росії. Саме цим можна пояснити опозиційність партій
у питаннях українізації держапарату та освіти, і той тиск, який здійснювався
їхніми представниками на гетьмана напередодні підписання ним грамоти про
федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією.
Не сприяла посиленню авторитету гетьманської влади неконструктивна
позиція урядових партій і щодо розв’язання аграрної проблеми. Вони праг-
нули шляхом тиску на урядову політику у цьому питанні взяти реванш за по-
передні втрати часів Центральної Ради. Показовий той факт, що їхня позиція
загалом суперечила власне позиції П.Скоропадського, який виступав за про-
ведення аграрної реформи в інтересах середніх і дрібних власників. У реаль-
ності саме партійні настанови Протофісу та Всеукраїнського союзу земельних
власників ставали гальмом у проведенні аграрних перетворень, які б відпо-
відали баченню гетьмана. Зволікання з реформою, запровадження караль-
них загонів, прагнення вирішити будь-які проблеми з позиції сили зрештою
призвело до фатальних наслідків – село повстало проти гетьмана та проти
Української Держави.
З іншого боку, ті політичні сили, які могли стати опорою режиму у зміцнен-
ні української державності (насамперед колишні провідні партії Центральної
Ради), не сприймали соціально-економічний бік гетьманської програми та мо-
делі державного ладу. Із першого ж дня правління П.Скоропадського вони під-
давали нещадній критиці будь-які кроки гетьманського уряду, при цьому час-
то-густо перебільшуючи їх негативні наслідки. З огляду на те, що лідери цих
партій користувалися значним авторитетом у суспільстві, вони багато зробили
для формування відповідної громадської думки, твердячи про недемократич-
ність, контрреволюційність гетьманату та неможливість конструктивної спів-
праці з ним. Постійна критика урядової політики фактично підготувала ґрунт
для поширення ідеї необхідності організації загального антигетьманського
повстання.
Таким чином, у цілому програма суспільно-політичних і соціально-
економічних перетворень гетьмана не мала абсолютної підтримки з боку
Український історичний журнал. – 2013. – №3
44 О.М.Любовець
жодної політичної партії. Мабуть, у цьому й полягала особиста драма
П.Скоропадського, наміри, сподівання й надії якого на можливість створення
міцної держави не справдилися. Напевно, він сам це чудово розумів, недарем-
но його «Спогади» закінчуються словами:
«Я згадав також, як вісім місяців тому назад, я прожив 44 роки
на світі, ще мало знав життя, коли біля пам’ятника Володимира
з такою довірливістю пішов на цю каторгу, вірячи, що мене зро-
зуміють. За мною не пішли»31.
31 Скоропадський П. Спогади. – К.; Філадельфія, 1995. – С.324.
The article described the political forces that have become the mainstay of the
Ukrainian State of Hetman P.Skoropads’kyi. Analyzed by software principles and
main activities of the government party – the All-Ukrainian Union of Landowners,
Protofis, the Party of People’s Freedom, showed the level of party influence in shaping
government policy and public policy, found common and distinctive position between
the hetman and political forces that brought him to power.
Keywords: hetmanate, Ukrainian State, All-Ukrainian Union of Landowners, Protofis,
the Party of People’s Freedom.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106613 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:50:47Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Любовець, О.М. 2016-10-01T12:52:11Z 2016-10-01T12:52:11Z 2013 Політична опора гетьманату П.Скоропадського / О.М. Любовець // Український історичний журнал. — 2013. — № 3. — С. 31-44. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106613 342.395.2(477) «1918» У статті охарактеризовано політичні сили, які стали опорою Української
 Держави гетьмана П.Скоропадського. Аналізуються програмні засади й головні напрями діяльності урядових партій та об’єднань – Всеукраїнського союзу земельних власників, Протофісу, Партії народної свободи. Показано рівень партійних впливів
 на формування урядової політики та державного курсу. Виявлено спільні й відмінні
 позиції між гетьманом і політичними силами, які привели його до влади. The article described the political forces that have become the mainstay of the
 Ukrainian State of Hetman P.Skoropads’kyi. Analyzed by software principles and
 main activities of the government party – the All-Ukrainian Union of Landowners,
 Protofis, the Party of People’s Freedom, showed the level of party influence in shaping
 government policy and public policy, found common and distinctive position between
 the hetman and political forces that brought him to power. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського Політична опора гетьманату П.Скоропадського Political Support of P.Skoropads'kyi's Hetmanate Article published earlier |
| spellingShingle | Політична опора гетьманату П.Скоропадського Любовець, О.М. Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського |
| title | Політична опора гетьманату П.Скоропадського |
| title_alt | Political Support of P.Skoropads'kyi's Hetmanate |
| title_full | Політична опора гетьманату П.Скоропадського |
| title_fullStr | Політична опора гетьманату П.Скоропадського |
| title_full_unstemmed | Політична опора гетьманату П.Скоропадського |
| title_short | Політична опора гетьманату П.Скоропадського |
| title_sort | політична опора гетьманату п.скоропадського |
| topic | Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського |
| topic_facet | Історичні студії До 95-річчя гетьманату Павла Скоропадського |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106613 |
| work_keys_str_mv | AT lûbovecʹom polítičnaoporagetʹmanatupskoropadsʹkogo AT lûbovecʹom politicalsupportofpskoropadskyishetmanate |