Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах»

22–23 травня 2013 р. в Інституті історії України НАНУ відбулися міжнародна наукова конференція, присвячена українському радянському історієписанню, та круглий стіл із проблем висвітлення контраверсійних подій і явищ історії України ХХ ст. Співорганізаторами цих заходів виступили громадська організ...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Ясь, О.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Хроніка
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106911
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах» / О.В. Ясь // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 216-222. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106911
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1069112025-02-23T17:23:13Z Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах» International Scientific Conference “Ukrainian Soviet Historiography Lights and Shadows” and the Round Table “Teaching in the Schools the 20th Century Pain Points of History of Ukraine” Ясь, О.В. Хроніка 22–23 травня 2013 р. в Інституті історії України НАНУ відбулися міжнародна наукова конференція, присвячена українському радянському історієписанню, та круглий стіл із проблем висвітлення контраверсійних подій і явищ історії України ХХ ст. Співорганізаторами цих заходів виступили громадська організація «Центр освітнього моніторинґу» у співробітництві з Інститутом історії України НАНУ та Українським науковим інститутом Гарвардського університету за підтримки Освітньої програми Міжнародного фонду «Відродження». 2013 Article Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах» / О.В. Ясь // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 216-222. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106911 uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Хроніка Хроніка
spellingShingle	Хроніка Хроніка Ясь, О.В. Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах» Український історичний журнал
description	22–23 травня 2013 р. в Інституті історії України НАНУ відбулися міжнародна наукова конференція, присвячена українському радянському історієписанню, та круглий стіл із проблем висвітлення контраверсійних подій і явищ історії України ХХ ст. Співорганізаторами цих заходів виступили громадська організація «Центр освітнього моніторинґу» у співробітництві з Інститутом історії України НАНУ та Українським науковим інститутом Гарвардського університету за підтримки Освітньої програми Міжнародного фонду «Відродження».
format	Article
author	Ясь, О.В.
author_facet	Ясь, О.В.
author_sort	Ясь, О.В.
title	Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах»
title_short	Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах»
title_full	Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах»
title_fullStr	Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах»
title_full_unstemmed	Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах»
title_sort	міжнародна наукова конференція «світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «викладання больових точок історії україни хх ст. у школах»
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Хроніка
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106911
citation_txt	Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історієписання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах» / О.В. Ясь // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 216-222. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT âsʹov mížnarodnanaukovakonferencíâsvítlojtíníukraínsʹkogoradânsʹkogoístoríêpisannâtakruglijstílvikladannâbolʹovihtočokístorííukraínihhstuškolah AT âsʹov internationalscientificconferenceukrainiansoviethistoriographylightsandshadowsandtheroundtableteachingintheschoolsthe20thcenturypainpointsofhistoryofukraine
first_indexed	2025-11-24T02:16:21Z
last_indexed	2025-11-24T02:16:21Z
_version_	1849636244577845248
fulltext	Український історичний журнал. – 2013. – №4 ХРОНІКА 22–23 травня 2013 р. в Інституті історії України НАНУ відбулися міжнародна на- укова конференція, присвячена українському радянському історієписанню, та круг- лий стіл із проблем висвітлення контраверсійних подій і явищ історії України ХХ ст. Співорганізаторами цих заходів виступили громадська організація «Центр освітньо- го моніторинґу» у співробітництві з Інститутом історії України НАНУ та Українським науковим інститутом Гарвардського університету за підтримки Освітньої програми Міжнародного фонду «Відродження». Конференція стала другим із запланованих трьох заходів, спрямованих на осмис- лення українського історіографічного процесу ХХ – початку ХХІ ст. Перша («Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи») відбулася в Українському вільному уні- верситеті в Мюнхені 1–3 липня 2012 р., а третя, завершальна («Quo vadis Ukrainian History? Assessing the State of the Field») збереться восени 2013 р. в Українському нау ковому інституті Гарвардського університету. Зі вступним словом і привітаннями до учасників форуму звернулися директор Інституту історії України НАНУ академік НАН України В.Смолій, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету професор С.Плохій та директор Канадського інституту українських сту- дій професор В.Кравченко. З основною доповіддю «Радянські історичні міфи у сучасній українській історіо- графії: “старе вино в нових міхах”» виступив професор Л.Зашкільняк (Львівський на- ціональний університет імені І.Франка), який порушив проблему тиску попередньої спадщини на сучасне українське історієписання. Доповідач підкреслив, що радянські міфи значною мірою наслідують російські історичні міфи. Більше того, Л.Зашкільняк відзначив наявність травматичного потенціалу в українській минувшині, котрий ре- презентований у багатьох історичних студіях, зокрема наголосив на нагальних по- требах деконструкції травматичного образу/образів історії України. На його думку, багатообіцяючим видається постколоніальний підхід до конструювання й студіювання вітчизняного минулого. Доповідь Л.Зашкільняка зґенерувала жваву наукову диску- сію навколо вирізнення постколоніального й антиколоніального дискурсів у сучасній соціогуманітаристиці, а також щодо правомірності та можливих критеріїв означення колоніального статусу України за радянських часів. Водночас розгорнулася цікава о.В.Ясь (киїВ) МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ «СВІТЛО Й ТІНІ УКРАЇНСЬКОГО РАДЯНСЬКОГО ІСТОРІЄПИСАННЯ» ТА КРУГЛИЙ СТІЛ «ВИКЛАДАННЯ БОЛЬОВИХ ТОЧОК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ХХ ст. У ШКОЛАХ» Український історичний журнал. – 2013. – №4 Хроніка 217 полеміка стосовно двох типів історичного знання – академічного й дидактичного («сус- пільного»), зокрема було висловлено цілу низку думок щодо ступеня їх автономності та взаємозалежності. Подальша робота конференції відбувалася у трьох секціях, кожна з яких по- ділялася на кілька частин (блоків). Після кожного блоку (2–4 доповіді) проводи- лася проміжна дискусія щодо представлених проблем. Перша секція мала назву «“Республіканський” та “союзний” наративи: паралелі, перехрестя й виміри буття». Із доповіддю «Українська радянська спадщина: проблеми інтерпретації» виступив професор В.Кравченко (Канадський інститут українських студій). Доповідач наголо- сив, що радянська історіографія значною мірою успадкувала позитивістський дискурс, але також включала елементи героїзації та леґітимізації минувшини для відповідних ідеологічних потреб. У пострадянську добу відбулася фраґментизація радянської іс- торії, а згодом реінтерпретація історичної спадщини від єдиної радянської – до низки національних спадщин. Заразом В.Кравченко висловив думку, що історія України є «нормальною» історією з перспективи порубіжжя, котре повсякчас висуває питання співвідношення національної й реґіональної ідентичностей. Водночас актуальною до сьогодні залишається проблема радянської ідентичності, котра має два рівні: а) власне російської («русской»); б) імперської. Із доповіддю «Возз’єднання України з Росією: Клас, держава та етнос в українській радянській історіографії» виступив професор С.Плохій (Гарвардський університет), котрий метафорично порівняв радянську історіографію з «гоголівською шинелею», з якої вийшла більшість сучасних дослідників кількох поколінь. С.Плохій запропону- вав провести ретроспективну контекстуалізацію концепту «возз’єднання» з другої по- ловини ХІХ ст., оскільки це дозволяє зробити цікаві спостереження щодо розгортання різних дискурсів (класового, національного, державного) в українському радянському історієписанні. Скажімо, доповідач відзначив, що саме переформатування панівного класового дискурсу (повернення до квазікласового підходу) стало підставою для збере- ження відносної автономії українського сеґмента радянської історіографії після ухва- лення «переяславських тез» ЦК КПРС (1954 р.). Насамкінець доповідач запропонував проблему для подальшої дискусії: наскільки співтворцями радянського наративу були українські історики та, заразом, наскільки вони змогли втримати чи зберегти авто- номне середовище. Доповідь «Тексти про культуру в українському історієписанні 1960 – початку 1970-х рр.: поміж обрядовими кліше, романтичним націоналізмом і “переяславським” каноном» представила професор Н.Яковенко (Національний університет «Києво- Могилянська академія»), котра висунула тезу, що культурознавчий дискурс в україн- ському радянському історієписанні не тільки сформувався у 1960-х рр., а й зберігся за умов утисків початку 1970-х і навіть затримався до 1980-х рр. На думку Н.Яковенко, ана- літичні структури текстів почасти наслідували романтично-народницькі взірці ХІХ ст., почасти включали обрядову радянську риторику, проте головно спиралися на ренесанс- но-барокову концепцію української культури, що зберегла своє значення до сьогодні. Виступи В.Кравченка, С.Плохія та Н.Яковенко викликали низку запитань, спри- чинилися до наукової полеміки. Учасники дискусії відзначили нагальну потребу в усебічному вивченні дослідницьких та інших практик українських істориків радян- ської доби, зокрема у висвітленні неформальних контекстів їхньої творчості, котрі нині Український історичний журнал. – 2013. – №4 218 Хроніка виглядають надто схематичними й однобічними. Професор С.Плохій зауважив, що проект «усної історії» (англ. «oral history») з перспективи радянської доби української історіографії є надзвичайно актуальним, оскільки вже через десятиліття ці можливос- ті будуть назавжди втрачені. Із доповіддю «Радянська Україна 1917–1923 рр.: Невмирущі міфологеми радян- ської історіографії» виступив старший науковий співробітник Г.Єфіменко (Інститут іс- торії України НАНУ). Доповідач виокремив три типи міфологем, властивих радянській історіографії: а) подієві; б) особові; в) загальні або інтерпретаційні, а також продемон- стрував їх численні приклади з обсягу означеного відтинку історичного часу. На тему «Революція 1917–1921 рр. у схемах радянського історієписання історії України» ви- ступив професор В.Верстюк (Інститут історії України НАНУ), на думку котрого ра- дянське історіографічне поле варто вивчати з перспективи «нормальної» науки, хоч і з певними корективами та застереженнями. Доповіді Г.Єфіменка й В.Верстюка спричинили полеміку навколо термінологічно- го апарату, котрим послуговуються сучасні українські історики. Приміром, розгорну- лася гостра дискусія щодо походження і відновлення вживання терміна «Українська революція», а також про зміст і сенс понять «нормальна» наука, міф, міфологема, зо- крема стосовно правомірності й коректності їх застосування до предметних контекстів. У рамках другої секції – «Радянські інтерпретації й прочитання української ми- нувшини: дослідницькі практики, локальні проблеми та загальна палітра» – із до- повіддю «Соціологія для українських і російських істориків 1920-х рр.: між схемати- кою та евристикою» виступив доцент О.Дмитрієв (Вища школа економіки, Москва). Доповідач наголосив, що в означений період соціологію варто розглядати в міждисци- плінарному, власне соціологічному, інтернаціональному контекстах, а також із пер- спективи співвідношення соціології й історії. О.Дмитрієв висловив переконання, що найважливішим для розуміння тодішніх дослідницьких практик є те, що марксизм розглядався як своєрідна метанаука, котра завдала чимало шкоди як соціології, так й історії. На його думку, історія значною мірою спричинилася до дисциплінарного ста- новлення соціології. Натомість остання вплинула на дослідницькі практики істориків, хоч і в досить самобутньому вигляді, наприклад у конструюванні минувшини на за- садах «економічного матеріалізму». Водночас нині соціологія 1920-х рр. сприймається крізь кілька шарів «каламутної води». Із доповіддю «Історія України на сторінках “Советской исторической эн цик ло- пе дии”» виступив професор О.Міллер (Інститут наукової інформації з суспільних наук РАН), запропонувавши колеґам низку власних спостережень і роздумів щодо репрезентації української минувшини у цьому енциклопедичному проекті. На дум- ку О.Міллера, переважну більшість статей написали українські автори, себто відбу- лася націоналізація наративу про українську історію у цьому радянському виданні. Утім, він підкреслив, що в енциклопедії відсутні антиросійські діячі, а також Західна Україна, ОУН, УПА та інші теми. Водночас І.Мазепа та низка історичних постатей розглядаються не з національних, а з класових позицій. Доцент К.Галушко (Національний педагогічний університет імені М.Драгомано ва) виголосив доповідь «Візуалізація історіографії та ідеології: історія України на радян- ських навчальних картах. Республіканська та союзна версії». Автор підкреслив, що пред- ставлений матеріал опрацьовано в межах ширшої теми «Відображення національних Український історичний журнал. – 2013. – №4 Хроніка 219 проектів у картографії». Зокрема, він зазначив, що різний інформативний потенціал картографічних матеріалів зумовлює розмаїття їх прочитань і тлумачень, однак дозво- ляє простежити основні тенденції, котрі побутували в історіографічній та ідеологічній сферах на республіканському чи союзному рівнях. Виступи К.Галушка, О.Дмитрієва та О.Міллера викликали низку питань, зауваг та уточнень, зокрема розгорнулася дискусія навколо тогочасної редакційної політики, добору авторів для різних проектів, у тому числі енциклопедичних. Відтак з іншого ра- курсу постала проблеми співвідношення «союзного» та «республіканського» наративів, розподілу праці істориків у загальносоюзному масштабі, урешті-решт продукування чи вироблення історичного знання у світлі існування ієрархії центр/провінція. Заразом було висловлено думку про потребу докладного студіювання дослідницьких, редактор- ських, видавничих практик радянської доби для більш-менш повного представлення ланцюга автор – рецензент – редактор – видавець, а також необхідність компаратив- них студій, скажімо, для порівняльного висвітлення історії України у «Советской исто- рической энциклопедии» та «Радянській енциклопедії історії України» тощо. Із доповіддю «Історична концепція В.Петрова: немарксистський дискурс марксист- ської історіографії» виступив доцент В.Андрєєв (Херсонський державний університет), відзначивши, що В.Петров як інтелектуал має багато образів і облич, проте провідне міс- це у його спадщині посідає теорія епох. В.Андрєєв наголосив, що цей термін не є вдалим, оскільки затушовує головний сенс візії В.Петрова, в якій проводиться думка про цик- лічність та дискретність української історії. На думку доповідача, В.Петров розглядав історичну добу як структурну цілість і систему співвідношень, а перехід до іншої епохи пов’язував із катастрофічними зламами чи запереченнями однієї доби наступною. Професор В.Ульяновський (Київський національний університет імені Т.Шев чен- ка) представив доповідь «Історієписання природничника: Микола Шарлемань про світ природи Давньої Русі – еволюція поглядів від 20-х до 70-х рр. ХХ ст. та їх радянські кон- тексти». Автор схарактеризував свого героя як фактолога-натураліста та систематика з позитивістським способом мислення. Саме як дослідник світу природи М.Шарлемань підходив до студіювання «Слова о полку Ігоревім» і фресок Софії Київської. Відтак спираючись на вивчення описів природи він обстоював думку про автентичність цієї давньоруської пам’ятки та вважав її автором самого князя Ігоря, позаяк наголошував, що тільки безпосередній учасник тих подій міг подати такий опис природи. Водночас В.Ульяновський акцентував увагу на багатоманітних комунікативних і персональних контекстах дослідницьких практик М.Шарлеманя, зокрема простежив його зв’язки з ленінґрадською школою текстологів. Доцент В.Маслійчук (інтернет-сайт «Historians.in.ua») у доповіді «Два історика одні- єї доби (Антон Слюсарський та Владімір Важінскій): історія Слобідської України XVII– XVIII ст. в російській та українській радянській історіографії 50–70-х рр. ХХ ст.» розгля- нув біографії й дослідницькі практики двох провінційних істориків, що репрезентували українське та російське історієписання, зокрема проаналізував їхні тексти, присвячені Слобожанщині. В.Маслійчук констатував, що після означеного вище періоду вивчення історії Слобідської України на місцевому чи провінційному рівні практично завмерло. Виступи В.Андрєєва, В.Маслійчука та В.Ульяновського спричинили цікаве об- говорення і низку коментарів щодо висвітлення й уточнення інтелектуальних біо- графій представлених героїв, можливої варіативності їхніх життєвих сценаріїв, Український історичний журнал. – 2013. – №4 220 Хроніка зокрема вирізнення такого цікавого типажу, як історик-апаратник на полі провінцій- ного історієписання. Із доповіддю «Привид Голодомору у працях істориків-аграрників 1960–1980-х рр.» виступив професор С.Кульчицький (Інститут історії України НАНУ). Доповідач наго- лосив, що інформація про Голодомор 1932–1933 рр. циркулювала в радянській істо- ріографії 1960–1980-х рр., але подавалася ірраціонально, як правило у вигляді евфе- мізмів на кшталт «продовольчі труднощі». С.Кульчицький відзначив, що у доповіді Дж.Мейса Конґресові США (Комісія з дослідження голоду в Україні) було згадано низ- ку істориків, у працях яких тією чи іншою мірою езопівською мовою висвітлювалися зазначені проблеми. Професор О.Рубльов (Інститут історії України НАНУ) у доповіді «“Український іс- торичний журнал”, 1957–1970-ті рр.: історія КПСС contra вітчизняна історія» навів численні приклади ідеологічної реакції на журнальні публікації з боку партійних і контролюючих органів. Доповідач наголосив, що тиск, котрий справлявся на редакцій- ну політику часопису, безперечно вплинув на співвідношення публікацій з української історії та історії партії у цьому профільному виданні. Доповіді С.Кульчицького та О.Рубльова викликали низку зауваг і реплік, зокрема про внутрішню цензуру у творчості тодішніх авторів, а також міркування про те, що радянську історіографію аграрної історії варто розглядати суто у предметній площині. Третя секція мала назву «Образи поколінь та світ текстів – інтелектуальні, куль- турні й ідеологічні маркери». Із доповіддю «Інтелектуальний ресурс концепту “ґене- рація”, або Дещо про втрачені можливості української історіографії ХХ ст.» виступив професор В.Ващенко (Дніпропетровський національний університет імені О.Гончара), зауваживши, що концептуальна пропозиція, котра спроможна більш-менш адекват- но представити взаємини радянських інтелектуалів та політичної влади, може спи- ратися лише на парадокс, наприклад у вигляді низки міжґенераційних конфліктів. Переваги такої схеми полягають у тому, що вона не містить ідеологічних конотацій. Натомість домінуюча нині концепція є наскрізь заідеологізованою й догматичною, по- заяк нав’язує єдину модель примусу інтелектуалів «згори». Із доповіддю «Українське історієписання 60–80-х рр.: культурні розриви та ме таморфози» виступила професор І.Колесник (Інститут історії України НАНУ). Доповідачка відзначила, що період 1960–1980-х рр. є вкрай строкатим, оскільки міс- тить мікроренесанс 1960-х рр., стаґнацію чи застій 1970-х рр. та радикалізацію й кар- динальне переформатування культурного поля другої половини 1980-х рр. Відтак І.Колесник запропонувала розглядати означений період у вигляді низки опозицій, які ширяться на методологію, інституціоналізацію, ідеологію та ін. Професор О.Удод (Інститут історії України НАНУ) у своїй доповіді «Просопо гра- фіч на палітра українських радянських істориків доби “розвиненого соціалізму”» ви- словив думку про розмаїття образів тодішньої історіографії. Зокрема, він відзначив, що у цих образах дедалі більше місце посідала ревізіоністська/реформістська складова. О.Удод запропонував власну періодизацію українського історієписання доби «розвине- ного соціалізму», котра ґрунтується на відображенні соціокультурних трансформацій радянського суспільства. Доповідь «Ідеологічні ідентичності істориків в радянській Україні» представив професор В.Яремчук (Національний університет «Острозька академія»), котрий подав Український історичний журнал. – 2013. – №4 Хроніка 221 власне обґрунтування поняття «ідеологічна ідентичність», зокрема відзначивши, що остання конфліктувала з фаховим призначенням історика як члена професійної кор- порації. На думку доповідача, для української історіографії 1920-х рр. доцільно ви- окремити три типи ідеологічних ідентичностей: а) українська демократична; б) націо- нал-комуністична; в) кон’юнктурна (молоді історики, котрі тримають «ніс за вітром»). Доповіді В.Ващенка, І.Колесник, О.Удода та В.Яремчука зґенерували доволі гостру полеміку щодо співвіднесення загальних і начебто «благополучних» образів українського історієписання 1960–1980-х рр. із драматичними і трагічними «історія- ми істориків» (О.Апанович, Я.Дзира, О.Компан, Ф.Шевченко та ін.). Водночас постало питання про разючий дисонанс, який простежується, коли зіставити епістемологічні трансформації на ниві західної історіографії (антропологічний поворот) із загальною стаґнацією українського радянського історієписання в окреслений період. Цей обмін думками спричинився до цікавого формулювання проблеми: чи можливі/реальні кон- цептуальні новації й прориви за умов «ненормальної науки»? Наприклад, нереалізова- на творчість – праці «у шухляду», непроголошені ідеї та концепції як свого роду «наука у собі». Із доповіддю «З комуністів у націоналісти: як радянські історики стали україн- ськими» виступив професор Г.Касьянов (Інститут історії України НАНУ), відзначивши, що ця безболісна й швидка метаморфоза сталася завдяки спорідненості комуністичної та національної телеологій. На думку Г.Касьянова, за змістом, сутністю та призначен- ням комуністична й національна концепції дуже подібні, що й зумовило швидкоплин- ність означених перетворень. Провідний науковий співробітник О.Юркова (Інститут історії України НАНУ) у доповіді «“Історія України” чи “Короткий курс”, або Як у 1940 р. постала “українська радянська історіографія”» розглянула виникнення терміна «українська радянська іс- торіографія», зокрема висвітливши соціокультурні й інтелектуальні обставини та пе- редумови, що спричинилися до впровадження цієї термінологічної новації. Водночас О.Юркова наголосила на тому специфічному місці, котре посіла «Історія України: ко- роткий курс» (Київ, 1940 р.) поміж текстів з обсягу «республіканських» історій народів СРСР, зокрема відзначила майже повну відсутність її аналогів. У підсумковій дискусії учасники конференції зауважили, що попри низку доволі песимістичних настроїв і коментарів простежуються й обнадійливі тенденції. Приміром сучасний національний наратив уже не переймається пошуками інакшості, порівняно з 1990-ми рр., що можемо розглядати саме як ознаку «одужання». Насамкінець було висловлено думку про нагальну потребу нових проектів, зорієнтованих на студіювання неформальних зрізів радянського історієписання, як-от усна історія, історіографічний побут, комунікація, дослідницькі й освітні практики, а також текстологічне вивчення праць істориків тощо. За підсумками роботи конференції восени цього року Інститут історії України НАНУ видасть збірник доповідей та матеріалів. Круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах» став своєрідною спробою перенесення й апробування академічних підходів на те- рени історичної дидактики. Модераторами заходу виступили професори О.Удод (Інститут історії України НАНУ) та Н.Яковенко (Національний університет «Києво- Могилянська академія»), котрі окреслили власні підходи щодо дидактичної й ака- демічної історії. Український історичний журнал. – 2013. – №4 222 Хроніка У вступному слові О.Удод відзначив, що на основі загальноосвітніх програм мож- ливі й бажані різні варіанти інтерпретації та представлення історії України. Тим біль- ше, що нині шкільний підручник не є єдиним джерелом знань, а радше виступає як консервативний порадник для сучасного школяра. Натомість Н.Яковенко зауважила, що першочергове завдання підручника полягає у вихованні критичного мислення, по- заяк навчальна програма – це програма соціалізації для школярів. Кандидат історичних наук І.Щупак (Український інститут вивчення Голокосту «Ткума») висловив думку, що «больові» точки коректніше було б назвати контраверсій- ними проблемами. Водночас він зауважив, що найголовніше призначення підручника полягає у вихованні навичок школярів. Професор О.Салата (Київський університет імені Б.Грінченка) відзначила, що підручники не можуть бути витвором однієї лю- дини, а лише вислідом колективних зусиль. Відтак тісна співпраця науковців і фа- хівців з обсягу історичної дидактики є нагальним завданням. Професор Т.Ладиченко (Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова) відзначила необхід- ність наступності в підготовці шкільних підручників, а також зауважила про потребу версіальної, колоритної та державницької репрезентації історії. Доцент В.Маслійчук (інтернет-сайт «Historians.in.ua») наголосив, що підручники мають відображати плю- ралістичність суспільства. Натомість сучасні дискусії про навчальну літературу, ко- трі тривають уже багато років, ніяк не переходять в якість, а нагадують біг по колу. Кандидат історичних наук О.Гісем (часопис «Історія в сучасній школі») відзначив, що нині побутують дві моделі підручника: а) путівник по інформації; б) авторський. Натомість їх доцільно сполучити. Професор І.Колесник (Інститут історії України НАНУ) зауважила, що підручники мають організовувати мислення людини, зокрема перспективним способом такої організації може стати система модулів на кшталт іс- торіографічних відомої російської дослідниці Ґ.Звєрєвої. Професор С.Кульчицький (Інститут історії України НАНУ) звернув увагу на те, що підручники критикували, критикують і завжди критикуватимуть. Складність представлення історії України зу- мовлена тим, що вона являє собою мозаїку територій із різною історичною пам’яттю. Відтак варто створювати на основі однієї програми різні підручники, а також поєднува- ти в авторському колективі академічних учених та педагогів-практиків. Більше того, потрібні не лише підручники, а цілий комплекс дидактичної літератури. Професор Л.Зашкільняк (Львівський національний університет імені І.Франка) висловив дум- ку, що історія є процесом соціалізації для відповіді на питання: «Хто є хто?». Утім, щоб представити Україну як суб’єкта історичного процесу слід досягти академічної єдності чи бодай тривкого консенсусу щодо її «біографії». На думку Л.Зашкільняка, спосіб до- сягнення цієї єдності – у репрезентації тріади: людина/суспільство/держава. Із підсумковим словом виступили модератори круглого столу. Професор Н.Яковенко відзначила, що гармонізувати різні історичні пам’яті, які представлені в Україні, можливо тільки після переходу від настановчого до відкритого дискурсу. На думку професора О.Удода, будь-який підручник постає як низка компромісів, котрі повсякчас вимагають від істориків активної громадянської позиції.

Institution

Ähnliche Einträge