«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР
Реконструюються ідеологічні й історіографічні мотиви підготовки та особливості реалізації проекту першої в УРСР історичної енциклопедії – чотиритомної «Радянської енциклопедії історії України», що побачила світ упродовж 1969–1972 рр. The article reconstructs ideological and historiographical motive...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106916 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР / С.М. Борчук // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 170-192. — Бібліогр.: 92 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859632921815547904 |
|---|---|
| author | Борчук, С.М. |
| author_facet | Борчук, С.М. |
| citation_txt | «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР / С.М. Борчук // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 170-192. — Бібліогр.: 92 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Реконструюються ідеологічні й історіографічні мотиви підготовки та особливості
реалізації проекту першої в УРСР історичної енциклопедії – чотиритомної «Радянської енциклопедії історії України», що побачила світ упродовж 1969–1972 рр.
The article reconstructs ideological and historiographical motives and realization
features of the first in the USSR historical encyclopedia – four-volume “Soviet
Encyclopedia of History of Ukraine” 1969–1972.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:12:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Як наголошується в передмові до першого тому сучасного енциклопедично-
го видання з історії України, «плідна робота істориків упродовж останніх 10 ро-
ків створила належне підґрунтя для докорінного переосмислення концепції ві-
тчизняної історії, подолання стереотипів радянського часу і підготування якісно
іншого словника ЕІУ (тобто “Енциклопедії історії України” – С.Б.) порівняно зі
словником “Радянської енциклопедії історії України” (РЕІУ) […]. Праці енци-
клопедичного характеру з історії України, створені до 1991 р., містять значний
обсяг важливої інформації і, без сумніву, залишаються вагомим досягненням
історичної науки. Водночас необхідно пам’ятати про політичну заангажованість
цих праць, зумовлену догмами і стереотипами комуністичної доби, у зв’язку з
чим їхнє значення як інформаційного ресурсу в сучасних умовах істотно пони-
жується. Особливо глибоких фальсифікацій зазнала історія українського народу
(причому різних епох та періодів). Щодо опису й аналізу минулого українських
земель, які свого часу не входили до складу УРСР, то в енциклопедіях для них
раніше майже не знаходилося місця. Спотворювалися реальні (науково обґрун-
товані) пропорції щодо висвітлення історичних епох. Так, більше половини усіх
статей РЕІУ присвячувалось одному періодові – після 1917 р.»1.
У нашій статті зроблено спробу реконструювати ідейно-політичне та істо-
ріографічне тло, у контексті якого постала ідея підготовки й реалізовувався
проект чотиритомної «Радянської енциклопедії історії України».
Постановою ЦК КП України від 28 грудня 1965 р. «Про завершення ви-
дання Української радянської енциклопедії», з огляду на «зростаючий попит
на енциклопедичну літературу», було схвалено перспективний план відповід-
них видань у республіці, яким передбачалася підготовка «Енциклопедії на-
родного господарства Української РСР», «Української сільськогосподарської
енциклопедії», «Енциклопедії кібернетики» й «Радянської енциклопедії істо-
рії України» («РЕІУ»). Це ж рішення ЦК зобов’язувало Президію АН УРСР
(Б.Є.Патон), Міністерство сільського господарства УРСР (П.О.Дорошенко) й
Комітет по пресі при Раді Міністрів УРСР разом із Головною редакцією УРЕ з
* Борчук Степан Миколайович – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої
історії Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (Івано-Франківськ)
E-mail: borja_if@mail.ru
1 Передмова // Енциклопедія історії України: У 5 т. – К., 2003. – Т.1. – С.5.
УДК (031) 94 (477)
с.М.борчук *
«РАДЯНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ» –
ПЕРША ІСТОРИЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ В УРСР
Реконструюються ідеологічні й історіографічні мотиви підготовки та особ-
ливості реалізації проекту першої в УРСР історичної енциклопедії – чотири-
томної «Радянської енциклопедії історії України», що побачила світ упродовж
1969–1972 рр.
Ключові слова: «Радянська енциклопедія історії України», Інститут історії
АН УРСР, енциклопедія.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 171
кожного енциклопедичного видання «підготувати й подати на розгляд ЦК КП
України проспект, обсяг, строки видання, тираж та економічні показники»2.
Видання «Радянської енциклопедії історії України» (в одній із попередніх
версій мала назву «Енциклопедії історії радянської України»), як і решти зга-
даних вище енциклопедій, здійснювалося відповідно до постанови ЦК КПУ
від 18 лютого 1967 р. «Про підготовку і видання енциклопедичної літератури
в республіці», що його «в радянському порядку» формалізувала однойменна
ухвала Ради Міністрів УРСР №289 від 7 травня 1967 р.
Як зазначалося у доповідній записці відділу науки і культури ЦК КПУ,
«Радянська енциклопедія історії України» мала
«глибоко відобразити історію українського народу з найдавні-
ших часів до наших днів, його братерські зв’язки з російським
та іншими народами в героїчній боротьбі за своє соціальне і на-
ціональне визволення, широко розкрити соціалістичні перетво-
рення та успіхи комуністичного будівництва Української РСР
у братній сім’ї народів Радянського Союзу, рішуче викриваючи
буржуазні фальсифікації історії українського народу»3.
Звично для комуністичної ідеології, а відтак і радянської історіогра-
фії принаймні половина обсягу видання припадала на період після жовтня
1917 р. Обсяг енциклопедії визначався у чотири томи (по 100 авт. арк. кож-
ний), які мали бути надруковані впродовж 1967–1971 рр. Головним виконав-
цем видання мав виступити колектив наукових співробітників Інституту іс-
торії АН УРСР, співвиконавцями – історики КПРС з Інституту історії партії
при ЦК КП України – філії Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. До
написання статей «РЕІУ» залучалися й інші автори з академічних установ та
вищих навчальних закладів республіки, а також із Москви.
У лютому 1967 р. було затверджено склад редакційної колеґії чотири-
томника, до якої ввійшли К.К.Дубина, директор Інституту історії АН УРСР –
відповідальний редактор, Б.М.Бабій, С.М.Бібіков, О.А.Бородін, І.О.Гур жій,
П.П.Гудзенко, К.Г.Гуслистий, В.Л.Зуц (відповідальний секретар), М.К.Іва-
сюта, І.І.Компанієць (заступник відповідального редактора), С.М.Королів сь-
кий, Ю.Ю.Кон дуфор, П.А.Лавров, Ф.Є.Лось, І.Д.Назаренко, М.І.Супру нен ко,
В.І.Стре ль ський, В.Я.Тарасенко, П.Т.Тронько, А.Т.Чеканюк.
Під керівництвом проф. К.К.Дубини 20 червня 1967 р. відбулося перше
засідання редколеґії «РЕІУ», на якому було окреслено коло першочергових
завдань проекту. Одначе раптова смерть Кузьми Кіндратовича 22 вересня
1967 р. до певної міри пригальмувала роботу над енциклопедією4. Під час на-
ступних двох засідань головував заступник відповідального редактора проф.
І.І.Компанієць. І лише 11 березня 1969 р., під час четвертого засідання редак-
ційної колеґії, керівництво проектом узяв у власні досвідчені руки колишній
2 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). –
Ф.1. – Оп.6. – Спр.3869. – Арк.22.
3 Там само. – Спр.4077. – Арк.101–102.
4 Див.: Юркова О.В. Кузьма Кіндратович Дубина // Інститут історії України НАН України:
1936–2006. – К., 2006. – С.333.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
172 С.М.Борчук
секретар ЦК КПУ з ідеології, а з березня 1968 р. – директор Інституту історії
АН УРСР А.Д.Скаба.
Перший том було підписано до друку 1 липня 1969 р., останній, четвер-
тий, – 7 серпня 1972 р. Найбільш дискусійною в першому томі «РЕІУ» вияви-
лася стаття «Боротьбисти». Перше обговорення її рукопису відбулося 25 квітня
1969 р. у приміщенні Головної редакції УРЕ по вул. Леніна, 51 у Києві. Друге –
5 травня 1969 р. в Інституті історії партії при ЦК КПУ. Третій (остаточний)
розгляд проходив 21 жовтня 1969 р. знову в Головній редакції УРЕ. Том було
підписано до друку 1 липня 1969 р. Отже, ця стратегічна стаття загальмувала
вихід у світ першого тому.
Найголовнішою причиною цього стала десятирічної давнини історіогра-
фічна полеміка з виразним ідеологічним присмаком. Упродовж другої поло-
вини 1950-х рр. з усіх дискусійних проблем історії утвердження більшовиць-
кого владарювання в Україні найгострішу протидію офіційна наука чинила
«дисидентським» поглядам на питання історії боротьбизму. Представникам
вітчизняної історіографії, які намагалися бодай частково реконструювати
об’єктивний образ цієї партії та її реальне місце в революційних подіях на тери-
торії України, інкримінувалося «викривлення історичної правди». Натомість
боротьбистів безапеляційно проголошували «контрреволюційною дрібнобур-
жуазною» організацією, одним із численних відгалужень «українського бур-
жуазного націоналізму»5.
Партія боротьбистів постала з лівого крила Української партії соціалістів-
революціонерів. Основним її ядром була керівна група газети «Боротьба» – ор-
гану лівих українських есерів, що друкувалася з 23 лютого 1918 р. У травні
1918 р. група оформилася у самостійну партію, яка зберегла стару назву – УПСР,
але водночас називалася й боротьбистською (від часопису). У березні 1919 р.
V з’їзд УПСР декларував прийняття комуністичної платформи, змінивши
назву на Українська партія соціалістів-революціонерів (комуністів), рекомен-
дувавши й застосування назви «комуністи-боротьбисти». У серпні 1919 р. бороть-
бисти об’єдналися зі спорідненою групою лівих українських соціал-демократів
(незалежників). Відтоді була прийнята нова назва – Українська комуністич-
на партія (боротьбистів) – УКП(б). Із літа 1919 р. партія була представлена в
Раднаркомі УСРР, зокрема наркомат освіти очолював Олександр Шумський.
Серед лідерів УКП(б) були Григорій Гринько, Василь Еллан-Блакитний,
Михайло Полоз, Левко Ковалів, Антін Приходько та ін. У серпні та листопа-
ді 1919 р. боротьбисти зробили дві невдалі спроби вступити до Комінтерну,
блоковані лідером російських більшовиків В.І.Леніним (Ульяновим), неза-
цікавленим в окремому представництві у цій організації українських націо-
нал-комуністів – впливових політичних конкурентів маніпульованої Кремлем
КП(б)У. У грудні 1919 р. УКП(б) уклала угоду з КП(б)У про входження бо-
ротьбистів до Всеукраїнського ревкому. У березні 1920 р. УКП(б) влилася у
КП(б)У через індивідуальний вступ членів (з 15 тис. до більшовиків перейшло
близько 4 тис. колишніх боротьбистів), що організаційно оформили рішення
5 Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР післясталінської доби. – Острог,
2009. – С.251–252.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 173
ІІ (VI) з’їзду УКП(б) та ІV конференції (на правах з’їзду) КП(б)У6. Упродовж
1920–1930-х рр. переважна більшість боротьбистів (включно з високопосадов-
цями Панасом Любченком, Андрієм Хвилею) була фізично знищена більшо-
вицьким тоталітарним режимом.
Увесь 1958 р. в українській радянській історіографії пройшов, умовно ка-
жучи, під «боротьбистським стягом». Власне, ішлося про історичну роль та
значення вітчизняного (українського) націонал-комунізму, табуйованого офі-
ційною компартійною ідеологією. Проблему актуалізували нещодавні револю-
ційні виступи у сусідніх Угорщині та Польщі, зокрема події Угорської рево-
люції 1956 р., що в них частина політичної еліти цих країн «соціалістичного
табору» намагалася відшукати власний шлях побудови соціалістичної демо-
кратії, далеко не тотожної радянському «взірцеві».
У другому за 1958 р. числі «Комуніста України» було надруковано статтю
Г.Ф.Овчарова7. Автор нарікав, що «окремі» історики й літературознавці, тор-
каючись теми боротьбизму, припускалися, на його думку, «серйозних недолі-
ків, які йдуть у плані ідеалізації цього супротивника Комуністичної партії».
«Недоліки» ці містилися, мовляв, у деяких працях і виступах М.І.Супруненка,
С.А.Крижанівського, Л.М.Новиченка та інших авторів, знайшли місце на сто-
рінках «таких авторитетних видань, як другий том “Історії Української РСР” та
другий том “Історії української літератури”»8. На вістрі критики Г.Ф.Овчарова
опинився Микола Іванович Супруненко (1900–1984 рр.) – завідувач відділу
історії радянського суспільства (1955–1960 рр.), згодом (1960–1984 рр.) – від-
ділу історії Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської ві-
йни Інституту історії АН УРСР. Дописувач інкримінував йому «увінчання
героїчними лаврами» лідерів боротьбистів, «замовчування антирадянської по-
літичної лінії» УКП(б), «пом’якшення вироку історії щодо боротьбизму» тощо9.
Завершувався допис Г.Ф.Овчарова резюмуванням типових «помилок» авторів,
які «ідеалізують боротьбизм»:
«Партія боротьбистів зображується політичною силою, яка ніби-
то заслуговує на те, щоб ставитися до неї як до партії, що була хоч
і хитким, і непослідовним, але все ж соратником Комуністичної
партії в будівництві радянської України. Взаємини між партією
боротьбистів і Комуністичною партією одні автори висвітлюють
як стосунки співробітництва на ґрунті мирного співіснування,
інші, хоч і враховують наявність боротьби між цими партіями,
але не роблять з цього належних висновків і тим самим зату-
6 Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). – К., 1996. – С.244–245.
7 Овчаров Г. З приводу висвітлення питання про боротьбизм // Комуніст України. – 1958. –
№2. – С.36–47. Публікації передувала спеціальна редакційна примітка (з огляду на «стурбо-
ваність» читачів і «важливість для історичної науки правильного висвітлення цього питання»,
редколеґія й уміщувала допис Г.Ф.Овчарова):
«До редакції нашого журналу надійшли листи від читачів, в яких вони порушу-
ють ряд питань, зв’язаних з ідейно-політичною оцінкою боротьбизму і ставлен-
ням до нього нашої партії. У листах звертається увага на те, що в працях окремих
істориків має місце розбіжність думок щодо характеристики партії боротьбистів».
(див.: Там само. – С.36).
8 Овчаров Г. З приводу висвітлення питання про боротьбизм. – С.42.
9 Там само. – С.43–44.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
174 С.М.Борчук
шовують антагоністичність цієї боротьби і зводять її до окремих,
часткових проявів. Відповідно до цього, у викривленому світлі, в
дусі затушовування контрреволюційності і націоналізму, зобра-
жається класова суть, суспільні зв’язки і громадсько-політична
поведінка партії боротьбистів, а питання про платформу бороть-
бизму, як про платформу специфічного витонченого націоналіз-
му, або не ставиться або також затушовується, обмежується»10.
Декілька слів варто сказати про автора цієї статті. Григорій Філатович
Овчаров народився 8 лютого 1904 р. у с. Могилів Царицинського повіту на
Катеринославщині в незаможній селянській родині росіян-переселенців.
У 1921 р., після закінчення педкурсів у Новомосковську, вступив до РКП(б) і
працював низовим комсомольським функціонером. У 1923–1926 рр. – інструк-
тор ЦК ЛКСМУ (Харків). 1930 р. закінчив Інститут червоної професури й був
завідувачем кафедри марксизму-ленінізму ІЧП. Із 1926 р. друкував рецензії
та статті у часописах «Молодняк», «Критика» (півтора року редагував остан-
нє видання). Належав до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників
(ВУСПП), заживши слави одного з найзатятіших полемістів. Упродовж черв-
ня 1931 – квітня 1933 рр. був ученим секретарем при наркомі освіти УСРР
М.О.Скрипнику. Автор книжок «Нариси сучасної української літератури»
(1931 р.), «Більше непримиренності до ворожих виступів: “Сонячна машина”
В.Винниченка та її критики» (1933 р.), брошури «Микола Скрипник і радян-
ська література» (1933 р.). Зміст останньої викликав невдоволення «команди»
П.П.Постишева, автора було піддано брутальній критиці, звільнено з посади
й заслано парторгом МТС у Синельниківський район Дніпропетровщини.
Ухвала Головліту від 16 квітня 1933 р. наголошувала «зовсім неприпустимий
характер» брошури «Микола Скрипник і радянська література», яка направ-
лена «проти вказівок ЦК ВКП(б) про помилки, що їх припущено лінією націо-
нальної політики», «утруднює роз’яснення припущених помилок». Відтак бро-
шуру «як політично шкідливу» було конфісковано, її примірники вилучалися
з продажу й масових бібліотек11. 24 липня 1934 р. під час чергової «чистки»
Г.Ф.Овчарова виключили з партії, а у ніч з 4 на 5 грудня 1934 р. він був зааре-
штований співробітниками Дніпропетровського УНКВС. Затриманому інкри-
мінувалася участь в «українській націоналістичній терористичній організації»
й підготовці замаху на П.П.Постишева. 26 квітня 1935 р. Особливою нарадою
НКВС СРСР засуджений до трьох років таборів. Утримувався в Ухтпечлаґу
(с. Чиб’ю Комі АРСР). Після численних клопотань 5 травня 1943 р. реабіліто-
ваний з анулюванням судимості. У 1950-х рр. працював у Державному музеї
Т.Г.Шевченка в Києві, випустив книжку «В.Маяковський – співець дружби на-
родів» (1956 р.)12.
«Боротьбистська тема» знайшла продовження й на шпальтах «Українського
історичного журналу», у третьому за 1958 р. числі якого з’явилася велика
10 Овчаров Г. З приводу висвітлення питання про боротьбизм. – С.46–47.
11 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.6218. – Арк.58.
12 Юткін В. Овчаров Григорій // З порога смерті: Письменники України – жертви сталінських
репресій. – К., 1991. – Вип.1 / Упор. О.Г.Мусієнко. – С.340–341.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 175
рецензія співробітника Інституту історії АН УРСР Р.Г.Симоненка на три-
річної давності (1954 р.) працю одного з колишніх боротьбистських лідерів
Івана Майстренка (1899–1984 рр.) «Боротьбизм: розділ з історії українського
комунізму»13. Зміст рецензії апріорі визначала її назва – «Проти буржуазно-
націоналістичних фальсифікацій історії України». Завершувалася публікація
у характерному для цього автора стилі контрпропаґандистської історіографії:
«Спроби І.Майстренка та його заокеанських поводирів га ль-
ва нізувати давно вже мертве тіло боротьбизму – приречені на
провал. Майже сорок років тому молода Комуністична партія
(більшовиків) України при братній допомозі РКП(б) і великого
Леніна політично розгромила боротьбизм. Ліквідація УКП(б) –
цього небезпечного противника радянського будівництва на
Україні, свідчила про зрілість Комуністичної партії України [...].
Але, відзначаючи жалюгідність новітніх одчайдушних спроб
сучасних фальсифікаторів історії, радянські історики повинні
підвищувати пильність і непримиренність до будь-яких проявів
ворожої ідеології, викривати ці спроби, відтворюючи справж-
ній героїчний шлях нашого народу в боротьбі з внутрішніми і
зовнішніми ворогами, за вільну і могутню суверенну радянську
Україну»14.
25 квітня 1958 р. на вченій раді Інституту історії АН УРСР за участю іс-
ториків академічних науково-дослідних установ і вищих навчальних за-
кладів Києва, Львова, Кіровограда та інших міст республіки було заслухано
доповідь проф. М.І.Супруненка на тему «Огляд наукових праць з історії пе-
ремоги Великого Жовтня на Україні» та співдоповідь кандидата історичних
наук І.І.Компанійця «Огляд наукових праць з історії революційного руху
на західно українських землях, що розгорнувся під впливом ідей Великого
Жовтня». На поважному науковому зібранні, яке продовжило свою роботу об-
говоренням доповідей 28 квітня, 7 та 20 травня 1958 р., були представлені й
співробітники Інституту історії партії при ЦК КПУ, а також редакція часопису
«Комуніст України» (відповідальний редактор Я.Ю.Пашко й співробітник ре-
дакції М.М.Липовченко). Стрижневою проблемою обговорення цілком законо-
мірно виявилася боротьбистська (вірніше – антиборотьбистська) тема.
Після відповідного історіографічного огляду у другій, більшій, частині
своєї доповіді Микола Іванович докладно зупинився на ставленні КП(б)У до
«дрібнобуржуазних партій», зокрема боротьбистів. Доповідач зауважив, що, на
його думку, у статті Г.Ф.Овчарова «З приводу висвітлення питання про бо-
ротьбизм» зроблено спробу піддати сумніву доцільність блокування КП(б)У на
певних етапах з боротьбистами, а також відродити «лівацько-сектантську лі-
нію» в розв’язанні селянського й національного питання в Україні. Щодо соці-
альної бази УКП(б) доповідач висловив думку, що вона відображала інтереси
13 Симоненко Р.Г. Проти буржуазно-націоналістичних фальсифікацій історії України [Рец.]
J.Majstrenko. Borot’bism: A Chapter in the History of Ukrainian Communism // Research Program
on the USSR, №4. – New York, 1954. – 315 p. // Український історичний журнал. – 1958. – №3. –
С.158–162.
14 Там само. – С.162.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
176 С.М.Борчук
«трудящого селянства», переважно середнього, а також «націоналістичні тен-
денції відсталої частини українських мас». Попри те, що до цієї партії входила
певна кількість «куркульства і петлюрівської агентури», вона назагал не була
куркульською партією, а репрезентувала середнє селянство України з його
непослідовністю15.
Згаданий вище співробітник Інституту історії Р.Г.Симоненко, який висту-
пав в обговоренні, солідаризувався з позицією журналу «Комуніст України» й
закинув М.І.Супруненкові «ідеалізацію і прикрашення боротьбистів». На дум-
ку опонента, головні розходження між боротьбистами й КП(б)У полягали
не в національному питанні, а у площині соціально-політичних проблем.
Промовець наголосив на політичній гостроті питання, оскільки «закордонні
фальсифікатори», мовляв, намагаються зобразити боротьбистів «єдиною пар-
тією, за якою начебто йшов український народ»16.
В аналогічному річищі було витримано й виступ співробітника журналу
«Комуніст України» М.М.Липовченка, котрий застеріг від «неправильного ви-
світлення» питання про боротьбизм, через що можна «скотитися на лівацько-
сектантські позиції або на позиції українського буржуазного націоналізму».
Промовець проаналізував три лінії щодо боротьбистів: ленінську, «лівацько-
сектантську» П’ятакова – Бубнова й лінію Зинов’єва. Микола Миколайович не
погодився з думкою М.І.Супруненка, що головні розходження між боротьбис-
тами й КП(б)У полягали в національному питанні. В оцінці соціальної бази
УКП(б) у доповіді останнього, на переконання М.М.Липовченка, змішували-
ся два поняття – економічна основа дрібнобуржуазних партій та їх політична
опора17.
Брав слово у дискусії й співробітник Державного музею Т.Г.Шевченка
Г.Ф.Овчаров, який застеріг присутніх від ідеалізації боротьбизму й «відступів
від лінії партії в оцінці цього питання». Він звично піддав критиці погляди
М.І.Супруненка – «захисника боротьбизму», оскільки ототожнення УКП(б)
з українським селянством «веде до приниження ролі Комуністичної партії».
Промовець відкидав будь-яку позитивну роль боротьбистів, беззастережно
вважаючи їх «контрреволюційною партією, яка гальмувала процес встанов-
лення радянської влади на Україні»18.
Іншою стрижневою темою обговорення під час чотириденних засідань уче-
ної ради Інституту історії АН УРСР було питання оцінки листопадових подій
1918 р. у Львові й проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.
Сміливий як на той час погляд співробітника Інституту суспільних наук
АН УРСР у Львові Олександра Юхимовича Карпенка (1921–2013 рр.), ко-
трий справедливо вважав проголошення ЗУНР демократичною національно-
визвольною революцією, зазнав брутальної критики з боку співдоповідача, май-
бутнього заступника відповідального редактора «РЕІУ» І.І.Компанійця, який,
зокрема, наголошував на неможливості «довільного поєднання революційного
15 Гамрецький Ю.М. Обговорення в Інституті історії АН УРСР праць, які вийшли до 40-річчя
Великого Жовтня // Український історичний журнал. – 1958. – №5. – С.228–229.
16 Там само. – С.231.
17 Там само.
18 Там само. – С.232.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 177
руху українських трудящих мас проти влади Габсбурґів і контрреволюційного
путчу [західно]української буржуазії», що збіглися у часі. Відтак ЗУНР він оці-
нював як «контрреволюційне утворення, маріонеткову державу західноукраїн-
ської буржуазії»19.
До кампанії дискредитації колеґи – вірогідного претендента на поса-
ду очільника установи – долучився й тогочасний директор Інституту історії
АН УРСР кандидат історичних наук О.К.Касименко, який прагнув водночас
укотре засвідчити власну відданість «єдино правильній» історіографічній
лінії. У його методологічній статті «Завдання розвитку історичної науки на
Україні», котра побачила світ у серпневому 1958 р. числі того самого «Комуніста
України», повідомлялося у стилі переможного рапорту – мовляв, «помилки»
М.І.Супруненка щодо «хибного трактування» Української Центральної Ради
як провідника національного руху в Україні після лютого 1917 р., неадекват-
ної оцінки партії боротьбистів тощо було виявлено, «викрито», багатоденно об-
говорено й засуджено абсолютною більшістю колеґ:
«Серйозні помилки допускає тов. Супруненко також і в трак-
туванні соціальної бази, характеру діяльності дрібнобуржуаз-
ної партії боротьбистів і ставлення до неї Комуністичної партії
(“Історія Української РСР”, т.ІІ, с.168, 175–179). Трактування бо-
ротьбистів іде по лінії певного обілення цієї ворожої нам партії.
Визначаючи соціальну базу партії боротьбистів, автор чомусь ві-
дриває її від українського куркульства, характеризуючи діяль-
ність цієї партії, обминає періоди її найбільшої антирадянської
активізації, а говорячи про ставлення Комуністичної партії до
боротьбистів, тов. Супруненко замовчує ті партійні документи,
які дають справжню, всебічну характеристику боротьбистів, ви-
кривають їх контрреволюційне нутро, кваліфікують їх як воро-
жу радянському ладові партію».
Тут же повідомлялося, що з цього приводу відбулося чотири засідання
вченої ради академічної установи, в кожному з яких брало участь понад сто
істориків:
«І абсолютна більшість товаришів, що виступили на засіданнях,
відмітили неправильність трактувань суті й характеру діяль-
ності боротьбистів, хибність тієї оцінки ставлення до них Ко-
муністичної партії, яку дають деякі історики»20.
Певною компенсацією М.І.Супруненкові за кампанію брутальної критики
на його адресу стало обрання його того ж таки 1958 р. членом-кореспондентом
АН УРСР, яке попри все засвідчувало високий науковий авторитет фахівця.
Так само не викликала поважних заперечень (навіть із боку Г.Ф.Овчарова!)
19 Докл. див., напр.: Рубльов О. У пошуках правди історії: Інститут історії України НАН
України: друге двадцятиріччя (1957–1977 рр.) // Проблеми історії України: Факти, судження,
пошуки. – К., 2007. – Вип.16: У 2 ч.: На пошану д-ра іст. наук, проф. С.В.Кульчицького з нагоди
70-річчя від дня народження та 50-річчя наукової праці. – Ч.1. – С.172–176.
20 Касименко О. Завдання розвитку історичної науки на Україні // Комуніст України. – 1958. –
№8. – С.28.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
178 С.М.Борчук
авторська стаття Миколи Івановича «Боротьбисти», уміщена у другому томі
московської «Советской исторической энциклопедии» (1962 р.)21.
Натомість публікація в Москві 1966 р. чергової монографії М.І.Супруненка,
присвяченої громадянській війні й іноземній військовій інтервенції в Україні22,
та оцінка в ній партії боротьбистів знову викликала миттєву реакцію його «пер-
сонального цензора» – Г.Ф.Овчарова. Цього разу «комуніст із 1921 р.» звернув-
ся з листом до редакції «Правды»23. Відзначивши «безперечний інтерес для
читача» нової праці київського історика, дописувач акцентував увагу на «не-
правильній», на його думку, оцінці у виданні «дрібнобуржуазної партії бороть-
бистів», що проголосила себе «комуністичною» й «боролася в роки громадян-
ської війни проти нашої партії за політичну гегемонію на Україні». Авторові
вкотре закидалася спроба «обілити боротьбистів, представити їх партією пе-
реважно середнього селянства, відвести від них обвинувачення в контррево-
люційності» та ін. Читачеві повідомлялося, що «серйозних помилок в оцінці
боротьбистів М.І.Супруненко припускався й раніше» (малася на увазі дискусія
1958 р.). Завершувався допис безапеляційним твердженням: «На нашу думку,
немає жодних об’єктивних підстав для перегляду питання про партію бороть-
бистів, давно вирішеного історичною наукою й самим життям»24.
За традиціями радянської системи, з редакції «Правды» лист «стурбованого
читача» було переадресовано до ЦК Компартії України, звідки його відправили
на «реагування» в Інститут історії АН УРСР. 16 серпня 1967 р. відділ науки і
культури ЦК одержав довідку «Про надрукований у “Правде” лист Г.Овчарова
“Старая ошибка повторилась”», підготовлену групою співробітників інституту –
докторами наук П.П.Гудзенком, П.К.Стояном, Г.М.Шевчуком і кандидатами
наук А.М.Гаєвським та Є.М.Скляренком. Науковці (на противагу дописувачеві
«Правды») наголошували на значній науковій цінності праці М.І.Супруненка, в
якій, зокрема, «уперше в нашій літературі подано аналіз процесу еволюції укра-
їнських дрібнобуржуазних партій, в тому числі боротьбистів, переходу найбільш
лівих елементів цих партій на бік соціалістичної революції»25. Насамкінець ав-
тори довідки підсумовували, що допис Г.Ф.Овчарова не містить належного ана-
лізу фактичного матеріалу, урахування використання М.І.Супруненком усієї
сукупності «ленінських положень» про боротьбизм:
«Автор листа підходить до питання не з позицій істориз-
му. Боротьбисти, прийнявши платформу радянської влади й
визнавши диктатуру пролетаріату, стали тим самим на бік ре-
волюційної частини селянства, хоча й піддавалися куркульсько-
петлюрівському впливу. Тому В.І.Ленін, обвинувачуючи їх у
21 Супруненко Н.И. Боротьбисты // Советская историческая энциклопедия. – Москва, 1962. –
Т.2. – Стб.630–631.
22 Супруненко Н.И. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции
на Украине (1918–1920). – Москва, 1966. – 454 с.
23 Овчаров Г. Старая ошибка повторилась: Письмо в «Правду»: [по поводу оценки партии бо-
ротьбистов в кн.: Супруненко Н.И. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной
интервенции на Украине (1918–1920). – М.: Наука, 1966] // Правда. – 1967. – 19 февраля. – С.4.
24 Там же.
25 Науковий архів Інституту історії України НАН України (далі – НА ІІУ НАН України). –
Ф.1. – Оп.1. – Ч.2. – Спр.189. – Арк.74–75.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 179
контрреволюційності й дрібнобуржуазності, не вважав [загалом]
партією контрреволюційною. А саме відсутність в “Очерках…”
останнього твердження Г.Овчаров і вважає головною помилкою
М.Супруненка»26.
Ураховуючи десятилітню (з перервами) дискусію щодо оцінки партії бо-
ротьбистів і синхронізацію початку роботи над «Радянською енциклопедією
історії України» з черговим «дезавуюванням» Г.Ф.Овчаровим М.І.Супруненка
як ученого, редколегія «РЕІУ» вирішила запропонувати підготувати текст
статті «Боротьбисти» іншому авторові – згаданому вище учасникові квітнево-
травневих дискусій 1958 р. в Інституті історії АН УРСР М.М.Липовченку, спів-
робітникові «правильного» часопису «Комуніст України»27.
Одначе з альтернативним авторством не склалося – завдання виявилося
непосильним для Миколи Миколайовича Липовченка. Стан певної розгубле-
ності відображають слова акад. А.Д.Скаби під час засідання редколегії «РЕІУ»
25 квітня 1969 р.:
«Ця стаття [«Боротьбисти»] іде в перший том і її треба було роз-
глянути ще раніше, бо взагалі вона затримує весь хід нашої
роботи. Питання це дуже серйозне, тому що неясно, що це за
партія, чому наша Комуністична партія так до неї ставилась.
Ми ще не можемо тут сказати більш-менш твердо і послідовно
щодо цієї партії»28.
Отже, тягар написання проблемної статті знову було доручено М.І.Су пру-
нен кові. 5 травня 1969 р. в Інституті історії партії при ЦК КП України відбулося
її друге обговорення – цього разу за версією М.І.Супруненка. Членам редак-
ційної колеґії «РЕІУ» напередодні було розіслано гектографований текст статті.
Згідно з цією роздруківкою, яку згодом було піддано серйозному редагуванню,
УКП(б) репрезентувала «інтереси українського селянства, насамперед заможно-
го й середнього, та націоналістичної інтелігенції»29. Містилося у тексті й тверд-
ження, що після ухвалення 1 червня 1919 р. декрету Всеросійського ЦВК про
об’єднання військових і господарських органів радянських республік боротьбис-
ти виступали проти цього централізаційного рішення. І далі йшло посилання з
конкретним номером «Боротьби», де опубліковано відповідний протест, щоправ-
да з пом’якшувальною авторською ремаркою: «4.VI.1919 газ. “Боротьба” надру-
кувала націоналістичну статтю “До реставрації великої Росії”, що об’єктивно
сприяло контрреволюції, заважало зміцненню союзу рад. України з рад. Росією»
(тут і далі курсив наш – С.Б.)30. В остаточному, надрукованому в «РЕІУ» тексті
ця важлива конкретика (номер газети й назва статті) зникла31.
26 Там само. – Арк.79.
27 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО
України). – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.81.
28 Там само. – Арк.127.
29 Там само. – Арк.142.
30 Там само. – Арк.143.
31 Супруненко М.І. Боротьбисти // Радянська енциклопедія історії України (далі – РЕІУ). – К.,
1969. – Т.1. – С.186.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
180 С.М.Борчук
Завершальний тур обговорення статті «Боротьбисти» відбувся на засіданні
редколеґії «РЕІУ» 21 жовтня 1969 р. Її голова – акад. А.Д.Скаба – повідомив
присутнім, що стаття надсилалася на рецензування до відділу пропаґанди й аґі-
тації ЦК КПУ, після чого, з урахуванням зауважень і пропозицій апарату ЦК,
була доопрацьована автором. Після такого вступу відбувся черговий розгляд,
що звівся до з’ясування того, які саме верстви українського селянства репрезен-
тували боротьбисти: лише його заможну частину, котра «намагалася використа-
ти завоювання революції у своїх приватновласницьких цілях» (Ю.Ю.Кондуфор,
І.О.Гуржій); «певну частину» (К.Г.Гуслистий); «заможне, частково середнє се-
лянство та контрреволюційну інтелігенцію» (А.Д.Скаба). Найкоректніше висло-
вився член редколеґії професор КДУ Василь Якимович Тарасенко: «Не треба
прагнути модернізувати історію, треба брати її такою, якою вона була в певний
період. Дійсно, частина селянства підтримувала цю партію»32.
Зрештою текст було схвалено, а автор пообіцяв остаточно його «відшліфува-
ти» до 25 жовтня 1969 р. Після численних обговорень, зауважень і доопрацювань
стаття (а з нею й весь перший том «РЕІУ») нарешті пішла у друк. Очевидно, від
ориґінального авторського тексту залишилося небагато (ще ближчою до істо-
ричної дійсності була авторська саморефлексія М.І.Супруненка, яка лише іно-
ді проривалася назовні). У друкованому вигляді «українська дрібнобуржуазна
націоналістична партія» боротьбистів відображала «інтереси сільської дрібної
буржуазії, насамперед заможного селянства»33. Саме таке формулювання від-
дзеркалювало директивну настанову щодо (принаймні енциклопедичної) мар-
ґіналізації соціальної бази й політичних впливів боротьбистів, зображення їх
представниками лише «куркульсько-петлюрівської» верхівки села й одночас-
ного наголошення на беззастережному політичному домінуванні більшовиків,
хоча за умови стовідсоткового влиття п’ятнадцятитисячної УКП(б) до тридця-
титисячної на той момент КП(б)У колишні боротьбисти становили б (принайм-
ні теоретично) третину об’єднаної партії.
Попри потужний тиск на автора статті «Боротьбисти», Микола Іванович
Супруненко відчайдушно й наполегливо відстоював історичну правду у ви-
світленні історії українських політичних партій доби 1917–1921 рр. на засі-
даннях редколегії «РЕІУ». Іноді йшлося навіть про, здавалося б, незначущі
нюанси. Так, наприклад, під час обговорення рукописів статей 4-го тому енци-
клопедії у стенограмі одного з засідань редколеґії відзначили:
«На пропозицію М.І.Супруненка, у статті “Українська соціал-де-
мократична робітнича партія” замість твердження, що УСДРП
зовсім не мала впливу на маси, зазначено “майже не мала” і
знято речення про її зговір з самодержавством і кадетами»34.
Попри домінування у виданні так званого радянського періоду й історико-
партійної тематики (загалом це становило понад 50% усього обсягу енцикло-
педії), репрезентованих статтями співробітників Інституту історії партії при
32 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.148–149.
33 Супруненко М.І. Боротьбисти. – С.185.
34 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.205.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 181
ЦК КПУ, до написання статей «РЕІУ» (зрозуміло, переважно з дорадянського
періоду вітчизняного минулого) залучалися й інші, крім М.І.Супруненка, на-
уковці з Інституту історії АН УРСР й академічного Інституту фольклору, етно-
графії та мистецтвознавства ім. М.Т.Рильського.
Так, наприклад, К.Г.Гуслистий був автором низки статей біографічного
характеру в українських радянських енциклопедичних виданнях – найбіль-
ше в «Українській радянській енциклопедії» (перше видання, 1959–1965 рр.)
та «Радянській енциклопедії історії України» (1969–1972 рр.). Зокрема, ориґі-
нальністю й новизною відзначалися його статті про Дмитра Вишневецького
(Байду), Івана Ґонту, Дмитра Гуню, Максима Залізняка, Криштофа Ко син-
сь кого, Якова Острянина, Павла Павлюка, Петра Сагайдачного, а також про
козацько-селянські повстання. Як зауважує сучасний дослідник наукового
шляху Костя Григоровича проф. О.А.Удод:
«Усі статті К.Г.Гуслистого про найбільш видних героїв виз-
вольного руху українського народу, що були опубліковані в
енциклопедичних виданнях, мали важливе значення для ство-
рення об’єктивної, живої історії України. Вони були свого роду
протидією спробам офіційної історіографії перетворити історію
українського народу у знеособлену соціологічну схему, що підпо-
рядковувалася сліпій дії закономірностей, продиктованих еко-
номічним розвитком і класовою боротьбою»35.
Змушений коритися ідеологічній кон’юнктурі, історик – член редакційної
колеґії «РЕІУ» – на її засіданнях і під час редагування текстів статей усе ж до-
волі часто висловлював нестандартні зауваження, виказуючи вочевидь власні,
«автентичні», думки й судження, які наближалися до об’єктивного висвітлення
вітчизняного минулого. Так, наприклад, рукопис енциклопедичної статті про
Україну-Гетьманщину після отримання редакцією зауважень К.Г.Гуслистого
було доповнено вставкою: «Анексіоністсько-колонізаторська політика ца-
ризму обмежувала автономію Гетьманщини»36. Утім остаточна версія статті,
яка, власне, і з’явилася друком, після цензорського втручання містила вже ви-
холощено-нейтральну фразу: «Царський уряд поступово обмежував автономію
Г[етьманщини]»37. Як бачимо, зникла згадка про «анексіоністсько-колонізатор-
ську політику» царизму, а відтак і нагадування про поширену серед частини
співробітників Інституту історії АН УРСР версію щодо колоніального («колонія
європейського типу») статусу України у складі Російської імперії. За порадою
Костя Григоровича, у статті «Дівович Семен» було повніше викладено зміст
його відомого твору «Разговор Великороссии с Малороссиею» (1762 р.), зокрема
зазначено про автономістські прагнення української козацької старшини38.
35 Удод О.А. Кость Гуслистий – історик України. – К., 1998. – С.110.
36 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.107.
37 Слюсарський А.Г. Гетьманщина // РЕІУ. – Т.1. – С.418.
38 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.106; Мишанич О.В. Дівович Семен //
РЕІУ. – К., 1970. – Т.2. – С.34. Про значення постаті С.Дівовича та його твору докл. див., напр.:
Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея ХVII–ХVIII ст.: проблеми формування,
еволюції, реалізації. – К., 1997. – С.303–306.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
182 С.М.Борчук
У виступах К.Г.Гуслистого на редакційній колеґії видання неодноразово
лунала вимога, виразно проголошена ним під час чергового засідання 28 ве-
ресня 1971 р., що нею історик висловлював приховану незгоду з переванта-
женням енциклопедії абстрактно-теоретичними й «марксистсько-ленінськи-
ми» історико-партійними статтями, мало пов’язаними з вітчизняною історією:
«Треба великі й серйозні статті більше пов’язувати з Україною. Треба давати
в бібліографії більше українських книжок»39. Учений не був самотнім у від-
стоюванні необхідності більшої питомої ваги українського матеріалу в «РЕІУ».
Так, ще 28 грудня 1967 р. під час засідання редколеґії видання проф. Ф.Є.Лось
висловив таку думку щодо наслідків громадського обговорення проекту тема-
тичного словника енциклопедії:
«Питання про співвідношення російського й українського ма-
теріалу складне. У словнику на статтю ВЛКСМ – 10 тис. знаків,
на статтю ЛКСМУ – 2 тис. знаків, Грудневе збройне повстання
1905 – 5 тис. знаків, Горлівське збройне повстання 1905 – 3 тис.
знаків. Може, доцільно дати більше знаків, над цим треба поду-
мати і вирішити»40.
Як згадував відповідальний секретар «РЕІУ» В.Л.Зуц (1923–2011 рр.), за
стандартною тогочасною схемою поділу на соціально-економічні формації (фе-
одальне суспільство – капіталізм – соціалістичний лад), в енциклопедії пла-
нувалося три статті авторства члена редколеґії К.Г.Гуслистого – «Українська
народність» (етнічна спільнота феодального часу) – «Українська буржуазна
нація» (етнічна спільність капіталістичної доби) – «Українці» (соціалістична
нація). Як наголошував Всеволод Леонідович:
«Саме перестраховуванням пояснюється вилучення з верстки
четвертого тому енциклопедії статті “Українська буржуазна на-
ція” [...]. Не маючи претензій із погляду прийнятої тоді схеми по
суті викладу цих статей, але побоюючись, що хтось “не так, як
слід” зрозуміє термін “українська буржуазна нація”, А.Д.Скаба
статтю вилучив. Більше того, на засіданні редакційної колегії
відповідальний редактор порушив питання про доцільність умі-
щення статті “Українці” (це при тому, що в енциклопедії подава-
лися статті про всі народи, представники котрих проживали на
території республіки). При загальній німоті присутніх “учених
мужів” лише професор О.А.Бородін (дарма, що був у складі ред-
колегії найбільшим ортодоксом!) заявив про свій подив такою
постановкою питання. Це розв’язало язики в членів редколегії.
Вони не дружно, але все ж таки висловилися за те, щоб залиши-
ти статтю. Залишилася й стаття “Українська народність”»41.
Зауважимо, проте, що в даному випадку мемуариста підвела пам’ять і
вочевидь неможливість верифікувати перебіг обговорення за матеріалами
39 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.195.
40 Там само. – Арк.46.
41 Зуц В.Л. 50 років «Українській радянській енциклопедії» // Український історичний жур-
нал. – 2008. – №2. – С.205–206.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 183
редколеґії. Насправді ж у протоколі її засідання від 12 вересня 1972 р. зафіксо-
вано перестрахувальну (у стилі «є думка») позицію А.Д.Скаби:
«Є пропозиції не давати великих статей “Українська буржуаз-
на нація” і “Українська соціалістична нація” (оскільки питання
про буржуазну і соціалістичну нації стосовно до українців ще
недостатньо вивчене і потребує дальших досліджень), а обмежи-
тись невеликими статтями з посилками на статті “Нація”, “Со-
ціалістична нація”, “УРСР”»42.
І далі відповідальний редактор видання обережно зондував настрій при-
сутніх: «Крім того, чи потрібна в енциклопедії стаття “Українці” в такому
вигляді, в якому вона зараз є (з викладом матеріалу про українські страви
тощо)?»43.
Попри згадане вище свідчення присутнього на обговоренні В.Л.Зуца,
«загальної німоти “учених мужів”» у відповідь на промову очільника енци-
клопедії все ж таки не було. І першим опонентом виступив сам автор ста-
тей – К.Г.Гуслистий, продемонструвавши водночас як конформістське капіту-
лянтство, так і опірність:
«Я вважаю, що стаття “Українська буржуазна нація” написана
з вірних позицій, у ній дано вірну періодизацію. Але в ній є й
чимало дискусійних питань. В інших енциклопедичних видан-
нях статей “Українська буржуазна нація”,“Українська соціалі-
стична нація” немає, тому я згоден з тим, щоб і у нас їх зняти.
Щодо статті “Українці”, то вважаю, що цю статтю треба давати
обов’язково».
У відповідь А.Д.Скаба майже примирливо зауважив: «Але у цій статті
треба зробити деякі скорочення, зокрема про українську кулінарію»44. Костя
Григоровича Гуслистого підтримав і правознавець Б.М.Бабій, заступник ди-
ректора Інституту держави і права АН УРСР:
«Я підтримую пропозицію про те, щоб статті “Українська бур-
жуазна нація” та “Українська соціалістична нація” не давати.
Щодо статті “Українці”, то треба зберегти її, але доробити її у
світлі нових настанов і ще раз розглянути на редколегії»45.
І лише третім (а не першим, за В.Л.Зуцом) узяв слово Олекса Артемович
Бородін зі своїм специфічним російськомовним баченням проблеми:
«В статье “Украинцы” не нужно давать сведения о том, сколько
украинцев живёт в других республиках. Но саму статью нужно
дать обязательно. Мы правильно поступим, если снимем статью
“Украинская буржуазная нация”. Но статью “Украинская социа-
42 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.196–197.
43 Там само. – Арк.197.
44 Там само.
45 Там само.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
184 С.М.Борчук
листическая нация” нужно дать, и в этой статье показать дости-
жения украинской нации»46.
Підтримав цю позицію й проф. В.І.Стрельський: «Об украинской социа-
листической нации можно дать в статье “Украинцы”»47. За збереження статті
«Українці» висловилися й інші учасники обговорення, зокрема М.К.Івасюта:
«Я теж за те, щоб стаття “Українці” була. Але треба її за обсягом трохи ско-
ротити [...]. І у цій статті можна сказати й про українську буржуазну націю, і
про українську соціалістичну націю». Аналогічної думки дотримувався заступ-
ник відповідального редактора І.І.Компанієць: «Щодо статті “Українці”, то моя
думка така, що треба давати цю статтю, але дещо треба скоротити»48.
Зрештою, у четвертому томі «РЕІУ» згадані настанови було реалізовано
ледь не стовідсотково. Так, на рівні стислого терміна-визначення окреслюва-
лося поняття «Українська буржуазна нація» – «історична та етнічна спільність,
яка сформувалася на основі української народності в зв’язку з зародженням і
розвитком капіталістичних відносин на Україні49. Приблизно у такому ж фор-
маті (1 абзац на 9 рядків) визначалася у виданні й «українська соціалістична
нація»50.
Значно розлогішою (дві шпальти – сторінка друкарського тексту) була
авторська стаття К.Г.Гуслистого «Українська народність», загалом підготов-
лена в річищі офіційної концепції «спільної колиски». Українська народність
визначалася як «етнічна спільність, котра утворилася поряд із російською
й білоруською народностями приблизно у XIV–XV ст.». Наголошувалося, що
«єдиною основою трьох братніх східнослов’янських народностей була дав-
ньоруська народність, яка створила могутню ранньофеодальну державу –
Київську Русь»51.
Попри певний спротив таки «втрималася» в енциклопедії авторська стат-
тя К.Г.Гуслистого «Українці» – про «націю, основне населення УРСР»52. Вона
вийшла доволі розлогою – на сім друкарських шпальт. Без жодних сумні-
вів, виконана вона була згідно з жорсткими ідеологічними вимогами радян-
ської історіографії, в умовах посиленого антиукраїнського наступу 1972 р.,
цензурного контролю й авторської самоцензури. Одначе, попри заперечення
О.А.Бородіна, тут таки подавалися відомості про кількість українців в інших
республіках СРСР; водночас повторювалася казенна ідеологема щодо «спіль-
ної колиски» східнослов’янських народів. Було враховано «антикулінарний»
випад А.Д.Скаби. Відповідний фраґмент статті про українську національну
кухню стиснули до одного семирядкового абзацу й «посилили» подякою «пар-
тії та уряду» за покращення харчування українців під час більшовицького
владарювання:
46 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.198.
47 Там само.
48 Там само. – Арк.198–199.
49 Українська буржуазна нація // РЕІУ. – К., 1972. – Т.4. – С.326.
50 Українська соціалістична нація // Там само. – С.354.
51 Гуслистий К.Г. Українська народність // Там само. – С.328–329.
52 Гуслистий К.Г. Українці // Там само. – С.363–366.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 185
«Українці створили свою національну багату кухню, яка відзна-
чається великою різноманітністю страв та їхніми високими сма-
ковими й поживними якостями. За радянського часу харчування
трудящих мас незрівнянно поліпшилося, розширився асорти-
мент страв, підвищилася їхня калорійність, високо піднеслася
культура харчування у цілому»53.
Специфічно та двозначно (для вдумливого читача) окреслювалися здобут-
ки більшовицької культурної революції в Україні. Так, зокрема, у статті за-
уважувалося: «Понад 80% загальноосвітніх шкіл УРСР провадять навчання
українською мовою, яку в минулому переслідував царизм»54. Не розшифрову-
валося, що згадана частка україномовних шкіл розташовувалася загалом у
селах республіки, натомість масову міську школу дедалі більше захоплювала
русифікація, брутальний наступ якої викликав у середовищі вітчизняної ін-
теліґенції рішучу протидію, однією з виразних ознак чого стало написання у
вересні – грудні 1965 р. праці І.М.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація»55.
За згаданою вище оцінкою керівника енциклопедичного проекту, питан-
ня про українську «буржуазну» й навіть «соціалістичну» націю було все ще
«недостатньо вивчене і потребувало дальших досліджень». Натомість пробле-
ма «українського буржуазного націоналізму» була досконало відпрацьована
російською більшовицькою ідеологією й маніпульованою нею офіційною ра-
дянською історіографією. Принаймні такий висновок можна зробити з вели-
кої за обсягом (ті самі сім шпальт енциклопедії, що й стаття К.Г.Гуслистого
«Українці») статті «Український буржуазний націоналізм» авторства відомого
українофоба В.Ю.Маланчука56.
Десятирічної давнини квітнево-травнева дискусія 1958 р. в Інституті іс-
торії АН УРСР щодо характеру подій у Східній Галичині в листопаді 1918 р.
також знайшла відображення в енциклопедії. Домінувала, звичайно ж,
суб’єктивна й ненаукова концепція заступника відповідального редактора
«РЕІУ» І.І.Компанійця. Статтю про ЗУНР до енциклопедії написав його од-
нодумець – той самий В.Ю.Маланчук. Назва держави подавалася винятково
в лапках, відповідним було і її визначення – «маріонеткова держава, створе-
на українськими буржуазними націоналістами в листопаді 1918 на території
Сх. Галичини під час розпаду Австро-Угорської імперії»57. Так само відмовля-
лося ЗУНР і в уряді – був лише «уряд» (у лапках). Літературу до статті пред-
ставляла монографія самого І.І.Компанійця «Становище і боротьба трудящих
мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку ХХ ст. (1900–1919 рр.)»
(1960 р.) та публіцистична аґітка того ж таки В.Ю.Маланчука «Історія однієї
зради» (1958 р.)58.
53 Там само. – С.364.
54 Там само.
55 Див., напр.: Даниленко В.М. В апогеї «возз’єднання»: Нарис третій // Україна і Росія
в історичній ретроспективі: Нариси в 3 т. – К., 2004. – Т.2: Радянський проект для України /
В.А.Гриневич, В.М.Даниленко, С.В.Кульчицький, О.Є.Лисенко. – С.490–509.
56 Маланчук В.Ю. Український буржуазний націоналізм // РЕІУ. – Т.4. – С.357–360.
57 Маланчук В.Ю. «Західноукраїнська Народна Республіка» (ЗУНР) // Там само. – Т.2. – С.199.
58 Там само.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
186 С.М.Борчук
Архіскладною проблемою для редакційної колеґії «РЕІУ» виявилося пи-
тання формування словника персоналій. У підготовленому Головною ре-
дакцією УРЕ на початку березня 1966 р. проспекті видання (після відповід-
них консультацій з Інститутом історії АН УРСР) наголошувалося, що крім
загальнообов’язкових для усіх радянських енциклопедій статей «про життя
і діяльність основоположників наукового комунізму К.Маркса, Ф.Енгельса,
В.І.Леніна», у «РЕІУ» буде вміщено багато нових біографічних статей, а саме:
«Про партійних і державних діячів, учнів і соратників В.І.Лені-
на, героїв і полководців радянської армії, керівників і героїв пар-
тизанського руху і партійно-комсомольського підпілля в роки
громадянської й Великої Вітчизняної воєн та інших видатних
синів українського народу, передусім зачинателів нових форм
соціалістичної та комуністичної праці, новаторів і передовиків
промисловості та сільського господарства»59.
Одночасно планувалося «вперше в енциклопедичній літературі» подати
статті про всіх Героїв Радянського Союзу, уродженців України, «з коротким опи-
сом їх бойових подвигів», а також «аналогічні статті-довідки про видатні подви-
ги представників російського та інших братніх народів Союзу РСР у боях за ра-
дянську Україну»60. Зрозумілий для компартійного історіографічного дискурсу
наголос на історії «революційного руху» зобов’язував умістити в енциклопедії й
«біографічні довідки про декабристів, революційних народників, революційних
демократів, робітників-революціонерів, керівників більшовицьких організацій
на Україні»61. Мали згадуватися й окремі діячі «української трудової еміграції»62.
Особливу увагу планувалося приділяти також «недобиткам українських
буржуазних націоналістів, що перебувають на службі в іноземних імперіаліс-
тів». У «РЕІУ» збиралися вмістити низку статей-довідок щодо окремих «ватажків
українського буржуазного націоналізму»63 з категоричною настановою «викри-
ти їх ганебну роль в історії українського народу»64. Одначе справа з селекцією
й відповідним добором статей про «верховодів української контрреволюції» до
«РЕІУ» викликала серед членів редколеґії видання дискусію. Так, під час за-
сідання 28 грудня 1967 р. тодішній завідувач відділу науки і культури ЦК КПУ
Ю.Ю.Кондуфор виніс на розсуд колеґ «одне принципове зауваження»:
«Коли видавалась “Українська радянська енциклопедія”, то
статті про контрреволюційних діячів не давали. Я думаю, що
цей принцип був вірний, бо всі вони діяли в організаціях. А по-
давати окремо про кожного статтю – це, так би мовити, попу-
ляризувати їх, бо, крім року народження, нічого не напишеш.
Ми можемо програти в політичному відношенні»65.
59 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.91. – Арк.63–64.
60 Там само. – Арк.64–65.
61 Там само. – Арк.66.
62 Там само.
63 Там само.
64 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.6. – Спр.4077. – Арк.111.
65 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.47.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 187
Опонентом Юрія Юрійовича виступив директор Інституту історії партії
при ЦК КП України І.Д.Назаренко – здавалося б, також один з ідеологічних
цензорів:
«Про контрреволюційних діячів, гадаю, слід окремо спеціально
поговорити, бо є багато і “за”, і “проти”. Можливо, треба визначи-
ти коло осіб, яких у гурті, у статті про організацію давати, а про
деяких ворожих нам діячів і окремою статтею сказати. Я не бачу
тут у цьому гріхопадіння. В апараті 50-томного видання творів
В.І.Леніна про всіх подаються відомості. “Советская историче-
ская энциклопедия” подає подібні статті. Тільки треба зважати
на досягнення науки, на останні публікації, на те, як саме про
них написати, щоб “Радянська енциклопедія історії України” і
тут била по наших ворогах»66.
Найбільш радикально на цьому засіданні редколеґії «РЕІУ» виступив голов-
ний редактор «Української радянської енциклопедії» акад. М.П.Бажан, який
наголосив, що всі статті нового видання мають бути насиченими боротьбою з
«антикомуністичними й антирадянськими теоріями». Водночас, самокритично
враховуючи досвід сімнадцятитомної «УРЕ», Микола Платонович зауважив:
«Але в енциклопедії потрібні не тільки узагальнення, а й статті
про окремих осіб. Усіх давати не можна. Слід знайти міру. Але,
наприклад, таку постать, як Раковський, незважаючи на те, що
він був троцькістом, обійти мовчанням не можна [...]. Я думаю,
що основних діячів антирадянських угруповань треба дати, бо
енциклопедія – не дошка пошани, а наша партійна зброя. Наша
помилка, що в “УРЕ” ми не вмістили статтю “Бандерівщина”,
лише згадали про це в статті “Бандитизм”. Точних рішень я за-
раз не пропоную. Необхідно розіслати членам редколегії список
діячів націоналістичної контрреволюції, антипартійних і анти-
народних угруповань і тоді прийняти відповідне рішення. Тут
загальні принципи нічого не дадуть, треба конкретно підійти
до кожної особи, потрібне чітке партійне визначення кожного
діяча. Слід урахувати і досвід роботи над апаратом 50-томного
видання творів В.І.Леніна. Було б дивно не дати в нашій енци-
клопедії тих націоналістів, яких згадує Ленін, – Донцова, Юрке-
вича, наприклад»67.
Утім, жоден зі згаданих М.П.Бажаном діячів (Дмитро Донцов, Лев
Юркевич (Л.Рибалка)) до «РЕІУ» так і не потрапили. Щоправда, прізвище
Раковський таки було представлене у виданні, але йшлося про тогочасного за-
відувача кафедри історії СРСР Одеського університету68, а не про колишнього
голову уряду радянської України. Утім, довідки про окремих представників
«контрреволюційного табору» були.
Уважний аналіз біографічних статей «РЕІУ», присвячених персоналіям ді-
ячів небільшовицького напряму, дозволяє зафіксувати своєрідну дихотомію:
66 Там само. – Арк.48.
67 Там само.
68 Див.: Раковський Михайло Юхимович // РЕІУ. – К., 1971. – Т.3. – С.525.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
188 С.М.Борчук
«верховоди» – «керівники». Перше означення застосовувалося для ідентифіка-
ції лідерів українського національного табору й у кращих традиціях радянської
пропаґандистської історіографії мало зневажливе забарвлення, будучі чинни-
ком додаткової вербальної делеґітимізації провідників Української революції.
Застосування подібної лексики в енциклопедії спершу викликало навіть зди-
вування відповідального редактора. На засіданні 25 квітня 1969 р. А.Д.Скаба
запитав: «Але що це за “верховоди”?», отримавши у відповідь «роз’яснення»
І.І.Компанійця: «Це були Донцов, Петрушевич та інші»69.
Ярлик «верховод»/«верховоди» доволі часто зустрічаємо у статтях «РЕІУ» –
чи то йдеться про Директорію («контрреволюційний буржуазно-націоналіс-
тичний “уряд” на Україні», очолюваний «верховодами націоналістичної контр-
революції В.Винниченком і С.Петлюрою»)70, чи про Володимира Винниченка
(«одного з верховодів української буржуазно-націоналістичної контрреволю-
ції»), Сергія Єфремова («одного з верховодів українських буржуазних націона-
лістів») або Олександра Барвінського («одного з верховодів українських буржу-
азних націоналістів на Західній Україні»)71. Виняток було зроблено лише для
Михайла Грушевського («одного з головних лідерів українського буржуазно-
націоналістичного руху»)72 з огляду на його повернення в УСРР у 1924 р.
Щодо Павла Скоропадського в енциклопедії було вміщено надзвичайно
лаконічну довідку про нього як «генерала царської армії, великого українсько-
го поміщика, монархіста»:
«29.IV.1918 на інсценованому австро-нім[ецькими] окупанта-
ми т. зв. “з’їзді хліборобів” у Києві був проголошений гетьма-
ном України і очолив маріонетковий бурж[уазно]-поміщицький
“уряд” […]. 14.ХII.1918 внаслідок революц[ійної] боротьби тру-
дящих України “уряд” С. було повалено. С. утік до Німеччини,
де продовжував антирад[янську] діяльність»73.
Зневагу укладачів видання до цієї історичної постаті (або, не виключено,
і незнання) підкреслювала відсутність конкретніших даних про дати життя та
смерті (число, місяць), лише роки (1873–1945 рр.).
У подібному ж дусі подавалася й інформація про митрополита УГКЦ
Андрея (Шептицького) (щоправда, із точною датою смерті – 1 листопада
1944 р.), який характеризувався «одним з ідейних натхненників українського
буржуазного націоналізму»:
«Завзятий реакціонер […], боровся за відрив України від
Росії […]. Підтримував загарбницькі плани австро-нім[ецьких]
імперіалістів щодо України […]. Після Великої Жовтн[евої] со-
ціалістич[ної] революції став одним з ватажків укр[аїнських]
бурж[уазних] націоналістів на З[а]х[ідній] Україні, організато-
ром антирад[янських] і антикомуністич[них] виступів. У 1931
69 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.102.
70 Лихолат А.В. Директорія // РЕІУ. – Т.2. – С.24–25.
71 Там само. – Т.1. – С.110, 281; Т.2. – С.135.
72 Рубач М.А. Грушевський Михайло Сергійович // Там само. – С.483.
73 Там само. – Т.4. – С.111.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 189
утворив реакційний “Український католицький союз”. Підт-
ри мував зв’язки з “Організацією українських націоналістів”.
Під час Великої Вітчизн[яної] війни активно співробітничав з
нім[ецько]-фашист[ськими] окупантами, допомагав грабувати
багатства України, вивозити тисячі людей у неволю, був одним
з організаторів д[иві]зії “СС-Галичина”»74.
Натомість керівники російського білого руху характеризувалися у виданні
доволі стримано, у межах нормативної лексики, що вочевидь мало засвідчувати
їх завуальоване визнання як леґітимних супротивників більшовицького режи-
му: П.М.Вранґель – «керівник контрреволюції в Криму і на Півдні України»;
А.І.Денікін – «генерал-лейтенант царської армії, головнокомандуючий контр-
революційними збройними силами Півдня Росії під час громадянської війни»75.
Звичайно ж, особливе місце у виданні мало бути відведене «творчості
українських вчених-істориків», до біографічних статей про найвизначніших
з яких додавалася підтекстова бібліографія76. Для представників гумані-
тарної науки – сучасників «РЕІУ» – неодмінною вимогою «проходження» до
енциклопедії була наявність ступеня доктора наук (за цим критерієм по сві-
жих слідах щойно отриманого докторського диплома в «Додаток», уміщений
у четвертому томі видання, потрапили історики партії й «цивільні» вчені –
Ю.В.Бабко, П.П.Бачинський, М.Д.Березовчук, Л.Ю.Беренштейн, Ю.О.Боєв,
М.Я.Варшавчик, С.А.Вольський, Ю.Г.Гошко, Ю.М.Гроссман, П.М.Ка ле ни чен-
ко, П.Й.Каришковський, І.М.Кулинич та ін.)77.
Редколеґії не вдалося витримати задекларовану лінію в подачі біографіч-
них відомостей про сучасних партійних і державних діячів, Героїв Радянського
Союзу й Героїв Соціалістичної Праці, «передовиків і новаторів виробництва».
Так, на засіданні 11 березня 1969 р. Ю.Ю.Кондуфор зауважив, що кидаєть-
ся у вічі надмірна кількість статей «про військових діячів». На що отримав
двозначну відповідь А.Д.Скаби: «Ми прийняли рішення опублікувати всіх
Героїв, то вже не відступимось. Хоча це рішення, мабуть, було помилковим»78.
Постійні зміни у склад цього «пантеону» по ходу підготовки видання вносили
й ідеологічні відділи ЦК КПУ.
Характерний у цьому плані лист відповідального редактора «РЕІУ»
А.Д.Скаби від 19 червня 1970 р., адресований ЦК КП України. Розпочинався
він із нагадування щодо принципів подання в енциклопедії біографічних
статей про радянських партійних і державних діячів, котрі базувалися на за-
садах, затверджених свого часу для «УРЕ», а також і московської «Советской
исторической энциклопедии». Відповідно до цих принципів було впорядкова-
но 1-й том «РЕІУ», опублікований 1969 р., і підготовлено 2-й том:
«Серед інших біографічних статей в 1-му томі енциклопедії
вміщено статті про члена Політбюро ЦК КП України тов. Ват-
74 Там само. – С.519.
75 Там само. – Т.1. – С.369, 539.
76 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.6. – Спр.4077. – Арк.67.
77 РЕІУ. – Т.4. – С.560–561, 567–568, 571–572.
78 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.80–81.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
190 С.М.Борчук
ченка О.Ф., кандидатів у члени Політбюро ЦК КП України
тов. Ващенка Г.І., Грушецького І.С., Дегтярьова В.І., заступ-
ників Голови Ради Міністрів УРСР тов. Андріанова С.М., Бур-
мистрова О.О. Крім того, там же подано ряд статей про сучасних
партійних і державних діячів союзних республік. Ці біографіч-
ні статті тісно зв’язані із статтями про союзні республіки та со-
ціалістичні нації, вміщені в енциклопедії»79.
Далі директор Інституту історії АН УРСР і відповідальний редактор «РЕІУ»
констатував отриману «згори» несподівану вказівку, яка порушувала вже задія-
ну схему подачі в енциклопедії біографічних статей, та намагався її оскаржити:
«Тепер постало питання про те, щоб не вміщувати в 2-му і наступ-
них томах енциклопедії статей про членів і кандидатів у члени
Політбюро ЦК КП України, заступників Голови Ради Міністрів
СРСР і Ради Міністрів УРСР та партійних і державних діячів со-
юзних республік. Зважаючи на те, що невміщення цих категорій
статей порушить принципи подання їх, прийняті в 1-му томі,
що може бути незрозумілим для широких кіл читачів, просимо
дозволити вмістити статті про партійних і державних діячів від-
повідно до того, як це зроблено в першому томі»80.
Звернення залишилося без відповіді, а ідеологічні відділи ЦК КП України
й надалі в міру підготовки чергових томів «РЕІУ» вносили кон’юнктурні прав-
ки в перелік біографічних статей видання. Так, наприклад, із рукопису 2-го
тому енциклопедії за вказівкою ЦК КПУ було вилучено 423 статті, у тому
числі 25 – про тогочасних радянських, партійних і державних діячів, 273 –
про Героїв Радянського Союзу, 16 статей – про передовиків виробництва.
Аналогічно складалася й доля рукопису 4-го тому видання, з якого, за вказів-
кою ЦК Компартії України, вилучили 23 статті про тогочасних державних і
партійних функціонерів, 289 – про Героїв Радянського Союзу, 41 статтю – про
передовиків виробництва81.
Із 23 членів і кандидатів у члени політбюро ЦК КПУ 1966–1972 рр., тобто
впродовж підготовки й публікації чотиритомної «РЕІУ», у ній, за нашими під-
рахунками, було вміщено статті лише про 11 осіб (47,8%) – по суті, лише про
кожного другого представника вищої компартійної номенклатури республіки.
При цьому стаття, присвячена одіозному В.Ю.Маланчукові, розповідала про
нього лише як про “українського радянського історика”82 (кандидатом у члени
політбюро й секретарем ЦК КП України він став 10 жовтня 1972 р. – уже після
підписання до друку заключного тому енциклопедії)83. А.Д.Скаба був присутній
в іпостасі «українського радянського історика, партійного і державного діяча
УРСР, академіка АН УРСР (з 1967)» і відповідального редактора «Радянської
79 НА ІІУ НАН України. – Ф.1. – Оп.1. – Ч.2. – Спр.391. – Арк.31.
80 Там само. – Арк.32.
81 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.166, 200.
82 РЕІУ. – Т.3. – С.73.
83 Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). – К.,
2005. – С.307.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
«Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР 191
енциклопедії історії України»84. Член політбюро ЦК КПУ в березні 1966 – квіт-
ні 1967 рр. І.Г.Якубовський у статті московського автора М.Р.Кошкіна згаду-
вався лише як радянський військовий діяч, двічі Герой Радянського Союзу,
маршал і заступник міністра оборони СРСР (з 1967 р.)85. Натомість серед ко-
мандних армійських посад І.Г.Якубовського не згадувалося командування
ним (з січня 1965 р.) військами Київського військового округу (чому, власне,
він і завдячував членством у політбюро ЦК КПУ)86.
До слова, певної розмитості критеріїв відбору персоналій не змогла уник-
нути й сучасна «Енциклопедія історії України», редколеґія котрої у вступній
статті відверто констатувала цю обставину:
«Так, при відборі вчених-істориків головним був не формальний
критерій (напр., наявність докторського ступеня), а факт лідер-
ства в певній галузі історичної науки. Статті про вчених інших
галузей знань, а також про діячів культури та мистецтва вклю-
чалися до ЕІУ тільки тоді, коли творчі здобутки цих фахівців ся-
гали рівня національного надбання. Зрозуміло, що такі критерії
певною мірою є розмитими. Тому чимало читачів не знайдуть в
ЕІУ статей про осіб, які, на їхню думку, повинні там бути, або,
навпаки, знайдуть розповіді про осіб, яких, за їхніми власними
критеріями, там бути не повинно»87.
Із наближенням до завершення видання «Радянської енциклопедії історії
України» вона набувала дедалі більшого ідеологічного спрямування. 28 вересня
1971 р. відповідальний редактор виголосив на засіданні редколеґії характерну
промову – «Про втілення настанов і матеріалів ХХІV з’їзду КПРС і ХХІV з’їзду
КП України в “Радянській енциклопедії історії України”». Серед іншого у допо-
віді А.Д.Скаби йшлося: «Важливе значення для нас, енциклопедистів, також має
аналіз, даний ХХIV з’їздом КПРС тим процесам, що відбуваються нині в таборі
імперіалізму»88. Характерна ця авторська саморефлексія – «ми, енциклопедис-
ти» – у поєднанні з черговими завданнями для «бійців ідеологічного (в тому числі
антиімперіалістичного) фронту», що їх накреслив черговий компартійний з’їзд.
Нічого дивного, що в «Додатку», уміщеному у 4-му томі «РЕІУ», крім певної
кількості згаданих вище біографічних довідок, з’явилися загальнообов’язкові
статті – «Двадцять четвертий з’їзд КПРС» та «Двадцять четвертий з’їзд КП
України»89, а також стаття про чергову компартійну ідеологему – «Розвинуте
соціалістичне суспільство»90. Утім, заключний абзац статті «Двадцять четвер-
тий з’їзд КП України» містив надзвичайно важливу інформацію, котра фак-
тично підбивала підсумок певної історичної епохи й водночас самого проекту
«Радянської енциклопедії історії України»:
84 РЕІУ. – Т.4. – С.103–104.
85 Кошкін М.Р. Якубовський Іван Гнатович // Там само. – С.552.
86 Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). –
С.296.
87 Передмова // Енциклопедія історії України. – Т.1. – С.6.
88 ЦДАВО України. – Ф.4750. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.179.
89 РЕІУ. – Т.4. – С.568–571.
90 Чухно А.А. Розвинуте соціалістичне суспільство // Там само. – С.573.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
192 С.М.Борчук
«На травневому пленумі ЦК КП України 1972 П.Ю.Шелеста
було увільнено від обов’язків першого секретаря і члена Політ-
бюро ЦК КП України у зв’язку з переходом на іншу роботу. Пер-
шим секретарем ЦК КП України обрано В.В.Щербицького»91.
Сучасна вітчизняна історіографія доволі скептично оцінює науково-
інформаційний рівень «РЕІУ». Адже методологічною основою видання було ви-
значено теорію марксизму-ленінізму, рішення чергових з’їздів КПРС та КПУ,
пленумів їх ЦК, надмірна увага приділялася саме цим питанням, працям
К.Маркса, Ф.Енґельса, В.І.Леніна (цитатами останнього як про Україну, так і
безвідносно до України «РЕІУ» відверто перенасичена), партійним з’їздам, по-
становам, компартійним діячам тощо. Сама історія українського народу зазна-
ла у цій енциклопедії стратегічної фальсифікації. Минуле України подавало-
ся винятково з погляду доцільності й неминучості єднання («возз’єднання») з
Росією, згодом – встановлення радянської влади, перспективи «побудови со-
ціалізму» й комуністичного суспільства. Понад половина всіх статей присвя-
чувалася періоду після жовтня 1917 р. Замовчувалися події й особи, котрі не
вкладалися в канони радянської історіографії. Робився наголос на пропаґан-
дистському «викритті» «українських буржуазних націоналістів» – «зрадників
українського народу» й «фальсифікаторів історії».
Не можна не погодитися з висновком О.В.Юркової, що «Радянська енцик-
лопедія історії України» «містить певний обсяг фактографічної інформації […],
однак наразі її значення як інформаційного ресурсу незначне»92. Утім, на
нашу думку, докладне вивчення особливостей підготовки першого радянського
енцик лопедичного видання з історії, нюансів наукових позицій кожного з твор-
ців/учасників «РЕІУ», загального політико-ідеологічного контексту 1960 – по-
чатку 1970-х рр. та його впливу на реалізацію цього енциклопедичного проекту
дозволить краще усвідомити особливості історіографічного процесу в республі-
ці, побачити у чотиритомнику не лише обмеженість чи виразні вади цього «ін-
формаційного ресурсу», а й реконструювати ті історіографічні конструкти, події,
осіб, які, так би мовити, залишилися «за кадром» видання або ж представлені в
ньому в урізаному, вихолощеному, а то й сфальшованому вигляді.
91 Чухно А.А. Розвинуте соціалістичне суспільство. – С.571.
92 Юркова О.В. «Радянська енциклопедія історії України» в 4-х томах // Енциклопедія історії
України: У 10 т. – К., 2012. – Т.9. – С.119.
The article reconstructs ideological and historiographical motives and realization
features of the first in the USSR historical encyclopedia – four-volume “Soviet
Encyclopedia of History of Ukraine” 1969–1972.
Keywords: “The Soviet Encyclopedia of History of Ukraine”, Institute of History of
the Academy of Sciences of USSR, encyclopedia.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106916 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:12:38Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Борчук, С.М. 2016-10-09T10:07:03Z 2016-10-09T10:07:03Z 2013 «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР / С.М. Борчук // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 170-192. — Бібліогр.: 92 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106916 (031) 94 (477) Реконструюються ідеологічні й історіографічні мотиви підготовки та особливості реалізації проекту першої в УРСР історичної енциклопедії – чотиритомної «Радянської енциклопедії історії України», що побачила світ упродовж 1969–1972 рр. The article reconstructs ideological and historiographical motives and realization features of the first in the USSR historical encyclopedia – four-volume “Soviet Encyclopedia of History of Ukraine” 1969–1972. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Методологія. Історіографія. Джерелознавство «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР “Soviet Encyclopedia of History of Ukraine” – the First Historical Encyclopedia in USSR Article published earlier |
| spellingShingle | «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР Борчук, С.М. Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| title | «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР |
| title_alt | “Soviet Encyclopedia of History of Ukraine” – the First Historical Encyclopedia in USSR |
| title_full | «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР |
| title_fullStr | «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР |
| title_full_unstemmed | «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР |
| title_short | «Радянська енциклопедія історії України» – перша історична енциклопедія в УРСР |
| title_sort | «радянська енциклопедія історії україни» – перша історична енциклопедія в урср |
| topic | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| topic_facet | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106916 |
| work_keys_str_mv | AT borčuksm radânsʹkaenciklopedíâístorííukraíniperšaístoričnaenciklopedíâvursr AT borčuksm sovietencyclopediaofhistoryofukrainethefirsthistoricalencyclopediainussr |