Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття
Термін і поняття літописного зводу серед послідовників О.О.Шахматова ключові для окреслення характеру давньоруських літописних текстів. Простежується
 еволюція терміна протягом ХІХ ст. і формування сучасного (шахматовського)
 поняття літописного зводу на тлі зміни базових уявлень про...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106917 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття / В.Ю. Арістов // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 153-169. — Бібліогр.: 82 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860061037913440256 |
|---|---|
| author | Арістов, В.Ю. |
| author_facet | Арістов, В.Ю. |
| citation_txt | Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття / В.Ю. Арістов // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 153-169. — Бібліогр.: 82 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Термін і поняття літописного зводу серед послідовників О.О.Шахматова ключові для окреслення характеру давньоруських літописних текстів. Простежується
еволюція терміна протягом ХІХ ст. і формування сучасного (шахматовського)
поняття літописного зводу на тлі зміни базових уявлень про сутність руських літописів.
“Annalistic compilation” (litopysnyi zvid / letopisnyі svod) – a term and a notion
which among the followers of А.A.Shakhmatov are the key ones for the characteristics
of Old Rus’ annalistic texts. In this article, the evolution of the term during 19th
century and the forming of present-day (Shakhmatov’s) notion of “annalistic
compilation” is traced back. As a background, the change of basic ideas of the essence
of Rus’ annals/chronicles.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:04:41Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №4
МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ.
ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
Найбільш імовірною відповіддю на питання: «Що таке “Повість времен-
них літ” (Київський літопис і т.д.)?» буде: «Це – літописний звід». Поширене
в літописознавстві уявлення звучить так: «Кожен літопис – це звід»1. Але на
питання: «Що таке літописний звід?» відповідь не така очевидна. Історія лі-
тописання – це історія «літописних зводів». З іншого боку, «звід» – щось шир-
ше за «літопис». За Д.С.Лихачовим, звід – це поєднання відомих матеріалів
із новими, що супроводжується їх творчою обробкою2. Розмитість визначення
пояснюється тим, що цей термін видається сам по собі зрозумілим. Він дуже
глибоко ввійшов до мови дослідників. Проте, так було не завжди.
Термін і поняття «літописний звід» – важливі елементи історіографічної
традиції, засновником якої був О.О.Шахматов. У рамках традиції вони вважа-
ються ключовими для розуміння природи літописних текстів. Одначе кожна
наукова традиція, зокрема шахматовська, не виникає нізвідки. Вона має свою
історію, простежуючи яку, можна краще зрозуміти її природу. При цьому важ-
ливим методом є встановлення історії ключових для даної традиції термінів
та понять. Шахматовське розуміння літописного зводу не зазнало серйозних
* Арістов Вадим Юрійович – аспірант Інституту історії України НАНУ, сектор досліджень
з історії Київської Русі
E-mail: aristov3000@yandex.ru
1 Повесть временных лет. – Ч.2. – Москва; Ленинград, 1950. – C.41; Лихачёв Д.С. Повесть
временных лет: Статья и примечания // Художественная проза Киевской Руси XI–XIII вв. –
Москва, 1957. – С.279–281; Его же. Текстология: На материале русской литературы X–XVII вв. –
Ленинград, 1983. – С.357–359; Голиков А.Г., Круглова Т.А. Источниковедение отечественной
истории. – Москва, 2000. – С.16.
2 Лихачёв Д.С. Текстология: На материале русской литературы X–XVII вв. – С.370.
УДК 930.1:947.7 «653» (093.3)
В.Ю.арісТоВ *
ЛІТОПИСНИЙ ЗВІД:
ІСТОРІЯ ТЕРМІНА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ
Термін і поняття літописного зводу серед послідовників О.О.Шахматова ключо-
ві для окреслення характеру давньоруських літописних текстів. Простежується
еволюція терміна протягом ХІХ ст. і формування сучасного (шахматовського)
поняття літописного зводу на тлі зміни базових уявлень про сутність руських
літописів.
Ключові слова: літописний звід, літописання, «Повість временних літ», істо-
рія понять, історіографія.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
154 В.Ю.Арістов
деформацій і через століття після виходу праць відомого вченого. Між тим,
протягом ста років до О.О.Шахматова термін кардинально змінював свій зміст.
***
Термін «літописний звід» почав уживатися на рубежі XVIII–XIX ст. Так
називали один із типів критичного видання, де суміщалися читання різних
літописних списків, а один зі списків («кращий») брався за основу. Саме з кін-
ця XVIII ст. постала потреба вироблення якісних критичних видань літописів.
Передовсім це стосувалося «Повісті временних літ» (або «літопису Нестора»).
А.Л.Шлецер уважав першочерговим завданням критики видати «зведений
Несторів літопис»3. Так він називав видання, де суміщалися кращі читання4
різних списків літопису. Такий мозаїчний текст був би подібний до Нового
Заповіту у виданні Й.Я.Ґрісбаха. А.Л.Шлецер підкреслював, що «звід» підго-
тував би матеріал для важливішої роботи – реконструкції автентичного тек-
сту Нестора5. Дещо пізніше М.М.Карамзін також виступав за «вчений звід
літописів». Під цим розумілося видання найдавнішого (тобто, на його думку,
найчистішого) списку Нестора з підведенням варіантів інших давніх списків6.
«Літописним зводом», крім того, могли називати історичну працю, де викорис-
тано інформацію різних літописів під час створення єдиної картини подій ми-
нулого. При цьому першим літописним зводом саме у цьому сенсі була праця
В.М.Татищева, котрий писав свою історію не за одним, а зводячи повідом лення
з різних списків7. До другої половини ХІХ ст. термін «літописний звід» уживав-
ся в едиційній критиці8. Але з середини століття він набув іншого основ ного
значення. Це було пов’язане зі зміною панівної теорії в літописознавстві.
У спробах А.Л.Шлецера «очистити» «справжнього Нестора» від доповнень
і викривлень переписувачів-неуків відкрилася проблема можливості доступу
вченого-критика до початкового літописання. Спрощена схема історії давньо-
руського літописання «за Шлецером» виглядала так: існував авторський текст
талановитого Нестора, джерело, яке засмічували «грубі» переписувачі; у ре-
зультаті замість одного «правильного» Нестора маємо багато «хибних». Ця схе-
ма мала одне слабке місце, до якого підійшов уже сам А.Л.Шлецер: стверджую-
чи довільність поводження переписувачів із Нестором, ми позбавляємо себе
шансів надійно вичитувати в пізніх списках дорогі серцю Несторові слова.
П.М.Строєв був тим, хто знайшов вихід із цього скрутного становища.
Треба було перемістити увагу на визначення характеру текстів, що безпосе-
редньо дійшли до нас. Визнання пізніх літописів блідою подобою Несторового
3 Шлецер А.Л. Нестор: Русские летописи на древле-славенском языке. – Ч.1. – Санкт-
Петербург, 1809. – С.409–410.
4 Сам термін «читання» в російській мові з’явився під час перекладу німецького тексту вчено-
го (див.: Шлецер А.Л. Нестор... – С.Х).
5 Шлецер А.Л. Нестор... – С.413–414.
6 Карамзин М.Н. История государства Российского. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1818. – С.ХХХІІІ.
7 Пор.: Арцыбышев Н.С. Повествование о России. – Т.1. – Москва, 1838. – С.І.
8 Супрасльская рукопись, содержащая новгородскую и киевскую сокращённые летописи. –
Москва, 1836. – С.XVII–XVIII; Лейбович Л.И. Сводная летопись, составленная по всем изданным
спискам летописи. – Вып.1: Повесть временных лет. – Санкт-Петербург, 1876.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття 155
временника не приносило дослідникові жодної користі. Варто було змінити
акценти: не засуджувати пізні переробки Нестора, які, мовляв, не зберегли
його у чистоті, а визнати, що тільки завдяки пізнім пам’яткам Нестор у прин-
ципі зберігся до нашого часу. Значення ідеї П.М.Строєва полягало у визначен-
ні, чим є відомі науці «літописи». Це – не «погані копії», а «літописні збірники».
Учений передбачав дихотомію: авторський твір Нестора (або іншого літо-
писця) і компіляція, власне не-твір, але збірник творів. Це дозволяло стверд-
жувати, що пізні рукописи могли зберегти текст значно давніших літописів.
Зауважимо, П.М.Строєв писав, що до збірників повідомлення вносили вибір-
ково, те, що хотіли, часто пропускали, скорочували, розміщували безладно та
переставляли9. Але вже (на відміну від А.Л.Шлецера) не йшлося про спотво-
рення слів. Повідомлення як цеглини могли складати в різному порядку і в
різній кількості, але самі вони залишалися. Саме такий погляд було швидко
сприйнято у середовищі істориків10. Його прийняла й комісія з підготовки ви-
дання «Повного зібрання російських літописів»: у передмові до першого тому
серії на понятійному рівні розрізнено давні «временники»/«літописи» та пізні-
ші «збірники»11.
Інтелектуальний фон появи в російському літописознавстві ідеї літопису
як збірника продемонструвала В.Ґ.Вовіна-Лебедєва12. Як доводить дослідни-
ця, П.М.Строєв (як і його колеґи С.С.Уваров, Р.Ф.Тимковський, М.Т.Каче-
новсь кий) перебували під впливом новітніх західних, власне німецьких (а ще
точніше – ґеттінґенських), віянь у джерелознавстві. Вона наводить як при-
клад зміну у ставленні до поем Гомера наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст.:
«Іліаду» й «Одіссею» було визнано складними творами, що поєднали у собі різ-
ні за походженням перекази, котрі певний час існували окремо. Таким чином,
поеми виявлялися не авторськими шедеврами великого грека, а свого роду
збірниками окремих «пратекстів»13.
Попри загальну відповідність духові часу, на європейському інтелектуаль-
ному тлі ідеї російських учених мали виразну специфіку. Як справедливо вка-
зує В.Ґ.Вовіна-Лебедєва, прямих посилань на «ґеттінґенців» ані П.М.Строєв,
ані його колеґи не робили (як робили на «свого» А.Л.Шлецера). Вплив настроїв
європейської філології можна побачити тільки у загальних рисах. Натомість
конкретні ідеї, як можна простежити, з’являлися радше виходячи з потреб до-
слідження місцевих джерел і були підпорядковані логіці російської інтелекту-
альної (зокрема джерелознавчої) традиції. Власне, сам П.М.Строєв наголошував
9 Строев П.М. Предисловие // Софийский временник или русская летопись с 862 по 1534 год. –
Ч.1. – Москва, 1820. – С.Х–ХІ.
10 Перевощиков В.О. О русских летописях и летописателях по 1240 г. – Санкт-Петербург, 1836. –
С.24–25.
11 Бередников Я.И. Предисловие к Полному собранию русских летописей // Полное собрание
русских летописей. – Т.1: Лаврентьевская и Троицкая летописи. – Санкт-Петербург, 1846. –
С.ІV–V.
12 Вовина-Лебедева В.Г. Школы исследования русских летописей: ХІХ–ХХ вв. – Санкт-
Петербург, 2011. – С.134–150; Её же. Издания и исследования русских летописей в первой поло-
вине XIX в. на фоне европейского опыта // Вестник СПбГУ. – Сер.2. – Вып.4. – Санкт-Петербург,
2011. – С.3–12.
13 Вовина-Лебедева В.Г. Школы исследования русских летописей: ХІХ–ХХ вв. – С.136–140.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
156 В.Ю.Арістов
на «збірному» характері не літопису Нестора (що варто було б очікувати, якби
він копіював «антигомерівський» підхід), а реально збережених літописних
пам’яток. Нестор для нього був ще цілісним, хоч уже й менш досяжним.
Виникнення образу літописця-збирача може добре пояснюватися архео-
графічною практикою П.М.Строєва. Як стало відомо після смерті вченого (і на
сьогодні остаточно підтверджено), він вирізав із рукописів окремі аркуші або
зошити та збирав із них свою колекцію14. Археограф був переконаний, що та-
ким чином рятує цінні рукописи від псування й загибелі. Але в результаті час-
тини однієї книги могли опинитися в різних зібраннях, тексти пам’яток втра-
чали «конвой», що вкрай ускладнювало роботу подальшим дослідникам. Але,
крім того, складання єдиного збірника з уривків першоджерел могло підказати
(і, вочевидь, підказало) П.М.Строєву ідею, як формувався склад відомих літописів.
Запровадження ідеї збірника було суттєвим поворотом у поглядах на
руське літописання. Але в ній крилася двозначність, що призвело до пророс-
тання цілковито різних пагонів з одного кореня. У своєму програмному тексті
П.М.Строєв заклав серйозну суперечність:
«Будучи складеними з повістувань достовірних, ці літописи не-
суть на собі явний відбиток істини; проте, викривлені впливом
часу та невіглаством збирачів і переписувачів, вони уявляються
нам у вигляді побутописань хибних, плутаних та неузгоджених
між собою»15.
Одна частина його колеґ зробила акцент на першій половині цієї тези,
інша – на другій.
Цією «іншою частиною» була «школа скептиків», що відіграла особливу роль
в еволюції поняття літописного збірника. Її очільник М.Т.Каченовський уважав
неможливим появу у часи Нестора чогось подібного до збережених збірників16.
С.М.Строєв (Скромненко) взагалі заперечував існування «ПВЛ» чи єдиного
літопису Нестора17. На його думку, окремі записи й повісті були зібрані разом
лише у ХІІІ–XIV ст. Але значення цих записів і повістей не йшло в порівняння
з тим, що внесли «від себе» укладачі збірників: «Наші літописи представляють
нам події, описані двічі, один раз коротко, інший раз докладно, не лише напри-
кінці XI ст., але також у XIV й XV ст.»18. С.М.Строєв уважав, що давні «збирачі»
поряд з якимись автентичними записками вносили «байки», на власний розсуд
розширювали або скорочували оповідь, вигадували нові сюжети19. Саме тому
скептики вважали давню руську історію казковою й недостовірною.
14 Уо Д.К. К изучению истории рукописного собрания П.М.Строева // Труды Отдела древне-
русской литературы. – Т.32. – Ленинград, 1977. – С.187–191.
15 Строев П.М. Предисловие. – С.ХІ.
16 Каченовский М.Т. О баснословном времени в российской истории // Учёные записки
Императорского Московского университета. – Т.1. – Москва, 1832. – С.284–285.
17 Скромненко С. О недостоверности древней русской истории и ложности мнения касательно
древности русских летописей. – Санкт-Петербург, 1834. – С.41–44.
18 Там же. – С.53–54.
19 Див.: Скромненко С. Кто писал ныне нам известные летописи? // Сын Отечества и Северный
архив. – Т.XLVII. – Санкт-Петербург, 1835. – С.170. Примітно, що так само поводились і «пере-
писувачі» у А.Л.Шлецера.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття 157
Із цього випливало, що «збірники» є власне першими великими історич-
ними текстами на Русі. Таке розуміння істотно викривляло ідею П.М.Строєва,
який уявляв збірники як форму збереження давніх літописів. Тепер же збір-
ники їх просто замінили. Якраз це бачення і стало далеким попередником
шахматовської тези, що перші руські історичні тексти вже були зводами.
Саме на М.Т.Каченовському та його послідовниках можна впевнено про-
стежити вплив «детронізації Гомера» Ф.А.Вольфом. І німецький філолог-кла-
сик, і російські скептики виходили з апріорної тези про неможливість напи-
сання у часи Гомера та Нестора таких великих творів, як «Іліада» й «ПВЛ».
І Ф.А.Вольф, і скептики шукали анахронізми (історичні та мовні), що начебто
свідчили про пізнє походження вказаних творів. В обох випадках ішлося про
свідоме розвінчання леґендарного автора20. При цьому слід визнати, що ідея
збірника розвивалася досить автономно від скептичного напряму – вона ак-
тивно функціонувала й після занепаду школи.
Думка, що склад збірників був аж ніяк не випадковим, перетворювала
«збірник» на універсальне поняття. З одного боку, це дозволяло віднаходити в
наявному літописному тексті збережені окремі записи чи оповідання, з іншо-
го – розглядати цей текст цілісно, як результат свідомої літературної роботи.
Це був перший прецедент, коли будь-який літописний текст можна було ква-
ліфікувати як збірник.
Слід підкреслити, що вже у згаданій вище передмові до першого тому
«Повного зібрання російських літописів» відобразилася суперечливість по-
няття та початок затирання чіткої межі між «літописом» та «збірником».
Я.І.Бередников, автор передмови, стверджував, що давні літописи були скла-
дені з таких матеріалів: окремі повісті й перекази, записки монастирські та
церковні, «щоденники» князів або приватних осіб. Пізніше вже самі літописи
ввійшли як матеріал до літописних збірників. Але згадаймо: для П.М.Строєва
та представників скептичної школи «збірники» складалися саме з того, із чого,
за Я.І.Бередниковим, складалися «літописи». Тобто якісної різниці між цими
«літописами» і «збірниками» наче й не було.
Загалом, особливо щодо літописів XV–XVI ст., термін «збірник» міцно
ввійшов у свідомість дослідників21. Звісно, такі знакові вчені, як П.Ґ.Бутков
і М.П.Поґодін, відкрито не застосовували його, адже він асоціювався для них
із «ворожою» школою скептиків22. Останній узагалі дивився на літописання
радше як на послідовність літописців, що вели літопис протягом життя, ніж
20 Mahler A. Did philologists write the Iliad? Friedrich August Wolf’s criteria of style and the de-
monstrative power of citation. – P.188–190 [Електронний ресурс]: http://publikationen.ub.uni-frank-
furt.de/frontdoor/index/index/docId/22923; Каченовский М.Т. О баснословном времени в россий-
ской истории. – С.284–289.
21 Напр.: Беляев И.Д. О Несторовой летописи // Чтения в Обществе истории и древностей
российских (далі – ЧОИДР). – №5, 1846. – Москва, 1847. – С.2; Его же. Русские летописи по
Лаврентьевскому списку с 1111 по 1169 г. // Временник Общества истории и древностей российс-
ких (далі – ВОИДР). – №2. – Москва, 1849.
22 Бутков П.Г. Оборона летописи русской, Несторовой, от навета скептиков. – Санкт-
Петербург, 1840; Погодин М.П. Новгородские летописи // Известия Отделения русского языка и
словесности (далі – ИОРЯС). – Т.6. – Санкт-Петербург, 1858. – С.211–212.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
158 В.Ю.Арістов
як на періодичні зведення готових оповідань або «коротких записок»23. Там, де
інший дослідник обов’язково вжив би термін «збірник», М.П.Поґодін послідов-
но підбирав інші слова: «редакція», «твір», просто «літопис».
Водночас М.П.Поґодін одним із перших розвинув ідею про складний ха-
рактер «Несторового літопису». Він уявляв його твором, що базувався на міс-
цевих писемних джерелах (містив оповідання, короткі літописні записки, а не
тільки авторський текст), хоч слова «збірник» майстерно уникав. Але це було
саме те розуміння, що для його колеґ цілком підпадало під термін «збірник»
(пізніше – «звід»). За словами М.П.Поґодіна:
«Літопис Несторів анітрохи не втрачає своєї гідності від при-
пущення про записки, залишаючись дорогоцінною пам’яткою
XI ст. Навпаки, він отримує для нас нову цінність, містячи у
собі ще найдавніші пам’ятки нашої грамотності» (тут і далі
курсив мій – В.А.)24.
Примітно, що ця думка (про «ПВЛ» як текст, в якому вціліли залишки най-
давніших історичних творів), скоріш за все, була запозичена К.М.Бестужевим-
Рюміним, апологетом ідеї «збірників» (хоч і без згадки М.П.Поґодіна). Вона, у
бестужевському виконанні, широко цитується в науковій літературі («“Повість
временних літ” є архівом, в якому зберігаються сліди творів первісної нашої
літератури, котрі для нас загинули»25).
Наступним, і цілком логічним, кроком стало оголошення «ПВЛ» збір-
ником. Це чи не вперше зробив І.Д.Бєляєв. Класифікуючи відомі літописні
пам’ятки, він уважав Несторів літопис першим «літературним літописом» або
«збірником», порівнюючи зі збірниками пізнішими:
«Усі ці збірники складалися за одним взірцем і розташовували-
ся, поповнювалися та змінювалися укладачами згідно з їхніми
міркуваннями та за джерелами, що були під руками […] судячи
за найстарішим літописом, що дійшов до нас і приписується Не-
сторові, можна припустити, що він перший проклав шлях для
літописних збірників»26.
Схожого висновку тоді ж дійшов П.С.Казанський, котрий розвінчував
Нестора як літописця. Заперечуючи традиційний його образ, дослідник під-
давав сумніву і характер першого літопису, що для багатьох залишався автор-
ським твором:
«Очевидно, що як древній літописець, котрий називають Несторо-
вим, так і літописи продовжувачів його суть ні що інше, як витяг
із готових матеріалів згідно з метою та поглядами укладачів»27.
23 Погодин М.П. Новгородские летописи. – С.226–227.
24 Погодин М.П. Исследования, замечания и лекции о русской истории. – Т.1. – Москва, 1846. – С.96.
25 Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV в. – Санкт-Петербург,
1868. – С.59.
26 Беляев И.Д. О разных видах русских летописей // ВОИДР. – №5. – Москва, 1850. – С.21–23.
27 Казанский П.С. Критический разбор свидетельств Патерика Печерского о Летописи Нес-
тора // Там же. – №7. – Москва, 1850. – С.16.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття 159
Подібну ідею невдовзі, хоч і менш виразно, висловлював у ранніх статтях
І.І.Срезневський (притому визнаючи за Нестором звання літописця)28. У пізні-
ших працях, щоправда, учений уважав укладачем «ПВЛ» Сильвестра29. У тому
ж напрямі мислив М.І.Сухомлинов, висуваючи тезу, що не тільки пізні літопи-
си, а й сама «Повість» уже була «збірником»30. Авторський текст виступав свого
роду цементом, що спаював розрізнені записки, документи, окремо записані
оповіді, витяги з агіографічних і хронографічних творів.
У працях І.І.Срезневського та М.І.Сухомлинова починається вживан-
ня терміна «звід» замість «збірник». Раніше вони жили окремим життям.
Для П.М.Строєва звід – це (як і для А.Л.Шлецера) тип видання літописів,
в якому «зведено» кращі читання різних списків. Чи не вперше суміщення
термінів можна зауважити в передмові до першого тому «Повного зібрання
російських літописів», де читаємо: «Літописні збірники суть зводи означених
временників»31.
Можна помітити, що поступова заміна терміна «збірник» на «звід» збіга-
лася з подальшою еволюцією поняття: звід – уже не просто скомпонований із
різних творів (чи їх уривків) складний текст, а зведення тих творів із певним
задумом. Припускаємо, це могло бути пов’язане з впливом поняття зводу як
типу видання. Літописний звід дедалі більше уявлявся не стільки архівом,
до якого довільно потрапляли артефакти, скільки більш цілісним, хоча і вну-
трішньо неоднорідним текстом. Поняття зводу виявлялося більш конкуренто-
спроможним, ніж поняття збірника (хоч було спочатку просто модифікацією
останнього). Воно дозволяло вмістити всі розбіжності між реальними й гіпо-
тетичними літописами. На «звід» можна було дивитись і як на цілісну працю,
ідеологічний проект, і як на «чисту компіляцію».
Завершеного вигляду новий погляд на «ПВЛ» набув у працях М.І.Ко с-
томарова й К.М.Бестужева-Рюміна, які вважали «Повість» першим російсь ким
«збірником», що служив за приклад усім подальшим «зводам»/«збірникам»32.
Для К.М.Бестужева-Рюміна звід – ще не єдиний літературний твір, але вже
наслідок певних творчих зусиль його укладача33. М.І.Ко сто маров розумів цей
«звід Сильвестра» як більш цілісний твір, частини котрого (окремі літописи й
повісті) все ж зберігали певну окремішність34.
28 Срезневский И.И. Памятники Х-го века до Владимира Святого // ИОРЯС. – Т.3. – Санкт-
Петербург, 1854. – С.59–60. Учений уважав, що Нестор у своєму літописі «зібрав» значну частину
літописних записок (але не всі), котрі існували з ІХ ст. При цьому він майже нічого не змінював,
а отже, його літопис набував рис зібрання витягів із різних літописів, що велися в різних кінцях
Русі.
29 Срезневский И.И. Статьи о древних русских летописях (1853–1866). – Санкт-Петербург,
1903. – С.112–115.
30 Сухомлинов М.И. О древней русской летописи как памятнике литературном. – Санкт-
Петербург, 1856. – С.51.
31 Бередников Я.И. Предисловие к Полному собранию русских летописей. – С.VIII.
32 Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. – Ч.1: Источники русской истории. – Санкт-
Петербург, 1861. – С.21, 30–31, 34; Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца
XIV в. – С.1–5.
33 Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV в. – С.58–59.
34 Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. – С.30–31.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
160 В.Ю.Арістов
Водночас інші автори, як-от І.В.Лашнюков, знаходили у «ПВЛ» ознаки
і збірника/зводу, і цілісного авторського твору35. Раніше до цього приходив
І.Д.Бєляєв, указуючи, що попри однаковий характер у кожному збірнику (особ-
ливо «ПВЛ») простежується індивідуальність укладача36. Тобто «Повість» ви-
являлася «авторським» чи «цілісним» зводом (зі строєвської позиції – абсурд).
Далі працювала логіка, підготовлена попереднім досвідом: якщо «ПВЛ» була
взірцем для подальшого літописання, то всі наступні літописні твори мали б
бути саме такими «авторськими/цілісними зводами» і до них усіх варто було
б застосовувати єдиний термін.
Реалізацію такої логіки можемо яскраво проілюструвати на прикладі пра-
ці М.М.Яніша37. На початку свого тексту дослідник намагався дотримуватися
визначеності в термінології: «літописи» (до ХІІІ ст.), «збірники» (XIII–XIV ст.),
«списки» (зрідка «ізводи», XV–XVI ст.)38. Він відзначав, що завдяки збірникам
ХІІІ–XIV ст. давні літописи та інші твори збереглися до наших днів майже в
незміненому вигляді. Першовзірцем таких збірників називав «ПВЛ»39, і вза-
галі вважав уже первинні літописи-«временники» творами компілятивними,
що вміщували записи різних авторів, документи тощо. Це зближувало їх зі
збірниками.
З іншого боку, учений сумнівався у чистоті компілювання в пізніх збірни-
ках, особливо московських XV–XVI ст. Це відрізняло їх від ранніх збірників і
змушувало позначати іншим терміном – «зводи». Отже, зводи відрізнялися як
від збірників, так і від початкових временників. Зводи, як і збірники, суміща-
ли різний матеріал, але переважно мали чіткий задум та ідеологічну мету.
Вони не стільки відтворювали цілісні літописи, скільки компілювали, викрив-
ляли, комбінували окремі повідомлення з різних літописів задля створення
цілісної картини.
Зрештою вчений дійшов до того, що уподібнив манеру складання зводів і
«ПВЛ»: «Найбільш відчутним уявляється спорідненість цих новітніх літопи-
сів (Софійського, Воскресенського, Никонівського чи Патріаршого та інших,
менш відомих) зі втраченою в ориґіналі київської “Повістю временних літ”».
Пояснював учений це тим, що і «ПВЛ», і пізні зводи укладалися в подібній
політичній атмосфері – могутності центру (Києва та Москви відповідно); вони
виконували певне політичне й культурне замовлення: об’єднання історій, тоб-
то літописань, різних земель в одне ціле, конструювання спільної історії, згур-
тованої навколо історії центру40.
Отже, «ПВЛ» була взірцем і для збірників ХІІІ–XV ст., і для зводів XV–
XVI ст. Тобто, дослідник долав своє ж початкове понятійне і термінологічне роз-
різнення. У подальшому тексті Лаврентіївський та Іпатіївський збірники він
починав називати «зводами» і теж підозрювати в ідеологічних маніпуляціях
35 Лашнюков И.В. Очерки русской историографии и истории (начало) // Университетские из-
вестия. – №5, май. – К., 1869. – С.1–22.
36 Беляев И.Д. О разных видах русских летописей. – С.25–26.
37 Яниш Н.Н. Новгородская летопись и её московские переделки. – Москва, 1874.
38 Там же. – С.3–4.
39 Там же. – С.7–9.
40 Там же. – С.16–17.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття 161
повідомленнями41. Праця М.М.Яніша показує шлях, котрий призводив до ви-
творення єдиного (замість двох чи трьох) поняття і терміна, що охоплювало
літописи ледь не за всю історію їх існування.
Щодо літописознавчої термінології, то на неї значний вплив справила
праця К.М.Бестужева-Рюміна. Із часу її виходу у світ дослідники дедалі біль-
ше ототожнювали терміни «збірник» і «звід», віддаючи перевагу останньому42.
Наприклад, І.О.Тихомиров називав Лаврентіївський літопис і «збірником», і
«зводом»; ці терміни в нього вжито як синоніми, виражають одне поняття43.
О.І.Маркевич визнавав несуттєву різницю між «зводом» і «збірником»: другі
більші за обсягом і повідомлення у них сплавлені гірше, ніж у перших44. Але
на практиці бачимо синонімію термінів. О.І.Маркевич писав, що «ПВЛ» була
«збірником», укладеним Сильвестром. Але тут же називав її «зводом»: «На ко-
ристь того, що Давній літопис є зводом, говорить, по-перше, порівняне роз-
маїття його джерел, котрі аж ніяк не перероблено в один твір, а залишено
здебільшого у сирому вигляді»45. Одначе, «звід» усе-таки частіше вживали на
позначення зведень давніх, а «збірником» за інерцією позначали радше ті, що
дійшли безпосередньо або в кількох копіях46.
Із часів П.М.Строєва зворотним боком формування поняття «збірник» було
уточнення поняття власне «літопису». Запровадження нового терміна й поняття
мало на меті серед іншого протиставити «збірник» поточному, постійно ведено-
му і, як уважалося, справжньому літопису. Визнавалося, що такі літописи були
й, очевидно, становили основу руського літописання. При тому вони в ориґіналі
не збереглися. Пишучи про «первісні записки», «таблиці» або «монастирський
літопис» дослідники мали на увазі саме їх47. Як зауважував О.І.Маркевич,
«звід цей (“ПВЛ” – В.А.), очевидно, зроблено було таким чином:
узято відому основу – хронологічну таблицю із записами – та
на неї нанизано цілий ряд різночасових матеріалів, що були
в укладача зводу під руками […] з цього, за можливістю, було
зроб лено щось цілісне»48.
41 Там же. – С.9–16, 18. У пізніх зводах начебто могли зберегтися ранні ориґінальні повідом-
лення. Якщо так, значить їх навмисно пропускали укладачі збірників XIII–XIV ст.
42 Напр.: Разсудов А. Несколько слов по вопросу о первых русских летописях // Московские
университетские известия. – Москва, 1868. – №9. – С.763–764, 771. Важливо й те, що термін «звід»
почали використовувати представники суміжних спеціальностей, а не тільки літописознавці
(див.: Барсов Н.П. Очерки русской исторической географии: География Начальной летописи. –
Варшава, 1873. – С.3–4; Майков Л.Н. [Рец.] Очерки русской исторической географии: География
Начальной летописи. Исследование Н.П.Барсова, библиотекаря Императорского Варшавского
университета. Варшава, 1873 // Журнал министерства народного просвещения (далі – ЖМНП). –
1874, август. – Ч.174. – Санкт-Петербург, 1874. – С.237–238).
43 Тихомиров И.А. О Лаврентьевской летописи // ЖМНП. – 1884, октябрь. – Санкт-Петербург,
1884. – С.239–270.
44 Маркевич А.И. О летописях. – Одесса, 1883. – С.100.
45 Там же. – С.113.
46 Пор.: Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV в. – С.61–62.
47 Напр.: Срезневский И.И. Памятники Х-го века до Владимира Святого. – С.57–62;
Сухомлинов М.И. О древней русской летописи как памятнике литературном. – С.32; Бестужев-
Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV в. – С.ІІ, 6–20, 44, 49, 58–59; Порфирьев И.
История русской словесности. – Ч.І: Древний период. – Казань, 1879. – С.359.
48 Маркевич А.И. О летописях. – С.115–116.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
162 В.Ю.Арістов
Досить рано літописознавство зіткнулося з двозначністю терміна «лі-
топис»: це і тривале, поточне, літописання, і відносно цілісний або просто
окремий твір, написаний в один прийом. Цю двозначність ілюстрував текст
О.І.Маркевича, який розрізняв ведення «літопису» як окремих заміток (тобто
анналів) та «складання з цих заміток правильного літопису як твору»49.
Термін «літописний збірник» чи «звід» повинен був «узяти на себе» означен-
ня саме літописного «твору», забезпечуючи чистоту значення терміна «(власне)
літопис». Але на часи О.О.Шахматова внаслідок цього склалася ситуація, коли
власне літопис міг узагалі не передбачатися. Зводи чи збірники складалися
з серій коротких заміток або окремих повістей, які намагалися вилучати зі
зводів. Стале порічне літописання (власне аннали!) дедалі більше перетворю-
валося на невловиму сутність.
Водночас уявляти давні літописи як зводи було набагато легше. Ще К.М.Бес-
тужев-Рюмін писав: «Кожна редакція (літопису – В.А.) вже представляє собою
особливий звід або часто звід зі зводів»50. Незадовго до О.О.Шахматова подібно
мислив І.П.Сеніґов, пишучи про незбережені давні зводи: південноруський
кінця ХІІ ст., суздальський, новгородський кінця ХІІ – початку ХІІІ ст.51 Зводи
поволі ставали головними дійовими особами в історії домонґольського літопи-
сання. У 1890 р. О.І.Маркевич уже констатував:
«Із різноманітних літописних відомостей почали складатися літо-
писні зводи; зводи ці розглядалися як щось вище в літературному
розумінні й відтак могли переписуватися на початку кожного міс-
цевого літопису, тим більше, що до найраніших зводів було внесе-
но події, котрі мали загальноруське значення: із них починалася
й загальна, і місцева історія Русі. Особливо таке значення най-
давнішого зводу (або так званої “Повісті временних літ”, літопису
Нестора […]), хоча й складеного в Києві, проте котрий є, сказати б,
загальноруським літописом до ХІІ ст., тобто до того часу, коли по-
чинається сильний розвиток місцевої історії удільних князівств.
[…] Звісно, були й ще зводи, які закінчувалися пізніше та, своєю
чергою, переносилися до ще більш пізніх. Багато літописних відо-
мостей із древніх літописів до древніх зводів не потрапили, проте
вони з’являються зненацька в пізніших зводах і т.п.»52.
Тут бачимо картину, досить близьку до шахматовської: історія літописан-
ня після «ПВЛ» постає як ланцюжок зводів.
Таким чином, до кінця ХІХ ст. «звід» остаточно віддаляється від строєв-
ського «збірника» і фактично стає тим, чому протиставлявся – авторським
твором домонґольських часів. Замислимося, яке уявлення про зводи мав
О.Є.Пресняков, коли писав, що
«складність вивчення московських літописних зводів полягає
в тому, що студіювати їх доводиться за багатьма списками,
49 Маркевич А.И. О летописях. – С.57.
50 Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV в. – С.24.
51 Сенигов И.П. О древнейшем летописном своде Великого Новгорода. – Санкт-Петербург,
1883. – С.71.
52 Маркевич А.И. О летописях. – С.60–61.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття 163
котрі представляють собою результат постійних переробок
редакції зводу, із доповненнями, в яких годі завважити якусь
систему та мотиви, що їх викликали. […] Зводи дійшли до нас у
багатьох списках різних редакцій»53.
Якщо для авторів першої половини – середини ХІХ ст. звід/збірник і був
списком, що дійшов до нас, то тепер звід виявлявся «твором», котрий дійшов
у різних списках і мав різні редакції. Отже, першим завданням дослідника
було відновити текст зводу та його історію. А це вже майже шахматовське
уявлення.
Але тільки О.О.Шахматов відкрито й послідовно відійшов від старої тео-
рії «збірників» і сформулював та застосував на практиці нове уявлення. Він
визнав «звід» цілісним авторським твором, просякнутим єдиною ідеологією54.
Цим перекривався прямий доступ до гіпотетичних окремих сказань і повістей,
до яких О.О.Шахматов узагалі ставився скептично. Учений писав:
«Наші літописи не були офіційними актами, пам’ятними записа-
ми, механічним зшитком різнорідного матеріалу, – це були літе-
ратурні твори, що давали широкий простір особистому почуттю
автора, котрий уважав себе повним господарем нагромадженого
ним матеріалу, попередніх літописних зводів, літописів, веде-
них іншими особами, сказань, відомих за іншими пам’ятками»55.
Але дослідник уважав джерелами зводів безпосередньо не їх, а інші зводи.
Полемізуючи з І.О.Тихомировим, О.О.Шахматов пропонував уявляти історію
літописання як послідовність зводів, що нашаровувались один на одного:
«Усі літописні зводи, що дійшли до нас, передбачають існування
інших, більш давніх зводів, котрі лежали в їх основі. Відтак вив-
чення їх повинно призводити до визначення (гаданого) цих ос-
новних зводів; подальше дослідження має відкривати, чи не по-
ходять такі основні зводи зі зводів ще більш давніх і первісних.
Первісний літописний звід, входячи до складу іншого, пізнішо-
го, міг ускладнюватися сказаннями, а також відомостями, за-
позиченими з інших зводів, інших пам’яток, або записаних на
основі усного передання; сам він укладався частково на основі
якихось літературних творів, частково на основі усного передан-
ня, народних сказань, оповідей сучасників»56.
У розборі праці І.О.Тихомирова О.О.Шахматов виступив категорично про-
ти («рішуче не погоджуюсь») поділу літописного матеріалу на порічні записи й
окремі повісті (сказання)57. Цю позицію яскраво виражали такі слова:
53 Пресняков А.Е. [Рец.] Летопись занятий Археографической комиссии. Выпуск десятый.
СПб., 1895 // ЖМНП. – Ч.307. – №9. – Санкт-Петербург, 1896. – С.153–154, 159.
54 Див.: Платонов С.Ф. А.А.Шахматов как историк // ИОРЯС. – Т.25. – Петроград, 1922. – С.139.
55 Шахматов А.А. Разбор сочинения И.А.Тихомирова «Обозрение летописных сводов Руси
северо-восточной» // Отчёт о сороковом присуждении наград графа Уварова. – Санкт-Петербург,
1899. – С.108.
56 Там же. – С.108.
57 Там же. – С.108–111.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
164 В.Ю.Арістов
«Сказання, щоправда, могли дійти до укладача зводу й в окремо-
му вигляді, проте в більшості випадків він знайомився з ними або
з інших, більш давніх, літописних зводів, або з яких-небудь літе-
ратурних пам’яток, або, нарешті, з усного передання. […] не мож-
на відокремлювати сказання від порічних записів і немає чого
допускати знайомство зводника зі сказанням в окремому його ви-
гляді, між тим, як він міг його знати в тісному поєднанні з іншим
літописним матеріалом. У будь-якому випадку поділ літописного
матеріалу на сказання та порічні записи довільний»58.
У О.О.Шахматова був свій резон: визнання кожного завершеного сюже-
ту окремим сказанням чи порічним записом призводило до суб’єктивності ви-
сновків і неможливості реконструкції історії літопису (до моменту складання
збірника/зводу, що до нас дійшов). На думку вченого, дослідження літопис-
ного матеріалу через виділення сказань та порічних записів залишало в тіні
справж ні джерела зводів:
«Я говорю про ті більш давні літописні зводи, де вже містився
весь той матеріал, котрий намагається розчленувати п. Тихо-
миров, тобто як порічні записи, так і сказання. […] Аналіз має
призвести до відновлення декількох літописних зводів, переду-
ючих тим, котрі дійшли до нас»59.
Якщо в ранніх публікаціях О.О.Шахматов полемізував із більш локаль-
них питань, тепер вістря критики спрямовувалося на всю систему уявлень і
методів:
«п. Тихомиров не приходить до визначення джерел того або
іншого зводу у вигляді інших, більш давніх зводів; джерела-
ми виявляються не готові вже пам’ятки, що об’єднали розріз-
нені історичні дані, а сирий, необроблений матеріал у вигляді
порічних записів, сказань, історичних повістей і т.п. […] Замість
того, щоби на основі вивчення пізніших зводів приходити до від-
новлення пам’яток із ними однорідних – більш давніх літопис-
них зводів, п. Тихомиров вилучає з них указівки на існування
пам’яток неоднорідних із ними: якихось місцевих літописів, що
не дійшли до нас, порічних записів, переліків місцевих подій,
окремих історичних сказань і т.п.»60.
О.О.Шахматов по-іншому розумів задачі дослідника, закидаючи І.О.Ти хо-
мирову, що той
«не задається метою пояснити походження Лаврентіївського
збірника, не намагається вказати, які рукописні джерела послу-
гували для складання цього зводу, в яких саме пам’ятках звод-
ник знаходив, з одного боку, ростовські, з іншого – владимирські
та інші порічні записи, не намагається, зрештою, з’ясувати, чи
передував зводу XIV ст., що вивчається, інший, більш давній
58 Шахматов А.А. Разбор сочинения И.А.Тихомирова... – С.109.
59 Там же. – С.110.
60 Там же.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття 165
звід, котрий обіймав, приміром, події тільки до початку або до
середини ХІІІ ст., подібно до того, як в основі його лежить звід,
укладений на початку ХІІ ст. – “Повість временних літ”»61.
Майже дослівно повторювана на кожній сторінці думка звучить як
заклинання:
«Я думаю, що в розпорядженні пізніших зводників були не
порічні записи, укладені в різних містах та областях, а літописні
зводи, котрі в більшості випадків відбивали своє місцеве […] по-
ходження. Тому вивчення пізніших зводів призводить до визна-
чення та відновлення зводів давніших, аналіз давніших зводів
і навіть “Повісті временних літ” указує як на джерела їх на ще
більш давні літописні зводи»62.
Упевненість у правильності своїх поглядів призводила до курйозів. Так,
чи не єдиним «виправданням» І.О.Тихомирова О.О.Шахматов подавав те, що
перший насправді нібито дотримується тієї ж концепції зводів (але глибоко
це приховує?): «Не сумніваюсь, автор переконаний у тому, що зводам, котрі
дійшли до нас, передували інші, більш давні, причому ці більш давні зводи й
слід визнати джерелами пізніших»63.
Із «розбору» ясно видно основну проблему дослідження літописання на ру-
бежі ХІХ–ХХ ст.: як упорядкувати хаотичний літописний матеріал? Так само
вдається чіткіше побачити відмінність старого й нового поняття зводу. Для
О.О.Шахматова «звід» став тим, чим для його попередників були «сказання» та
«порічні записи» – первинною і єдино ефективною одиницею впорядкування
літописного матеріалу. Таке використання поняття й терміна видно з неопуб-
лікованої праці кінця 1890-х рр. «Про владимирські літописні зводи домон-
ґольського періоду». О.О.Шахматов упорядковує текстовий матеріал у зводи,
як інші критики – у «рецензії» чи «фамілії», що дійшли у списках64.
Якщо попередня концепція передбачала дихотомію літопису (анналів) і
збірника, то у О.О.Шахматова межа між анналістичним (постійно веденим) тек-
стом і одномоментно створеним історичним твором завжди затиралася. У ви-
кладках 1903–1904 рр. знаходимо такі показові слова: «Як би там не було, ми
маємо підставу вважати, що Софійський вл[адичний]. звід почато за Йоакима
Корсунянина»65. Це означає, що звід можна вести. Те саме розуміння вчений
демонструє й у значно пізнішій (після 1916 р.) праці. Говорячи про джере-
ло унікальних повідомлень Софійського першого літопису та Новгородського
четвертого літопису за ХІ ст., він писав: «Цей […] літопис визнаємо владичним
зводом, що вівся в Новгороді, очевидно, з ХІ ст.»66. Розмитість поняття зводу
61 Там же. – С.105.
62 Там же. – С.234.
63 Там же. – С.233.
64 Санкт-Петербургский филиал Архива Российской академии наук. – Ф.134. – Оп.1. – Д.297. –
Л.1 об. – 2 об.
65 Там же. – Д.148. – Л.37.
66 Шахматов А.А. Киевский Начальный свод 1095 г. // Его же. История русского летописания. –
Санкт-Петербург, 2003. – С.449.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
166 В.Ю.Арістов
ще в 1901–1903 рр. зауважив О.Є.Пресняков: «Терміни “літопис” і “літопис-
ний звід” уживаються Шахматовим як синоніми, хоча іноді “літопис” означає
порічні записи. Відмінність між зводами, котрі складалися, і літописами, які
велися, залишається не вповні чіткою»67.
О.О.Шахматову була чужа ідея про постійне літописання типу анналів.
Навіть поодинокі гіпотетичні літописи (а не зводи), як-от Новгородський літо-
пис першої половини ХІ ст., він сприймав не як постійні аннали. Літопис ні-
бито кілька разів продовжувався серіями ретроспективних записів. Від зводу
його відрізняло тільки те, що під час внесення чергової серії попередні записи
не редагувалися, до них тільки додавалися нові. Те саме стосується новгород-
ського ж «літопису Вояти»68.
Інший характерний приклад, коли вже сформована концепція зводів по-
вертала дослідницьку думку в задане річище. Літописну діяльність Никона
Печерського 1073 р. О.О.Шахматов уявляв продовженням Найдавнішого
зводу 1039 р. Ішлося про те, що було створено не новий звід, а додано новий
текст до старого. Проте, розкриваючи суть ідеї, ученому довелося визнати, що
«Никон міг зробитися головним редактором літопису; так само йому ми вправі
приписати деякі вставки, зроблені в переписаному ним або під його наглядом
Давньому літописному зводі»69. Отже, «продовження» насправді полягало в
переписуванні попереднього зводу, вставках і редагуванні. Це по суті не від-
різнялося від того, як виникає будь-який звід. І далі О.О.Шахматов пише про
«переробку» старого зводу і «складання» нового70. Не дивно, що його послідов-
ники сприйняли гіпотезу вченого у сенсі самостійного зводу, а не «продовжен-
ня» попереднього.
Цікаво, що популярна нині «фундаментальна поправка» до шахматов-
ської схеми (про «анналістичне продовження» Початкового зводу за 1091–
1110-ті рр.)71 має джерелом побіжну й нехарактерну заувагу того ж О.О.Шах-
ма това. У примітці до статті про передмову до «Софійського временника»
і літопис Нестора він так написав про походження повідомлень за 1094–
1110 рр.: «Деякі з них могли бути записаними й раніше моменту укладання
нового Печерського зводу (літопису Нестора – В.А.), могли бути записані й не
Нестором, а іншою особою, котра з року в рік або періодично доповнювала звід
(Початковий 1093 р. – В.А.)»72.
Одну з найчіткіших характеристик концепції зводів О.О.Шахматова дав
нещодавно А.Тімберлейк:
67 Чирков С.В. Работа А.Е.Преснякова по историографии русского летописания // Ар хео гра-
фический ежегодник за 1968 г. – Москва, 1970. – С.431.
68 Шахматов А.А. О Начальном Киевском летописном своде // ЧОИДР. – 1897. – Кн.3. –
Москва, 1897. – С.26–31
69 Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. – Санкт-Петербург,
1908. – С.424.
70 Там же. – С.431–432.
71 Гиппиус А.А. До и после Начального свода: ранняя летописная история Руси как объект тек-
стологической реконструкции // Русь в IX–X вв.: археологическая панорама. – Москва; Вологда,
2012. – С.46.
72 Шахматов А.А. Предисловие к Начальному Киевскому своду. – Санкт-Петербург, 1908. –
С.41.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття 167
«Шахматов, напевно, вірив, що літописи формувалися передусім
через механізм редакцій – у ході окремих різночасових редагу-
вань, у процесі яких порівнювалися копії попередніх літописів,
вставлялися нелітописні матеріали, включалися недавні запи-
си, і тексту надавалося єдине ідеологічне звучання. Ці “редак-
торські епізоди” були більш значимими, ніж органічний процес
нарощування літописного матеріалу. Метою досліджень Шах-
матова було визначити й локалізувати у часі ці окремі “епізоди”
і їх результати – зводи»73.
Звід, згідно з метафорою О.О.Шахматова, це «складне тіло, що розвилося
з інших, більш древніх, але вже складних тіл»74. Історія літописання вигля-
дала як ланцюг «складних тіл», на кінцях котрого розташовувалися «про-
сті тіла»: з одного боку «неподільні, елементарні джерела», з іншого – прості
списки зводу.
Оскільки головним видом давньоруських історичних творів були зво-
ди, то найдавніший звід уявлявся О.О.Шахматову їх «першоформою»75. Хай
він і не мав порічної сітки, це не заважало вченому називати його «літопис-
ним», адже весь жанр літописання виріс саме з нього. Найдавніший звід
був першим у своєму роді, але при тому складався з атомарних першодже-
рел. Дослідник писав: «Аналіз джерел може призвести до виявлення зводів,
передуючих “ПВЛ”; через них до складу “ПВЛ” міг увійти різноманітний і
різнорідний матеріал, що сходив до тих або інших першоджерел»76. Цими
першоджерелами О.О.Шахматову уявлялися численні леґенди, перекази,
окремі писемні тексти (повісті й літописи у вузькому сенсі слова)77. Але варто
наголосити, що «першоджерела», «різнорідний матеріал» завжди виглядає
у працях О.О.Шахматова чимось ефемерним, що не може бути «визначене»
науковими методами.
***
Як саме і коли оформилася в уявленнях О.О.Шахматова концепція
зводів? В окресленій вище історіографічній ситуації її виникнення було
ціл ком логічним, але чи таким уже неминучим? У своїх ранніх статтях
73 Timberlake A. Who wrote the Laurentian chronicle (1177–1203)? // Zeitschrift für Slavische
Philologie. – B.59. – Heft 2. – Heidelberg, 2000. – S.239 («Šaxmatov seems to have believed that
chronicles took shape above all through the mechanism of redactions: through discontinuous editorial
events at specific times during which copies of the prior chronicles were compared, external material
was interpolated, recent annalistic entries were incorporated, and a single ideological voice was im-
posed. These editorial events are more significant in the history of chronicling than the organic pro-
cess of accretion of annalistic material. For Šaxmatov the goal of research was to identify and localize
in time these punctual events and their results – svody»).
74 Шахматов А.А. Разбор сочинения И.А.Тихомирова... – С.236.
75 Шахматов А.А. Несторова летопись // Его же. История русского летописания. – С.503 («Усе
наше літописання примикає до тієї древньої спроби укласти літописний звід, що мала місце в
Києві очевидно ще за Ярослава»).
76 Там же. – С.520.
77 Там же. – С.503, 518. Також див. ранню статтю: Шахматов А.А. О Начальном Киевском
летописном своде. – С.39–40 («Я допускаю можливість, що “Повість временних літ” складено на
основі іншого, більш давнього зводу, де вже було згруповано матеріал (або тільки частину його) з
першоджерел»).
Український історичний журнал. – 2013. – №4
168 В.Ю.Арістов
О.О.Шахматов цілком задовольнявся інструментарієм М.І.Костомарова чи
К.М.Бестужева-Рюміна. Для вирішення своїх задач дослідникові вистачало
уявлення про окремі сказання чи літописи як джерела «зводу»/«збірника».
Ситуація різко змінилася з 1897 р.
Відома О.О.Шахматову література давала достатній фонд дослідницьких
стереотипів, уявлень та підходів для вироблення нової теорії. Але щоб це ста-
лося, на нашу думку, потрібні були три фактора: 1) «критична маса» своєрідно-
го дослідницького досвіду; 2) зручний привід замислитися над методологією;
3) інтелектуальний поштовх і взірець.
1) Спочатку в полі зору О.О.Шахматова було переважно раннє літо-
писання. Із кінця 1890-х рр. учений активно працював над літописними
пам’ятками різних періодів (у тому числі пізнім літописанням). Паралельно
він дійшов вис нов ку, що основним джерелом одного зводу («ПВЛ») був ін-
ший звід (Початковий), а не низка окремих оповідей чи записів. Більше того,
Початковий звід дійшов через посередництво ще як мінімум двох новгород-
ських зводів, а способом його виявлення був порівняльний аналіз кількох зво-
дів (новгородського і «ПВЛ»). Навіть ця картина була достатньою для того, щоб
«абстрагувати» з неї «теорію зводів» та правила їх дослідження.
2) Написання рецензії – добрий привід замислитися над методами, сфор-
мулювати їх та показати їхню ефективність на практиці, виокремити власне
бачення від бачення інших. Уже це сприяло конденсації методологічних за-
уважень О.О.Шахматова в рецензії на працю І.О.Тихомирова.
3) При цьому дослідника надихав приклад першого рецензента –
О.Є.Прес някова. За три роки до О.О.Шахматова той написав рецензію на
студію І.О.Тихомирова, в якій порушив питання про походження літописних
зводів. В історіографії вже відзначалося, що ідею про те, що джерелами зводів
є інші зводи і їх дослідження має полягати в порівняльному аналізі списків,
О.О.Шахматов, вірогідно, запозичив у О.Є.Преснякова (або під впливом остан-
нього остаточно утвердився у цій думці)78. С.В.Чирков наголошував на неза-
лежності висновків двох учених, і цим обґрунтовував закономірність виникнен-
ня концепцій і методів О.О.Шахматова79. Проте він же звертав увагу на місця,
де О.О.Шахматов текстуально повторював О.Є.Преснякова80. Справді, подеку-
ди знаходимо цитати з прямими посиланнями на попередника81. Але нерід-
ко О.О.Шахматов повторював О.Є.Преснякова в «авторському» тексті: подібно
формулював фрази, запозичував звороти та, звісно, наслідував колеґу ідейно.
Наприклад, цілком «по-шахматовському» звучать слова О.Є.Преснякова про
«[Воскресенський] звід, що був результатом переробки передуючих зводів»82.
Показовим є й таке зближення:
78 Чирков С.В. А.А.Шахматов и А.Е.Пресняков (по материалам архива А.Е.Преснякова) //
Исторические записки. – Т.88. – Москва, 1971. – С.386–388; Кистерев С.Н. Вехи в историогра-
фии русского летописеведения // Очерки феодальной России. – Вып.7. – Москва, 2003. – С.9–10;
Вовина-Лебедева В.Г. Школы исследования русских летописей: ХІХ–ХХ вв. – С.231–238.
79 Чирков С.В. А.А.Шахматов и А.Е.Пресняков... – С.388.
80 Там же. – С.386.
81 Шахматов А.А. Разбор сочинения И.А.Тихомирова... – С.120, 137.
82 Пресняков А.Е. [Рец.] Летопись занятий Археографической комиссии... – С.159.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття 169
О.Є.Пресняков О.О.Шахматов
«Укладач Воскресенського зводу користувався
матеріалом первісних літописних записок не
у сирому вигляді, а в обробці його для іншого
літописного збірника»1
«п. Тихомиров не приходить до визначення
джерел того або іншого зводу у вигляді інших,
більш давніх зводів; джерелами виявляються
не готові вже пам’ятки, що об’єднали розрізнені
історичні дані, а сирий, необроблений
матеріал у вигляді порічних записів, сказань,
історичних повістей і т.п.»2
Примітки:
1 – Пресняков А.Е. [Рец.] Летопись занятий Археографической комиссии... – С.156.
2 – Шахматов А.А. Разбор сочинения И.А.Тихомирова... – С.110.
Думка, висловлена О.Є.Пресняковим щодо московських літописів ХVI ст.,
у руках О.О.Шахматова перетворилася на концепцію, дія якої поширювалася
на все літописання. Стала у пригоді власна гіпотеза Початкового зводу: якщо
і в ХІ–ХІІ, і у ХVI ст. джерелом зводу виявляється інший звід, значить це вже
система, закономірність.
Якщо наші роздуми справедливі, можемо точніше датувати оформлення
теорії зводів. Це мало статися не раніше висунення гіпотези Початкового зво-
ду і прочитання рецензії О.Є.Преснякова, тобто 1897 р., і не пізніше 1899 р.,
коли вийшла друком шахматовська критика І.О.Тихомирова, що зафіксувала
вже сформований спосіб мислення.
“Annalistic compilation” (litopysnyi zvid / letopisnyі svod) – a term and a notion
which among the followers of А.A.Shakhmatov are the key ones for the characteristics
of Old Rus’ annalistic texts. In this article, the evolution of the term during 19th
century and the forming of present-day (Shakhmatov’s) notion of “annalistic
compilation” is traced back. As a background, the change of basic ideas of the essence
of Rus’ annals/chronicles.
Keywords: annalistic compilation, chronicling, “Primary Chronicle”, history of
concepts, historiography.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106917 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:04:41Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Арістов, В.Ю. 2016-10-09T10:07:13Z 2016-10-09T10:07:13Z 2013 Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття / В.Ю. Арістов // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 153-169. — Бібліогр.: 82 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106917 930.1:947.7 «653» (093.3) Термін і поняття літописного зводу серед послідовників О.О.Шахматова ключові для окреслення характеру давньоруських літописних текстів. Простежується
 еволюція терміна протягом ХІХ ст. і формування сучасного (шахматовського)
 поняття літописного зводу на тлі зміни базових уявлень про сутність руських літописів. “Annalistic compilation” (litopysnyi zvid / letopisnyі svod) – a term and a notion
 which among the followers of А.A.Shakhmatov are the key ones for the characteristics
 of Old Rus’ annalistic texts. In this article, the evolution of the term during 19th
 century and the forming of present-day (Shakhmatov’s) notion of “annalistic
 compilation” is traced back. As a background, the change of basic ideas of the essence
 of Rus’ annals/chronicles. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Методологія. Історіографія. Джерелознавство Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття Annalistic Compilation: Term History and Evolution of Definition Article published earlier |
| spellingShingle | Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття Арістов, В.Ю. Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| title | Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття |
| title_alt | Annalistic Compilation: Term History and Evolution of Definition |
| title_full | Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття |
| title_fullStr | Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття |
| title_full_unstemmed | Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття |
| title_short | Літописний звід: історія терміна та еволюція поняття |
| title_sort | літописний звід: історія терміна та еволюція поняття |
| topic | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| topic_facet | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106917 |
| work_keys_str_mv | AT arístovvû lítopisniizvídístoríâtermínataevolûcíâponâttâ AT arístovvû annalisticcompilationtermhistoryandevolutionofdefinition |