Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.)

Аналізуються заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі під час війни, їх реалізація та наслідки. Охарактеризовано матеріальне становище соціально вразливих прошарків населення, дії місцевих адміністрацій щодо допомоги їм. Висвітлюється діяльність відділів соціального забезпеч...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Гребень, Є.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Історичні студії
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106918
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) / Є.О. Гребень // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 136-152. — Бібліогр.: 87 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106918
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1069182025-02-09T13:59:07Z Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) The Arrangements of the Occupation Power in the Social Sphere in Belarus (1941–1944s) Гребень, Є.О. Історичні студії Аналізуються заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі під час війни, їх реалізація та наслідки. Охарактеризовано матеріальне становище соціально вразливих прошарків населення, дії місцевих адміністрацій щодо допомоги їм. Висвітлюється діяльність відділів соціального забезпечення міських управ упродовж 1941–1944 рр. The author in the article analyzes the occupation power arrangements in the social sphere on the Belarus territory during the war, its realization and consequences. Describing the financial situation of the socially vulnerable segments, the assistance activities by the local governments. Lightening up the activities of the social security departments of urban management during 1941–1944s. 2013 Article Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) / Є.О. Гребень // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 136-152. — Бібліогр.: 87 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106918 94 (476) «1941–1944» uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Гребень, Є.О. Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) Український історичний журнал
description	Аналізуються заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі під час війни, їх реалізація та наслідки. Охарактеризовано матеріальне становище соціально вразливих прошарків населення, дії місцевих адміністрацій щодо допомоги їм. Висвітлюється діяльність відділів соціального забезпечення міських управ упродовж 1941–1944 рр.
format	Article
author	Гребень, Є.О.
author_facet	Гребень, Є.О.
author_sort	Гребень, Є.О.
title	Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.)
title_short	Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.)
title_full	Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.)
title_fullStr	Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.)
title_full_unstemmed	Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.)
title_sort	заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території білорусі (1941–1944 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Історичні студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106918
citation_txt	Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) / Є.О. Гребень // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 136-152. — Бібліогр.: 87 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT grebenʹêo zahodiokupacíjnoívladiusocíalʹníjsferínateritorííbílorusí19411944rr AT grebenʹêo thearrangementsoftheoccupationpowerinthesocialsphereinbelarus19411944s
first_indexed	2025-11-26T14:12:32Z
last_indexed	2025-11-26T14:12:32Z
_version_	1849862505669591040
fulltext	Український історичний журнал. – 2013. – №4 Війна – надзвичайне випробування для цивільного населення, яке змуше- не виживати в перманентно екстремальній ситуації. Відзначаючи соціальні наслідки нацистського окупаційного режиму, дослідники традиційно конста- тували складне матеріальне становище мешканців Білорусі, примусову пра- цю, високу смертність, гострий дефіцит продуктів харчування та промисло- вих товарів. Водночас колосальна кількість джерел дозволяє більш детально вивчити соціальні аспекти окупаційного режиму, котрі полягали в різкому зниженні життєвого рівня населення, зубожінні багатьох громадян. У дуже складній ситуації опинилися малозабезпечені категорії (пенсіонери, інвалі- ди, одинокі матері, сироти), приречені на напівголодне животіння з огляду на мізерність допомог і пенсій. Заробітна платня робітникам і службовцям виплачувалася за довоєнними ставками, натомість ціни на продовольство й промтовари збільшилися в 5–10 разів. Виняток становили ціни на ті продук- ти харчування, що видавалися за картками, однак затверджені норми лише фіксували напівголодне існування мешканців міст1. Величезною проблемою стала купівля промислових товарів, ціни на які на чорному ринку для абсо- лютної більшості громадян були недоступними, а в державних магазинах при- дбати одяг і взуття виявилося практично нереальною справою. Найбідніші прошарки населення були не у змозі сплачувати податки. Наприклад, станом на 15 грудня 1942 р. в Орші проживало 20 169 осіб, із них чоловіків – 4898, ді- тей – 68602. За 1942 р. було нараховано 1 379 000 руб. подушного податку, але до 1 березня 1943 р. зібрано 1 008 491 руб. (73,1%). Із залишку 26,9% на недо- їмку припадало не більше 7%, решта 19,1% податку була списана на рахунок тих, хто вибув із міста, інвалідів і незаможних громадян3. * Гребень Євген Олександрович – кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри філософії та історії Білоруського державного аграрного технічного університету (Мінськ, Білорусь) E-mail: greben.evgenij@gmail.com 1 Дзяржаўны архіў Віцебскай вобласці (далі – ДАВВ). – Ф.2088. – Воп.2. – Спр.2. – Л.130. 2 Там жа. – Ф.2074. – Воп.4. – Спр.62. – Л.68. 3 Там жа. – Воп.2. – Спр.51. – Л.67. УДК 94 (476) «1941–1944» Є.о.гребень * ЗАХОДИ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ НА ТЕРИТОРІЇ БІЛОРУСІ (1941–1944 рр.) Аналізуються заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі під час війни, їх реалізація та наслідки. Охарактеризовано матеріальне стано- вище соціально вразливих прошарків населення, дії місцевих адміністрацій щодо допомоги їм. Висвітлюється діяльність відділів соціального забезпечення місь- ких управ упродовж 1941–1944 рр. Ключові слова: Білорусь, війна, окупація, соціальна сфера, соціальне за без - печення. Український історичний журнал. – 2013. – №4 Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) 137 Протягом періоду окупації загострилася проблема сирітства. До наявних до війни дитячих будинків додавалися нові, але кількість сиріт збільшувалася значними темпами. Деякі громадяни самі зверталися до органів місцевої ад- міністрації з проханням прийняти дітей до дитбудинку, оскільки вже не було ніякої можливості утримувати їх. Так, 19 червня 1944 р. до Оршанської місь- кої управи надійшла заява місцевої мешканки, яка просила прийняти її ді- тей семи, п’яти й одного року до дитячого будинку, позаяк вони голодують, не мають одягу, а їхній батько помер. Сама прохачка працювала на будівниц тві оборонних споруд і просила прийняти в дитбудинок хоча б двох дітей4. Не ма- ючи достатніх коштів для забезпечення дитячих закладів, адміністрації на місцях могли передоручати піклування про сиріт окремим громадянам. Ті, хто бажав оформити опіку, повинні були звернутися з відповідними клопотання- ми до голів місцевих органів влади. Зокрема, 5 липня 1943 р. на ім’я бурґо- містра Осиповичів надійшла заява від мешканки цього міста, котра просила дозволити їй опіку над однорічним небожем, оскільки його батько помер че- рез хворобу, а мати – непрацездатна, інвалід, залишилася з трьома дітьми на руках5. Прохання про прийняття до іншої сім’ї могли надходити й від самих дітей-сиріт6. В інтересах інтенсивнішої експлуатації трудових ресурсів окупаційна ад- міністрація вдавалася до організації дитячих садків, щоб звільнити батьків від догляду за дітьми. У ґенеральній окрузі Білорутенія, котра входила до складу райхскомісаріату Остланд, 3 вересня 1942 р. було видано розпоряджен- ня, в якому місцевій владі рекомендувалося власним коштом організовувати дитячі садки для дітей дошкільного віку. Метою цієї акції проголошувалося як виховання, так і вивільнення батьків для роботи на новий режим. Причому останній арґумент превалював, адже перевага при записі дітей у дитсадок надавалася працюючим батькам7. Аналогічні розпорядження видало коман- дування тилової зони групи армії «Центр»8. У січні 1942 р. відділ освіти та мистецтв Пінської міської управи повідомляв місцевому управлінню лісового господарства, що з 26 січня 1942 р. планується відкриття дитсадка для дітей працівників Пінської сірникової фабрики. Харчування вихованців мало забез- печуватися за рахунок підприємства. Витрати на записаних у заклад дітей (а це 22 особи) оцінювалися в розмірі 1100 руб. на місяць із розрахунку 50 руб. на кожну дитину9. Допомога при народженні дитини передбачалася лише для працю ючих жінок. Так, 19 лютого 1943 р. вийшло розпорядження ґенерал-комісара Білорутенії В.Кубе про виплату установами, державними і приватними під- приємствами допомоги породіллям, яка становила 40% від середньої заробітної платні, отримуваної безпосередньо перед пологами. Допомога виплачувалася 4 Там жа. – Спр.10. – Л.32, 32 адв. 5 Дзяржаўны архіў Магілёўскай вобласці (далі – ДАМагВ). – Ф.845. – Воп.1. – Спр.305. – Л.91. 6 ДАВВ. – Ф.2833. – Воп.1. – Спр.1. – Л.13. 7 Дзяржаўны архіў Мінскай вобласці (далі – ДАМінВ). – Ф.1039. – Воп.1. – Спр.81. – Л.159. 8 ДАВВ. – Ф.2088. – Воп.2. – Спр.1. – Л.24 адв. 9 Дзяржаўны архіў Брэсцкай вобласці (далі – ДАБВ). – Ф.2135. – Воп.1. – Спр.377. – Л.4. Український історичний журнал. – 2013. – №4 138 Є.О.Гребень за два тижні до народження дитини (при наданні медичної довідки про те, що пологи мають відбутися впродовж двох тижнів) і два тижні після пологів (на основі метрики). Робітницям-єврейкам допомога не надавалася10. Однак за наявною джерельною базою можна припустити радше декларативний харак- тер цього розпорядження. У низці міст із довоєнних часів продовжували функціонувати будинки престарілих, як, наприклад, у Могильові або Новогрудку11. Зокрема, в одно- му такому закладі, розташованому в передмісті Могильова – Поликовичах на 1 січня 1942 р. серед решти було 16 лежачих хворих і розумово відсталих, які вимагали особливого догляду та лікування. Завідувач пенсійного підвідділу місцевої адміністрації констатував відсутність належної кількості обслуговую- чого персоналу та догляду. У листі до санітарного відділу Могильовської місь- кої управи він підкреслював, що ці люди можуть бути джерелом епідемічних хвороб та пропонував перевести їх до однієї лікарні12. Війна вирвала самотніх стариків зі звичного життєвого укладу. Так, 22 жовтня 1943 р. на ім’я бурґомістра Бобруйська надійшла заява від глухоні- мої громадянки, евакуйованої німецькою військовою частиною з Гомеля, яка залишилася без будь-яких засобів до існування. Бобруйська міська управа ви- рішила влаштувати прохачку в будинок інвалідів13. Багато самотніх непра- цездатних громадян жебракували. В акті обстеження матеріального стану од- нієї з мешканок Вітебська від 23 квітня 1943 р. констатувалося, що її будинок згорів, а сама вона живе з милостині. Звичайно, мізерна разова допомога не могла докорінним чином вплинути на долю цих людей14. При нарахуванні пенсій органи місцевої адміністрації брали за основу їх довоєнний розмір. Часто на одну пенсію змушена була існувати вся роди- на. У вересні 1941 р. на ім’я міського голови Могильова надійшла заява від місцевої мешканки-сироти, котра проживала разом із 77-річною бабусею на одну її пенсію (допомогу за батька виплачувати припинили, житло згоріло під час бойових дій). Заявниця просила допомогти їй із працевлаштуванням. За сприяння заступника бурґомістра ця громадянка отримала місце учени- ці чи то прибиральниці в одній із комунальних майстерень15. Прохання про працевлаш тування дітей надходили також від робітників, мізерні статки яких не дозволяли утримувати сім’ї. Наприклад, 15 вересня 1941 р. мешканка Могильова клопоталася перед бурґомістром стосовно роботи для свого 16-річ- ного сина, якого, відтак, удалося працевлаштувати в комунальній перукарні16. Факт непрацездатності необхідно було реґулярно підтверджувати. Так, 26 січня 1944 р. завідувач Бобруйського міського відділу охорони здоров’я в листі на ім’я бурґомістра повідомляв, що в поширеному біржею праці ого- лошенні про перереєстрацію непрацездатних вимагався їх особистий прихід 10 Дзяржаўны архіў Гродзенскай вобласці (далі – ДАГродВ). – Ф.610. – Воп.1. – Спр.16. – Л.18. 11 Там жа. – Спр.29. – Л.30. 12 ДАМагВ. – Ф.259. – Воп.1. – Спр.19. – Л.8. 13 Там жа. – Ф.858. – Воп.3. – Спр.1. – Л.24, 41. 14 ДАВВ. – Ф.2073. – Воп.5. – Спр.4. – Л.55–55 адв. 15 ДАМагВ. – Ф.259. – Воп.1. – Спр.1. – Л.89–89 адв. 16 Там жа. – Л.91. Український історичний журнал. – 2013. – №4 Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) 139 (у тому числі літніх людей та інвалідів), за словами чиновника – «абсолютно недоцільний і шкідливий для здоров’я». Дійсно, на біржу мали з’явитися чо- ловіки та жінки віком, відповідно, 65 і 60 років та старші, і навіть інваліди І групи, чия непрацездатність була очевидною. Наступного дня бобруйський бурґомістр у листі на адресу біржі праці зазначав: «Уважаю абсолютно недо- цільним та шкідливим для справи виклик на біржу праці старих та інвалідів I групи. Цей виклик є шкідливим для здоров’я вказаних категорій і спричи- няє закономірне незадоволення населення». У відповіді біржі праці повідо- млялося, що невдоволення місцевої адміністрації «не відіграє жодної ролі, ми суто за те, щоб видані накази виконувалися. Зміна наказу можлива в тому випадку, якщо інваліди та старики – хворі й повинні лежати. Таким не по- трібно з’являтися. Проте на біржу праці для реєстрації від них мають прийти представники»17. Деякі літні громадяни через мізерність пенсій змушені були працювати. На основі розпорядження командувача тилу групи армій «Центр» пенсії пра- цюючих осіб оподатковувалися18. До того ж доводилося сплачувати податок на нерухомість і обов’язкове страхування будівель. 24 березня 1942 р. від- діл народної опіки Оршанської міської управи в листі на ім’я бурґомістра за- значав, що в довоєнний час пенсіонери й інваліди користувалися пільгами, звільнялися частково або повністю від різних видів оподаткування, воєнне лихоліття погіршило становище таких категорій громадян, також з’явилося безліч сімей, які потрапили у скрутне становище. Такими відділ народної опіки називав родини, членів яких було мобілізовано до Червоної армії (чоло- віки) або на роботу в Німеччину, чиє майно знищила війна тощо. Службовці відділу відзначали, що для таких сімей виплата земельної ренти й податку на будівлі виявилася непосильним тягарем, відтак бурґомістра просили ви- рішити це питання19. У разі смерті когось із родичів поставала проблема похорону. Часто відпо- відні витрати лягали на плечі місцевих адміністрацій. У межах тилової зони групи армій «Центр», згідно з розпорядженням командування від 13 квітня 1944 р., допомогу на поховання передбачалося видавати сім’ї небіжчика, якщо її члени мешкали разом із померлим і перебували на його утриманні. Розмір допомоги визначався як 30-разова сума денного заробітку, але не менше 300 руб. У разі смерті родичів працюючого декларувалася видача допомоги в розмірі 20-разового денного або 2/3 місячного заробітку, але не менше 200 руб. Право на одержання цих грошей мали особи, котрі фактично організовували поховання. Якщо ж воно проходило коштом підприємства, допомога родичам не передбачалася. Для одержання допомоги необхідно було надати свідоцтво про смерть, рахунок громадського управління про витрати на поховання й три довідки: зарплатну з місця роботи, про те, що підприємство не виділяло гро- шей на поховання, про спільне проживання20. 17 Там жа. – Ф.858. – Воп.1. – Спр.9. – Л.22, 24. 18 ДАБВ. – Ф.684. – Воп.1. – Спр.4. – Л.2. 19 ДАВВ. – Ф.2074. – Воп.1. – Спр.8. – Л.292. 20 ДАМагВ. – Ф.847. – Воп.1. – Спр.1. – Л.108. Український історичний журнал. – 2013. – №4 140 Є.О.Гребень На законодавчому рівні закріплювалася видача допомоги тільки деяким категоріям громадян, чия праця вважалася найбільш цінною для окупаційної влади. Так, 19 січня 1943 р. райхскомісар Остланда Г.Лозе видав постанову про виплату допомоги місцевим («тубільним») працівникам офіційних уста- нов, згідно з якою останнім дозволялося виділення одноразових сум, якщо вони (не з власної провини) опинилися у важкому матеріальному становищі. Підставою для виплати допомоги були хвороба, нещасний випадок, смерть. Вирішення відповідних питань перебувало в компетенції ґенерал-комісарів. Розмір допомоги не мав перевищувати 1/7 заробітку прохача21. Результатом окупаційної повсякденності стало те, що органи місцевої ад- міністрації були завалені величезною кількістю заяв, прохань громадян про надання матеріальної допомоги. Для багатьох жителів Білорусі владні струк- тури стали єдиною силою, від якої залежало виживання. Перші прохання почали надходити вже наприкінці серпня – у вересні 1941 р. Серед їх авто- рів було багато жінок із малолітніми дітьми, чиїх чоловіків мобілізували до Червоної армії, а також удів і хворих. Вони зверталися до місцевої адміністра- ції з проханням призначити продуктові пайки, виділити промислові товари або ділянку землі під город, допомогти знайти роботу22. Так, до Борковицької волосної управи Верхньодвінського району 27 жовт- ня 1941 р. звернувся громадянин, який заявив, що під час бойових дій уліт- ку того року згоріла його хата, сім’я із восьми осіб змушена тулитися в лазні. Він просив виділити деревину для будівництва нового житла23. Інший прохач 28 жовтня 1941 р. клопотався перед волосною управою щодо передачі йому двох громадських комор – він збирався розібрати їх на будматеріали й вико- ристати для відбудови власного згорілого будинку24. У відповідь на прохання громадянки надати їй допомогу (згоріла хата й усе майно) 8 листопада 1941 р. волосний голова рекомендував, якщо є можливість, виділити щось із зібраного сільською адміністрацією майна25. У проханнях про надання матеріальної допомоги детально фіксувалося скрутне становище громадян. Наприклад, 24 грудня 1942 р. до відділу соціаль- ного забезпечення Вітебської міської управи надійшла заява 71-річної грома- дянки, колишньої вчительки, яка 1939 р. стала інвалідом ІІ групи за зором, не мала засобів до існування та родичів, які могли б їй допомогти. Прохачці виді- лили 50 руб.26 Становище багатьох малозабезпечених громадян дедалі тільки погіршувалося. 29 листопада 1942 р. на ім’я бурґомістра надійшла заява від мешканки, яка втратила житло під час боїв за Вітебськ у липні 1941 р. При на- льоті радянської авіації на німецькі військові об’єкти у цьому місті 8 листопа- да 1942 р. будинок, в якому вона проживала, також згорів. У результаті жінка, котра залишилася без засобів до існування, клопоталася про списання з неї 21 ДАМінВ. – Ф.1607. – Воп.1. – Спр.7. – Л.17. 22 Дзяржаўны архіў Гомельскай вобласці (далі – ДАГомВ). – Ф.1336. – Воп.1. – Спр.1. – Л.9, 42, 73, 78. 23 ДАВВ. – Ф.2833. – Воп.1. – Спр.1. – Л.1. 24 Там жа. – Л.5. 25 Там жа. – Л.3–3 адв. 26 Там жа. – Ф.2073. – Воп.1. – Спр.11. – Л.79–79 адв. Український історичний журнал. – 2013. – №4 Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) 141 невиплаченої частини подушного податку за 1942 р. Бурґомістр розпорядився видати заявниці 130 руб.27 Співробітники відділу соціального забезпечення перевіряли достовірність інформації, а на звороті заяви складався відповід- ний акт. Так, розглянувши одне з прохань про надання допомоги, інспектор соцзабезпечення в акті відзначив правильність свідчень інваліда II групи, ко- тра мала на утриманні трьох дітей: «Вельми нужденна, у помешканні панує холод, діти голі й босі». Прохачці було виділено 75 руб.28 Загалом середній розмір одноразової допомоги за заявами громадян зазвичай становив 50–70, інколи 100 руб. і більше29. Сільські жителі заяви про матеріальну допомогу, завізовані місцевим ста- ростою, подавали волосній владі, звідки їх спрямовували керівництву району. Наприклад, у березні – квітні 1942 р. низку відповідних клопотань розглянула Осиповицька районна управа. За одним із них старосту с. Великі Горошки було зобов’язано відпустити прохачці хліб і картоплю за готівковим розрахунком. Інші заяви передали до Замоської сільської управи зі вказівкою обстежити ма- теріальний стан прохачів, а стосовно ще двох заяв сільському правлінню було запропоновано самостійно розібратися зі скаргами громадян, які стверджували, що з ними не повною мірою розрахувалися за відпрацьовані трудодні30. Місцева адміністрація не мала достатньо коштів, щоби оперативно реа- гувати на всі заяви про надання грошової допомоги тим, хто її потребував. Відтак частині громадян у порядку компенсації відводили землю під городи. Коли вже наявні невеличкі ділянки не дозволяли забезпечувати родину про- дуктами, доводилося клопотатися перед місцевою владою про надання додат- кової землі31. В умовах тотального дефіциту на промислові товари багато людей звер- талися з проханнями не про грошову допомогу, а про виділення речей. Наприклад, один інвалід у серпні 1943 р. просив начальника Лепельської ра- йонної управи виділити йому безкоштовно дві сорочки та чоботи, оскільки з прибутку в 150 руб. придбати їх неможливо. Інший громадянин клопотався щодо продажу йому за готівку сорочки та брюк. Зазвичай на відповідні за- яви накладалася резолюція керівника району: «Надати допомогу, якщо є така можливість». За архівними документами не завжди можна визначити, чим же закінчилася кожна конкретна справа32. Із подібними клопотаннями нерід- ко зверталися й самі співробітники місцевих адміністрацій. Так, лепельський окружний фінінспектор 18 серпня 1943 р. просив надати йому зі складу упра- ви білизну та верхній одяг, оскільки придбати їх на базарі за спекулятивними цінами він не міг33. Щодо продажу чобіт звернувся начальник Лепельської ра- йонної управи, зазначивши, що його брезентове взуття вже геть непридатне34. 27 Там жа. – Л.168–168 адв. 28 Там жа. – Л.186. 29 Там жа. – Л.81–178. 30 ДАМагВ. – Ф.845. – Воп.3. – Спр.2. – Л.62–63, 112, 115, 125. 31 ДАГомВ. – Ф.1336. – Воп.1. – Спр.1. – Л.73. 32 ДАВВ. – Ф.2088. – Воп.1. – Спр.5. – Л.72 ,74–75. 33 Там жа. – Спр.51. – Л.85. 34 Там жа. – Л.86. Український історичний журнал. – 2013. – №4 142 Є.О.Гребень У деяких заявах громадян увага місцевої адміністрації акцентувалася на роботі родичів у Німеччини. Беручи до уваги важливість використання людських ресурсів, окупаційна влада створювала певну ілюзію піклування про сім’ї остарбайтерів, тож згадування про родичів могло слугувати зай- вим арґументом при розгляді питання про одержання допомоги. Так, житель с. Павлівщина у своїй заяві повідомляв, що дві його доньки зараз у Німеччині, у родині семеро осіб, 5 га землі, є кінь і корова. Його прохання підтримав волос- ний старшина, оскільки заявник мав малолітніх дітей, а також зазнав репре- сій із боку партизанів, котрі забрали в нього кінську упряж та частину врожаю зерна35. 16 січня 1944 р. перед керівником Койдановського району про допо- могу клопоталася громадянка, чия донька була направлена до Німеччини. Ця сім’я складалася з самої непрацездатної літньої прохачки, сина-інваліда та двох малолітніх дітей, у господарстві було 7 га землі, кінь, корова, дві кур- ки. Волосний старшина, констатувавши недостатнє матеріальне забезпечення й той факт, що родина постраждала від партизанів, підтримав звернення про видачу допомоги36. Додатковим арґументом могла бути служба родича у воєні- зованих формуваннях Білоруської крайової оборони37. Частина прохань адресувалася районним відділенням Білоруської народ- ної самодопомоги. Так, у заяві мешканця Станьковської волості на ім’я керів- ника Койдановського відділення БНС повідомлялося, що він і його дружина непрацездатні, старі, син та невістка поїхали на роботу до Німеччини, а волос- ний староста підтвердив факт репресій із боку партизанів, які забрали корову й 12 пудів зерна38. До Шкловської управи БНС 26 травня 1944 р. з клопотан- ням про допомогу звернулася співробітниця райлікарні, оклад якої становив 300 руб., на утриманні перебувало 4 осіб, а сама прохачка хворіла на запален- ня легенів39. До 1942 р. зберігалися громадські господарства, в яких оплата праці за- лежала від трудоднів. Деякі селяни вважали, що їм не повністю виплатили належне та зверталися з клопотаннями до сільських і волосних управ про ком- пенсацію відпрацьованих у довоєнний період колгоспних трудоднів. Як прави- ло, подібні заяви не задовольняли. Так, на ім’я старости Борковицької волості 31 листопада 1941 р. надійшла заява від місцевої мешканки, яка просила за- рахувати відпрацьовані 1940 р. в колгоспі трудодні та видати в їх рахунок 310 кг картоплі. Староста переадресував ця заяву крайсландвірту, від якого вона знову повернулася до волосної управи40. Аналогічні заяви могли йти повз місцеву адміністрацію – одразу до німецьких окупаційних органів влади. Так, мешканка Хвастовицької сільської громади Глуського району подала скаргу до комендатури у Глуську, в якій наголошувала, що свого часу постраждала від радянської влади (чоловік був у в’язниці), що їй у колгоспі не зарахували 25 трудоднів, обділили, розподіляючи худобу, м’ясо та хліб, не надають ро- 35 ДАМінВ. – Ф.681. – Воп.1. – Спр.28. – Л.5–5 адв. 36 Там жа. – Л.6–6 адв. 37 Там жа. – Л.25–25 адв. 38 Там жа. – Л.65–65 адв. 39 Там жа. – Ф.258. – Воп.1. – Спр.22. – Л.16. 40 ДАВВ. – Ф.2833. – Воп.1. – Спр.1. – Л.12–12 адв. Український історичний журнал. – 2013. – №4 Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) 143 боти41. У березні 1942 р. Осиповицька районна управа повідомила мешканці с. Замош’я, що її клопотання відхилено, адже вона достатньо заробила за тру- доднями, а також має працездатного сина, який служить у поліції, матеріаль- но забезпечений і може допомагати матері42. Навесні 1944 р. звернення жінок до місцевих адміністративних органів ґе- неральної округи Білорутенія в багатьох випадках мали на меті звільнити чо- ловіків від мобілізації до формувань Білоруської крайової оборони. Прохачки констатували важке матеріальне становище (малі діти, хвороби, відсутність житла тощо) і просили керівників районів відпустити мобілізованих чоловіків (синів) хоча б тимчасово додому – для будівництва хати, завершення польових робіт та ін. Звернення візувалися сільськими й волосними старшинами. З ана- логічними проханнями до районних управ зверталися також самі мобілізова- ні, деякі з них наголошували на чималих збитках, завданих їхнім господар- ствам із боку радянських партизанів43. На таких проханнях немає резолюцій керівників районів, очевидно вони не задовольнялися. Із заявами про надання допомоги нерідко зверталися громадяни, чиє ма- теріальне становище було відносно непоганим, натомість підтримка таких прохань місцевими адміністраціями обумовлювалася репресіями за радян- ської влади. Наприклад, 9 лютого 1944 р. на ім’я керівника Койдановського району надійшла заява від жителя с. Микуличі, який просив надати йому гро- шову допомогу, оскільки його донька працює в Німеччині. У господарстві було 7,6 га землі, корови, коні та свині (наявність худоби в останні місяці окупації – досить рідкісне явище). Сім’я складалася з самого прохача, його 60-річної дру- жини й 15-річної доньки. Волосний старшина зі свого боку просив керівника району задовольнити клопотання, оскільки ця родина неодноразово стражда- ла від радянської влади44. 15 квітня 1944 р. на ім’я керівника Койдановського району надійшла за- ява про надання грошової допомоги від трьох дітей – 1932, 1938, 1939 років народження, чия мати була відправлена на роботу до Німеччини. На звороті заяви волосний староста зазначив, що виплату допомоги залишає на розсуд районного начальства, оскільки батька цих дітей у 1943 р. заарештувала по- ліція, мати вислана до Німеччини, діти живуть на утриманні бабусі у селищі Негорілому. У хаті, окрім бабусі та дітей-прохачів, мешкала її донька зі своїми трьома дітьми. Родина мала ділянку землі, яку не могла обробити, а її матері- альне становище оцінювалося волосною владою як «не дуже задовільне». Утім, службовець не звернувся до вищої інстанції з клопотанням про надання допо- моги, хоча сім’я й складалася на момент подання заяви з двох жінок і шістьох дітей, перебувала в матеріальній скруті45. При розподілі допомоги перевага надавалася постраждалим від пар- тизанів. На підставі адміністративного розпорядження командувача ти- лової зони групи армій «Центр» №23 від 23 червня 1942 р. таким особам 41 ДАМінВ. – Ф.1039. – Воп.1. – Спр.208. – Л.133–133 адв. 42 ДАМагВ. – Ф.845. – Воп.3. – Спр.2. – Л.50. 43 ДАМінВ. – Ф.1538. – Воп.1. – Спр.73. – Л.36, 45–45 адв., 55, 65, 72–73, 76–76 адв. 44 Там жа. – Ф.681. – Воп.1. – Спр.28. – Л.3. 45 Там жа. – Л.4. Український історичний журнал. – 2013. – №4 144 Є.О.Гребень (як простим громадянам, так і співробітникам місцевих адміністрацій) могла надаватися грошова допомога, а безробітним – робота або преміювання реча- ми. Першочергово робота, грошова допомога надавалися родичам загиблих. У разі смерті глави родини вдова отримувала 30% від заробітної плати чо- ловіка (за основу бралася середня зарплата за останні 8 тижнів), на кожну дитину до 16 років виплачувалося 10%. Загальна сума допомоги не могла пе- ревищувати 70% зарплатні. Так само обчислювалися виплати сім’ям загиблих громадян вільних професій, лише за основу брався середньомісячний дохід від підприємницької діяльності. За повної втрати працездатності виплачувалася щомісячна допомога в розмірі 200 руб. Як альтернатива грошам могли нада- вати нерухомість та майно: житловий будинок, худоба, реманент, меблі, земля під город тощо. Допускалося виділення сім’ям загиблих або громадянам, які втратили працездатність, одноразової винагороди в розмірі до 1000 руб. на ро- дину. Декларувалося також надання безоплатної медичної допомоги постраж- далим у боротьбі з партизанами46. Про те, що соціальне забезпечення жертв партизанів було пріоритетним, зазначалося в розпорядженні Гомельського об- ласного правління від 23 листопада 1942 р. Натомість надання допомоги лю- дям похилого віку, непрацездатним, інвалідам, малозабезпеченим і сімейним громадянам стояло на другому місці. Забезпечення передбачалося в натураль- ному вигляді, але тільки за наявності коштів у місцевому бюджеті. Для при- значення допомоги належало створити комісію у складі співробітників відді- лів соцзабезпечення й контрольного, а також поліції. Рішення комісії візував керівник району47. На практиці одноразова допомога громадянам, які постраждали від дій радянських партизанів, могла бути значно вищою від зазначеної в розпоряд- женні німецького командування. Так, мешканці Лепельського району, котрі зазнали матеріальних втрат, могли клопотатися про надання компенсації в розмірі до 5000 руб. Для одержання допомог і компенсацій належало зверта- тися з відповідними заявами до бурґомістрів, які, після перевірки фактів, пе- редавали їх керівникові району. Останній доручав розгляд справи спеціаль- ній комісії у складі районного лікаря та двох бурґомістрів з інших громад (це мало запобігти можливим зловживанням), яка й доповідала про результати своєї роботи керівництву району, після чого виносилося остаточне рішення щодо розмірів і форм компенсації. Ухвалу керівника району візувала орт- скомендатура48. Протягом 1942 р. було здійснено виплати 23 сім’ям на суму 61 900 руб.49 28 квітня 1943 р., під час нападу партизанів на автоколону з вантажем картоплі, яку з с. Азаричі везли для населення Бобруйська, було вбито шофе- ра-механіка. Його власним коштом поховало торгово-заготівельне управління, котре звернулося до Бобруйської міської управи з приводу надання вдові заги- блого разової допомоги у сумі 3000 руб., призначення їй пенсії, еквівалентної 46 ДАВВ. – Ф.2088. – Воп.2. – Спр.1. – Л.19. 47 ДАГомВ. – Ф.1336. – Воп.1. – Спр.2. – Л.3. 48 ДАВВ. – Ф.2088. – Воп.2. – Спр.1. – Л.19 адв. 49 Там жа. – Спр.2. – Л.146. Український історичний журнал. – 2013. – №4 Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) 145 зарплаті чоловіка (700 руб.), а також виділення земельної ділянки (0,3 га) під вирощування картоплі. Раніше, 11 січня 1942 р., начальник торгово-за- готівельного управління клопотався щодо пенсії сім’ї свого працівника (оклад 300 руб.), убитого при нападі партизанів на обоз із зерном, котрий прямував із с. Копаткевичі до Бобруйська. У першому випадку вдові загиблого шофера зе- мельний відділ відвів ділянку площею 0,25 га. Із приводу грошей у резолюції йшлося, що, згідно з чинними правилами, одноразова допомога може станови- ти 1000 руб., а пенсія сплачується в розмірі 30% від окладу загиблого плюс 10% на кожну дитину віком до 16 років. У листі фінвідділу торгово-заготівельного управління цей порядок призначення пенсій ще раз обумовлювався, але від- значалося, що організація може сплатити більше, ніж одноразова допомога, завдяки економії фонду заробітної плати50. В іншому випадку керівник Копильського району 4 травня 1943 р. затвер- див виплату допомоги сім’ї вбитого партизанами секретаря Копильської волос- ті. Удові було нараховано 21,6 райхсмарки, чотирьом дітям – по 4,32 райхсмар- ки51. У січні 1943 р. при Борисовській районній управі працювала комісія з надання допомоги особам, які постраждали від партизанів. Конфісковані в партизанських сімей і знайдені в покинутих будинках громадян, котрі пішли в партизани, матеріальні цінності (одяг, меблі, продукти харчування) комісія розподіляла між співробітниками місцевих адміністрацій, службовцями допо- міжної поліції та членами їхніх сімей, в яких партизани щось конфіскували. Однак діяльності комісії перешкоджали співробітники волосних адміністра- цій, котрі заявляли про самостійний розподіл цінностей серед постраждалих. Зі свого боку, голова комісії доповідав керівникові Борисовського району, що самостійна роздача тільки призводить до збагачення службовців волосної вла- ди52. Голови волосних адміністрацій використовували конфісковане в родинах партизанів майно у власних цілях, користуючись тим, що районна управа не мала можливості контролювати їхні дії. Якщо переважна більшість громадян могла розраховувати на невелику разову допомогу, то співробітники місцевих органів влади, чиє матеріальне становище було кращим, ніж у звичайних людей, одержували допомоги пері- одично, і подеколи доволі значні. Так, у Могильові в березні 1944 р. для служ- бовців адміністрації («у зв’язку з важким матеріальним становищем») було запроваджено доплату в розмірі 90% від вартості обіду, якщо їхній оклад не перевищував 600 руб. У порядку преміювання переважно між начальниками відділів розподілялися одержані від районної комендатури текстильні виро- би53. У квітні 1944 р. керівник Осиповицького району видав розпорядження надати одноразову допомогу (2500 руб.) начальникові торгово-промислового відділу районної управи з огляду на «скрутне матеріальне становище» та з нагоди свята Пасхи. Допомогу в розмірі окладу (450 руб.) одержала друкарка загального відділу, а секретареві райуправи виділили 750 руб.54 50 ДАМагВ. – Ф.858. – Воп.3. – Спр.1. – Л.23–24 адв. 51 ДАМінВ. – Ф.1607. – Воп.1. – Спр.7. – Л.25. 52 Там жа. – Ф.624. – Воп.2. – Спр.3. – Л.65–65 адв. 53 ДАМагВ. – Ф.261. – Воп.1. – Спр.3. – Л.29. 54 Там жа. – Ф.845. – Воп.2. – Спр.1. – Л.40–41. Український історичний журнал. – 2013. – №4 146 Є.О.Гребень Інколи до місцевих адміністрацій із проханнями про допомогу звертали- ся нероби й дармоїди, які не одержували її лише завдяки тому, що існува- ла практика обстеження матеріального становища прохача. Наприклад, 12 лютого 1943 р. старший податковий інспектор фінвідділу Оршанської міської управи вивчав заяву колишнього службовця поліції, який на той момент ніде не працював і, за його словами, був хворим. Співробітник міської управи вста- новив, що разом із прохачем мешкали його дружина, дві невістки й донька, усі працездатні, невістки та донька працювали. У сім’ї було 4 малолітніх дитини, обстановка в оселі характеризувалася як бідна, родина одержувала карткове забезпечення, а також купувала продукти на базарі. Водночас було з’ясовано, що сім’я не мала від прохача ніякої допомоги. Ба більше, він часто пропивав наявні гроші або, будучі п’яним, губив їх. Відтак у допомозі відмовили55. Окупаційна влада, визнаючи наявність великої кількості соціально не- захищених категорій громадян, усе ж уважала, що певна частина населення була непогано забезпеченою й, по суті, перебувала поза її контролем. Так, в оголошенні від 20 березня 1943 р. бурґомістр Гродна, констатуючи, що пере- важна більшість жителів («нероб або зловмисників») ухиляється від роботи, одержує засоби до існування від несанкціонованої торгівлі, спекуляції та кра- діжок, погрожував таким ув’язненням у таборі й примусовою працею56. Утім, погрози щодо покарання залишалися порожнім звуком, про що свідчило чер- гове оголошення за підписом гродненського бурґомістра від 22 травня 1944 р. Голова міської адміністрації знову стверджував, що вулиці «забиті молоддю та дітьми, котрі торгують дефіцитними товарами, тиняються й перешкоджають вуличному руху». Відтак передбачалося залучення молоді (діти та юнаки 12– 14 років і старше) до різноманітних робіт, для чого цій категорії громадян на- казувалося невідкладно одержати на біржі праці робітничі картки. Виявлені під час вуличних перевірок підлітки, які не мали таких документів, каралися примусовими роботами57. Заробітна платня та продовольче забезпечення співробітників місцевих адміністрацій на території окупованої Білорусі були доволі непоганими, особ- ливо на тлі скрутного матеріального становища більшості робітників і служ- бовців. Проте начальник Браславської районної управи в листі від 25 жовтня 1942 р. на ім’я районного сільськогосподарського керівника все ж констатував скрутне становище своїх підлеглих, скаржився на недостатнє, порівняно з ін- шими районами, забезпечення його співробітників продовольством і тютюном, відсутність у Браславі спеціальної їдальні (в їдальні поліції стороннім харчу- ватися заборонялося), повідомляв, що багато хто обміняв у селян на продук- ти все, що тільки можна. Також зверталася увага глубоцького ґебітскомісара на той факт, що всі звільнені (як ненадійні) службовці знайшли собі роботу в рибному відділі або філії Центрального торговельного товариства Сходу зі збуту та споживання товарів сільського господарства (ЦТО) і зараз набагато краще забезпечені продуктами й промтоварами, аніж співробітники районної 55 ДАВВ. – Ф.2074. – Воп.2. – Спр.51. – Л.48–48 адв. 56 ДАГродВ. – Ф.16. – Воп.1. – Спр.26. – Л.5. 57 Там жа. – Спр.15. – Л.53. Український історичний журнал. – 2013. – №4 Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) 147 управи, та навіть займаються спекуляцією. Як наслідок, чимало службовців управи вимагають звільнення, щоб знайти собі інше місце служби. У листі пропонувалося або поліпшити становище співробітників, або відібрати продо- вольчі пільги у «шахраїв та спекулянтів»58. Попри велику кількість відповідних заяв допомога надавалася далеко не всім, хто її потребував – як через фінансові обмеження, так і з огляду на мізер- ні штаті профільних підрозділів місцевих органів влади. Наприклад, відділ соціального забезпечення Вітебської міської управи складався лише з шести штатних одиниць – начальника, бухгалтера, інспектора, касира, діловода та прибиральниці59. Природно, що така кількість співробітників не давала мож- ливості належним чином обстежувати матеріальне становище нужденних. У травні 1944 р. у відділі соціального забезпечення Оршанської міської упра- ви був усього один співробітник, а робота цього відділу полягала саме в надан- ні допомоги пенсіонерам, інвалідам60. Тотальний брак коштів викликав прагнення районних органів переклас- ти тягар розгляду прохань про допомогу на волосні управи. 11 грудня 1941 р. Оршанська районно-міська управа вимагала від бурґомістрів волостей повідо- мити населенню, що фондів для надання допомоги громадянам немає. Відтак волосним управам пропонувалося самостійно вирішувати ці питання, наприк- лад відпускаючи продукти харчування із закупівельного фонду за готівку по 1,5 кг борошна в тиждень на робітника, у виняткових ситуаціях – безоплатно61. Дефіцит промислових товарів, одягу породжував ситуацію, коли громадя- ни намагалися користуватися знайденим майном та амуніцією радянської або німецької армій. Уже восени 1941 р. почалося його вилучення в населення. Так, 1 жовтня внаслідок проведеної тереховським волосним бурґомістром і на- чальником поліції перевірки у громадянина, підозрюваного в крадіжці про- дуктів у сусіда, було знайдено німецький кинджал, два ременя, торби, хомут. Усі ці речі конфіскували, а чоловіка заарештували з подальшою передачею німецькій владі62. Під час боїв і хаосу літа 1941 р. мешканці безкарно розграбовували дер- жавні склади. Оскільки колишня радянська власність тепер розглядалася як належна новій владі, заволодіння нею, навіть у період безвладдя, каралося, а все майно підлягало вилученню силами місцевої поліції. Конфіскація незакон- но одержаного допомагала місцевим адміністраціям задовольняти клопотан- ня малозабезпечених громадян. Так, 18 жовтня 1941 р. начальник районної поліції видав наказ своїм підлеглим виїхати до містечка Слободки та провести перевірку всіх місцевих жителів щодо наявності речей із державних складів. На цю операцію відряджалося 40 поліцейських, що свідчило про масштабність акції як для невеликого населеного пункту. Обшуки мали здійснюватися за присутності двох понятих зі складанням акту, де зазначалося все вилучене63. 58 ДАВВ. – Ф.2848. – Воп.1. – Спр.10. – Л.37. 59 Там жа. – Ф.2073. – Воп.4. – Спр.1. – Л.2. 60 Там жа. – Ф.2074. – Воп.2. – Спр.203. – Л.7. 61 Там жа. – Воп.1. – Спр.1. – Л.102. 62 ДАГомВ. – Ф.1336. – Воп.1. – Спр.1. – Л.14–14 адв. 63 ДАВВ. – Ф.2847. – Воп.1. – Спр.1. – Л.3. Український історичний журнал. – 2013. – №4 148 Є.О.Гребень Факт розграбування місцевими жителями складів у період між відступом ра- дянських військ і приходом частин вермахту підтверджував також бурґомістр Бобруйська. Ще 15 серпня 1941 р. бобруйський комендант видав наказ, на підставі якого містяни й жителі навколишніх сіл повинні були негайно зда- ти награбоване, проте на склади повернулася лише незначна частина майна. Місцевий бурґомістр відзначав, що обшуки, які проводилися восени 1941 р. до- поміжною поліцією й жандармерією, були недостатніми, оскільки увага приді- лялася здебільшого промисловим товарам. Відтак у грудні 1941 р. він одержав у коменданта санкцію на проведення повторних обшуків за участю представ- ників німецької влади. Для більшої ефективності акції вона мала відбутися одночасно в декількох районах міста і навколишніх селах (у листі додавався список сіл, де, на думку бурґомістра, могло зберігатися награбоване майно)64. Інколи мешканці скаржилися на дії місцевої поліції в німецьку адміні- страцію. Так, 3 вересня 1941 р. на основі свідчень сусідів службовці могильов- ської поліції провели обшук у двох громадянок, підозрюваних у привласнен- ні державного майна під час боїв літа 1941 р. В однієї з них було знайдено багато різної білизни, у другої – пальта, брюки, 22 м мануфактури, 2 пари чобіт, 99 блюдець та інші речі, які після оформлення конфіскації опинилися на складі поліції. Утім, одна із жінок поскаржилася в комендатуру, після чого поліцейські були змушені давати пояснення65. Фонди місцевих адміністрацій поповнювалися також майном, що залиши- лося після загибелі, евакуації багатьох громадян улітку 1941 р., від зігнаних у ґетто євреїв. Усе це описувалося співробітниками органів нової влади та про- давалося або передавалося громадянам у користування. При цьому складався акт, в якому людина, що одержала право зайняти безгосподарний будинок, ґарантувала збереженість речей до повернення власників або до спеціальних указівок міської управи66. Мешканці міст нерідко клопоталися про продаж їм майна, узятого на облік міською адміністрацією. Наприклад, 27 листопа- да 1941 р. до Оршанської управи надійшла заява від механіка дорожнього відділу, який просив продати йому зі знижкою стіл з описаних за такою-то адресою речей67. Частина майна євреїв могла передаватися громадянам у користування на умовах повного збереження. Згодом можна було звернутися до місцевої ад- міністрації з проханням про продаж цих речей. Першочергове право на ко- ристування єврейським майном одержували співробітники органів влади, а також громадяни, які втратили свої пожитки або дах над головою в результаті бойових дій68. Аналогічним чином використовувалося майно, котре залишилося від гро- мадян, які пішли в партизани. У червні 1943 р. слуцький ґебітскомісар конста- тував, що окремі особи й цілі родини опинилися в лісі, у партизанів. Відтак усе їхнє майно відтепер є державною власністю, відповідальність за збереження 64 ДАМагВ. – Ф.858. – Воп.1. – Спр.96. – Л.7. 65 Там жа. – Ф.260. – Воп.1. – Спр.17. – Л.47. 66 ДАВВ. – Ф.2074. – Воп.1. – Спр.29. – Л.2, 47. 67 Там жа. – Л.6. 68 ДАМагВ. – Ф.858. – Воп.1. – Спр.98. – Л.13. Український історичний журнал. – 2013. – №4 Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) 149 якої покладалася на керівників районів. Ґебітскомісар дав згоду на передачу меблів та одягу місцевому відділенню Білоруської народної самодопомоги, а худобу, фураж, продукти харчування слід було негайно передати в розпоряд- ження крайсландвірта69. Коштів місцевих бюджетів, «партизанського» та «безгосподарного» май- на все ж було вкрай недостатньо для задоволення бодай частини клопотань від найбільш нужденних громадян, кількість яких постійно зростала. У такій ситуації нова влада перекладала частину витрат на плечі цивільного насе- лення. Уже з перших місяців окупації селяни залучалися до продовольчого забезпечення в’язнів таборів. Наприклад, у грудні 1941 р. Полоцька районна управа на підставі розпорядження німецьких органів наказала Екіманській волосній управі зібрати 21 т картоплі для харчування військовополонених, утримуваних у Боровуському таборі70. У жовтні 1942 р. районна управа звер- нулася до населення з проханням пожертвувати одяг для в’язнів дулаґу71. 30 грудня 1941 р. Тереховська райуправа на Гомельщині вказувала терехов- ському волосному бурґомістрові, що збір серед місцевих мешканців продуктів харчування й одягу для військовополонених Гомельського табору організова- но вкрай незадовільно72. Незважаючи на скрутне матеріальне становище абсолютної більшості гро- мадян, деякі з них відгукувалися на заклики місцевої адміністрації, жертву- ючи продукти та одяг. 30–31 жовтня 1941 р. й пізніше у Гродні відбувався збір громадських пожертвувань на користь потерпілих від війни та радянсько- го терору (останній арґумент був особливо актуальним у Західній Білорусі). В опублікованій відозві підбивалися підсумки акції. Так, із зібраних упродовж 1–3 грудня 1941 р. 6127 райхсмарок передбачалося надати допомогу політич- ним в’язням та їхнім родинам, 4–6 грудня – погорільцям, 8–10 грудня – іншим жертвам війни. Допомогу можна було одержати у відділі соціального забезпе- чення міської адміністрації. У квітні 1943 р. в Орші збирали пожертвування для сиріт, інвалідів і людей похилого віку. 17–25 квітня у присутності началь- ників відділів міської управи (адміністративного, народної освіти, соціального піклування), а також бухгалтера фінвідділу було відкрито 10 скриньок для збо- ру коштів, в яких з урахуванням пожертвувань службовців міської адміністра- ції виявилося 12 087 руб. плюс натуральний збір становив 2 пуди борошна73. 16, 17 і 23 квітня 1944 р. міська управа й комітет самодопомоги провели в Орші ще один збір пожертвувань. Школярі у спеціальну кружку зібрали 13 406 руб. Церква внесла 107 кг житнього борошна і 10 кг м’яса74. На підставі розпоряд- ження фельдкомендатури у червні 1943 р. місцева влада Городоцького ра- йону почала збирання грошових і натуральних внесків на користь дитячого будинку та інвалідів75. Міська управа Бобруйська ініціювала збір речей для 69 ДАМінВ. – Ф.1039. – Воп.1. – Спр.57. – Л.6. 70 ДАВВ. – Ф.2825. – Воп.1. – Спр.1. – Л.23. 71 Там жа. – Ф.2823. – Воп.1. – Спр.1. – Л.168. 72 ДАГомВ. – Ф.1336. – Воп.1. – Спр.2. – Л.32. 73 ДАВВ. – Ф.2074. – Воп.2. – Спр.93. – Л.13, 18, 20. 74 Там жа. – Спр.1. – Л.11. 75 Там жа. – Ф.2086. – Воп.1. – Спр.9. – Л.47. Український історичний журнал. – 2013. – №4 150 Є.О.Гребень біженців. До 15 листопада 1943 р. таким чином було зібрано кілька сотень одиниць одягу та декілька пар взуття76. Навесні 1944 р. Полоцька районна управа звернулася через сільських старост до населення з проханням зібра- ти максимально можливу кількість яєць до Великодня як пожертву дітям із дитбудинку, щоб, зазначалося у зверненні, «і їм дати відчути свято». Волосним бурґомістрам і старостам пропонувалося нагадати місцевим мешканцям про те, що дітям немає у що вдягатися. Наголошувалося, що районна управа буде вдячна, «якщо хтось пожертвує не потрібне йому ганчір’я»77. Місцеві адміністрації не завжди могли розпоряджатися зібраним. Так, 29 листопада 1943 р. загальний відділ Бобруйської міської управи звернувся до ортскомендатури по санкцію на передачу будинку для сиріт та евакуйова- них дітей пожертвуваних містянами 10 теплих ковдр, котрі зберігалися у від- ділі соціального забезпечення78. У результаті бомбардування Могильова радянською авіацією в ніч з 27 на 28 травня 1943 р. постраждало цивільне населення. Окупаційна влада вико- ристала цей факт із пропаґандистською метою. В оприлюдненій із цього приво- ду спеціальній відозві зазначалося, що в місті є діти-сироти та багатодітні ма- тері, котрі залишилися без годувальників-чоловіків і не можуть піти на роботу через те, що мають малих (грудних) дітей, позбавлені засобів до існування, животіють у злиднях, голоді й холоді. У такій самій ситуації опинилися люди похилого віку та інваліди. Про те, що наявність цих категорій громадян – це результат розв’язаної нацистами війни, природно, не згадувалося. Далі йшло- ся, що «більшовики», спалюючи міста й селища, висаджуючи в повітря заводи та фабрики, знищуючи виробничу базу «переносять свою помсту на безневин- не мирне населення», прирікаючи його на всі «жахи існування у спустошеній і розореній країні». Саме як приклад таких дій і згадувався наліт радянської авіації на Могильов, у результаті якого «зруйновано або спалено сотні будин- ків мирних жителів, сотні людей були вбиті або поранені, сотні осіб мирного населення втратили своє житло, усе своє майно, залишившись на сьогодніш- ній день без даху над головою, одягу та їжі, з малими дітьми». Наприкінці ав- тори відозви закликали містян жертвувати організації «Самодопомога» гроші, продукти харчування, одяг на користь жертв бомбардування79. Улітку 1943 р. Полоцька районна управа ініціювала збирання пожертвувань для громадян, які постраждали від радянських авіанальотів, для чого пропонувалося залу- чити вчителів і співробітників волосних управ80. Певне уявлення про поточну роботу органів місцевої влади дають зві- ти відділів соціального забезпечення. Так, відповідний підрозділ Вітебської міської управи розпочав свою діяльність 6 вересня 1941 р. До липня 1942 р. було зареєстровано 5936 пенсіонерів (у тому числі 2 – у липні), із них по- мерло 166 (15 – у липні 1942 р.). Розмір пенсії становив 30–200 руб.; 89 осіб було направлено до будинку інвалідів, 118 дітей розподілено по дитбудинках 76 ДАМагВ. – Ф.858. – Воп.3. – Спр.1. – Л.44–45. 77 ДАВВ. – Ф.2823. – Воп.1. – Спр.4. – Л.23. 78 ДАМагВ. – Ф.858. – Воп.3. – Спр.1. – Л.46. 79 Там жа. – Ф.260. – Воп.1. – Спр.163. – Л.57 80 ДАВВ. – Ф.2823. – Воп.1. – Спр.3. – Л.86. Український історичний журнал. – 2013. – №4 Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.) 151 (13 – у липні 1942 р.). За період із вересня 1941 по липень 1942 рр. відділ со- ціального забезпечення видав 14 913 обідніх карток (1758 – у липні 1942 р.), 49 пенсіонерів було звільнено від квартплати, 53 – влаштовано на роботу81. Останнє красномовно свідчить про скрутне матеріальне становище громадян пенсійного віку, мізерний розмір пенсій змушував багатьох із них шукати бо- дай якусь роботу. Крім пенсіонерів та інвалідів управа виплачувала допомо- ги сім’ям тих, хто виїхав до Німеччини. У грудні 1943 р. допомогу в розмірі 130 руб. було надано 407 містянам. У такому ж розмірі допомогу виплачували сім’ям їздових, котрі працювали при німецьких військових частинах82. Упродовж вересня 1941 р. продовольчий відділ Вітебської міської управи видавав разові талони на обід і постійні обідні картки інвалідам і пенсіонерам, які обслуговувалися в їдальні №1 міської управи. У різні дні число нужденних коливалося від 96 до 213 осіб, яким видавалося від 150 до 300 талонів і постій- них обідніх карток83. Така ж картина спостерігалася й у жовтні 1941 р., коли кількість громадян, що потребували допомоги у харчуванні, сягала 248 осіб84. За липень 1942 р. до фінансового відділу міської управи надійшло 732 заяви, до продовольчого – 115, житлового – 70, міського господарства – 73, інших від- ділів – 57, на ім’я бурґомістра – 36 (разом 1083 заяви)85. Відділ соціального забезпечення Бобруйської міської управи за період з 14 липня по 14 серпня 1943 р. видав 137 сім’ям одноразових допомог на суму 7420 руб. (у середньому 54 руб. на родину, що було менше, ніж у попередньо- му місяці – 79 руб.), 156 сімей було влаштовано на обіди до їдальні. Соцзабез констатував незадовільну якість таких обідів, котрі, як правило, складалися з однієї страви – ріденького супу. Відділ провів 47 обстежень матеріально- побутових умов громадян, у результаті 27 заяв було задоволено, у 20 випадках відмовлено. Традиційно у заявах містилися прохання про видачу молока для дітей (16), допомоги (11), дров (2), дозволу на аборт (5), зниження квартпла- ти, патронаж дітей, лікування (13 заяв). У зазначений період 23 громадянина проживали в будинку інвалідів. Відділ соціального забезпечення констатував, що за останній час зросла кількість заяв про аборти, причому прагнення не народжувати спостерігалося не тільки в неодружених жінок, але й у заміжніх. Причину цього місцева влада вбачала в матеріальних труднощах громадян, що підтверджувалося проведеними соцзабезом обстеженнями86. В Орші відділ соціального забезпечення міської управи за березень – тра- вень 1944 р. виплатив пенсій на суму 11 655 руб., сім’ям остарбайтерів було ви- дано допомог на 32 200 руб., родинам військовослужбовців – 2600 руб. По лінії Білоруської народної самодопомоги надано грошову допомогу 32 громадянам на суму 11 150 руб., а також дитбудинку виділено 144 кг картоплі та 21,4 кг печеного хліба. Повідомлялося про переведення з Орші до с. Ставри будинку 81 Там жа. – Ф.2073. – Воп.1. – Спр.181. – Л.21. 82 Там жа. – Спр.11. – Л.51–59, 66. 83 Там жа. – Воп.4. – Спр.11. – Л.2–66, 69–72, 74–79 адв., 90–94 адв. 84 Там жа. – Спр.12. – Л.2–113. 85 Там жа. – Спр.181. – Л.7. 86 ДАМагВ. – Ф.858. – Воп.3. – Спр.1. – Л.38–39 адв. Український історичний журнал. – 2013. – №4 152 Є.О.Гребень інвалідів (30 утриманців і 2 особи персоналу)87. Обсяги грошових виплат і до- помоги продуктами виглядають більш ніж скромно, а переведення закладу соціальної опіки до села могло обумовлюватися відсутністю в місті продуктів харчування. В останні місяці окупації місцева адміністрація взагалі мала мі- зерні фінансові та людські ресурси для надання допомоги малозабезпеченим громадянам. Отже, у структурі місцевих адміністрацій окупаційного режиму діяли від- повідні підрозділи, покликані надавати допомогу нужденним. З іншого боку, мізерні обсяги її не можна було зіставити з величезною кількістю громадян, котрі животіли на межі виживання в жорстоких умовах воєнного повсякдення. Більша частина наявних коштів поглиналася у вигляді допомог самим спів- робітникам місцевих органів влади та їхнім сім’ям, а також особам, що по- страждали від дій партизанів (лояльність до нацистського режиму незначної частини білоруського суспільства доводилося оплачувати). Решті громадян до- помога надавалася в міру необхідності, із метою запобігання та мінімізації анти німецьких настроїв й ефективної експлуатації наявних трудових ресурсів. 87 ДАВВ. – Ф.2074. – Воп.2. – Спр.203. – Л.7. The author in the article analyzes the occupation power arrangements in the social sphere on the Belarus territory during the war, its realization and consequences. Describing the financial situation of the socially vulnerable segments, the assistance activities by the local governments. Lightening up the activities of the social security departments of urban management during 1941–1944s. Keywords: Belarus, war, occupation, social, social welfare.

Заходи окупаційної влади у соціальній сфері на території Білорусі (1941–1944 рр.)

Institution

Ähnliche Einträge