Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.)
Висвітлюється участь В’ячеслава Чорновола у парламентських виборчих кампаніях 1990, 1994 та 1999 рр., його діяльність як народного депутата України, керівника фракції Народного руху України (НРУ) у Верховній Раді України. Ідеться
 про його роботу з формування повноцінної законодавчої бази кр...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106925 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) / В.М. Даниленко, В.Ф. Деревінський // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 8-25. — Бібліогр.: 70 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860252336864100352 |
|---|---|
| author | Даниленко, В.М. Деревінський, В.Ф. |
| author_facet | Даниленко, В.М. Деревінський, В.Ф. |
| citation_txt | Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) / В.М. Даниленко, В.Ф. Деревінський // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 8-25. — Бібліогр.: 70 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Висвітлюється участь В’ячеслава Чорновола у парламентських виборчих кампаніях 1990, 1994 та 1999 рр., його діяльність як народного депутата України, керівника фракції Народного руху України (НРУ) у Верховній Раді України. Ідеться
про його роботу з формування повноцінної законодавчої бази країни, ухвалення
законопроектів, які сприяли б реформаційним процесам у державі, утвердженню української державності.
The article deals with the activities of Viacheslav Chornovil in the 1990, 1994
and 1999 parliamentary electoral campaigns, his acts as a member of Ukrainian
parliament (Verkhovna Rada), and a leader of the political parties bloc Narodnyi
Rukh of Ukraine. The authors focused on his role in formation of legal system and
law codes of Ukraine, his encouragement of approval of bills concerning reformation
processes in the country and strengthening Ukrainian statehood.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:44:55Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №4
ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
Державна незалежність України – це закономірність історичного проце-
су, результат тривалого поступального розвитку українського народу. Такий
шлях пройшли, проходять чи пройдуть й інші народи світу. Він природний.
Цілком закономірно на уламках Російської імперії на початку ХХ ст. виник-
ли народні республіки, в тому числі українська. Однак на перепоні їхній
незалежності стала більшовицько-російська сила, яка зуміла встановити
диктатуру й ще понад 70 років стримувала державницькі потуги народів.
Більшовицька система, як штучна і неприродна, неминуче мала розвалитися,
адже вона базувалася на хибній соціально-економічній, політичній і націо-
нальній доктрині. На кінець 1980-х рр. вона остаточно вичерпала свої можли-
вості. Історичну приреченість російської і радянської імперій розуміли й усві-
домлювали борці за незалежність України як у 1917–1921 рр., так і впродовж
1920–1980-х рр. Змінювалися форми боротьби, але мета залишалася незмін-
ною. Усвідомленому вибору українського народу в 1991 р. передувала патріо-
тична діяльність сотень і тисяч борців за національну справу. До них по праву
належить В’ячеслав Максимович Чорновіл (1937–1999 рр.). Саме він, як і інші
шістдесятники і дисиденти, постав «зв’язковим» між поколіннями борців за
свободу. Він же був і серед перших будівничих незалежної держави.
УДК 94 (477) 342.15 «1990/1999» «В.Чорновіл»
В.М.Даниленко, В.Ф.ДереВінський *
ДЕРЖАВНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В.ЧОРНОВОЛА (1990–1999 рр.)
Висвітлюється участь В’ячеслава Чорновола у парламентських виборчих кампа-
ніях 1990, 1994 та 1999 рр., його діяльність як народного депутата України, ке-
рівника фракції Народного руху України (НРУ) у Верховній Раді України. Ідеться
про його роботу з формування повноцінної законодавчої бази країни, ухвалення
законопроектів, які сприяли б реформаційним процесам у державі, утвердженню
української державності.
Ключові слова: Верховна Рада України, В.Чорновіл, вибори, депутат, закон,
На род ний рух України, парламент, фракція.
До річниці незалежності України
* Даниленко Віктор Михайлович – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент
НАН України, завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії
України НАНУ e-mail: viddil@email.ua
Деревінський Василь Федорович – кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри
політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) 9
Уже наприкінці 1980-х рр. В.Чорновіл брав активну участь у виборах вищих
та регіональних представницьких органів влади. Під час виборів до Верховної
Ради СРСР у 1989 р. сприяв обранню опозиційних кандидатів, а на виборах
1990 р. до Верховної Ради УРСР та Львівської обласної ради проводив власну
виборчу кампанію. На його переконання, це був один із найбільш дієвих мето-
дів посилення опозиційних сил, демократизації представницьких органів, змі-
ни сутності влади і наближення часу відновлення незалежності України.
Зважаючи на те, що В.Чорновіл був одним із тих, хто зробив значний вне-
сок в утвердження демократичних принципів парламентаризму в Україні, не-
обхідно ретельно вивчити його діяльність як народного депутата. Розгляд цієї
теми дозволить виявити нові особливості становлення багатовимірної картини
української політичної дійсності, а також відкрити новий аспект життєдіяль-
ності цієї непересічної постаті.
На сьогодні означена тема потребує ґрунтовної наукової розробки, оскіль-
ки участь В.Чорновола у виборчих кампаніях до Верховної Ради України у
1990–1999 рр. та його депутатська діяльність залишаються маловисвітленими
в історіографії. Деякі моменти його роботи під час парламентських виборів
1989–1990 рр. розглядаються в окремих працях, предметом розгляду в яких є
інша проблематика1. Побіжно це порушується в узагальнюючих дослідженнях,
в яких ідеться про події історії України 1990-х рр.2 Узагалі до недавнього часу
були фактично відсутні наукові розвідки про життєвий шлях В.Чорновола.
Лише нещодавно з’явилися статті і книги, в яких розкриваються формування
його світогляду, політичні погляди, обставини загибелі тощо3. Суттєвим допов-
ненням, а також і основою для дослідницьких студій є десятитомне видання
праць В.Чорновола, яке сприятиме ретельному вивченню його багатогранної
особистості, в тому числі державотворчої діяльності4.
Кандидатом у народні депутати до Верховної Ради УРСР В.Чорновола було
запропоновано висунути на координаційній раді Львівської філії Української
Гельсінської спілки 6 листопада 1989 р.5 Невдовзі його підтримало також ви-
борче об’єднання опозиційних сил – Демократичний блок та 16 трудових ко-
лективів. Суттєва підтримка В.Чорновола та інших кандидатів від демокра-
тичних сил громадянами стурбувала владу. Відповідно, на рівні республіки
й області здійснювалися спроби протидіяти висуненню незалежних кандида-
тів6. Однак влада втрачала контроль над виборчим процесом, який у попере-
дні десятиліття залишався деформованим.
1 Батенко Т. Опозиційна особистість: друга половина XX ст.: Політичний портрет Богдана
Гориня. – Л., 1997.
2 Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991–2000 рр.). – К., 2000. – 360 с.
3 Василишин Г. Призначено дійти: В.Чорновіл: Політика та правда життя: У 3 ч. – К., 1998–
1999; Деревінський В. Становлення світогляду В’ячеслава Чорновола // Українознавство. – 2006. –
№1. – С.26–31; Степаненко М. Майже все про загибель В.М.Чорновола. – К., 2006. – 552 с.
4 Чорновіл В. Твори: У 10 т. / Ред. кол. А.Пашко (гол.) та ін. – К., 2002–2013.
5 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). –
Ф.271. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.3 (Протокол координаційної ради Львівської обласної філії УГС від
6 листопада 1989 р.).
6 Шлях до незалежності: суспільні настрої в Україні кін. 80-х рр. ХХ ст.: Документи і матері-
али: До 20-ї річниці незалежності України. – К., 2011. – С.303, 449–455.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
10 В.М.Даниленко, В.Ф.Деревінський
У своїй програмі В.Чорновіл недвозначно зазначив, що перебуває на «по-
зиції повної державної незалежності України як єдиного надійного порятун-
ку від економічної, екологічної, духовної катастрофи для всього населення
України, без огляду на національність»7. З обранням депутатом Верховної
Ради України він мав намір добиватися прийняття низки першочергових
законопроектів, зокрема про державний суверенітет, державний устрій, еко-
номічну самостійність, власність, землю і землекористування, захист україн-
ського довкілля, статус української мови та ін.
За змістом програма В.Чорновола відповідала виборчій платформі кан-
дидатів демократичного блоку, що вже перебували на засадах незалежності.
Її опублікували закордонні видання, зокрема, вона була вміщена у часопису
українців Польщі «Пертурбанції»8.
Результати виборів засвідчили значну підтримку В.Чорновола з боку ви-
борців. За обрання його депутатом Верховної Ради висловилися 55 613 осіб, або
68,60% виборців. Основний його конкурент – перший секретар Шевченківського
райкому КПУ м. Львова Ю.Бойченко набрав лише 12,59%, тобто за нього про-
голосувало 10 207 осіб.
Разом із В.Чорноволом депутатами Верховної Ради УРСР було обрано
11 членів УГС, котрі з іншими представниками Демблоку становили четверту
частину депутатів парламенту, що оновився загалом на 90%9. Уперше у ново-
обраній Верховній Раді опинилися представники опозиції, більше того – ко-
лишні радянські політв’язні. З приходом їх у законодавчий орган республіки
було внесено суттєві корективи у його діяльність.
Користуючись чисельною перевагою, комуністична більшість Верховної
Ради спробувала на перших пленарних засіданнях приймати ухвали без ура-
хування інтересів меншості. У відповідь представники Демблоку застосовували
різні контрзаходи, відмовлялися реєструватися, демонстративно залишали зал
засідань, залучали мітингувальників для тиску на депутатів-комуністів тощо.
Одним із найактивніших у цьому протистоянні був В.Чорновіл, який пер-
шого пленарного дня роботи Верховної Ради дванадцятого (першого) скли-
кання почав ініціювати різноманітні пропозиції, значну частину з яких уже
обговорили або апробували в очолюваній ним Львівській обласній раді. Він
виступав за раціональне складення порядку денного, дотримання регламен-
ту проведення сесійних засідань, належне опрацювання та відповідальне
ухвалення законопроектів і постанов, відмову від попереднього стилю роботи
Верховної Ради, коли в швидкому режимі голосували за прислані з ЦК КПУ
численні законопроекти.
Одразу після відкриття сесії Верховної Ради В.Чорновіл запропонував
проводити пряму трансляцію її роботи і встановити прямі «гарячі» телефони
7 Приватний архів В.Чорновола. – Передвиборча листівка кандидата в народні депутати
УРСР по Шевченківському в/о №264 В.Чорновола.
8 Див.: Чушак Х. Немає вільної Польщі без вільної України: Україна та українці у політич-
ній думці польської опозиції (1976–1989). – Л., 2011. – С.185.
9 Депутати Верховної Ради УРСР від Демократичного блоку // Свобода-Svoboda. – 1990. –
23 March; Поноговський М.І. Національно-державне відродження на сучасному етапі (ІІ пол.
80-х – поч. 90-х рр.). – К., 1993. – С.12.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) 11
для того, щоб дати громадянам можливість безпосередньо стежити за її ходом
та реагувати на те, що відбувається у сесійній залі. Незважаючи на протидію
представників комуністичної більшості, вдалося прийняти постанову про від-
критість роботи парламенту для суспільства.
Кандидатуру В.Чорновола було висунуто на посаду голови Верховної
Ради. Однак він, як представник Демблоку, відмовився від участі у виборах
на користь єдиного кандидата від опозиції І.Юхновського.
Після обрання керівником парламенту секретаря ЦК КПУ В.Івашка демо-
кратична меншість оголосила перехід до конструктивної парламентської опо-
зиції, яка 6 червня 1990 р. організаційно оформилась у вигляді Народної ради.
Декларацію про її утворення підписали 125 народних депутатів, у тому числі
В.Чорновіл.
Поступившись під час виборів керівника парламенту, Демблок усе ж отри-
мав помітні дивіденди у вигляді зміни ставлення до себе з боку як деяких
депутатів-комуністів, так і простих громадян. Попри те, що програми кандида-
тів від Демблоку називали застарілими, декларативними, а виступи І.Драча,
В.Чорновола, М.Гориня, Л.Лук’яненка взагалі такими, що викликають зане-
покоєння, чимало депутатів-комуністів із захопленням висловлювалися про
своїх опонентів10.
У результаті між лідерами Народної ради та головою Верховної Ради
В.Івашком було вироблено домовленість про входження депутатів-опозиціо-
нерів у керівництво парламенту і врахування інтересів меншості в регламен-
ті Верховної Ради. Проте не всі члени Народної ради схвалили входження
кількох депутатів Демблоку до Президії, вважаючи це рішення помилковим,
таким, що забезпечувало прийняття недемократичних законів і постанов
Верховної Ради й указів Президії, вело до формування керованої опозиції.
15 червня 1990 р. група народних депутатів Демблоку, які висловлювали за-
значене ставлення до входження представників Народної ради у Президію
парламенту, створили власну депутатську групу «Радикали», головою якої
став В.Чорновіл11.
Наявність у Демблоці яскравих особистостей, які, подібно до В.Чорновола,
спрямовували й активізували його діяльність, дала парламентській меншості
змогу неодноразово досягати потрібного незалежній Україні результату при
ухваленні законопроектів і постанов. Під впливом депутатів Народної ради
представники комуністичної більшості почали схилятися до прийняття най-
важливішого документа першої сесії – Декларації про державний суверені-
тет України. Від перших пленарних засідань В.Чорновіл наголошував, що
до прий няття ухвали про суверенітет політичний і, особливо про економічну
незалежність, немає сенсу розглядати економічні, екологічні та інші питан-
ня12. 6 липня 1990 р. він від імені Народної ради оголосив заяву з вимогою
10 Бюлетень Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання: Перша сесія. – 1990. –
№26. – С.8; №27. – С.56; №40. – С.32.
11 Архів Центрального проводу НРУ. – Заява голові Верховної Ради УРСР членів групи
«Радикали» від 26 липня 1990 р.
12 Бюлетень Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання: Перша сесія. – 1990. –
№23. – С.10.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
12 В.М.Даниленко, В.Ф.Деревінський
відкликати депутатів-комуністів, які без дозволу сесії виїхали до Москви на
ХХVІІІ з’їзд КПРС. Пропозицію підтримала більшість депутатів, у тому чис-
лі близько 200 комуністів. Після повернення депутатів-комуністів (але без
В.Івашка, який склав повноваження і на його місце було обрано Л.Кравчука)
прискорилося прийняття декларації, котру визначили як основу для нової
Конституції та законів України і яку багато хто сприймав як декларацію про
незалежність України. Невдовзі прийняли закон про економічну самостій-
ність, постанови про строкову службу громадян України на її території, сво-
боду друку, було скасовано ст. 6 Конституції про однопартійну систему та ін.
Протистояння парламентської більшості й опозиції загострилося під час
студентського голодування у жовтні 1990 р. у Києві. На думку В.Литвина, осін-
нє студентське голодування в Києві було останнім великим випробуванням
для республіканської партійної організації та її представників у Верховній
Раді, а далі почалось їхнє нове піднесення13. Фактично після студентського го-
лодування влада перехопила ініціативу, а темпи розвитку революційних про-
цесів в Україні сповільнилися14.
Щоб призупинити наростання політичної активності суспільства, компар-
тія перейшла до контрзаходів. Скориставшись організованою провокацією, ко-
муністична більшість парламенту дала дозвіл на арешт депутата від опозиції
С.Хмари, у засобах масової інформації цей арешт використали для створення
негативного іміджу демократичних сил. Опозиційну меншість позбавили мож-
ливості впливати на хід голосування у парламенті шляхом внесення змін до
регламенту. Відповідно, комуністична «група 239», ігноруючи вимоги та про-
позиції Народної ради, прийняла низку реакційних ухвал.
На прес-конференції Народної ради після арешту С.Хмари В.Чорновіл ви-
словив думку, що збереження Верховної Ради в існуючому складі недоцільне,
адже нічого конструктивного вона вже зробити не може, а пропагандистський
ефект від її трибуни значно ослаб15. На знак протесту проти арешту С.Хмари
В.Чорновіл подав на ім’я голови Верховної Ради заяву, в якій зазначив, що до
звільнення з-під арешту С.Хмари і створення депутатської комісії щодо роз-
слідування цієї провокації він вважає етично недопустимим для себе брати
участь у пленарних засіданнях парламенту. Запропонував аналогічно вчини-
ти іншим представникам Народної ради та створити паралельний народний
парламент, який би розглядав ті самі, що й Верховна Рада, та нові законо-
проекти, доносячи через ЗМІ прийняті рішення до громадян16. Таким чином,
ішлося про створення в Україні ситуації двовладдя, спонукання населення до
вибору між Народною радою чи партократією.
Ідеї, що висловлював В.Чорновіл, схвально сприймали громадяни, були
підтримані на засіданні Великої ради НРУ. Проте ініціативу В.Чорновола
13 Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть: на фоне политического портрета
Л.Кравчука. – К., 1997. – С.195.
14 Доній О. Покоління оксамитової революції (як нам дожити до 2009 року?). – К., 1999. – С.9;
Хмара С. Дорога до мрії: Вибрані праці: У 2 т. – К., 2005. – Т.1. – С.185.
15 Чорновіл В. «Чистої води провокація» // За вільну Україну. – 1990. – 17 листопада; Масові
мітинги на захист депутата С.Хмари // Там само. – 20 листопада.
16 Ми із Степаном з радикального крила… [інтерв’ю з В.Чорноволом] // Там само. – 26 грудня.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) 13
схвалили тільки двоє народних депутатів – Б.Бойко та В.Колінець, більшість
представників Народної ради вважали такі дії неефективними і вигідними вла-
ді, яка цілеспрямовано нагнітала політичну ситуацію в республіці. Народна
рада обмежилася заявами і запитами, але вони, без підкріплення дієвим тиском
на владу, не давали позитивних результатів. Не досягнувши зрушень у справі
С.Хмари, керівництво Народної ради погодилося на одностороннє примирен-
ня для того, щоб налагодити роботу Верховної Ради над законопроектами17.
Специфіка провадження представниками Народної ради захисту С.Хмари не-
гативно позначилася на її авторитеті та організаційній єдності.
В’ячеслав Чорновіл не вважав раціональною тактику діяльності, яку
Народна рада обрала під час наступу влади на демократичні сили. Він за-
явив, що більшість опозиціонерів забула головне своє завдання у Верховній
Раді й «вирішили добиватися дрібненьких успіхів за принципом: давайте не
дратувати партійну більшість, щоб вирвати якийсь пункт у законі, який, до
речі, все одно не діятиме»18. Він надалі відмовлявся брати участь у пленарних
засіданнях Верховної Ради. Повернувся до роботи у парламент тільки після
звільнення С.Хмари з ув’язнення. Тоді він заявив, що не домагатиметься ви-
ходу Народної ради з парламенту, бо через її неоднорідність це нереально.
Зважаючи на розкол у комуністичній більшості – появу суверен-комуністів, він
вирішив також не порушувати пропагованого ним з початку роботи Верховної
Ради дванадцятого (першого) скликання питання про її розпуск, вважаю-
чи, що вона здатна виконати деякі функції на шляху мирного просування
України до незалежності19. Сподівався знайти точки дотику в парламенті із
суверен-комуністами (до них належав і голова Верховної Ради Л.Кравчук), які
під впливом кількасоттисячної акції «Ланцюг злуки», результатів березневого
референдуму, весняних шахтарських страйків тощо почали коригувати свої
політичні позиції.
Після відновлення своєї діяльності у Верховній Раді В.Чорновіл надалі
перебував серед числа найактивніших депутатів, які відстоювали право укра-
їнського народу на незалежність. Наполегливо вимагав відмовитися від під-
писання союзного договору, відкрито говорив Л.Кравчуку, що його участь у но-
во-огарьовському процесі однозначно кваліфікуватимуть як зраду України20.
Коли у СРСР відбулася спроба державного перевороту, В.Чорновіл, на відміну
від багатьох, був до нього готовий ідейно й організаційно, передбачивши його
ще в кінці 1990 – на початку 1991 рр. Уже на першій прес-конференції пред-
ставників Народної ради він заявив, що відбувається антиконституційний пе-
реворот, який організувало керівництво КПРС за підтримки КДБ, міліції та
армії21. Він вимагав негайно скликати позачергову сесію Верховної Ради для
17 Юхновський І.Р. Україна – незалежна держава: виступи, аналітичні статті. – Л., 1994. –
С.10.
18 На хвилях стихії випливають авантюристи [інтерв’ю з В.Чорноволом] // Молодь України. –
1991. – 6 червня.
19 В’ячеслав Чорновіл відкриває Америку // За вільну Україну. – 1991. – 21 травня.
20 Україна: Антологія пам’яток державотворення Х–ХХ ст.: У 10 т. / Упор. В.Сергійчук. – К.,
2009. – Т.10: Відродження і утвердження української державності (1987–2005). – С.268–269.
21 Чорновіл В. Це був партійно-мілітарний путч // Хроніка опору: Зб. мат. / Упор. Л.Танюк. –
К., 1991. – С.367–368.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
14 В.М.Даниленко, В.Ф.Деревінський
визначення офіційного ставлення парламенту до заколоту. Коли Л.Кравчук не
дозволив В.Чорноволу бути присутнім 19 серпня 1991 р. на засіданні Президії
Верховної Ради, він передав членові Президії Д.Павличку заяву Львівської
обласної ради щодо ДКНС, яку той зачитав на засіданні цього органу влади, і
на її основі склали текст заяви Президії, під котрою підписалися семеро чле-
нів. За участі В.Чорновола було ухвалено інші рішення, що дозволяли напов-
нювати реальним змістом проголошену незалежність.
Після 24 серпня 1991 р. В.Чорновіл не підтримав висловленої деякими
депутатами ідеї негайного розпуску Верховної Ради до президентських вибо-
рів, вважаючи таке рішення передчасним. З обранням Президентом України
Л.Кравчука В.Чорновіл висловив вимогу провести перевибори парламенту як
такого, який був обраний у період тоталітаризму і був нездатним ефективно
працювати на розбудову української держави22. В ході президентської кампа-
нії подібні ідеї також висловлювали інші кандидати в Президенти України.
Однак Л.Кравчук не підтримував ідеї перевиборів ані під час президентської
кампанії, ані після свого обрання, уважаючи Верховну Раду спроможною і на-
далі виконувати свої функції. Він припускав, що перевибори можна провести
у січні 1993 р., коли у грудні 1992 р. буде прийнято Конституцію23. Підтримав
Л.Кравчука в цьому питанні новообраний голова Верховної Ради України
І.Плющ24. Позицію керівництва країни схвалили лідери Народної ради, у тому
числі голова НРУ І.Драч, які сподівалися, що чинна Верховна Рада буде здатна
законодавчо забезпечити розгортання реформаторського процесу в державі25.
Відмову значної частини представників Народної ради від перевиборів
парламенту В.Чорновіл вважав серйозною помилкою демократичних сил,
оскільки без здійснення політичних реформ (у тому числі й зміни уряду) не-
можливо було провести економічні та інші перетворення26. Тодішній депутат-
ський корпус був нездатним на реформи, не відповідав політичним настро-
ям суспільства27. Як зауважувалося у праці про українську політичну еліту,
«держава заблукала в “перехідному” періоді через непроведення перевиборів
Верховної Ради, зміни уряду та судової системи»28. І однією з причин цього
було те, що приватні міркування певних політичних фігур переважили за-
гальнонаціональні інтереси29.
У квітні 1992 р. В.Чорновіл відмовився від посади голови Львівської облас-
ної ради і перейшов на постійну роботу до Верховної Ради. Значну увагу в пар-
ламентській діяльності він приділив відновленню дієздатності опозиції, що як
22 Майбутній Президент України – камікадзе! [інтерв’ю з В.Чорноволом] // Вечірній Київ. –
1991. – 18 жовтня; Рыковцева Е. Вячеслав Черновол который… // Одесский вестник. – 1991. – №61.
23 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО
України). – Ф.5233. – Оп.1. – Спр.19. – Арк.144 (Стенограма зустрічі Президента Л.М.Кравчука
з представниками НРУ).
24 Васильєва Л. Президент прийняв присягу // Вечірній Київ. – 1991. – 6 грудня.
25 Драч І. Політика: статті, доповіді, виступи, інтерв’ю. – К., 1997. – С.294.
26 Osadczuk B. Ukraina po wyborach: Czornowił, Juchnowski, Łanowyj // Kultura. – 1994. –
Czerwiec/Juin. – S.107.
27 Литвин В. Ліві, праві і центр // Політика і час. – 1992. – №4. – С.67.
28 Журавський В. Політична еліта України: теорія і практика трансформації. – К., 1999. –
С.198, 200.
29 Караванський С. Нові події – старі закони // Шлях перемоги. – 1992. – 2 серпня.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) 15
елемент цивілізованої політичної культури суспільства тільки починав фор-
муватися в Україні. В.Чорновіл не підтримував ідею О.Ємця та Л.Лук’яненка
щодо недоцільності подальшого існування Народної ради, зважаючи на те, що
вона досягла своєї основної мети – проголошення незалежності України і за-
борони КПУ. Навпаки, він виступав за її зміцнення для тиску на владу, однак
давньої єдності Народна рада вже не мала, розділившись з часом на фракції
НРУ, «Нової України» та Конгресу національно-демократичних сил. У тій си-
туації В.Чорновіл намагався зміцнити і зробити дієздатною фракцію Руху, ке-
рівником якої став, але і вона до завершення роботи Верховної Ради першого
скликання залишалася важко керованою.
Із переходом В.Чорновола на постійну роботу у Верховну Раду його пра-
ця як народного депутата інтенсифікувалася. Він брав участь в обговоренні
й ухваленні всіх важливих питань, зокрема реорганізації державного управ-
ління країни, економічних реформ, формування армії, ситуації в Криму і на
Чорноморському флоті, ядерного роззброєння, відносин з Росією та іншими
країнами тощо. Одним із найважливіших для нього завдань було домогтися
перевиборів Верховної Ради. В’ячеслав Максимович вважав існуючий депу-
татський корпус таким, що не відображає розстановки політичних сил у дер-
жаві, блокує реформи, ухвалює недосконалі закони. У подальшому збереженні
Верховної Ради дванадцятого (першого) скликання він убачав загрозу для іс-
нування держави30. За оцінками дослідників, Верховна Рада того часу характе-
ризувалася відсутністю чіткої політичної структуризації, була нездатна ухва-
лювати радикальні економічні закони і вивести економіку з кризи. Прийняті
нею ринкові закони не містили ефективних механізмів впровадження та були
внутрішньо суперечливими. До того ж Верховна Рада не здійснювала контро-
лю за реалізацією напрацьованого законодавчого масиву31.
Одним із найголовніших для В.Чорновола був закон про вибори. Від його
основних положень залежало, як розвиватиметься парламентаризм в Україні,
адже в умовах перехідного періоду виборчі системи можуть сповільнювати і
прискорювати демократичні процеси. Беручи до уваги суттєвий вплив вибор-
чої системи на результати виборів, В.Чорновіл виступав за впровадження в
Україні пропорційної або мішаної системи виборів, які дали б змогу політично
структурувати парламент і суспільство. Він неодноразово ініціював розгляд за-
конопроекту про вибори, однак його обговорення відкладали. Домогтися част-
кової реалізації своєї ідеї В.Чорновіл зумів у 1997 р. із законодавчим запро-
вадженням мішаної системи парламентських виборів. Після виборів 1998 р.
він виступав за подальше вдосконалення виборчої системи – за проведення
виборів на пропорційній основі32.
Під час виборчої кампанії до Верховної Ради України у 1994 р. В.Чор-
но волові, як голові НРУ, доводилося працювати і на власному виборчому
30 Бондаренко С. Рух меняет курс // Независимость. – 1993. – 29 января.
31 Заєць А. Український парламентаризм: Формування й удосконалення // Віче. – 1999. – №2. –
С.15–20; Мосюкова Н.Г. Історія парламентської системи в Україні (1990–1998 рр.): Автореф.
дис. ... канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2003. – С.17.
32 Президентские выборы – не наша свадьба… [интервью с В.Черноволом] // Столичные ново-
сти. – 1998. – 1–8 сентября.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
16 В.М.Даниленко, В.Ф.Деревінський
окрузі №357 (м. Тернопіль), агітувати за кандидатів від партії в різних об-
ластях України. Балотувався в Тернополі тому, що на своєму попередньому
окрузі у Львові підтримав висунення в депутати дружину зниклого безвісти
керівника секретаріату Руху М.Бойчишина – Любомиру Бойчишин.
Під час зустрічей із виборцями В.Чорновіл розкривав засади своєї перед-
виборчої програми, зазначаючи, що він є членом організованої і дисципліно-
ваної команди однодумців, яка спроможна змінити ситуацію в країні на кра-
ще. Його передвиборча платформа ґрунтувалася на передвиборчій платформі
Руху, розробленій на основі «Концепції державотворення в Україні». Не агіту-
ючи проти представників національно-демократичних партій, він рішуче ви-
ступав проти т.зв. «незалежних» кандидатів, які не мали чіткої ідеологічної
позиції.
У ході голосування 27 березня 1994 р. більшість виборців обрали
В.Чорновола депутатом Верховної Ради України. З 66 377 осіб, які взяли
участь у виборах, його кандидатуру підтримало 41 498 (або 62,52%). Другим
став А.Кучеренко, набравши 7606 голосів (або 11,45%).
Не такими оптимістичними для В.Чорновола, як лідера партії, виявили-
ся результати голосування за інших рухівських кандидатів. Після досягнення
рішення про переобрання Верховної Ради він сподівався, що Рух здобуде 30%
місць у парламенті, однак з ухваленням закону, який зберігав мажоритарну
виборчу систему, В.Чорновіл почав сумніватись у спроможності партії набрати
20% місць. Проте для НРУ на V зборі партії було визначено набрати на ви-
борах 20–25% голосів. У підсумку Рух отримав лише 6% місць від загальної
кількості депутатського корпусу. Негативними виявилися результати виборів
і для інших правих і національно-демократичних партій. Так, УРП здобула
11 мандатів, КУН – 5, ДемПУ – 3 тощо. Загалом було обрано понад 50 де-
путатів від правих, національно-демократичних партій. Частка мандатів, що
отримали ліві партії, становила в Україні близько 28%, або понад 120 місць.
Вибори засвідчили переоцінку з боку керівництва як НРУ, так і інших
правих партій власних можливостей. Виборче об’єднання «Україна», до якого
належали НРУ та інші різноманітні політичні й громадські організації, ви-
явилося нездатним уникнути взаємопоборення та висунути єдиного канди-
дата в більшості округів. Не сприяли виборчій кампанії Руху, як опозицій-
ної партії, її утиски з боку влади, загадкове зникнення голови секретаріату
М.Бойчишина, наявні агітаційні, організаційні та фінансові проблеми. Крім
того, Рух виявився неготовим до виборів за мажоритарною системою. На пе-
реко нання В.Чорновола, НРУ за іншої виборчої системи мав би більшу кіль-
кість мандатів, враховуючи те, що за рухівських кандидатів сумарно прого-
лосувало близько 2 млн 158 тис. 947 осіб (або 8,79%). На результат виборів
вплинуло погіршення соціально-економічного становища у країні, яке цілком
використали у своїй передвиборчій агітації ліві партії. Необхідно зазначити,
що таке посилення лівих сил було характерним для країн усієї Східної Європи
як реакція населення на труднощі життя.
Незалежно від результатів виборів факт їхнього проведення був важливим
досягненням для В.Чорновола, оскільки став свідченням мирної зміни влади у
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) 17
країні та просуванням України у напрямку демократизації. Російський дослід-
ник Д.Фурманов зазначав, що зміною влади у 1994 р. Україна у важких еконо-
мічних умовах склала іспит на демократію, а Росія у 1993 р. його провалила33.
Ураховуючи негативні аспекти парламентської виборчої кампанії 1994 р.,
В.Чорновіл намагався уникнути їх у наступній – 1998 р. Великого значення
надав він ідеї створення виборчого об’єднання національно-демократичних
сил. Щоб не повторилися прецеденти роз’єднаності як під час виборів, так і
після приходу у Верховну Раду, він запропонував створити об’єднання на осно-
ві єдиної програми, єдиного списку і єдиної фракції. Орієнтувався на приклад
польського виборчого об’єднання «Солідарність», яке здобуло значну кількість
голосів на парламентських виборах у своїй країні в 1997 р. Сам В.Чорновіл
відмовився балотуватися по мажоритарному окрузі, зосередившись на органі-
зації всеукраїнської виборчої кампанії НРУ.
Проте жодна з національно-демократичних партій не була готова прий-
няти такі умови. На думку політологів І.Кресіної та Є.Перегуди, дотримання
Рухом проголошених засад утворення виборчого об’єднання можна вважати
виправданим. Адже за більшістю національно-демократичних партій не було
ані ідей, популярних серед виборців, ані копіткої роботи серед населення про-
тягом міжвиборчого періоду, ані істотного впливу в органах влади та місцевого
самоврядування34.
У підсумку, НРУ отримав лише 9,4% голосів виборців, а інші праві й пра-
воцентристські партії, в тому числі основний конкурент Руху на виборах – ви-
борчий блок «Національний фронт», не подолали 4%-го прохідного бар’єра.
Напередодні виборів В.Чорновіл прогнозував, що електорат правих, націо-
нально-демократичних партій становить 20–25%, а за умови їхньої узгодженої
участі у виборах він міг зрости ще на 5–10%. У разі їхньої неузгодженої участі у
виборах В.Чорновіл передбачав близько 10% підтримки виборців. Самостійно
Рух, на його переконання, міг набрати близько 12% голосів35.
За даними соціологічних досліджень, озвучений В.Чорноволом відсоток
імовірної підтримки Руху виборцями фактично відповідав кількості тих, хто
був готовий проголосувати за цю партію36. Відповідно до рейтингу підтримки
громадянами В.Чорновіл належав до двадцяти найвпливовіших українських
політиків і займав 4–9 місце з-поміж найперспективніших кандидатів на пре-
зидентські вибори 1999 р37.
Рух зумів збільшити чисельність депутатських мандатів з 23 до 47, однак не
вдалося досягти запланованої чисельності 75–90 депутатів. Порівняно з кіль-
кістю голосів, здобутих у 1994 р., – 8,79%, результати виборів 1998 р. свідчили
не лише про збереження у складних соціально-економічних умовах підтримки
рухівських ідей серед виборців, а й про зростання їхніх симпатій. Окрім того,
33 Фурман Д. Украинцы и мы // Свободная мысль. – 1995. – №1. – С.70.
34 Див.: Кресіна І. Парламентські вибори: правові і політичні проблеми. – К., 2003. – С.92.
35 Rukh hold congress, adopts candidate list // Ukrainian News. – 1997. – 5–18 November.
36 Бекешкіна І. Вибори-98 як процес політичного самовизначення населення // Вибори-98:
громадська думка та перспективи політичного розвитку України. – 1997. – №3. – С.25.
37 Погребинский М. 30 наиболее влиятельных политиков Украины в декабре 1998 г. //
Столичные новости. – 1999. – 19–26 января.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
18 В.М.Даниленко, В.Ф.Деревінський
кандидати НРУ здобули ще 6,89% голосів на мажоритарних округах. У низці
областей Рух значно посилив свої позиції. Варто зазначити, що близько 3–4%
голосів НРУ втратив унаслідок протистояння з правими суб’єктами виборів і
через неналежне забезпечення контролю за процесом голосування та підра-
хунком голосів.
Загалом у Верховну Раду пройшли вісім партій та блоків: КПУ, яка набра-
ла 24,6% голосів, НРУ – 9,4%, блок СПУ-СелПУ – 8,5%, ПЗУ – 5,4%, НДП – 5%,
«Громада» – 4,6%, СДПУ(о) – 4%, ПСПУ – 4%.
Невелика кількість депутатських мандатів у представників правих, на-
ціонально-демократичних та центристських партій у новому парламенті була
обумовлена низкою чинників: недосконалістю виборчого закону, відсутністю
єдиного виборчого об’єднання правих, національно-демократичних партій,
участю у виборах багатьох правих і центристських партій, погіршенням со-
ціально-економічної ситуації, популістською риторикою лівих партій тощо.
Тобто партійно-політична структура центристських і правих виявилася невід-
повідною настроям виборців та їхнім очікуванням, що призвело до дезорієнта-
ції виборців і значного розпорошення голосів.
Програш виборчої кампанії правими партіями привів до вироблення прин-
ципів єднання як на наступних виборах до Верховної Ради, так і на президент-
ських, які мали відбутися в 1999 р. Значну активність у цьому процесі вияв-
ляв В.Чорновіл. Лідери інших партій уже погоджувалися із запропонованими
В.Чорноволом на виборах 1998 р. принципами консолідації. 2 грудня 1998 р.
між НРУ і партією «Реформи і порядок» було створено блок на основі чоти-
рьох єдностей – єдиний кандидат у президенти на вибори 1999 р., єдина ви-
борча платформа на парламентські вибори, єдиний список кандидатів, єдина
фракція у Верховній Раді38. Утворений блок викликав зацікавлення в інших
партій, і єднання до виборів 2002 р., яке розпочали В.Чорновіл та В.Пинзеник,
могло б розгорнутися, а відтак – отримати значну підтримку виборців.
Із початком роботи Верховної Ради другого, а згодом третього скликан-
ня виявилася слушною критика з боку В.Чорновола виборчого законодавства
як 1993, так і 1997 рр. Основною проблемою стало те, що депутатський кор-
пус парламенту обох скликань не був політично структурованим, не існувало
стабільної більшості, доволі часто голосування за законопроекти залишалося
ситуативним. Не сприяла конструктивній роботі Верховної Ради заідеологізо-
ваність у підходах до пропонованих законопроектів і суб’єктів їхньої подачі з
боку керівництва парламенту, який очолювали представники лівих партій –
противники політичних та економічних реформ39.
Ураховуючи склад новообраної Верховної Ради, В.Чорновіл у 1994 та
1998 рр. прагнув спрямувати її діяльність у конструктивне русло. Під час ви-
борів керівництва парламенту в 1994 р. він, знімаючи свою кандидатуру з голо-
сування на посаду голови Верховної Ради, запропонував аналогічно вчинити
38 У наших списках не було нинішнього президента як можливого кандидата [інтерв’ю з
В.Чорноволом] // Час. – 1998. – 25 грудня; 1999. – 1 січня.
39 Верховна Рада України: парадигми і перспективи / Упор. М.Томенко. – К., 1995. – Вип.1. –
С.32.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) 19
представникові лівих сил О.Морозу, мотивуючи це необхідністю обрання спіке-
ром представника безпартійного центру для уникнення заполітизованої і непо-
слідовної діяльності парламенту. У 1998 р. В.Чорновіл наполягав на тому, щоб
розподіл керівних посад Верховної Ради було зроблено відповідно до розстанов-
ки політичних сил у парламенті: голова – від центристських партій, перший
заступник – від лівих партій, другий заступник – від правих, тобто НРУ40.
З обранням на керівні посади представників лівих, В.Чорновіл оголосив
про перехід фракції Руху в опозицію до керівництва парламенту, не бажаючи
нести політичну відповідальність за діяльність Верховної Ради. Означивши
позицію своєї фракції, В.Чорновіл не полишав намагань сформувати не ліву
більшість та переобрати керівництво Верховної Ради. З цією метою велася
робота зі збільшення чисельності фракції та координації діяльності з інши-
ми депутатськими групами і фракціями. Для налагодження ефективної ро-
боти Верховної Ради В.Чорновіл заявляв, що НРУ співпрацюватиме з усіма,
хто прагне зробити Україну незалежною і розвинутою державою. Він допус-
кав можливість спільного голосування у парламенті з представниками лівих
партій. Передбачав імовірність досягнення певних компромісів у ході домов-
леностей, але таких, які б не впливали негативно на становище української
держави41. Зазначимо, що через неструктурованість Верховної Ради та ненор-
мований статус опозиції парламенту першого – третього скликань діяльність
опозиційних фракцій щодо вирішення цього питання і взагалі у процесі зако-
нотворення значно гальмувалася. Виступаючи за політичну структуризацію
суспільства й парламенту, В.Чорновіл наголошував на потребі підвищення
політичного статусу партійних фракцій у Верховній Раді.
Станом на вересень 1994 р. у депутатській фракції КПУ перебували
83 депутати, у депутатській групі «Конституційний центр» – 38, НРУ – 27,
«Реформи» – 27, МДГ – 26, «Державність» – 25, СПУ – 25. У Верховній Раді
третього скликання Рух зумів удвічі наростити чисельність та інтелектуально
посилити фракцію. На 15 травня 1998 р. було зареєстровано вісім фракцій:
КПУ – 119 осіб, НДП – 84, НРУ – 47, «Громада» – 39, блок СПУ-СелПУ – 35,
СДПУ(о) – 24, ПЗУ – 24, ПСПУ – 17. Невдовзі фракція Руху зросла до 48 депу-
татів. Керівництво сподівалося, що тенденція збільшення чисельності фракції
триватиме, однак партійна криза завадила подібним очікуванням.
У Верховній Раді другого скликання В.Чорновіл входив до її Президії та
очолював підкомісію з питань охорони історико-культурної спадщини постій-
ної комісії з питань культури і духовності. У парламенті наступного скликан-
ня він залишився очолювати підкомісію з питань охорони історико-культурної
спадщини комітету з питань культури і духовності і входив до погоджувальної
ради депутатських груп (фракцій).
Власну парламентську діяльність та роботу рухівської фракції В.Чорновіл
спрямовував на досягнення економічного розвитку в поєднанні з національним
40 Бюлетень Верховної Ради України: Перша сесія. – 1998. – №7. – С.24.
41 Мы согласны с большевиком Ульяновым: меньше политической трескотни [интервью
с В.Черноволом] // Голос Украины. – 1994. – 11 мая; Рух – єдина надія українських патріотів
[інтерв’ю з В.Чорноволом] // Час-Time. – 1998. – 2–8 квітня.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
20 В.М.Даниленко, В.Ф.Деревінський
відродженням України. Закликав лідерів усіх депутатських фракцій і груп
відмовитися від розгляду заполітизованих питань, що могли дестабілізувати
роботу парламенту. Першочерговим завданням Верховної Ради, на його дум-
ку, було запустити ринкові механізми, зупинити економічну кризу та зубожін-
ня населення, розгорнути боротьбу з корупцією й організованою злочинністю,
розв’язати проблему Чорноморського флоту та Криму42. В.Чорновіл наголо-
шував на необхідності піднесення престижу держави у світі, що став значно
нижчим за той, який був після проголошення незалежності й референдуму
1 грудня 1991 р.
В’ячеслава Чорновола і фракцію НРУ доволі часто критикували за недо-
статню увагу до економічних та соціальних питань під час парламентської ді-
яльності. Він із тим не погоджувався, зазначаючи, що і він, і депутати фракції
неодноразово порушували зазначені питання в сесійній залі. «Якщо б запро-
поновані рухівською фракцією законопроекти були втілені в життя, наша дер-
жава просунулася б далеко вперед»43, – зазначав політик.
Неодноразово В.Чорновіл наголошував на потребі здійснення реформ в
аграрному секторі, проведення фінансової реформи, вдосконалення податко-
вого законодавства, реорганізації нафтогазового ринку, обмеження депутат-
ської недоторканності, скорочення видатків на законодавчу і виконавчу владу
тощо44.
Значних зусиль доклали В.Чорновіл та рухівська фракція під час прий-
няття найважливішого після Акта про проголошення незалежності України
документа – Конституції України, що юридично закріпила правовий статус
держави, заклала підвалини державних і громадських структур, сформувала
основи правового статусу особи. В.Чорновіл брав участь у діяльності першої
Конституційної комісії, створеної у 1990 р., а у Верховній Раді другого скли-
кання активно прилучився до формулювання положень, обговорення їх у се-
сійній залі та прийняття Конституції України45.
Для В.Чорновола, як журналіста за фахом, важливими були питання сво-
боди слова, функціонування широкої мережі ЗМІ, захисту українського інфор-
маційного простору. У Верховній Раді першого скликання він почав працюва-
ти в постійній комісії з питань гласності та ЗМІ46.
Із переходом В.Чорновола у Верховній Раді другого скликання в комісію
з питань культури та духовності й обранням його головою підкомісії з питань
охорони історико-культурної спадщини він значну увагу приділяв профільним
питанням комісії. Підкомісія, яку очолював В.Чорновіл, займалася законодав-
ством про нагородну систему і нагороди, державну символіку та геральдику,
42 Виступ В.Чорновола на першій сесії Верховної Ради 18 травня 1994 р. // Рада. – 1994. –
2 червня; Мы согласны с большевиком Ульяновым: меньше политической трескотни [интервью с
В.Черноволом] // Голос Украины. – 1994. – 11 мая.
43 Манчуленко Г. Чи врятує нашу економіку податкова революція? // Нова буковинська газе-
та. – 1997. – 10 січня.
44 Бюлетень Верховної Ради України: Четверта сесія. – 1995. – №1. – С.87; Чорновіл В. Щоб
державний бюджет краще послужився державі і людям // Час-Time. – 1995. – 4 квітня.
45 Гетьман В.П. Як приймалася Конституція України. – К., 1996. – С.29.
46 ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.22. – Спр.2160. – Арк.1–2 (Протокол №1 засідання постійної
комісії Верховної Ради УРСР з питань гласності та ЗМІ від 25 червня 1990 р.).
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) 21
питаннями ратифікації або приєднання України до міжнародних конвенцій
щодо охорони культурної спадщини й міжнародного співробітництва у цій
сфері тощо.
Окрім законодавчої діяльності у сфері культури, скерування листів-кло-
потань у різні інстанції, В.Чорновіл особисто фінансово підтримував проек-
ти у сфері культури. Так, він спільно з депутатами рухівської фракції вніс
1 млн крб на спорудження у Санкт-Петербурзі пам’ятника Т.Шевченку47.
В’ячеслав Чорновіл постійно цікавився питаннями боєздатності україн-
ської армії. У листах, зверненнях і запитах до Президента України звертав
його увагу на проблеми в її реформуванні, прояви корупції, незаконне звіль-
нення офіцерів-патріотів України48. Опікувався В.Чорновіл питаннями роз-
витку місцевого самоврядування, добивався ухвалення закону про столицю,
виступав за збереження єдиного громадянства України тощо. Не оминав релі-
гійних питань, належав до депутатського об’єднання «На захист канонічного
українського православ’я»49.
У справах зовнішньополітичної діяльності Верховної Ради В.Чорновіл до-
тримувався принципу налагодження добросусідських, партнерських відносин
з усіма країнами без винятку, відстоював ідею виходу із СНД, невходження в
Міжпарламентську асамблею СНД чи інші структури, які ініціювала Росія,
був прихильником євроатлантичної інтеграції України50. Він активно висту-
пав на захист національної безпеки і територіальної цілісності України при
недружніх діях країн-сусідів, зокрема під час посягань російської сторони
на Крим, Севастополь, Чорноморський флот. Водночас активно підтримував
ратифікацію Верховною Радою міждержавного договору з Росією як основу
для налагодження рівноправних взаємовигідних відносин та виступав за по-
ступове виведення російських військ з української території. Зазначені ідеї
В.Чорновіл проголошував і під час різноманітних поїздок за кордон51.
Важливого значення у сфері зовнішньополітичної діяльності В.Чорновіл
надавав вступові України до Ради Європи, основні напрями діяльності кот-
рої, як відомо, захист та зміцнення демократії і прав людини, пошук шля-
хів розв’язання проблем сучасного суспільства у різних сферах його ді-
яльності52. З моменту вступу України в Раду Європи у 1995 р. В.Чорновіл
належав до української парламентської делегації, яка брала участь в її ро-
боті. Він увійшов у політичну групу консервативних демократів, що діяла в
асамблеї Ради Європи поряд із чотирма іншими групами: соціалістичною,
47 Архів Центрального проводу НРУ. – Список депутатів фракції НРУ, які надали кошти на
спорудження пам’ятника Т.Шевченкові у Санкт-Петербурзі.
48 ЦДАГО України. – Ф.270. – Оп.1. – Спр.220. – Арк.108 (Лист голови НРУ В.Чорновола до
Президента України Л.Кучми про стан боєздатності української армії від 6 липня 1996 р.).
49 Антологія публікацій у газеті «Post-Поступ»: 1991–1994 / О.Кривенко (упор.). – Л., 2005. –
С.387.
50 Бо в Україні щось не так… [інтерв’ю з В.Чорноволом] // Наш час. – 1993. – 19 березня;
Światło w ukraińskim tunelu [rozmowa z W.Czornowołem] // Tygodnik powszechny. – 1997. – 31
sierpnia; Будкін В. Зовнішньополітичні орієнтації як чинник політичної боротьби в Україні //
Політична думка. – 1997. – №3. – С.93.
51 Konya beni mutlu ediyor // Merhaba. – 1996. – 16 mayis.
52 Опришко В. Україна в Раді Європи // Віче. – 1997. – №6. – С.139; Парламенти країн-членів
Ради Європи: Довідник / А.А.Шевчук [та ін.]. – К., 2001. – С.5.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
22 В.М.Даниленко, В.Ф.Деревінський
християнсько-демократичною, ліберальною та об’єднаних лівих. За свідчен-
ням народного депутата І.Чижа, В.Чорновіл був одним з найдієвіших укра-
їнських представників, які висловлювали і захищали інтереси України у цій
структурі53. Діяльність української делегації в Раді Європи давала широкі
можливості для активнішого міжнародного співробітництва, створювала умо-
ви для гармонізації національного законодавства з міжнародно-правовими ак-
тами, сприяла зміцненню демократичних інститутів і захисту прав людини54.
Обраний народним депутатом на мажоритарному окрузі, В.Чорновіл не
тільки регулярно зустрічався з виборцями, читав листи і звернення, проводив
прийоми громадян з особистих питань, але щорічно звітував у своєму окрузі
про роботу у Верховній Раді. Щомісячно на прийом до нього приходило ба-
гато відвідувачів; окрім того, постійно приймали громадян його помічники55.
Тематика звернень була найрізноманітнішою: від помилування засуджених,
допомоги в лікуванні рідних до пенсійного забезпечення, гуманітарної допомо-
ги та розгляду конфліктів із приводу скорочення на роботі. Крім того, допома-
гав у розв’язанні конкретних господарських проблем керівникам промислових
підприємств та організацій. При можливості надавав особисту фінансову допо-
могу. Так, із грошової винагороди лауреата Шевченківської премії, він прид-
бав дефіцитний лазерний апарат й інше обладнання для тернопільського си-
ротинця, матеріально допоміг санаторному дитячому садку №156. Зазначимо,
що В.Чорновіл не обмежувався підтримкою громадян лише свого виборчого
округу, а відповідав на звернення тих, хто до нього писав, надсилаючи в різні
інстанції листи та депутатські запити.
У Верховній Раді третього скликання при розподілі областей, за якими
закріплювали депутатів фракції Руху, що пройшли за партійними списками,
В.Чорновіл обрав собі для кураторства Кримську автономію. Питанням Криму
він завжди приділяв особливу увагу в ході своєї парламентської діяльності, а
на той час безпосередньо вирішив опікуватися партійною роботою на півостро-
ві, щоб зміцнити там позицію НРУ.
В’ячеслав Чорновіл загалом був задоволений діяльністю депутатів-рухівців
та ситуацією у фракції, в якій не виникало серйозних розбіжностей, за винят-
ком виходу з неї в 1996 р. двох депутатів з Рівненської області через конфлікт
із головою місцевої крайової організації народним депутатом В.Червонієм57.
Становище ускладнилося після парламентських виборів 1998 р., коли в час-
тини членів фракції намітилася тенденція посилити власні позиції та вивести
фракцію з-під контролю партії й голови фракції з метою отримання особистих
дивідендів від депутатського мандата. Ескалація напруженості розпочала-
ся після відмови В.Чорновола укласти договір із лівими під час «спікеріади»
53 Чиж І.С. Україна в Раді Європи. – К., 2001. – С.80.
54 Швіммер В. Шляхом демократичних і правових реформ // Політика і час. – 2001. – №1. –
С.10.
55 Грещук Г. Національно-державницькі позиції В’ячеслава Чорновола дружно підтримали
тернополяни // Тернопіль вечірній. – 1996. – 27 листопада.
56 «Тільки в єдності подолаємо наші негаразди…»: На запитання тернополян відповідає голо-
ва НРУ В.Чорновіл // Там само. – 1997. – 9 квітня.
57 Луканов Ю. Рух виключає зі своїх лав трьох депутатів Верховної Ради // День. – 1996. –
17 грудня.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) 23
заради отримання вигідного для себе розподілу посад у Верховній Раді. До такої
співпраці схилялися члени фракції НРУ О.Кулик, В.Червоній, І.Юхновський,
Є.Жовтяк, Д.Павличко, В.Черняк58. Голову фракції звинувачували в тому,
що він не сприяє лобіюванню фінансово вигідних для членів фракції законів,
не спроможний залучити нових депутатів, не прислухається до думок членів
фракції тощо. Тобто заважає реалізації суттєвого потенціалу фракції59.
Відкрите протистояння почалося після першого етапу IX Всеукраїнського
збору Руху, коли кандидатом у Президенти України було висунуто В.Чор-
но вола та Г.Удовенка, що влаштовувало не всіх депутатів-рухівців. 18 лю-
того опози ціонери на засіданні фракції НРУ, котре відбувалося без участі
В.Чорновола, усунули його з посади голови фракції та призначили новим го-
ловою Ю.Костенка, а невдовзі внесли зміни до положення про фракцію НРУ в
парламенті60.
На проведеному 7 березня 1999 р. з ініціативи 13 керівників крайових ор-
ганізацій другому етапі ІХ зборів НРУ було прийнято ухвалу, в якій засуджу-
валися дії депутатів фракції Руху, котрі спробували розколоти фракцію і запо-
чаткувати розкол в НРУ. Підкреслювалося, що назву НРУ може носити лише
одна фракція, яка сформована на засадах статуту Руху, положення про фрак-
цію Руху у Верховній Раді України від 3 жовтня 1998 р. і яку очолює голова
Руху В.Чорновіл. Депутатів-членів Руху було закликано припинити розколь-
ницьку діяльність, діяти в рамках єдиної фракції НРУ відповідно до статуту
організації, рішень її керівних структур61.
Прихильники нового керівника фракції від опозиціонерів – Ю.Костенка
не визнали рішень другого етапу ІХ збору, 9 березня 1999 р. захопили службо-
вий кабінет В.Чорновола у приміщенні Верховної Ради. В.Чорновіл, Л.Танюк,
О.Чорноволенко та В.Коваль повідомили, що опозиціонери викинули з кабі-
нету частину речей В.Чорновола і відмовилися повернути документи й орг-
техніку. Виконувач обов’язків керівника прес-служби Ю.Костенка Т.Шамайда
заявив, що захоплення приміщення було «зроблено вимушено, оскільки ко-
лишній лідер фракції В.Чорновіл протягом двох тижнів відмовлявся звільняти
кабінет, який належить новому голові фракції НРУ Ю.Костенку»62. Подібним
чином опозиціонери раніше здобули кабінет координатора фракції О.Коваля,
якого вони теж усунули з посади63.
Таким чином, фракція Руху остаточно розкололася на дві частини, що ко-
ристувались однією назвою. Зі зменшенням чисельності депутатів у фракції
під орудою В.Чорновола виникли труднощі як у законотворчій роботі в парла-
менті, так і в депутатській роботі загалом. В’ячеславові Чорноволу не вистача-
ло часу для відновлення нормальної діяльності фракції, оскільки він значні
58 Кулик О. Ворон ворону ока не виклює // Полтавська думка. – 1998. – 10 липня.
59 Кушнир Б. Львовский Рух больше не хочет снимать Чорновила // Киевские ведомости. –
1998. – 16 сентября; Балюк Н. Тектонічні зрушення на верхівці Руху // Високий замок. – 1999. –
23 лютого.
60 Рух піде «у владу» і без Чорновола // День. – 1999. – 23 лютого.
61 Архів Центрального проводу НРУ. – Ухвала IX Всеукраїнських зборів НРУ «Про єдність
фракції НРУ у Верховній Раді України» від 7 березня 1999 р.
62 Кабинет Вячеслава Чорновила в парламенте взят штурмом? // Факты. – 1999. – 11 марта.
63 Бутусов Ю. В Рухе – «столовый переворот» // Сегодня. – 1999. – 10 февраля.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
24 В.М.Даниленко, В.Ф.Деревінський
зусилля докладав для стабілізації ситуації в партії, перебуваючи у постійних
поїздках до крайових організацій Руху. Це негативно позначилося на його ді-
яльності в парламенті, хоча він брав участь в обговоренні важливих питань на
пленарних засіданнях. Одним із таких було питання щодо вироблення позиції
України стосовно натовських бомбардувань Югославії64. В’ячеслав Чорновіл
не схвалював акції Північноатлантичного альянсу, але не підтримував і нега-
тивістських ідей лівих щодо цього блоку. Тому очікувалося дискусійне обгово-
рення цього питання, і на активну участь В.Чорновола розраховували багато
тих депутатів, котрі хотіли прийняти зважене рішення65. Однак узяти участь у
засіданні парламенту В.Чорноволу не судилося – він трагічно загинув в авто-
катастрофі, повертаючись із Кіровограда.
Загибель В.Чорновола не змінила ситуацію в розколотій рухівській фрак-
ції. Безпідставними виявилися твердження внутрішньофракційних опози-
ціонерів, що вся повнота відповідальності за розкол фракції і партії лежить
на В.Чорноволові, оскільки з його відходом мали зникнути перешкоди для
відновлення єдності та нормалізації роботи. Навпаки, серед тих, хто домагав-
ся відсторонення В.Чорновола від керівництва фракцією, почалися незгоди.
Заступник голови НРУ (Ю.Костенка) В.Черняк невдовзі заявив, що в нього зі
соратниками є розбіжності в оцінці подій із «психологічного боку»66. За його
словами, багатьох депутатів-рухівців, які підтримали Ю.Костенка, деморалі-
зував розкол НРУ, і вони не знайшли себе у цій новій ситуації, почали шука-
ти ніші для самоутвердження67. Зменшувалася чисельність обох рухівських
фракцій, особливо швидко і суттєво – у Ю.Костенка. Станом на травень 1999 р.
у фракції НРУ, яку після загибелі В.Чорновола очолив Г.Удовенко, перебувало
16 депутатів, у фракції Ю.Костенка, згодом названій фракцією Українського
народного руху – 3068. До кінця 2000 р. остання зменшилася на 11 осіб, а під
кінець роботи Верховної Ради третього скликання у ній нараховувалося 16 де-
путатів, у фракції НРУ – 1069.
Десятилітня діяльність В.Чорновола у Верховній Раді України значно
вплинула на державотворчий процес та розвиток парламентаризму в нашій
країні. Відомий громадський діяч В.Брюховецький у 1999 р. зазначив, що «це
була, принаймні в теперішній Верховній Раді, чи не єдина людина (не при-
меншуючи значення та гідності інших), яка он ще з яких років так принципо-
во і непоступливо боролася за Україну в Україні»70.
Перших два роки парламентської діяльності В.Чорновіл паралельно очо-
лював Львівську обласну раду, концентруючи зусилля на двох рівноважливих
ділянках праці – формуванні основ української державності та утвердженні
здобутих позицій у суспільно-політичному й економічному житті Львівщини і
64 Пирожук М. Останній виступ Чорновола // День. – 1999. – 26 березня.
65 Бутусов Ю. Он погиб в пути // Сегодня. – 1999. – 27 марта.
66 Якубенко В. У Русі з’явилася третя течія // День. – 1999. – 19 березня.
67 Урок, який нам потрібно зробити // Час. – 2000. – 24 березня.
68 Гузенкова Т.С. Политические партии и лидеры в Верховной Раде Украины (1998–2000). –
Москва, 2001. – С.124.
69 Верховна Рада України: Інформаційний довідник / Авт.-упор. М.Ярош (кер. кол.), А.Пивовар,
А.Погорєлова. – К., 2002. – Вип.2. – С.36.
70 Історією покликаний // Літературна Україна. – 1999. – 8 квітня.
Український історичний журнал. – 2013. – №4
Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) 25
Галичини. Його темперамент, наполегливість, миттєва реакція на оцінку пи-
тання чи випад опонента сукупно з широким кругозором, чітким прогнозуван-
ням політичної ситуації та вмінням вести аргументовану дискусію сприяли
діяльності як депутата. Завдяки таким рисам В.Чорновіл не раз зумів відсто-
яти принципові питання у ході роботи в комісії чи на пленарних засіданнях.
Фактично всі важливі державотворчі рішення, які Верховна Рада України
ухвалила впродовж 1990 – початку 1999 рр., відбулися за активної участі
В.Чорновола (зокрема, Декларація про державний суверенітет України, Акт
проголошення незалежності України, Конституція та ін.). Він сприяв утвер-
дженню у Верховній Раді депутатської більшості та дієвої опозиції. Варто
відзначити, що не завжди і не всі підтримували його ідеї. Так, більшість де-
путатів від національно-демократичної опозиції виступили проти створення
альтернативного парламенту, не отримала схвалення пропозиція переобрання
Верховної Ради після перших президентських виборів у 1991 р., не сприймали
представники правих сил періодичну підтримку з боку В.Чорновола прези-
дентських чи урядових законопроектів або голосування спільно з центристами
тощо. Допускав В.Чорновіл прорахунки і при формуванні партійного списку
на парламентські вибори, організаційній роботі фракції, міжфракційній ді-
яльності. Складним для лідера рухівської фракції виявився внутрішньопар-
тійний конфлікт, що призвів до розколу фракції, і цей конфлікт В.Чорноволові
вирішити не вдалося. Та попри все він демонстрував у Верховній Раді активну
працездатність при вирішенні різних питань, які потребували значної підго-
товки, широких знань та вмінь. Був одним із тих депутатів, яких поважали, до
яких прислухалися, в яких навчалися мистецтву політичної діяльності.
The article deals with the activities of Viacheslav Chornovil in the 1990, 1994
and 1999 parliamentary electoral campaigns, his acts as a member of Ukrainian
parliament (Verkhovna Rada), and a leader of the political parties bloc Narodnyi
Rukh of Ukraine. The authors focused on his role in formation of legal system and
law codes of Ukraine, his encouragement of approval of bills concerning reformation
processes in the country and strengthening Ukrainian statehood.
Keywords: Verkhovna Rada of Ukraine, V.Chornovil, elections, a member of pa r lia-
ment, laws, Narodnyi Rukh of Ukraine, parliament, fraction.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-106925 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:44:55Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Даниленко, В.М. Деревінський, В.Ф. 2016-10-09T10:08:50Z 2016-10-09T10:08:50Z 2013 Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) / В.М. Даниленко, В.Ф. Деревінський // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 8-25. — Бібліогр.: 70 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106925 94 (477) 342.15 «1990/1999» «В.Чорновіл» Висвітлюється участь В’ячеслава Чорновола у парламентських виборчих кампаніях 1990, 1994 та 1999 рр., його діяльність як народного депутата України, керівника фракції Народного руху України (НРУ) у Верховній Раді України. Ідеться
 про його роботу з формування повноцінної законодавчої бази країни, ухвалення
 законопроектів, які сприяли б реформаційним процесам у державі, утвердженню української державності. The article deals with the activities of Viacheslav Chornovil in the 1990, 1994
 and 1999 parliamentary electoral campaigns, his acts as a member of Ukrainian
 parliament (Verkhovna Rada), and a leader of the political parties bloc Narodnyi
 Rukh of Ukraine. The authors focused on his role in formation of legal system and
 law codes of Ukraine, his encouragement of approval of bills concerning reformation
 processes in the country and strengthening Ukrainian statehood. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії До річниці незалежності України Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) State Activity of V.Chornovil (1990–1999s) Article published earlier |
| spellingShingle | Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) Даниленко, В.М. Деревінський, В.Ф. Історичні студії До річниці незалежності України |
| title | Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) |
| title_alt | State Activity of V.Chornovil (1990–1999s) |
| title_full | Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) |
| title_fullStr | Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) |
| title_full_unstemmed | Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) |
| title_short | Державницька діяльність В.Чорновола (1990–1999 рр.) |
| title_sort | державницька діяльність в.чорновола (1990–1999 рр.) |
| topic | Історичні студії До річниці незалежності України |
| topic_facet | Історичні студії До річниці незалежності України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/106925 |
| work_keys_str_mv | AT danilenkovm deržavnicʹkadíâlʹnístʹvčornovola19901999rr AT derevínsʹkiivf deržavnicʹkadíâlʹnístʹvčornovola19901999rr AT danilenkovm stateactivityofvchornovil19901999s AT derevínsʹkiivf stateactivityofvchornovil19901999s |