Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.)
Дається аналіз причин, характеру та наслідків внутрішніх трансформацій римо-католицької церкви у Закарпатті крізь призму антицерковної політики керівництва СРСР у перше десятиліття після включення цього краю до складу радянської України. The purpose of this article is deep objective analysis the...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107176 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) / Л.І. Капітан // Український історичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 157-168. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-107176 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Капітан, Л.І. 2016-10-14T15:05:10Z 2016-10-14T15:05:10Z 2013 Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) / Л.І. Капітан // Український історичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 157-168. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107176 94 (477.87) Дається аналіз причин, характеру та наслідків внутрішніх трансформацій римо-католицької церкви у Закарпатті крізь призму антицерковної політики керівництва СРСР у перше десятиліття після включення цього краю до складу радянської України. The purpose of this article is deep objective analysis the reasons, character and results internal transformations Roman Catholic Church in Zakarpattia through prism anti-religious policy of the leadership of USSR in the first ten-year after joining of this region a part of Soviet Ukraine. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) Anti-Religious Policy of the Power about Roman Catholic Church in Zakarpattia (1945–1955s) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) |
| spellingShingle |
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) Капітан, Л.І. Історичні студії |
| title_short |
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) |
| title_full |
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) |
| title_fullStr |
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) |
| title_sort |
антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у закарпатті (1945–1955 рр.) |
| author |
Капітан, Л.І. |
| author_facet |
Капітан, Л.І. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Anti-Religious Policy of the Power about Roman Catholic Church in Zakarpattia (1945–1955s) |
| description |
Дається аналіз причин, характеру та наслідків внутрішніх трансформацій
римо-католицької церкви у Закарпатті крізь призму антицерковної політики
керівництва СРСР у перше десятиліття після включення цього краю до складу
радянської України.
The purpose of this article is deep objective analysis the reasons, character and results
internal transformations Roman Catholic Church in Zakarpattia through prism
anti-religious policy of the leadership of USSR in the first ten-year after joining of
this region a part of Soviet Ukraine.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107176 |
| citation_txt |
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) / Л.І. Капітан // Український історичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 157-168. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kapítanlí antirelígíiniikursvladiŝodorimokatolicʹkoícerkviuzakarpattí19451955rr AT kapítanlí antireligiouspolicyofthepoweraboutromancatholicchurchinzakarpattia19451955s |
| first_indexed |
2025-11-25T23:28:28Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:28:28Z |
| _version_ |
1850580876562268160 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №5
УДК 94 (477.87)
л.І.каПІТан *
АНТИРЕЛІГІЙНИЙ КУРС ВЛАДИ ЩОДО
РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У ЗАКАРПАТТІ (1945–1955 рр.)
Незважаючи на активну антирелігійну політику радянського керівництва,
в УРСР другої половини 1940–1950-х рр., хоча і в урізаному вигляді, усе ж про-
довжувала функціонувати мережа католицьких громад, діяли окремі костели,
за умов жорсткого адміністративного тиску й перманентних обмежень викону-
вали свою духовну місію священнослужителі римо-католицької церкви (РКЦ).
Станом на осінь 1948 р. у республіці було офіційно зареєстровано 257 громад,
240 римо-католицьких храмів і 79 священнослужителів1, у тому числі 62 ри-
мо-католицькі громади функціонували на території Закарпаття2, яке стало
наймолодшою областю УРСР. Католицька церква у цьому регіоні мала власну
історію, дещо відмінні від решти західноукраїнських областей традиції та спе-
цифіку, зумовлену не в останню чергу складом віруючих і кліру – здебільшого
угорським за походженням.
Наукове осмислення релігійної спадщини минулого в цілому й історії від-
носин римо-католицької церкви та радянського державно-партійного керів-
ництва в повоєнний період, зокрема, залишається актуальним для історичної
науки, адже вона ще й досі відчутно впливає на політичні та релігійні проце-
си, що відбуваються в Україні. Після розпаду Радянського Союзу та ліквідації
системи антирелігійних інститутів з’явилася низка праць, автори котрих роз-
глядали римо-католицизм у контексті історії християнства і його взаємин з ін-
шими конфесіями України3, регіональну історію РКЦ, її відносини з владни-
ми органами4. У працях В.Войналовича, П.Бондарчука проаналізовано зміст і
* Капітан Лариса Іванівна – кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри
суспільних дисциплін Мукачівського державного університету
1 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). –
Ф.1. – Оп.23. – Спр.5069. – Арк.250.
2 Закарпаття в етнополітичному вимірі. – К., 2008. – С.417–418.
3 Панченко П.П. Релігійні конфесії в Україні (40-і – початок 90-х рр.). – К., 1993. – 49 с.;
Його ж. Релігійні конфесії в Україні в контексті історизму. – К., 2003. – 100 с.; Поїздник І.І.
Історіографія розвитку відносин греко-католицької та римо-католицької церков у роки Другої
світової війни // Український історичний журнал. – 2009. – №4. – С.184–198; Фомиченко В.
Римсько-католицька церква в Україні // Людина і світ. – 1993. – №6/7. – С.36–38.
4 Стоцький Я. Держава і релігії в західних областях України: конфесійні трансформації в
контексті державної політики 1944–1964 рр. – К., 2008. – 510 с.; Його ж. Римо-католицька церк-
ва в західних областях України під тиском влади в хрущовський період // Схід. – 2008. – №5. –
С.73–78; Закарпаття в етнополітичному вимірі. – К., 2008. – 682 с.
Дається аналіз причин, характеру та наслідків внутрішніх трансформацій
римо-католицької церкви у Закарпатті крізь призму антицерковної політики
керівництва СРСР у перше десятиліття після включення цього краю до складу
радянської України.
Ключові слова: Закарпаття, римо-католицька церква, партійно-державна
політика.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
158 Л.І.Капітан
характер партійно-державної політики щодо церкви взагалі, специфіку виявів
її на різних історичних етапах5. Проте не до кінця з’ясованими залишаються
питання ставлення до римо-католицької церкви з боку партійного керівницт-
ва в повоєнному Закарпатті, яке було чи не найскладнішим з погляду етно-
конфесійної ситуації регіоном. Нижче спробуємо виявити причини, характер
і наслідки внутрішніх трансформацій РКЦ у краї в перше десятиліття після
приєднання його до СРСР.
Аналізуючи позицію кліру РКЦ у Закарпатті стосовно радянської вла-
ди слід згадати цілком таємну довідку «Про настрої духівництва та про став-
лення його до питання щодо возз’єднання Закарпатської України з УРСР»
від 13 грудня 1944 р., підготовлену начальником 2-го відділу контррозвідки
«Смерш» 4-го Українського фронту гвардії підполковником Шабаліним. Щодо
римо-католицької церкви регіону у цьому документі йшлося:
«Римо-католицька церква об’єднує в основному угорське на-
селення, однак тут є невелика кількість чехів і словаків. Бого-
служіння здійснюється латинською мовою. Римо-католики пе-
ребувають під покровительством Папи Римського. […] У період
угорської окупації священики римо-католицької церкви висту-
пали проти комуністів, за зміцнення угорської влади, здійсню-
вали молебні “про перемогу над ворогом”. Після приходу радян-
ських військ духівництво римо-католицької церкви принишкло.
Помічено негативне ставлення римо-католицького духівництва
до перспективи возз’єднання Закарпатської Украї ни з радян-
ською Україною. Священик Ужгородського костелу Ярош у бе-
сіді з представником командування заявив від імені свого ду-
хівництва про бажання існування автономної Закарпатської
України у складі Чехословаччини. Він же сказав про те, що не
цілком вірить у лояльність радянської влади до церкви й побою-
ється репресій щодо римо-католиків»6.
За такого ставлення кліру РКЦ у Закарпатті до можливих кардиналь-
них змін у суспільно-політичному житті регіону відбулося його приєднання
до СРСР. Зрозуміло, що подібна позиція священства названої конфесії не мог-
ла блискавично змінитися на позитивне сприйняття радянської влади на цій
території.
31 грудня 1946 р. у звіті за IV квартал уповноважений у справах релігій-
них культів по Закарпатській області С.М.Лямін-Агафонов подав стислу ха-
рактеристику стану католицької церкви в регіоні:
5 Войналович В. Обмежувальні заходи влади щодо римо-католицького духовенства в Україні:
причини, механізм, наслідки (друга половина 40-х – 50-ті роки XX ст.) // Науковий вісник
Полтавського університету споживчої кооперації України: Серія «Гуманітарні науки». – 2002. –
№2 (6). – С.64–71; Його ж. Політико-правові засади національно-релігійної політики в Україні
кінця 50-х – першої половини 60-х років // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. – К.,
1997. – Вип.2. – С.193–217; Його ж. Сталінська модель державно-церковних взаємин перших по-
воєнних років: український досвід // Там само. – К., 2004. – Вип.25. – С.237–253; Його ж. Партійно-
державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940–1960-х рр.: політичний
дискурс. – К., 2005. – 741 с.; Бондарчук П.М. Релігійність населення України у 40–80-х рр. XX ст.:
соціокультурні впливи, особливості, тенденції змін. – К., 2009. – 381 с.
6 Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Ф.13. – Спр.928. – Т.1. – Арк.55–56.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) 159
«Римо-католицька церква. Костелів – 57, священиків – 32,
віруючих – понад 40 тис. (мадяри). Церкву розбито на 4 архіди-
яконати: Ужгородський, Виноградівський, Берегівський і Хуст-
ський. На чолі римо-католиків стоїть єпископальний вікарій,
архідиякон прелат Пастор Федір Іванович, 1880 р. народження,
мадяр, освіта вища – закінчив теологічну академію у Сату-Маре
(Румунія). Посвячений у перший духовний сан 1903 р.»7.
У тому ж звіті пропонувалося єпископальному вікарію найближчим ча-
сом написати листа до Ради у справах релігійних культів (РСРК) при Раді
Міністрів УРСР, в якому б з’ясовувалося ставлення керівництва місцевих ри-
мо-католиків до радянської адміністрації8.
Утім, керівник республіканської Ради у справах релігійних культів не
схвалив таких прямолінійних дій свого закарпатського підлеглого. 16 січня
1947 р. П.Я.Вільховий повідомив в Ужгород, що згаданий лист лояльності за-
карпатських римо-католиків на адресу РСРК бажано було б мати, однак із сут-
тєвим застереженням: «Щоби не був отриманий він після “адміністративного”
тиску. Якщо “єпископальний вікарій” особисто має такий намір – не стримуйте.
Якщо ж йому слід це підказувати – не потрібно». І далі П.Я.Вільховий окрес-
лював С.М.Ляміну-Агафонову бажану лінію його поведінки щодо римо-като-
ликів області, зробивши особливий наголос на потребі виявлення за можли-
вістю у середовищі кліру цієї конфесії окремих осіб чи угруповань, які могли б
(після відповідної «роботи») утворити «автокефальну» групу РКЦ Закарпаття,
не підпорядковану Апостольській столиці: «Тримайте цю церкву, так би мови-
ти, “у тіні”: не вип’ячуючи її й не втрачаючи із виду»9.
Попри зондаж настроїв у середовищі римо-католицького духівництва респуб-
ліки й, зокрема, у щойно приєднаному Закарпатті, керівник республіканської
РСРК констатував в одній зі своїх доповідних 1946 р., що справа штучного ство-
рення автокефальної римо-католицької церкви (групи, розламу, течії) у фор-
маті УРСР – надзвичайно тривалий і складний процес із невідомим кінцевим
результатом10, адже, за словами П.Я.Вільхового: «У західних і сусідніх з ними
(Вінницькій, Кам’янець-Подільській і Житомирській) областях УРСР немає жод-
них адміністраторів, які б мали офіційні повноваження», а у Закарпатській облас-
ті є лише один адміністратор – «єпископальний вікарій архідиякон прелат Федір
Пастор (мадяр, 1880 р. народження, закінчив у Румунії теологічну академію)»11.
Маючи відчутно потужнішу інформаційно-аналітичну базу, Кремль і підпорядко-
ване йому керівництво Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР значно
раніше, аніж співробітники РСРК УРСР, зрозуміли, що справа утворення автоке-
фальної римо-католицької церкви апріорі приречена на провал12.
7 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВО
України). – Ф.4648. – Оп.4. – Спр.17. – Арк.5.
8 Там само. – Арк.14.
9 Там само. – Арк.19 зв.
10 Там само. – Спр.15. – Арк.40.
11 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.5069. – Арк.251.
12 Одинцов М. И. Религиозные организации в СССР накануне и в годы Великой Отечественной
войны 1941–1945 гг. – Москва, 1995. – С.195–196; Павлов И. Присутствие Московской патриар-
хии в Галиции: история и итоги // Украинская греко-католическая церковь: преодоление мифа:
Материалы семинара 25 ноября 2002 г. – Москва, 2002. – С.64–65.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
160 Л.І.Капітан
Архівні матеріали засвідчують, що всі спроби апарату РСРК вивчити на-
строї римо-католицького духівництва, а також пастви РКЦ на предмет вияв-
лення нестійких осіб для організації автокефальної структури в республіці за-
знали фіаско. Подібні намагання наштовхувалися ледь не на суцільний опір
священнослужителів в їхньому небажанні порушувати церковні канони та
йти на розрив із Ватиканом13.
Можна окреслити групу римо-католицьких священиків Закарпаття другої
половини 1940 – початку 1950-х рр., які виступали (принаймні декларували це
перед обласним уповноваженим у справах релігійних культів) за «автокефа-
лію» римо-католицької церкви у форматі регіону та всієї УРСР. Отже, до гру-
пи автокефалістів, на нашу думку, належали: Д.Гошак, Ф.Ерні, Т.Завадник,
М.Кізман, Кнауер, Я.Месарош, І.Моцейко, а їхніми опонентами, тобто при-
бічниками канонічного визнання зверхності Папи Римського й Апостольської
столиці, виступала більшість місцевих католицьких священнослужителів.
Очолювали це угруповання Ф.Пастор, Б.Буяло, Й.Пастор, А.Ріхтер та ін.14
Уже з перших кроків приєднання території Закарпаття до радянської
України радянська адміністрація звично для себе задля обмеження впливів
римо-католицької церкви у краї вдалася до політичних репресій проти клі-
ру РКЦ, маскуючи їх позасудовими вироками за кримінальними статтями.
Репресій до кінця сталінської доби, за нашими підрахунками, зазнали 17 ри-
мо-католицьких священнослужителів області (див. табл.). Якщо зважити, що
станом на 1944 р. у краї налічувалося 48 священнослужителів РКЦ, а в 1945 р.
(після виїзду частини з них за кордон) залишилося 35 духовних осіб цієї кон-
фесії, то можна стверджувати, що половина кліру цієї церкви була репресова-
на – кожен другий.
Священнослужителі римо-католицької церкви Закарпаття,
репресовані у другій половині 1940–1950-х рр.15
Прізвище, ім’я,
по батькові
Рік
народ-
ження
Націо-
нальність
Місце
пастирської
служби
Судовий орган,
вирок Примітки
1 Левренці
(Левренц,
Леврінц) Іштван
Ференцович
1889 угорець с.Сторожниця
Ужгородського
р-ну
Спеціальний суд
Закарпатської
України 29.I.1946 р.,
3 роки позбавлення
волі
Повернувся
до обов’язків
священно-
служителя
у вересні 1954 р.
13 Войналович В.А. Римо-католицькі громади в Україні у вимірах державної релігійної по-
літики (друга половина 40-х – 50-ті роки ХХ ст.) // Історія України: Маловідомі імена, події, фак-
ти. – К., 1999. – Вип.7. – С.156.
14 ЦДАВО України. – Ф.4648. – Оп.4. – Спр.83. – Арк.165–166.
15 Складено на основі даних: Довганич О., Хланта О. У жорнах сталінських репресій: З історії
ліквідації греко-католицької церкви та її возз’єднання з Руською православною церквою, переслі-
дування інших релігійних громад у 40–50-х рр. ХХ ст. – Ужгород, 1999. – С.61–64; Реабілітовані
історією: Закарпатська область: [У 2 кн.]. – Кн.1. – Ужгород, 2003. – С.161, 166, 174, 219, 256,
272, 277–279, 294, 441–442, 548, 668, 670, 675, 678, 732, 754; ЦДАВО України. – Ф.4648. – Оп.4. –
Спр.124. – Арк.47; Спр.129. – Арк.31; Спр.136. – Арк.120; Спр.244. – Арк.151–154; [Електронний
ресурс]: www.munkacs-diocese.org/ua/index.php?option=com_content&view=articledid=1&Itemid=3
Український історичний журнал. – 2013. – №5
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) 161
2 Товт Йожеф
Дьюлович
1903 угорець смт Середнє
Ужгородського
р-ну
Закарпатський
обласний суд
20.II.1946 р., 4 роки
позбавлення волі
Повернувся до
обов’язків
священнослужи-
теля восени 1953 р.
3 Тиндир
(Тиндира)
Ернест Імревич
1892 словак
(угорець?)
с. Барбове
Мукачівського
р-ну
Закарпатський
обласний суд
18.XI.1946 р., 5 років
позбавлення волі
Звільнений
1952 р.;
30.IX.1953 р.
зареєстрований
священнослу-
жителем РКЦ у
м. Хмільник
Вінницької обл.
4 Горват Агоштон
Агоштонович
1914 словак м. Виноградів Закарпатський
обласний суд
29.I.1949 р., 10 років
позбавлення волі
Повернувся до
обов’язків
священнослужи-
теля в 1956 р.
5 Бартфай Калман
Андрашович
1886 угорець
(словак?)
м. Виноградів Закарпатський
обласний суд
21.IV.1949 р.,
25 років
позбавлення волі
Звільнений
27.IV.1956 р.;
повернувся до
обов’язків свяще-
ннослужителя й
восени 1957 р.
вийшов на пенсію
6 Гоклик Шандор
Міклошович
1893 угорець с. Малі Катівці
Ужгородського
р-ну
Закарпатський
обласний суд
13.VI.1949 р.,
25 років
позбавлення волі
Після засудження
напівпаралізова-
ний помер у дорозі
на заслання
7 Пастор Ференц
Яношович
1880 угорець м. Берегове Особлива нарада
при МДБ СРСР
06.VII.1949 р., 25
років позбавлення
волі
Звільнений
1956 р.; невдовзі
помер
8 Гудра Лайош
Євгенович
1919 українець с. Лалове
Мукачівського
р-ну
Закарпатський
обласний суд 12–13.
XII.1949 р., 25 років
позбавлення волі
Повернувся до
обов’язків
священнослужи-
теля в березні
1957 р.
9 Гевелі Антал
Йожефович
1916 угорець смт Солотвине
Тячівського
р-ну
Закарпатський
обласний суд
28.VI.1950 р.,
25 років
позбавлення волі
Повернувся до
обов’язків
священнослужи-
теля у травні
1956 р.
10 Тевкеш Георгі
Штефанович
1891 угорець м. Хуст Закарпатський
обласний суд
12.VII.1950 р.,
25 років
позбавлення волі
Повернувся
до обов’язків
священнослужи-
теля у червні
1956 р.
11 Шереш Янош
Міклошович
1892 словак м. Мукачеве Особлива нарада
при МДБ СРСР
18.X.1950 р.,
10 років
позбавлення волі
Повернувся до
обов’язків
священнослужи-
теля у серпні
1956 р.; помер
20.VIII.1958 р. у
Мукачевому
12 Арвай Дезидерій
Анталович
1904 угорець смт Вилок
Виногра-
дівського р-ну
Закарпатський
обласний суд
26.XII.1950 р.,
25 років
позбавлення волі
Повернувся
до обов’язків
священнослужи-
теля у травні
1956 р.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
162 Л.І.Капітан
13 Бако Золтан
Міклошович
1911 угорець с. Малі
Селменці
Ужгородського
р-ну
Закарпатський
обласний суд
29.XII.1950 р.,
25 років
позбавлення волі
Звільнений у
червні 1956 р.;
повернувся до
обов’язків свяще-
ннослужителя у
грудні 1956 р.
14 Гомоля Петер
Штефанович
1903 словак с. Сюрте
Ужгородського
р-ну
Закарпатський
обласний суд
24.I.1951 р., 25 років
позбавлення волі
Звільнений у
жовтні 1956 р.;
повернувся до
обов’язків свяще-
ннослужителя у
січні 1957 р.
15 Чаті-Узан Йожеф
Яношевич
1912 угорець м. Мукачеве Закарпатський
обласний суд
18.V.1951 р.,
25 років
позбавлення волі
Повернувся до
обов’язків свяще-
ннослужителя у
жовтні 1956 р.
16 Темпфлі Штефан
Мартонович
1908 угорець смт Солотвине
Тячівського
р-ну
Закарпатський
обласний суд
29.VIII.1951 р.,
25 років
позбавлення волі
Повернувся до
обов’язків свяще-
ннослужителя в
березні 1958 р.
17 Буяло Бернард
Яношевич
1901 словак м. Ужгород Закарпатський
обласний суд
29.V.1952 р.,
10 років
позбавлення волі
Звільнений у
жовтні 1955 р.;
повернувся до
обов’язків свяще-
ннослужителя в
березні 1956 р.
Для зняття або відмови громаді в реєстрації використовувалися надума-
ні підстави. Так, у Рахові римо-католицький молитовний дім разом із ділян-
кою площею 2 га було відібрано й передано окружному відділу культосвітніх
установ тому, що віруючі «перешкоджали рухові лісовозів», а діяльність самого
костелу «заважала» роботі ОкрЛКСМУ, Окріп(б)У16. У селах Бегань та Велика
Батрадь Берегівського, селі Мокрому Тячівського округів молитовні будинки
передали колгоспам для господарських потреб17.
Незважаючи на всі пропагандистсько-репресивні зусилля радянської ад-
міністрації, римо-католицька церква продовжувала зберігати міцні позиції у
Закарпатті. Уповноважений у справах релігійних культів по Закарпатській
області М.Ф.Распутько доповідав своєму керівництву в Києві та Москві про
зменшення кількості віруючих РКЦ і відвідувачів католицьких храмів, однак
це було видаванням бажаного за дійсне. Так, наприклад, у його звіті за 1951 р.
повідомлялося, що в міських католицьких храмах Ужгорода, Мукачевого,
Берегового, Виноградова й Хуста служба Божа правилася тричі на день – з 8-ї
до 9-30, у полудень та з 19-ї до 21-ї год., а у сільській місцевості відправи за-
звичай були менш частими. За твердженням чиновника, відвідуваність куль-
тових споруд неухильно знижувалася й за останні роки скоротилася щонай-
менше вдвічі. Якщо, мовляв, в Ужгородському соборі на вранішніх службах
упродовж 1948–1949 рр. було, як правило, 200–250 віруючих, то 1951 р. нібито
16 Державний архів Закарпатської області (далі – ДАЗО). – Ф.Р-195. – Оп.14. – Спр.494 –
Арк.192–193.
17 Там само. – Спр.334. – Арк.20–22.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) 163
лише 75–120; під час великих свят у тому ж храмі 1948–1949 рр. присутніми
були 300–400 осіб, а 1951 р. – лише 120–150 вірних. На полуденну літургію в
обласному центрі 1948–1949 рр. приходило 400–500 осіб, натомість 1951 р. –
лише 120–200. По неділях за ті ж роки кількість відвідувачів храму скоро-
тилася з-понад 1000 до 600–700 осіб. Відповідно поменшало й людей на ве-
чірній літургії в католицькому соборі Ужгорода: у 1948–1949 рр. – 300–400, у
1951 р. – 150–200 осіб18.
Правдивість цієї статистики підважували навіть свідчення іншої «за-
цікавленої особи». Інспектор союзної РСРК А.В.Румянцев, який відвіду-
вав Закарпаття зі службовою метою, зафіксував у неділю 27 вересня 1953 р.
в Ужгородському римо-католицькому соборі понад 1000 віруючих – храм
був переповнений, люди стояли у проходах і на подвір’ї19. 3 січня 1958 р.
П.Я.Вільховий закинув своєму ужгородському підлеглому «недоведеність» і
«невмотивованість фактичним матеріалом» його тверджень щодо «зниження
відвідуваності віруючими молитовних будинків», оскільки навіть у доповіді
М.Ф.Распутька на республіканській нараді вповноважених РСРК 13–15 квіт-
ня 1957 р. стверджувалося протилежне: «За останні роки кількість віруючих
римсько-католицької й реформатської церков не лише не зменшилася, але
[навпаки] дещо збільшилася»20.
Цікавою виглядає характеристика обласним уповноваженим РСРК соці-
ального зрізу вірних римо-католицької церкви у Закарпатті. На його думку,
серед постійних відвідувачів католицьких храмів області переважали «колиш-
ні купці, куркулі, теперішні домовласники; ця частина ще має запас засо-
бів, та й нині ще примудряються отримувати прибуток, не працюючи»21. Саме
вони, за твердженням М.Ф.Распутька, становили кістяк постійних прихожан.
Долучався до них і чималий гурт так званих «пенсіонерів»:
«Це вагома група серед віруючих католиків, які ще за буржуазних
урядів за свою бездоганну службу були переведені на пенсії. Дея-
кій частині з них і тепер, за радянської влади, удалося оформити
свої права пенсіонерів, отримуючи пенсії й маючи накопичення
від колишньої служби (серед них багато домовласників), які при-
лаштувалися на роботу сторожами, швейцарами й т.п., а іноді й
узагалі не працюють, просиджуючи цілими днями в костелах»22.
Утім, до згаданих категорій постійних відвідувачів римо-католицьких хра-
мів – представників колишніх «експлуататорських верств» – постійно домішу-
валися, виразно «псуючи» цю примітивно-«класову» картину, інші категорії
віруючих, у тому числі представники «трудової інтелігенції», службовці радян-
ських установ, учні молодших, середніх і старших класів шкіл, масово кол-
госпне селянство регіону переважно угорської, а також словацької, німецької
й української національностей.
18 ЦДАВО України. – Ф.4648. – Оп.4. – Спр.83. – Арк.183.
19 Там само. – Спр.124. – Арк.51.
20 Там само. – Спр.208. – Арк.16.
21 Там само. – Арк.183–184.
22 Там само. – Арк.184.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
164 Л.І.Капітан
Попри формально-декларативне відокремлення церкви від держави, апа-
рат Ради у справах релігійних культів активно втручався у внутрішнє кон-
фесійне життя закарпатських парафій РКЦ. Наприклад, у зауваженнях
П.Я.Вільхового щодо звіту М.Ф.Распутька за перший квартал 1949 р. вислов-
лювалася недвозначна директива впливати на процес виборів до костельної
ради таким чином, щоби до неї були потрапили такі особи, які б «тримали у
своїх руках ксьондза», обернувши його відповідно на «ремісника, який обслу-
говує», своє (і влади) «слухняне знаряддя» тощо23.
«Творчо засвоївши» ці вказівки, М.Ф.Распутько, своєю чергою, на початку
1951 р. доповідав Києву власну програму дій щодо правління ужгородської й
мукачівської спільнот РКЦ, до яких входили авторитетні представники місце-
вої інтелігенції. Їх присутність у керівництві, наголошував чиновник, сприяла
«активізації діяльності окремих релігійних католицьких громад»24. На таких
людей, на його думку, слід було впливати через їхні «трудові колективи», поси-
ливши «виховну роботу» з церковними активістами й примусивши їх дистанці-
юватися від активної ролі в релігійних громадах:
«До складу правління ужгородської релігійної громади входять:
Бартфай С.А. – артист облфілармонії, Дравецький С.Й. – бухгал-
тер, Товт І.П. – адвокат, Минчик С.Й. – інженер, Пудич Ю.А. – го-
ловний бухгалтер. У мукачівській релігійній громаді католиків
до складу виконавчого органу входять: доктор Берци К.Й., який
є науковим співробітником інституту Охматдиту, Ковач Ф.Й. –
інженер і Ницький В.Й., який працює касиром держустанови.
Необхідно, щоби колективи, де вони працюють, посилили б (че-
рез профспілку) виховну роботу й добилися відходу їх від актив-
ної релігійної діяльності, і це допомагатиме послабленню впли-
ву римсько-католицької церкви на віруючих»25.
Немає жодного сумніву, що за умов радянського режиму «виховний вплив»
так званих «трудових колективів» був не лише брутальним втручанням в осо-
бисте духовне життя віруючої людини, а й, як правило, зводився до жорстко-
го адміністрування, звільнення з керівної посади, а то й узагалі з роботи.
Характерно, що під час чергової розмови з М.Ф.Распутьком 4 квітня 1952 р.
керівник ужгородської громади РКЦ Ш.Бартфай звернувся до чиновника з ви-
могою звільнити його з посади голови церковної ради. Він аргументував це
(звісно, у завуальованій формі) застосуванням щодо нього особисто «заборони
на професію», тиском родинного оточення, спричиненим, своєю чергою, «гро-
мадською думкою» творчого й навчального колективів, в яких перебували його
доньки. Крім того, статус його дітей також опинився під загрозою внаслідок
оцінки батька як релігійного активіста26.
Отже, дистанціювання від релігійної активності було неусвідомленим кро-
ком, здійсненим не на засадах вільного вибору, а під загрозою втрати роботи,
23 ЦДАВО України. – Ф.4648. – Оп. 4. – Спр.56. – Арк.171.
24 Там само. – Спр.81. – Арк.123.
25 Там само. – Арк.124.
26 Там само. – Спр.105. – Арк.90.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) 165
керівної посади, унаслідок тиску «громадської думки», родинного оточення –
у разі, якщо інші члени родини були ангажованими до «нового радянського
життя» (вступили в партію, комсомол, громадські активісти тощо). У випадку
Штефана Бартфая «додатковим аргументом» був також арешт і засудження у
1949 р. до 25-річного позбавлення волі його рідного брата Калмана – римо-ка-
толицького священнослужителя з м. Виноградова.
Нова влада будь-що прагнула усунути другого з черги (після Ф.Пастора)
нелояльного до неї адміністратора РКЦ у Закарпатті (з невизнаними права-
ми вікарного) – Б.Буяла. Після арешту в березні 1952 р. йому звично інкри-
мінувалася «антирадянська діяльність», «розпалювання ворожнечі» й «про-
вокативна діяльність» серед духівництва та віруючих тощо. Закрите судове
засідання Закарпатського обласного суду в Ужгороді 29 травня 1952 р., за під-
сумками якого колишній адміністратор РКЦ отримав 10 років позбавлення
волі, викликало помітне збурення місцевого угорського населення. За інфор-
мацією М.Ф.Распутька, у день суду, біля будівлі, де мало відбутися засідання,
«зібрався великий натовп католиків або, вірніше, тих, хто підтримував ворога
радянської влади Буяла, і в момент виведення його із зали суду вони вітали
його, а він навзаєм їм відповідав»27.
З арештом і засудженням Б.Буяла посада адміністратора РКЦ у Закарпатті
залишилася вакантною. Однак ненадовго. Уже 5 квітня 1952 р. ужгородського
вповноваженого РСРК у черговий раз відвідав голова ради римо-католицької
громади обласного центру Ш.Бартфай, котрий прийшов не сам, а у супрово-
ді парафіяльного священика с. Вишній Коропець Є.Сегеді. На зустрічі йшло-
ся про гіпотетичне перебирання останнім обов’язків адміністратора (вікарно-
го) РКЦ у Закарпатті. Є.Сегеді пред’явив чиновнику датований 22 березня
1949 р. лист-уповноваження Б.Буяла (звичайно, угорською мовою), в якому го-
ворилося: «Призначаю вашу превелебність своїм правонаступником у канце-
лярії вікарія. Усю владу, отриману від Франца Пастора, передаю. Цим правом
управління маєте право користуватися з моменту, коли я з будь-якої причини
не зможу виконувати прав вікарія»28. Цілком очевидно, що це уповноваження
було написане за умов жорсткого репресивного тиску влади на римо-католиць-
ких священнослужителів Закарпаття, коли другий із черги адміністратор цієї
конфесії з дня на день чекав арешту, і впродовж трьох років трималося у суво-
рій таємниці.
Оприлюднення цього документа стало неприємною несподіванкою для
апарату РСРК. Адже М.Ф.Распутько сподівався (під час паузи після арешту
Б.Буяла, коли ніхто не зголошувався до влади як його наступник), що оскільки
центр римо-католицької церкви області функціонує без жодних, на його дум-
ку, юридичних підстав, варто було б узагалі ліквідувати посаду адміністра-
тора РКЦ. Тим більше апріорі неприйнятною для влади була особа Є.Сегеді,
котрий мав почесне церковне звання від Папи Римського, а, крім того, був
27 Там само. – Спр.97. – Арк.158; Довганич О., Хланта О. У жорнах сталінських реп ресій… –
С.63.
28 ЦДАВО України. – Ф.4648. – Оп.4. – Спр.105. – Арк.91–92.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
166 Л.І.Капітан
«вихідцем з родини закарпатського українця»29. Щоб виграти час та отримати
інструкції від керівництва, уповноважений РСРК переніс подальшу розмову
на понеділок, 7 квітня 1952 р.
У призначений день відбулася повторна розмова з Є.Сегеді, цього разу сам
на сам (священнослужитель непогано володів українською й майже опанував
російську мову). Бесіда розпочалася із його запевнень у лояльності до влади:
«Даремно Ви боїтесь допускати мене в управління римо-католи-
цької церкви, я буду чесно виконувати обов’язки, буду чесним
громадянином нашої Батьківщини, я вже з 1950 р. відзначаю
день народження Сталіна й Леніна, у ці дні я правлю у костелі
подячну службу й виголошую проповіді перед віруючими на
честь Леніна і Сталіна. Щоби бути хорошим громадянином, уже
вивчив російську мову, можу скласти щонайменше на “чотири”,
з цією метою я щоранку слухаю останні вісті по радіо»30.
Проте «зацікавлені органи», поінформовані М.Ф.Распутьком, порадили
не визнавати Є.Сегеді за вікарного й не повертати йому «заповіт» Б.Буяла31.
Тогочасну позицію Ради у справах релігійних культів недвозначно висловив
П.Я.Вільховий у листі до свого ужгородського підлеглого від 26 квітня 1952 р.:
«Ураховуючи особливості римо-католицької церкви у Закарпатській області,
уважаю, що посада адміністратора цієї церкви у даний час недоцільна, про що
й сповіщаю свою думку»32.
Однак невдовзі ставлення влади до проблеми потрібності/непотрібності по-
сади адміністратора РКЦ у Закарпатті кардинально змінилося. Очевидно, ви-
рішальне значення мав перебіг Загорської церковної конференції 9–12 трав-
ня 1952 р. і, зокрема, участь у ній не лише делегатів реформатської церкви
Закарпаття, а й представників римо-католицьких церков Латвії та Литви,
які, таким чином, долучалися до офіційного радянського руху «прихильників
миру»33. У сподіванні на призначення лояльного до режиму очільника римо-
католиків краю (й вочевидь підтримки ним владного задуму унезалежнення
католицької церкви у СРСР від Апостольської столиці) союзна Рада у спра-
вах релігійних культів санкціонувала Києву та Ужгороду заміщення вакант-
ної посади адміністратора РКЦ у Закарпатті.
На початку серпня 1952 р. М.Ф.Распутька відвідав мукачівський свя-
щеннослужитель РКЦ М.Кізман у супроводі свого колеги Я.Месароша – на
той час священика католицької громади села Бородівки Мукачівського окру-
гу. Метою візиту духовних осіб було з’ясування ставлення РСРК до можливо-
го обіймання Я.Месарошем вакантної (після арешту й засудження Б.Буяла)
29 ЦДАВО України. – Ф.4648. – Оп.4. – Спр.83. – Арк.164.
30 Там само. – Спр.105. – Арк.93.
31 Там само. – Арк.95.
32 Там само. – Арк.96.
33 Письма патриарха Алексия I в Совет по делам Русской православной церкви при Совете
народных комиссаров – Совете министров СССР: 1945–1970 гг.: В 2 т. – Т.1: Письма патриарха
Алексия I в Совет по делам Русской православной церкви при Совете народных комиссаров –
Совете министров СССР: 1945–1953 гг. – Москва, 2009. – С.640–641.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
Антирелігійний курс влади щодо римо-католицької церкви у Закарпатті (1945–1955 рр.) 167
посади священнослужителя ужгородської громади РКЦ. Чиновник не бачив
перешкод (за умови, «якщо віруючі не заперечують») для вирішення цього пи-
тання. Крім того, М.Кізман, висловлюючи думку лояльної до влади більшос-
ті священнослужителів РКЦ краю, запевнив уповноваженого РСРК, що «біль-
шість духівництва не заперечує» проти такої кадрово-ієрархічної ротації34.
19 вересня 1952 р. М.Ф.Распутько зареєстрував Я.Месароша священнослу-
жителем римо-католицької громади обласного центру. У листі від 23 вересня
своєму київському керівництву, повідомивши про цю подію, він наголошував
на своїх наступних кроках щодо керівництва цієї конфесії у краї: «У подальшо-
му мається на увазі зареєструвати гр[омадяни]на Міссарош адміністратором
римо-католицької церкви, що діє у Закарпатській області; проти цього “сусіди”
не заперечують»35. Мовою радянської номенклатури «сусідами» зазвичай іме-
нували органи держбезпеки – у даному випадку йшлося про обласне управ-
ління МДБ.
Удруге поспіль інформуючи 10 жовтня 1952 р. П.Я.Вільхового про реєстра-
цію 19 вересня того ж року Я.Месароша «служителем культу римо-католиць-
кої громади м. Ужгорода», М.Ф.Распутько подавав стислу характеристику цієї
духовної особи й повідомляв про попереднє схвалення обласним керівництвом
цієї кандидатури на посаду очільника РКЦ у Закарпатті36.
15 жовтня 1952 р., відповідаючи на запит свого ужгородського підлеглого
й, безперечно, із санкції керівництва союзної РСРК, П.Я.Вільховий лаконічно
повідомив: «Стосовно адміністратора римсько-католицької церкви, тобто щоби
ксьондз Міссарош був зареєстрований у цій посаді, у нас заперечень немає»37.
Варто зауважити, що характеристика М.Ф.Распутьком нового керівника
РКЦ у Закарпатті залишилася незмінною й через рік після владного затвер-
дження Я.Месароша на цій посаді. Так, у документі від 13 листопада 1953 р.
ужгородський уповноважений РСРК стверджував, що адміністратор римо-ка-
толицької церкви Закарпатської області «до заходів радянської влади ставить-
ся лояльно, прибічник непідпорядкування Ватикану й папі»38.
Однак подібне твердження обласного чиновника та загальна оцінка ним
становища й настроїв у середовищі кліру РКЦ Закарпатської області потребу-
ють верифікації. Серйозною вадою М.Ф.Распутька був не лише брак загаль-
ної культури і відповідної професійної підготовки39, а й неприпустиме (в умо-
вах Закарпаття) незнання ним угорської мови, що перманентно заважало у
спілкуванні з духівництвом і релігійними спільнотами, не дозволяло адек-
ватно сприймати процеси, котрі відбувалися у середовищі закарпатських ре-
форматів та римо-католиків – в основному угорців. Відтак зовнішня лояль-
ність частини римо-католицького кліру регіону до радянської адміністрації,
як правило, сприймалася ужгородським уповноваженим РСРК за «чисту мо-
нету». Так само неадекватно оцінювалася ним і наявність серед закарпатських
34 ЦДАВО України. – Ф.4648. – Оп.4. – Спр.97. – Арк.171–172.
35 Там само. – Спр.105. – Арк.109.
36 Там само. – Спр.97. – Арк.172.
37 Там само. – Арк.185.
38 Там само. – Спр.121. – Арк.199.
39 Там само. – Спр.271. – Арк.25.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
168 Л.І.Капітан
римо-католицьких священнослужителів невпливової «автокефальної течії»,
нечисленні прибічники якої обрали для себе саме таку стратегію виживання
власної конфесії за умов тоталітарного радянського режиму. Утім, щирість по-
дібних декларацій частини духівництва РКЦ у Закарпатті було піддано сер-
йозним випробуванням уже невдовзі після смерті радянського диктатора й,
зрештою, не витримала перевірки часом.
Таким чином, уже з кінця 1940-х рр. у СРСР почалася чергова хвиля
анти церковної істерії, котра зводилася, як правило, до закриття монастирів,
храмів, нищення ікон, книг, масованого економічного, політичного й мораль-
ного тиску на духівництво та віруючих. Приєднавши в 1945 р. до складу СРСР
територію Закарпаття, радянське керівництво розпочало наступ на діяльність
конфесій, що функціонували у краї, у тому числі й РКЦ. Упродовж 1950-х рр.
власті УРСР, апарат уповноваженого Ради у справах релігійних культів на-
магалися вносити розкол у католицьке середовище, розпалювати ворожнечу
між парафіянами та їхніми душпастирями, заохочувати «розвиток неприяз-
них стосунків між католицьким духівництвом в УРСР і Ватиканом», без на-
дії на особливий успіх, але підшуковувати окремих священнослужителів чи
навіть угруповання серед кліру РКЦ у республіці, які б сприяли створенню
маніпульованої владою «автокефальної римо-католицької церкви». Певні спо-
дівання щодо цього покладалися на специфічне середовище католицьких свя-
щеників Закарпаття, хоча, як показав час, марні. Незважаючи на виникнення
серед місцевих римо-католицьких священнослужителів невпливової та нечис-
ленної «автокефальної течії», вона була лише частиною стратегії виживання
цієї конфесії за умов тоталітарного радянського режиму.
The purpose of this article is deep objective analysis the reasons, character and results
internal transformations Roman Catholic Church in Zakarpattia through prism
anti-religious policy of the leadership of USSR in the first ten-year after joining of
this region a part of Soviet Ukraine.
Keywords: Zakarpattia, Roman Catholic Church, party and government policy.
|