Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування
Запропонована читачам «Українського історичного журналу» стаття – останнє дослідження відомого науковця, доктора історичних наук, визнаного фахівця з аграрної історії України ХІХ – початку ХХ ст. Віктора Миколайовича Шевченка, який передчасно пішов з життя у червні цього року. Із сучасних методолог...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107179 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування / В.М. Шевченко // Український історичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 117-123. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-107179 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Шевченко, В.М. 2016-10-14T15:05:52Z 2016-10-14T15:05:52Z 2013 Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування / В.М. Шевченко // Український історичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 117-123. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107179 94 (477) «18» : 332.2 Запропонована читачам «Українського історичного журналу» стаття – останнє дослідження відомого науковця, доктора історичних наук, визнаного фахівця з аграрної історії України ХІХ – початку ХХ ст. Віктора Миколайовича Шевченка, який передчасно пішов з життя у червні цього року. Із сучасних методологічних позицій аналізуються причини, характер та наслідки реформ 1860–1890-х рр. у Російській імперії, дається критична оцінка висвітлення їх у радянській історіографії, зроблено спробу новітнього трактування тогочасних перетворень. The presented article is the last research of famous scientific, doctor of history, eminent specialist of agricultural history of Ukraine of 19 – early 20th centuries, Victor Mykolaiovych Shevchenko, with was untimely dead this June. The scientific from the modern methodological positions analyzes the reasons, character and causes of 1860–1890s reforms in Russian Empire, gives cutoff score of its lightening in the soviet historiography, and also gives a try to interpretate in the modern way that time transformations. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування Reforms of 1860–1890s in Russian Empire: Modern Interpretation Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування |
| spellingShingle |
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування Шевченко, В.М. Історичні студії |
| title_short |
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування |
| title_full |
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування |
| title_fullStr |
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування |
| title_full_unstemmed |
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування |
| title_sort |
реформи 1860–1890-х рр. у російській імперії: сучасне трактування |
| author |
Шевченко, В.М. |
| author_facet |
Шевченко, В.М. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Reforms of 1860–1890s in Russian Empire: Modern Interpretation |
| description |
Запропонована читачам «Українського історичного журналу» стаття – останнє дослідження відомого науковця, доктора історичних наук, визнаного фахівця з аграрної історії України ХІХ – початку ХХ ст. Віктора Миколайовича
Шевченка, який передчасно пішов з життя у червні цього року. Із сучасних методологічних позицій аналізуються причини, характер та наслідки реформ 1860–1890-х рр. у Російській імперії, дається критична оцінка висвітлення їх у
радянській історіографії, зроблено спробу новітнього трактування тогочасних перетворень.
The presented article is the last research of famous scientific, doctor of history,
eminent specialist of agricultural history of Ukraine of 19 – early 20th centuries,
Victor Mykolaiovych Shevchenko, with was untimely dead this June. The scientific
from the modern methodological positions analyzes the reasons, character and causes
of 1860–1890s reforms in Russian Empire, gives cutoff score of its lightening in the
soviet historiography, and also gives a try to interpretate in the modern way that time
transformations.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107179 |
| citation_txt |
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування / В.М. Шевченко // Український історичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 117-123. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ševčenkovm reformi18601890hrrurosíisʹkíiímperíísučasnetraktuvannâ AT ševčenkovm reformsof18601890sinrussianempiremoderninterpretation |
| first_indexed |
2025-11-24T20:13:40Z |
| last_indexed |
2025-11-24T20:13:40Z |
| _version_ |
1850495046460112896 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №5
Сьогодні пострадянське суспільство переживає непростий період своєї
трансформації в якісно новий стан. Не виняток і сфера історичних знань.
Глобальні політичні перетворення, зміна соціальних пріоритетів та методоло-
гічних підходів до вивчення власної історії відкрили більш широкі можливос-
ті для правильного розуміння, осмислення й переосмислення як історичного
процесу у цілому, так і окремих його етапів, періодів, подій, фактів. Як наслі-
док, дослідники констатують сьогодні неухильне підвищення інтересу як із
боку науковців, так і широкої громадськості до поступу історичного минулого
загалом і до завершального етапу існування Російської імперії (ХІХ – початок
ХХ ст.), який безпосередньо передував початку Української національної ре-
волюції 1917–1921 рр. Нині, на думку О.Реєнта, ми змушені констатувати ряд
прогалин у висвітленні історії: «У радянські часи вона підганялася під жорсто-
кі шаблони “базису – надбудови”, ідеологічно консервувалася в дихотомії “ре-
акційне – прогресивне” і “мертвою хваткою” увінчувала становий хребет подій,
на якому довільно (та, як правило, спотворено) випиналися одні явища й від-
верто замовчувалися інші»1.
Без сумніву, сказане вище повністю стосується перетворень, які почалися
в Російській імперії понад 150 років тому і тривали до кінця ХІХ ст. В історії
вони відомі як реформи двох імператорів – Олександра ІІ та Олександра ІІІ.
На жаль, у пострадянський період висвітлення реформ 1860–1890-х рр. харак-
теризується лише епізодичним характером. Певним винятком є хіба що пере-
творення 1861 р.2 Решта (та й то далеко не всі) розглядаються переважно на
1 Реєнт О.П. Україна ХІХ–ХХ ст.: Роздуми та студії історика. – Корсунь-Шевченківський,
2009. – С.10.
2 Смолій В.А. Велика реформа 1861 р.: сучасне бачення // Проблеми історії України ХІХ – по-
чатку ХХ ст. – К., 2011. – Вип.ХVIII. – С.4–6; Реєнт О.П. До проблеми скасування кріпосного права
1861 р. // Український історичний журнал. – 2011 – №1. – С.34–51; Його ж. Велика реформа 1861 р.:
погляд із ХХІ ст. // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип.XVIII. – С.7–24; Шевченко В.М.
Скасування кріпосного права у 1861 році: спроба нетрадиційного аналізу. – К., 2008. – 96 с. та ін.
УДК 94 (477) «18» : 332.2
В.м.ШеВченко
РЕФОРМИ 1860–1890-х рр.
У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ: СУЧАСНЕ ТРАКТУВАННЯ
***
Запропонована читачам «Українського історичного журналу» стаття – остан-
нє дослідження відомого науковця, доктора історичних наук, визнаного фахів-
ця з аграрної історії України ХІХ – початку ХХ ст. Віктора Миколайовича
Шевченка, який передчасно пішов з життя у червні цього року. Із сучасних ме-
тодологічних позицій аналізуються причини, характер та наслідки реформ
1860–1890-х рр. у Російській імперії, дається критична оцінка висвітлення їх у
радянській історіографії, зроблено спробу новітнього трактування тогочасних
перетворень.
Ключові слова: Російська імперія, реформи, радянська історіографія.
***
Український історичний журнал. – 2013. – №5
118 В.М.Шевченко
рівні окремих дисертаційних досліджень3. Як наслідок, сьогодні ми не маємо
комплексної фундаментальної студії, у котрій із позиції сучасної історичної
науки давалася б відповідна оцінка змісту реформ, їх характеру та наслідків.
Ті ж думки, що продовжують зустрічатися у пострадянській історіографії, час-
то якщо не копіюють, то принаймні є дуже близькими до тих, котрі побутували
за радянської доби. Спробуємо довести правомірність такого нашого висновку
на відповідних конкретних прикладах.
Цілком у дусі панівної тоді марксистсько-ленінської методології автори
історичних досліджень, спираючись на висновки лідера російських марксис-
тів В.Леніна, відповідні основоположні документи КПРС і радянської держа-
ви, поділяли реформи 1860–1890-х рр. на дві умовні підгрупи. Першу стано-
вили так звані буржуазні, а отже, прогресивні перетворення 1860–1870-х рр.,
здійснювані імператором Олександром ІІ. До них належали антикріпосниць-
ка (1861 р.), удільних (1863 р.) та державних (1866 р.) селян, судова й земська
(1864 р.), міська (1870 р.), військова (1874 р.), ряд інших. Усі вони оцінюва-
лися радянською історіографією як позитивні, оскільки сприяли демократич-
ним перетворенням у соціально-економічному та духовному житті імперії.
Водночас вони характеризувалися як «непослідовні, обмежені й половинчас-
ті», а отже такі, що «не досягли головної мети, поставленої царським урядом, –
придушення революційного й опозиційного руху у країні»4. Такі загальні ви-
сновки були ні чим іншим, як черговою спробою підлаштувати об’єктивний хід
історії під марксистську теорію класової боротьби як рушійної сили прогресив-
ного суспільного розвитку.
Такими ж далекими від об’єктивності бачаться сьогодні й радянські оцін-
ки реформ 1880–1890-х рр., здійснені в епоху імператора Олександра ІІІ. У ра-
дянській історичній літературі вони представлені як відверто «реакційні», що
спрямовувалися «на придушення революційного руху, зміцнення самодер-
жавства й позицій дворянства»5. До так званих «контрреформ» було віднесено
ухвалення «Положення про заходи до охорони державного порядку і громад-
ського спокою» (1881 р.), про початкову та середню школу (1882 р.), скасуван-
ня університетської автономії (1884 р.), зміни до судової реформи (1887 р.),
про земських начальників (1889 р.), земства (1890 р.), Городове положення
(1892 р.) та ін. На думку радянських істориків, вони мали «реакційний ха-
рактер», оскільки здійснювалися «шляхом перегляду буржуазних реформ 60–
70-х рр. ХІХ ст. та ліквідації ряду буржуазних перетворень»6.
Із методологічного погляду це також мало бути ні чим іншим, як утверд-
женням марксистсько-ленінських стереотипів. Свого часу в пострадянській
3 Бойко В.М. Реформи державних селян другої половини ХІХ ст. у Лівобережній Україні:
Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Донецьк, 2001. – 18 с.; Ващенко А.В. Інститут земських началь-
ників Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Х., 2002. –
18 с.; Шара Л.М. Становлення органів самоврядування у містах і селах Чернігівської губернії в
останню третину ХІХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Х., 2002. – 15 с.; Нікітін Ю.О. Зміни
в становищі сільського й міського населення Київської та Чернігівської губерній після сільської
і міської реформ 60–70-х рр. ХІХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 2004. – 18 с.
4 Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. – Т.3. – К., 1978. – С.288.
5 Радянська енциклопедія історії України. – Т.2. – К., 1970. – С.267.
6 Там само.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування 119
історіографії вже згадувалися спроби В.Леніна політизувати закономірний
процес еволюції суспільного розвитку7. Усе це повністю стосується й періоду
реформ 1860–1890-х рр. Визначаючи напрям розвитку суспільства після ска-
сування кріпосного права, вождь російських більшовиків писав: «1861 рік по-
родив 1905. Кріпосницький характер першої “великої” буржуазної реформи
утруднив розвиток, прирік селян на тисячі гірших і тяжких мук, але не змінив
напрям розвитку, не відвернув буржуазної революції 1905 р.»8.
Такий ленінський висновок фактично став дороговказом до наступного ви-
вчення реформ 1860–1890-х рр., які оцінювалися винятково з позиції спри-
яння або несприяння процесу «визрівання» майбутньої соціальної революції.
Звідси і їх поділ на «прогресивні» та «антидемократичні», або «контрреформи».
При цьому фактично на узбіччі ленінської концепції пореформеного розвит-
ку залишалася головна мета тогочасних перетворень, а саме формування та
зміцнення «буржуазної монархії». Характеризуючи реформу 1861 р. як «крі-
посницьку», В.Ленін водночас визнавав її особливий зміст. «Це був крок, – пи-
сав він, – на шляху до перетворення Росії на буржуазну монархію»9. Проте
згадувалося це лише побіжно й відступало на другий план порівняно з полі-
тичним переконанням марксистів-ленінців у «невідворотності» революції, кот-
ра наближалася.
Так поступово, ще до виникнення радянської держави, формувалася ідео-
логічна доктрина в марксистсько-ленінській методології вивчення історії.
Згодом на її основі буде сформовано принцип свідомо однобічного висвітлення
історичного минулого на догоду певним політичним силам. Він і ляже в осно-
ву марксистсько-ленінської методології радянської доби. Підкреслюючи це, су-
часний український історик С.Кульчицький зазначає: «Керівництво держав-
ної партії ніколи не шкодувало зусиль для опрацювання вигідних йому верств
історичного процесу. Усе робилося для знищення, утаємничення або фальси-
фікації фактів, які суперечили офіційній історії»10. Як можна було переконати-
ся вище, саме таким виявився й підхід до висвітлення реформ 1860–1890-х рр.
у радянській історіографії.
Сьогодні історична наука переживає непростий період методологічного
оновлення. У науковий обіг вводяться замовчувані раніше джерела, значно
розширюється ареал історичного пошуку. Із нових позицій переосмислюють-
ся вже відомі історичні події та факти. Процес цей далеко не однозначний і
складний, який супроводжується не тільки формуванням нового, але й збе-
реженням старого методологічного інструментарію. Прямим наслідком та-
кої методологічної невизначеності частини сучасних дослідників стала «поя-
ва праць, що у крайньому разі човгають рейками, прокладеними ідеологами
партапарату радянської доби»11. Сказане певною мірою стосується й оцінки
7 Реєнт О.П. Велика реформа 1861р. … – С.8; Шевченко В.М. Скасування кріпосного права
у 1861 році… – С.49.
8 Ленін В.І. «Селянська реформа» і пролетарсько-селянська революція // Його ж. Повне зі-
брання творів. – Т.20. – К., 1971. – С.167.
9 Там само.
10 Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). – К., 1996. – С.13–14.
11 Реєнт О.П. Україна ХІХ–ХХ ст.: Роздуми та студії історика. – С.7.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
120 В.М.Шевченко
перетворень другої половини XIX ст. Так, у сучасній російській історіографії
буржуазні реформи 1860–1870-х рр. перетворилися на «ліберальні», а 1880–
1890-х рр., хоча й залишилися «контрреформами», проте значно розширилися
в напрямі їх демократизації12. Проте вже сьогодні стан історичної науки дозво-
ляє дещо по-іншому, ніж за радянської доби, поглянути на причини, характер
і зміст перетворень 1860–1890-х рр. Зокрема, справжня їх мета, починаючи
від скасування кріпацтва, об’єктивно випливала з тієї історичної обстановки,
в якій опинилася Російська імперія на середину ХІХ ст. Адже на той час вона
залишалася єдиною «цивілізованою» європейською країною, в якій продовжу-
вало панувати кріпосне право13. Цьому значною мірою сприяла політика «ми-
колаївського імперіалізму» з його опорою на армію, а відносно сталі позиції
на зовнішньому ринку Росія утримувала за рахунок експлуатації приєднаних
земель (Закавказзя, Середня Азія, Південна Україна), зберігаючи при цьо-
му недоторканим кріпосницький центр. Проте економічне відставання від
провідних країн дедалі зростало. Глибоку кризу, що назрівала, оприявнила
Кримська війна (1853–1856 рр.), під час котрої дефіцит державного бюджету
сягнув астрономічних 800 млн руб. сріблом, експорт хліба впав у 13, а імпорт
машин і механізмів – у 10 разів14. Почалися масові антикріпосницькі висту-
пи всередині країни («київська козаччина», «похід у Таврію по волю» та ін.).
Нарешті, умови Паризького миру (1856 р.) засвідчили серйозне падіння між-
народного авторитету Російської імперії.
Саме обставини, про які йшлося вище, зрештою і спонукали самодер-
жавний уряд удатися до перетворень, відомих сьогодні як реформи 1860–
1890-х рр. Найважливішим їх завданням стало створення відповідних пе-
редумов для зміцнення зовнішніх і внутрішніх позицій російської монархії.
Безперечно, така мета не була однозначною. Вона корегувалася й удоскона-
лювалася в міру вирішення одних проблем та виникнення інших. Проте стра-
тегічна лінія залишалася незмінною впродовж усього пореформеного періоду.
Це дозволяє говорити про перетворення 1860–1890-х рр. як про єдиний перма-
нентний процес.
Як відомо, міжнародні успіхи дореформеної Росії напряму були пов’язані
зі станом її збройних сил. Поразка у Кримській війні наочно продемонструва-
ла, що ґрунтована на кріпосницьких засадах російська армія на той час уже
помітно поступалася передовим європейським військам, що й привело Росію
до втрати ваги в Європі. Відтак найперше, чим зайнявся уряд тоді ще кріпос-
ницької країни, стало відновлення головного козиря у зовнішній політиці –
збройних сил. Усі прекрасно розуміли, у тому числі й імператор, що реорга-
нізовувати армію можна лише створивши сучасну промисловість, засновану
на машинному виробництві та високоефективній праці вільнонайманих ро-
бітників, джерелом котрої було селянство, яке поки що перебувало в юридич-
ній залежності від поміщиків. Тож юридичне звільнення селянина в 1861 р.
12 История России с начала ХVІІІ до конца ХІХ вв. – Москва, 2000. – С.399, 438;
Административные реформы в России: история и современность. – Москва, 2006. – С.219.
13 Пресняков А.Е. Российские самодержцы. – Москва, 1990. – С.291.
14 Литвак Б.Г. Переворот 1861 года в России: почему не реализовалась реформаторская аль-
тернатива. – Москва, 1991. – С.11.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування 121
стало відправною точкою для вирішення назрілих проблем. Реформа 1861 р.
здійснювалася не в інтересах селянства, не в інтересах поміщиків, принесених
урядом у жертву індустріалізації, а в інтересах держави.
Наступні кроки Олександра ІІ також диктувалися перш за все держав-
ними потребами. Так, судова реформа, окрім демократизації судочинства,
мала законодавчо охопити мільйони звільненого від кріпосництва селян-
ства. Реформи удільних та державних селян мали на меті звести до спіль-
ного знаменника весь цей стан у плані його оподаткування. Земська, міська,
фінансова, шкільна, університетська реформи також покликані були сприя-
ти демократизації суспільного життя, зокрема еволюції верстви промисловців,
що зародилася й зміцніла в роки індустріалізації. Успішному ж здійсненню
останньої також сприяли такі заходи уряду, як спрямування основного фінан-
сового потоку на потреби великої промисловості, залучення до її розвитку іно-
земного капіталу та запровадження митних бар’єрів на шляху конкуруючих
закордонних товарів. Усе це здійснилося вже в перші два десятиліття після
початку перетворень, створивши фактично новий район важкої промисловос-
ті на Півдні України та розгалужену мережу залізниць. На цій основі було
переозброєно армію, на той час уже внутрішньо модернізовану. Саме військо-
ва реформа стала на даному етапі однією з ключових. За нею замість системи
рекрутського комплектування було запроваджено загальну військову повин-
ність. Термін служби скоротився з 25 до 7 років на флоті й 6 – у сухопутних
військах. Натомість для осіб із вищою освітою він становив 4 роки. Ці та інші
нововведення повернули російській армії втрачену боєздатність, що наочно
продемонструвала вже перша після невдалої Кримської війни кампанія на
Балканах 1877–1878 рр. Згодом російський уряд, спираючись на економічні та
воєнні успіхи, домігся ревізії умов Паризького миру й повернув втрачені пози-
ції на Чорному морі, Кавказі та в Бессарабії. Відтак перше із поставлених за-
вдань було виконане.
Проте актуальним залишилось інше, а саме збереження та зміцнення іс-
нуючої форми державного управління у вигляді монархії. І небезпека для неї
крилася не у «другій революційній ситуації 1879–1881 рр.», котрої, як і пер-
шої 1859–1861 рр., насправді не існувало. Вона йшла від народженого у ході
реформ стану великих промисловців та банкірів. Рятуючись від власного фі-
аско у зовнішній політиці, уряд Олександра ІІ ледве не проґавив цю небез-
пеку для себе у середині власної країни. Адже міцніюча під протекцією вла-
ди промислова й фінансова буржуазія дедалі активніше маніфестувала своє
прагнення зайняти належне місце в політичному житті. Вимоги все нових і
нових реформ, які полегшували б їй шлях до влади, зрештою почали зачіпа-
ти інтереси самодержавства. Сьогодні важко сказати, чи привели б такі пе-
ретворення до заміни монархії парламентською республікою. Однак край їм
поклало вбивство Олександра ІІ 1 березня 1881 р. членами терористичної ор-
ганізації «Народна воля». Низка урядових заходів проти народників стала за-
кономірною реакцією тепер уже Олександра ІІІ на їх діяльність. Радянська
історіографія зображала це не інакше, як «контрреформи», спрямовані про-
ти «прогресивного руху революційного народництва». Натомість сьогодні вони
Український історичний журнал. – 2013. – №5
122 В.М.Шевченко
трактуються як заходи проти російського варіанту міжнародного тероризму.
Сучасні дослідження, у тому числі й українських авторів15, переконливо свід-
чать, наскільки небезпечними для людства є терористичні практики, одними з
родоначальників котрих саме й були революційні народники 1860–1880-х рр.
Зрештою під тиском урядових заходів останні змушені були відмовитися від
терору, ставши на шлях ліберальних дій.
Згадали ми про це задля того, аби підкреслити, що антитерористичні за-
ходи не були основним напрямом реформ Олександра ІІІ. Їх квінтесенцією
стало продовження справи, розпочатої його батьком – Олександром ІІ. На це
вказують, зокрема, такі заходи нового імператора, як поступове переведен-
ня всіх колишніх поміщицьких селян на обов’язковий викуп, помітне скоро-
чення викупних платежів, заснування Селянського (1882 р.) і Дворянського
(1885 р.) земельних банків та ряд інших. Як прогресивні, із погляду збережен-
ня монархії, але тепер уже буржуазної, слід розглядати й реформи, спрямова-
ні на зміцнення позицій дворянства – основної соціальної опори російського
самодержавства.
Проблема дворянства періоду правління Олександра ІІІ сьогодні привер-
тає чи не найбільшу увагу дослідників. У радянській історіографії з позицій
панівної тоді марксистсько-ленінської методології досліджень заходи уряду
щодо зміцнення позицій цього стану також розглядалися як «контрреформи»,
котрі нібито вели до знищення «завоювань» 1860–1870-х рр. Сьогодні зрозумі-
ло, що такий погляд не відповідає тогочасній історичній дійсності. Збереження
активної суспільної позиції дворянства, як головної опори самодержавства, у
1880–1890-х рр. перетворилося на важливу проблему державного значення.
Адже ще у часи скасування кріпосного права ця «опора існуючої форми дер-
жавного управління» зазнала непоправних збитків саме від самодержавства.
Так, в угоду індустріалізації, що починалася, ще 1859 р. було закрито всі дер-
жавні кредитні установи, які до цього стабільно надавали дворянам вигідні
кредити під заставу нерухомості16. Уже після звільнення селянства майже тре-
тина отриманих поміщиками від держави коштів за селянські наділи пішли
на сплату попередніх боргів, що позбавило більшість дворян фінансової мож-
ливості перевести власні господарства на засади ринкової економіки. А масо-
вий відхід селян на фабрики й заводи остаточно підірвав продуктивні сили по-
міщицьких господарств. Усе це стало причиною глибокої аграрної кризи, що
в перші пореформені десятиліття охопила дворянські господарства, і яка була
породжена фактично курсом антидворянського уряду Олександра ІІ. Відтак
заходи Олександра ІІІ щодо зміцнення позицій дворянства в економічному
та громадському житті суспільства впродовж 1880–1890-х рр. стали законо-
мірною спробою допомогти представникам цього стану відновити втрачені в
попередні роки позиції, особливо в умовах збереження монархії. Адже саме
на той час дворянська організація хоча й продовжувала існувати, проте сут-
тєво ослабла й ніби загубилася серед нового оточення. Радянський дослідник
15 Волковинський В., Ніконова І. Революційний тероризм у Російській імперії і Україна (дру-
га половина ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 2006. – 416 с.
16 Зак А.Н. Крестьянский поземельный банк: 1883–1910. – Москва, 1911. – С.2.
Український історичний журнал. – 2013. – №5
Реформи 1860–1890-х рр. у Російській імперії: сучасне трактування 123
Ю.Соловйов наводив цитату з газети «Московские ведомости», редактором якої
був М.Катков, котрий із цього приводу писав: «Дворянство ніби не відчуває
ґрунту, ніби не знаходить собі місця серед нових формацій, ніби не бачить, на-
віщо воно ще існує й для чого воно ще може слугувати»17. Запровадження інсти-
туту земських начальників та земська реформа дозволили підняти роль дво-
рянства у громадсько-політичному житті. Було також створено належні умови
для його економічного піднесення. Це особливо важливо відзначити, оскільки
в радянський час економіка дворянського стану, тісно пов’язана із землею, че-
рез скорочення площ зображалась як така, що «хронічно занепадає».
Сучасний американський дослідник С.Беккер дотримується іншої дум-
ки. Звільнення селян, зазначає він, «створило вільний ринок сільськогоспо-
дарської землі, завдяки чому дворяни отримали можливість перетворити свої
земельні володіння на інші, потенційно більш прибуткові форми капіталу,
попутно відмовляючись від ролі землевласника на користь інших, більш при-
ємних і близьких їм форм діяльності»18.
Про перехід значної частини поміщиків до торгово-підприємницької сфери
згадується також у працях українських авторів Н.Темірової19, Т.Лазанської20
та ін. Усе це зміцнювало економічні позиції дворянства в оновленому суспіль-
стві. Відтак воно знову перетворилося на вагомий аргумент у руках збереже-
ного самодержавства проти амбіційних прагнень представників промислового
та фінансового капіталу закріпитись у владних структурах Російської імперії.
Підбиваючи підсумки, відзначимо, що опинившись у середині ХІХ ст. на
межі економічного та політичного банкрутства, Російська імперія у ході ре-
форм 1860–1890-х рр. відновила свої позиції в Європі. Водночас перебудова ро-
сійської монархії на буржуазну неабияк зміцнила позиції самодержавства, що
дозволило йому успішно подолати лихоліття революції 1905–1907 рр.
17 Соловьёв Ю.Б. Самодержавие и дворянство в конце ХIХ в. – Ленинград, 1973. – С.166.
18 Беккер С. Миф о русском дворянстве: Дворянство и привилегии последнего периода импе-
раторской России / Пер. с англ. Б.Пинскера. – Москва, 2004. – С.50.
19 Темірова Н.Р. Поміщики України у 1861–1917 рр.: соціально-економічна революція. –
Донецьк, 2003. – С.109.
20 Лазанська Т.І. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової ста-
тистики ХІХ ст.). – К., 1999. – С.246.
The presented article is the last research of famous scientific, doctor of history,
eminent specialist of agricultural history of Ukraine of 19 – early 20th centuries,
Victor Mykolaiovych Shevchenko, with was untimely dead this June. The scientific
from the modern methodological positions analyzes the reasons, character and causes
of 1860–1890s reforms in Russian Empire, gives cutoff score of its lightening in the
soviet historiography, and also gives a try to interpretate in the modern way that time
transformations.
Keywords: Russian Empire, reforms, soviet historiography.
|