Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви
Аналізується заповіт князя Іллі Острозького, «велика молитва» людини на порозі переходу в інший світ. Робиться спроба прояснити картину релігійності ранньомодерного соціуму на прикладі одного з представників верхнього щабля соціальної піраміди. Не відрізняючись за життя проявами якоїсь особливої...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107233 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви / В.І. Ульяновський // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 72-91. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-107233 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ульяновський, В.І. 2016-10-16T11:33:04Z 2016-10-16T11:33:04Z 2013 Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви / В.І. Ульяновський // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 72-91. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107233 94 (477) «Ілля Острозький» Аналізується заповіт князя Іллі Острозького, «велика молитва» людини на порозі переходу в інший світ. Робиться спроба прояснити картину релігійності ранньомодерного соціуму на прикладі одного з представників верхнього щабля соціальної піраміди. Не відрізняючись за життя проявами якоїсь особливої побожності, перед обличчям близької смерті молодий князь виказав віру в потойбічне життя, спокуту, знання малої й великої есхатології. Сила та «обсяг» його великої передсмертної молитви вказують на розуміння тестатором факту недостатнього прояву релігійності за життя й потребу максимального використання відведеного життєвого часу та коштів задля надолуження згаяного в межах традиційної «території віри». The article analyzes the testament of Prince Illia Ostroz’kyi, the “big prayer” of the human to buy the farm. The author lighting up the religiousness image of early modern society on example of one of the representative of the upper stage of the social pyramid. Before the near death young prince believed in the otherworldly life, expiation, the knowledge of small and big eschatology. The power and “scope” of his big premortal prayer point out the authors understanding to the fact of insufficient religiousness by the life and the traditional “faith territory” needs. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви The Big Death Prayer by Illia Ostroz’kyi: Forms and Demonstrations of Religious and Eschatological Motifs Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви |
| spellingShingle |
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви Ульяновський, В.І. Історичні студії |
| title_short |
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви |
| title_full |
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви |
| title_fullStr |
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви |
| title_full_unstemmed |
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви |
| title_sort |
велика передсмертна молитва князя іллі острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви |
| author |
Ульяновський, В.І. |
| author_facet |
Ульяновський, В.І. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The Big Death Prayer by Illia Ostroz’kyi: Forms and Demonstrations of Religious and Eschatological Motifs |
| description |
Аналізується заповіт князя Іллі Острозького, «велика молитва» людини на порозі
переходу в інший світ. Робиться спроба прояснити картину релігійності
ранньомодерного соціуму на прикладі одного з представників верхнього щабля
соціальної піраміди. Не відрізняючись за життя проявами якоїсь особливої побожності,
перед обличчям близької смерті молодий князь виказав віру в потойбічне
життя, спокуту, знання малої й великої есхатології. Сила та «обсяг» його
великої передсмертної молитви вказують на розуміння тестатором факту
недостатнього прояву релігійності за життя й потребу максимального використання
відведеного життєвого часу та коштів задля надолуження згаяного в межах традиційної «території віри».
The article analyzes the testament of Prince Illia Ostroz’kyi, the “big prayer” of the
human to buy the farm. The author lighting up the religiousness image of early modern
society on example of one of the representative of the upper stage of the social
pyramid. Before the near death young prince believed in the otherworldly life,
expiation, the knowledge of small and big eschatology. The power and “scope” of his
big premortal prayer point out the authors understanding to the fact of insufficient
religiousness by the life and the traditional “faith territory” needs.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107233 |
| citation_txt |
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності та есхатологічні мотиви / В.І. Ульяновський // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 72-91. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ulʹânovsʹkiiví velikaperedsmertnamolitvaknâzâíllíostrozʹkogoformiíproâvirelígíinostítaeshatologíčnímotivi AT ulʹânovsʹkiiví thebigdeathprayerbyilliaostrozkyiformsanddemonstrationsofreligiousandeschatologicalmotifs |
| first_indexed |
2025-11-25T04:20:12Z |
| last_indexed |
2025-11-25T04:20:12Z |
| _version_ |
1850503499272421376 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Серед безперервної ґалереї князів Острозьких Ілля належить ледве чи
не до найменш знаних. Навіть щодо «протопласта» роду – князя Данила з
XIV ст. – відомо (чи, точніше, написано в історіографії) незмірно більше. Між
тим про Іллю збереглося немало писемних документів, у тому числі вида-
них з-під його руки. У чому причина такої «затертості» старшого сина ве-
ликого гетьмана литовського Костянтина Івановича Острозького? Невже він
якийсь «нікчемний» представник роду? Біографія князя, котрий кілька років
посідав уряди брацлавського намісника й вінницького старости, що вима-
гали постійних зусиль для оборони краю від татарських нападів, заперечує
таке твердження1. Натомість вочевидь виступає інший фактор з обличчям
найвідомішого з Острозьких – Василя-Костянтина. Саме він зробив усе для
того, щоб якщо не стерти, то принаймні затерти пам’ять про старшого бра-
та від першої батькової дружини, головного претендента на спадщину ве-
ликого гетьмана литовського, з яким сам Василь та його матір – княгиня
Олександра зі Слуцьких Острозька вели довгі війни й судові процеси впро-
довж цілих дев’яти років. Василь-Костянтин спричинився до того, що навіть
місце поховання Іллі було назавжди «затулене» великим надгробком батька в
Успенському соборі Києво-Печерського монастиря. За Василем-Костянтином
пішли всі біографи дому Острозьких, придворні літописці, письменники й
поети. Ілля залишився лише в маєткових документах, які неможливо було
видалити з родового архіву, оскільки вони конче необхідні для обґрунтуван-
ня прав на володіння.
* Ульяновський Василь Іринархович – доктор історичних наук, професор кафедри давньої та
нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Email: uljanovskij@mail.univ.kiev.ua
1 Детальну біографію князя Іллі Острозького див.: Ульяновський В.І. «Затертий» князь
Острозький: старший син великого гетьмана литовського Ілля Костянтинович // Проблемы сла-
вяноведения. – Брянск, 2012. – Вып.14. – С.32–98.
УДК 94 (477) «Ілля Острозький»
В.і.ульяноВСький *
ВЕЛИКА ПЕРЕДСМЕРТНА МОЛИТВА КНЯЗЯ ІЛЛІ ОСТРОЗЬКОГО:
ФОРМИ І ПРОЯВИ РЕЛІГІЙНОСТІ ТА ЕСХАТОЛОГІЧНІ МОТИВИ
Аналізується заповіт князя Іллі Острозького, «велика молитва» людини на по
розі переходу в інший світ. Робиться спроба прояснити картину релігійності
ранньомодерного соціуму на прикладі одного з представників верхнього щабля
соціальної піраміди. Не відрізняючись за життя проявами якоїсь особливої по
божності, перед обличчям близької смерті молодий князь виказав віру в потой
бічне життя, спокуту, знання малої й великої есхатології. Сила та «обсяг» його
великої передсмертної молитви вказують на розуміння тестатором факту
недостатнього прояву релігійності за життя й потребу максимального вико
ристання відведеного життєвого часу та коштів задля надолуження згаяного в
межах традиційної «території віри».
Ключові слова: заповіт, молитва, спокута, релігійність, князь, рід, Острозькі.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 73
З усього життя й діяльності Іллі Острозького у цій статті ми предметно
звернемося до аналізу останнього акту життєвої драми молодого князя – його
заповіту, де було промовлено «велику молитву» помираючого. Цей факт на-
буває особливої гостроти, якщо врахувати, що наявні документи не фіксують
якихось проявів побожності Іллі до його фатального падіння з коня під час
лицарського турніру на Вавелі у Кракові. Чи може ця позірна антиномія не-
проявленої молитви до трагедії й «великої молитви» у заповіті прояснити
картину релігійності тогочасного соціуму на прикладі одного з представників
«вершинного ряду» соціальної піраміди? На нашу думку, відповідь має бути
однозначно позитивною, оскільки молитва в духівниці вказує на віру в потой-
бічне життя, спокуту, передбачає знання щодо малої й великої есхатології, а
сама її сила та «обсяг» свідчать про розуміння тестатором факту недостатнього
прояву релігійності за життя, потребу максимального використання відведе-
ного життєвого часу та коштів задля надолуження згаяного молитовного часу
й простору в межах традиційної «території віри».
Проте перш, ніж перейти до означеної «великої молитви» Іллі Острозького,
маємо наголосити на кількох моментах сакрального, релігійного й суто цер-
ковного характеру, а також, на перший погляд, далеких від релігії сферах,
які прямо чи опосередковано стосувалися княжича/князя Іллі та ментальних
установок його свідомості, розуміння християнської моралі й поведінкових
жестів.
Насамперед, це закладена в його імені суто церковна традиція ім’я на ре-
чення. Рік народження Іллі (як і сам шлюб його батьків – великого гетьма-
на литовського князя Костянтина Івановича Острозького та княгині Тетяни-
Анни Гольшанської) визначається дослідниками в межах 1507–1510 рр. Проте
принаймні 2 травня 1508 р. Ілля вже мав «певний вік», оскільки батько від
свого, дружини та сина імені здійснив фундуш на церкву Преображення в
Турові, записаний на аркушах Турівської Євангелії ХІ ст.2 Ім’я «Ілля» для
Острозьких не було родовим, тож залишається вважати, що воно було надане
за церковним календарем, а отже, хлопчик народився, або ж був охрещений
(що більш вірогідно, з огляду на датування вкладу 2 травня 1508 р., тобто до
цього числа Ілля вже з’явився на світ) близько 20 липня/2 серпня (каноніч-
но хрещення мало відбутися на сороковий, або після сорокового дня від на-
родження). Отже, від початку батьками закладався певний «релігійний код»
при ім’янареченні своєї дитини. Ілля в перекладі з давньоєврейської означає –
«Мій Бог – Господь». Однойменний пророк був великий борцем проти ідолоша-
нування (Ваала) та захисником ортодоксії, йому традиційно приписують чис-
ленні чудотворіння. Християни, слідом за юдаїзмом, прийняли переказ про
небесне вознесіння пророка Іллі після смерті на вогненній колісниці (2 Цар.
2:11–12). Згідно з Новим Заповітом, Ілля з Мойсеєм з’являлися Христові на
горі Фавор під час преображення й вели з ним бесіду про те, що мало статися
в Єрусалимі (Лк. 9:31). Рішучість, сміливість, різкість у діях і твердість у про-
тистоянні ворогам – усі ці риси, які у житійних текстах та акафістах пророку
2 Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси. –
Т.4. – Вильно, 1876. – С.1; Вестник Западной Европы. – 1868. – №10. – С.19.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
74 В.І.Ульяновський
Іллі з дитинства мав слухати княжич, проявилися і в його характері. Утім, ми
не маємо джерел, котрі засвідчували б особливе ставлення Іллі Острозького до
культу пророка, хоч це (відсутність писемних свідчень) і не виключає такого
ставлення. Пошанування патронального святого свого первістка чітко засвід-
чив його батько: уважається, що на честь сина князь Костянтин побудував у
Дубні церкву Св. Іллі – тезоіменитого покровителя дитини, котрий мав захи-
щати спадкоємця дому Острозьких.
До народження молодшого сина Василя (у другому шлюбі Костянтина
Івановича) Ілля залишався єдиною батьковою надією. Увесь ореол слави вели-
кого гетьмана литовського довгий час «витав» саме над Іллею. Він продовжив
батькову звитягу у виправах проти татар (1530–1538 рр.)3. На чолі найбільшо-
го з-поміж усієї литовсько-руської знаті власного загону (500 вершників) узяв
участь у кампанії 1534–1535 рр. проти Московської держави – і цим також
продовжував батькову звитяжність у битві під Оршею 1514 р.4 У 1536 р. Ілля
у складі посольства Івана Сапеги побував у Москві та ближче познайомив-
ся з цією державою, її столичним містом, де свого часу сидів в ув’язненні ве-
ликий гетьман Костянтин Острозький5. Відчуваючи за собою харизматичну
«батькову тінь», Ілля без жодного сумніву позиціонував себе як впливового й
могутнього маґната. Це цілком адекватно сприймалося сучасниками, про це
писали філософи й поети, це було ознакою доби. Наприклад, Андрій Волян
(1530–1610 рр.) у творі «Про державного мужа і його особисті доброчинності»
(1608 р.) зазначав:
«Аристократам же всюди честь і похвала. Ніхто не перечить,
коли нащадки нобілів купаються у променях тієї слави й по-
шани, яку мали їхні предки. Такому потомству довіряють вести
державні справи, керувати самою державою. І це, звісно, ціл-
ком правильно, коли потомки бережуть колишню славу батьків і
дідів, коли вони такі ж доброчинні, і коли насправді виявляють-
ся вартими своїх мудрих та славних пращурів»6.
Сентимент короля до Іллі Острозького, на бік котрого Сиґізмунд І ставав
у численних судових процесах, був пов’язаний саме зі ще свіжою пам’яттю про
заслуги його батька. Це проявлялось і в нечисленних справах щодо церковних
володінь. Наприклад, коли за скаргою віленського кустоша та плебана князя
Павла «з княжат литовських» (незаконний син короля) стосовно захоплення
Острозьким церковної землі та надання Павлом підтверджувальних листів
королів Казимира й Александра щодо меж церковного маєтку, Сиґізмунд І ви-
ніс рішення на користь позивача (5 січня 1535 р.), він усе ж зажадав, щоб не
3 Żelewski R. Ostrogski Ilia // Polski Słownik Biograficzny. – T.XXIV. – Wrocław, 1979. – S.480–
481; Kempa T. Dzieje rodu Ostrogskich. – Toruń, 2003. – S.56.
4 Acta Tomiciana. – T.16/I. – Wrocław; Kraków; Poznań, 1960. – S.632, 696; Т.16/ІІ. – Wrocław;
Kraków; Poznań, 1961. – S.32, 111.
5 Ворончук І.О. Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 р.). – К.;
Старокостянтинів, 2001. – С.26.
6 Volan A. De principe et propriis, eius virtutibus. – Gdańsk, 1608; Волян А. Пра дзяржаўнага
мужа і яго асабістыя дабрачыннасці // Спадчына. – Минск, 1991. – №3; 1992. – №1.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 75
ображати Іллю, створення двосторонньої комісії задля розгляду справи на міс-
ці й полюбовного розмежування маєтностей7.
У цих судових процесах проти церковнослужителів та церковної влас-
ності Ілля позірно ніби демонстрував свою нехіть до релігії. Подібні оцінки
таких дій маґнатів і шляхти стали нормою у сучасній історіографії. Однак у
цьому криється певна «ментальна пастка». Ідеться про те, що питання землі
та власності розглядалося, як правило, автономно й становило основу основ
життя середньовічного та ранньомодерного суспільства всієї Європи, окрему
безконкурентну матеріальну цінність. Натомість питання віри мали доволі
особистісний характер і зримо проявлялися в наданнях на храми, монастирі,
оздобленні важливих святинь, особливо ж у родових маєтках. Тож усі сутички
й зачіпки з церковними структурами (незалежно від конфесії) не стосувалися
релігії – лише права власності та майна.
Однак серед численних наїздів, вирішення питання власності силою та
через суди у практиці Іллі Острозького можна завважити й нетипові прикла-
ди поведінки суто морального штибу, коли князь не дотримувався власної
вигоди, просто визнаючи справедливими докази протилежної сторони щодо
земельних володінь, притому сторони набагато слабшої та не такої впливової.
Наприклад, 5 березня 1534 р. він без офіційного суду визнав, що Кошелівці
біля Красилова не можуть бути його посілістю, а належать панові Грицькові
Сенютичу, котрий надав відповідні майнові документи, а відтак «справедли-
вість вимагає» визнати власником саме його, «а не нас і не потомків наших»8.
А в березні 1538 р. Острозький просив луцького урядника Дахна Василевича
здійснити справедливе розмежування його Поворського маєтку з маєтністю
Гнівоша Песочинського – Песочином. При цьому Ілля підкреслював: «Мы не
хочем ему шкоды и накладу зычиты, […] што будет справедливого его, нехай
бы то при нем зостало»9. Більше того, стверджуючи 7 травня поділ, Ілля за-
значив, що все, заведене на княжих землях Песочинським, належить йому,
заборонивши своїм людям вступати у ці володіння10. Звісно, «ідилії» у стосун-
ках князя та шляхти різного ґатунку не існувало, християнське сумління й
почуття справедливості у сучасному розумінні на той час не діяли навіть у
церковному середовищі. «Священним» було переважно право власності й на-
магання різними методами примножувати маєтності роду. Тож і Ілля вирішу-
вав маєткові справи також по-різному, а в більшості випадків – традиційно,
тобто силою.
Далеким не лише від християнського розуміння любові до ближнього, але
й родинних стосунків та пам’яті про спільного батька була довготривала су-
перечка Іллі з другою родиною Костянтина Івановича – братом Василем та
мачухою Олександрою зі Слуцьких. За життя батька відносини між синами
7 Литовская метрика (1533–1535): 8-я книга судовых дел. – Вильнюс, 1999. – №367. –
С.173–174.
8 Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В.Стефаника (далі –
ВР ЛННБ). – Ф.91 (Радзимінських). – Спр.181/VI-4. – Ч.5. – Арк.33 (польськомовна копія).
9 Archiwum książąt Lubartowiczów-Sanguszków w Sławucie (далі – AS). – T.IV. – Lwόw, 1890. –
№СVI. – S.132.
10 Ibid. – №СXI. – S.140–141.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
76 В.І.Ульяновський
не характеризувалися видимим напруженням, тим більше, що Костянтин
Іванович сам опікувався молодшими дітьми (Василем та Софією), а Ілля на
той час вів самостійне життя. Усе змінилося по смерті великого гетьмана.
Старший син відразу вступив у непримиренний конфлікт із мачухою. Війна
розпочалася ще над непохованим тілом Костянтина Івановича: у момент слі-
дування жалобного кортежу з прахом великого гетьмана до Києва слуги Іллі
напали на Турів, і, за словами Олександри Слуцької, пограбували маєток, що
був головним осідком княгині з дітьми на вінових землях, та «забрали» весь
архів, у тому числі й текст заповіту Костянтина Острозького:
«Што же дей ты (Ілля – В.У.), поехавшы с телом отца своего […]
до Киева, а оттоль дей еси наславшы слуг своих моцно кгвалтом
сто коней на замок ее Туров, который еси небожчик князь ее
милости у вене записал, и што кольве речи ее милости у скрынех
было заховано, и привильи ей прислухаючии и тестамент,
который теж князь Костентин его милость записуючи ей тот
замок Туровский у вене дал, то дей все казал еси запечатати, и
того дей наместника туровского за сторожу велел еси дати, што
ж дей ее милости з великим обтяженьем от тебя ся деет»11.
Зазначимо, що перелік захопленого майна насторожує: його занадто мало,
щоб уважати, ніби Ілля повністю пограбував мачуху. Нікуди не був вивезений
і архів. Загалом учинок князя можна було виправдати: він наказав опечатати
віднайдені документи, особливо заповіт, боячись його підміни чи переробки.
Як виявиться далі, ці побоювання не були марними (судді згодом визнають,
що заповіт К.І.Острозького «нам здал быти непевен, на котором много было
прыписано и неслушне справовано, и не видело ся нам на тот час дати ему
местьца и веры, и ни во што его есьмо обернули» – тобто, цей документ мав явні
сліди «втручання» Олександри Слуцької). Процес «війни домової» між двома
родинами великого гетьмана литовського детально описано в іншій нашій
статті12, тут лише пунктиром відзначимо певні моменти, важливі для витлу-
мачення розуміння Іллею міри відповідальності перед пам’яттю про батька,
домом Острозьких і родовими традиціями через проблему земельної влас-
ності. Король також зважав на славу покійного гетьмана та його роду, відтак
«пометаючы на цнотоливыи а славныи заслуги небощыка князя Костянтина, а
маючы лютость и ласку нашу над малженкою его и его милости дети», вирішив
замирити ворогуючі гілки дому13. Проте Ілля не бажав поступатися «родовим
пріоритетом» та ділитися ореолом батькової слави ані з мачухою, ані з її ді-
тьми – адже він із самого дитинства звик бути «центровим» у родині, на нього
від початку сипалися всі принади, нагороди й батькова любов (завдяки остан-
ній усі, хто хотів віддячити гетьманові, робили подарунки й маєткові надання
11 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные
Археографическою комиссиею. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1863. – №93. – С.78–79; ВР ЛННБ. –
Ф.91 (Радзимінських). – Спр.181/VI-4. – Ч.3. – Арк.244, 259–259 зв. (посилання на «Литовську
метрику», кн.202, арк.54, 111).
12 Див. прим.1.
13 Литовская метрика: Книга записей 15 (1528–1538). – Вильнюс, 2002. – №102. – С.135–137;
AS. – T.III. – №CDXVІ. – S.385–387.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 77
на користь його тоді ще малолітнього сина). Нова родина батька була для Іллі
цілком чужою й «вторинною» щодо спадщини, традицій роду. Притому мачуха
мала «нечисті наміри», відредагувавши заповіт його батька.
Ворожнеча тривала, була у всіх на виду. Однак показово, що шляхетська
опінія вважала спадкоємців Костянтина Острозького «єдиною родиною». Так,
у 1538 р. Данило Єловицький, роблячи вклад у «Дерманскую великую лав-
ру», зазначав, що здійснює його при «благочестивих князях» Іллі та Василеві
Острозьких14. «Благочестиві князі» – це означення стосувалося правителів ча-
сів Русі та православних московських володарів, визначаючи як їх вірність
православ’ю, церкві, так і прероґативи влади. Свята обитель і «піднесла» (щодо
рівня влади та місця у соціумі), і «поєднала» непримиренних представників
дому, але справжнє їх об’єднання й примирення так і не відбулося. Проте ми
не можемо пройти повз факт існування в колективній свідомості шляхти реґіо-
ну «ідеального образу» князівського роду Острозьких як «благочестивих кня-
зів» незалежно від конкретних представників фамілії та їх персональних ха-
рактеристик. Благочестя роду православних князів було поза сумнівом, коли
зверталися до їхніх родових сакральних осередків.
В іншому випадку духовна установа, навпаки, оскаржувала дії Іллі.
Ідеться про фундований ще великим князем Вітовтом парафіяльний костел у
Новогрудку. У 1535 р. його плебан – Павел Вишенський – оскаржував перед
Сиґізмундом І втручання Іллі Острозького у володіння церкви, що було ви-
знано неслушним, оскільки предки князя ніякого права на ті землі не мали.
Предмет суперечки залишився неясним. Можливо, ішлося про змагання за
земельні володіння між православною кафедрою та костелом і якісь дії Іллі
на користь митрополита?15 У такому разі мало йтися знов-таки про «благо-
честя», але чітко вираженого конфесійного спрямування. Цим Ілля ніби слі-
дував батьковому прикладу: православні, особливо ж церковні діячі, у першу
чергу митрополит, добре пам’ятали заходи гетьмана для оборони прав і при-
вілеїв церкви у Великому князівстві Литовському, зокрема володінь Київської
митрополії16.
Є ще один сюжет суто особистісного рівня, який не можна оминути, го-
ворячи про ментальну сферу, ставлення до традицій (хоч і неписаних, але
тим більш стійких), благочестя та віри. Маємо на увазі історію зі шлюбом Іллі
Костянтиновича. Насамперед ідеться про порушення ним батькової угоди
щодо одруження: цим Ілля фактично зневажував не лише його волю, але й
офіційно укладену домовленість (1523 р.) із віленським каштеляном Юрієм
Радзивіллом. Цю угоду на прохання останнього (оскільки йшлося про вида-
чу доньки за іновірця) було підтверджено 5 березня 1523 р. Папою Римським
Климентом ІІ, при цьому понтифік указував, що шлюб може відбутися лише
14 Державний архів Тернопільської області. – Ф.258. – Оп.3. – Спр.1369. – Арк.17 зв. – 18 зв.;
Спр.1368. – Арк.21–21 зв.
15 Vitoldiana: Codex privilegiorum Vitoldi vagni ducis lithuaniae 1386–1430 / Publ. J.Ochmański. –
Warszawa; Poznań, 1986. – S.52–53.
16 Див.: Ульяновський В. «Славний для всіх часів чоловік»: князь Костянтин Іванович
Острозький. – Острог, 2009. – С.110–136.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
78 В.І.Ульяновський
у випадку, коли дорослі вже молодята обидва погодяться на нього17 (невипад-
ково під час суду Ю.Радзивілл навіть не обмовився щодо папського послан-
ня). При цьому «запису» між батьками майбутніх наречених не було, існувала
лише усна домовленість, але укладена «під деякими певними заставами» (тоб-
то, значним грошовим штрафом у разі її недотримання)18.
Слід підкреслити, що на той час заручини вважалися важливою складо-
вою шлюбного процесу, тож порушення попередніх змовин/заручин у суспіль-
ній свідомості вважалося гріховним. В усій цій заплутаній історії зі шлюбом
(детально викладеній в іншій нашій статті19) цікавить поведінка та арґумента-
ція Іллі Острозького щодо своєї відмови виконати волю батька та офіційну уго-
ду з Ю.Радзивіллом. Навіть король Сиґізмунд І спочатку суворо «нагадував»
молодому князеві: «Чтоб ты без жодного вымовенья воли и листу отъца своего
досить вчынилъ, и дочъку пана виленьского, панну Ганъну собе за малженъку
взялъ»20; «Звлаща если не маем слушъное причины, для чого бы то учини-
ти мел, если бы еси воли и листу отъца своего досить вчынити». Король обі-
цяв стати на бік Ю.Радзивілла й «заховати рачить водле права и того, што
справедливо будет»21. Проте згодом Сиґізмунд I раптово, попри усталений зви-
чай, узяв до уваги «зухвалі» як на той час, у тому числі щодо покійного батька,
слова молодого І.Острозького: мовляв, коли укладалася шлюбна угода, його
про це ніхто не питав, а сам він жодної згоди на це не давав. Ілля посилався
при цьому на правові норми: він вільний вступити у шлюб з будь-якою панною
чи пані, із ким сам забажає. Юний князь відправив до короля своїх посланців із
листами, в яких офіційно заявляв, що не відчуває відповідальності за батькове
«умоцоване» щодо шлюбу, адже на цю угоду він своєї згоди не давав і, відтак,
хоче бути вільним від усіх зобов’язань, учинених без його відома, а через ко-
роля прогне повідомити про це й Ю.Радзивілла. Зухвальство було подвійним:
мало того, що Ілля заперечував проти батькової угоди – він ще й зневажив
віленського каштеляна повідомленням тому про свою відмову через третю осо-
бу (самого короля)22. Усе це спричинило королівське звернення від 22 березня
1537 р. до Ю.Радзивілла, в якому йшлося про слушність думки Іллі щодо при-
мусовості шлюбної угоди, а отже, згідно з правом, він не має обов’язку перед
Ю.Радзивіллом і передається на суд короля23. Остаточний вирок Сиґізмунда І
відбувся 20 грудня 1537 р.: Ілля був звільнений від зобов’язання одружуватися
з Ганною Радзивілл попри всі домовленості та грошові заруки, а сам вілен-
ський каштелян, хоч би й мав письмову угоду та інші документи, не може їх
використовувати, вони підлягають денонсації24.
17 Przezdziecki A. Jagiellonki polskie w XVI wiеku. – T.ІІ. – Kraków, 1868. – S.48–49. – Dod.
VI.1. – S.262–263.
18 Źródła do dziejów Polskich / M.Malinowski, A.Przezdziecki. – T.II. – Wilno, 1844. – S.392.
19 Див. прим.1.
20 Литовская метрика: Книга записей 19 (1535–1537). – №244. – С.248–249.
21 Там же.
22 Źródła do dziejów Polskich. – S.392–393.
23 ВР ЛННБ. – Ф.91 (Радзимінських). – Спр.181/VI-4. – Ч.3. – Арк.266–266 зв. (посилання на
«Литовську метрику», кн.206, арк.413).
24 Źródła do dziejów Polskich. – S.392–402; Przezdziecki A. Jagiellonki polskie w XVI wiеku. –
T.ІІ. – S.50.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 79
Звільняючи Іллю Острозького від шлюбного зобов’язання, укладеного його
батьком із князем Радзивіллом, король порушував звичаєве право (не пропи-
сане в Литовському статуті) щодо умовин батьків про шлюб дітей. Окрім того,
Сиґізмунд І також порушував волю людини, яку за життя так високо цінував,
і яка отримала опінію «батька короля». Це було тим більше дивним, що прак-
тика ранніх угод між батьками про пізніше пошлюблення дітей була в маґнат-
ському середовищі тієї пори ледь не нормою25.
Саме у зв’язку зі шлюбом, котрий не відбувся, та планованим майбут-
нім одруженням з іншою особою «виникає» свідчення про акцію небувалого
благочестя князя Іллі. Л.Божаволя-Романовський (хранитель архіву князів
Сангушків, який у 1879 р. складав історію та генеалогію роду Острозьких для
З.Радзимінського26), писав, ніби в 1538 р. Ілля вирішив відвідати Єрусалим
і прибув до двору короля у Краків, щоб виправити відповідні документи та
отримати дозвіл, однак Сиґізмунд І затримав його під приводом загрози від
татар та сарацинів27. Ця вельми екзотична інформація про єрусалимську про-
щу все ж видається нам вигаданою: джерела не фіксують паломництва Іллі
навіть до відомого всій Русі Києво-Печерського монастиря, де покоївся його
батько, опис майна Успенського собору середини XVI ст. не свідчить про жод-
ні надання князя на могилу батька та на його спомин, а серед майнових до-
кументів родового архіву немає актів щодо особливої опіки над церквами та
монастирями в родових володіннях. Проте інформацію стосовно подорожі Іллі
до Єрусалиму навів і краєзнавець П.Юр’єв, указавши, що князь просив паспорт
в імператора Фердинанда, однак володар відрадив того від поїздки з огляду
на турецьку загрозу. Нібито цю інформацію П.Юр’єв почерпнув у віденсько-
му архіві («ориґінал» листа Фердинанда до Іллі від 2 лютого 1538 р.; це дивна
«знахідка», оскільки лист мав би потрапити до Іллі). В іншому місці своїх на-
рисів П.Юр’єв наводив лист Іллі Острозького до Яна Дантишка від 22 вересня
1532 р., в якому князь дякував прелатові за протекцію при віденському дворі
(П.Юр’єв посилався на рукопис Паризької бібліотеки Чарторийських №1595;
цей лист Іллі відомий також за публікацією А.Пшездзецького28, проте він не
стосується єрусалимської подорожі)29. І хоча точні дати листів, імена та заяв-
лений зміст листування, наведені П.Юр’євим, нібито вказують на реальність
історії з Єрусалимом, ці дані підтвердити, на жаль, не вдалося. Як, до речі, і
повідомлення того ж таки П.Юр’єва, ніби Ілля Костянтинович виписав з Італії
садівників та розвів в Острозі оранжереї з помаранчами й лимонами, полюбляв
розкішне життя та відповідно утримував свій двір30. П.Юр’єв, як свідчать його
матеріали, належав до містифікаторів і полюбляв «творити факти» на власний
25 Ворончук І.О. Володіння князів Острозьких. – С.26–27; Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze
miasta Ostroga. – Warszawa; Kraków, 1913. – S.25–26.
26 Фактично рукопис Л.Божаволя-Романовського ліг в основу видання: Rulikowski W.,
Radzimiński Z.L. Kniaziowie i szlachta między Sanem, Wieprzem, Bugiem, Prypetią, Dniprem,
Sieniuchą, Dniestrem i północnymi stokami Karpat osiedleni. – T.1. – Kraków, 1888.
27 ВР ЛННБ. – Ф.91 (Радзимінських). – Спр.181/VI-4. – Ч.2. – Арк.98.
28 Przezdziecki A. Jagiellonki polskie w XVI wiеku. – T.V. – Kraków, 1868. – S.11.
29 Юрьев П. Острожская старина. – Ч.1. – Варшава, 1941 // Острозький державний історико-
культурний заповідник. – Фонди. – КП 15905. – С.148.
30 Там само.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
80 В.І.Ульяновський
розсуд. Проща до Єрусалиму в період боротьби за батькову спадщину, коли мо-
лодший брат Василь ось-ось мав стати повнолітнім і претендувати на половину
маєтків, коли існувала пряма небезпека для життя, коли Ілля мав виконувати
обов’язки старости порубіжних територій та реґулярно відбивати напади татар
аж ніяк не відповідала не лише обставинам, але й загальній тогочасній наста-
нові князя щодо форм шанування церкви та проявів релігійності.
Окрім того, він вже був закоханим і мав твердий намір одружитися. При
королівському дворі увагу І.Острозького привернула молода, добре вихована й
розумна красуня Беата Костелецька (вважалася позашлюбною донькою коро-
ля від його довголітньої коханки Катажини Тельничанки), прихильності ко-
трої добивалося чимало придворних31. Щоправда посланець прусського князя
Альбрехта писав своєму господареві: «Князь Ілля втрапив з одного болота до
іншого»32 (малася на увазі відмова від шлюбу з Ганною Радзивілл та очіку-
ване одруження з Беатою). Наприкінці 1538 р. відбулися «уклади», а 1 січня
1539 р. – заручини 29-літнього князя Острозького та 24-літньої Б.Костелецької.
І ось 2–3 лютого33 1539 р. у Кракові при королівському дворі зіграли пишне ве-
сілля Іллі з Беатою. Водночас відбувалися й заручини королівни Ізабелли з
Яном Запольї, на честь яких було влаштований лицарський турнір (2 лютого)34.
Саме він і став, як уважали сучасники подій, фатальним для Іллі Острозького,
котрий змагався на списах із королевичем Сиґізмундом Авґустом. Попри слаб-
ке здоров’я спадкоємця престолу тому все ж таки вдалося вибити Іллю з сідла
(очевидець того ж дня оповів про цю подію в листі до Альбрехта Прусського)35.
У результаті падіння І.Острозький зазнав серйозних травм внутрішніх орга-
нів, які врешті за півроку спричинять його смерть. Саме падіння й неуспіх
нареченого у двобої з представником королівської сім’ї в очах придворних та
у свідомості людності тієї доби були певною пересторогою, «поганою ознакою».
Згідно з віновим записом від 1 січня 1539 р., Ілля відказував Беаті 33 082
польських злотих віна і привінок на третині своїх маєтків. Князь додав зага-
лом традиційну, але в даному конкретному випадку вельми символічну фразу:
«Ино я маючи бачность на речи пришлые, иж люди первших
веков и теперешнии завше речи предние, которыи бы мели
наперед прийти, так их обваровали и справили, ижбы у
переднейший час якое трудности и небезпеченства не мели»36.
31 Kuchowicz Z. Wizerunki niepospolitych niewiast staropolskich XVI–XVIII wieku. – Łódź,
1972. – S.97.
32 Kempa T. Dzieje rodu Ostrogskich. – Toruń, 2003. – S.59.
33 Т.Кемпа доводить, що ця дата помилкова, і шлюб відбувся 29 грудня 1538 р., а саме ве-
сілля тривало три дні. Дослідник посилається на лист Деціуса до прусського князя Альбрехта
від 30 грудня 1538 р., в якому йдеться про ці події (див.: Kempa T. Dzieje rodu Ostrogskich. –
S.60). Здається, польський історик має рацію, хоча б з огляду на дату вінового запису князя
Острозького Беаті. Однак, оскільки лист Деціуса нам проаналізувати не вдалося, утримаємося
від використання запропонованої дослідником дати шлюбу.
34 Przezdziecki A. Jagiellonki polskie w XVI wiеku. – T.I. – Kraków, 1868. – S.84. Про тогочасну
традицію турнірів див.: Бохан Ю.Н. Турнірныя традыцыі ў Вялікім княстве Літоўскім у XV–XVI
стагоддзях. – Мінск, 2008.
35 Niesiecki K. Herbarz Polski. – T.VII. – Lipsk, 1841. – S.182; Kolankowski L. Zygmunt August,
wielki książę Litwy do roku 1548. – Lwów, 1913. – S.86, 228.
36 AS. – T.IV. – №CXL. – S.177–178; Archiwum Narodowe (Kraków; далі – AN). – Archiwum
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 81
Ці слова стосувалися можливого майбутнього, коли потрібно було вико-
нати свій обов’язок перед дружиною та родиною наперед, оскільки це майбут-
нє було невідомим, тому піклування про долю близьких належало проявляти
вже зараз. Нагадаємо, що вінове у тодішній практиці записувалося чоловіком
через певний, іноді доволі значний час після одруження – навіть батько Іллі
обом своїм дружинам записав вінове після кількох років подружнього життя.
Ілля ж зробив запис відразу після шлюбу. Не будемо фантазувати щодо його
власних або чиїхось спонук до цього. Відзначимо лише, що це було «першим
кроком» до молитви. Хворий Ілля зробив розпорядження щодо ґарантування
матеріального майбутнього дружини.
У цьому ж ключі варто розглядати й офіційно розпочатий Іллею 3 березня
1539 р. новий судовий процес проти вдови князя Івана Заславського та її сина
Кузьми щодо родових маєтків Заславських, які йому передав покійний князь
Андрій Заславський. Ця тяжба та участь у ній короля вказує, що розпочато її
було саме в ту пору далеко не випадково й, імовірно, не стільки тяжкохворим
Іллею, скільки його молодою та завзятою дружиною: до родових маєтків дому
Острозьких планувалося остаточно приєднати значні маєтності Заславських
включно з їхнім родовим гніздом – Заславом. Зацікавлені сторони виявлять
себе у продовженні справи вже по смерті Іллі. 2–3 жовтня 1539 р. перед коро-
лем постали княгиня Заславська з сином Кузьмою. І.Острозького вже не було
серед живих, відтак до короля по захист інтересів Беати Острозької звернула-
ся королева Бона. Саму ж справу вів опікун Острозьких, призначений Іллею, –
князь Федір Андрійович Сангушко.
І от під час цього суду було проявлено жест каяття Іллі Острозького як
один із проявів його релігійної спокути та очищення сумління. Князь Федір
Сангушко продемонстрував на процесі лист Іллі, яким той зрікався маєтків
дому Заславських, просив повернути їх Кузьмі разом із дарчою та заставною
князя Андрія й застереженням, що ніхто зі спадкоємців Острозького не може
далі судитися з Заславськими37. Цей лист помираючий написав власноруч,
непевною, тремтячою рукою, про нього нічого не знали ані Беата, ані Бона,
ані Заславські. Для всіх він виявився повною несподіванкою. Окрім того, до-
кумент був засвідчений та наданий авторитетною людиною й офіційним опі-
куном Острозьких. Так Ілля вже по смерті цілковито знищив плани «третьої
сторони» щодо відчуження маєтностей Заславських, продемонстрував справ-
жніх ініціаторів процесу, свій примус до нього й непідробне каяття38. Окрім
того, це ще й прояв релігійних інтенцій: необтяженості душі перед смертю
кривдною справою, у чому доволі артикульовано проявилося розуміння Іллею
малої есхатології.
Уже на початку квітня 1539 р. хворий князь, мабуть, почувався дуже по-
гано, оскільки подбав (або його дружина Беата) про здобуття ґенерального
Sanguszków. – Papiery. – №522 (тут ідеться про 19 000 польських злотих віна); Франко І. Шість
записів князя Іллі Костянтиновича Острозького з р. 1535–1540 // Його ж. Зібрання творів у 50-ти
томах. – Т.39. – К., 1983. – С.152 (запис датовано 30 січня 1539 р.).
37 ВР ЛННБ. – Ф.91 (Радзимінських). – Спр.181/VI-4. – Ч.3. – Арк.272–273 зв. (посилання на
«Литовську метрику», кн.208, арк.283).
38 AS. – T.IV. – S.326.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
82 В.І.Ульяновський
підтвердження Сиґізмундом І від свого та Сиґізмунда ІІ Авґуста імені прав
Іллі Костянтиновича на маєтки батька39. Важливо, що І.Острозький мав твер-
дий намір виплатити також усі батькові борги, які він не поспішав віддава-
ти впродовж дев’яти років після смерті того. Тепер, перед власним кінцем, ці
неви плачені батькові борги також пригнічували душу Іллі. Тож князь у раху-
нок виплати батькового боргу (20 000 злотих) передавав Беаті віддані у заста-
ву Полонне, Красилів, Чуднів, Сульжин, волость Сушу, Колодне і Чернехів40.
Проте дружина Іллі так само не захоче платити давні борги покійного тестя
(утім, це вже не лягатиме провиною на душу Іллі). Різке погіршення здоров’я
молодого князя й «обвал» його маєткових дарунків дружині породили певні
підозри при дворі. Посланець прусського князя Альбрехта Миколай Ніпшич
писав господареві, що до швидкого розвитку хвороби Іллі могла спричинитися
його енергійна дружина, якій Острозький «занадто догоджав»41.
16 серпня 1539 р. в Острозі, за три дні до смерті, Ілля склав тестамент42.
Саме цей документ і є квінтесенцією нашого дослідження43. Його зміст «ви-
падає» з контексту подібних заповітів не лише з руських, але й польських та
литовських теренів44. Духівницю Іллі від початку й до кінця наповнено молит-
вою, інтенціями віри, намаганнями спокути, замолювання гріхів у всіх можли-
вих формах молитовного предстояння живих за його душу. Відчуваючи близь-
ку смерть, князь указував на головну причину свого тяжкого стану: «Будучы
навежонъ тою хоробою моею отъ милого Бога». Це була констатація Господньої
кари через хворобу та прийняття її як справедливої. Тож князь на самому по-
чатку тексту «напервей полечал душу мою Богу створителю моему в Троицы
едыному и пренасветшое Его светои Матеры и всим светымъ и светицамъ и
въгодникомъ его». Отже, тестатор не лише сподівався на Божу милість, до-
ручаючи йому свою душу, але й висловлював сподівання на опіку над нею
Богородиці та всіх святих і угодників Божих. Виділення категорії угодників
означало особливе звернення до найбільш шанованих святих, котрі за життя
здійснювали численні подвиги в ім’я Господа (зокрема найвідомішим із титу-
лом угодника був св. Миколай Мірлікійський). Прохання про молитву всіх сил
39 Литовская метрика: Книга записей 25 (1387–1546). – Вильнюс, 1998. – №245. – С.295–297.
На прохання Беати, цей запис Сиґізмунд ІІ Авґуст підтвердив 18 жовтня 1547 р. (див.: ВР ЛННБ. –
Ф.91 (Радзимінських). – Спр.181/VI-4. – Ч.3. – Арк.16 зв., 244 (посилання на «Литовську метри-
ку», кн.208, арк.96, 233, 283, 359; кн.209, арк.74, 1046).
40 Ворончук І.О. Володіння князів Острозьких. – С.66.
41 Kolankowski L. Zygmunt August… – S.228; Kempa T. Dzieje rodu Ostrogskich. – S.61.
42 AS. – T.IV. – №162. – S.206–209; AN. – Archiwum Sanguszków. – Papiery. – №526. 18 жовтня
1546 р. Сиґізмунд ІІ Авґуст на прохання Беати підтвердив цей запис (див.: ВР ЛННБ. – Ф.91
(Радзимінських). – Спр.181/VI-4. – Ч.3. – Арк.16 зв.). Т.Стецький бачив ориґінал заповіту ще
в дубенському архіві Острозьких (див.: Stecki T.J. Z boru i stepu: Obrazy i pamiątki. – Kraków,
1888. – S.10).
43 Российский государственный архив древних актов (Москва). – Ф.396. – Оп.1. – Д.23. –
Л.130–132. Попередні публікації тестаменту: AS. – T.IV. – №СLXII. – S.206–209; Przezdziecki A.
Jagiellonki polskie w XVI wiеku. – T.ІІ. – Dod.VI.2. – S.263–269 (пол. мовою); Франко І. Шість за-
писів князя Іллі… – С.156–158.
44 Див.: Włodarski M. Ars moriendi w literaturze polskiej XV i XVI w. – Kraków, 1987; Borkowska M.
Dekret w niebieskim ferowany parlamencie, czyli garść testamentów polskich: Wybór testamentów z
XVI–XVIII wieku. – Kraków, 1984; Абросимова С. Заповіт Іллі Острозького в Литовській метри-
ці // Матеріали VII–IX науково-краєзнавчих конференцій «Острог на порозі 900-річчя», 1996–
1998 рр. – Острог, 2000. – С.5–6.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 83
небесних перед престолом Божим за душу Іллі було доволі сильним проявом
почуття власної гріховності, її невідмоленості за життя.
Після звернення до церкви небесної Ілля звертався до церкви земної,
намагаючись прикликати її слуг до ревної молитви за спасіння своєї душі.
Тож уся перша частина заповіту стосувалася надань на церкву з молитовним
жестом і благанням духівництва різних рівнів про молитву за спасіння душі
князя. На Печерський монастир, де Ілля заповідав поховати себе «с пред-
ки моими», відписувалося 100 кіп грошей. В обителі спочивали князь-монах
Федір Данилович/Феодосій Острозький, а в Успенському соборі – батько й
матір тестатора, а також його дядько Михайло з дружиною. На той час у
відомих редакціях Києво-Печерського патерика ще існував текст про те, що
поховані у святій землі монастиря грішники будуть прощені. Утім Ілля, як
видається, не знав про це передання, інакше б він не забув його підкресли-
ти. З іншого боку, указівка на потребу поховання поряд із «предками», хоча
деякі з них спочивали і в острозькій княжій Богоявленській церкві, усе ж
свідчила про чітку систему пріоритетів «святості місця», окрім бажання бути
поряд із меншою частиною представників дому в Печерській обителі. Цікаво,
що Ілля не називав «предків» і не зазначав, що воліє спочивати біля батьків.
Це спонукає акцентувати увагу саме на обителі, її святій землі та «пожиточ-
ності» молитов братії, і лише у другу чергу – на традиції з часів дядька й
батька бути похованими саме тут.
Далі Ілля розписував пожертви на соборні церкви: у Великому кня-
зівстві Литовському (Пречистенському собору у Вільні – 10 кіп грошей,
Пречистенському городельському45, мінському, новогрудському, берестейсько-
му, володимирському та луцькому соборам – по 10 кіп грошей), у «всихъ имене
моихъ» – по 10 кіп, а по міських та сільських церквах у володіннях князя – по
70 грошей. Практично всі православні соборні храми Литви та всі церкви у ма-
єтностях Острозьких отримували пожертву й мали піднести свою молитву за
князя перед Господом. Така всесоборна й усецерковна молитва, на думку Іллі,
вочевидь мала б сприяти проходженню його душі через «повітряні митарства»
(цей концепт уже існував у православній свідомості вірних Київської митро-
полії). Перелічені надання ніби спокутували неувагу помираючого за життя
до соборів і храмів у митрополії та власних володіннях. Молитва самого його
у цих святинях уже була неможливою, не могла вона й звучати «вічно» через
відсутність фундушів від його імені (жоден із них не зафіксований джерелами,
точніше – нам невідомий), але для князя була важлива молитва сорокаденна,
поки його душа не попрощається назавжди з цим світом. Усе це вказує на до-
волі точне розуміння ним самим і тогочасним православним соціумом «подоро-
жування» душі після смерті й етапи цього «подорожування» третього, дев’ятого
та сорокового днів. Як для людини, котра раніше не виказувала видимих про-
явів релігійності, цей усвідомлений акцент на сорокаденних молитвах ледь
не в усіх православних храмах митрополії виглядає доволі промовисто. Це та-
кож означає, що наші «знання» стосовно відсутності попередньої практики
45 Див.: Гардзееў Ю. Магдэбургская Гародня. – Гародня; Wrocław, 2008. – С.76–77.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
84 В.І.Ульяновський
особливих проявів релігійності Іллі Острозького радше є «незнанням» реаль-
них обставин через неналежну документальну базу.
«Окремим рядком» заповіту було персоніфіковане роздавання коштів на
молитву по душі. Важливо, що насамперед Ілля звертався до молитви вбогих:
за народною традицією і церковним переданням молитва бідних та упослідже-
них «чесніша», вагоміша перед лицем Господа, тож задушні подаяння саме
знедоленим уважалися кращим спомином по душі померлого. Ілля заповідав
роздати убогим на його поминання 40 (!) кіп грошей. Сама ця сума вказувала
на цілком усвідомлену тестатором силу молитви вбогих, а отже, – його добру
обізнаність із суспільною та церковною традицією. І лише після цього сліду-
вали церковні ієрархи, котрі, з огляду на свій сан і владу, а також особливості
молитов за єпископським служінням на літургіях мали возносити винятко-
ву молитву до Бога. Ілля звертався з проханням про молитву до трьох ієрар-
хів: глави митрополії – київського митрополита (йому призначалося 15 кіп
грошей), а також до єпископів двох єпархій, до яких входили маєтності дому
Острозьких – владик володимирського та луцького, яким належало по 10 кіп
грошей. Ця «фінансова ієрархія» відбивала своєрідну систему «молитовних
пріоритетів»: спочатку вбогі, затим глава митрополії, а потім два єпископи.
Такі пріоритети вказували на розуміння сили, глибини й очікуваної «уваги
Божої» до молитов усіх означених суб’єктів у «згасаючій» системі.
Щодо нерухомості на церковні структури, то Ілля подбав про підтверджен-
ня прав володіння на село Гольче Богоявленської церкви Острозького зам-
ку. Він не мав бути там похований, але у цьому сакральному осерді домового
міста спочивали інші князі Острозькі, і при їх могилах постійно поминали-
ся всі покійні представники роду. Отже, це була своєрідна молитва за весь
сонм померлих родичів, до якого мав потрапити й сам Ілля. Другим було на-
дання на обитель, де спочивали батьки, і де хотів бути похований також сам
Ілля – Києво-Печерський монастир. Цьому святому місцю зі свого Глуського
маєтку князь виділив одну частину з підданими та всіма землями й угіддями,
а також 12 ушатів меду. Усі ці дари мали забезпечити тепер уже вічну мо-
литву за жертводавця, допоки існує монастир і його насельники користуються
з фундушів. Іншу частину Глуського маєтку з медовим збором Ілля переда-
вав київський обителі Миколи Пустинного, де перебувала чудотворна ікона
св. Миколая – угодника Божого. Саме при ній мала тривати вічна молитва
за князя та спасіння його душі. Печерському ж і Микільському монастирям
та Св. Софії Київській князь виділяв ще по 10 кіп грошей, а всім іншим київ-
ським церквам – по 70 грошей на заупокійні молитви (знов-таки сорокаденні).
Така побожність Острозького вражає – за життя він не здійснював ще-
дрих надань на церкву (принаймні про них невідомо, вони мали б прояви-
тися в маєткових документах обителей, церков і владицтв), а отже, саме очі-
кування смерті та посмертного суду спонукало Іллю до неймовірної щедрості
й бажання «наповнити» всі православні церкви й вуста духівництва та вірян
Великого князівства Литовського молитвами за спасіння його грішної душі.
Додатковим свідченням різкого переходу до небувалої побожності стала попе-
редня (більш ніж за півроку до складання заповіту) дія Іллі щодо компетенції
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 85
турово-пінського єпископа Вассіана. 3 лютого 1539 р. король Сиґізмунд І звер-
нувся до Іллі Острозького з пропозицією не втручатися в «духовні справи» вла-
дики, зокрема щодо духовного суду над священиками, розлучення, у тому чис-
лі збір «роспущонок куниц с мирских»46. Вочевидь Ілля користувався «правом
власника», котре перебувало поза межами церковного канонічного права й
не відповідало благочестивим настановам гетьмана Костянтина Острозького.
І тут раптом за якихось півроку ставлення Іллі до церкви та церковнослужи-
телів різко змінилося – проявився «страх Божий» і бажання максимальної спо-
кути з допомогою заупокійних молитов ледь не всієї сущої церкви Київської
митрополії й особливо в її найважливіших сакральних центрах.
Проте чи не найбільш промовистим жестом передсмертної побожності кня-
зя Іллі слід уважати його наказ виготовити з парадних бойових обладунків
оклади для шанованих чудотворних ікон. Князь «покладав» військове срібло
до ніг Господа та Богородиці:
«Зброя моя сребреная, которая тутъ у скаръбе моемъ ест, на
чоръномъ оксамите (вона була виготовлена спеціально для ли-
царського турніру на весільних урочистостях – В.У.) и поясъ мои
тадаровъскии и другая зброя на чоръномъ акъсамите, которая
есть у пана Кгабрыеля Таръла, которое сребро мое естъ у Таръла
жъ остроги и школея тую зброю одну и тое сребро што у Таръла
и тотъ поясъ тадоровъскии ободравъшы с того сребра образъ на-
местъныи Светого Богоявления и другии объразъ наместъныи
Светое Пречистое оковати а остатъкомъ того сребра, естли ся
останетъ, крестъ сребреныи уробити».
Таке розпорядження означало надто промовисту акцію/жест: символи вій-
ськової звитяги князя, які складали головну цінність кожного шляхтича, пе-
реплавлялися. Саме це, найцінніше у земному житті, що символізувало ратні
подвиги, шляхетство та княжу честь, відтепер спочатку мало перетворитися в
«ніщо», а потім із цього матеріалу виготовлялися оклади для родових ікон. При
цьому мали прикрашатися головні (намісні) образи домової княжої церкви в
Острозі – Богоявленської. Не менш символічним був і акт переплавки зброї та
обладунків на виносний церковний хрест, що мав лежати на престолі у вівтарі
соборного храму й слугувати вічною молитвою самого Іллі у цьому храмі та
його співпричастя до молитви священиків собору, які уживатимуть цей хрест
на літургіях, а також вірян, котрі прикладатимуться до хреста після служби.
Срібло ж у злитку Ілля заповідав для окладу чудотворної ікони св. Михаїла
й іншого його ж образу в Межиріцькому Свято-Троїцькому монастирі. Отже,
головні земні матеріальні цінності князя відтепер мали прикрашати головні
духовні цінності роду та його святинь, слугуючи вічною молитвою самого по-
мираючого перед цими святинями.
Лише після детального розпису надань на церкву та оздоблення ікон князь
повів мову про дружину й очікувану дитину. Насамперед опіку над ними він
доручав Сиґізмундові І Старому, Сиґізмундові ІІ Авґусту («королеві молодому»),
46 Архив Санкт-Петербургского института истории РАН. – К.52. – Оп.2. – Карт.13. – Д.1/12.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
86 В.І.Ульяновський
«а особливе полецаю и покоръне низъко чоломъ бью наяснеишои
государыни нашои милостивои великои кнегини Боне […] абы
ее милость жону мою и дети мои рачыли в ласце и опеце и в
обороне своеи мети, а з милостивое ласки и обороны своее не
рачыли опустити такъ яко сперъву рачыла початъ».
У тексті заповіту Ілля неодноразово звертався до королівського подружжя:
«Покоръне прошу и низъко чоломъ бью […] впаметовати на старые заслуги
предъковъ моихъ и отъца моего, и тежъ на мои пильные заслуги и повольности
мои» та не дати нікому скривдити дружину й дитину, а також проконтролюва-
ти повне виконання заповіту.
Окрім королівських осіб опікунами призначалися Іван Сапега (воєвода
підляський, маршалок двору), князь Юрій Фальчевський (католицький біс-
куп луцький і берестейський), «брат мой» князь Федір Андрійович Сангушко
(маршалок волинський, староста володимирський), Іван Горностай (підскар-
бій земський, писар королівський, староста слонімський), Михайло Василевич
(писар королівський, державця упитський). Вибір опікунів був вельми специ-
фічним, адже серед них переважали литовські пани, а замість православних
владик – католицький біскуп; серед близьких родичів – лише князь Федір
Сангушко. Усе це викликає підозру в тому, що заповіт формувався під впли-
вом певної «партії» із числа зацікавлених осіб (на думку Л.Соболєва, це були
прибічники королеви Бони47), що орієнтувалася не на дім Острозьких, а на
іншу, цілком конкретну, особу та її прихильників.
Усе ж найбільше Ілля піклувався про дитину: «Кгды з воли Божое
уступилъ есми у малъженство зъ жоною моею ино еще отъ того часу мамъ над-
ею ижъ панъ Богъ рачилъ ми дать плодъ изъ жоною моею». Але якщо дитя
народиться після смерті батька, «тогъды то оповедаю и объявляю ижъ то естъ
власныи плодъ мои». Відповідно, «жена моя маеть с тымъ дитятемъ моимъ
седети на всихъ именьях моихъ»: отчизних, вислужених, куплених «отъца на-
шого» і материстих, з яких мають бути виплачені борги самого тестатора та
його батька. Усе це Беата повинна «деръжати и въжывати» до повноліття їх-
ньої дитини. Далі Ілля уточнював, що всі його володіння складають «полови-
цу» маєтностей Острозьких, які мають бути розділені з «братом моим». Поряд
із цим князь підтверджував виданий у Кракові «на вічність» віновий запис
Беаті на замках Степані, Сатиєві та Хлапотині. Вочевидь, цей пункт було
вписано за наполяганням дружини. Вона ж спричинилась і до повторення в
тестаменті дивного твердження, ніби Ілля «для некоторыхъ моихъ великихъ
а пильнихъ потребъ» узяв у дружини (цей запис було зроблено 6 серпня, за
два тижні до смерті, що викликає законне запитання: на які такі потреби?)
6000 кіп грошей, котрі вона зібрала «у прыятелеи своихъ». Під ці гроші князь
заставив дружині свій материстий маєток – місто Рівне з волостю та підда-
ними. Окрім того, Ілля повертав їй навічно все, що вона принесла йому як
посаг. Князь «пускал» Янушпіль (перейшов до Беати по смерті її брата – по-
знанського єпископа Януша «з княжат литовських», тобто позашлюбного сина
47 Соболев Л. Борьба за наследство кн. К.И.Острожского в 40-е гг. XVI в. // Острогіана в Україні
і Європі. – Старокостянтинів, 2001. – С.35.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 87
Сиґізмунда І й Катажини Тельничанки) з умовою, що особа, котра захоче ним
володіти, має заплатити Беаті Острозькій 4000 польських злотих, на які вона
повинна «выкупити сребро мое и ланъцухи в пана Скоруты и у пана Жабы,
и тымъ сребром долъги мои платити»48. Два ж коштовних ланцюги (викупле-
ні від Скорути) та подаровані Беаті, «запоница моя» мають перейти до їхньої
спільної дитини. Ті ж «ланъцушъки и перстенъки мои и што жона мне дала
имъ тежъ то все отъдалъ есми жоне моеи». Дружині він заповідав «святости
образы, шаты, зброи, кони вси и всякие речы мои». Усе це мало не стільки
матеріальне, скільки символічне значення для Іллі та його предків із дому
Острозьких. І серед цих речей особливе місце посідали «святости образи», які
мали явно православне походження, але все ж заповідалися дружині-като-
личці саме як сімейна цінність сакрального змісту.
Особливо подбав князь і про своїх служебників, яким наказував, згідно з
реєстрами, заплатити всі борги, задля чого може бути продано котрийсь із ма-
єтків, визначений опікунами. Служебникам, які «в мене не на врочысто меш-
кають», Ілля відписував по 10 кіп грошей, а старій пані (його годувальниці)
та паннам мала на свій розсуд заплатити Беата. Розплата зі слугами була
однією зі шляхетських чеснот, також маючи характер традиції з релігійним
відтінком: уважалося, що кожна людина повинна цілком віддати свої борги й
усі форми відплати, щоб її душа була вільною від них на Божому суді.
Заповіт Іллі Острозького ніхто не завірив, жодних свідків при його скла-
данні не було, що викликає певні підозри про тиск і наполягання дружини чи
її близького оточення. Виглядає, що Беата зумисне не допускала до хворого
нікого зі «сторонніх» осіб (тобто не близьких до себе), інакше свідки шляхет-
ського походження та луцько-острозький єпископ віднайшлися б. Утім, якщо
дружину цікавили справи маєтків та майна, тобто друга частина тестамен-
ту, до тексту якої Беата могла бути причетною, то перша, власне релігійно-
сакральна частина була витвором самого Іллі, котрий один лише й міг так
розлого опікуватися величиною та незмірною кількістю молитов за свою душу
у середовищі православних. Ця перша побожна частина завдяки деталізації
дій, жестів, надань і молитов переконливо свідчить про напругу великої пе-
редсмертної молитви князя Іллі, при якій не було не лише жодного право-
славного владики, але й жодного свідка православної віри. Велика молитва
Острозького мала кілька рівнів: церковний – в особах священнослужителів,
ієрархії та вбогих, котрі у силу подаянь мали щоденно впродовж сорока днів
возносити до Господа молитви про спасіння душі покійного; персональний –
завдяки окладам на родових іконах, зокрема чудотворних, хресту та іншим
сакральним дарам сам Ілля незримо мав бути присутній у молитві перед
цими святинями та у сакральних центрах роду; усецерковний – через фунду-
ші молитва за князя «вічно» мала звучати й фактично звучить донині в усіх
монас тирях і храмах, куди було зроблено вклади, та котрі (сакральні центри)
48 У виписках із «Литовської метрики» всіх справ Острозьких згадано справу 1540 р. про
закладене краківським міщанам, але так і не викуплене срібло Іллі (див.: ВР ЛННБ. – Ф.91
(Радзимінських). – Спр.181/VI-4. – Ч.3. – Арк.250 (посилання на «Литовську метрику», кн.208,
арк.329).
Український історичний журнал. – 2013. – №6
88 В.І.Ульяновський
залишаються діючими, де літургісають – адже скрізь на кожній літургії звуча-
ла й звучить молитва за всіх жертводавців; родовий – через поклін місцям, де
спочивають предки, Ілля звертався також до їхньої допомоги й молитов.
23 вересня 1539 р. на прохання молодої вдови Сиґізмунд І затвердив за-
повіт покійного князя і він, таким чином, вступив у силу49. А 19 листопада
на світ з’явилася в майбутньому найзаможніша й найнещасливіша нарече-
на – Гальшка (тобто Єлизавета, на честь патронки свого дня народження
св. Єлизавети Праведної Палестинської, матері Іоанна Предтечі, яка вшано-
вувалася римською церквою 15 листопада, а православною – 5 вересня). Отже,
Гальшка була охрещена в католицькому костелі, явно з волі своєї матері –
Беати. Це порушувало традицію дому Острозьких: жоден зі спадкоємців до
цього часу не був католиком. Хоча така практика загалом була поширеною:
у конфесійно мішаних шлюбах дівчатка охрещувалися у вірі матері, а хлоп-
чики – батька. Однак у даному випадку спадкоємиця була єдиною дитиною,
народженою по смерті батька, тому цей принцип виключався. Уже одне це
ім’янаречення доньки робило Беату руйнівницею традицій роду Острозьких
та першою дієвою персоною окатоличення його нащадків, хоча саме щодо цьо-
го (хрещення дитини) Ілля у своєму заповіті нічого не зазначив.
Дружина й донька ніколи не згадували про Іллю, не відвідували Києво-
Печерський монастир, не молилися й не плакали над його могилою. Князя
Іллю Беата згадувала лише у судових процесах, а їхня донька Гальшка ні-
коли не бачила свого батька. Його умовний зримий образ зберігся лише на
портреті та ґравюрі. Щодо першого, то йдеться лише про його можливе існу-
вання, але в реаліях нині він не існує. Від часів А.Яблоновського передається
інформація, що один варіант портрету Іллі перебував у Дубенському замку, а
інший – у Славуті, у Сангушків (загинув у 1914–1918 рр.). П.Юр’єв писав, що
на власні очі бачив репродукцію славутського портрету Іллі: молодий, врод-
ливий князь із німецькою борідкою, на пальцях обох рук – численні персні50.
Нині можна вказати на графічний варіант родового портрету (з Дубенського
замку), який потрапив до опублікованого генеалогічного довідника Бартоша
Папроцького 1578 р.51 Зазначимо, що зображення Іллі все ж доволі умовне,
оскільки його відтворення напряму залежало від майстерності різьбяра. Проте
таблиця з портретами Острозьких розпочинається саме з Іллі (не Костянтина
Івановича, якого взагалі немає, а тим більше не з попередніх представни-
ків роду від Данила). Гадаємо, це пов’язане з тим, що в портретній ґалереї
Острозьких образ Іллі був найбільш раннім (портрет Костянтина Івановича
Василь-Костянтин, вочевидь, замовив пізніше, ледве чи не після 1574 р.,
принаймні в період поставлення надгробка батькові наприкінці 1570-х рр. у
Печерському монастирі). Тут варто згадати й інший цікавий факт: у суботнику
Свято-Троїцької погорільцівської церкви 1693 р. (початок списаний із попе-
реднього пом’яника 1648 р.) рід «князей Острожских» також розпочинається
49 ВР ЛННБ. – Ф.91 (Радзимінських). – Спр.181/VI-4. – Ч.3. – Арк.247, 274–276 зв. (посилання
на «Литовську метрику», кн.208, арк.233); Соболев Л. Борьба за наследство... – С.35.
50 Юрьев П. Острожская старина. – Ч.1. – Варшава, 1941. – С.148.
51 Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego na pięcioro ksiąg rozdzielone. – Kraków, 1578. – S.209.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 89
з Іллі, затим іде Костянтин (вочевидь Іванович, тобто батько Іллі), Василь і
його сини Олександр та Януш, а вже за ними – княгині52. Цей факт, можливо,
пов’язаний із заповітом Іллі: він перший (якщо не єдиний) із князів Острозьких
надав цьому храму певну суму на поминання.
Ілля Острозький помер 19 серпня53 1539 р. й був похований у вересні –
жовтні, згідно з заповітом, в Успенському соборі Києво-Печерського монасти-
ря поряд із батьком та матір’ю («А погребъ телу моему грешному выбираю с
предъки моими в Печеръскомъ манастыры в Киеве в церъкви Пречыстое Бо-
го матеры»)54. У 1579 р., коли Василь-Костянтин споруджував пам’ятник бать-
кові в Успенській церкві Печерського монастиря, він «затулив» поховання його
першої дружини Тетяни-Анни Гольшанської та брата Іллі, котрі спочивали
поряд із великим гетьманом. Це вказувало на неґативне ставлення Василя-
Костянтина до першої батькової родини. Тож припущення, ніби Костянтин-
Василь замовив велику ікону пророка Іллі з житієм для Іллінської церкви в
Дубні «як пам’ять про свого брата»55 слід уважати маловірогідним (образ збе-
рігся донині).
Цікаво зазначити, що тіло Іллі до Києва везла частина його слуг (це видно
із судового процесу одного з відданих служебників князя – дубенського уряд-
ника Миклаша Клоцького проти іншого княжого слуги – Івана Івановича, ко-
трий не їздив на поховання пана й став відданим слугою Беати, її підскарбієм56:
«Служил дей есми посполу с ним (І.Івановичем – В.У.) небожыку князю Ильи
Острозскому, кгдым по жывоте небощика князя поехал, попроважаючы тело
его до Киева»57), а інша частина з Беатою залишилася в Острозі. Сама дружи-
на на погреб чоловіка до Києва не поїхала, імовірно через вагітність. Уся ця
судова історія М.Клоцького та І.Івановича сиґналізувала, що Беата здійснить
повну заміну старих слуг Острозьких відданими їй самій людьми. Ще одним
доказом цього є позов зем’янина Грицька Промчейковича 1540 р., який «за рос-
казаньем нашим тело его (Іллі – В.У.) до Киева провадил», а в цей час із його
Дядьковського маєтку було вивезено 12 підданих селян58. Тож зі вказаного ясно,
що Беата не виконала однієї з настанов заповіту – не винагородила слуг Іллі за
віддану службу. Вірних слуг померлого князя його дружина потроху усувала, а
разом із ними «відсувалася» й пам’ять про самого Іллю Острозького.
52 Острозький державний історико-культурний заповідник. – Фонди. – КН 28126.
53 Т.Вихованець обстоює дату 17 серпня, тобто, як сказано в документі, «на третій день піс-
ля Вознесіння Діви Марії». У XVI ст. це свято припадало на 15 серпня, тож третій день – 17,
щонайбільше 18 серпня (див.: Вихованець Т. День поховання Костянтина-Василя Острозького:
«Нотатки» по полях історичних джерел // Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєз-
навства і туризму в Острозі та на Волині. – Вип.2. – Острог, 2009. – С.204, 211–212, прим.9). Утім
сама точність джерела (свідчення Олександри Слуцької 1541 р. щодо повноліття її сина Василя)
та умовність визначення дня смерті Іллі не дозволяють однозначно схилитися до цієї версії (ані
спростувати, ані підтвердити). Натомість історіографічна традиція називає дату 19 серпня, при
якій ми й залишаємося.
54 Польський варіант біограми див: Żelewski R. Ostrogski Ilia. – S.481.
55 Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. – К., 2002. –
С.118; Костюк Г. Житійна ікона пророка Іллі кінця ХVІ ст. з Дубна // Волинська ікона. – Луцьк,
1996. – С.61–63.
56 Литовская метрика (1540–1541): Книга 10 судных дел. – Вильнюс, 2003. – №74. – С.72.
57 Там само. – С.49.
58 Литовская метрика: Книга 12 судных дел. – Вильнюс, 2007. – №2. – С.31.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
90 В.І.Ульяновський
Згодом, як уже вказувалося, навіть місце поховання Іллі біля батька –
Костянтина Івановича Острозького – «запечатав» великим надгробком батько-
ві-гетьманові князь Василь, тож навіть у наш час дослідники стверджують про
наявність лише одного-єдиного поховання князів Острозьких в Успенському
соборі. Однак могилу Іллі відкрив давно опублікований опис покровів на гроб-
ниці, складений 1554 р. Тут сказано: «Князя Костенътина и кнегини и сына
ихъ князя Илии тры злотоглавы съ кресты перловыми»59. Отже, у соборі поряд
із великим гетьманом литовським було поховано членів його першої родини –
дружину Тетяну-Анну та сина Іллю. Можна припустити, що після поховання
батька Ілля перепоховав у соборі померлу десятьма роками раніше свою матір,
цим підкресливши власне «первородство» та права старшого сина на батько-
ву спадщину. Можливо, саме він замовив і коштовні покрови на поховання
батьків. Зазначимо, що у цьому ж описі надгробних покровів 1554 р. вказа-
но: «Князя Михайла Острозского злотоглавъ, крестъ на немъ перловый. […]
Кнегини Михайловое злотоглавъ, на немъ крестъ серебреный с перлы»60.
Отже, рідний брат Костянтина Івановича з дружиною також були поховані в
Успенському соборі, але окремо, оскільки покрови на їхньому похованні згада-
но через три поховання від сім’ї Костянтина Івановича.
Факт поховання поряд із великим гетьманом його першої дружини та їхньо-
го сина спричинив небажання Василя-Костянтина Острозького «лежати» поряд
із ними та поховання його й більшості членів його чималої родини в Острозі.
А саме встановлення Василем-Костянтином скульптурного пам’ятника батько-
ві у соборі було покликане, окрім вивищення пам’яті про гетьмана за допомо-
гою незвичного для православного храму позначення поховання ренесансною
скульптурою (поставлена у серпні 1579 р., автор – львівський різьбяр Себастіан
Чешек61), ще й бажанням приглушити факт поховання поряд із ним його пер-
шої сім’ї. Відзначимо, що й у розписах храму ХVІІІ ст. на фресці північної стіни
за лівим кліросом, де були представлені князі відомих родів, похованих у со-
борі (Гольшанські, Сангушки, Вишневецькі), дім Острозьких репрезентували
Костянтин Іванович (справді похований тут) та Василь-Костянтин (лише будів-
ничий надгробка батькові). При цьому ніхто вже не лише не знав, але й не під-
озрював, що під величним постаментом лежить ще двоє Острозьких – Тетяна-
Анна княгиня Гольшанська та князь Ілля Костянтинович.
59 Голубев С.Т. Киевский митрополит Пётр Могила и его сподвижники. – Т.1. – К., 1883. –
Приложения. – №ІІ. – С.8–9.
60 Там же. – С.9.
61 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. – Ф. «Бібліотека
Києво-Софійського собору». – Спр.186/362-С. – Арк.108 зв. – 109; Петров Н.И. Две надгробные
надписи конца XVII века Константину Ивановичу и Константину Константиновичу князьям
Острожским // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. – Кн.1. – К., 1879. – С.79–81
(= Волынские епархиальные ведомости. – 1875. – №22. – С.937–939; Военно-исторический вест-
ник. – 1912. – Кн.2. – С.9–10 (третьої паґінації)); Величковський І. Твори. – К., 1972. – С.137–
138; Gębarowicz M. Studia nad dziejami kultury artystycznej późnego renesansu w Polsce. – Toruń,
1962. – S.154–164; Dobrowolski T. Sztuka polska od czasów najdawniejszych do ostatnich. – Kraków,
1974. – S.349; Ульяновський В.І. Пам’ятник Костянтину Острозькому в Києво-Печерській лаврі //
Український історичний журнал. – 1992. – №2. – С.112–121; СидорГабелінда О. Надгробок кня-
зя Костянтина Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври // Записки Наукового
товариства імені Шевченка. – Л., 1998. – Т.236. – С.279–293.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Велика передсмертна молитва князя Іллі Острозького: форми і прояви релігійності... 91
На тлі двох Костянтинів Ілля майже не з’являвся також у працях істо-
риків роду, в історичних дослідженнях з обсягу острогіани. Однак його вели-
ка молитва забезпечила Іллі Костянтиновичу Острозькому довгу молитовну
пам’ять багатьох поколінь православної людності. Ця пам’ять на сакрально-
му рівні молитви за його душу звучить і нині в тих монастирях та храмах,
на які князь надав фундації, біля родової Межиріцької ікони Богоматері, у
Богоявленському соборі Острозького замку. А саме попереднє вивчення форм
і суті цієї великої передсмертної молитви Іллі Острозького вказує, що він, як і
інші діячі роду, гідний не лише сакральної, але й історичної пам’яті та спеці-
альних студіювань усіх сюжетів і сфер його життєвого шляху.
The article analyzes the testament of Prince Illia Ostroz’kyi, the “big prayer” of the
human to buy the farm. The author lighting up the religiousness image of early mo
dern society on example of one of the representative of the upper stage of the social
pyramid. Before the near death young prince believed in the otherworldly life,
expiation, the knowledge of small and big eschatology. The power and “scope” of his
big premortal prayer point out the authors understanding to the fact of insufficient
religiousness by the life and the traditional “faith territory” needs.
Keywords: testament, prayer, redemption, religiosity, prince, family, Ostroz’ki.
|