До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі
Настання феодальних відносин у давньоруському суспільстві вивчалось у вітчизняній історіографії переважно в аспекті розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, співвідношення різних форм володіння та власності на землю. Автор наголошує, що феодалізація полягала насамперед у заміні однієї сис...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107234 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі / М.Ф. Котляр // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 58-71. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-107234 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Котляр, М.Ф. 2016-10-16T11:33:16Z 2016-10-16T11:33:16Z 2013 До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі / М.Ф. Котляр // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 58-71. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107234 94:330.341.46 (477) Настання феодальних відносин у давньоруському суспільстві вивчалось у вітчизняній історіографії переважно в аспекті розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, співвідношення різних форм володіння та власності на землю. Автор наголошує, що феодалізація полягала насамперед у заміні однієї системи зв’язків у суспільстві на іншу. Так було повсюдно в Європі, так було і на Русі. Розшарування суспільства, одна з основних ознак його феодалізації, відбите джерелами з початку Х ст., тоді як у земельні, майнові відносини давньоруська спільнота вступила лише в ХІ ст. The beginning of the feudal relations in the Old-Rus’ society studied in the native historiography mainly from the aspect of productive forces and relations of production development and different forms of ownership and rights in land correlation. Author paing attention that feudalization in the first place was the replacement of the one relation system in the society to another as it was wont in Europe. One of the main features of feudalization in Rus’ was the society stratification that had the place in the sources in 10th century while Old-Rus’ society entered into the land and properly relations only in the 11th century. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі To the Question of Beginning of Feudal Relations in the East Slavic Society Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі |
| spellingShingle |
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі Котляр, М.Ф. Історичні студії |
| title_short |
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі |
| title_full |
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі |
| title_fullStr |
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі |
| title_full_unstemmed |
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі |
| title_sort |
до проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі |
| author |
Котляр, М.Ф. |
| author_facet |
Котляр, М.Ф. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
To the Question of Beginning of Feudal Relations in the East Slavic Society |
| description |
Настання феодальних відносин у давньоруському суспільстві вивчалось у вітчизняній
історіографії переважно в аспекті розвитку продуктивних сил і виробничих
відносин, співвідношення різних форм володіння та власності на землю.
Автор наголошує, що феодалізація полягала насамперед у заміні однієї системи
зв’язків у суспільстві на іншу. Так було повсюдно в Європі, так було і на Русі.
Розшарування суспільства, одна з основних ознак його феодалізації, відбите джерелами з початку Х ст., тоді як у земельні, майнові відносини давньоруська спільнота вступила лише в ХІ ст.
The beginning of the feudal relations in the Old-Rus’ society studied in the
native historiography mainly from the aspect of productive forces and relations
of production development and different forms of ownership and rights in land
correlation. Author paing attention that feudalization in the first place was the
replacement of the one relation system in the society to another as it was wont
in Europe. One of the main features of feudalization in Rus’ was the society
stratification that had the place in the sources in 10th century while Old-Rus’
society entered into the land and properly relations only in the 11th century.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107234 |
| citation_txt |
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі / М.Ф. Котляр // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 58-71. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kotlârmf doprobleminastannâfeodalʹnihvídnosinushídnoslovânsʹkomusvítí AT kotlârmf tothequestionofbeginningoffeudalrelationsintheeastslavicsociety |
| first_indexed |
2025-11-26T00:17:50Z |
| last_indexed |
2025-11-26T00:17:50Z |
| _version_ |
1850599507192971264 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Тема належить до числа центральних і вищою мірою актуальних у
давньо руській історіографії. Та, на жаль, дослідницький інтерес до неї з кінця
1960-х рр. помалу згасає. У радянській історичній науці (що в основному ґрун-
тувалася на прямолінійному тлумаченні марксистської спадщини) методоло-
гічні проблеми порушувалися нечасто. Різноманітні процеси і явища історії
середньовіччя звичайно пояснювались переважно соціально-економічними
причинами, усі ж інші (політичні, етнічні, культурні, ідеологічні тощо) мало
бралися до уваги. Короткий і неупереджений розгляд літератури предмета,
здається, може переконати у цьому.
Історію феодальної формації на Русі почали вивчати в нашій краї-
ні з 1930-х рр. Ініціатива в цьому належала Б.Д.Грекову, котрий, на думку
Л.В.Черепніна, досяг значних результатів1. Дійсно, доробок дослідника був
вагомим. На погляд Б.Д.Грекова, родові відносини у східнослов’янському сус-
пільстві у часи найдавнішої редакції «Правди Руської» (початок ХІ ст.) відми-
рали, а «Правда Ярославичів» уже тоді відбивала риси феодального укладу2.
Незабаром по тому вчений запропонував розглядати часи існування феодаль-
ного ладу в Росії з Х по ХVI ст.3 У той час Б.Д.Греков був переконаний, що
вже на Х ст. у східних слов’ян формується феодальне суспільство. У наступ-
ні роки історик вагався у визначенні відрізку часу, коли в рамках родопле-
мінного суспільства зароджуються феодальні відносини. Під тиском жорстких
* Котляр Микола Федорович – доктор історичних наук, членкореспондент НАН України,
головний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, відділ історії України
середніх віків та раннього нового часу
Email: kij@bk.ru
1 Черепнин Л.В. Спорные вопросы феодальной земельной собственности в IX–XV вв. // Пути
развития феодализма. – Москва, 1972. – С.135 та ін.
2 Греков Б.Д. Начальный период в истории русского феодализма // Вестник Академии наук
СССР. – 1933. – №7. – С.14–17.
3 Греков Б.Д. Рабство и феодализм в Древней Руси // Известия ГАИМК. – Вып.86. – Москва;
Ленинград, 1934.
УДК 94:330.341.46 (477)
М.Ф.котляр *
ДО ПРОБЛЕМИ НАСТАННЯ ФЕОДАЛЬНИХ ВІДНОСИН
У СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКОМУ СВІТІ
Настання феодальних відносин у давньоруському суспільстві вивчалось у вітчиз
няній історіографії переважно в аспекті розвитку продуктивних сил і вироб
ничих відносин, співвідношення різних форм володіння та власності на землю.
Автор наголошує, що феодалізація полягала насамперед у заміні однієї системи
зв’язків у суспільстві на іншу. Так було повсюдно в Європі, так було і на Русі.
Розшарування суспільства, одна з основних ознак його феодалізації, відбите
джерелами з початку Х ст., тоді як у земельні, майнові відносини давньоруська
спільнота вступила лише в ХІ ст.
Ключові слова: державність, земля, князі, бояри, дружина, історіографія, до
слідники, етнос, спільнота, страта.
***
Український історичний журнал. – 2013. – №6
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі 59
ідеологічних указівок він наприкінці життя стверджував, ніби «починаючи
принаймні з ІХ ст. в усякому разі можна говорити про наявність на Русі фео-
дального способу виробництва, можна говорити про оформлення феодально-
го базису»4. Міркування Б.Д.Грекова щодо часу появи феодального укладу на
Русі мали суто теоретичний характер і майже не спиралися на конкретні свід-
чення джерел. Та авторитет цього знаного вченого був настільки високим, що
його думка утвердилась у радянській історичній науці й панувала протягом
багатьох років.
Концепцію Б.Д.Грекова підтримав відомий археолог П.М.Третьяков, на
переконання якого навіть уже у VII–ІХ ст. у середовищі східного слов’янства
могли виникати «напівпатріархальні-напівфеодальні політичні об’єднання»
або племінні княжіння. Відтак державність у місцевої людності була начеб-
то феодальною, нехай навіть напівфеодальною, адже вона являла собою ор-
ган панування «феодального класу (що формувався) над закріпачуваним
селянством»5. Навіть для початку 1950-х рр., коли партійний догматизм сяг-
нув небувалих висот, ця думка виглядала надто категоричною, адже про фео-
дальну (або напівфеодальну) державність у Східній Європі для VII–IX ст. го-
ворити, зрозуміла річ, було передчасно.
Інший відомий учений, археолог та історик Б.О.Рибаков стверджував
про можливість виникнення класових стосунків у східнослов’янській спіль-
ноті впродовж VIII–IХ ст., що призвело до створення феодальної держав-
ності. У першому томі колективної праці з історії СРСР часовий промі жок
із VI по IX ст. він називав «передфеодальним періодом», а виникнення фе-
одальної держави відносив до рубежу ІХ–X ст.6 Ця думка за певної пара-
доксальності виглядає із сучасної перспективи не позбавленою вірогіднос-
ті, якщо не вважати цю державу феодальною. А фахівець із ранньої історії
Русі І.І.Смирнов підтримав погляди Б.Д.Грекова на проблему, коли той ви-
ділив ІХ ст. як важливу грань феодалізації східнослов’янського суспіль-
ства. І.І.Смирнов стверджував, що в межах ХІ ст. в основному завершується
час генезису феодалізму у східнослов’янському суспільстві. Він обґрунтову-
вав це порівняльним аналізом різночасових статей «Правди Руської» корот-
кої й поширеної редакцій7.
Як уважав Л.В.Черепнін, розбіжності серед дослідників стосовно часу й
обставин настання феодальних відносин на Русі не могли заперечувати того,
що ці відносини виникали на фундаменті розкладу первіснообщинних, а не
рабовласницьких стосунків. Щодо початків феодальної формації у Східній
Європі історик зауважив:
«Якщо розуміти під останньою систему соціально-економіч-
них стосунків і відповідних їм політико-юридичних форм, то,
4 Греков Б.Д. Киевская Русь. – Москва, 1953. – С.528.
5 Третьяков П.Н. Восточнославянские племена. – Москва, 1953. – С.299, 304–305. Цю ж дум-
ку він проводив у кн. «У истоков древнерусской народности» (Ленінград, 1970 р.).
6 История СССР с древнейших времён до наших дней: Первая серия. – Т.1. – Москва, 1966. –
С.354, 477 та ін.
7 Смирнов И.И. Очерки социально-экономических отношений Руси ХII–ХIII вв. – Москва;
Ленинград, 1963. – С.5 та ін.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
60 М.Ф.Котляр
вочевидь, за таку грань може правити утворення феодальної
держави. На Русі це сталося наприкінці ІХ ст.»8.
Ці слова чільного теоретика в галузі давньоруської історії варто мати
на увазі при студіюванні обставин і часу становлення феодального укладу у
Східній Європі. Дійсно, кінець ІХ ст. був часом початку будівництва держа-
ви, яка утвердилася протягом другої половини Х–ХІ ст. Для теми моїх замі-
ток уявляється особливо важливим те, що Л.В.Черепнін не прямо пов’язував
виникнення феодальних відносин із народженням індивідуального земле-
володіння, яке зовсім не в усіх випадках можна називати власністю на зем
лю. Однак майже всі інші наші історики, котрі вивчали тему феодалізації Русі,
розглядали її майже винятково у «земельному» плані.
Відомий медієвіст А.Я.Гуревич слушно писав, що в радянській історіогра-
фії виникнення феодалізму досліджувалось у першу чергу під кутом розвитку
продуктивних сил, співвідношення різних форм власності й соціально-еконо-
мічного становища безпосередніх виробників. Але, на його погляд, «феодаліза-
ція полягала насамперед у зміні однієї системи суспільних зв’язків на іншу».
Фахівець нагадував читачеві, що, подібно до інших історичних процесів, гене-
зис феодалізму «проходить через живих людей», а сам феодалізм являє собою
систему взаємин між людьми, тож його вивчення пов’язане з розшифруванням
соціальних процесів у суспільстві»9. Існують вагомі підстави прийняти цю дум-
ку А.Я.Гуревича.
Звернуся до авторитету великого знавця й теоретика медієвістики – фран-
цузького історика та культуролога Ж. Ле Ґоффа, котрий уважає, що феодаль-
на система була універсальним способом економічної експлуатації, схема якої
за всієї типологічної та географічної розмаїтості залишається однаковою:
«Феодальна система – це по суті привласнення сеньйоральним
класом – церковним і світським – усього сільського додаткового
продукту, забезпеченого працею селянської маси. Ця експлуа-
тація здійснюється в умовах, що позбавляють селян можливості
брати участь в економічному прогресі».
Ж. Ле Ґофф бачить у феодалізмі насамперед систему особистих зв’язків,
що ієрархічно пов’язували членів вищого шару суспільства. Та оскільки най-
більш важливі питання суспільного життя зосередилися навколо земель-
них надань сюзеренів васалам, це підводить під феодалізм аграрну базу й
дає ясно зрозуміти, що феодалізм – це насамперед система землеволодіння і
земле користування10. Погляди Ж. Ле Ґоффа поширені у сучасній історіогра-
фії. Проте французький учений не абсолютизує ролі феодальних стосунків в
історії середньовіччя. Не варто робити це й нам11.
8 Черепнин Л.В. Спорные вопросы… – С.145. Навряд чи та держава від самого початку була
феодальною.
9 Гуревич А.Я. Проблемы генезиса феодализма в Западной Европе. – Москва, 1970. – С.5.
10 Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. – Москва, 1992. – С.89, 212 та ін.
11 У сучасній історичній антропології загальновизнана теза, згідно з якою в еволюції суспіль-
ства взаємодіють усі три його складових: економічна структура, соціальна організація та культу-
ра (див.: Tentons l’expériense // Annales: E.S.C. – 1989. – №6. – Р.1320).
Український історичний журнал. – 2013. – №6
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі 61
Уважаю, що в настанні нового укладу на Русі справа полягала не тільки у
феодалізації суспільства, а у самому східнослов’янському суспільстві, коли со-
ціально-економічні трансформації викликалися змінами стосунків у владних
структурах. І якщо феодалізм спочатку не пов’язаний із земельними відноси-
нами й народжується завдяки прогресу відносин у соціальній верхівці суспіль-
ства, то доводиться шукати його витоки на зорі давньоруської історії, у ІХ–Х ст.
Більш-менш систематичне студіювання теми настання феодальної фор-
мації на Русі почалось у Росії, а потім у СРСР набагато пізніше, ніж у краї-
нах європейського Заходу. Воно неминуче сприйняло вплив поглядів тогочас-
ної західноєвропейської історіографії. В основу вироблення останньою теорії
народ ження феодального укладу було по суті покладене дослідження історії
лише однієї області середньовічної Франції. Але ж визначені на цьому хитко-
му фундаменті причини й закономірності виникнення феодальних відносин
аж ніяк не могли бути універсальними для інших країн Європи, не кажучи
вже про Близький Схід та Азію. Водночас становленню й еволюції феодалізму
в різних регіонах Європейського континенту притаманна спільна форма соці-
альних стосунків, хай навіть кожній із ранньосередньовічних спільнот була
властива багатоукладна соціальна структура.
Доводиться враховувати й ту обставину, що ранньофеодальне суспільство
всюди було багатоукладним. В Європі після падіння Римської імперії знаходи-
мо родоплемінний лад варварів, що поєднувався з общинними відносинами,
а сусідська громада середньовіччя значно відрізнялася від первісно-родової
общини попереднього часу. Соціальна структура східнослов’янського суспіль-
ства проглядається вже в ранніх літописних відомостях про нього, починаючи
з 860-х рр., тобто вже з перших згадок у джерелах. У напівлегендарному по-
відомленні про прихід Рюрика на північно-західні землі Східної Європи го-
вориться: «И прия власть Рюрикъ, и раздая мужемъ своимъ грады, овому –
Полотескъ, овому – Ростовъ, другому Бѣлоозеро»12. У цьому літописному тексті
«мужи» вже відділені від основної маси воїнів Рюрика, а глава держави, що
народжувалася, – відокремлений від них усіх. Та якщо Київська держава того
часу мала одного князя, то у Древлянській землі, котра стояла на нижчому
ступені суспільного розвитку, існувало кілька князів. Це доводиться слова-
ми древлянських послів, що прибули до Києва після вбивства Ігоря й мовили
Ользі: «Мужа твоего убихомъ, бяше бо мужь твой аки волкъ восхищая и грабя,
а наши князи добри суть, иже распасли суть Деревьску землю»13.
Тенденція розшарування княжого оточення й піднесення над народною
масою особи князя зберігається в наступних текстах «Повісті временних літ»
кінця ІХ ст.: «Поиде Олег, поимъ воя многи […] И прия градъ, и посади муж
свои […] И взя Любець, и посади мужь свои» (882 р.)14. А у відображенні по-
дій другої війни Ігоря з Візантією (944 р.) повідомляється: «Посла Игорь мужѣ
своя къ Роману (візантійському імператору – М.К.)»15. Неважко зрозуміти, що
12 Повесть временных лет / Подг. текста, перевод, статьи и коммент. Д.С.Лихачёва. 2-е изд. –
Санкт-Петербург, 1999. – С.13.
13 Там же. – С.27.
14 Там же. – С.14.
15 Там же. – С.23.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
62 М.Ф.Котляр
і тут ідеться про обраних мужів, людей з оточення князя. Земельні відноси-
ни не виступають у джерелах ІХ–Х ст. зовсім. Земля тоді була, та ще й довго
залишалась, у корпоративній власності правлячої страти, цю власність пред-
ставляв київський государ. Феодальне суспільство – структурована спільність,
і чим вищим є його розшарування, тим більшою має бути його феодалізація.
Дружина й наступниця Ігоря на київському столі Ольга вже знає різно-
види мужів, принаймні виділяє їх верхівку. Звертаючись до древлян, що про-
сили миру після вбивства її чоловіка, княгиня мовить: «Да аще мя просите?
Право, то пришлите мужа нарочиты». Смисл поняття «мужи нарочиты» роз-
криває продовження цього тексту: древляни посилають до неї «лучьшие мужи,
иже дерьжаху Деревьску землю». Отже, «нарочитые або лучшие мужи» ста-
новили верхівку древлянської знаті, котра «держала» землю цього народу.
Суспільство часів Ольги було вже розшарованим. Воно складалося з княжої
родини, «лучших або нарочитых мужей» (під цим терміном ховались і кня-
жі дружинники, і привілейовані люди, які до дружини не входили). За свід-
ченням літопису, соціальна структура суспільства по Ользі ускладнюється,
що відбилось у вживанні епітетів, які книжник прикладає до руських мужів.
Джерело називає мужів її сина Святослава «лѣпшими», а її онук Володимир
роздає гради «мужамъ добрымъ, смысленымъ и храбрымъ», серед них також
виділяються «лучшие»16.
Бояри були супутниками князя Олега з часу його походу на Візантію 907 р.
Із літописної оповіді зрозуміло, що вони становили його найближче оточення.
Він надсилає послів до імператора від себе, «великого князя рускаго, от всѣх,
иже суть под рукою его свѣтлыхъ и великихъ князь, и его великихъ бояръ»17 –
це з тексту угоди з греками 912 р. Важко з упевненістю сказати, чи вкладався
особливий зміст в епітет «великие» стосовно інших князів і бояр. Швидше за
все, ні. Тому що в тексті наступного у часі договору з Візантією – Ігоря 944 р. –
використане словосполучення «великий князь руский и боляре его»18.
Не варто, утім, довіряти словам про «світлих і великих» князів та бояр із
дипломатичних угод із греками ще й тому, що ці документи – переклади з
грецької, зроблені десь на початку ХІІ ст. Перекладач користувався терміна-
ми свого часу. Вони могли не відноситися до початку ХІІ ст. Інша річ, коли лі-
тописці починають уживати слово «дружина».
Отже, рівнозначно та паралельно з терміном «мужи» літопис називає й
понят тя «дружина». Воно належить до найдавніших соціально-політичних по-
нять давньоруських джерел і з’являється на сторінках Новгородського пер-
шого літопису молодшого ізводу в розповіді про прихід Рюрика з братами до
Новгорода під умовним 854 р.: прийшли «три брата с роды своими, и пояша со
собою дружину многу и предивну, и приидоша к Новугороду»19.
Наступна згадка про дружину (на думку О.О.Шахматова, вона належа-
ла до Найдавнішого Київського ізводу) міститься в оповіданні Новгородського
16 Повесть временных лет. – С.34, 37, 55.
17 Там же. – С.18.
18 Там же. – С.24.
19 Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов древнерусских источников /
Под ред. и с предисл. А.Н.Насонова. – Москва; Ленинград, 1950. – С.106.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі 63
літопису про прихід Ігоря та Олега до Києва. «Повість временних літ» відно-
сить подію до вельми умовного 882 р.: вони «потаистася въ лодьяхъ, и с малою
дружиною излезоста на брегъ»20. У паралельних текстах «Повісті временних
літ» слово «дружина» заступають поняття «вся русь» і «вои»21.
Відомості про стосунки між князем і дружиною в «Повісті» беруть початок
лише з правління Ігоря, тобто після 912 р. Саме слово «дружина» з’являється в
«Повісті временних літ» також пізно, в описі походу Ігоря на Царгород 941 р.22
Та не доводиться сумніватися в тому, що княжа дружина формується вже на
часи Рюрика й Аскольда. Особливо активно дружинники діяли за Ігоря, Ольги
та Святослава.
Із «Повісті» й Новгородського першого літопису молодшого ізводу стає зро-
зумілим, що княжа дружина з часів Ігоря набуває щораз більшого значення.
Вона вже тоді відігравала винятково важливу роль у повсякденному й полі-
тичному житті країни, будучи і військовою силою в руках государя, і його рад-
никами і захистом, і найближчим оточенням, з яким його пов’язували тісні
узи, найчастіше неформальні. Так бувало на зорі творення державності, так
продовжувалося й пізніше, у ХІІ та навіть ХІІІ ст. Звідти, мабуть, бере початок
корпоративність панівного класу, що так яскраво проявилася в Україні й Росії
впродовж ХVIII – на початку ХХ ст.
Дружина оточує Ігоря під час його другої невдалої війни з греками 944 р.
Візантійське посольство тоді зустріло військо і флот руського князя на Дунаї.
Він «созва дружину и нача думати» над пропозицією імператора укласти мир.
У перебігу перемовин київський володар почав схилятися до підписання мирної
угоди. Вирішальну роль у цьому відіграли радники Ігоря, котрі вийшли з дру-
жинного середовища – вони рішуче порадили йому прийняти умови миру, за-
пропоновані візантійцями. Побудована на давньоруських фольклорних джере-
лах (найімовірніше, розповідях дружинників та їхніх піснях), оповідь «Повісті
временних літ» висвітлює події в надзвичайно сприятливому для Русі світлі:
«Царь (імператор Роман – М.К.) посла к Игорю лучшие боляре,
моля и глаголя: “Не ходи, но возьми дань, юже имал Олег, при-
дамь и еще к той дани” […] Реша же дружина Игорева: “Да еще
сице глаголеть царь, то что хочемь боле того, не бившеся имати
злато и сребро, и паволоки?” […] Послуша их Игорь, […] взем у
Грек злато и паволоки и на вся воя, и възратися въспять»23.
Літописець явно прикрасив події. Насправді Ігореві довелося підписати з
імператором зовсім невигідний для його країни мир. Зате дружина явно зали-
шилась вдоволена.
Як дотепно зауважив В.І.Сергеєвич, за Ігоря «дружині не можна наказува-
ти, її слід переконувати»24. У літописі цей князь виглядає залежним від своїх
20 Там же. – С.107.
21 Повесть временных лет. – С.13–14 та ін.
22 Новгородская первая летопись.... – С.22 («Русь же възратишася къ дружине своей»).
23 Повесть временных лет. – С.23.
24 Сергеевич В.И. Русские юридические древности. – Т.1: Территория и население. – Санкт-
Петербург, 1890. – С.305.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
64 М.Ф.Котляр
дружинників. У його часи державна влада ще не була сильною, а сам він, на-
певне, не мав незалежного характеру та твердої волі, не користувався автори-
тетом серед воїнів, на відміну від свого попередника Олега та сина Святослава.
Ігор слухається дружинників у всьому.
Свавілля Ігорових дружинників призвело до його загибелі у древлянських
лісах восени 944 р. Літопис Нестора описує останній у його житті похід проти
племінного княжіння древлян. Роль дружини в тій виправі була також ви-
значальною й вирішальною: «В се же лѣто рекоша дружина Игореви: “Отроци
Свѣнельжи изодѣлися суть оружьемъ и порты, а мы нази. Поиди, княже, с
нами в дань, да и ты добудеши и мы”. И послуша ихъ Игорь». Слова «и послу-
ша их Игорь» супроводжують наче рефреном головні державні заходи цього
нещасливого сина Рюрика і в кінцевому рахунку визначають його трагічну
долю. Він подався до землі древлян, виявив нерозважливу жадібність і жор-
стокість до цих своїх підданих і загинув від їхньої руки.
У літописі дружина виступає як головна опора князя і в розповідях про
правління його дружини й наступниці Ольги та їхнього сина Святослава.
Віддячуючи смертю древлянам за вбивство Ігоря, Ольга, «поимши мало
дружины», іде війною на це племінне княжіння. Поряд із нею дитина –
Святослав. Перед битвою він кидає свій дитячий списик у бік ворога, і воєво-
ди з пошаною мовлять: «Князь уже почалъ, потягнѣте, дружина, по князѣ!»25.
Дружинники Ольги беруть «на щит» древлянське місто Іскоростень, а коли
княгиня облаштовує державу, вона теж спирається на дружину: «Иде Вольга
по Деревстѣй земли съ сыномь своимъ и с дружиною»26. Значення і роль дру-
жини у житті держави, її зовнішній і внутрішній політиці зберігається при
наступниках Ольги на київському столі. Син Святослав високо цінує думку
дружинників, вона важливіша для нього від інших. Коли мати закликає його
прийняти святе хрещення, він зніяковіло відповідає їй: «Како азъ хочю закон
приятии единъ?! А дружина моя сему смеятися начнуть!»27.
Виникнення дружин у слов’ян як соціальної страти, військової інститу-
ції й суспільного прошарку історики відносять до різних часів: від VІ до пер-
шої половини Х ст.28 Думки дослідників розділились і стосовно стадії суспіль-
ного розвитку, на якій виникали дружинні структури. Польський історик
Т.Василевський обґрунтовував можливість формування дружин ще в родопле-
мінному суспільстві29. Йому заперечував Г.Ловмянський, припускаючи гіпоте-
тичну можливість виникнення дружини в родоплемінному середовищі лише
для одноразового набігу на близьких і далеких сусідів – адже в дофеодальний
період вожді просто не мали коштів для утримання дружинників30. У працях
А.А.Горського час утворення дружин відноситься до періоду генезису феода-
25 Повесть временных лет. – С.28.
26 Там же. – С.29.
27 Там же. – С.30.
28 Огляд думок див.: Горский А.А. Древнерусская дружина. – Москва, 1989. – С.10 та ін.
29 Василевский Т. Организация городовой дружины и её роль в формировании славянских
государств // Становление раннефеодальных славянских государств. – К., 1972.
30 Ловмяньский Х. Основные черты родоплеменного и раннефеодального строя славян //
Там же.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі 65
лізму, а дружинна знать формується в роки виникнення ранньофеодальних
суспільств31.
Думаю, що дружина являла собою продукт не стільки рішучих змін соціаль-
них відносин, скільки зародження й розвитку державності. У руках князя вона
була засобом примусу й управління, збирання (попервах насильницького) да-
нини, захисту власних інтересів і населення країни від ворога. Археологія
свідчить, що найбільш велелюдні та могутні контингенти дружинників зна-
ходились в ядрі держави, на обширі Середньої Наддніпрянщини32. А це може
свідчити про активну участь дружини у процесах творення східнослов’янської
державності.
Якщо в літописі Ігор виступає залежним від своїх дружинників князем,
то його дружина та наступниця на київському столі Ольга зображена само-
владною й вільною у своїх державних справах государинею. Водночас волода-
рі Русі другої половини Х ст. – її син Святослав і онук Володимир – зображені
в «Повісті временних літ» як справжні дружинні князі33.
Докладно оповідає Нестор про увагу і любов Володимира Святославича до
своєї дружини. Маю на увазі епізод із заміною дружинникам дерев’яних ло-
жок на срібні (поза сумнівом, запозичений із фольклору):
«Егда же подъпьяхуться, начьняхуть роптати на князь, глаголю-
ще: “Зло есть нашим головам: да намъ ясти деревяными лжица-
ми, а не сребряными”. Се слышав Володимеръ повелѣ исковати
лжицѣ сребрены ясти дружинѣ, рек сице, яко сребромъ и златом
не имам налѣсти дружины, а дружиною налѣзу сребро и злато,
якоже дѣдъ мой и отець мой доискася дружиною злата и сребра».
Апофеозом дружинності лунають слова літописця, що завершують цю
легендарну розповідь: «Бѣ бо Володимеръ любя дружину и с ними думая о
строи земленѣм и о ратехъ, и о уставѣ земленѣм»34. Зрозуміла річ, радника-
ми Володимира були не кілька сотень дружинників, а лише верхівка контин-
генту воїнів, з якого склались і апарати управління, збирання данини та су-
дочинства, і князівська рада та його адміністрація в багатьох містах і землях
країни. Джерела свідчать, що ускладнення структури суспільства мало міс-
це й серед інших категорій руських людей. У літописах за Х ст. з’являються
«челядин» і «челядь»35, «робичич», «старцы градские» і, певна річ, «смерды»,
селяни.
Давньоруська державність почала формуватись у східнослов’янському
суспільстві, котре залишалося ще родоплемінним. Логічно буде назвати цю
державу середини ІХ – більшої частини Х ст. надплемінною, адже влада тоді
не лише відділилася від народної маси, а й піднялася над самою племінною
верхівкою, набула індивідуального характеру. Держава була вже організова-
на за територіальною ознакою, чим принципово відрізнялася від передуючих
31 Горский А.А. Древнерусская дружина. – С.35, 118 та ін.
32 Там же. – С.29.
33 Повесть временных лет. – С.30.
34 Там же. – С.56.
35 Там же. – С.19, 26, 30, 32.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
66 М.Ф.Котляр
їй протодержавних структур. Такою була соціальна сутність Руської держави
ІХ – більшої частини Х ст.
Угоди Русі з Візантією Х ст., і вже перша серед них – на його початку,
представляють цю східнослов’янську державу як сукупність населення всіх її
земель. Вона виглядає в них не лише особливою соціально-політичною спіль-
ністю, а й спільністю етнічною. У преамбулі договору з Візантією 911 р. посли
Олега виступають від «рода рускаго», представляють «под рукою его свѣтлых и
великих князь, и его великих бояръ». А в угоді Ігоря з греками 944 р. підкрес-
лено, що його посли репрезентують як самого князя і «всякое княжье», так і
«всех людий Руския земля». Далі в цьому документі «люди вси рустии» названі
повноправними учасниками русько-візантійського договору36. Джерело описує
Русь Х ст. як державу, що перебуває у процесі формування. У ній існує чітка
соціальна структура, різні страти – від князів і бояр до просто людей, вільних
і невільних.
Лаконічно та вдало визначила форму давньоруської державної спільнос-
ті Х – початку ХІ ст. О.О.Мельникова – дружинна держава37. Адже правлячий
прошарок такої держави представляв верхівку дружини, із дружинників про-
тягом тривалого часу формувався елементарний апарат управління. На міс-
цях княжі дружинники збирали данину й виконували судові функції.
Існують вагомі підстави твердити, що за доби Володимира завершується
існування дружинної форми державності. В оповіданнях літопису про його
сина Ярослава дружина відіграє хіба що військову роль. Однак і Ярославові до
часу доводилося рахуватися з нею. Розповідаючи про його вокняжіння в Києві,
Нестор не забуває згадати про дружинників, які забезпечили йому перемо-
гу над Святополком: «Ярослав же сяде Кыевѣ, утер пота с дружиною своею»38.
І в описах подій першої половини ХІ ст. літописці ХІІ та пізніших століть, на-
слідуючи фольклорну традицію й віддаючи данину суспільній думці, в якій
так багато значила традиція взагалі, продовжують оспівувати любов до дру-
жини як вищу княжу доброчинність. Брата Ярослава, тмутороканського, а
далі чернігівського князя Мстислава джерела зображують останнім дружин-
ним володарем. У літописному панегірику Мстиславові сказано, що він «лю-
бяше дружину по велику»39. А от у докладній посмертній похвалі Ярославу
підноситься його мудрість, освіченість, любов до книжок, але ані словом не
згадано його дружину. Ярослав не був воїном і полководцем, програвши май-
же всі свої битви.
За часів Ярослава Володимировича дружина і дружинність як явище сус-
пільно-політичного життя, апарат управління й судочинства поступово втра-
тили свої позиції, що відзначено, зокрема, О.Є.Пресняковим у процесі вивчен-
ня пам’яток давньоруського права. Він твердив, що в найдавнішій частині
«Правди Руської» збереглися риси дружинного права, та вони відійшли на
другий план тому, що новгородці добились від князя захисту від свавілля
36 Повесть временных лет. – С.18, 23.
37 Мельникова Е.А. К типологии становления государств в Северной и Восточной Европе //
Образование Древнерусского государства: Спорные проблемы. – Москва, 1992. – С.39.
38 Повесть временных лет. – С.64.
39 Там же. – С.66.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі 67
дружинників. «Якщо це так, то княжа влада, – писав він, – уперше за Ярослава
спочатку на новгородському ґрунті набуває характеру урядової влади і князь з
“начальника дружини” робиться “земською владою”»40, владою для всього на-
роду, а не виразником інтересів самої лише дружини, як було раніше.
Та все ж таки дружина продовжувала посідати важливе місце у житті кра-
їни й у середині ХІ–ХІІ ст., після князювання Ярослава, його синів та онуків.
Але держава на той час втратила дружинну форму. Сама ж дружина розша-
ровується (джерела розрізняють старших і молодших дружинників, отроків,
гридів, «дѣтских» тощо), з неї виділяється якась частина боярства. Вона пере-
стає бути згуртованим правлячим прошарком, його з того часу складає лише
її верхівка. А індивідуальне землеволодіння, що народжувалось з кінця ХІ ст.,
виштовхнуло на перші ролі іншу соціальну страту: земельну аристократію з
числа все тих самих старших дружинників, великого й середнього боярства та
частини племінної знаті, що змогла пристосуватися до нових соціально-полі-
тичних умов і перетворитися на бояр.
Переростаючи у феодальну знать, дружинна верхівка відіграла чималу
роль у суспільно-політичному житті держави. Із неї виходили радники кня-
зя й адміністратори. Так, напередодні походу проти половців 1103 р. «сѣдѣ
Святополкъ (Ізяславич – М.К.) с своею дружиною, а Володимеръ (Мономах –
М.К.) с своею в единомь шатрѣ» і обдумували майбутню війну з кочовиками.
А Мономах у своєму «Повчанні» починає опис повсякденних турбот князя зі
слів: «И сѣдше думати с дружиною»41. Із перебігом часу, протягом ХІІ ст., ба-
гато старших дружинників у державному апараті заступили молодші, менш
заслужені люди, а також особи, з дружиною зовсім не пов’язані. У джерелах
з’являється термін «дворяни», люди княжого двору. А вони вже перебували у
прямій і жорсткій залежності від государя42. Дружинні цінності поступово від-
ходять у минуле.
Давньоруську державу ХІ–ХІІІ ст. багато хто з істориків вважає феодаль-
ною. Та коли саме вона робиться такою або починає перетворюватися на неї?
Чи була Русь часів Олега й Ігоря, Ольги, Святослава, Ярополка та Володимира
феодальною чи хоча б напівфеодальною? У науковій літературі на ці питання
не існує ясної й певної відповіді. Проте елементи феодального укладу висту-
пають у східнослов’янському суспільстві досить рано. Маю на увазі розвиток
соціаль ної структури, виникнення дедалі нових її елементів, ускладнення ра-
ніше існуючих, що було показано на прикладі поняття «дружина». Коли ці еле-
менти починають посідати помітне місце у соціумі? Щоб спробувати відповісти
на ці та на деякі інші питання, котрі виникають при читанні давньоруських
джерел, доведеться звернутися до них самих.
Літописи називають особливі категорії середньої та молодшої дружини:
«гриди» й «отроки». Розповідаючи про учти Володимира Святославича, Нестор
40 Пресняков А.Е. Княжое право в Древней Руси: Лекции по русской истории. – Москва, 1993. –
С.370.
41 Повесть временных лет. – С.102, 117–118. Див. також: Пресняков А.Е. Княжое право… –
С.158, 183.
42 Див., напр.: Кобрин В.Б., Юрганов А.Л. Становление деспотического самодержавия в
России // История СССР. – 1991. – №4. – С.56–57.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
68 М.Ф.Котляр
повідомляє: «По вся недѣля устави на дворѣ въ гридьницѣ пиръ творити и
приходити боляром и гридем, и съцькимъ, и десяцьскымъ, и нарочитымъ му-
жем, при князи и безъ князя»43. Ці гриді, як випливає з контексту «Повісті
временних літ», у 1014 р. становили основну частину дружини Ярослава
Володимировича в Новгороді Великому. Ярослав збирав данину, платив з неї
до Києва дві тисячі гривен на рік, «а тысячю Новѣгородѣ гридемъ раздаваху»44.
Членом молодшої княжої дружини гридь представлений у «Правді Руській».
Молодшими дружинниками джерела вважають княжих отроків. Але так
називали також княжих і боярських слуг45. 1015 р. отроки становили най-
ближче оточення сина Володимира Святославича – Гліба, котрого намірив-
ся вбити Святополк Окаянний: «Отроци Глѣбовы уныша». Близьким до його
старшого брата Бориса був отрок угорського походження, що також загинув
від рук убивць, насланих Святополком46. У «Повчанні» Володимира Мономаха
згадано отроків іншого роду, котрі прислужували йому в палаці: «не зрите на
тиуна, ни на отрока», «еже было творити отроку моему, – згадує Володимир
Всеволодич, – то сам есмь створилъ»47.
Отроків знає і Галицько-Волинський літопис. У розповіді про події 1231 р.
зображено важке становище князя Данила Романовича, в яке він потрапив
під час боротьби з боярами: «Самому же Данилу, съзвавшю вѣче, оставшюся
въ 18 отрокъ вѣрныхъ, и съ Демяномъ тысяцкымъ своимъ»48. Із цього тексту,
що надміру драматизував події того спекотного літа, зрозуміло, що отроки ста-
новили особисту охорону государя. Не лише дружина, а й інші складові части-
ни давньоруського суспільства з перебігом часу виглядають на сторінках дже-
рел дедалі більш розшарованими, що, певна річ, відповідало дійсності. Вище
я спробував показати це на прикладі найпоширенішої категорії вільного при-
вілейованого населення – мужів.
У докласових суспільствах існувало чимало державних утворень нефе-
одального типу. У Східній і Центральній Європі такими були аварське VI–
VII ст., хозарське VІІІ–Х ст., монгольське ХІІІ ст. Мені можуть заперечити:
мовляв, справа полягала в особливій специфіці соціально-політичного розви-
тку кочівницьких етносів. Однак мало хто сумнівається в існуванні держав-
ності у скандинавських народів наприкінці ІХ – у Х ст., коли вони переживали
добу розкладу родоплемінного ладу. Державним утворенням у родоплемін-
ному середовищі була також слов’янська держава VII ст. Само у Середньому
Подунав’ї. Вона мала основоположні ознаки державності: відчуження влади
від народу й організацію населення за територіальним принципом49.
Жорсткий і буквальний зв’язок між зародженням державності та фор-
муванням феодального суспільства послідовно відстоював Б.Д.Греков, на
43 Повесть временных лет. – С.56.
44 Там же. – С.58.
45 Див.: Словарь древнерусского языка (XI–XIV в). – Т.VI. – Москва, 2000. – С.V.
46 Повесть временных лет. – С.59–60.
47 Там же. – С.101, 104.
48 Галицько-Волинський літопис / За ред. М.Ф.Котляра. – К., 2002. – С.94.
49 Авенариус А. «Государство Само»: Проблема археологии и истории // Этносоциальная и по-
литическая структура раннефеодальных славянских государств и народностей. – Москва, 1987. –
С.72.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі 69
якого справляла вплив і брутальний тиск ідеологічна доктрина партії.
У книжці «Феодальные отношения в Древнерусском государстве» (1935 р.)
історик розглядав це державне утворення як феодальне вже в Х ст. Ця нова
для того часу думка50 була піддана різкій критиці вченими старшого по-
коління – М.Л.Рубінштейном, С.В.Бахрушиним, В.О.Пархоменком та ін.
Вони відкидали саму можливість побутування феодального укладу в Київ-
сь кій Русі ІХ–Х ст., заразом ставлячи під сумнів й існування в ті часи са-
мої держави, яка б об’єднувала східних слов’ян51. Із погляду сучасної нау-
ки Б.Д.Греков мав рацію: феодальні стосунки в давньоруському суспільстві
настають, починаючи з часів Олега та Ігоря. Однак держава в ті часи ще не
була феодальною.
Б.Д.Греков, відчуваючи, без сумніву, підтримку інституцій офіційної ідео-
логії, що вбачала в надзвичайно ранньому існуванні феодальної держави
на Русі докази її «одвічного» перебування в колі передових країн Європи та
Близького Сходу (можливо, знаходячись під безпосереднім тиском цих інсти-
туцій), протягом другої половини 1930-х рр. наполегливо і послідовно прово-
див думку про виникнення Київської держави як феодальної в ІХ ст. І все ж
таки під впливом професійного несприйняття його поглядів авторитетними
вченими та постійної конструктивної критики52 у роки Великої Вітчизняної
вій ни Б.Д.Греков був змушений визнати дофеодальний характер Київської
Русі ІХ–Х ст. Але ненадовго.
На початок 1950-х рр. під ідеологічним тиском комуністичної партії і
за прямими її вказівками, як і раніше, гору взяло намагання якомога глиб-
ше у часі відсунути початок феодальних відносин у Давньоруській державі.
Партійно-державна верхівка прагнула проголосити країну, що здобула над-
звичайно важку і криваву перемогу у війні з Німеччиною, одвічно найпередо-
вішою у світі, в якій всі без винятку процеси та явища суспільно-економічного
й культурного життя відбувалися раніше, ніж у решті країн. Звідси значною
мірою пішли і сумної пам’яті боротьба проти «космополітизму» та «космопо-
літів», що завдала майже непоправного удару радянській науці, культурі, і
надо кучливе прагнення оголосити чи не всі відкриття світової науки й техні-
ки вперше зробленими на Русі та в Росії. Не зміг уникнути цього і Б.Д.Греков.
В останньому прижиттєвому виданні своєї класичної праці «Киевская Русь»
(1953 р.) він, мабуть, вимушено відніс початки східнослов’янської державнос-
ті до VІІ–VІІІ ст., одночасно запропонувавши розглядати період її історії VІ–
VІІ ст. як напівфеодальний. А вже Київська держава, що виникла в ІХ ст., на-
чебто з самого початку була феодальною. Ці думки великого й підневільного
50 Із погляду сучасної науки ідея Б.Д.Грекова виглядає прийнятною.
51 Див.: Рубинштейн Н.Л. [Рец.] Памятники истории Киевского государства // Историк-
марксист. – 1938. – №1; Бахрушин С.В. К вопросу о русском феодализме // Книга и пролетарская
революция. – 1936. – №6; Пархоменко В.А. Характер эпохи Владимира, принявшего христиан-
ство // Учёные записки Ленинградского университета: Серия исторических наук. – 1941. – Вып.5.
52 Більшість авторитетних радянських істориків тієї доби розглядали період ІХ–Х ст. як
дофео дальний, перехідний від родового ладу до ранньофеодального. Послідовно розвивав таку
думку С.В.Юшков у книзі «Очерки по истории феодализма в Киевской Руси» (1939 р.). На його
погляд, лише в кінці Х ст. на Русі почали формуватися феодальні відносини (с.26–43). Ця думка
видається науково коректною й у наш час.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
70 М.Ф.Котляр
історика, що не мали підтвердження у джерелах, проте, на довгі роки запану-
вали в радянській історіографії.
Безумовне й безпосереднє пов’язування державності з існуванням фео-
дального укладу на Русі відбилось у працях більшості радянських істориків
1950–1970-х рр. Наприклад, В.Д.Королюк, котрий менше від багатьох інших
заслуговував докорів у догматизмі й начотництві, запропонував уважати по-
чатковою межею ранньофеодального часу для всіх слов’ян (західних, півден-
них і східних) VI–VII ст., обґрунтувавши таку думку міркуванням, що у VІІ ст.
джерела засвідчили у всіх трьох гілок слов’янства перші спроби організації
відносно великих соціально-політичних формувань. Учений убачав найбільш
ранню й елементарну форму праслов’янської державності у племінних кня-
жіннях, і вважав, начебто в них могли існувати феодальні відносини53. Ця дум-
ка вже тоді виглядала надто категоричною.
Сучасні історики в більшості своїй не поділяють ідею про існування фео-
дального укладу у східнослов’янському суспільстві до Х ст. Недостатня аргу-
ментованість і упередженість (що йде з радянських часів) постійно виклика-
ла та викликає досі гостру критику ранньої появи феодальних відносин і в
нас, і за рубежем. Своєрідною реакцією на подібні думки, що не спираються
ані на джерела, ані на логіку дослідження, можна вважати, зокрема, праці
І.Я.Фроянова, котрий твердив, нібито східнослов’янська спільнота залишала-
ся родоплемінною не лише у VІІ–ІХ, а й у Х–ХІ ст.54 Аргументи цього історика
на користь подібної думки видаються мені геть непереконливими.
У короткому історіографічному огляді на початку цієї статті було відзна-
чено, що, на думку більшості авторитетних учених, держава на Русі утвори-
лась у кінці ІХ ст. Л.В.Черепнін у 1972 р. назвав її феодальною55. Мабуть, було
б обережнішим сказати, що кінець ІХ ст., часи Олега Віщого, були лише від-
правною точкою на тривалому і суперечливому шляху державного творення.
Але чи складалася ця перша східнослов’янська держава нога в ногу з виник-
ненням феодальних відносин, більше того, чи була вона викликана їх народ-
женням? На ці природні питання у наш час доводиться відповісти заперечно.
Суто спрощеним, догматичним розумінням і тлумаченням процесів та
явищ суспільно-економічного розвитку людства була викликана до життя ка-
тегорична думка, досі, на жаль, поширена в науковій літературі, нібито дер-
жавність неодмінно являє собою продукт еволюції класового суспільства, у
слов’ян – феодального. Засвідчене джерелами, головним чином літописа-
ми, існування держави (в нашому випадку – давньоруської) визнавалося, та
й донині визнається вирішальним доказом побутування феодального ладу у
Східній Європі.
У часи Ярослава Володимировича дружина та дружинність як явища сус-
пільно-політичного життя поступово втрачають позиції, залишаючись важ-
ливою військовою силою в руках государя. З ХІ ст. держава перестає бути
53 Королюк В.Д. Раннефеодальная государственность и формирование феодальной собствен-
ности у восточных и западных славян (до середины ХІ в.). – Москва, 1970. – С.4 та ін.
54 Див., напр.: Фроянов И.Я. К истории зарождения Русского государства // Из истории
Византии и византиноведения. – Ленинград, 1991.
55 Черепнин Л.В. Спорные вопросы… – С.145 та ін.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
До проблеми настання феодальних відносин у східнослов’янському світі 71
дружинною, нею управляють уже інші, не дружинні, люди: ті ж бояри й ви-
хідці з більш демократичних шарів населення. Це явище бере початок у часи
князювання Ярослава. Тоді ж набирає сили процес генезису й початкового
розвитку феодальних відносин. Для часів після середини ХІ ст. існують, на
мій погляд, підстави говорити про існування перших основ феодального укла-
ду в Давньоруській державі. Певна річ, його утвердження стало справою не
такого вже й близького майбутнього, але в ХІ ст. цей процес уже розгортався.
Слід визнати, що утворенню державності на певному етапі еволюції сус-
пільства сприяли явища феодалізації, і все ж таки це були речі різного поряд-
ку, особливо якщо не зводити феодальний уклад до майнових, земельних від-
носин. Виникненню й розвитку державності допомагали етнічні, культурні,
ідеологічні та інші процеси, що лежали в духовній площині, тоді як держава
народжувалася в області суспільно-політичних відносин.
The beginning of the feudal relations in the OldRus’ society studied in the
native historiography mainly from the aspect of productive forces and relations
of production development and different forms of ownership and rights in land
correlation. Author paing attention that feudalization in the first place was the
replacement of the one relation system in the society to another as it was wont
in Europe. One of the main features of feudalization in Rus’ was the society
stratification that had the place in the sources in 10th century while OldRus’
society entered into the land and properly relations only in the 11th century.
Keywords: statehood, land, princes, nobles, druzhyna, historiography, researchers,
ethnos, community, stratum.
|