Теоретичні аспекти державного втручання в економіку
У статті проаналізовано сучасну теорію суспільної економіки і суспільного вибору щодо ролі державного втручання в економіку. В статье проанализировано современную теорию общественной экономики и общественного выбора относительно роли государственного вмешательства в экономику. A modern theory of p...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107719 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Теоретичні аспекти державного втручання в економіку / О.О. Журба // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 115, Т. 2. — С. 66-69. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-107719 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Журба, О.О. 2016-10-24T16:54:11Z 2016-10-24T16:54:11Z 2007 Теоретичні аспекти державного втручання в економіку / О.О. Журба // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 115, Т. 2. — С. 66-69. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107719 У статті проаналізовано сучасну теорію суспільної економіки і суспільного вибору щодо ролі державного втручання в економіку. В статье проанализировано современную теорию общественной экономики и общественного выбора относительно роли государственного вмешательства в экономику. A modern theory of public economy and public choice in relation to the role of state interference with economy is analysed in article. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Теоретичні аспекти державного втручання в економіку Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Теоретичні аспекти державного втручання в економіку |
| spellingShingle |
Теоретичні аспекти державного втручання в економіку Журба, О.О. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title_short |
Теоретичні аспекти державного втручання в економіку |
| title_full |
Теоретичні аспекти державного втручання в економіку |
| title_fullStr |
Теоретичні аспекти державного втручання в економіку |
| title_full_unstemmed |
Теоретичні аспекти державного втручання в економіку |
| title_sort |
теоретичні аспекти державного втручання в економіку |
| author |
Журба, О.О. |
| author_facet |
Журба, О.О. |
| topic |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура народов Причерноморья |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| format |
Article |
| description |
У статті проаналізовано сучасну теорію суспільної економіки і суспільного вибору щодо ролі державного втручання в економіку.
В статье проанализировано современную теорию общественной экономики и общественного выбора относительно роли государственного вмешательства в экономику.
A modern theory of public economy and public choice in relation to the role of state interference with economy is analysed in article.
|
| issn |
1562-0808 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107719 |
| citation_txt |
Теоретичні аспекти державного втручання в економіку / О.О. Журба // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 115, Т. 2. — С. 66-69. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT žurbaoo teoretičníaspektideržavnogovtručannâvekonomíku |
| first_indexed |
2025-11-25T20:43:24Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:43:24Z |
| _version_ |
1850530684637020160 |
| fulltext |
Ветрова Н.М., Штофер Г.А.
О ПОНЯТИЙНОМ АППАРАТЕ РЕГИОНОЛИСТИКИ
66
ния жизни населения; регион требует соответствующую структуру управления для взаимосвязи и взаимо-
действия всех компонентов региона на достижение целей регионального развития.
Таким образом, для региона характерны особенности, присущие социально-экономическим системам:
целостность (свойства региона не есть сумма свойств составных частей, но есть отражение их характери-
стик – природных условий, географического положения, связей и др.); интегративность компонентов; необ-
ходима система коммуникации между элементами; иерархичность взаимоотношений региона с государст-
вом; целеполагание функционирования - возможности формирования целей внутри региона и непротиворе-
чивость их целям высшей системы; необходимость управления как требование обеспечения единства дей-
ствий отдельных частей региональной совокупности. Кроме того, поскольку человеческие ресурсы являют-
ся активным элементом региона, акцент на социальный фактор является необходимым условием эффек-
тивного функционирования региона.
Вышеприведенная аргументация дает основание считать, что регион, обладающий природными усло-
виями и ресурсами, хозяйственной структурой, производственной специализацией, социальной инфра-
структурой, населением, - это целостная система со своими структурой, функциями, целями развития, свя-
зями с внешней средой, историей, культурой, условиями жизни населения. В этой связи возникает необхо-
димость усиления внимания именно к социально-экономическому подходу к сущности и признакам регио-
на. При таком подходе существенную роль играет оценка уровня социально-экономического развития как
основного критерия эффективности функционирования региона.
Источники и литература
1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический справочник. – М.,
1983. – 350с.
2. Marcusen Ann. Regions: The Economics and Politics of Territory. – Totowa, New Jersey: Rowman and Little-
field Publishers, 1987
3. Большая Советская энциклопедия (В 30 томах). Гл. ред. А.И. Прохоров. Изд. 3-е. М., «Советская эн-
циклопедия», 1975. Т. 21. – 640с.
4. Симоненко В.К. Регіони України: проблеми розвитку. – К.: Наукова думка, 1997. – 427с.
5. Баранский Н.Н. Экономическая география СССР: Обзор по областям Гоплана. М., 1926
6. Саушкин Ю.Г. История и методология географической науки. – М., 1976
7. Экономическая география в СССР. История и современное развитие. – М.: Просвещение, 1965. – 663с.
8. Огарев Н.П. Избранные социально-политические и философские произведения, т.1, М., 1952
9. Региональные исследования за рубежом. – М.: Наука, 1973. – 303с.
10. Чумаченко Н.Г. Очерки по экономике региона. – К.: Наукова думка, 1995. – 339с.
11. Концепция государственной региональной политики Украины от 09.09.2000г. – Голос Украины,
04.11.2000г. - №203 (2450)
12. Гутман Г.В., Мироедов А.А., Федин С.В. Управление региональной экономикой. - М.: Финансы и ста-
тистика, 2001. – 346с.
13. Ленин В.И. Развитие капитализма в России. Процесс образования внутреннего рынка для крупной про-
мышленности.- С.Петербургъ:Типо-литографiя А.Лейферта, 1899.
14. Лексин В.Н., Швецов А.Н. Государство и регионы. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 198с.
15. Губман Б.Л. Смысл истории: очерки современных западных концепций. – М., 1991
16. Региональная экономика: Учебное пособие для вузов. – Под ред. проф. Т.Г. Морозовой. – М.: Банки и
биржи, ЮНИТИ, 1995. – 304с.
17. Региональная экономика: Учебное пособие. Под ред. М.В. Степанова. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 465с.
18. Некрасов Н.Н. Региональная экономика. Теория, проблемы, методы.-2-е изд. – М.: Экономика, 1978. –
450с.
19. Долишний М.И. Социально-экономический потенциал региона. – К.: Наукова думка, 1985
20. Социально-экономическая география Украины / Пер. с укр. Под ред. О. Шаблия. – Львов: Свит, 1995. –
640с.
Журба О.О.
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО ВТРУЧАННЯ В ЕКОНОМІКУ
Постановка проблеми. Сучасний стан економічного розвитку країн світового співтовариства свідчить
про органічну єдність та взаємозалежність економіки і політики. Держава є визначальним і водночас досить
суперечливим елементом в економіці. Її залежність від існуючої економічної системи, з одного боку, та за-
лежність економіки від державної політики, з іншого, демонструють всю складність цього інституту.
Аналіз останніх досліджень. Дослідження проблем економічної політики та окремих аспектів її фінан-
сового забезпечення в умовах трансформації економіки активно проводять українські вчені:
А.Гальчинський, В.Геєць, П.Єщенко, Б.Кваснюк, І.Лукінов, М.Савлук, А.Чухно, С.Юрій та інші.
Цілі та задачі статті. Обґрунтування передумов сучасної економічної політики.
Основний зміст статті. Теорія суспільної економіки з її критеріями вибору напрямків економічної по-
літики, державного підприємництва чи урядового контролю пояснює глибинні причини державного втру-
чання в ринкову економіку й водночас окреслює межі цього втручання. Незаперечною заслугою цієї теорії є
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
67
постановка питання про неспроможності держави (влади). Неспроможності (фіаско) влади - це випадки, ко-
ли держава не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів. Зазвичай до
неспроможностей влади відносять:
1. Обмеженість необхідної для прийняття рішень інформації. Подібно тому як на ринку можливе існу-
вання асиметричної інформації, так і урядові рішення можуть прийматися часто при відсутності надійної
статистики, облік якої дозволив би прийняти більш обґрунтоване рішення. Наявність могутніх груп з особ-
ливими інтересами, активного лобі, могутнього бюрократичного апарата призводить до значного перекру-
чування навіть наявної інформації.
2. Недосконалість політичного процесу. Нагадаємо лише основні моменти: раціональне неведення, ло-
бізм, маніпулювання голосами виборців внаслідок недосконалості регламенту, логроллінг, пошуки полі-
тичної ренти, політико-економічний цикл і т.д.
3. Обмеженість контролю над бюрократією. Стрімке зростання державного апарату створює все нові і
нові проблеми в цій галузі.
4. Нездатність держави цілком передбачити і контролювати найближчі і віддалені наслідки прийнятих
нею рішень. Справа в тому, що економічні агенти часто реагують зовсім по іншому ніж сподівається влада.
Їхні дії сильно впливають на зміст і спрямованість, розпочатих владою акцій (або законів, схвалених зако-
нодавчими зборами). Заходи, здійснювані державою, що входять до спільної структури, часто призводять
до відмінних від початкових цілей наслідків. Тому кінцеві результати дій держави залежать не тільки, а не-
рідко й не стільки від неї самої [1].
Якщо вилучити із аналізу галузі інфраструктури, де державне втручання є найважливішою умовою роз-
витку продуктивних сил, то стосовно основної маси галузей матеріального виробництва і послуг подібної
об'єктивної залежності не існує.
Крім означених неспроможностей влади, є ще одна не менш важлива теза на користь обмеження під-
приємницької діяльності держави. Не тільки тому, що, як правило, у держави підприємницька діяльність
виходить гірше, ніж у приватній сфері, де діють могутні особисті стимули і спонукання. Як підкреслював
Дж.С. Міль, “відмовляючись від підприємництва, держава сприяє виконанню найважливішої цивілізаційної
задачі - діловому вихованню народа”. “У народа, який не звик до самостійної діяльності задля загальних ін-
тересів, – пише він, – у народа, який зазвичай чекає від свого уряду відповідних вказівок та розпоряджень
по всіх питаннях, що являють собою загальний інтерес, здібності розвинені лише наполовину, а його освіта
– неповна..." [2].
Звичайно конкретні обставини вносять свої корективи, і в реальній діяльності сфери прямого держав-
ного втручання виявляються значно ширше. Особливо це стосується перехідної економіки, коли держава
бере участь і в її реструктуризації, і в подоланні глибокої трансформаційної кризи. В цих умовах особливо
потрібна продумана політика зростання, що дозволяє сконцентрувати інвестиційні ресурси в пріоритетних
галузях і дати стимул для зростання економіки в цілому.
Однак, перехід до демократичних форм правління і пристосування державного втручання до вимог ри-
нкової економіки не врятує державу від її традиційних пороків - корупції і лобізму. Демократія протилежна
диктатурі. Демократія не придушує інтереси, але вона не виключає і боротьби цих інтересів. Особливе по-
ложення держави спонукує різні організовані групи суспільства боротися за владу, за контроль над найваж-
ливішими його органами з метою здійснення власних інтересів. Це, в свою чергу, накладає певні обмежен-
ня на прийняття політичних рішень.
Різні соціальні групи мають свої "представництва" інтересів, що утворюють інституціональну структу-
ру сучасного цивілізованого суспільства. Партії, профспілки, організації підприємців, споживачів, ферме-
рів, екологи та ін. на основі демократичних інститутів та процедур ведуть боротьбу і за частку в бюджеті, і
за державні програми, за цілі і пріоритети економічної політики в цілому. Особливі інтереси має і сама
державна бюрократія, яка зацікавлена в розширенні державного апарату і програм.
Навколо дій владних органів на всіх рівнях розпалюються надзвичайні пристрасті – зацікавлені групи
через інститути політичної системи прагнуть відхопити побільше від держбюджету і поменше вкласти по-
датків у той самий бюджет. Державні видатки в розвинених країнах зростали протягом останніх десятиріч
настільки стрімко, що податкова система не встигала забезпечувати належне їх покриття. Це стало причи-
ною існування майже хронічних бюджетних дефіцитів. На цьому ґрунті став швидко набирати авторитет
новий напрямок аналізу, що перебуває на стику економічної теорії і політології - теорія суспільного вибору.
Як відзначав один з головних засновників цього напрямку, лауреат Нобелівської премії 1986 року Дж. М.
Бьюкенен: “Для мене втратило сенс аналізувати податки і суспільні витрати незалежно від вивчення полі-
тичного процесу, за допомогою якого приймаються рішення з приводу обох сторін фінансових рахунків.
Теорію суспільних фінансів не можна цілком відокремити від теорії політики” [3].
Умови перехідного періоду в Україні, малий досвід самої демократії, недостатній рівень її інституціо-
налізації, а також підвищене значення держави як "поштовху" економічного зростання і структурної пере-
будови є особливо сприятливим ґрунтом для дій впливових груп, що прагнуть роздобути якнайбільше вла-
сних вигод від державного втручання в економіку. Прихильники теорії суспільного вибору виходять з того,
що держава - це або потенційний ресурс, або потенційна загроза для кожної галузі даної країни. Завдяки
своїй владі забороняти чи примушувати, відбирати чи давати кошти, держава може вибірково допомагати
чи, навпаки, заподіювати шкоду безлічі галузей. А тому характер державного втручання нерідко визнача-
ється не тим, що так вимагає ринок чи захист суспільних інтересів, а тим, що це необхідно і вигідно яки-
мось групам осіб чи галузям. Дж. Стіглер називає чотири головних способи використання держави галуззю
чи професійною групою: 1) прямі грошові субсидії; 2) обмеження доступу в галузь, а отже і контроль за
Журба О.О.
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО ВТРУЧАННЯ В ЕКОНОМІКУ
68
появою нових суперників (за допомогою імпортних і виробничих квот, протекціоністських тарифів і т.п.);
3) привілеї, що дозволяють даній галузі впливати на виробництво в суміжних галузях; 4) пряма фіксація
цін. Як правило, одержувані галуззю вигоди (вони отримали назву "політичної ренти") не покривають збит-
ків, заподіюваних суспільству в цілому [4].
Крім галузевих інтересів, що задовольняються за допомогою лобіювання, прихильники теорії суспіль-
ного вибору виділяють дві важливі причини безпосереднього зростання державних витрат. По-перше, здат-
ність груп з низькими і середніми доходами - оскільки їх є більшість - дочекатись контролю над державною
діяльністю за рахунок груп з високими доходами і використовувати цей контроль для розширення перероз-
подільної ролі державних витрат і податків. По-друге, здатність державної бюрократії стимулювати зрос-
тання витрат, у яких вона зацікавлена, через свої стратегічні позиції.
Відповідно до досліджень прихильників теорії суспільного вибору, залучення до аналізу політичних
процесів викликає серйозні відхилення від умов рівноваги між приватним і суспільним виробництвом. Ко-
жна група прагне максимально зменшити для своїх членів обсяг податків і в той же час збільшити величину
державних витрат або змінити їх структуру на свою користь. В таблиці 1 подано класифікацію основних
джерел неспроможностей державного втручання.
Таблиця 1. Джерела неспроможностей влади
Неспроможність влади Наслідки для економіки
Проблеми, властиві прямій демократії
Парадокс голосування Неоднозначність програм
Інтенсивність вподобань і пакетування позицій Витрати за неефективний суспільний вибір припадають
на меншості
Проблеми, властиві представницькій владі
Вплив організованих інтересів Пошуки ренти
Географічні виборчі округи Розподіл «державного бюджету»
Обмежені часові горизонти, породжені виборчими цикла-
ми
Недостатнє інвестування
Позування перед громадськістю Обмежений порядок денний
Проблеми, властиві бюрократичному забезпеченню
Проблема державних інститутів Використання ресурсів не за призначенням
Проблеми оцінювання благ Х-неефективність
Обмежена конкуренція Х-неефективність
Захист прав державних службовців Негнучкість
Неспроможності державних інститутів як неспроможності
ринку
Неефективність розміщення та Х-неефективність
Проблеми, властиві децентралізації
Розмиті повноваження Проблеми втілення політики в життя
Фіскальні зовнішні ефекти Нерівний розподіл місцевих суспільних благ
Узагальнюючу характеристику сучасної держави, економічну політику якої багато в чому визначають
інтереси зацікавлених груп, пропонує у своїй роботі “Політична економія держави добробуту” Дж. Бьюке-
нен. Він виділяє два типи держави: соціалістичний і трансфертний. Перший тип держави соціалістичний
безпосередньо забезпечує виробництво товарів і послуг. Другий – трансфертний (в ідеалі) нічого не робить,
а лише перерозподіляє доходи – бере кошти (у формі податків) в одних і передає їх іншим. Трансферна дер-
жава може приймати дві форми: одна - це те, що називається "державою добробуту" (чи взаємодопомоги),
коли перерозподіл здійснюється відповідно до загальноприйнятих норм на користь найменш забезпечених
членів суспільства, тобто відповідно до конституційного договору, схваленого усіма членами суспільства;
друга - змішана (“збовтана”) держава, перерозподіл у якій відбувається відповідно до політичного тиску
тих чи інших конкуруючих груп. До числа означених груп в сучасній державі відносять аграрний сектор;
протекціоновані галузі, що виробляють імпортозаміщуючу продукцію; вищу освіту; споживачів
муніципальних транспортних послуг та ін. Можна зробити висновок, що майже всі сучасні демократичні
держави являють собою суміш обох форм; розділити їх дуже важко, тому що всі програми, у тому числі і ті,
котрі являють собою явні “кормушки”, відстоюються і проштовхуються під гаслом "суспільних інтересів"
[3].
Протидією всім цим неспроможностям прихильники теорії суспільного вибору вважають насамперед
дію конкуренції, вільні ринкові відносини як у сфері індивідуального, так і в сфері суспільного вибору. Са-
ме ринок у всій різноманітності його форм і проявів є основою основ насправді цивілізованого устрою сус-
пільства. Але якщо неокласична теорія виходить з того, що основні властивості ринку - воля конкуренції і
тенденція до рівноваги - вже існують, то за теорією суспільного вибору, ці умови аж ніяк не виникають ав-
томатично, вони повинні бути створені і закріплені інституційно і конституційно.
Природно, що особлива увага приділяється тим факторам, що здатні обмежити зростання державного
втручання в економіку. Державна бюрократія зацікавлена в зростанні державних витрат, у розширенні дер-
жавного втручання в економіку. Щоб обмежити зростання впливу держави на економіку та її прагнення до
збільшення державних програм, обмеження повинні бути внесені ззовні у вигляді відповідних конституцій-
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
69
но закріплених правил, які б і захистили ринкову систему від впливу надмірного перерозподілу, що спотво-
рює діяльність держави. Як головні обмеження зазвичай розглядають законодавчо затверджену межу зрос-
тання державного боргу, розмір бюджетного дефіциту, а також визначене співвідношення між обсягом
державних витрат і ВВП.
Висновки. Таким чином, перехідний характер економіки, відсутність справжньої демократичної систе-
ми влади і цивілізованого громадянського суспільства обумовлюють той факт, що сучасна теорія суспільної
економіки і суспільного вибору не може бути застосована до наших умов у всіх її аспектах. Однак враху-
вання всіх означених “за” та “проти” державного втручання має стати висхідним при розробці концептуа-
льних засад економічної політики кожної держави, особливо для України.
Джерела та література
1. Нуреев Р.М. Джеймс Бьюкенен и теория общественного выбора Джеймс Бьюкенен. – Сочинения / Пер.
с англ. – Серия: “Нобелевские лауреаты по экономике”. – Т.1. / Фонд экономической инициативы / Гл.
ред. кол.: Нуреев Р.М. и др. – М.: “Таурус Альфа”, 1997. – С. 5-23.
2. Милль Дж.С. Основы политической экономии. В 3-х т. – М., 1980-1981. – 495 с., – 480 с., – 447 с.
3. Buchanan J. The Political Economy of the Welfere State. - Stockholm, 1988. – 220р.
4. Stigler G. Theory of Regulation // Bell Journal. – 1971. – P. 3-21.
Лихолобов Е.А.
ОРГАНІЗАЦІЙНА ПОВЕДІНКА ЯК ОСНОВА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ
ЛЮДСЬКОГО РЕСУРСУ ПІДПРИЄМСТВА
Постановка проблеми. Будь-яке підприємство у своїй діяльності – виробництві продукції, наданні по-
слуг або виконанні робіт – використовує ресурси – матеріальні, фінансові, трудові, інформаційні. Серед ре-
сурсів підприємства особлива роль відповідно до сучасних поглядів належить працівникам підприємства:
сьогодні персонал підприємства виступає одночасно як ресурсу, як суб’єкт управління (фактор), як потен-
ціал, як капітал [3, с. 10]. Тому погляд на працівників як на пасивний об’єкт управління, що позбавлений
власної мети, потреб та інтересів, є застарілим та таким, що не відповідає сучасним реаліям.
Роль персоналу підприємства як провідного ресурсу, надання йому нового статусу, визнання його зна-
чення та значення використання як ресурсу у результативності діяльності підприємства давно вже не оспо-
рюються у світовій економіці та навіть отримали визнання і в деяких українських керівників підприємств.
Є. Тоффлер ще у 80-х роках минулого століття зазначав, що найбільш провідні компанії світу збільшують
прибутки не за допомогою "вичавлювання поту" з працівників, а за допомогою їх творчого ставлення до
праці, повного та цілеспрямованого використання ними інформації [11, с. 250].
Визнання персоналу провідним ресурсом підприємства потребує розробки та введення у практику но-
вих способів роботи з таким видом ресурсу – технологій роботи з персоналом. За їх допомогою можна мак-
симально на користь підприємства використовувати знання та здібності персоналу; застосування таких тех-
нологій спрямовано на створення умов для прояву здібностей персоналу не час від часу, а постійно, на під-
ставі системного підходу.
Аналіз попередніх досліджень. Сучасні підходи до персоналу підприємства – як до ресурсу, як до
суб’єкта управління (фактор), як до потенціалу, як до капіталу – виниклі у західному менеджменті, а вже
потім, після апробації та поширення починали розповсюджуватися на пострадянському просторі. Інші умо-
ви діяльності пострадянських підприємств, менталітет нації, інерційність мислення керівників не давали
змогу використовувати ці підходу у так званому чистому вигляді – потрібна була їх адаптація. Вона зміню-
вала, до речі, іноді суттєво, зміст підходів і на практиці починалося використання такого симбіозу нових та
таких, що властиві виключно адміністративній системі управління, підходів, якому не було ніяких теорети-
чних пояснень.
Підхід до людей як до ресурсу базується на положеннях теорії людських ресурсів (70-і роки ХХ століт-
тя), де, власне, й започатковано термін "людські ресурси". Саме цей підхід зумовив відмову від управління
персоналом та перехід до управління людськими ресурсами, що передбачає: персоналізацію та індивідуа-
льний підхід до всіх працівників; усвідомлення дефіциту кваліфікованого і висококваліфікованого персона-
лу; відмову від тези про "безплатність" для підприємства його працівників [4].
Поряд з системно аналітичним підходом до управління людськими ресурсами, що сформувався на по-
ложеннях теорії людських ресурсів, в останні десятиліття виник підхід системної емпірики, основу якого
склали результати вивчення досвіду найбільш успішних підприємств [10]. Їх поєднання дало можливість
зосередити увагу на таких питаннях як взаємини між підприємством та його персоналом, сполучення ква-
ліфікації та потенціалу працівників зі стратегією та цілями підприємства, а також послугувало підставою
виникнення концепції розвитку людських ресурсів [5]. Така концепція орієнтує керівників підприємства на
створення таких умов праці, у яких працівники добровільно інтенсифікують роботу, мобілізують потенціал
для досягнення цілей підприємства, діють в інтересах підприємства.
Концепція розвитку людських ресурсів, як і будь-яка концепція, лише тоді перетвориться на керівницт-
во до дії, коли її положення та ідея можуть знайти застосування у вигляді конкретних управлінських ін-
струментів. Попри достатності публікацій, у тому числі і в українській науці, щодо сутності, переваг та до-
стойностей концепції розвитку людських ресурсів, інструменти використання її положень та принципів по-
|