Сім Шевченкових ювілеїв
У контексті відзначення 200-ліття з дня народження Т.Шевченка аналізується широкий спектр оцінок та інтерпретацій життя, творчого доробку, світогляду українського генія його сучасниками й наступними поколіннями під час
 відзначення ювілеїв Кобзаря за різних політичних умов національного житт...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107964 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Сім Шевченкових ювілеїв / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. — 2014. — № 2. — С. 22-29. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860242083956129792 |
|---|---|
| author | Реєнт, О.П. |
| author_facet | Реєнт, О.П. |
| citation_txt | Сім Шевченкових ювілеїв / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. — 2014. — № 2. — С. 22-29. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У контексті відзначення 200-ліття з дня народження Т.Шевченка аналізується широкий спектр оцінок та інтерпретацій життя, творчого доробку, світогляду українського генія його сучасниками й наступними поколіннями під час
відзначення ювілеїв Кобзаря за різних політичних умов національного життя українців.
On the 200th anniversary of Taras Shevchenko birthday context author analyzes the
wide spectrum of perceptions and interpretations of genius poet's life, creative works
and world-view by his contemporaries and future generations during celebrating of
Taras Shevchenko’s jubilees in the different political situations.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:30:57Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2014. – №2
ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
У рік 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка – художника за са-
мовідчуттям і поета за покликанням згори – саме час запитати себе: ким він
був і ким нині є для України та світу? У чому полягають невмирущі чари його
поетичного слова? Як так трапилося, що прочитання Шевченкових творів дало
серед нащадків такий широченний спектр взаємовиключних оцінок та інтер-
претацій поетового світогляду і творчого доробку? Обставини страдницького
життєвого шляху Т.Шевченка добре відомі й ґрунтовно досліджені, так само,
як і джерела впливів на формування його світогляду. Але не їм судилося стати
визначальним чинником майже сакрального впливу митця на світове україн-
ство – це зробила його творчість, яка витворила й сам Шевченків міф.
Коли наприкінці 1870-х рр. (ще не минуло й двох десятиліть по смерті по-
ета) М.Драгоманов приступив до написання свого великого критичного огляду
«Шевченко, українофіли й соціалізм», він уже зіштовхнувся з реальністю, за
якої «всі, хто бравсь писати про нього, перш усього думали про себе, і кожний
повертав Шевченка, як йому на той час було треба, та глядячи на те, перед
ким говорилося про українського кобзаря». Поставивши перед собою завдан-
ня розвінчати «культ Шевченка», що вже сформувався на той час серед укра-
їнства в безлічі взаємовиключних варіацій, М.Драгоманов і сам потрапив у
тенета надто спрощеного як для дійсної оцінки постаті та ролі поета підходу,
дійшовши висновку про Шевченкову «неспроможність» як соціаліста.
УДК 821.161.2 «Шевченко»
О.П.реєнт *
СІМ ШЕВЧЕНКОВИХ ЮВІЛЕЇВ**
У контексті відзначення 200-ліття з дня народження Т.Шевченка аналізуєть-
ся широкий спектр оцінок та інтерпретацій життя, творчого доробку, світо-
гляду українського генія його сучасниками й наступними поколіннями під час
відзначення ювілеїв Кобзаря за різних політичних умов національного життя
українців.
Ключові слова: Тарас Шевченко, українство, творчість, поет, художник,
Шевченків міф.
До 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка
* Реєнт Олександр Петрович – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент
НАН України, заступник директора з наукової роботи Інституту історії України НАНУ
** Виступ на засіданні круглого столу «Т.Г.Шевченко крізь два століття: людина, творець,
символ», який відбувся 11 березня 2014 р. в Інституті історії України НАНУ.
Український історичний журнал. – 2014. – №2
Сім Шевченкових ювілеїв 23
Пізніше всі ті численні часів М.Драгоманова ідеологічні інтерпретації
Т.Шевченка вклалися у дві головні, крайніми втіленнями яких було, з одного
боку, Шевченко-«більшовик», «революціонер» та «атеїст», якому, з іншого боку,
протиставлявся Шевченко-«націоналіст», «ідеолог державництва», «глибоко
релігійний поет». І, що важливо, обидві сторони вважали його поезію промете-
ївським «вогненним словом», що виходить за межі часу, історії, і служить про-
відною зорею для всіх майбутніх поколінь українців.
Ключ до зняття протиставлених ідеологічних інтерпретацій поетового
слова запропонував у 1982 р. своїм дослідженням «Шевченко як міфотворець»
професор Г.Грабович (перше українське видання – 1991 р.). Йому переконливо
вдалося довести, що в основі Шевченкового поетичного космосу лежить міф,
міфологічний код, творцем, безпосереднім включеним учасником (у чому й
проявляється Шевченкова унікальність) і продуктом якого одночасно виступає
сам автор. Завдяки психологічним екзистенціальним обставинам його долі,
власному генію, а також культурній готовності читача до його сприйняття
Т.Шевченко досяг унікальної, позачасової співзвучності зі свідомими й несві-
домими почуттями народу.
Шевченкова Україна існує в міфологічному (далеке минуле й майбутнє як
утілення картини «золотого віку», недавнє минуле та сучасність як поле битви
парадигматичних опозицій «суспільної структури» й «ідеальної спільності»), а
не в історичному часі-континуумі. Модель Шевченкового міфу двоскладова.
Її нижчий рівень складається з низки конфліктів і ненормальних відносин, ор-
ганізованих навколо фундаментальної бінарної опозиції ідеальної спільності
(люди, народ) і суспільної структури (влада, ієрархічна структура, держава та
її інститути). Це стадія «лихоліття» в міфологічній динаміці України. Вищий,
загальніший і, врешті, універсальніший рівень моделі складається з власти-
востей та потенційних можливостей чи ідеалів, що акумулюються в ідею уто-
пічного звільнення – грядущого «золотого віку».
Важлива сторона міленарного звільнення й пов’язаного з ним утверджен-
ня «золотого віку» полягає в тому, що сучасний стан буття з його фальшивим
розумом і фальшивою мораллю замінить тріумф ідеальної спільності людей,
як це ми бачимо у фінальних рядках вірша «І Архімед, і Галілей…», який є
квінтесенцією міленаризму:
«Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі».
Хоч ряд віршів показує, що її встановлення супроводжуватиметься пом-
стою і насильством, та здебільшого поет демонструє, що майбутня утопія
Український історичний журнал. – 2014. – №2
24 О.П.Реєнт
неминуче здійсниться за допомогою надприродних сил, як «пасивна револю-
ція». «Золотий вік», котрий ствердиться таким чином, Т.Шевченко сприймає не
як світську чи політичну, а як міфологічну й сакральну будову. Вона означати-
ме тріумф не розуму, а істинної мудрості. Важливо зазначити, що ця ідеальна
спільність набирає універсальних масштабів, а ідеальний образ України зли-
вається з образом ідеального людства.
Т.Шевченко торкається минулого й сучасного, аби тільки довести, ствердити
та пояснити майбутнє і перспективу, з ним пов’язану, а саме апофеоз ідеальної
спільності й заперечення суспільної структури. Характерно, що жодну іншу мож-
ливість, наприклад «позитивного ієрархічного суспільства», поет навіть не обго-
ворює – міф не шукає інших соціальних можливостей чи побудов. Т.Шевченко
стверджує тільки ідеальну спільність, і таким чином його рішення постулює не
«нормальне» суспільство, а лише утопію, яка мовою політичної ідеології могла б
бути визначена як радикальний антидержавний популізм і навіть анархізм.
Завдяки глибинним структурам його мислення, Т.Шевченка можна на-
звати релігійним поетом. З одного боку, він має ознаки пророка, який часто го-
ворить до свого народу від імені й голосом Бога. Він – посередник між людом і
Богом, що виконує свою місію, розкриваючи народові слово. З іншого боку, він,
очевидно, зливається з Христом, архетипом Спасителя, божим агнцем, який
спокутує всі гріхи людства. І у пророцтві, і в покуті він відіграє роль носія міфу.
У чому беззаперечна заслуга Т.Шевченка перед Україною – так це в тій ви-
датній, непересічній ролі, яку зіграла його поезія в поширенні й прищепленні
на всьому українському етнічному просторі єдиної назви «Україна» та етноні-
му «українець». «Пристосована», за Г.Грабовичем, особистість Т.Шевченка його
російських повістей, «Щоденника» і значної частини епістолярної спадщини
цілком мирно уживалася з назвою «Малоросія». А от Шевченкова «непристо-
сована» особистість його поетичних творів – не знала іншої назви, окрім як
«Україна» («Вкраїна»). Як і все інше в поезії Т.Шевченка, його «Україна» стано-
вила невід’ємну складову міфологічного коду мислення поета, була ідеальним
позачасовим і фактично також позбавленим чітких просторових обрисів обра-
зом і водночас його мрією. Палка, жертовна, глибока та щира любов поета до
вимріяної ним України, як у цих рядках зі «Сну» («Гори мої високії!..»):
«Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!»
запалила серця Шевченкового народу мрією про Україну та зробила її об’єктом
загального прагнення на всьому українському етнічному обширі. У цьому сенсі
Т.Шевченко дійсно може вважатися творцем і батьком сучасної української на-
ції та українського державницького проекту: омріяна ним колись його ідеальна
Україна з часом матеріалізувалася зусиллями поколінь тих, хто цю мрію під-
хопив і на практиці реалізував, звісно, як і все, що відбувається в реальному
житті – не у формі абсолютного ідеалу, непридатного для цього.
Український історичний журнал. – 2014. – №2
Сім Шевченкових ювілеїв 25
Монументальна Шевченкіана – ще одне непересічне і, на перший погляд,
почасти ірраціональне явище світового масштабу, пов’язане з ім’ям Кобзаря.
Понад 1100 пам’ятників поетові, з яких близько п’ятдесяти за межами України
на різних континентах і материках – це, здається, абсолютний показник у світі
як для діяча зі сфери культури. Встановлення більшості з них припало на дру-
гу половину минулого століття, але й у третьому тисячолітті процес активно
триває. Причому варто відзначити особливу консолідуючу роль монументаль-
ної Шевченкіани для українців світу. Пам’ятники поетові встановлювалися за
рішеннями органів влади УРСР і продовжують з’являтися вже в незалежній
Україні як державним, так і громадським коштом.
Водночас монументальне пошанування Т.Шевченка стало справою честі
й самоствердження українських громад по всьому світу. Окрім того, значна
частина встановлених митцеві за межами України пам’ятників як у радян-
ські часи, так і після здобуття Україною незалежності – це спрямований на
просування нашої країни та її духовного символу у світі дарунок (в останні
роки – часто «за обміном на основі взаємності») від України (звісно, із форму-
люванням – «від українського народу»).
Великий вплив Т.Шевченка та його поезії на покоління українців одним
зі своїх наслідків мав і нині актуальну практику надання імені поета різно-
манітним знаковим для народу громадським установам та інституціям. Чи
не першим серед суспільно вагомих носіїв Кобзаревого імені стало засноване
1873 р. у Львові Літературне товариство, реорганізоване 1892 р. в Наукове то-
вариство імені Шевченка (НТШ) – по суті всесвітня багатопрофільна академія
наук українського народу, рушійна сила формування та розвитку вітчизняної
науки кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.
У радянські часи практику присвоєння імені Т.Шевченка було продов-
жено. Із 1939 р., наприклад, ім’я поета носять такі знакові заклади науки,
освіти та культури, як Київський державний університет (нині – Київський
національний університет), Академічний театр опери та балету УРСР (нині –
Національна опера України). Водночас мало місце й виразне профанування
імені митця, яким масово освячували не лише заклади освіти, науки та куль-
тури (левова частка котрих не завжди заслуговувала права носити його), а й
сотні колгоспів, радгоспів, машинно-тракторних станцій тощо.
200-річчя від дня народження Т.Шевченка – це вже сьомий за ліком знач-
ний посмертний ювілей. Перші два (50- та 75-річчя), що припали на другу по-
ловину ХІХ ст. (1864 і 1889 рр.), через низку обставин, зокрема й притаманну
тій добі традицію відзначення переважно роковин смерті та перепоховання
поета, не набули широкого громадського звучання. Водночас своєрідний на-
родний культ Т.Шевченка і певний похідний від нього ритуал, що передбачав
молитовне поминання митця, наявність у світлиці портрета чи іншого його
зображення в рушниках, – уже цілком склалися станом на 1870–1880-ті рр.
Починаючи ж зі 100-річчя (1914 р.) від дня народження всі наступні поетові
ювілеї ставали подією року за шкалою культурної та громадсько-політичної
ваги. Більше того, відзначення 125-річчя Т.Шевченка (1939 р.) започаткувало
практику офіційних, на державному рівні, святкувань.
Український історичний журнал. – 2014. – №2
26 О.П.Реєнт
50-річний Шевченків ювілей у 1864 р., до якого самому поетові не судило-
ся дожити три роки, пройшов тихо, камерно, непублічно. У Російській імперії
не минуло ще й року, як, за влучним висловом М.Драгоманова, сумнозвісним
обіжником міністра внутрішніх справ П.Валуєва було розпочато «антракт з
історії українофільства», а тому шанувальникам митця було не до спроб гро-
мадського відзначення його 50-річчя. В австрійській Галичині та на Буковині
творчість Т.Шевченка на той час ще не встигла стати тим, чим вона стане за
якихось 10–15 років.
Поетове 75-річчя в 1889 р. припало на відлуння затяжного другого «ан-
тракту» в історії українського руху в Російській імперії, викликаного Емським
указом 1876 р. імператора Олександра ІІ. В Австро-Угорщині перешкод від-
значенню не чинилося, проте якоїсь загальної громадської програми ювілею
вироблено не було, оскільки вже в 1870-х рр. у Галичині творча спадщина
Т.Шевченка стала виразним чинником політичної боротьби: різні партії та
громадські діячі інтерпретували, «реконструюючи» за поетичними творами,
його світогляд відповідно до мети власної політичної діяльності. Причому
спектр суджень був найширшим: від піднесення постаті «батька Тараса» в
ореолі мало не біблійного національного пророка (у працях О.Партицького,
О.Огоновського) до політичної радикалізації поета в дусі громадівського соціа-
лізму (як у студії Ф.Вовка «Т.Г.Шевченко і його думки про громадське життя»).
100-річчя від дня народження Т.Шевченка було першим ювілеєм, що при-
вернув до себе увагу не тільки широких верств громадськості, а й державної
влади, сприяв консолідації як шанувальників творчості поета, так і його су-
противників із російських націоналістичних і монархічних кіл, у середовищі
котрих Кобзаря сприймали перш за все як «творця українства», «сепаратиста»
й «ворога Росії».
Ознакою часу став масштабний, транскордонний характер святкувань.
Так, Львову поетів ювілей запам’ятався величним і доти небаченим сокіль-
ським «Шевченковим здвигом». У Києві ювілей пройшов під акомпанемент
масових демонстрацій представників демократичної та революційно налашто-
ваної громадськості – як української, так і неукраїнської, а також спроб учинен-
ня політичними опонентами провокацій під консульством Австро-Угорщини зі
звинуваченням шанувальників поета в «державній зраді».
Заборона владою Російської імперії майже в останній момент («реко-
мендуючим» обіжником міністра внутрішніх справ) офіційного відзначення
Шевченкового ювілею (серед інших і Київська міська дума планувала вша-
нувати пам’ять поета) на декілька місяців поставила «українське питання» у
центр громадсько-політичного життя імперії до запеклих дебатів на засідан-
нях Державної думи включно.
125-літній ювілей Тараса Шевченка 1939 р. радикально відрізнявся від
попередніх і наступних. Ступінь вульґаризації та зведення образу поета до не-
самовитого, пройнятого «класовою ідеологією» «більшовика» й «атеїста» ніколи
більше не набував таких виразних і разючих форм, як тоді. І все це відбува-
лося на тлі чисток і жахіть Великого терору, що вже викосив на той час цвіт
української інтеліґенції. Водночас пропаґандистська машина авторитарного
Український історичний журнал. – 2014. – №2
Сім Шевченкових ювілеїв 27
сталінського режиму витворила декілька яскравих монументальних зразків
увічнення пам’яті поета, які пережили епоху й пізніше набули нового звучан-
ня. Відкриттям 1939 р. величного пам’ятника Т.Шевченкові роботи скульп-
тора М.Манізера на Тарасовій горі було завершено формування комплексу
монументальних споруд Шевченківського державного (а від 1989 р. – націо-
нального) заповідника в Каневі.
Того ж року в парку навпроти Київського державного університету, яко-
му саме було присвоєно ім’я Тараса Шевченка, постав пам’ятник Великому
Кобзареві, також роботи скульптора М.Манізера. Цьому монументу судилося
стати культовим місцем щорічної прощі шанувальників поета й офіційних де-
леґацій, біля нього збиралися дисиденти-шістдесятники, і продовжують збира-
тися, шукаючи Тарасового благословення, учасники протестних акцій.
Така важлива у страдницькій долі Т.Шевченка Новопетровська фортеця
на каспійському півострові Манґишлак, де поет відбував заслання впродовж
1850–1857 рр. і котра від 1858 р. носила назву Форт-Олександрівський, із
1939 р. почала називатися Форт-Шевченко.
150-річчя від дня народження Кобзаря 1964 р. широко відзначалося на
союзному рівні. Найбільш коштовні подарунки поетові – завершення дру-
ку приуроченого до ювілею повного зібрання творів у 10-ти томах та пере-
йменування декілька років перед тим заснованого міста Актау в тодішній
Манґишлацькій області Казахської РСР на Шевченко (1991 р. повернуто пер-
вісну назву).
Того ж ювілейного року з’явилися два неординарних, знакових пам’ятники
Т.Шевченкові: роботи Л.Молодожанина (Лео Мола) у Вашинґтоні та спільний
проект скульпторів М.Грицюка, Ю.Синькевича, А.Фуженка – у Москві, від-
критий з ініціативи М.Хрущова. Образ ювіляра – «революційного демокра-
та» – у віншувальній кампанії дещо втратив більшовицьку гостроту та класову
різкість порівняно з попереднім ювілеєм 1939 р.
175-річчя від дня народження Т.Шевченка 1989 р. припало на переддень
зміни епох в історії України, Європи та світу: уже було чутно, як пробивають-
ся крізь асфальт радянської ідеології паростки українського національного
відродження, уже починала розсипатися прямо на очах орієнтована на СРСР
система країн-сателітів у Центрально-Східній Європі, уже зовсім недовго за-
лишалося стояти Берлінському мурові, уже почав відходити в минуле погляд
на світоустрій крізь лінзи «холодної війни».
Чи не вперше Шевченків ювілей так широко відкрив тоді Україну для світу
та для нових ідей, надав можливість українцям по обидва боки океану запізна-
тися у живій розмові без ідеологічного тиску й страху. У рамках Міжнародного
Шевченківського форуму «Від серця Європи – до серця України» нашу краї-
ну тоді відвідали та збагатили своїми ідеями такі провідні західні шевченко-
знавці, як професори Г.Грабович (США) і В.Вовк (Бразилія). Із надзвичайним
успіхом в Україні пройшли ґастролі Музичного ансамблю імені Шевченка з
Канади. Ім’я Кобзаря обрало для себе засноване того року Товариство укра-
їнської мови. У російському Оренбурзі було відкрито Меморіальний музей-
гаупт вахту Тараса Шевченка.
Український історичний журнал. – 2014. – №2
28 О.П.Реєнт
І от уже збігло чверть століття від останнього великого Шевченкового юві-
лею. На черзі – 200-річчя. Промайнули 25 років, які охопили весь період ста-
новлення та непростого розвитку сучасної української державності. Тільки на
третьому десятиріччі незалежності держава нарешті спромоглася впритул на-
близитися до завершення академічного видання повного зібрання творів пое-
та у 12-ти томах – проекту, початок першої спроби реалізації якого припадає
ще на 1989 р. – час попереднього ювілею.
Не можна сказати, що сучасна українська держава стала недоброю мачу-
хою для пам’яті про Кобзаря. По-своєму, так, як уміє, вона піклується, виділяє
кошти, оновлює, будує, реставрує, зберігає, накреслює, проводить, видає… Але
чи робить вона це щиро, із Шевченковим словом у серці? Чи, можливо, просто
наслідує ритуал, який склався задовго до неї, та механічно «освоює» закладені
в держбюджет за Шевченковими статтями у кошторисі?
Задовго до самого ювілею не виникало ані найменших сумнівів, що, із
погляду сухих цифр статистики, українська влада впорається з організацією
відзначення Шевченкового 200-річчя – їй буде чим відзвітувати про обсяги
вкладених коштів, здійснених будівельних і реставраційних робіт, кількість
виданих книжок, проведених конференцій, зустрічей і слухань. Але… Так
само не полишало відчуття, що за рядками переможних звітів майже напевно,
що загубиться пронизливий погляд Тарасових очей, звернений у душу кожно-
го, хто хоче чути та розуміти його слово.
І трапилося… У плин підготовчих до ювілею заходів втрутився Майдан…
Люди, які мають гідність, вийшли, протестуючи проти обману та несправед-
ливості, сваволі й жорстокості, на Майдан і майдани країни. Вони вийшли не
самі – до них приєднався батько Тарас.
Він був скрізь. Пронизував поглядом зі сцени Майдану та з-над входу до
Київради-КМДА. А тепер, із революційною хустинкою на обличчі (хто б міг ра-
ніше подумати, що вона йому пасуватиме?!) – дивиться й зі стіни будівлі ака-
демічних інститутів на вул. Грушевського, 4, навпроти барикад. Стиха ходив
портретом між свого народу на недільних вічах. Слова його поезій резонують
із думками та настроями тисяч людей і злітають з їхніх вуст навіть тоді, коли
до смерті залишаються три кроки – згадаймо українського патріота, який за-
гинув від кулі, вірменина з Дніпропетровщини Сергія Нігояна (вічна йому
пам’ять!) та його проникливе декламування безсмертних Тарасових рядків із
вірша «Кавказ»:
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!
Т.Шевченко – сучасний, живий і актуальний як ніколи! Країна спрагло
припадає до його творчої спадщини як до життєдайного джерела, перечитує
й переосмислює кожен поетів рядок у пошуках відповідей на гострі питання
сьогодення й, що найголовніше, знаходить їх.
Український історичний журнал. – 2014. – №2
Сім Шевченкових ювілеїв 29
А от чи може хтось собі уявити Тараса, хай навіть у страшному сні, поряд
із бійцями-катами з підрозділу МВС України «Беркут»? У компанії тітушків
чи тих наших співгромадян, котрі ладні продати своє та своїх дітей майбутнє
за 200 гривень? Чи може його слово щось значити для них? І хіба це не про
них говорить поет у фіналі вірша «Во Іудеї во дні они…»:
Ми серцем голі догола!
Раби з кокардою на лобі!
Лакеї в золотій оздобі…
Онуча, сміття з помела
Єго величества. Та й годі.
Здається, відповідь очевидна. Тарас Шевченко – із вільними громадяна-
ми. Він – їхня гідність і моральний закон. І вони відчувають та усвідомлено
промовляють: «Із нами Бог і Шевченко!».
Це і є справжнє, народне, коли тисячі й тисячі людей шукають і знаходять
свою відповідь на питання: «Хто є для мене Тарас Шевченко?», не затьмарену
чиновницьким формалізмом та бездушністю вшанування 200-літнього ювілею
від дня народження Поета й національного Пророка.
On the 200th anniversary of Taras Shevchenko birthday context author analyzes the
wide spectrum of perceptions and interpretations of genius poet's life, creative works
and world-view by his contemporaries and future generations during celebrating of
Taras Shevchenko’s jubilees in the different political situations.
Keywords: Taras Shevchenko, Ukrainian idea, creation, poet, painter, Shevchenko’s
myth.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-107964 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:30:57Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Реєнт, О.П. 2016-10-28T14:37:03Z 2016-10-28T14:37:03Z 2014 Сім Шевченкових ювілеїв / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. — 2014. — № 2. — С. 22-29. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107964 821.161.2 «Шевченко» У контексті відзначення 200-ліття з дня народження Т.Шевченка аналізується широкий спектр оцінок та інтерпретацій життя, творчого доробку, світогляду українського генія його сучасниками й наступними поколіннями під час
 відзначення ювілеїв Кобзаря за різних політичних умов національного життя українців. On the 200th anniversary of Taras Shevchenko birthday context author analyzes the
 wide spectrum of perceptions and interpretations of genius poet's life, creative works
 and world-view by his contemporaries and future generations during celebrating of
 Taras Shevchenko’s jubilees in the different political situations. Виступ на засіданні круглого столу «Т.Г.Шевченко крізь два століття: людина, творець,
 символ», який відбувся 11 березня 2014 р. в Інституті історії України НАНУ. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії До 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка Сім Шевченкових ювілеїв Seven Jubilees of Taras Shevchenko Article published earlier |
| spellingShingle | Сім Шевченкових ювілеїв Реєнт, О.П. Історичні студії До 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка |
| title | Сім Шевченкових ювілеїв |
| title_alt | Seven Jubilees of Taras Shevchenko |
| title_full | Сім Шевченкових ювілеїв |
| title_fullStr | Сім Шевченкових ювілеїв |
| title_full_unstemmed | Сім Шевченкових ювілеїв |
| title_short | Сім Шевченкових ювілеїв |
| title_sort | сім шевченкових ювілеїв |
| topic | Історичні студії До 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка |
| topic_facet | Історичні студії До 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107964 |
| work_keys_str_mv | AT reêntop símševčenkovihûvíleív AT reêntop sevenjubileesoftarasshevchenko |