Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом»

На початку ХХ ст. О.О.Шахматов та В.М.Істрін сформулювали концепції розвитку давньоруського літописання і хронографії, які здебільшого продовжують побутувати й досі, але вже не відповідають сучасному рівню джерелознавчих знань. Розглядається виникнення ідеї так званого Поч...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Український історичний журнал
Дата:	2014
Автор:	Вілкул, Т.Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Теми:	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107973
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом» / Т.Л. Вілкул // Український історичний журнал. — 2014. — № 2. — С. 144-176. — Бібліогр.: 141 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860163221266104320
author	Вілкул, Т.Л.
author_facet	Вілкул, Т.Л.
citation_txt	Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом» / Т.Л. Вілкул // Український історичний журнал. — 2014. — № 2. — С. 144-176. — Бібліогр.: 141 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Український історичний журнал
description	На початку ХХ ст. О.О.Шахматов та В.М.Істрін сформулювали концепції розвитку давньоруського літописання і хронографії, які здебільшого продовжують побутувати й досі, але вже не відповідають сучасному рівню джерелознавчих знань. Розглядається виникнення ідеї так званого Початкового зводу кінця ХІ ст. та «Хронографа за великим викладом» і полеміка навколо них. Реконструйований Початковий звід нібито повинен містити запозичення з «Хронографа за великим викладом»; обидва тексти начебто мають бути давнішими за «Повість временних літ». Остання має численні запозичення з хронік, проте дослідники весь час намагаються дивитися крізь призму наявних текстів. Перевірка текстуальних свідчень наводить на думку, що хронографи укладалися пізніше, ніж літописи, на початку ж історієписання книжники користувалися повними перекладами візантійських хронік. This paper addresses the creating of two “11th cent.” constructs: the so called Primary compilation and “Chronograph by the great narration” – and controversy about them. A.A.Shakhmatov and V.M.Istrin make Primary compilation to borrow from “Chronograph”. Both scholars also put forth these reconstructed texts as predecessors our real “Primary Chronicle”. Actually, “Primary Chronicle” has chronographical quotations, but many scholars will to see “through the prism” of existing writing. Scrutinizing the textual proof let us reinterpret traditional reasons and provide initial conclusions that chronographs appear later than early Old Rus’ chronicles.
first_indexed	2025-12-07T17:54:59Z
format	Article
fulltext	Український історичний журнал. – 2014. – №2 МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО Дослідники історії Давньої Русі зосереджені переважно на ориґіналь- них текстах і, зокрема, головному різновиді тодішнього історієписання – лі- тописних зводах. Проте перекладні історичні наративи (хроніки, історії та хронографи)1 насправді мають не меншу значущість. Із них, звичайно, ми ні- чого не дізнаємося про давньоруських князів, бояр чи книжників, а побачимо лише давніх «героїв усесвітньої історії»: Адама, Навуходоносора, Александра Македонського, імператора Авґуста... Однак вони являли для давніх людей «історію як таку», тобто Александр Македонський був персонажем чи не важ- ливішим, ніж київські князі Ярослав Володимирович (котрого історики ХІХ ст. * Вілкул Тетяна Леонідівна – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, сектор досліджень з історії Київської Русі E-mail: t-vilkul-1@yandex.ru ** Автор щиро вдячна Є.Ґ.Водолазкiну, О.П.Толочку, Т.В.Ґімону, Т.В.Анісімовій, О.Кулику. 1 Візантійські хроніки викладали всесвітню історію не за роками, як латинські аннали чи давньоруські літописи, а спочатку за періодом життя тих чи інших біблійних героїв, далі – за правлінням східних та римських і візантійських імператорів. У ранній час на слов’янську було перекладено хроніки Георгія Амартола, Іоанна Малали та Георгія Сінкела. З історій перекладе- но порівняно рано лише «Історію Іудейської війни» Йосифа Флавія. Хронографи – давньоруські компіляції з фраґментів хронік та біблійних і парабіблійних текстів. УДК 222.6; 093.3; 94 (477) «ХІ–ХІІ» т.л.ВІлкУл * ПОХОДЖЕННЯ ХРОНОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПОЧАТКОВОГО ЛІТОПИСУ: ПУНКТ ВІДЛІКУ – «ХРОНОГРАФ ЗА ВЕЛИКИМ ВИКЛАДОМ»** На початку ХХ ст. О.О.Шахматов та В.М.Істрін сформулювали концепції розвитку давньоруського літописання і хронографії, які здебільшого продовжують побутувати й досі, але вже не відповідають сучасному рівню джерелознавчих знань. Розглядається виникнення ідеї так званого Початкового зводу кінця ХІ ст. та «Хронографа за вели- ким викладом» і полеміка навколо них. Реконструйований Початковий звід нібито повинен містити запозичення з «Хронографа за великим викладом»; обидва тексти начебто мають бути давнішими за «Повість временних літ». Остання має численні запозичення з хронік, проте дослідники весь час намагаються дивитися крізь призму наявних текстів. Перевірка текстуальних свідчень наводить на думку, що хроногра- фи укладалися пізніше, ніж літописи, на початку ж історієписання книжники ко- ристувалися повними перекладами візантійських хронік. Ключові слова: Давня Русь, «Повість временних літ», середньовічні хроніки та хронографи, текстологія, ХІ–ХІІ ст. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 145 прозвали Мудрим) або Володимир Мономах. Сьогодні таке переважання «всес- вітньої історії» над «вітчизняною» важко собі уявити, але, здається, це саме так2. Реконструкція взаємозв’язків перекладних хронографічних та літопис- них текстів суттєва й для відновлення картини створення літописів, адже вже в першому давньоруському зводі, котрий дійшов до нас, – «Повісті временних літ» («ПВЛ») відзначають запозичення з хронографії. Представлена читачеві стаття переслідує подвійну мету – визначити хро- нографічні джерела «Повісті», розібрати паралельні концепції «Хронографа за великим викладом» та Початкового літописного зводу (щодо конструюван- ня цих двох понять див. нижче), а також, наскільки це можливо, спробувати означити час появи давньоруських хронографів. При цьому доведеться звер- татися до маси пам’яток, кожна з яких має свою, часто досить складну, істо- рію. Окрім того, відновлювати специфіку дослідницьких схем, що не ввійшли до «канону», підручників і довідників3, застарілу термінологію4. Це, звісно, об- тяжує розуміння й без того досить обширної літописно-хронографічної облас- ті історичних знань, однак без одночасного огляду текстів та історії уявлень про них досягнення поставленої мети стане неможливим. Наведу невеличкий приклад. Більшість сучасних літописознавчих студій починаються зі згадки О.О.Шахматова. Однак якби, у порядку експерименту, зачорнити у працях вченого ті матеріали, спостереження та схеми, що належали його попередни- кам, незакресленого тексту залишилося б напрочуд небагато. На посилання О.О.Шахматова орієнтуватися не слід, адже дослідник рідко покликався на праці колеґ і сам писав про це5. Отже, лише звернення до наукової традиції до- зволяє дізнатися, як з’явилася й трансформувалася та чи інша ідея. Передусім спробуємо з’ясувати, як виникло власне поняття про хроногра- фічну складову літописання. Не від самого початку вивчення літописів, але на досить ранньому етапі, у перших роках ХІХ ст., довідалися, що «Нестор», як традиційно називали укладача «ПВЛ», використовував візантійські хроніки6. 2 Див., напр.: Водолазкин Е.Г. Всемирная история в литературе Древней Руси. – Санкт- Петербург, 2008. Річ ще в тім, що досить багато постатей хронографії пов’язані з історією сакраль- ною. У свідомості тогочасної людини поєднувалися імператор Авґуст та народження Христа, Александр Македонський і вигнання «нечистих» народів, перський цар Кир і пророк Даниїл, не кажучи вже про власне біблійних героїв. 3 Як, напр., популярний серед русистів: Словарь книжников и книжности Древней Руси. – Ленинград/Санкт-Петербург, 1987. Або незавершена «Православная энциклопедия», котра вмі- щує також довідкову інформацію щодо слов’янської книжності ([електронний ресурс]: http://www. pravenc.ru/text/164333.html). 4 Напр., класик літописознавства О.О.Шахматов у різних працях згадував масу «перших», «других», «третіх», «особливих» редакцій, що стосувалися текстів, відомих нині під іншими на- йменуваннями (напр., «перша редакція Початкового зводу», «друга редакція Початкового зводу», «особлива редакція «Еллінського літописця»» тощо). 5 Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. – Санкт-Петербург, 1908 (перевидання: Шахматов А.А. История русского летописания. – Т.1. – Кн.1. – Санкт-Петербург, 2002). Див. також огляд діяльності О.О.Шахматова, його попередників і послідовників: Вовина- Лебедева В.Г. Школы исследования русских летописей ХІХ–ХХ вв. – Санкт-Петербург, 2011. 6 Про такі запозичення знав уже А.Л.Шлецер, але він не ототожнив одне з головних джерел «ПВЛ» – «Хроніку» Амартола (див.: Шлёцер А.-Л. Нестор: Русские летописи на древле-славен- ском языке, сличённые, переведённые и объяснённые А.Л.Шлёцером. – Ч.1 / Пер. Д.Языков. – Санкт-Петербург, 1809 (електронна версія: http://dlib.rsl.ru/viewer/01004172245#?page=1). Колись навіть сподівалися в одному з хронографів віднайти «незіпсованого Нестора». Український історичний журнал. – 2014. – №2 146 Т.Л.Вілкул Перші дослідники діяли, що називається, навмання, і загальна картина була доволі розпливчастою. Невідомим залишалося навіть, ідеться про давньоруські переклади чи про грецькі ориґінали7. Зважаючи на тодішній обмежений обсяг відомостей про слов’янські історичні твори, а також неповний корпус виданих грецьких текстів, перш за все вловили подібність до «Хроніки» Георгія Сінкела8. Незабаром відшукали ближче джерело – «Хроніку» Георгія Амартола9. Тоді ж стало відомо про «Літописець вскоре» патріарха Никифора10. З’ясувалося, що давньоруські книжники в масі своїй не володіли грецькою або, принаймні, ви- користовували у своїх писаннях уже перекладені твори. Поступово виявляли- ся інші джерела початкового літопису. Скажімо, у середині ХІХ ст. звернули увагу на «Архівський хронограф»11 і на текст «Хроніки» Іоанна Малали в ньо- му, а наприкінці століття запозичення з Малали «вписали» в історію найрані- ших зводів. Стараннями видатних учених – О.О.Шахматова та В.М.Істріна – виникли концепції Початкового літописного зводу та «Хронографа за великим викладом» («ХВВ»; «Хронографъ по великому изложению»). Таким чином, два різновиди історієписання давньоруської доби – хронографи й літописи – тісно поєдналися. Хронографічні твори справді послуговували джерелами літописців, і не лише ранніх12. При цьому, ідеться як про повні переклади хронік, так і про 7 Читаємо у А.Л.Шлецера: «Чи розумів грецьку мову […] цього я не знаю» (див.: Шлёцер А.-Л. Нестор… – С.к҃). 8 Огляд початку історії вивчення хронік див.: Истрин В.М. Книгы временьныя и образныя Георгия Мниха: Хроника Георгия Амартола в древнем славяно-русском переводе. – Т.2: Греческий текст «Продолжения Амартола»: Исследование. – Петроград, 1922. – С.117–119; Анисимова Т.В. Хроника Георгия Амартола в древнерусских списках XIV–XVII вв. – Москва, 2009. – С.20–21. 9 Про Георгія Мніха-Амартола писав у 1828 р. П.М.Строєв: Строев П. О византийском ис- точнике Нестора // Труды и летописи ОИДР. – 1828. – Ч.4. – Кн.1. – С.171–173). У цій статті П.М.Строєв видав уривки з Амартола у «Временнику Нестора» («ПВЛ»), згодом їх було пере- друковано: Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ). – Т.1. – Санкт-Петербург, 1846. – С.239–246. Таким чином, думка про запозичення з Амартола в Початковому літопису ввійшла в уявлення всіх, хто цікавився історією Русі. 10 Згадуючи про звернення Початкового літопису до «Літописця вскоре», П.М.Строєв посилав- ся на доповідь М.О.Полєвого 1826 р. (див.: Строев П. О византийском источнике… – С.172). 11 Оболенский К.М. Предисловие // Летописец Переяславля-Суздальского, составленный в начале ХIII в. (между 1214 и 1219 гг.). – Москва, 1851. – С.І–LX. Архівський – один зі списків «Іудейського хронографа», див. нижче. 12 Так уже в літописних зводах ХІ–ХІІІ ст. Щодо хронографічних цитат у «ПВЛ» див., напр.: Шахматов А.А. «Повесть временных лет» и её источники // Труды Отдела древнерус- ской литературы (далі – ТОДРЛ). – Т.4. – Москва; Ленинград, 1940. – С.41–150; Истрин В.М. Замечания о начале русского летописания // Известия Отделения русского языка и словесности (далі – ИОРЯС). – Т.27. – Ленинград, 1924. – С.67–74; Т.28. – Ленинград, 1925. – С.248–251; Творогов О.В. Повесть временных лет и Хронограф по великому изложению // ТОДРЛ. – Т.28. – Ленинград, 1974. – С.99–113. У Київському літописному зводі: Толочко О.П. Печерский мятеж 1182 г. // Ruthenica. – Т.VІ. – К., 2007. – С.351–352; Вилкул Т.Л. О хронографических источ- никах Киевского летописного свода // ТОДРЛ. – Т.61. – Санкт-Петербург, 2010. – С.382–397. У Галицько-Волинському літопису: Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи // ИОРЯС. – Т.31. – Ленинград, 1926. – С.93–126; Пауткин А.А. Беседы с літописцем: Поэтика раннего рус- ского летописания. – Москва, 2002. – С.225–228; Вилкул Т. О некоторых источниках литовских известий Галицко-Волынской летописи // Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės istorijos šaltiniai: Faktas: Kontekstas: Interpretasija. – Vilnius, 2007. – Р.17–28. Загальний огляд: Перетц В.Н. До пи- тання про літературні джерела давньоукраїнського літопису // Збірник Історично-філологічного відділу УАН: Ювілейний збірник на пошану акад. М.С.Грушевського. – №76. – Ч.II. – К., 1928. – С.213–219. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 147 хронографи – збірки ексцерптів, з яких найбільш раннім уважають «ХВВ». Як спробую показати нижче, питання про час виникнення першого хроногра- фа не закрите, хоча традиційно вказують на ХІ ст. Взаємини двох видів історієписання було «встановлено» або, краще сказа- ти, гіпотезовано ще до повного обстеження історичного кола творів давньорусь- ких книжників. Це досить вдалі, з огляду на тривалість наукових конструк- цій, спроби віднайти пункт відліку, певну реальну або віртуальну пам’ятку, з якої «все почалося». Щодо літописання, такою одиницею став Початковий звід, укладення якого традиційно відносять на першу половину 1090-х рр. Для кола хронографії аналогічну роль виконує «ХВВ», віднесений до середини або другої половини ХI ст.13 Обидві пам’ятки є ідеальними, реальних таких текстів не існує (хоча поняття про них настільки усталилося в науковій спільноті, що про це іноді доводиться нагадувати)14. На думку їхніх творців, О.О.Шахматова та В.М.Істріна, реконструйовані компіляції мали пояснювати спостереження над подібностями та розбіжностями низки доволі ранніх текстів. У центрі ува- ги другого стояли твори хронографічні, натомість перший переймався пере- важно реконструкцією літописарської праці давньоруських книжників. Зокрема для В.М.Істріна припущення про перший давньоруський хронограф було покликане пояснити взаємини «Толкової палеї» й «Повної хронографічної палеї»15, «Літописця Еллінського та Римського»16, деяких ін- 13 Визначення, що розуміють під Початковим зводом та «ХВВ», див.: Творогов О.В. Хронограф по великому изложению // Словарь книжников и книжности Древней Руси. – Вып.1. – Ленинград, 1987. – С.476–477; Толочко О.П. Початкове літописне зведення // Енциклопедія історії України. – Т.8. – К., 2011. – С.470–471. Див. також: Истрин В.М. Из области древнерусской литературы. I // Журнал министерства народного просвещения (далі – ЖМНП). – 1903, август. – С.1–42; Его же. Редакции Толковой Палеи. – Санкт-Петербург, 1907; Его же. Книгы временьныя… – Т.2; Его же. Замечания о начале русского летописания… – 1924. – С.45–102; 1925. – С.107–251; Шахматов А.А. О Начальном Киевском летописном своде // Чтения в Обществе истории и древностей россий- ских (далі – ЧОИДР). – Кн.3. – Москва, 1897. – С.1–58 [=Его же. История русского летописа- ния. – Т.1. – Кн.2. – Санкт-Петербург, 2003. – С.31–70]; Его же. Разыскания…; Его же. Толковая Палея и русская летопись // Статьи по славяноведению. – Вып.1. – Санкт-Петербург, 1904. – С.199–272 [=Его же. История русского летописания… – Т.1. – Кн.2. – С.232–295]; Его же. Повесть временных лет: Введение: Текст: Комментарии. – Т.1. – Петроград, 1916 [=Его же. История рус- ского летописания… – Т.1. – Кн.2. – С.527–977]; Его же. Повесть временных лет и её источники…; Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – Ленинград, 1975; Его же. Повесть временных лет и Хронограф…; Его же. Повесть временных лет и Начальный свод (текстологический коммента- рий) // ТОДРЛ. – Т.30. – Ленинград, 1976. – С.3–26; Его же. Летописец Еллинский и Римский: Текстологические и источниковедческие проблемы // Летописец Еллинский и Римский. – Т.2. – Санкт-Петербург, 2001; Гиппиус А.А. «К истории сложения текста Новгородской первой лето- писи» // Новгородский исторический сборник. – Вып.6 (16). – Санкт-Петербург, 1997. – С.3–72; Его же. Два начала Начальной летописи: к истории композиции Повести временных лет // Вереница литер: К 60-летию В.М.Живова. – Москва, 2006. – С.56–96; Вилкул Т. Новгородская первая летопись и Начальный свод // Palaeoslavica. – ХI. – Cambr., Mass., 2003. – Р.5–35; Её же. Повесть временных лет и Хронограф // Ibid. – XV. – №2. – Cambr., Mass., 2007. – Р.56–116. 14 Див.: Толочко О.П. Початкове літописне зведення… Навіть склад «першого виду» або «першої ре- дакції» «ХВВ» не може бути відновлено: Творогов О.В. Летописец Еллинский и Римский… – Т.2. – С.152. 15 Палеї – компіляції, що містять виклад вітхозаповітної історії від творення світу до Давида й Соломона, в обсязі Восьмикнижжя та перших Книг Царств. Біблійний текст доповнено тлу- маченнями, а також вставками з парабіблійних і хронографічних джерел. Бібліографію див.: Orlov A.А. Selected Bibliography on Transmission of Jewish Pseudepigrapha in Slavic Milieux // Idem. Selected Studies in the Slavonic Pseudepigrapha. – Leiden; Boston, 2009. – Р.299–306. 16 Скорочено – «Еллінський літописець». Це хронографічний збірник, що складається пере- важно з тексту хронік Амартола («Римський літописець») та Малали («Еллінський літописець»), Український історичний журнал. – 2014. – №2 148 Т.Л.Вілкул ших збірників, а також і літопису. У загальному вигляді схема була такою: «ХВВ» став ядром абсолютної більшості пізніших хронографічних компіляцій і частково вплинув на укладача «ПВЛ» (припускалося, що в текст літопису було запозичено невеличкі включення з хронографа). Для О.О.Шахматова гі- потеза Початкового зводу пояснювала як численні спільні місця, так і різно- читання двох ранніх зводів, що дійшли до нас – «Повісті временних літ» та Новгородського першого літопису молодшої редакції (НПЛ мл). Вона мала об- ґрунтувати схему походження й видозміни початкового літописання, і взає- мини з першим хронографом та палеями лише зайвий раз підтверджували виведену вченим схему. Беручи загально, на роль «початкових» гіпотетичні пам’ятки було обрано наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. внаслідок незавер- шеності й певної недовершеності історії вивчення давньоруських творів істо- ричного жанру. Зупинімося на цьому детальніше, ураховуючи обидва види іс- торієписання Русі: літописи та хронографію. Літописи. Початкові уявлення про літописи цілком упевнено можна ква- ліфікувати як асистемні. У XVIII ст. було зібрано колекцію численних руко- писних списків XIV–XVII ст., які від часу укладення зводів (XI–XVI ст.) від- діляли кілька десятків або сотень років17. Зібрання поповнювалося також і в ХІХ ст.18 Перші спроби видання були принагідними й залежали від меценат- ства імператорів та вельмож-покровителів «наук и словесности»19. Відповідно, пізні зводи нерідко йшли у друк перед ранніми20. Проте, учені не могли не по- мітити як великої подібності, так і суттєвих розбіжностей на початку більшос- ті літописів, де описувалися події історії Русі від леґендарних часів до другої звідки середньовічна назва, уміщена на початку кількох списків. А.Н.Попов виділив дві редак- ції пам’ятки (див.: Попов А. Обзор хронографов русской редакции. – Вып.1. – Москва, 1866. – С.1–95), цей поділ залишається актуальним по сьогодні. О.В.Твороґов видав другу редакцію. Бібліографію див.: Летописец Еллинский и Римский… – Т.2; Orlov A.А. Selected Bibliography on Transmission… – Р.323–325. 17 Така картина типова не лише для давньослов’янської рукописної традиції. Порівняно мало збереглося ориґіналів творів, здебільшого текст дійшов у копіях пізнього часу. 18 І навіть у ХХ ст. Напр., А.М.Насонов увів у науковий обіг Московський літописний звід ХV ст. Зрозуміло, у другій половині ХІХ – у ХХ ст. особливо багато знаходили пізніх зводів, за- галом число списків літописів зараз нараховує кілька тисяч. Однак романтична доба археогра- фічних розшуків і значних знахідок припадає на більш ранній період, ХVІІІ – першу половину ХІХ ст. До Археографічної комісії, що почала працювати 1834 р., було передано 168 відомих списків рукописів; 53 з них містили «Временник Нестора», тобто «ПВЛ» (див.: ПСРЛ. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1846. – С.ІV; Бобров А.Г. Принципы издания древнерусских летописей // Лихачёв Д.С. Текстология. – Санкт-Петербург, 2001. – С.729). 19 Це унаочнює додаток «Основные издания летописей ХVIII–XIX вв.» (див.: Бобров А.Г. Принципы издания древнерусских летописей. – С.745–748). Літописні тексти у XVIII – 30-х рр. ХІХ ст. видавалися в такій послідовності (курсивом виділено пізні): Радзивіллівський/ Кеніґсберзький (1767 р.), Никонівський (1767, 1768, 1786, 1788–1789, 1790–1792 рр.), Лицевий звід, (частково, 1769, 1772, 1774 рр.), Степенна книга (1775 р.), Синодальний список НПЛ (стар- ша редакція, 1781, перевид. 1819 рр.), Устюжський літописний звід – Арханґелогородський лі- тописець (1781 р.), Типографський літопис (1784 р.), Академічний список НПЛ (молодшої редак- ції, 1786 р.), «Руський временник» (1790, 1820 рр.), Львівський літопис (1792 р.), Воскресенський (1793 р.), Новгородський Уваровський (1795 р.), Лаврентіївський (1804–1811, 1824 рр.), «Софійський временник» – Софійський перший літопис (1820, 1821 рр.), Супрасльський: Короткі Новгородський літописець та Київський літопис (1836 р.), Псковський літопис (1837 р.). 20 Це звичайна річ. Якщо вичерпно не досліджено текстуальні взаємини, складно, а іноді й не- можливо визначити з наявних версій ранні. Крім того, текстологи мають тенденцію покладатися на принцип «повноти» та «справності» тексту, а цій умові нерідко краще відповідають саме пізні списки. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 149 половини ХІ ст. Дослідники XVIII–XIX ст. робили акцент на автобіографічних ремарках літописців, і на цій підставі намагалися виділити різноманітні «вре- менники» (літописи або складові збірок літописів)21. За традицією, котра, як показав О.П.Толочко, ішла від київської школи XVII ст., перший літопис – те, що ми нині називаємо «Повість временних літ» – атрибутували Нестору. Його ім’я знаходили в «Києво-Печерському патерику» та поодиноких списках літо- писних зводів22. До того ж «ПВЛ» містила вступ зі спробами осмислення про- цесу історієписання23, а автобіографічні ремарки в тексті пам’ятки спонукали шукати її автора чи укладача. Проте навіть у найдавніших «харатейних» (пер- гаменних) списках «чистий Нестор» не відшукувався, обов’язково продовжую- чись записами за ХІІ–ХІІІ ст.24 У другій половині XVIII ст. та майже все XIX ст. вчені не полишали сподівань віднайти «справжнього Нестора». Працювали також і над реконструкцією ориґіналу. Спроби А.Л.Шлецера створити «очи- щений текст»25 було визнано невдалими, однак ідея «очищення» літопису від «вставок» залишила глибокий слід. Тим більше, що в літописних творах око історика й текстолога легко вловлювало суперечливі відомості та перерви ви- кладу, підживлюючи думки про раннє ядро. Існував ще один «авторський» звід, котрий у 1820-х рр. отримав назву «Софійського временника» (під ним, із певними варіаціями в поглядах, розуміли НПЛ мл та Софійський І літо- писи, а також інші новгородсько-софійські зводи та їх спільні протографи26). 21 На позначення «временникъ» натрапили в передмові до літопису середньовічного книжника (у повних списках НПЛ мл, Софійському першому літопису та ін.), а також у давньослов’янському перекладі «Хроніки» Амартола. При класифікаціях робилися спроби відокремити «временники» (авторські чи обласні літописи) від збірників (див.: ПСРЛ. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1846. – С.VIII). 22 Див.: Tolochko O. On ‘Nestor the Chronicler’ // Harvard Ukrainian Studies. – 2007. – 29. – №1/4. – Р.31–59 (електронна версія: http://www.academia.edu/1253995/_On_Nestor_the_Chronicler_ Harvard_Ukrainian_Studies_29_no_1-4_2007_). Дослідницька традиція, пов’язана з іменем Нестора, надзвичайно стала, незважаючи на те, що згадку Нестора бачимо лише в одному списку «ПВЛ» (Хлєбниковському). 23 Починаючи від назви «Се повести временныхъ лѣтъ» й у викладі: «отсюда числа положимъ», «нѣции несмыслении сказають»… 24 Див.: Строев П.М. Софийский времянник, или русская летопись с 862 по 1534 год. – Ч.1. – Москва, 1820. – С.VІІ. Спостерігається різнобій думок у визначенні терміну закінчення ро- боти «Нестора»: В.М.Татищев датував його 1093., Ґ.Ф.Міллер – 1115, А.Л.Шлецер – 1116, В.М.Перевощиков – 1074, П.Ґ.Бутков – 1113, І.І.Срезневський – між 1113 та 1116 рр. (див.: Иконников В.С. Опыт русской историографии. – Т.2. – Кн.1. – К., 1908. – С.338, 348, 359, 365, 375). 25 А.Л.Шлецер намагався відтворити текст, придатний для перекладу, на підставі понад 10 списків Початкового літопису. Він обирав найбільш вдалий варіант на свій розсуд, елімінуючи «порчи» та «вставки» «списувачів». Див. у вступі: «Часто знаходив я справжнє читання в одному якомусь списку, котрий утім належав до найгірших»; «Нестора не можна було перекласти, не очистивши його перед цим» (див.: Шлёцер А.-Л. Нестор: Русские летописи… – С.XIV, ХХ). 26 Об’єднував новгородські зводи та «Софійський временник» в одну гілку, у тому числі, О.О.Шахматов, уже в першій своїй праці (див.: Шахматов А.А. О сочинениях преподобно- го Нестора (первая пробная лекция на заседании историко-филологического факультета Московского университета 1 марта 1890 г.) // Его же. История русского летописания. – Т.1. – Кн.2. – Санкт-Петербург, 2003. – С.465–475). Тут автор ішов за Й.П.Сеніґовим та деякими ін- шими вченими (див.: Сенигов И.П. О древнейшем летописном своде Великого Новгорода. – Санкт-Петербург, 1885). Звичайно, практикували й інший підхід (див., напр.: Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. – Ч.1: Источники русской истории. – Санкт-Петербург, 1864. – С.59– 72, 91–95; новгородські літописи та «Софійський временник» М.І.Костомаров розглядав у різ- них главах). Узагалі, оцінка новгородсько-софійських літописів у ранній російській історіографії була одним зі складних вузлів суперечок. Якщо враховувати сучасні дослідження, Софійський Український історичний журнал. – 2014. – №2 150 Т.Л.Вілкул Особливе значення «Софійський временник» набув тому, що містив передмову – познач ку руки іншого літописця, ніж Нестор27. Загадку становили співвідношення «Временника Нестора» та «Софійського временника». Ці зводи місцями збігаються, а подеколи разюче відрізняються, і при тому представлені давніми рукописами. За наявності розбіжностей ви- никала проблема: було абсолютно неясно, котрому з літописів можна довіряти та де збережено вихідну версію. У такій ситуації дослідники мають або рекон- струювати процес переробки в якомусь з «ізводів», або шукати раніший пункт, коли вони розійшлися. Сучасна критика тексту чіткіше розрізняє «rewriting» (повне перепису- вання) та «overwriting» (редагування/розширення/скорочення поверх або на основі вже написаного), причому повне переписування часто переважає на по- чатку та завершенні твору28. Це дозволяє припускати скомплікований спосіб зміни версій літописного тексту29. Однак літописознавці від ХІХ ст. і до сьогод- ні в масі своїй розуміють літописи як строго документальні свідчення. Теза про «rewriting» сприймається як «вигадування документів» чи «навмисне викрив- лення інформації» і викликає спротив, незважаючи навіть на те, що в різних дисциплінах накопичилося досить багато свідчень стосовно того, що давні ав- тори не сприймали переписування історії як її викривлення30. Тому русисти традиційно схильні шукати більш ранній пункт розходження, хоча на прак- тиці полеміка в будь-якому випадку точиться навколо того, який із літописів точніше відбиває більш ранню версію. На час видання перших томів серії «Повне зібрання російських літописів», у 1840-х рр., було визначено такі «ізводи літопису»: давній («Временник Нестора», «ПВЛ»), середній (новгородсько-софійські зводи, «Софійський временник»31) перший літопис є пізнім зводом XV ст., де використано новгородські, суздальсько-московські та південноруські версії літописів. 27 Строев П.М. Софийский времянник… – С.ХІІ–ХІІІ. 28 Див., напр.: Edenburg C. Rewriting, Overwriting, and Overriding: Techniques of Editorial Revision in the Deuteronomistic History // Words, Ideas, Worlds in the Hebrew Bible: Essays in Honour of Yairah Amit. – Sheffield, 2012 (електронна версія: http://www.academia.edu/2177797/Rewriting_ Overwriting_and_Overriding_Techniques_of_Editorial_Revision_in_the_Deuteronomistic_History). 29 Зокрема, автор цієї статті дотримується думки, що у протографі НПЛ мл відбулася нерівно- мірна переробка «ПВЛ» і синтез її тексту з НПЛ старшої редакції та деякими додатковими дже- релами (див., напр.: Вилкул Т.Л. Новгородская первая летопись и Начальный свод…). Місцями – повне переписування, особливо на початку, місцями – редагування, здебільшого – доволі точне копіювання. Цю операцію було здійснено одним із новгородських книжників у XIV – на початку XV ст., але на тому процес трансформації Початкового літопису не закінчився. Подальше копію- вання, зміни тексту та комбінації з іншими джерелами відбулися ще й у пізніших новгородських і московських зводах. В їх числі – повторна звірка з «ПВЛ» і її часткове відновлення, що є про- явом активності авторів-укладачів XV ст. Щодо синтезу текстів у самому НПЛ мл, на прикладі двох річних статей: Вилкул Т.Л. «Посла князь Игорь на грекы вои…»: Источники статьи 6428 г. Новгородской первой летописи младшего извода о походе руси на Константинополь (у друку). 30 Напр., «rewriting» арґументовано припускають для богонатхненного Мойсейового П’яти- книжжя та для ассирійських літописів – «розмов» царя з кимось із богів. Ще перший російський історик В.М.Татищев перейняв багато від такого «простого» ставлення до перероблення давнини (див.: Толочко А.П. «История российская» Василия Татищева: источники и известия. – Москва; К., 2005). 31 Софійський перший літопис став репрезентантом новгородсько-софійської групи. Ува- жалося, що це збірник, однією зі складових частин якого є давній «временник ХІІІ ст.». Щодо того, чому не НПЛ, а «Софійський», тут маємо справу з випадковістю вибору видавців. НПЛ Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 151 та новий (Никонівський чи Патріарший літопис). Озвучив цю дещо спроще- ну32, треба сказати, ідею видавець шести томів «ПСРЛ» Я.І.Бередников, вона ввійшла в передмову до першого тому (1846 р.) та стала програмною33. Уже в М.І.Сухомлинова (1856 р.) поділ на гілки літописання став подрібненим і ближчим до сучасного34. Однак тричленна схема Я.І.Бередникова залишала- ся. Почасти тому, що не мала замінника в передмовах до перевидань «ПСРЛ»35, а частково власне завдяки своїй простоті – для мисленнєвих операцій узагалі надзвичайно ефективним є число 3, що підкріплюється філософськими й нау- ковими конструкціями. Можливо далі, ускладнюючись, схема продовжувала б функціонувати, однак знайшлася людина, котра перевернула співвідношення «давнього» та «середнього» ізводів і зробила «середній» новгородський – давні- шим, а «давній» київський – новішим. Ця людина – О.О.Шахматов36. спочатку було видано за списками з втратою початку й, відповідно, без передмови укладача, а Софійський перший опубліковано в 1820–1821 рр. (див.: Строев П.М. Софийский времянник… – Ч.1. – Москва, 1820; Ч.2. – Москва, 1821). Уже у виданні НПЛ із серії «ПСРЛ» (Т.3. – Санкт- Петербург, 1841) відзначено, що назва «временник» та передмова давнього книжника наявні в Комісійному й Толстовському списках і, отже, походять з НПЛ мл (пор. в НПЛ мл: «Временникъ, еже есть нарицается лѣтописание» – Новгородская первая летопись старшего и младшего изво- дов. – Москва; Ленинград, 1950. – С.103; далі посилання на це видання: Новг.І). Однак назва встигла закріпитися й побутує досі (див., напр.: Сухомлинов М.И. О древней русской летописи // Учёные записки Императорской академии наук, II отд. – Кн.III. – Санкт-Петербург, 1856. – С.13– 14; Бобров А.Г. Принципы издания древнерусских летописей. – С.726). 32 З огляду на обсяг виданих на той час літописів. У цій схемі не враховувався вплив півден- норуських зводів Іпатіївської групи на пізні літописи (відомі на той час Софійський перший, Воскресенський, Густинський); майже не грав ролі виданий у серії «ПСРЛ» власне Іпатіївський літопис; «новий ізвод» репрезентовано лише Никонівським літописом, який жодним чином не є єдиним представником надзвичайно строкатої групи пізніх зводів. А головне, новгородські та софійські літописи «злилися» в єдиний ізвод, тоді як взаємини у цій групі надзвичайно склад- ні й змінюються в різних частинах. Наприклад, НПЛ мл у статтях за ІХ–ХІІІ ст. є джерелом Софійського першого, тоді як у статтях за XIV–XV ст. часом Софійський перший відбиває більш ранній зріз літописної роботи. Зрозуміло, схема Я.І.Бередникова у принципі відповідала сприй- няттю новгородських літописів у науковій думці XVIII – першої половини ХІХ ст. Існувала тен- денція робити з цих складних компіляцій одну, приміром доповнювати старший Синодальний список ХІІІ ст., що не має початку й починається зі статті 1016 р., текстом НПЛ мл XV ст. 33 ПСРЛ. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1846. – С.ІV, ХVІІ–ХVІІІ. У праці О.Ґ.Боброва (див.: Боб- ров А.Г. Принципы издания древнерусских летописей. – С.729) зроблене посилання на протоколи Археографічної комісії, однак насправді ідея Я.І.Бередникова не залишилася у запорошених про- токолах, отримавши набагато ширше розповсюдження. До речі, йому ми зобов’язані й устален- ням деяких стандартів сприйняття інших літописів. Наприклад тому, що Лаврентіївський звід за ХІІ ст. є скороченням Іпатіївського за ХІІ ст. (див.: ПСРЛ. – Т.2. – Санкт-Петербург, 1843. – С.VІІІ). 34 М.І.Сухомлинов виділяв Лаврентіївський, Іпатіївський та Кеніґсберзький (Рад зи віллівський) списки, у давній частині дуже подібні (адже містять «ПВЛ»), потім новгородські зводи, ще далі Софійський, Воскресенський, Никонівський і пізніші літописи, укладені під впливом Лаврентіївського, новгородських та південноруських (див.: Сухомлинов М.И. О древней русской летописи. – С.6–8). 35 У перевиданні перших двох томів «ПСРЛ» 1871–1872 рр. відсутня загальна схема укла- дення середньовічних руських літописних зводів. Видавець А.Ф.Бичков (див.: ПСРЛ. – Т.1: Летопись по Лаврентьевскому списку. – Санкт-Петербург, 1872) обмежився лише порівнянням Лаврентіївської та Іпатіївської групи списків. Між іншим, відголоски конструктів Я.І.Бередникова відчуваються ще у промовах М.Д.Присьолкова з приводу нового видання «ПСРЛ» у 1936 р. (!): «Особливого […] видання у вигляді 4-х редакцій: древній Нестор, середній Нестор, новий Нестор і Нестор скорочений» (див.: Вовина-Лебедева В.Г. Н.Ф.Лавров, А.Н.Насонов, М.Д.Присёлков и группа по изданию русских летописей 1936 г. // Летописи и хроники: 2008. – Москва; Санкт- Петербург, 2008. – С.291–292). 36 Учений починав працювати у 1890-х рр. Слід, мабуть, зауважити збіг обставин, що спри- яв розробкам О.О.Шахматова. У 1888 р. з’являється нове видання НПЛ, яке стало подією в науковому житті, оскільки включало нарешті ранні статті літопису. Це композитний текст: Український історичний журнал. – 2014. – №2 152 Т.Л.Вілкул В усіх працях дослідника, починаючи від його пробної лекції як приват-до- цента в Московському університеті, простежувалися кілька основних дослід- ницьких тенденцій, як-от, наприклад, у текстологічних студіях головним кри- терієм уважати «повноту» записів і, відповідно, покладатися на пізні тексти37. Ґенеральною ідеєю було те, що НПЛ мл раніша за «ПВЛ»: новгородські літопи- си для О.О.Шахматова завжди були свідком більш автентичним. Імовірно, так позначилося загальне для багатьох русистів переконання в більшій докумен- тальності літописів новгородських і більшій «літературності» (від чого неда- леко до «переробленості») літописів київських. Поштовхом для такого способу думання стало те, що виклад, подібний до «Повісті», уривається в усіх новго- родських зводах на 1074 р.38 Спочатку О.О.Шахматов припускав, що близько цього часу й було укладено більш ранній літописний звід, тоді як «ПВЛ», оче- видно, доведена до 1110-х рр. При цьому для нього був закритий простий шлях оголосити найдавнішим текстом пергаменний Синодальний список НПЛ стар- шої редакції39 – учений прийняв і розвинув арґументацію І.І.Срезневського та М.І.Костомарова щодо того, що записи Синодального за ХІ ст. є скороченою версією, і вважав, що йдеться про переробку «ПВЛ»40. Відтак залишалося об- рати іншого репрезентанта «Софійського временника», і ним міг стати тільки НПЛ мл41. початкові зошити, до статті 1016 р., що відсутні у старшому Синодальному списку НПЛ, від- новлено за Толстовським та Комісійним списками. Раніше двічі видавався Синодальний список (1781, 1819 рр.), або композитний текст (але лише з 1016 р.: ПСРЛ. – Т.3. – Санкт-Петербург, 1841), та Академічний список НПЛ мл (1786 р.), що розпочинається записами 946 р. Крім того, до 1890 р. було накопичено великий обсяг знань про новгородсько-софійські зводи. Наприклад, у праці Й.П.Сеніґова 1885 р. зроблено повне порівняння варіантів у списках старшої та молодшої редакцій НПЛ, проаналізовано додаткові й відредаговані новгородські відомості пізньосередньо- вічних літописів, спростовано гіпотезу про прямолінійну тенденційність новгородських книжни- ків (див.: Сенигов И.П. О древнейшем летописном своде…). 37 О.О.Шахматов приєднався до дослідників, котрі віддавали перевагу пізнім рукописам. Так, С.М.Соловйов висловлювався в тому дусі, що пергаменні списки містять літопис скорочений, по- повнення якому слід шукати в пізніх, Никонівському та подібних. Його думка була авторитетною. Див. посилання: «Висловлювання на зразок таких, що повідомлення Никонівського списку ви- гадане, тому що його немає у харатейному Несторі – не має більше сенсу в науці» (Иконников В.С. Опыт… – Т.2. – Кн.1. – С.373). О.О.Шахматов наполягав на тому, що у Тверському, Софійському першому та Воскресенському літописах Початковий звід читається «в більш повному та справ- ному вигляді» (курсив мій – Т.В.; див. Шахматов А.А. О Начальном Киевском летописном своде // ЧОИДР. – 1897. – Кн.3. – Отд.ІІІ. – С.1–58 [=Его же. История… – Т.1. – Кн.2. – С.59]. Із погляду су- часної текстології, це не неможливе рішення, іноді пізні списки справді містять добрі версії. З іншого боку, дуже вірогідним є редагування пізніх редакторів, і кожного разу треба враховувати весь комплекс різночитань та конкретні обставини функціонування пам’ятки, а не враження від «повноти» тексту. 38 Щодо дати 1074 р.: із цього року подібний до «ПВЛ» виклад у НПЛ мл уривається, і почина- ються лапідарні записи, сходні з НПЛ старшої редакції. 39 Це й досі найдавніший список з усіх збережених літописів. Перший почерк визначають як почерк XIII ст.: Гимон Т.В., Гиппиус А.А. Новые данные по истории текста Новгородской первой летописи // Новгородский исторический сборник. – Вып.7 (17). – Санкт-Петербург, 1999. – С.18–47. 40 Див.: Срезневский И.И. Исследования о летописях новгородских // Известия Академии наук, ІІ отд. – Т.2. – Санкт-Петербург, 1853. – С.20; Шахматов А.А. О начальном Киевском… – С.1–58 [=Его же. История… – Т.1. – Кн.2. – С.33–48]. О.О.Шахматов посилається також на М.І.Костомарова (див.: Костомаров Н.И. Лекции… – Т.1. – С.72; на цій сторінці 1-го тому нічого подібного немає, пор., однак, с. 62 та 93). Узагалі питання давно було дискусійним (див.: Сенигов И.П. О древнейшем летописном своде… – С.11–12). М.П.Поґодін та Я.І.Бередников уважали, що у втрачених зошитах Синодального текст мав бути ідентичним спискам НПЛ мл, їм опонували І.І.Срезневський та Н.Н.Яніш. 41 Власне, вибір був небагатим. Частина зводів, як стало зрозуміло вже в ХІХ ст., є пізніми «збір- ками» (Софійський перший, Тверський та ін.), частина (напр., Новгородський Карамзінський), Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 153 О.О.Шахматов шукав і знайшов пункт розходження ранніх зводів, але у ході його досліджень пункт цей дещо «дематеріалізувався». У своїй випробу- вальній лекції 1890 р. молодий приват-доцент стверджував, що «перша ре- дакція» «ПВЛ»42 дійшла в новгородських літописах, і була доведена власне до 1074 р.43 У праці 1897 р., відштовхуючись від ідей свого попередника у сфері вивчення списків НПЛ та новгородсько-софійських – Й.П.Сеніґова, і не по- годжуючись із дослідником, який укотре намагався розв’язати проблему за- гадкового старшого Синодального списку НПЛ, О.О.Шахматов уперше опри- люднив ідею Початкового зводу44. Синодальний список справді являє собою загадку: у ньому відсутні 16 зошитів, починається він одразу з битви Ярослава Мудрого зі Святополком 1016 р., і частково збігається з «середнім ізводом» – «Софійським временником». Й.П.Сеніґов припускав, що втрачена частина міс- тила власне початок давнього «Софійського временника», а зошити було за- гублено порівняно пізно45. Натомість О.О.Шахматов відкинув цю гіпотезу й запропонував інше рішення: зошити втрачено вже у ХІІІ ст., «Софійський вре- менник» зберігся у НПЛ мл, але в ньому ж таки захований і Початковий звід! Нібито в 1220-х рр. новгородський книжник, намагаючись відновити втраче- ні статті літопису, не зміг відшукати «Повість временних літ», проте знайшов звід, «схожий» із нею і давніший46. На думку О.О.Шахматова, цей звід мав бути дефектним, він уривався на статті 1074 р. і дещо перероблявся у ХІІІ ст. під час укладення47. В іншій праці вчений писав про те, що укладачі як «ПВЛ», так і Початкового зводу (=НПЛ мл), використовували «Хроніку» Амартола48. Завдяки постулюванню обриву на статті 1074 р. екземпляра Початкового зво- ду, яким нібито користувався новгородський літописець, попередня відносно «ПВЛ» компіляція стала дещо «прозорішою», однак усе ще була пов’язана з цілком реальними текстами. Рішучий крок у бік віртуалізації було зроблено в 1900 р. Під впливом В.М.Істріна та О.В.Михайлова49 О.О.Шахматов почав до того ж, залишалася невідомою, частина – явно пізнішою за НПЛ (Новгородський четвертий, другий, третій літописи). 42 Те, що потім учений назвав Початковим зводом. Про застарілу термінологію див. вище. 43 Тобто, малися на увазі цілком матеріальні списки. Див.: Шахматов А.А. О сочинениях пре- подобного Нестора… – С.468. Про компонування статей НПЛ мл 1016–1115 рр. див.: Вилкул Т.Л. Новгородская первая летопись и Начальный свод… – С.9–33. 44 Шахматов А.А. О начальном Киевском… 45 Сенигов И.П. О древнейшем летописном своде... 46 Шахматов А.А. О начальном Киевском… – С.58–59. 47 У цій праці 1897 р. О.О.Шахматов іще не запропонував дату укладення Початкового зводу 1090-х рр., указавши лише на обрив списка джерела, яким користувався новгородець ХІІІ ст. 48 Шахматов А.А. Хронология древнейших русских летописных сводов // ЖМНП. – 1897. – Ч.СССХ. – №4. – С.465, 467 [=Его же. История русского летописания… – Т.1. – Кн.2. – С.6, 8]. 49 В.М.Істрін ще не висловив ідею «Хронографа за великим викладом», однак уже прозвучали його доповіді й вийшли статті з частковими порівняннями хронографів, палей та літопису, ви- дано першу книгу «Хроніки» Малали. Напр.: Истрин В.М. Замечания о составе Толковой Палеи. I–VI // Сборник Отделения русского языка и словесности. – Т.LXV. – №6. – Санкт-Петербург, 1898; див. також: Михайлов А.В. Общий обзор состава, источников, редакций и литературных ис- точников Толковой палеи // Варшавские университетские известия. – Вып.7. – Варшава, 1895. – С.1–21. У працях О.О.Шахматова 1900 р. (див.: Шахматов А.А. Древнеболгарская энциклопедия Х в. // Византийский временник: 1900. – Т.7. – Вып.1/2. – С.1–35; Его же. Начальный Киевский летописный свод и его источники // Юбилейный сборник в честь Всеволода Фёдоровича Миллера, изданный его учениками и почитателями. – Москва, 1900. – С.1–9 [=Его же. История русского Український історичний журнал. – 2014. – №2 154 Т.Л.Вілкул працювати з хронографічними компіляціями. На підставі порівняння ранніх літописів з «Еллінським літописцем», палеями та «Троїцьким хронографом»50 учений зробив висновок про численні спільні риси в текстах і про існуван- ня «Хронографа особливого складу»51. А на підставі порівняння «ПВЛ» та НПЛ мл, а також двох невеличких прикінцевих статей «Троїцького хроногра- фа» обсягом менше піваркуша52 – масу висновків щодо існування історичних компіляцій Х–ХІ ст., у тому числі «Найдавнішого» зводу, позбавленого хроно- логічної сітки53. Починаючи з цього часу, дослідник писав про те, що хроно- графічні джерела «Повісті» та попередніх літописів відмінні: у Початковому зводі використано хронограф, а у «ПВЛ» – «Временник Амартола»54. Згодом із деталями його гіпотез відбувалися різноманітні трансформації: змінюва- лися редакції «Еллінського літописця» та хронографічної палеї, виділяли- ся, крім Початкового та «Найдавнішого», ще інші проміжні зводи, утворення «Софійського временника» ХІІІ ст. переносилося на другу чверть ХV ст.55 й од- ночасно з’явилося датування Початкового зводу 1093 р.56, коливалася кількість редакцій «ПВЛ»… Незмінною була лише впевненість у тому, що у НПЛ мл збережено джерело «Повісті» – звід раніший, іноді дуже близький до «ПВЛ», однак часом навпаки – а також оперування реконструйованими/віртуальними летописания… – Т.1. – Кн.2. – С.175–184]) відчувається знання «Александрии русских хроногра- фов» В.М.Істріна (Москва, 1893 р.), чого не було в попередніх студіях. 50 Точніше, із тими рукописами, які у другій половині ХХ ст. О.В.Твороґов найменував «Троїцьким хронографом» – Троїцький №728 та Ундольського №1 (обидва нині в Російській державній бібліотеці). О.В.Твороґов увів у науковий обіг ще один список, названий ним Ленінґрадським (РНБ, НСРК F15). 51 Шахматов А.А. Начальный Киевский летописный свод… – С.175–184; Его же. Древнеболгарская энциклопедия… – С.32–34. Висновок у цілому вірний, хоча датування, вза- ємини версій тощо було визначено неточно. Пізніше О.В.Твороґов «Троїцький хронограф» відніс до другої редакції «ХВВ», а обидві хронографічні палеї та «Еллінський літописець» другої редак- ції – до третьої редакції «ХВВ». 52 У них згадується, зокрема, князь Олег і похід на греків. Важливо, що ця версія не тотожна НПЛ мл, де Олег виступає воєводою Ігоря. Текст «Троїцького хронографа» доступний на сайті Троїце- Серґієвої лаври (http://www.stsl.ru/manuscripts/index.php). Див.: Троїцький №728. – Арк.392 с–d. За моїми спостереженнями, укладач Троїцького використав дві статті «ПВЛ»: 6415/907 р. та 6452/944 р. (див.: Вилкул Т.Л. «Посла князь Игорь на грекы вои…» Источники статьи 6428 г. …). 53 При цьому, О.О.Шахматов гіпотезував існування п’яти етапів хронографічно-літописної робо- ти: 1) «Еллінський літописець» болгарський, не збережений; 2) перша редакція Початкового зводу, що відбилася у «Троїцькому хронографі»; 3) особлива редакція «Еллінського літописця», котра част- ково дійшла до нас; 4) друга редакція Початкового зводу, що відбилася у НПЛ мл; 5) «ПВЛ» (див.: Шахматов А.А. Начальный Киевский летописный свод… – С.183). Щодо хронографічних запозичень, учений запропонував такий розвиток: у «1-й редакції Початкового зводу» немає ще ані «Еллінського літописця», ані Амартола, там присутня лише «Промова філософа». Далі з’являється «Еллінський лі- тописець» (хронограф) «особливого складу», запозичення з нього відбиваються в «Початковому зводі 2-ї редакції». На останньому етапі укладач «ПВЛ» не користувався цим «Еллінським літописцем», а звертався безпосередньо до повного перекладу Амартола (див.: Там же. – С.185). В іншій роботі 1900 р., яка торкалася проблем взаємин різних хронографічних компіляцій, О.О.Шахматов писав про кілька редакцій «Еллінського літописця». Троїцький він відніс до «3-ї редакції», а Іудейський – до «4-ї редакції» Еллінського (!) (див.: Шахматов А.А. Древнеболгарская энциклопедия… – С.14–15). В.М.Істріну довелося спеціально зупинитися на цьому питанні й доводити, що Іудейський не має відношення до «Еллінського літописця», що це хронограф з іншим складом. 54 Тобто повний переклад «Хроніки» Амартола (слово «Временник» міститься у назві твору). 55 Утім, у низці праць учений не полишав також традиційну дату – ХІІІ ст. 56 Доволі пізно, у студіях 1908 р. (див.: Шахматов А.А. Предисловие к Начальному Киевскому своду и Несторова летопись // ИОРЯС. – Т.ХІІІ. – Кн.1. – Санкт-Петербург, 1908. – С.213–270 [=Его же. История русского летописания… – Т.1. – Кн.2. – С.387]; Его же. Разыскания… – С.21. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 155 текстами, що з легкістю перетікають один в один. Якщо поглянути на цю схему загально, вона вирішує проблеми тодішнього літописознавства. Кандидата на ранню версію літописного зводу – знайдено, розв’язане питання списків «давнього ізводу Нестора» (=«ПВЛ»), що виступа- ють в абсолютній меншості порівняно з основним масивом літописів. Вирішено проблему несуголосності «давнього» й «середнього» літописних ізводів та різ- номанітних їх комбінацій у пізніх зводах. «Повість» проголошено наступним етапом укладення літопису, після Початкового зводу. Деякі зводи, приміром НПЛ мл, могли його оминути, а інші, пізніші – комбінували етап «початковий» та етап «укладення ПВЛ». Інакше і простіше кажучи, вироблено схему, коли початковим літописом є протограф НПЛ мл, над яким «надбудовано» «ПВЛ» (альтернативою їй виступає реконструкція, котрої притримується автор даної статті: початковим, що дійшов до нас, літописом є «ПВЛ», тоді як НПЛ мл репрезентує пізньосередньовічну переробку). «Віртуалізація» тексту – доволі зручний прийом, оскільки дозволяє беззастережно застосовувати метод «ви- значення пізніх нашарувань» та «очищення від вставок». Хронографи. Історія вивчення хронографів дещо відрізняється від літопи- сознавчих розробок, однак у цілому результат виявився подібним. Перш за все увагу вчених привернули «Толкові палеї» та «Еллінський літописець»57 – збірки, що мають між собою множинні текстуальні перехрещення. Особливості інших компіляцій було виявлено переважно завдяки понад сорокарічній на- уковій діяльності В.М.Істріна58. Однак раніше, ніж з’ясувалися деталі в кар- тині формування хронографічної літератури Давньої Русі, з’явилася ідея «Хронографа за великим викладом»59. Можливо, В.М.Істрін ще б вичікував 57 Див., напр.: Попов А. Обзор хронографов… Щодо «толкових палей» у множині необхідно зробити пояснення. Зараз розрізняють Толкову, Повну та Коротку хронографічну палеї, але у другій половині позаминулого століття всі вони вважалися редакціями «Толкової палеї». 58 Зокрема, учений зробив опис «Іудейського хронографа» й визначив його місце серед інших текстів. До нього звертали увагу лише на Архівський список, що містив включення з «Історичної палеї». В.М.Істрін зіставив Архівський та Віленський списки. Виявилося, що це копії одного хро- нографа, при цьому у Віленському палейні включення відсутні. Крім того, він дослідив та описав Бібліотечний або Академічний хронограф, а також короткі хронографи (з’ясувалося, напр., що Софійський №1454 схожий з Іудейським). Визначив версії Амартола, у тому числі – у хроно- графічних компіляціях; досліджував редакції «Толкової палеї». Звичайно, В.М.Істрін спирав- ся на праці своїх попередників та колеґ: П.М.Строєва, К.М.Оболенського, В.М.Ундольського, І.І.Срезневського, А.Н.Попова, О.В.Михайлова та ін. – однак його внесок у вивчення хроногра- фії досі залишається найбільшим. Етапними були такі дослідження В.М.Істріна: «Александрії» (1893 р.), «Хроніки» Георгія Сінкела (1903 р.), «Толкової палеї» (1897–1898, 1905–1907 рр.), хронік Малали (1897–1915 рр.) та Георгія Амартола (1920, 1922, 1930 рр.), праці про найдавніше літопи- сання, що торкалися проблеми «ХВВ» (1924–1925 рр.), «Історії Іудейської війни» Йосифа Флавія (1934 р.). Вони охопили більшість хронографічних текстів, відомих у Русі ХІ–ХV ст. 59 Початково В.М.Істрін працював із пам’ятками, які не входили до кола «ХВВ» або не обмеж- увалися цією групою текстів: «Александрією хронографічною», «Толковою палеєю», «Хронікою» Іоанна Малали. Щодо «ПВЛ», увагу привертали лише окремі сюжети, зокрема Вавилонського стовпотворіння та розселення народів. У першій праці, присвяченій «Толковій палеї» (1897– 1898 рр.) його цікавили співвідношення не лише з «ПВЛ», а й з Книгою Кааф та ін. Лише в полеміці з О.О.Шахматовим щодо «Еллінського літописця» та палеї (праці останнього вийшли в 1900 та 1904 рр., студії В.М.Істріна – у 1903, 1905–1907 рр., детальн. див.: Вилкул Т.Л. Толковая Палея и Повесть временных лет: Сюжет о «разделении язык» // Ruthenica. – Т.VI. – К., 2007. – С.37–39) сформувалася ідея «ХВВ». Український історичний журнал. – 2014. – №2 156 Т.Л.Вілкул і певний час обмежувався частковими спостереженнями60, однак його більш успішний товариш О.О.Шахматов у 1900 р. «вистрілив» з ідеєю «Хронографа особливого складу». Довелося відстоювати свої позиції. Крім усього іншого, О.О.Шахматов скрізь убачав сліди давніх болгарських палей та болгарського «Прото-Еллінського літописця»61 Х ст., а його колеґи намагалися довести «ро- сійське» («русское»)62 походження цих пам’яток63, що було одним із пунктів іде- ологічного протистояння (воно зберігає значущість і до нашого часу). Ідея найранішого давньоруського хронографа формувалася в полемі- ці О.О.Шахматова та В.М.Істріна. Лише згодом, уже у третій чверті ХХ ст., О.В.Твороґов поєднав обидві схеми – «Хронографа особливого складу» та «Хронографа за великим викладом». Остання назва (як і «Повість временних літ» чи «Временник») автентична, тобто взята з середньовічного тексту. У «Повній хронографічній палеї» В.М.Істрін натрапив на ремарку давнього книжника: «...так бо бѣ писно во книгах єж предръжит фронографъ по великомоу изложню . совокоупи и списа яко ж бѣ предписано в начал книг сих от палѣа и от тратоваси- ліа . се ж пак и проркы привед неблазно писниє гл҃я сице»64, – і вирішив, що йдеть- ся про пам’ятку, яка лягла в основу палей та «Еллінського літописця» й відбила- ся у «ПВЛ». До речі, сама по собі ця ремарка мало про що говорить. За складом («от палѣа»=Восьмикнижжя, тобто перші вісім книг Біблії, «отъ тратовасилiа» – зіпсоване «Тетровасилия» – 4 Царства, і «пророкы» – Книги пророків) так мож- на позначити кілька великих хронографів65. А за характером указівка на палею нагадує посилання на «старыи лѣтописець ростовскыи» з «Києво-Печерського патерика». Який то був звід – досі достеменно невідомо, скоріше за все, ішлося про котрийсь із суздальських «продовжувачів Нестора», однак покоління вчених витрачали зусилля на безплідні спроби визначення цього «старого літописця». Підходи В.М.Істріна та О.О.Шахматова до реконструкції протографічних версій хронографів суттєво відрізнялися. Починаючи з маґістерської праці «Александрія давньоруських хронографів» (1893 р.), В.М.Істрін намагався ви- значити склад тієї чи іншої хронографічної компіляції повністю, а якщо йшло- ся про декілька збірок – постулювати існування їхнього спільного протографа обов’язково на підставі численних збігів у складі. У полеміці з О.О.Шахматовим він зазначав: 60 Пор. слова О.О.Шахматова: «Треба дивуватися тій обережності й послідовності…» (див.: Шахматов А.А. Толковая палея и русская летопись… – С.236). 61 Що, вірогідно, було закорінене в ідейно-особистісному протистоянні з О.І.Соболевським. 62 Основною лінією полеміки славістів на той час було протиставлення спадщини «(давньо-) болгарської» та «російської». 63 У тому числі В.М.Істрін, для котрого доведення давньоруських перекладів стало однією з головних справ життя. Саме він пізніше обстоював давньоруське походження першого перекладу «Хроніки» Амартола. 64 Див.: Истрин В.М. Редакции Толковой палеи… – C.36 (тут цитується за рукописом Румянцевським №453, РДБ, у Поґодінському №1435 списку «Повної палеї», РНБ – «хронографъ» та «тротовасилиа»). 65 У тому числі типу Іудейського (друга половина ХІІІ ст.) чи Троїцького (ХІV ст.) (?), тоб- то абсолютно різні за складом та походженням компіляції. Опис «Іудейського хронографа» див.: Истрин В.М. Александрия русских хронографов. – Москва, 1893. – С.318–341; уточнен- ня: Вилкул Т. Иудейский и Софийский хронографы в истории древнерусской хронографии // Palaeoslavica. – Vol.XVII. – №2. – Cambr., Mass., 2009. – Р.65–86. Опис Троїцького: Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – Ленинград, 1975. – С.262–274. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 157 «Адже добре всім відомо, що джерела, котрими користувалися російські хроністи, були далеко не обширними, і що ми завжди й надалі при вивченні нових хронографів та інших пов’язаних із ними пам’яток знаходитимемо спільні місця. Але звідси ще дуже й дуже далеко до визначення їхнього зв’язку за своїм складом»66. У результаті він відмовився від кількох своїх ранніх спостережень. Зокрема майже не розробляв далі списки Троїцький №728 та Ундольського №1, уперше вказані в «Александрії»67, облишив спостереження про запозичення з «Хроніки» Малали у «ПВЛ» (зроблені в доповіді 1893 р.68) щодо спільного походження текстів про Вавилонське стовпотворіння. Відзначивши у «Заувагах про склад Толкової палеї» (1897 р.), що сюжет про стовпотворіння в «Іудейському хроно- графі» текстуально близький до «ПВЛ» та палей69, В.М.Істрін зіткнувся далі з проблемою, що склад хронографа у жодному іншому місці не має перехре- щень із палеями чи літописом70… Натомість О.О.Шахматов активно експлуа- тував цю ідею аж до останньої своєї праці з літописознавства71. Намагаючись пояснити навіть поодинокі збіги, він без вагань кожного разу реконструював за ними якесь джерело «особливого складу». Для того, щоб проілюструвати не- стримність О.О.Шахматова в гіпотезуванні, вистачить одного прикладу, з істо- рії вже згадуваного сюжету про Вавилонське стовпотворіння. У списках палей та літопису тут було визначено текстуальну подібність, і дослідник припус- тив, що у близькому до палей «Троїцькому хронографі» мав читатися анало- гічний текст72. Однак рукописи цього не підтверджують. О.О.Шахматов був змушений визнати, що у старшому списку Троїцькому №728 відсутній поча- ток73, а в Ундольського №1 стовпотворіння читається за іншим джерелом – ко- 66 Истрин В.М. Из области древнерусской литературы. IV. Редакции Толковой палеи // ЖМНП. – 1906. – Февраль. – Отд.2. – С.223. 67 Унаслідок чого О.В.Твороґову довелося повторно відкривати «Троїцький хронограф». 68 Натомість у 1903, 1906 рр. і далі постулював, що у «ХВВ» узагалі відсутні вставки з Малали й цитування у «ПВЛ» значення не має. 69 За «ПСРЛ» (Т.1. – Москва, 1997. – Стп.5) цей сюжет: «…быс языкъ єдинъ . и оумножившемъся чл ҃вкомъ на земли [и] помыслиша создати столпъ до н҃бсе. въ дн҃и Нектана . и Фалека . и собра- шася на мѣстѣ . Сенаръ поли здати столпъ до нбс ҃е . и градъ около єго Вавилонъ». Детальн.: Вилкул Т.Л. Толковая Палея… 70 Справді дещо загадковий збіг тексту «Іудейського хронографа» з іншими джерелами, адже надалі збіги відсутні. Обережно можна запропонувати таке пояснення. «Іудейський хроно- граф» укладався в тому ж колі книжників, де укладено галицьку (холмську) частину Галицько- Волинського літопису. Початок хронографа, із сюжетами з Книги Буття, скомпільовано з великої кількості джерел. Крім Буття книжник використав хроніки Малали та Амартола, фраґменти «Шестоднева» Іоанна Екзарха Болгарського, «Слів» Григорія Богослова з коментарями Нікіти Іраклійського, паремійну версію Книги Йова та ін. Одним із доповнень могло бути запозичення з перших аркушів літопису. 71 Видана посмертно: Шахматов А.А. «Повесть временных лет» и её источники… Хоча, треба додати, після критики його розшуків з історії хронографії (зокрема у праці В.М.Істріна 1906 р. «Из области древнерусской литературы. IV. Редакции Толковой палеи») О.О.Шахматов перестав активно займатися цією темою. У своїх «Разысканиях…» 1908 р., наприклад, він лише коротко повторив те, про що вже писав у 1900 та 1904 рр. 72 «Троїцький хронограф» для нього був важливий тим, що в ньому редакція Амартола збі- гається з палейною й, меншою мірою, літописною. Відповідно, учений намагався «домогтися» більшого збігу текстів. 73 У Троїцькому №728 немає всього П’ятикнижжя. Виклад починається з Книги Ісуса Навина, де також відсутні перші шість глав, текст яких відновлено за «Толковою палеєю» (див.: Шахматов А.А. Начальный Киевский летописный… – С.178, прим.2). Український історичний журнал. – 2014. – №2 158 Т.Л.Вілкул піюється Книга Буття74. Безпосередньо після демонстрації відсутності тек- стуальних свідчень учений пише: «Однак це не може ослабити зробленого висновку, оскільки зайве супроти біблійного тексту могло бути видалене (кур- сив мій – Т.В.) у будь-якому з пізніших списків»75. О.О.Шахматов запропонував величезний обсяг початкових хронографіч- них текстів, що потрапили в Русь76. На роль «першого хронографа» він ви- сунув неосяжний «давньоболгарський Еллінський літописець прото-редак- ції», що мав містити тексти хронік Георгія Амартола, Іоанна Малали, Георгія Сінкелла та багатьох інших, від чого в наявній давньоруській традиції зали- шилися «жалюгідні уламки»77. Це дозволяло будь-яке читання, знайдене хоча б в одній пам’ятці, ідентифікувати як «скалку» такого протографа. Подібні опе- рації жодним чином не піддавалися верифікації й В.М.Істрін розкритикував шахматовську ідею, запропонувавши своє бачення початкового хронографа78. 74 У повному тексті Буття відсутні паралелі до літописно-палейного опису стовпотворіння. Слід додати, що у 3-му списку «Троїцького хронографа», уведеному в науковий обіг О.В.Твороґовим, також копіюється повний текст Книги Буття. 75 Шахматов А.А. Начальный Киевский летописный… – С.184. Розвиваючи думку, уче- ний наводив наступні арґументи: у старшому списку відсутнє П’ятикнижжя, а у книзі Ісуса Навина вміщено уривок із «Толкової палеї». Значить, текст міг читатися в палейній версії, адже книжники часто правили біблійні книги. Треба сказати, що повні списки «Троїцького хронографа», Ундольського №1 та НСРК F15 справді композитні, старший Троїцький №728 справді не має початку, Книга Ісуса Навина справді починається з уривку з «Толкової па- леї». Однак такий хід думки О.О.Шахматова порушує конвенції критики тексту та загальні конвенції джерелознавчих досліджень – ми не маємо права виводити докази з думки про те, що щось «могло» чи «не могло» бути скопійованим у втраченому рукописі або його частині. Адже, маючи на руках ті самі вихідні дані, можна гіпотезувати протилежні речі: списки ком- позитні, у них скопійовано різні редакції біблійних книг, Троїцький №728 «міг містити» до втрати аркушів не «Толкову палею», а інші речі, вставка могла бути пізньою. Хронографи, між іншим, пов’язані з хронографічними палеями, а не з толковою. До того ж систематичні вставки, тотожні хронографічній палеї, у Троїцькому починаються з Царств… Зіткнувшись із критикою своїх положень, О.О.Шахматов далі вже постулював не паралельність НПЛ мл та «Троїцького хронографа», а близькість НПЛ мл і «Повної палеї» (яка, згідно з сучасними дослідженнями, належить до третьої, пізньої редакції «ХВВ» XV ст.). Пор.: Шахматов А.А. Толковая палея и русская летопись… – С.275. 76 Крім усього іншого, під цим лежало ідеологічне переконання в тому, що всі або майже всі переклади середньовічної слов’янської книжності зроблено в давньоболгарський період, і що дав- ньоруські автори не були здатними на подібну діяльність. У своїх працях О.О.Шахматов неодно- разово проговорював цю тезу. 77 Шахматов А.А. Древнеболгарская энциклопедия… – С.32; Его же. Толковая палея и рус- ская летопись… – С.247. Мушу ще раз нагадати, ідеться про гіпотетичне джерело. Про підхід, коли спільний протограф «збирається докупи» з кількох, тобто коли частину свідчень знаходимо в тексті №1, частину – у тексті №2, ще частину – у тексті №3 й т.д., але припускається, що всі вказані тексти походять із таким чином зібраного прототексту, зауважений, наприклад, щодо одного з реконструйованих новгородських зводів: Гимон Т.В. События ХІ – начала ХІІ в. в нов- городских летописях и перечнях // Древнейшие государства Восточной Европы: 2010. – Москва, 2012. – С.591 («…уламки великого новгородського зводу ХІ ст., розкидані по різних літописних і навкололітописних пам’ятках»). 78 «Видаливши» з його складу фраґменти «Хроніки» Малали (див.: Истрин В.М. Из области древнерусской литературы. IV… – С.185–237). Свого часу саме В.М.Істрін відкрив, що у «ПВЛ» присутнє запозичення з гл.XIII кн.1 Малали у сюжеті про розселення нащадків Ноя (уривок зберігся тільки в «ПВЛ» і короткому «Софійському хронографі»). Однак надалі у хронографах та палеях учений виявив великі варіації у включеннях з Малали, а він уважав, що «ХВВ» має бути саме ядром більшості хронографів (див.: Истрин В.М. Редакции Толковой палеи… – С.113, 136–138, 150; Его же. Замечания о начале русского летописания… – С.74). Пізніше О.В.Твороґов детально дослідив і збіги, і розбіжності у включеннях із Малали, і довів, що частина запозичень усе ж таки належить до пам’яток «родини» «ХВВ». Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 159 Він писав про досить скромний текст, засвідчений численними системними збігами в низці пам’яток79. Крім таких розходжень, у підходах О.О.Шахматова та В.М.Істріна спосте- рігаються досить суттєві спільні риси. Передусім на історії вивчення літописів і хронік позначилися загальні спільні дослідницькі звички. Зокрема потре- ба в авторі-укладачі. У літописознавстві панувала ідея «Нестора», хоча ча- сом його місце міг займати інший «списатель» – як-от ігумен Сильвестр, ві- домий із приписки Лаврентіївського зводу, або «священик Василій» із повісті про осліплення Василька Теребовльського («ПВЛ» під 1097 р.)80. Хронографія була більш молодим відгалуженням і взорувалася на літописознавство81. Окрім цього, у поглядах обох учених проявилася концепція єдиного центру: на думку О.О.Шахматова та В.М.Істріна, «ХВВ» та Початковий звід мають яв- ляти собою ранні тексти, що глибоко вплинули на всю подальшу літописну та хроно графічну традицію. Це два ядра, від яких кількома вервечками мали відходити наступні пам’ятки. Насправді і для літописів, які могли бути укла- дені в «обласних», як писали дослідники XVIII–XIX ст., центрах, і для хро- нографів, сформованих у кількох місцях із наявних повних слов’янських пе- рекладів хронік, поняття про єдине джерело не є обов’язковим, а проте воно присутнє і в В.М.Істріна, і у О.О.Шахматова. Обидві ідеї в дечому залежні одна від одної, хоча й не повністю конґруентні. Припускаючи наявність першого давньоруського хронографа, В.М.Істрін залежав від гіпотетичної найдавнішої версії літопису (цей літопис – попередник «ПВЛ» учений датував серединою XI ст.82), де хронограф, гіпотетично, використовувався. Річ у тім, що як і лі- тописні зводи, усі відомі на наш час кодекси хронографічних компіляцій до- сить пізні83. Однак, на відміну від перших, вони практично не мають у тексті 79 Щоправда, текст вийшов настільки невеличкий, що довелося пояснювати, чому тоді серед- ньовічний книжник його визначав як «Хронограф за великим викладом» (див.: Истрин В.М. Редакции Толковой палеи… – С.149). 80 Приклади з історії вивчення літописів надто численні, щоб їх можна було навести. До речі, у дещо іншій ділянці, огляд історіографії борисоглібських творів і значення імен Іакова Мніха та Нестора для дослідників див.: Бугославский С.А. Древнерусские литературные произведения о Борисе и Глебе // Его же. Текстология Древней Руси / Сост. Ю.А.Артамонов. – Т.2. – Москва, 2007. – С.21–62. 81 Цікаво, що в обох різновидах давньоруського історієписання «довгограючими» виявилися ті «спільні протографи», де можна було припускати авторське начало. Тобто такі, де автор за- явив про себе в автобіографічних ремарках або з тексту пам’ятки можна було вилучити назву: «Временник Нестора», «Софійський временник», «Хронограф за великим викладом», «Еллінський літописець»… 82 В.М.Істрін наполягав, що «ХВВ» використаний у «проторедакції» «ПВЛ» середини XI ст., а не власне у «Повісті» початку XII ст. Причиною було, зокрема, те, що у вступі «ПВЛ» та у статті 1114 р. вміщено запозичення з Малали, а хроніка цього автора, на думку вченого, не мала вхо- дити до складу «ХВВ» (що надалі виявилося невірним). 83 Рукописи за часом зіставні. У ХІХ ст. припускали більш ранній час укладання хроногра- фічних компіляцій, ніж зараз, і все ж таки, як правило, ішлося не про Х–ХІ ст. Наприклад, «Еллінський літописець» 1-ї редакції, на думку В.М.Істріна, створено в XI–XII ст., 2-ї ре- дакції – у XIII ст., «Іудейський хронограф» – у XIII ст., «Толкову палею» – у XIII ст. Погляди О.О.Шахматова, котрий припускав утворення «Еллінського літописця у Болгарії X ст., радше нетипові. Нині дати змістилися, найбільш ранній із хронографів, що піддається датуванню – Іудейський другої половини XIII ст., решту пам’яток віднесено до XIV–XV ст. Щоправда, у сучас- ній болгарській історіографії датування пам’яток тяжіє до шахматовського. Український історичний журнал. – 2014. – №2 160 Т.Л.Вілкул хронологічних реперів84. Тому початок історії давньоруських хронографів та палей можна відсувати в XI ст. тільки за тієї умови, якщо припустити, що пер- ший хронограф відображений у складі «ПВЛ» та НПЛ мл85. О.О.Шахматов певний час, із 1890 по 1899 (?) рр., обходився без припущень про хронографи, однак уже перше звернення до теми запозичень 1900 р. мало результатом гі- потезу «Хронографа особливого складу». Гіпотеза про звернення книжників спочатку до хронографа, а потім до повного перекладу Амартола86 була зруч- ною, дозволяючи дещо спрощувати реальні співвідношення текстів та «рекон- струювати» різноманітні віртуальні протографи. Концепції Початкового зводу та «ХВВ» протрималися понад століття, при- чиною чому послугували, у тому числі, зовнішні фактори: своєрідна успішна «канонізація» О.О.Шахматова як «ученого взірця», сила інерції, а також склад- ність і непопулярність таких дослідницьких тем, як палеї та хронографи. Крім усього іншого, хронографічні збірки містять вітхозаповітні книги, більшість по- вних хронографів починається з Книги Буття. До вивчення давньослов’янської Біблії в радянські часи не заохочували, відтак праця О.В.Твороґова 1970-х рр. про давньоруські хронографи була науковим подвигом87. До цього слід додати неможливість охопити всі теми – ранні та пізні літописні зводи, палеї, хроно- графи88 – силами одного дослідника. Однак завдяки низці студій «нешахматов- ської» спрямованості зараз однією з конвенцій наукового співтовариства стає перегляд підвалин затверджених схем початкового літописання і хронографії, а конкретного матеріалу в різних сферах накопичено вже досить багато. Оскільки волею долі хронографи та літописи виявилися взаємо по- в’язаними, розглянемо арґументацію О.О.Шахматова та В.М.Істріна й 84 Пояснення просте. Якщо літопис зберігся у списку XV ст., однак у ньому є текстуальна межа, припустімо 1110-х рр., і така ж простежується в інших кодексах (а далі йдуть різноманітні «»), є підстава датувати певний звід 1110-ми рр. Натомість якщо у збірці XV чи XVI ст. використа- но Амартола, хронологію укладання й будь-які межі визначити важче, адже Амартола залучали книжники і ХІІ, і ХІІІ, і XVI ст. Певні версії його віднесено до того чи іншого періоду, однак по- трібні додаткові зусилля для визначення версії, при цьому репери ніколи не будуть настільки точними, як літописні. 85 Тобто засвідчений реконструйованими попередниками «ПВЛ» з ХІ ст. Навіть упевненість у тому, що лише ранній текст міг впливати на більшість наступних хронографічних пам’яток і виступати в ролі прототипа – хибна. Із тією швидкістю, з якою у XV–XVІ ст. розповсюджувалися збірники, початок цілком міг лежати наприкінці XІV або в XV ст. 86 У 1900 р. О.О.Шахматов висунув гіпотезу про залучення хронографічних текстів до літо- писів у два етапи. Надалі її було дещо відшліфовано. Отже на першому етапі, у 1090-х рр., до Початкового зводу нібито було внесено фраґменти хронографа, на другому (у «третій редакції» «ПВЛ» 1118 р.) літописець увів запозичення з повного перекладу «Хроніки» Амартола. Із повно- го Амартола у «ПВЛ», на думку О.О.Шахматова, мало потрапити те, що не читається у НПЛ мл. Щоправда, аби пояснити включення з Малали у статті 1114 р., довелося зробити доповнення, що повний Амартол використовувався у «3-й редакції» «ПВЛ» разом із хронографом (звідки Малала, у 1900 р. останньої деталі ще не було). О.О.Шахматов не прийняв ідеї В.М.Істріна про відсут- ність Малали у хронографі, як, власне, і назву «ХВВ» – для нього перший хронограф залишився «Хронографом особливого складу» (див.: Шахматов А.А. Повесть временных лет и её источни- ки… – С.77 та ін.). Слід додати, у такому вигляді гіпотеза існує й сьогодні (див. коментарі до: Повесть временных лет / Пер. Д.С.Лихачёва, О.В.Творогова, комм. А.Г.Боброва, С.Л.Николаева, А.Ю.Чернова при участии А.М.Введенского и Л.В.Войтовича. – Санкт-Петербург, 2012. – С.233). 87 Навіть попри те, що в ній розглядалися переважно перекладні хроніки, а не біблійні та парабіблійні джерела. 88 Спеціалізація на літописах або палейно-хронографічних творах відбулася вже у часи О.О.Шахматова та В.М.Істріна. Зараз поділ став ще жорсткішим. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 161 сучасні можливості для критики їх концепцій. Подальший виклад являє со- бою спостереження над особливостями вірогідних хронографічних джерел раннього давньоруського літописання. Якщо не обмежувати себе набором уже відомих рішень, можна поставити низку запитань, і в багатьох випадках запропонувати відповіді. Зрозуміло, цей мій огляд не може претендувати на вичерпність, хоча б тому, що більшість хронографічних компіляцій та окре- мих складових до цього часу не мають критичних видань. Щоправда, часто на допомогу приходить «Хроніка» Амартола, різноманітні версії та трансфор- мації якої краще за все вивчено. Вона є основою пам’яток «родини» «ХВВ», і у визначенні рис того чи іншого хронографа найбільшої ваги надають саме визначенню специфіки версії Амартола. Датування хронографів. «Хронограф за великим викладом» та «Трої ць- кий хронограф». Хронографічні компіляції вкрай складно датувати, оскіль- ки вони містять майже винятково перекладні тексти. Творча активність їх- ніх укладачів і редакторів проявлялась у переробці та скороченні обраних фраґментів повних слов’янських перекладів, і лише зрідка – у введені зв’язок між ними. Грецькі ориґінали та давньослов’янські переклади також нале- жать в основному до раннього часу. Наприклад, «Хроніка» Малали написа- на у VI ст., перекладена в давньоболгарський період89; «Хроніка» Амартола з Продовжувачем – середина Х ст., перекладена, вірогідно, у Русі в ХI ст.90; пер- ші книги Біблії – грецька версія з’явилася у III–II ст. до н.е., слов’янський че- тій переклад зроблено в епоху царя Симеона на початку Х ст.91 і т.д. Така ран- 89 Ioannis Malalae. Chronographia [Corpus Fontium Historiae Byzantinae. – Vol.XXXV / Ed. H-G.Bech, A.Kambylis, R.Keydell. – Berolini, 2000]. – S.1; Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе. – Москва, 1994. – С.3, 67; Словарь книжников и книжности Древней Руси. – Вып.1. – Ленинград, 1987. – С.472. 90 Місце (давньоболгарський чи давньоруський) і час (Х чи ХІ ст.) перекладу «Хроніки» Амартола є предметом полеміки. Із нещодавніх праць див., напр.: Станков Р. К проблеме происхождения древнейшего славянского перевода Хроники Георгия Амартола // Преславска книжовна школа. – Т.7: Изследвания в памет на професор Иван Гълъбовъ. – Шумен, 2004. – С.57–72; Пичхадзе А.А. Корпус древнерусских переводов XI–XII ст. и изучение переводной книжности Древней Руси // Национальный корпус русского языка: 2003–2005 гг.: Результаты и перспективы. – Москва, 2005. – С.251–262; Её же. Переводческая деятельность в домонгольской Руси: Лингвистический аспект. – Москва, 2011. – С.15, 26–28; Пеев Д.П. Новые данные о времени и месте перевода Хроники Георгия Амартола // Летописи и хроники: Новые исследования: 2011–2012. – Москва; Санкт-Петербург, 2012. – С.13–38. Арґументація болгарських дослідників не завжди переконлива. Так, в останній статті припускається, що «Хроніку» Амартола перекладено за часів болгарського царя Самуїла у другій половині Х ст. Підставою для цього стали заміни у списках «Еллінського літописця» 1-ї ре- дакції імені болгарського царя Симеона на Самуїла, а також деякі інші варіанти. Ім’я Симеона, що без жодного винятку читається у 2-й редакції Амартола (за якою В.М.Істрін видав «Хроніку» після обриву представника 1-ї редакції, старшого Троїцького списку) і відповідає грецькому ориґі- налу, автор уважає результатом повторної звірки з грецьким текстом. Треба сказати, без серйозних підстав відхилення від грецької в перекладному тексті не можна вважати початковими, а вірні читання – результатом повторної звірки. Крім усього іншого, Д.П.Пеєв не завжди вірно визначає точні відповідники грецькому тексту, звідки похибки у виявленні вихідних варіантів слов’янського перекладу «Хроніки» Амартола. Слід додати, більш пізні хроніки та історії – «Історія Іудейської вій ни» Йосифа Флавія, твір Зонари – за зрозумілими причинами не потрапили до «ПВЛ», а остан- ня проявилася лише у хронографах XVI ст. 91 Honigman S. LXX and Homeric Scholarship. – London; New York, 2003. – Р.96–97; Пичхадзе А.А. К истории четьего текста славянского Восьмикнижия // ТОДРЛ. – Т.49. – Санкт-Петербург, 1996. – С.10; Тhomson F. The Slavonic Translation of the Old Testament // Interpretation of the Bible. – Ljubljana, 1998. – Р.729. Повні хронографи містили, як правило, Восьмикнижжя та 1–4 Книги Царств, іноді також обширні включення з Великих пророків. Український історичний журнал. – 2014. – №2 162 Т.Л.Вілкул ня поява вихідних текстів дає широкий простір для датування компіляцій, де їх використано. Справді, як дізнатися – давньоболгарський за походжен- ням переклад Х ст. запозичений укладачем ХIІ, ХIII чи ХV ст.? Хронографічні збірки вдається прив’язати до певного часу лише за непрямими ознаками: на- явністю у складі пізніх авторів або пізніх редакцій чи перекладів, слідами взаємодії з ориґінальними руськими творами певного періоду. До того ж, зва- жаючи на компілятивну природу хронографів та палей і неповну стабільність композиції, у кожному конкретному випадку можуть заперечити, що виявлену з такими труднощами визначальну складову внесено пізніше. Тобто залиша- ється така собі «лазівка» – можливість наполягати в тому, що «насправді» ком- піляція є ранньою. Отже, як слід датувати «ХВВ», котрий, крім усього іншого, ще й не дійшов у «першій» редакції, а починається одразу з «другої»? На початку декілька слів щодо місця «ХВВ» серед інших подібних творів. У дослідницькій традиції це пам’ятка, не збережена до наших днів і реконструйована на підставі числен- них збігів ділянок тексту в «Троїцькому хронографі», двох хронографічних па- леях та «Еллінському літописці» 2-ї редакції. Цими пам’ятками ранні хроно- графічні збірки не вичерпуються – можна, наприклад, назвати «Іудейський хронограф», «Еллінський літописець» 1-ї редакції, короткі хронографи, що не входять у «родину» «ХВВ» та не мають таких збігів. За схемою, запропо- нованою О.В.Твороґовим, Троїцький належить до 2-ї редакції «ХВВ», решта представників – до 3-ї. «Перша редакція» не дійшла, однак існування її при- пускається завдяки віднесенню деяких запозичень з НПЛ мл та «ПВЛ» до хронографа92. Як відзначалося, уже В.М.Істрін уважав, що зближення у хро- нографічних компіляціях неможливо пояснити без гіпотези про їхнє спільне джерело, яке він найменував «Хронографом за великим викладом». Учений відніс утворення цього джерела до середини ХI ст. Однак на останніх етапах праці над концепцією він заклав у неї, якщо можна так висловитися, підрив- ний елемент. В.М.Істрін писав про незвичне співвідношення першої та другої редакцій «Еллінського літописця» (далі першу редакцію позначаю як «ЕЛ-1», другу – «ЕЛ-2»): «ЕЛ-1», на його думку, не має слідів користування «ХВВ», тоді як в «ЕЛ-2» вони присутні93. Що, дійсно, дуже дивно, якщо виходити з ідеї «ХВВ» як початкового хронографа. Тим більше, що «ЕЛ-2», без сумніву, наслі- дує також і більш ранню версію «ЕЛ-1»94. Зокрема, В.М.Істрін зробив примітне спостереження: текст «Хроніки» Амартола в «ЕЛ-2» двошаровий, він склада- ється з фраґментів, що читаються в «ЕЛ-1», та інших, запозичених з «ХВВ»95. Ці спостереження мають тим більше значення, що виявлено кілька ранніх 92 Творогов О.В. Древнерусские хронографы… – С.46–50 та ін.; Его же. Летописец Еллинский и Римский… – Т.2. – С.152. 93 Истрин В.М. Книгы временьныя… – Т.2. – С.377. 94 Стему взаємин текстів див., напр.: Творогов О.В. Летописец Еллинский… – Т.2. – С.146. Такі випадки в текстології, коли певний пізній текст «с» наслідує дві ранні версії, «а» та «b», не є рідкісними. Однак якщо версія «с» (у нашому випадку ХВВ v v) наслідує версію «b» (ХВВ v) та «а» (не-ХВВ), а «перша редакція» ХВВ (ХВВ) не збережена ніде, тоді виникають серйозні сумніви, чи може вважатися ХВВ найранішим текстом. 95 Истрин В.М. Книгы временьныя… – Т.2. – С.380–390. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 163 хронографів, які не належать до «родини» «ХВВ»96. Як уже відзначалося, якщо обмежитися періодом до середини XV ст., у цю «родину» маємо включити лише чотири пам’ятки: «Троїцький хронограф», повну та коротку хронографічні па- леї, «ЕЛ-2»97. Існують перепони для віднесення «ХВВ» до ХI ст. Передусім виникнен- ня трьох із чотирьох ранніх його представників обмежено порівняно вузь- ким періодом першої половини XV ст. Так, нині наведено переконливі докази на користь укладення «ЕЛ-2» у другій чверті XV ст.; «Повну хроно- графічну палею», що колись уважалася дуже давньою, укладено в перших десятиліттях XV ст.; те саме стосується «Короткої хронографічної палеї»98. Відтак серед кандидатів на «ранні» залишається лише «Троїцький хроно- граф». Старший зі списків Троїцького – початку XV ст., проте вже в ньо- му присутні вторинні читання, яких не має другий повноцінний список99. Це має свідчити про існування ранішого спільного протографа. Виникає питання – чим можна виводити цей спільний протограф із глибокої дав- нини? Відповідь буде неґативною, оскільки у Троїцькому виявлено пізні версії перекладних текстів. Так, тут уміщено біблійні книги пізньої групи 96 Уже перша наукова праця В.М.Істріна («Александрия…») стосувалася «Іудейського хроно- графа», що не мало жодного стосунку до «ХВВ». Подальші праці його та О.В.Твороґова, завдя- ки яким було уточнено уявлення про співвідношення текстів хронографічного кола, дозволя- ють стверджувати, що за рамками «родини» «ХВВ» слід залишити не одну, а кілька компіляцій: «Іудейський хронограф», «ЕЛ-1» та скорочені хронографи (Софійський, Короткий Троїцький та ін.) (див.: Истрин В.М. Редакции Толковой палеи… – С.172–174; Творогов О.В. Древнерусские хронографы… – С.46–50; Его же. Летописец Еллинский… – С.152). 97 Із пізніших пам’яток кола «ХВВ» можна назвати, наприклад, «Тихонравовський хроно- граф» XVI ст. (РГБ. – Собр. Тихонравова №704). Один зі скорочених хронографів кінця XVII ст. («Хронограф особого вида 1691 г.») досліджувала й видала: Анисимова Т.В. Хроника Георгия Амартола в древнерусских списках XIV–XVII вв. – Москва, 2009. Щоправда дослідниця вважає, що він репрезентує «першу редакцію» «ХВВ» і датує протограф компіляції з кінця XVII ст. 1068– 1071 рр., не наводячи жодних доказів (!) для такого датування (див.: Там же. – С.263). При цьому Т.В.Анісімова визнає у цьому тексті вплив «Короткої палеї» вкупі з кількома різними редакція- ми Амартола. Особливості складу, зокрема пропуск багатьох складових, характерних для інших представників «ХВВ», слід пояснювати, вірогідно, не сходженням до «першої редакції» «ХВВ», а тим, що цей хронограф скорочений. Так, важко чекати у творi, що займає менше 20 арк. текс- ту – «Александрії хронографічної» з її обсягом понад 100 арк. 98 Див.: Шибаев М.А. Летописные источники Еллинского летописца второго вида // Рукописная книга Древней Руси и славянских стран: от кодикологии к текстологии. – Санкт- Петербург, 2004. – С.187–204; Водолазкин Е.Г. Новое о палеях (некоторые итоги и перспективы изучения палейных текстов) // Русская литература. – 2007. – №1. – С.3–23; Его же. Как со- здавалась Полная Хронографическая Палея. Ч.1 // ТОДРЛ. – Т.60. – Санкт-Петербург, 2009. – С.327–353. Цікаво, що простежуються сліди новгородського походження кількох тек- стів кола «ХВВ». Щодо «ЕЛ-2» див.: Шибаев М.А. Летописные источники… – С.203. Стосовно «Короткої хронографічної палеї»: Водолазкин Е.Г. Новое о палеях… – С.20–21. За спосте- реженнями Є.Ґ.Водолазкіна, «чернетка» «Повної хронографічної палеї», Барсовський спи- сок (ГИМ. – №619) початку XV ст., має новгородське походження (див.: Там же. – С.20–22). У «Троїцькому хронографі» відзначена така риса, як цокання (див.: Вилкул Т. Александрия Хронографическая в Троицком хронографе. I // Palaeoslavica. – Vol.XVI. – №1. – Cambr., Mass., 2008. – Р.112. 99 За спостереженнями О.В.Твороґова, цей другий список (НСРК F 15, РНБ, рубіж XV–XVI ст.) часто демонструє початкові читання. Третій список «Троїцького хронографа», Ундольського №1, що вважався певною мірою еталонним за часів О.О.Шахматова та В.М.Істріна, непоказовий, оскільки насправді є вторинним. У цій частині він залежить безпосередньо від Троїцького №728, повторюючи навіть звичайні описки (див.: Творогов О.В. Материалы к истории русских хроногра- фов. 3. Троицкий Хронограф // ТОДРЛ. – Т.42. – Санкт-Петербург, 1989. – С.290). Український історичний журнал. – 2014. – №2 164 Т.Л.Вілкул російської редакції (не раніше ХIII ст.) й другу редакцію «Александрії хро- нографічної». При тому, уже перша її редакція відбилася у збірках, укладе- них не раніше середини ХII ст.100 Розглянемо пізні складові «Троїцького хронографа» детальніше. Що сто- сується слов’янського Восьмикнижжя, на сьогодні визначено три його редак- ції: російську, південнослов’янську101 та хронографічну102. Рукописи першої найчисленніші, їх дійшло більше двох десятків103. Російська редакція поді- ляється на три гілки: ранню, пізню та пізню з єврейськими ґлосами в тексті. Визначення, яку редакцію біблійного тексту вміщено у «Троїцькому хроно- графі», пов’язане з деякими утрудненнями, оскільки він неповний і почина- ється з Книги Ісуса Навина104. Утім, наявний текстологічний матеріал засвід- чує проміжний статус біблійної частини Троїцького. Частково він подібний до списків ранньої групи російської редакції, однак у переважній більшості ви- падків підтримує читання пізньої групи105. Редакції давньослов’янських бі- блійних перекладів датувати, мабуть, ще складніше, ніж хронографічні тво- ри, однак у списках пізньої групи російської редакції виявлено запозичення з пізнього виду «Паримійника», укладеного в Болгарії або на Афоні у XIII – на 100 Щодо пізніх компонентів «ЕЛ-1» та «Іудейського хронографа» («Слів» Григорія Богослова з коментаріями Нікіти Іраклійського), у складі яких дійшла «Александрія» 1-ї редакції. 101 Російську та південнослов’янську редакції визначено у: Михайлов А.В. Опыт изучения текста книги Бытия пророка Моисея в древнеславянском переводе. – Ч.1: Паримейный текст. – Варшава, 1912. – С.322–324; див. також: Пичхадзе А.А. К истории четьего текста славянско- го Восьмикнижия // ТОДРЛ. – Т.49. – Санкт-Петербург, 1996. – С.13; Тhomson F. The Slavonic Translation… – Р.730. 102 Це уточнення моє. Раніше списки хронографічної редакції вважалися «проміжною групою». Матеріал Книги Вихід дозволяє продемонструвати, що йдеться про самостійну редакцію: Книга Исход. Древнеславянский полный (четий) текст по спискам XIV–XVI вв. / Сост Т.Л.Вилкул (у друку). 103 Вичерпно це питання не досліджене. Для порівняння: представників хронографічної ре- дакції – 5, південнослов’янської – близько десятка. 104 Як уже відзначалося, старший список Троїцький №728 починається не з традиційного для хронографів творення світу (Бут.1.1), а з Книги Ісуса Навина. Інші два списка цього хро- нографа композитні. При цьому старший рукопис слов’янського Іс.Нав. представлено списком XIV ст. Троїцький №2 (РДБ), який містить лише останні книги Восьмикнижжя: Іс.Нав., Суддів та Руф. Справа погіршується тим, що співвідношення редакцій розроблено переважно на мате- ріалі книг Буття та Вихід (див.: Михайлов А.В. Опыт изучения…; Его же. Книга Бытия проро- ка Моисея в древнеславянском переводе. – Варшава, 1900–1908. – Вып.1/4; Книга Исход…; що- правда, А.А.Пічхадзе наводить поодинокі приклади різночитань з інших книг Восьмикнижжя: Пичхадзе А.А. К истории четьего текста…). Деякі репрезентативні представники російської та хронографічної редакції являють собою П’ятикнижжя, що позбавляє дослідників важли- вої частини текстологічного матеріалу. Проте, за моїми спостереженнями, співвідношення в Іс.Нав. подібне до визначеного на перших біблійних книгах: так само виділяються російська, південнослов’янська та хронографічна версії, а російська включає три групи. 105 Наводити низки різночитань тут немає можливості, тож звернуся лише до одного харак- терного прикладу. Основний список – Архівський, арк.183 b, Іс.Нав.24.29: «и слоужи iи ҃ль гв ҃и . въ вся дн҃и iссвы /корекція, в «Іудейському хронографі» зіпсовано: iи҃лвы/ . и въ вся дн҃и старець . иже пребыша время съ исоусомъ . иже видѣша вся дѣла гн҃я єлико сътвори iи ҃лви». Так із варі- антами в «Іудейському хронографі», списках російської редакції ранньої групи (Троїцькому №2, РГБ та Доброхотова №13, РНБ), а також у південнослов’янській редакції. Що відповідає також читанню Септуаґінти: «ο{σα εjποι vησεν τω~/ Ισραηλ». Далі йде вірш 24.30. А ось у пізній групі росій- ської редакції, включно з «Троїцьким хронографом», після «израилеви» читається доповнення. Можливо, воно потрапило з «Хроніки» Сінкела або з іншого подібного джерела: «…из҃лви и суди iс҃ъ из҃лю . лѣт .к҃. и .з҃.». Аналогічно читається вже в «Барсовській палеї» (арк.154 d, ГИМ, собр. Барсова №619), однак цього доповнення немає в Толковій. Таких важливих характерних читань декілька. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 165 початку XIV ст.106 Що надає нам ознаку для приблизної хронології біблійних книг «Троїцького хронографа». Ще однією складовою Троїцького є «Александрія хронографічна», пере- клад грецького роману про Александра Македонського. Знову йдеться про вторинну, а не початкову версію. Мені вдалося уточнити схему В.М.Істріна та О.В.Твороґова, і нині можна стверджувати, що перша редакція зберегла- ся в «Іудейському хронографі» та «ЕЛ-1», друга – у «Троїцькому хронографі», третя – в «ЕЛ-2», де бачимо контамінації читань із першої та другої редак- цій «Александрії»107. Троїцька «Александрія» розширена численними доповне- ннями. Це запозичення зі «Слова» Єпифанія Кіпрського про 12 дорогоцінних каменів у ризі єрусалимського першосвященика, фраґменти «Одкровення» Мефодія Патарського, невеличкі вставки з біблійних книг, «Слова про 16 пророків»108. Певні запозичення вказують, як видається, на пізні тексти: «Пролог» та, можливо, слов’янський переклад «Хроніки» Зонари109 (не раніше ХІІ ст.). Сподіваюсь, дальше вивчення дозволить виявити хронологічні марке- ри додаткових уривків, поки що ж можна вказати на те, що у Троїцькому знов- таки бачимо відносно пізню другу редакцію. Датування хронографів, хронографічні свідчення «ПВЛ». Отже, звернімо- ся до доказів існування початкового давньоруського хронографа. Що дозволяє датувати цю гіпотетичну пам’ятку ХІ ст.? Традиційно вважається, що «ХВВ» не дійшов до нас, однак засвідчується за- позиченнями у «ПВЛ» та НПЛ мл110. Роблячи свого часу висновок про запози- чення ранніх літописів із хронографа, а потім із повного перекладу Амартола, О.О.Шахматов, В.М.Істрін та О.В.Твороґов спиралися, образно кажучи, на трьох 106 Пичхадзе А.А. Книга «Исход»… – С.5. 107 Вилкул Т.Л. Александрия Хронографическая, I… – Р.107–109. Першим зробив спробу ви- значити редакції «Александрії» В.М.Істрін (1893 р.), чия схема дещо відрізнялася. До 1-ї редак- ції вчений відніс тексти «Іудейського хронографа» та «ЕЛ-1», 2-у мав містити «ЕЛ-2». Крім того, він відзначив, що в кодексі Ундольського №1 читається «проміжна» версія, що зближується з першою та другою редакціями. Продовжуючи хронографічні студії В.М.Істріна, О.В.Твороґов з’ясував, що список Ундольського №1 є не найкращим представником «Троїцького хронографа», і що цей хронограф слід уважати самостійною пам’яткою, а не «проміжною» версією. Однак в оцін- ці «Александрії» вчений залишив деякі із застарілих положень щодо контамінацій у Троїцькому. 108 Вилкул Т.Л. Александрия Хронографическая, I… – Р.113–115; Вілкул Т.Л. Імена в «Александрії Хронографічній»: Кругозір укладачів Іудейського і Троїцького хронографів // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Т.ССLVI. – Л., 2008. – С.50–76. 109 Із «Прологу» див. згадку міста Вуріт. Пор. Троїцький №728, арк.297 с: «градъ туръ . воуритьскыя области»; «Пролог», арк.142 б: «от суриа . от емесиискаго града . дияконъ бывъ въ вуритѣ ст҃ыя цр҃кве (гр. εjν Βηρυτω~ αJγιvας εjκκλησιvας)» (див.: Славяно-русский Пролог по древнейшим спискам: Синаксарь: Сентябрь – февраль. Т.І / Изд. подгот. Л.В.Прокопенко, В.Желязкова, В.Б.Крысько, О.П.Шевчук, И.М.Ладыженский. – Москва, 2010. У Зонари див. згадку столиці перського царя Дарія Екватан – у хронографі, щоправда, неточно «града Ватана» (крім того, Екватан згадано також у Біблії). Пор. Троїцький №728, арк.313 c: «вь мидьскоую землю . въ градъ ватанъ». У Зонари «…пришед же оттуду во Екватаны»: Творогов О.В. Паралипомен Зонары: текст и комментарии // Летописи и хроники: Новые исследования 2009–2010 г. – Москва; Санкт-Петербург, 2010. – С.35. У давньослов’янській книжності відомий повний переклад Зонари (кінець XII ст.) та скорочений «Параліпомен» Зонари (XIV ст.). Останній видавався О.М.Бодянским, у новий час – О.В.Твороґовим. Повну хроніку Зонари досі детально не досліджено, повний переклад не опубліковано. 110 Такі твердження обстоюються у працях О.О.Шахматова, В.М.Істріна та О.В.Твороґова, хоча в термінології є розбіжності. Для О.В.Твороґова йдеться про «першу редакцію» «ХВВ», для О.О.Шахматова – про «Хронограф особливого складу», для В.М.Істріна – власне про «ХВВ». Український історичний журнал. – 2014. – №2 166 Т.Л.Вілкул китів. 1) На початку «ПВЛ» містить два посилання на джерела: «лѣтописание Георгия» та «лѣтописание гречьское»; третя згадка факультативна – влас- не «фронографъ»/«хронографъ» фіґурує лише в Іпатіївській гілці списків. 2) Редакція спільних для НПЛ мл та «ПВЛ» «хронографічних» уривків близька до тієї, що спостерігається в текстах «родини» «ХВВ». 3) У «ПВЛ» та НПЛ мл різ- ний склад запозичень з Амартола, у «ПВЛ» – з повного перекладу та «ХВВ», у НПЛ мл – тільки з «ХВВ». Новгородський літопис нібито простіший за струк- турою, у ньому не засвідчено фраґменти, що належали б до повного перекладу, тоді як «ПВЛ» «надбудована» й відбиває складну картину звернення до хроно- графічних текстів. Розберемо цю доказову базу, починаючи з першого арґументу. У «ПВЛ» справді два основних посилання на хронографічні твори. Згадку «лѣтописания Георгия» (вважають, що мається на увазі Георгій Амартол) та «лѣтописания гречьскаго» (вважається, що йдеться про компіляцію) знахо- дять у недатованому вступі «ПВЛ» у всіх списках: «яко же глаголеть Георгии в лѣтописаньи», «...в лѣтописаньи гречьстѣмь»111. Третю, щодо «хронографа» чи, в Іпатіївському списку, «фронографа» зустрічаємо в кінцевих статтях під 1114 р., лише в Іпатіївській версії112. Хід думок дослідників ХIХ–ХХ ст. був простим. Посилання два, іменне та анонімне, відповідно вони не можуть належати одному й тому самому літописцеві й указувати на одне й те саме джерело113. Той книж- ник, котрий писав про «Георгія», запозичив ім’я з повного перекладу «Хроніки» Амартола, де воно вказане у самому тексті, а інший, що послався на «хронограф», не знав автора хронографічної компіляції і не зміг визначити, що «ХВВ» скла- дається переважно зі скорочених та перероблених фраґментів «Хроніки» того ж таки «Георгія». Слід одразу зауважити, що з посиланнями пов’язані утруднення: не тільки для «Георгія», а й для «літописання грецького» відповідників у НПЛ мл немає. Мислячи концептуально, учені оминули ці перешкоди, не зважаючи на мовчання новгородського автора. В.М.Істрін уважав, що укладення «ХВВ» нале- жить атрибутувати книжникам часів Ярослава Мудрого, О.О.Шахматов виходив із того, що, принаймні, у 1090-х рр. перший хронограф уже існував114. Як зараз відомо, у давнину посилання – це лише підкріплення своїх слів авторитетом. Їх не слід розглядати як науковий апарат, де точна вказівка на ім’я та назву обов’язкова. Проте в XIX ст. подібні ремарки ще справді сприйма- ли практично як наукові посилання й відтак кожне окреме ім’я чи назву мо- гли нав’язувати до певного автора або твору115. Крім застарілої думки стосовно 111 ПСРЛ. – Т.1. – Москва, 1997. – Стп.14, 17. Слід відзначити, що слово «лѣтописание» в тако- му контексті мало викликати в уяві дослідників, уже знайомих із текстом НПЛ мл та Софійського першого літопису, інше слово – «временник», яке присутнє і в назві «Хроніки» Амартола. 112 У розлогій статті 1114 р.: «…аще кто сему вѣры не иметь, да почтеть хронографа…», – слідом за чим вписано серію запозичень з Амартола та Малали (див.: ПСРЛ. – Т.2. – Москва, 1998. – Стп.278). За О.О.Шахматовим, стаття належить до «3-ї редакції» «ПВЛ». Нагадаю, Лаврентіївська редакція не містить закінчення «Повісті», уриваючись на середині статті 1110 р. 113 Напр.: Шахматов А.А. Повесть временных лет и её источники… – С.47; Истрин В.М. Летописные повествования о походах русских князей на Царьград // ИОРЯС. – Т.21. – Кн.2. – Санкт-Петербург, 1916. – С.217, прим.1. 114 Див., напр.: Истрин В.М. Замечания о начале русского летописания…; Шахматов А.А. Повесть временных лет и её источники… – С.72–77. 115 Примітний приклад наводить В.С.Іконников. В.М.Ундольський припускав, що у слов’ян- ських перекладах хронік «Мніх» та «Грішник» (обидва позначення вказують на Амартола, Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 167 точності літописних указівок, нині немає жодних підстав для протиставлення «літописання Георгія» та «гречьскаго». Більше того, свідчення давніх текстів прямо спростовують цю традиційну думку. Наприклад, в «Еллінському літо- писці» хроніка Іоанна Малали називається одночасно «Еллинским граногра- фом» та «Іоанновим гранографом» (тобто хронографом)116. У НПЛ мл відсутні всі три вирази, тому ми не зв’язані її матеріалом і маємо рахуватися лише з «ПВЛ». Можна запропонувати інше пояснення походжен- ня хронографічних відсилок у вступі «Повісті» та статті 1114 г. У подальшому викладі я виходжу з виявлених мною взаємозв’язків між вступом, «Промовою філософа» та деякими іншими статтями «ПВЛ», а також закінченням, присут- нім лише в Іпатіївській редакції. Із чого випливає припущення, що літописні статті, принаймні по 1114 р. включно, входили у вихідну версію «ПВЛ»117. Перш за все, у «Повісті» «хронограф» не міг бути згаданим у сучасному розумінні слова – як давньоруська компіляція включень із вітхозаповітних текстів та перекладних грецьких хронік, з яких найбільш популярними були хроніки Амартола та Малали. «Хронограф» у значенні «компіляція» – недав- нє поняття. Чітке розрізнення давньоруських збірників-«хронографів» та пе- рекладних грецьких «хронік» уперше запропонував В.М.Істрін, а до того на- віть учені ХІХ ст. писали, наприклад, про «хронограф» Іоанна Малали, маючи на увазі саме перекладну хроніку118. Середньовічні книжники слово «хронографъ»/«гранографъ» уживали як для позначення хроніки, так і її авто- ра119. Більше того, у «Хроніці» Малали слово позначало будь-якого авторитет- ного письменника. Давньослов’янський перекладач Малали калькував грець- кі слова «ι Jστορικός» та «χρονογράφος», унаслідок чого текст рясніє численними посиланнями на «мудрыхъ» і «премудрыхъ» «историковъ» і «хронографовъ»120. У «ПВЛ» відсилку до «хронографа» у статті 1114 р. зроблено саме перед блоком цитат з Амартола та Малали, притому доля тексту останнього тут набагато «αJμαρτολοvς» – «грішник») – різні особи, оскільки імена відмінні й існують два переклади, болгар- ський та сербський (див.: Иконников В.С. Опыт… – Т.2. – Кн.1. – С.355–356). 116 Майже повний аналог «літописанню Георгія» та «грецькому літописанню», із тією тільки відмінністю, що в «ЕЛ-1» аналогічні вирази рознесено далеко один від іншого. Див. у рукопису Синодального зібр. №280, арк.6, у розлогій назві: «Лѣтописець елинскии и римскыи сия книги списаны не из’ единѣхъ . книгъ но от различенъ истин’ныхъ великыхъ . по исправленью многоу муисѣева истинная сказания . и от четырех цсртвии . и от прорчствиа георгиева поистинѣ изложена . и от ездры . и от истирии и от азматъ аз’матьскых . и патаоухика . и еще же от иоан’нова гранографа и антиохиискаго . иж вся ел’линьскыя акы бляди сплетениа словес и капищь идольскыя требы приносимыя имы\\ откоудоу и како бѣаше . сiя гниги писаны\\ бытiискыа от тетровасилья . сказане ст҃го епифаня», і далі на закінченні запозичень з Малали: «скончяся еллиньскыи гранографь» (обидва фраґменти виділено кіновар’ю, останній – фр.252, за нумерацією О.В.Твороґова: Творогов О.В. Древнерусские хронографы… – С.283). 117 Вилкул Т. Повесть временных лет и Хронограф… 118 Напр.: Оболенский К.М. Предисловие // Летописец Переяславля-Суздальского. – Москва, 1851. – С.ХІ та ін.; пор. також: Иконников В.С. Опыт… – Т.2. – Кн.1. – С.355. 119 Іменні позначення вміщено у «Тихонравовському хронографі». Тут поряд із «палеей» серед джерел згадано «Іоанновъ» та «Георгиевъ» хронографи (арк.253–253 зв.): «пишюще книги моусеевы от палея . присъвъкоупляхом же к ним . и два хронографа . яко же рѣхом геор’гiиевъ по род . паки ж . iоановъ . иже списа добрѣ исправивъ». Під першим, «Георгиевым по родам», слід розуміти, судячи з цитованих фраґментів, не Георгія Амартола, а Георгія Сінкела, під другим, «Иоанновым» – Малалу. 120 При цьому слово «хронограф» може з’являтися й без імені. Див.: Вилкул Т. Повесть временных лет и Хронограф… – С.78–79. Український історичний журнал. – 2014. – №2 168 Т.Л.Вілкул вагоміша. Судячи з усього, указівка на «хронограф» у статті «Повісті» 1114 р. – слід знайомства з твором Малали. Натомість у вступі частіше цитується Амартол, хоча невеличкі запозичення з Малали також присутні. Указуючи на «літописання Георгія», укладач «ПВЛ», вірогідно, позначив більш впливове на той момент для нього джерело. «Лѣтописание гречьское» правомірно тлумачи- ти як синонімічне, а не антинонімічне «лѣтописанию Георгия» поняття – точно так, як «Іоаннов» та «Еллінський» літописець в «ЕЛ». Таким чином, у кількох посиланнях «ПВЛ» на хронографічні джерела слід убачати не сліди користу- вання «хронографом» у ранішому Початковому зводі та повним перекладом Амартола в пізнішій «Повісті», а вплив на давньоруського книжника двох по- вних перекладів хронік, Амартола та Малали. Із приводу другого арґументу послідовників О.О.Шахматова. Укладач хронографа, яким користувався автор Початкового зводу, зробив вибірку з «Хроніки» Амартола, скорочуючи та редагуючи відібрані ним фраґменти. Ті за- позичення, що бачимо одночасно в НПЛ мл та «ПВЛ», традиційно розціню- ються як відмінні від повного перекладу Амартола й текстуально наближені до хронографічних. Спробую показати, що подібність літописних та хроногра- фічних уривків дуже приблизна, якщо не сказати більше. Порівняймо тексти з серії запозичень у статті 1065 р.121 Показовим є приклад-цитата з «Хроніки» Амартола 200.16–21: у «ПВЛ» та НПЛ мл бачимо скорочену та видозмінену версію, у хронографах – майже ідентичну до повного перекладу Амартола (за- для кращого візуального сприйняття в наведених нижче таблицях збіги літо- писів та хронографічних текстів виділено курсивом, тотожні у хронографах та повному Амартолі вирази підкреслено, індивідуальні доповнення чи зміни лі- тописця наведено напівжирним шрифтом). «Хроніка» Амартола, 200.16–21 ПСРЛ, т.1, стп.164.22– 165.1, Новг.І, с.184– 185 «Іудейський хронограф», арк.344 a–b1 «Троїцький хронограф», арк.338 с2 ключися по всемоу градоу въскорѣ за днии .м ҃. являтися на въздоусѣ на конихъ рищюще въ ороужьи, златыя одежа имоуще, и полци обоямо бываемы3, и ороужию двизания и златыя красоты блистания, всякымь видомь облечены въ бръня . . ключися4 внезапу по всему граду за .м҃. дн҃ии . являтися5 на вздусѣ . на конихъ рищющимъ . въ оружьи златы имуща одежѣ6 . и полкы обоя являємы7 . и оружьємъ двизающимся . се же проявляше нахоженьє ключися по всемоу градоу въскорѣ за дн҃и .м ҃. являтися на въздусѣ на конихъ рищюще въ ороужии, и златыя одежда имоуще, и плъкы обоямо бываемы и ороужиемъ двизания и златыя красоты блищания, всякымъ видомъ облъченымъ и въ броня . сего ради ключися по всемоу градоу . въскорѣ за дн҃ии .м ҃. являтися на въздусѣ . на конихъ рищоущеи въ ороужьи . и златія одежа имоуща . и полъкы обоя бываємыхъ9 . и ороужьємъ двизания златія красоты блистаниємъ . всякымъ видомъ оболъченымъ 121 Стосовно хронології: маємо один із нечисленних випадків розбіжності в різних гілках «ПВЛ» (в ЛРА пропущено фраґмент із датою). У Лаврентіївській групі списків записи позначено 1064 р., в Іпатіївській (та НПЛ мл) – 6573/1065 р. Повністю серія включень з Амартола у статті 1065/1064 р. («Хроніка» Амартола 200.16–21, 262.17, 421.1–7, 428.18–25, 479.16–25), із меншою кількістю паралелей у хронографічних компіляціях: Вилкул Т.Л. Повесть временных лет и Хронограф… – С.79–81. Тут і далі посилання на сторінки та рядки «Хроніки» стандартне, за: Истрин В.М. Книгы временьныя и образныя Георгия Мниха: Хроника Георгия Амартола в древнем славяно-русском переводе. – Т.1: Текст. – Петроград, 1920. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 169 сего ради и моляхоуся, да бл ҃го боудеть являемое . явлене же проявляше злое пришествие Антиохово. Антиохово нашествиє8 на Иєрслмъ . вси моляхуся, да блгое боудеть являемое . явление же проявляше злое пришествие Антиохово въ броня . сего ради вси моляхоуся . да бл ҃го боудеть являємоє явлениє . єже проӕвляшется се злоє пришествиє Антиохово . Примітки: 1 – «Іудейський хронограф» наводиться тому, що в ньому редакція фраґментів із «Хроніки» не впо- вні тотожна повному перекладу й нетотожна тій, що присутня в текстах «родини» «ХВВ». В «ЕЛ-1» вер- сія близька повному перекладу Амартола, із незначними різночитаннями (див.: Истрин В. М. Книгы временьныя… – Т.2. – С.87–88, 99). 2 – Творогов О.В. Материалы к истории, 3… – С.291. «ЕЛ-2» майже ідентичний повному пере- кладу «Хроніки» Амартола (див.: Летописец Еллинский и Римский. – Санкт-Петербург, 1999. – Т.1. – С.184). Указаний фраґмент див. також у хронографі «особого вида 1691 г.» (Анисимова Т. В. Хроника Георгия Амартола… – С.352). 3 – У старшому Троїцькому списку Амартола «бывающа». Вірогідно, у початковій версії перекладу було «обаваеми», зіпсоване на досить ранньому етапі побутування тексту, а далі під час переписування та подальшої переробки накопичувалися помилки. 4 – ІХ та НПЛ мл «ключися», ЛРА «случися» (The Pověst’ vrеmennykh lět: An Interlinear Collation and Paradosis / Ed. by D.Ostrowski [Harvard Library of Early Ukrainian Literature. – Vol.X]. – P.2. – Cambr., Mass., 2003. – Р.1307). 5 – НПЛ мл являтися имъ. 6 – НПЛ мл одежа златы имущиемъ (за АТ, К одежи, имущимъ). 7 – Х обоамо являемы, И обоявьляющем, Р объявляемы, А обьявляемы; НПЛ мл обавляемые (далі проп. и). 8 – ІХ НПЛ мл дод. рати; РА проп. нашествие. 9 – У списку «Троїцького хронографа» НСРК F 15 (далі позначений як Нтр) – обоя бываемая. Інший приклад. У «Троїцькому хронографі» бачимо деякі скорочення та змі- ни, але версія набагато ближча до повного перекладу Амартола, ніж до «ПВЛ» та НПЛ мл – із літописними варіантами збігається одне слово і два пропуски, різ- няться численні вирази. В «ЕЛ-2» редакція просто тотожна «Хроніці» Амартола: «Хроніка» Амартола, 421.1–7 ПСРЛ, т.1, стп.165.4– 11, Новг.І, с.185 «Троїцький хронограф», арк.376 a–b1 «ЕЛ-2», арк.208 d2 и звѣзда явис велиа на западнѣи странѣ свѣтла, выспрь испоущаа лоуча, юже именовахоу Лампадию, рекше блистанницоу, и пребыс за дн҃ии и нощи .к҃. сиающоу також . бышя по всемоу мироу народовластие и оубииство много . и по времени етери быс звѣздамь течение с вечера даж и до оутриа, яко всѣмъ подивитися и гл ҃ти, яко звѣзды падають . и за мало пакы слнце без лоучя свѣтяше яко лоуна . крамоли же и недоузи и оумртвие чл ҃комъ болшею не престаяхоу звѣзда восия на западѣ . испущающи луча . юже прозываху блистаницю . и быс блистающи . дн҃ии .к҃.3 По сем же быс звѣздамъ теченьє с вечера до заоутрья . яко мнѣти всѣмъ яко падають4 звѣзды . и пакы сл ҃нце без лучь сьяше . се же проявляше крамолы . недузи члвкомъ оумертвиє бяше . и звѣзда явися велiа на западѣ . испоущающи лоучѣ . иже именовахоу . Ламъпадiю рекше . блистанницю . стоӕше на нб ҃си , и пребыс за дн҃ии и .к҃. сияюща быс по времени єтерѣ . звѣздамь теченiє сь вечера до оутра . яко всѣмь гл ҃ти . яко въпадають5 звѣзды , и за мало пакы . сл҃це без лоучь сияше . крамолы же и недоузи и оумр҃тьє чл ҃комъ . не престаяше грѣхъ ради наших . И явися звѣзда велика свѣтла на западнѣи странѣ , выспрь испущающе лучя, иже именоваху Лампадию, рекше блисталницю, и пребысть за днии и нощии 20, сиающи. Такоже бысть по всему миру народовластье и убииство много. И по временѣ етерѣ, бысть звѣздамъ течение с вечера даже и до утра, яко всѣм предивитися и глаголати, яко звѣзды спадают. И за мало пакы солнце безь лучя свѣтяся, яко и луна. И крамолы же и недузѣ и умертвие человѣком бысть, и не престаяху. Примітки: 1 – Творогов О.В. Материалы… – 3. – С.326–327. У «Повній хронографічній палеї» текст близький до версії «Троїцького хронографа» (за схемою О.В.Твороґова, це фраґмент №352 (див.: Творогов О.В. Український історичний журнал. – 2014. – №2 170 Т.Л.Вілкул Древнерусские хронографы… – С.255). Наводжу тут за рукописом Поґодінський №1435 (РНБ): «…и звѣзда велиа явися на западѣ испущаючи луча, иже именоваху Лампидию, рекше блестанницю, и бысть за днии 20 сиающи. по времени етерѣ бысть звѣздамь течение с вечера и до утра, яко вси глаго- лати, яко падають звѣзды, и за мало пакы солнце без начала сиаше. крамолы же недузѣ и умертвие человѣком не престааше грѣх ради наших» (арк.432 зв. – 433). Щиро вдячна Є.Ґ.Водолазкіну за уточ- нення. В «Іудейському хронографі» відповідного запозичення з Амартола немає. У хронографі «особого вида 1691 г.» з різночитань можна відзначити: «…на западѣ… Лампадiю, рекше блистаничю, i бысть за 20 днiи сiяющи. по времени же етерѣ… солнце без начала сiяше (див.: Анисимова Т.В. Хроника Георгия Амартола… – С.378–379). 2 – В «ЕЛ-1» фраґмент відсутній, «ЕЛ-2» – відповідає повному перекладу Амартола, без вставок чи скорочень (Летописец Еллинский… – Т.1. – С.379). 3 – НПЛ мл за 20 днии. 4 – НПЛ мл падуть. 5 – Нтр съпадають, у Троїцькому №728 помилка. Третій випадок: «ПВЛ» та НПЛ мл, «Троїцький хронограф» і «Повну хро- нографічну палею» зближує два скорочення, натомість розділяють численні текстуальні особливості: «Хроніка» Амартола, 479.16–25 ПСРЛ, т.1, стп.165.17– 24, Новг.І, с.185 «Троїцький хронограф», арк.389 d1 «Повна хронографічна палея»2 И априля мсца течение звѣздное быс на нбси и оттръгахоуся на землю, яко видящимъ мнѣти соуще оуже кончинѣ. тогда же въздоух възлияся по- ве ликоу и глад велии, яко исоушитися ис- точ никомъ и рѣкамъ, и проданѣ быти мѣрѣ ячнѣи на двоунадесяти златникоу. В Сурии же быс троус велии и много падение, яко оубо градомъ единъ разорится, дроузииж до полоу, етери же от горняя прилежащаа равна мѣста стѣнамъ градскым и съ домы напрасно пристоупитися без вреда яко до двою поприщоу . земля же и Междоурѣчие за поприща .г҃. разсѣдшися и етероу въскипѣвши бѣлоу и пѣсочноу зем лю, изиде дивно из неа мска, члскым глсомъ гл҃ю щи и проповѣдающи наитие языкомъ . еже и быс вборзѣ . по семь же быс при Костянтинѣ ико но- борци3 . сн҃а Леонова теченье звѣздное быс на нбѣ4 . отторгаху5 бо ся на землю . яко видящим6 мнѣти кончину . тогда же въздухъ възлияся7 повелику . в Сурии же быс трусъ великъ . земли расѣдшися трии поприщь . изиде див- но и-землѣ . мъска8 члвчскымъ глсмь гл ҃щи . и проповѣдающи наитье языка9 еже и быс . и априля . мсца течениє звѣздноє быс до нб ҃си . и оттьргахоусѧ на землю . ӕко видящиимъ мнѣти оуже соущи коньчинѣ . тогда въздоухь възяся повеликоу . въ Соурии же быс троусъ велии . земля же и Межирѣчьє за поприща .г҃. и расѣдъшюсѧ и [е]тероу10 въскыпивъшю бѣдоу . и пѣсъчноу землю . изиде иж нея мьска мьска11 члчскомь глсмь гл ҃щи . и проповѣдющи наитеє ӕзыкъ єже12 быс въборзѣ . априля мѣсяца течение звѣздное бысть до небесѣ. оттръгахуся на землю, яко видящимь мнѣти, сущи уже кончинѣ. тогда же въздух взяся повелику. в Сурии же бысть трус велии. земля же и Межюрѣчие за поприща г ҃ и расѣдшюся и етеру въскыпѣвшю бѣду пѣсочну землю изиде дивно из нея мьска, человѣчьскимь гласомь глаголющи и проповѣдающи наитие языка, еже бысть вборзѣ. Примітки: 1 – Творогов О.В. Материалы… – 3. – С.340. В «ЕЛ-2» – за повним перекладом Амартола (див.: Летописец Еллинский… – Т.1. – С.426). 2 – Це фраґмент №395 за нумерацією О.В.Твороґова, текст близький до версії Троїцького, із незна- чними різночитаннями. У Поґодінському №1435 арк.437. 3 – РА дод. цр҃и. 4 – НПЛ мл К: на небеси бысть, АТ: бьсть на небеси. 5 – Л отторваху; так АХ НПЛ мл (АТ, К отторгахуть), Р оторгахоу, И оттергаху. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 171 6 – НПЛ мл видящимъ имъ. 7 – НПЛ мл К вознѣяся / АТ възниася. 8 – так І, Л мыка, РА мечка, Х НПЛ мл (АТ) мъска. 9 – НПЛ мл языкомъ. 10 – Нтр етероу, у Троїцькому №728 помилково: тероу. 11 – Нтр немає повторення. 12 – Нтр дод. и. Щодо скорочень – манера відсікання зайвих деталей та деякого спрощення важких грецизованих зворотів була загальноприйнятою серед середньовічних книжників, котрі працювали з перекладними пам’ятками122. Детальний аналіз демонструє, що в літописах і текстах «родини» «ХВВ» маємо кілька спільних ско- рочень та одну лексичну заміну («сияше» замість «свѣтяше»)123. Абсолютна біль- шість характерних читань «ПВЛ» і НПЛ мл хронографічними творами не під- тверджується. Якщо вжити найобережніші дефініції, думка про запозичення з Амартола у «ПВЛ» та НПЛ мл, подані у версії «ХВВ», викликає великий сумнів. Утім, можуть заперечити – раптом саме скорочення були характерні для 1-ї редакції «ХВВ», а в літописному тексті сталася їх подальша обробка? На жаль, значні фраґменти з «Хроніки» Амартола, що надаються до текстологічного ана- лізу та присутні одночасно в «ПВЛ» і НПЛ мл, фактично вичерпані матеріалом статті 1065 р. Другий випадок, на який часто покликаються у працях про ран- ні літописи – опис походу русі на Царгород під 6428 р. (920 р.) у НПЛ мл та під 6449 р. (941 р.) – у «ПВЛ». Однак у НПЛ мл тут складна композиція джерел із текстів «родини» «ХВВ» та невеличких включень власне із «ПВЛ». Своєю чергою, 122 Принципи скорочення більш-менш подібні. Ось як, наприклад, урізано текст «Хроніки» Малали. Нижче в лівій колонці таблиці – повний текст Малали з «Іудейського хронографа», у правій – переробка з «Софійського короткого хронографа». Перший подано за вид.: Истрин В.М. Хроника Малалы… – С.19; другий за: Творогов О.В. Материалы к истории русских хронографов. 2. Софийский хронограф и «Хроника Иоанна Малалы» // ТОДРЛ. – Т.37. – Ленинград, 1983. – С.195. «Іудейський хронограф», Віленський список, арк.17 зв. Архівський список, арк.20 с. Мал. кн.1, гл.6 «Софійський хронограф», арк.339 зв. Въ та оубо лѣта краду огньную пустил бъ҃ съ нб҃си , на гиганты живущаа в Кѣлтиистѣи земли . и пожже я и оны . и въ Иорданскую рѣкоу дошедше крада оугасе . си\\ исповѣдаеть /Арх повѣдаеть/ . огнь сн҃ъ чл҃чь / Арх сл҃нчь/ сущь . его ж свѣтящес рѣша оупадша от колесница землю . его ж повѣсть списа . Вудии въ творении своемь . истиннѣе ж реч от /Арх о/ сих Херониискы\\ Плутархъ . яко реч крадоу огньну съшедшю на Кѣльтиискую землю . и оставше ж гиганте . видѣвше толикы от них огнем пожьжены не покаашас. В та ж лѣта пусти бъ ҃ краду огньну с нб ҃се на гиганты, живущая в Келтиисцѣи земли, еж списа Вудии въ творении своем. Истиннѣе же о сих реч Херониискыи Плутархъ: оставшеи ж гиганте, видѣвше толикы от них огнем пожжены, не покаяшас. 123 Виявлено одну лексичну заміну, яка, до того ж, не належить до рідкісних. Подібні приклади не- залежної однакової правки в текстологічних студіях трапляються. Крім усього іншого, слід урахову- вати й те, що остання третина текста Амартола відсутня у старшому Троїцькому списку Московської духовної академії №100, що датується дослідниками XIII – початком XIV ст. (див.: Анисимова Т.В. Хроника Георгия Амартола… – C.41 і наст.). У виданні В.М.Істріна (Книгы временьныя… – Т.1) межа пролягає по с.412. Відповідно, у нас залишаються читання так званої 2-ї редакції. Стему див.: Летописец Еллинский… – Т.2. – С.146. На жаль, нове видання Амартола (див.: Матвеенко В., Щеголева Л. Книгы временные и образные Георгия Монаха. – Т.1. – Ч.1–2. – Москва, 2006) здійснене лише в межах неповного старшого Троїцького списку, хоча зараз відомі ще два представники ранньої редакції: Ермітажний та Синодальний. Дослідники проводили порівняння вибраних різночитань хронографічної редакції. Воно дає надзвичайно цінний матеріал, але є неповним (див.: Творогов О.В. Древнерусские хронографы… – С.100 та ін.; Водолазкин Е.Г. Хроника Амартола в новонайденных списках // ТОДРЛ. – Т.45. – Санкт-Петербург, 1992. – С.322–332). Український історичний журнал. – 2014. – №2 172 Т.Л.Вілкул остання скомпонована з повного перекладу «Хроніки» Амартола та із житія Василія Нового, і не залежить від «ХВВ»124. Хоча в основу обох літописних повідо- млень у кінцевому підсумку покладено текст Амартола, безпосередні джерела не збігаються й, таким чином, цей матеріал не можна долучати до розгляду. Відтак звернімося до третього арґументу: у спільних фраґментах «ПВЛ» та НПЛ мл постулюється присутність цитат тільки з хронографа, у них не має бути запозичень із повного перекладу «Хроніки» Амартола. Слід підкреслити – для захисту традиційних поглядів послідовників О.О.Шахматова це нібито факультативне положення вкрай важливе. Резони прості: саме так доводиться «проста» компоновка НПЛ мл та «складна», «надбудована» – «ПВЛ» (тут маса запозичень із повного перекладу «Хроніки»). Натомість якщо у НПЛ мл наявні фраґменти як із текстів «родини» «ХВВ», так і з повного перекладу Амартола, це означає складну компоновку НПЛ мл і схиляє до думки про переробку та скорочення «ПВЛ» новгородським книжником. У новгородському літописі, справді, не побачимо значної кількості вклю- чень з Амартола, засвідчених у «ПВЛ». Це не дивно, адже в ньому кардиналь- но перероблено початкову частину і відсутнє завершення 1110-х рр., що рясніє хронографічними ексцерптами. Однак у спільному тексті НПЛ мл – «ПВЛ» на- явні інші цитати з Амартола. Вони не мають відповідників у жодному хроно- графі, а відтак можуть походити лише з повного перекладу «Хроніки». Укажу лише два приклади з періоду князювання Володимира Святославича125. У статті 980 р. князь Володимир порівнюється із Соломоном: «бѣ бо женолю- бець . якоже и Соломанъ . бѣ бо рече оу Соломана женъ 700 а наложниць 300»126. Текст запозичено з Амартола: «цсрь Соломонъ бѣ женолюбець и бяхоу емоу владо- уще .ψ҃. и наложнiць .т҃. (700... 300 – Т.В.)»127. Таку атрибуцію унаявнює порівнян- ня з 3 Цар.11.3, до якого в кінцевому підсумку апелює наведений пасаж. Цифри «700» та «300» присутні у 3 Цар., але інакше перекладено «ηj~ν φιλογυvναιος»128 (як: «бѣ любя жены») і замість «наложьниць» бачимо «хотии»: «…и цсрь Соломонъ бѣ любя жены зѣло… и быс емоу женъ ведениць .з҃. сот . а хотiи .т҃.»129. 124 Підтверджується думка О.О.Шахматова, котрий уважав, що укладач «ПВЛ» залучив по- вний переклад Амартола (див., напр.: Шахматов А.А. Повесть временных лет и её источни- ки… – С.54–57, 69–72) і не підтверджуються доводи О.В.Твороґова, що «ПВЛ» залежить від «ХВВ» (див., напр.: Творогов О.В. Повесть временных лет и Хронограф… – С.111). Див.: Вилкул Т.Л. «Посла князь Игорь на грекы вои…»: Источники статьи 6428 г. … 125 Детальн. див.: Вилкул Т.Л. Повесть временных лет и Хронограф // Palаeoslavica. – Т.XV. – №2. – Cambr., Mass., 2007. – Р.56–116; Её же. О происхождении «Речи Философа» // Ibid. – Т.XХ. – №1. – Cambr., Mass., 2012. – Р.1–15; Её же. Древнеславянский перевод Хроники Георгия Амартола в Повести временных лет и Новгородской первой летописи младшего извода // Древняя Русь (у друку). 126 ПСРЛ. – Т.1. – Стп.80.12–13; Новг.І. – С.128–129. 127 Истрин В.М. Книгы… – Т.1. – С.147–148. 128 Фраґмент Септуаґінти, що послугував у кінцевому підсумку джерелом обох текстів: «και οJ βασιλευ ς Σαλωμων η j~ν φιλογυ vναιος. […] και  η j~σαν αυ jτω~ α ρχουσαι εJπτακοvσιαι και  παλλακαι  τριακοvσιαι». 129 Цит. за «Віленським хронографом» (арк.358) і «Троїцьким хронографом» (арк.131 b). У другому у цій частині копіюються біблійні книги, хронографічно-палейні доповнення відсутні. У «Повній палеї» – також версія біблійного четієго перекладу: «И цр ҃ь Соломонъ бѣ любя жены sѣло… и быс емоу женъ вдовиць .ψ҃ . а хотiи .т҃ .» (за списком: Поґодінський №1435, РНБ, арк.343 зв.). У «Короткій палеї» та «ЕЛ-2»: «Бяше же у Соломона женъ 700, а наложниць 300» (див.: Водолазкин Е.Г. Краткая хронографическая палея. Текст. Вып.3 // ТОДРЛ. – Т.61. – Санкт- Петербург, 2010. – С.373–374; Летописец Еллинский и Римский. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1999. – С.15). Версії «Короткої палеї» та «ЕЛ-2» ближчі до «ПВЛ» і НПЛ мл, однак це пам’ятки Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 173 Аналогічна картина у «Промові філософа» під 986 р., де цитата з Амартола послуговує заміною кількох біблійних віршів на завершенні Второзаконня та на початку Книги Ісуса Навина та різко відрізняється від повного біблійного тексту. 96.24–25Л, Новг.І, с.141 Ам.104.2–3; 111.16 Второзаконня за списком Троїцький №44, арк.178 зв. – 179 Книга Ісуса Навина за списком «Віленського хронографа», арк.203 зв.1 «и оумре Моисии ту на горѣ . и прия власть Іс ҃ъ Навгинъ» «оумре Моисии на горѣ Варимьстѣ»; «по Моиси же приятъ власть Іс ҃ъ Наоугинъ». Втор.34.5 и скончася Моиси рабъ гн҃ь въ земли Моавли . словом гн҃имь . 34.6 и погребоша и въ єнге въ земли Моавли . близь домоу Фогорова . и не съвѣдѣ никто же скончанiа єго даже и до нн҃ѣшнѣго дн҃е . 34.7 Моиси же бѣше ,рк ҃ лѣт вънегда скончася . не отемнѣста очи ємоу ни истлѣста» «Ис.Нав.1.1 И быс по скончянiи Моисiинѣ раба гн҃я . и рече гь҃ къ Исоусоу [сн҃ови] Нав’вiиноу . слоуsѣ Моисiинѣ гл҃я . 1.2 Моисiи рабъ мои скончяся . нн҃ѣ [оу]бо въставъ преиди Іорданъ сiи ты . и людiє вси [сіи] . въ землю юже азъ {дамъ людемъ} [даю симъ]. … 1.6 оукрѣпися 1.7 и {възможаися} [възмужаи] . снабдовати и творити . яко же тобѣ заповѣда Моисiи рабъ мои . 1.6 ты бо разлоучиши людемъ симъ . землю єю же ся клях отц҃емъ их . дати ю симъ . … 1.16 и отвѣщавше Исоусоу рѣкоша . все єлико заповѣси намъ . да сътворимъ . и въ все мѣсто я[мо]же {попоустиша} [пустиши] {нас и} [ны] идемъ . 1.17 по всемоу єлико послоуша[хом] Моисея и тебе послоушаємъ . обаче да [е]сть гь҃ бг҃ъ нашъ с тобою . яко же былъ съ Моисеом». Примітка: 1 – У квадратних дужках – доповнення з інших рукописів, якщо вони відповідають грецькому тек- сту, у фіґурних дужках – невірні читання Віленського. Аналіз усієї серії виявлених запозичень показує, що значна їх частина від- сутня як у «родинi» «ХВВ», так і в інших хронографічних компіляціях130. Отже можна з упевненістю стверджувати, що у спільному тексті НПЛ мл – «ПВЛ» використано повний переклад Амартола. Загалом, немає підстав уважати, що хронографічні запозичення ранні- ми літописцями зроблено у два прийоми – спочатку з хронографа (і цей текст так званого «Початкового зводу» відбився у спільних читаннях НПЛ мл та «ПВЛ»), а згодом – із «Хроніки» Амартола (і ця стадія роботи відбилася тіль- ки у «Повісті»). Арґументи на користь такої теорії не мають доказової сили. По-перше, подвійне посилання на «літописання Георгія» та «літописання грецьке» не можна тлумачити як указівку на хронограф та повний переклад Амартола. Найімовірніше, воно викликане користуванням текстами двох хро- нік – Амартола та Малали. По-друге, подібність фраґментів з Амартола у стат- ті «ПВЛ» та НПЛ мл 1064 р. і текстів окремих представників «родини» «ХВВ» виявилася вкрай частковою. Це явище, скоріше за все, пояснюється однако- вою технікою скорочення, притаманною багатьом давньоруським книжникам. пізні, позначені впливом, у тому числі, літописів новгородсько-софійської групи. До того ж в обох текстах узагалі немає про «женолюбие» Соломона. 130 Це з’ясовується через порівняння рукописів, видань повного перекладу Амартола та «ЕЛ-2», частини «Троїцького хронографа», фраґментів «Іудейського хронографа», і завдяки де- тальному опису складу всіх ранніх представників «ХВВ», зробленому О.В.Твороґовим. Опис див.: Творогов О.В. Древнерусские хронографы… (Приложение). – С.237–304. Український історичний журнал. – 2014. – №2 174 Т.Л.Вілкул Воно не свідчить про запозичення з хронографа. По-третє, у спільному тексті НПЛ мл – «ПВЛ» присутні цитати з повного перекладу Амартола. Це означає, що укладачем НПЛ мл залучалися, принаймні, дві версії хронографічних тек- стів. Картина користування творами хронографії в новгородському літописі набагато складніша, ніж це собі досі уявляли. Немає також вагомих підстав убачати у «ПВЛ» запозичення з хронографіч- ної версії Амартола. У Початковому літописі підтверджується використання тіль- ки повного перекладу «Хроніки». Зрозуміло, літописець застосовував різні при- йоми роботи з хронографічними уривками: дослівне копіювання довгих текстів, копіювання коротких фраґментів, скорочення та переробку – але це нормальна практика середньовічних книжників. Більше того, деякі особливості цитування свідчать про те, що масу хронографічного матеріалу внесено в «Повість» одні- єю рукою131. Тісно пов’язані одна з одною цитати з недатованого вступу «ПВЛ», статей 1065 та 1114 рр. Під 1065 р. уміщено тематичний блок описів «знаменій» та «явлень чудес». Указівки на сторінки та рядки видання «Хроніки» Амартола: 200.16–17, 262.17, 421.1–7, 428.20–25, 479.16–25. Між другим та третім фраґ- ментами «Хроніки» спостерігається великий розрив, а недостатня частина серії «знаменій», 325.25 та 402.29–30, відшукується у статті під 1114 р. При цьому за- писи 1114 р. тематично й текстуально перегукуються зі вступом «ПВЛ». Вставка з Малали, якою продовжуються цитати з Амартола, тут починається з того, що привертало головну увагу літописця у вступі. Пор.: «по потопѣ . первиє сн҃ве Ноєви . раздѣлиша землю» – «и бысть по потопѣ и по раздѣленьи языкъ, поча цр҃ьствовати первое Местромъ от рода Хамова»132. Крім того, щільний зв’язок іс- нує між вступом, «Промовою філософа» та деякими зворотами у статтях «ПВЛ» до 1097 р. На перших двох ділянках знаходимо, зокрема, схожу за тематикою та складом вибірку з біблійних і хронографічних джерел133. Таким чином, три арґумента («три кити») послідовників О.О.Шахматова перетворюються на свою протилежність. Додається четверта точка опер- тя критиків теорій О.О.Шахматова та В.М.Істріна – джерельна й тематична взаємопов’язаність тих ділянок тексту літопису, які збережено одночасно в НПЛ мл та «ПВЛ», із тими, що дійшли лише у «ПВЛ». Підсумовуючи: усе це свідчить на користь гіпотези про переробку та скорочення в НПЛ мл тексту «ПВЛ». Хронографи: виникнення текстів. Немає сумнівів, що спільне походження ма- ють пам’ятки «родини» «ХВВ», оскільки у цьому колі текстів між «Троїцьким хроно- графом», повною та короткою хронографічними палеями та «ЕЛ-2» виявлено й поді- бну компоновку джерел, і точні текстуальні збіги134. Однак «родина» «ХВВ», усупереч традиційним поглядам, немає стосунку до «ПВЛ». Дані вказують на те, що так звана «перша редакція» «ХВВ» – річ примарна, а «родина» виникла у ХІІІ (?) – ХІV ст. У групі хронографічних компіляцій, що не належать до кола «ХВВ», та- кож виявлено несумісні з датою «ХI ст.» складові. Так, вступна частина «ЕЛ-1» 131 Ця обставина важлива, оскільки запозичення з Амартола спостерігаються в різних літописців, однак у «ПВЛ» маємо справу також з єдністю ідейно-тематичною, а не лише з подібністю джерельного корпусу. 132 ПСРЛ. – Т.1. – Стп.1.2–3; Т.2. – Стп.278.9–10. Детальн. див.: Вилкул Т. Повесть временных лет и Хронограф… – С.88. 133 Вилкул Т.Л. О происхождении «Речи Философа»… – С.10–14. 134 Творогов О.В. Древнерусские хронографы…; Творогов О.В. Летописец Еллинский… – Т.2. Український історичний журнал. – 2014. – №2 Походження хронографічних джерел Початкового літопису... 175 та «ЕЛ-2», спільна для обох видів «Еллінського літописця», включає фраґменти «16 слів» Григорія Богослова з коментарями Нікіти Іраклійського; подібну (але не тотожну) вибірку з «16 слів» віднайдено в «Іудейському хронографі»135. Нікіта Іраклійський – візантійський автор другої половини XI ст., у Русі переклади його коментарів до слів св. Григорія могли з’явитися не раніше середини XII ст.136 Можуть заперечити, що у хронографічних компіляціях склад був оновлюваним. Той чи інший змістовний елемент за примхою укладача або редактора легко замі- нювався на інший подібної тематики. Це зауваження, у принципі, справедливе, однак відкидання пізніх складових у хронографах та палеях робить неможливою будь-яку спробу датування цих наскрізь мозаїчних компіляцій. До того ж дані хронографічних збірників підкріплюються свідченнями літописів. Запозичення з хронографічних творів у літописних зводах традицій- но слугували контрольними текстами у визначенні глибини хронографів. Застосовуючи ще раз це мірило, для ХІ–ХІІІ ст. отримуємо таку картину. У «ПВЛ» сліди користування хронографом визначено невірно, насправді ма- ємо справу із запозиченнями з повних версій хронік Амартола та Малали. Не знав хронографа й укладач продовження «ПВЛ» у Київському зводі (по- чаток ХІІІ ст.)137. Принаймні виявлена мною вибірка з Амартола показує, що більшість фраґментів могли потрапити сюди тільки з повного перекладу «Хроніки», адже їх не містить жоден із хронографів138. Першим свідком зна- йомства з хронографічними компіляціями є Галицько-Волинський літопис другої половини ХІІІ ст. При цьому, однак, не йдеться про «ХВВ». Уважають, що галицька (холмська) частина зводу зроблена тим самим колом книжників, що й «Іудейський хронограф». Утім, і тут маємо справу з непростим співвідно- шенням джерел, адже в Галицько-Волинському літопису знаходять фраґмен- ти «Хроніки» Малали, відсутні в «Іудейському хронографі»139. Отже дані лі- 135 Подібність вибірки пояснюється однаковим завданням – віднайти свідчення стосовно «еллінства», тобто грецького та римського язичництва, а також порівняно невеликим обсягом матеріалу. Щодо запозичень із Нікіти Іраклійського див.: Буланин Д.М. Античные традиции в древнерусской литературе XI–XVI вв. – München, 1991. – С.158; Thomson F. The Myth of a Slavonic Translation of Pseudo-Nonnus’ Scholia Mythologica in Orationes Gregorii Nazianzeni // Palaeobulgarica/Старобългаристика. – Т.18. – №3. – София, 1994. – С.91–92; Иванов С.А. Мифологический конвой «басни о Совии» в составе Иудейского хронографа // Славяноведение. – 2010. – №2. – С.63–71; Вилкул Т. Создание Совия: работа составителя Иудейского хронографа (ХIII в.) // Istorijos šaltinių tyrimai. – Vilnius, 2010. – S.11–32. 136 Висловлювалося припущення, що перекладачем був Климент Смолятич (див.: Понырко Н.В. Был ли Климент Смолятич создателем первого славянского перевода Толкований Никиты Ираклийского на 16 Слов Григория Богослова // ТОДРЛ. – Т.59. – Санкт-Петербург, 2008. – С.133–143). Критику поло- жень Н.В.Понирко див.: Бруни А.М. К сопоставительному изучению византийской и древнейшей сла- вянской традиций толкований Никиты Ираклийского к Словам Григория Богослова // Палеография, кодикология, дипломатика: Современный опыт исследования греческих, латинских и славянских ру- кописей и документов: Мат. междунар. науч. конф. в честь 75-летия д-ра ист. наук, чл.-кор. Афинской академии Б.Л.Фонкича, Москва, 27–28 февраля 2013 г. – Москва, 2013. – С.29–42. Якщо переклад за часів Климента Смолятича не підтверджується – тоді найранішими свідками перекладу коментарів Нікіти Іраклійського є «Іудейський хронограф» та ще один збірник ХІІІ ст. 137 Щодо дати укладення Київського зводу див.: Толочко А.П. О времени создания Киевского свода «1200 г.» // Ruthenica. – T.V. – К., 2006. – С.73–87. 138 Вілкул Т.Л. Хроніка Георгія Амартола у Київському літописному зводі // Київська старо- вина. – 2012. – №3. – С.69–78. 139 В «Іудейському хронографі» Малала копіюється тільки в обсязі перших 10 книг, а в Галицько-Волинському літопису знайдено запозичення з 15–17 книг «Хроніки». Український історичний журнал. – 2014. – №2 176 Т.Л.Вілкул тописів підтверджують наведені вище спостереження, зроблені на матеріалі текстів хронографів самих по собі. Відсутній твердий ґрунт, аби вказати на час укладання перших давньоруських хронографів як на ХІ – початок ХІІ ст., що було б зіставним із періодом написання перших літописних зводів. Підбиваючи попередні підсумки, слід зауважити наступне. Попри те, що до остаточних рішень ще далеко й більшість хронографічних пам’яток дослі- джено неповно, літописний і хронографічний «пункти відліку», вірогідно, кра- ще розмежувати. Слідів «ХВВ» в XI ст. немає, а пам’ятки «родини» «ХВВ» міс- тять складові, що вказують на пізніший час. Компіляції поза цією «родиною», «Іудейський хронограф», «ЕЛ-1» тощо також виникли не в ХІ ст. Поки що як робочу можна запропонувати таку гіпотезу. Хронографи «запізнилися» порів- няно з літописами й почали укладатися у ХІІІ (?) ст.140 Подібно до ранніх збі- рок141, перші хронографи, розширені та скорочені, являли собою індивідуальні компіляції, склад яких залежав від набору текстів, доступних тому чи іншому книжнику. Немає спільного протографа, від якого йдуть усі наявні пам’ятки. Окремі лінії текстуальної залежності простежуються між «Іудейським хроно- графом» та «Софійським хронографом», між «ЕЛ-1» й «ЕЛ-2», «Толковою пале- єю» та «Повною хронографічною палеєю», у творах «родини» «Хронографа за великим викладом», однак вони не свідчать про походження з єдиного центру. Відповідно, можна стверджувати про поліцентричність цього типу компіля- тивної творчості у середньовічній Русі. Першими свідками поціновування та збирання хронографічних текстів стали ранні літописи. Однак, судячи з усьо- го, літописці XI–XII ст. працювали з повними перекладами хронік та історій. У тому числі з повними перекладами Амартола, Малали та деяких інших тво- рів працював укладач «Повісті временних літ». Цей київський звід, вірогідно, і справді був тим «древнім ізводом» – текстом, який продовжували й від котрого відштовхувалися всі подальші літописці, включно з новгородськими. 140 Як уже відзначалося, у Київському зводі, утвореному на початку ХІІІ ст., ще не простежується знайомство з хронографом, однак для другої половини ХІІІ ст. вже маємо «Іудейський хронограф». 141 Збірки сталого складу формуються переважно в XV–XVI ст., перед тим маємо «изборы» окремих книжників. This paper addresses the creating of two “11th cent.” constructs: the so called Primary compilation and “Chronograph by the great narration” – and controversy about them. A.A.Shakhmatov and V.M.Istrin make Primary compilation to borrow from “Chronograph”. Both scholars also put forth these reconstructed texts as predecessors our real “Primary Chronicle”. Actually, “Primary Chronicle” has chronographical quotations, but many scholars will to see “through the prism” of existing writing. Scrutinizing the textual proof let us reinterpret traditional reasons and provide initial conclusions that chronographs appear later than early Old Rus’ chronicles. Keywords: Old Rus’, “Primary Chronicle”, medieval chronicles, text critic, 11– 12th cent.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-107973
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-5247
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:54:59Z
publishDate	2014
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Вілкул, Т.Л. 2016-10-28T14:39:46Z 2016-10-28T14:39:46Z 2014 Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом» / Т.Л. Вілкул // Український історичний журнал. — 2014. — № 2. — С. 144-176. — Бібліогр.: 141 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107973 222.6; 093.3; 94 (477) «ХІ–ХІІ» На початку ХХ ст. О.О.Шахматов та В.М.Істрін сформулювали концепції розвитку давньоруського літописання і хронографії, які здебільшого продовжують побутувати й досі, але вже не відповідають сучасному рівню джерелознавчих знань. Розглядається виникнення ідеї так званого Початкового зводу кінця ХІ ст. та «Хронографа за великим викладом» і полеміка навколо них. Реконструйований Початковий звід нібито повинен містити запозичення з «Хронографа за великим викладом»; обидва тексти начебто мають бути давнішими за «Повість временних літ». Остання має численні запозичення з хронік, проте дослідники весь час намагаються дивитися крізь призму наявних текстів. Перевірка текстуальних свідчень наводить на думку, що хронографи укладалися пізніше, ніж літописи, на початку ж історієписання книжники користувалися повними перекладами візантійських хронік. This paper addresses the creating of two “11th cent.” constructs: the so called Primary compilation and “Chronograph by the great narration” – and controversy about them. A.A.Shakhmatov and V.M.Istrin make Primary compilation to borrow from “Chronograph”. Both scholars also put forth these reconstructed texts as predecessors our real “Primary Chronicle”. Actually, “Primary Chronicle” has chronographical quotations, but many scholars will to see “through the prism” of existing writing. Scrutinizing the textual proof let us reinterpret traditional reasons and provide initial conclusions that chronographs appear later than early Old Rus’ chronicles. Автор щиро вдячна Є.Ґ.Водолазкiну, О.П.Толочку, Т.В.Ґімону, Т.В.Анісімовій, О.Кулику. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Методологія. Історіографія. Джерелознавство Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом» Origin of Chronographical Sources of Primary Compilation: Point of Reference – “Chronograph by the Great Narration” Article published earlier
spellingShingle	Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом» Вілкул, Т.Л. Методологія. Історіографія. Джерелознавство
title	Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом»
title_alt	Origin of Chronographical Sources of Primary Compilation: Point of Reference – “Chronograph by the Great Narration”
title_full	Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом»
title_fullStr	Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом»
title_full_unstemmed	Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом»
title_short	Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом»
title_sort	походження хронографічних джерел початкового літопису: пункт відліку – «хронограф за великим викладом»
topic	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
topic_facet	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/107973
work_keys_str_mv	AT vílkultl pohodžennâhronografíčnihdžerelpočatkovogolítopisupunktvídlíkuhronografzavelikimvikladom AT vílkultl originofchronographicalsourcesofprimarycompilationpointofreferencechronographbythegreatnarration

Походження хронографічних джерел Початкового літопису: пункт відліку – «Хронограф за великим викладом»

Репозитарії

Схожі ресурси