Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни

На підставі широкого кола джерел висвітлюється процес формування під час Першої світової війни мережі етнічних комітетів допомоги біженцям, які знайшли тимчасовий притулок на українських землях Російської імперії. In the article, on the basis of wide circle of sources, the process of creating a net...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Український історичний журнал
Date:	2014
Main Author:	Жванко, Л.М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2014
Subjects:	Історичні студії До 100-річчя початку Першої світової війни
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/108301
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни / Л.М. Жванко // Український історичний журнал. — 2014. — № 3. — С. 38-55. — Бібліогр.: 144 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-108301
record_format	dspace
spelling	Жванко, Л.М. 2016-11-02T18:28:54Z 2016-11-02T18:28:54Z 2014 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни / Л.М. Жванко // Український історичний журнал. — 2014. — № 3. — С. 38-55. — Бібліогр.: 144 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/108301 94 (477) (=088) «1914/1918» – 054.73 На підставі широкого кола джерел висвітлюється процес формування під час Першої світової війни мережі етнічних комітетів допомоги біженцям, які знайшли тимчасовий притулок на українських землях Російської імперії. In the article, on the basis of wide circle of sources, the process of creating a network of ethnic Committee for Refugees World War I, who have found temporary shelter in the Ukrainian lands of the Russian Empire. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії До 100-річчя початку Першої світової війни Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни The Creating Process of the Ethic Committee for Refugees in Ukrainian Lands during the World War I Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни
spellingShingle	Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни Жванко, Л.М. Історичні студії До 100-річчя початку Першої світової війни
title_short	Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни
title_full	Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни
title_fullStr	Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни
title_full_unstemmed	Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни
title_sort	процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки першої світової війни
author	Жванко, Л.М.
author_facet	Жванко, Л.М.
topic	Історичні студії До 100-річчя початку Першої світової війни
topic_facet	Історичні студії До 100-річчя початку Першої світової війни
publishDate	2014
language	Ukrainian
container_title	Український історичний журнал
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
title_alt	The Creating Process of the Ethic Committee for Refugees in Ukrainian Lands during the World War I
description	На підставі широкого кола джерел висвітлюється процес формування під час Першої світової війни мережі етнічних комітетів допомоги біженцям, які знайшли тимчасовий притулок на українських землях Російської імперії. In the article, on the basis of wide circle of sources, the process of creating a network of ethnic Committee for Refugees World War I, who have found temporary shelter in the Ukrainian lands of the Russian Empire.
issn	0130-5247
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/108301
citation_txt	Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни / Л.М. Жванко // Український історичний журнал. — 2014. — № 3. — С. 38-55. — Бібліогр.: 144 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT žvankolm procesformuvannâetníčnihkomítetívdopomogibížencâmnaukraínsʹkihzemlâhurokiperšoísvítovoívíini AT žvankolm thecreatingprocessoftheethiccommitteeforrefugeesinukrainianlandsduringtheworldwari
first_indexed	2025-11-24T16:28:15Z
last_indexed	2025-11-24T16:28:15Z
_version_	1850485984882327552
fulltext	Український історичний журнал. – 2014. – №3 Перша світова війна спричинила не лише появу значної кількості біжен- ців на теренах Російської імперії, а й викликала зростання національної само- свідомості етносів, що входили до складу цієї держави. Відтак закономірним бажанням стало прагнення надати допомогу та підтримку своїм співвітчизни- кам, які пізнали на собі трагедію біженської долі. Місцеві громади поляків, ли- товців, латишів, сербів, вірмен, євреїв тощо, котрі проживали на українських землях імперії Романових, створили для цього мережу спеціальних комітетів. Окреслена проблематика, яка у вітчизняній історіографії комплексно ще не студіювалася, у переддень столітньої річниці від початку цього ґлобального світового конфлікту викликає жвавий інтерес серед науковців. Нині спосте- рігається «справжній бум дослідження в галузі соціальних аспектів Першої світової війни. [...] Це, безперечно, зумовлено кардинальною зміною умов іс- торичного процесу на початку 1990-х рр.»1. Одним із найбільш висвітлених у вітчизняній історіографії аспектів можна назвати формування й діяльність різних благодійних спілок, які виникли на хвилі патріотичного піднесення перших місяців війни. Приміром, у розвідках О.Доніка2, Н.Загребельної3 та І.Коляди4 започатковано ґрунтовні дослідження процесу становлення, струк- туризації, соціальної бази та діяльності «провідних гуманітарних організацій в Україні періоду Першої світової війни». Доля біженців – поляків, латишів, литовців, євреїв, представників інших етнічних груп, які знайшли тимчасовий притулок в Україні, – цікава тема для * Жванко Любов Миколаївна – доктор історичних наук, професор кафедри історії і куль- ту ро ло гії Харківського національного університету міського господарства імені О.М.Бе ке това E-mail: zhvan2012@gmail.com 1 Реєнт О. Україна в період Першої світової війни: історіографічний аналіз // Український історичний журнал. – 2004. – №4. – С.3. 2 Донік О.М. Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни (1914–1918 рр.) // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип.ІV. – К., 2002. – С.155–182; Його ж. Громадська благо- дійність в Україні в роки Першої світової війни // Там само. – Вип.ІХ. – К., 2005. – С.61–86. 3 Загребельна Н.І. Провідні гуманітарні громадські організації в Україні у період Першої сві- тової війни: створення, структура, соціальна база, джерела фінансування // Там само. – Вип.VI. – К., 2003. – С.255–269; Її ж. Громадські гуманітарні організації в Україні у роки Першої світової війни: Дис. … канд. іст. наук. – К., 2004. – 244 с. 4 Загребельна Н., Коляда І. Велика війна: українство і благодійність (1914–1917 рр.). – К., 2006. – 193 с. УДК 94 (477) (=088) «1914/1918» – 054.73 Л.М.ЖванкО * пРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ЕТНІЧНИХ КОМІТЕТІВ ДОпОМОГИ бІЖЕНЦЯМ НА УКРАЇНСьКИХ ЗЕМЛЯХ У РОКИ пЕРшОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ На підставі широкого кола джерел висвітлюється процес формування під час Першої світової війни мережі етнічних комітетів допомоги біженцям, які зна- йшли тимчасовий притулок на українських землях Російської імперії. Ключові слова: Перша світова війна, етнічні комітети, біженці, Російська ім- перія, допомога біженцям. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях... 39 дослідження. Один із найбільш розроблених її «векторів» – польський5. Проте питання латишів, румунів, сербів тощо перебувають поки що на початковій стадії6. Дотична до заявленої проблематики ґрунтовна студія Л.Білоус, при- свячена депортаційним акціям російської влади щодо єврейського населення, де авторка торкається й проблеми формування комітетів допомоги біженцям цієї національності7. Серед іноземних істориків слід згадати британця П.Ґетрелла та його стат- тю, присвячену дослідженню феномену переселення людей за воєнної доби, самоідентифікації біженців, особливостей перебування в тилових ґуберніях поляків, латишів, росіян8. Досить цікаву, неоднозначну й дискусійну тезу до- слідник висловив у присвяченому українським вигнанцям сюжеті під назвою «Малоросія: Незручні біженці»: «Біженство підтверджувало респектабельність культивування національної самосвідомості й додавало життєздатності діям, які були наслідком особливостей національної ідіоми. Біженці були мобілізовані у “хрестовий” похід на підтримку національ- ного відродження та, зрештою, створення або відновлення на- ціональної єдності»9. Польську історіографію біженства Першої світової війни представлено узагальнюючою працею М.Коженьовського, М.Мондзика й Д.Тарасюка, в якій аналізується процес формування комітетів допомоги польським біженцям у тилових ґуберніях Російської імперії10. У статтях професора М.Мондзика ви- окремлено питання становлення та діяльності відділень Польського цен- трального комітету допомоги жертвам війни на Волині11. Уже на початку збройного конфлікту для соціального захисту етнічних бі- женців було створено низку комітетів, які, серед іншого, мали свої відділи і в 5 Лихачова Т.М. Культурно-просвітницька робота серед біженців-поляків з Королівства Польського в роки Першої світової війни // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії: Зб. наук. праць. – Вип.10. – Х., 2007. – С.86–94; Її ж. Польські біженці в Росії (серпень 1914 р. – листопад 1917 р.): Дис. … канд. іст. наук. – Х., 2010. – 220 с.; Її ж. Польські організації допо- моги жертвам війни в системі державної та суспільної опіки над біженцями на Сході (1914– 1921 рр.) // Polska dyplomacja na Wschodzie w XX – początkach XXI wieku / Pod red. H.Strońskiego, G.Seroczyńskiego. – Olsztyn; Charków, 2010. – S.33–51. Див. також: Жванко Л. Польські біженці Першої світової війни в Харкові // Формування історичної пам’яті: Польща і Україна: Мат. між- нар. наук.-практ. конф., 12 трав. 2007 р. – Х., 2008. – С.18–33; Її ж. Перша світова війна і пробле- ми польських біженців в Україні (1914–1918 рр.) // Res Historica. – T.30. – Lublin, 2010. – S.79–108. 6 Жванко Л.М. Румунські біженці Першої світової війни на Полтавщині // Архіви і доку- ментальна спадщина Полтави: минуле, сучасне, перспективи: 1903–2003: Наук.-практ. конф. – Полтава, 2003. – С.208–215; Її ж. Іноземні біженці Першої світової війни в Україні // Київська старовина. – 2005. – №3. – С.77–93; Žvanko Ļ. Latvies bēgļi Pirmā pasaules kara gados Harkovā (1915–1916) // Latvijas Kara museum gadagrāmata. – Kh.; Rīga, 2009. – L.19–38. 7 Білоус Л.В. Депортації єврейського населення на території Російської імперії під час Першої світової війни // Український історичний журнал. – 2011. – №2. – С.65–79. 8 Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны // Исторические записки: Статьи. – Т.4 (122). – Москва, 2004. – С.46–72. 9 Там же. – С.65. 10 Korzeniowski M., Mądzik М., Tarasiuk D. Tułaczy los: Uchodźcy polscy w imperium rosyjskim w latach pierwszej wojny światowej. – Lublin, 2007. – 238 s. 11 Mądzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy ofiarom wojny na Wołyniu w latach I wojny światowej // Ucrainica Polonica. – 2004. – №1. – S.112–121. Український історичний журнал. – 2014. – №3 40 Л.М.Жванко українських ґуберніях Росії. Офіційна влада, даючи дозволи на їх діяльність, безумовно, до певної міри прагнула перекласти турботу про цих людей на плечі громадськості. З іншого боку, війна показала, наскільки міцне почуття етнічної солідарності, коли місцеві поляки, литовці, латиші, євреї тощо жерт- вували свої помешкання, кошти, одяг, взуття для допомоги біженцям. Досить влучно визначив завдання відповідних комітетів, яке можна спроектувати на місію всіх етнічних інституцій, представник харківської польської громади І.Карсницький: «Головним завданням польських організацій Харкова стала не лише організація матеріальної допомоги землякам, а й прагнення, щоби польські вигнанці, закинуті воєнними подіями на чужину, не втратили усві- домлення своєї національності»12. Слід зазначити, що на офіційному рівні було затверджено діяльність низки етнічних комітетів, представники яких увійшли до складу Особливої наради з облаштування біженців – державної структури з уреґулювання бі- женецької проблеми в Російській імперії. Серед них – Центральний грома- дянський комітет ґуберній Царства Польського, Польський центральний ко- мітет допомоги жертвам війни, Вірменський центральний комітет допомоги постраждалим від війни, Центральний єврейський комітет допомоги жертвам війни (російська дослідниця М.Златіна подає його назву як «Єврейський ко- мітет допомоги постраждалим від війни і погромів»13), Комітет Бакинського мусульманського благодійного товариства, Латиський центральний комітет з надання допомоги біженцям, Центральний комітет Литовського товариства з надання допомоги постраждалим від війни, Головне правління Ґрузинського товариства в Тифлісі14. Цей крок демонстрував лояльність влади до етнічних меншин, прагнення затушувати можливі конфлікти на цьому ґрунті, а також був альтернативою «політично небезпечним» Всеросійському земському союзу та Всеросійському союзу міст15. Натомість для етнічних комітетів перебування в такій ситуації дозволяло отримувати фінансування з державного бюджету. З іншого боку, ці структури були під наглядом МВС Росії. В одній із допо- відних записок, адресованих директорові департаменту поліції, зазначалося: «Під прапором допомоги біженцям сформувалися суто політичні польські ор- ганізації. […] Подібний характер мають організації литовців і латишів»16. Найвпливовішим серед польських етнічних організацій став Центральний громадянський комітет ґуберній Царства Польського (ЦГК), який у межах Російської імперії відіграв важливу роль в організації соціального захисту бі- женців17, а ще більше – збереження в їхньому середовищі національної іден- тичності. Свою діяльність інституція розпочала 10 серпня 1914 р. у Варшаві. 12 Съезд о беженцах // Южный край. – 1915. – 1 декабря. 13 Златина М.А. Проблема еврейского беженства в России в период Первой мировой войны (июль 1914 – зима 1915/1916 гг.): Автореф. дис. … канд. ист. наук. – Санкт-Петербург, 2010. – С.19. 14 Положение об обеспечении нужд беженцев // Собрание указаний и распоряжений прави- тельства, издаваемое при Правительствующем Сенате, 1915. – Т.1: Второе полугодие. – №242. – 1 сентября 1915 г. – Петроград, 1915. – С.2425. 15 Лихачова Т. Польські організації допомоги жертвам війни… – С.50. 16 Думова Н.Г. Кадетская партия в период Первой мировой войны и Февральской револю- ции. – Москва, 1988. – С.39. 17 Korzeniowski M. Tułaczy los… – S.51–52. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях... 41 Ініціаторами створення, за підтримки промислових, кредитних, банківських та інших товариств, виступили члени Центрального аграрного товариства Польщі18. Згодом окупаційна німецька влада, звинувативши комітет у «про- російській орієнтації», оголосила про його розпуск19. У зв’язку з цим ЦГК було перенесено до Петроґрада, де з 24 серпня 1915 р. і розпочався новий етап його діяльності. Відтепер до нього входили польські громадські діячі, котрі прожи- вали в Росії: А.Леднецький, Л.Кроненберґ, Ф.Новодворський, В.Жуковський, І.Геллер, С.Глезнер, Г.Свенцицький та I.Гарусевич20. Очолювали структуру С.Святополк-Четвертинський (голова) та В.Ґрабський (віце-голова)21. Останній також виступав головним представником ЦГК у справі захисту інтересів поль- ських біженців в урядових інстанціях Росії. 9 вересня 1915 р. міністр внутрішніх справ князь М.Щербатов розіслав ґубернаторам і градоначальникам спеціальний циркуляр, відповідно до якого головним завданням ЦГК стало надання допомоги при перевезенні, розміщенні та облаштуванні на нових місцях біженців-селян із ґуберній Царства Польського. У зв’язку з цим висловлювалося прохання всіляко спри- яти вповно важеним комітету у цій справі22. Фактично за умов відсутності за- конодавчого реґулювання діяльності ЦГК циркуляр давав можливість його представникам налагоджувати стосунки з місцевою владою. При цьому став- лення офіційної та місцевої влади до комітету не було прихильним, а часом і відвер то воро жим23. Серед напрямів роботи ЦГК слід назвати пошук коштів на справу підтрим- ки біженців, допомогу органам місцевого самоврядування, які займалися про- блемами вигнанців, відкриття з дозволу влади в місцях розселення поляків дитячих притулків, шкіл, забезпечення роботою, харчуванням, одягом та ін. Зрозуміло, що такий обсяг завдань, за наявності значної кількості польських біженців та їх територіальної розпорошеності, вимагав структурування комі- тету, відкриття широкої мережі місцевих представництв. 14–15 жовтня 1915 р. на загальному зібранні ЦГК було схвалено ініціативу М.Лютославського щодо направлення в різні реґіони імперії спеціальних уповноважених. Інститут уповно важених або представників ЦГК було запроваджено й на рівні ґуберній, а за потреби – навіть повітів24. Територію європейської Росії було поділено на сім районів, які, своєю чергою, складалися з 47 округів (ґуберній). Українські ґубернії ввійшли до трьох районів25. У складі західного з центром у Рославі (го- ловновповноважений С.Войцехівський) перебувала Чернігівщина, де інтереси ЦГК представляв Е.Реттинґер26. У складі південно-західного з центром у Києві 18 Płygawko D. Sienkiewicz w Szwajcarii. – Poznań, 1986. – S.18. 19 Holzer J. Polska w pierwszej wojnie światowej. – Warszawa, 1967. – S.22. 20 Центральный варшавский обывательский комитет в Петрограде // Известия Киевской го- родской думы. – 1915. – С.169–170. 21 Korzeniowski M. Tułaczy los… – S.55. 22 Державний архів Харківської області (далі – ДАХО). – Ф.18. – Оп.21. – Спр.110. – Арк.4. 23 Див.: Съезд о беженцах // Южный край. – 1915. – 1 декабря. 24 ДАХО. – Ф.18. – Оп.21. – Спр.42. – Арк.4. 25 Korzeniowski M. Tułaczy los… – S.62. 26 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.715. – Оп.1. – Спр.1567. – Арк.1. Український історичний журнал. – 2014. – №3 42 Л.М.Жванко (головновповноважений П.Ґурський) – Бессарабська, Київська, Волинська, Подільська й Херсонська ґубернії27. Слід зауважити, що організацію допомоги полякам на території Київщини провадив окремий відділ Київського округу, роботою якого керував С.Москалевський. Координацією заходів на решті те- риторій займався «відділ чотирьох ґуберній» з П.Гутовським на чолі28. І на- решті, у складі південного району з центром у Харкові (головновповноваже- ний В.Ґутовський) опинилися Харківщина, Полтавщина, Катеринославщина й Таврія29. Уповноваженим ЦГК у Полтавській ґубернії працював дворянин В.Карпинський, у Харківській – Т.Ясенський, а з 1 листопада 1916 р. – стат- ський радник І.Дилевський30. Загалом у різний час у штаті співробітників ЦГК було 43–53 вповноважених, 302–445 інструкторів різних рівнів, 2205 про- відників, 70 ксьондзів31. Кожному з польських провідників видавалася нару- кавна пов’язка з емблемою ЦГК, 100 руб. на перші потреби партії біженців, книжка для записування видатків, а також спеціальне посвідчення на опіку- вання ввіреними людьми32. На початку червня 1915 р. на теренах Російської імперії функціонувало 554 місцевих осередки ЦГК. Найменшими його адміністративними одиниця- ми були повітові відділення, підпорядковані вповноваженому округу (ґубер- нії). Ці відділення мали велике значення для організації справи, оскільки вони найтісніше контактували з біженцями33. На українських теренах Росії також було сформовано мережу ґубернських, повітових та міських представ- ництв ЦГК. Наприклад, широку діяльність розгорнуло відділення в Києві, до складу якого входило кілька секцій – організаційна, касово-бухгалтерська, евакуаційна, матеріальної допомоги, морально-релігійна, освітня та ін.34 У Харківській ґубернії функціонувало вісім повітових комітетів35. При цьому в Ізюмському повіті, де тимчасовий притулок знайшли 1060 біженців, було створено два відділення ЦГК – у містечках Слов’янську та Краматорську, які очолили, відповідно, Б.Свинарський і Л.Гужевський36. До Сум, де проживало 1839 поляків (чи не найбільше серед повітових міст ґубернії), для організації допомоги їм із Петроґрада навіть прибув представник ЦГК Я.Домбровсь кий37. Ще однією інституцією, яка на загальноімперському рівні опікувалася бі- женцями-поляками, було Польське товариство допомоги жертвам війни, ство- рене 29 серпня 1914 р. в Петроґраді38. Першочергово воно, як зазначалось у затвердженому місцевим градоначальником статуті, мало назву Товариство допомоги бідним сім’ям поляків, які беруть участь у війні та нужденному 27 Лихачова Т. Польські організації допомоги жертвам війни… – С.50. 28 Korzeniowski М. Za Złotą Bramą: Działalność społeczno-kulturalna Polaków w Kijowie w latach 1905–1920. – Lublin, 2009. – S.105. 29 ДАХО. – Ф.18. – Оп.21. – Спр.110. – Арк.10. 30 Там само. – Спр.201. – Арк.1–3. 31 Лихачова Т. Польські організації допомоги жертвам війни… – С.45. 32 Korzeniowski M. Tułaczy los... – S.68. 33 Ibid. – S.55, 66. 34 Korzeniowski М. Za Złotą Bramą… – S.104. 35 ДАХО. – Ф.18. – Оп.21. – Спр.16. – Арк.6, 9, 19, 24–29, 48–49. 36 Там само. – Спр.22. – Арк.31; Спр.16. – Арк.29. 37 Жванко Л. Перша світова війна і проблеми польських біженців в Україні... – С.87. 38 Mądzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy… – S.112. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях... 43 польському населенню, постраждалому від воєнних дій39. Проте в листуван- ні, а згодом і вжитку закріпився скорочений варіант – Польське товариство допомоги жертвам війни (ПТДЖВ). Ініціаторами його створення виступили представники петроґрадської «полонії» Р.Квятковський, редактор часопису «Голос польський», присяжний повірений Б.Ольшамовський і дійсний стат- ський радник, депутат Державної думи Г.Свенцицький40. Головою комітету став промисловець В.Жуковський. Метою його діяльності проголошувалося «надання допомоги та сприяння безпосереднім і опосередкованим жертвам війни»41. Фонди комітету передбачалося формувати з добровільних членських внесків, проведенням благодійних зборів, отриманням прибутків від концер- тів, лекцій, наукових бесід та ін.42 Польське товариство допомоги жертвам війни за своїм статусом було гро- мадською інституцією, у роботі якої активну участь брали представники так званої старої польської еміґрації в Росії, а також ті, хто прибув у 1914–1915 рр. Натомість ЦГК, на думку М.Мондзика, був офіційною урядовою інстан цією, котра отримувала кошти від російського уряду43. Вітчизняна дослідниця Т.Лихачова встановила, що з осені 1915 р. ПТДЖВ також почало отримувати урядові дотації на допомогу біженцям44. Важливим аспектом у діяльності ЦГК і ПТДЖВ стало розмежування сфер впливу на біженців, котре ґрунтувалося на принципі їх розселення. Так, ЦГК опікувався тими, хто знайшов тимчасо- вий притулок у сільській місцевості, а ПТДЖВ – містянами45. ПТДЖВ складався з 237 відділень, де працювало близько 25 тис. осіб46. Досить ефективним процес створення місцевих осередків товариства був саме на українських землях47 – як у великих ґубернських центрах (Київ, Житомир, Херсон), так і повітових містечках (Лохвиця, Конотоп, Юзівка, Краматорськ, Слов’янськ)48. Перші відділення відкрилися у вересні 1914 р. в Одесі та Катеринославі49. Наприкінці жовтня 1914 р. розпочав свою роботу київський осередок, котрий, маючи у структурі 10 секцій і 800 працівників, вийшов на першу позицію серед українських відділень50. Це була «найбільш динамічна польська благодійна організація»51. За підрахунками польських істориків, на українських землях упродовж 1914–1916 рр. було створено 115 відділень ПТДЖВ. Із них 77 функціонувало в Київському окрузі, який охоплював Подільську (26 відділень), Київську (20), 39 ДАХО. – Ф.29. – Оп.1. – Спр.667. – Арк.5. 40 Устав Общества вспомоществования бедным семействам поляков, участвующих в войне, и бед- ствующему польскому населению, пострадавшему от военных действий. – Петроград, 1914. – С.7. 41 Там же. – С.1. 42 Там же. – С.6. 43 Mądzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy… – S.113. 44 Лихачова Т.М. Польські біженці в Росії (серпень 1914 р. – листопад 1917 р.). – С.122. 45 ДАХО. – Ф.18. – Оп.21. – Спр.157. – Арк.35. 46 Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны. – С.62. 47 Korzeniowski M. Tułaczy los… – S.97. 48 Ходатайство об открытии польской школы // Полтавский день. – 1916. – 20 июля; ДАХО. – Ф.29. – Оп.1. – Спр.683. – Арк.1; Спр.700. – Арк.2. 49 Korzeniowski M. Tułaczy los… – S.89. 50 Ibid. – S.93. 51 Mądzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy… – S.114. Український історичний журнал. – 2014. – №3 44 Л.М.Жванко Волинську (22), Чернігівську (6) і Полтавську (3 відділення) ґубернії52. На те- риторії Харківщини було створено 5 відділень (у Харкові, Слов’янську, Сумах, Ізюмі, Краматорську). На Катеринославщині, Херсонщині й Таврії – 14, 6 і 7 відділень. Подеколи їх керівниками виступали місцеві ксьондзи53. Процес відкриття відділення можна відтворити на прикладі діяльності польської діаспори Харкова. Ініціаторами його створення виступили поля- ки, котрі тривалий час проживали у цьому місті. Зауважимо, що на почат- ку Першої світової війни тут діяла громадська організація «Польський дім», котра й гуртувала навколо себе активних діячів. Головою її був І.Вільга, інже- нер-технік, який працював у Союзі гірничопромисловців Півдня Росії, а його заступником – І.Карсницький, також інженер за фахом. Останній про події літа 1915 р. восени того ж року згадував: «Доля занесла багато таких біженців до нашого міста, де вони опинилися у чужому для себе середовищі, без сімей, не знаючи, що їм робити й куди звернутися. Група місцевих діячів, згур- тувавшись навколо місцевого римо-католицького костелу, по- печительства про бідних, прийняла близько до серця долю цих перших польських жертв війни. Кількість біженців, яка щодня зростала, вимагала створення міцної організації»54. 15 травня 1915 р. ініціативна група – І.Вільга, М.Вільга, І.Тайлор, І.Кар с- ницький, З.Щавинський, Р.Щавинська, С.Виршило, Й.Дворжанчик та О.Двор - жанчик – направила харківському ґубернаторові прохання дати дозвіл на від- криття в місті відділення55. Відповідно до законодавства усі пройшли перевірку в місцевій поліції на предмет «політичної благонадійності»56. За деякий час було отримано позитивну відповідь. Головою відділення обрали С.Виршила, ві- це-головою – Й.Дворжанчика, який на той час працював завідувачем під’їзних шляхів і перебував у складі правління Олексіївського гірничопромислового товарист ва, заснованого підприємцем О.Алчевським57. Близько 160 членів місцевої громади, тобто майже всі активні діячі «Польського дому», віддавали «безкоштовно свій час на послуги Польського ко- мітету й лише посади, які вимагали роботи впродовж цілого дня, обслуговують- ся платними працівниками, кількість яких склала 24»58. При цьому представ- ниці польської громади Марія Вільга, Реґіна Щавинська, Олена Дворжанчик, Марія Карсницька, Олена Виршило та багато інших, виконуючи в тогочасному все ще патріархальному суспільстві функції матерів і дружин, разом зі своїми чоловіками брали активну участь в організації допомоги землякам, перейма- ючись проблемами біженців. Успішна діяльність польської громади Харкова 52 Korzeniowski M. Tułaczy los… – S.93–94. 53 Ibid. – S.96–97. 54 Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов по вопросу об устрой- стве и эвакуации беженцев, Харьков, 29, 30 ноября – 1 декабря 1915 г. – Х., 1916. – С.76. 55 ДАХО. – Ф.29. – Оп.1. – Спр.667. – Арк.2. 56 Там само. – Арк.13. 57 Хряпін Е. Участь підприємців та акціонерних товариств із Польщі в економічному розвитку Харкова і губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Польська діаспора у Харкові: історія та сучасність: Мат. наук. конф., 24 квітня 2004 р. – Х., 2004. – С.78. 58 Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов... – С.77. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях... 45 з організації допомоги співвітчизникам, на думку І.Карсницького, залежала від того, що «завдяки випробуваному почуттю патріотизму поляків на чужині вдалося побороти значні труднощі та створити такі організації, якими можна пишатися, а свідома громадська позиція їх діячів полегшила не одну тяжку долю і втерла не одну зронену сльозу»59. Для організації співпраці з іншими структурами міста, які опікувалися біженцями, товариство направило туди сво- їх представників. Так, у засіданнях міського комітету Всеросійського союзу міст брали участь І.Карсницький, С.Виршило, а кандидатами було обрано Е.Тайлор і К.Гольян60. В Україні, крім відділень ЦГК та ПТДЖВ, які відіграли значну роль у житті польських біженців61, також діяли філії Товариства допомоги бідним сім’ям по- ляків, Польського комітету санітарної допомоги62, Польського львівського допо- міжного комітету, який опікувався біженцями, прибулими з Австро-Угорщини63. Серед його відділень слід назвати київське й харківське. Останнє допомагало майже 2 тис. вигнанців64. Частина з них проживала у чотирьох притулках у се- лищах Харківського повіту та Сумах65. У Києві та Харкові діяли ще й відділення Ради з’їздів польських організацій допомоги жертвам війни, що виникла влітку 1915 р. в Москві як противага суперництву між ЦГК і ПТДЖВ66. У 66 містах Російської імперії було засновано й цілу низку місцевих ри- мо-католицьких доброчинних комітетів. 14 із них функціонувало у Житомирі, Катеринославі, Києві, Кривому Розі, Луганську, Маріуполі, Миколаєві, Одесі, Полтаві, Рівному, Олександрівську, Умані, Чернігові, Шепетівці67. Ор га ні за- то ра ми комітетів виступали члени місцевих польських громад і товариств. Важливим осередком збереження національної ідентичності було об’єднання «Польський дім», котре діяло, серед іншого, у Харкові та Одесі68. На початок Першої світової війни досить потужними за своїми фінансовими можливостя- ми були польські діаспори Києва й Одеси, де проживало, відповідно, 44,4 тис. і 20 тис. етнічних поляків69. При цьому однією з найбільш організованих на- ціональних громад «південної Пальміри» була саме польська70. На початку 1916 р. організацією допомоги своїм співгромадянам у Києві займалося 16 спілок різного спрямування, у тому числі товариства 59 Там же. – С.76. 60 ДАХО. – Ф.29. – Оп.1. – Спр.667. – Арк.12. 61 Mądzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy… – S.113. 62 Жванко Л. [Рец.]. Korzeniowski M., Mąndzik M., Tarasiuk D. Tułaczy los: Uchodźcy polscy w imperium rosyjskim w latach pierwszej wojny światowej, Lublin, 2007, 238 s. // Український історич- ний журнал. – 2008. – №3. – С.224. 63 Korzeniowski M. Tułaczy los… – S.115. 64 ДАХО. – Ф.18. – Оп.21. – Спр.235. – Арк.164. 65 Там само. – Спр.102. – Арк.14. 66 Korzeniowski M. Tułaczy los... – S.120. 67 Słodkowski W. Statystyczna księnga wygnańców polskich podczas wojny europejskiej w la- tach 1914–1916. – Moskwa, 1916. – S.ХIV–ХV. 68 Ніколаєнко О.О. Участь поляків у громадському житті Північного Причорномор’я наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. [Електронний ресурс]: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ians/2010_5/5-4.pdf 69 Korzeniowski M. Tułaczy los… – S.41. 70 Джумига Є.Ю. Умови життя дітей в Одесі під час Першої світової війни (липень 1914 – лю- тий 1917 рр.): соціально-економічний аспект // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип.ХIХ. – К., 2003. – С.375. Український історичний журнал. – 2014. – №3 46 Л.М.Жванко (польських лікарів, опіки польських дітей, любителів мистецтва, страхові й кооперативні), гуртки (польських жінок, польських літераторів і журналіс- тів), а також польський театр та ін.71 В Одесі працювало 7 польських това- риств: Спілка рівноправності жінок, Товариство доброчинності, Дім Марії та ін. При Католицькому благодійному товаристві було засновано комітет допо- моги біженцям, роботою якого керував представник польської громади міста К.Рудковський72. Крім того, комітети відкривалися й у містах, де були незначні за чисель- ністю польські діаспори. Наприклад, у Полтаві місцеві поляки створили ко- мітет із надання допомоги біженцям. До його складу ввійшли Л.Короле ць (голова), М.Веселовська, В.Ярошевський, В.Лизишевський, Л.Авґустович, М.Кон д рацький, М.Кондраць ка, Є.Желидовський, місцевий ксьондз Ш.По ви- лай не, С.Машковський, В.Сти не ць кий, М.Фляшинська, А.Миляк, В.Має в сь- кий, А.Гор новський73. Подібні комітети діяли й в окремих повітових населених пунктах. За словами П.Ґетрелла, «біженство розглядалося як катастрофа для ла- тиського народу й одночасно воно сприяло відкритій національній аґітації»74. При цьому Я.Ґолдманіс, один із представників проросійськи налаштованої буржуазії Латвії, наголосив на необхідності пошуку дієвих форм і методів збереження народу, якому загрожувала небезпека бути розсіяним на тере- нах імперії75. У зв’язку з цим 30 серпня 1915 р. у Петроґраді на з’їзді латись- ких товариств і організацій основним питанням стала проблема земляків, котрих спіткала доля біженців76. На підставі однієї з ухвал було утворено Латиський центральний комітет із надання допомоги біженцям, який коор- динував діяльність близько 260 своїх місцевих відділень. Активними діяча- ми новоутвореної організації виступили політичні та громадські діячі В.Олав, А.Берґ, Ф.Ґросвальд, А.Кліве, Я.Чаксте та ін. На неокупованих німцями те- риторіях Латвії діяв Прибалтійський комітет із надання допомоги біженцям (К.Ульманіс, М.Антоніс, М.Скуїеніекс)77. В українських містах нечисленні громади латишів узяли під захист по- страждалих від війни земляків. Проілюструвати це можна на прикладі Харкова. Сучасники відзначали, що передусім із прибуттям до чужого міста біженці шукали латиську громаду: «Місцеву невелику малозгуртовану латиську колонію наплив виселенців заскочив абсолютно зненацька, оскільки ніяких повідомлень про відправку їх на південь не було. Проте перші ж прибулі біженці почали розшукувати у Харкові Латиське това- риство та звертатися до нього по допомогу й пораду»78. 71 Słodkowski W. Statystyczna księnga wygnańców polskich… – S.ХII–ХІV. 72 Помощь беженцам // Одесский листок. – 1915. – 23 августа. 73 ЦДІАК України. – Ф.321. – Оп.1. – Спр.236. – Арк.16–16 зв. 74 Гатрелл П. Беженцы в России в годы Первой мировой войны. – С.61. 75 Див.: Смирин Г. Основные факты истории Латвии. – Рига, 1999. – С.62. 76 Съезд латышских обществ // Одесский листок. – 1915. – 31 августа. 77 Смирин Г. Основные факты истории Латвии. – С.62. 78 Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов… – С.92. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях... 47 На 1900 р. у Харкові проживало 150 латишів лютеранського віросповіда- ння, які займалися приватним підприємництвом і обробітком землі. Роком раніше під керівництвом Х.Дампеля та «вільного художника» А.Юр’яна було створено Латиське товариство взаємної допомоги, до складу котрого входило 50 членів79. За рахунок проведення благодійних концертів, танцювальних ве- чорів та інших акцій воно надавало матеріальну допомогу непрацездатним латишам, сиротам і багатодітним латиським сім’ям80. Улітку 1915 р. саме Латиське товариство взаємної допомоги взяло на себе обов’язки із задоволення потреб земляків-біженців. Його правління, розумію- чи, що в обмежених рамках поточного статусу навряд чи можлива результа- тивна діяльність, скликало спеціальні загальні збори, де було обрано десятьох представників для розробки інструкції нової організації, покликаної надавати допомогу біженцям. 1 серпня 1915 р. ґубернатор М.Протасьєв затвердив по- ложення про Харківський комітет із надання допомоги біженцям-латишам. 13 серпня посадовцеві було представлено список членів його правління, до якого ввійшли К.Лац (голова), Р.Симонович (заступник голови), А.Муровський (касир), М.Румнек (заступник касира), М.Балкіт (секретар)81. Подібним чи- ном діяли й латиші Одеси. Наприкінці вересня 1915 р. міська газета писала: «До Одеси прибувають латиські біженці. Відтак латиші, які живуть в Одесі, пійшли назустріч своїм братам і заснували товариство допомоги. Комітет уже зареєстрував 220 біженців»82. На осінь 1915 р. латиські комітети допомоги бі- женцям діяли в Катеринославі83, Миколаєві84 та інших містах України. Слід зазначити, що характерною рисою їх діяльності стало залучення до своєї робо- ти найбільш соціально активних вигнанців. Забезпеченням духовно-освітніх потреб латиських біженців займалася «культурна асоціація» – комітет Латиського товариства допомоги біженцям Прибалтійського краю «Батьківщина»85. Із дозволу відділу з облаштування бі- женців МВС він організував відрядження в місця розселення латишів люте- ранських священиків. Так, у грудні 1915 р. до Харкова було направлено пробс- та К.Ірбе, географію духовної діяльності котрого обіймала Катеринославська, Курська та Харківська ґубернії86. У другій половині листопада 1915 р. у Харкові за ініціативи місцевих латишів та за активної участі «інтеліґентних біженців» відкрилося відділення цього товариства. До його складу ввійшли А.Юр’ян, його дружина Є.Юр’ян, Х.Керґалв, П.Смурґе, Ф.Дуцен, Я.Кальнин, А.Кантер, А.Шиффер, Ф.Думе (біженець, робітник заводу «Загальна компанія електри- ки»), Ж.Кольберґ (капітан далекого плавання), його дружина О.Кольберґ, 79 Мухіна І.Г. Учаcть національних меншин у суспільно-політичному та економічному житті Харківської губернії (ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Х., 2006. – С.14. 80 Žvanko Ļ. Latvies bēgļi Pirmā pasaules kara gados Harkovā (1915–1916). – L.23. 81 ДАХО. – Ф.29. – Оп.1. – Спр.714. – Арк.8. 82 Хроника // Одесский листок. – 1915. – 24 сентября. 83 Хроника // Приднепровский край: Вечерний выпуск. – 1915. – 24 октября. 84 Пархоменко В.А. Громадське життя Миколаєва в роки Першої світової війни (1914–1918) [Електронний ресурс]: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npchdu/History/2004.../19-20.pdf 85 Гатрелл П. Беженцы в России в годы Первой мировой войны. – С.61. 86 ДАХО. – Ф.18. – Оп.21. – Спр.114. – Арк.6. Український історичний журнал. – 2014. – №3 48 Л.М.Жванко Я.Крумінен (учитель), К.Недра, Е.Кроґзем (учитель)87. Головою комітету було обрано Ж.Кольберґа. Свої відділення в українських ґуберніях Росії мав і Петроґрадський центра- льний комітет Литовського товариства з надання допомоги постраждалим від війни, очільником якого був член ІV Державної думи М.Ічас (обов’язки керу- ючого справами виконував К.Тумас)88. 21 вересня 1915 р. правління комітету одержало звернення від литовців Харкова з проханням надати дозвіл на від- криття товариства з надання допомоги постраждалим від війни та повідомити про це петроґрадського градоначальника, який затверджував статути подібних організацій. Уже наступного дня було отримано позитивну відповідь, ба біль- ше – обумовлено й асиґнування відповідних коштів89. До складу правління комітету ввійшли голова (священик М.Ґавяліс), віце-голови (І.Миклашевич і С.Люткевич), скарбник (священик Ф.Ковалевський), секретарі (В.Нацевич, О.Абрамович)90. 12 жовтня 1915 р. Харківське ґубернське у справах товариств присутствіє отримало розпорядження від управління петроґрадського градо- начальника щодо доцільності відкриття литовського комітету в місті91. Слід зазначити, що харківське відділення поширювало свою діяльність і на повіти, де було розселено невелику кількість литовських біженців, від- криваючи там школи, оплачуючи лікування, надаючи фінансову підтримку92. Подібні комітети функціонували в Катеринославі93 та Полтаві94. Для надання допомоги 304 литовським біженцям, які прибули до Одеси, також було створе- но місцевий комітет. У багатьох випадках він проводив спільну роботу з лати- шами (організації розміщувалися в одному приміщенні), як-от зустріч прибу- лих на вокзалі, надання медичної допомоги, створення бюро праці95. До організації допомоги землякам-біженцям долучалися й місцеві єврей- ські громади. Уже на початку війни в Петроґраді було створено Центральний єврейський комітет допомоги жертвам війни, який у своїй діяльності спирав- ся на чотири впливові громадські організації – Товариство пропаґанди знань і просвіти серед російських євреїв, Товариство рукоділля, Єврейську колоні- заторську асоціацію та Єврейське товариство пропаґанди здоров’я, що мали широку мережу місцевих представництв96. 20–23 серпня 1915 р. в Петроґраді відбувся перший леґальний усеросійський з’їзд представників єврейських ко- мітетів допомоги жертвам війни. Його учасники визнали, що справу допомоги повинен представляти єдиний центр, до складу якого входили б посланці від обласних комітетів, громадських спілок, котрі надають допомогу біженцям. Окремо було затверджено програму заходів із розселення та надання допо- моги єврейським біженцям і виселенцям, прийнято до відома вже розроблену 87 ДАХО. – Ф.29. – Оп.1. – Спр.714. – Арк.7. 88 Там само. – Спр.807. – Арк.3. 89 Там само. 90 Там само. – Спр.704. – Арк.2. 91 Там само. – Арк.1. 92 Там само. – Ф.317. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.5. 93 Słodkowski W. Statystyczna księnga wygnańców polskich… – S.ХV. 94 Державний архів Полтавської області. – Ф.992. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.2. 95 Литовский комитет // Югобеженец. – 1915. – 1 ноября. 96 Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны. – С.59. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях... 49 структуру комітетів допомоги жертвам війни. З’їзд також ухвалив резолюцію щодо правового становища євреїв у Росії97. За неповними даними, 18 із 40 відкритих на теренах Росії відділень комі- тету функціонували в містах і містечках України (Біла Церква, Суми, Сквира, Херсон, Кривий Ріг, Ніжин, Катеринослав, Умань, Богуслав, Сміла, Рівне, Житомир, Луганськ, Бахмут, Олександрівськ, Київ, Харків, Чернігів)98. Як за- значалося у звіті Центрального єврейського комітету допомоги жертвам війни, ці відділення – «маленькі оази, що стали великими єврейськими центрами»99. На українських землях організацією опіки єврейського біженства займалося Товариство з надання допомоги єврейському населенню, постраждалому від воєнних дій100. Його ініціаторами виступили представники єврейської громади Києва: купці першої ґільдії Д.Левенштейн і Х.Рубінчик, спадкові почесні грома- дяни міста Л.Гінзбурґ та І.Мершак, а також присяжний повірений М.Мазер101. 12 січня 1915 р. київський ґубернатор М.Суковкін затвердив статут. Метою ді- яльності товариства проголошувалося надання коштів для поліпшення матері- ального становища незаможних євреїв, як у постраждалих від війни районах, так і в інших місцевостях, де перебувають біженці з територій, охоплених ві- йною. Комітет мав право відкривати громадські їдальні, чайні, нічліжки, гур- тожитки, притулки, лікарні та амбулаторії, склади й крамниці для продажу (за ціною не вище закупівельної) предметів першої необхідності102. Фонди на ці по- треби передбачалося формувати з благодійних внесків, які залежали від статусу члена товариства. Так, почесні вносили одноразові пожертви в розмірі 500 руб., дійсні – 25 руб., члени-здобувачі – не менше 10 руб. і члени-співробітники – по 3 руб. щорічно. Учасники товариства отримували спеціальні посвідчення103. Діяльність товариства поширювалася на Бессарабську, Віленську, Ві- теб ську, Волинську, Гродненську, Катеринославську, Київську, Ковенську, Мін ську, Могильовську, Подільську, Полтавську, Таврійську (без Ялти і Сім- ферополя), Херсонську (без Миколаєва), Чернігівську і десять ґуберній При- віс лінського краю104. Місцеві комітети дозволялося відкривати за наявності принаймні 10 членів, котрі постійно проживали у визначеній місцевості, та повідомляти про це київського ґубернатора105. Інформація з наявних джерел досить обмежена, проте вона дає можливість дізнатися про мережу єврейських комітетів. Так, наприкінці березня 1915 р. Єврейський комітет допомоги біженцям постав у Миколаєві106, а з літа – у Вінниці107. Станом на січень 1916 р. на Харківщині функціонувало п’ять 97 Златина М.А. Проблема еврейского беженства в России… – С.23. 98 Słodkowski W. Statystyczna księnga wygnańców polskich… – S.ХV. 99 Отчёт Центрального еврейского комитета помощи жертвам войны. – Петроград, 1918. – С.45. 100 Державний архів Житомирської області. – Ф.Р-405. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.1. 101 Там само. – Арк.11 зв. 102 Устав Общества для оказания помощи еврейскому населению, пострадавшему от военных действий. – К., 1915. – С.1. 103 Там же. – С.3. 104 Там же. – С.2. 105 Там же. – С.7. 106 Беженцы евреи в Николаеве // Южная Россия. – 1915. – 29 марта. 107 Хроника // Юго-Западный край. – 1915. – 25 декабря. Український історичний журнал. – 2014. – №3 50 Л.М.Жванко відділень Єврейського комітету допомоги жертвам війни й Товариства допо- моги бідним євреям. Роботою комітету в Богодухівському повіті керував зем- ський лікар Д.Мендельсон, в Ізюмі – Л.Плям, у Слов’янську – Г.Гарушевич108. У Куп’янському повіті єврейський підкомітет для надання допомоги біжен- цям під керівництвом В.Спінера функціонував при місцевій земській упра- ві109. Ініціаторами відкриття комітету допомоги євреям-біженцям у Сумах ви- ступили рабин Епштейн, купці Рейдер, Ґуревич та Штейнер, який і очолив його діяльність110. В Одесі місцева єврейська громада при Товаристві охорони здоров’я єврейського населення відкрила спеціальне бюро допомоги своїм зем- лякам, постраждалим від війни111. У Катеринославі при місцевій громаді й ко- мітеті Товариства охорони здоров’я єврейського населення діяв комітет допо- моги єврейським біженцям, який опікувався ними також і в Бахмуті, Юзівці, Луганську, Маріуполі112. У деяких випадках у структурі місцевих комітетів виділялися спеціаль- ні комісії, що займалися окремими напрямами допомоги біженцям. Наприклад, у Харкові така комісія провадила організацію трудової до- помоги вигнан цям-євреям113. У Полтаві ґубернська комісія Єврейського комітету допомоги жертвам війни, серед іншого, опікувалася дитячими притулками114. Показово, що з початком масового напливу біженців етнічні благодійні спілки усвідомили важливість об’єднання своєї діяльності та налагодження співпраці з провідними загальноросійськими інституціями. Із цією метою 8–9 вересня 1915 р. в Москві відбувся з’їзд представників польських організа- цій, на який прибуло близько 200 делеґатів. Головував на зібранні керівник Польського товариства допомоги жертвам війни В.Жуковський. Із доповідями на ньому виступили В.Ґрабський – від ЦГК, Г.Свенцицький – від ПТДЖВ та 12 представників із місць. У результаті обговорення було ухвалено рішення щодо об’єднання діяльності польських і російських комітетів допомоги біжен- цям, за умови збереження першими своєї автономії115. Також було засновано Раду з’їздів польських організацій допомоги жертвам війни – структуру, котра мала координувати діяльність усіх організацій поляків, що надавали допомогу польським біженцям на теренах Російської імперії. До її складу ввійшли пред- ставники ЦГК, ПТДЖВ, Польського комітету в Москві116, Польського львів- ського комітету, Польського комітету санітарної допомоги, римо-католицьких благодійних товариств117. Про об’єднавчі процеси до певної міри можна говорити й на місцевому рівні. Доволі потужною структурою була Київська окружна рада ПТДЖВ, 108 ДАХО. – Ф.18. – Оп.21. – Спр.16. – Арк.6, 24–29. 109 Там само. – Арк.32–32 зв. 110 Там само. – Ф.29. – Оп.1. – Спр.700. – Арк.1; Спр.16. – Арк.48. 111 Просьба бюро помощи беженцам евреям // Одесский листок. – 1915. – 30 августа. 112 Помощь земства беженцам // Екатеринославская земская газета. – 1915. – 4 августа. 113 ДАХО. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.3537. – Арк.51. 114 Там само. – Ф.992. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.2. 115 Помощь беженцам // Южное слово. – 1915. – 11 августа. 116 Najdus W. Polacy w rewolucji 1917 roku. – Warszawa, 1967. – S.84–85. 117 Лихачова Т.М. Польські біженці в Росії (серпень 1914 р. – листопад 1917 р.). – С.124. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях... 51 яка координувала діяльність польських комітетів на теренах п’яти ґуберній – Київської, Волинської, Подільської, Полтавської та Чернігівської. В Одесі дві польські інституції – місцеві відділення Товариства допомоги бідним сім’ям поляків і ПТДЖВ – об’єднали свою діяльність під егідою Одеського відділення польських товариств допомоги жертвам війни118. Місцева газета з цього приво- ду писала: «Приємно відзначити тенденцію до спільної, солідарної діяльності, що проявляється в місцевих комітетів допомоги біженцям. Польський, єврей- ський комітети з багатьох питань об’єднуються з Тетянинським комітетом»119. На Полтавщині діяли об’єднані прибалтійські комітети120. У Катеринославі при ґубернському відділені Тетянинського комітету представники російсько- го, польського відділення ЦГК, литовського, латиського та єврейського ко- мітетів утворили Раду об’єднаних національних організацій із надання до- помоги біженцям. Керував її роботою І.Кречетович, а секретарем працював Д.Шмарґонер121. В окремих місцевостях для підтримки етнічних біженців, які станови- ли там зовсім незначний відсоток, було започатковано спеціальні комітети. У межах Росії діяло 11 інституцій допомоги вірменським вигнанцям, причому 2 з них – в Україні122. У Луганську Катеринославської ґубернії на їх опікуванні перебувало 123 вірменських біженця123, а у Харкові (керівник – представник міської громади С.Самуелян) – 87 осіб124. Офіційна влада покладалась у цій справі саме на місцевих вірмен із тим, щоби звільнити себе ще й від цього тягарю125. У поодиноких випадках комітети створювалися для опікування й інших незначних груп біженців. Наприклад, у Харкові під наглядом чеського комітету перебувало 111 біженців126. Також слід назвати й комітет допомоги сербським біженцям, який було засновано в Єлисаветграді, де тимчасово пере- бувало понад 1000 сербських вигнанців127. Осібно в переліку етнічних комітетів допомоги біженцям перебували укра- їнські інституції. Їх офіційне затвердження супроводжувалося значними труд- нощами, позаяк імперська влада, обіцяючи, наприклад, полякам автономію та широко підтримуючи їхні організації, навіть припустити не могла чогось по- дібного щодо українства. Неґативним аспектом у цьому виступала відсутність на загальноросійському рівні благодійної структури, яка займалася б опікою українських вигнанців і була представлена в Особливій нараді з облаштуван- ня біженців. Відтак, можна поставити під сумнів висновки деяких сучасних 118 Хроника // Югобеженец. – 1915. – 1 ноября. 119 Беженцы в Одессе // Одесский листок. – 1915. – 11 августа. 120 Жванко Л. Біженці Першої світової війни на Полтавщині (1915–1916 рр.) // П’ята Полтавська наук. конф. з істор. краєзнавства: Мат. доп. і повідом., 3–4 грудня 2003 р. – Полтава, 2003. – С.122. 121 Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов… – С.10–12. 122 Słodkowski W. Statystyczna księnga wygnańców polskich… – S.ХV. 123 Журнал заседаний Екатеринославского губернского земского собрания очередной сессии 1915 г. – Екатеринослав, 1916. – С.379–380. 124 Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов… – С.66. 125 Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны. – С.60. 126 Ежемесячник Харьковского губернского отделения комитета её императорского высоче- ства великой княжны Татьяны Николаевны. – Июль 1916 г.– С.31. 127 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.1216. – Оп.3. – Спр.109. – Арк.174. Український історичний журнал. – 2014. – №3 52 Л.М.Жванко вітчизняних дослідників, які наголошують на «пасивності та інертності» того- часного українського загалу у відповідній царині128. Українці Росії на початку ХХ ст. просто не мали змоги сповна розгорнути свою діяльність. П.Ґетрелл, на- зиваючи українських біженців «незручними» для шовіністичного суспільства Російської імперії, констатував: «Активні екстремісти серед російських націоналістів опиралися будь-якій спробі звернути увагу на українську національність біженців. Представницьке Українське товариство викликало лють редактора “Спутника беженца”, коли воно виступило з ви- могою перейменувати “Малоросійське товариство” на “Україн- ське”, як нібито противагу російському народу. Проте його гнів і тривога не могли вплинути на те, що війна сприяла поширенню українських поглядів»129. У подібному ключі писав у своїх спогадах і Д.Дорошенко, аналізуючи по- движницьку діяльність українських діячів Києва на ниві опікування прибу- лих до міста біженців. Ще восени 1914 р. вони організували благодійний гур- ток. Навесні 1915 р., коли почали прибувати нові партії вигнанців, постало питання офіційного затвердження його діяльності: «Але на весну виявилося, що треба конче легалізувати цей гурток, перетворити його на товариство, яке могло б одверто і скрізь збирати й добувати кошти, одним словом – утворити офі- ціальний допомоговий український комітет. Про те, щоб дістати дозвіл на товариство під такою назвою – не було що й думати. Зате після довгих клопотів у травні 1915 р. уряд затвердив ста- тут “Общества помощи населению Юга России, пострадавшему от военных действий”, що й було замаскованим українським комітетом»130. Отже, першою українською громадською організацією, покликаною опіку- ватися саме біженцями-співвітчизниками, слід визначити Товариство допо- моги населенню Півдня Росії, яке постраждало від війни, відоме серед біже- нецького загалу як Товариство Півдня Росії. У травні 1915 р. його діяльність набула офіційного визнання. Відповідно до свого статуту фундація мала на меті надавати допомогу українцям, прямо чи опосередковано постраждалим від воєнних дій, і охоплювала території Бессарабської, Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Таврійської, Херсонської, Холмської, Чер ні- гівської ґуберній, а також Галичини й Буковини. Членами товариства могли бути особи різних статі та віросповідання, котрі співчували й виявляли готов- ність сприяти реалізації його завдань131. Головою на перших загальних збо- 128 Див., напр.: Загребельна Н. Велика війна: українство і благодійність (1914–1917 рр.). – С.62; Її ж. Провідні гуманітарні громадські організації в Україні у період Першої світової вій- ни… – С.266; Лазанська Т.І. Становище біженців в роки Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип.ХVІ. – К., 2009. – С.233. 129 Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны. – С.64. 130 Дорошенко Д.І. Мої спогади про недавнє минуле (1914–1920 рр.). – К., 2007. – С.47. 131 Хроника // Юго-Западный край. – 1915. – 24 июля. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях... 53 рах було обрано директора Київської філії Державного банку Я.Ігнатовича, заступником – Д.Дорошенка, а секретарем – М.Ішуніну, у помешканні якої й розмістилася канцелярія організації132. Активну участь в її роботі брала укра- їнська студентська молодь. Восени 1915 р. у складі товариства нараховувалося близько 300 членів, котрі працювали в одеському, чернігівському, черкасько- му відділеннях133. На зразок київського «заснувалося таке ж саме українське товариство в Москві»134. Фундаторами Московського товариства допомоги населенню пів- денних ґуберній Росії, постраждалому від воєнних дій, виступили представ- ники тамтешньої громади – артисти імператорських театрів І.Алчевський і Ф.Павловський, Н.Кошиць, одна з найвидатніших камерних співачок XX ст., у той час артистка Московської опери О.Зиміна, присяжні повірені Ф.Рахинський і З.Моргуліс, спадковий дворянин Є.Козинцев135. 7 вересня 1915 р. москов- ський градоначальник затвердив статут товариства. Його метою проголошу- валося надання допомоги постраждалому від війни населенню Бессарабської, Волинської, Київської, Подільської, Полтавської та Чернігівської ґуберній, а також Галичини й Буковини136. Для отримання коштів організація мала пра- во влаштовувати різні благодійні заходи, збирати пожертви. Для керівництва окремими напрямами своєї діяльності члени товариства могли створювати спеціальні комісії та обирати вповноважених137. Одним із його місцевих осередків стало Харківське товариство з надання допомоги малоросійському населенню, постраждалому від воєнних дій, про- цес відкриття котрого був досить тривалим, розтягнувшись на майже десять місяців. Отже, 15 вересня 1915 р. ґубернатор М.Протасьєв отримав прохання від лікаря Ф.Піснячевського та дворянина К.Бич-Лубенського щодо надання дозволу на відкриття в місті цього товариства138. У зверненні зазначалися причини: «Велику й усезростаючу скруту переживають нині біженці з польських, литовських і малоросійських ґуберній, яка задо- вольняється по можливості не тільки урядовою допомогою, а й приватними організаціями з дозволу уряду. Ці організації – єврейські, польські, латиські комітети – якщо не винятково, то, головним чином, на підставі природних рис людини задоволь- няють потреби своїх земляків […]. Що ж стосується біженців ма- лоросійського походження, то вони у цьому сенсі поставлені у значно гірші умови, адже позбавлені у важку хвилину підтрим- ки братньої руки своїх земляків. Ідучи за покликом серця […], ми хочемо виконати свій моральний і людський обов’язок перед Батьківщиною у часи її великих страждань і надати широку 132 Дорошенко Д.І. Мої спогади про недавнє минуле (1914–1920 рр.). – С.47–48. 133 Сердюк О.В. Біженство в Україні під час Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ – початок ХХ ст. – Вип.IV. – К., 2002. – С.112; Загребельна Н.І. Провідні гуманітарні громадські організації в Україні у період Першої світової війни... – С.266. 134 Дорошенко Д.І. Мої спогади про недавнє минуле (1914–1920 рр.). – С.77. 135 ДАХО. – Ф.29. – Оп.1. – Спр.807. – Арк.7. 136 Там само. – Арк.3. 137 Там само. – Арк.3 зв. 138 Там само. – Спр.693. – Арк.5. Український історичний журнал. – 2014. – №3 54 Л.М.Жванко громадську допомогу нашим біженцям шляхом заснування за- проектованого товариства – поставити малоросійських біженців у таке ж становище, що й біженців євреїв, поляків, латишів»139. Автори прохання визначили й конкретне завдання товариства – органі- зація систематичної допомоги українським вигнанцям із Волині, Поділля, Київщини, Полтавщини, Херсонщини, що «дасть змогу принести свою посиль- ну допомогу урядові в його турботах про біженців»140. На розгляд ґубернаторові також було передано два примірники статуту товариства. Одночасно місцеві українські діячі налагоджували співпрацю з Мос ков- ським товариством допомоги населенню південних ґуберній Росії, постраж- далому від воєнних дій. У результаті було заплановано відкрити у Хар кові його комісію, яка мала займатися підтримкою біженців-українців. 5 люто- го 1916 р. харків’яни провели своє установче засідання, де було обрано пре- зидію. Головою комісії став колезький радник дворянин Є.Сердюк, його за- ступником – К.Бич-Лубенський, скарбником – статський радник Я.Бобрук, секретаркою – дворянка Н.Рачинська, членами – дворянки М.Батюшкова та К.Базкевич141. 9 лютого голова московського товариства направив до хар- ківського ґубернатора М.Оболенського заяву, в якій доводив до відома, що у Харкові утворено представництво – Комісію при комітеті Московського това- риства допомоги населенню південних ґуберній Росії, постраждалому від воєн- них дій, а також прохання надавати зазначеним особам усіляке сприяння142. Упродовж березня 1916 р. усі члени комісії пройшли перевірку на предмет «по- літичної благонадійності». Урешті-решт, 23 березня харківський поліцмейстер направив до ґубернського у справах товариств і спілок присутствія висновок, в якому констатувалося: «Зазначені особи за час проживання у місті Харкові під судом і слідством не перебували й не перебувають, поведінка та моральні риси хороші, ні у чому протиправному помічені не були»143. 25 червня 1916 р. на засіданні ґубернського у справах товариств і спілок присутствія було розглянуто питання реєстрації товариства та затвердження його статуту. У результаті обговорень ухвалили внести зазначену інституцію до переліку створених 1916 р. у Харківській ґубернії товариств та затвердити її статут144. І, нарешті, 13 липня місцевий ґубернатор надав свій дозвіл. Отже, у Харкові з’явилася громадська організація, метою якою стало надання допо- моги українським біженцям. Таким чином, під час Першої світової війни на українських теренах було створено мережу відділень допомоги біженцям провідних польських, ла- тиських, литовських, єврейських етнічних комітетів, які поширювали свої повноваження на всі тилові ґубернії Російської імперії. Їхні місцеві пред- ставництва не лише забезпечували матеріальні потреби, а й відіграли у серед- овищі евакуйованих консолідуючу роль. Створення цих відділень відбувалося 139 ДАХО. – Спр.693. – Арк.5–5 зв. 140 Там само. – Арк.5 зв. 141 Там само. – Спр.807. – Арк.1, 11. 142 Там само. – Арк.1–1 зв. 143 Там само. – Арк.11. 144 Там само. – Спр.693. – Арк.1, 4. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях... 55 у всіх українських ґуберніях і часто залежало від активності етнічних громад. Відтворення процесу їх формування проілюстровано на прикладі діяльності польської та латиської громад Харкова, оскільки саме у Харківському облас- ному державному архіві доволі повно збережено документи з окресленої про- блематики. Особливе місце у справі формування етнічних комітетів посідали українські інституції допомоги біженцям, відкриття яких супроводжувалося значними ускладненнями, але водночас свідчило про зростання національної самоідентифікації суспільства. In the article, on the basis of wide circle of sources, the process of creating a network of ethnic Committee for Refugees World War I, who have found temporary shelter in the Ukrainian lands of the Russian Empire. Keywords: World War I, ethnic committees, refugees, Russian Empire, assistance to refugees.

Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни

Institution

Similar Items