Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії
Рецензія на книгу: Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм
 (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної
 історії. – К.: Критика, 2013. – 488 с.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 2014 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/108545 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії / С.В. Кульчицький // Український історичний журнал. — 2014. — № 4. — С. 212-215. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860010504923119616 |
|---|---|
| author | Кульчицький, С.В. |
| author_facet | Кульчицький, С.В. |
| citation_txt | Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії / С.В. Кульчицький // Український історичний журнал. — 2014. — № 4. — С. 212-215. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Рецензія на книгу: Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм
(1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної
історії. – К.: Критика, 2013. – 488 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:41:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2014. – №4
У книзі львівського історика Олександра
Зайцева інтеґральний націоналізм виступає й
об’єктом дослідження (як європейське явище),
і предметом (як його український різновид).
Щоб за сукупністю ідей виявити збіги та від-
мінності, автор зіставляє інтеґральний націо-
налізм у хронологічних рамках міжвоєнного
періоду з фашизмом і націонал-соціалізмом.
Аналіз здійснюється під науковим кутом зору,
без ґлорифікації або очорнення носіїв ідео-
логії, без позитивних або неґативних емоцій.
На судження й оцінки автора не впливають події Другої світової війни, коли
ідеологічні постулати фашизму та націонал-соціалізму переросли у жахливу
практику масових репресій аж до геноциду. Торкаючись предмета досліджен-
ня, О.Зайцев зупиняється винятково на висловлених у міжвоєнний період ідеях
українських націоналістів, цілком відкидаючи добре висвітлений в історіогра-
фії подієвий аспект діяльності ОУН. Нарешті, аналіз ідей здійснюється в дина-
міці. Завжди можна переконатися, коли в ідеології націоналістів з’явилися нові
риси, у кого їх було запозичено й ким привнесено. Книга є рідкісним зразком до-
слідження у жанрі інтелектуальної історії, як це й зазначено в її підзаголовку.
Джерельна база дослідження доволі солідна: вісім архівосховищ – українсь-
ких, російських і польських, десятки періодичних видань міжвоєнного періо-
ду, наукова література на шести мовах. Структура праці струнка та логічна.
Окремі нариси присвячено огляду історіографії та джерел, методологічним і
теоретичним засадам дослідження, історичному контексту інтеґрального на-
ціоналізму, розгляду арґументів його критиків – консервативних, комуністич-
них, ліберальних. У центрі монографії – нариси про «чинний націоналізм»
Д.Донцова, «організований націоналізм» ОУН і «творчий націоналізм» Фронту
національної єдності (Д.Паліїв, М.Шлемкевич, С.Герасимович та ін.).
Компаративний аналіз українського інтеґрального націоналізму, фашиз-
му й націонал-соціалізму перебуває на передньому плані та визначає особ-
ливу актуальність праці О.Зайцева. Не зайвим буде вказати, що «вожді»
сучасної Російської Федерації ототожнюють усіх, хто прагне утвердити неза-
лежність України, з «бандерівцями», а останніх – не інакше, як із «фашиста-
ми». Виходить так, що Кремль переслідує в нашій країні «благородну мету» –
«викоренити фашизм». Однак таке твердження позбавлене ґрунту в багатьох
аспектах, серед яких треба згадати й такий: у Німеччині ніколи не було фа-
шизму. Коли німецькі націонал-соціалісти прийшли до влади, Й.Сталін на-
казав називати їх «фашистами», щоб термінологічно не ототожнювати гітле-
рівський соціалізм із ленінським.
зайцев о.
український інтеґральний націоналізм
(1920–1930-ті роки): нариси інтелектуальної
історії. – к.: критика, 2013. – 488 с.
Український історичний журнал. – 2014. – №4
Рец, ензії й огляди 213
І радянська, і сучасна російська пропаґанди на перший план висувають
короткочасний (до 30 червня 1941 р.) період співробітництва бандерівців із
Німеччиною, оминаючи союзницькі відносини сталінського СРСР із гітле-
рівським Райхом, перервані, до речі, не з ініціативи Москви. Щоб причини
співпраці українських націоналістів із нацистами стали зрозумілими, потріб-
но досліджувати цю тему як на подієвому рівні (що давно зроблено у світовій
історіографії), так і на ґрунті ідеології (це й робить О.Зайцев). Саме останній
сюжет у спеціальній літературі трактується надзвичайно політизовано, тобто
ідеї націоналістів або ґлорифікуються, або безапеляційно характеризуються
як «злочинні». Прагнучи підійти до теми суто по-науковому, автор усе-таки
ризикує привернути на себе вогонь із боку обох таборів, які протистоять один
одному. А третейський суддя, тобто широка громадськість, із підозрою дивити-
меться на спроби О.Зайцева залишитися на ґрунті неупередженої науки. Адже
люди можуть сприймати передвоєнні ідеологічні постулати, котрі збігалися в
націоналістів і нацистів, тільки в комплексі з власною пам’яттю про наступну
війну, особливо про воєнні злочини гітлерівців. Виходить так, що не можна за-
мовчувати збігів в ідеології хоча б тому, що негайно знайдеться той, хто винесе
на суд громадськості таке замовчування. Тож слід вітати зусилля автора, який
здійснює порівняльний аналіз системно, підкреслює докорінну відмінність
носіїв нацистської ідеології від носіїв ідеології інтеґрального націоналізму за
ознакою наявності або відсутності державності й, останнє за переліком, але не
за значенням – відмовляється від спроб ґлорифікувати націоналістів тільки
через те, що вони боролися за свободу й незалежність України.
Автор цілком справедливо вказує, що погляд на нацизм як особливий різ-
новид фашизму залишається в наш час панівним. Сам він теж уважає, що на-
ціонал-соціалізм – це найуспішніша форма фашизму (с.127). О.Зайцев постій-
но оперує поняттями «італійський фашизм» і «німецький фашизм». Водночас,
здійснюючи системний аналіз, він знаходить чимало рис, присутніх у фашиз-
мі й відсутніх у нацизмі, і навпаки. Достатньо згадати, що Б.Муссоліні зво-
див фашизм до культу держави, тоді як А.Гітлер – до культу нордичної раси,
під якою мав на увазі передусім німецьку. Представники всіх інших рас, у
тому числі латинської (тобто італійці), були для нього недолюдками («unter-
menschen»). Усе-таки не треба забувати, що фашистська Італія й нацистська
Німеччина виступали союзниками у війні, тож одна ця зовнішня обставина
об’єднує фашизм і нацизм набагато тісніше, аніж збіжність в ідеології. За зов-
нішніми ознаками націонал-соціалізм стояв ближче до комуносоціалізму, ніж
до фашизму. Це не раз підкреслювалося публіцистами й кінематографістами.
Нарешті, згадаймо про пряму заборону Й.Сталіна називати гітлерівців наці-
онал-соціалістами. Ліві сили у Західній Європі підпорядкувалися цьому табу.
Що ж до арґументації О.Зайцева стосовно недоречності терміна «український
фашизм», яка розсипана по всій книзі та стосується більшою мірою нацизму, а
не фашизму, то з нею можна тільки погодитися.
Кілька слів про вживання терміна «тоталітаризм», яким у роки «холодної
війни» об’єднувалися всі три країни з диктаторськими режимами – нацистська
Німеччина, фашистська Італія й комуністичний СРСР. О.Зайцев стверджує:
Український історичний журнал. – 2014. – №4
214 Рец, ензії й огляди
«На практиці фашистська держава в Італії не досягла такого рівня тотально-
го контролю над суспільством, як радянська чи навіть нацистська» (с.123–124).
Отже, максимальний контроль держави над суспільством був, на його думку,
саме в Німеччині, а мінімальний – в Італії. Не варто полемізувати із О.Зайцевим
на тему, яка ще не визріла в історичній науці, але слід прояснити позицію рецен-
зента. Я взагалі відділяю за ознакою взаємовідносин держави й суспільства ко-
муністичні країни від демократичних або тоталітарних. Суть у тому, що при ко-
мунізмі держава вперше в історії людства не стала над суспільством, а ввійшла
в нього всіма своїми інститутами, не втрачаючи власної ідентичності. Натомість
суспільство, теж уперше в історії, набуло кістяк у вигляді вертикалей влади –
партійної, радянської, чекістської, які сходилися на вершині в одну точку. Саме
вона, ця точка, і височіла над суспільством. Усі горизонтальні, тобто економічно
не залежні від держави інститути, які завжди структурують соціум, націю або
клас, не будучи цілісним кістяком таких спільнот, були або знищені, або верти-
калізовані на засадах «демократичного централізму». Тому всі вертикалі влади
мали горизонтальні відростки в товщі суспільства, навіть органи державної без-
пеки, які за своєю побудовою були державою в державі, пронизували по гори-
зонталі всю народну товщу мільйонами примусово навербованих інформаторів
і так званих «секретних співробітників». Унаслідок цього суспільство втратило
власну ідентичність та атомізувалося. Контроль за ним почав залежати тільки
від ефективності організаційно-технічних засобів, якими розпоряджалися вож-
ді. Іншими словами, цей контроль майже не поступався описаному в романі
Дж.Орвелла «1984». Звичайно, комуністичний режим можна назвати тоталітар-
ним, але як тоді називати диктаторські режими принципово іншого типу? Хай
уже комунізм називається комунізмом, він абсолютно інший, аніж диктатури,
відомі до нього й після нього.
Розділ праці О.Зайцева, присвячений аналізу «чинного націоналізму»,
уважаю найбільш ориґінальним і науково цінним. Мабуть «донцовізм» (та-
ким терміном послуговується автор на с.203) ніколи раніше не виглядав на-
стільки системно впорядкованим і переконливим. Здається, що до монографії
О.Зайцева ми недооцінювали постать Д.Донцова. Виявляючи його ідеологіч-
не обличчя, автор задумується, чи був він фашистом? Визнає, що існує низка
збігів із фашизмом, більшою мірою – з нацизмом, але є й істотні відмінності
(с.234–235). Слід послугуватися, мабуть, терміном «донцовізм». За ним сто-
їть фіґура одинокої людини без постійних засобів до матеріального існуван-
ня, тоді як за термінами «фашизм» і «нацизм» стояли держави й народи. Але
під кутом зору ідеології доктрина Д.Донцова має всі підстави досліджуватися
як ориґінальне вчення, на фундаменті котрого розвинулась ідеологія україн-
ських націоналістів. Коли завершиться видання 10-томного зібрання творів
Д.Донцова, це буде легше зробити1.
Звичайно, ми аж ніяк не маємо вітати думки Д.Донцова, систематизовані
в монографії О.Зайцева. Дозволю собі зупинитися тільки на одному пункті.
1 Див.: Донцов Д. Вибрані твори у 10 т. – Т.1: Політична аналітика (1912–1918); Т.2:
Культурологічна та історіософська есеїстика (1911–1939); Т.3: Ідеологічна есеїстика (1922–
1932). – Дрогобич; Л., 2011–2012.
Український історичний журнал. – 2014. – №4
Рец, ензії й огляди 215
Розглядаючи сюжет під назвою «Росія як цивілізаційний ворог», автор заува-
жує, що Д.Донцов вилучав із текстів у редагованому ним журналі все те, що
мог ло свідчити про схожість у чомусь між Росією та Україною (с.191). Полемізую
в даному разі не з О.Зайцевим, а з Д.Донцовим. Якраз між Росією й Україною
було та є більше схожості, ніж між будь-якими іншими двома країнами з усіх
можливих. Водночас вони цивілізаційно різні. Визнаю, що поєднати ці два
протилежних твердження важко, але так воно є. Схожість пояснюється віко-
вим співіснуванням у межах Русі, після чого – століттями цілеспрямованої
політичної, економічної й культурної асиміляції українців у Російській імпе-
рії. Дуже висока подібність обох народів призвела в кінцевому підсумку до
прагнення правлячих кіл Росії привласнити не тільки історичну спадщину
українського народу, не тільки його первинну самоназву, але й сам цей народ,
оголосивши його «гілкою єдиного російського племені». Проте за ті кілька сто-
літь, що минули від розпаду Русі до Переяславської ради, український народ
остаточно сформувався як спільнота, різко відмінна від російської. Її окреміш-
ність залишається безспірною, але це доводиться утверджувати майданами.
Визначаючи збіги й відмінності в ідеології оунівців і фашистів, О.Зайцев
цитує статтю представника ОУН в Італії Є.Онацького, котрий писав: «Чимало
українських націоналістів почало називати себе залюбки українськими фа-
шистами й шукати підтримки у італійських фашистів. Вони не добачали, що
між українським націоналізмом і італійським фашизмом лежить неперехідна
поки що прірва. Фашизм є націоналізмом нації державної, ворожої будь-яким
ірідентам, готової всіх і вся принести в жертву культові своєї вже створеної дер-
жави» (с.320–321). Плани на майбутнє в націоналістів були різними. О.Зайцев
знаходить серед них затятих імперіалістів, які бажали створити державу не
тільки на етнічних землях, але до Волґи й далі. Так, у «Воєнній доктрині»
М.Колодзинського йшлося навіть про Казахстан, причому стосовно місцевих
казахів автор був налаштований рішуче: «Вони мусили б згинути або зредуку-
ватися до тої ролі, яку мають індиані в Америці» (с.271). Маючи справу з таки-
ми діячами, ґлорифікувати націоналістів – річ невдячна. Книга О.Зайцева –
зразок об’єктивного й чесного висвітлення нашого минулого.
С.В.Кульчицький (Київ)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-108545 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:41:38Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кульчицький, С.В. 2016-11-10T15:34:20Z 2016-11-10T15:34:20Z 2014 Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії / С.В. Кульчицький // Український історичний журнал. — 2014. — № 4. — С. 212-215. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/108545 Рецензія на книгу: Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм
 (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної
 історії. – К.: Критика, 2013. – 488 с. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Рецензії й огляди Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії Zaitsev O. Ukrainian Integral Nationalism (1920s – 1930s): Intellectual History Sketches Article published earlier |
| spellingShingle | Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії Кульчицький, С.В. Рецензії й огляди |
| title | Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії |
| title_alt | Zaitsev O. Ukrainian Integral Nationalism (1920s – 1930s): Intellectual History Sketches |
| title_full | Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії |
| title_fullStr | Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії |
| title_full_unstemmed | Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії |
| title_short | Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії |
| title_sort | зайцев о. український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): нариси інтелектуальної історії |
| topic | Рецензії й огляди |
| topic_facet | Рецензії й огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/108545 |
| work_keys_str_mv | AT kulʹčicʹkiisv zaicevoukraínsʹkiiíntegralʹniinacíonalízm19201930tírokinarisiíntelektualʹnoíístoríí AT kulʹčicʹkiisv zaitsevoukrainianintegralnationalism1920s1930sintellectualhistorysketches |