Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР
Досліджуються життя та діяльність українського державного, громадсько-політичного й військового діяча О.Жуковського. Висвітлюються його зусилля з розбудови збройних сил УНР та робота у складі закордонної делеґації Української партії соціалістів-революціонерів. Life and activity of the known Ukraini...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/108701 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР / О.Б. Кудлай // Український історичний журнал. — 2014. — № 5. — С. 75-88. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859809781604155392 |
|---|---|
| author | Кудлай, О.Б. |
| author_facet | Кудлай, О.Б. |
| citation_txt | Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР / О.Б. Кудлай // Український історичний журнал. — 2014. — № 5. — С. 75-88. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Досліджуються життя та діяльність українського державного, громадсько-політичного й військового діяча О.Жуковського. Висвітлюються його зусилля з розбудови збройних сил УНР та робота у складі закордонної делеґації Української
партії соціалістів-революціонерів.
Life and activity of the known Ukrainian state and political figure O.Zhukovs’kyi
is probed in the article. His efforts studied on organization of military powers of
Ukrainian People’s Republic and activity in the foreign delegation of Ukrainian
Socialist-Revolutionary Party.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:18:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2014. – №5
Олександр Тимофійович Жуковський належить до кола тих військових-
українців, які після падіння Російської імперії усвідомили необхідність будів-
ництва власної держави. Свої професійні знання та досвід він віддав створенню
одного з її головних інститутів – збройних сил. Опинившись в еміґрації, як один
з активних діячів Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) (цен-
тральної течії) і соратник М.Грушевського, О.Жуковський вірив у можливість
ідейного компромісу з керівництвом УСРР і врешті повернувся на Батьківщину.
Життя та діяльність О.Жуковського у вітчизняній історичній літературі
спеціально не досліджувалися. В окремих працях, присвячених добі Ук раїн-
ської революції, зустрічаються дані про нього як військового міністра. В енци-
клопедіях та довідниках подаються лаконічні біографічні відомості. Водночас
аналіз джерельної бази засвідчує наявність значної неактуалізованої інфор-
мації про цю постать революційної доби. Цікавий та доволі великий масив
документів зберігається в іменному фонді О.Жуковського у Центральному
державному архіві вищих органів влади та управління України (ф.3543).
Ці матеріали включають фраґменти зі спогадів О.Жуковського різних пері-
одів його діяльності – на посаді військового міністра Української Народної
Республіки періоду Української Центральної Ради (УЦР), головного комендан-
та тилу армії та начальника залоги Кам’янця-Подільського часів Директорії.
Із нотаток видно, що писалися вони уривчасто, без системи. Частину їх ав-
тор намагався відредагувати та певним чином вибудувати лінію послідовного
опису подій, але цю роботу так і не було завершено. Імовірно, що не всі записи
збереглися. У фонді також міститься значна кількість листів, більшість котрих
становить кореспонденція, яку в різний час О.Жуковський одержував чи над-
силав своїй дружині та М.Грушевському. Копіткого опрацювання потребують
й численні листи Михайла Сергійовича до О.Жуковського. У 1980-х рр. жур-
нал «Український історик» опублікував частину записок1, але вони неповні,
оскільки вміщено лише той матеріал, який удалося розшифрувати.
* Кудлай Олександра Борисівна – кандидат історичних наук, старший науковий співро-
бітник Інституту історії України НАНУ, відділ історії Української революції 1917–1921 рр.
1 Записна книжечка О.Жуковського з 1919 р. // Український історик (Торонто; Нью-Йорк;
Мюнхен). – 1983. – №2/4; 1986. – №1/2–3/4.
УДК [902.7:93:726] (477-25) «9/19»
О.Б.кудЛай *
ОЛЕКСАНДР ЖУКОВСьКИЙ:
СТОРІНКИ бІОГРАФІЇ ВІЙСьКОВОГО МІНІСТРА УНР
Досліджуються життя та діяльність українського державного, громадсько-по-
літичного й військового діяча О.Жуковського. Висвітлюються його зусилля з роз-
будови збройних сил УНР та робота у складі закордонної делеґації Української
партії соціалістів-революціонерів.
Ключові слова: Жуковський, Українська Центральна Рада, Українська Народна
Республіка, військове відомство, Директорія УНР, Українська партія соціаліс-
тів-революціонерів, закордонна делеґація.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
76 О.Б.Кудлай
О.Жуковський народився у с. Йозифівка Подільської ґубернії 21 листопада
1884 р. Освіту здобув у Кам’янець-Подільській духовній семінарії, а 1907 р. за-
кінчив Одеське піхотне юнкерське училище й розпочав службу в російській ар-
мії, у 110-му піхотному Камському полку (м. Ковно). 22 грудня 1911 р. він був
переведений до 9-ї Ломжинської прикордонної бриґади, яку з початком Першої
світової війни переформували у 4-й Німанський прикордонний піхотний полк2.
Саме у складі цього підрозділу О.Жуковський узяв участь у бойових діях. Із верес-
ня 1916 р. він, у чині підполковника, служив на посадах командира батальйону
та помічника командира полку (Західний фронт). За військові заслуги нагоро-
джений георгіївською зброєю. Олександр Тимофійович був одружений із Марією
Аркадіївною Іпатьєвою (1893 р.н.), яка походила з родини офіцера, навчалася в
Ковенській жіночій гімназії, де здобула звання вчительки народних училищ3.
Після Лютневої революції О.Жуковський став одним із провідників укра-
їнського військового руху на Західному фронті. Збереглися його цікаві свід-
чення про С.Петлюру. Уперше майбутнього секретаря військових справ і
Головного отамана він побачив в українській громаді Мінська весною 1917 р.,
на зібранні, де обирали делеґатів (у тому числі О.Жуковського й С.Петлюру)
на І Всеукраїнський військовий з’їзд. На засіданні він виступив із промовою
про необхідність українізації армійських частин та створення задля цього спе-
ціального органу. Згодом дізнався, що С.Петлюра став членом Українського
ґенерального військового комітету (УҐВК), де «справа з організацією війська
цілком прийнята так», як накреслив О.Жуковський. «Я і не думав, і не гадав,
що мій проект українізації ляже в основу нашого військового діла»4, – писав
він пізніше. Олександр Тимофійович був учасником і ІІ Всеукраїнського вій-
ськового з’їзду (червень 1917 р.), де його також обрали до УҐВК та кооптува-
ли до складу Центральної Ради («з цього моменту починається дуже цікава
сторінка мого життя»). Слід зазначити, що він належав до Української партії
соціалістів-революціонерів і згодом став одним з її лідерів.
В УҐВК О.Жуковський завідував аґітаційно-просвітним та організаційним
відділами. 10 серпня 1917 р. Мала Рада відрядила його разом із полковником
О.Пилькевичем та прапорщиком М.Полозом до ґенерального штабу російської
армії в Петроґрад як представників УЦР для «полагодження справ українсько-
го війська»5. Як видно з нотаток, восени 1917 р. у столиці він займався справою
формування дивізії з українців місцевого ґарнізону: «Вже цілий місяць тут я
оббиваю пороги не тільки в цій справі, а взагалі по справах організації україн-
ської армії, і ні на крок не просунулася справа вперед»6.
Після приходу до влади більшовиків О.Жуковський повернувся до Києва й
опинився у самому центрі українського політичного життя. Уже наприкінці року
за пропозицією С.Петлюри його було затверджено заступником ґенерального
2 Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921). – К.,
2007. – С.162.
3 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО
України). – Ф.3543. – Оп.1. – Спр.13. – Арк.1.
4 Там само. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.100–101.
5 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – Т.1. – К., 1996. – С.256.
6 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.126.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР 77
секретаря військових справ7. Після відставки С.Петлюри йому запропонували
обійняти вакантну посаду, але він відмовився, тож новим очільником УҐВК став
М.Порш8. Свою відмову О.Жуковський пояснював «величезною грою, інтригами
і сварами», що заважали виробити «твердий курс» у діяльності секретарства,
так оцінюючи ситуацію, що склалася у військовому відомстві на січень 1918 р.:
«Кожен з діячів почував себе Наполеоном… В цьому виявилось інтелігентське
кружкове виховання і вплив російської культури. Чисті душею з великими свя-
тими ідеалами, переповненим серцем робити і принести людству тільки добро,
любов та правду», але проста технічна праця, адміністративний хист і марудна
дрібна щоденна робота була для них незрозумілою9.
Він також наголошував, що керівники військового секретарства не знали
як приступити до його організації та чого, власне, вимагати від підлеглих. До
того ж, на думку О.Жуковського, революційний час виніс на гребінь життя
політиків-демагогів, різного роду авантюристів, які намагалися отримати яко-
мога більше, але й не думали брати на себе зобов’язання та відповідальність.
Слід відзначити, що військове відомство у цей період перебувало на стадії
формування – не було штатів, інструкцій, положень, точного, зрозумілого роз-
поділу функцій між міністерськими управліннями, а головне – відчувався брак
загального плану, що дуже ускладнювало поточну роботу. Натомість зовнішньо-
політичні події розвивалися дуже стрімко. Незважаючи на спроби УЦР уникнути
ускладнень із новим більшовицьким урядом Росії, що бачив Центральну Раду
своїм головним суперником у боротьбі за владу, Україна неухильно втягувалася
у збройний конфлікт, а 6 грудня 1917 р., після ультиматуму Раднаркому, опини-
лася у стані війни з радянською Росією. Виступаючи 26 грудня на засіданні Ґе не-
ра льного секретаріату, О.Жуковський зазначав, що перед військовим відомством
стоять три завдання: підтримка фронту, боротьба з анархією й більшовизмом та
організація нової армії, причому будувати її треба було на «нових підставах»10.
УЦР і Ґенеральний секретаріат виявилися неготовими до воєнного про-
тистояння. Більшовицькі війська розпочали наступ 25 грудня 1917 р., нато-
мість спротив українських формувань був слабким, а частина з них узагалі
оголосила нейтралітет. Розпочалася боротьба місцевого населення, яка мала
партизанський характер. За словами В.Верстюка, партизансько-козацький
опір «більшовицькому наступові був славною сторінкою української військо-
вої історії, проте не він визначив магістральний хід цієї воєнної кампанії»11.
Більшовицькі частини швидко просувалися до Києва.
До того ж 16 січня 1918 р. у столиці почався збройний виступ проти
Центральної Ради збільшовизованих робітників заводу «Арсенал» та деяких
частин міського ґарнізону. О.Жуковський узяв безпосередню участь у січневих
боях проти заколотників. А вже 25 січня члени Малої Ради та українського
уряду залишають Київ, який зазнав кількаденного артилерійського обстрілу
з боку радянських військ. Організацією евакуації вірних уряду підрозділів
7 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – С.401.
8 Там само. – Т.2. – К., 1997. – С.45.
9 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.4.
10 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – Т.2. – С.68.
11 Див.: Нариси історії Української революції 1917–1921 рр. – Кн.1. – К., 2011. – С.234.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
78 О.Б.Кудлай
займався Олександр Тимофійович. 26 січня він опинився у селі Ситники12, де
вже перебували міністри Вс.Голубович, П.Христюк, М.Ткаченко, Г.Сидоренко,
М.Порш, а також М.Грушевський та деякі члени УЦР. 29 січня вони провели
спільне засідання, на якому О.Жуковський погодився взяти на себе обов’язки
очільника військового відомства13. Тоді ж було ухвалено негайно приступити
до реорганізації частин, що підтримували УЦР, та розпочати формування но-
вої української армії14. Уже наступного дня новий військовий міністр висту-
пив із програмою, котра передбачала призначення єдиного командувача всіх
військових сил, що відступили з Києва; формування з них трьох груп-загонів;
організацію сторожової служби на залізничних коліях та дорогах (10 лютого
О.Жуковський доповідав Раді Народних Міністрів про призначення комен-
дантів на вокзалах з повноваженнями організовувати залізничну міліцію)15;
запровадження суворої дисципліни й субординації у військах.
У рамках цієї програми було здійснено низку заходів, у тому числі органі-
зовано центральне бюро з набору поповнення; діяло управління постачання
фронту; було підготовлено статут про право вступу до армії та платню за вій-
ськову службу. За свідченням О.Жуковського, до евакуації з Києва у військово-
му відомстві працювало близько 400 співробітників, натомість із міста вийшло
лише 2016. Отже, фактично доводилося починати все з нуля. Було сформовано
похідний штаб, видано наказ про скасування всіх комітетів у частинах, ґарні-
зонах і штабах, почалося призначення керівників головних управлінь, наби-
ралися фахівці. Міністр особисто розробляв статутні документи та інструкції.
Було проведено загальну реорганізацію – скасовано військові округи, замість
яких формувалися корпусні райони та, на перехідний етап, запроваджували-
ся посади ґубернських і повітових комендантів, котрі в умовах більшовицького
наступу мали репрезентувати владу на місцях. Вони «підпорядковувались без-
посередньо військовому міністерству, що фактично означало військовий стан
в Україні»17. Ці заходи готували ґрунт для переходу до територіального прин-
ципу формування армії. Паралельно О.Жуковський розпочав інспектування
ліквідаційних комісій, що діяли у військових частинах.
Тим часом ситуація в Україні складалася таким чином, що без зовнішньої
допомоги УЦР не могла вберегтися від остаточної поразки. Довелося зверну-
тися до країн Четверного союзу, у переговорах з якими у Бресті брала участь
й українська делеґація. Після підписання мирного договору наприкінці січня
1918 р. її члени, О.Севрюк, М.Левитський, М.Любинський, окремим докумен-
том звернулися до народів Австро-Угорщини та Німеччини із закликом про до-
помогу. 8 лютого німецькі частини вступили на українську територію, а 14 лю-
того до них приєдналися австро-угорські війська. Весь цей час український
12 Імовірно, ішлося про с.Ситняки (Макарівський р-н Київської обл.), розташоване приблизно
за 65 км на захід від Києва.
13 Рада Народних Міністрів офіційно затвердила О.Жуковського на посаді міністра військо-
вих справ 22 березня 1918 р.
14 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.28.
15 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – Т.2. – С.163.
16 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.33 зв.
17 Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. –
К., 1998. – С.93.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР 79
уряд перебирався з місця на місце – Житомир, Сарни, Коростень, Маневичі.
Зокрема, 8 лютого 1918 р. О.Жуковський доповідав Раді Народних Міністрів
про необхідність утворення в Маневичах невеликого штабу за участю пред-
ставників УЦР і затримання міністерського ешелону ще на кілька днів у
Житомирі, поки триватиме наступ на Київ, а до того часу обов’язково зв’язатися
з українською делеґацією у Бресті для з’ясування «німецьких планів»18.
10 лютого 1918 р. за підписами Вс.Голубовича, О.Жуковського та П.Христюка
вийшла відозва «До всієї людності УНР», в якій підкреслювалося, що німець-
кі війська прийшли в Україну для допомоги в боротьбі проти більшовицьких
загарбників19. В аванґарді іноземних підрозділів рухалися нечисленні україн-
ські частини. 2 березня в Київ вступили військові формування К.Присовського,
С.Петлюри, Є.Коновальця. Олександр Тимофійович командував парадом
збройних сил УНР. Того ж дня до міста вступили німці, зустрінуті військовим
міністром. 5 і 9 березня до столиці повернулися уряд і Центральна Рада.
Слід відзначити, що пізніше, у своїх спогадах, О.Жуковський неґативно оці-
нював прихід німецьких військ в Україну, уважаючи, що таку масштабну кам-
панію слід було детально обговорити й конкретизувати, визначивши права та
обов’язки іноземних військ. Цього, як відомо, зроблено не було, тож, характери-
зуючи діяльність української делеґації на переговорах у Бресті, О.Жуковський
висловлювався різко й недвозначно, називаючи її «злочинною»20. Проте, заува-
жимо, що на такі висновки неабияк вплинули подальші події та їхні наслідки,
адже при ухваленні рішення про іноземну військову допомогу 30 січня 1918 р.
«за» проголосували чотири з п’ятьох присутніх міністрів.
Після повернення уряду до Києва О.Жуковський приступив до налаго-
дження праці військового відомства: «У мене був широкий план реорганіза-
ції армії і дуже турбувало, як оздоровити [її] силами національно свідомими,
і заповнити старшинські кадри»21. За два тижні відбулося перше засідання
військової ради міністерства22, на якому обговорювалися плани реформування
армії. На порядку денному стояло призначення ґубернських і повітових ко-
місарів, а також командирів корпусів (причому вже у квітні було заповнено
вісім вакансій). Додамо, що з 9 березня Олександр Тимофійович виконував
ще й обов’язки міністра морських справ23. Однак належному функціонуванню
очолюваного ним відомства неабияк заважали внутрішні інтриґи та втручан-
ня німецького військового командування. Навесні 1918 р. О.Жуковський здій-
снив інспекційну поїздку Україною. Враження були невтішними: «[…] влади
ніхто не почуває… Всі інтереси і бажання групувалися навколо одного питан-
ня – земля. […] Почувалося недовір’я і ненависть до німців. До Центральної
Ради – байдужість»24. Відтак він зробив висновок, що треба завершувати під-
готовчу роботу й в останніх числах травня розпочинати призов новобранців.
18 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – Т.2. – С.157.
19 Там само. – С.161.
20 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.60.
21 Там само. – Арк.72 зв.
22 Див.: Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – Т.2. – С.299.
23 Там само. – С.186.
24 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.81.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
80 О.Б.Кудлай
У квітні 1918 р. О.Жуковський зіштовхнувся із протидією німецького ко-
мандування, коли українським військам під командуванням О.Натієва, які
звільняли Крим від більшовиків, було висунуто ультиматум – повернути на-
зад або скласти зброю. Треба зазначити, що під час переговорів у Бресті укра-
їнська сторона відмовилася від претензій щодо Криму, зважаючи на право
кримськотатарського народу на самовизначення. Однак військовий міністр
10 березня віддав таємне розпорядження Запорізькому корпусу отамана
О.Натієва про організацію наступу на півострів. Перед окремою групою військ
зі складу цього з’єднання стояло завдання випередити німецькі війська, очис-
тити територію від більшовиків й зайняти Севастополь для того, аби включити
Чорноморський флот до складу українських збройних сил25. Проте під тиском
німецького командування міністр змушений був підписати наказ про відхід до
Перекопу. Через ці події О.Жуковський намагався піти у відставку, але спо-
чатку уряд, а згодом і прем’єр Вс.Голубович її не підтримали26.
Підбиваючи підсумки своєї діяльності на посаді військового міністра,
О.Жуковський зазначав, що за цей час відомство стало центром організації
української армії, здійснювалося формування керівного апарату, розроблялися
штати, призначалися коменданти на місцях, налагоджувалася інтендантська
справа, ліквідовувалися старі та формувалися нові установи. Велася боротьба
зі спекуляцією, пов’язаною з діяльністю ліквідаційних комісій. Нарешті було
відкинуто «міліційний» принцип формування армії, яка мала стати постійною,
комплектуючись на основі військової повинності. Проект закону про загальні
основи розбудови збройних сил було ухвалено урядом 24 квітня 1918 р. Двома
днями пізніше обговорювався законопроект про політично-правове становище
військовиків27. Ще цілу низку законодавчих ініціатив із цього питання плану-
валося винести на розгляд Ради Народних Міністрів у перших числах травня
1918 р.28
Ситуацію в уряді напередодні гетьманського перевороту О.Жуковський
влучно характеризував як відірваність від суспільства через суцільну теоре-
тичну балаканину та брак реальних «життєвих шляхів»29. Він згадував, що при-
близно за три тижні до втрати УЦР влади на засіданні ЦК УПСР П.Христюк
окреслив справжній стан справ у країні та запропонував стати на більш реаль-
ний шлях – буржуазно-демократичний. Однак партія так і не змогла відмо-
витися від постулатів соціалістичної доктрини30. Діячі гетьманського табору
робили у цей час спроби забезпечити собі підтримку військового міністра. Так,
один із лідерів Української партії соціалістів-самостійників І.Луценко нама-
гався залучити на свій бік О.Жуковського, але після серйозної розмови міністр
заборонив йому вести гетьманську аґітацію31.
25 Вирок Українській революції: «справа ЦК УПСР». – К., 2013. – С.584.
26 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.90.
27 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – Т.2. – С.304, 311.
28 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.91–96.
29 Там само. – Арк.108.
30 Там само. – Арк.108 зв.
31 Гай-Нижник П. Державний переворот 29 квітня 1918 р.: причини та перебіг захоплення
влади П.Скоропадським // Український історичний журнал. – 2011. – №4. – С.145.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР 81
Під час перевороту 29 квітня 1918 р. Олександра Тимофійовича заарешту-
вала німецька військова влада за звинуваченням у викраденні банкіра
А.Доброго – мільйонера, голови Київського банку зовнішньої торгівлі, якого
за наказом міністра внутрішніх справ М.Ткаченка було таємно перевезено до
Харкова, де він, за вимогою викрадачів, підписав чек на суму 100 тис. крб.
А.Доброму вдалося підкупити охорону та повідомити про свій арешт німцям.
Викрадення людини, через чий банк проходили фінансові операції окупа-
ційних військ із Райхсбанком, викликало обурення німецького командуван-
ня. У результаті 26 квітня Г. фон Айхгорн підписав наказ, за яким окремі
кримінальні злочини на території України підлягали юрисдикції німецьких
військо во-польових судів32. Цей інцидент було оцінено як викрадення замож-
ної людини з метою отримання викупу, а в офіційному повідомленні вказува-
лося, що у змові взяли участь троє осіб – міністр внутрішніх справ М.Ткаченко,
голова уряду Вс.Голубович та очільник військового відомства О.Жуковський.
Останній пізніше доводив свою непричетність до справи А.Доброго, оскільки
лише виконав прохання М.Ткаченка про надання охорони та залізничного ва-
гона, і тільки після того, як події набули розголосу, зрозумів, що до них при-
четне Міністерство внутрішніх справ33. До речі, М.Ткаченко уник суду, пере-
ховуючись аж до кінця 1918 р.
У ході слідства, яке проводила німецька військова влада, О.Жуковського
також звинуватили в тому, нібито в будівлі Міністерства військових справ
відбувалися таємні наради з метою вбивства німецьких офіцерів. Згодом це
звинувачення було зняте. За тиждень після арешту О.Жуковський подав
прохання призначити слідчу комісію з представників не тільки німецького
командування та українського уряду, а й громадських організацій для де-
тального розслідування його діяльності. На суді намагався довести свою не-
причетність до подій, проте все ж був засуджений до дворічного ув’язнення,
яке разом із Вс.Голубовичем відбував у Лук’янівській тюрмі. 18 грудня 1918 р.
обох в’язнів звільнила нова українська влада. Показовий факт: дізнавшись
із газети «Киевская мысль», що власті УНР мають намір випустити їх за ам-
ністією, колишній військовий міністр 15 грудня надіслав одному з членів
Директорії – Ф.Швецеві листа, в якому категорично не погоджувався з таким
рішенням, наполягаючи на призначенні нового слідства, коли на це є підста-
ви, або негайному звільненні з-під варти34. Такий крок свідчив не тільки про
намагання довести непричетність до викрадення банкіра, а й про бажання за-
хистити своє чесне ім’я. Після виходу з в’язниці О.Жуковський поїхав додому,
на вул. Паньківську, 7. У записках він зазначав, що на його повернення очіку-
вала не тільки дружина, а й М.Грушевський із родиною, які мешкали поряд.
Вісім місяців ув’язнення не пройшли безслідно. Олександр Тимофійович
почувався виснаженим, тож вирішив працювати головним секретарем редаго-
ваного М.Грушевським «Літературно-наукового вістника». Згодом він навідався
до військового міністерства, де з’ясувалося, «що про нього вже були розмови, по
32 Реєнт О.П. Павло Скоропадський. – К., 2003. – С.75.
33 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.110–110 зв.
34 Там само. – Спр.5. – Арк.2–2 зв.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
82 О.Б.Кудлай
яких вирішили куди його “зіпхнути” – таким місцем вони знайшли Кордонний
корпус». Отже, 10 січня 1919 р. за поданням міністра фінансів О.Жуковського
було призначено командиром Окремого кордонного корпусу35. А вже 18 січня
він звернувся до уряду з доповідною запискою, в якій оцінював загальний стан
з’єднання, відзначаючи, що через різні обставини порушено порядок його фор-
мування – відсутній зв’язок зі штабами трьох бриґад (у Луганську, Маріуполі
та Одесі); за незаконним наказом командира Хоперської бриґади військови-
кам було надано тримісячну відпустку; через неузгодженість дій міністерства
та командуючого Південно-Західним районом ділянка кордону завдовжки 443
версти в районі відповідальності Волинської кордонної бриґади виявилася не-
захищеною. Таким чином, характеризуючи стан Окремого кордонного корпусу,
О.Жуковський зазначав, що фактично його немає. Він пропонував план форму-
вання дієздатного з’єднання, здатного захищати державні інтереси. По-перше,
це чітке визначення місцевості у західному реґіоні для прийому новобранців;
по-друге, налагодження господарських, технічних і санітарних служб; по-третє,
забезпечення особового складу обмундируванням; по-четверте, правильна по-
становка загальновійськової підготовки. О.Жуковський також наголошував, що
досі комплектація корпусу йшла за принципом вільного найму, до того ж про-
водилася некомпетентними посадовцями. Тож було вирішено відмовитися від
такої практики, перейшовши до набору за військовою повинністю. У доповідній
він виклав і своє бачення підготовки кордонних сотень36.
19 січня 1919 р. постановою Ради Народних Міністрів О.Жуковського було
призначено ще й виконуючим обов’язки головного коменданта тилу армії для
проведення у час небезпеки евакуації всіх державних установ та їх службов-
ців. Це було надзвичайно важливе завдання з огляду на вторгнення більшо-
вицьких військ, яке розпочалося 6 грудня. Уже на кінець січня вони захопили
майже все Лівобережжя, підійшовши до Києва. Олександрові Тимофійовичу
знову довелося керувати евакуацією державних установ, цього разу у Вінницю.
Доповідаючи 22 лютого37 голові уряду про хід роботи, О.Жуковський відзначав
непідготовленість більшості інституцій, навіть попри те, що план евакуації
було затверджено заздалегідь. Зазначав, що вдалося евакуювати Канцелярію
заготівлі державних паперів, Державний банк, Державну скарбницю, цен-
тральні установи, посольства, дипломатичні місії та більшу частину майна,
яке зберігалося на різноманітних складах38. 6 лютого 1919 р. Рада Народних
Міністрів висловила йому подяку «за напружену та вмілу працю по евакуації
столиці в надзвичайно тяжких обставинах»39.
Після відходу з Києва О.Жуковський зі своїм корпусом дислокував-
ся в Кам’янці-Подільському, де, як старший за ранґом, узимку 1919 р. став
35 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки: 1918–1920:
Документи і матеріали. – Т.1. – К., 2006. – С.168.
36 Україна. 1919 рік: М.Капустянський «Похід українських армій на Київ – Одесу в 1919 році».
Є.Маланюк «Уривки зі спогадів»: Документи та матеріали. – К., 2004. – С.405–407.
37 Цю дату О.Жуковський указав у своїх записках. За іншими даними, початок евакуації при-
пав на 28 січня (див.: Нариси історії Української революції 1917–1921 рр. – Т.2. – К., 2012. – С.22).
38 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.3. – Арк.20–21.
39 Директорія, Рада Народних Міністрів… – Т.1. – С.240.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР 83
начальником залоги міста, куди згодом із Вінниці перемістився й уряд.
Ситуація була надзвичайно складною. Оцінюючи її, помічник ґубернського
комісара в листі до О.Жуковського вказував, що останнім часом з’явилося чи-
мало людей, які вербують козаків до армії. Військові частини формуються під
різними назвами, у них відсутня дисципліна. Командири не рахуються із за-
конами, проводячи у час продовольчої кризи незаконні реквізиції борошна,
крупи, тютюну тощо. Міліція не має сил, щоби боротися з анархією, і потребує
допомоги військової влади. Лист закінчувався проханням ужити рішучих за-
ходів, аби врятувати тил від безладу40.
О.Жуковський, намагаючись навести лад у місті, удався до рішучих дій,
у тому числі вивів деякі підрозділи за межі Кам’янця; видав розпорядження,
згідно з яким вербувальники повинні мати дозвіл від Ґенерального штабу на
формування частин; запровадив заборону на перебування в місті військовиків
без відповідних приписів; припинив реквізиції та вжив заходів для поліпшен-
ня продовольчої ситуації. Одночасно розробив та направив до Головного ота-
мана й військового міністра пропозиції щодо формування армійських частин
в інших містах України.
За словами самого О.Жуковського, на початку березня він захворів на іс-
панку і його обов’язки виконував помічник – отаман Меліховський. У місті
почалася паніка через чутки про наближення більшовицьких військ, уряд
удався до спонтанної евакуації. Слід зазначити, що Олександр Тимофійович
не поділяв політичної лінії тогочасного українського проводу, так характери-
зуючи стан справ: «Не створили ще власної держави, не дали їй сталих певних
форм, а вже почали вступати у смертельну боротьбу між собою… Таким шля-
хом Директорія повела свою політику»41.
Опозиційні Директорії сили у цей час розгорнули в місті активну політич-
ну діяльність, ідейним натхненником якої був колишній лідер Центральної
Ради М.Грушевський. Разом із Вс.Голубовичем, М.Ткаченком і В.Чехівським
О.Жуковський зробив спробу вплинути на політику УНР, проводячи ідею по-
розуміння з більшовиками на противагу лінії уряду С.Остапенка, що покладав
надії на порозуміння з Антантою. 22 березня 1919 р. було створено Комітет охо-
рони республіки під головуванням В.Чехівського (заступник – А.Степаненко),
який спирався на місцевий ґарнізон і мав за мету тимчасове представни-
цтво державної влади. Його членами стали діячі різних партій, у тому числі
І.Лизанівський, І.Романченко, І.Мазепа, М.Ткаченко та ін. Головними вимо-
гами комітету до Директорії були: негайне припинення переговорів із фран-
цузьким командуванням в Одесі; початок перемовин з урядом радянської
України на платформі визнання національного характеру державної влади,
леґального існування українських соціалістичних партій та виведення росій-
ських більшовицьких військ з України42. Сам О.Жуковський у своїх пізніших
записках намагався спростити ситуацію, пояснюючи, що, мовляв, в умовах
суцільного безладу за участю представників ЦК партій соціал-демократів і
40 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.3. – Арк.71–71 зв.
41 Там само. – Спр.1. – Арк.103 зв.
42 Там само. – Спр.3. – Арк.84.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
84 О.Б.Кудлай
соціалістів-революціонерів було організовано Комітет охорони республіки з
метою наведення порядку та заспокоєння населення43.
У відповідь на відвертий тиск опозиції щодо зміни загальнополітичного
курсу уряд Директорії вжив певних заходів. 22 березня 1919 р. було оголоше-
но про запровадження посади особливого коменданта Кам’янця-Подільського,
яку обійняв сотник Хомодовський, котрий відразу оголосив, що Комітет охорони
республіки діє під його началом. Членів комітету, у тому числі О.Жуковського,
узяв під варту й допитав начальник політичного відділу Захарчук. Проте захо-
дами ЦК УПСР затриманого було звільнено, а вже 5 травня (постанова уряду
від 30 липня) – усунуто з посади коменданта та командира Окремого кордон-
ного корпусу (замість нього з 23 липня призначено отамана О.Пилькевича)44.
Як свідчать записи самого О.Жуковського, зняли його ще 26 березня, тимча-
совим виконуючим обов’язків став отаман Желехівський, а начальником за-
логи – полковник Гончаренко. Звільнений із посад О.Жуковський перейшов у
розпорядження військового міністерства45.
Після «кам’янецьких подій» Олександр Тимофійович вирішив поїхати на
відпочинок до Карпат, зазначивши у своєму записнику: «Вся моя істота вима-
гала відпочинку»46. Він дістався Стрия, де на той час перебували його дружина
та М.Грушевський із родиною. Слід зазначити, що на початку 1919 р. колиш-
ній лідер Центральної Ради дедалі більше схилявся до думки про еміґрацію
для проведення політичної та громадської роботи за кордоном, для чого він
оформляв свій від’їзд як член закордонної делеґації УПСР на соціалістичну
конференцію, що мала відбутися в Амстердамі. Отже, О.Жуковський, як дав-
ній соратник і однодумець Михайла Сергійовича, також вирішив здійснити
подорож за кордон. Цікаві у цьому зв’язку свідчення Вс.Голубовича, що «після
арешту всіх членів (Комітету охорони республіки – О.К.), та по досить певним
чуткам наказу члена директорії Андрієвського зліквідувати нас, ми, визволив-
шись, похапцем роз’їхалися»47.
Отже, 30–31 березня 1919 р. О.Жуковський разом із М.Грушевським у спе-
ціальному вагоні, наданому державним секретарем Західноукраїнської Народної
Республіки, вирушив із Кам’янця-Подільського до Чехословаччини. Дорогою до них
приєдналися дружини. У Прагу вони прибули 18 квітня. Згодом М.Грушевський (у
червні) від’їхав до Парижу, де мав налагоджувати зв’язки з європейськими соціа-
лістами48, а з кінця жовтня 1919 р. проживав у Женеві, Берліні, Відні.
Коротенькі, розрізнені нотатки й листи О.Жуковського свідчать, що у трав-
ні – серпні 1919 р. він побував у Чехословаччині, Франції, Австрії, очевидно, у
суто партійних справах. У Парижі він мав змогу дізнатися про перебіг мирних
переговорів, в яких брала участь українська делеґація, про що докладно писав
43 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.3. – Арк.126.
44 Директорія, Рада Народних Міністрів… – Т.1. – С.440.
45 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.2. – Спр.3. – Арк.38.
46 Там само. – Спр.1. – Арк.128.
47 Вирок Українській революції… – С.300–301.
48 Судин Д.Ю. Женевський період діяльності Українського соціологічного інституту (серпень
1919 – березень 1920 рр.) // Вісник Львівського університету: Серія соціологічна. – Вип.6. – Л.,
2012. – С.39–40.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР 85
М.Грушевському. Зустрічався також із представниками європейських політичних
партій, намагався дійти згоди з соціалістами від народів колишньої Російської
імперії. У цій справі було скликано кілька спільних засідань, де йшлося про по-
требу видання журналу та підготовку узгоджених виступів в Інтернаціоналі, а
також організовано конференції з польськими, російськими, французькими соці-
алістами. О.Жуковський узяв участь у міжнародному кооперативному конґресі в
Парижі (26–28 липня 1919 р.), ведучи роботу з популяризації України у Західній
Європі та зустрічаючись з представниками іноземних кооперативних організа-
цій. У його листах цього періоду викладено враження про неприхильне ставлен-
ня міжнародної спільноти до українського питання, тож перспективи УНР він
оцінював як туманні й малооптимістичні49. У липні О.Жуковський планував по-
дорож до Швейцарії, однак точно невідомо, чи здійснив він свій намір.
Натомість наприкінці серпня 1919 р. йому точно вдалося побувати в Україні.
Цілком імовірно, що саме завдяки цій подорожі О.Жуковський знов опинився
на державній службі УНР – постановою уряду від 12 серпня його призначають
військовим аґентом при надзвичайній дипломатичній місії у Празі50, а ще через
два дні – ревізором військових місій за кордоном. Його повноваження, надані
військовим міністром полковником В.Петровим, полягали у веденні перегово-
рів та у праві укладати угоди на закупівлю майна військового призначення у
фірми «Шкода» та побудови нею заводу на території України з виробництва
холодної й вогнепальної зброї. На виконання цього доручення О.Жуковський
17 вересня через Румунію виїхав до Праги, куди дістався за вісім днів51. Головою
надзвичайної дипломатичної місії у столиці Чехословаччини, при якій мав
працювати новий військовий аґент, у цей час був М.Славинський. Як пред-
ставник опозиційних до Директорії політичних сил Олександр Тимофійович,
за свідченням Вс.Голубовича, певний час затримувався головою місії у Празі до
з’ясування його планів та особистого ставлення до С.Петлюри52.
Перебуваючи на цій посаді, у жовтні 1919 р. О.Жуковський ревізував у
Відні закупочне бюро, очолюване В.Зелінським, реформував місії отаманів
Фалієва та Мордвінова, як голови військово-технічного уряду, а також пол-
ковника М.Олександрова, відрядженого до Відня для придбання авіаційного
майна. Продовжив він цю справу в Берліні, перевіряючи закупівельні операції
посольства УНР53. Наприкінці січня 1920 р. через неправочинні дії начальни-
ка похідної канцелярії О.Жуковський подав прохання про звільнення зі своїх
посад, але виконував службові обов’язки ще до 9 квітня, передавши справи
наступникові – А.Мельнику. Наказ про звільнення Олександра Тимофійовича
та зарахування його у запас було підписано 16 березня й затверджено урядом
23 червня 1920 р.54 Так завершилася його праця на урядовій та військовій
службі Української Народної Республіки.
49 Записна книжечка О.Жуковського з 1919 р. // Український історик. – 1983. – №2/4. – С.154.
50 Директорія, Рада Народних Міністрів… – Т.1. – С.499.
51 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.1 зв. – 2.
52 Вирок Українській революції… – С.449.
53 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.3–4 зв.
54 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки: 1918–1920:
Документи і матеріали. – Т.2. – К., 2006. – С.87.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
86 О.Б.Кудлай
Одночасно О.Жуковський активно працював як емісар ЦК УПСР за кор-
доном, перевіряючи партійні осередки (вересень 1919 р.). У його посвідченні
вказувалося, що він має право закривати організації, а також виключати чле-
нів, якщо їхня робота «не відповідає напрямку діяльності і політики партії»55.
У 1920 р. О.Жуковський став секретарем президії організованої М.Грушевським
у Відні закордонної делеґації УПСР, до якої також входили М.Чечель, М.Шраг,
П.Христюк. У лютому 1920 р. він узяв участь у Бернському конґресі Соцінтерну.
Олександр Тимофійович також тримав у себе частину партійної каси, з якої ви-
давалися гроші на вимогу ЦК56. Треба вказати на той факт, що сподівання про-
воду партії на підтримку українського руху з боку соціалістів провідних євро-
пейських держав виявилися марними, тож діячі УПСР на чолі зі своїм лідером
дедалі більше схилялися в бік співпраці з радянською владою.
О.Жуковський, поділяючи політичні погляди М.Грушевського, 19 липня
1920 р. разом із ним підписав листа до ЦК КП(б)У, в якому підкреслювалися
заслуги більшовиків у боротьбі проти капіталізму та вказувалося, що україн-
ські есери відмовилися від співпраці з націоналістами: «Оскільки УПСР роз-
діляє завдання ІІІ Інтернаціоналу, а ваша партія не полишає гасла вільного
самовизначення народів, ми впевнені у досяжності повної угоди і координу-
вання дій УПСР із ланками КП(б)У, об’єднаних загальними інтересами со-
ціалістичної революції»57. У листі також обґрунтовувалася важливість леґалі-
зації УПСР у радянській Україні. Слід відзначити, що у серпні 1920 р. чекісти
Західного фронту заарештували в Кам’янці-Подільському Вс.Голубовича та
інших членів ЦК партії соціалістів-революціонерів, над якими наступного
року було влаштовано судовий процес – перший із серії політичних. За слова-
ми О.Осташко, «фабрикуючи “справу ЦК УПСР”, радянська влада пересліду-
вала мету дискредитувати одну з наймасовіших і найбільш популярну серед
українського населення політичну партію»58.
Про еміґрантське життя О.Жуковського у Західній Європі можна дові-
датися зі скупих рядків поштових карток і кореспонденції до різних людей.
Так, листи до дружини свідчать, що у січні – березні 1921 р. її чоловік пере-
бував у Празі. Із 7 квітня він жив у Ризі, де очікував вирішення якоїсь спра-
ви – писав Марії Аркадіївні розлогі листи, ходив у театр і кіно, обговорював
плани літнього відпочинку в Марієнбаді або Бадені разом зі Шрагами та
В.Мазуренком, радився з дружиною, де краще оселитися – у Празі чи Ризі.
У листі Є.Шаповала до М.Жуковської від 7 травня 1921 р. є свідчення про те,
що навесні О.Жуковський їздив у «Прикарпатську Русь» та до Швейцарії для
видачі грошової допомоги тамтешнім українцям59.
Ще у січні 1921 р. у Празі відбулася IV конференція УПСР, що розгля-
дала нову програму партії та питання ставлення до радянської України.
Запропонований документ, а також статут було схвалено у цілому, але текст
програми для остаточного узгодження передано редакційній комісії, до складу
55 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.2.
56 Записна книжечка О.Жуковського з 1919 р. // Український історик. – 1986. – №1/2. – С.82.
57 Великий Українець: Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського. – К., 1992. – С.270.
58 Див.: Вирок Українській революції… – С.64.
59 ЦДАВО України. – Ф.3543. – Оп.1. – Спр.16. – Арк.29.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР 87
якої входив і О.Жуковський60. У листах до колишнього голови УЦР Олександр
Тимофійович неодноразово аналізував можливості й перспективи консоліда-
ції українських соціалістичних кіл, доходячи висновку, що ця проблема не-
розривно пов’язана з визначенням ставлення до міжнародного соціалістично-
го руху, українського радянського уряду у Харкові та станом революційного
процесу на Батьківщині. Стосовно перспектив УПСР він був переконаний, що
головним завданням порядку денного є проведення серйозної організаційної
роботи та вже на цій основі – розробка нової програми для консолідації партії,
поточний стан якої був, за його переконанням, украй складним.
Саме через значні розбіжності проводу УПСР за кордоном у питанні став-
лення до радянської влади партія на початку 1921 р. розкололася на три течії:
одна з них, очолювана М.Грушевським, була прорадянською; друга, празька,
на чолі з М.Шаповалом; третя – Організаційний комітет УПСР за кордоном
(М.Ковалевський, М.Залізняк). Із празьким осередком співпрацював О.Жу ков-
ський, займаючись разом із М.Шаповалом, Кондрашиним, Грицаєм виданням не-
періодичного часопису закордонної делеґації УПСР «Борітеся – поборете!». Весь
час підтримував поштовий зв’язок із М.Грушевським, детально описуючи життя
празької еміґрації. Так, в одному з листів О.Жуковський подавав враження від
виступу на засіданні групи В.Винниченка, відзначивши, що у своїй поїздці в ра-
дянську Україну61 доповідач зробив поверхові спостереження, а його інформація
мала суто психологічний характер на рівні переживань і відчуттів без глибокого
вдумливого студіювання. Треба зазначити, що виразна антибільшовицька пози-
ція В.Винниченка, котра склалася саме під час невдалої спроби співпраці з радян-
ською владою, «не знайшла розуміння […] в колах закордонної делеґації УПСР»62.
Не полишав О.Жуковський, як і більшість його однопартійців, намірів
дій ти згоди з радянським керівництвом про співробітництво та повернення
в Україну. У липні 1921 р. М.Чечель, як делеґат конґресу ІІІ Інтернаціоналу,
побував у Москві та провів переговори з українським радянським урядом щодо
леґалізації діяльності партії есерів в УСРР. Зустрічався він і з уже засудже-
ними на той час членами ЦК УПСР І.Лизанівським, Вс.Голубовичем та ін.
Того ж місяця Прагу відвідав посланець есерівського ЦК з України М.Балаш
для узгодження спільної платформи із закордонною делеґацією. Із ним зу-
стрічався О.Жуковський, інформуючи М.Балаша про те, що остання обрала
позицію примирення з більшовиками. Як з’ясувалося, цю позицію не поді-
ляв ЦК УПСР в Україні63. Однак це не позбавило закордонний провід пар-
тії, до якого входили М.Грушевський, П.Христюк, М.Шраг, М.Чечель, ілюзій
щодо майбутньої співпраці з більшовиками та можливих поступок з їхнього
боку. У серпні 1921 р. О.Жуковський разом зі М.Шрагом та М.Чечелем вів
60 Жуковський А. Політична і публіцистична діяльність М.С.Грушевського на еміграції 1919–
1924 рр. // Український історичний журнал. – 2002. – №1. – С.102.
61 Мається на увазі візит В.Винниченка до Москви й Харкова у травні – вересні 1920 р. з метою
проведення переговорів із радянським керівництвом про співробітництво. Йому було запропоновано
обійняти посаду заступника голови РНК УСРР, однак через принципові ідеологічні розбіжності та від-
мову включити його до складу ЦК КП(б)У В.Винниченко перервав перемовини та виїхав за кордон.
62 Кульчицький С., Солдатенко В. Володимир Винниченко. – К., 2005. – С.299.
63 Жуковський А. Політична і публіцистична діяльність М.С.Грушевського... – С.104.
Український історичний журнал. – 2014. – №5
88 О.Б.Кудлай
переговори у Харкові з радянським керівництвом щодо повернення членів ві-
денської групи українських есерів в Україну. Зі свого боку, більшовицькі діячі
однією з умов цього висунули вихід з УПСР та вступ до КП(б)У. Це переко-
нало О.Жуковського в безперспективності перемовин, про що він повідомив
М.Грушевського листом від 24 серпня 1921 р.64
Проте, за деякими даними, у 1922 р. О.Жуковський усе ж таки повер-
нувся в УСРР. Так, у липні 1923 р. на знак протесту проти рішення пленуму
ЦК УПСР в Україні про засудження прорадянської орієнтації партійної групи
М.Грушевського, «група з Харкова надіслала до ЦК так звану “Декларацію 66”,
в якій автори обороняли радянські принципи». Серед підписантів документа
були М.Чечель, М.Шраг та О.Жуковський, «які в той час уже повернулися в
Україну»65. Отже, у 1923 р. останній жив і працював у Харкові. Подальша доля
українського державного, громадсько-політичного й військового діяча невідома.
У довідниках його смерть датують 1925 р., ставлячи при цьому знак запитання.
Як бачимо, наявна джерельна база дає уявлення про життя та діяльність
О.Жуковського майже винятково періоду Української революції 1917–1921 рр.,
залишаючи в тіні молоді та останні роки його життя. Одним із найвагоміших
внесків Олександра Тимофійовича в розбудову незалежної України стала його
діяльність на посаді міністра військових справ в уряді Вс.Голубовича 1918 р.,
коли було обрано шлях створення українських збройних сил на основі військо-
вої повинності та відкинуто «міліційну» ідею. Як запорука боєздатності в армію
повернулися дисципліна та субординація. Здійснювалася загальна реорганіза-
ція (формування корпусних з’єднань), запроваджувалася мережа ґубернських
та повітових комендантів. Активно готувалися відповідні установчі документи й
законопроекти. Ішов процес формування командного апарату. Однак через змі-
ну влади в Україні та арешт самого О.Жуковського далеко не всі плани вдалося
втілити у життя. Під час перебування у Західній Європі він проводив активну ді-
яльність у складі закордонної делеґації УПСР, співпрацюючи з М.Грушевським,
М.Чечелем, М.Шрагом та ін. Багато часу й сил віддав реорганізації структури
партії, консолідації, узгодженню дій українських соціалістичних сил в еміґрації.
Федералістські переконання, віра в можливу лібералізацію радянської влади,
пошук компромісу з більшовицьким керівництвом урешті-решт підштовхнули
О.Жуковського до повернення на Батьківщину.
64 Стрельський Г., Трубайчук А. Михайло Грушевський: його сподвижники й опоненти. – К.,
1996. – С.89.
65 Жуковський А. Політична і публіцистична діяльність М.С.Грушевського... – С.109.
Life and activity of the known Ukrainian state and political figure O.Zhukovs’kyi
is probed in the article. His efforts studied on organization of military powers of
Ukrainian People’s Republic and activity in the foreign delegation of Ukrainian
Socialist-Revolutionary Party.
Keywords: Zhukovs’kyi, Ukrainian Central Rada, Ukrainian People’s Republic, military
ministry, Directorate of UPR, Ukrainian Socialist-Revolutionary Party, foreign delegation.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-108701 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:18:38Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кудлай, О.Б. 2016-11-14T17:13:26Z 2016-11-14T17:13:26Z 2014 Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР / О.Б. Кудлай // Український історичний журнал. — 2014. — № 5. — С. 75-88. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/108701 [902.7:93:726] (477-25) «9/19» Досліджуються життя та діяльність українського державного, громадсько-політичного й військового діяча О.Жуковського. Висвітлюються його зусилля з розбудови збройних сил УНР та робота у складі закордонної делеґації Української партії соціалістів-революціонерів. Life and activity of the known Ukrainian state and political figure O.Zhukovs’kyi is probed in the article. His efforts studied on organization of military powers of Ukrainian People’s Republic and activity in the foreign delegation of Ukrainian Socialist-Revolutionary Party. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР Oleksandr Zhukovs’kyi: Biographical Pages of Military Minister of Ukrainian People’s Republic Article published earlier |
| spellingShingle | Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР Кудлай, О.Б. Історичні студії |
| title | Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР |
| title_alt | Oleksandr Zhukovs’kyi: Biographical Pages of Military Minister of Ukrainian People’s Republic |
| title_full | Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР |
| title_fullStr | Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР |
| title_full_unstemmed | Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР |
| title_short | Олександр Жуковський: сторінки біографії військового міністра УНР |
| title_sort | олександр жуковський: сторінки біографії військового міністра унр |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/108701 |
| work_keys_str_mv | AT kudlaiob oleksandržukovsʹkiistorínkibíografíívíisʹkovogomínístraunr AT kudlaiob oleksandrzhukovskyibiographicalpagesofmilitaryministerofukrainianpeoplesrepublic |