Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських
Аналізуються невідомі факти з історії репресованих комуністичним режимом сімей Крушельницьких, Сказинських, Бачинських. До наукового обігу вводяться віднайдені в Москві та Варшаві нові документи польського МЗС та військової розвідки. The author analyses unknown facts from life of the persecuted K...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109294 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських / Р. Кушнеж // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 57-68. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-109294 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Кушнеж, Р. 2016-11-22T19:49:50Z 2016-11-22T19:49:50Z 2015 Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських / Р. Кушнеж // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 57-68. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109294 94 (477) Аналізуються невідомі факти з історії репресованих комуністичним режимом сімей Крушельницьких, Сказинських, Бачинських. До наукового обігу вводяться віднайдені в Москві та Варшаві нові документи польського МЗС та військової розвідки. The author analyses unknown facts from life of the persecuted Krushel’nyts’kyi, Skazyns’kyi and Bachyns’kyi families by the communist regime. New and un- known documents from Polish Foreign Office and Military Intelligence discovered both in Moscow and Warsaw are being introduced to the historiography. Стаття написана під час реалізації проекту міністерства науки та вищої освіти Польщі в рамках програми «Mobilność Plus – I edycja». uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських Unknown Facts from History of Persecuted Krushel’nyts’kyi, Skazyns’kyi and Bachyns’kyi Families Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських |
| spellingShingle |
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських Кушнеж, Р. Історичні студії |
| title_short |
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських |
| title_full |
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських |
| title_fullStr |
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських |
| title_full_unstemmed |
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських |
| title_sort |
невідомі факти з історії репресованих сімей крушельницьких, сказинських та бачинських |
| author |
Кушнеж, Р. |
| author_facet |
Кушнеж, Р. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2015 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Unknown Facts from History of Persecuted Krushel’nyts’kyi, Skazyns’kyi and Bachyns’kyi Families |
| description |
Аналізуються невідомі факти з історії репресованих комуністичним режимом
сімей Крушельницьких, Сказинських, Бачинських. До наукового обігу вводяться
віднайдені в Москві та Варшаві нові документи польського МЗС та військової
розвідки.
The author analyses unknown facts from life of the persecuted Krushel’nyts’kyi,
Skazyns’kyi and Bachyns’kyi families by the communist regime. New and un-
known documents from Polish Foreign Office and Military Intelligence discovered
both in Moscow and Warsaw are being introduced to the historiography.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109294 |
| citation_txt |
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських / Р. Кушнеж // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 57-68. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kušnežr nevídomífaktizístoríírepresovanihsímeikrušelʹnicʹkihskazinsʹkihtabačinsʹkih AT kušnežr unknownfactsfromhistoryofpersecutedkrushelnytskyiskazynskyiandbachynskyifamilies |
| first_indexed |
2025-11-26T01:42:42Z |
| last_indexed |
2025-11-26T01:42:42Z |
| _version_ |
1850604831690981376 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Історії родин Крушельницьких, меншою мірою Сказинських та Бачин сь-
ких, досить добре удокументовані в історіографії. Особливістю, яка поєднувала
чоловіків із цих сімей, було те, що вони, симпатизуючи комунізму, вирішили
виїхати до СРСР, де їх у різний час заарештували та стратили. Працюючи над
книгою про сталінський терор в Україні з перспективи міністерства закордон-
них справ та військової розвідки II Речіпосполитої (2-й відділ Головного штабу
Війська польського, так звана «двуйка»)1 авторові цієї статті вдалося віднайти
в Москві та Варшаві матеріали цих відомств про арешти представників згада-
них родин, про те, як складалася їхня доля у СРСР до репресування, а також
про залишених напризволяще дружин, дочок, матерів. Зокрема, про ситуацію,
в якій опинилися жінки, до недавнього часу не було відомо майже нічого кон-
кретного. Нічого певного не знали ми і про те, як ставилося до арештів у СРСР
польське зовнішньополітичне відомство. Знайдені матеріали опубліковано в
Польщі2. Завдяки цій статті вони стануть відомими також українським дослід-
никам і всім, хто цікавиться темою комуністичних репресій.
Сиґналом до початку кампанії масових переслідувань і «чисток» у Ра-
дянському Союзі стало здійснене 1 грудня 1934 р. в Ленінґраді вбивство відо-
мого державного й політичного діяча С.Кірова3. Того ж дня ЦВК СРСР ухва-
лив постанову, згідно з якою слідчим органам належало вести справи осіб,
обвинувачених у підготовці або скоєнні терористичних актів, за спрощеною
процедурою. Відтепер не допускалося касаційне оскарження вироків, як і по-
дача клопотань про помилування, а смертні вироки мали виконуватися не-
гайно після винесення4.
* Кушнеж Роберт – доктор історичних наук, науковий співробітник Інституту історії та
політології Поморської академії (Слупськ, Польща)
E-mail: robertkx@interia.pl
** Стаття написана під час реалізації проекту міністерства науки та вищої освіти Польщі
в рамках програми «Mobilność Plus – I edycja».
1 Див.: Kuśnierz R. W świecie stalinowskich zbrodni: Ukraina w latach czystek i terroru (1934–1938)
w obserwacjach i analizach MSZ oraz wywiadu wojskowego Drugiej Rzeczypospolitej. – Słupsk, 2013.
2 Ibid. – S.199–216.
3 Див., напр.: Conquest R. Stalin and the Kirov Murder. – New York, 1989; Idem. The Great
Terror: A Reassessment. – Oxford, 2008. – P.37–54.
4 В Президиуме ЦИК Союза ССР // Правда. – 1934. – 4 декабря.
УДК 94 (477)
р.кушнеж *
НЕВІДОМІ ФАКТИ З ІСТОРІЇ РЕПРЕСОВАНИХ СІМЕЙ
КРУШЕЛЬНИЦЬКИХ, СКАЗИНСЬКИХ ТА БАЧИНСЬКИХ**
Аналізуються невідомі факти з історії репресованих комуністичним режимом
сімей Крушельницьких, Сказинських, Бачинських. До наукового обігу вводяться
віднайдені в Москві та Варшаві нові документи польського МЗС та військової
розвідки.
Ключові слова: Крушельницькі, Сказинські, Бачинські, зовнішньополітичне
ві дом ство, військова розвідка, II Річпосполита.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
58 Р.Кушнеж
Незабаром після вбивства С.Кірова у пресі було оголошено про «викрит-
тя терористичних груп» у Москві та Ленінґраді5. Відбулися судові процеси6.
«Терористи» також знайшлися і в радянській Україні, причому це була не пер-
ша «викрита ворожа група». У 1930 р. у Харкові відбувся показовий процес
у міфічній «справі Спілки визволення України». Для тогочасних польських
спостерігачів було абсолютно зрозуміло, що висунуті звинувачення необґрун-
товані й абсурдні, натомість переслідувалася мета запобігти будь-якому впли-
ву потенційних «українських націоналістів» на події в республіці. Керівник
ґенерального консульства II Речіпосполитої у Харкові А.Стебловський так оці-
нював обвинувальний висновок у «справі СВУ»:
«Складається враження, що провина Єфремова та його товаришів
обмежується в основному підтримкою контактів з українською
еміґрацією через кореспонденцію та, можливо, у конфіденційних
бесідах між колишніми політичними діячами на тему поточної
політичної ситуації, прогнозів на найближче майбутнє. Біль-
шість обвинувачень, здається, належить саме до області фантазії
аґентів ДПУ, і служить для конкретних цілей цієї установи»7.
Після «справи СВУ» репресії тривали, утім уже без показових процесів.
У 1931–1932 рр. відбулися арешти українських діячів (у минулому – членів
різноманітних лівих партій, а також КПЗУ) за звинуваченням у належнос-
ті до так званого Українського національного центру. Між іншим, до цієї
неіснуючої «контрреволюційної організації» ДПУ намагалося «залучити» й
М.Грушевського.
Після самогубства народного комісара освіти УСРР М.Скрипника в лип-
ні 1933 р. розпочалися арешти серед працівників установ, які контролюва-
лися загиблим8. Багато з обвинувачених та пізніше засуджених прибули
5 В Народном комиссариате внутренних дел // Правда. – 1934. – 4 декабря.
6 Див.: Жуков Ю. Следствие и судебные процессы по делу об убийстве Кирова // Вопросы
истории. – 2000. – №2. – С.33–51.
7 Archiwum Akt Nowych (Warszawа; далі – AAN). – Zespół Ministerstwo Spraw Zagranicznych. –
Sygn.10042. – K.53–54. У «справі СВУ» абсолютно незрозуміла позиція Є.Нежбжицького, який
упродовж багатьох років був шефом східної секції «двуйки» та відповідав за дії польської розвідки
у СРСР. У 1930-х рр. він був одним із найкращих аналітиків у справах радянського режиму. Після
нападу Німеччини на СРСР його начальник попросив проаналізувати те, якою інформацією (вій-
ськового та цивільного характеру) володіла німецька розвідка про ситуацію в Радянському Союзі.
21 липня 1941 р. Є.Нежбжицький підготував документ, де, серед іншого, ішлося про СВУ, котра ні-
бито насправді існувала, а він сам буцімто мав особисті контакти з С.Єфремовим та А.Ніковським:
«Особливу мою увагу привернув німецький інтерес до національних справ.
Я був тоді в контакті з найбільшою сепаратистською організацією України,
яка коли-небудь існувала, так званою Спілкою визволення України (на
чолі з Єфремовим та Ніковським). Ця організація мала не тільки безпосе-
редні, але й посередні впливи – через зв’язки з рештками розбитого на той
час шумськізму та нерозкритого відповідним чином Москвою сепаратизму
українських комуністів на чолі з Миколою Скрипником»
(див.: Józef Piłsudski Institute of America in New York City. – Archiwum Ryszarda Wragi. –
Sygn.1 (b.p.)).
8 Про політичні процеси в 1930–1933 рр. див., напр.: Болабольченко А. СВУ – суд над переко-
наннями. – К., 1994; Пристайко В., Шаповал Ю. Справа Спілки визволення України. – К.,
1995; Їх же. Грушевський і ГПУ–НКВД: Трагічне десятиліття: 1924–1934. – К., 1996; Рубльов О.,
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських 59
(в основному незаконно перетинаючи кордон) із Польщі. На початку й під час
українізації ці здебільшого освічені люди були потрібними системі через те,
що принаймні знали українську мову, але водночас із загостренням сталін-
ської національної політики попит на них зникав. На погіршення станови-
ща українських еміґрантів із Польщі в УСРР у зв’язку з «новою кремлівською
політикою антиукраїнізації» звернув увагу польський дипломат Я.Kaршo-
Седлевський9. У доповіді на ім’я посла своєї держави в Москві від 30 грудня
1933 р. він підкреслював, що через відсутність у радянській Україні достатньої
кількості кваліфікованих людей на перших порах еміґранти обіймали ряд від-
повідальних посад, однак зміни в політиці Москви та поява нових «кадрів»
спричинили те, що «закордонні» українці стали зайвими й опинилися у числі
перших кандидатів на ув’язнення:
«За нового антиукраїнізаційного курсу партійної політики
[українська еміґрація з Польщі] робилася не тільки непотріб-
ною, але й зайвою, тим більше, що не переставала претендувати
на особливе, привілейоване становище “українців-мучеників”,
переслідуваних у Польщі за свої переконання […]. Невдово-
лення цих людей іноді виражалося голосніше, навіть, на дум-
ку ДПУ, занадто голосно, у формі критики правлячого режиму,
тим більше, що це невдоволення стало моментом аґітації та хви-
лювань узагалі серед усієї української інтеліґенції»10.
Отже, убивство С.Кірова стало ще одним приводом, щоб розправитися з «за-
кордонними» комуністами в УCРР. За повідомленням радянської преси, 13–
15 грудня 1934 р. виїзна сесія Військової колеґії Верховного суду СРСР у Києві
розглянула справи 37 осіб11. Більшість обвинувачених у різний час прибули до
Радянського Союзу саме з Польщі (Східна Галичина). Було оголошено, що вони
входили до складу «контрреволюційної організації» під назвою Об’єднання
українських націоналістів. При затриманні в багатьох начебто вилучили
зброю й вибухівку. На основі постанови Президії ЦВК від 1 грудня 1934 р. і
ст. 54-8, 54-11 КК УСРР 28 осіб засудили до розстрілу з конфіскацією майна
(вирок виконано негайно). Тоді стратили ідейних комуністів зі Львова Романа
Сказинського, Івана Крушельницького та його брата Тараса. Справи решти об-
винувачених, серед котрих і глава сім’ї Крушельницьких – Антін, «у зв’язку з
Черченко Ю. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції: 20–50-ті роки ХХ ст. – К.,
1994; Kuśnierz R. Ukraina w latach kolektywizacji i Wielkiego Głodu (1929–1933). – Toruń, 2005. –
S.255–295; Idem. Bolszewicki “spektakl” w Charkowie, czyli proces Związku Wyzwolenia Ukrainy //
Wrocławskie Studia Wschodnie. – T.10. – Wrocław, 2006. – S.145–167.
9 Ян Kaршo-Седлевський (1891–1955 рр.) працював у СРСР із 1931 р. – спочатку в польсько-
му посольстві в Москві, а потім в Україні, де очолював ґенеральне консульство II Речіпосполитої
у Харкові (1932–1934 рр.), а згодом до кінця вересня 1937 р. в Києві. 1 жовтня того року повер-
нувся до Варшави. Під час перебування в Україні співпрацював із розвідувальним відомством,
керуючи в 1932–1937 рр. філіальним пунктом розвідки «Карш». Наприкінці 1938 р. очолив по-
сольства в Афґаністані, Іраку та Ірані. У середині 1942 р. переведений до Бейрута, а з серпня
1943 й до липня 1945 рр. працював у МЗС на еміґрації в Лондоні. Після війни брав активну
участь у діяльності Комітету вільної Європи, був помічником редактора в Бібліотеці Конґресу
США у Вашинґтоні. Помер в американській столиці.
10 AAN. – Zespół Ministerstwo Spraw Zagranicznych. – Sygn.6938. – K.13–14.
11 Приговоры Военной коллегии Верховного суда Союза ССР в гор. Киеве по делам о террори-
стах-белогвардейцах // Правда. – 1934. – 18 декабря.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
60 Р.Кушнеж
появою нових фактів» вирішили відправити на дорозслідування. За кілька мі-
сяців, 28 березня 1935 р., виїзна сесія Військової колеґії Верховного суду СРСР у
Києві у складі В.Ульріха, Я.Рутмана, І.Ґолякова засудила А.Крушельницького
та Юліана Бачинського на 10 років таборів. Під час наступних процесів було
засуджено двох інших синів А.Крушельницького – Богдана й Остапа, а також
його дочку Володимиру на 5 років позбавлення волі12.
До цих арештів сім’я Крушельницьких складалася з Антона, його дру-
жини Марії, їхніх чотирьох синів (Івана, Тараса, Богдана, Остапа) й дочки
(Володимири). Троє перших синів були одруженими, причому дружина Івана,
польська громадянка, проживала у Львові13. Першою у грудні 1931 р.14 до ра-
дянської України прибула Володимира. Перебуваючи в УСРР, під впливом
родичів, котрі прийняли радянське підданство у Львові, вона відмовилася від
громадянства II Речіпосполитої на користь радянського. 10 жовтня 1934 р.
уповноважений НКЗС відправив її польський паспорт до консульства Польщі
у Харкові. В.Крушельницька працювала асистентом лікаря Kричевського у
Харківському науково-дослідному інституті венерології та дерматології.
У травні 1933 р. навіть отримала премію.
За рік після Володимири до Харкова вже як радянський громадянин при-
був її брат Іван15. Отримав призначення на посаду професора історії мистецтва
в одному з місцевих інститутів. Як уже згадувалося, його дружина залишилася
у Львові. У травні 1934 р. до тодішньої столиці радянської України приїхали
Антін і Марія з дітьми Богданом (із дружиною) та Остапом і дочкою Івана –
шестирічною Ларисою. Нарешті, 5 липня того року, до УСРР перебрався остан-
ній син Крушельницьких – Тарас із дружиною16.
Спочатку чоловіча частина сім’ї Крушельницьких, крім Івана, не могла
знайти роботу й жила від продажу речей, які вони привезли зі Львова. Антін
і Тарас клопоталися про прийняття до Спілки письменників України (СПУ).
Однак на перших порах їм відмовили. Коли умови життя стали нестерпними,
А.Крушельницький вирішив написати листа П.Постишеву. Відповіді він не
отримав, але незабаром (на початку жовтня 1934 р.) голова СПУ запропонував
Антонові й Тарасові стати членами спілки. Останнього прийняли до міської
секції письменницької організації, де він також отримав посаду перекладача
з німецької мови.
У ніч із 5 на 6 листопада 1934 р. в помешканні Крушельницьких з’явилися
семеро співробітників НКВС. Визначивши, хто з наявних мешканців Тарас,
12 Рубльов О., Черченко Ю. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції: 20–50-ті роки
ХХ ст. – С.176–178, 314.
13 Як стверджує її дочка, Лариса Крушельницька, вона не вирушила відразу зі своїм чолові-
ком через стан здоров’я, планувала завершити лікування, але після арештів так і не наважилася
їхати у СРСР (див.: Крушельницька Л. Рубали ліс... (спогади галичанки). – Л., 2001. – С.78).
14 Цю дату подано в обвинувальному акті від 4 лютого 1935 р. (див.: Остання адреса: Розстріли
в’язнів з Україні в 1937–1938 рр. / Ред. Ю.Шаповал, С.Бoгунов, В.Пристайко, О.Пшенніков. –
Т.I. – К, 2003. – С.196). За даними польського МЗС, вона приїхала до СРСР 29 жовтня 1932 р. (див.:
Российский государственный военный архив (далі – РГВА). – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.53. – Л.136).
15 За твердженням його дочки, Лариси Крушельницької, він приїхав разом із Володимирою
(див.: Крушельницька Л. Рубали ліс... (спогади галичанки). – С.66).
16 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.53. – Л.136–137.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських 61
двоє енкавеесівців відразу його забрали, решта провели у квартирі обшук, а
потім увели й Антона з Іваном, сказавши, що їх перевезуть у Київ. Нікому з рід-
них не дозволили побачитися з затриманими. Жінки навіть намагалися доби-
тися зустрічі з П.Постишевим, проте безуспішно. Про дальшу долю заарешто-
ваних жіноча частина родини Крушельницьких дізнається вже з преси. У ніч
з 14 на 15 грудня 1934 р. були заарештовані Богдан, Остап і Володимира17.
26 листопада 1933 р. до радянської України разом із дочкою Оленою при-
був Юліан Бачинський. В обох були польські паспорти, видані посольством
II Речіпосполитої в Берліні. Ю.Бачинського призначили одним із редакторів
«Української радянської енциклопедії». В УСРР вони проживали як польські
громадяни. У ніч із 5 на 6 листопада 1934 р. відбувся арешт18.
Львів’янин Роман Сказинський був українським комуністом. Працював у
редакціях різних видань. У 1926 р. одружився зі Софією. У 1932 р. був заареш-
тований у зв’язку з ліквідацією радянофільської газети «Сельроб». Вийшов
на волю 5 січня 1933 р., отримав посаду головного редактора в комуністичній
«Ілюстрованій газеті». У липні того року видання закрилося, а Р.Сказинський
залишився без постійної роботи. Перебивався випадковими заробітками.
Наприкінці 1933 р. йому вдалося влаштуватися в тижневик «Праця», але зар-
плати 100 злотих у місяць разом з уроками музики, які давала його дружина,
на проживання не вистачало. Попри небажання Софії пристав на пропозицію
радянського консульства у Львові виїхати до СРСР, і наприкінці 1933 р. по-
дав заявку на громадянство. До дипустанови доводилося ходити доволі часто,
під приводом «почитати газети». 14 грудня 1933 р. отримав позитивну відпо-
відь. Після цього подружжя подало заяву про відмову від польського грома-
дянства. У кінці весни 1934 р. Сказинські отримали від влади згоду на своє
клопотання й 26 травня через прикордонний перехід Здолбунів – Шепетівка
опинилися у СРСР.
Чи не першого ж дня прибулі переконалися, що насправді означає «добро-
бут у радянському раю». У Шепетівці співробітники НКВС видали їм квитки
до Харкова та 10 руб. на постіль у поїзді. Після прибуття у столицю УСРР
вони цілий день блукали містом у пошуках квартири. У транспортному відділі
НКВС їм заявили, що їхня доля нікого не хвилює. Урешті-решт за допомогою
Міжнародної організації допомоги борцям революції вдалося отримати номер
у готелі «Спартак», де подружжя, сплачуючи 12 руб. за добу, проживало до 7 ве-
ресня 1934 р. Пізніше Сказинський знайшов роботу літературного редактора
у Видавництві національних меншин (Нацменвидав) із місячною зарплатою
360 руб. Також підробляв перекладами з польської у Сільськогосподарському
видавництві (Сільгоспвидав). Родина отримала помешкання в будинку на
вул. Клочківській, 1 (кв. 72). Заробітку Р.Сказинського та його дружини ви-
стачало лише на те, щоб ледь зводити кінці з кінцями. Вони були змушені
продати все, привезене зі Львова. Софія влаштувалася вчителькою музики
та ритму в польській школі у Харкові, де щомісяця заробляла лише 80 руб.
17 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.53. – Л.136–137. Слідчі документи у справі Володимири
Крушельницької опубл.: Остання адреса… – Т.I. – С.196–199.
18 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.53. – Л.137.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
62 Р.Кушнеж
Працювалось їй погано – не знала російської мови, натомість учні в достатній
мірі не володіли польською.
У радянській Україні підтримували контакти тільки з Крушельницькими
та Бачинськими. За кілька тижнів після прибуття до Харкова Р.Сказинського
викликали до НКВС, де запропонували «співпрацю». Як ідеологічний комуніст
він відмовився. Проте йому наказали ходити до Бачинських, Крушельницьких
та інших колишніх галичан. Співробітники держбезпеки попередили, що
настане час, коли його запитають, хто приходив, про що говорили й т.ін.
Р.Сказинський повернувся додому пригнічений, нарікаючи, «як ці бідні га-
личани мусять шпигувати один за одним». Через кілька днів до Сказинських
прийшов Ю.Бачинський (якого раніше вони не знали), і прямо сказав, що він
отримав аналогічний наказ стежити за ними.
Р.Сказинський недовго мав можливість «будувати комунізм» у «країні ро-
бітників і селян». Уже 15 листопада 1934 р. його заарештували. Комендант бу-
динку Білокриницький, який був свідком при затриманні, сказав пізніше його
дружині, що її чоловіка взяли за підозрою в підготовці замаху на П.Постишева
і С.Косіора. В’язня перевезли до Києва. На наступний день після арешту
Р.Сказинського звільнили з роботи його дружину. Вона поїхала в Київ, але
дозволу на побачення не отримала. Безрезультатно намагалася зустрітися з
П.Постишевим. 17 грудня була змушена повернулася у Харків. Невдовзі до неї
прийшов комендант будинку й повідомив, що її чоловіка розстріляли. Доказом
«контрреволюційної діяльності» стали два револьвери, нібито знайдені в по-
мешканні Сказинських під час обшуку. Також НКВС начебто мав «інші дока-
зи», котрі свідчили, що Р.Сказинський був відправлений польською розвідкою
із завданням убити керівників УСРР19.
Р.Сказинський, Ю.Бачинський, А.Крушельницький із дітьми вважали
себе ідеологічними комуністами, про що свідчив досвід їхнього життя в Польщі.
Як стверджували дружини, вони не переймалися повсякденними матеріаль-
ними труднощами, стверджуючи, що «все буде добре»20. Три галицьких родини
намагалися триматися разом, зрештою навіть НКВС наказав їм підтримувати
стосунки, а потім представляти докладні звіти, хто про що говорив, хто при-
ходив і т.д. А.Крушельницький, навіть перебуваючи в київській в’язниці, по-
стійно підкреслював у своїх листах до дружини, що «йому тут добре», що він
має можливість працювати над романом «Батьківщина»21.
Після арештів чоловіків жінки почали шукати порятунку в польському
консульстві у Харкові. О.Бачинська, як уже зазначалося, мала всі підстави для
цього, адже вона перебувала у СРСР із польським паспортом. Інші, хоча й від-
мовилися від свого попереднього громадянства, вірили, що вдасться його від-
новити та повернутися на колишню Батьківщину. Треба зазначити, що в той
час візит до закордонної консульської установи радянські органи держбезпеки
19 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.53. – Л.135–138, 177–182; Centralne Archiwum Wojskowe
(Warszawа; далі – CAW). – Zespół Oddział II Sztabu Głównego. – Sygn.I.303.4.2012. – Dok.22;
Sygn.I.303.4.5424. – K.12–23.
20 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.53. – Л.138.
21 Там же. – Д.55. – Л.133. А.Крушельницький узяв рукопис роману з собою в табір. Після його
смерті папери спалили співробітники НКВС.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських 63
розглядали щонайменше як підозрілий акт. Підтримка контактів з іноземцями,
особливо з працівниками західних місій, загрожувала переслідуваннями й ре-
пресіями. Згідно з польськими консульськими звітами, після вбивства С.Кірова
та розв’язаної владою істерії про повсюдних «ворогів», люди почали уникати
будь-якого зв’язку з консульствами22. Таким чином, наважитися на візит в іно-
земну дипмісію могли тільки ті, хто дійсно мав вагомі підстави для цього. Без
сумніву, важливі причини були у членів родин розстріляних «терористів». Після
оголошення у пресі про вирок до польського консульства у Харкові з’явилися
дружини страчених і засланих у табори, просячи надати їм можливість подати
заявки на відновлення польського громадянства та повернення у Львів.
Першою, 26 грудня 1934 р., до харківського представництва II Речіпос по-
ли тої прийшла С.Сказинська. У Львові, на вулиці Святого Марцина, 7, меш-
кали її батьки – Францішек і Марія Крупчинські. Консульство дозволило їй
заповнити відповідні анкети та написати заяву про відновлення громадян-
ства. Після повідомлення про розстріл її чоловіка Софію Сказинську вики-
нули з квартири й вона перебувала то в Бачинських, то у Крушельницьких.
Жінка звернулася до польських чиновників щодо бодай мінімальної фінан-
сової допомоги. У консульстві вона розмовляла зі співробітником, котрий на-
справді був розвідником – З.Мілошевським (керував філіальним пунктом роз-
відки M.13, псевдонім «Олеґ Островський»). С.Сказинська докладно розповіла
З.Мілошевському про обставини від’їзду, перебування у СРСР, арешт та за-
судження її чоловіка. Пригадала прізвища людей, з якими той зустрічався,
і котрі, як говорила, мали «підозрілі контакти» з радянським консульством у
Львові. Жінка не вірила у звинувачення, висунуті проти її чоловіка, уважа-
ючи, що це свого роду помста «людей із Польщі». З.Мілошевський видав їй
100 руб., а після розмови підготував для «двуйки» звіт про арешти українських
комуністів, котрі, уведені в оману перспективою «щасливого життя» в «більшо-
вицькому раю», покинули Польщу та виїхали до СРСР23.
Прочитавши у газеті 18 грудня 1934 р. про розстріл чоловіка, С.Сказинська
перерізала собі вени. Однак її врятувала Олена Бачинська, котра нагодилася
навдивовижу вчасно. 20 грудня до С.Сказинської у супроводі коменданта бу-
динку прийшли співробітники НКВС та, імовірно, зґвалтували її. Принаймні
таке враження склалося в З.Miлошевського – жінка говорила, що її «мучили».
Її змусили підписати три власних фотографії: «Кращому другові на спомин»,
«За нове життя – Соня», «На спомин від нещасної Соні». Наступного дня до
неї знову прийшов комендант будинку й наказав забиратися з квартири. При
цьому на очах у жінки прихопив одяг її страченого чоловіка, дозволивши їй
забрати лише дещо з білизни й одну сукню.
22 Див.: Kuśnierz R. W świecie stalinowskich zbrodni... – S.26–99. Див. також: Іdem.
Funkcjonowanie polskich placówek dyplomatycznych w ZSRS w warunkach Wielkiego Terroru (1937–
1938) // Polska dyplomacja na Wschodzie w XX – początkach XXI w. / Red. H.Stroński, G.Seroczyński. –
Olsztyn; Charków, 2010. – S.374–403.
23 На підставі цього документа 6 лютого 1935 р. «двуйка» підготувала свій рапорт під назвою
«Смертні вироки й арешти українців у зв’язку із замахом на Кірова» (див.: CAW. – Oddział II
Sztabu Głównego. – Sygn.I.303.4.5424. – K.12–23; див. також: РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.53. –
Л.177–182; Hołodomor 1932–1933: Wielki Głód na Ukrainie w dokumentach polskiej dyplomacji i
wywiadu / Opr. J.J.Bruski. – Warszawa, 2010. – S.647–654).
Український історичний журнал. – 2015. – №1
64 Р.Кушнеж
Провівши декілька днів у Бачинських та Крушельницьких, С.Сказинська
прийшла до польського консульства з проханням видати дозвіл на повернен-
ня у Львів, де вона «хотіла б відплатити деяким людям за те, що тут трапи-
лося з нею». У розмові з З.Мілошевським припустила, що її чоловіка зааре-
штували на підставі доносу «людей із Польщі», маючи на увазі так званих
«нарóдівців» – українських радянофілів, згрупованих у минулому навколо
газети «Воля народу» (Я.Галан, К.Пелехатий, М.Голінатий, д-р Заєць, брати
Іван й Василь Возні)24. За словами Софії, знайомий Сказинських, видавець
щомісячного журналу «Культура» С.Рудик, застеріг їх від виїзду до СРСР піс-
ля почутої розмови між М.Голінатим, Зайцем і Возним, котрі нібито говори-
ли, що там Р.Сказинського «прикінчать» («zostanie wykończony»). Його вдо-
ва стверджувала: тієї ночі, коли їхнє помешкання «відвідали» співробітники
НКВС, вони заявляли, що про «терористичні наміри» її чоловіка дізналися від
«джерела з Польщі». С.Сказинська запитала коменданта будинку, чи не були
цим «джерелом» брати Возні? Той дав ствердну відповідь.
Як уже згадувалося, С.Сказинська почала клопотатися про повернення
до Польщі. З.Miлошевський підтримав її заявку і звернувся до керівництва
2-го відділу Головного штабу Війська польського вплинути на адміністрацію
староства або воєводства, щоб якнайшвидше вирішити цю справу25. Керівник
філіального пункту розвідки M.13 наголошував, що це матиме позитивний
ефект для польської пропаґанди, а саму С.Сказинську можна буде викорис-
тати для роботи «серед наших українців». Зрештою, вона заявила, що після
виїзду з СРСР зможе зробити «велику послугу»26.
Після С.Сказинської консульство II Речіпосполитої відвідала також дружи-
на Т.Крушельницького – Стефанія. Вона теж звернулася по дозвіл на повернен-
ня в Польщу. У цій справі дипустанова через МЗС отримала листа від її батька –
Францішка Шушкевича (проживав у Львові, на вул. Крашевського, 5), який
просив допомогти своїй дочці. Відповідно до звіту консула Ст.Сосницького27,
С.Крушельницька, котра нещодавно народила дочку Арету-Марію, бідувала.
Дитина з’явилася на світ 31 грудня 1934 р., тобто після смерті свого батька.
Із родини Крушельницьких до консульства прибула також Марія. Відвідала
установу й О.Бачинська28. До польського представництва через свого адвоката
Л.Кримуського звернулася дружина розстріляного Івана Крушельницького –
громадянка Польщі Олена з Левицьких Крушельницька (мешкала у Львові
24 Р.Сказинський у розмовах зі своєю дружиною неодноразово згадував, що Я.Галан та інші
були «на послугах ДПУ».
25 При отриманні в консульстві II Речіпосполитої репатріаційної візи треба було мати згоду
місцевої польської влади.
26 CAW. – Oddział II Sztabu Głównego. – Sygn.I.303.4.2022. – Dok.22 (b.p.).
27 Станіслав Сосницький (1896–1962 рр.) – офіцер (підполковник, до 1931 р. працював у вій-
ськовому відомстві), співробітник МЗС, олімпієць. У 1933 р. призначений консулом у Києві, а з
4 серпня 1934 по 1 листопада 1936 рр. – у Харкові. Після конфлікту зі співробітниками дипло-
матичної установи, а також через деякі помилкі у веденні казино консульства пішов у відставку.
Брав участь в Олімпійських іграх у Парижі 1924 р. (біг на 100 м та стрибки в довжину). Воював у
Вересневій кампанії 1939 р., інтернований у таборі для військовополонених Вольденберґ. Після
Другої світової війни був послом у Туреччині. Упродовж багатьох років активіст Польської асоці-
ації легкої атлетики.
28 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.53. – Л.135–138.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських 65
на вул. Задвірнянській, 19), благаючи вирвати з СРСР її шестирічну дочку
Ларису. Львівський воєвода видав дозвіл на приїзд дитини29.
Польське консульство дозволило жінкам заповнити відповідні анкети.
Однак візити осіб, на яких висів ярлик «дружин терористів», були для дип-
представництва дуже незручними, тим більше, що прохачки свого часу від-
мовилися від польського громадянства, а в Польщі їхні чоловіки належали
до прихильників комунізму. Тому Ст.Сосницький звернувся до начальника
східного департаменту МЗС із проханням проінструктувати, як ставитися до
С.Сказинської та інших, підкреслюючи при цьому, що гуманістичні принципи
вимагають надати допомогу – як щодо повернення, так і в матеріальному пла-
ні. Консул запитував також, чи слід йому відправити львівській воєводській
адміністрації заяви Стефанії Крушельницької та Софії Сказинської про від-
новлення громадянства й дозвіл повернутися в Польщу30?
Про позитивне рішення зовнішньополітичного відомства у справі Софії
Сказинської та Марії, Стефанії й Лариси Крушельницьких можемо дові-
датися з рапорту Ст.Сосницького на ім’я посла II Речіпосполитої в Москві
Ю.Лукасевича31 від 19 червня 1935 р.32 (власне рішення МЗС в архівах від-
найти поки що не вдалося). Слід підкреслити, що ідею повернення дружин ре-
пресованих комуністів підтримала також східна секція 2-го відділу Головного
штабу, погодившись із думкою З.Miлошевського33.
Однак ще 9 березня 1935 р. С.Сказинську заарештували через «відвідування
консульства та інформацію про ситуацію у сім’ї Крушельницьких». Її утримували у
харківській в’язниці. Консул Ст.Сосницький так і не зміг отримати дозвіл на поба-
чення й повідомити про позитивне рішення польської влади щодо поновлення її у
громадянстві та виїзду з СРСР. У момент арешту С.Сказинська перебувала у квар-
тирі О.Бачинської34. У польських архівах інформації про Софію Сказинську більше
немає35. Лариса Крушельницька у своїх мемуарах36 описує її як дуже енергійну
людину. Вона часто відвідувала родину Крушельницьких, обурюючись пасивніс-
тю супроти радянських репресій: «Чому ви мовчите? Не протестуєте, не ходите до
польського посольства?». За словами Л.Крушельницької, С.Сказинська після аре-
шту й засудження поневірялася по радянських тюрмах та на засланні, аж нарешті
в 1940 р. їй удалося втекти. Обморожена, у фуфайці пішки пройшла чи не через
весь СРСР, таки дісталася своєї рідної домівки у Львові й невдовзі померла37.
29 Там же. – Л.131.
30 Там же. – Л.131 об.
31 Юліуш Лукасевич (1892–1951 рр.) працював послом у СРСР від 1 лютого 1933 до 20 червня
1936 рр. Після цього очолював польське дипломатичне представництво в Парижі. По війні в еміґрації.
32 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.56. – Л.139.
33 CAW. – Oddział II Sztabu Głównego. – Sygn.I.303.4.2022. – Dok.63 (b.p.).
34 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.55. – Л.133; Д.56. – Л.139; Д.57. – Л.32.
35 Нічого про її долю не пише й один із провідних фахівців із проблематики комуністич-
них репресій проти вихідців зі Східної Галичини О.Рубльов (див.: Рубльов О., Черченко Ю.
Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції: 20–50-ті роки ХХ ст. – К., 1994; Рубльов О.
Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах
(1914–1939). – К., 2004).
36 Замість імені Софія Л.Крушельницька пише Марта Сказинська. 24 грудня 2012 р., під час
листування з автором цих рядків, вона уточнила подане у своїй книзі ім’я, стверджуючи, що
йшлося дійсно про Софію, хоча, як зазначила, «не виключено, що вдома її кликали Мартою».
37 Крушельницька Л. Рубали ліс... (спогади галичанки). – С.91.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
66 Р.Кушнеж
У співробітників польського консульства у Харкові не було ніяких сумні-
вів, що розстріляні й заслані симпатики комунізму стали жертвами режиму
та не вчиняли інкримінованих їм в обвинувальному висновку «контрреволю-
ційних злочинів». На основі бесід із членами сімей репресованих дипломати
констатували: «[…] консульство не може знайти справжні причини арешту й
засудження на смерть. Усе говорить на користь того, що про підготовку якогось
теракту абсолютно не може бути мови»38. З іншої сторони, З.Miлошевський піс-
ля розмови з Софією Сказинською, аналізуючи можливі причини арешту її
чоловіка, писав у рапорті до «двуйки»: «На мітинґах, які у зв’язку з убивством
Кірова зорганізовано на всіх заводах, постійно повторюється, що в Україні ви-
конано вироки проти людей, які приїхали сюди з Польщі вбивати місцевих ко-
муністів». Це вкладалося у загальне пропаґандистське річище, нібито Польща,
Німеччина та Японія планують інтервенцію проти «країни Рад»39.
За винятком Ю.Бачинського, ніхто з засуджених не мав польського гро-
мадянства, отже в офіційних представників II Речіпосполитої у СРСР не було
формальних підстав якимось чином реагувати в їхніх справах. Натомість у
випадку з Ю.Бачинським ситуація різнилася. Посол Ю.Лукасевич особис-
то вручив представникові народного комісаріату закордонних справ СРСР у
Москві дипломатичну ноту, в якій вимагав інформацію про долю заарешто-
ваного. У справі Ю.Бачинського, його дочки, сім’ї Крушельницьких неодно-
разово виступало також польське консульство у Харкові. Незважаючи на зу-
силля дипломатів, вони так і не отримали від радянських властей жодних
відомостей про репресованих. Консул у Харкові Ст.Сосницький дізнався про
долю Ю.Бачинського тільки від його дочки Олени, котра 21 червня 1935 р.
отримала листа від військового прокурора Українського військового округу, де
повідомлялося, що Військова колеґія Верховного суду СРСР засудила її батька
до 10 років позбавлення волі. Із такою інформацією консул 13 липня пішов
на зустріч із представником НКЗС у Харкові Михайловим. Дипломат звер-
нув увагу останнього на неприпустимі дії радянської сторони, яка, «знаючи,
що посольство й консульство цікавляться справою Бачинського, уважає за до-
цільне поінформувати про засудження тільки його дочку, іґноруючи консуль-
ство». Ст.Сосницький зажадав пояснити мотиви суворого вироку, повідомити
про місце заслання Ю.Бачинського, а також оголосив протест проти «методів
арешту, застосованого до громадян Польщі, та судочинства із забороною на
побачення з заарештованими й надання їм належної юридичної допомоги від
консульства». Михайлов, погодившись із твердженням про помилковість по-
ведінки судових органів, пообіцяв негайно звернутися до Києва щодо мотивів
вироку40. Однак ніякої інформації консул так і не дочекався.
Консул також докладав зусиль у справі успішного виїзду з «більшовиць-
кого раю» та повернення до Польщі Олени Бачинської. Радянські власті зво-
лікали з рішенням про видачу їй виїзної візи. В установах весь час говори-
ли, що, наприклад, «немає начальника», а без нього такий документ, мовляв,
38 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.53. – Л.138.
39 CAW. – Oddział II Sztabu Głównego. – Sygn.I.303.4.2022. – Dok.22 (b.p.).
40 РГВА. – Ф.308 к. – Оп.19. – Д.57. – Л.31.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Невідомі факти з історії репресованих сімей Крушельницьких, Сказинських та Бачинських 67
зробити ніяк неможливо. 16 березня 1935 р. Ст.Сосницький ще раз зустрів-
ся з Михайловим у справі О.Бачинської. Радянський представник запитав,
чи, бува, «не звинувачується вона в якомусь злочині?». Почувши такі слова,
польський консул запідозрив, що влада не збирається видавати виїзну візу
під приводом обвинувачень у «контрреволюційній діяльності»41. Утім, ця спра-
ва закінчилася успішно. Після наполегливих зусиль дипломатів О.Бачинська
13 липня 1935 р. отримала нарешті документи на виїзд. Згідно з інформацією
консульства II Речіпосполитої у Харкові, вона планувала вирушити до Польщі
вже 18 липня42.
Ст.Сосницький також намагався допомогти дитині – Ларисі Кру шель ни-
ць кій. Як уже згадувалося, польська влада дала позитивну відповідь на про-
хання дружин репресованих посприяти у справі якнайшвидшого повернен-
ня до Львова. Марія Крушельницька довідалася про це рішення від Олени
Бачинської, котру поінформував консул Ст.Сосницький. Однак незабаром, як
писав він 19 червня 1935 р., М.Крушельницька змінила думку й «вирішила
поїхати в будь-яке місце в безпосередній близькості від свого чоловіка та ді-
тей [...]. Таким чином, у теперішній час, через позицію Крушельницької не за-
лишати чоловіка й дітей, справа є неактуальною». Невдовзі М.Крушельницька
важко захворіла, потрапила до лікарні. Консул писав послові Ю.Лукасевичу:
«У цій ситуації важливою справою стає від’їзд маленької Лариси до Польщі».
Він попросив залучити Червоний Хрест, адже, як підкреслював, виїзд дівчин-
ки був можливим винятково через цю організацію. Незалежно від цього над
поверненням дитини до Польщі працював також консульський відділ посоль-
ства II Речіпосполитої в Москві43. У звіті від 12 липня 1935 р. Ст.Сосницький
ще раз просив Ю.Лукасевича актуалізувати справу Лариси перед Червоним
Хрестом:
«Беручи до уваги розпорядження місцевих органів влади (йшло-
ся про виселення Крушельницьких із Харкова – Р.К.) ситуація
маленької Лариси трагічна, вона попросту залишається на ву-
лиці. Прийти з матеріальною допомогою до неї я не можу, тому
що місцева влада пильно стежить за кожним контактом родини
Крушельницьких із консульством»44.
Утім, зусиль дипломатів було недостатньо, щоб вирвати дівчинку з
«країни робітників і селян». Як підкреслює у своїх спогадах сама Лариса
Крушельницька, сьогодні почесний директор Львівської національної наукової
бібліотеки України імені В.Стефаника – найбільший вплив на її повернення
справили дві жінки: удова польського маршала Ю.Пілсудського – Александра
та голова Політичного Червоного Хреста СРСР К.Пєшкова. А.Пілсудська скон-
тактувала з її матір’ю, Оленою Крушельницькою, і запросила до Варшави.
Там порадила зустрітися з К.Пєшковою, котра невдовзі, прямуючи до Женеви,
41 Там же. – Л.133.
42 Там же. – Л.32.
43 Там же. – Д.56. – Л.139–139 об.
44 Там же. – Д.57. – Л.32.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
68 Р.Кушнеж
мала проїжджати через столицю Польщі. О.Крушельницька побачилася з
К.Пєшковою й та пообіцяла допомогти. Працівники Червоного Хреста роз-
шукали Ларису в Курську, привезли до московської квартири К.Пєшкової, де
дитина перебувала чотири місяці. Л.Крушельницька у своїх спогадах пише,
що К.Пєшкова, мабуть, не отримала дозволу на її виїзд із СРСР і перевезла
дівчинку через кордон «контрабандою», скориставшись документами Чер во-
но го Хреста. Це сталося наприкінці 1936 р. К.Пєшкова доставила Ларису до
Варшави, де її й забрала мати45. Окрім Лариси пережити сталінські репресії
пощастило Стефанії Крушельницькій та її дочці, які під час війни перебра-
лися з Курська до Львова. Інші члени родини Крушельницьких загинули в
радянських концтаборах.
45 Крушельницька Л. Рубали ліс... (спогади галичанки). – С.109–110.
The author analyses unknown facts from life of the persecuted Krushel’nyts’kyi,
Skazyns’kyi and Bachyns’kyi families by the communist regime. New and un -
k nown documents from Polish Foreign Office and Military Intelligence discovered
both in Moscow and Warsaw are being introduced to the historiography.
Keywords: Krushel’nyts’kyi, Skazyns’kyi, Bachyns’kyi families, foreign office,
military intelligence, Second Polish Republic.
|