З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування)
Висвітлюються етапи становлення та розвитку Національної спілки краєзнавців України – від створення Українського комітету краєзнавства, розквіту краєзнавства в 1920-х рр., через політичні репресії й повоєнне відродження до структуризації та відновлення діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців...
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109561 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. — 2015. — № 3. — С. 4-20. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-109561 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1095612025-02-09T10:05:27Z З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) From the History of National Union of Researchers of Local History of Ukraine (Commemorating the 90th Anniversary of its Foundation) Реєнт, О.П. Історичні студії Висвітлюються етапи становлення та розвитку Національної спілки краєзнавців України – від створення Українського комітету краєзнавства, розквіту краєзнавства в 1920-х рр., через політичні репресії й повоєнне відродження до структуризації та відновлення діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців. Також розглядаються сучасні суспільно важливі проекти НСКУ як вагомої складової громадянського суспільства. The article covers the stages of formation and development of National Union of Researchers of Local History of Ukraine from the Ukrainian Committee of Local History foundation, the local history flourishing in 1920s, through political repressions and after-war revival to the structuration and renewal of All-Ukrainian Union of Researches of Local History function. In addition, author lightens up the modern socially important projects of NURLHU as the significant part of civil society. 2015 Article З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. — 2015. — № 3. — С. 4-20. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109561 374.73+908 (477) uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Реєнт, О.П. З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) Український історичний журнал |
| description |
Висвітлюються етапи становлення та розвитку Національної спілки краєзнавців
України – від створення Українського комітету краєзнавства, розквіту
краєзнавства в 1920-х рр., через політичні репресії й повоєнне відродження до
структуризації та відновлення діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців.
Також розглядаються сучасні суспільно важливі проекти НСКУ як вагомої складової
громадянського суспільства. |
| format |
Article |
| author |
Реєнт, О.П. |
| author_facet |
Реєнт, О.П. |
| author_sort |
Реєнт, О.П. |
| title |
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) |
| title_short |
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) |
| title_full |
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) |
| title_fullStr |
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) |
| title_full_unstemmed |
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) |
| title_sort |
з історії національної спілки краєзнавців україни (до 90-річчя заснування) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109561 |
| citation_txt |
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. — 2015. — № 3. — С. 4-20. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT reêntop zístoríínacíonalʹnoíspílkikraêznavcívukraínido90ríččâzasnuvannâ AT reêntop fromthehistoryofnationalunionofresearchersoflocalhistoryofukrainecommemoratingthe90thanniversaryofitsfoundation |
| first_indexed |
2025-11-25T15:36:17Z |
| last_indexed |
2025-11-25T15:36:17Z |
| _version_ |
1849777174828023808 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2015. – №3
ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
Здобуття Україною незалежності стало могутнім стимулом відродження
духовності й історичної пам’яті народу. Небачено розширилися межі науково-
го пошуку та коло людей, причетних до вивчення і збереження багатовікових
культурних традицій. На тлі загального посилення інтересу суспільства до ви-
токів і джерел духовності з кожним роком примножується потенціал й урізно-
манітнюються функції краєзнавства, зростає його виховна роль.
На початку третього тисячоліття український краєзнавчий загал, який
веде свій славетний родовід від літописців часів могутньої Київської Русі та
героїчної доби козаччини, має вагомі підстави для відзначення ювілею інсти-
туції, що започаткувала 90 років тому організаційне об’єднання розпорошених
на українських теренах місцевих осередків дослідників рідного краю.
Кожен, хто цікавиться минулим своєї країни, знаходить теми й сюжети
для самостійного наукового пошуку у величезному часовому діапазоні – від
періоду трипільської культури до наших днів. Свій слід в історії залишили
античні держави Північного Причорномор’я, середньовічні міста-фортеці, за-
порозькі Січі, блискучі шедеври архітекторів XVIII–XIX ст. Тисячолітні храми
та рядова міська забудова давніх часів, що збереглися до наших днів – це те,
що ми повинні не тільки досконало вивчити та зберегти, а й передати у спад-
щину нашим нащадкам.
УДК 374.73+908 (477)
***
О.П.Реєнт *
З ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ КРАЄЗНАВЦІВ
УКРАЇНИ (ДО 90-РІЧЧЯ ЗАСНУВАННЯ)
Висвітлюються етапи становлення та розвитку Національної спілки крає
знавців України – від створення Українського комітету краєзнавства, розквіту
краєзнавства в 1920х рр., через політичні репресії й повоєнне відродження до
структуризації та відновлення діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців.
Також розглядаються сучасні суспільно важливі проекти НСКУ як вагомої скла
дової громадянського суспільства.
Ключові слова: краєзнавчі студії, місцева історія, Український комітет крає
знавства, Національна спілка краєзнавців України.
* Реєнт Олександр Петрович – доктор історичних наук, професор, членкореспондент НАН
України, заступник директора з наукової роботи Інституту історії України НАНУ, голова
Національної спілки краєзнавців України
Український історичний журнал. – 2015. – №3
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) 5
Для України краєзнавство завжди було не лише міцним фундаментом
історичної пам’яті, а й формою самозахисту від ударів долі. Безпрецедент-
ні гоніння російського царизму на українську культуру й мову загрожували
ствердженню національної ідеї, і тільки самовіддані зусилля кількох поколінь
краєзнавців підтримували у суспільстві інтерес до культури, мови, традицій
народу. Обстоювати національні цінності в імперські та радянські часи зна-
чило свідомо піддавати свою долю неабияким випробуванням.
Ідея інституції, яка займалася б проблемами місцевої історії, виникла в
1820–1840-х рр. У 1843 р. в Києві створено Тимчасову комісію для розгляду дав-
ніх актів, котру зазвичай називали археографічною. В її роботі, поряд зі зна-
ними дослідниками М.Костомаровим, О.Лазаревським, О.Левицьким, М.Мак-
си мовичем, В.Іконниковим та іншими, брав активну участь і Т.Шевченко.
Величезне значення для становлення українського краєзнавства мала
плідна діяльність Історичного товариства Нестора-літописця при київському
Університеті св. Володимира, Одеського товариства історії та старожитностей,
Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Харківського історико-філоло-
гічного й Подільського церковного історико-археологічного товариств, Товари-
ства дослідників Волині у Житомирі та багатьох інших реґіональних об’єднань
поціновувачів минувшини рідного краю. Розвитку краєзнавства сприяло й про-
ведення 15-ти археологічних з’їздів, 6 з яких відбулися на території України.
Значну увагу краєзнавству, його освітньо-виховній функції приділяли
визначні історики та діячі української культури: М.Драгоманов, І.Франко,
М.Грушевський, Д.Багалій, Д.Яворницький та інші, чия плідна праця напри-
кінці ХІХ – на початку ХХ ст. сприяла розвитку краєзнавства як науки й усві-
домленню його нерозривного зв’язку з освітньою галуззю. На думку І.Франка,
добре поставлена краєзнавча робота у школі «дає змогу докладно ознайоми-
тись зі своїм краєм і усією Батьківщиною… Адже це перший ступінь, перша
прикмета раціональної освіти – знати своє найближче оточення, знати мину-
ле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого,
об’єднаного організму»1.
У роки національно-визвольних змагань українського народу, в умовах
Першої світової та громадянської воєн виникали й активно функціонували
численні краєзнавчі організації, опираючись на підтримку Центральної Ради,
гетьманського уряду, Директорії. У 1917 р. в Києві розпочав діяльність Цен-
тральний комітет охорони пам’яток старовини і мистецтва під головуванням
М.Грушевського. Того ж року з ініціативи художника С.Васильківського у
Харкові було засновано товариство «Музей Слобожанщини». Серед вагомих
справ, започаткованих у період Української революції, здійснювалися заходи
щодо впорядкування могили Т.Шевченка в Каневі, створення Національної
ґалереї, Усеукраїнського «Шевченківського» або «Пам’яткового» музею. У над-
звичайно складних умовах українська інтеліґенція зуміла не лише зберегти,
а й реально примножити краєзнавчі традиції, зробити їх вагомим чинником
ствердження національної ідеї.
1 Франко І. Галицьке краєзнавство // Його ж. Зібрання творів у 50 т. – Т.46. – Кн.2. – К.,
1986. – С.116.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
6 О.П.Реєнт
Провідну роль у розвитку й організації краєзнавчої роботи взяла на себе
Українська академія наук. У першому її статуті, затвердженому гетьманом
П.Скоропадським 1918 р., ішлося, що інституція «ставить собі на меті, окрім
загальних наукових завдань, виучувати сучасне і минуле Вкраїни, україн-
ської землі та народу»2.
На початку 1920-х рр. у структурі історико-філологічного відділу ВУАН
плідно працювали різноманітні комісії краєзнавчого профілю. Етнографіч-
ну комісію було створено 1920 р. як секцію Українського наукового товари-
ства. У 1921 р. Етнографічна секція ввійшла до складу академії. З 1925 р.
її перейменовано на Етнографічну комісію ВУАН. До неї входили відо-
мі етнографи, краєзнавці: А.Лобода (голова), М.Біляшівський, О.Косач,
П.Демуцький, Л.Ревуцький, М.Рудинський, В.Ляскоронський, С.Терещенко,
В.Модзалевський та ін. Головним завданням комісії було збирання етногра-
фічних і краєзнавчих матеріалів. До роботи залучалося широке коло вчителів,
студентів, культпрацівників, аматорів-краєзнавців (або кореспондентів). Із ко-
місією співпрацювало багато краєзнавчих гуртків та етнографічних товариств
на місцях, особливо шкільних, було запроваджено спеціальний «краєзнавчий
практикум» для учнівської молоді. Результати досліджень публікувалися в
«Етнографічному віснику» та «Бюлетені».
Дослідженням й охороною історико-культурної спадщини займалася утво-
рена 1921 р. Археологічна комісія. Її головою обрали Ф.Шміта, а членами стали
М.Василенко, О.Грушевський, А.Дахнович, В.Іконников, Ф.Ернст (секретар),
Т.Красицький, М.Макаренко, В.Щербина, Д.Щербаківський, М.Біляшівський
(товариш голови) та ін. Краєзнавчими проблемами займалися секції етногра-
фії, музеєзнавства, історії мистецтва.
Активну роботу щодо розробки краєзнавчих питань розгорнула секція ет-
нографії, етнології і краєзнавства науково-дослідної кафедри історії України.
Її у жовтні 1921 р. у Харкові створив академік Д.Багалій, який уважав, що
вивчення історії окремих реґіонів повинно стати першою сходинкою на шляху
до побудови загальної концепції минулого України й написання фундамен-
тальних праць. Обґрунтувавши ідею вивчення історії по окремих реґіонах (так
звана «обласна концепція»), Д.Багалій виступив засновником наукової школи,
котра відіграла важливу роль у розвитку системних реґіонально-історичних
досліджень. Секцію очолював О.Ветухов, в її роботі брали участь П. та О. Ко-
валевські, Я.Риженко, П.Білецька. Одним із головних напрямів діяльності
були краєзнавчі й етнографічні експедиції та екскурсії.
Глибокою зацікавленістю відзначалася діяльність Київської комі-
сії краєзнавства при ВУАН, утвореної в листопаді 1922 р. До її складу вхо-
дили такі знані діячі, як А.Лобода (голова), В.Лучицький (заступник),
О.Фомін, І.Шмальгаузен, М.Птуха (заступник), В.Липський, П.Тутковський,
М.Василенко, М.Шарлемань та ін. У 1923 р. затверджено президію комісії:
А.Лобода (голова), М.Птуха, Д.Белінг (секретар), В.Лучицький. Головним
завд анням інституції було об’єднання краєзнавчих осередків і координація
2 Статут Української академії наук у Києві // Історія Академії наук України: 1918–1923:
Документи і матеріали. – К., 1993. – С.167.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) 7
їхньої роботи, з’ясування стану краєзнавства в Україні та сприяння його по-
ширенню, науково-дослідна діяльність, складання довідників, посібників,
програм, пробудження інтересу до краєзнавчих студій на місцях.
Численними практичними справами сповнена діяльність створеної
1923 р. Харківської комісії краєзнавства під керівництвом Д.Зеленіна та О.Фе-
до ровського. Велику допомогу цьому координаційному центру надавали «па-
тріархи» харківського краєзнавства академіки Д.Багалій та Д.Явор ниць кий.
У роботі комісії також брали участь С.Таранушенко, О.Синявський, О.Іва-
новський.
Наприкінці 1923 р. в Україні було створено третю академічну краєзнав-
чу комісію – Одеську, під головуванням С.Дложевського, директора місцевого
історико-археологічного музею. Наскільки плідно вона працювала, свідчить
хоча б той факт, що дослідникам рідного краю, незважаючи на труднощі, уда-
лося налагодити видання «Вісника Одеської комісії краєзнавства», зібрати не-
обхідну для постійної роботи бібліотеку. У діяльності інституції брали участь
Д.Яворницький, Г.Цомакіон, В.Селінов, В.Стратен, Ф.Камінський, О.Тре фі-
льєв. Р.Волков очолював етнографо-діалектологічну секцію, М.Слабченко –
соціально-історичну. Філії комісії працювали в Тирасполі й Херсоні. Її члени
займалися розкопками Ольвії, Березані, Усатова. Учасники археологічної сек-
ції склали археологічну карту краю.
Відзначаючи позитивну роль краєзнавчих комісій, академіки В.Липський,
А.Кримський, А.Лобода у звіті Президії ВУАН наголошували: «Разом з тим
необхідним є те, аби принаймні центральні комісії краєзнавства у Києві, Хар-
кові і Одесі користувались в урядових установах правами й авторитетами, які
відповідають їх державному та науковому значенню»3.
В окремих округах почали створюватися громадські краєзнавчі товариства
(1920 р. – в Ізюмському й Роменському; 1922 р. – у Волинському та Житомир-
ському; 1923 р. – у Коростенському, Лубенському, Одеському; 1924 р. – у Черні-
гівському; 1925 р. – у Дніпропетровському, Луганському, Мелітопольському).
Основними завданнями цих товариств були наукова обробка даних, що стосу-
ються «продуктивних сил» округу, району; поширення відповідних відомостей
про край; заохочення «широких мас» до вивчення своєї місцевості. Краєзнавчі
товариства займалися також освітньою й видавничою діяльністю: організову-
вали лекції, екскурсії, подорожі, створювали бібліотеки тощо.
Потреба у краєзнавчому науковому центрі ставала дедалі виразнішою.
Вона знайшла відображення у створенні Чернігівського інституту краєзнавства.
Його керівне ядро (А.Верзилов, С.Воробйов, В.Дубровський та ін.) у жовтні
1924 р. провело ґубернську краєзнавчу конференцію, на яку зібралося понад
80 осіб. Інститут планувався як самостійна юридична організація з відділен-
нями в округах. За статутом, затвердженим Чернігівським ґубвиконкомом,
головне завдання його полягало в об’єднанні наукових установ, товариств,
організацій, вишів, адміністративних і господарських установ Чернігівщини
та окремих осіб для вивчення її у «природно-історичному, соціально-економіч-
3 Тронько П.Т. Національна спілка краєзнавців України: сторінки історії: Книга-альбом. –
К., 2010. – С.13.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
8 О.П.Реєнт
ному та культурно-історичному відношеннях». М.Грушевський особисто опі-
кувався станом справ інституту, у липні 1924 р. він приїздив до Чернігова й
зустрічався з керівниками цієї установи.
Плідно працювали на ниві краєзнавчого руху історичні кафедри інститу-
тів народної освіти. Із 1925 р. було створено спеціальні наукові кафедри крає-
знавства. Так, наприклад, у Донецькому ІНО відкрилася науково-дослідна
кафедра з вивчення Донецького басейну. Робота проводилася у секціях: со-
ціально-історичній з підсекціями археології та освіти й культурної праці та
вивчення природних багатств Донбасу.
Одеське товариство при ВУАН, створене 28 березня 1926 р. під керівни-
цтвом М.Гордієвського, займалося вивченням культурних течій у реґіоні, під-
готовкою літописів окремих населених пунктів, підприємств, організацій. До-
нецьке товариство, засноване 1926 р., зробило помітний внесок у розвиток му-
зейництва. Полтавське товариство під керівництвом В.Щепотьєва займалося
виявленням та опрацюванням пам’яток української матеріальної й духовної
культури.
Цікаві завдання вирішували кабінети краєзнавства, одним з яких був
Кабінет із вивчення Поділля, заснований при Вінницькій філії Всенародної
бібліотеки України навесні 1924 р. Під керівництвом В.Отамановського він,
зокрема, займався консолідацією місцевих наукових сил, розробкою питань
краєзнавчої бібліографії, популяризацією історичних знань, виданням відпо-
відної літератури. У планах кабінету була підготовка «Бібліографії Поділля»,
циклу розвідок місцевих дослідників, створення «Енциклопедії поділлєзнав-
ства». Велика увага приділялася вивченню й охороні пам’яток старовини та
мистецтва. Фактично кабінет став координаційним центром із дослідження
історії, економіки, природи, охорони пам’яток Поділля. Аналогічні інституції
діяли у Черкасах, Миколаєві, Умані.
Харківська Слобожанська комісія стала ініціатором проведення I Всеукра-
їнської краєзнавчої конференції 28–31 травня 1925 р., на яку зібралися 75 де-
леґатів – представники 22 місцевих осередків з усіх реґіонів України. У допо-
віді секретаря ВУЦВК О.Буценка зазначалося, що «краєзнавство – це одне з
найважливіших завдань відродження нашого господарства, яке може відбути-
ся лише при новому і точному облікові природних багатств і всіх продуктивних
сил країни»4. Широку дискусію на форумі викликала інформація О.Лазаріса
про сучасний стан краєзнавства. Поряд із визначенням основних шляхів ді-
яльності («вростати в широкі кола робітничо-селянських мас, найщільніше
зв’язуватись з краєзнавцями на місцях, зробити краєзнавство цілим рухом»),
він фактично закликав нищити всю роботу старих краєзнавців-дослідників
і вчених. Проти таких настанов рішуче виступили Д.Багалій, М.Яворський,
О.Яната, М. Шарлемань5. У зверненні до всіх краєзнавчих організацій за-
значалося: «Перша Всеукраїнська конференція з краєзнавства була першою
4 Тронько П.Т. Українське краєзнавство в XX столітті (до 75-річчя Всеукраїнської спілки кра-
єзнавців). – К., 2002. – С.23.
5 Тронько П.Т. Краєзнавство України: здобутки і проблеми: До ІІІ з’їзду Всеукраїнської спіл-
ки краєзнавців. – К., 2003. – С.39.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) 9
спробою виявити краєзнавчі сили УСРР, зробити перший підсумок досягнень,
здобутих уже в краєзнавчій роботі, з’ясувати умови роботи та перспективи її,
об’єднати краєзнавчі сили України. Конференція показала силу і життєдай-
ність краєзнавчого руху»6.
Ідея створення краєзнавчого наукового центру реалізувалася, коли I Все-
українська краєзнавча конференція обрала Український комітет краєзнавства
(УКК) при Головнауці, який складали постійний орган із 15 осіб (М.Яворський,
Д.Багалій, О.Яната, М.Криворотченко та ін.) і правління з 42 представників
окружних краєзнавчих осередків та зацікавлених державних і громадських
організацій. На увічнення цієї події в листопаді 1998 р. у Харкові було від-
крито меморіальну дошку на будинку, де працював УКК. У жовтні 1926 р.
Президія Укрголовнауки затвердила новий склад комітету, увівши до нього
В.Левицького, М.Волобуєва, В.Гериновича, К.Дубняка, С.Рудницького. Зав-
дання, викладені в «Положенні про УКК», передбачали облік, систематизацію
й організацію всієї краєзнавчої роботи; розробку планів і програм різних галу-
зей краєзнавчої роботи; вивчення її форм і методів; загальне організаційне й
наукове керування роботою існуючих краєзнавчих організацій та утворення
нових; зв’язок із центральними, науковими, державними та господарськими
установами й організаціями; участь у наукових і громадських з’їздах, що ма-
ють відношення до краєзнавчої роботи.
Для надання краєзнавчому руху масовості Український комітет краєзнав-
ства запровадив інститут кореспондентів, на яких покладалося завдання орга-
нізації відповідних осередків. У програмі роботи кореспондентів УКК, опубліко-
ваній у журналі «Краєзнавство» (№1 за 1927 р.), передбачалося збирання даних
про наявність новостворених осередків, читання доповідей на краєзнавчі теми,
про матеріали з питань краєзнавства, що вміщувалися в місцевій пресі. Окремо
збиралися дані про ентузіастів краєзнавства і сферу їх зацікавлень. Про досвід
та ефективність роботи Українського комітету краєзнавства в ті часи свідчить
реальне зростання краєзнавчих організацій і осередків. Якщо 1925 р. в респу-
бліці налічувалося 5 товариств, 11 гуртків у 5 округах, то на 1 січня 1929 р. вже
діяло 51 товариство, 658 гуртків у 32 округах7. Комітет усебічно сприяв дослі-
дженню історії населених пунктів України, вивченню окремих промислових і
сільськогосподарських підприємств, розробці наукових засад пам’яткоохоронної
роботи. Взаємозбагаченню, обміну набутим досвідом значною мірою сприяли
творчі зв’язки УКК із Центральним бюро краєзнавства, краєзнавчими організа-
ціями інших республік СРСР та зарубіжних країн. Зокрема, зі звіту комітету за
1929 р. довідуємося, що він підтримував тісні контакти з 61 краєзнавчою органі-
зацією у союзних республіках та з 8 зарубіжними8.
Незважаючи на певні труднощі, здебільшого матеріального характеру,
1927 р. співробітникам Українського комітету краєзнавства вдалося налаго-
6 Звернення редколегії журналу «Краєзнавство»: 80 років Всеукраїнській спілці краєзнав-
ців // Краєзнавство. – 2005. – №1/4. – С.13.
7 Тронько П.Т., Прокопчук В.С. Український комітет краєзнавства: історія становлення й на-
слідки діяльності // Там само. – 2010. – №1/2. – С.81.
8 Тронько П.Т. Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття (досвід, проблеми, перспекти-
ви). – К., 2000. – С.50.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
10 О.П.Реєнт
дити у Харкові видання науково-методичного журналу «Краєзнавство», роз-
рахованого як на фахівців, так і на широкий краєзнавчий актив. Матеріали,
опубліковані на його шпальтах у 1927–1930 рр., дають яскраве уявлення про
основні напрями краєзнавчої роботи, реальні здобутки місцевих організацій,
окремих краєзнавців. Упродовж 1927 р. світ побачили 3, у 1928–1929 рр. – по
10, у 1930 р. – 5 номерів. Редакція часопису вбачала своїм завданням «об’єднати
краєзнавчі сили, піднести їх роботу на наукову основу, поставити перед крає-
знавцями актуальні проблеми, висунуті сучасним життям».
Одним зі своїх головних завдань Український комітет краєзнавства вва-
жав підготовку та облік кадрів для відповідної роботи. Завдяки зусиллям УКК
1928 р. масовий краєзнавчий рух охопив 32 округи республіки, запроваджу-
валися спеціальні курси, кореспонденти комітету читали лекції, проводили
семінари. Інституція запровадила унікальні форми роботи, які сприяли пере-
ростанню краєзнавства в масовий рух. Так, було ініційовано складання до-
кладної бібліографії методичних матеріалів, почалося створення центральних
карто- й фонотек краєзнавчих об’єктів.
Реальним кроком уперед у заснуванні наукових форм краєзнавства ста-
ла діяльність на цій ниві визначного українського історика М.Грушевського.
Утворені ним 1924–1925 рр. при кафедрі історії України комісії порайонно-
го дослідження (Києва, Правобережної, Лівобережної, Полудневої, Західної
України) ставили розробку краєзнавчих проблем на рівень високих вимог
академічної науки, утворювали, за словами самого М.Грушевського, «асоціа-
цію порайонного дослідження історії України»9. Отже у 1920-х рр. академічні
установи України набули цінний і важливий досвід краєзнавчих досліджень,
їх безпосередньої організації на місцях, залучення до цієї справи широких кіл
громадськості. На початку 1930-х рр. в республіці налічувалося понад 30 тис.
краєзнавців.
В умовах активного формування тоталітарної системи, панування вуль-
ґарно-соціологічних схем демократичний за своїм характером краєзнавчий
пошук не вкладався в тогочасні історичні концепції, не узгоджувався з моно-
польним правом комуністичних ідеологів на істину. Саме це і стало однією
з причин ліквідації численних краєзнавчих організацій, масових репресій у
середовищі самовідданих дослідників рідного краю. Звинувачені в «україн-
ському буржуазному націоналізмі», «ідеалізації патріархальщини», «зв’язках»
з міфічними «контрреволюційними організаціями» численні краєзнавчі осе-
редки були розгромлені, журнали й профільні видання закриті, сплюндрова-
но велику кількість унікальних пам’яток історії та культури, а найактивніші
діячі стали жертвами політичних репресій.
На рубежі 1920–1930-х рр. краєзнавчий рух в Україні поступово згортався.
Зі шпальт газет і журналів дедалі частіше лунали звинувачення на адресу
Українського комітету краєзнавства, окремих його діячів, яким приписували-
ся «націоналізм», участь у різноманітних «ухилах», «контрреволюційній діяль-
ності». Так, журнал «Советское краеведение» (№2 за 1931 р.) прямо звинува-
9 Верменич Я.В. Питання історичного краєзнавства // Український історичний журнал. –
1998. – №2. – С.95.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) 11
тив УКК в «об’єднанні опортуністичних, антирадянських сил», котрі, мовляв,
приховувалися під гаслами «академізму, аполітичності». За подібними заки-
дами, як правило, ішли арешти. Саме на основі сфабрикованих справ було
репресовано голову Українського комітету краєзнавства М.Яворського, його
заступника М.Криворотченка, членів інституції М.Волобуєва, В.Гериновича,
С.Рудницького, О.Янату та багатьох інших. Масові незаконні репресії прово-
дилися й на місцях. Їх жертвами стали директори та працівники багатьох му-
зеїв, організатори, члени краєзнавчих товариств, автори й видавці літератури.
Відродження краєзнавства почалося вже в повоєнний час. У 1950-х рр.
намітилися позитивні тенденції збільшення випуску друкованої продукції з
краєзнавчої проблематики. У цей період у республіці побачили світ цікаві пра-
ці з історії Львова, Харкова, Києва, Одеси, Севастополя, Вінниці, Житомира,
Луганська, Луцька, Чернігова, окремих промислових і сільськогосподарських
підприємств. У перші післявоєнні роки основна увага у краєзнавчій роботі
приділялася вивченню й дослідженню історії міст і сіл. Зважаючи на неаби-
яке значення цих студій, 1949 р. при Президії АН УРСР було утворено спеці-
альну комісію, до складу якої ввійшли провідні історики, літератори, фахівці
з інших спеціальностей. На неї покладалося завдання наукової координації
досліджень у цій галузі, залучення до їх проведення установ Академії наук,
кафедр вищих навчальних закладів, культурно-освітніх організацій.
29 травня 1962 р. ЦК КПУ ухвалив постанову про видання «Історії міст
і сіл УРСР». Для її підготовки було створено головну редакційну колеґію, до
складу якої ввійшли провідні фахівці. Інститут історії АН УРСР здійснював
науково-методичне керівництво роботою, головна редакція «Української ра-
дянської енциклопедії» – наукове редагування всіх томів, Державна історична
бібліотека формувала картотеку краєзнавчої літератури. 26-томна серія стала
результатом об’єднання зусиль понад 100 тис. дослідників рідного краю – істо-
риків, працівників культури, учителів, краєзнавців-аматорів. Завдяки цьому
виданню всі міста, селища й села України отримали свою біографію, в якій
зафіксовано головні історичні етапи їхнього розвитку. Загальний обсяг праці
становив 2360 авторських аркушів. У супроводі 9 тис. ілюстрацій тут уміщено
1340 статей з історіями обласних, районних центрів та інших значних населе-
них пунктів, 8619 статей про всі селища міського типу й центри сільрад10.
Іншим важливим напрямом відродження краєзнавства став громадський
рух за увічнення історії українського козацтва. Як відомо, упродовж 1930–
1950-х рр. відповідна тематика не перебувала в пошані ідеологічних провід-
ників тодішнього суспільства. Вона поступово зникала з програм наукових
досліджень, вилучалася з видавничих планів, сторінок періодичних видань.
Із метою увічнення найвидатніших історичних подій, пов’язаних з історією
українського козацтва, для збирання, систематизації та зберігання монумен-
тальних речей і споруд, матеріальних і музейних знахідок у Запоріжжі, на
острові Велика Хортиця, що був одним із важливих центрів Запорозької Січі,
пропонувалося створити Державний історико-культурний заповідник, відкри-
10 Тронько П.Т. Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень: Досвід, про-
блеми, перспективи. – К., 2001. – С.12.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
12 О.П.Реєнт
ти на його території Музей історії запорозького козацтва з п’ятьма діорамами,
тематичний садово-декоративний парк та етнографічний відділ. 31 серпня
1965 р. ЦК КПУ, обговоривши записку з цього питання, ухвалив постанову
«Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією українського козацтва».
Аналогічний документ 18 вересня видав і уряд республіки. Територія острова
Велика Хортиця у Запоріжжі загальною площею 3 тис. га оголошувалася Дер-
жавним історико-культурним заповідником.
Велику увагу дослідники краю приділяли створенню музеїв народної архі-
тектури й побуту в Переяславі-Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Києві. Ідея
створення у столиці республіки відповідного музею просто неба не однора зо во
порушувалася представниками наукових і творчих кіл (академіки Б.Па тон,
М.Рильський, О.Гончар, О.Корнійчук, члени-кореспонденти М.Си ва ченко,
Ф.Шевченко, доктори наук Г.Логвин, К.Гуслистий, О.Касименко, М.Брай чев-
ський та ін.). У результаті 17 липня 1976 р. відбулося відкриття першої черги
Державного музею народної архітектури та побуту України.
Як своє пріоритетне завдання краєзнавці розглядали «увічнення подвигу
українського народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». На середину
1980-х рр. у містах і селах УРСР було встановлено понад 8 тис. пам’ятників во-
їнам-землякам11. 9 травня 1981 р. в Києві відбулося відкриття меморіального
комплексу «Ук раїнсь кий державний музей історії Великої Вітчизняної війни
1941–1945 рр.». На дніпро вських схилах на площі 40 га постав архітектурно-
скульптурний ансамбль у складі музейного комплексу, чаші «Вогонь слави»,
Алеї міст-героїв, майданчика військової техніки часів війни, 7 скульптурних
композицій.
У розвитку краєзнавства, його наукових основ велике значення мало ство-
рення 1979 р. у структурі академічного Інституту історії відділу історичного
краєзнавства, на який, серед інших завдань, покладалася підготовка «Зводу
пам’яток історії та культури», котрий буде першим фундаментальним видан-
ням про нерухомі пам’ятки – археології, історії, архітектури, монументального
мистецтва, що мають історичну, наукову або художню цінність.
У 1980 р. було започатковано проведення всеукраїнських наукових кон-
ференцій з історичного краєзнавства (Вінниця, Полтава, Чернігів, Кам’янець-
По дільський, Миколаїв, Луцьк, Черкаси, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк,
Хме ль ницький). Відбувалися десятки круглих столів, симпозіумів, семінарів,
сотні реґіональних конференцій. Вони стали науковою школою для сотень
крає знавців, сприяли переростанню краєзнавства у широкий громадський рух.
На хвилі демократичних перетворень і національного піднесення 27 бе-
резня 1990 р. в Києві відбувся І Всеукраїнський краєзнавчий з’їзд, який мав
статус установчого для Всеукраїнської спілки краєзнавців (ВСК) – спадкоєми-
ці традицій, запроваджених свого часу Українським комітетом краєзнавства.
Головою правління спілки було обрано доктора історичних наук, академіка
П.Тронька. Відповідно до затвердженого з’їздом статуту, основним завданням
діяльності інституції проголошувалося виховання у громадян почуття націо-
11 Тронько П.Т. Історичне краєзнавство… – С.114.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) 13
нальної самосвідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій
українського народу, а також інших народів, пов’язаних із ним своєю долею,
шанобливе ставлення до скарбів рідної природи та культури.
У 1993 р. ВСК поновила випуск репресованого журналу «Краєзнавство».
У пам’ять про попередників, котрі стали жертвами тоталітарного режиму, по-
чали видаватися документальні збірники «Репресоване краєзнавство»12. В усіх
областях України постійно виходять у світ краєзнавчі монографії, путівники,
буклети, довідники. Встановлено спілчанську премію імені Д.Яворницького13.
Краєзнавці нашої країни беруть найактивнішу участь у підготовці масш-
табного загальнонаціонального видання – науково-документальної серії книг
«Реабілітовані історією». У рамках однойменної державної програми (постано-
ва Кабінету Міністрів України №530 від 11 вересня 1992 р.) на сьогодні в усіх
областях видано 100 книг, в яких названо сотні тисяч прізвищ громадян, котрі
стали жертвами політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму,
опубліковано унікальні архівні документи, нариси, статті.
25 грудня 1996 р. відбувся ІІ з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців, який
підбив підсумки виконання статутних положень, поставив завдання на май-
бутнє, ухвалив постанову, в якій підкреслювалося, що «демократичне за своїм
характером, формами й методами роботи краєзнавство не лише виконує на-
уково-пізнавальні функції, а й сприяє вирішенню назрілих народногосподар-
ських проблем»14.
У розпорядженні Президента України від 19 жовтня 2000 р. «Про забез-
печення комплексного розвитку малих міст України» Кабінетові Міністрів
доручалося «забезпечити підготовку за участю Національної академії наук
Ук раїни “Історії міст і сіл України” в новій редакції»15. Указ Президента від
23 січня 2001 р. «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні»16
надав нового поштовху в розвитку краєзнавчого руху. Уряд розробив і схва-
лив постанову від 10 червня 2002 р. «Про затвердження Програми розвитку
крає знавства на період до 2010 р.»17, яка, зокрема, передбачала створення нау-
кових центрів краєзнавчих досліджень в АР Крим, областях, містах Києві й
Севастополі; розробку програми з курсу «Краєзнавство» для вищих навчаль-
них закладів гуманітарного профілю, загальноосвітніх шкіл, удосконалення
підготовки та перепідготовки фахівців із краєзнавчої роботи.
29–30 жовтня 2003 р. відбувся ІІІ з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнав-
ців. Серед головних її завдань проголошувалося зосередження зусиль активу
на виконанні вимог указу Президента України «Про заходи щодо підтримки
краєзнавчого руху в Україні» та практичній реалізації затвердженої постано-
вою Кабінету Міністрів України програми розвитку краєзнавства на період
12 Репресоване краєзнавство (20–30-ті роки) / Л.Бабенко, С.Бабенко, Г.Білоус, та ін. – К.,
1991. – 480 с.
13 Премія імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України / Упор.
В.І.Дмитрук, В.М.Дудник, Г.О.Клепак, Р.В.Маньковська. – К., 2009. – 18 с.
14 Див.: ІІ з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців (25 грудня 1996 р., м. Київ): Матеріали та
документи. – К., 1997. – С.84.
15 Офіційний вісник України. – 2000. – №43. – С.60.
16 Там само. – 2001. – №4. – С.63.
17 Там само. – 2002. – №24, т.1. – С.41.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
14 О.П.Реєнт
до 2010 р.; забезпечення піднесення наукового рівня загальнотеоретичних
розробок; підготовка узагальнюючих праць з окремих напрямів краєзнавства;
розширення роботи з популяризації досліджень; залучення громадськості до
збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини;
активізація співпраці з державними установами, науково-дослідними цен-
трами, закладами культури й освіти, політичними партіями та громадськими
організаціями, зацікавленими в розвитку краєзнавства; відродження історич-
ної пам’яті українського народу; збереження унікальних природних скарбів
рідної землі18.
Визначальною подією для краєзнавців України стало ухвалення Кабіне-
том Міністрів України постанови №908 від 16 жовтня 2008 р.19, за якою, відпо-
відно до ст. 7 закону України «Про професійних творчих працівників та творчі
спілки»20, беручи до уваги «видатні заслуги в забезпеченні розвитку україн-
ської національної культури», Всеукраїнській спілці краєзнавців надавався
статус національної.
З особливим піднесенням сприйняли цю звістку понад 300 делеґатів і гос-
тей ІV з’їзду спілки, який відбувся 28 жовтня 2008 р. в Києві. Учасники форуму
у зверненні зазначали:
«Нам, як літописцям рідної землі, випала висока честь захища-
ти наше історичне минуле, донести до майбутніх поколінь все
те, що відбувалось на кожному клаптику української землі, у
повному енциклопедичному багатотомному виданні “Історія
міст і сіл України”. Національна спілка краєзнавців України
закликає українську громадськість наполегливо і принципово
відстоювати інтереси та пропагувати досягнення національної
культури, втілювати у життя нові ініціативи і важливі загально-
національні проекти по об’єднанню українського суспільства,
зміцненню авторитету України у міжнародній гуманітарній
спів праці»21.
12 червня 2009 р. у приміщенні Київського національного університету
імені Т.Шевченка відбулися пленум правління Національної спілки краєз-
навців України, на якому було схвалено методичні рекомендації з організації
роботи реґіональних осередків НСКУ у зв’язку з новим її статусом, та нарада
«Концептуальні засади організаційно-методичної роботи з підготовки енци-
клопедичного видання “Історія міст і сіл України”»22.
У 2009 р. Національна спілка краєзнавців України започаткувала новий
напрям своєї діяльності – науково-краєзнавчі експедиції. На сьогодні їх від-
булося більше десяти (на Полтавщину, Львівщину, Дніпропетровщину, Запо-
18 Див.: ІІІ з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців (29–30 жовтня 2003 р.): Матеріали і доку-
менти. – К., 2004. – С.94–95.
19 Офіційний вісник України. – 2008. – №80. – С.20.
20 Там само. – 1997. – №45. – С.427.
21 Див.: IV з’їзд Національної спілки краєзнавців України (28 жовтня 2008 р.): Матеріали та
документи. – Кам’янець-Подільський, 2009. – С.103.
22 Пленум правління Національної спілки краєзнавців України (12 червня 2009 р.): Матеріали
та документи / Упор. О.Г.Бажан, В.І.Дмитрук, В.М.Дудник, Г.О.Клепак, Р.В.Маньковська. – К.,
2010. – 42 с.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) 15
рожжя, Херсонщину, Чернігівщину, Кіровоградщину, Черкащину, Київщину,
Вінниччину, Житомирщину). Під час цих заходів розглядаються актуальні
питання розвитку українського краєзнавства та внесок краєзнавців у збере-
ження і популяризацію історико-культурної спадщини нашої країни.
24 грудня 2009 р. в Національному музеї літератури України відбулася
церемонія відзначення переможців і дипломантів I Всеукраїнського конкурсу
на кращий громадський музей. Ініціативу НСКУ активно підтримали музей-
ники з усіх реґіонів України. Сьогодні в державі діє понад 6 тис. громадських
музеїв, з яких 4 тис. – шкільні. На реґіональному рівні в конкурсі взяло участь
близько 1000 громадських музеїв, що функціонують у складі підприємств,
установ, організацій та як приватні. 103 із них стали переможцями заключ-
ного туру23.
Спираючись на багаторічний досвід, узагальнений ХІІ Всеукраїнською
науковою історико-краєзнавчою конференцією «Освітянське краєзнавство:
дос від, проблеми, перспективи» (Івано-Франківськ, 6–7 жовтня 2011 р.), крає-
знавці стверджують, що освіта, як визначальний чинник соціально-економіч-
ної, культурної, наукової, політичної життєдіяльності суспільства, повин на
мати гуманістичний характер і ґрунтуватися на культурно-історичних ціннос-
тях народу, а одним із головних пріоритетів освітньої галузі має стати націо-
нальне виховання з невід’ємною складовою – краєзнавством, спрямо ваним на
залучення молодого покоління до вивчення історії й культури рідного краю,
формування свідомого громадянина, виховання любові до рідної землі. Під-
сумковим документом обговорення нагальних проблем використання крає-
знавчої складової у системі освіти стали рекомендації учасників форуму про
запровадження до шкільної програми предмета «Історія рідного краю», до гу-
манітарного циклу дисциплін у вишах усіх профілів – курсу «Основи крає-
знавства», про підготовку відповідних підручників та ін.24
Упродовж 2015 р. відзначаються ювілейні дати в історії Національної
спілки краєзнавців України. 90 років тому, у травні 1925 р., під час I Все-
української краєзнавчої конференції було створено Український комітет
крає знавства. 25 років тому, у березні 1990 р., його правонаступницею ста-
ла Все українська спілка краєзнавців, яку очолив академік НАН України
П.Тро нько (1915–2011 рр.), 100-річчя з дня народження якого також припадає
на 2015-й рік.
23 січня 2012 р. було скликано V (позачерговий) з’їзд Національної спілки
краєзнавців України у зв’язку з необхідністю обрання нового складу її керівних
органів та голови (у зв’язку зі смертю 12 вересня 2011 р. незмінного впродовж
понад 20 років керівника інституції – П.Тронька). На обласних конференці-
ях делеґатами з’їзду було висунуто 149 членів спілки, у роботі форуму брали
участь 134 посланці та численні гості. Головою Національної спілки краєзнав-
ців України було обрано члена-кореспондента НАНУ, заступника директора
23 Перший Всеукраїнський конкурс на кращий громадський музей / Упор. П.В.Бабенко,
В.І.Дмитрук, Г.О.Клепак, Р.В.Маньковська, А.О.Перевозник. – К., 2009. – С.2.
24 XII Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Освітянське краєзнавство: до-
свід, проблеми, перспективи», присвячена 200-річчю від дня народження українських просвітите-
лів І.Вагилевича та М.Шашкевича (6–7 жовтня 2011 р.): Зб. мат. – Івано-Франківськ, 2011. – 352 с.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
16 О.П.Реєнт
академічного Інституту історії України професора О.Реєнта, котрий, починаю-
чи з 2003 р., був заступником голови НСКУ. За підсумками роботи з’їзду було
ухвалено звернення до громадськості нашої країни та постанову, в якій, серед
іншого, зафіксовано наступні рішення: президії правління спілки підготувати
план заходів з увічнення пам’яті П.Тронька; звернутися до вищих органів дер-
жавної влади щодо затвердження державної програми розвитку крає знавства
до 2025 р.; розробити пропозиції зі співпраці Національної спілки краєзнавців
України з центральними й місцевими органами влади; звернутися до офіцій-
них інституцій стосовно внесення до національного класифікатора професій
фаху «краєзнавець»; клопотатися перед Президентом України про встановлен-
ня Дня краєзнавця та запровадження звання заслужений краєзнавець Укра-
їни; приділити увагу музейному краєзнавству, сприяти створенню районних
краєзнавчих музеїв, підтримати краєзнавців-колекціонерів в їх експозицій-
но-виставковій діяльності та ін. З’їзд закликав реґіональні організації тісно
співпрацювати з центральними та місцевими ЗМІ, постійно дбати про поши-
рення кращого досвіду роботи краєзнавчих осередків, окремих літописців рід-
ного краю, брати участь у створенні краєзнавчих теле- й радіопрограм25.
Національна спілка краєзнавців України розробила проект програми роз-
витку краєзнавства на період до 2025 р. Її метою проголошується подальший
розвиток краєзнавства як «галузі наукових знань», розгортання краєзнавчого
руху – невід’ємної складової сучасного громадянського суспільства. Завдан-
нями програми визначено узагальнення теоретичного і практичного досвіду
у краєзнавстві; удосконалення його науково-методологічних основ; поглиб-
лення досліджень джерельної бази, розробка галузевих напрямів: історич-
ного, природничого, географічного, етнографічного, культурно-мистецького,
освітянського, пам’яткознавчого, музейницького, бібліотечного, туристичного,
екологічного краєзнавства; поширення краєзнавчої складової та зміцнення
навчально-методичної бази краєзнавства у системі національної освіти; попу-
ляризація відповідних досліджень і залучення широких кіл громадськості до
збереження історико-культурної спадщини України.
У червні 2013 р. керівний орган НАН України затвердив запропонова-
ний Національною спілкою краєзнавців України та Інститутом історії Укра-
їни НАНУ оновлений склад Міжвідомчої координаційної ради з питань крає-
знавства при Президії НАН України (33 особи, голова – О.Реєнт, заступники –
В.Даниленко, В.Коцур, відповідальний секретар – Р.Маньковська), основним
завданням якої визначено координацію наукових досліджень і громадської
діяльності у відповідній галузі, науково-методичне забезпечення та контроль
за реалізацією завдань державної програми розвитку краєзнавства.
НСКУ підготувала підручник для студентів вищих навчальних закладів26.
До його написання було залучено відомих фахівців – краєзнавців, педагогів.
Головним завданням уведення курсу краєзнавства в освіту проголошується
25 Див.: V (позачерговий) з’їзд Національної спілки краєзнавців України (23 січня 2012 р.):
Матеріали та документи. – К., 2012. – С.114–115.
26 Основи краєзнавства: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.
О.П.Реєнта. – Х., 2015. – 328 с.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) 17
збереження її національного характеру через виховання любові до рідного
краю й відродження історичної пам’яті, а метою підручника визначено пред-
ставлення краєзнавства як комплексної галузі знань про окремо взяту терито-
рію, виділення її природних особливостей та історико-культурної самобутнос-
ті у загальноукраїнському контексті, а також формування в молодих людей
патріотичних почуттів, поваги до історії своєї малої батьківщини, розуміння
необхідності берегти її духовну спадщину. Підручник включає теоретико-мето-
дологічні засади науки краєзнавство, характеристику етапів його історичного
розвитку, розкриває внесок видатних постатей у формування галузі, специфі-
ку джерельної бази краєзнавства, дає загальну характеристику країв України.
Виокремлено природу та історію краю як предмет краєзнавчих досліджень,
зазначено роль науково-освітніх, культурних, музейних, пам’яткоохоронних і
туристичних закладів у розвитку краєзнавства. Додатки містять документи з
розвитку краєзнавства, теми семінарських занять, довідково-інформаційний
матеріал, словник основних краєзнавчих термінів, предметний та іменний по-
кажчики, список ілюстрацій.
До 200-річного ювілею Т.Шевченка НСКУ приурочила спеціальне видан-
ня27, де комплексно розглядається краєзнавчий аспект шевченківської теми у
всеукраїнському контексті. До публікації ввійшло 26 підготовлених дослідни-
ками з усіх областей України нарисів, кожен з яких висвітлює місця, пов’язані
з життям і творчістю поета, розповідає про людей, з якими він спілкувався,
а також про музеї та пам’ятники Великому Кобзареві. Ілюстративним допо-
вненням до книжки послужили репродукції, архівні документи, світлини
пам’ятників тощо.
Також до відзначення 200-річчя Т.Шевченка було проведено ХІІІ Всеу-
країнську наукову історико-краєзнавчу конференцію «Краєзнавча Шевчен-
кіана України» (Канів, 24–25 жовтня 2014 р.). У доповідях і повідомленнях
охарактеризовано процес зародження та розвиток шевченківських традицій у
різних куточках нашої країни, розкрито різноманітні аспекти життя та твор-
чості Т.Шевченка. На основі використання широкого комплексу джерел (ар-
хівних документів, наукової літератури, матеріалів періодичної преси, творів
мистецтва) учасники конференції висвітлили історію творення всенародної
Шевченкіани в Україні, показали широку палітру форм і художньо-мистець-
ких засобів ушанування пам’яті Кобзаря та популяризації його творчої спад-
щини. 27 березня 2014 р. на історичному факультеті Київського національно-
го університету імені Т.Шевченка відбулася Міжнародна науково-практична
конференція «Києвознавчі читання: історичні та етнокультурні аспекти», при-
свячена 200-річному ювілею Т.Шевченка та 250-річчю від дня народження
М.Берлинського. Її організаторами стали кафедра етнології та краєзнавства
КНУ імені Т.Шевченка та Київська міська організація НСКУ. Науковий форум
розглянув широку києвознавчу тематику: Т.Шевченко та Київ, ушанування
пам’яті Великого Кобзаря; діяльність наукових установ, навчальних закладів
і наукових товариств, окремих дослідників у галузі києвознавства; проблеми
27 Україна Тараса Шевченка: історико-краєзнавчі нариси / Упор. Р.В.Маньковська, В.М.Мель-
ни ченко. – Х., 2014. – 576 с.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
18 О.П.Реєнт
топоніміки, адміністративно-територіального устрою, соціально-економічного
розвитку та розвою науки, освіти, культури й мистецтва Києва; питання духов-
ності, повсякденного життя киян. За результатами цих конференцій побачили
світ спеціалізовані видання28.
Зусиллями Національної спілки краєзнавців України підготовлено ряд пу-
блікацій29. Щоквартально видається спілчанський журнал «Краєзнавство», пов-
ні електронні версії котрого за 1927–2011 рр. удоступнено в мережі Інтернет.
Із 2012 р. щорічно у жовтні НСКУ спільно з Переяслав-Хмельницьким
державним педагогічним університетом імені Г.Сковороди проводить Усе-
український історико-культурологічний форум «Сікорські читання», присвя-
чений ушануванню подвижницької діяльності відомого музейного діяча. Та-
кож спілка виступає співорганізатором щорічної Міжнародної наукової конфе-
ренції «Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний
виміри», яка відбувається на базі Одеського національного морського універ-
ситету.
Національна спілка краєзнавців України підписала угоди про співпрацю
з Київським національним університетом імені Т.Шевченка, Національним
педагогічним університетом імені М.Драгоманова, Українським державним
центром туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки
України, Державною архівною службою України, меморандуми про співробіт-
ництво з громадською організацією «Вікімедіа Україна» та інформаґентством
«RegioNews». У рамках реалізації положень цих документів реалізовуються
спільні заходи. Так, щорічно з 2013 р. у спілці проходить історико-краєзнавча
практика студентів 4-го курсу історичного факультету КНУ імені Т.Шевченка
та НПУ імені М.Драгоманова. У 2015 р. до справи долучився й Київський уні-
верситет імені Б.Грінченка.
НСКУ співпрацює з ГО «Вікімедіа Україна» у проведенні фотоконкурсів
«Вікі любить пам’ятки» та «Вікі любить Землю», підготовці фотоальбомів, ро-
боті у складі журі конкурсів, до складу яких входили заступник голови спілки
Р.Маньковська, відповідальний секретар В.Дмитрук, прес-секретар Є.Букет.
Спільно з «Вікімедіа Україна» Національна спілка краєзнавців України ви-
дала фотоальбом «Вікі любить пам’ятки».
Плідно співпрацює НСКУ з Малою академією наук України, зокрема у
проведенні Всеукраїнського конкурсу науково-дослідних робіт членів МАН
України. В організації роботи конкурсу та у складі журі від спілки краєзнав-
28 Краєзнавча Шевченкіана України: Матеріали ХІІІ Всеукраїнської наукової історико-
краєзнавчої конференції, присвяченої 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка, м. Канів,
24–25 жовтня 2014 р. – Черкаси, 2014. – 364 с.; Києвознавчі читання: історичні та етнокуль-
турні аспекти: Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої
200-річчю від дня народження Тараса Шевченка та 250-річчю від дня народження Максима
Берлинського (м. Київ, 27 березня 2014 р.). – К., 2014. – 476 с.
29 Джерела духовності: Науково-краєзнавчі експедиції Національної спілки краєзнавців
України 2009–2013 рр.: Документи та матеріали. – Вінниця, 2014. – 340 c.; Материк краєзнав-
ства: Збірник, присвячений лауреатам премії імені Дмитра Яворницького Національної спілки
краєзнавців України. – Донецьк, 2013. – 134 с.; Бібліотечне краєзнавство у культурному просторі
України: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 20 листо-
пада 2013 р. – К., 2014. – 238 с.
Український історичний журнал. – 2015. – №3
З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) 19
ців беруть активну участь О.Реєнт, Р.Маньковська, В.Дмитрук, О.Гончаров,
О.Бажан, Т.Чухліб, В.Томазов, Т.Григор’єва, Г.Братчук та ін.
Національна спілка краєзнавців України заснувала три всеукраїнських
краєзнавчих відзнаки. Премія імені Д.Яворницького присуджується щорічно
окремим краєзнавцям, колективам або краєзнавчим організаціям та устано-
вам за вагомий внесок у справу вивчення, дослідження й популяризації іс-
торико-культурних і природних багатств рідного краю. Її вручення здійсню-
ється в листопаді та приурочується до дня народження знаного дослідника
козацтва. Починаючи з 2013 р. премією імені академіка П.Тронька вшанову-
ються окремі краєзнавці за вагомий внесок у справу вивчення, дослідження
та популяризації історико-культурних і природних багатств рідного краю.
Відзнака присуджується в номінаціях: за висвітлення науково-краєзнавчої та
громадської діяльності П.Тронька; за науково-організаційну і просвітницьку
діяльність у краєзнавстві; за внесок у музейну та пам’яткоохоронну справу; за
видання краєзнавчої літератури. Вручення премії здійснюється в липні, що
приурочено до дня народження П.Тронька. Також із 2013 р. присуджується
премія імені М.Сікорського – за вагомий внесок у дослідження і збережен-
ня культурної спадщини України, розвиток музейної справи. Нагородження
її лауреатів відбувається у жовтні, коли народився М.Сікорський, у рамках
Усеукраїнського історико-культурологічного форуму «Сікорські читання», що
проходить у Переяславі-Хмельницькому. У 2014 р. за рішенням президії прав-
ління НСКУ грошову винагороду премій вирішено перерахувати Збройним
силам України.
Оскільки 2015-й рік для Національної спілки краєзнавців України – юві-
лейний, основні питання в її діяльності присвячуються відзначенню 90-річчя
НСКУ та 100-річчя П.Тронька. Уже в січні цього року київському міському
голові було подано документи та матеріали щодо перейменування однієї з
вулиць міста на честь академіка П.Тронька. Серед запланованих ювілейних
заходів можна виокремити Міжнародну наукову конференцію «XIX Слобо-
жанські читання»; Всеукраїнську наукову конференцію «Искать и удивлять-
ся значит то же», присвячену 100-річчю від дня народження П.Тронька, яка
відбулася в Національному літературно-меморіальному музеї Г.Сковороди на
Харківщині; урочистий пленум правління НСКУ 27 травня 2015 р. у Харків-
ському національному університеті імені В.Каразіна; вручення премії імені
академіка П.Тронька; наукові конференції до 100-річчя П.Тронька в Інсти-
туті історії України НАНУ та Київському національному університеті імені
Т.Шевченка; численні ювілейні виставки, краєзнавчі читання, круглі столи,
видання літератури за затвердженими планами реґіональних і місцевих орга-
нізацій НСКУ та ін. Крім того, провідна організація краєзнавців нашої країни
впродовж 2015 р. планує опублікувати збірники «Національна спілка крає-
знавців України в інформаційному просторі України», «Літопис Національної
спілки краєзнавців України (2008–2015)». Ювілеям присвячуватиметься й ви-
пуск чергових номерів журналу «Краєзнавство».
Український історичний журнал. – 2015. – №3
20 О.П.Реєнт
The article covers the stages of formation and development of National Union of
Researchers of Local History of Ukraine from the Ukrainian Committee of Local History
foundation, the local history flourishing in 1920s, through political repressions and
afterwar revival to the structuration and renewal of AllUkrainian Union of Researches
of Local History function. In addition, author lightens up the modern socially impor
tant projects of NURLHU as the significant part of civil society.
Keywords: regional studies, local history, Ukrainian Committee of Local History,
National Union of Researchers of Local History of Ukraine.
|