Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР
Аналізується еволюція ставлення партійно-радянської номенклатури УРСР до курсу на «перебудову» та моделі її поведінки в умовах трансформації політичного й соціально-економічного життя в республіці. Автор виділяє три етапи у цій еволюції, які різняться сприйняттям М.Ґорбачова як партійно-державного...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109621 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР / Ю.В. Кузьменко // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 113-126. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859755972073881600 |
|---|---|
| author | Кузьменко, Ю.В. |
| author_facet | Кузьменко, Ю.В. |
| citation_txt | Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР / Ю.В. Кузьменко // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 113-126. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Аналізується еволюція ставлення партійно-радянської номенклатури УРСР до курсу
на «перебудову» та моделі її поведінки в умовах трансформації політичного й соціально-економічного життя в республіці. Автор виділяє три етапи у цій еволюції,
які різняться сприйняттям М.Ґорбачова як партійно-державного лідера, ставленням до політичної лінії партії, способами реагування на реформи та масштабами й темпами перетворень. З’ясовано, що специфічною рисою номенклатури УРСР було
відносно тривале дотримання (створення ілюзії дотримання) партійної дисципліни,
що забезпечувалося кадровою політикою В.Щербицького. Після його відставки серед
відповідальних працівників відбулося стрімке розмежування на ґрунті протилежного ставлення до реформ та бачення майбутнього республіки, що зрештою визначило різні типи кар’єрного розвитку вихідців із номенклатурного середовища.
The article focuses on the analysis of the evolution of the USSR party nomenclature attitude
to the perestroika course and the models of its behavior in terms of transformation
of the political, social and economic life in the republic. The author identifies three
stages in this evolution, which differ in the respect of: M.Gorbachev’s reception as a
state and party leader; the attitude to the political line of the party; the reaction to reforms;
the scale and pace of changes. The specific feature of the USSR nomenclature is
relatively long observance (creating the illusion of observance) of party discipline due
to V.Shcherbyts’kyі human resource policy. After his resignation there are deep divisions
between senior officials over their attitude to reform and vision of the future of
Ukraine. It ultimately determines the different types of career development of nomenclature representatives.
|
| first_indexed | 2025-12-02T01:10:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Остання спроба реформувати радянську систему ввійшла в історію як
«перебудова». Деструктивні за своєю суттю її наслідки стали «козирною кар-
тою» в руках західних представників теорії модернізації та перетворили на
апріорну їхню тезу про те, що радянська система не піддається реформу-
ванню. Вислів «радянська реформа» сприймався (й досі сприймається час-
тиною радяно логів) як «словесна суперечність», на кшталт «гарячий сніг»1.
Прихильники протилежної думки наполягають на тому, що радянську систе-
му можна було реформувати, про що свідчить позитивний досвід перетворень
у СРСР (неп, косиґінська реформа тощо). Зауважимо, що успіх реформ у будь-
якій державі значною мірою детермінується сприйняттям ідей трансформації
кадрами, які транслюють і реалізують на практиці задуми вищого державного
керівництва. У цій статті основну увагу приділено вищим ешелонам партій-
ної номенклатури УРСР, зокрема апаратам ЦК та обкомів КПУ, оскільки, на
нашу думку, саме на них покладалася відповідальність за трансляцію й реа-
лізацію на місцях ґенеральної лінії московського центру.
У радянській історіографії другої половини 1980-х рр. проблема «пере-
будови» в рецепції керівних та управлінських кадрів фактично не порушува-
лася, оскільки домінувала думка, що партійно-радянська номенклатура за
традицією беззаперечно поділяє курс партії та її лідера. Цей погляд на проб-
лему активно тиражувався партійною періодикою та офіційними виданнями.
Після січневого (1987 р.) пленуму ЦК КПРС й особливо після ХІХ Всесоюзної
* Кузьменко Юлія Володимирівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої
історії та міжнародних відносин Ніжинського державного університету імені М.Гоголя
Е-mail: kuzmenko_yulia@ukr.net
1 Коэн С. Можно ли было реформировать советскую систему [Електронний ресурс]: http://
scepsis.net/library/id_163.html
УДК 94 (477) «1985/1989» : 35.084.3
Ю.В.кузьМеНкО *
ВІД ПАРТІЙНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
ДО ПОЛІТИЧНОЇ КОН’ЮНКТУРИ: «ПЕРЕБУДОВА» В РЕЦЕПЦІЇ
ПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКОЇ НОМЕНКЛАТУРИ УРСР
Аналізується еволюція ставлення партійно-радянської номенклатури УРСР до курсу
на «перебудову» та моделі її поведінки в умовах трансформації політичного й соці-
ально-економічного життя в республіці. Автор виділяє три етапи у цій еволюції,
які різняться сприйняттям М.Ґорбачова як партійно-державного лідера, ставлен-
ням до політичної лінії партії, способами реагування на реформи та масштабами
й темпами перетворень. З’ясовано, що специфічною рисою номенклатури УРСР було
відносно тривале дотримання (створення ілюзії дотримання) партійної дисципліни,
що забезпечувалося кадровою політикою В.Щербицького. Після його відставки серед
відповідальних працівників відбулося стрімке розмежування на ґрунті протилежно-
го ставлення до реформ та бачення майбутнього республіки, що зрештою визначило
різні типи кар’єрного розвитку вихідців із номенклатурного середовища.
Ключові слова: партійно-радянська номенклатура, рецепція, Щербицький,
ЦК КПУ, кадрова політика, «перебудова», реформування, вибори.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
114 Ю.В.Кузьменко
партконференції кількість публікацій, присвячених ролі номенклатурних
працівників різних рівнів та організаційним питанням, пов’язаним із підви-
щенням ефективності роботи кадрів у справі реалізації реформ, значно зрос-
ла. До праць такого характеру можна віднести монографії М.Карабанова,
В.Трипольського, В.Цвєткова2, збірники статей і матеріалів тощо3. У сучасній
історіографії вказана проблема розглядається фраґментарно в рамках до-
сліджень О.Бойка, Г.Касьянова, С.Кульчицького, В.Литвина, В.Лозицького,
М.Михальченка, І.Овчар4 та ін., присвячених етапу «перебудови» загалом
та дійовим особам республіканського політикуму другої половини 1980 –
початку 1990-х рр. Спробою проаналізувати міжособистісний рівень взаємин
М.Ґорбачова та В.Щербицького на основі спогадів сучасників стала стаття
Ю.Латиша5. Водночас слід констатувати, що проблема «перебудови» в рецепції
номенклатури залишається здебільшого поза увагою дослідників.
Прихід до влади відносно молодого й енергійного М.Ґорбачова було
сприйнято у суспільстві з великою симпатією. Утомлені від сивочолих партій-
них функціонерів, із прикутими до текстів поглядами, пересічні громадяни
УРСР, як і всієї країни, очікували та сподівалися, що новий ґенсек наведе лад,
розв’яже назрілі проблеми в економіці, соціальній сфері, подолає бюрокра-
тизм та корупцію, викорінить прояви моральної деґрадації у суспільстві тощо.
Зрештою, саме це й прокламувалося у виступах і доповідях М.Ґорбачова на
початковому етапі «перебудови». Однак слідом за ейфорією прийшло розчару-
вання, а згодом і зневіра в обраному курсі та й самому лідері партії.
Ставлення партійно-радянської керівної й управлінської верстви
Української РСР до «перебудови» також трансформувалося. Це знайшло відо-
браження у чисельних мемуарах республіканських діячів доби «перебудови»
та документації внутріпартійного обігу, що засвідчили також зміни в моде-
лях поведінки, реакція номенклатурників на економічні й політичні перетво-
рення. На нашу думку, твердження про партійно-радянську номенклатуру як
безлику сукупність функціонерів, що не мали власної думки, або ж, навпаки,
конґломерат розрізнених угруповань – неправомірні. Визнаючи номенклату-
ру УРСР середини 1980 – початку 1990-х рр. як організаційно, статусно та
2 Карабанов М. Политическое ядро трудовых коллективов: Перестройка в партийных органи-
зациях Украины: опыт, проблемы. – К., 1990. – 163 с.; Трипольский В. Коммунисты в перестройке:
Из опыта работы партийных организаций Украины. – К., 1990. – 188 с.; Цветков В. Руководитель
в аппарате государственного управления (организационно-правовые проблемы). – К., 1988. – 344 с.
3 Идеологическая работа: опыт перестройки (на материалах парторганизаций республики) /
Рук. авт. кол. Л.М.Кравчук. – К., 1989. – 252 с.; Организационно-партийная работа в условиях
перестройки / Сост. С.И.Яловега. – К., 1988. – 237 с.
4 Бойко О. Україна в 1985–1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку. –
К., 2002. – 306 с.; Касьянов Г. Україна 1991–2007: нариси новітньої історії. – К., 2008. – 432 с.;
Кульчицький С. Політична еліта в радянській і незалежній Україні // День. – 2001. – №143. –
11 серпня; Його ж. Відкладена революція: Про події 1989–1991 рр. в Україні // Політика і час. –
2001. – №8. – С.13–23; Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К., 1994. –
495 с.; Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). – К.,
2005. – 368 с.; Михальченко М. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфоло-
геми, проблеми вибору. – К., 1997. – 176 с.; Овчар І. Підсумки та наслідки перебудови в СРСР та їх
роль у відновленні української незалежності // Сторінки історії. – Вип.22. – К., 2006. – С.132–139.
5 Латиш Ю. Володимир Щербицький і Михайло Горбачов: висвітлення взаємовідносин в іс-
торіографії та мемуарах // Література та культура Полісся. – Вип.69. – Ніжин, 2012. – С.283–293.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури... 115
ідейно неоднорідну соціопрофесійну спільноту, ми все ж схильні сприймати
її як ієрархізовану й патерналістичну за своєю суттю (принаймні до відставки
В.Щербицького в 1989 р.), а відтак відносно цілісну.
В еволюції ставлення представників номенклатури УРСР до «перебудови»
умовно можна виділити три етапи. Перший (квітень 1985 – грудень 1986 рр.) –
декларативна підтримка ідеї, імітація партійної дисциплінованості за реаль-
ної пробуксовки реформ. «Перебудова» нікого не залишила байдужим, вона
викликала радісний настрій і почуття поваги передовсім до її натхненника –
ґенерального секретаря ЦК КПРС М.Ґорбачова6. Більшості працівників но-
менклатури УРСР імпонували його енергійність, комунікабельність («ходіння
в народ»). Так, В.Масол у своїх спогадах зазначав, що йому подобалися зо-
внішня простота першої особи країни, відкритість, уміння вільно спілкуватися
(на відміну від своїх попередників), відверта й гостра оцінка справ у держа-
ві, різка критика «деформацій» та злочинів епохи сталінізму чи «застою»7.
Порівняно зі своїми попередниками М.Ґорбачов виглядав «білою вороною»,
і ця разюча відмінність забезпечувала йому симпатії як пересічних громадян,
так і керівних кадрів республіки. У спогадах колишніх працівників номен-
клатури присутні такі характеристики керівних кадрів УРСР, як «традиційна
слухняність, наддисциплінованість, погоджувальна позиція, небажання псу-
вати відносини з “високим керівництвом”» тощо8.
М.Ґорбачов, який добре знав номенклатурну систему зсередини і змушений
був грати за її правилами, відчував своєрідну неприязнь до неї. У своїх листах
до дружини, аналізуючи систему влади «товстошкірих», він, не соромлячись,
писав про низьку ефективність, суперцентралізацію, зловживання особисти-
ми зв’язками, кумівство. До вроджених вад існуючого порядку М.Ґорбачов
відносив органічне неприйняття будь-яких новацій, викривлену інформацію
центру про ситуацію в реґіонах («скрізь ідуть приписки та справжня липа»),
низьку компетентність апарату. Його дратувало, що на периферії партійно-
радянських функціонерів давно підбирали за здібністю організовувати для
свого і приїжджого керівництва виїзди на полювання, риболовлю, відвідини
лазні9. Радянській номенклатурі зразка 1985 р. навряд чи потрібні були кар-
динальні зміни. Останній прес-секретар М.Ґорбачова А.Ґрачов влучно описав
стан, в якому вона перебувала:
«Відчуваючи, що колишній тотальний контроль над суспільством,
котрий спирався в минулі часи на віру громадян у майбутній ко-
муністичний “рай” і на сталінський терор, уже неможливий, пар-
тократія почала облаштовувати свій власний номенклатурний
світ, законопачений від зовнішніх протягів. Головною справою
апарату ставала імітація життя й відправлення нагору заспокій-
ливих сиґналів. Ситуація повністю відповідала анекдоту тих
часів: компанія радянських керівників, що комфортно розташу-
6 Бахтырь П. Затейники и жертвы перестройки. – Х., 2006. – С.43.
7 Масол В. Упущенный шанс: Небеспристрастные размышления экс-премьера Украины. –
К., 1993. – С.20.
8 Див.: Там же. – С.17.
9 Там же. – С.63.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
116 Ю.В.Кузьменко
валася у вагоні нерухомого поїзда, “закрила занавіски” на вікнах
і була готовою сприймати старанне сопіння бриґади поїзда, що
обслуговувала її, за пихтіння паровоза. Вагон, який штучно роз-
гойдували, дедалі більше нагадував спальний»10.
Отже потреба змін у державі, і насамперед у політичній системі, була оче-
видною, однак більшість носіїв влади не бажала реальних перетворень та спо-
дівалася суто на косметичні заходи. Номенклатурне середовище УРСР мало
свою специфіку – глибоко вкорінені патерналізм і земляцтво, як різновиди па-
тронально-клієнтарних відносин. Перший секретар ЦК КПУ В.Щербицький,
який перебував на посаді в республіці з 1972 р., на момент обрання М.Ґорбачова
ґенсеком уже став досвідченим авторитетним політиком. Стрижнем його сис-
теми керівництва служили земляцтво та патерналізм. Відносини між патро-
ном і клієнтом – це завжди обмін послугами (просування свого підлеглого по
кар’єрній драбині або покривання його прорахунків чи зловживань в обмін на
слухняність, відданість тощо). Відповідно, сприйняття персони нового ґенсека
та курсу на «перебудову» діячами з «обойми» В.Щербицького значною мірою
залежало від його особистого ставлення.
У мемуарах партійно-радянських діячів УРСР зустрічаються кардинально
протилежні спогади про те, як В.Щербицький сприйняв М.Ґорбачова та іні-
ційовані ним реформи. Так, О.Власенко наголошував, що йому імпонували
заклики до «прискорення соціально-економічного розвитку» країни, інтенси-
фікації економіки, корінних змін в управлінні та плануванні, структурної й
інвестиційної політики, зміцнення організованості, дисципліни11. Автор пояс-
нював це тим, що такі задуми були притаманними ще Л.Брежнєву (як відо-
мо, В.Щербицький був його другом і сподвижником), проте він так і не зумів
їх реалізувати. Подібна думка простежується й у спогадах Б.Патона: перший
секретар ЦК КПУ «не просто чекав змін. Він ініціював їх, докладав зусиль –
і чималих, щоб вони настали. Щербицький з надією сприйняв ідеї «перебудо-
ви», намагався допомогти новому керівництву країни знайти правильні вихо-
ди зі становища, що склалося, обрати вірні орієнтири»12.
Протилежну думку обстоював Я.Погребняк, який згадував, що у приват-
них бесідах відчувалося: республіканський керівник не в усьому згодний із
політикою М.Ґорбачова13. За словами Л.Кравчука, В.Щербицький дуже важко
сприймав «перебудову», стосунки між ним та новим ґенсеком від самого почат-
ку не склалися: «Щербицький з помітним роздратуванням ставився до кожно-
го нововведення ґенсека-демократа, зневажливо називаючи його за очі “легко-
важним хлопчиськом”, який “бездумно руйнує велику країну”»14.
Полярність позицій мемуаристів наштовхує на думку про те, що до-
цільно говорити про еволюцію ставлення В.Щербицького до М.Ґорбачова.
Очевидно, на початковому етапі він чудово розумів необхідність змін, особливо
10 Грачёв А. Горбачёв: Человек, который хотел, как лучше... – Москва, 2001. – С.60.
11 Власенко А.К. В.В.Щербицкий и его время. – Х., 2009. – С.187.
12 Див.: Володимир Щербицький: Спогади сучасників / За ред. В.Ф.Возіанова,
В.К.Врублевського, Ю.Н.Єльченка, Б.В.Іваненка. – К., 2003. – С.36.
13 Погребняк Я.П. Не предам забвению… – К., 2004. – С.205.
14 Кравчук Л. Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми. – К., 2002. – С.12–13.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури... 117
в економічній сфері та питаннях науково-технічного прогресу, і підтримував
ці перетворення.
Документація внутріпартійного обігу й офіційна преса цього періоду перепо-
внена реформаторською риторикою, всезагальною підтримкою ідей М.Ґорбачова
та показною ініціативністю щодо «прискорення». Проте зміни в УРСР відбува-
лися значно повільніше, ніж у РРФСР. Дослідники періоду «перебудови» схиль-
ні пов’язувати гальмування реформ у республіці головним чином із постаттю
В.Щербицького15 – «останнього із могікан застою», як його «охрестили» в народі
за прихильність до консервативних методів роботи та колишні тісні, дружні вза-
ємини з Л.Брежнєвим. Цілком погоджуючись із цією тезою, уважаємо за доціль-
не її конкретизувати: проблема гальмування «перебудови» полягала не стільки в
особистісних характеристиках В.Щербицького, скільки у сформованих підходах
і принципах реалізації кадрової політики. Перебуваючи при владі з 1972 р., він
створив власну команду, причому добір кадрів був доволі жорстким: за 13 років
до початку «перебудови» на посадах перших секретарів обкомів УРСР змінилося
35 осіб16. Докорінно оновлювати свою спрацьовану команду В.Щербицький не
бачив сенсу. Тож тоді, як у Москві вже розпочалася «кадрова м’ясорубка» (упро-
довж квітня 1985 – грудня 1986 рр. на посадах було замінено 70% членів політ-
бюро, 60% секретарів обласних партійних організацій, 40% членів ЦК КПРС17),
в Українській РСР масштаб кадрових ротацій був значно скромнішим, заче пив ши
здебільшого обласний, місцевий та районний рівні. На посадах, що входили до но-
менклатури ЦК КПУ, у 1985 р. з різних причин було замінено 13,05% (991 особа),
у 1986 р. – ще 12,48% (907), а отже, за два роки «перебудови» в республіці зміни-
лося близько 25% працівників номенклатури ЦК КПУ18.
Таким чином, команда В.Щербицького опинилася перед дилемою: «Як
служити двом господарям?». Відповідь була очевидною: дотримуватися лінії
«патрона», від волі якого насамперед залежала кар’єра кожного члена його
«обойми». Своєю чергою, «патрон» зайняв вичікувальну позицію й лише іміту-
вав активну підтримку «перебудови». В.Щербицький діяв гнучко, не виявляю-
чи відвертого опору ґорбачовським новаціям19.
У 1986 р. риторика ґенсека набула «антиноменклатурного» характеру.
Відповідальність за пробуксовування реформ упродовж першого року «пере-
будови» він покладав на кадри. На засіданні політбюро 25 вересня 1986 р.
М.Ґорбачов проголосив гасло: «Бити по штабах!». У запалі він заявив: «Такі
кад ри нам не потрібні! Руйнувати цю номенклатуру»20. Ці фрази стали
15 Михальченко М. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми,
проблеми вибору. – К., 1997. – С.27–29.
16 Врублевський В. Володимир Щербицький: правда і вигадки // Володимир Щербицький: спо-
гади сучасників / За ред. В.Ф.Возіанова, В.К.Врублевського, Ю.Н.Єльченка та ін. – К., 2003. – С.452.
17 Согрин В. Политическая история современной России: 1985–1994: От Горбачёва до Ель-
цина. – Москва, 1994. – С.17.
18 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). –
Ф.1. – Оп.67. – Спр.1243. – Арк.1; Спр.1280. – Арк.1; Спр.1319. – Арк.1.
19 Баран В.К. Україна в умовах системної кризи (1946–1980-і рр.). – К., 1999. – 304 с. [Україна
крізь віки; т.13]. – С.257.
20 Воротников В.И. А было это так…: Из дневника члена Политбюро ЦК КПСС. – 2-е изд. –
Москва, 2003. – С.109.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
118 Ю.В.Кузьменко
«першою ластівкою» у задуманій ним кадровій революції. У спілкуванні з гро-
мадськістю, під час так званого «ходіння в народ», дедалі частіше лунали за-
клики типу «Піднатисніть знизу, а ми надавимо зверху», критика працівників
парт апаратів та радянських органів влади й, звісно, небезпідставні звинува-
чення їх у бюрократизмі, окозамилюванні, гальмуванні реформ. Це виклика-
ло занепокоєння партійно-радянської номенклатури, особливо її консерватив-
ної частини, яка почувалася зрадженою.
Водночас посилилась критика з боку М.Ґорбачова керівництва КПУ за
слабке втілення у життя ідей «перебудови», недостатнє поширення політики
гласності. Як згадував Л.Кравчук, «відчувалося, що Щербицькому, незважаю-
чи на його досвід та авторитет, усе важче витримувати цей двобій»21. Ситуація
особливо погіршилася після аварії на Чорнобильській АЕС, відповідальність
за яку М.Ґорбачов поклав особисто на В.Щербицького. За спогадами його ко-
леґ, у поведінці останнього з’явилася нервозність, дратівливість і навіть не-
адекватність. Він перестав сприймати найменші заперечення, почав проявля-
ти слабкість до вихвалянь22. Отже ставало дедалі зрозуміліше, що М.Ґорбачов
налаштований рішуче, і «перебудова» – це не просто чергова порожня акція
центру для створення вигляду проведення реформ. Тож обмежитися тради-
ційною імітацією «перебудови» не вдасться – доведеться не словом, а ділом
доводити свою прихильність до нового курсу.
Другий етап (січень 1987 – жовтень 1989 рр.) – початок розколу в номен-
клатурі на ґрунті ставлення до «перебудови»; приречена інертність та мов-
чазна згода керівних кадрів на руйнування підвалин радянської політичної
системи. Якщо до 1985 р. політична владна верхівка СРСР відрізнялася по-
казною єдністю, зовнішньою монолітністю (за винятком періоду 1953–1956 та
1964 рр.), то впродовж 1986 – початку 1987 рр. у середині партійно-радянської
номенклатури відбувалася своєрідна диференціація – починали формуватися
групи «пуритан», «консерваторів», «реформістів», між якими назрівала бороть-
ба за першість23. В основі цієї диференціації лежало три елементи: по-перше,
позиція щодо реформ (їх необхідність чи непотрібність); по-друге, ставлення
до економічних проблем (насамперед проблема приватної власності); по-третє,
вікові суперечності (конфлікт поколінь або типів кар’єрного росту).
До групи «пуритан» (або «модернізаторів») належали прибічники Ю.Андропова
й ті, хто сповідував ідею «очищення» соціалізму від нашарувань корупції та
«дрібно буржуазності». Вони категорично заперечували відхід від будь-яких офі-
ційно проголошених принципів соціалістичної схеми, але в їх рамках прагнули
до технологічної модернізації, тобто підтримували обмежені реформи.
Другий прошарок номенклатури – «консерватори» – це переважно старше
покоління, котре всіляко протидіяло змінам через певні ідеологічні переко-
нання, а також власні економічні інтереси. Прикриваючись соціалістичними
принципами й гаслами, вони прагнули максимально скористатися системою
благ і привілеїв для партноменклатури, що склалася у брежнєвські часи,
21 Кравчук Л. Маємо те, що маємо... – С.13.
22 Погребняк Я.П. Не предам забвению… – С.54; Масол В. Упущенный шанс… – С.18.
23 Шубин А. Парадоксы перестройки: Упущенный шанс СССР. – Москва, 2005. – С.12.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури... 119
і вважали, що розпочаті М.Ґорбачовим реформи зруйнують існуючу систему та,
найстрашніше, у ході економічних перетворень і ліквідації відчуження від влас-
ності більш спритна молодь стрімко перехопить економічну ініціативу, а їхнє
покоління опиниться на узбіччі процесів приватизації. На думку Ґ.Водолазова,
цей прошарок можна ще назвати «фракцією номенклатурного соціалізму»24.
«Реформісти», тобто здебільшого молоде покоління політиків, були готові пе-
реглянути принципи соціалізму. Серед них доцільно виділити течії прагматиків
та ідеалістів. Перші найбільш чітко виражали стремління частини номенклату-
ри до подолання відчуження від власності. Виходячи із сутності й економічних ін-
тересів (прагнення до приватизації, але не всезагальної, а «до своєї кишені») цієї
групи, її можна окреслити «фракцією номенклатурного капіталізму». Другі щиро
вірили в необхідність проведення реформ у СРСР із метою подолання системної
кризи, котра дедалі гостріше давала про себе знати. Але через умови, які склали-
ся, реформісти зайняли вичікувальну позицію й були змушені приховувати свої
плани переважно під маркою обережного реформізму «пуритан».
Загалом на першому етапі трансформацій, що відбувалися у середині пар-
тійно-радянської номенклатури, ці політичні групи (або «фракції») лише почали
набувати своїх обрисів, подеколи розрізнити їх було важко (наприклад «рефор-
місти» й «модернізатори» приходили до спільного знаменника щодо необхіднос-
ті реформ, але одночасно останні були згодні з «консерваторами» в економічних
питаннях і спільно виступали проти запровадження капіталістичних елементів).
Із поглибленням перетворень у державі дедалі чіткішою ставала межа
всередині номенклатурних груп та змінювалося їх ставлення до ґенсека.
За «кадрову м’ясорубку» щодо номенклатури, до цього фактично недоторкан-
ної, М.Ґорбачов у вищих її колах отримав репутацію «зрадника»25. Рішучість,
з якою він почав наступ на партійно-радянську номенклатуру, звичайно, не
мог ла залишитися непоміченою В.Щербицьким та республіканським акти-
вом. На нашу думку, саме січневий 1987 р. пленум став рубіжним для першого
секретаря ЦК КПУ, який прагнув зберегти своє крісло, а отже мав удаватися
до реального впровадження ґорбачовських принципів у кадровій політиці.
1987-й рік став часом кадрових «чисток» в УРСР. Один за одним залиши-
ли свої посади перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського,
Львівського обкомів партії. На липневому 1987 р. пленумі ЦК КПУ було «від-
правлено на пенсію» члена політбюро, голову Ради Міністрів УРСР О.Ляшка,
кандидата у члени політбюро, голову республіканського КДБ С.Муху26, пізні-
ше – першого секретаря Львівського обкому В.Добрика, секретаря ЦК КПУ
І.Мозгового, другого секретаря ЦК О.Титаренка, командуючого війська-
ми КВО І.Герасимова, першого заступника голови Ради Міністрів УРСР
Є.Кочаловського27.
24 Водолазов Г. Горбачёв: номенклатурная утопия // Кто и куда стремится вести Россию?
Акторы макро-, мезо- и микроуровней современного трансформационного процесса / Под общ.
ред. Т.И.Заславской. – Москва, 2001. – С.81.
25 Крыштановская О. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту //
Общественные науки и современность. – 1995. – №1. – С.53.
26 Бойко О. Україна в 1985–1991 рр. … – С.53.
27 Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України… – С.112.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
120 Ю.В.Кузьменко
Унаслідок кадрового оновлення, за 1987 р. серед працівників ЦК, обкомів,
міськкомів і райкомів змінилося 44,14%. Масштаб змін на рівні обласних комі-
тетів був чи не найбільшим. Так, із квітня 1985 р. змінилося більше половини
номенклатури Дніпропетровського обкому партії. Один лише апарат оновився на
44%, зокрема було замінено 10 із 17 завідувачів, 4 із 5 секретарів обкому тощо28.
Під тиском вимоги «розширення гласності» та демократичних засад в апа-
ратах компартії всіх рівнів ієрархії розпочався бурхливий та як ніколи кри-
тичний (самокритичний) аналіз роботи КПУ з «керівництва перебудовою».
Відповідальність за провали покладалася на кадри. На повен голос почали
лунати звинувачення в тому, що «багато хто про перебудову більше говорить,
аніж упроваджує її у життя; живу роботу з людьми підмінюють накачками по
телефону; повільно скорочують кількість засідань та бюрократичну тяганину;
виявляють зухвалість і недоступність у спілкуванні»29. В інформаціях обкомів
до ЦК КПУ про наслідки проведення пленумів партійних комітетів з обгово-
рення звітів про роботу щодо «керівництва перебудовою» заявлялося, що вона
не набула поступального руху, деякі кадри, на словах підтримуючи зміни,
практично зайняли вичікувальну позицію; спостерігається прагнення звести
справу до декоративних змін тощо30. Цікаво, що подібні заяви виголошували-
ся тими, хто належав до старої брежнєвської когорти й ці слова повною мірою
характеризували їхню діяльність. «Революція згори» мала здійснюватися тією
самою бюрократичною, закостенілою номенклатурою, яка явно не симпатизу-
вала новим ідеям – це стало однією з суперечностей «перебудови».
На початку 1988 р. серед відповідальних працівників партійних організа-
цій та великих виробничих об’єднань Тернополя було проведено опитування:
з причин, які заважають «перебудові», близько половини респондентів на-
звали інертність, кожен третій – незнання, що конкретно треба робити для
«перебудови», недостатній рівень професійної підготовки керівників, кожен
четвертий уважав, що частина з них налаштована на те, що «перебудова» – це
тимчасове явище31.
Отже ініціативи М.Ґорбачова (спочатку «прискорення», потім «гласність»
і «демократизація», а незабаром і глибинна політична реформа) зустрічали
опір номенклатури у прихованій формі, сутність якої полягала в бездіяльності
та фактичному саботажі ініціатив центру. Ґенсек порівнював цю ситуацію з
ефектом тайґи: угорі шумить, а знизу – тихо32. Навіть молоді, неуражені «за-
стоєм» функціонери, стаючи «коліщатками» старого номенклатурного меха-
нізму, починали поводитися так само, як і їхні попередники. Виявлялося, що
кадри вирішували не все33. М.Ґорбачов згадував: «Уже в той час я все час-
тіше доходив думки, що справа, очевидно, не лише в людях, а й у тому, що
вони діють у жорстких рамках системи, котра склалася, і яка залишала мало
28 Державний архів Дніпропетровської області (далі – ДАДО). – Ф.19. – Оп.90. – Спр.2. – Арк.22.
29 Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). – Ф.П-470. – Оп.13. – Спр.1631. – Арк.27.
30 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.3304. – Арк.5, 37.
31 Там само. – Арк.134.
32 Див.: Неоконченная история: Три цвета времени: Беседы М.С.Горбачёва с политологом
Б.Ф.Славиным. – Москва, 2005. – С.19.
33 Там же. – С.157.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури... 121
простору для ініціативи в господарстві та політиці»34. Задум політичної ре-
форми, що мала зламати існуючу систему, було озвучено на ХІХ Всесоюзній
партконференції. Вона мала здійснюватися у двох напрямах: маґістрально-
му, пов’язаному із запровадженням альтернативних виборів до радянських
органів, розмежуванням функцій партії та держави, а також підвищенням
впливу рад у системі управління; і такому, що передбачав реформу партій-
ного апарату. Запровадження альтернативних виборів автоматично означало
руйнування традиційного номенклатурного принципу формування керівного
та управлінського складу державних органів влади, який був однією з фунда-
ментальних засад радянської політичної системи. Незважаючи на кількісну
перемогу вищих номенклатурників, результати виборів були більше схожими
на їх поразку. Невміння вести політичну боротьбу в умовах демократії та впев-
неність, що партія забезпечить номенклатурникові депутатське крісло, зумо-
вили провал частини кандидатів від КПУ на виборах.
Задумана М.Ґорбачовим реорганізація партійного апарату передбачала
якісне оновлення усіх рівнів за рахунок «найбільш творчих, здібних, теоре-
тично підготовлених, життєво й політично досвідчених товаришів, і, звичай-
но, переконаних поборників перебудови»35. На практиці це означало кількісне
скорочення відповідальних працівників. Згідно з підрахунками кількості по-
сад за номенклатурними списками ЦК КПУ 1987 та 1989 рр. виявилося, що
станом на 31 січня 1989 р. їх кількість скоротилася майже на 60%36.
Кількісні зміни в апаратах партійних комітетів не потягнули за собою
якісних перетворень в їх роботі. Оновлені апарати успадкували від своїх «по-
передників» традиційні вади. Проте реорганізація партапаратів змінила
ставлення значної частини номенклатури до «перебудови», реформ і самого
ґенсека. М.Ґорбачова почали тихо ненавидіти, убачаючи в його діях загрозу
стабільності, яка вважалася головним завоюванням номенклатури брежнєв-
ської доби37. В УРСР, згідно з даними, наведеними О.Власенком, розчаруван-
ня було особливо сильним. Якщо 1985 р. «перебудову» підтримували 54% на-
селення (неґативно ставилося 30%), то після 1988 р., відповідно, 25% і 67%38.
Очевидно М.Ґорбачов прагнув пом’якшити удар по номенклатурі, пропо-
нуючи подбати про них – «зайнятися їх раціональним використанням в ін-
тересах партії, держави, суспільства» і за рахунок них «укріпити централь-
ні та інші органи управління, а також наукові заклади, вузи, засоби масової
інформації»39. Однак усе ж реформа виглядала як відверте зрадництво. До того
ж вона руйнувала усталену систему патронально-клієнтарних зв’язків, яка за
всіх своїх вад спонукала «клієнтів» на місцях сумлінно виконувати вказівки
«згори», аби не підвести свого «патрона».
34 Горбачёв М.С. Избранные речи и статьи. – Т.3. – Москва, 1987. – С.306.
35 Записка т. Горбачёва М.С. от 24 августа 1988 г. «К вопросу о реорганизации партийного ап-
парата»: Постановление Политбюро ЦК КПСС 8 сентября 1988 г. // Известия ЦК КПСС. – 1989. –
№1. – С.81–85.
36 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.3129. – Арк.1–24; Оп.67. – Спр.1319. – Арк.1–86.
37 Пихоя Р. История современной России: Кризис коммунистической власти в СССР и рожде-
ние новой России: Конец 1970-х – 1991 гг. – Москва, 2008. – С.210.
38 Власенко А.К. В.В.Щербицкий и его время. – С.186.
39 Записка т. Горбачёва М.С. от 24 августа 1988 г. … – С.85.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
122 Ю.В.Кузьменко
Працівники, які потрапили до оновлених апаратів теж опинилися у склад-
ній ситуації, оскільки від них вимагалася самовіддана праця в умовах невпев-
неності у завтрашньому дні: невідомо, яких ще ініціатив можна було чекати
від ґенсека та чим закінчаться ті чи інші вибори на альтернативній основі.
Саме тому, коли у суспільстві почалися масові нападки на партію, а праців-
ники партійних органів зараховувалися до розряду бюрократів, чиновників,
консерваторів, замість того, щоб активно протидіяти громадському осуду, вони
дотримувалися нейтралітету, надаючи перевагу невтручанню у хід подій.
А в декого спостерігалася розгубленість і навіть паніка40.
Отже пошук шляхів для відступу, своєрідних тилів, які могли бути вико-
ристані у випадку кардинальної зміни суспільно-політичної ситуації чи втрати
свого крісла, був закономірною реакцією партійно-радянської номенклатури
УРСР на політичну реформу. Водночас це розхитувало саму партію зсередини,
підривало її «монолітність», ослаблювало внутрішньопартійну дисципліну та
формувало подвійну мораль у номенклатурному середовищі.
Ця ситуація стала особливо явною після зміни найвищого республікан-
ського керівництва. 21 вересня 1989 р. В.Щербицький подав заяву про звіль-
нення від обов’язків першого секретаря і члена політбюро ЦК КПУ. Серед
причин свого кроку він указував не лише пенсійний вік і стан здоров’я, але й
натякав на неприйняття нових явищ у суспільно-політичному житті, що ви-
никли й набули розвитку внаслідок рішень ХХVІІ з’їзду, ХІХ партконференції
КПРС і I з’їзду народних депутатів СРСР41. Політичні оцінки В.Щербицьким
суспільно-політичної ситуації у країні розходилися з оцінками інших членів
політбюро ЦК КПРС, і в першу чергу М.Ґорбачова. Явища, проти яких усе своє
політичне життя боровся В.Щербицький, уважаючи, що вони несуть загрозу
для державного ладу СРСР та монополії партії, на найвищому рівні влади ви-
знавалися позитивними. Перебудувати себе чи підлаштуватися, як це робили
інші, він, у силу власних переконань та віку, не міг, і не хотів.
Отже впродовж січня 1987 – жовтня 1989 рр. В.Щербицький здійснив спробу
не лише на словах, але й реальними справами довести свою прихильність до ґене-
ральної лінії партії, що призвело до масштабних перестановок, кадрового оновлен-
ня та хвилі звільнень серед керівних кадрів республіки. Теоретично «правильні»
ідеї на практиці втілювалися у «кадрову лихоманку», що відвернула прихильність
колишніх симпатиків «перебудови», позбавивши номенклатуру монолітності.
Третій етап (жовтень 1989 – серпень 1991 рр.) – остаточна дезорганізація
партійно-радянської номенклатури УРСР; вагання між партійною дисципліною та
ринковими спокусами. У 1989 р. розпочалося руйнування структурної організації
номенклатури. 16 жовтня того року в газеті «Правда» було оголошено, що комісія
ЦК КПРС із питань партійного будівництва та кадрової політики ухвалила рішен-
ня про ліквідацію «обліково-контрольної номенклатури», яка була нижчою ланкою
в номенклатурній ієрархії. Цю подію вважають початком розпаду номенклатури42.
40 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.32. – Спр.2721. – Арк.8.
41 Политическое руководство Украины: 1938–1989 / Сост. В.Ю.Васильев, Р.Ю.Подкур,
Х.Куромия, Ю.И.Шаповал, А.Вайнер – Москва, 2004. – С.468.
42 Коржихина Т.П. Советская номенклатура: становление, механизмы действия // Вопросы
истории. – 1993. – №7. – С.37.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури... 123
Організаційна дезінтеґрація супроводжувалася ідейною. Якщо на все-
союзному рівні певна диференціація в партійно-радянській номенклатурі за
критерієм ставлення до реформ у СРСР розпочалася ще у 1986 – на початку
1987 рр., то в УРСР цей процес через певні обставини (в першу чергу, явну кон-
сервативність В.Щербицького та його вплив у республіці) значно запізнився,
розпочавшись лише у ході реалізації рішень ХІХ Всесоюзної партконференції.
Для значної частини керівних кадрів республіки незворотною стала втра-
та віри не лише в гасла «перебудови» та непохитність авторитету М.Ґорбачова,
але й у комуністичні ідеї. Гласність зробила можливим висловлювання тих ду-
мок, оприлюднення яких ще на початковому етапі «перебудови» могло «поста-
вити хрест» на кар’єрі. Так, перший секретар Синельниковського міськкому
КПУ на обласній партконференції дозволив собі перекласти слова «перебудо-
ва» та «гласність» білоруською мовою – «шарпанина» і «ляпанина» відповідно,
зауваживши, що у цьому є доля правди43. До того ж відчутним було й обурення
номенклатурних кіл, викликане політичною реформою ґенерального секрета-
ря. Песимізм у прогнозах на майбутнє та оцінках тодішніх політичних реалій
охопив практично всі рівні номенклатурної ієрархії. «Сьогодні ми виявилися в
ролі того хлоп’яти, який розібрав будильник, розібрав систему, яка працюва-
ла, а скласти її не може», – зазначав перший секретар Чернігівського райкому
Г.Долженко на пленумі обласного комітету партії на початку 1990 р.44
Однією з форм виявлення невдоволення тогочасною політикою став масо-
вий вихід із лав КПУ. За даними О.Власенка, у 1988 р. партійні квитки склали
18 тис., у 1989 р. – 137 тис., у першому півріччі 1990 р. – 367 тис., а до серпня
1991 р. – понад 4 млн осіб. Автор мемуарів стверджував, що причиною стало
«небажання бути в одній партії з базікалом, переродженцем і дворушником»45.
Однак такий висновок видається занадто консервативним та однобічним.
Необхідно визнати, що далеко не всі, хто виходив з партії і на словах критикував
«перебудову», сприймали її як «абсолютне зло». Левова частка відповідальних
працівників діяла відповідно до політичної кон’юнктури, виявляючи вражаючу
винахідливість у способах збереження статусу або накопичення капіталу.
Так, деякі досвідчені номенклатурники у ході реалізації політичної рефор-
ми швидко збагнули, що господарське чи радянське крісло в нових політичних
умовах принесе більше можливостей, аніж партійне. «Катапультування» парт-
номенклатури на керівні посади в радянських структурах видавалося «рятів-
ною паличкою» у справі збереження панівного становища у державі та суспіль-
стві. Логіку цієї акції обґрунтував перший секретар Житомирського обкому КПУ
В.Федоров:
«Якщо ми партія правляча, значить і кадрове забезпечення по-
винно перебувати в наших руках. Особливо важливо посилити, і
де це необхідно відновити партійний вплив на формування кад-
рового корпусу керівників народного господарства, радянських
працівників. […] Добиватися висування на керівні посади, особ-
43 ДАДО. – Ф.19. – Оп.95. – Спр.1. – Арк.153.
44 ДАЧО. – Ф.П-470. – Оп.13. – Спр.1984. – Арк.24–25.
45 Власенко А.К. В.В.Щербицкий и его время. – С.186.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
124 Ю.В.Кузьменко
ливо в радах, зрілих компетентних спеціалістів-комуністів та
безпартійних, які підтримують політику КПРС»46.
У результаті головами Дніпропетровської, Житомирської, Миколаївської,
Одеської, Сумської, Тернопільської, Ужгородської, Херсонської, Черкаської
обл рад було обрано перших секретарів відповідних обкомів. Подібна ситуація
дублювалася на районному та міському рівнях47.
Ще однією моделлю поведінки номенклатури напередодні розпаду СРСР
та проголошення незалежності України стала демонстрація прихильності до
національно-демократичних сил. На початку 1990 р. у КПУ почала оформлю-
ватися демократична платформа, що утворилася на основі внутріпартійних
клубів. Серед її активістів половину становили члени виборних парторганів.
У червні 1991 р. С.Гуренко повідомив, що в партії нараховувалося до 10 різно-
манітних течій і рухів. Окрім того, з початку роботи сесії Верховної Ради УРСР,
тобто з 15 травня 1990 р., сталися помітні зміни в кількісному складі комуністів-
народних депутатів і розшарування в їхніх рядах. 55 осіб із числа обраних
були виключені або вибули з партії. Окремі члени КПРС увійшли до Народної
ради чи приєдналися до групи демократичного відродження України (скла-
дова частина Народної ради). Таким чином, перебуваючи формально в лавах
компартії, вони опинилися в опозиції до неї. Аналогічні розмежування спосте-
рігалися і в місцевих радах48.
Важко визначити співвідношення між тими суверен-комуністами, які
були національно свідомими та з ідейних міркувань ратували за незалеж-
ність, і тими, хто елементарно «перефарбував фасади» у синьо-жовті кольори,
а насправді вбачав у відокремленні України від СРСР можливість утримати
ситуацію в республіці під своїм контролем та зберегти привілейоване станови-
ще у суспільстві. Перемога Б.Єльцина однозначно вказувала на те, що у країні
розпочнуться ліберально-демократичні перетворення, наслідки яких для пар-
тійно-радянської номенклатури УРСР були непрогнозованими.
Прагматично налаштована республіканська номенклатура також побачи-
ла в «перебудові» шанс подолати невідчужуваність власності, адже привілеї
у СРСР закріплювалися не за окремою людиною, а за посадою, і будь-який
представник партійно-радянської номенклатури користувався ними лише
доти, поки він сидів у відповідному кріслі. Екскорпорований член правлячої
верхівки автоматично втрачав усі привілеї (звісно, це не стосувалося вихо-
ду на пенсію). Крім того, привілеї було обмежено суто сферою споживання –
номенклатурник не міг відчужувати ресурси, якими розпоряджався (прода-
вати, дарувати, передати їх у спадщину). Номенклатура прагнула перетво-
рити себе з управлінця на власника, конвертувати свій статусний капітал у
реальний, обміняти владу на власність або додати до влади власність49. Ці мо-
46 Державний архів Житомирської області. – Ф.П-76. – Оп.38. – Спр.272. – Арк.49.
47 Гарань О. Убити дракона: З історії Руху та нових партій України. – К., 1993. – С.95.
48 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.2. – Спр.1146. – Арк.11–29.
49 Работяжев Н. Механизмы рекрутирования и воспроизводства политической элиты в пост-
коммунистической России // Проблемы политической трансформации и модернизации России /
Под ред. А.Ю.Мельвиля. – Москва, 2001. – С.27–28.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури... 125
тиви зумовили розгортання номенклатурного типу приватизації на початку
1990-х рр.
Партійна верхівка СРСР із 1989 р. вела у цьому напрямі подвійну гру.
У той час, коли на офіційному рівні ще точилися дискусії про доцільність при-
ватизації, вищі ешелони номенклатури вдалися до реальних дій. Серед до-
кументів, знайдених у будівлі ЦК КПРС після серпневого путчу 1991 р. було
виявлено записку від 4 грудня 1989 р. «Про проблеми партійної власності»,
в якій ішлося про потребу матеріального забезпечення життєдіяльності партії
через створення стабільних джерел фінансування, збереження конфіденцій-
ності у використанні анонімних фірм, щоб маскувати прямі виходи на КПРС,
а кінцева мета полягала в тому, аби «поряд із комерціалізацією наявної пар-
тійної власності створювати структури “невидимої” партійної економіки, до
роботи з якими буде допущено дуже вузьке коло осіб, котре визначатиметь-
ся ґенеральним секретарем ЦК КПРС або його заступником»50. До подібних
кроків удалася й українська республіканська номенклатура. Так, у місцевий
ЦК було передано схвалене М.Ґорбачовим таємне розпорядження В.Івашка,
в якому містилася пряма вказівка: «Приступити до формування мережі не-
великих, гнучких госпрозрахункових організацій на базі партійного майна у
формі спільних підприємств, акціонерних товариств за участі фірм “друзів”»51.
У такий спосіб прагматична номенклатура створювала «вповноважений біз-
нес», що призводило до комерціалізації партії. Серед «уповноважених» зазви-
чай переважала комсомольська молодь, що була менш помітною, порівняно з
публічними державними діячами, які не хотіли заплямовувати себе та праг-
нули залишатися «в тіні». Загалом завдяки «вповноваженому бізнесу» та під-
приємницькій діяльності центрів науково-технічної творчості молоді в руках
комсомольців і номенклатури «другого ешелону» на момент проголошення
незалежності України опинилися значні капітали, а значить і важелі впли-
ву на розгортання ринкових відносин. Комерціалізація партії розкладала
номенклатуру та саму номенклатурну систему. З’являлися нові перспективи
розвитку кар’єри й, відповідно, небачені досі спокуси. Партійна робота, котра
раніше розглядалася як сенс життя, перетворювалася на джерело отримання
ресурсів. Спотворювалася свідомість партфункціонера, він перетворювався на
хижака52.
В ухваленні Акта проголошення незалежності України виявилися заці-
кавленими не лише національно-демократичні сили, але й «прагматична»
частина номенклатури, якій кортіло позбутися партійних пут і на повну по-
тужність скористатися накопиченими за останні роки ресурсами. Відповідно,
трансформації у середині цієї когорти номенклатури відбувалися в напрямі де-
партизації та деідеологізації, демократизації (псевдодемократизації) й коопта-
ції частини найбільш конформістських членів опозиції. Іронія долі полягала
в тому, що республіканські еліти, які складалися в основному з функціо нерів
50 Аппарат ЦК КПСС: кража тысячелетия // Дуэль. – 13 марта 2001. – №11 (206).
51 Салій І.М. Крах партійного колоса: Факти, роздуми, застереження. – К., 2007. – С.152.
52 Сельцер Д. Перестройка и дестабилизация номенклатурной организации власти в СССР //
Вестник ТГУ. – Вып.1 (45). – Тамбов, 2007. – С.52.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
126 Ю.В.Кузьменко
КПРС, на практиці прагнули реалізувати ленінський принцип «права націй
на самовизначення аж до відокремлення»53.
Таким чином, упродовж 1985–1991 рр. ставлення партійно-радянської но-
менклатури до «перебудови», як і її реакції (моделі поведінки) на зміну поточ-
ної кон’юнктури в республіці зазнали суттєвих трансформацій. Так, на почат-
ковому етапі «перебудови» реформи сприймалися як необхідні, проте з огляду
на авторитетність консервативно налаштованого першого секретаря ЦК КПУ
В.Щербицького номенклатура більше імітувала, аніж втілювала настанови
московського центру у життя. Слід зауважити, що номенклатурна більшість
не сприймала «перебудову» як курс, упроваджений «усерйоз і надовго», та на-
вряд чи могла уявити, що М.Ґорбачов посягне на усталені механізми рекруту-
вання до органів влади й систему компартійних апаратів. Проте підготовка та
реалізація політичної реформи продемонстрували всю рішучість його намірів і
призвели до розмежування в номенклатурних рядах СРСР на «пуритан», «кон-
серваторів», «реформістів». Специфічною рисою номенклатури Української
РСР було відносно тривале збереження зовнішньої монолітності та дотриман-
ня (створення ілюзії дотримання) партійної дисципліни, запорукою чого стала
кадрова політика В.Щербицького. Після його відставки «колос на глиняних
ногах» рухнув. У середині номенклатури відбувся остаточний розкол на ґрунті
протилежного ставлення до реформ, бачення майбутнього країни загалом і
республіки зокрема, сприйняття ідеї приватизації тощо. «Перебудова» створи-
ла привабливі перспективи для подальшої самореалізації у сфері державного
та бізнесового менеджменту. Найбільш прагматичні представники номенкла-
тури відчули відкриті можливості й доволі швидко позбулися партійних пут,
відмежувалися від марксистсько-ленінських ідеологем, повною мірою вико-
ристовуючи нагромаджені за роки «перебудови» економічні та політичні ре-
сурси в умовах уже незалежної України.
53 Пихоя Р. От номенклатуры к олигархии: Функционально-социальная группа на пути к со-
словию // Куда идёт Россия? Власть, общество, личность / Под общ. ред. Т.И.Заславской. – Москва,
2000. – С.80.
The article focuses on the analysis of the evolution of the USSR party nomenclature at-
titude to the perestroika course and the models of its behavior in terms of transforma-
tion of the political, social and economic life in the republic. The author identifies three
stages in this evolution, which differ in the respect of: M.Gorbachev’s reception as a
state and party leader; the attitude to the political line of the party; the reaction to re-
forms; the scale and pace of changes. The specific feature of the USSR nomenclature is
relatively long observance (creating the illusion of observance) of party discipline due
to V.Shcherbyts’kyі human resource policy. After his resignation there are deep divi-
sions between senior officials over their attitude to reform and vision of the future of
Ukraine. It ultimately determines the different types of career development of nomen-
clature representatives.
Keywords: soviet party nomenclature, reception, Shcherbyts’kyі, Central Committee
of the Communist Party of the Ukraine, human resource policy, perestroika, reforma-
tion, election.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-109621 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T01:10:02Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кузьменко, Ю.В. 2016-12-05T16:49:15Z 2016-12-05T16:49:15Z 2015 Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР / Ю.В. Кузьменко // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 113-126. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109621 94 (477) «1985/1989» : 35.084.3 Аналізується еволюція ставлення партійно-радянської номенклатури УРСР до курсу на «перебудову» та моделі її поведінки в умовах трансформації політичного й соціально-економічного життя в республіці. Автор виділяє три етапи у цій еволюції, які різняться сприйняттям М.Ґорбачова як партійно-державного лідера, ставленням до політичної лінії партії, способами реагування на реформи та масштабами й темпами перетворень. З’ясовано, що специфічною рисою номенклатури УРСР було відносно тривале дотримання (створення ілюзії дотримання) партійної дисципліни, що забезпечувалося кадровою політикою В.Щербицького. Після його відставки серед відповідальних працівників відбулося стрімке розмежування на ґрунті протилежного ставлення до реформ та бачення майбутнього республіки, що зрештою визначило різні типи кар’єрного розвитку вихідців із номенклатурного середовища. The article focuses on the analysis of the evolution of the USSR party nomenclature attitude to the perestroika course and the models of its behavior in terms of transformation of the political, social and economic life in the republic. The author identifies three stages in this evolution, which differ in the respect of: M.Gorbachev’s reception as a state and party leader; the attitude to the political line of the party; the reaction to reforms; the scale and pace of changes. The specific feature of the USSR nomenclature is relatively long observance (creating the illusion of observance) of party discipline due to V.Shcherbyts’kyі human resource policy. After his resignation there are deep divisions between senior officials over their attitude to reform and vision of the future of Ukraine. It ultimately determines the different types of career development of nomenclature representatives. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР From Party Discipline to Political Conjuncture: Perestroika in the Perception of USSR Party Nomenclature Article published earlier |
| spellingShingle | Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР Кузьменко, Ю.В. Історичні студії |
| title | Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР |
| title_alt | From Party Discipline to Political Conjuncture: Perestroika in the Perception of USSR Party Nomenclature |
| title_full | Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР |
| title_fullStr | Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР |
| title_full_unstemmed | Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР |
| title_short | Від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури УРСР |
| title_sort | від партійної дисципліни до політичної кон’юнктури: «перебудова» в рецепції партійно-радянської номенклатури урср |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109621 |
| work_keys_str_mv | AT kuzʹmenkoûv vídpartíinoídisciplínidopolítičnoíkonûnkturiperebudovavrecepcíípartíinoradânsʹkoínomenklaturiursr AT kuzʹmenkoûv frompartydisciplinetopoliticalconjunctureperestroikaintheperceptionofussrpartynomenclature |