Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон

Аналізується формування у драгомановознавстві стереотипів вивчення постаті й наукового доробку відомого українського вченого та громадсько-політичного діяча другої половини ХІХ ст. Досліджуються причини, шляхи складання канону драгомановознавства, а також його сутність....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Куценко, Ю.Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109623
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон / Ю.Ю. Куценко // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 139-147. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-109623
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1096232025-02-23T18:25:25Z Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон Figure and the Heritage of M.Drahomanov in Ukrainian Historiography: Stereotypes and Canon Куценко, Ю.Ю. Методологія. Історіографія. Джерелознавство Аналізується формування у драгомановознавстві стереотипів вивчення постаті й наукового доробку відомого українського вченого та громадсько-політичного діяча другої половини ХІХ ст. Досліджуються причини, шляхи складання канону драгомановознавства, а також його сутність. This article analyzes the formation of stereotypes in Drahomanov study figures and scientific heritage of famous Ukrainian scientist and public figure of the second half 19 century. Investigates the causes, by means of a canon of Drahomanov study and its essence. 2015 Article Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон / Ю.Ю. Куценко // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 139-147. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109623 930.1 : 303.446.4 uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство
spellingShingle	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Куценко, Ю.Ю. Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон Український історичний журнал
description	Аналізується формування у драгомановознавстві стереотипів вивчення постаті й наукового доробку відомого українського вченого та громадсько-політичного діяча другої половини ХІХ ст. Досліджуються причини, шляхи складання канону драгомановознавства, а також його сутність.
format	Article
author	Куценко, Ю.Ю.
author_facet	Куценко, Ю.Ю.
author_sort	Куценко, Ю.Ю.
title	Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон
title_short	Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон
title_full	Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон
title_fullStr	Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон
title_full_unstemmed	Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон
title_sort	постать і спадщина м.драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109623
citation_txt	Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон / Ю.Ю. Куценко // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 139-147. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT kucenkoûû postatʹíspadŝinamdragomanovavukraínsʹkíjístoríografíístereotipijkanon AT kucenkoûû figureandtheheritageofmdrahomanovinukrainianhistoriographystereotypesandcanon
first_indexed	2025-11-24T09:06:08Z
last_indexed	2025-11-24T09:06:08Z
_version_	1849662026517839872
fulltext	Український історичний журнал. – 2015. – №4 МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО Михайло Петрович Драгоманов (1841–1895 рр.) посідає унікальне місце в історії української гуманітаристики. Його історична концепція та політоло- гічна теорія стали синтезом численних європейських наукових і політичних ідей, які він сприйняв передусім під час трирічного перебування у закордон- ному відрядженні на початку наукової кар’єри. Ориґінальне політологічне вчення М.Драгоманова було популярним серед представників політичних партій початку ХХ ст. – від конституційних демократів до українських біль- шовиків. Це дозволило деяким сучасним історикам та політологам назвати його засновником української політології1. До того ж політична орієнтація М.Драгоманова залишається невизначеною – ліберал, радикал і т.п. Потрібно пам’ятати активну позицію М.Драгоманова в українському гро- мадському та культурному житті, а також під час перебування в еміґрації. Особливої уваги заслуговують його боротьба проти посилення радикальних * Куценко Юлія Юріївна – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та історіографії Херсонського державного університету E-mail: julik337@gmail.com 1 Українська державність у ХХ ст.: історико-політологічний аналіз. – К., 1996. – С.6; Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки. – К., 1998. – С.315, 325; Світова класична думка про державу і право. – К., 1999. – С.332–337; Потульницький В.А. Історія укра- їнської політології (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній нау- ці). – К., 1992. – С.24; Його ж. Теорія української політології. – К., 1993. – С.67–68, 71, 81–82; Хруцький А. Два українські анархісти: Михайло Драгоманов та Нестор Махно [Електронний ресурс]: http://www/ditext.com/chrucky/makhno.html УДК 930.1 : 303.446.4 Ю.Ю.куцеНкО * ПОСТАТЬ І СПАДЩИНА М.ДРАГОМАНОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ: СТЕРЕОТИПИ Й КАНОН Аналізується формування у драгомановознавстві стереотипів вивчення поста- ті й наукового доробку відомого українського вченого та громадсько-політичного діяча другої половини ХІХ ст. Досліджуються причини, шляхи складання канону драгомановознавства, а також його сутність. Ключові слова: Драгоманов, українська історіографія, стереотип, канон, драгомановознавство. Український історичний журнал. – 2015. – №4 140 Ю.Ю.Куценко терористичних організацій народницького руху, підтримка ним створення по- літичних партій у західноукраїнських землях та ін. Слід згадати і про широке коло дослідницьких зацікавлень М.Драгоманова у царині історії, етнографії, етнології, фольклористики, культурології, літературознавства тощо. Творча спадщина мислителя оцінюється щонайменше у 2000 праць2. Постать і доробок М.Драгоманова спричинили різнопланові рефлексії до- слідників, публіцистів, громадських діячів. Учений у них постає «космополітом» та «інтернаціоналістом», «лібералом» і «соціалістом», «конституціоналістом», «фе- дералістом», «поступовцем», «еволюціоністом», «державником» та «анархістом», прихильником протестантизму й «атеїстом». Згадаймо вислів В.Липинського: «Бо єсть в історії не один, а кількох Драгоманових»3. Хоч автор мав на увазі хитання М.Драгоманова поміж різноманітними політичними доктринами, ці слова також влучно характеризують його психологічні особливості та історіографічні образи. Усе це поклало початок формуванню в українській гуманітаристиці ново- го напряму – драгомановознавства. Попри те, що сам цей термін неусталений, згаданий напрям у вітчизняній історичній науці існує й розвивається. Про це свідчить обсяг бібліографії драгомановознавчих праць – понад 1000 позицій, публікація джерел про життя та діяльність мислителя, підготовка й захист кандидатських, докторських дисертацій із драгомановознавчої проблематики. На перший погляд, дослідники охопили всі найважливіші проблеми: фор- мування наукових і політичних уподобань історика; його навчання та науково- дослідну діяльність у Київському університеті; громадську просвітницьку робо- ту у західноукраїнських землях; обставини звільнення з університету та виїзд за кордон; життя, творчість і видавничу діяльність в еміґрації; педагогічну та фольклористичну працю в останні роки життя у Софії. Утім окремі питання за- лишаються. Так, висвітлюючи женевський період життя М.Драгоманова, авто- ри зважають передусім не на наукове чи суспільне значення його діяльності, а на питання напівміфічної співпраці з представниками російського масонства4. Наукова спадщина вченого займає другорядні позиції серед дослідниць- ких завдань драгомановознавців, бібліографія використовуваних фахівцями його праць не розширюється. Це, безсумнівно, відбивається на розумінні цін- ності наукового доробку, що особливо стосується антикознавчих і фольклорис- тичних студій, які все ще недостатньо відомі в українській історичній та етно - логіч ній науках. Лише в останні роки ці проблеми стали предметом спеціаль- ного розгляду, але все ж це не вплинуло суттєво на загальні тенденції розвитку 2 Круглашов А. Небезпечний українофіл? Русифікатор? Сепаратист? // Трибуна. – 1991. – №9. – С.29; Пінчук Ю.А. Драгоманов Михайло Петрович // Енциклопедія історії України. – Т.2: Г–Д. – К., 2004. – С.458; Чернихівський Г.І. Михайло Драгоманов на Кременеччині // Прапор перемоги. – 1971. – 16 вересня. – С.4; Його ж. Вперше на Україні: [Респ. конф. у Києві з нагоди 150-річчя від дня народж. М.Драгоманова] // Там само. – 1991. – 8 червня. – С.4. 3 Лисяк-Рудницький І. Михайло Драгоманов і його місія // Сучасність. – 1979. – Ч.3 (219). – С.113. 4 Див., напр.: Антонович М. М.П.Драгоманов і «Вільне слово» (на базі таємних австрійських документів) // Український історик. – 1978. – Ч.4. – С.41–58; Богучарский В. Земский союз или Священная дружина? // Русская мысль. – 1912. – №9. – С.74–120; Его же. По поводу одной историчес- кой справки // Современник. – 1913. – №4. – С.261–267; Ефремов С. О том, что было и чего не было (по поводу воспоминаний г. Дейча) // Украинская жизнь. – 1915. – №10. – С.55–64, №11/12. – С.101–113; Засулич В. «Вольное слово» и эмиграция // Современник. – 1913. – №6. – С.179–191 та ін. Український історичний журнал. – 2015. – №4 141Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії... драгомановознавства5. Особливості характеру М.Драгоманова також розгляда- лися в історіографії. Цей важливий елемент загального образу вченого побіжно згадувався в контексті висвітлення його впливу на тих, кого традиційно нази- вають його учнями й послідовниками – Леся Українка, М.Павлик, І.Франко6. Неослабна увага дослідників до постаті та спадщини М.Драгоманова при- звела до цілком передбачуваних наслідків, адже в науковому середовищі віднос- но перших, знакових осіб часто формуються певні стереотипи сприйняття та ви- вчення. Іноді це перетворює їх на, так би мовити, «недоторканних», що заважає подальшому розвитку знань і не сприяє повнішому вивченню життя та творчос- ті. На кожному з етапів розвитку драгомановознавства діяли певні чинники, які спричинили «стереотипізацію» вивчення постаті та діяльності М.Драгоманова. Це стало причиною існування стереотипів сприйняття особи, спадщини вчено- го, а також певного канону драгомановознавчих праць. Тим самим справжня цінність та актуальність його наукового доробку залишається для українства дещо закритими. Аналіз питання формування стереотипів і канону у драгома- новознавчій історіографії дозволить зрозуміти проблеми, котрі постали перед сучасними дослідниками, визначити пріоритети подальших студіювань. Формування у вітчизняній гуманітаристиці стереотипів щодо постаті та спадщини М.Драгоманова на перших етапах було пов’язане з різними факто- рами. Конструювання власного життя самим істориком стало одним із перших. Саме у своїй автобіографії він уперше висловив думку про власну «немодність» («Для того, щоб мати слушність у майбутності, треба в певні хвилини уміти зважитися стати немодним»)7. Теза про «немодного» М.Драгоманова стабільно зустрічається у спеціальних розвідках незалежно від політичної кон’юнктури чи наукових зацікавлень дослідника. У подальшому процес формування стереотипів зумовлювався ґлорифіка- цією постаті М.Драгоманова на некрологічному етапі. Важливим фактором у цьому процесі стало масштабне відзначення у Львові 30-річного ювілею творчої та громадської діяльності мислителя, яке сам він називав панахи- дою по собі8. Некрологічний етап розвитку драгомановознавства став важ- ливим у процесі кристалізації історіографічних образів історика9. Оскільки 5 Лагодзінський В.В. Антикознавчі студії М.П.Драгоманова: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 2014. – 16 с.; Гарнага В. Вплив В.Я.Шульгіна на формування М.П.Драгоманова як дослідни- ка історії стародавнього світу // Каразінські читання (історичні науки): [Тези доп. 63-ї Міжнар. наук. конф., м. Харків, 23 квітня 2010 р.]. – Х., 2010. – С.81–82; Його ж. Антикознавча спадщина Михайла Драгоманова в контексті європейської та української історіографії // Історична наука, історична пам’ять та національна свідомість модерної доби в Україні, Білорусі та Польщі / Упор. В.В.Масненко, Ю.П.Присяжнюк. – Черкаси, 2011. – С.77–81; Його ж. Археологічні дослідження в Римі у ХІХ ст.: внесок М.П.Драгоманова в історіографію проблеми // Шості Богданівські читання: Мат. Всеукр. наук. конф. – Черкаси, 2011. – С.50–52; Його ж. Концепція всесвітньої історії у твор- чій спадщині М.П.Драгоманова // Чорноморський літопис. – Вип.3. – Миколаїв, 2011. – С.95–100. 6 Див., напр.: Денисюк І.А. Михайло Павлик. – К., 1960. – С.12–22; Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. – К., 2007. – С.339–346; Гирич І.Б. М.Грушевський і І.Франко: до історії взаємин // Український історичний журнал. – 2006. – №5 – С.35–67 та ін. 7 Драгоманов М. Автобіографія // Самі про себе: Автобіографії видатних українців ХІХ-го ст. / Ред. Ю. Луцький. – Нью-Йорк, 1989. – С.139. 8 Див.: Атанасов П. Неспокійне серце // Жовтень. – 1964. – №5. – С.102. 9 Куценко Ю. Некрологічний образ М.Драгоманова як етап формування історіографічних образів вченого // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету Український історичний журнал. – 2015. – №4 142 Ю.Ю.Куценко сам М.Драгоманов з об’єктивних причин не міг бути присутнім на заходах у Львові, на його ім’я до Софії було надіслано велику кількість вітальних теле- грам і листів. Саме вони закладуть певні стереотипи, що й до сьогодні успішно побутують у драгомановознавчих дослідженнях: вельмишановна людина, що присвятила себе справі визволення власного народу; популяризатор україн- ської ідеї в європейському інтелектуальному середовищі; відкрив своїм спів- вітчизникам шлях до політичної свободи та розвитку, що виведуть Україну на європейський рівень; політичний вигнанець; учитель української молоді; попри нерозуміння громадськості, непохитно стоїть на обраному шляху за гід- не майбутнє своєї Батьківщини тощо. Відзначалася також глибина й науко- ва значущість його досліджень, що є еталоном наукових дослідів для колеґ і студентів. М.Драгоманов – взірець для багатьох людей не тільки як науко- вець, викладач та безкомпромісний борець за правду, але і як людина – чесна, принципова, добра. Це – приклад духовного та фізичного страдника, уважного до чужого болю, долі Батьківщини, свого народу й загальнолюдської правди. Він залишив духовний заповіт для своїх нащадків: у жодних умовах не посту- патися моральними принципами та понад усе любити свій народ, поєднуючи це з любов’ю до інших народів10. Подібні висловлювання, що узагальнюють основні історіографічні оцінки постаті та спадщини М.Драгоманова, стали в подальшому чи не обов’язковим елементом переважної більшості драгомано- вознавчих публікацій, утверджуючи стереотипи в історичній науці. Під час відзначення згаданого ювілею було закладено ще один характерний стереотип – використання на адресу М.Драгоманова красномовних вербальних характеристик. Так, уже на некрологічному етапі з’явилася одна з найбільш уста- лених в українській історіографії, що й досі залишається в активному арсеналі драгомановознавства – «апостол правди і науки» (з листа-привітання краківських академіків-радикалів)11. Згодом з’являлися нові характеристики, причому вони не витісняли попередні, а доповнювали наявний термінологічний інструментарій. Одним із перших до цього долучився послідовник М.Драгоманова та його найближчий учень – М.Павлик, котрий активно послуговувався такими визна- ченнями: «ідеал науковості», «більше вчений, ніж політик», «борець за щастя народу», «українець, не зрозумілий іншими»12. До цих характеристик із часом додалися: «апостол правди і науки» (С.Єфремов), «джерело світла та великий вчитель» (О.Луначарський), «творець історії» (Ф.Рудницький), «український Герцен» (Б.Кістяківський)13. У період Української революції 1917–1921 рр. з’явилися: «вчитель українства та провидець майбутнього» (І.Свєнціцький); «сумління нації, вчений світового рівня з невеликою кількістю наукових імені Володимира Гнатюка: Серія: Історія. – Вип.2. – Ч.2. – Тернопіль, 2013. – С.126–130. 10 М.П.Драгоманов: 1841–1895: Єго юбілей, смерть, автобіографія і спис творів / Зладив і ви- дав М.Павлик. – Л., 1896. – С.3–130, 162–195. 11 Там само. – С.3. 12 Павлик М. М.Драгоманов як політик. – Л., 1911. – С.6, 39; Його ж. Пам’яти М.Драгоманова. – Чернівці, 1902. – С.3, 22, 34, 38. 13 Єфремов С. Апостол правди і науки // Рада. – 1908. – №131. – С.1–3; Луначарський А. Шевченко і Драгоманів // Дзвін. – 1914. – Кн.ІІІ. – С.148; Рудницький Ф. М.Драгоманов // Житє. – 1914. – Вип.2. – С.34–41; Кистяковский Б. М.П.Драгоманов по его письмам // Русская мысль. – 1911. – Кн.9. – С.137; Кістяківський Б. Вибране. – К., 1996. – С.279. Український історичний журнал. – 2015. – №4 143Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії... праць», «антихрист критики, але з великою любов’ю до людей» (автори збір- ки «Пам’яті М.Драгоманова»); «творець історії», «український Герцен», «єван- гельський камінь сучасної України», «будитель України» (Я.Довбищенко); «правдолюб й українофіл», «пропагатор України в Європі», «невтомний бо- рець за українську справу», «геній України» (С.Русова); «велетень духу» (М.Галущинський)14. Представники критичної традиції висвітлення постаті та спадщини М.Драгоманова також доповнили інструментарій драгомановознав- ства доволі показовими визначеннями: «письменник з репутацією вченого», «самозваний представник українського соціалізму», «літературний Нарцис», «удаваний охоронець чистоти соціалізму», «Іуда», «фальсифікатор, наклеп- ник, спотворювач» (В.Черкезов)15. Від російських революціонерів за емоцій- ністю не відставали представники оунівської еміґрації: «шайтан», «софійський Мефісто», «найнятий адвокат диявола» (М.Мухін); «Гав-Гав Драгоманов», «про- рок з Гадячого й Женеви», «Сусанін для України», «червоний Мефісто з гостри- ми чортячими московськими рогами над українською маскою» (К.Подолянин); «покійник, якому не дають вмерти» (Р.Бжеський)16. Використання як хвалеб- них, так і зневажливих характеристик надавало студіям зайвої емоційності, подеколи відволікаючи навіть від основного змісту. Характеристики М.Драгоманова у працях В.Леніна – ще один стійкий стереотип, закладений уже в радянський період. Деякі сучасні дослідники користуються усталеним кліше про те, що ленінська критика драгоманівсько- го погляду на вирішення національного питання визначила розвиток драго- мановознавства в радянській історичній науці17. Позитивно оцінюючи думки М.Драгоманова з приводу земств, В.Ленін уважав, що національне питання він розглянув несистемно та навіть вніс плутанину у спроби його роз’яснення. Саме по суті цієї проблеми В.Ленін назвав М.Драгоманова «націоналістичним міщанином»18. Історіографічна ситуація в радянському драгомановознавстві засвідчує, що насправді ця критика суттєво не позначалася на кількості (на- раховується більше сотні драгомановознавчих студій радянського періоду), формах і змісті спеціальних розвідок. Це підтверджується працями, присвя- ченими цій проблемі. Тим більше, що їх за радянські часи вийшло небагато, а посилання на В.Леніна не надто численні. Акцентуючи на суперечливості та невитриманості світоглядної позиції М.Драгоманова, радянські дослідники не 14 Свєнціцький І. Драгоманов і Галичане. – Л., 1922. – С.5, 7; Пам’яті М.Драгоманова: 1895– 1920. – Х., 1920. – С.29–30, 33–34; Довбищенко Я. М.П.Драгоманов. – Х., 1918. – С.3–4, 7; Русова С. М.Драгоманів: 1841–1895. – К., 1918. – С.5, 24, 44–45; Галущинський М. М.Драгоманов – ідеольоґ нової України. – Л., 1921. – С.6. 15 Черкезов В. Драгоманов из Гадяча в борьбе с русскими социалистами. – Женева, 1881. – С.5, 19, 30, 34, 40. 16 Мухін М. Іван Франко як критик Драгоманова // Визвольний шлях (Лондон). – 1956. – №8. – С.885; Його ж. В путах шайтана // Там само. – 1960. – №9; Його ж. Драгоманов без маски // Там само. – 1962. – №3. – С.268; Подолянин К. З минулих літ // Там само. – 1953. – №12. – С.28; 1954. – №1. – С.103; Бжеський Р. Покійник, якому не дають вмерти. – [Б.м.], 1946. – 71 с. 17 Шудря М. Українець із ленінським тавром націонал-міщанина // Молодь України. – 1994. – 26 липня. – С.3; 28 липня. – С.4. 18 Ленин В.И. Критические заметки по национальному вопросу // Его же. Полное собрание сочинений в 50-ти т. – Изд. 5-е. – Т.24. – Москва, 1969. – С.144. Український історичний журнал. – 2015. – №4 144 Ю.Ю.Куценко вважали критику її В.Леніним безапеляційною19. У Центральному державно- му історичному архіві України у Львові зберігається лист сина М.Драгоманова Світозора до академіка К.Студинського, в якому висловлювалося прохання за- хистити пам’ять батька від спотворень і фальсифікацій. Як приклад автор на- водив твори М.Мухіна й Д.Донцова та вважав подібну ситуацію в радянській науці неприпустимою, адже це зближувало радянських авторів із ретроград- ною позицією націоналістів, при тому, що В.Ленін цілком позитивно оцінив діяльність його батька20. Тож можна стверджувати, що даний стереотип невід- повідний реальній історіографічній ситуації в радянському драгомановознав- стві. Утім він і надалі побутує у працях. Неможливо оминути увагою стереотип, закладений зарубіжними укра- їнськими дослідниками, котрий стосується впливу політичної концеп- ції М.Драгоманова на історичні події в українських землях 1917–1921 рр. Політичні невдачі Центральної Ради, державницьких теорій П.Скоропадського й С.Петлюри спотворили не тільки перспективи майбутнього України, але й змусили шукати винних у цих поразках. Саме вплив ідей М.Драгоманова став фатальним для визвольних змагань українців. Намагання тогочасних полі- тиків утілити у життя його політичну теорію призвели до поразки національ- ного руху й перемоги більшовиків. Некритичне ставлення М.Грушевського до концепції М.Драгоманова, нерозуміння її справжньої політичної орієнтації стали причиною краху незалежності21. Проте, попри твердження про нібито визначальний вплив політичної теорії М.Драгоманова, його відповідальність за поразку тощо, більшість дослідників у цілому не погоджується з ними22. О.Салтовський наводив слова О.Лотоцького: «Молодь 80-х та 90-х років диви- лася на Драгоманова як на учителя, пророка, вождя, […] драгоманівство було 19 Сарбей В.Г. Антицарська публіцистика М.Драгоманова і ставлення до неї основоположни- ків марксизму-ленінізму // Український історичний журнал. – 1966. – №9. – С.23–35; Його ж. Про вираз «внутрішні турки» у В.І.Леніна // Радянське літературознавство. – 1967. – №8. – С.81–83; Его же. К вопросу об отношении В.И.Ленина к публицистике М.П.Драгоманова // Революционное и общественное движение в России ХІХ в. – Воронеж, 1968. – С.58–59; Романченко І. В.І.Ленін про М.П.Драгоманова // Жовтень. – 1969. – №4. – С.90–94; Дьяков В.А. В.И.Ленин об освобо- дительном движении в Польше и его оценке М.Драгомановым // Ленин и Польша: Проблемы, контакты, отклики. – Москва, 1970. – С.67–110; Чернишов А. Проти вульгаризаторського спро- щення і схематизму // Вітчизна. – 1956. – №11. – С.155–157; Ленінська теоретична спадщина в українській радянській історіографії. – К., 1969. – С.89–91. 20 Див.: Центральний державний історичний архів України, м. Львів. – Ф.362. – Оп.1. – Спр.288. – Арк.9–10. 21 Чехович К. Шкідливі думки М.Драгоманова. – Перемишль, 1938. – С.5, 21; Донцов Д. Підстави нашої політики. – Відень, 1921. – С.143; Бжеський Р. Покійник, якому не дають вмерти. – С.42, 64–70; Мухін М. В путах шайтана // Визвольний шлях. – 1960. – №10. – С.1143–1154; 1960. – №11. – С.1204–1218; Антонович М. [Рец.]: Hornowa E. Problemy polskie w twórczości Michała Drahomanova, Wrocław, 1978, 195 s. // Український історик. – 1979. – №1/4. – С.150; Климишин М. Шевченко і Драгоманів і їхній вплив на події в Україні в 1917–1920 рр. // Визвольний шлях. – 1989. – №12. – С.1459, 1463; Салтовський О.І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ ст.) [Електронний ресурс]: litopys.org.ua/salto/salt08.htm 22 Андрусяк Т.Г. Шлях до свободи (М.Драгоманов про права людини). – Л., 1998. – С.94–99; Сарбей В.Г. До поглядів М.П.Драгоманова на національне питання // Український історичний журнал. – 1991. – №9. – С.61; Комзюк Л.Т. Драгоманівська конституційно-правова концепція політичної самостійності України і ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. юр. наук. – Х., 1998. – С.19–20; Хорковський Р. Основні ідеї Драгоманова, Липинського, Донцова і Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину. – Л., 2001. – С.363. Український історичний журнал. – 2015. – №4 145Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії... її катехізисом. Але молодь дальшого покоління вже переросла Драгоманова, його поклони перед московськими богами […] вже не викликали співчуття се- ред новітньої молоді»23. Один із найбільш усталених у драгомановознавстві стереотипів – про кіль- кість праць історика й мислителя. Уже згадувалося про 2000 студій, що їх деякі дослідники визначають саме як наукові24. Утім на сьогодні подібні тверджен- ня не підкріплено бібліографічно. Наявні переліки є радше не бібліографіями праць М.Драгоманова, а бібліографіями публікацій його робіт25. У складеному М.Павликом під час видання ювілейної збірки 1896 р. реєстрі нараховується всього 367 позицій. До того ж сам автор наголошував, що він далеко неповний і подеколи неточний26. У бібліографії М.Мороза на 1895 р. налічувалося вже 476 позиції, які у цілому повторюються в бібліографії 2011 р.27 Складання канону драгомановознавства пов’язано насамперед із криста- лізацією в гуманітаристиці кінця ХІХ – початку ХХ ст. певної кількості історіо- графічних традицій: апологетичної М.Павлика, критичної І.Франка, пози- тивно-нейтральної Лесі Українки, різко неґативної, закладеної російськими революціонерами та продовженої в розвідках зарубіжних українських дослід- ників. Аналіз драгомановознавчих публікацій засвідчує, що основною за про- блематикою та стилем праць стала позитивно-нейтральна традиція. Сутність її полягає в нейтральності формулювань, наявності критики, перевазі аналізу над емоціями, спробі арґументувати висновки не гаслами, а студіями й епіс- толярієм самого М.Драгоманова. Фактично канон драгоманово знавчих праць заклала невелика, але комплексна розвідка С.Русової, котра вийшла друком у революційний період, коли ім’я М.Драгоманова набуло особ ливого значен- ня28. Ця публікація не претендувала на статус наукової: своїм завданням її авторка традиційно визначила ознайомлення широкого загалу зі спадщиною історика, не заглиблюючись в його політичну філософію чи аналіз наукових досліджень. У подальшому не тільки розвідки популярного характеру, але й наукові дослід ження в переважній більшості повторювали схему С.Русової: 1. Стандартний виклад матеріалу. Як правило, подається біографія з біль- шою або меншою деталізацією в контексті доби та акцентуванням на знакових подіях. Серед останніх найчастіше акцентувалося цькування М.Драгоманова в університеті перед звільненням, обставини самого звільнення, період пере- бування в еміґрації, останні роки життя у Софії. Деталізація як правило за- лежала не стільки від предмета конкретного дослідження, як від його рівня – монографія, стаття чи публікація популярного характеру. 2. Мету студії обумовлювала насамперед необхідність ознайомлення широ- кого загалу з особою та науковим і публіцистичним доробком М.Драгоманова. 23 Салтовський О.І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ ст.) [Електронний ресурс]: litopys.org.ua/salto/salt08.htm 24 Пінчук Ю.А. Драгоманов Михайло Петрович. – С.458. 25 Михайло Петрович Драгоманов: Бібліографічний покажчик видань творів та критич- ної літератури / Укл. М.О.Мороз [Електронний ресурс]: http://www.ditext.com/moroz/; Відомий- невідомий Михайло Драгоманов. – К., 2011. – С.218–272. 26 М.П.Драгоманов: 1841–1895: Єго юбілей, смерть, автобіографія і спис творів. – С.I–XXXIV. 27 Див. прим.25. 28 Русова С. М.Драгоманів: 1841–1895. – К., 1918. – 45 с. Український історичний журнал. – 2015. – №4 146 Ю.Ю.Куценко 3. Ефект своєрідної відстороненості при викладі матеріалу, намагання ві- дійти від навішування ярликів та партійної ідеології. Натомість доволі час- то використовувалися вербальні характеристики, притаманні раннім етапам розвитку драгомановознавства. 4. В абсолютній більшості студій увагу зосереджено на політичній концеп- ції мислителя. 5. Відсутність різко критичних відгуків. Указування на вади світогляду чи діяльності М.Драгоманова не мало за мету засудити. Дослідники наголошу- вали на тому, що все помилкове у спадщині вченого залишилося в минулому, а сучасність має справу лише з тими ідеями, що витримали перевірку часом. 6. Продовжує спостерігатися деяка невизначеність використовуваної авто- рами термінології («соціалізм», «атеїзм», «федералізм» М.Драгоманова). 7. Кількість праць ученого, що їх дослідники брали для аналізу, залиша- лася традиційною (приблизно 20 із заявлених 2000). Причому під час розгляду політичної концепції мислителя недостатньо залучаються його публікації в періодичних виданнях. Робилися спроби подолати стереотипність у драгомановознавчій тема- тиці. У радянській історіографії до традиційних проблем додавалися нові: М.Драгоманов і Болгарія; М.Драгоманов та Польща; спеціальне дослідження женевського періоду життя; літературознавчі студії; М.Драгоманов і В.Ленін; шевченкознавчі студії дослідника; відтворення основ його історіософії29. Сучасна українська історіографія не стоїть осторонь процесу подолання сте- реотипів у драгомановознавстві. Додаються нові теми (наприклад антикознав- ство та педагогічна проблематика), видаються архівні матеріали, проводить- ся робота з опублікування маловідомих праць історика. На сучасному етапі у драгомановознавстві існують такі проблеми: 1. Фактологічний, описовий характер частини студій. 2. Перехід висновків з однієї праці до іншої. 3. Подальша «забронзовілість» постаті М.Драгоманова. 4. Абсолютне переважання у сучасних спеціальних студіях позитивних оці- нок персони та діяльності відомого історика й мислителя, що істотно перешко- джає процесу подолання стереотипів. Проти цього ще на початку 1990-х рр. застерігав Я.Дашкевич, наголошуючи, що оцінки спадщини М.Драгоманова в історіографії ґрунтуються не на детальному аналізі його творчості, а на прин- ципі: «Якщо наш – отже позитивний»30. Для подолання проблеми канонів і стереотипів щодо М.Драгоманова та його творчості потрібно вирішити ряд питань. По-перше, складання нової пов ної біб- ліографії та чітке визначення щодо того, які праці М.Драгоманова слід уважати науковими, а які віднести до публіцистичних. По-друге, розширення усталеного 29 Див., напр.: Романченко І. М.Драгоманов у Болгарії // Жовтень. – 1958. – №5. – С.145– 151; Його ж. В.І.Ленін про М.П.Драгоманова // Там само. – 1969. – №4. – С.90–94; Дьяков В.А. В.И.Ленин об освободительном движении в Польше и его оценке М.Драгомановым // Ленин и Польша: Проблемы, контакты, отклики. – Москва, 1970. – С.67–110; Сарбей В.Г. К вопросу об отношении В.И.Ленина к публицистике М.П.Драгоманова // Революционное и общественное движение в России ХІХ в. – Воронеж, 1968. – С.58–59 та ін. 30 Дашкевич Я. Драгоманов і Закарпаття // Ратуша (Львів). – 1991. – 2–3 жовтня. – С.4. Український історичний журнал. – 2015. – №4 147Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії... кола робіт історика, що традиційно піддаються аналізу у драгомановознавчих студіях. По-третє, подальше поглиблення вивчення традиційної проблематики. По-четверте, більш детальний аналіз ранніх розвідок, особливо з античної та фольклористичної тематик, із метою визначення їх наукової цінності на момент на- писання та з урахуванням сучасних досягнень історичної науки. По-п’яте, остаточ- не з’ясування проблем, пов’язаних із взаємовідносинами М.Драгоманова з тими, кого традиційно вважають його учнями (І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький та ін.), а також із російськими масонами й видавничою роботою у часопису «Вольное слово», визначення його справжнього місця в українському громадсько-політич- ному житті та впливу драгомановських ідей на подальший суспільний розвиток. На часі складання інтелектуальної біографії М.Драгоманова. Процес складання стереотипів і канону драгомановознавства був цілком логічним та природним, надто зважаючи на масштаб постаті. Оформлення сте- реотипів сприйняття М.Драгоманова, канону відповідних праць знайшло свій вираз у формі, проблематиці студій, використовуваних у них вербальних харак- теристиках, кристалізації кліше щодо постаті, діяльності, спадщини історика й мислителя. Подальше їх усталення в українській історіографії було пов’язане з доволі пасивною позицією насамперед радянських драгоманово знавців у царині публікації праць ученого. Як результат – вони ставали бібліографічною рідкістю, а їхня сутність – невідомою для широкого загалу. Свій внесок у процес складан- ня стереотипів щодо М.Драгоманова зробили автори популяризаторських розві- док із притаманною їм емоційністю, браком комплексного підходу, нехтуванням правилами наукових досліджень та ін. Тож за формою деякі драгомановознавчі студії поступово набували агіографічних рис. Відсутність критичності при ви- світленні біографії, наукової та педагогічної діяльності, суспільно-політичної концепції історика, мислителя, громадсько-політичного діяча стає перепоною для подальшого розвитку драгомановознавства. До вітчизняних драгоманово- знавчих студій потрібно більш широко залучати розробки зарубіжних, зокрема російських, дослідників, адже, розглядаючи національне питання в Російській імперії ХІХ – початку ХХ ст., вони звертаються до спадщини М.Драгоманова, відносячи його до «українофілів»31. Таким чином, подолання наявних проблем відкриває для драгомановознавства подальші перспективи більш ґрунтовного й повного опрацювання відповідної проблематики. 31 Дмитриев М. Этнонациональные отношения русских и украинцев в свете новейших иссле- дований [Електронний ресурс]: http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/dmitriev-1.htm; Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.) [Електронний ресурс]: www.twirpx.com/file/30921; Михутина И.В. Украинский вопрос в России (конец ХІХ – начало ХХ в.). – Москва, 2003. – 288 с. This article analyzes the formation of stereotypes in Drahomanov study figures and scien- tific heritage of famous Ukrainian scientist and public figure of the second half 19 cen- tury. Investigates the causes, by means of a canon of Drahomanov study and its essence. Keywords: Drahomanov, Ukrainian historiography, stereotype, canon Drahomanov study.

Постать і спадщина М.Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон

Institution

Ähnliche Einträge