Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями
Досліджується вплив російської влади на трансформацію однієї з наріжних засад культури козацької військової демократії середини XVIІ – першої половини XVIІІ ст. – права вільної елекції старшини, зокрема полковників Війська Запорозького. Визначено правові акти та політичні заборони російської влади...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109702 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями / В.М. Горобець // Український історичний журнал. — 2015. — № 5. — С. 70-91. — Бібліогр.: 111 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-109702 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Горобець, В.М. 2016-12-07T18:13:31Z 2016-12-07T18:13:31Z 2015 Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями / В.М. Горобець // Український історичний журнал. — 2015. — № 5. — С. 70-91. — Бібліогр.: 111 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109702 94 (477) Досліджується вплив російської влади на трансформацію однієї з наріжних засад культури козацької військової демократії середини XVIІ – першої половини XVIІІ ст. – права вільної елекції старшини, зокрема полковників Війська Запорозького. Визначено правові акти та політичні заборони російської влади, через які здійснювалися обмеження, з’ясовано, наскільки ефективними ці заборони були на практиці та яким чином втручання ззовні вплинуло на іманентні процеси розвитку козацької державності. In this article researches the influence of Russian powers on the transformation of one of the foundation bases of culture of Cossack military democracy of the middle 17th – first half of 18th centuries. It is talked of the right to free elections of the foreman, in particular the colonels of the Zaporozhian Army. Author determines the legal acts and political interdictions of Russian powers. Through them were implemented the limitations. Also was found how effective were these prohibitions in practice and how it affected to the immanent processes of the development of the Cossack state. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями Right to Free Elections of Zaporozhian Army Colonel: Cossack Traditions in the Imperial Novation Trial Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями |
| spellingShingle |
Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями Горобець, В.М. Історичні студії |
| title_short |
Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями |
| title_full |
Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями |
| title_fullStr |
Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями |
| title_full_unstemmed |
Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями |
| title_sort |
право вільної елекції полковника війська запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями |
| author |
Горобець, В.М. |
| author_facet |
Горобець, В.М. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2015 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Right to Free Elections of Zaporozhian Army Colonel: Cossack Traditions in the Imperial Novation Trial |
| description |
Досліджується вплив російської влади на трансформацію однієї з наріжних
засад культури козацької військової демократії середини XVIІ – першої половини XVIІІ ст. – права вільної елекції старшини, зокрема полковників Війська
Запорозького. Визначено правові акти та політичні заборони російської влади,
через які здійснювалися обмеження, з’ясовано, наскільки ефективними ці заборони були на практиці та яким чином втручання ззовні вплинуло на іманентні процеси розвитку козацької державності.
In this article researches the influence of Russian powers on the transformation of one
of the foundation bases of culture of Cossack military democracy of the middle 17th –
first half of 18th centuries. It is talked of the right to free elections of the foreman, in
particular the colonels of the Zaporozhian Army. Author determines the legal acts and
political interdictions of Russian powers. Through them were implemented the limitations.
Also was found how effective were these prohibitions in practice and how it affected
to the immanent processes of the development of the Cossack state.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109702 |
| citation_txt |
Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями / В.М. Горобець // Український історичний журнал. — 2015. — № 5. — С. 70-91. — Бібліогр.: 111 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gorobecʹvm pravovílʹnoíelekcíípolkovnikavíisʹkazaporozʹkogokozacʹkítradicííuviprobuvanníímpersʹkiminovacíâmi AT gorobecʹvm righttofreeelectionsofzaporozhianarmycolonelcossacktraditionsintheimperialnovationtrial |
| first_indexed |
2025-11-25T20:43:25Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:43:25Z |
| _version_ |
1850530703909847040 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2015. – №5
Право вільної елекції козацьким товариством полковників Війська
Запорозького, як уже неодноразово зауважувалося в історичній літературі1,
належало до числа тих небагатьох наріжних основ соціополітичної лексеми
«старожитні права та вольності козацькі», які, власне, маркували поняття
козацьких свобод і привілеїв. Саме їх захист став однією з головних причин
і, водночас, приводів до вибуху козацького повстання проти Речі Посполитої
в 1648 р., що з часом переросло в Українську революцію середини ХVІІ ст. й
увінчалось становленням козацької державності.
На перемовинах щодо умов переходу Війська Запорозького під протекцію
московського царя 1654 р. та у заключних документах переговорного про-
цесу, так званих «Березневих статтях», право вільного обрання як гетьмана,
так і козацької старшини було визнано безумовною прероґативою Війська
Запорозького, що реґулювалася винятково «старожитніми правами та при-
вілеями» козацтва. І якщо стосовно обрання гетьмана козацьке керівництво
ще включило у запропонований українською стороною проект згадку: «Чтоб
Войско Запорожское само меж себя гетмана обирали, а его царському величе-
ству извещали, чтоб то его царскому величеству не в кручину было, понеже то
давной извычай войсковой», то щодо обрання всіх інших козацьких старшин
у документах перемовин навіть і не згадувалося, а лише йшлося про доціль-
ність виділення з царської скарбниці «жалованья» обраним вільними голоса-
ми старшинам, оскільки вони чи то «разходы великие имеют», чи то «всегда
* Горобець Віктор Миколайович – доктор історичних наук, професор, завідувач сектору
соціальної історії Інституту історії України НАНУ
E-mail: victor_gor@ukr.net
1 Ширше про це див.: Горобець В. Полковник Війська Запорозького та його влада // Український
історичний журнал. – 2014. – №4. – С.50–70; Його ж. Полковник Війська Запорозького: право
вільної елекції у світлі козацьких традицій, розпорядчих приписів і політичних реалій (середина
XVIІ – перша чверть XVIІІ ст.) // Українська держава другої половини XVIІ–XVIІІ ст.: політика,
суспільство, культура. – К., 2014. – С.88–125.
УДК 94 (477)
В.М.Горобець *
ПРАВО ВІЛЬНОЇ ЕЛЕКЦІЇ ПОЛКОВНИКА
ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО: КОЗАЦЬКІ ТРАДИЦІЇ
У ВИПРОБУВАННІ ІМПЕРСЬКИМИ НОВАЦІЯМИ
Досліджується вплив російської влади на трансформацію однієї з наріжних
засад культури козацької військової демократії середини XVIІ – першої поло-
вини XVIІІ ст. – права вільної елекції старшини, зокрема полковників Війська
Запорозького. Визначено правові акти та політичні заборони російської влади,
через які здійснювалися обмеження, з’ясовано, наскільки ефективними ці забо-
рони були на практиці та яким чином втручання ззовні вплинуло на іманентні
процеси розвитку козацької державності.
Ключові слова: Військо Запорозьке, гетьман, право вільної елекції, полковник,
козацька старшина, політична культура.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
71Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
на услугах войсковых бывают и хлеба пахать не могут»2. І, варто зауважити,
російська влада, вочевидь узявши до уваги застереження гетьмана «преж сего
от королей польських никакова гонения на веру и на вольности наши не было,
всегда мы на всякий чин свою волость имели, и мы им верно служили; а нене
за наступанье на волности наши, понуждены есмы его царському величеству
под крепкую и высокую руку поддатца», цілком усвідомило дражливість ситу-
ації та продемонструвало у цьому питанні свою повну відстороненість, навіть
не намагаючись тут щось змінити.
Уперше ж російська влада засвідчила свій інтерес до проблеми елекції
козацької старшини вже по смерті Б.Хмельницького та по завершенні укра-
їнсько-російської війни 1658–1659 рр. Отож восени 1659 р., коли постало
питання щодо поновлення українсько-російського союзу, порушеного гадяць-
кими домовленостями уряду І.Виговського з Річчю Посполитою 1658 р.3, до
«Нових статей» Ю.Хмельницького 1659 р. (що слугували додатком до так зва-
них «Прежних статей Богдана Хмелницкого»4), було внесено норму, згідно з
якою обрання полковників, як і інших старшин, обов’язково мало відбувати-
ся не за вказівкою гетьмана, а з волі товариства («а чтобъ выбирать в Войсько
полковниковъ на раде, кого межъ себя излюбятъ»)5. Крім того, Переяславські
статті 1659 р. містили ще низку заборон і реґламентацій щодо процедур
призначення та звільнення полковників Війська Запорозького. Зокрема до
них було включено заборону обрання на полковництво кандидатів з інших
полків: відтепер обирати на уряд потрібно було «кого межъ себя излюбятъ
изъ своихъ полковъ, а изъ иных полковъ въ полковники не выбиратъ»6. Так
само не дозволялось обирати на полковництво (як, власне, і на інші стар-
шинські уряди) іновірців: «Въ Войске ж Запорожскомъ всякимъ начальнымъ
людеямъ, кроме православныхъ христiянъ, иныхъ ни которыхъ вере людемъ
впредь не быть»7.
Не дозволялось також посідати старшинські уряди й новохрещеним іно-
земцям. Обґрунтування як першої, так і другої вимог, як видається, випли-
вало з недавніх споминів про роль колишнього аріанина Ю.Немирича в роз-
риві стосунків Війська Запорозького з Москвою та укладенні Гадяцької угоди
1658 р. з Річчю Посполитою. Хоч у тексті договору про це було сказано більш
узагальнено та, що не менш важливо, соціально привабливо: «Потому что отъ
новокрещенныхъ многая въ Войске смута и междоусобiе зачинается, да имъ
Войска Запорожского козакамъ чинятся налоги и тесноты»8.
2 Див.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собр. и изд. Археографической
комиссией. – Т.10. – Санкт-Петербург, 1878. – С.445–452; Документи Богдана Хмельницького
(1648–1658) / Упор. І.Крип’якевич, І.Бутич. – К., 1961. – С.323–325; Воссоединение Украины с
Россией: Документы и материалы в 3-х т. – Т.3. – Москва, 1954. – С.560–565.
3 Авторське бачення суті цієї події див.: Горобець В. «Волимо царя східного»: Український
Гетьманат та російська династія до і після Переяслава. – К., 2007.
4 Ширше про це див.: Яковлів А. «Статті Богдана Хмельницького» в редакції 1659 року //
Ювілейний збірник на пошану академіка М.С.Грушевського. – Ч.1. – К., 1928.
5 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–
1687). – К.; Л., 2004. – С.119.
6 Там само.
7 Там само.
8 Там само.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
72 В.М.Горобець
Привертає увагу той факт, що московський уряд, переслідуючи насампе-
ред завдання забезпечення сприятливих умов для контролю за політичними
процесами в Україні, намагався вибудувати певну систему противаг геть-
манській владі, у тому числі й через посилення позицій полковників (іншим
напрямом такої цілеспрямованої роботи було застереження права козацького
загалу впливати на еліту, розвиток охлократичних тенденцій через неправо-
мірно гіперболізоване тлумачення суті так званих чорних або чернецьких
військових рад)9. У цьому контексті вельми актуальним виглядало завдання
убезпечити полковників від самовладдя гетьмана у випадку позбавлення їх
влади. Отож мало того, що, згідно з положеннями договору 1659 р., цілий ряд
старшин, котрі зарекомендували себе вірною службою цареві, практично виво-
дилися з-під юрисдикції гетьмана, у тому числі отримували імунітет у справі
позбавлення їх владних повноважень без відповідного дозволу Москви, так
ще гетьманові заборонялося відправляти будь-кого з полковників у відставку
без узгодження цього питання на раді («полковниковъ гетманъ безъ рады не
повиненъ отставливать»)10.
Приділивши так багато уваги процедурі обрання на полковництво у
статтях 1659 р., у наступних українсько-російських договорах, що їх сторони
укладали впродовж 1660–1680-х рр., про цю прероґативу згадувалося вельми
побіжно, переважно лише в контексті соціального й матеріального винагород-
ження царем полковників за їхню «вірну службу» привілеями, грошовими та
майновими пожалуваннями11.
До того ж на практиці далеко не всі обмеження, упроваджені 1659 р. до
сфери кадрової політики Гетьманщини, справно працювали. І тут, вочевидь,
не зайвим буде акцентувати увагу на неабиякій «елеґантності» представлених
українською стороною російському керівництву арґументів щодо принципової
доцільності іґнорування обмежень суверенітету гетьманського уряду, включе-
них до угоди царя з Ю.Хмельницьким. Отож на перемовинах із повноважними
послами Олексія Михайловича, що проходили восени 1663 р. в Батурині, ото-
чення гетьмана І.Брюховецького, покликавшись на той факт, що статті 1659 р.
було ухвалено «зрадником Юраськом Хмельницьким із радниками своїми»,
котрі відзначалися «хитаннями і непостійністю», а натомість теперішнє ке-
рівництво Війська Запорозького «великому государеві [...] обіцялося служити
вірно і в підданстві бути на віки невідступно», заявило, що «їм тих усіх статей
нині прийняти й дотримуватися неможливо»12.
В який спосіб посідання полковницького уряду відбувалось у реальній по-
літичній практиці можна уявити, проаналізувавши історію обрання І.Лисенка
переяславським полковником у 1690 р.13 У серпні того року гетьман І.Мазепа,
9 Ширше про це див.: Горобець В. «Чорна рада» 1663 року: Передумови, результати, наслід-
ки. – К., 2013.
10 Універсали українських гетьманів... – С.119.
11 Див.: Источники малороссийской истории, собр. Д.Н.Бантышем-Каменским. – Ч.1. – Москва,
1858. – С.144–145, 218, 256.
12 Книги разрядные, по официальным оных спискам. – Т.2. – Санкт-Петербург, 1885. –
Стлб.987.
13 Див.: Петровський М. До історії полкового устрою Гетьманщини. – Ніжин, 1929; Горобець В.
Полковник Війська Запорозького: право вільної елекції... – С.88–125.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
73Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
отримавши повідомлення про обрання І.Лисенка на уряд, офіційно підтвер-
див результати виборів і видав йому універсал на полковництво в Переяславі,
вручивши при цьому полкову корогву, пернач, печатку й литаври. Опис
процедури передачі новообраному полковникові символів влади наводив у
своєму звіті московський дяк В.Посников, котрий саме тоді перебував із мі-
сією в гетьманській резиденції. Зокрема він інформував, що 5 серпня 1690 р.
він був на прощальній аудієнції в гетьмана («на отпуске был») і якраз перед
офіційною частиною відпуску посольства та вже по завершенні розмови з по-
сланцем І.Мазепа прикликав новообраного переяславського полковника й за
присутності царського представника (вочевидь це мало символізувати особли-
ву врочистість моменту) передав йому полковницький пернач (московський
дяк помилково назвав його «булавою на полковництво») та виголосив промову,
в якій наказав вірно служити «великим государям», а не так, «как бывшей
переяславской полковник Полуботок ему гетману повиновенья никакова не
отдавал»14. Як слушно звернув увагу М.Петровський15, на той час затверджен-
ня законності виборів на полковництво перебувало у виняткових прероґати-
вах гетьманської влади й не потребувало підтвердження царського уряду.
Принаймні у звіті В.Посникова про це не обмовлялося ані словом. А вважати,
що це був лише дрібний епізод, який не заслуговував уваги московського пред-
ставника, підстав немає, адже все, що стосувалось царської влади в будь-яких
її проявах, як правило потрапляло до посольських звітів. У листі гетьмана до
Малоросійського приказу від 28 червня 1690 р. також лише містилась інфор-
мація про перебіг і результати переяславських виборів: «О семъ убо покорнее
вамъ доносячи […] отдаюся премилосердной монаршой вашего царского пре-
светлого величества благостине»16.
На завершення процедури І.Лисенко, прийнявши від гетьмана символи
полкової влади й вислухавши настанову реґіментаря, «кланявся і служить
великим государем, іх царському величеству, обіщался во всякой вірности»17.
Останні слова, вочевидь, слід розуміти, як принесення новообраним старши-
ною присяги вірності російському монархові, що було передбачено нормами
угоди 1659 р.18
Утім такий алгоритм дій гетьманського уряду з обов’язковим доведенням
до відома центральної влади про кадрові переміщення на горішніх щаблях
козацької ієрархії розглядався як бажаний варіант. А гетьманська влада, зі
свого боку, очевидно, намагалася використати цю процедуру з метою показної
демонстрації власної лояльності щодо царської влади. Особливо привабливо
такий жест виглядав на тлі обвинувачень І.Самойловича у самовільному при-
значенні та звільненні полковників і старшин високого ранґу. Тим паче, що до
пори до часу московська адміністрація не так уже й активно використовува-
ла можливості свого впливу на кадрову політику гетьманату. Отож і бачимо,
14 Петровський М. До історії полкового устрою Гетьманщини. – С.71.
15 Там само.
16 Листи Івана Мазепи: 1687–1691 / Упор. та авт. передм. В.Станіславський. – Т.1. – К., 2002. –
№186. – С.402.
17 Цит. за: Петровський М. До історії полкового устрою Гетьманщини. – С.71.
18 Універсали українських гетьманів... – С.113–124.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
74 В.М.Горобець
наприклад, як 5 березня 1689 р. гетьман звертався до князя В.Ґоліцина ось із
таким проханням про роз’яснення:
«Как время то придет, что я по их великих государей указу ки-
евского полковника Солонину от полковничества отставлю, а
на его место иного постановлю, тогда весть ли мне о том к ве-
ликим государем, и к боярину ко князю Алексею Васильевичу
Голицыну к Москве о том писать, или только вашей вельможно-
сти то донесть, о том милостиваго наставления прошу»19.
Мотиви ж звернення І.Мазепи до В.Ґоліцина з проханням про роз’яснення
виразно проступають із тексту ще одного його клопотання аналогічного спря-
мування – про ставлення гетьманського уряду до приїзду євреїв із теренів
Речі Посполитої. Так ось, буквально кілька днів по тому, як гетьман просив
роз’яснення царського вельможі з приводу процедури кадрових ротацій, 9 бе-
резня 1689 р. він звернувся до В.Ґоліцина із проханням про апробацію його
наказу порубіжним полковникам щодо недопущення на Лівобережжя євреїв
«с польской стороны», котрі, як стверджував І.Мазепа, «сюды в малороссийские
городы приежающие людей обманывают и новокрещенных жидов прельщают
и приводят к своей поганской вере да и детей християнских крадут и увозят»20.
Мотивував же гетьман своє звернення до князя «за наставленим» тим, що він
прагне, аби «не было то дело противно договорным статьям»21.
Князь В.Ґоліцин улітку 1689 р. скористався зі своєї можливості впливати
на кадрову політику Гетьманщини на реґіональному рівні, замовивши слово
за Л.Полуботка як претендента на полковий уряд у Переяславі. Як нагадував
трохи згодом князеві гетьман,
«я из Батурина еду к царствующему граду Москве постановил
совершенным полковником Леонтья Полуботка, а то учинил
я по имянному вашей княжной вельможности предложению,
памятуя что ваша княжная вельможность усмотрев ево к их
царскому пресветлому величеству верность многократно хода-
тайственное свое за него о таковом ево на уряд воздвижении
изволил мне говорить слово»22.
Так само згодом гетьман І.Мазепа ставив до відома російську владу і про
призначення полковником І.Лисенка в 1690 р., і про повернення в 1705 р.
М.Миклашевському стародубського полковництва, та, вочевидь, в інших подіб-
них випадках. І, скажімо, у випадку з М.Миклашевським реґіментар поновив
полковника на своєму уряді лише отримавши відповідний дозвіл із Москви23.
Що було, власне, і не дивно з огляду на обставини відсторонення того від уряду
за звинуваченнями у вчинені злочинних дій. Щоправда порівняльний аналіз
19 Листи Івана Мазепи… – Т.1. – С.307.
20 Там само. – С.315.
21 Там само.
22 Там само. – С.346.
23 Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII –
початку XVIII ст. – К., 1959. – С.201.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
75Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
кореспонденції гетьмана І.Мазепи до Посольського й Малоросійського прика-
зів, впливових царських вельмож упродовж 1687–1691 рр. та 1692–1700 рр.,
зроблений на підставі уведеного до наукового обігу В.Станіславським кор-
пусу архівних джерел, засвідчує виразну тенденцію до істотного зменшення
кількості звернень гетьманського уряду до Москви з приводу своїх кадрових
рішень24.
І лише після подій, пов’язаних із розривом гетьмана І.Мазепи з російською
короною та переходом на бік шведського короля Карла ХІІ, в оточенні царя
Петра І було виразно артикульовано думку про необхідність провадження
цілеспрямованого курсу, скерованого на приниження гетьманської влади че-
рез потурання самовладдю полковників, виведення останніх із-під контролю
гетьманів та перебирання на себе прероґатив реалізації кадрової політики.
Вельми показовим у контексті вирішення російською владою таких підходів
у сфері кадрової політики гетьманату видаються підходи української сторо-
ни у цьому питанні, артикульовані в положеннях Конституції 1710 р., де про-
блема кадрового забезпечення української автономії стала предметом публіч-
ного обговорення й отримала доволі чітке, комплексне правове вирішення25.
Наскільки вона була важливою для політичного життя Гетьманщини видно
вже з того, що автори документа актуалізували її у вступній частині, увівши
положення про суть і про порядок призначення на старшинство, насамперед
на полковницький уряд, а також про способи запобігання корупційних діянь
при реалізації гетьманом своїх повноважень:
«Поневажъ всякiе на людей верных тяжести, утиски и здирства
походят найбарзей от властолюбних накупневъ, которiи, не
фундуючися на заслугахъ своихъ, а прагнучи несытою пожад-
ливостью, для приватного своего пожитку урядовъ войсковыхъ
и посполитыхъ, прельщаютъ сердце гетманское коррупцiами и
оными втыскаются, безъ вольного избранiя, над слушность
и право, то на уряды полковничіе, то на иншые власты»26.
Із метою ліквідації непорядків і недопущення посідання старшинських
урядів «накупнями» укладачі Конституції постановляли:
«Абы ясневельможный гетманъ жадными, хочь бы найболши-
ми, не уводячися датками и респектами, никому за коррупцiи
урядов полковничьихъ и иншыхъ войсковыхъ и посполитыхъ
начальствъ не вручалъ и на сильно на оные никого не настав-
лялъ, лечь всегда, якъ войсковые, такъ и посполитые, урядни-
ки мѣютъ быти волными голосами, особливе зась Полковники,
обираны»27.
24 Пор.: Листи Івана Мазепи… – Т.1; Листи Івана Мазепи: 1691–1700 / Упор. та авт. передм.
В.Станіславський. – Т.2. – К., 2010. – 752 с.
25 Авторське бачення проблеми див.: Горобець В. Устроєва модель Гетьманату за Конституцією
1710 року: чи існували внутрішні підстави для реалізації проекту? // Пилип Орлик: життя, по-
літика, тексти. – К., 2011. – С.234–248.
26 Источники малороссийской истории, собр. Д.Н.Бантышем-Каменским. – Ч.2. – Москва,
1859. – С.251–252.
27 Там же. – С.252.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
76 В.М.Горобець
Застерігаючи за громадою право вільної елекції, автори документа вод-
ночас ставили процес виборів/перевиборів під контроль гетьманської влади,
залишаючи за останньою право надання санкції на відповідні дії («однакъ
таковыхъ урядниковъ елекцiи не безъ воле гетманской отправоватися
повинны»)28. Крім того, за реґіментарем зберігалось і право затвердження ре-
зультатів виборів («а по избранiю владгою гетманскою подтверживаны»)29.
Утім політичний розвиток Гетьманщини після подій 1708–1709 рр. пішов
зовсім іншим шляхом, аніж тим, яким його хотіли бачити автори Конституції
1710 р. У сфері кадрової політики в роки кардинальних реформ, започаткова-
них в Україні урядом Петра І, також відбулися принципової ваги зрушення.
Зокрема в доповіді київського ґенерал-ґубернатора Д.Ґоліцина щодо першо-
чергових заходів із забезпечення спокою й ґарантуванню непорушності ро-
сійських інтересів, представленій на розгляд уряду в 1710 р., серед іншого
зазначалося: «Для нашей безопасности на Украйне надобно прежде всего по-
сеять несогласие между полковниками и гетманом […] надобно, чтобы во всех
порубежных городех были полковники, несогласные с гетманом; если будут
несогласны, то дела их все будут открыты»30.
Але, що цікаво, князя Д.Ґоліцина не можна вважати ексклюзивним авто-
ром подібного урядового курсу щодо України. Як випливає з аналізу наявних
історичних джерел, у вищих колах Московської держави він розроблявся вже
принаймні з кінця 1680-х рр. Зокрема ще в 1688 р. один із царських наближе-
них – ґенерал П.Ґордон записав у своєму щоденнику, що відпускаючи 19 червня
того року з Москви в Україну переяславського полковника Р.Дмитрашка-Райчу,
незважаючи на наполегливе прохання гетьмана І.Мазепи затримати того у сто-
лиці, аби він не мав змоги «бунтувати» козаків проти реґіментаря, російські мож-
новладці якраз і «вважали за доцільне, щоб якомога більше полковників різним
чином та шляхом ставали незалежними від гетьмана й тим самим не дозволи-
ти, щоб гетьман мав такий авторитет і таку владу, які мав його попередник»31.
На доцільність активного втручання російської влади в кадрову сферу
Гетьманщини, зокрема й у питання призначення на полковництво та відби-
рання в діючих полковників владних повноважень, указували практично всі
вищі сановники з оточення царя, задіяні в українських справах. Зокрема той
самий князь Д.Ґоліцин, окрім своїх концептуальних пропозицій щодо форму-
вання урядового курсу у відповідній царині, рекомендував Петрові І змістити з
урядів полтавського й корсунського полковників та загалом звільнити зі стар-
шинських посад усіх тих, «которые были в измене (тобто брали участь у виступі
І.Мазепи – В.Г.) и произвесть на их место тех, которые хотя малую службу госу-
дарю показали»32. Командувач російськими військами в Україні фельдмаршал
28 Источники малороссийской истории... – Ч.2. – С.252.
29 Там же.
30 Ширше про цей аспект проблеми див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки
реформ Петра І. – К., 1998. – С.64–66.
31 Щоденник Патрика Гордона за часів його перебування в Росії (Переклад з нім. В.Дятлова)//
Сіверянський літопис. – 2001. – №3. – С.15.
32 Соловьёв С.М. История России с древнейших времён. – Т.16. – Кн.4. – Санкт-Петербург,
1861. – С.32.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
77Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
граф Б.Шереметєв наполягав на негайному звільненні актуальних на той час
стародубського, лубенського, ніжинського та прилуцького полковників. А цар-
ський резидент при гетьманському уряді стольник Ф.Протасьєв радив оновити
керівництво в Полтавському, Гадяцькому, Ніжинському полках33.
В умовах критичного загострення стосунків з Османською Портою, що
врешті-решт таки вилилось у війну (Прутський похід Петра І 1711 р.), росій-
ський канцлер Ґ.Ґоловкін вирішив недоречним і небезпечним («непристойным
и небезопасным») удаватися до таких радикальних дій у цій делікатній спра-
ві, оскільки це могло б спровокувати неґативні наслідки. До того ж сановник
резонно зауважував і той факт, що наразі «не знаем заочно, кого на их место
определить добрых и верных»34.
Тож ротації у цей час відбувалися лише за нагальної потреби, як це було,
скажімо, зі справою винагородження прилуцького полкового обозного І.Носа,
котрий як наказний полковник був залишений гетьманом І.Мазепою стар-
шим над козаками Прилуцького полку в Батурині, але гетьманський наказ
не вико нав, а натомість прислужився російському командуванню при штурмі
гетьманської резиденції. Як проголошував текст жалуваної грамоти царя, ви-
даної І.Носові на «чин полковничій» 14 листопада 1708 р., тобто вже менш,
ніж за два тижні після тих трагічних подій, полковий уряд старшина отримав
за те, що «противу наших, е.ц.в. ратных великороссийских людей не бился и
там […] бит был, окован и посажен»35.
Проте коли 1712 р. гетьман І.Скоропадський спробував звести ґенерально-
го хорунжого І.Сулиму на вакантний по смерті Ф.Вольського-Коровченка уряд
київського полковника, то це рішення козацького реґіментаря було заблокова-
не російською владою36. А ось коли двома роками раніше до І.Скоропадського
звернулася старшина Білоцерківського полку з проханням призначити до них
зятя померлого колишнього білоцерківського полковника С.Палія (перед тим,
як пам’ятаємо, із подачі І.Мазепи засланого московською владою до Сибіру, а
після переходу останнього на бік шведського короля повернутого за наказом
Петра І в Україну та відновленого в полковницькому званні37) – А.Танського
і гетьман, реагуючи, звернувся до російського канцлера графа Ґ.Ґоловкіна з
проханням «о скором указе» царя щодо здійснення цього призначення, ро-
сійська влада підтримала козацького реґіментаря. Що цікаво, відмовляючи
І.Скоропадському в 1712 р. щодо призначення київським полковником на
місце померлого Ф.Вольського-Коровченка І.Сулими, уряд Петра І надав цю
посаду саме А.Танському, котрому довелося скласти з себе полковничі повно-
важення на Білоцерківщині, оскільки тамтешній полк підлягав розформуван-
ню згідно з умовами прутської капітуляції Росії. І це попри те, що полковник
А.Танський за своє коротке врядування встиг так розорити місцеву шляхту, що
вона, скаржачись на полковницькі утиски, удавалася до аналогій з античним
33 Там же. – С.32–33, 286, 290.
34 Там же. – С.286.
35 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк; К.; Л.; Париж; Торонто; 2001. –
С.318 (прим.27).
36 Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України… – С.203.
37 Див.: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – С.224–228.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
78 В.М.Горобець
епосом: «Где стояла Троя, там тепер волнуется созревшая жатва!»38. Щоправда,
для російської влади критерії оцінки ефективності правління козацького пол-
ковника були зовсім іншими, аніж забезпечення ним умов для господарського
піднесення краю. Як писав до А.Танського канцлер граф Ґ.Ґоловкін у липні
1712 р.,
«царское величество, ведая, что вы, будучи в Белой Церкви, слу-
жили его величеству всегда верно и постоянно и что ныне вы не
у полку, пожаловать повелел вас определить к Киевскому полку,
который ныне имеет ваканцыю, о чем я указом его величества
писал и господину гетману И.И.Скоропадскому, за которую цар-
ского величества милость надлежит вашей милости трудиться
наипаче службы ваши показывать»39.
За таких умов гетьман І.Скоропадський 20 серпня 1712 р. був змушений
видати універсал, яким поінформував товариство про вручення старшинських
клейнодів А.Танському та «полецения» останньому в Київському полку «вся-
кіе тамошніе полковіе, подлуг давнемо обыкновенія, управляти порядки».
Зрозуміло, що про іґнорування пропозиції стосовно призначення на полков-
ництво І.Сулими в документі не йшлося, а процедура обрання претендента
представлялася наступним чином:
«Запобігаючи тому, чтобы в полку Кіевском, по представленіи
покійного п. Федора Волского, полковника там бывшого, вой-
сковіе порядки без совершенного начальника не пришли до якого
разоренія, писалисмо до двору царського величества, просячи по-
веленія – кого-бы на тот ваканс полковником устроити, апоневаж
такое ею монаршее состоялося соизволеніе, якое получилисмо,
иж-бы пана Антонія Танского, полковника белоцерковского, за
его верныя службы на том полковничестве поставили […] теды
мы, гетман, вручили ему тот полковничества кіевского начал»40.
До слова, двома роками пізніше ініціативи гетьмана щодо заміни на пол-
ковництві у Прилуках І.Носа на Г.Ґалаґана та в Лубнах В.Савича на А.Мар-
кевича отримали позитивну резолюції з Петербурґа. А І.Скоропадський,
повідомляючи козакам і поспільству Лубенського полку про призначення
нового очільника, у відповідному універсалі наголошував на тому, що А.Мар-
ке ви ча визначено на полковництво «по монаршому благоволенію»41. Цікаво,
що оповідаючи про ці випадки старшинських ротацій, як причини відставки
з прилуцького та лубенського полковництв джерела фіксують начебто поваж-
ні об’єктивні речі: у першому випадку – «за пристарелых летах»; у другому –
«в слабости здоровья»42. Але, виявляється, роком раніше саме на таких кадрових
38 Архив Юго-Западной России, изд. Комиссией для разбора древних актов. – Ч.3. – Т.2. – К.,
1890. – С.190.
39 Там же. – С.768.
40 Там же.
41 Лазаревский А. Исторические очерки полтавской Лубенщины XVII–XVIII ст. // Чтения в
Историческом обществе Нестора-летописца. – Вып.ХІ. – К., 1896. – С.52.
42 Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України… – С.202.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
79Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
рішеннях гетьманського уряду наполягали в листуванні зі І.Скоропадським і
граф Б.Шереметєв, і стольник Ф.Протасьєв. Останній у квітні 1713 р. в офіцій-
ному рапорті до Москви про полковника І.Носа писав: «Прилуцкой (полков-
ник – В.Г.) глуп и таков стар, что уже и с памяти выжил, и сказывают, что ему
более ста лет»43.
Принципово нової якості кадровій політиці російської влади в Гетьманщині
надав імператорський указ від 22 січня 1715 р. «Про вибір полкової старшини
й нечинення кривд простому народу»44. На той час Петербурґу вже вдалося
відсунути від кордонів Російської імперії зовнішню загрозу, а через свого
резидента в Україні виявити серед старшин – «людей добрих і вірних» щодо
центральної влади. Тож було доречно з огляду на державні інтереси вста-
новити такий порядок заміщення старшинських вакансій, що дозволяв би
не лише тримати кадрові переміщення під контролем центральних органів
управління, а й леґітимізував би цей контроль. І що характерно, у докумен-
ті прямо не йшлося про процедуру виборів полковників (як про це, скажімо,
стверджував В.Дядиченко: «Призначення полковників царським указом, що
увійшло в практику, дістало юридичне оформлення в царському указі 1715 р.,
за яким старшині надавалося право лише висувати кандидатів на посади, а
затвердження їх передавалося цілком царю. Після цього призначення пол-
ковників стало справою царського уряду»45). Радше навпаки, указ був покли-
каний зупинити зловживання полковників у справі призначення на уряди
полкову старшину та сотників, ліквідувати, «милосердуя о наших подданых
малороссійского народа», «многіе тягости в налогах и взятках». Але вже сам
факт видання такого документа засвідчував пильну увагу центральної влади
до справ у кадровій політиці Гетьманщини, а ще демонстрував спрямованість
цієї політики, тобто контроль центру та можливість оперативно й безпосеред-
ньо впливати на відповідні рішення. І якщо у випадку з полковою старшиною
й сотниками ще допускалася певна свобода дій, принаймні для гетьманської
адміністрації, то у справі з полковницькими урядами вирішальне слово за-
лишалося за Петербурґом.
У площині реальної політики вже починаючи з 1710-х рр. центральна
влада почала вдаватися до практик прямого призначення свого кандидата
на старшинство в Україну через видання відповідних сенатських або іменних
указів, поява яких нерідко ставала повною несподіванкою для гетьманського
уряду. Саме таким чином полковником до Гадяча було призначено спочатку
сербського шляхтича Михайла, а потім його брата Гаврила Милорадовичів,
або ж до Ніжина – сина російського вельможі графа П.Толстого. Цікаво, що в
першому випадку, аби створити для свого претендента відповідну вакансію,
діючого гадяцького полковника І.Чарниша імператорським указом було пе-
реміщено на уряд ґенерального судді46. Але ще більш промовистим тут було
те, що канцлер Ґ.Ґоловкін у листі до І.Скоропадського від 17 жовтня 1715 р.
43 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – С.318 (прим.27).
44 Источники малороссийской истории… – Ч.2. – С.275–276.
45 Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України… – С.203.
46 Модзалевский В. Генеральный судья Иван Чарныш и его род // Киевская старина. – 1904. –
Т.84. – №3. – Отд.1. – С.315–347.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
80 В.М.Горобець
про цю важливу для внутрішнього життя Гетьманщини подію сповістив ось у
такий спосіб: «Господин Милородович давно уже на полковничество гадичское
именным царского величества указом определен и отсюды отправлен»47. Трохи
згодом, восени 1727 та навесні 1728 рр., спочатку гадяцька полкова старши-
на в поданій на гетьманське ім’я «супліці», а невдовзі гетьман Д.Апостол у
чолобитті до імператора Петра ІІ, представляли технологію обіймання уряду
полковника по смерті М.Милорадовича його молодшим братом також чином:
«Прежде елекцій моей в чин гетманскій Гаврило Милорадович
привез в Малую Россию указ из государственной Іностранных
дел колегіи в бывшую Малоросійскую колегію и в Енералную
войсковую канцелярію, чтоб ему Милорадовичу быть в Гадяц-
ком полку полковником; и по тому указу на тот гадяцький пол-
ковий чин и определен»48.
Апробовану в 1710-х рр. практику з початком наступного десятиліття було
концептуалізовано у програмі заміни виборних козацьких полковників уря-
довцями з числа офіцерів російської армії, яких мали призначати винятково
імператорськими указами. Технологія перебирання владних повноважень
передбачала реалізацію проекту у два етапи. На першому в полкові центри
Гетьманщини призначалися російські офіцери як коменданти, що мали пере-
брати до своїх рук лише незначну частину повноважень полковника, а також
налагодити контроль за його діями. А вже на другому етапі, за створення
сприятливих умов і формування відповідної суспільної думки, планувалося
ліквідувати інститут виборного полковництва, передавши всю повноту влади
до рук колишніх комендантів.
Реалізуючи задумане, у середині липня 1722 р. комендантів було при-
значено до Полтави, Чернігова, Стародуба й Переяслава. Видана при цьому
інструкція зобов’язувала, окрім суто іманентних функцій (як-от недопущення
проникнення на ввірену територію «лазутчиків» з інших держав чи недопу-
щення «тайных разговоров и пересилок» чужоземних дипломатів із місцевим
населенням, охорона кордонів у порубіжних полках, дотримання виконання
імператорських указів щодо так званих «заповідних» товарів тощо), ще й на-
глядати за діяльністю органів місцевої влади та міського самоврядування, а
також відстежувати дотримання козацькою адміністрацією виконання розпо-
ряджень центральної влади49.
Сенатська ухвала від 12 липня 1722 р., якою було, власне, санкціоно-
вано запровадження інституту комендантів, наголошувала на тимчасовому
характері владних повноважень цих посадовців, котрі в майбутньому мали
стати повноправними полковниками з уже іншими, однозначно ширшими,
47 Материалы для отечественной истории / Изд. М.Судиенко. – Т.2. – К., 1855. – С.251;
Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України… – С.203.
48 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). –
Ф.51. – Оп.3. – Т.1. – Спр.541. – Арк.45.
49 Российский государственный архив древних актов (далі – РГАДА). – Ф.248. – Оп.29. –
Д.1759. – Л.206–209. Ширше див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини... – С.212–218.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
81Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
прероґативами («до определения полковничества»)50. Утім досвід перехоплен-
ня владних повноважень на місцях представниками російської військової
влади виявився доволі суперечливим. Насамперед, чимало новопризначених
у такий спосіб полковників не виправдали очікувань. А крім того, загалом ло-
яльні до російської влади члени місцевих старшинських корпорацій в умовах
згортання надто радикальних реформ, розпочатих в Україні урядом Петра І,
зуміли переконати центральну владу в доцільності призначення на вакантні
полковницькі уряди представників саме їхнього середовища. Відтак утверди-
лася практика кооптації російських офіцерів лише до деяких, переважно пів-
нічних, полків Гетьманщини. Зокрема на Стародубщині після того, як у 1723 р.
вперше на полковництво було призначено російського офіцера І.Кокошкіна,
пернач залишався в руках офіцерства (за нетривалої перерви в 1728–1730 рр.)
до 1741 р. Полковниками у Стародубі встигли побувати, крім уже згаданого
І.Кокошкіна (урядував недовго, лише рік), І.Пашков (1724–1728 рр.), О.Дуров
(1730–1734 рр.), А.Радищев (1734–1741 рр.)51. У Чернігівському полку каден-
ція російських офіцерів на уряді тривала ще довше. Призначений замість
ув’язненого за наказом Петра І П.Полуботка М.Боґданов полковникував
упродовж 1723–1735 рр., його наступник В.Ізмайлов тримав пернач у 1737–
1748 рр., аби передати його до рук серба на російській службі І.Божича, по
завершенні врядування котрого в 1762 р. влада перейшла до нащадка ще
одного сербського роду – П.Милорадовича52. До Ніжина після опали графа
П.Толстого в 1727 р. було призначено російського офіцера І.Хрущова, ко-
трий утримував у своїх руках полковницький пернач аж до 1742 р.53 І це при
тому, що вже на початку 1728 р. гетьман Д.Апостол скаржився імператорові,
що той «до правленія полковничой должности и до произвождения добрых
в полку порядков не есть способен», прохаючи відсторонити його від уря-
ду54. Після нього влада перейшла до серба на російській службі І.Божича55.
І лише коли в 1746 р. його перевели на відповідний уряд до Чернігова, пол-
ковництво в Ніжині стало «вотчиною» місцевої, тобто лівобережної козацької
верхівки – пернач спочатку перейшов до рук С.Кочубея (онука колишнього
ґенерального судді), у 1753 р. – П.Розумовського (брата гетьмана), а в 1772 р. –
А.Жураківського (представника старшинського роду)56. Зауважимо, що лише
останній був вихідцем із ніжинського товариства, ба більше – Жураківські
полковникували в Ніжині ще з середини 1670-х рр. Натомість Кочубеї по-
ходили з Полтавщини, але на середину XVIІІ ст. вже володіли значними ма-
єтностями на Ніжинщині, а Розумовські – з теренів сусіднього з Ніжинським
Київського полку. Утім, очевидно, що вже на середину XVIІІ ст. товариство
не так дражливо ставилося до питання належності старшини до місцевого
50 РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Д.1760. – Л.71, 91.
51 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.1: Стародубский полк. – К., 1889. – С.23–24.
52 Див.: Gajecky G. The Cossack Administration оf the Hetmanate. – Vol.1/2. – Cambridge, Mass.,
1978. – P.71, 132, 205, 250, 293, 357, 516.
53 Іbid. – P.135.
54 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Т.1. – Спр.541. – Арк.45.
55 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – Т.1 (А–Д). – К., 1908. – С.60.
56 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.2: Полк Нежинский. – К., 1893. – С.3;
Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. – Р.133, 136.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
82 В.М.Горобець
козацького загалу, як це спостерігалось у другій половині XVIІ чи ще на по-
чатку XVIІІ ст.
Упродовж початку – першої чверті XVIІІ ст. російський уряд продовжував
зберігати за собою право контролю щодо кадрової політики гетьманату й ак-
тивно втручався в неї. Особливо помітними були дії імперської влади в роки ді-
яльності Малоросійської колеґії, коли, скажімо, уповноважений Петра І майор
О.Румянцев лише впродовж грудня 1723 – січня 1724 рр. відвідав усі полкові й
значну кількість сотенних центрів Гетьманщини та, реалізовуючи на практиці
наказ імператора залишити на урядах «людей добрих, которые к нынешнему
их делу (опозиційній діяльності наказного гетьмана П.Полуботка – В.Г.) не
приставали и желали быть коллегии [верными]»57, звільняв і заарештовував
ґенеральних старшин, полковників, полкову та сотенну старшину, приводячи
на звільнені місця призначених Петербурґом58.
Так, перебуваючи у січні 1724 р. у Чернігові, О.Румянцев наказав скли-
кати полкову військову раду, на якій оголосив волю імператора щодо призна-
чення місцевим полковником («для охраны интересов черниговцев») замість
ув’язненого П.Полуботка колишнього чернігівського коменданта російського
офіцера М.Боґданова59. При цьому відповідний указ Петра І жителям полку,
а також інструкція номінантові, як чинити на новій посаді, були завізовані
імператором ще 22 жовтня попереднього року60, тобто до підписання указу про
взяття П.Полуботка під арешт61.
Крім того, якщо брати до уваги лише очільників полків, О.Румянцев звіль-
нив з уряду в Миргороді Д.Апостола (якого заарештували та відправили під вар-
тою до Петербурґа) та наказного стародубського полковника І.Чорнолуцького62.
Загалом же російський емісар провів двадцять призначень на старшинські
уряди в Гетьманщині, причому дванадцять із них було здійснено «на место» за-
підозрених у «зраді» інтересів монарха старшин63. Острівцем спокою, що його
жодним чином не зачепили вчинені О.Румянцевим кадрові пертурбації, зали-
шився лише Лубенський полк64. Можливо, через те, що саме тут урядували пол-
ковник Андрій Маркович і наказний полковник Яків Маркович – брат і небіж
гетьманші Уляни Скоропадської, котрі демонстративно сторонилися будь-якої
участі в боротьбі за збереження автономних прав Гетьманщини й активно на-
лагоджували співпрацю з Малоросійською колеґією65.
Окрім російських офіцерів, середовище козацької старшини в той
час суттєво поповнили представники південнослов’янських народів, до
57 Цит. за: Соловьёв С.М. История России с древнейших времён. – Т.18. – Кн.4. – Санкт-
Петербург, 1861. – С.835.
58 Ширше див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… – С.158–160, 218–222.
59 Костомаров Н.И. Павел Полуботок // Его же. Исторические произведения. Автобиография. –
К., 1989. – С.422.
60 Летопись занятий Археографической комиссии за 1904 год. – Вып.17. – Санкт-Петербург,
1907. – С.152.
61 Див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… – С.155–156.
62 РГАДА. – Ф.9. – Оп.4. – Д.92. – Л.475.
63 Там же. – Л.475–475 об.
64 Там же.
65 Див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… – С.130–152.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
83Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
яких Петро І після Прутського походу виявляв особливу довіру. Так, ска-
жімо, у Переяславський полк наказним полковником було призначено
С.Афендика, а старшинський корпус Гадяччини поповнився сотником
Г.Милорадовичем, братом гадяцького полковника, призначеним на місце со-
тника В.Рябчинського, та сотенним хорунжим М.Барсовським66.
У наступні роки практика безпосереднього призначення на старшин-
ські уряди Гетьманщини російськими владними структурами продовжилася.
Накази щодо цього надходили або з Кабінету його імператорської величності,
або з Сенату (старшин нижчого полкового й сотенного рівнів могла призначити
Малоросійська колеґія67). Так, скажімо, у вересні 1725 р. полковницький уряд у
Переяславі було передано ще одному вихідцеві з Придунав’я – братові київського
полковника В.Танському68. Після смерті гадяцького очільника М.Милорадовича
за наказом Сенату у травні 1727 р. пернач перейшов до рук його брата Гаврила
(як уже зазначалося, призначеного на початку 1724 р. О.Румянцевим на со-
тництво). Так само завдяки сенатським указам сотниками стали ще цілий
ряд «сербинів», зокрема М.Властелінов і Д.Мілютенов, а також канцелярист
Ґенеральної військової канцелярії М.Ханенко69. У Петербурзі було вирішено й
кандидатуру наступника ніжинського полковника графа П.Толстого, коли він
разом із батьком потрапив в опалу за імператриці Катерини І. П.Толстого звіль-
нено указом від 25 травня 1727 р, а його наступника – підполковника І.Хрущова
(щойно перед цим призначеного бєлґородським воєводою) було визначено ука-
зом Верховної таємної ради від 6 червня 1727 р.70
Загалом на момент реставрації на Лівобережжі гетьманської форми
правління та сходження на гетьманство Д.Апостола восени 1727 р. призна-
чені з Петербурґа російські офіцери обіймали полкові уряди у Стародубі (ма-
йор І.Пашков), Ніжині (підполковник І.Хрущов), Чернігові (підполковник
М.Боґданов). Призначені російською владою серби й «волохи» посідали уря-
ди в Гадячі (Г.Милорадович), Києві (А.Танський), Переяславі (В.Танський).
У Прилуках полковникував призначений Петром І за допомогу при здобутті
Запорозької Січі у травні 1709 р. Г.Ґалаґан. Лубенський полковник А.Мар-
кович, відомий своїми родинними зв’язками з гетьманом І.Скоро пад сь ким
(його сестра Уляна була дружиною останнього) та підкресленою лояльністю
щодо центральної влади (саме його Петро ІІ у 1728 р. призначив контро-
лювати разом із російським чиновником фінансові справи Гетьманщини)
на осінь 1727 р. був уже відсторонений від влади і перебував під слідством.
Крім того, В.Модзалевський і Дж.Ґаєцький стверджували, що на пол-
ковництві в Полтаві у цей час перебував один із правителів Ґенеральної
військової канцелярії колишній полковник І.Левенець71, однак, за моїми
66 РГАДА. – Ф.9. – Оп.4. – Д.92. – Л.475.
67 Див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… – С.222–223.
68 РГАДА. – Ф.9. – Оп.2. – Д.32. – Л.168; Ф.248. – Оп.29. – Д.56. – Л.3–4.
69 ЦДІАК України. – Ф.53. – Оп.2. – Спр.51. – Арк.1–69; Спр.114. – Арк.1–77зв.; РГАДА. –
Ф.248. – Оп.29. – Д.1766. – Л.38, 51–65; Д.1779. – Л.31–39, 49–53; Д.1781. – Л.1–4.
70 РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Д.1781. – Л.1–4; Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його
доба. – К., 2004. – С.115.
71 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – Т.2 (Е–К). – К., 1910. – С.49; Gajecky G.
The Cossack Administration of the Hetmanate. – Р.520.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
84 В.М.Горобець
спостереженнями, той лише виконував зрідка певні функції полтавського
полковника, а натомість очільником полку був російський офіцер – комен-
дант місцевого ґарнізону І.Чичерін72.
Для імперської влади призначення на полковництво в Україну російсь-
ких офіцерів було одним із пріоритетних поточних завдань. У цьому
контексті вельми цікавим виглядає доручення Петра І О.Румянцеву, пе-
ребуваючи в Гетьманщині та розслідуючи справу П.Полуботка, водночас
з’ясувати, «склонны ли обыватели к тому (тобто призначенню росіян пол-
ковниками – В.Г.), и буде высмотриш, что они великороссийских просить
хотя, то их обнадежь». У тих полках, жителі яких «неусмотрят к велико-
российским полковникам склонности, о том умолчать»73. Згідно з доне-
сенням О.Румянцева, позитивно ініціативу російської влади зустріли в
Переяславському, Лубенському, Київському та Полтавському полках, де
«все посполство» висловилося за те, аби до них призначили полковниками
саме російських офіцерів74.
Слід зауважити, що росіяни, як доповідали з Петербурґа своїм урядам іно-
земні дипломати, сприймали номінування на полковництво в Гетьманщині як
вияв особливої милості та довіри до них начальства, адже кожен із таких щас-
ливчиків міг на своїй новій посаді за рік нажити до 10 тис. руб., а козаки «не
смеют жаловаться, потому что в их стране […] размещена в гарнизонах почти
вся русская кавалерия»75. Вочевидь аналогічним було й ставлення сербів на
імперській службі. Принаймні судові справи, порушені проти Г.Милорадовича
та В.Танського, які впродовж кінця 1720 – початку 1730-х рр. перебували на
розгляді в гетьманському й імператорському судах, слугують тому серйозним
підтвердженням.
Зауважимо, що гетьман Д.Апостол намагався виправити ситуацію й уже в
поданих 1728 р. на ім’я імператора Петра ІІ «Статейних пунктах» українська
сторона всіляко відстоювала право вільних виборів ґенеральної старшини,
полковників, полкових і сотенних адміністрацій. Арґументація, яку наводив
гетьманський уряд, базувалася на тому, що
«определены указами старшины в надежду того, что без указу
отставлены не будут, делают подкомандным обиды, налагают
неизносимыя тяжести […] когда ж вольными голосами во власть
хто произведен будет, то опасаясь, дабы оной не лишился, содер-
жатимет доброе и безобидливое обхождение и, доволен будучи
власною оседлостию своею, подкомандным своим жадного не бу-
дет чинит отягощения»76.
72 Див.: РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Д.1761. – Л.676–692; Горобець В. Присмерк
Гетьманщини… – С.224–225.
73 РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Д.1761. – Л.675–675 об.
74 Там же. – Л.675 об.
75 Сборник Императорского русского исторического общества. – Вып.55: Протоколы, жур-
налы и указы Верховного тайного совета / Изд. под ред. Н.Ф.Дубровина. – Санкт-Петербург,
1878. – С.452.
76 Цит. за: Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. – С.115.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
85Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
Проте добитися корекції курсу, так наполегливо впроваджуваного росій-
ською владою в Україні впродовж останніх кількох десятиліть, не вдалося.
Тож у наданих Д.Апостолові статтях (так званих «Рішительних пунктах») за-
кріплювалося положення, згідно з яким призначення на уряди ґенеральної
старшини перебувало в компетенції імперського керівництва, гетьманові на-
давалося право лише представляти Петербурґу кандидатів, які вступали у свої
обов’язки після схвалення у столиці:
«И в генеральную старшину и полковники выбирая прежде кан-
дидатов человека по два и по три, писать к его императорскому
величеству, и требовать указу, и которые в те генеральне чины и
в полковники по представлению гетманскому и народному ука-
зом его императорского величества определены будут»77.
Так само гетьманській адміністрації не дозволялося без відповідного ука-
зу імператора відставляти старшин з урядів («не получа указа не отставли -
вать»)78.
Як гетьманський уряд на практиці реалізовував своє право видно хоч би зі
справи щодо відсторонення від влади гадяцького полковника Г.Милорадовича
й ніжинського – М.Хрущова. Уже на другий день після обрання гетьманом
Д.Апостола, 3 жовтня 1727 р., гадяцька полкова старшина, очолювана полко-
вим суддею М.Штишевським, вочевидь попередньо узгодивши з реґіментарем,
подала на його ім’я супліку, оскаржуючи неправомочні дії свого полковника
Г.Милорадовича й засвідчуючи його неспроможність виконувати службові
обов’язки («яко порядков малороссійских незнаючого и службы весьма ежели
случится войсковой поход немогущого»), просячи «милостиво освободить» від
його старшинства, «кабы до последней чрез таковых его хтивостях вовсе не
пришли гадяцкие полчане в разорения»79. Чому узгодивши з гетьманом? Тому
що саме 3 жовтня відбулася скликана Д.Апостолом старшинська рада, на по-
рядку денному якої кадрове питання, за твердженням Б.Крупницького, зна-
чилося серед найбільш пріоритетних80.
Реагуючи на прохання гадяцької старшини й товариства, гетьман викли-
кав до Глухова Г.Милорадовича для «ответа» та водночас спорядив у Гадяч сво-
їх слідчих – миргородських полкових суддю й писаря «для учинения розыску о
починених чрез пана полковника гадяцького того полку обивателем обидах»81.
І вже після того, як було добуто необхідні докази провини полковника, геть-
ман наважився звернутися до імператора з проханням про відсторонення його
від уряду, наголошуючи, що Г.Милорадович,
«хоча й в том чину полковничества был еще немного, еднак пол-
чане тамошние подали мне немало челобитен жалуючися на его
полковника Милорадовича, что он им чинит обиды и налоги,
привлекает козаков на свои приватные служби и работи, бра-
77 Там само. – С.114.
78 Там само.
79 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Т.1. – Спр.541. – Арк.22–22 зв.
80 Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. – С.114.
81 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Т.1. – Спр.541. – Арк.25 зв.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
86 В.М.Горобець
нием разных з людей взятков, нещадными побоями и протчіми
своими поступками и непорядками»82.
Заразом Д.Апостол просив і про відсторонення від уряду ніжинського пол-
ковника лише нещодавно призначеного російського офіцера І.Хрущова:
«Також и нежинский новопоставлений полковник Іван Хрущов
як з полку мне доносять не толко до правленія полковничой
должности и до произвождения добрых в полку порядков не есть
способен, но скоро приехал в полк затеял здирать з людей вся-
кіе неуказаные стацийние побори и бральоніе, еще приказал во
всем полку по сотнях собрат приблудние коні, чого прежде не
водилося. […] Всего ради всепокорнейше прошу показать пол-
ков Гадяцкого и Нежинского казакам и посполству од таких оз-
начених полковников Милорадовича и Хрущова непорядочних
и обидлывих поступков свою оборону и определение»83.
Цікаво, що на відміну від гадяцької полкової старшини, котра апелювала до
таких дражливих для імперської влади арґументів, як «Гавріил Милорадович
іназемец», і нині «всемилостівейшим монаршим пресвітлого его імператорско-
го величества указом обявлено такое милосердіе, что прежніе права и волнос-
ти привернени малороссійскому народу застали», натякаючи тим самим на
порушення «малоросійських прав» при призначенні серба на полковництво до
Гадяча84, Д.Апостол обходив ці не вповні політично коректні питання й наго-
лос робив винятково на зловживаннях старшин. І якщо Г.Милорадовича геть-
манові з уряду усунути таки вдалося (указ імператора Петра ІІ від 29 липня
1729 р.85), то І.Хрущова – ні, він перебував на уряді аж до 1742 р.86 Тим часом
у Гадяцькому ж полку в 1729 р. відбулося висунення кандидатів на полко-
вий уряд. Ними стали активні учасники повалення Г.Милорадовича – пол -
ко вий суддя М.Штишевський і колишній другий полковий суддя, а те-
пер полковий обозний Г.Граб’янка, а також управитель гадяцького замку
О.Турковський. Указом від 30 травня 1730 р. на посаді гадяцького полковника
було затверджено Г.Граб’янку87.
Упродовж 1728–1729 рр. до Іноземної колеґії надійшло чимало «суплік»
із приводу службових зловживань ще одного номінованого Петербурґом на
полковництво в Гетьманщині російського офіцера – стародубського очіль-
ника майора І.Пашкова, якого було призначено на уряд сенатським указом
1725 р. замість померлого І.Кокошкіна (також російського офіцера у чині
підполковника)88. Декілька років урядування І.Пашкова дали підстави пол-
чанам скаржитися, що той «на заставах стоящим офицерам давал инструкции
82 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Т.1. – Спр.541. – Арк.45.
83 Там само.
84 Там само. – Арк.22.
85 Там само. – Арк.16–17.
86 Там само. – Спр.55. – Арк.39; Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. –
P.135, 360.
87 Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. – С.125.
88 ЦДІАК України. – Ф.53. – Оп.2. – Спр.547. – Арк.1–12; РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Д.1761. –
Л.675 об.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
87Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
о сборе на себя с проезжающих людей с пароконного воза по 20, а с единокон-
ного по 16 копеек», неправдою чинив суд і розправу над ними, заохочував до
хабарництва тощо89. Отож стародубці, які кількома роками перед тим просили
в Петра І призначити їм російського офіцера на полковництво, аби припинити
зловживання владою козацькими старшинами, тепер висловлювали побажан-
ня, щоб майору у Стародубі «не быть»90.
Відзначаючи зусилля Д.Апостола у справі відновлення права вільної
елекції старшини, неправильно було б іґнорувати й ті прояви в його діяль-
ності, що засвідчували зневагу самого гетьмана до принципу вільної елекції.
Так, скажімо, його син Павло обійняв (тепер уже вакантний після обрання
батька на гетьманство) уряд миргородського полковника без жодних вибо-
рів. Гетьманський універсал на полковництво П.Апостол отримав 3 жовтня
1727 р., а у щоденнику Я.Марковича вже під 13 вересня було записано, що
той «наименованный полковником миргородським»91. Аналогічним чином від-
булося призначення на уряд полтавського полковника й гетьманського зятя –
В.Кочубея, котрий під 6 жовтня записаний уже як претендент на цей висо-
кий уряд, якого він добивався ще від 1714 р.92 А роком пізніше на лубенське
полковництво замість відстороненого А.Марковича дистанційно було призна-
чено іншого гетьманового сина – Петра, котрий і по тому ще декілька років
залишався на службі в Москві, а полковими справами як наказний полковник
заправляв місцевий обозний О.Мартос.
Після смерті гетьмана Д.Апостола в 1734 р. вирішальне слово при затверд-
женні кандидатур, представлених полковою старшиною, належало російсько-
му голові Правління гетьманського уряду. Крім того, у 1730–1740-х рр. знову
набула значного поширення практика призначення на полкові уряди росій-
ських офіцерів безпосередньо указами з Петербурґа.
Активне й часом нікому не підзвітне втручання представників росій-
ської влади у сферу кадрової політики гетьманату породжувало цікаві варіа-
ції «накупства» у цій царині, проти чого намагалися боротися ще укладачі
Конституції 1710 р.93 Вельми промовистим у цьому сенсі був випадок із при-
значенням у 1739 р. на новгород-сіверського сотника колишнього городово-
го отамана І.Судієнка. Як стверджував яготинський сотник П.Кучинський у
поданому до Петербурґа в листопаді 1742 р. доносі на А.Безбородька, коли
в Новгороді-Сіверському звільнився уряд сотника за заповнення вакансії
взявся фаворит російської імператриці Анни Іоанівни герцоґ Е.Бірон, котрий
рекомендував Правлінню гетьманського уряду призначити сотником значко-
вого товариша О.Пілатовича (за останнього «суплікував» фельдмаршал граф
П.Лассі). Щоправда у цьому випадку за нез’ясованих дослідниками обставин
89 РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Д.1788. – Л.110–144; Сборник Императорского русского истори-
ческого общества. – Вып.94: Протоколы, журналы и указы Верховного тайного совета / Изд. под
ред. Н.Ф.Дубровина. – С.24.
90 РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Д.1788. – Л.144.
91 Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. – С.116.
92 Див.: ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Т.1. – Спр.122. – Арк.4; Модзалевский В. Полтавская
интрига 1714 г.// Киевская старина. – 1905. – Т.91. – №11/12. – Отд.1. – С.173–185.
93 Ширше див.: Горобець В. Полковник Війська Запорозького… – С.88–125.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
88 В.М.Горобець
сотницький уряд усе ж перейшов не до креатури російського воєначальника, а
до І.Судієнка, котрий, за твердженням П.Кучинського, «стараючись на сотни-
чество новгородское, тратил 1400 рублей, да хутро соболье в колко сот рублей,
да особливо жена его Судьенкова дала Безбородку четыре куфы горелки»94.
Зауважимо, що за кілька років по тому І.Судієнко мало не втратив такий
дорогий для нього (у буквальному розумінні) уряд: імператриця Єлизавета
Петрівна прислала тогочасному правителеві Гетьманщини ґенерал-лейтенан-
тові І.Бібікову іменний указ із таким повідомленням:
«Пожаловали мы певчаго Фому Петрова, за его при дворе нашей
вселюбезнейшей государини матери императрицы Екатерины
Алексеевны и при нас довговременныя службы, в Стародубский
полк в сотники Новгородка Северскаго, а бывшаго по нене в той
сотне сотника […] перевести в другое место»95.
Утім з якоїсь причини призначення півчого сотником так і не відбулося,
тож І.Судієнко й надалі залишався на своєму уряді.
Ґенеральний писар А.Безбородько (з 20 лютого 1741 по 5 листопада
1742 рр.96) спробував було перебрати управління кадровою політикою в
Гетьманщині до своїх рук. Як свідчив у поданому до Петербурґа в листопаді
1742 р. доносі яготинський сотник П.Кучинський, А.Безбородько не лише на
власний розсуд призначав сотників, стягуючи при цьому з них плату в роз-
мірі від 70 до 100 руб., а й запровадив так зване «вакансове» сотництво та
навіть полковництво97. Самоуправство А.Безбородька коштувало йому уряду
ґенерального старшини (повернувся на нього вже в лютому 1750 р.98), деякі
його протеже (ті самі сумнозвісні «накупні», за лексикою творців Конституції
1710 р.) здобуті в такий спосіб посади також втратили, а ось сам інститут
«вакансового» старшинства продовжував існувати, принаймні на сотенному
рівні. Наприклад, під 1746–1748 рр. у Менській сотні Чернігівського полку
значився «на вакансі» один із представників місцевої сотницької династії
Я.Сахновський99. І навіть згодом, у 1751 р., іменний список ґенеральної стар-
шини, полковників, бунчукових товаришів, полкових старшин, військових сот-
ників і значкових товаришів100 містив чималу кількість згадок про старшин,
«на вакансі состоящих», переважно сотників (Полтавський, Чернігівський,
Гадяцький, Прилуцький, Миргородський полки), а також полкових суддів і
полкових писарів. Старшини, котрі очікували своєї черги на призначення на
94 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.1: Полк Стародубский. – К., 1888. – С.207.
95 Там же. – С.208.
96 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – Т.1 (А–Д). – С.42; Gajecky G.
The Cossack Administration of the Hetmanate. – Р.666.
97 Лазаревский А.М. Очерки малороссийских фамилий: Материалы для истории общества в
XVII–XVIII вв.: Безбородки // Русский архив. – 1875. – №3. – С.383.
98 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – Т.1 (А–Д). – С.42; Gajecky G.
The Cossack Administration of the Hetmanate. – Р.666.
99 Казіміров Д.В. Менська сотня Чернігівського полку (друга половина XVII–XVIII ст.):
Дис. ... канд. іст. наук. – Чернігів, 2012. – С.140.
100 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. – Ф.І. – 57325–
57343. – Арк.1–106.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
89Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
сотницькі уряди, являли собою або відставних сотників (таких було найбіль-
ше у цій групі), або військових канцеляристів, або військових чи значкових
товаришів101. Претендентами на уряд полкового сотника виступали сотники,
військові канцеляристи. Останні також стояли у черзі й на призначення пол-
ковими писарями102.
Ситуація зазнала певних змін у перші роки гетьманства К.Розумовського,
котрий, як стверджував свого часу російський історик права І.Розенфельд,
«не стільки з усвідомлення всього значення гетьманського звання, скільки
з набутих ним звичок широкого вельможного барства»103 прагнув піднести
авторитет своєї влади й активно протестував проти втручання петербурзьких
урядовців до його справ. Проте вже 1754 р. з’явилося розпорядження, а на-
ступного року – монарший указ, що зобов’язували гетьмана представляти
у столицю на затвердження кандидатів не лише на ґенеральні, а й на пол-
кові посади. Одночасно продовжувалася практика безпосереднього призна-
чення на уряди указами з Петербурґа104, що однак не завадило гетьманові в
1755 р. пернач гадяцького полковника надати своєму братові Василеві, як
і двома роками раніше призначити на полковництво в Ніжин іншого свого
брата – Петра105.
Процедура обрання на полковий уряд, починаючи вже з «Нових статей»
1659 р., передбачала обов’язкове приведення новообраних старшин до при-
сяги цареві («А кого новыхъ полковниковъ обирутъ, и техъ новообранныхъ
полковниковъ на верное подданство и вечную службу привести къ вере»)106.
Причому санкції до тих старшин, котрі посміли б не виконати цей припис,
як видно вже з інших, прикінцевих положень документа, були надзвичайно
жорст кими («Будет кто великому государю, его царському величеству, по свя-
той непорочной евангельской за поведи […] веры не учинитъ […] техъ людей
по войсковому праву казнить смертью»)107.
Із пізніших свідчень джерел можна зробити висновок, що на практиці акт
леґітимізації влади новообраного полковника полягав насамперед у видачі
відповідного гетьманського універсалу. Зокрема по обранні/призначенні у
квітні 1678 р. на прилуцьке полковництво Ф.Мовчана гетьман І.Самойлович,
підтверджуючи законність процедури, «оразъ нашъ уневерсал ему, поиме-
ненному полковникови прилуцкому, подавшы, мети хочемъ и приказуемъ,
абы оному все старшое и меншое полку Прилуцкого товариство, належное
пошанованъе и во всемъ поволное послушенство отдавали»108.
101 Там само. – Арк.112.
102 Там само.
103 Розенфельд И.Б. Присоединение Малороссии к России (1654–1793): Историко-юридический
очерк. – Петроград, 1915. – С.56.
104 Горобець В.М., Струкевич О. К. Українсько-російські політичні відносини XVII–XVIII ст. //
Український історичний журнал. – 1997. – №1. – С.7–53.
105 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.2.– С.3; Модзалевский В.Л. Ма ло -
российский родословник. – Т.4 (П–С). – К., 1914. – С.231; Gajecky G. The Cossack Administration of
the Hetmanate. – P. 360, 136.
106 Універсали українських гетьманів… – С.119.
107 Там само. – С.122.
108 Там само.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
90 В.М.Горобець
Про слова обіцянки, звернутої до царської влади, згадується і при опису
процедури обрання І.Лисенка на переяславського полковника в 1690 р. Тоді
новообраний старшина, після вручення йому гетьманом полковницьких клей-
нодів і виголошення настанови реґіментаря, «кланявся і служить великим
государем, іх царському величеству, обіщался во всякой вірности»109.
Монарший указ від 1715 р. «Про вибір полкової старшини…» класифіку-
вав складання новопоставленим присяги вірності верховному правителеві
як обов’язковий атрибут обрання на старшинство. Причому в імператорській
грамоті на присягу вказувалося вже як на певну звичаєву норму, до якої лише
додавалась обов’язковість присутності царського резидента при гетьмансько-
му дворі («определять […] на тот уряд универсалом, и в верности к нашему
царскому величеству приводить тех новоопределенных в полковую старшину
и сотники к вере по обычаю, при стольнику Федоре Протасьеву, который жи-
вет при тебе, подданном нашем»)110.
Характерно, що норми Конституції 1710 р. також утверджували прине-
сення присяги як обов’язковий атрибут вступу полковників й іншої старшини
на уряд. Щоправда у цьому документі як об’єкт складання присяги, зрозумі-
ло, фіґурувала не царська влада, та, що цікаво, навіть не шведський король
як офіційний протектор козацької України, а «отчизна». Більш промовистого
ілюстрування автономістичних устремлінь козацької старшини годі шукати
(«Повиненъ будете каждый зъ них, при обнятю свого уряду, на верность и
у отчине на зичливость къ рейментарови своему на захованье повинностей
своихъ, якiе колвекъ до уряду чiего належатимутъ, формальную присягу,
ведлугъ роты, публичне ухваленой, выконати»)111.
***
Узагальнюючи викладений вище матеріал, акцентуємо на таких аспек-
тах. Політична культура козацтва, представлена як у звичаєвих нормах, так
і політичних деклараціях еліти, передовсім у Конституції 1710 р., забезпечи-
ла належну повагу щодо права вільної елекції полковників у Гетьманщині.
Реагуючи на це, російська влада до самого кінця існування української авто-
номії не наважилася піти на ліквідацію цього права. Утім, починаючи вже
з осені 1659 р., чинились енергійні спроби налагодити дієвий контроль за
процесом обрання на старшинство, внести певні обмеження щодо кандидатур
на заміщення вакансій та позбавлення влади, передовсім з огляду на рівень
їхньої лояльності до династії Романових. Особливо активними дії російсько-
го керівництва у цій сфері стали після поразки виступу гетьмана І.Мазепи
1708–1709 рр., а надто у часи функціонування Малоросійської колеґії та ре-
формування устрою Гетьманщини в 1722–1727 рр. Тоді йшлося не лише про
ефективний контроль щодо кадрової політики, а про заміщення принципу ви-
борності козацької старшини на призначення вищими імперськими владними
109 Цит. за: Петровський М. До історії полкового устрою Гетьманщини. – С.71.
110 Источники малороссийской истории… – С.276.
111 Там же. – С.249.
Український історичний журнал. – 2015. – №5
91Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції...
інституціями. Закриття Малоросійської колеґії як установи, що своїми інкор-
пораційними зусиллями значно випереджала реальні можливості Російської
імперії, супроводжувалося відмовою й від найбільш радикальних нововведень
у сфері кадрової політики в Гетьманщині. Утім налаштованість Петербурґа на
поступову ліквідацію принципів вільної елекції козацьких полковників, за-
міну їх імперськими чиновниками, збереглася.
In this article researches the influence of Russian powers on the transformation of one
of the foundation bases of culture of Cossack military democracy of the middle 17th –
first half of 18th centuries. It is talked of the right to free elections of the foreman, in
particular the colonels of the Zaporozhian Army. Author determines the legal acts and
political interdictions of Russian powers. Through them were implemented the limita-
tions. Also was found how effective were these prohibitions in practice and how it affect-
ed to the immanent processes of the development of the Cossack state.
Keywords: Zaporozhian Army, hetman, right to free elections, colonel, Cossack of-
ficers, political culture.
|