«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела
Розглядається одна з літературних пам’яток, присвячених битві під Оршею та перемозі князя Костянтина Острозького (1514 р.). Твір, про який ідеться, становить частину так званого Волинського короткого літопису, уперше надрукованого 1836 р. Попри доволі тривале перебування в науковому обігу, він і...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2016 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109775 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела / О.В. Русина // Український історичний журнал. — 2016. — № 1. — С. 133-149. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859611721962881024 |
|---|---|
| author | Русина, О.В. |
| author_facet | Русина, О.В. |
| citation_txt | «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела / О.В. Русина // Український історичний журнал. — 2016. — № 1. — С. 133-149. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Розглядається одна з літературних пам’яток, присвячених битві під Оршею
та перемозі князя Костянтина Острозького (1514 р.). Твір, про який ідеться,
становить частину так званого Волинського короткого літопису, уперше надрукованого
1836 р. Попри доволі тривале перебування в науковому обігу, він і
досі недостатньо досліджений, як і «Сказання…», що міститься в його складі.
Аналізуються літературні джерела останнього та світогляд анонімного автора.
Робиться висновок, що текст твору не дає вказівок на суспільне середовище, в якому його було створено.
The paper examines one of the literary works dealing with a battle of Orsha gloriously
won by Prince Kostiantyn Ostroz’kyi in 1514. The Tale in question is a part of the
so-called Shorter Volynian Chronicle first published in 1836. Despite being in scholarly
circulation quite a long time it is still understudied as well as the Tale it contains.
Author analyzes the literary sources of the latter and the outlook of its anonymous
author. In author’s opinion, the text of the Tale doesn’t reveal the social milieu
in which it was created.
|
| first_indexed | 2025-11-28T13:24:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2016. – №1
МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ.
ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
УДК 94 (477)
о.в.руСинА *
«СКАЗАННЯ ПРО ПЕРЕМОГУ
КНЯЗЯ КОСТЯНТИНА ОСТРОЗЬКОГО ПІД ОРШЕЮ»:
СТРУКТУРА ТА ДЖЕРЕЛА
Розглядається одна з літературних пам’яток, присвячених битві під Оршею
та перемозі князя Костянтина Острозького (1514 р.). Твір, про який ідеться,
становить частину так званого Волинського короткого літопису, уперше на-
друкованого 1836 р. Попри доволі тривале перебування в науковому обігу, він і
досі недостатньо досліджений, як і «Сказання…», що міститься в його складі.
Аналізуються літературні джерела останнього та світогляд анонімного автора.
Робиться висновок, що текст твору не дає вказівок на суспільне середовище, в
якому його було створено.
Ключові слова: Велике князівство Литовське, битва під Оршею, Острозький,
Волинський короткий літопис, панегірик.
Битва під Оршею (нині – райцентр у Вітебській обл., Білорусь) являла со-
бою один із ключових моментів литовсько-московської війни 1512–1522 рр.,
що в її основі була боротьба за повернення до складу Великого князівства
Литовського Сіверщини, захопленої Іваном ІІІ у 1500–1503 рр. Переконлива
перемога над московитами, здобута військами на чолі з гетьманом Костянтином
Івановичем Острозьким 8 вересня 1514 р., суттєво не вплинула на перебіг во-
єнних дій1, проте принесла звитяжцеві лаври національного героя. Його, зо-
крема, виславляє «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під
Оршею», що складається з опису битви й панегірика гетьманові.
При цьому слід констатувати, що цей твір, попри акцентова-
ний М.Грушевським «визначний – при загальній бідності нашого
* Русина Олена Володимирівна – кандидат історичних наук, старший науковий співробіт ник
Інституту історії України НАНУ, відділ історії України середніх віків і раннього нового часу
E-mail: erusina@ukr.net
1 Зокрема литовцям не вдалося відвоювати захоплений Василем III у липні того ж таки
року Смоленськ (хоч він і залишився єдиним територіальним здобутком Москви у війні 1512–
1522 рр.). Загалом дослідники не одностайні в оцінці масштабів і наслідків битви, яку сучасники
прямо називали «великою».
Український історичний журнал. – 2016. – №1
134 О.В.Русина
матеріалу – літературний інтерес»2, ще й досі не став предметом ґрунтов-
ного наукового дослідження. А між тим йому належить особливе місце се-
ред синхронних літературних пам’яток, які прославляють згадану подію.
Ті, у переважній своїй більшості, з’явились у Кракові й були орієнтовані
на смаки та політичні запити королівського двору, виступаючи як елемент
масштабної пропаґандистської кампанії, організованої володарем Польщі й
Литви Сиґізмундом I3. Що ж до «Сказання…», то це – пам’ятка православної
книжності. Вона дійшла до нас у складі Супрасльської літописної збірки4,
котра нині зберігається у фондах Російського державного архіву давніх актів
(Москва; ф.181, оп.1, ч.1, №21/26). Це була складова давнішого конволюта,
відомого за описом бібліотеки Супрасльського монастиря 1557 р. як «книга
Царственник з летописц[ем]»5.
Сама збірка також складається з двох частин. Перша – це список так зва-
ного літопису Авраамки6. У ньому бракує хронографічного початку й він, як і
Толстовський список цього літопису (Російська національна бібліотека, Санкт-
Петербурґ, ОСРК, F.IV.156), переривається на опису погрому Москви ханом
Тохтамишем (1382 р.). Другий літопис відзначається значно складнішою
структурою. При виданні Супрасльського збірника в 1836 р. його охрестили
Київським скороченим (сама пам’ятка назви не має)7. Цікаво, що аналогіч-
ним найменуванням цієї пам’ятки оперував М.Карамзін, який ознайомив-
ся з нею задовго до опублікування Супрасльської збірки. Описуючи перебіг
битви під Оршею, він зауважував у примітках до сюжету: «У мене є короткий
Київський сучасний літописець, котрий дивним чином славить Острозького
2 Грушевський М. Історія української літератури. – Т.5. – Кн.1. – К., 1995. – С.202.
М.Грушевський не зробив помітного внеску у вивчення твору, зате майже повністю надрукував
його текст у своїй книзі (с.202–205). Задля зручності ми також подаємо «Сказання…» після тексту
нашої статті (у спрощеній транслітерації й з виправленням явних описок – див. додаток №1).
3 Див. докл.: Граля И. Мотивы «оршанского триумфа» в ягеллонской пропаганде // Проблемы
отечественной истории и культуры периода феодализма: Чтения памяти В.Б.Кобрина. – Москва,
1992. – С.46–50.
4 Збірку повністю надруковано: Супрасльская рукопись, содержащая Новгородскую и
Киевскую сокращённые летописи. – Москва, 1836. Текст «Сказання…» міститься тут на с.149–154.
5 Владимиров П.В. Обзор южнорусских и западнорусских памятников письменности от ХІ до
XVII ст. // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. – Кн.4. – К., 1890. – С.138–139;
Тиховский Ю. Так называемая «Краткая Киевская летопись» // Киевская старина. – 1893. – №9. –
С.373–374; Щавинская Л.Л. Литературная культура белорусов Подляшья XV–XIX вв.: Книжные
собрания Супрасльского Благовещенского монастыря. – Минск, 1998. – С.32, 130. Зауважимо, що
згаданий конволют з’явився в бібліотеці монастиря до 1532 р., коли його архімандритом став Сергій
Кимбар. Див. докл.: Морозова Н., Темчин С. Древнейшие рукописи Супрасльского Благовещенского
монастыря (1500–1532 гг.) // Z dziejów monasteru Supraskiego. – Białystok, 2005. – S.130. – №17.
6 Див.: Кобяк Н.А., Морозова Н.А., Турилов А.А. Кириллические рукописные книги XV–
XIX вв. в собраниях фондов 21 и 22 БАН Литвы // Krakowsko-wileńskie studia slawistyczne. – T.2. –
Kraków, 1997. – S.75–79 (опис Віленського списку, який уважають подеколи ориґіналом літопису
Авраамки); Бобров А.Г. Новгородские летописи XV века. – Санкт-Петербург, 2001. – С.229–233.
Слід зауважити, що останніми роками уявлення про роль писаря Авраамки у створенні цього
літопису зазнали суттєвих коректив (див. передмову Б.М.Клосса до репринтного перевидання
пам’ятки: [Електронний ресурс]: http://litopys.org.ua/psrl3235/lytov33.htm).
7 У літературі за автентичну назву літопису подеколи видається виділений кіновар’ю заго-
ловок його першої статті (862 р.): «Начало рускых князей Рускаго княженья». Помилковість та-
кої інтерпретації зауважував ще Ю.Тиховський (див.: Тиховский Ю. Так называемая «Краткая
Киевская летопись». – С.365).
Український історичний журнал. – 2016. – №1
«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела 135
за цю перемогу»8. Тож склалася думка, що саме М.Карамзін став автором цієї
назви.
М.Грушевський акцентував її конвенційний характер: «Так назвав сю лі-
тописну збірку М.Карамзін, і під цією назвою вона зосталась і досі; хоч її київ-
ське походження дуже сумнівне, і тому ся назва часом береться в лапки, але
за браком іншої короткої влучної назви, вона й досі вживається в літературі»9.
Тож історик цілком поділяв позицію тих дослідників, котрі ще на рубежі XIX–
XX ст. констатували, що назва «Київський скорочений літопис» практично не
відповідає змісту та не вказує на місце створення пам’ятки10.
У компілятивній частині цього твору (яку М.Присьолков визначив як ви-
бірку звісток із Новгородського п’ятого літопису 862–1461 рр. з трьома додат-
ковими записами за 1453, 1483, 1491 рр.11) простежується виразний інтерес
до історії Смоленська. Цього ж міста стосуються й фінальний запис літопису
про його взяття Василем ІІІ, зроблений по живих слідах події, і «Сказання…»
про спровоковану цим битву під Оршею (хоча обидва факти помилково датова-
но 1515 р.). Решта ж наявних у літопису ориґінальних звісток, що охоплюють
кінцеві десятиліття XV ст., торкається, головним чином, подій на Волині (хоч
літописець не обійшов і значно масштабніші за історичним виміром явища).
М.Грушевський, чуючи в них «голос волинця», навіть припускав, що йдеться
про «записки, що походили з двору князів Острозьких»12.
Не дивно, що згодом відомий дослідник літописання Великого князівства
Литовського М.Улащик перейменував цей літопис на «Волинський короткий»13.
Він же видав його у складі корпусу білорусько-литовських літописів14, що, у
принципі, не видається коректним: походячи з теренів Литовської держави,
зазначена пам’ятка типологічно та структурно не має з ними нічого спільного.
Крім цього, убачаючи в літопису цілком ориґінальний твір, М.Улащик не за-
8 Карамзин Н.М. История государства Российского. – Т.7. – Санкт-Петербург, 1819. –
Примечания. – С.33.
9 Грушевський М. Історія української літератури. – Т.5. – Кн.1. – С.197.
10 Тиховский Ю. Так называемая «Краткая Киевская летопись». – С.365; Арнаутов В.А.
«Киевская» летопись Супрасльского сборника: (К вопросу о смоленском летописании) // Известия
Отделения русского языка и словесности императорской Академии наук: 1909 г. – Т.14. – Кн.3. –
Санкт-Петербург, 1910. – С.1–2.
11 Присёлков М.Д. Летописи Западной Украины и Белоруссии // Учёные записки ЛГУ. –
Ленинград, 1941. – №67: Серия ист. наук. – Вып.7. – С.22–23. Див. також передрук цієї статті:
Присёлков М.Д. История русского летописания XI–XV вв. – Санкт-Петербург, 1996. – С.300–301.
Про Новгородський п’ятий літопис див.: Бобров А.Г. Новгородские летописи XV века. – С.218–224.
12 Грушевський М. Історія української літератури. – Т.5. – Кн.1. – С.198–199. Складно ска-
зати, чому М.Присьолков угледів у них «спробу місцевого київського літописання» (див.:
Присёлков М.Д. Летописи... – С.23; Его же. История... – С.301). Куди більш зрозумілий його ви-
сновок про приреченість таких спроб, націлених на збереження національної ідентичності, «за
умов литовсько-польського володарювання», «тяжкого політичного пригноблення» й відсутності
«безперервно існуючого політичного російського центру» (див.: Присёлков М.Д. Летописи... – С.24;
Его же. История... – С.302). Справа в тому, що видання, де побачила світ стаття М.Присьолкова,
було приурочене до річниці «визволення» «братніх народів Західної України і Західної Білорусії»
від «гноблення панською Польщею» і їх приєднання до «великої сім’ї народів, які будують своє
щасливе життя під яскравим сонцем Сталінської Конституції» (17 вересня 1940 р.).
13 Улащик Н.Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. – Москва,
1985. – С.52–54.
14 Летописи белорусско-литовские // Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ). –
Т.35. – Москва, 1980. – С.118–127. «Сказання…» міститься тут на с.125–127.
Український історичний журнал. – 2016. – №1
136 О.В.Русина
уважив, що перша його частина має не тільки компілятивній, а й вторинний
характер, частково відтворюючи Толстовський список літопису Авраамки – на
що свого часу вказував М.Присьолков15.
Таким чином, запроваджена М.Улащиком назва також умовна та має без-
посередній стосунок лише до комплексу записів за 1481–1500 рр., які й станов-
лять самостійну пам’ятку літописання16. До того ж вона не вповні витіснила
попередню, «карамзінську». Навіть в академічних виданнях останніх років
можна зустріти застарілий термін «Короткий Київський літопис»17. Маємо й
плутанину, спричинену перейменуванням пам’ятки. Так, в одній із праць,
присвячених князеві Острозькому, В.Ульяновський спочатку цитує похвалу
з «Короткого Київського літопису», а потім зауважує: «Так само величально
описує ці подвиги гетьмана “Волинський короткий літопис”». Трохи нижче на-
томість повідомляється, що «великий панегірик К.І.Острозькому» з приводу
перемоги під Оршею вміщує «Короткий Волинський літопис»18.
Подібні твердження, звісно, помилкові. «Сказання…» дійшло до нас тіль-
ки в одному варіанті19. При цьому воно написане з нового аркуша й іншим
почерком, аніж попередній текст, і, за спостереженнями П.Владимирова20, має
свої правописні й мовні особливості. Тож ідеться про самостійний літератур-
ний твір, технічно відділений від решти тексту записом-інструкцією про необ-
хідність прикласти «к тым тетратем» ще шість «про запас на летописець».
Це, однак, не означає, що «Сказання…» можна інтерпретувати як просту
приписку – на рівні з наявною нижче нотаткою про візит до Супрасльського мо-
настиря польського короля й великого князя литовського Сиґізмунда Авґуста
(1543 р.)21. Насправді воно невіддільне від загального літописного контексту.
По суті, його автор розвинув і розширив коротку звістку про здобуття «славного
великого града Смолнеска (sic!)», якою фактично закінчується літопис, вклю-
15 Присёлков М.Д. Летописи... – С.22–23; Его же. История... – С.300–301. Принагідно заува-
жимо, що перевидання статті М.Присьолкова здійснене не надто якісно: випущено фраґменти
ориґіналу, а в доданих упорядниками примітках трапляються помилки (зокрема переплутано
Волинський короткий і Віленський літописи).
16 До них не належить запис про сонячне затемнення 1491 р., похідний із Толстовського
списку літопису Авраамки. Трохи «звуженим» є розуміння питання Ю.Мициком, котрий подає
1487–1500 рр. як хронологічні рамки літопису (див.: Мицик Ю.А. Волинський короткий літопис //
Енциклопедія історії України. – Т.1. – К., 2003. – С.611). Не можна погодитися з дослідником і сто-
совно того, що інтереси автора літопису були обмежені Волинню та Поділлям. Але він, без сумніву,
має рацію, коли пов’язує створення пам’ятки з колом володимирського єпископа Вассіана.
17 Історія української літератури у 12 т. – Т.1: Давня література (X – перша половина XVІ ст.). –
К., 2013. – С.669.
18 Ульяновський В. Відоме і невідоме з біографії та діяльності князя К.І.Острозького //
Острозька давнина: Дослідження і матеріали – Вип.1. – Л., 1995. – С.26. Пор.: Його ж. До біо-
графії князя К.І.Острозького // Середньовічна Україна. – Вип.1. – К., 1994. – С.49.
19 Щоправда в 1829 р. з літопису, який містить «Сказання…», було знято копію для митропо-
лита Євгенія (Болховитинова), котрого цікавили сюжети, дотичні історії Києва. Однак на нього
чекало розчарування («Киевских происшествий сверх находящихся в прочих летописях здесь
очень мало, а больше литовских»). Нині ця копія зберігається в Державному архіві Курської
обл. На ній є позначка про її подальше копіювання в Дерпті 1830 р. Докл. див.: Новикова О.Л.
К истории изучения Супрасльского летописного сборника в первой трети XIX в. // Труды Отдела
древнерусской литературы. – Т.50. – Санкт-Петербург, 1997. – С.384–386.
20 Владимиров П.В. Обзор... – С.139.
21 Супрасльская рукопись. – С.155; Летописи белорусско-литовские. – С.127 (М.Улащик по-
милково датує цей запис 1544 р.).
Український історичний журнал. – 2016. – №1
«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела 137
чивши до свого «Сказання…» як фраґменти цієї звістки22, так і її помилкову
дату («Индикт 2, авгус[та] 1 день, в лето 7023 году» = 1515 р.)23. Окрім цього,
кінцівка панегірика Острозькому явно перегукується с короткою заздравицею
йому та його братові Михайлові, що міститься в літопису трохи вище – у сю-
жеті, присвяченому боротьбі князів із татарськими нападами на Волинь та
Полісся («Сим же правоверным княземь даруй Г[оспод]и многолетноє здравіє
и укрепи десницю их и грозны их сотвори супостатам нашим, да прославим тя,
єдиного Бога и человеколюбца»)24.
Слід зауважити, що панегірик Острозькому помічений у рукопису кіно-
варною припискою «Се похвалу (sic!) гетману»25. Ця марґіналія дає нам ори-
ґінальну назву другої частини «Сказання…». Саме ж воно фіґурує в літерату-
рі під різними назвами: «Повість про перемогу князя Острозького під Оршею
і похвальне слово йому», «Сказання про перемогу під Оршею над Москвою»
(з похвалою князю Острозькому), «Похвала гетьману Острозькому», «Оповідь
про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею», «розлоге й барвисте
оповідання про перемогу Костянтина Острозького», «опис Оршанського бою і
похвала». Без сумніву, таке розмаїття термінів по-своєму відбиває брак інтере-
су до цієї пам’ятки й певних засад в її вивченні.
Радянська історіографія практично іґнорувала це джерело, що доволі при-
родно, зважаючи на політичні погляди автора цього твору. У «Сказанні…» їх
задекларовано цілком експліцитно. Великого князя московського Василя III
представлено тут як клятвопорушника, пойнятого бажанням захопити чужі
землі – Сиґізмундову «о[т]чину и дедину». Той, захищаючи «свою правду», ви-
ряджає проти московитів свого «славного и великоумного гетмана» Костянтина
Острозького. Князь, завдавши відчутної поразки ворожому військові, «церкви
божьи христианьскии и многых мужей и жон от их насилованья оборонил».
Таким чином, із погляду анонімного автора «Сказання…», захисником
православних у Великому князівстві Литовському був князь Острозький, від-
правлений на війну своїм іновірним «господарем». Натомість московський
«государ», демагогічно маніпулюючи гаслом захисту своїх єдиновірців, ста-
новив для них, по суті, головну загрозу. Наприкінці панегірика князеві
Острозькому йому адресується побажання: «Как ныне побил силу великую
московскую, абы так побивал сил[ь]ную рать татарскую, проливаючи кров[ь]
их бесурменьскую!»26.
Зрозуміло, що подібний світогляд не вписувався в москвоцентричну па-
радигму, панівну в радянській науці. Тож не дивно, що, скажімо, у 1980-х рр.
22 Тиховский Ю. Так называемая «Краткая Киевская летопись». – С.365–366.
23 Див.: Арнаутов В. «Киевская» летопись Супрасльского сборника... – С.34. У виданні
М.Улащика коротка звістка про здобуття Смоленська чомусь датується 1514 р. (див.: Летописи
белорусско-литовские. – С.125).
24 Супрасльская рукопись. – С.145; Летописи белорусско-литовские. – С.124.
25 Супрасльская рукопись. – С.152. У виданні М.Улащика цієї приписки немає.
26 В іншому місці «Сказання...» натрапляємо на менш виразне прирівнювання московитів до
«невірних». Віддаючи шану гетьманові «з храбрыми рыцери» за те, що вони «многыи замкы сто-
лечныи и места славныи Великого княжества Литовского и Руского привпокоили есте», автор
зауважує: «Прировнани есте великым, храбрым рыцерем славнаго града Родоса, которыи иж
своим мужством многии замки христианьскии от поганьских рук впокоины чинять».
Український історичний журнал. – 2016. – №1
138 О.В.Русина
українські дослідники при перевиданні фраґментів Волинського короткого лі-
топису повністю випустили «Сказання…»27, а згаданий панегірик Острозькому
пов’язувався фахівцями з якимись його абстрактними «перемогами»28. Так
само природно й те, що в пострадянській білоруській та українській літературі
«Сказання…» неодноразово цитувалося29.
Проміжна між двома цими дискурсами позиція літературознавця
Ю.Пелешенка, чия праця, присвячена українській ораторській та агіографіч-
ній прозі XIV–XVI ст., з’явилась у 1990 р., саме наприкінці ґорбачовської «пере-
будови» й напередодні розпаду СРСР. Побіжно проаналізувавши «Сказання…»
та згадавши про звернений до князя заклик «побивать» татар, дослідник інтер-
претує цю фінальну фразу у суто радянському дусі: мовляв, автор твору пропо-
нує Острозькому «спрямувати свою силу не на братню єдино вірну московську
землю, а на татарів», і цим він нібито нагадує Григорія Цамблака, котрий у
«Житії Стефана Дечанського», «засуджуючи братовбивчу війну між сербами й
болгарами, устами свого героя пропонує йти війною «на варвари […], а не на
Христове люди»30.
Як би там не було, у подальшому українських дослідників, опріч суто по-
літичних аспектів «Сказання…», цікавив його образно-метафоричний ряд –
точніше те, чого йому не вистачало. А бракувало «Сказанню…» інформації про
генеалогію Костянтина Острозького, будь-яких згадок про Київську Русь, пара-
лелей із давньоруськими князями – тобто всього того, що історики знаходили в
панегіриках, адресованих синові князя – Василеві-Костянтинові Острозькому,
відомому меценатові й ревнителеві православ’я в Литовській державі.
Звідси робився висновок, що в родині Острозьких інтерес до Давньої Русі
був «інновацією» другої половини XVI ст.31 Не заперечуючи цей умовивід,
27 Українська література XIV–XVI ст. – К., 1988. – С.85–87. Цей пропуск особливо помітний на тлі
відтворення в публікації сюжетів, дотичних боротьби Костянтина й Михайла Острозьких із крим-
ськими татарами й турками (хоча коротку заздравицю князям тут чомусь також випущено). Загалом
у цьому виданні принципи відбору літописних звісток доволі специфічні: скажімо, із-поміж церков-
них сюжетів «пощастило» лише епізоду з загибеллю (від рук тих-таки татар) митрополита Макарія.
Зауважимо також помилковість наявної в коментарях (с.533) інформації стосовно того, що «Короткий
Київський літопис» (званий нібито також Супрасльським) потрапив до Супрасльського монастиря в
1530-х рр.: як уже відзначалося вище, відомо лише, що це сталося до 1532 р.
28 Ковальский Н.П., Мыцык Ю.А. Украинские летописи // Вопросы истории. – 1985. – № 10. –
С. 83.
29 Утім першим про нього, здається, «згадав» московський дослідник Б.Флоря, контекстно
розглянувши задеклароване у «Сказанні…» «вороже ставлення значної частини українських і
білоруських феодалів до Російської держави» (див.: Пашуто В.Т., Флоря Б.Н., Хорошкевич А.Л.
Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства. – Москва, 1982. – С.174).
Згодом його позицію акцентував С.Думін (див.: Думин С.В. Другая Русь (Великое княжество
Литовское и Русское) // История Отечества: люди, идеи, решения: Очерки истории России IX –
начала XX в. – Москва, 1991. – С.120–121).
30 Пелешенко Ю.В. Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця XIV –
початку XVI ст. – К., 1990. – С.87. Відзначимо також переконаність дослідника в тому, що укла-
дач «Сказання…» «добре знав як своїх попередників у слов’янському письменстві, так і переклад-
ну літературу». Утім Ю.Пелешенко не наполягав на запозиченні вказаного мотиву, як і низки
інших, з творів Г.Цамблака – для нього очевидна лише «певна спільність у ставленні до традицій
у літературі та світосприйманні цих двох авторів» (див.: Там само).
31 Plokhy S. The Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine. – New York, 2004. – P.154–156
(укр. вид.: Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. – К.,
2006. – С.204–206). Пор. із критичними заувагами: Ульяновський В. Генеалогія княжого роду
Український історичний журнал. – 2016. – №1
«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела 139
хочемо все-таки наголосити, що нам не здається абсолютно коректним зістав-
лення творів, котрі вийшли з-під пера панегіристів, наближених до князів-
ської сім’ї, і «Сказання…» невідомого походження, про автора якого можна
впевнено сказати тільки те, що він був сучасником Костянтина Острозького,
ставився до «славного гетмана» з неабияким пієтетом і бажав йому на майбут-
нє «здоровья и счастья».
Це надає особливої ваги питанню про «творчу кухню» безіменного книжни-
ка, котра, здається, ніколи не привертала увагу фахівців. Назагал літературо-
знавці й історики вбачали у «Сказанні…» хіба що епічні мотиви, спорідню -
ючи його зі «Словом о полку Ігореве», билинами й українськими думами32. Крім
того, більшості видавалося зрозумілим, що у «Сказанні…» князь Костянтин
Острозький порівнюється з деякими із героїв «Александрії» – перекладного ро-
ману про Александра Македонського, дуже популярного в добу середньовіччя
та раннього нового часу33. Однак до ґрунтовнішого вивчення цього питання
так і не дійшло.
Здійснений нами аналіз продемонстрував, що автор «Сказання…» був
знайо мий із так званою Сербською «Александрією», яка з’явилася в Русі в XV ст.
Наявна у «Сказанні…» згадка про міфічну «реку Арсинорскую» прямо вказує
на використання книжником тексту Сербської «Александрії», де ця ріка фіґурує
як місце зіткнення об’єднаних сил царів Дарія й Пора з військом Александра
Македонського34. При цьому стверджується, що Острозький, «великий гетман»
короля Сиґізмунда, уподібнився до «великого гетмана царя Александра
Македонского» Антіоха, коли, опинившись у «Днепра под Оршою», побачив, що
річку буде непросто перейти («быс[ть] не борзо преходимъ путь водный»).
Однак, усупереч логіці, поданий далі опис тактики князя стосується ін-
шого епізоду Сербської «Александрії» – форсування воїнами Александра мі-
фічної річки Алфолон (Анфілон). Героєм цього сюжету був не Антіох, а ма-
кедонський полководець Філон, котрий, переслідуючи військо царя Пора,
з’ясував, що водна перешкода «непреходна есть конскыми ногами». Далі ран-
ні списки Сербської «Александрії» подають малозрозумілий опис переправи:
«[…] предние свалишася (варіанти: исквасише се, сквасишася), а задние, яко
Острозьких: проблеми конструювання та реконструкцій // Генеалогія: Зб. наук. праць. – Вип.1. –
К., 2013. – С.329–330.
32 Тиховский Ю. Так называемая «Краткая Киевская летопись». – С.371–372; Грушев сь кий М.
Історія української літератури. – Т.5. – Кн.1. – С.208, 249–250; Пелешенко Ю.В. Розвиток укра-
їнської ораторської та агіографічної прози... – С.87. Цікаво, що з тим-таки «Словом» у літера-
турі зближували інший твір, присвячений Оршанській битві – невелику поетизовану оповідь
псковських літописів, написану з промосковських позицій (див.: Карамзин Н.М. История госу-
дарства Российского. – Т.7. – Примечания. – С.32–33; Ярушевич А. Ревнитель православия, князь
Константин Иванович Острожский (1461–1530) и православная литовская Русь в его время. –
Смоленск, 1896. – С.134). Ця оповідь має виразні текстуальні паралелі із «Задонщиною» (див.:
Салмина М.А. Рассказ о битве под Оршей Псковской летописи и «Задонщина» // «Слово о полку
Игореве» и памятники Куликовского цикла: К вопросу о времени написания «Слова». – Москва;
Ленинград, 1966. – С.524–525).
33 Цікаво, що певну «відсилку» до діянь Александра Македонського містить і живописний образ
Оршанської битви, створений у першій третині XVI ст. (докл. див. додаток №2 до нашої статті).
34 Александрия: Роман об Александре Македонском по русской рукописи XV в. – Москва;
Ленинград, 1965. – С.34–35.
Український історичний журнал. – 2016. – №1
140 О.В.Русина
по суху, преидоша»35. Він повністю запозичується автором «Сказання…»: «[…]
пръвии сквасишася, а последнии, яко по суху, преидоша».
Зрозуміти цей сюжет дають змогу пізні списки Сербської «Александрії». Так,
у списку XVII ст., близькому до вихідного тексту даного твору, роз’яснюється,
що воїни Філона попросту витіснили річку: «Филон со всем воиском удари в
реку и сию из места изгнаша на поле пред ними»36. В іншому пізньому списку
«Александрії» війська «выбили конными ногами воду на поле из реки»37.
Однак поєднання двох різних епізодів життєпису Александра в тек-
сті «Сказання…» (якщо тільки воно не є наслідком дефектності списку
«Александрії», яким користувався укладач) залишається незрозумілим за сво-
їми інтенціями. Характерно, що воно веде до явної та грубої помилки: Антіох
керує переправою не «храбрых македонян», а «войска персидского». Пояснення
цього непорозуміння полягає в тому, що Філон, котрий, між іншим, згадується
лише у Сербській «Александрії», фіґурує в її тексті як намісник Александра в
Персії після поразки Дарія; відповідно на допомогу Александрові в боротьбі з
Пором він прибуває «от Персиды»38.
Слід зауважити, що використання текстуальних елементів Сербської
«Александрії» при описуванні батальних сцен у східнослов’янській писемній
традиції не є безпрецедентним. Так, її вплив доволі відчутний у «Сказанні про
Мамаєве побоїще», куди потрапили не просто окремі цитати, а цілі сюжетні
лінії «Александрії» (дії засадного полку, перевдягання Александра й Антіоха,
перелік поганських богів тощо)39.
У нашому випадку такі запозичення мали доволі обмежений, «точко-
вий» характер, і їх непросто довести. Скажімо, можна лише припустити, що
адресоване князеві звернення «честная и велеумнаа главо»/«пречестная и
премудрая главо» має у своїй основі звернення Александра Македонського до
Аристотеля («многочестная и мудрая главо»40). При цьому варто нагадати, що
у своєму «Слові про закон і благодать» Іларіон звертався до князя Володимира:
«Честная главо»41.
Як би там не було, автора «Сказання…» навряд чи можна назвати май-
стерним та послідовним у створенні образної системи. Порівнюючи Костянтина
Острозького зі славним «гетманом» Александра Македонського Антіохом,
він паралельно знаходить у ньому риси («мужества крепость») повержено-
го Александрового недруга – «великого царя индийского Пора, котрому ж
многи цари и князи противни быти не могоша». Водночас йому приписуєть-
ся «мужества храбрость» володаря Вірменії Тиґрана II Великого, котрий вою-
вав з Антіохом ХІІІ: «И тако мужства ти храбрость подобна Тигранису, царю
35 Александрия: Роман об Александре Македонском по русской рукописи XV в. – С.51, 246.
36 Памятники литературы Древней Руси: Вторая половина XV в. – Москва, 1982. – С.124.
37 Гаєвський С. «Александрія» в давній українській літературі. – К., 1929. – С.57.
38 Александрия: Роман об Александре Македонском по русской рукописи XV в. – С.51.
39 Докл. див.: Петров А. «Свеча загорелась сама собой…»: Память о Куликовской битве в идео-
логии Российского государства XV–XVI вв. // Родина. – 2003. – №12. – С.101–102.
40 Александрия: Роман об Александре Македонском по русской рукописи XV в. – С.64.
41 Древняя русская литература: Хрестоматия. – Москва, 1980. – С.31. Цю паралель слушно за-
уважив коментатор «Історії української літератури» С.Росовецький (див.: Грушевський М. Історія
української літератури. – Т.5. – Кн.1. – С.250).
Український історичний журнал. – 2016. – №1
«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела 141
арменскому, о котром же премудрый философ Фролос от Ливия пишеть: при-
шед ши Тигранис, царь арменский, и сьсеклъся съ Антиохом и измог войско єго и
самого из града выгнал, Антиоху бьжавшу пред ним в Перскую сторону».
При цьому, як бачимо, автор «Сказання…» посилається на «Фролоса», під
яким слід розуміти римського історика Луція Аннея Флора, укладача компен-
діуму праць Тита Лівія під назвою «Епітоми»42. Насправді, однак, наш книжник
не був знайомий із цим твором: дану звістку він почерпнув з 8-ї книги «Хроніки»
Іоанна Малали, дещо її видозмінивши й скоротивши: «С славою възвратися
Скипион в Рим, якоже премудрыи Флорос спамятова от Лувия премудраго книг
[…] Тигранис некто именем, царь армениск, пришед, сечеся с Антиохом великым
сечем. И одоле Антиоху Тигранис, прия Антиохию, град великыи, и царство их
все взя, еже име. Бежавшу сему царю Антиоху в Прьскою страну»43.
Зауважена нами паралель ніколи не відзначалася фахівцями, котрі по-
мічали в тексті «Сказання…» хіба що зіставлення Костянтина Острозького з
персонажами «Александрії». Це уподібнення підштовхнуло М.Грушевського
до висновку, що в даному творі «мотиви сучасної рицарської повісти» перева-
жають над християнською риторикою44.
Проте, з одного боку, не слід забувати, що Сербська «Александрія» тра-
диційно вважається «християнською переробкою» роману Псевдо-Каллісфена.
З іншого боку, у «Сказанні…» маємо низку посилань на церковну літературу:
на «слово пророческое» (хоча цитується, власне, одне з соборних апостольських
послань – Якова (4:6) або Перше Петра (5:5)), «слово святого отца Ефрема»
(«Слово про воскресіння мертвих» Єфрема Сиріна), «слово пророка Исайи,
сына Амосова». Серед наявних у тексті цитат віднаходимо афоризм про «тайну
цареву», присутній в іншому зразку панегіричної прози з теренів Великого
князівства Литовського – «Похвалі Вітовту»45 (щоправда з посиланням не на
біблійне першоджерело (Книгу Товіта 12:7), а на «великого Нифонта», тобто
на «Житіє Нифонта Констанцського»46 або на «Слово святого отця Нифонта
42 Відзначимо, що «Фролос» не був ідентифікований М.Улащиком у здійсненому ним ви-
данні Волинського короткого літопису – тобто в іменному покажчику до 35-го тому «ПСРЛ».
Загалом у цьому індексі чимало огріхів (скажімо, тут «співіснують» такі літописні персонажі, як
«Гольшанський Семен Юрійович» і просто «Семен Юрійович»; «Монтигирдович Петро Янович»
і «Янович Петро»). Не бракує помилок і у самому тексті літопису.
43 Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе. – Москва, 1994. – С.226,
249; Летописец Еллинский и Римский. – Т.1: Текст. – Санкт-Петербург, 1999. – С.189.
44 Грушевський М. Історія української літератури. – Т.5. – Кн.1. – С.208.
45 Маємо на увазі пам’ятку, збережену у складі білорусько-литовських літописів короткої ре-
дакції. Створення цієї версії «Похвали…» зазвичай відносять до 1429–1430 рр. (див.: Летописи
белорусско-литовские. – С.58–59, 75–76, 108–109). Наявність у «Сказанні…» даної цитати трак-
тується фахівцями як результат знайомства його автора з білорусько-литовськими літописами
(див.: Пелешенко Ю.В. Розвиток української ораторської та агіографічної прози... – С.86) або ж як
пряме наслідування «Похвалі Вітовту» (див.: Siemianczuk A. Latopisy o bitwie pod Orszą // Mówią
wieki. – 2014. – №9. – S.73). Утім, цьому припущенню виразно суперечить пряма вказівка авто-
ра на його джерело, не назване в «Похвалі Вітовту». Гадаємо, ідеться радше про певний топос
літератури «величального» спрямування. До речі, у «Похвалі Вітовту» також використано твір
про подвиги Александра Македонського – так звану «Хронографічну Александрію» (докл. див.:
Русина Е. Литературные памятники XV–XVI вв.: наблюдения и заметки // Studia Historica Europae
Orientalis / Исследования по истории Восточной Европы. – Вып.7. – Минск, 2014. – С.190–191).
46 Ю.Пелешенко чомусь послідовно називає його «Нифонтом Константинопольським» (див.:
Пелешенко Ю.В. Розвиток української ораторської та агіографічної прози... – С.86; Історія
Український історичний журнал. – 2016. – №1
142 О.В.Русина
до вірних» у складі популярної збірки «Ізмарагд»). Крім того, воєнний тріумф
Костянтина Острозького порівнюється в тексті «Сказання…» з вражаючим за
масштабами подвигом одного зі старозаповітних героїв – «сына Ровоамова
Авии», царя Юдеї.
Цей персонаж не є широковідомим. І, скажімо, один із дослідників чо-
мусь ототожнює Авію з воїном царя Давида Аві-Албоном, або Авіелем (2 Цар.
23:31)47. Натомість інший, В.Ульяновський, аналізуючи вказане порівнян-
ня, упевнено стверджує, що «біблійний Авія, син Ровоама, онук Соломона
(Мф. 1:7; 3 Цар. 14:31, 15:1–8) у канонічному тексті Святого Письма не про-
славлений як великий воїн і переможець 500 тис. воїнів в один день. Цей об-
раз, вочевидь, має апокрифічне походження або ж автор сплутав біблійних
героїв. Саме в цьому біблійному прикладі “ерудиція” підвела автора літопису,
що навряд чи помітили його сучасники»48.
Насправді ж «ерудиція» підвела самого В.Ульяновського: адже у Другій
книзі Параліпоменон (13:17) маємо оповідь про те, як, воюючи з ізраїльським
царем Єровоамом, Авія побив «п’ятсот тисяч чоловік відбірних». Цей епізод
і використовується в літопису: згідно з його текстом, Авія знищив «за един
день пятьсот тысяч», а князь Острозький як його героїчний «наследник» за
«3 годины на осмъдесят тисяч побил». Характерно, що кількість загиблих мос-
ковитів оцінюється цифрою, котра фіґурує в більшості джерел польсько-литов-
ського походження (у літопису її наведено двічі)49.
Однак використання автором «Сказання…» Другої книги Параліпоменон
має не тільки «кількісний» аспект. Справа в тому, що у слов’янській писем-
ній традиції книги Параліпоменон були невідомими аж до появи так званої
Геннадіївської Біблії (1499 р.) – першого повного біблійного кодексу, створено-
го за ініціативи новгородського архієпископа Геннадія50. До того ж слід мати
на увазі, що підготовка цієї Біблії була суто богословським починанням: не
передбачалося її копіювання та розповсюдження (й саме тому вона збереглася
лише в кількох списках різного ступеня повноти)51. Це нібито наштовхує на
думку про зв’язок автора «Сказання…» з новгородськими клерикальними ко-
лами. Інше ймовірне пояснення полягає в можливості його знайомства з яко-
юсь вибіркою текстів із Геннадіївської Біблії. У цьому зв’язку слід пригадати
української літератури у 12 т. – Т.1. – С.670), а А.Семенчук навіть перетворила цього кіпрсько-
го єпископа на константинопольського патріарха (див.: Siemianczuk A. Latopisy o bitwie pod
Orszą. – S.73).
47 Саўчанка С. Маскоўскі свет вачыма Русі XVI–XVII ст. // Беларускі гістарычны агляд. –
Т.14. – Сш.1/2. – Мінск, 2007. – С.27–28.
48 Ульяновський В. «Славний для всіх часів чоловік»: князь Костянтин Іванович Острозь-
кий. – Острог, 2009. – С.9. Те саме стверджується і в іншій праці цього автора (див.: Його ж.
Князь Василь-Костянтин Острозький: Історичний портрет у галереї предків та нащадків. – К.,
2012. – С.159). Власне, перша книжка В.Ульяновського повністю й без змін увійшла до складу
другої – так що надалі не бачимо сенсу в такому «подвійному» цитуванні.
49 У цьому зв’язку незрозуміла заувага М.Грушевського: «Гіперболічне число побитих
Острозьким москвичів переносить реальну історію Оршанського побоїща в площину баснослов-
них подвигів героїв лицарських романів» (див.: Грушевський М. Історія української літератури. –
Т.5. – Кн.1. – С.208).
50 Алексеев А.А. Текстология славянской Библии. – Санкт-Петербург, 1999. – С.154, 197.
51 Зауважимо, що один з її списків, привезений із Москви М.Гарабурдою, став основою для
підготовки Острозької Біблії (1581 р.).
Український історичний журнал. – 2016. – №1
«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела 143
гіпотезу митрополита Макарія (Булґакова) про копіювання окремих складо-
вих цього біблійного корпусу – зокрема тих, котрі, як книги Параліпоменон,
були перекладеними спеціально для Біблії з латинського ориґіналу (друко-
ваної Вульґати)52. Можливе й припущення, що автор «Сказання…» користу-
вався збіркою мішаного типу, котра включала твори як світського, так і цер-
ковного характеру (згадаймо хоча б збірники Єфросина та Івашка Чорного).
Однак, найвірогідніше, він усе-таки не був знайомий із Другою книгою
Параліпоменон – так само, як і з «Епітомами» Флора. Дані про Авію можна
було запозичити з небіблійного джерела (скажімо, той згадується у хроногра-
фічній частині Віленського списку літопису Авраамки53).
У цілому, гадаємо, образно-метафоричний ряд «Сказання…» не розкриває
світогляд і суспільне становище його творця54. На нашу думку, не можна без-
апеляційно стверджувати, що автор був особою світською – навіть якщо взя-
ти до уваги спостереження М.Грушевського стосовно того, що мова його твору
«сильно зближена до світської», а авторова орієнтація «цілком політична, а не
церковна: москвичі для нього не одноцерковники, а політичні вороги; він
пише зі становища литовського державного патріотизму, а не зі становища
православної церкви»55.
Упевнено можна відзначити інше – те, що він був православним і, у пев-
ному сенсі, мав активну життєву позицію. У цьому переконує одне з «темних
місць» його твору, котре не раз спантеличувало дослідників. Маємо на ува-
зі твердження книжника про те, що за свої подвиги Костянтин Острозький
гідний володіти «самим Божьим градом Иерусалимом», а не те що сидіти на
«здешних великых столечных городах». Деякі фахівці вбачають у цій фразі
натяк на «ірраціональну ауру довкола постаті князя»56, або давній епічний мо-
тив «нагороди за подвиг містом»57, чи ж пряму декларацію права Острозького
як «царственої особи» на престоли Литовської й Московської держав або лише
52 Макарий. История русской церкви. – Кн.4. – Ч.1. – Москва, 1996. – С.305.
53 Летописный сборник, именуемый Летописью Авраамки // ПСРЛ. – Т.16. – Санкт-Петербург,
1889. – Ст.13.
54 В.Ульяновський стверджує, що автор «Сказання…» представив у ньому «православний век-
тор порівнянь із низкою історичних діячів світової історії» (див.: Ульяновський В. «Славний для
всіх часів чоловік»:.. – С.8). На жаль, нам так і не вдалося з’ясувати, що є питомо «православного»
у зіставленні Костянтина Острозького з кількома античними та біблійними героями, а також з
рицарями острова Родос. Вочевидь, дослідник далеко не завжди орієнтується у православних
реаліях, адже, наприклад, уважає за можливе писати про «цілий конклав духовних осіб на чолі
з митрополитом» (див.: Там само. – С.25). Не погоджуємося й з тим, що анонімний книжник
удався до «усіх можливих порівнянь великого гетьмана з постатями минулого». А твердження,
що, вичерпавши запас історичних аналогій, він «постійно звертається до голови князя (“честная
и велеумная главо”)», видається просто комічним (див.: Там само. – С.48).
55 Грушевський М. Історія української літератури. – Т.5. – Кн.1. – С.208. Утім М.Грушевський
не трактував це питання однозначно – на відміну від Ю.Тиховського, котрий, навпаки, убачав
у творці «Сказання…» духовну особу (див.: Тиховский Ю. Так называемая «Краткая Киевская
летопись». – С.371). Сучасний дослідник білорусько-литовського літописання В.Чемерицький
також схильний пов’язувати «Сказання…», як і весь Волинський короткий літопис, зі «серед-
овищем православного патріотично налаштованого білорусько-українського духівництва» (див.:
Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя ў двух тамах. – Т.1 (А–К). – Мінск, 2007. – С.385).
56 Яковенко Н. Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI–
XVII ст. – К., 2002. – С.237–238.
57 Грушевський М. Історія української літератури. – Т.5. – Кн.1. – С.250.
Український історичний журнал. – 2016. – №1
144 О.В.Русина
на Литву58. Останнє навряд чи можливо хоча б тому, що у «Сказанні…» всіля-
ко вихваляється «великий», «славный» і «великославный» король Сиґізмунд I,
а князь Острозький виступає лише як його вірний слуга, котрий діяв, керу-
ючись «приказанием и наукой» свого государя, і зміг потішити його гучною
перемогою. Відповідно наприкінці «Сказання…» йому також виголошується
заздравиця: «Великославному господарю королю Жикгимонту Казимировичу
буди честь и слава на векы, победившему недруга своего великого князя
Василиа московского!».
На наш погляд, сутність згадки про «здешние великие столичные горо-
да» полягає в казусі 1522 р., коли Острозький, котрий уже тримав один «сто-
личный» уряд (віленського каштеляна), став воєводою троцьким. Як відомо,
це спричинило незадоволення литовських маґнатів, які покликалися на об-
меження, передбачені привілеєм 1413 р. (такі високі посади могли обіймати
тільки католики, натомість князь був «схизматиком» і, крім цього, усіляко опі-
кувався інтересами православної церкви). У ситуації, що склалася, Сиґізмунд
мусив виправдовуватися заслугами Острозького й обіцяв надалі неухильно до-
тримуватися норм Городельського привілею. Гадаємо, саме до цього моменту
й звертався укладач «Сказання…», стверджуючи право князя сидіти на «здеш-
них великих столичных городах».
З іншого боку, ця репліка дає змогу відкоригувати час створення
«Сказання…». Як правило, воно фіґурує у спеціальній літературі під тією ж
датою, що й у тексті літопису: 1515 р. Однак з огляду на сказане вище, нам
здається можливим змістити період його укладення на проміжок між 1522 і
1530 рр. (часом смерті князя)59. Очевидно також, що, заочно полемізуючи зі
супротивниками Острозького, автор «Сказання…» апелював до своїх співвіт-
чизників у цілому, а не тільки до єдиновірців.
Загалом його твір навряд чи може служити джерелом даних про бит-
ву під Оршею 1514 р., однак він чимало говорить нам як про її сприйнят-
тя сучасниками, так і про способи ґлорифікації цієї події. Анонімний автор
«Сказання…», ким би він не був, не відзначався, вочевидь, ані письмен-
ницьким хистом, ані широким літературним кругозором (віднайденим у
нього Ю.Пелешенком), ані гаданою «історичною ерудицією» (яку розгледів
В.Ульяновський). Та він, проте, намагався додати битві під Оршею історич-
них масштабів, а також вписати її в тодішній культурний контекст, піднісши
до античних і біблійних аналогій.
58 Ульяновський В. «Славний для всіх часів чоловік»... – С.9–10. Щоправда, нижче дослідник ствер-
джує, що це вивищення князя «стосується лише особистих якостей та талантів Острозького, але не
“божественного права” на владарювання, яке залишається за Жигимонтом та Василієм» (див.: Там
само. – С.49). Тож його позиція залишається абсолютно незрозумілою, а поєднання таких протилеж-
них за характером думок дивує так само, як і різнобій у передачі однакових цитат (пор., напр., с.5, 11,
115) або імен (скажімо, Децій фіґурує у книзі В.Ульяновського в кількох різних «іпостасях»: як «Йодок
Людвік Деціуш», «Юст Людвіг Децій», «Юст Людвік Деціус», «Йодок Людовік Децій» (с.5, 70–71, 81).
59 Білоруська дослідниця А.Семенчук уважає, що «Сказання…» побачило світ перед битвою з тата-
рами на р. Ольшаниці, яка відбулась у січні 1527 р. (див.: Siemianczuk A. Latopisy o bitwie pod Orszą. –
S.73). На нашу ж думку, наявний у пам’ятці заклик «побивать рать татарскую», який А.Семенчук
тлумачить буквально, не зв’язаний з історичною конкретикою, а має радше наслідувальний характер
(див. вище, прим.24). Зауважимо також гіпотезу В.Арнаутова про створення «Сказання…» не пізніше
1521 р. (див.: Арнаутов В.А. «Киевская» летопись Супрасльского сборника... – С.34).
Український історичний журнал. – 2016. – №1
«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела 145
Додатки
№1
«Сказання про перемогу
князя Костянтина Острозького під Оршею»
Индикта 2, августа 1 день, в лето 7023 году Василеи Ивановичь, великыи князь
московскыи, преступив докончание и крестное свое целование, от меншаго на блъшее
зло подвигнулся. Имеа ненасытную утробу лихоимениа, некоторыи городы, очину и
дедину великаго славнаго господаря Жикгимонта, короля полского и великаго князя
литовского и руского, княжати пруского, жомоитского и иных, почал поседати и
славныи великыи град Смолнеск взял. Бо нет пущаго человеку, как въжделене чюжого
имениа: и кроткаго и смиренаго немилостива и некротка чинить.
Оныи великославныи король Жикгимонт свою правду дръжал ему непорушно
и невыступно в всем. И видячи его насилование и хотячи боронити своее очины,
Литовское земли, възма Бога на помочь и свою правду пред собою имеа з своими
князи и паны, и храбрыми вдатными витязи своего двора кралевского напротив его
пошол, помянувши слово пророчьское, што господь гръдым противится, a смиренным
милость и помощь посылаеть. И пришед стал в Борисове на великои реце Березыни.
И напротив неприятеля своего, великого князя московского, отправил и послал своего
великаго воеводу и славнаго и великоумного гетмана князя Костянтина Ивановича
Острозского, пана виленского, старосту луцкого и бряславльского и иных, маршалка
Волынское земли, c некоторыми велможами, князи и паны-радами своими, и з своего
двора вдатными и храбрыми вои литовскыми и рускыми. И в то время приехали до
великого короля Жикгимонта на помоч панове лядскии и дворяне вдатныи, рицери
коруны Полское. И вси посполе возма Бога на помоч и въоружени бывше господаря
своего Жикгимонта короля наукою, смело дръзнуша и поидоша напротивку много
множства людеи великого князя московского. Оным же в тоже время будучим на
Дрюцких полях и вслышавши силу литовскую, оттоля отступиша за Днепр, реку
великую.
Успомянем слово великого Нифонта, как пишетъ к верным христианом: «Таину
цареву годно таити», рекучи: рады господарьское замкнутое негодно всим поведати,
але дело и храбрость мужества доброго и смелого человека годно всим обьявляти, абы
напотом иншии тому вчили и смелость мели. Как же и в нынешнее время случися
нам видети того доброго a храброго воина, пореклом стратилата князя Костянтина
Ивановича Острозского, навышшего гетмана литовского. Напръвеи божею помочю
и приказанем и наукою господаря своего, великого короля Жикгимонта, слушное
исправленье воиска, братское любовъное съединение ласкаве злучил и поставил.
И како преиде до реки Днепра под Оршою градом каменым и виде, яко бысть не
борзо преходим путь водныи, и яко богобоязнивыи муж и справца военныи, тот
славныи великыи гетман князь Костянтин Ивановичь бег до церквии святои
живоначалнои Троици и к святому великому чюдотворцу Христову Николе и, пад,
помолися Богу. И въспомяну справу и смелость храброго Антиоха и великого гетмана
царя Александра Макидоньского, како он воиску персидскому реку Арсинарскую
преити повеле: пръвии сквасишяся, а последнии яко по суху преидоша. Так теж
и он передним людем плыти повеле, a последнии вже яко по броду преидоша,
Український історичний журнал. – 2016. – №1
146 О.В.Русина
и тако спешно на великом поли Рошском напротиву москвич въоружашися.
О великыи вдатныи витязи литовскии, уподобилися есте своим мужством храбрым
макидоняном справою и наукою князя Костянтина Ивановича, втораго Антиоха,
гетмана воиска македоньского. И так своего человечьства смелость вказал, яко
храбрыи рыцерь и верныи слуга своего господаря c тыми великомногоможными
вои литовскыми, не щадячи сами себе на великое множство людеи неприятелскых
сягнули и вдарили. И множство людеи воиска его поразили и смерти предали на
осмъдесять тысяч, a иных живых в плен поимали: навышшего воеводу и гетмана
воиска московского князя Михаила Ивановича Булгакова Голицу, a брата его
князя Димитрия, Ивана Андреевича Челяднина, князя Ивана Дмитриевича
Пронского, Димитриа Василевича Китаева, Даниля Андреевича Плещева, Ивана a
Володимира Семеновичов, князя Бориса Ромодановского, князя Ивана Семеновича
Стародубскаго, князя Петра Путяцкого, князя Семена Яновича и иных, их же имен
зде вписати не вместихом.
Так своею верною послугою господарю своему, великому королю Жикгимонту
радость вчинил: напръвеи церкви божьи христианьскии и многых мужеи и
жон от их насилованья оборонил. Зде исполнилося слово святого отца Ефрема:
«Силныи изнеможе, a здоровыи разболелся, a радовавыися въсплакал, a дръжаи
погубил». Мне ся грешному видить: ныне все то ся стало великому князю Василю
московскому. Помянем слово пророка Исаия, сына Амосова, што пророчьствовал
o последних днех, провидев духом святым, так рече: «За умножение злобы людеи
и многыи их неправды пролиется кров их, яко вода силна, хоробрыи и гръдыи
от мечов падуть, один ратныи справедливыи погонить несправедливых 100, a от
ста побегнета 1000, и плоть их будет на снедь зверем и птицам, и кости их на
позор всякому животну». Ныне тым пророчьством подарил Бог князя Костянтина
Ивановича, навышшего гетмана литовского, што его справою и зряжением воиска
плъков и его смелого сердца и рукы сягненьем люди московского побили, и тых
збитых плоти звери и птици ядять, по земли кости волочачи, a стопленых водами
рыбы клюють.
[Марґіналія: Се похвалу гетману] О пречестнаа мудраа главо, како тя нареку и
похвалю? Коротъкостию языка моего и художством ума моего не могу ся домыслити,
кую славу и честь въздати твоего справлению делу. Мужства твоего крепость равна
есть великому царю индиискому Пору, которому же многии цари и князи противнии
быти не могоша, его же делу и чести. Обличность твоего велможства показуеть тя, как
же ныне милостию божьею и теж щастьем великославного господаря Жикгимонта,
короля и великого князя, таковому силному пану, великому князю московскому
отпор вчинили есте своих рук делом и з храбрыми рыцери оными вдатными витязи,
c князи и c паны и з дворяны господарьскыми Великого княжства Литовского и
Руского, и c пособию великославных и шляхотных рыцереи вдатных панов поляков
посполите, c всими твоими добрыми помочникы и верными, яко одны. От добрых вои
свое мужство показали есте, и многыи замкы столечныи и места славныи Великого
княжства Литовского и Руского привпокоили есте, за штож ты, великославныи
гетмане, от господаря твоего великое и высокое чести достоин еси. Прировнани есте
великым, храбрым рыцерем славнаго града Родоса, которыи иж своим мужством
многии замки христианьскии от поганьских рук впокоины чинять. Вашего мужства
отпором таковому силному пану тое ж славы и чести сподобился есте. Тою вашею
послугою господарю твоему, великому королю Жикгимонту радость вчинил еси.
Український історичний журнал. – 2016. – №1
«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела 147
За таковыи вчинок не толко здешних великых столечных городов на них седети
достоин еси, але и самого божьяго града Иерусалима достоин еси владети. Мужства
твоего крепость от востока до запада слышати будет; не токмо единому собе, але и
всему княжеству Литовскому тую славу и высокость мужства вчинил еси. Еще ти
приложу смелости и храбрость: уподобился еси сыну Ровоавову Авию, што воевал на
десять колен Израилев и въбил з них силных людеи за един день пятьсот тисячь;
его же делу и ты наследник явися, москвич избиваа не в целыи день, але во дни 3
годины на осмъдесят тисяч побил. И тако мужства ти храбрость подобна Тигранису,
царю арменскому, o котором же премудрыи философ Фролос от Ливия пишеть:
«Пришедши Тигранис, царь арменскии, и сьсеклъся c Антиохом и измог воиско
его, и самого из града выгнал, Антиоху же бежавшу пред ним в Перскую сторону».
Тако и ты, честная и велеумнаа главо, сътвори сечу з великым князем Васильем
московским и побил воиско людеи его и самого выгнал з града Смоленска. Великому
ж князю Василю пред тобою бежавшу y Московскую сторону y свои восточныи грады,
и после себе и владыку смоленского Варсонофия звел c Смоленска на Москву. Князю
ж Костянтину бывши под Смоленьском и от Смоленска възвратившуся; и взял грады
тыи, которыи вже служили великому князю московъскому: Мьстиславль, Кричев,
Дубровну и повеле им по пръвому служити к Великому княжству Литовскому. А
сам поиде в Литовскую землю к господарю своему, великому королю Жикгимонту.
Король же, услышавши приеханье его и всих вои своих, литовских и рускых вдатных
витязеи, принял их з великою честию y своем столечном граде Вилни декабря 3 день
на святого пророка Софония.
Великославному господарю королю Жикгимонту Казимировичу буди честь и слава
на векы, победившему недруга своего великого князя Василиа московского. А гетману
его, вдатному князю Костянтину Ивановичу Острозскому даи боже здоровье и щастье
вперед лепшее, как ныне; побил силу великую московскую, абы так побивал силную
рать татарскую, проливаючи кров их бесурменьскую.
№2
Воєнні кампанії
Костянтина Острозького у живописних і літературних творах
першої третини XVI ст.
Аналізуючи літописне «Сказання…», присвячене Оршанській перемозі, не можна
уникнути зауваг про її візуальні репрезентації. Загальновідомою у середовищі фахів-
ців є картина із зображенням цієї події, котра зберігається нині у Варшаві й уважаєть-
ся хронологічно першим твором польського батального живопису. На жаль, невідомо,
хто був її замовником та автором. Останній, вочевидь, надихався «Битвою Александра
Македонського з Дарієм при Іссі» пензля Альбрехта Альтдорфера з Мюнхенської
пінакотеки60.
60 Принагідно відзначимо якусь незрозумілу історичну паралель між Александром
Македонським та князем Острозьким, яку наводить В.Ульяновський: мовляв, «традиція
зберегла навіть ім’я улюбленого бойового коня князя – Заяць (це передавалося водночас із
кличкою коня Олександра Македонського – Буцефал)» (див.: Ульяновський В. «Славний для
всіх часів чоловік»... – С.81). Подібний зв’язок, особливо в усній традиції, нам видається дещо
сумнівним. Та й сама ця традиція, можливо, є настільки ж «автентичною», як і середньо-
вічна «народна пісня про битву під Оршею», що її цитує В.Ульяновський (див.: Там само. –
С.54–55).
Український історичний журнал. – 2016. – №1
148 О.В.Русина
Утім «Битва під Оршею» не була першим живописним увічненням звитя-
ги князя Острозького. Збереглась інформація про те, що після погрому татар під
Вишнівцем (1512 р.) зображення цієї «вікторії» з ініціативи підканцлера Кшиштофа
Шидловецького з’явилося у краківському костелі Св. Франциска. Це був стінопис
у внутрішній ґалереї собору, який згодом бачили Ст.Сарницький і Б.Папроцький.
Цікаво, що в підпису до фрески призвідником перемоги було названо саме під-
канцлера, який насправді не мав до неї жодного стосунку61. Біограф останнього –
Є.Кешковський – припустив вплив цієї батальної сцени на ґравюру, уміщену на ти-
тульному аркуші «Трактату про дві Сарматії» Матвія Меховського у виданні 1521 р.
Є й інша думка – про її зв’язок із зображенням Вишнівецької битви у «Хроніці»
М.Бєльського (1564 р.)62. Збереглася й «епістолія» з описом битви, адресована то-
му-таки К.Шидловецькому Анджеєм Кжицьким63. Він є також автором латино-
мовної поетичної «Похвали» Сиґізмундові І з приводу цієї перемоги, надрукованої
1512 р. у Кракові Галлером64. Залишається тільки дивуватись, яким чином із волі
В.Ульяновського цей придворний гуманіст перетворився на «Анджея Кжичецького»,
а його твір – на розлогу поему невідомого авторства «Про вибиття татар перекоп-
ських під Вишнівцем року 1512-го», створену, як зауважує сам В.Ульяновський, під
впливом хронік Б.Ваповського та М.Бєльського, тобто «далеко після цієї події»65.
Ще одна знаменита битва, Ольшаницька (1527 р.), також здобулася на ува-
гу майстрів пера й пензля. У прозі її увічнив Й.Децій, видрукувавши того ж таки
року реляцію про цю «велику битву та перемогу». Із неї можна дізнатися, як князь
Костянтин Острозький із кількома князями-волинцями, пан Альбрехт Ґаштольд і
«пан Юрій Радзивілл, каштелян троцький [...] та інша шляхта і лицарі попрацюва-
ли всі для польської королівської величності у Великому князівстві Литовському і її
народу»66.
Згодом постав і живописний образ цієї кампанії – власне, лише завдяки тому, що
в ній брав участь Юрій Радзивілл, чий рід дбав про фамільну славу. Не дивно, що й у
цьому випадку акценти в інтерпретації події було суттєво зміщено. Про це дає змогу
судити нещодавно віднайдений у Кобленці інвентар Несвізького замку 1834 р. з опи-
сом 25 історичних картин, 13 з яких відображали історію роду Радзивіллів. Зокрема
діянням Юрія присвячено 3 полотна, які представляли битву на Ольшаниці, здобуття
61 Kieszkowski J. Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. – Poznań, 1912. – S.467–468, 638–639. До речі,
Ст.Сарницький указує на ще два зображення битви – у краківському цейхгаузі (ушкоджене вог-
нем) та у вавельському кафедральному соборі (там воно, вочевидь, містилося у вівтарі, зведеному
на знак вдячності за перемогу).
62 Gębarowicz M. Początki malarstwa historycznego w Polsce. – Wrocław, 1981. – S.13.
63 Kieszkowski J. Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. – S.321; Acta Tomiciana. – T.2. – Poznań,
1852. – №64. – S.73–79.
64 Kieszkowski J. Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. – S.611.
65 Ульяновський В. «Славний для всіх часів чоловік»... – С.43–44. Див. її в перекладі з польської на
українську: Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія у 2-х частинах. – Ч.2. – К., 1995. – С.5–10.
66 Вирський Д.C. Татарська війна взимку: Опис битви під Ольшаницею 1527 р. Й.Л.Деція //
Український історичний журнал. – 2008. – №5. – С.213. До речі, свого часу автор статті висло-
вив думку, що Костянтина Острозького поважають в Україні за «справи, не зв’язані з “москов-
ськими”», тож, скажімо, битва під Вишнівцем 1512 р. вважається важливішою за Оршанську
(див.: Вырский Д. Великое княжество Литовское как исторический опыт: Случай Украины // Ab
Imperio. – 2004. – №4. – С.531). Але насправді пересічні українці й гадки не мають про обидві по-
дії – попри зусилля істориків, спрямовані на популяризацію образу князя (див., напр.: Україна:
Хронологія розвитку. – Т.3: Від Батиєвої навали до Люблінської унії. – К., 2008. – С.390–397;
Русина О.В. Костянтин Острозький // Історія України в особах: Давньоруська держава. Литовсько-
польська доба. – К., 2012. – С.287–292; Кралюк П.М. Князі Острозькі. – К., 2012).
Український історичний журнал. – 2016. – №1
«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела 149
Стародуба (1535 р.) й поразку, завдану маґістрові Альберту в 1520 р.67 Опис першої з
перелічених картин такий: «Єжи Радзивілл, що зветься Переможцем, каштелян троць-
кий, під проводом Костянтина І князя Острозького раптовим нападом 24 000 татар і
турків вибив під корінь і самого Ібрагіма Башу Перхор з його синами вбив, і 40 000
християн від неволі татарської врятував у 1527 р.».
Вочевидь саме це полотно серед інших варшавський Музей Війська польського
придбав на аукціоні в 1993 р. На жаль, раритетність каталогу, в якому репродуковано
картину68, не дає змоги судити про її художню та історичну цінність. Тож залишається
чекати, коли свою думку з цього приводу оприлюднять польські фахівці.
67 Баженова О. Радзивилловский Несвиж. – Минск, 2007. – С.123–124.
68 Krakowski Antykwariat Naukowy: 82 Aukcja Antykwaryczna: Katalog. – Kraków, 1993. – S.39.
The paper examines one of the literary works dealing with a battle of Orsha glorious-
ly won by Prince Kostiantyn Ostroz’kyi in 1514. The Tale in question is a part of the
so-called Shorter Volynian Chronicle first published in 1836. Despite being in scho-
larly circulation quite a long time it is still understudied as well as the Tale it con-
tains. Author analyzes the literary sources of the latter and the outlook of its anony-
mous author. In author’s opinion, the text of the Tale doesn’t reveal the social milieu
in which it was created.
Keywords: Grand Duchy of Lithuania, battle of Orsha, Ostroz’kyi, Shorter Volynian
Chronicle, panegyric.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-109775 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T13:24:17Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Русина, О.В. 2016-12-14T18:38:30Z 2016-12-14T18:38:30Z 2016 «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела / О.В. Русина // Український історичний журнал. — 2016. — № 1. — С. 133-149. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109775 94 (477) Розглядається одна з літературних пам’яток, присвячених битві під Оршею та перемозі князя Костянтина Острозького (1514 р.). Твір, про який ідеться, становить частину так званого Волинського короткого літопису, уперше надрукованого 1836 р. Попри доволі тривале перебування в науковому обігу, він і досі недостатньо досліджений, як і «Сказання…», що міститься в його складі. Аналізуються літературні джерела останнього та світогляд анонімного автора. Робиться висновок, що текст твору не дає вказівок на суспільне середовище, в якому його було створено. The paper examines one of the literary works dealing with a battle of Orsha gloriously won by Prince Kostiantyn Ostroz’kyi in 1514. The Tale in question is a part of the so-called Shorter Volynian Chronicle first published in 1836. Despite being in scholarly circulation quite a long time it is still understudied as well as the Tale it contains. Author analyzes the literary sources of the latter and the outlook of its anonymous author. In author’s opinion, the text of the Tale doesn’t reveal the social milieu in which it was created. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Методологія. Історіографія. Джерелознавство «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела “The Tale of the Orsha Gloriously Won by Prince Kostiantyn Ostroz’kyi”: Structure and Sources Article published earlier |
| spellingShingle | «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела Русина, О.В. Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| title | «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела |
| title_alt | “The Tale of the Orsha Gloriously Won by Prince Kostiantyn Ostroz’kyi”: Structure and Sources |
| title_full | «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела |
| title_fullStr | «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела |
| title_full_unstemmed | «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела |
| title_short | «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела |
| title_sort | «сказання про перемогу князя костянтина острозького під оршею»: структура та джерела |
| topic | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| topic_facet | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109775 |
| work_keys_str_mv | AT rusinaov skazannâproperemoguknâzâkostântinaostrozʹkogopídoršeûstrukturatadžerela AT rusinaov thetaleoftheorshagloriouslywonbyprincekostiantynostrozkyistructureandsources |