«Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського
Рецензія на книгу: «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського / Вид., пер., ком., передм. Ю.І.Петрової, за ред. В.С.Рибалкіна. – К.: Інститут сходознавства ім. А.Ю.Кримського НАН України, 2015. – 268 с....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2016 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109780 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського / О.І. Галенко // Український історичний журнал. — 2016. — № 1. — С. 199-206. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859634311312965632 |
|---|---|
| author | Галенко, О.І. |
| author_facet | Галенко, О.І. |
| citation_txt | «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського / О.І. Галенко // Український історичний журнал. — 2016. — № 1. — С. 199-206. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Рецензія на книгу: «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»:
Київський список рукопису Павла Алеппського /
Вид., пер., ком., передм. Ю.І.Петрової,
за ред. В.С.Рибалкіна. – К.: Інститут сходознавства
ім. А.Ю.Кримського НАН України, 2015. – 268 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:14:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2016. – №1
Щоденник поїздки предстоятеля Антіохійської православної церкви
Макарія ІІІ (1600–1672 рр.) до Москви в 1652–1659 рр., написаний його си-
ном Павлом Алеппським (Халебським; 1627–1669 рр.), визнається важливою
пам’яткою арабської подорожньої літератури та джерелом цінних свідчень
про цілу низку тогочасних країн – Османську імперію, Молдавію, Валахію,
Україну, Московську державу. Він і перекладався кількома європейськими
мовами, і служив предметом численних досліджень у багатьох галузях гумані-
таристики. В нашій країні, однак, через відсутність орієнталістики на це дже-
рело звертали мало уваги. У радянський час із ним знайомили лише невеликі
оглядові студії та переклади окремих фраґментів, виконані А.Ковалівським і
Я.Полотнюком.
Рецензована праця Ю.Петрової, арабіста з Інституту сходознавства
ім. А.Кримського НАН України, підсумовує її кількарічні студії над твором
Павла Алеппського, вводить до наукового обігу друкований текст одного з його
відомих списків арабською мовою й російський переклад. Рукопис цей є лише
фраґментом, що не має початку та кінця. Його під час поїздки на Близький
Схід ідентифікував і придбав А.Кримський (1871–1942 рр.). Від 1941 р. ма-
нускрипт зберігався в О.Пріцака (1919–2006 рр.) і, згідно із заповітом остан-
нього, був успадкований Національним університетом «Києво-Могилянська
академія». За сучасним місцем перебування цей список у рецензованій пра-
ці названо Київським – для вирізнення серед інших основних списків/ре-
дакцій, котрі зберігаються в Лондоні, Парижі, Санкт-Петербурзі. Саме про
ось цей, Київський, список досі було відомо лише з короткого повідомлення
А.Олесницького (надрукованого століття тому!), що визначало його як скоро-
чену, але найдавнішу редакцію твору й тому незамінну для розуміння пізні-
ших текстів. Отже видання рукопису нарешті зняло з нього ареол таємничості
та сенсаційних сподівань.
Додатковим суттєвим достоїнством публікації стало позначення розбіж-
ностей з іншими списками – різночитань, лакун, додатків. Звичайно, оскільки
Київський – це дуже скорочена редакція, то йдеться лише про його розбіжнос-
ті з відповідними фраґментами інших списків. Але й це вимагало неабиякої
«путешествие патриарха
антиохийского макария»:
киевский список рукописи павЛа аЛеппского /
иЗд., пер., комм., предисЛ. Ю.и.петровой,
под ред. в.с.рыБаЛкина. –
к.: институт востоковедения им. а.е.крымского
нан украины, 2015. – 268 с.
«подорож патріарха антіохійського макарія»:
київський список рукопису павЛа аЛеппського /
вид., пер., ком., передм. Ю.і.петрової,
За ред. в.с.риБаЛкіна. – к.: інститут сходоЗнавства
ім. а.Ю.кримського нан україни, 2015. – 268 с.
Український історичний журнал. – 2016. – №1
200 Рец, ензії й огляди
праці, що слід відзначити як беззаперечну заслугу Ю.Петрової. Тим більше,
що вона на цьому ґрунті встановила спорідненість Київського списку зі Санкт-
Петербурзьким (с.18–21). Крім того, публікатор виявила та позначила слова
й речення, замінені або дописані переписувачами Київського списку. За зміс-
том однієї зі вставок схоже, що цей рукопис було виготовлено на замовлення
світської особи (c.19). Інша вставка дає підстави датувати Київський список
кінцем XVIII ст. (c.19–20), що робить його пізнішим, ніж очікувалося. Хоча ви-
явлені сліди походження істотно применшують цінність нашого списку порів-
няно з рештою, текстологія дає базове знання для розуміння та використання
цього джерела. Тому справді добре, що перше видання Київського списку від-
разу супроводжується його джерелознавчим дослідженням.
Спираючись на свій фах арабіста, Ю.Петрова спеціально описала мовні
особливості тексту Київського списку. Резюме на три сторінки арабською мо-
вою, адресоване фахівцям-арабістам, теж зайвий раз засвідчило, що дослід-
ницькі інтереси перекладача та публікатора пов’язані з лінґвістикою, а її
працю адресовано передусім спеціалістам з історії арабської мови. Щоправда
міркування про мову пам’ятки як про «напівкласичну середньоарабську» не
надто переконливі, та й саме у цьому виданні виглядають не такими вже й
потрібними. Власне, Ю.Петрова сама усвідомлює потребу та перспективу по-
дальших студій (прим.41). Натомість список мовних особливостей у фонетиці,
правопису, морфології, синтаксису, лексиці та стилістиці становить безсумнів-
ну користь. Він потрібен іншим користувачам ориґінального тексту для розу-
міння тих місць, що відступають від норми, і заразом обґрунтовують підходи
перекладача до їх тлумачення.
Не всі відзначені мовні особливості, утім, беззаперечні. Зокрема помилки
в написанні чи перекручення деяких слів насправді не раз пояснюються па-
леографією. Так, недбала розстановка в рукопису діакритичних знаків над
графемами була звичайнісіньким явищем для арабського письма – і в
Османській імперії, і поза нею, тож відповідні випадки не є помилкою.
Передача молдавського боярського титулу «служарь» (سلجار) османським термі-
ном «сілягдар» (سلحدار) – ніяка не «арабізація європейських екзотизмів» (с.31), а
просто спричинена подібністю написання двох слів арабським письмом. Якщо
звернутися до фонетики, то передача в арабській вимові дзвінкого шиплячого
«ч» (відсутнього в арабській) у запозичених словах через глухий шиплячий
«ш» (єнґîшâрî ينكيشاري замість єнîчерî) – не специфічна риса, адже це явище
засвідчене за тисячу років до нашого манускрипту (наприклад чакар «вояк-
невільник» як шакар, VIII ст.), і через триста років по ньому (шаурма замість
чевірме). Для силабічного письма, яким і є арабське, геть недоречно оголошу-
вати помилкою нереґулярні позначення голосних в іноземних запозиченнях
(як-от перського сердар, с.29; молдавського спетар, с.75, прим.160). Отже до-
слідження Ю.Петрової задає початок для дискусії про мовні особливості руко-
пису, заразом сиґналізуючи про бажаність палеографічного аналізу.
А от переклад джерела все ж не випадає оцінити позитивно, попри, здава-
лося б, належну кваліфікацію арабіста та виконаний лінґвістичний аналіз
арабського тексту. Компліментів заслуговують хіба що прозорий стиль та брак
Український історичний журнал. – 2016. – №1
Рец, ензії й огляди 201
граматичних помилок, за винятком «армійського» відмінювання слова «воз» у
множині («если бы имелись целые воза (sic!) клобуков»1, с.31). Проте у праці аж
тісно від перекладацьких огріхів. Найменший із них – незграбні вислови, зу-
мовлені невдалим добором слова: «дороги были расстроены» («на дорогах стало
неспокойно») (с.59), «обеими руками метал боевые орудия (високий стиль: “сна -
ряды войны” الت الحرب) из-под брюха своего коня и избивал (читай: “убивал” يقتل)
врагов» (с.62), «дорогие ткани (“дорогую одежду” قماش الغالي), такие, как (“к при-
меру” مثل ) соболь» (с.84), «во всей стране для бедных и сирот сооружены (“на-
значены” معين) в конце мостов (“на околицах”?) дома с (и) содержанием (“прови-
ант” تعيين)» (с.85). Добре, що хоч у таких пасажах можна здогадатися, про що
йдеться, а от зацитувати їх комусь уже буде ризиковано.
Гірше, коли текст виглядає стилістично задовільно, але його зміст незро-
зумілий. Звернення до ориґіналу показує, що перекладач і публікатор у таких
випадках дозволяла собі надто вільний парафраз та/або помилково тлумачила
слова й терміни. Нижче наведемо кілька прикладів з явними хибами.
Описуючи бенкет (с.47), даний молдавським господарем на честь патріарха
Макарія, Павло Алеппський про частування почту першоієрарха, до якого він
належав, зазначав: «Нас провели в помещение кладовой, где мы пообеда-
ли, а посох он (стольник) дал держать одному из придворных мальчиков».
Звернутися до ориґіналу тут спонукають терміни «кладовая» (الخزنه) та
«придворные мальчики» (الخزنه .які складно зрозуміти однозначно ,(اولاد
Виявилося, що в обох названих поняттях використовувалося одне й те саме
слово «хазна» خزنه , себто не «комора», а «скарбниця» чи, російською, «казна», як
це було засвідчено словниками, у тому числі й арабо-турко-перським
Ф.Менінського кінця XVII ст.2 Ще гірше те, що в одному реченні це слово фіґу-
рує у двох різних значеннях («казна» та «двор»/«придворный»). Виходить, у
тексті йшлося про «скарбницю» та «пажів скарбниці», ураховуючи, що слово
сини» скоріше за все було евфемізмом для означення персональних слуг» اولاد
правителя, подіб но до османського терміна оґлан «син», який у західноєвро-
пейській традиції має відповідник «паж», а у східнослов’янській – «отрок, джу-
ра, козачок». Однак скарбниця виглядає таким самим непридатним для часту-
вання слуг патріарха місцем, як і комора. Тут треба було уточнити значення
обох слів за контекстом самого джерела. Справді, термін الخزنه -ewlâd al) اولاد
hazna) зустрічається в тексті принаймні чотири рази. В одному випадку Павло
Алеппський повідомляє, що вони мали однострої з червоного сукна (с.52), а в
іншому – що вони звичайно співали господареві «Многая літа» та молитви
(с.53–54); причому одного разу Ю.Петрова їх навіть назвала відповідно –
«придворные певчие» (с.53). Із цього випливає, що цим терміном означалася
персональна прислуга господаря, подібна до так званих iç-oğlanlar, себто «па-
жів внутрішніх (приватних) покоїв» османських султанів, двір яких, без сумні-
ву, служив моделлю для підлеглих правителів. Відтак термін hazna напрошу-
ється перекласти в означених випадках як «внутрішні покої господаря».
1 Тут і далі вирази, цитати з видання Ю.Петрової подано російською мовою – за текстом ре-
цензованої публікації.
2 Meninski F.M. Lexicon Turcico-Arabico-Persicum. – Vienna, 1680. – P.1874.
Український історичний журнал. – 2016. – №1
202 Рец, ензії й огляди
З урахуванням же того, що його єдиним, засвідченим у словниках, значенням
було «скарбниця», виходить: або він виступав у ролі власної назви внутрішніх
покоїв, принаймні коли йдеться про молдавського господаря Василя Лупу, або
це був термін, притаманний лексиці християнської середньоарабської мови
Павла Алеппського.
Так чи інакше, а запропонована інтерпретація, що термін хазна означав
приватну зону в резиденції молдавських господарів, підтверджується уважніс-
тю автора подорожніх нотаток до зонування господарського палацу за осман-
ською моделлю: для цілої споруди він записав ориґінальну назву كرطي Kurta
(перекладач транскрибувала її за сучасною румунською вимовою як курте,
с.44, арк.8), а два двори описав як зовнішній та внутрішній, відповідно
.diwan al-cewwani (арк.8) ديوان الجواني diwan al-birani та ديوان البراني
Принагідно напрошується уточнення значення терміна diwan у наведе-
них перекладачем визначеннях. По-перше, з огляду на зони палацу він з усі-
єю очевидністю означав власне «двір» або, якщо вже користуватися російською
імперською термінологією – «присутственное место» правителя. По-друге,
текст не дає підстав уважати основним значенням терміна diwan «судебную
палату» або «судебное заседание» навіть у молдавському вжитку, усупереч пе-
реконанню перекладача, хоч би й зіпертому на працю Дмитра Кантеміра
«Опис Молдавії» (прим.41). Насправді судова функція була притаманна цен-
тральному уряду у степових імперіях, і її продовжував здійснювати диван
османських султанів. Проте й в османців судові функції імперського дивану
поступилися урядовим. Щодо Молдавії, то спеціальний опис на с.49 (арк.12)
протиставляє розгляд у дивані карних справ його функціям центрального уря-
ду, причому відводить суду лише день на тиждень проти решти, що присвячу-
валися поточним державним справам, хоч текст спеціально й не артикулює
останні через їх самоочевидність: «Его высочество господарь каждый день
созывал диван, а субботние заседания назначались для [суда над] разбойни-
ками». Однак в ориґінальному тексті це протиставлення між неназваними по-
точними справами держави та судовими висловлене виразно завдяки вживан-
ню абстрактного узагальнення «злочинність/карні справи» (الحراميه), тому до-
слівно друге речення перекладається так: «І лише диван по суботах присвячу-
вався злочинності» (ولاكن ديوان يوم السبت مختص بالحراميه). Буквальний переклад якраз
продемонстрував би перекладачеві, що диван призначався для державних
справ, або, як вона написала у прим.41, «для рассмотрения важнейших дел».
А от довільним парафразом «[суд над] разбойниками» Ю.Петрова під-
кріпила власне хибне враження про те, що в Молдавії диван служив «судебной
палатой». Мало того, ця неточність перекладу ще й заплутує просту річ, адже
змушує припускати, що на засіданнях упродовж тижня диван господарів су-
див не карних злочинців, а розглядав якісь інші справи, немов звичайний суд,
скажімо, майнові суперечки, родинні конфлікти, зрештою відпуск на волю
тощо. Цей приклад демонструє, як важливо для перекладача пізнавати мину-
ле за допомогою давнього тексту, а не лише переповідати його.
Ще одна незначна помилка перекладу призвела до кумедного ляпу у фра зі про
українських попів («колпаки у них из черного сукна с черным искусственным
Український історичний журнал. – 2016. – №1
Рец, ензії й огляди 203
мехом», قلابقهم من جوخ اسود بفرو اسود مصنع , c.183, арк.54). Абсурдність цих слів зрозу-
міла хоча б із того, що штучне хутро з’явилося лише у середині ХХ ст., себто за
житті багатьох наших сучасників, але Ю.Петровій, схоже, цей факт невідо-
мий, щоб сиґналізувати про помилку. Остання ж полягала в тому, що пасив-
ний дієприкметник مصنع musannac «зроблений, майстерно або художньо виго-
товлений, прикрашений»3 виступає тут не ізольованим прикметником,
а складовою дієприкметникового звороту مصنع[…] بفرو be-farw […] musannac
«прикрашений […] хутром». Отже насправді в реченні йшлося про те, що «ка-
пелюхи в них з чорного сукна, прикрашені чорним хутром».
На с.59 читаємо й таке: «Хмель женился на дочери господаря Василия».
Насправді в тексті говориться, що Богдан Хмельницький («Хмель») «здобув»
(اخذ) доньку В.Лупу, що не означало одружитися самому. До того ж в інших
місцях і рукопису, і перекладу декілька разів цілком зрозуміло зазначено, що
зятем молдавського правителя був Тиміш Хмельницький (арк.23, 26–28).
Як відомо, зазвичай авторам доводиться декілька разів перечитувати перед
друком свою працю (рукопис та принаймні одну верстку), тому-то такий зна-
чний недогляд доводиться віднести лише на рахунок недбальства, а не чогось
іншого.
Переклад окремих термінів, що не прояснюються контекстом джерела, очі-
кувано також відзначається численними помилками. Наприклад арабське
слово kursi كرسي звичайно передається як «трон» (с.74, арк.44), але в одному
місці – як «крісло» (с.73, арк.43). Насправді для подібного ототожнення немає
достатніх підстав, якщо згадати хоча б зображення відомих тронів османських
султанів. А от однією лексемою «пиво», навпаки, перекладається два різних
слова ориґіналу, а саме боза بوزا (с.66, арк.33), тобто напій із проса, та şacir شعير
(с.47, арк.11), «ячмінь», що, скоріше за все, означало солодовий квас (слово
«квас» використовували в Молдавії4, воно збереглося в молдавській мові).
Із приводу «пива», то воно абсолютно не підходить за контекстом, адже йдеть-
ся про те, що господар після кількох келехів вина пив ще «шаїр» для протвере-
зіння (у перекладі – не зрозумілий перекладачем евфемізм: «прохлаждает»).
Значною вадою перекладу став цілковитий безлад при передачі термінів
та власних назв. Лише російські передаються по-російськи, а не у транскрипції
з арабської. Так, деякі терміни наводяться у транскрипції. Наприклад «курте»
(двір), «спэтар» (спафарій), «служарь», «сердар» (головнокомандувач), «субаши»
3 Це слово відсутнє у стандартному для радянської доби арабсько-російському словни-
ку Х.Баранова, що виглядає єдиним лексикографічним джерелом для перекладача. Але його
можна та слід було знайти в інших, давніших, словниках, тим більше, що вони тепер доступ-
ніші. Так, словник Е.Лейна (доступний в інтернеті) вказує на близьке за будовою та значен-
ням слово masnac, що в поетичному контексті означало «місце майстерності» («a place of skillfull
workmanship»; див.: Arabic-English Lexicon by Edward William Lane. – London, 1863. – P.1734).
Ґрандіозний словник Франциска Менінського з кінця XVII ст., що був найближчий до часу ство-
рення пам’ятки, наводить значення саме цього слова як «майстерно зроблений» («factitius, artifi-
cialis, […] fatto ad arte, artificioso»; див.: Meninski F. Thesaurus linguarum orientalium turcicae, ar-
abicae, persicae, praecipua… – Wien, 1680. – P.4707; до речі, цей словник доступний як в інтернеті,
так і в бібліотеці О.Пріцака, звідки походить манускрипт). У цьому ж значенні слово вживалося
в османсько-турецькій мові наприкінці ХІХ ст. (див.: Redhouse J. Turkish and English Lexicon. –
London,1890. – P.1881).
4 Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. – Т.І. – К., 1977. – С.472.
Український історичний журнал. – 2016. – №1
204 Рец, ензії й огляди
(поліцейський пристав), «мухтасиб» (базарний пристав). Деякі було перекла-
дено, але при цьому «силяхдар» тлумачиться то як «служарь», то як «великий
спафарий» (с.44). До речі, в останньому випадку його варто було транскрибува-
ти, адже Павло Алеппський теж передав цей термін ґлоссою – mâgus sbâtârî.
Власні ж імена (не важливо – арабські, турецькі чи українські) подано лише
в російській формі, що, згідно з безладним російським ужитком, часто спотво-
рює ориґінальну вимову. Наприклад «Яссы» замість Яш, «Хуші» замість Гуші
(bilad al-Huş), «Хміль» (власне Îkhmîl – народне прізвисько Б.Хмельницького)
як Хмель. Тож місто Богуслав не фіґурує в перекладі як «Бохуслав» лише тому,
що неграмотні російські чиновники не спотворили його подібно до того, як
вони переробили Багчесарай на «Бахчисарай» (c.118). Отже читачі перекладу
будуть уведені в оману з приводу термінів і, зокрема, назв, котрі насправді чув
і записав Павло Алеппський.
На виправдання Ю.Петрової слід відзначити, що при перекладі вона
зверталася по допомогу до словників і навіть історичних джерел, як-от праці
Д.Кантеміра «Опис Молдавії». Тому в тексті чимало приміток із пояснення-
ми слів та виразів, у тому числі й неарабських (османсько-турецьких, молдав-
ських, слов’янських). Власне, зіставлення Київського списку з іншими теж не
раз допомагало з’ясовувати чи уточнювати темні за смислом або невдало пере-
писані місця рукопису.
Отож, схоже, справа не стільки в недбалості перекладача, скільки, як ви-
дається, у недостатній кваліфікації, необхідній для видання історичних дже-
рел. Почасти це можна віднести на рахунок відсутності історичного фаху, що
проявилося в некритичному ставленні до змісту самої пам’ятки та допоміж-
них джерел інформації. Приміром, анекдотичний коментар про «зрадливість
молдаван» із покликанням на міркування Д.Кантеміра (прим.110). Хибних
тлумачень історичних реалій чи не з кожної сторінки перекладу можна було б
повитягати ще чимало. Та наведені вище приклади відбиралися з метою про-
демонструвати перекладацькі похибки, які зумовлювалися саме браком кри-
тичного підходу, притаманного всякій науці, у тому числі й лінґвістиці, а вже
ніяк тільки історії.
Якість перекладу залежить перш за все від розуміння перекладачем
тексту. Оскільки в даному випадку йдеться про історичне джерело, слід мати
на увазі, що це – не лише об’єкт переказу словами іншої мови, а ще й самостій-
ний засіб пізнання невідомого минулого. Словники та допоміжні джерела мо-
жуть виявитися попросту недостатніми для його розуміння. Тому від перекла-
дача потрібно, по-перше, зменшити до мінімуму його власне втручання у зміст
джерела, а це вимагає від нього ретельності, а по-друге – мати націленість на
пізнання, себто наукове дослідження джерела. По суті, перекладач історичних
джерел виступає як їх дослідник – і мовознавець, і історик. Володіючи лише
одним із цих фахів справу на належному рівні не зробиш. Щонайменший збій
уваги, логіки, дисципліни, а ще й критичного ставлення до власної методики
і призводить, як показали відібрані приклади, до помилок та непорозумінь.
Тому-то переклад у виданні Ю.Петрової не має, на жаль, самостійної вартос-
ті, а згодиться лише тим, хто може користуватися арабомовним ориґіналом.
Український історичний журнал. – 2016. – №1
Рец, ензії й огляди 205
Висловлюючись простіше, українським читачам доведеться втішатися тим, що
цей переклад розраховувався не на них, а, як відверто зазначено в анотації, –
на широку аудиторію зацікавлених православними на Близькому Сході та
особливостями їхньої мови.
Дефекти рецензованого видання не можна відносити суто на раху-
нок Ю.Петрової, оскільки вони з усією очевидністю віддзеркалюють наукові
стандарти відповідального редактора та вченої ради Інституту сходознавства
ім. А.Кримського НАН України – середовища, яке готувало й випустило у світ
книжку. Тут явно бракує істориків зі знанням мов або лінґвістів із фахом іс-
торика, що, за словами засновника інституту – О.Пріцака – конче вимагається
від сходознавців.
Та це ще півбіди. Судячи з хвалькуватої самореклами в передмові вид-
но, що цьому середовищу бракує ще й критичної самооцінки. Узяти, примі-
ром, заяву, що книжка стала першим в Україні виданням арабського рукопи-
су (с.32). Але куди подіти той факт, що український арабіст А.Ковалівський
двічі видав подорожні записки Ібн Фадлана за рукописом, знайденим у місті
Мешгед в Ірані5?! Щогірше, у передмові до книги, виданої цим самим інсти-
тутом десять років тому, О.Пріцак розповів про обставини ув’язнення, в яких
А.Ковалівський підготував перше видання6. Іншу «сенсацію» в передсло-
ві зроблено з ролі відповідального редактора професора В.Рибалкіна, який
«выяснил местонахождение киевской рукописи» (с.16). У зв’язку з цим слід
згадати, що Національний університет «Києво-Могилянська академія» під час
першої конференції, присвяченої пам’яті академіка О.Пріцака, у 2008 р. вла-
штовував також виставку рукописів та друків із його надбань. У заході взяли
участь і п’ятеро співробітників та аспірантів Інституту сходознавства, включно
з трьома арабістами7. Тож «выяснение» зводилося хіба до того, аби не проспати
оте «местонахождение», а хизування професора та відповідального редактора
своїм «подвигом» виглядає принаймні нечемно ще й стосовно «Могилянки».
Згадаймо також, що виразні симптоми марнославства зауважували й
у раніших виданнях академічного Інституту сходознавства8. Поява імені та
5 Перше видання побачило світ у Ленінґраді без зазначення імені автора, який був на
той час репресованим (див.: Путешествие Ибн-Фадлана на Волгу / Пер. и комм. под ред.
И.Ю.Крачковского. – Москва; Ленинград, 1939. – 228 с.), друге з’явилося в Україні (див.:
Ковалевский А.П. Книга Ахмеда ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921–922 гг.: Статьи,
переводы, комментарии. – Х., 1956. – 345 с.).
6 Пріцак О. Передмова // Циганкова Е. Сходознавчі установи в Україні (радянський пері-
од). – К., 2007. – С.7–10.
7 Див. доповіді учасників: Спадщина Омеляна Пріцака і сучасні гуманітарні науки: Мат.
Міжнар. наук. конф., 28–30 травня 2008 р. – К., 2009; довідка про авторів на с.327–328.
8 Так, Ю.Кочубей дипломатично вдає, що стаття «Посольство гетьмана Ів.Мазепи до Туреччини і
Криму 1699 (1700) р.», яку він включив до збірки праць В.Дубровського, ніколи не друкувалася (див.:
Кочубей Ю.М. В.В.Дубровський (1897–1966) як сходознавець. – К., 2011. – С.3, 14–15). Насправді
вона вже бачила світ на шпальтах друкованого органу Інституту сходознавства (див.: Східний світ. –
1997. – №1/2. – С.195–205). Ця публікація включала уточнену транскрипцію та порядкóвий переклад
листа великого візира, а також коментарі до статті, що серед іншого опонували несправедливим за-
уваженням із боку В.Ульяновського та С.Кіржаєва, які не мають тюркологічного фаху. Тому даремно
Ю.Кочубей включив до свого видання транскрипцію турецькою латиницею (геть непрочитувана че-
рез друкарські помилки) та переклад українською В.Дубровського, адже вони потребували доопра-
цювання й/або коментарів. На додачу, із покликанням на згаданих критиків, він (також не будучи
тюркологом) резюмував, що стаття написана «цілком фахово, хоча й не бездоганно».
Український історичний журнал. – 2016. – №1
206 Рец, ензії й огляди
прізвища Ю.Петрової на останній сторінці книги в ролі автора (особливо див-
на в порівнянні з попередніми видавцями Ф.Бельфуром, Ґ.Муркосом, В.Раду,
І.Феодоров) також має ще більш виразний прецедент9. Тож усе це не виглядає
суто технічним недоглядом чи випадковістю.
Та найкраще неадекватність цього наукового середовища демонструє
публікація джерела в перекладі російською (!) мовою. При цьому – жодного
пояснення. Лише присвята видання Тауфікові Кезмі, який був першим пе-
рекладачем Київського списку та перекладав російською, натякає на нібито
дотримання якоїсь традиції. Проте ця присвята вимучена з огляду на роль
А.Кримського та О.Пріцака у збереженні цієї пам’ятки. А останній ще й пе-
рекладав її українською. Між тим, вибір російсько-радянської lingua franca
демонстративно заперечує місію українського сходознавства, сформульо-
вану попередниками та засновниками інституту, у тому числі О.Пріцаком і
Національною академією наук України. Утім персонал цієї установи вже ро-
ками не вважає за потрібне навіть користуватися точною її назвою, ухваленою
постановою Президії НАНУ про заснування інституції від 22 жовтня 1991 р.,
де ім’я А.Кримського значиться без ініціалу по батькові. Даремно нагадував
про оту місію той самий О.Пріцак після звільнення з інституту, пишучи, що
А.Ковалівський перекладав записки Ібн Фадлана українською, але цей пе-
реклад зник (див. прим.5). Словом, академічний Інститут сходознавства на
двадцять п’ятому році свого існування подав знак, що він не бачить майбут-
нього за вітчизняним сходознавством. Та він – куди діватися – проіґнорував
навіть теперішні обставини збройної аґресії Росії, котра використовує поши-
рення російської мови як привід для воєнних дій. Отож заяложена апологія
на адресу «попередників», яка особливо випинає й у гіперкоректному «имени
А.Е.Крымского» в назві інституту – це, якщо скористатися визначенням тієї ж
Ю.Петрової про гіперкоректність (с.27), і є «переусердствовать», демонструвати
іншим свою коректність, а простіше та влучніше кажучи – вішати локшину.
Рецензована книжка добре показує, що теперішнє середовище, в якому вона
готувалася, на жаль, не сприяло підвищенню наукового рівня видання.
О.І.Галенко (Київ)
9 Ідеться про згадану у прим.8 збірку праць В.Дубровського, яку Ю.Кочубей видав під влас-
ним іменем. Причому з 544 сторінок текст самого Ю.Кочубея займає лише 42, разом із бібліогра-
фією В.Дубровського.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-109780 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:14:59Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Галенко, О.І. 2016-12-14T18:40:00Z 2016-12-14T18:40:00Z 2016 «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського / О.І. Галенко // Український історичний журнал. — 2016. — № 1. — С. 199-206. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109780 Рецензія на книгу: «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського / Вид., пер., ком., передм. Ю.І.Петрової, за ред. В.С.Рибалкіна. – К.: Інститут сходознавства ім. А.Ю.Кримського НАН України, 2015. – 268 с. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Рецензії й огляди «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського «Путешествие патриарха Антиохийского Макария»: Киевский список рукописи Павла Алеппского “The Journey of Patriarch of Antioch Macarios”: Kyivan List of Paul of Aleppo’s Manuscript Article published earlier |
| spellingShingle | «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського Галенко, О.І. Рецензії й огляди |
| title | «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського |
| title_alt | «Путешествие патриарха Антиохийского Макария»: Киевский список рукописи Павла Алеппского “The Journey of Patriarch of Antioch Macarios”: Kyivan List of Paul of Aleppo’s Manuscript |
| title_full | «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського |
| title_fullStr | «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського |
| title_full_unstemmed | «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського |
| title_short | «Подорож патріарха Антіохійського Макарія»: Київський список рукопису Павла Алеппського |
| title_sort | «подорож патріарха антіохійського макарія»: київський список рукопису павла алеппського |
| topic | Рецензії й огляди |
| topic_facet | Рецензії й огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109780 |
| work_keys_str_mv | AT galenkooí podorožpatríarhaantíohíisʹkogomakaríâkiívsʹkiispisokrukopisupavlaaleppsʹkogo AT galenkooí putešestviepatriarhaantiohiiskogomakariâkievskiispisokrukopisipavlaaleppskogo AT galenkooí thejourneyofpatriarchofantiochmacarioskyivanlistofpaulofalepposmanuscript |