Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань)
Запровадження народних училищ у Новгород-Сіверському і Чернігівському намісництвах відбулося після істотних політичних реформ російського уряду в регіоні.
 З 1789 р. почалися відкриття нових навчальних установ, проте школи були відкриті
 лише в центрах намісництв і найбільших містах,...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Date: | 2016 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2016
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109903 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) / В. Маслійчук // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 3. — С. 140-149. — Бібліогр.: 76 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860122680772001792 |
|---|---|
| author | Маслійчук, В. |
| author_facet | Маслійчук, В. |
| citation_txt | Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) / В. Маслійчук // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 3. — С. 140-149. — Бібліогр.: 76 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський лiтопис |
| description | Запровадження народних училищ у Новгород-Сіверському і Чернігівському намісництвах відбулося після істотних політичних реформ російського уряду в регіоні.
З 1789 р. почалися відкриття нових навчальних установ, проте школи були відкриті
лише в центрах намісництв і найбільших містах, більшого поступу реформа не досягла.
У цьому була низка причин: бідність населення, своєрідність відбору кадрів, слабкість
державних ініціатив. Училищна освіта значно поступалася «дяківській» та семінарській.
Але були помітні й нові зрушення: доступ до книжок, спроби всестанової освіти, нові методи навчання.
In the middle of XVIII century Ukrainian lands and the order of education is faced with the
problem of secularization: expropriating wealth and social institutions under the authority of
the Church. The opening of secular schools here began after eliminating residues of the Cossack
State and holding secularization measures 1786. With 1789 began opening new educational
institutions, but schools were open only in centers vicegerencies (Chernigiv and Novgorod-
Siverskiy) and major cities (Pryluky, Nizhyn, Starodub and Glukhiv), greater progress reform
is not achieved. This has been a number of reasons. These regions were quite poor, with few
public and private initiatives. A lot of that has meant originality of the selection frame. On
managerial positions in Chernigiv region were figures that apparently had neither education
nor experience in educational work. Set of teachers held by the data originating from the land
and from the former «collegial education». These teachers were not prone to innovations. The
local State power assisted schools only during the establishment, further initiatives were weak.
Schools education considerably equal church education and the seminary. But there were notable
and new shift: access to books, especially in Novgorod-Siverskiy, attempts to general education and new training methods.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:40:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
140 Сіверянський літопис
© Маслійчук Володимир Леонтійович – кандидат історичних наук, докторант
Харківської державної академії культури.
УДК 373.5.014.3 (477.51) «1788/1796»
Володимир Маслійчук.
УЧИЛИЩНА РЕФОРМА В ЧЕРНІГІВСЬКОМУ
ТА НОВГОРОД-СІВЕРСЬКОМУ
НАМІСНИЦТВАХ 1788-1796 рр.
(КІЛЬКА МІРКУВАНЬ)
Запровадження народних училищ у Новгород-Сіверському і Чернігівському на-
місництвах відбулося після істотних політичних реформ російського уряду в регіоні.
З 1789 р. почалися відкриття нових навчальних установ, проте школи були відкриті
лише в центрах намісництв і найбільших містах, більшого поступу реформа не досягла.
У цьому була низка причин: бідність населення, своєрідність відбору кадрів, слабкість
державних ініціатив. Училищна освіта значно поступалася «дяківській» та семінарській.
Але були помітні й нові зрушення: доступ до книжок, спроби всестанової освіти, нові
методи навчання.
Ключові слова: школа, реформа, освіта, секуляризація, училища.
Одним із найскладніших питань історії освіти є питання секуляризації, початку
світського навчання. На території України під владою Російської імперії цей процес
пов’язувався із запровадженням народних училищ у ході училищної реформи. Од-
нією з особливостей українських земель у складі імперії була наявність православної
освітньої традиції, що своїм корінням взорувалася на часи церковного протистояння,
на єзуїтські колегії. Тому досить цікавою темою буде проведення училищної реформи,
запровадження нової системи освіти поруч із наявністю старих освітніх колегіумських
практик. Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва були основними територіями
колишньої Гетьманщини з багатьма особливостями внутрішнього життя та з виявами
автономізму, консервативним опором окремим імперським новаціям. Вивчення історії
освітньої реформи на цих теренах не лише допоможе в студіях з історії освіти, але й
сприятиме розумінню складних питань української історії кінця XVIII ст.
Якщо відкриття училищ відбувалося на цих землях дещо запізніло, з 1788–1789 рр.1,
то після смерті імператриці Катерини ІІ у 1796 р. та адміністративних змін (об’єднання
Київського, Чернігівського, Новгород-Сіверського намісництв в одну Малоросійську
губернію) училищна система на цьому просторі дещо змінюється у зв’язку з новою
владою, відповідно до зміни керівництва навчальних закладів.
Мета цієї розвідки – простежити хід училищної реформи в Чернігівському та
Новгород-Сіверському намісництвах, у «серці старої Гетьманщини», насамперед по-
глянути на кадрове питання, а також зважити на успіх чи неуспіх освітніх заходів у
регіоні, заторкнути й іншу проблему, до якої звернемося побіжно, – це секуляризаційні
заходи, вивласнення суспільства з церковних практик і перехід до світського побуту.
Історіографія цієї проблеми досить насичена, хоча подекуди має певні прогалини.
Перші вагомі праці, де порушено ці питання, – роботи Михайла Сухомлинова та Олек-
сія Андріяшева2. Вони насичені архівними матеріалами. Прихильники зміни «старої
школи» під час реформ 60-х рр. ХІХ ст., Сухомлинов та Андріяшев відверто ідеалізують
дяківську школу до училищної реформи і звертають увагу на дійсно велику кількість
вад нових народних училищ: низький рівень викладання, слабке матеріальне забез-
Сіверянський літопис 141
печення, рукоприкладство. Дуже важливою є робота Михайла Тутолміна щодо історії
Чернігівської гімназії з великим вступом про передісторію цього закладу3.
В історії освіти є й певна ідеалізація освітнього поступу та його виконавців, на-
приклад, відома робота Олександра Оглоблина «Люди старої України»4, де особливу
увагу приділено Новгород-Сіверському «гуртку» й окремим постатям, діячам освіти,
зокрема директору Новгород-Сіверського училища Іванові Халанському. Окремо слід
поставити сучасну, дуже розповідну і часто некритичну історію Новгород-Сіверської
гімназії Олександра Федірка та Юрія Мірошніченка, де основу розповіді про училищну
реформу становить архівна справа з фонду «Комісії училищ» у Петербурзі. У праці
передано дуже позитивне ставлення до освітніх заходів5. Названі роботи не позбавлені
ідеалізму в ставленні до Просвітництва і хоча час від часу зважають на складнощі й
негативи тогочасної освітньої системи, однак загальна картина справляє враження
великого поступу освіти на цих теренах.
Слід звернути увагу і на наявність джерел із цієї тематики. Передусім це джерела
з центральних органів: «Комиссии по учреждении народных училищ», органу, куди
дирекція училищ із часом відправляла «историческую записку» про стан проведення
реформи6. З документації місцевих органів слід зазначити збережену пізнішу до-
кументацію дирекції народних училищ Чернігівської губернії7 (важливі документи
з цього фонду опубліковані Святославом Воїновим8) та рідкісний для українських
архівосховищ збережений фонд новгород-сіверського приказу громадської опіки9. Тут
слід також зазначити, що окремі документи з погляду ретроспективи (матеріали першої
третини XIX cт., що стосуються навчальних закладів Чернігівської губернії) містяться
в залишках архіву Харківського навчального округу в Центральному державному іс-
торичному архіві в місті Києві10 та Державному архіві Харківської області11.
Землі Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв на 80-ті рр. XVIII ст.
мали вже певну систему освіти. У Чернігові існував відомий Чернігівський колегіум,
перетворений 1786 р. на семінарію12. У Новгороді-Сіверському у зв’язку з відкриттям
Новгород-Сіверської єпархії в 1785 р. було відкрито й семінарію, взоровану на пра-
вославні колегіуми, а оскільки єпископом призначено колишнього переяславського
єпископа Іларіона, то й кадри єпархії та викладачів залучено з Переяслава та з-поміж
вихованців Київської академії; очолив семінарію Варлам Шишацький13. Наявність
цих закладів відігравала подвійну роль. Передусім це був засіб для обміну кадрами та
студентами. Але насправді і Чернігівський колегіум, і Новгород-Сіверська семінарія
за кількістю учнів та вчителів значно переважали нововідкриті училища і, звичайно,
вели перед в освіті. Тобто в досліджуваний час попередні освітні практики переважали,
хоча і натрапили на секуляризаційні реформи.
Опис Чернігівського намісництва Панаса Шафонського 1786 р. дає широку картину
церковно-парафіяльного шкільництва. За приблизними підрахунками, крім Черні-
гівського «училища», в намісництві при церквах існувала 51 школа та ще німецька
пасторська школа в Біловезькій колонії. В основному ці школи розташовувалися в
повітових центрах. Лише в Чорнухах, заштатному містечку Лохвицького повіту, було
3 школи (найбільше – 10 шкіл – було в найбільшому місті Ніжині)14. З огляду на те, що
місцеве населення дуже неохоче ділилося з Шафонським інформацією15, а парафіяльні
освітні заклади не мали офіційного характеру, можна з обережністю сказати, що шкіл
було більше і що подібну ситуацію можна спостерігати в сусідньому Новгород-Сівер-
ському намісництві. Так само припускаємо, що це певна традиція опіки і шкільництва,
бо збереглися дані за Рум’янцевським описом про 6 «шкіл» у Прилуках ще з 1765 р.16
Секуляризація передбачала позбавлення церкви її володінь і заміну прибутків з маєтків
казенною оплатою за церковну службу та відправи, відповідно світська школа мала
замінити церковну.
Питання світських навчальних закладів місцеве шляхетство порушило ще під час
відомих «Наказів» до Комісії 1767 р.: глухівське та стародубське шляхетство пропо-
нували відкрити університет, батуринське та чернігівське – «дворянський корпус»17.
Водночас пропозиції керівника Другої Малоросійської колегії графа Петра Рум’янцева
ще 1765 р. передбачали створити на місці чернігівського Єлецького монастиря заклад
142 Сіверянський літопис
для вищих наук, а в чернігівському жіночому П’ятницькому монастирі – заклад для
виховання дівчат18. Цікаво, що, у свою чергу, духовенство Чернігівської єпархії у своїх
«Наказах» 1767 р. нарікає на тісняву в приміщеннях колегіуму і просить перетворити
запустілий чернігівський П’ятницький жіночий монастир на чоловічий і відкрити там
навчальний заклад19. Ці сміливі освітні проекти не знайшли втілення, але певною мірою
свідчили про бажання і потребу змін в освітній сфері. Панас Шафонський, критикуючи
стару колегіумську школу, у середині 80-х рр. XVIII ст. зазначає про відсутність шкіл
та університетів, але нотує й про «охоту малоросіян» до наук та навчання20, немов на-
тякаючи на потребу таких закладів. В іншому своєму пізнішому творі Шафонський
висловлює сподівання, що згодом відкрито буде і «шлях до наук», і успіх щодо знань21.
За імперськими ініціативами освітні зміни в цих українських намісництвах розпо-
чалися як училищна реформа. Після офіційного проголошення про початок відкриття
училищ у 1782 р. виявилося, що абсолютно бракує і вчительських кадрів, і матеріального
забезпечення по всій імперії. У столиці було відкрито «училищну семінарію», куди
«рекрутовано» для навчання студентів з духовних навчальних закладів. Цією реформою
передбачалося створення в губернському центрі Головного народного училища (чоти-
рикласного) на чолі з директором, що водночас ставав керівником усіх новостворених
училищ. Це мав бути губернський чиновник, що вже мав посаду і за директорство не
отримував платні. У повітових містах створювалися малі народні училища (двокласні й
початкові), керувати ними мав «смотритель», якого призначали з середовища місцевого
чиновництва чи громади. Загалом же опікуватися місцевими закладами повинен був
губернський «Приказ громадської опіки». Курс наук у Головному училищі передбачав
для навчання: основи знань іноземних мов, граматики, «математичних наук», історії та
географії. Початкові повітові чи малі училища навчали писати й читати та подекуди
закладали основи інших знань22. Перші училища почали відкривати в 1786 р., а для
намісництв із перевагами нетитульного імперського населення – згідно з імперським
наказом від 3 листопада 1788 р.23 Слід зазначити, що запізнілій реформі передували
шляхи секуляризації, тобто забирання державою церковних та монастирських володінь
на українських землях у 1786 р., монастирі реформувались, а окремі скасовувалися,
тобто звільнялися будівлі.
Узагалі, проведення секуляризаційної реформи в Чернігові передбачало амбітні
освітні проекти: великий Троїцький Іллінський монастир переносився в Успенський
Єлецький, а будівлі монастиря планували віддати для новоствореного університету24.
Та цей проект виявився невдалим. У той же час П’ятницький жіночий монастир ще
1786 р. думали віддати під народне училище25.
Одним із гальм створення й функціонування навчальних закладів у Чернігівському
та Новгород-Сіверському намісництвах була бідність місцевого населення і небажання
шляхетства до істотних офір на навчання. Ще напередодні відкриття училищ великий
критик «малоросійських порядків», згадуваний Панас Шафонський, в «Описі Черні-
гівського намісництва» 1786 р. зазначав: «Малая Россия вообще деньгами бедна, а сия
общая бедность и к тому бывшее доселе всех жителей неорганиченное состояние и
недостаток в науках и просвещении, а от того проистекающее худое воспитание юности,
есть причиною, что Малая Россия и наружным своим видом в городах и деревнях с
другими губерниями не может сравниться», дворянство порівняно з великоросійським
може вважатися бідним26. Майже через двадцять років, уже у 1815 р., Харківський
училищний комітет визнавав, що училища в Чернігівській губернії відкриваються
в «городах большею частию бедных»27 і, заслуги дирекції училищ незаперечні. Але
частково з фінансових проблем у Новгород-Сіверському намісництві вдалося виходити
завдяки тому, що в Стародубі на користь народних училищ було куплено у дворянина
Григорія Селютіна винокурню. До приказу громадської опіки, що керував училищами,
постійно надсилали документацію з неї28. Так само в Глухові є згадки про утримання
винокурні на користь «народних училищ» хорунжим Романом Филоновичем, пізніше
з виявленими зловживаннями29. Тобто бодай частково проблема з фінансуванням у
Новгород-Сіверському намісництві вирішувалася.
Перед відкриттям училищ іще в 1786 р. в обох намісництвах було зібрано гроші.
Сіверянський літопис 143
Дворяни Новгород-Сіверського намісництва внесли лише 260 рублів. Цікаво, що їх
офірували лише з двох повітів: Мглинського – 70 рублів та Новомістського – 190
рублів 40 копійок; поміщиця Марфа Кочубей подарувала малюнки та креслення до
класу малювання. Значно успішніше збір пожертв минув у Чернігівському намісни-
цтві, напевно, не без сприяння світської влади, бо внесено рівні суми від основних
діячів губернії: губернатор Андрій Милорадович уніс 200 рублів, по 200 рублів внесли
єпископ Йорофей та губернський дворянський маршалок Семен Максюков – це й
склало основу коштів. Дворянство повітів (Глинського, Городницького, Роменського,
Зіньківського та Чернігівського) внесло ще 450 рублів 50 копійок. Усього Чернігів-
ське дворянство офірувало 1450 рублів 50 копійок30 (найбільше серед українських
намісництв Російської імперії). Але й такі кошти були незначними. Основний тягар
фінансування лягав на прикази громадської опіки. Ще до відкриття училищ місцева
влада, особливо в Новгород-Сіверському намісництві, почала гарячкові пошуки фі-
нансування та будівель для училищ31.
Тут слід зважити на ще один очевидний факт: попри те, що і Чернігів, і Новгород-
Сіверський свого часу стали «губернськими» й виконували роль адміністративних
центрів, за рівнем зростання та кількістю населення це були невеликі міста. Новго-
род-Сіверський навіть на початку ХІХ ст. значно поступався за населенням Глухову,
Кролевцю, Стародубу, Конотопу. Чернігів був значно меншим за Прилуки та Ніжин32.
Саме в Ніжині мешкало найбільше в Малоросії населення, там була значна грецька
колонія і великі об’єми торгівлі, що пізніше реалізувалось у вагомих і добре фінансова-
них освітніх проектах (ніжинського грецького Олександрівського училища та Гімназії
вищих наук князя Безбородька). Незважаючи на хороші освітні традиції, незаможність
мешканців тих міст відігравала свою роль для розвою освітніх ініціатив.
Відкриття училищ відбулося за значного сприяння місцевої влади, в Новгород-
Сіверському намісництві – намісника Іллі Бібікова33 (училище відкрито 11 лютого
1789 р.), а в Чернігівському – Андрія Милорадовича. Милорадович загалом дуже подбав
про училища, реалізувавши надання для Головного училища будинку чернігівського
П’ятницького монастиря; також на його вимогу десятьох старших учнів із Чернігів-
ської семінарії було направлено на навчання до нового училища, аби ті з часом посіли
місце «нижчих учителів»34. Кроки Милорадовича були виразно секуляризаційними.
Чернігівське училище відкрили 21 квітня 1789 р. помпезно і за участі самого намісника.
Важливою проблемою виявилося кадрове питання, передусім щодо керівництва
новими закладами. Ця тема насичена певними суперечностями, і на ній слід дещо
зупинитися. Першим директором Чернігівського головного народного училища став
Григорій Якович Почека, який протримався, вочевидь, на посаді недовго35, до 1793 р.36
Ця постать потребує певних біографічних студій. Відомо, що це син Якова Максимовича
Почеки, колишнього ніжинського полкового писаря, а на той час голови Чернігівської
верхньої розправи37. На час відкриття училищ мав близько 32 років (народився 1757
р.). За Малоросійським родовідником Вадима Модзалевського можна відтворити біо-
графію Григорія Почеки: на 1781 р. він секунд-майор у відставці, ніжинський повітовий
казначей, поруч із директорством училищ на 1790 р. очолював приказ громадської
опіки та був засідателем Чернігівського верхнього земського суду38. Хоча, напевне,
Григорій Почека більш відомий завдяки купівлі садиби Качанівки в 1808 р., яку пізні-
ше його пасинок Григорій Тарнавський перетворив на взірець поміщицьких садиб39.
Вибір директора училищ, певно ж, належав Андрієві Милорадовичу, чернігівському
наміснику. Але чим керувався останній? Можливо, Почека мав непогану освіту, секунд-
майорське звання вже свідчило про стрімкий старт кар’єри? Це ще потребує певних
студій. Так само, незважаючи на чималу кількість справ, керівництво Почеки відзна-
чилося певними результатами, можливо, знов-таки завдяки сприянню намісницького
правління. Чернігівське головне народне училище мало на початку 167 учнів. У 1789
р. відкрито третій клас. А впродовж року малі училища відкрито в більших містах
намісництва – Прилуках (87 учнів) та Ніжині (90 учнів). У Чернігові у 1790 р. від-
крито ще й четвертий клас (додалося викладання іноземної), а вже в 1792 р. відбувся
перший випуск – 12 учнів40. Можна стверджувати, що це був увесь успіх реформи в
Чернігівському намісництві, досить скромний.
144 Сіверянський літопис
Наступний директор маловідомий і через своєрідний додаток до прізвища його
особа взагалі спричиняє різночитання і плутанину. Це засідатель кримінальної палати
Степан Ожегович-Дивинарець (д’Винарец)41. Хоча можна розширити дані про цю
вагому на місцевому рівні постать. Це, напевне, серб, підполковник на російській ім-
перській службі Стефан Ожегович42 із міста Винарець (зараз у Хорватії), його писали
на французький кшталт д’Винарець, а інколи за німецькою традицією фон Винарець43.
Про цю постать дані дуже уривкові, але він посідав певне місце в локальній владній
ієрархії: колезький радник, був кумом у сина Чернігівського намісника Миколи Мило-
радовича44 і, напевне, одруженим із донькою Василя Гудовича Анастасією45. У 1796 р.
був суддею Чернігівського совісного суду46.
Про діяльність Степана Ожеговича як директора училищ майже не маємо інформа-
ції, лише окремі деталі: Ожегович-Дивинарець уславився тим, що влаштовував свята
й іспити, публічні заходи47, проте відкриття нових училищ чи зміни в навчальному
процесі не просунулися. Загалом же щодо Чернігівського намісництва складається
враження про брак належного керівництва освітою на початках училищної реформи.
Однак і початкова діяльність директора училищ Новгород-Сіверського намісництва
Івана Халанського не надто продуктивна. У будь-якому разі на той час Халанський
є справді провідним діячем Просвітництва. На жаль, після Олександра Оглоблина48
ніхто не взявся ретельніше реконструювати біографію цієї непересічної постаті. Дані
Оглоблина досить непевні: Халанський народився, можливо, в родині священика в селі
Халані Новооскольського повіту Білгородської губернії (принаймні там у нього були
землі і 9 душ селян) «між 1745 і 1749» рр., дані про освіту невідомі, службу почав зі
студентів у «Комерц-колегії» в Петербурзі, з 1775 р. – колезький реєстратор, з 1780 р.
служить на Слобідській Україні як полковий квартирмейстер, а з 1782 р. – капітан в
Українському гусарському полку (це підтверджується й іншими даними49). З 1784 р.
Халанського призначено в ранзі колезького асесора прокурором Новгород-Сіверської
верхньої розправи, а з 1790 р. – прокурором Верхнього земського суду. За всіма ознаками
Халанський був дещо чужий серед місцевої спільноти, однак він поріднився з місцевою
елітою, одружившись із донькою глухівського отамана Івана Яновича Варварою50. У
листі намісника Іллі Бібікова до директора Комісії училищ Петра Завадовського в
грудні 1788 р. подибуємо цікаві факти щодо призначення Івана Халанського: зазна-
чено, що той «был долгое время в разных училищах, где приобрел довольное знание в
латинском и французском языках, также в разных науках», що певною мірою підтвер-
джує здогад про колегіумську освіту Халанського. Пізніша документація підтверджує
і непогане знання французької мови Халанським, принаймні існує написаний ним
власноручно лист французькою мовою 1806 р.51 Однак далі цікавіше, що підтверджено
й іншою документацією52: «когда надобно было сочинять топографическое описание
на случай высочайшего проезда чрез здешнюю губернию, то он сочинил»53. Це дуже
істотний момент, не зазначений у важливих археографічних публікаціях описів Нов-
город-Сіверського намісництва останнього часу54: певно, Халанський був одним із
авторів описів. Найцікавіше, що на директорів училищ призначали авторів описів: у
Харківському намісництві – Івана Переверзєва, у Київському – Петра Симоновського,
але в Чернігівському чомусь обійшли увагою Панаса Шафонського. Це досить цікаве
питання для досліджень.
Саме на прикладі діяльності Івана Халанського можна простежити хід училищної
реформи в Новгород-Сіверському намісництві. Після відкриття Головного училища
було відкрито ще два в найбільших містах – Стародубі (12 травня 1790 р.) і Глухові (18
травня 1790 р.). Однак уже готування до відкриття училищ показало низку проблем,
наприклад, щодо будівлі під училище в Глухові55. Досить цікавим був проект відкрити
училище в Конотопі від «цісарця» й учителя латинської мови Гаврила Гроса56 – воче-
видь, невдалий, але важливий як спроба розширити мережу училищ у намісництві.
Від початку діяльності Івана Халанського спостерігаємо дуже важливу рису – увагу
до книжки. Якщо в 1800 р. Михайло Марков, приймаючи директорство Чернігівським
головним училищем, знайшов там заледве десять книжок57, то, напевне, бібліотека Нов-
город-Сіверського училища була непоганою. Уся діяльність Халанського спрямована
Сіверянський літопис 145
на придбання книжок. Уже в 1790 р. планувалося відкрити при училищі книгарню58. У
1790 р. Халанський наполіг на придбанні для училища 179 історичних книжок в авди-
тора Василя Рикова за 269 рублів59. У листопаді того самого року в столиці директор
купив книжок і приладів на 1400 рублів60. У 1792 р. Халанський звітував, що закупле-
но значну кількість книжок: «из лучших иностранных писателей, содержащих в себе
нравоучительные и забавные повести и другие хорошие для вкуса разума сочинения»,
дозвіл користуватися книжками надавався підліткам із Новгорода-Сіверського за по-
мірну платню61. Під час запиту про бібліотеку Новгород-Сіверського училища в 1805 р.
до всього виявилося, що в тій міститься ще 22 латиномовні книжки (твори Аристотеля,
Плутарха, Цицерона, Вергілія, Овідія, Еразма Роттердамського) – за поясненням, це
був подарунок 1793 р. від доньок колишнього генерального бунчужного Ханенка62 (во-
чевидь, ідеться про незаміжніх Єфросинію та Євдокію, доньок генерального хорунжого
Миколи Ханенка). Є звістки про дарування латиномовних книжок Новгород-Сівер-
ському училищу від одного з Туманських (можливо, Василя)63. Цікаво, що інформацію
про згадані книжки нотували, коли їх хотіли забрати чи директор училищ Михайло
Марков, чи ректор Харківського університету Афанасій Стойкович. Питання книжок
і бібліотеки – одне з чільних у документації училища64. Власне, наслідки діяльності
Халанського в цьому ключі – початки публічного доступу до книжок.
Дуже важливою рисою училищної реформи в усіх українських намісництвах буде
те, що вчительський склад нових училищ формувався з «малоросів», місцевого еле-
мента, лише в 1790 р. вчителями стали два іноземці (Карл Геккель та Шальє), усі інші
учителі походили з Чернігівського, Новгород-Сіверського або Київського намісництв.
Під час навчання в Київській академії чи колегіях окремих студентів було направлено
до вчительської семінарії в Петербурзі. Учителі лише три роки були на віддалі від
батьківщини. Можна стверджувати, що поверненню в Україну й кадровому добору
сприяв голова Комісії народних училищ Петро Завадовський. Завадовський досить
інтенсивно листувався з чернігівським губернатором Андрієм Милорадовичем, бо в
намісництві був його маєток, а в Петербурзі голова комісії училищ іще й наглядав за
сином губернатора. Коли училищна реформа дещо загальмувала, Завадовський пише
дуже характеристичного листа Милорадовичу, що в учительській семінарії в Петербурзі
є випускники, готові їхати на роботу: «Как в губернии Вашим Превосходительством
управляемой есть еще города, кои училищ народных не имеют и может быть только
за тем, что вы людей годных в учителя не находите». Завадовський повідомляв, що
в разі потреби зможе «доставити» вчителів, і додавав: «Люди сии большею частию
уроженцы Малороссийские и потому особливо рады употребленными быть в местах
своей отчизны»65. Тобто Завадовський напряму пропонує «малоросійських» уроджен-
ців як учителів.
Чи слід вбачати великий позитив у кадровому складі з досвідом схоластичної освіти?
Насправді це було великим гальмом для поширення ідей Просвітництва. Освітні рефор-
ми добре йшли там, де їх проводили чужинці, що часто відкривали для себе інакшість
звичаїв та населення, намагалися реалізувати нові віяння. Яскраві приклади таких
чужинців – пізніший директор училищ Михайло Марков чи в нашому разі почасти
той самий Іван Халанський. Місцевий елемент не надто прагнув утілювати зміни, над
учителями тяжіло їхнє попереднє схоластичне навчання та досвід колегій; корупція,
рукоприкладство, незрідка алкоголізм були супровідниками вчительської праці66.
Важливим питанням у проведенні училищної реформи в дуже традиційному регі-
оні було питання секуляризації. Чи дійсно училища склали конкуренцію дяківській
школі та місцевим семінаріям, почали істотні соціальні зміни в освітній сфері? Тут
слід визнати слабкість цих освітніх установ і відсутність істотного прогресу після за-
снування низки училищ. Кількість навчальних закладів не збільшилася після початку
реформи, у порівнянні значно потужніше виглядало сусіднє Харківське намісництво,
де протягом реформи було відкрито сім навчальних закладів67. Випуски з училищ теж
не були великими, кількість усіх учнів у Чернігівському училищі з 1793 р. до 1805 р.
сягала лишень 483 особи, з яких лише 170 закінчили повний курс68. Дяківська школа
в Ніжині взагалі спочатку повністю домінувала над училищем69. Спроби обмежити
146 Сіверянський літопис
вплив дяків (парафіяльних шкіл) здійснив, за неперевіреними даними Олександра
Оглоблина, Іван Халанський уже 1790 р., намагаючись завести іспит для дяків-учи-
телів70, але, вочевидь, невдало. Сам Халанський писав з того приводу, що причиною
зменшення учнів в училищах є «предрасудок», що можна обійтися без знань, новий
метод навчання (ще не звикли) і головний суперник училища – вкорінений звичай:
«Многим и по сие время кажется еще… что с старого букваря и часовника обучать детей
легче, нежели из книг, изданных для народных училищ»71. Відтік учнів із Чернігівського
училища був помітний після перших випускних іспитів 1793 р., батьки забирали дітей
з училища й віддавали до «церковників», кількість учнів із 85-ти зменшилася до 40-ка,
було вирішено внести до навчання у світських училищах читання Псалтиря, щоб учні
могли читати те в церкві на радість батькам72.
Незважаючи на слабкість освітніх світських установ, усе ж слід визнати, що світ-
ська освіта поволі набувала ширшого значення і мала все ж певну підтримку. Панас
Шафонський у листах до Якима Сулими підтримував ідею казенної освіти й віддав
свого сина до училищ73. Число учнів після занепаду 1793 р. збільшувалося, з’являлися
нові вчителі – вже випускники головних училищ74. Публічний доступ до книжок, по-
чаток жіночої освіти (в училищах дозволялося навчатись і дівчатам), спроби допуску
до навчання дітей кріпаків, нові методики викладання містять важливі риси змін, що
були реалізовані пізніше.
Світська освіта тут не склала конкуренції схоластичній семінарській, вона не стала
домінувати і в низових структурах над дяківською та церковною школами. Ідеалізова-
ний Олександром Оглоблиним образ новгород-сіверського автономістичного гуртка
і Новгорода-Сіверського як центру науки й освіти розбивається об просвітницькі
реалії, зокрема рідкість пожертв від освіченого шляхетства для підтримання освіти й
приватних освітніх ініціатив. Перші вагомі пожертви на освіту спостерігаємо лише з
початком освітньої реформи в ХІХ ст. Між іншим, одним із перших жертводавців (на
невелику суму в сто рублів для купівлі фізичного інструменту) був єврей-купець Нах-
ман Оршанський у 1806 р.75 Щодо Чернігівського намісництва, то в галузі виховання
надибуємо цікавий, однак не простудійований факт: у 1796 р. поручик Тишкевич для
виховання приносних дітей побудував дім у містечку Носівці Ніжинського повіту76.
Але такі поодинокі випадки жодним чином не дозволяють стверджувати про вдале
поширення просвітницьких ідей у згаданий час.
У Чернігові й Новгороді-Сіверському на кінець XVIII cт. світська освіта не здо-
була вагомих переваг, не стала частиною побуту, кількість світських школярів була
невеликою. З відкриттям університету в Харкові у 1805 р. «Малоросія» опинилась
у ролі патріархальної провінції для освіти, певно, аж до реалізації вагомої ініціативи
Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька 1820 р., і її образ «милої серцю»
землі з мандрованими дяками та парафіяльними школами пізніше привернув увагу
красного письменства та українського національного історіописання.
1. Описание дел архива Министерства народного просвещения / под ред. С. Ф. Пла-
тонова и А. С. Николаева. – СПб., 1917. – Т. 1. – С. 26.
2. Андрияшев А. Материалы для истории учебных заведений Черниговской гу-
бернии с 1789 по 1832 г. – К., 1865; Сухомлинов М. Училища и народное образование
в Черниговской губернии // Журнал министерства народного просвещения. – 1864.
– № 8. – С. 1–94.
3. Тутолмин М. Столетие Черниговской гимназии. Краткая историческая записка
1805–1905 гг. – Чернигов, 1906.
4. Оглоблин О. Люди старої України. – Мюнхен, 1959.
5. Мірошніченко Ю. Р., Федірко А. М. Новгород-Сіверська гімназія – alma mater
Сіверського краю (1808–1918). – К., 2014.
6. Российский государственный исторический архив (РГИА). – Ф. 730, оп. 1, д.
126, 127, 129.
7. Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). – Ф. 229.
8. [Воїнов С.]. Михайло Марков. Матеріали до історії учбових закладів Черні-
Сіверянський літопис 147
гівської дирекції. 1804–1805 навчальний рік // Сіверянський літопис. – 1999. – № 4.
– С. 76–99.
9. ДАЧО. – Ф. 92, оп. 1.
10. Центральний державний історичний архів України в місті Києві (ЦДІАК
України). – Ф. 2162.
11. Державний архів Харківської області (ДАХО). – Ф. 667, оп. 283, 287.
12. Основна праця про Чернігівський колегіум: Травкіна О. І. Чернігівський коле-
гіум 1700–1786. – Чернігів, 2000; загальну характеристику колегіумської системи див:
Посохова Л. Ю. На перехресті культур, традицій, епох. Православні колегіуми України
наприкінці XVII – на початку ХІХ ст. – Харків, 2011.
13. Деталі про цей заклад: Рига Д. Новгород-Сіверська духовна семінарія (1785–
1797 рр.) – провідний релігійний навчальний заклад на Чернігівщині в останній чверті
XVIII cт. // Сіверянський літопис. – 2011. – № 4. – С. 45–53.
14. [Шафонский А.] Черниговского наместничества топографическое описание. –
С. 280–284, 288, 338, 339, 373, 374, 419–420, 453, 464, 515, 543, 567, 585, 595–597, 626, 664.
15. Див. про це цікаві зауваження: Пештич С. Л. Русская историография
XVIII в. – Ленинград, 1971. – Ч. III. – С. 159–160.
16. Лазаревский А. М. Архивные отрывки для истории Полтавской епархии. –
Полтава, 1887. – Вып. 1. – С. 57–60.
17. Депутатские наказы и всеподанейшие челобитья от шляхетства Малороссийской
губернии // Сборник русского исторического общества. – СПб., 1889. – Т. 68. – С. 130,
136, 193, 237.
18. Доклад графа П. Румянцева о разных мероприятиях по управлению Малорос-
сиею и собственноручные решения Екатерины ІІ (Бумаги императрицы Екатерины II,
хранящиеся в государственном архиве Министерства иностранных дел. – Т. 2) // Сбор-
ник Императорского русского исторического общества. – СПб., 1872. – Т. 10. – С. 18.
19. Приложение к Наказу Святейшего Синода // Сборник императорского русского
исторического общества. – СПб., 1885. – Т.43. – С.566.
20. [Шафонский А.]. Черниговского наместничества топографическое описание с
кратким географическим и историческим описанием Малыя России, из частей коей
оное наместничество составлено, сочиненное действительным статским советником и
кавалером Афанасием Шафонским с четырмя географическими картами в Чернигове,
1786 года. – К., 1851. – С. 35.
21. Горбань М. «Записки о Малой Россіи» О. Шафонського // Науковий збірник
за рік 1926 (Збірник історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук;
Записки Українського наукового товариства у Київі (тепер історичної секції ВУАН).
– № 26). – Т. XXI. – C. 144.
22. Характеристики реформи та системи освіти: Толстой Д. А. Городские училища
в царствование императрицы Екатерины ІІ // Сборник отдела русского языка и сло-
весности императорской Академии Наук. – СПб., 1886 – Т. XLI. – № 2. – С. 1–214;
[Рождественский С.]. Материалы для истории учебных реформ в России. – СПб., 1910;
Рождественский С. В. Очерки по истории систем народного просвещения в России в
XVIII–XIX веках. – СПб., 1912. – Т. 1.; Довнар-Запольский М. Реформа общеобразо-
вательной школы при императрице Екатерине II. – М., 1906.
23. Описание дел архива Министерства народного просвещения / под ред.
С. Ф. Платонова и А. С. Николаева. – СПб., 1917. – Т. 1. – С. 26.
24. [Шафонский А.]. Черниговского наместничества топографическое описание. –
С. 271, детальніше: Миловидов Л. Проєкти вищої школи на Чернігівщині (1760–1803
рр.) // Записки Чернігівського наукового товариства. – Чернігів, 1930. – Т. 1. – С. 81–85.
25. [Шафонский А.] Черниговского наместничества топографическое описание.
– С. 272.
26. [Шафонский А.] Черниговского наместничества топографическое описание.
– С. 22.
27. ЦДІАК України. – Ф. 2162, оп. 1, спр. 2. – Арк. 18.
28. ДАЧО. – Ф. 92, оп .1, спр. 28. – Арк. 29, 79.
148 Сіверянський літопис
29. ДАЧО. – Ф. 92, оп. 1, спр. 35. – Арк. 10, 37.
30. [Рождественский С. В.]. Материалы для истории учебных реформ в России в
XVIII–XIX веках (Приложение к Очеркам по истории народного просвещения в Рос-
сии в XVIII–XIX веках. Т. 1 / Сост. С. В. Рождественский при участии В. Г. Соломина
и П. П. Тодорского). – СПб., 1910. – С. 360–361.
31. РГИА. – Ф. 730, оп. 1, д. 126. – Лл. 5–8.
32. [Воїнов С.]. Михайло Марков. Матеріали до історії учбових закладів Черні-
гівської дирекції. 1804–1805 навчальний рік // Сіверянський літопис. – 1999. – № 4.
– С. 88. Щодо Прилук див.: Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку ХІХ
ст. / упоряд. Т. Ананьєва. – К., 1997. – С. 90.
33. ЦДІАК. – Ф. 736, оп. 1, спр. 1058. – Арк. 2–3.
34. Андрияшев А. Материалы для истории учебных заведений. – С. 11–12.
35. Там само. – С. 15.
36. Описание дел архива Министерства народного просвещения / под ред.
С. Платонова и А. Николаева. – Петроград, 1917. – Т. 1. – С. 200.
37. Милорадович Г. А. Родословная книга Черниговского дворянства. – СПб.,
1901. – Т. ІІ (Дополнения). – С. 270.
38. Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. – К., 1914. – Т. 4: П–С.
39. Петренко Г. Качанівські студії : I. Власники ; II. Гості ; III. Будівлі ; IV. Слі-
дами Качанівських скарбів // Пам’ятки України : історія та культура. – 2000. – № 1.
– С. 21–40.
40. Описание дел архива Министерства народного просвещения. – С. 199–200.
41. Андрияшев А. Материалы для истории учебных заведений. – С. 15; Описание
дел архива Министерства народного просвещения. – С. 200.
42. Лалич Средоє. Серби – офіцери і генерали російської армії (XVIII ст.) // Украс:
історія, культура, мистецтво. – 2006. – Вип. 1. – С. 37
43. Шандра В. Совісні суди в Україні: остання чверть XVIII – середина XIX cт. –
К., 2011. – С. 172, 233.
44. Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. – К., 1912. – Т. 3: Л– О.
– С. 526, 527 (Був хрещеним у Лаврентія (1795 р.) та Варвари (1796 р.) Милорадовичів).
45. Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. – К., 1908. – Т. 1: А–Д. –
С. 357–358.
46. Шандра В. Совісні суди в Україні. – С. 233.
47. Андрияшев А. Материалы для истории учебных заведений. – С. 26.
48. Оглоблин О. Люди старої України. – С. 262–269.
49. Милорадович Г. А. Родословная книга Черниговского дворянства. – СПб.,
1901. – Т. ІІ. – Ч. 3. – С. 363.
50. Там само. Цікавий факт, що Яновичі поріднилися з Кочубеями, і для нащадків
Кочубеїв початки Халанських були з «Яновичів». Лазаревский А. М. [Рецензия на
кн.]: Семейная хроника. Записки Аркадия Васильевича Кочубея: 1790–1873. – СПб.,
1890. – 314 с.// Киевская старина. – 1894. – Т. XLIV. – № 1. – С. 147–148.
51. ДАХО. – Ф.667, оп. 283, спр.4. – Арк.20 і зв.
52. Пишучи про свої нагороди в 1818 р., Халанський зазначав, що в листопаді
1790 р. отримав золоту табакерку за «сочиненіе Топографическое описаніе»: ЦДІАК
України. – Ф. 2162, оп. 1, спр. 135. – Арк. 2.
53. РГИА. – Ф. 730, оп. 1, д. 126. – Л. 12 об.
54. Краткое топографическое описание Новгород-Северского наместничества 1787
года (Підготовка до друку і передмова Олександра Коваленка та Ірини Петриченко) //
Сіверянський літопис. – 1995. – № 5. – С. 149–156; Гринь О. Два нововиявлені описи
Новгород-Сіверського намісництва // Сіверянський літопис. – 2010. – № 6. – С. 30–35.
Олена Гринь згадує, що Халанський був залучений до створення опису (с. 31).
55. РГИА. – Ф. 730, оп. 1, д. 126. – Л. 6–7.
56. ДАЧО. – Ф. 92, оп. 1, спр. 28. – Арк. 18, 38.
57. Андрияшев А. Материалы. – С. 12.
58. ДАЧО. – Ф. 92, оп. 1, спр. 28. – Арк. 12.
Сіверянський літопис 149
59. Там само. – Арк. 18.
60. Там само. – Арк. 105.
61. ДАЧО. – Ф. 92, оп. 1, спр. 35. – Арк. 18.
62. ЦДІАК України. – Ф. 2162, оп. 1, спр. 21. – Арк. 2 і зв.
63. ДАХО. – Ф. 667, оп. 283, спр. 89. – Арк. 1.
64. Див. також: Сухомлинов М. Училища и народное образование. – С. 16.
65. Милорадович А. Андрей Степанович Милорадович. Покоритель Мачина в 1771
году, Черниговского наместничества губернатор. С приложением 57 писем к нему. –
Чернигов, 1887. – С. 40.
66. Андрияшев А. Материалы. – С. 23, 28–29; див. про «склонность к употреблению
спиртных напитков» учителя Кирила Каплі: Тутолмин М. Столетие Черниговской
гимназии. – С. 11, Сухомлинов М. Училища и народное образование. – С.17 – 21.
67. Див. про це: Маслійчук В. Л. До біографії Івана Переверзєва, харківського іс-
торика та мовознавця кінця XVIII ст. // Вісник НТУ «ХПІ». Сер.: Актуальні проблеми
історії України. – Харків, 2015. – № 56 (1165). – С. 40–42.
68. Тутолмин М. Столетие Черниговской гимназии. – С. 18.
69. Сухомлинов М. Училища и народное образование. – С. 10.
70. Оглоблин О. Люди старої України. – С. 265.
71. Сухомлинов М. Училища и народное образование. – С. 9–10.
72. Андрияшев А. Материалы. – С. 20–21.
73. Лазаревский А. М. Четыре письма А. Ф. Шафонского к А. С. Сулиме о порядках
обучения в Галльской «педагогии» (1794–1797)// Чтения в историческом обществе
Нестора Летописца. – 1900. – Т. 14. – Вып. 1. – Отд. 3. – С. 75.
74. Андрияшев А. Материалы. – С. 15, 21.
75. ДАХО. – Ф. 667, оп. 283, спр. 1. – Арк. 1–5.
76. Хижняков В. М. Черниговская старина (1765–1810). По архивным бумагам
городской думы. – Чернигов, 1900. – С. 30.
Volodymyr Masliychuk. Schools reform in Chernigiv and Novgorod-Siverskiy regions
1788-1796. (Multiple reasons)
Keywords: school reform, education, secularization, education, school.
In the middle of XVIII century Ukrainian lands and the order of education is faced with the
problem of secularization: expropriating wealth and social institutions under the authority of
the Church. The opening of secular schools here began after eliminating residues of the Cossack
State and holding secularization measures 1786. With 1789 began opening new educational
institutions, but schools were open only in centers vicegerencies (Chernigiv and Novgorod-
Siverskiy) and major cities (Pryluky, Nizhyn, Starodub and Glukhiv), greater progress reform
is not achieved. This has been a number of reasons. These regions were quite poor, with few
public and private initiatives. A lot of that has meant originality of the selection frame. On
managerial positions in Chernigiv region were figures that apparently had neither education
nor experience in educational work. Set of teachers held by the data originating from the land
and from the former «collegial education». These teachers were not prone to innovations. The
local State power assisted schools only during the establishment, further initiatives were weak.
Schools education considerably equal church education and the seminary. But there were notable
and new shift: access to books, especially in Novgorod-Siverskiy, attempts to general education
and new training methods.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-109903 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0055 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:40:19Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Маслійчук, В. 2016-12-23T19:15:46Z 2016-12-23T19:15:46Z 2016 Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) / В. Маслійчук // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 3. — С. 140-149. — Бібліогр.: 76 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109903 373.5.014.3 (477.51) «1788/1796» Запровадження народних училищ у Новгород-Сіверському і Чернігівському намісництвах відбулося після істотних політичних реформ російського уряду в регіоні.
 З 1789 р. почалися відкриття нових навчальних установ, проте школи були відкриті
 лише в центрах намісництв і найбільших містах, більшого поступу реформа не досягла.
 У цьому була низка причин: бідність населення, своєрідність відбору кадрів, слабкість
 державних ініціатив. Училищна освіта значно поступалася «дяківській» та семінарській.
 Але були помітні й нові зрушення: доступ до книжок, спроби всестанової освіти, нові методи навчання. In the middle of XVIII century Ukrainian lands and the order of education is faced with the
 problem of secularization: expropriating wealth and social institutions under the authority of
 the Church. The opening of secular schools here began after eliminating residues of the Cossack
 State and holding secularization measures 1786. With 1789 began opening new educational
 institutions, but schools were open only in centers vicegerencies (Chernigiv and Novgorod-
 Siverskiy) and major cities (Pryluky, Nizhyn, Starodub and Glukhiv), greater progress reform
 is not achieved. This has been a number of reasons. These regions were quite poor, with few
 public and private initiatives. A lot of that has meant originality of the selection frame. On
 managerial positions in Chernigiv region were figures that apparently had neither education
 nor experience in educational work. Set of teachers held by the data originating from the land
 and from the former «collegial education». These teachers were not prone to innovations. The
 local State power assisted schools only during the establishment, further initiatives were weak.
 Schools education considerably equal church education and the seminary. But there were notable
 and new shift: access to books, especially in Novgorod-Siverskiy, attempts to general education and new training methods. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) Schools reform in Chernigiv and Novgorod-Siverskiy regions 1788-1796. (Multiple reasons) Article published earlier |
| spellingShingle | Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) Маслійчук, В. Розвідки |
| title | Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) |
| title_alt | Schools reform in Chernigiv and Novgorod-Siverskiy regions 1788-1796. (Multiple reasons) |
| title_full | Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) |
| title_fullStr | Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) |
| title_full_unstemmed | Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) |
| title_short | Училищна реформа в Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) |
| title_sort | училищна реформа в чернігівському та новгород-сіверському намісництвах 1788-1796 рр.(кілька міркувань) |
| topic | Розвідки |
| topic_facet | Розвідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109903 |
| work_keys_str_mv | AT maslíičukv učiliŝnareformavčernígívsʹkomutanovgorodsíversʹkomunamísnictvah17881796rrkílʹkamírkuvanʹ AT maslíičukv schoolsreforminchernigivandnovgorodsiverskiyregions17881796multiplereasons |