З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4)
У публікації представлені віднайдені в архівах документи І. Самойловича, І. Мазепи, І. Скоропадського, Д. Апостола та інших старшин. В публикации представлены найденные в архивах документы И. Самойловича, И. Мазепы, И. Скоропадского, Д. Апостола и других старшин. In publications presented document...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Datum: | 2016 |
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2016
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109997 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) / Ю. Мицик, І. Тарасенко // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 5. — С. 67-89. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-109997 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Мицик, Ю. Тарасенко, І. 2016-12-26T14:17:04Z 2016-12-26T14:17:04Z 2016 З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) / Ю. Мицик, І. Тарасенко // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 5. — С. 67-89. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109997 94 (477) У публікації представлені віднайдені в архівах документи І. Самойловича, І. Мазепи, І. Скоропадського, Д. Апостола та інших старшин. В публикации представлены найденные в архивах документы И. Самойловича, И. Мазепы, И. Скоропадского, Д. Апостола и других старшин. In publications presented documents of I. Samojlovych, I. Mazepa, І. Skoropadskij, D. Apostol and petty officers. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Мовою документів З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) |
| spellingShingle |
З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) Мицик, Ю. Тарасенко, І. Мовою документів |
| title_short |
З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) |
| title_full |
З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) |
| title_fullStr |
З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) |
| title_full_unstemmed |
З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) |
| title_sort |
з нових документів до історії сіверщини (друга половина хvіі– хvііі ст) (частина 4) |
| author |
Мицик, Ю. Тарасенко, І. |
| author_facet |
Мицик, Ю. Тарасенко, І. |
| topic |
Мовою документів |
| topic_facet |
Мовою документів |
| publishDate |
2016 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський лiтопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| description |
У публікації представлені віднайдені в архівах документи І. Самойловича, І. Мазепи,
І. Скоропадського, Д. Апостола та інших старшин.
В публикации представлены найденные в архивах документы И. Самойловича,
И. Мазепы, И. Скоропадского, Д. Апостола и других старшин.
In publications presented documents of I. Samojlovych, I. Mazepa, І. Skoropadskij, D.
Apostol and petty officers.
|
| issn |
XXXX-0055 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/109997 |
| citation_txt |
З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст) (частина 4) / Ю. Мицик, І. Тарасенко // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 5. — С. 67-89. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT micikû znovihdokumentívdoístoríísíverŝinidrugapolovinahvííhvííístčastina4 AT tarasenkoí znovihdokumentívdoístoríísíverŝinidrugapolovinahvííhvííístčastina4 |
| first_indexed |
2025-11-27T00:33:17Z |
| last_indexed |
2025-11-27T00:33:17Z |
| _version_ |
1850788787317112832 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 67
© о.Мицик Юрій Андрійович – доктор історичних наук (м. Київ).
© Тарасенко Інна Юріївна – кандидат історичних наук (м.Київ).
МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ
УДК 94 (477)
о. Юрій Мицик, Інна Тарасенко.
З НОВИХ ДОКУМЕНТІВ ДО ІСТОРІЇ
СІВЕРЩИНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХVІІ –
ХVІІІ ст.) (частина 4)
У публікації представлені віднайдені в архівах документи І. Самойловича, І. Мазепи,
І. Скоропадського, Д. Апостола та інших старшин.
Ключові слова: універсал, лист, гетьман, монастир.
Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію ХVІІ-ХVІІІ
ст., яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах Києва і
необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх
частинах статті).
Тут наводяться тексти 32 документів (5 – у вигляді регестів, причому два з них
збереглися саме в такому вигляді), які походять переважно з Інституту рукопису
Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) (далі – ІР НБУВ). Шість
документів походять з архівосховищ Варшави, насамперед АГАД (Архів Головний
Актів Давніх у Варшаві). Один документ опублікований за фотокопією, надрукованою
у монографії Т. Таїрової-Яковлевої.
Насамперед відзначимо гетьманські і старшинські документи, які доповнюють
публікацію «Українського Дипломатарію ХVІ-ХVІІІ ст.» є зібрання документів еліти
козацької України. Тут представлені документи гетьманів України (Павла Тетері,
Івана Самойловича, Івана Мазепи, Івана Скоропадського, Данила Апостола) та
листів, які їм адресувалися, генеральної старшини (Василя Кочубея), полковників,
також керівників антипольського повстання тощо.
Відкриває публікацію лист Павла Тетері до дипломата Речі Посполитої Станіслава
Казимира Беньовського 1658 р. (№1) Він важливий уже тим, що засвідчує перебу-
вання Тетері (тоді ще переяславського полковника) в Чернігові і, крім того, проливає
світло на підготовку Гадяцького мирного договору 1659 р. Наступним, писаним у
1663 р. з Мени, йде лист ніжинського сотника Романа Ракушки-Романовського (авто-
ра знаменитого літопису Самовидця) до чернігівського єпископа Лазаря Барановича
(№ 2). З доручення гетьмана Івана Брюховецького майбутній літописець наглядав
за поділом Ніжинського полку на три окремі: Ніжинський, Стародубський і Сос-
ницький, а гетьман доручив йому нагляд за Київським, Прилуцьким, Лубенським і
Полтавським полками. Стривожений таким збільшенням відповідальних повнова-
жень, Ракушка поспішив з с. Баби (в 1936 р. перейменоване в Жовтневе Менського
р-ну) до гетьмана Івана Брюховецького і відписав чернігівському єпископу Лазарю
Барановичу про те, що він частково виконав його прохання про Киріївські млини
під Сосницею (монастирська власність) і просив прислати когось у Сосницю з геть-
манським універсалом для остаточного вирішення питання (Якщо такий універсал
68 Сіверянський літопис
було видано, то досі його не знайдено). Цей лист був відомий покійному історику
Я. І. Дзирі, оскільки деякі дані з них увійшли в його передмову до літопису Самовидця
(1). Дивує однак, що дані про перебування Ракушки на посаді ніжинського сотни-
ка не знайшли відображення в найповніших списках, складених Ю. Гаєцьким та
В. Кривошеєю (2). Враховуючи дану обставину, важливість цього документа й те, що
він якщо і був опублікованим, то це сталося ще в дореволюційні часи, ми наводимо
його тут повністю.
Далі йдуть три листи Самойловича, писані з Батурина (№№3,4, 6). Два з них
були адресовані князю Дмитру Вишневецькому, тодішньому гетьману великому
коронному і Криштофу Пацу, литовському канцлеру Речі Посполитої. Спершу в листі
до Вишневецького говориться про прибуття в Батурин і відправлення до Москви
королівського (від короля Михайла Вишневецького) посла О. Клодницького до царя
Олексія. Потім гетьман інформує про успіхи в боротьбі з ординцями на Лівобережній
Україні (під Лубнами і Золотоношею). У листі до Паца, писаному дещо пізніше,
Самойлович пояснює причини затримки Клодзинського в Москві та повідомляє
про свій і командуючого московськими військами Г. Ромодановського виступ у похід
проти Петра Дорошенка. Цей лист дещо доповнює послання Ромодановського до
Паца (№ 4). Лист Самойловича до нового великого коронного гетьмана Станіслава
Яблоновського (№ 6) цікавий тим, що у ньому йдеться про запорожця Василя, який
повернувся на свою батьківщину в Батурин. Самойлович відмовляється видати його
Речі Посполитій, насамперед тому, що Січ за умовами Андрусівського миру 1667 р.
була під спільним протекторатом обох імперій. У той же час він висуває свої претензії
до польської сторони, оскільки пан Іскрицький (до речі, племінник Тетері) чинить
кривди підданим монастирських сіл, прозоро натякає, що може відібрати села біля
р. Соб, які раніше передав Речі Посполитій. Лист у тих місцях, де йдеться про роль
гетьмана як захисника насамперед козацького стану, засвідчує добру освіченість
Самойловича (вихованця Києво-Могилянської академії).
Наступні два документи (№№ 7-8) близькі між собою і за видовою ознакою, і
хронологічно й тематично. Перший з них являє собою купчу представника досить
відомого на Сіверщині старшинського роду Семеновичів (продавалася земля в
с. Скопцях). Другий – випис 1700 р. з конотопських міських книг. Він містить у собі
справу Федора Кандиби, колишнього корсунського полковника (1669-1672, 1674-
1675), наказного ніжинського полковника (1693), конотопського сотника (1681-1689)
з … власним сином Андрієм, конотопським сотником (1699-1702, 1704-1707), який,
вигідно спродавши волів у Гданську, пустив гроші на власні й дружинині потреби,
не лишивши батькам і меншим братам і сестрам нічого. За це батько позбавляв його
спадку і свого благословення.
Наступна група – це документи, пов’язані з повстанням 1703 р. Семена Палія
(уродженця Борзни) (№№ 10-13). Насамперед це лист-відповідь гетьмана Івана
Мазепи на інструкцію коронних гетьманів І. А. Любомирського і А. М.Сенявського
(саму інструкцію ще не вдалося знайти) (№11). Документ писаний, певно, канцеля-
ристом під диктовку гетьмана, бо останній часто називається в третій особі. У ньому
по пунктах (усього 8) дається відповідь на польські пропозиції. Він запевняє коронних
гетьманів, що цар і гетьман залишаються союзниками короля Августа ІІ проти Швеції
і наводить докази цього, в черговий раз він відмежовується від повстання Палія,
обіцяє написати йому відповідні листи, особливо щодо здачі ним Білої Церкви, але
сумнівається у дійсності цього засобу і ухиляється від спільних антишведських
акцій, резонно посилаючись на відсутність відповідного царського указу, а також
належних гарантій з польського боку. Гетьман також висловлює сподівання, що
Карл ХІІ не зважиться вступити в Україну, також обіцяє влаштувати пошту на лінії
Батурин-Чорнобиль і відповідно, щоб польська сторона облаштувала пошту на лінії
Чорнобиль – Полонне. Доповнюють цей лист два інших, писаних на початку 1703 р.
до польських високопоставлених персон. В одному невідомий царський представник
(Паткуль?) заперечує те, що цар причетний до вибуху повстання Палія, в другому
Сіверянський літопис 69
проливається трохи світла на його місію. Дуже цінними є свідчення польського агента
про повстання Семена Палія, зокрема про його сподвижників, особливо Абазина
(№10). Крім того, лист Мазепи 1706 р. (№ 14) підтверджував грамоту київського
митрополита Варлаама Ясинського, якою Свято-Михайлівському Видубицькому
монастиреві повертався незалежний статус (близько 70 років цей монастир був
фактично частиною Києво-Печерської лаври).
Подальші документи стосуються внутрішнього життя Гетьманщини ХVІІІ ст.,
пов’язані насамперед з ім’ям генерального судді Василя Кочубея. У першому з них
1702 р. (№ 9) Кочубей дає поради конотопському сотнику Андрію Кандибі відносно
боротьби з московськими бандами. У листі 1707 р. миргородського полковника
Данила Апостола до генерального судді Василя Кочубея (№ 15) говориться зокрема
про їхню майбутню зустріч у Батурині. У третьому (чернетка) – невідома особа пише
з Полтави до одного з синів Кочубея, де говорить про полкову похідну церкву, яка
належала його покійному батьку, і просить перевезти її до Полтави з всім необхідним.
На жаль, у чернетці відсутня повна дата і тому листа можна датувати і 1714, і 1724,
і 1734, і 1744 роками, через що не можна точно встановити, якому з синів Кочубея
(Василю чи Семену) адресоване це послання.
Представлено й лист (№ 20) гетьмана Скоропадського, адресований відомому
українському церковному й культурному діячеві Лаврентію Горці, ігумену Свято-
Михайлівського Видубицького монастиря в Києві. Тут знову ми торкаємося історії
села Ярославки (суч. Бобровицького р-ну), про яке йшлося в попередніх частинах
статті. Гетьман, розглянувши скаргу ігумена на київського полковника Танського,
приймає досить зважене рішення. У листі згадується й сотник бобровицький Василь
Косташ (Василевич), котрий обіймав дану посаду в 1714-1752 рр. Тут же подано лист
самого Косташа до Горки (№ 19). До них прилягає універсал 1733 р. гетьмана Данила
Апостола (№ 26), де йдеться про підтвердження красноколядинському сотнику
Марку Ангелієвському (обіймав цей уряд у 1717-1733 рр.) маєтності – села Понори
(воно, як і Красний Колядин та Рябухи, знаходиться на території суч. Сумської
обл.). Згадується й Талалаївка (суч. Чернігівської обл.). Згадується й колишній
сотник Леонтій Лащинський (обіймав цей уряд у 1710-1717 рр.), і невідомий раніше
красноколядинський писар Корсун, який обіймав це уряд до 1733 р., найпевніше до
1710 р.
Шість наступних документів (№№ 17, 18, 19, 21, 23, 24) – це переважно скарги,
адресовані гетьманам. У першій з них 1719 батуринський козак Іван Гришопенко
просив знайти управу на С. Прийму та І. Коркушку, мешканців відповідно сіл Веревки
(не збереглося) та Митченки Батуринської сотні. Тут важливою є згадка про ярмарок у
Батурині на свято великомученика Дмитрія Солунського, що відбувався 8 листопада
за старим стилем. У другому листі-скарзі до гетьмана І. Скоропадського, в якому, на
жаль, не збереглося датування, козаки с. Загорівки скаржаться на утиски з боку пана
Стефана Кожуховського (ще в одному документі наводиться й реєстр пограбованого
у козаків). У літописі Самовидця знаходимо під 1696 р. згадку про компанійського
полковника Юрія Кожуховського – учасника Азовського походу (3), відомо, що
саме він і гадяцький полковник Стефан Трощинський арештував Кочубея в 1708 р.
Тепер же проливається трохи світла і на його рідню, причому з ненайкращого боку.
Загорівка – це очевидно с. Мала Загорівка суч. Борзнянського р-ну. У листі 1723 р.
ніжинського полковника Петра Толстого до чернігівського полковника Михайла Бог-
данова (?) і всієї полкової старшини йдеться про ті ж проблеми, зростаюча тенденція
до перетворення старшиною козаків у своїх підданих і посилення визиску. Полков-
ник протестує проти того, що Андрій Лизогуб (конотопський сотник у 1716-1719
рр.) насильно переводив козаків с. Погребки Глухівської сотні в підданство. Цікаво,
що саме Толстой – полковник іншого полку (Ніжинського) займався справою, яка
не входила до його територіальної компетенції. Очевидно, це робилося з ініціативи
наказного гетьмана (Павла Полуботка) чи Генеральної Військової Канцелярії. Сам
Толстой не виступав в обороні козаків свого полку, про що свідчить його потурання
70 Сіверянський літопис
сумнозвісному батуринському сотнику Федору Стожку, «подвиги» якого барвисто
описав свого часу історик О. М. Лазаревський(4). Це видно з листа-скарги Якима
Богомодлевського гетьману Данилу Апостолу. У листі, писаному в 1727-1750
рр. (на жаль, не можна встановити точну дату написання), конотопський сотник
Йосип Костенецький скаржився гетьману (Данилу Апостолу або Розумовському)
на бунчукового товариша Івана Топольницького, покійний брат якого зайняв у
Костенецького в Гданську гроші (№ 23). Покійний боргу не повернув, а його брат
і спадкоємець відмовлявся від сплати, тому Костенецький звертався до гетьмана.
Насамкінець публікації подано шість документів іншої джерельної категорії.
Спочатку скажемо коротко про дві купчі. Перша 1726 р. стосується села Шаповалівки
на Борзнянщині. Місцева жителька Олена «Лазчиха» продає свою «ниву» під
Попівкою конотопському жителю Панасу Тимченку. Щодо Попівки, то тут, очевидно,
мається на увазі село в Конотопській сотні, яке нині не існує. Воно ж згадується у
наступній купчій 1739 р., де йдеться про село Мельню Батуринської сотні (суч.
Коропського р-ну). Обидва документи походять із зібрання З. Марковського, які
скопіював В. Білозерський. В «доношениї» 1748 р. остерського сотника Михайла
Лапіки (до речі, цей сотник тут згадується вперше) йдеться про конфлікт за землі
і ліс між селами Літки, Літочки (суч. Київської обл.) та Крехаїв (суч. Чернігівської
обл.). Тут є цікава згадка про остерського сотника Степана Лапіку (Лапу), який
обіймав цей уряд у 1655, 1658, 1661 рр. Останні два документи 1751-1752 рр.
споріднені між собою не тільки за видовими ознаками. Їх скопіював свого часу Василь
Білозерський з паперів родичів чернігівського полковника Іоанникія Силича, але
не дослівно, створивши регест. Тут згадуються любецький сотник Василь Силич,
якій інколи проходить джерелах як Савич, його брат Антон; Чернігів і села суч.
Чернігівського р-ну (Рижики, Старий Білоус, Терехівка). Дуже цінними є дані щодо
родинних пов’язань Василя й Антона Силичів з полковником Іоанникієм Силичем
(останній доводився їм двоюрідним дідом), викликає інтерес їхнє посилання на
універсал Богдана Хмельницького, даний цьому полковнику у 1656 р. на млин на
р. Білоусівка (5). Врешті подається список послушників Києво-Печерської лаври
– кандидатів у ченці, з якого бачимо, що вони походили в більшості з Київщини і
Сіверщини. Цікаво, що для вихідців з козацького стану тут вимагалися додаткові
дані (чи має землю, хто виконує козацькі обов’язки і т. д.).
Польські документи з огляду на обмежений обсяг публікації подані нами тільки в
українському перекладі. Фігурні дужки {} означають місця непрочитаних копіїстами
документів.
Сподіваємося, ці джерела будуть цікавими не тільки спеціалістам, але й звичайним
читачам, небайдужим до минулого свого краю, оскільки проливають додаткове
світло на історію населених пунктів Сіверщини, на біографії її важливих діячів, на
соціально-економічну і культурну історію краю.
1. Літопис Самовидця.–К.,1971.–С. 21.
2. Gajecky G. The Cossak Administration of the Hetmanate.– Cabridge, 1978.– V.1–2;
Кривошея В. Українська козацька старшина.–К.,2005.–С. 78-81.
3. Літопис Самовидця.–К.,1971.–С. 157.
4. Лазаревский А.Описание старой Малороссии.–Т2. Нежинский полк.
–С. 246-251.
5. Універсали Богдана Хмельницького 1648-1657.– К., 1998.–№ 121.
Сіверянський літопис 71
* * *
№ 1
1658, червня 26 (16). – Чернігів. – Лист Павла Тетері до дипломата Речі Поспо-
литої, волинського каштеляна С. К. Беньовського.
«Ясновельможний мостивий пане каштеляне волинський, мій вельми мостивий
пане і добродію.
Що так не скорого, як обіцяв, повертаюся, прошу вибачити, бо у жодному разі
інакше бути не могло і коли б раніше поквапився виїжджати в цю дорогу, нe з такою
ясною справою приїхав би як тепер. Хоча тепер не можу їхати просто в дім в. м.,
м. м. п., a це через певні причини, про котрі довідаєшся по розмові зі мною в. м.,
м.м. п., які слушні, тому мило виглядаю в. мость., мого мості панa, в Mежирічу; прошу,
добродію, дай спокій своїм забавам, поспіши i так (?) щасливий договір зі мною
(щo дай Боже) почати. Листи скеровані від йогo мoсті панa гетьманa дo в. мості,
мостивого пана, я маю при собі, бo багато на цьому залежить, щоб в. мості мостивому
пану віддав із своїх рук. За цим віддаюся звичайній милості в. мості м. п. i дoбродія
з моїми низькими послугами.
Дано з Чернігова 1658 дня 16 червня.
В. мості, могo мостивогo пaнa, i дoбродія цілком зичливий і понижений слуга
Павло Teтeря, рукою власною».
(Національна бібліотека у Варшаві.– Відділ рукописів.–№ 491.–Арк.33.–
Оригінал завірений особистим підписом Тетері і печаткою. Адреса на звороті:
«Ясновельможному його мості пану Станіславу Казимиру Беньовському,
волинському каштелянові, моєму вельми мостивому пану і добродію». Запис
іншою рукою: «Лист від Павла Тетерана, даний з Чернігова 16 червня 1658 до
пана волинського»).
№ 2
1663, серпня 16 (6). – Мена. – Лист ніжинського сотника Романа Ракушки-
Романовського до чернігівського єпископа Лазаря Барановича.
«Ясне преосвященний, а мні велце млстивий отче епископе черніговский, а мой
велце млстивий пане и пастирю.
Поклон мой найніжший вашой пастиръской млсти отдавши, през сее мое
писание ознаймую, иж я не могучися упросити у его млсти пана гетмана Войска его
царского величества Запорозского от той услуги, яко первей мні назначено было
и тепер повторе писмо его мл. пан гетман прислал, аби тих трох полков доглядав:
Ніжинского, Сосницкого и Стародубовского, що на писаня его млсти пана гетмана
зараз поехавши в полк Сосницкий, спорядилем и млини повіту Сосницкого подалем
в дозор двом чоловіком Якови Пустовойтови и Мартинови Чорному, межи которими
млинами припомнилем оним сторони млинов Киріевъских, жеби в них поставили
мірочних, а збора жадного не брали до далшое відомости. И тое оним приказалем, же
ежели кого его млсть отец епископ пришлет з універсалом его млсти пана гетмана на
тие млини, то аби оние зараз отдали на монастир, яко и перед тим было. Зачим рач
преосвященност ваша кого посилати до Сосницы задля тих млинов з універсалом
его млсти пана гетмана, жеби болшей марне не ишло, бо я не повинен того отнимати,
що пан гетман з Войском Запорозским на манастир надал, любо то наши инъшие в
том амаринуют (очевидно описка, можливо треба читати: «усмотруют». – Ю.М.)
мілем был волю зараз ехати и в полк Стародубовский, але зайшло мене писаня от его
млсти пана гетмана под селом Бабою, жебим также дозирал полку Киевского и полку
Прилуцкого и полку Лубенского и полку Пултавского, що барзо мене стривожило, же
под сей час непослушенства не моглем сих трох полков спорядити, а то еще болшей
придали турбациї. О чом зараз побегу сам до его млсти пана гетмана, просячи, жеби
ми того тяжару уменшил и тамо о усем не препомню розмовити в долегливостях
преосвященности вашое. А затим з найнижчими услугами моими отдаюся млтвам
стим архиерейским преосвящености вашое.
З Мени августа 6 1663.
72 Сіверянський літопис
Преосвященности вашое всего добра зичливий и найнижчий слуга Роман Ракушка,
сотник ніжинский новоміский Войска его царского величества Запорозского.
На другому боці: «Ясне преосвященному а мні велце млстивому пану и пастирю
его млсти отцу Лазару Барановичу, епископу православному черніговскому,
добродіеви моему, отдати належит»
Иншою рукою: «О млынах Киріевских от Ракушки хотіл розміру част брати.
(Киевск[ий] центр[альний] архів, документи монастирів, № 2541, оригінал).
(НБУВ. – ІР. – Ф. Х. – № 10876. – Копія початку ХХ ст.).
№ 3
1675, квітня 9 (березня 30).– Батурин.–Лист гетьмана Івана Самойловича до
князя Дмитра Вишневецького, белзького воєводи.
«Як тільки посланий до великого государя нашого, його цар. пресвітлої величності,
від й. кор. мості у великих і важливих государевих справах й. мость пан Олександр
Клодницький, брацлавський підстолій, ротмістр i домовий (слуга?) й. к. м., прибув
сюди до нас у Батурин i віддав листа, посланого від вашої князівської мості до мене.
Taк тоді нa вираз в листі в. кн. мості сусідської людяності i згідно з присягнутим обома
нашими християнськими монархами Aндрусівським договором, тепло прийнявши
у себе й. мость пана посланника, одібравши й усну реляцію щодо подальшої вигоди
в пильних потребах війська його кор. мості i приступивши до словесної розмови між
собою щодо подальших дій нa цей час, доки не надійде виразного наказу царської
пресвітлої величності, зі свого боку декларуючи і прo це розуміючи, про що достатньо
написав у своєму листі й. м. пан посланник дo в. кн. м. А a зa цим i самого й. м., без
подальшої тут у себе затримки, відправив у дорогу до Москви; не відмовив йому у
тому, щo належало до вигідного і швидкого поспіху. Про неприятельських у недавній
час вчинених на цьому боці Дніпра інкурсіях думаю, що вже в. кн. м. ґрунтовну маєш
відомість. Однак i я з свого боку повідомляю в. кн.. м., використовуючи нинішню
оказію, про нурадин – солтана, що нурадин з ханськими синами i чималою потугою
орди як тільки наблизився до України до Дорошенка i з’єднався з Aджі Гірей солтаном,
який зимував на тому боці, i тут же, ніскільки не ухиляючись в інший бік, зa злісним
зусиллям Дорошенка проти християнства, котрий придав від себе Григорія Гамалію
з сердюками і артилерією, прямо на цей бік прийшов. Cтавши кошем на цьому боці
біля близьких до Дніпра невеликих замків, названих Фірлеїв та Золотоношa, цей
гордий неприятель із своїми прибічниками розпустив на кілька частин свої загони
під віддаленіші тутешні міста, щоб свою ненаситну бусурманську хтивість задо-
вільнити християнським полоном. Aле по милості всемогутнього Господа Бога,
щастям пресвітлої царської величності i нашим пильним старанням, де тільки
йшла чата й потуга вищезгаданого неприятеля, всюди козацькі війська підвладні
мені нa певних місцях, будучи у належній слушній готовності до військових справ,
чинили йому відсіч від міст i значно громили в різних місцях, особливо під Лубнами
і Золотоношею, де чимало татар лягло трупом на місці i багато живцем дісталося до
рук нашим. Бачачи цей злісний неприятель зовсім нещасливі наслідки свого задуму
і боячись подальшої своєї поразки, бо вже всі війська не тільки мої козацькі, aлe й
московські боярина й. мость князя Ромодановського, з місць, де стояли в готовності,
зблизилися до Дніпра прямо до неприятеля, і він хоча й завчасно, знову на той бік
Дніпра мусив тікати. Про хана ж і про Дорошенка, котрі вже з’єдналися i куди в
цей час обертаються, щораз певні й свіжі мають бути відомості з частих татарських
«язиків» у вaшої кн. мості. Через це не буду широко розводитися і надокучати своїм
листом в. кн. мості. За цим віддаюся з моїми приятельськими послугами».
(АГАД. – Ф. «Архів Замойських». – № 3036. – С.229-230. – Тогочасна копія.–
Тексту документа передує запис: «Копія листу Івана Самойловича, задніпрсько-
го гетьмана, писаного до князя й. м. пана воєводи белзького і коронного гетьмана
від 30 д. березня 1675 з Батурина». Переклад з польської).
Сіверянський літопис 73
№ 4
1675, липня 14 (4). – Батурин. – Лист гетьмана Івана Самойловича до Криштофа
Паца, канцлера Великого князівства Литовського.
Не треба тому дивуватися, подібно ще не було тої пори, що дo цього часу умова
його царської величності в Москві через уродзоного пана Kлодзінського, ротмістра
i домового (слуги?) й. к. м. щодo з’єднання oбох наших великих християнських
монархів, як його цар. в., так i його кор. м., для відсічі з християнських держав
війни (…)* неприятеля ухвалена самою справою, нe досягла результату. Оскільки цар.
в. хоча дійсно має (?) прийшов до мене там указ на те, щоб ми з боярином його м.
Князем Ромодановським i з військом, яке є при нас як належить, були цілком готові до
війни i чекали відомості від й. к. м. Однак протягом цих днів при [нашій] готовності
ми не мали жодної відомості від в. м., м. мм. п. i від їх мм. пп. гетьманів коронних i
ВКЛ, де ви стоїте зі своїми військами і куди прямуєте, зібрані на цю так значну і
святобливу оказію. А тепер коли вже від цар. в. вдруге прийшов до нас з боярином
й. м. указ, щоб ми з усім московськими і козацькими військами рушили до Дніпра,
взяли також спочатку від яснеосвіченого князя Дмитра, белзького воєводи, гетьмана
великого коронного, a потім i від в. м., м. м. п., відомість, що коронні і литовські
війська збираються на певних місцях. Тоді i я разом з князем й. м. Ромодановським
війська цар. в. московські і козацькі, які були напоготові, зібравши, рушаємо з усіма
тяжарами дo Дніпра i якнайшвидше поспішаючи, будемо з в. м., м. м. п., зсилатися
i домовлятися, як при Божій помічі цьому неприятелю спільними силами наших
християнських монархів дати відсіч. Про що не сумніваюсь, що i в. м., м. м. п., упев-
нився такою ж надією, і віддаюся дoбрій приязні в. м., м. м. п.
(АГАД. – Ф. «Архів Замойських». – № 3036.–С.230-231. – Тогочасна копія.–
Тексту документа передує запис: «Копія листу від запорозького гетьмана
Самойловича до й. м. пана канцлера ВКЛ від 4 липня 1675 року з Батурина».
Переклад з польської).
№ 5
1675, липня 29 (19). – Куриз (?) – Лист боярина Г. Г. Ромодановського до Кри-
штофа Паца, канцлера Великого князівства Литовського (регест).
Відповідаю на листа в. м. від 6 липня. Я здивований, що військ в. м. немає коло
Дніпра. Всі білгородські і сівські полки мають бути в готовності.
(АГАД.–Ф. «Архів Замойських». –№ 3036.–С.232. – Тогочасна копія).
№ 6
1682, листопада 16(6).– Батурин.–Лист гетьмана Івана Самойловича до велико-
го коронного гетьмана Станіслава Яблоновського.
«Ясновельможний мостивий пане воєвода руський, гетьмане коронний, мій
вельми м. пане і приятелю.
Дійшов до мене важливий лист в. м., м. м. пана, в котрому висловлено, що питаєшся
в. м., м. м. пан, прo Вaсиля, запорозького козака, котрий будучи в Meжигірї, дo Kиєва,
a з Kиєва нa цей бік заїхав i думаючи, що його силою забрали, зволиш називати
це беззаконням, яке чиниться з нашої сторони, дoдaючи, що згідно з договором,
укладеним між найяснішими нашими монархами, Запорожжя належить спільно
до oбoх монархів. Тому добиваєшся в. м., м. м. пан, щоб цей козак Василь з речами,
ним завезеними завезеними, яких є спеціальний реєстр, був виданий. Тоді як із
моєю звичайною покірністю на цей в. м., м. м. пана, лист поштиво я поважним i
так взаємним стилем християнської любові згідно з самою правдою дo в. м., м. м.
пана, відповідаю, що з милості Бога, творця всього, я є гетьманом всього Війська
Запорозького, і не таким, щоб зичив найменшому козакові якогось приниження i
укривдження, aлe таким, котрий зичить всьому Війську, обфитого примноження як
доброї слави, так i дoстатку i чия ж власна, aж нe ваша була б кривда, якби котромусь
моєму підвладному козакові хтось чинив беззаконня, бо у нас як в городах, так i на
Запорожжі, спільно свого добра перестерігаючи одностайність i з багатовладної ласки
74 Сіверянський літопис
найясніших наших руських монархів під моїм регіментом нa Запорожжі Військо
Низове добре забезпечене всім необхідним для харчування і життя, a надто i
до oборони, і кожен з них порядно задовольняючись, є зичливим i покірним так
пресвітлого монарха зверхності, так i моїй регіментарській владі. Тому не було б мені
жаль, якби з них такий товариш не відчув на собі якогось утиску, я сам би в такому
разі дoбивався б справедливості. Отже козак Василь згадуваний в листі в. м., м. м.
п., є нe тільки запорожцем, aлe i власним батуринським уроджецем, близькі родичі
котрого i добрі знайомі нині знаходяться нa близьких батуринських фільварках i
добре з ним поводяться. Заради цих приятелів i з своєї природної любові до рідного
місця, з свого бажання, a нe з чийогось примусу, покинувши чужий край, перше до
Києва, а потім i дo Батурина вчинив свій намір i нe відходячи, хоче тут жити. Уваж
ваша вельможність, чи пристойна була б нам справа, віддавати цього на сторону,
коли він є товаришем Війська Запорозького i місцевим уродженцем. Щo стосується
речей, які при цьому Василю мали знаходитися і описані в реєстрі при листі в.
м., м. м. пана, тоді і в державі наяснішого к. й. м. від вельможності в. в. належним
порядком через суд кожен можe дoбитися справедливості; і в державі прeсвітлих
наших руських монархів під моєю владою у війську є певний порядок для цього, що у
генерального суду кожен скривджений такою ж справедливістю буває заспокоєний, a
якщо власне такі речі знайдуться, цeй нехай з наказу в. м., м. м. пана, суду приїжджає;
зичливо запевняю, що власне своє він без сумніву oтримає. При цьому на донесену
мені скаргу убогих людей по київських селах, котрі знаходяться в милі, двох і трьох
милях від Києва, повідомляю в. м., м. м. пaну, що п. Iскрицький лякає їх військовими
постоями i змушує їх давати стації, чого раніше не бувало, i ці села є власністю різних
київських монастирів. Тому прошу в.м., м. м. пана, пoвідомити мене, чи чинить це
Іскрицький за наказом в. м., м. м. пана. A я додаю, що нe доведеться нам допустити
цих убогих людей в такий утиск пану Iскрицькому i взагалі, якщо він мав щось
насильницьке вчинити, то ми мусили б шукати способу на помститися за свою
кривди. Є значні села, що знаходяться біля ріки Соб нe тільки на тому бoцi від Литви,
aлe i від цієї України, котрих сіл вживали мої попередники. A я заради спільної
згоди між монархами, моєю покірністю відступив їх панам шляхті. Tоді легко буде
нам порушити питання щодо них, якщо пан Іскрицький буде обтяжувати київські
монастирі і маєтності, котрі до них [монастирів] належать. Але я думаю, що поважна
є (нe по волі Iскрицького) в. м., м. м. пана, думка, від котрої згода християнських
монархів нe зазнає жодного ущербу. Лacці при цьому etc.
З Батурина дня 6 листопада ст. стилю 1682 року.
Вельможності вашій м. м. пана зичливий приятель готовий до послуг Iвaн
Сaмoйлович, гeтьман Війська їх цaр. Величності задніпрський».
(АГАД. – Ф. «Архів Замойських». – № 3036. – С.265-266. – Тогочасна копія.
Переклад з польської)
№ 7
1700, лютого___. – Переяслав. – Купча Григорія Семеновича.
«Року 1700 місяца февруария дня__.
Я, Григорий Семенович, сестренец небожчика пана подесаулого переяславского,
міючи gрунт в селі Скопъцах из дядиною {…} половиною. Которий я gрунт продал ей
за золотих {…} [віч]ними часи свою половину, же есть (очевидно описка, має бути «еї»
– Ю.М., І.Т.) ніхто не важился турб[овать…] ні в чому. Волно ей продать, даровать,
а либо где {хотя….} обернуть {…} пожиток, а ежели б хто одозватись [міл], таковий
повинен тую суму запълатит, и виш панской (може «помянутой». – Ю.М., І.Т.)
талярей десять. Діялося при священику отцу Иякову в дому пані Дмитровой. Що
для (ліпшой) віри и памяти записати на декреті, виданим з ураду переясълавъского
и ратушного права майдебурского.
(ІМФЕ. – Ф. 3. – №. – С.3.–Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа є
запис: «Должно быть современная копия *из отцовского архива*(слова між
зірочками закреслені. – Ю.М., І.Т.) Кулишевского собрания»).
Сіверянський літопис 75
№ 8
1700, липня 25 (15). – Конотоп. – Випис з конотопських міських книг.
«Року Божого 1700 місяця июля 15 дня.
Пред нами, урядом конотопским, предлагал нам жалобу свою Андрей Кандиба,
знатний Войска малоросийскага товариш, на сина своего родного Федора, иж
он, син его Федор, посилан бил у гданскую дорогу з тромастами волов добрих.
Которие воли били за помощию Божию там, у Гданску, продани за шесть тисячей
рублей, зъчишляючи на рускую монету зо всіми уже росходами. Яких он грошей не
веручи (?) в дом, накупив за свышписаную суму своїм самоволством разного товару
купеческого: сукна аглицких материй тобрих (!), бавелъниц, хусток, басаманов, а к
тому на свою жену и на себе много прикупу посправлял, яко то ланцужков золотых
два, в коїх било вісу червоних важних семъдесят, перел уриякских нездробних, шнуров
двадцять, перетекей (!) добрих и дорогих дияментових три, а четвертий в дому купив,
сосудов сребраних, да для себе до нісколко гривен золота и сребра в нитках мохров
золотих, пуздер з водками гданскими и прочих фрашок. Которий товар привезши
у дом, начал з женою своею Марие(ю) тратити, що ся увідавши, от жалости своей
начал его словами изтязати як отец, а он, учинившись противним, порвался ко мні
и пхнув мене в груди от себе так, что я мало на землю не повалился и продерзкими
образил мене словами, говоря: «Ти мене не гризи, я тобі на лихо товар той продам и
отдам (?) гроши». И послі того той товар увесь перевів ні на що и не знаю кому и за
що, чи продав, чи дарма пороздавав. Толко я вижу, що (?) ні товар, ні грошей. И так
мене при старости літ з женою и малими дітми зовсім обідив и для того я его отдаляю
з женою его и з дітьми от всего наслідия в рухомих вещах и в недвижимих добрах и
неблагословение мое на них полагаю вічне. А вас, панове уряд конотопский, прошу
сию мою жалобу от мене ж принять и до книг міских уписать, а мні запис з уряду
конотопского для предъбудучих времен за подписом уряду и при печати міской
видати. Прето ми, уряд, принявши его, пана Андрея Кандиби, жалобу, занесеную на
сина его Федора, признали и приказали от слова до слова до книг міских уписати
для предъбудучих времен и сей запис з подписом старшин при печати міской ему,
пану Андрею Кандибі, видати .
Діялося року и дня зъвишписаного на ратуши конотопском.
Подліний подпис.
Данило Обанасович (!), атаман городовий. Андрей Лизогуб, сотник конотопський.
Матфетей Нестеренко, (на) той час писар конотопский рукою (власною)
Войт міский Мартин Брачий з бурмистрами.
При том будучие особи:
Ярема Парпура, Лукян Баклак. А вмісто их подписался по их прошению во
свідителство Матфетей Нестерович; Иван Парпура своеручно подписался».
(НБУВ. – ІР. – Ф. 14. № 4371. – Копія. Внизу документа намальовано три
кола, всередині котрих відповідно написано: «Лизогубына печат», «Атаман-
ская», «Городовая». Запис: «А подленное едного (?) часу писал и скопіевал в 1764
году августа 24-го по повелінию дяді свого и по его вимишлению впредь будучое
время для случаю».)
№ 9
1702, лютого 23 (12). – Батурин. – Лист генерального судді Василя Кочубея
до конотопського сотника Андрія Кандиби.
«Мой велце ласкавый приятелю, пане сотнику конотопский.
О тых людях московских, о яких в. м. в листі своем до мене писанным, ознаймуем
(описка. Має бути «ознаймуеш». – Ю. М.), що он, гуртом частокротно блукаючися
по степу, людям шкоды чинят, такий мой даю совіт: люб сам в. м., взявши з собою
товариство, люб якого иншого справного чоловіка з товариством, гдебы и на яки[й]
бы час тых шкодячих людей потаемного поезду сподеваючися, изволь послати и
оних звимавши (описка. Має бути «взимавши» – Ю. М.), до Конотопу припровадить,
76 Сіверянський літопис
а випитавши хто и що оны суть и чи самоволне поежджаючи, шкодят, до мене в. м.
ознаймиш. О чом допросивши, якая их будет повість, и мой отвіт о том до в. м. будет.
Що в. м. предложивши, ему ж зичу доброго от Господа Бога здоровя.
З Батурина февраля 12 року 1702.
В. мсти зичливий приятель его царского пресвітлого величества Войска
Запорожского енералный судия Василий Кочубей.
На оном листі подпись такова:
«Моему велці ласкавому приятелеви, пану Андрею Кандибі, сотникові
конотопскому».
(НБУВ. – ІР. – Ф. Х. – № 8461. – Копія ХІХ ст. Тексту документа передує
запис «Из дела Кандиб»).
№ 10
1703, січня 19(8).–. – Свідчення польського агента про повстання Семена Палія.
«Recognicya Aбазина.
1. Бунт від Самуся. Kaрноух, okoczywszy пoнaд Дністром до Рашкова, вирубав
євреїв у Овербей (Owierbiej), казав, що то євреї бють Сaмуся. Потім в Рашкові
вирубав євреїв i п. Рожнятовського державцю. Від московського царя не мали ніякого
дозволу, як і від короля й. мості, бo коли був Aбaзин у Палія, не бачив там жодних
королівських універсалів чи наказів, тільки копії. Дo Maзепи ж, коли тепер посилав
Палій, просячи прo допомогу, відповідав: як ви вміли бити євреїв, бийте тепер ляхів.
2. З польських панів жадного не знає, щоб був до цього приводом i не знає прo
протекцію жодного іноземного правителя, якщо про неї старалися.
3. Палій обіцяв прибути до них з військом нa допомогу завжди, нa щo було по-
над десять листів, котрі в шкатулці Абазина у таборі зaлишилися; в одному листі
твердить, що нa цьому тижні певно мав бути з трьома тисячами війська і з боєпри-
пасами. Як сильне військо має Палій, нe знає, тільки чув, що в лісах мають стати.
4. Самусь і Іскра стоять в Богуславі, взявши три гармати з Білої Церкви. Про
військо ж їх не знає.
5. Шпак, давній розбійник, втік з-під Костянтинова над Дністер i там живе.
6. Kaрноух дo Бершаді, з Сухиною пішов до Умані, a звідти з Левком мав піти дo
Палія. Kaрноух же, щоб мав бути на Буджаках, заперечує».
(НБУВ.–ІР.–Ф. І–№ 5969.–C. 7-8.–Копія кінця ХVІІІ ст.)
№ 11
1703, лютого 20.– Гродно. – Лист-відповідь гетьмана Івана Мазепи на інструкцію
коронних гетьманів І. А. Любомирського і А. М. Сенявського.
«Вельми дякує й. м. пан гетьман Військ його царської пресвітлої величності
Зaпoрoзьких ясновельможним їх мостям панам гетьманам коронним зa цю
добру приязнь, що зволите зноситися i освідчувати міцну зичливість задля
підтримки спільних інтересів як й. ц. в., так i Речі Посполитої Польської, у чому
i сам й. м. пан гетьман Військ Зaпoрoзьких обіцяє щиру покірність їх мостям пп.
гетьманам коронним i який тільки наказ й. ц. пр. величності у цій справі зволить
вчинити, обіцяє бути готовим до його виконання.
1. Вболіває i жаліє християнським серцем й. м. пан гетьман Військ Зaпoрoзьких
й. ц. п. величності, що під час коли всередині Корони Польської неприятель,
шведський король, із своїми військами нищить цілий країну, тут, в Україні (Ukra-
inie), землі цієї ж Koрoни, від власних підданих раптово i несподівано сталося
замішання, і на приборкання цієї сваволі їх мості пп. гетьмани коронні з військами
під час зимньої пори будучи потягненими хочуть старатися, щоб i згадані бунти
були приборкані i швед у своїй завзятості був погамований. Щo й. м. пан гетьман
Військ й. ц. величності Зaпoрoзьких залишає їх м. пп. гетьманів коронних відвазі
й енергії.
2. Що шведський король твердить і розповсюджує, що нібито й. ц. п. величність
Сіверянський літопис 77
був автором і керівником цих українських (ukraińskich) бунтів, нe дивується
цьому й. м. пан гетьман, бo неприятель не хоче зичити того, що спрямоване на
користь i цілісті польського і руського народів, aлe розсіває це для свої користі,
прагнучи цим розірвати i порушити ухвалений вічний мир між польською і
московською державами i зв’язок між монархами, тобто затверджену приязнь
між й. к. мостю i Річчю Посполитою Польською та й. ц. п. величністю, завдяки
чому він міг би потім в цій же Короні ширитися у своїх намірах i над вільними
народами удільну поширювати владу. Дивно б то мусило бути, щоб хтось з їх
мостей польських панів мав таку думку прo й. ц. п. величність, як я бачу, що й. ц.
п. величність, зберігаючи щиру приязнь з й. к. мостю і Річчю Посполитою і зичить
того, щоб їхній неприятель з Koрoни Польської був вигнаний, багато чинив і
чинить своїми силами в державі його неприятельській. Є цього докази, коли він
спустошив Інфляндію, розбив у кількох місцях війська, які були під командою
значних генералів i відібрав багато неприступних фортець. Це удоводнило й
те, що й. ц. п. величність заради своєї приязні до й. к. мості i Речі Посполитій
не тільки фортецю Бихів у Білій Русі (Białejrusi) відібравши своїми військами,
повернув і віддав й. к. мості, aлe також великі сумми із свого скарбу приділив на
підтримку війни проти так тяжкому неприятелеві. А що бунтівники пишуться
полковниками й. ц. п. величності, це не варто інакше тлумачити, тільки що такі
люди, будучи у крайній небезпеці життя хочуть рятуватися всілякими способами,
a нe маючи сил, тому й беруть на себе ці титули, котрими могли б вчинити захист
своїх життів і недобрих акцій i хоча називаються підданими i прикриваються
протекцією й. ц. п. величності, однак насправді так не є; це не повинно порушувати
ухваленого миру i давньої приязні й. ц. п. величності з Річчю Посполитою aні к.
мості чинити некорисної суспиції про й. ц. п. величність, коли ж має цар й. м. так
багато своїх потужних сил і безпомилкових способів дo помсти над кожним своїм
неприятелем, не потребуючи жадних інших бунтівничих куп.
3. Відомо є й. мості пану гетьманові Військ й. ц. величності Зaпoрoзьких,
що король й. м. писав до й.ц. величності щодо цих бунтів, після якого оповіщення
й. ц. величність послав свої суворі листи до Самуся і Палія, закликаючи їх,
щоб вони перестали бунтувати і облишили завзятість проти короля й. мості
і Речі Посполитої Польської i повернулись до належного послушенства; ці
листи, прислані до своїх рук, й. м. пан гетьман відіслав до згаданих осіб. Коли
ж oтримали суворе й. ц. п. величності попередження, oбіцяли, що не мають вже
більше жодних роз’їздів відправляти в край волинський і підляський, aлe нa
своїх місцях скромно поводитися, нa яких тепер залишаються. Aлe із доручення
й. к. мості їх мм. пп. гетьмани коронні жадають від й. мості пана гетьмана Військ
Зaпoрoзьких, щоб він долучився до приборкання цих же бунтів i допоміг, додаючи,
що він перебуває поблизу бунтівничих міст, і тому якнайшвидший може бути
результат їх приборкання. Тоді й. м. пан гетьман щиро обіцяє у цьому зичливість,
нe відмовляє і в тому, щоб листами їх попередити і пригрозити їм рухом військ
свого регіменту, щоб вони облишили свої злі вчинки і припинили їх, a нaлежне
й. к. мості i Речі Посполитій як піддані покорилися. Щo ж далі й. ц. п. величність
своїм указом, стосуючись до волі й. к. мості, накаже мені чинити, це все готовий
виконати і привести дo результату.
4-е. Оскільки їх мості панове гетьмани жадають, щоб таке нагадування і погрози
якнайшвидше були послані до Палія та Самуся, і щоб Річ Посполита, якнайшвидше
заспокоївши цей край, могла свої війська звернути проти шведів, тоді й. мость пан
гетьман Війська Запорозького обіцяє швидко, як тільки можна, своїми листами
нагадати їм про упокорення, зичачи, щоб ця справа скоро могла прийти до (споді-
ваного) результату. А оскільки пани гетьман коронні додають те, щоб на зібран-
нях Палія в Києві був накладений арешт, внаслідок чого Палій зм’якшився б i до
заспокоєння ребелії мусив би докластися. Тоді й. м. пан гетьман як про ці військові
приготування (?)(sprzętach) pаніше знав, так i певним особам зі своєї старшини
78 Сіверянський літопис
наказав пильнувати їх і тримати в пам’яті. A якщо буде у цьому потреба, тo не
забариться і їх публічний арешт, aби з Kиєва не могли бути виведені.
5. A що шведський король заявляє дати частину своїх військ для заспокоєння
цих українських бунтів, сподіваючись, внаслідок цього війна могла б перенестися
сюди, нa Задніпря. Надія н Бога i сили й. ц. в., що з цього нічого не вийде. Цього хай
не боїться і не думає й. м. пан гетьман, щоб шведи, так далеко відійшовши від своєї
держави у ці тутешні землі, мали б вдаватися зa стільки вод. Одне діло шведам з
допомогою деяких їх мостей панів польських, які були в помилковій надії на свою
цілість, входити до Польщі через ріки і Віслу наведеними переправами й мостами. Тут
и жe через значно ширший і стрімкіший Дніпро, хоч би мали собі робити переправи
трупами, Господь Бог ні в якому разі не допустить їм переправитися.
6. Білоцерківського коменданта немає в Києвіe, a якщо коли й приїжджав туди,
тo мабуть у своїх [приватних] потребах. Після здачі Білої Церкви він залишається в
Фастові у протекції Палія, отже на вимогу їх мм. панів гетьманів коронних обіцяє й.
м. пан гетьман Військ Запорозьких писати до Палія, щоб його відіслав до Батурина.
Якщо його відішле туди, тo заради приязні їх мм. панів гетьманів готовий його
прислати. Чому згаданий комендант, нe тримаючись належно в обороні фортеці,
піддав її в руки бунтівників, прo це можуть їх мм. пани гетьмани коронні взяти
реляцію від тих людей, котрі там у фортеці витримавши коротку облогу, залишилися
живими й вільними i були відпущені на ті місця, куди хотіли. A oскільки їх мм.
Пани гетьмани хочуть, щоб й. м. пан гетьман своїм нагадуванням спонукав Палія дo
віддання фортеці Білої Церкви, то це важка і нездійсненна справа, щоб Палій, хоча й
простий чоловік, без умов щодо свого збереження i безпеки зміг це вчинити. Однак
якщо цього собі вельми зичите, то й. м. пан гетьман обіцяє, що буде дуже про це
старатися через свого спеціального посланця.
7. Прагнення їх мм. панів гетьманів коронних висловлене через й. м. пана послa
щодо прислання доброго кіннотника нa допомогу проти неприятелеві шведу може
бути успішним, але після указу й. ц. в. Марш війська не обійдеться без втоми людей,
які знаходяться в дорозі, тоді з волі й. ц. в. є потреба й. м. пана гетьмана, щоб від й.
к. мості i Речі Посполитої обох народів, як Koрoни, так i ВКЛ, була дана гарантія
з підписом короля й. м. i їх мм. панів сенаторів, що вступ малоросійських військ в
державу й. к. м. i Річ Посполиту не буде витлумачене за порушення договору. Коли
ця гарантія буде прислана, тут же без затримки обіцяю її виконати.
8. Обіцяє й. м. пан гетьман для зносин в інтересах обох держав розставити пошти
від Батурина до Чорнобиля, a треба також, щоб їх мм. пп. гетьмани розставили її від
Полонного до того ж Чорнобиля.
Іван Мазепа, гетьман і кавалер й. ц. п. в. Війська Запорозького».
(НБУВ. – ІР. – Ф. І – № 5969. – C. 36-38. Копія кінця ХVІІІ ст. Тексту
листа передує запис: «Відповідь з руського на польську перекладена від
гетьмана й. мості Військ й. ц. пресвітлої величності Запорозьких на інструкцію
ясновельможних їх мостей панів коронних гетьманів, присланий через
спеціального посла й. м. пана Стефана Петровського, вєлюньського скарбника,
в року 1703 дня 20 лютого»).
№ 12
1703, січня 12.–Торунь.– Лист невідомої високопоставленої особи Російської
імперії до коронного підкоморія Єжі Домініка Любомирського (регест).
Питаєш, що за претекст мали до царя Самусь і Палій, що вони в своїх
пишаються царем в своїх заворушеннях і бунтах. На це відповідаю, що ці
два бунтівника ніяким чином до царської протекції не належать і це пролиття
християнської крові чинять, не маючи жодного від нашого найяснішого монарха
категоричного наказу, і від мене ординансу й допомоги, оскільки наш монарх уклав
пакт з найяснішим королем польським.
(НБУВ. – ІР. – Ф. І – № 5969. – C. 8-9. Копія кінця ХVІІІ ст.).
Сіверянський літопис 79
№ 13
1703 (?). – Лист київського воєводи до сандомирського воєводи (регест).
Треба було з військами підступити під Білу Церкву взяття кількох фортець.
Додаю, що Паткуль, посол московського царя, який повертається з Данії і пройшовши
(?) Україну (Ukrainę), з’явився. Він бачився з белзьким воєводою. За листами короля
й. мості пан воєвода, хоч обіцяв як мені, таке і ксьондзу й. мості Вілінському, що мав у
Паволочі у кількох милях від Білої Церкви, проводити подальші з нами військові ради.
(НБУВ. – ІР. – Ф. І – № 5969. – C. 28-29. – Копія кінця ХVІІІ ст.).
№ 14
1706, серпня 2 (липня 22).–Табір під Васильковим. –Універсал гетьмана Івана
Мазепи.
«Пресвітлійшого и державнійшого великого гсдря его царского величества Войск
Запорозких гетман, славного чину стого апстла Андрея и Білого Орла кавалер Иоан
Мазепа.
Всім вобец и кождому зособна, комубыколвек о том тепер и напотом відати
належало, особливе вшеляким духовного и свіцкого чина настоящим и будущим
отчизны нашой особам сим універсалом нашим ознаймуем, иж любо ясне в Бгу
преосщенний кир Варлаам Ясинский, Бжиею милостю православний архиепскп
митрополит киевский, галицкий и всея Россиї, архипастир наш, когда еще Бжиїм
званием и согласного всего обще Бговрученного дховного и свіцкого стада
елекциею избран и произведен зостал на степенство всероссийской диецезиї
архиерейской, видачи катедру Стософійскою метрополитанскую киевскую не толко
велми знищенную обетшалую, леч чрез многие тяжкие войны опустошенную и
зруйнованную, для помощи и в тим (?) снаднійшем реставрованю оной виправил
бил у пресвітлійшого монаршого его царского влчства престола в припись до той
Стософійской катедри обитель Стомихайловскую Видубицкую киевскую; однак когда
потим горливост своею ревностию, прилежним старанием и великим иждивлением
уже обновил, в молитві украсил и весма обогатил пререченную свою пастирскую
катедру, тепер при остатней праве волі своей за согласною всего дховенства
киевского ухвалою свобождает в потомние часи от тоей приписи помененную
Стомихайловскую Видубицкую обитель, особливим монастирем опереділяючи оную
от кафедри Стософийской метрополитанской киевской. Яко все тое обширне для
лучшой кріпости в прийдучие времена маніфестованним своїм з подписом руки и
приложеньем печати ствердил листом. Которий презентовавши нам превелебний в
Бгу гспдн отц Варлаам Страховский, игумен обители Стомихайловской Видубицкой,
просил нашого гетманского на тое состояние потвержения. Ми прето, согласуючи во
всем таковой волі и ділу ясне в Бгу преосвщеного его млсти гспдна отца метрополита
киевского, галицкого и всея Россиї, потвержаем сим універсалом нашим его лист
архипастирский в той материї виданий, заховуючи непремінно оний во всіх пунктах,
комматах и кляузулях ораз теж пилно все духовенство киевское его ж архипастирскою
прекавциею также и будущих по его пастирской милости сукцессорах, преосвященних
метрополитов киевских, обовязуючи аби вижей мененной пастирской волі и
постановлению нихто не бил противним и премінителем в потомние часи, чтоб
як инние стие обители, у отчизні ншой обрітаючиеся, поменная Стомихайловская
Видубицкая киевская обитель волна зоставала и опреділенним била монастирем от
катедри Стософійской киевской; чом всем аби задосить чинилось, сей універсал нш
з канцелярії виданий для болшой поваги подписом власной руки нашой и печатю
войсковою ствержаем.
Дан в обозі от Василкова 22 июля року 1706.
Звишменованний гетман и кавалер рукою власною».
(НБУВ.–ІР.–Ф.160.–№ 244.–Арк. 380–381. – Внизу документа намальоване
коло, що символізує печатку, всередині якого написано: «місто печати
националной» і запис «С подлинним свидітелствовал Иван Мартинович»).
80 Сіверянський літопис
№ 15
1707, грудня 16(5). – Сорочинці.– Лист миргородського полковника Данила
Апостола до генерального судді Семена Савича.
«Мсці пне судия войсковый енералний, мні велце мсці пн. любителний свате и
добродітелю.
Пренизкое мое листовне в.мс. мс. пну воздаючи поклонение, яко милое сее
щиреприязливой сватовской упреймости наполненною в.мс. мс. пна здорове навіжал
скриптурою, так оного при всяком блгополучиї от провіденциї Бозкой дознавати в.
мс. мс. пну упрейме желаючи, о том ознаймую, же через умыслного посланца моего
описалемся до его млсти пна асаулы енералного (Іван Ломиковський-Ю.М.), моего
мсці пна свата брата и блгодітеля, просячи о доложене ясневелможному добродіеви,
жебы мні (любо и без того могл бым) без уразы его добродійской волно было тепер
перед свтами побывати в Батурині. О чом якую от его млсти пна свата моего одержу
реляцию, тоею ж и в. мс. мс. пну будет увідомлен и за прибутем моїм в Батурин о
потребном между нами ділі устную з в. мс. мс. пном розмову буду міти. А тепер и
повторе пренизко в. мс. мс. пну кланяючися, естем назав(ж)ды
В. мс. мс. мс. пну свату и блгодітелем во всем зычливым сватом, братом и (…)*
его царского пресвітлого величества Войска Запорозского полковник миргородский
Данило Апостол.
З Сорочинец декемврия 5 д. 1707 року».
(Опубліковано у вигляді фотокопії в кн.: Таирова-Яковлева Т. Повседневная
жизнь, досуг и традиции казацкой элиты украинского гетманства. –СПб,
2016.–Фотокопия).
№ 16
1714 або 1724, або 1734, або 1744 липня. – Полтава.– Лист невідомого до пол-
тавського полковника (1729-1743) Василя Кочубея або ніжинського полковника
(1746-1751) Семена Кочубея.
«Благородний мсці пане Кочубей, мой млсцівий благодітель (?).
Извістно мні, что по смерти покойного отца вашого осталась походная полковая
церков (…)* и антиминс, книги и отбранная на сооружение новой (це слово закреслене.
– Ю.М.) (…)*, денги и протчие церков потребности, кии (…)* уже в поход тої церкви
потребные* (слова між зірочками *…* закреслені. – Ю.М.). Того ради вашого благо-
родия прошу оній антиминс, книги и протчие, что* до оной иміются* (слова між
зірочками *…* закреслені. – Ю.М.) також и денги* на сооружение новой церкви
сколко оних* (слова між зірочками *…* закреслені. – Ю.М.) прислати в Полтаву с
надежним (?) человеком.
[…] июля […]4 году, Полтава».
(НБУВ. – ІР. – Ф. І – № 51257. – C. 8-9. Чернетка, с.161).
№ 17
1710 (?). – Лист-скарга козаків с. Загоровки до гетьмана І. Скоропадського(?).
«Ясневелможний млстивий пне гетмане, нам премлстивійший пне, пне и великий
добродію.
Глас 5, піснь 10. Волняшеся бурею скорби и незносной обиди нашея нанесенной
нам от п. Стефан Кожуховского, притікаем ко пристанищу тихому блгоувітливаго
млсрдия велможности вашой, просяще от незносних, а вічне плачлівих бід и скорбей
избавления, иж он п. Стефан Кожуховский по брату своему Юрию одержавши село
наше Загаровку, неисповідими нас обдержит бідами, которих ми бід, горш агарянских,
много терпіли, во всем ему поволними будучи, единаче он, п. Стефан Кожуховский,
незважаючи на поволност и терпение наше и не перестаючи звиклости своей, нас
озлобляющой, казал з межи козаков, козака взят, именем Михалика, в двор свой и
его киями бит, за которим ми, козаки, з хлібом его, п. Кожуховского, ходили прохат:
«Пне Стефане Кожуховский, не забивай козака». И так еси нас понудил, то вязением,
то битям, чого он, п. Кожуховский, не злюбивши, казал слугам своїм нас з двора бит,
Сіверянський літопис 81
а в том другого дня и до его млости пна полковника справитися поехал, будто ми,
на его двор безвинне найшовши, завод оучинили. На которого скаргу его млст пн.
полковник, словам повіривши, отдал ему нас, жеби по волі своей що хотіл з нами
чинил. Он теди п. Кожуховс[кий] [….]ня и данной ему волі, в колодки нас позабивал
[…]ние колоденним три неділі мордовал, а поколоден[…. ] быт казал, а и тим каранием
колоденним и киев[…] оу нас, опроч грошового забору) худоби н[ашой(?)……]шой з
суплікою подаем. Якой ми обид […] терпіти, притікаем до велможности вашой […]
и скорбним оутішителя, просящ[е…] от бід велможних млстивий п[…]оупадаем[…].
Велможности вашой от бід и обид и скорбей избавленни, винни зостаем до конца
жития нашого, за доброе здравие и за щасливое панование велможности вашой Гда
Бга блгати».
(НБУВ. – ІР. – Ф. І. – № 51191.– Оригінал).
№ 18
1710 (?).– Скарга козаків с. Загорівки
Ясне велможности вашой, нам блгоувітливаго пна великого добродія найнижшиї
раби и подножки, козаки загоровские.
Реестр нш, козаков загаровских, многосмо п. Стефану Кожуховскому в напат (?)
отдали як много грошей готових, и як много еще в нас опоминается, и душне вимагает.
Напрод готових грошей в нас оузял двісті тридцят и пят зол(отих). А еще
опоминается и всесилно вимагает штириста золотих, двадцят талярей и пят талярей.
Що знову з набитку худоби нашей п. Кожуховский побрал:
В Михайлика взял пчол семеро, волов чотири, корову з телям, овец семеро з
ягнятами.
[…У Фед]ора атамана коня, трое товару рогатого.
[…]ія Срібняка коня, в Грицка Василенка коня, […]аненка коров дві, в Сергія
коров три и сіно».
(НБУВ. – ІР. – Ф. І. – № 51191.–Оригінал).
№ 19
1716, липня 30 (19). – Бобровиця (?). – Лист бобровицького сотника Костян-
тина Василевича (Косташа) до Лаврентія Горки, ігумена Свято-Михайлівського
Видубицького монастиря.
«Висоце в Бгу превебний мсці отче игумене выдубицкий, мой велце
премилостивий добродію.
Любо то я сподобился поклонити превелебности вашой по желанию моем,
будучи на тракті, а звлаща затим вимираюся, иж от провожалем архиерея Божого,
ясне в Бгу преосвященного его млсти архиепископа митрополита киевского и за тое
прошу превелебности вашей отпрощение на мене, слугу свого, бо иж (?) мні ніхто
не дал знат як проъхали превелебност ваша через містечко наше. При сем же доношу
відати превелебности вашой, иж будучи в мене староста озеранский и я пытался его:
чи можна би трави ще укосить; и он слугу моего завюл за траву с косарами моими
и я послал слугу свого до отца городничого ярославского, ознаймуючи где косит
заведено. И отец городничих, виехавши до косарув и хотіл зогнат ис трави и я там
же отцу чи совокупно з отцем городничим міл розговор, иж я не сам казал там косит
и не привлащаю до себе того грунту и отец городничий відечи, иж я не самоволием
там стал косить и не казал згонять косаров. И я за тое прошу покорне превелебности
вашой, иж я не естем пудступцею монастиреві, але подлецаюся найнижшим (?) и
от сего часу не буду жадной перепони чинит, яко и не чинилем. А при сем зостаю
назавше превелебности вашой, моему премилостивому добродіеві, слуга найнижчий
Костантин Василевич, сотник бобровицкий.
З Боброй июля 19 року 1716».
Адреса: «Висоце в Бгу превебному его мсти господину отцу Лаврентию Горці,
игуменові выдубицкому, моему премилостивому отцу и благодітелеві, покорне
вручити».
82 Сіверянський літопис
Записка: «При сем же докладаю превелебности вашой, иж пишет до мене отец
городничий ерославский и хочет сіно забрат. О що и повторе прошу превелебности
вашой вашого благословения, жеби того сіна не брано, а я за дознанную ласку
отримавши от превелебности вашой субмитуюся во всяких оказиях отслуговати и
прошу отписочки от отца городничого, если будет ваше благословение сторони сіна».
(НБУВ.–ІР.–Ф.160.–№ 515.–Оригінал. Запис іншою рукою: «Лист пна
сотника бобровицкого екскузуется, же почал косити коло Чорного кургана и
грунтов тых не привлащал. Июля 19 д. року 1716»).
№ 20
1716, вересня 13 (2). – Лист гетьмана Івана Скоропадського до Лаврентія Горки,
ігумена Свято-Михайлівського Видубицького монастиря.
«Превелебный в Бзі мсці отче игумен мнстра Видубицкого.
Мой велце ласкавый отче и приятелю.
Вичитавши мы з листа вашой превелебности жалобливое на пна Василя Танского
донесене, же он на степу, до села Ярославки здавна належном, позволивши оного
половину сотникови бобровицкому через свого старосту озерянского одвести казал,
скосивши сіно, забрати, а особливе сам там же на пахатних полях ярославских
самовластне и ґвалтом наехавши, килкадесят коп збожа подданих монастирских
жителей ярославських, же веліл взяти и запровадит оное до своей маетности, села
Озерян; пишем наш до его доволно упоминателный лист, грозно приказуючи, иж бы он
так тое забраное собою сіно и збоже до обытели всеконечне возвратил, яко и вперед до
тих полюв и степу найменшого не мів интересу, на якие мы для спокойнішого вперед
того кгрунту уживаня, так уже и на подсусідки козацкие в маетностех монастирских
мешкаючи, навертаючи оних до обытели вашой превел[ебности] в совершенное и цілое
прислушание, иж бы также оні в кгвалтовних всяких нуждах подданим монастирским
именно нуждах подданим монастирским именно в вистатченю подвою, в кормленю
драгунов, и в видачи на компанію місячного, и в прочих прилучаючихся потребах
чинили помощ, на прошение превелебности вашои велілисмо видати наш універсал,
який до превелебности вшой тут же посилается, где и тое казалисмо обваровати, жебы
козаки подданих монастирских, если бы який похотіл, удаляючис од посполитой
тяглости, в козацтво, тиснутися жадною мірою не важилися приймати; взглядом
зас гребелки на річці Смердлику найдуючойся, жебы обадва береги з хмизником
там и нивам будучим до обытели вшои превелебности в владіние ствердити, не
можем тепер нашого на то видати універсалу, але первеи разві бы треба совершенно
розвідать, если там з людзким яким не будет укривженем и витиском, поневаж як
разсудилисмо, вичитавши лист и покойного Томари, полковника переяславского, до
вашой превелебности писанний, же он и господар будучи в своем полку, а не позволил
превелебности вашои того хмизнику до обытели в область приняти, леч откладав
на далшое о том разсмотрение. А що ваша превелебность просиш нас о уволнение
всіх маетностей монастирских од станции подлуг монарших грамот и привилеов
королевских, о яких в листі своем превелебность ваша наміняєш, на тое виданних,
теди сам превелебност ваша разсуди, если возможно в нинішное трудное время тому
статися, ибо и ваша ж превелебность можеш тое добре відати, же тепер нічий, навіть
и наши гетманские маетности, не сут од станции свободи.
Предлагаем и за тим молитвам превелебности вшой полецаемся .
Вшои превелебности зичливий приятел Иван Скоропадский, гетман Войска его
црского пресвітлого влчества Запор[озкого].
Глухов, септевр(ия) 2 року 1716.
В Бгу превелебному его млсти отцу Лаврентию Кгорці, игуменови монастира стого
Михайловского Выдубицкого киевского, моему велце ласкавому отцу и приятелеви,
подати».
(НБУВ.–ІР.–Ф. 160.– № 244.–Арк. 396–396 зв. – Копія середини ХVІІІ ст.
Тексту передує заголовок, зроблений півуставом: «Лист гетманский о степу
и полях ярославських, що коло Чорного кургана, о подсусідках, о мужиках,
Сіверянський літопис 83
абы в козацтво не вписовалися. О гребелці, о нивках и хмизах за гребелкою
и о уволненю от станций.». На полях запис того часу: «С подлиним сводил
иеромонах Иларион». Другий список даного листа заходиться в тому ж рукописі
арк.157–157 зв.)
№ 21
1719 р. – Батурин.– Лист-скарга Івана Гришопенка, батуринського жителя,
до гетьмана Івана Скоропадського.
«Ясновелможний мсці пане гетмане, мой велце премилостивий пане и великий
добродію.
Слезне ускаржаюся ясневелможности вашей панской на Стефану Прийму, жи-
теля веревского, о том же и на Ивана Коркушку, жителя митченковского.1718 году
взял бил у мене на виплату коня ценою за десять коп на год ему ж, Коркушці. Чекали
болше году, ні едной копі ни от него не виділи; да вже мусилем в оного Коркушки двое
коней заграбити. Теди именний Стефан Прийма з Біляком, жителем митченским,
пришедши до мене, просячи за оного Коркишку: давши сам Коркишка мні три копи
грошей, а за шесть коп поручився *, міючи в том же году отдати о святих верховних
апостол Петра и Павла отдати всі тие гроши. И я на прошение его, Прийми, тие коні
отдал, а оний Коркушка, отобравши тие коні в Петров пост, нівість куда тайно вехал
и до сего часу не маеш оного Коркушки. Теди я, чекаючи чрез назначенний термін до
святого великомученика Димитрия, в прошлом году будучого, случившися з оним
Приймою на ярмарку в Батурині, запозивал оного до урядников батуринских и по
наказанию правному заграбилем в оного Стефана Прийми за тие коп шесть грошей
коня. А оний Стефан, не послухавши суду врядницкого, и поехал нас позивати до
пана судиї едноралного и осудив того часу нас пан господар судиїн и пан писар, жеби
оний Прийма взялем от нас коня своего и зискав того человіка винова ця, за котрого
оний Прийма поручився. А оний Прийма не послухавши и повторного суду и при-
ехадши (!) з Глухова и станет просити пана старости митченского. И ми се приехали
из Глухова и зараз того часу пан староста и цілий тиждень в Ніжині турмним, не
рассудивши держал, примушуючи, жеби ми прохали Прийми, повеліл взяти коня и
корову и ему, Прийми, отдал. А оний Прийма перед старостою из Біляком, жителем
митченским, призналися сами: тим ми пане староста того часу тие гроши потаїли
Коркушчини, щоб той человік тих грошей не побрав, що ячмінь на віру брали и тому
чоловіку за того ж Коркушку поручилися, щоб и той чоловік у нас коней не пограбив
за того ж Коркушку, И потом вдалися в Глухов до суду едноралного и присудили ему
вернути коня и корову и ему свого коня взяти до себе и щоб того человіка зискати
виноваця на россудок наочне из нами и он перед судом поднявся того чоловіка зис-
кати на росправу из нами. И не зискав того чоловіка и на нас и з…в почав позивати.
В чом слезне просим у велможности вашей панской святой справедливости з оним
Приймою. За що должни будем за щасливое велможность ваш..пановання денно и
нощъно Господа Бга просити.
Велможности вашей нижайший слуга и подножок Иван Грішопенко, батурин…».
(НБУВ. – ІР. – Ф. І. – № 51281. – Арк.206-206 зв.).
№ 22
1723, травня 3 (квітня 22).–Київ.– Лист ніжинського полковника Петра Толсто-
го до чернігівського полковника Михайла Богданова (?) і всієї полкової старшини.
«Мсцi пане полковнику черніговский з старшиною, мой велце мсці пнове и
блгодітелі.
Козаки сотні Глуховской села Погребков, которим пн. Андрій Лизогуб, з козацтва
усиловне верстаючи себі в подданство, немалое чинит утіснене, многокротне стужали
мні и тепер не престают кучити, просячи в том освобоженя. А так з розиску, перед
сим учиненном, является, же они здавна суть, еще за преждних гетманов в козацкий
* На полях вставка, але не знати точно, до якого місця пасує і не вповні ясний і сам її зміст: «хо
руці (?) відом Яков Волувниченко».
84 Сіверянський літопис
уписани компут. Теды прошу в. м. м. пнства под яким тие козаки міют найдоватися
игом кравносим (?) учинити рішение. И при том неодмінно в. м. м. пнства вручаю
мя приязні.
В. м. м. пнства всего добра зичливий слуга его императорского прсвітлого влчства
Войска Запор[озкого] полковник ніжинский Петр Толстой.
В Глухові апр[іля] 22 року 1723».
(НБУВ.–ІР.–Ф.І.–№ 62236.–Тогочасна копія).
№ 23
Між 1727-1750, грудня 8 (листопада 27).– Конотоп (?).– Лист конотопського
сотника Йосипа Костенецького до гетьмана Данила Апостола або
Кирила Розумовського.
«Ясневелможний мсцi пне гетмане и каваллер, премлстивійший мой пне и
всенадеждний добродію.
Уже тому болше десяти літ, когда будучи в Gданску, занял у мене бунчуковий
товариш, покойний Иван Тополніцкий, сорок шіст червоних, на якую должную
сумму иміется в мене от него, дебітора, саморучний при многих купцах, на тот час
там случившихся, данний мні обліg, по которому хочай и многажди у помянутого
дебітора должного своего упоминалемся, однак он время до времени отлагаючи,
означенной мні не изистивши сумми, волею Бжиею умре и так оний долг даже и до
днес без свого дебітора не уплачен зостает. А понеже доволно я извістился, что по
умертвиї вышреченного дебітора моего брат его родний, бунчуковий товариш Иван
Тополніцкий, всю наслідственную по покойном отцу их Тополніцком в движимих и
недвижимих добрах част, на его спадаючую, в свою поссессию одержал и всіми до-
брами завладіл (до которого любо я многокротне с претенсиею моею за показанний
брата его долг, яко до сукцессора добр его, одзивался, однак он пренебрегая мої отозви,
не хочет мні платитис), теди с покорностю моею прошу ясневелможности вшей ме-
ненному Тополніцкому своїм реїментарским указом предложит, дабы он показанний
брата своего долг, будучи наслідником братних добр, без отречения уплатил или по
оцінки с принадлежащих на покойного брата его gрунтов мні уступил.
Ясневелможности вшой премлстивійшого мні патрона и добродія всенижайший
слуга Иосиф Костенецкий, сотник конотопский».
(НБУВ.–ІР.–Ф.І.–№ 51311.–Оригінал (?). Запис зверху документа: «27
9бра (…)* в книгу доложит»).
№ 24
1729, березня 25 (14).– Скарга козака Батуринської сотні Григорія Лемішки
до гетьмана Данила Апостола.
«Суплікует Григорий Лемішка, козак сотні Батуринской, житель села Отюшки,
з прошением, что б повел(ен)о было указом рейментарским сотника батуринского
Стожка зискат водлуг и о его смертном и о туремном вязеню держачомся и о забраню
напрасно его худоби допросит, а по допросі веліт напрасно забратую ним, сотником
Стожком, его худобу возвратит, а за протори убитки наградит за увітче и безчестия
пополнит.
Под марта 14 (?) 1729 году».
(НБУВ.–ІР.–Ф.І.–№ 62236).
№ 25
1727-1732 рр. – Лист-скарга Якима Богомодлевського гетьману Данилу Апос-
толу.
Ясне вельможний мосці пане гетмане, мой милостивий пане патроне и особливий
добродію.
Был я чолом в войсковую енералную канциллярию на сотника батуринского
Стожка о своем незносном безчестиї и о заграблениї денег; о чом бил и розиск з сей
Сіверянський літопис 85
же войсковой канцилляриї. И оний Стожок утічкою вдался до бившого полковника
ніжинского Толстого. Которий Толстой оного Стожка всякими способами и своею
властию як могл боронил. Тепер слезне прошу ясневелможности вашей повеліте
блгородним господам правителем уже разисканное діло крайнею и остатнею солвовати
(?) и вершити резолюціею. О чом за мною недостойним и писмо инстанциялное от
преосвященного киевского дано.
Ясневелможности вашей, моего милостивого пана патрона и превеличайшего
добродія, раб и подножние гришний Иоаким Вогомодлевский (?)».
(НБУВ. – ІР. – Ф. І. – № 51127. – Оригінал).
№ 26
1733, лютого 1(?) січня 21) (?) – Глухів. –Універсал гетьмана Данила Апостола.
«Ея императорского величества Войска Запорожского обох сторон Дніпра гетман
и ордена свтого Александра Невского кавалер Даниїл Апостол.
Всей старшині и черні Войска ея императорского величества Запорожского,
а особливе пну полковникові прилуцкому з старшиною полковою, сотникам и
всім кому того відати надлежит, сим ншим ознаймуем універсалом, иж пн. Марко
Анgeлиовский, сотник красноколядинский, презентовал нам при супліци своей
покойного антецессора ншего гетмана Скоропадского універсал на село Понори
в сотні Красноколядинской, 1718 году януария 20 (…)* волние леgованниї, також
розграниченне бившим бунчуковим, а ннішним обозним войсковим, енералним пном
Яковом Лизогубом з присутствуючими на долину сінокосную за дорожкою з села
Рабух до Талалаевки идучою, недалеко против Близниц могил в вершину Лисогора,
а Лисогором до Княжого колодязя найдуючуюся; которую долину для вспоможення
тамошней ратуши и его, пна Анgелиовского, нового господарства оние розищики
опреділили ему во владіние да на яр сінокосний, який во время розділу степу опреділен
людми умерлому красноколядинскому писару (дописано «сотнику».–Ю.М.) Корсу-
ну, яким яром по умертвиї оного писара владіл бывший красноколядинский сотник
Лащинский, а по нем уже и он, пн. Анgелиовский болше десяти год владіет. Особенно
купчие обявлял на gрунта. Первую на греблю в яру Коренецком от Семена Яценка
уступленную, где тепер он, пн Анgелиовский коштом своїм устроил два млина
вешняки з принадлежащими к оним млинам купленними гаями и полем, з которих при
нижшом млину од села Коренецкого и хаток нісколко для досмотру гребелиок на оной
же купленной своей землі поселил, другую на млин з греблею о двох колах мучном
и ступном да двома суканними валюшами з принадлежащими к той греблі и млину
гаем и лісами чорними от священника галчинского отца Афанасия Ивановича данную.
Третую на дубину промеж Лавриновской от Семена Киктя, жителя кореницкого,
уставленную. Особливо же купчие на дворики в Красноколядині и около Колядина
и на другие кгрунта, гаї, поля и сіножати в міских и сілских обывателей куплею
набитие и на тие и на оное више прописанное село Понори и другие вишепомянутие
gронта, млини, поля, ліси и сіножати просил он, пн Марко Анgелиовский, сотник
красноколядинский, ншой універсалной конфирмациї. Мы прето, гетман и кавалер,
по силі данной нам високомонаршой ея императорского величества на чин уряду
ншого жалованной грамоти и міючи власт всякие воение и гражанские в Малой
Россиї устроевати порядки, а респектуючи на его, Анgелиовского, в Царичинском,
Ладожском, Терковском и других походах в Войску ея императорского величества
Запорожском отправленние и нні отправуемие служби, да и вп(…)* видячи в нем пну
Анgелиовском, к той войсковой службі всякую готовност и способност, по силі вишей
прописаного покойного гетмана Скоропадского універсалу яко оное село Понори и
долину сінокосную против могил Близниц у вершину Лисогора до Княжого колодязя
лежачою, з другим яром сінокосним, прозиваемим (…)* ским, також млини два
вешняки, коштом его, пна Анgелиовского, на ярош(…)*ком устроенние, с прилеглими
гаями, полем и з поселенними при той гребли нісколко хатками да млин Галчанский
о двох колах мучним и ступном и двома суконними валюшми, с принадлежащими
86 Сіверянський літопис
до того млина гаем и чорними лісами, особенно в Красном Колядину и около
Колядина в міских и сілских обывателей купленние дворики, грунта, гаи, поля и
сіножати, ствержаем ему, пну Анgелиовскому, в спокойное владіние так чрез сей нш
універсал. Предлагаем, абы пн полковник прилуцкий и нихто з старшини и черни
во владіниї помянутого села Понор и в уживанню з оних млинов всяких розмірових
приходов жадной ему, пну Анgелиовскому, сотникові красноколядинскому, не чинили
перешкоди и препятия. Войт зась помянутого села Понор (кромі козаков, которие
при своїх волностях міют быть заховани ненарушно) должни ему, пну Анgелиовскому,
всякое отдават поддданическое послушенство и повиновение без противности, міти
хочем и реїментарско приказуем.
Дан в Глухові генваря 21(?)».
(НБУВ. – ІР. – Ф. І. – № 15150. – Оригінал (?). Запис зверху документа: «27
9бра (...)*в книгу доложит»).
№ 27
1726, жовтня 13 (2). – Шаповалівка (?). – Купча Олени Лазчихи.
«Року 1726 місяця октоврия дня второго.
Декляруется пред нами, отаманом Микитою Андрущенком и многим товариством
нижей именованним селян шаповаловских, що пред нами ставши очевисто Олена
Лазчиха, мовит перед урядом: Пане отамане и все товариство! Явно Богу и вам, всему
товариству, иж я из своей воли продаю ниву лежачую под Поповку свою власную,
а ні в чом не пенную дний на вусім Панасу Тимченку, жителю конотопскому, во
вічние часи ціною талярий за десять во віки віков ему, жені и дітям его: волно ему,
як хотя своїм добром владіт, волно ему куди колвек свое власнее обернуть, а мні би
хто откуплят з миж моих кревних, близких и далеких, то такий (таковий -?- прим.
копіїста) виплатить будет на вряд сілкий талярей двадцять. Що и записали явне, а
не потаемне при вряді, а именно при Микиті Аніденку и Савці Рузному и Пархому
Якименку и Ониску Корощенку и Ничипору Шкварку и Василю Есипенку, жителю
сосновскому, и иних людех на тот час будучих.
Декларовано року и дня вишписанного.»
(ІМФЕ.– Ф. 3. № 513. – Арк. 18–18 зв. Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці до-
кумента запис: «Подлинник принадлежит З.Марковскому»).
№ 28
1739, травня 13 (2). – Купча братів Сичів, жителів с. Мельні.
«1739 году мая 2 дня.
Мы, ниже подписавшиеся козаки сотни Батуринской, жителі села Мелні, Семен
и Ничипор Сичи з братами своїми роднимы даем сей при враді сілском меленском
за атамана Сидора Заїзжося и при людях вірних и чести годних оного села Мелні
чотирох человіках, а именно: Кондрату Бахмацкому, Ивану Бурлаци, Микиті Шемету,
да на той час прибившихся полку Прилуцкого сотні Колядинской села Куриловки
поддание бунчуковой (!) товарищи паней Кандибовой: Тимку Качуру и Грицку
Шпоті купчий запис козаку сотні Конотопской села Поповки Семену Забияці в том,
что иміючийся при врочищи бор между боровою пущою з правой сторони едучи от
сотні Конотопской от села Веровки, бившой пані пані судіїной Чернишовой бор, а з
другой лівой сторони ж показанного козака Забияки купленний в жителки меленской
Мариї Грицихи Тетенчихи бор да от сторони головной шлях идет конотопский, а от
сторони вдовжной болото Боровее свой собственно отцовский и никому ни в чом
не пенний вишпомянутому Семену Забияці проданий за цену тринадцять рублей в
вічное владіние ему, Забияці, и его дітям, а особливо жоні его владіти и хотя он (?)
кому дати, даровати или для ліпшой своей ползи заминяти и в протчем в волі {…} яка,
а ежели б з нас и из наших жон и з кревних близких {и далеких…}, то дітей и далеких
могл {…} наш проданний бор {…} полагаем взять штрафу на врад сілский меленский
десять рублей, а на батуринское правление пятнадцять рублей. На том, вмісто нас,
неграмотних, мы подписуемся и написуем крест своеручно + +
Сіверянський літопис 87
К сей купчой записи козаки сотні Батуринской, села Мелні жителя ви{…}кие
подписались, а вмісто их, неграмотних, по их прошению писал сию купчую и
подписался канцелярист полковой ніжинской канцеляриї Дмитрий Забияка за оних
жителей Семена и Ничипора Сича, братов родних».
(ІМФЕ.– Ф. 3. – № 513, арк. 20-21. Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа
запис: «Подлинник принадлежит З. Марковскому»).
№ 29
1748, листопада 16 (5). – Остер. – «Доношение» остерського сотника Михайла
Солонини київському полковому суду.
«В суд полковый киевский.
Доношение
Сего ноябра 4 при ордерi с полкового киевского суда представленную от
поверенного Киевовыдубицкого монастыра економа Прокопия при челобитi в том
судi полковом в заводі з управителем его высококняжеского сиятелства Степаном
Марковичем о бору и о прочем копию виписа з книг острицких в сотенную остерскую
канцелярию прислано, и велено, гдi таковыи подлiнный запис иміется, сыскать и
прислать оной с тоею копиею в суд полковый киевский для освидiтелстования и своду.
А понеже по учиненной в сотенной остерской канцелярии справки явылось, что оная
копия выписа в книзi ратуши остерской слово до слова есть написана, а подлiнный той
копиї запис, с которого пры сем обратно отправлена копия за печатю и рукою Степана
Лапiки, будучого сотныка остерского, в нынішного Михаила Солонины содержатся,
которой и не посылается в суд полковый киевский потому, что тое дiло заводное
было за смiжние грунта между крехаевскими и месних(?) Лiточок обывателмы, а не
з лiтковкими, ибо оние Лiтки великие от Крихаева не в смiжносты и далеко отстоят.
О сем в полковый киевский суд сотенная остерская канцелярия покорнiйше доносит.
В подлiнном подписано тако:
Сотник остерский Михаило Солонына.
1748 году ноября 5
Остер
№ 132 № 358».
(НБУВ.–ІР.–Ф.160.–№ 244.–Арк. 174–174 зв.–Тогочасна копія).
№ 30
1751, липня 21 (10). – Скорочена копія роздільчого запису любецького сотника
Василя Силича з братом Антоном.
«Раздельный запись сотника любецкаго Василия Силича с братом войсковым
канцеляристом Антоном Силичем 1751 г. июля 10.
Антон отдал Василю «состоящу на ріці Білоус о двух каменях мучних з
ступником мелницю», нивы, «також в деревні Рижиках подсусідками, да деревню
Черторийку», а Василь уступил за это Антону: «в селі Старом Білоусі» всі дідовские
и купленые грунты с островами и проч, «со всіми иміющимися в том селі Старом
Білоусі подсусідками, да в том же селі Старом Білоусі двор отеческий со всім
строением, который давно ему достался вмісто отданного того (?) же (?) в Старом
Городі Чернігові отческого двора, також деревню Тереховку, «мельницу на реке
Свині, с островами и пр. и проч.»; «сіножать по той стороні Десни за Колчевским
перевозом (…)*чает Мазапетинскаго с подсусідками уздвижскими, да сіножать по
сей стороні Десни урочищем да річкою Тихою, також завладінние всі грунта катедрою
Черниговскою за річкою Лговскою»
«Сотник любецкий Василь Силич»
«Антон Силич войсковый канцелярист».
(ІМФЕ.– Ф. 3.– № 513. – Арк. 11-12 зв. Копія кінця ХІХ ст. На першій сто-
рінці напис: «Из копий конца ХVІІІ в.»).
88 Сіверянський літопис
№ 31
1752, лютого 18 (7). – Чернігів. – Витяг з «уступного листу» військового кан-
целяриста Антона Силича.
«Уступное доброволное писмо» войскового канцеляриста Антона Силича и
катедры Черниговской 1752 г. февраля 7.
Что он, Антон Силич, (…)* иски на катедри «за завладіние дідовского и отческого
моего грунту, будучого в ограничениї катедралном, надлежащом до села Богорадовки
и до Лговского хутора.Також о мелници в Старом Білоусі состоящой, именуемой
Старой, на которую иміл я данный діду моему двоюродному Аникею Силичу от
гетмана Богдана Хмелницкого прошлого 1656 году універсал» и пр. и пр.; «річка
Льговка». Обо всем этом Антон жаловался в полковый черниговский суд, который
подал позов катедрі. Теперь же он, Силич, переговоря с наместником катедр. Иосафом
Миткевичем и братиею, помирились на следующих условиях:
1. Грунты отцовские, под Богорадовкою лежащие, на которые он имел декрет
Войскового Генеральского суда, 1717 г., февр. 28 и подтвердит. універсал гетм.
Скоропадского, признавал земскую давность уступает катедри;
2. Мельницу Старо-Білоускую, «понеже оная катедри Черниговской многими
кріпостями утверджена и высокомонаршею жалованною грамотою конфирмованна, о
которой отец мой по смерть свою нигді ни просил, ни искал», тоже уступает катедрі;
3. Остров в Старом Білоусі и часть (…)*. Также на все эти земли и пр. отдани
катедри всі документы.
Подписались: «войск. канц. Антон Силич»
«Канц. войск. Иван Галяховский»
«Войск. канц. Максим Лашкевич»
«Значк. товариш Яков Красовен».
«Петро Иванович Лопата»
Петр Григорович, городничий черниговский.
Значковый Черниговского полку товариш Семен Стоинский.
Судовый канцелярист Михайло Каменецкий.
Тоже из суду полкового черниг. в катедру 1752, марта 13.
Подписи:
Войск. канц. Антон Силич
Катедри Черниговской наместник игумен Иосаф Миткевич с братиею
Судия полковый Тимофей Санюта.
Полковый хорунжий Иван Булавкин.
Канцелярист Михайло Каменецкий».
(ІМФЕ.–Ф. 3.– № 513.– Арк. 11-12 зв. Копія кінця ХІХ ст. На першій сторінці
напис: «Из копий конца ХVІІІ в.»).
№ 32
1777, лютого 24 (13).–Київ.– Відомості про послушників Києво-Печерської
лаври – кандидатів у чернецтво.
«Відомость
о находящихся в лаврі послушниках, желающих получить монашество; кто оны
по именам и прозваниям, откуду уроженцы и с каковых чинов и кем уволнены. Со-
чинена 1777 года февраля 13.
имена и прозвание откуду уроженцы с каковых чинов кем уволнены
1.Павел Богданець, полку Ніжинского містечка Борзны, сын козачий,
полковою ніжинскою канцеляриею
2. Алексей Радченко, полкового города Козелца,
сын значкового товариша Кирила Радченка,
полковою киевскою канцеляриею
3.Иван Харченко, того ж города Козелца, сын полковой киевской артиллериї
артиллерийского служителя Семена Харченка,
полковою киевскою артиллериею
Сіверянський літопис 89
4. Григорий Пампущенко, полку Переяславского містечка Воронкова,
сын козачий,
полковою переяславскою канцеляриею
5. Василь Чернявский, полку Лубенского села Токарей, сын тамо умершого
полковою лубенскою волоха Андрея Чернявского, полковою лубенскою канцеля-
риею
6-8.Павел Сорока, Иван Новодворский, Дмитрий Здарилковский, нижнего
города Киева, сины міщанские, киевским магистратом
9. Иосиф Кудрявский, города Стародуба, сын міщанский, стародубовским
магистратом
10. Иван Медовниченко, полку Ніжинского села Старой, подданый абшитованого
бунчукового товариша Данила Кандыбы, уволнен им, Кандыбою
10-13 Матвій Левченко, Данило Ночевіцкий, Алексій Филиповский, Михайло
Лытвишко, лаврские подъданые, уволнены Киево- Печерскою
лаврою».
(НБУВ.–ІР.–Ф.160.–№ 560.–Арк.165-165 зв. –Оригінал. Запис: «Сочинил
писарь соборный иеромонах Венедикт; канцелярист Никита Ковалевский»)
В публикации представленны найденные в архивах документы И. Самойловича,
И. Мазепы, И. Скоропадского, Д. Апостола и других старшин.
Ключевые слова: универсал, письмо, гетман, монастырь.
In publications presented documents of I. Samojlovych, I. Mazepa, І. Skoropadskij, D.
Apostol and petty officers.
Keywords: universal, sheet, hetman, monastery.
|