Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура слова |
|---|---|
| Datum: | 2012 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110083 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха / Л. Козловська // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 41-46. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-110083 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Козловська, Л. 2016-12-29T11:50:13Z 2016-12-29T11:50:13Z 2012 Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха / Л. Козловська // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 41-46. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110083 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Мовосвіт Михайла Стельмаха Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха |
| spellingShingle |
Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха Козловська, Л. Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| title_short |
Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха |
| title_full |
Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха |
| title_fullStr |
Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха |
| title_full_unstemmed |
Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха |
| title_sort |
народнопісенні образи в мовотворчості м. стельмаха |
| author |
Козловська, Л. |
| author_facet |
Козловська, Л. |
| topic |
Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| topic_facet |
Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура слова |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0201-419X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110083 |
| citation_txt |
Народнопісенні образи в мовотворчості М. Стельмаха / Л. Козловська // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 41-46. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kozlovsʹkal narodnopísenníobrazivmovotvorčostímstelʹmaha |
| first_indexed |
2025-11-24T02:18:09Z |
| last_indexed |
2025-11-24T02:18:09Z |
| _version_ |
1850839957456814080 |
| fulltext |
мовосвіт михайла стельмаха 41
ті мікроконтексти, де йдеться про масові переселення на чужі
землі. Тоді мовний образ хата стає символом батьківщини, за-
хисту: — Не першу осінь уже ділять панську землю, а наріза-
ють її тільки на мужицьких спинах, та так нарізають, що
кров од рідної хати до Сибіру тече... (Хліб, 552); Незвична
тиша дивує Терентія. Він м’яко ступає присмерком по своєму
широкому, захаращеному всякою всячиною подвір’ї, зупиняєть-
ся біля штабелів дверей і вікон, вирваних з хатин переселенців
(Хліб, 47).
Хатній простір — своєрідна оповідна сцена, місце повсяк-
денних сценарних дій, означених у стереотипних приймен-
никово-іменникових, іменниково-дієслівних сполуках, як-от:
В хатинку з великим оберемком дров увалюється захеканий
і веселий Максим (Хліб, 212); Коли він, об’юшений потом, втя-
гує деревину в двір, із хатини в одній сорочці виходить Уляна
(Хліб, 481); …як приходив Іван Січкар і як його нагнав з хати
Василь (Кров, 35); Тимофій. Посміхаючись своїм думкам, іде
до хати, обережно відчиняє двері (Кров, 41); Дмитро скрипне
сінешніми дверима: хоч як тихо виходить вона з хати, щоб
не збудити сина, все одно почує (Велика, 332); А от палити
хати — це миле й приємне діло (Хліб, 641).
Отже, в оповіді Михайла Стельмаха лексема хата одна з
ключових: у прямому вузькому значенні вона номінує локаліза-
цію подій; у ширшому, символічному, вживанні розкривається
її внутрішня форма знака національної культури, своєрідного
сприйняття світу крізь призму народнорозмовності та народ-
нопісенності.
Лариса Козловська
нароДнопісенні образи
в мовотворчості м. стельмаха
«Лірична пісня — це душа народу, це безмежне поле, засія-
не зернами історії й заквітчане людськими надіями, це незміря-
на, воістину народна любов до своєї вітчизни і зненависть до її
Культура слова №76’ 201242
ворогів.., це чисті пориви до щастя і чиста сльозина на віях ді-
вочих». До беззаперечних надбань нашої нації належить твор-
чість Михайла Стельмаха — «поета у прозі». Його мовотвор-
чість є соціолінгвальним і лінгвальним явищем в українській
культурі, у часопростоті суспільної історії. Письменницьке сві-
тобачення, особистісне «я» резонує з колективним самовира-
женням українців. Вагоме джерело епічної тональності творів
письменника — пісня. Вона ніби зупиняє мить дійсності, пере-
творюючи її на поетичні образи, втілені в національні словесні
форми — змістові акценти оповіді.
Народна пісня як окремий тип художньої рецепції дає змогу
простежити взаємовплив індивідуального й національного ду-
ховного досвіду особистості. В українського народу життя йде
від землі, все рухається вшир чи вдалечінь, у вічному часовому
оберті, в асиметричному просторі, де переважають пластичні
об’єми та рельєфи. Ось як відтворили це українці у відомій
веснянці:
Кроковоє колесо біля тину стояло,
Много дива видало.
Чи бачило колесо, куди милий поїхав?
За ним трава зелена і діброва весела.
Ще один вічний транснаціональний символ, коріння яко-
го — в язичницькій міфології слов’ян чи у віруваннях давніх
єгиптян, — це образ води. Для жителів рівнинної місцевості
вода є мовби генетично успадкованим поняттям: стійка асоціа-
ція із життям, його течією, зв’язком між людьми. Слово-поняття
Дунай — один з найпоширеніших символів усієї слов’янської
пісенності. У веснянках воно має значення великої води, вес-
няної повені, з ним пов’язують заміжжя дівчини. У народній
символіці це ще й долання перешкод, далекі краї, дороги (ві-
домі народні пісні «Тихо-тихо Дунай воду несе», «А я скочив,
Дунай перескочив», «А він їде аж до гаю, аж до тихого Дунаю»
та ін.). У прозових творах Михайла Стельмаха образ Дунаю
важливий для розставляння своєрідних акцентів в авторській
оповіді романів «Хліб і сіль», «Велика рідня», «Чотири бро-
ди». Один з персонажів Іван Ярош зветься дідом Дунаєм: Одні
гомоніли, що прізвисько пішло від пісні... А інші казали, що прі-
мовосвіт михайла стельмаха 43
звисько знайшлося ще раніше, коли чумак Іван Ярош вперше
сам провів мажі Дорохтея Плачинди до мілин Азовського моря.
Це прізвисько навіяне народною піснею. Образ великої ріки
асоціюється з далекою дорогою, з чумакуванням, що дає по-
штовх для семантико-синтаксичного паралелізму, підсвідомого
порівняння долі людини з водою.
Мовний елемент народної пісні є важливим складником
лінгвости лістичної тканини художнього тексту. Його можна
використовувати як засіб створення певного тематичного фону
подій або для стилізації. Саме ця своєрідність мотивує введен-
ня в художній текст Михайла Стельмаха елементів іншого сти-
лю — народнопісенного. Аналізуючи твори з погляду автора,
можна спробувати зрозуміти його мотиви використання таких
елементів, з погляду читацького — дослідити, чи виконують
уживані письменником мовні засоби бажану функцію:
Як вітер з горою,
Як сонце з землею,
Як берег з водою,
Козак з дівчиною.
Пов’язуючи явища природи з життям людини, зіставляю-
чи їх настрій, творці народної пісні вибудовували одну з най-
виразніших поетичних форм — психологічний паралелізм.
Письменник у макро- та мікротекстах епічних творів розгортає
народнопісенні паралелізми: Не дочекавшись Данила, Ярина
і бабуся подалися до хати, а він, ломлячи себе, чавлячи болі,
наосліп пішов од вогника, од любові, од цвіту папороті, що за-
цвів не для нього, бо не міг комусь замутити цей тихий ве-
чір чи життя, як замутили гуси воду в тихому Дунаї. На рів-
ні підсвідомості образ цвіту папороті, у якому закладені ще
дохристиянські вірування людей у щасливу долю, сподівання
на диво-радість, стає поштовхом для створення письменником
нових контекстів-мікросюжетів. Для читача в цьому епізоді
функціонують синонімічні асоціативні комплекси, пов’язані з
розумінням людського щастя: вогник — любов — цвіт папоро-
ті. Навколо них автор розгортає внутрішньо контекстуальний
мікросюжет, у якому розповідає про долю двох закоханих: зу-
стріч, любов, розлука, нова зустріч, боротьба з почуттям, само-
Культура слова №76’ 201244
пожертва заради кохання. Тут виникає інший пісенний асоціа-
тивний комплекс — замутити вечір чи життя, як замутили
гуси воду в тихому Дунаї, що поглиблює семантичний рівень
тексту. Мовомислення М. Стельмаха настільки заглиблене в
народнопісенні реалії, що в авторському тексті активно функ-
ціонують розгалужені асоціативні комплекси як на рівні фразе-
ологічних сполук (...куди тепер залетіли і де поділися голуби
й голубочки, що стрічали тут зоряні вечори і перше кохання),
так і на рівні речень (...коло млина стояла собі, наче в малюван-
ні, хата-білянка, була побіля неї і калина, і жило в тій хатці
босоноге чорнобриве дівчисько, .. не мало з ким порадитись,
кого чарувати).
Народнопісенність через елементи мікрообразного рівня
органічно вплітається в розповідь митця, переплавляючись в
авторській свідомості, стає одним з чинників творення худож-
нього образу. Важливо виокремити ще один аспект — роль
контексту, оскільки він визначає конкретний зміст, стилістичну
маркованість і виразність мікрообразів народної пісні як засо-
бу стилізації. Для прози М. Стельмаха найбільш характерний
тип контексту, у якому народнопісенний елемент точно виявляє
свій зміст і виконує естетично-експресивну функцію: пряме
вживання мікрообразів (з тим самим семантичним і функціо-
нальним навантаженням, що і в пісні): Хмільний, з прохолодою
барвінковий цвіт, цвіт провесня і весни, з розмахом крилом
вдарив йому під повіки і викресав кілька сльозин, що, мов по-
чеплені, загойдалися на темній основі опущених вій. Пісенні
образи цвіт, сльозини створюють настроєвий колорит; епітети
барвінковий, хмільний; ритміко-синтаксичні структури, вписані
в лінгвостилістичну тканину епізоду, і з погляду читача є ло-
гічними в авторській оповіді як своєрідні маркери української
фольклорної традиції. Семантичний центр — це образ сльози-
ни. У фразеологічно зв’язне вживання слів сльозини, мов поче-
плені, загойдалися М. Стельмах закладає мінімальну естетику
значно виразнішу, ніж семантика окремих слів, які номінують
те саме поняття (плакати, журитися).
В індивідуальній мовотворчості розширюються порівняль-
ні контексти, де традиційні елементи набувають нових від-
тінків; відбувається ускладнення пісенної семантики образів
мовосвіт михайла стельмаха 45
через зміну лексичної сполучуваності, функціонування в пев-
ному контексті. Отже, кожен з них у читацькому сприйнятті
отримує комплекс асоціацій, у яких традиційне поєднане з ін-
дивідуально-авторським. Традиційне — це фольклорні конота-
ції вказаних образів. В авторському контексті вони набувають
додаткових оцінних (позитивних чи негативних) ознак, нових
емоційних асоціацій: З давніх-давен через село Медвин про-
лягає лебединий шлях... Іноді лебеді падали недалеко від села
на прибутну воду. Потім птиця, струшуючи живі краплини,
розгонисто підіймалася вгору, а людина, роняючи піт, хилила-
ся в роботі низько до землі. Фігура семантико-стилістичного
паралелізму на основі традиційних асоціативних зв’язків між
лексемами птах і людина наповнюється драматичними асоціа-
ціями. Проте в авторському контексті спостерігаємо конструк-
цію з протиставною семантикою: птиця підіймається — лю-
дина хилиться, яка виражена у формі дієслів-антонімів. У цю
стилістичну фігуру ніби вмонтована ще одна (краплина води —
піт), що теж побудована на семантичному паралелізмі, але з
прихованою зіставною семантикою: струшуючи живі крапли-
ни, птиця підіймалася — людина, роняючи піт, хилилася.
Ще один з улюблених мотивів прози Михайла Стельмаха —
мотив дороги, шляху, що співіснує в одному семантичному
полі з назвою птахів: шлях — лебединий. Він пролягає не лише
через конкретне село, а й через усе життя людини: Ми з Любою
піднімаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як
прямо із них вилітають лебеді і натрушують на хати, на зем-
лю і в душу свою лебедину пісню... А лебеді летять... над моїм
дитинством.., над моїм життям!.. Тут традиційна семанти-
ка (остання пісня, кінець життя) епітета доповнена новим від-
тінком — лебедина пісня може бути в кожній порі людського
життя як найвищий злет. Письменник має змогу звертатися
до національного мовного досвіду читача, викликаючи запро-
грамоване враження за допомогою конкретного лексичного
наповнення, маркованих народнопоетичною семантикою й
відповідно побудованих речень як одиниць експліцитного рів-
ня вияву мовомислення. Але інший, глибинний, імпліцитний
рівень, створений знанням і переосмисленням фольклорної
семантики, не лише збагачує мовну практику письменника, а
Культура слова №76’ 201246
й надає мовним одиницям нових змістових та настроєвих від-
тінків: Здалеку, наче по блакитній воді, поволі пропливав при-
ломлений до плуга орач, а за ним, біля самого неба, вітряки
намотували на свої крила бабине літо і час... Я і досі не можу
спокійно дивитись на останні, сизі від негоди, вітряки, на ці
добрі душі українського степу, що віками вписували в сторінки
хмар і неба нелегкий літопис хліборобської долі; А полями хо-
дить сизий світанок, і в ньому волохатиться темний вітряк.
Невже це та сама добра птиця, що з дитинства причарувала
його шуганням крил і невсипущою працею? Для народної пісні
характерне вживання лексеми млин (вона і у звуковому оформ-
ленні ближча до народнопісенного ліризму). Проте в М. Стель-
маха вжито синонімічне слово вітряк, яке має, імовірно, зоро-
ву семантику. Остання створена в тексті завдяки «нанизуван-
ню» відповідних дієслів: вітряк(и) — намотували, вписували,
а в лексемі волохатиться є ще й значення ‘відчуття на дотик’.
Оберти вітрякових крил пов’язуються в авторській свідомос-
ті з плином часу, з плином людського життя. Читач сприймає
цю картину не лише як конкретний зоровий образ, але й озна-
ку глибинного сутнісного існування людини поза конкретним
простором і конкретним часом художнього твору: вітряки на-
мотували на свої крила бабине літо і час.
Художній текст Михайла Стельмаха з його класичною плав-
ністю, симетричністю, живомовною розмовністю, описовістю
є типовим зразком епічного твору. Саме епічність — визна-
чальна риса мовного стилю письменника. З глибин народної
пісні, з глибин історії рідного народу виринали образи його
прози, вибудовувалися сюжети його романів і повістей, наро-
джувалися проникливі рядки, позначені любов’ю до людини:
«Стельмахівське село — велика прозора краплина, у якій від-
бивається історія всієї України протягом десятиріч, те стельма-
хівське село — це, загалом беручи, вся сільська (і не сільська)
Україна в її великій боротьбі, в її муках, в її радощах», — за-
хоплено писав М. Рильський.
|