Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль"
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура слова |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110090 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" / Н. Мазур // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 83-90. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-110090 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Мазур, Н. 2016-12-29T11:53:08Z 2016-12-29T11:53:08Z 2012 Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" / Н. Мазур // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 83-90. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110090 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Мовосвіт Михайла Стельмаха Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" |
| spellingShingle |
Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" Мазур, Н. Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| title_short |
Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" |
| title_full |
Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" |
| title_fullStr |
Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" |
| title_full_unstemmed |
Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" |
| title_sort |
слово-образ хліб у романі м. стельмаха "хліб і сіль" |
| author |
Мазур, Н. |
| author_facet |
Мазур, Н. |
| topic |
Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| topic_facet |
Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура слова |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0201-419X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110090 |
| citation_txt |
Слово-образ хліб у романі М. Стельмаха "Хліб і сіль" / Н. Мазур // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 83-90. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT mazurn slovoobrazhlíburomanímstelʹmahahlíbísílʹ |
| first_indexed |
2025-11-25T20:43:25Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:43:25Z |
| _version_ |
1850530708151336960 |
| fulltext |
мовосвіт михайла стельмаха 83
Наталія Мазур
слово-образ хліб у романі
м. стельмаха «хліб і сіль»
Символічна назва роману Михайла Стельмаха «Хліб і сіль»
увібрала в себе не лише зміст і глибинні асоціації цього твору,
а й віддзеркалила семантику знакового для української куль-
тури, для хліборобської свідомості слова-поняття ‘хліб’. Пись-
менник пише про тих, хто вирощує хліб і всіма умовами свого
життя пов’язаний з українським селом. В українській літера-
турній критиці прийнято розрізняти сільську й міську прозу.
Але таке розрізнення ґрунтується на зовнішніх ознаках худож-
нього тексту, на тематиці творів. Проте глибинна інтерпретація
мови художнього тексту, прочитання твору з погляду семанти-
ки ключових слів дає змогу проникнути у психологізм автор-
ської оповіді, у внутрішній світ людини, а світ цей безмежний
у вимірах таких категорій, як добро і зло, прекрасне і потворне,
цінне, вічне і скороминуще. Мотив хліба належить до вічних у
художньому осмисленні людського життя. А ті фразеологізми,
які сформувалися навколо поняття ‘хліб’ в українській мові, не
мають обмежень щодо вживання й функціонування у сільській
чи міській прозі, щодо використання їх у різних життєвих си-
туаціях.
Природно, що авторська свідомість, індивідуальна мовна
картина світу не може активізувати всі загальномовні значення
й значеннєві відтінки слова хліб, серед яких тлумачний слов-
ник фіксує, наприклад, такі: ‘харчовий продукт, що випікається
з борошна’; ‘зерно, з якого виготовляють борошно’; ‘зернові
культури (жито, пшениця і т. ін.) на пні’; ‘засоби до існування;
заробіток’; ‘харчі, їжа’. Кожне з наведених словникових зна-
чень конкретизоване у словнику відповідними фразеологічни-
ми зворотами, що мають виразне оцінне значення. Найбільш
розгалужена фразеологічна частина до значення ‘засоби до іс-
нування; заробіток’. Це закономірно випливає із природи буття
людини, залежності її фізичного стану від можливостей під-
тримувати життя всіма «засобами до існування». Цей зміст, як
і значення інших фразеологізмів зі словом хліб, виявляє най-
Культура слова №76’ 201284
суттєвіше в людському існуванні: працею дається людині хліб;
найщирішу приязнь, гостинність виявляє людина в ставленні
до інших, коли пригощає їх хлібом-сіллю.
Слово хліб — наскрізний образ у творах Михайла Стель-
маха, присвячених нелегкій хліборобській праці. Письменник
розкриває психологію людини, яка гостро відчуває соціальну
несправедливість, для якої вислів мати хліб на столі означає
‘мати достаток, не бідувати’, пор.: Ще в пору юності й вона
[бідна людина] сподівається хоча б копійчаного щастя: мати
якийсь теплий куток, хліб на столі, чоботи на ногах та ко-
рівчину в повітці (Цит. за: Стельмах М. П. Твори в 7-ми т. —
Том І. — К., 1982. — С. 204); Діти так уминали пісну страву,
що аж за вухами лящало, а батьки все більше морщились або
злостились, забігаючи в думках до тих далеких днів, коли буде
хліб на столі (С. 224).
Дума про хліб не покидає людей у будь-яку пору року, вона
жене їх на заробітки в чужі краї, де більше землі для госпо-
дарювання, на шахти, в найми до багатіїв. У згадках про всі
можливості заробітку, про різні умови праці з’являється в діа-
логах персонажів усталений вислів шматок/кусень хліба. Цей
вислів характерний для мовного портрета бідняків, наприклад:
— Куди шматок хліба не пожене чоловіка, — вслід пересе-
ленцям, ні до кого не звертаючись, промовив Лесь Якубенко,
думаючи і про чужі, і про свої шляхи строкаря (С. 53); — Те-
пер бідний чоловік має в світі лише дві щасливі дороги: одну в
Єрусалим, щоб спастися, а другу в Америку, щоб по-людськи
жити, щоб мати кусень хліба, гроші, маєток і землю (С. 212).
Узагальнену характеристику соціального стану людини про-
читуємо в семантиці епітетів до слова хліб — мужицький, по-
міщицький, заробітчанський, горьований. Пор. уживання цих
означальних слів у контекстах: Завтра ж він [Мар’ян] піде до
Плачинди, вблагає його повернути цю немудру оселю, на три
роки стане наймитом у нього за купчу або піде на заробітчан-
ський хліб у Таврію чи Молдову (С. 195); Перед ним [Романом]
проходять лісові закути, чіткі обриси Дунаєвої хати, баба
Ганна зі своєю молитвою біля степових волів, Андрій Біленко
з дітворою, дружна сім’я Морозенків, земля усіх лісовиків, які
нелукаво заробляли свій горьований хліб (С. 365). Між епі-
мовосвіт михайла стельмаха 85
тетними характеристиками хліба простежуємо лексико-семан-
тичні відношення — синонімічні (мужицький, чорний, горьо-
ваний, важкий, гіркий), антонімічні (чорний — білий, пшенич-
ний; важкий — легкий), наприклад: Підсміюючись, він [Марко
Білоус] деякий час прислухався до гомону людського, а потім
звернувся до строкарів: — Коли надокучив економський круп-
ник — збирайтесь на американське харчування — там чорного
хліба не їдять. Одні калачі споживають (С. 210); — Я й не
криюся, — сердиться сам на себе вчитель за ніяковість. — Але
ж я маю право їсти тепличну полуницю, коли в людей і чор-
ного хліба нема!? (С. 351); Палійчук презирливо поглянув на
пана і, темніючи від гніву, промовив: — У нас до хворої дитини
ніхто не підійде з білим хлібом чи з лікарством. Виживе на
мужицькому хлібі — живе, а ні — несуть на грибовище
(С. 385); І невже ота лісова квітка, що Любою зветься, ви-
росла для вбогого халупника, який за вік і чорного хліба не на-
їсться (С. 494).
Особливе стилістичне навантаження в оповіді М. Стельма-
ха мають фразеологічні вислови з протилежним змістом важ-
кий/тяжкий і легкий хліб, тобто ‘важкий’ чи ‘легкий’ заробіток,
‘важка’ чи ‘легка’ праця. Загальномовна семантика цих фразео-
логізмів конкретизується й індивідуалізується в авторських
контекстах. Вони наповнені конкретно-чуттєвими образами із
притаманними М. Стельмахові асоціаціями. До таких знакових
авторських асоціацій зараховуємо зіставлення понять важкої
праці хлібороба, праці, як кажуть, до сьомого поту, з роботою
вола:
— Тяжкий твій хліб, Катерино, — пожалів пан старчиху
і навіть подумав, чи не допомогти їй чимось.
— Ніде тепер, паночку, нема легкого хліба (С. 454);
— Віл, коли дуже втомиться, у нього на губах з’являється
піт, а ми [селяни] від нього ніколи не просихаємо, навіть у
церкві на великдень пахне він. Ну, та полегкості ми не шукаємо
собі, не такий наш хліб (С. 262).
Піт і кров — усталені асоціації із важко заробленим хлібом,
із добуванням засобів до існування людини. В художній опо-
віді М. Стельмаха ці поняття стають невіддільними компонен-
тами характеристики соціального стану селянина, його праці
Культура слова №76’ 201286
на землі. Пор. контекст з асоціацією понять ‘мужицький хліб’
та ‘кров’: — Аби міцно зчавити мужицький хліб, то з нього
б і кров потекла, — обізвався до Якубенка рослий, кремезний
Олександр Палійчук… (С. 53); Хоч би він [онук] виріс на своїй
землі, хоч би йому не обкипав кров’ю тугий, мов з каменю ви-
печений, наймитський хліб (С. 27).
Якщо означення пшеничний, житній, а також чорний, білий
у їх прямому значенні називають упізнавані реальні характерні
ознаки реалії хліб (перше загальномовне значення), то епітет
слизький формує ускладнений метафоричний образ, зміст яко-
го ‘несхвальна поведінка, дії лакузи’, як у контексті:
— Ти чого набурмосився?
— Подумав, що з мене буде, коли виросту!...
— Що ж буде?
— Наймит буде! Строкар! Поденщик! Гречкосій на чужо-
му полі! Чорний віл! Бидло! — темніє парубочий погляд. —
А коли душу панові продам — можу лакузою стати, пригінчим
на буряках або й прикажчиком; тоді зможу по хребтах му-
жицьких юхтовими чобітьми пройтися і навіть до сукняних
штанів добратись… Гарну вам картину намалював?
— Страшну, Романе, — учитель аж нижню губу прикусив…
Роман тільки зневажливо чмихнув:
— Добра не бачу тут. Ніякогісінького!
— Ні, уже бачиш, бо тебе, хлопче, до тих сукняних штанів,
на слизький хліб лакузи, не потягне, — учитель оглянувся на-
вколо, очі його звузились, промацуючи ліс (С. 268).
По-різному висловлюються про хліб персонажі художньо-
го твору. В уста Стадницького, наприклад, вкладено сентенції
про «призначення» селянина — бути лише дармовою робочою
силою і не мріяти про зміну свого соціального становища: Му-
жик повинен мати насущний хліб насамперед у зразкових пан-
ських економіях, мати його рівно стільки, щоб і не бунтувати,
і не нагулювати жир (С. 297);
— Невже ви [до Стадницького] справді переконані, що в
українця нічого доброго нема?
— З нього добре тільки воєнне м’ясо! — в прозелені очей
Стадницького блиснула злоба: він зрозумів натяк.
— І ви хочете, щоб після цього вас любив селянин?
мовосвіт михайла стельмаха 87
— Любов його не обходить мене. Я хочу тільки, щоб наш
мужик, заробляючи свій хліб, гнувся над чепігами, а не думав
про школи, не коцюрбився в шахтарських норах, бо там він
остаточно забуде, що Україна — це земля хліба і цукру (С. 36);
— Дивуюсь. Тоді, може, вас, Тадею Станіславовичу, задо-
вольняє проект Вітте [розплодити по всьому Сибіру таких
живодерів, як Плачинда]?
— Він більш гуманний, аніж ваш і камчатських чиновників
[доконати голодну, підпільну, мислячу Росію каторжним тру-
дом і інтелектуальним самогубством], але і за ним, як мені зда-
ється, стоїть турбота не про судьбу хлібороба, а про більший
обіг державного карбованця.
— Фінансист всюди залишається фінансистом! — посміх-
нувся Стадницький. — Так чому ж вас, одначе, не задовольняє
жодна з ідей про переселення?
— Я дуже мало розбираюсь в економіці… Але мій розум
швидко втомлюють розмови про вільну конкуренцію, і про еко-
номічну еволюцію, і про дії «молодших дітей Франції» — на-
ших промисловців. Я, очевидно, тільки не бачу, що зверху ле-
жить. Але хіба вам не здається, що великі справи можуть ві-
рно розв’язуватися лише тоді, коли за ними стоїть майбутнє!
Ваш курс — це довічно гіркий хліб строкаря.
— Але хліб, а не камінь! — запально вирвалось у Стадниць-
кого.
— Ваш хліб не м’який.
— Та і його можуть позбутись і селяни, і навіть поміщики!
— Життя покаже… (С. 38-39);
— Витягнули, видряпали мирові посередники всілякі зако-
ни — і всі проти мужика. А хто ж і коли за нього стояв? Хто
кому коли добре слово за його кривавий піт, за його хліб і сіль
промовив? Та вже коли цього нема, то їжте мужицький хліб,
а не їжте душі мужицької (С. 354).
На сторінках роману М. Стельмаха простежуємо звичні
для українського світосприймання ліричні висловлення про
хліб — хліб як найпершу, найнеобхіднішу їжу, хліб як очікува-
ний урожай (зерно), який залежить від природних стихій, хліб
як неодмінний атрибут українських звичаїв, пор.: На Новий рік
хлібороб на свою худібку покладе святковий пояс і квітку ко-
Культура слова №76’ 201288
лосся та й веде до хати — хай і воли покуштують святого
хліба, бо й вони робили на нього (С. 438); Скільки разів ходила і
їздила вона [Фросина Поляруш] до цих вітряків; поскрипуючи,
вони мололи їй зерно і на чорний хліб, і на разову паску, і на
дівочий коровай, і на вдовиний книш (С. 52); Але стару по-
тягнуло до тієї хати, в яку її піввіку тому, обсипану зерном,
у вінку, у стрічках, увів Михайло Чайченко, у якій вона стала
згодом не тільки Чайчихою, а й тією безталанною чайкою, що
виводила дітей на чужих полях, при битій дорозі… (С. 54).
Насущний, святий хліб — у цих постійних означеннях від-
бито емоційне сприймання високого сакрального слова. Поряд
із такими словами відчуваємо протилежну емоційну оцінку на-
роднорозмовної збірної назви безхліб’я, якою українці переда-
ють, зокрема, страшні реалії голоду: Коли ж понуро обвисали
потріскані крила [вітряка] і надовго стихала дрож у дубових
королях, село розповзалося світ за очі, в ті краї, де безхліб’я не
покарало землю і людей (С. 164); Живемо ж на тому, що в нас
є земля і честь. А заберуть землю, то й честі не залишать, до
краю злиднями та безхліб’ям зломлять недобитого мужика…
(С. 355).
Хліб на сторінках роману М. Стельмаха — це жива істо-
та, з якою розмовляють люди, якій вони сповідаються про свої
думи, як це робить Чайчиха. Бачимо її з хлібиною, коли вона
проводжає своїх дітей і внуків до Сибіру: І старій Чайчисі зда-
лося, що й хліб плаче за тими людьми, які увесь рік робили біля
нього і, втішаючись або журячись, клали його тільки на стіл
або на землю, а тепер положили на білий сніг. Вона опусти-
лась перед хлібом на коліна, над силу відводячи вгору голову
і руки (С. 53); З чужих сіл, з чужим хлібом поверталася Чай-
чиха в свою комірчину. Він горбом стовбурчився за її плечима і
не радував, а мучив жінку (С. 304); Тепер вона [Чайчиха] знає,
що найбільша кара для селянина — це коли святий хліб не ве-
селить його (С. 305).
Образ цієї згорьованої жінки доповнює сповнена психоло-
гізму картина спілкування Чайчихи з хлібом: Вона [Чайчиха]
ставила його [хліб] в комірчині, сідала біля нього, схрестив-
ши шершаві руки на колінах, і гомоніла з хлібом ліпше, аніж з
тими, в кого заробила його (С. 305); Діти, розбризкуючи сміх,
мовосвіт михайла стельмаха 89
розкочувались по подвір’ю, а вона [Чайчиха] знову мовчки роз-
мовляла з хлібом, додивлялась до тих золотистих, з пилком
зерняток, на яких тримається увесь світ (С. 305).
Слова зерно, зернята, а також колосся, колоски доповнюють
асоціативні образи хліба, які невіддільні в мовомисленні авто-
ра від образу рідного Поділля: — Дивно, Поділля — це ж край
пшеничного колосу. В прадавні часи подоляни торгували пше-
ницею аж з Грецією або через Аккерман вивозили за Дунай…
(С. 419).
Емоційно-оцінні образи хліба пов’язані з роздумами про
людські долі. Так само, як персоніфікується, оживлюється в
оповіді письменника природа, зокрема хлібне поле, лан, так і
в характеристики людей, інших природних стихій природно
вплітаються порівняння із колосом, колоссям пор.: під своло-
ком хмуряться і печаляться боги, а ближче до людей нахиля-
ється житній сніп, і дід Дунай задумано перебирає дрібні
зернятка нахиленого, сивого, як і старий, колоска (С. 254);
Вона [Уляна] теплими і такими рідними руками, що пахнуть
житнім хлібом і свіжим сіном, обтирає чоловікові піт з чола і
сумно похитує головою (С. 492); Колись і ці кучері [Чайченкові]
були хвилясті і золотисті, мов пшеничний сніп, а потім по-
темніли, зляглися від щоденного важкого поту та й поплели-
ся жорстким сріблом (С. 26); Он рибалки витягують бредень
із срібною рибою, а за рікою колосся достигає-хилиться на
лану, а над ним піднімається сонце, і воно теж, здається, зі-
ткане з колосся (С. 171).
Варто наголосити, що в характерному для українського
мовомислення порівнянні хліба з сонцем поєднуються народ-
норозмовна і фольклорно-поетична традиції. І саме вони акти-
візовані в оповіді М. Стельмаха: Дайте їй [молодій парі] на
стіл добрий, мов сонце, хліб та милу працю в руки, та любов
у груди — і вона не зігнутою тінню, а напівбогом піде по землі
(С. 481). Органічне поєднання цих двох традицій помічаємо
також в описах і внутрішніх монологах персонажів, де фіксу-
ємо, наприклад, усталені вислови на позначення ситуацій че-
кання нового хліба: Бувало, так повіриш, що все переміниться
в житті, що і земельки прибавиться, і переднівки минуться,
і хліб за хліб зайде… (С. 307); Старий Гнат хоча й любив яр-
Культура слова №76’ 201290
марки та чарку, але, як міг, приберігав хліб на лиху годину, бо
карбованець завжди може обдурити людину, а зерно — ніколи
(С. 165).
Слово-образ хліб реалізує свою загальномовну семантику
як у соціально-побутових контекстах, так і в характерних для
ідіостилю письменника ліричних описах на зразок: Оминаючи
людей, Терентій виїжджає на гінні дороги, що загубились між
тихими хлібами, минає кучеряві груші, що сумно самотіють
у полях, опускається в яруги… (С. 509); Шумлять жита —
живе письмо землі, і яка людська голова вчитає його? (С. 523).
Письменник «вчитував» не лише письмо природи, а й думи
людей із різними характерами та долями.
Жанна Марфіна
«…оКруг земля моя хороша,
а на ній — моя ріДня»
(мотив єДнання у воєнній ліриці
м. стельмаха)
Михайло Стельмах починав свій шлях в літературній твор-
чості з поезії. У часи війни він створив, за словами літератур-
ного критика П. Моргаєнка, «знамениту «Рідню» — знамениту
тим, що вона немовби провістила майбутню епопею «Велика
рідня». Як і в більшості художніх творів часів Другої світової
війни, у ліричних Стельмахових поезіях наскрізним є мотив
єднання, втілений з опертям на стрижневу семантику міфопое-
тонімів мати, сестра, брат, дід, дядина, родина.
Ці традиційні для української культури мовообрази поста-
ють у воєнній ліриці Михайла Стельмаха в народнопісенних і
народнопобутових ситуаціях.
Рідня у загальномовному словнику — це: «1. Чиїсь родичі
близькі або далекі; 2. Родич або родичка кому-, чому-небудь;
// перен. Який має у певному відношенні подібність до когось,
чогось, схожість із ким-, чим-небудь». У поезії М. Стельмаха
моя рідня — це чесні, працьовиті, хороші вуглярі, теслі, дьог-
тярі, пасічники, римарі, воїни, орачі, плугатарі — широкий со-
|