Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст.
Saved in:
| Published in: | Культура слова |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110247 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. / Д. Дядченко // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 93-101. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860074706518933504 |
|---|---|
| author | Дядченко, Д. |
| author_facet | Дядченко, Д. |
| citation_txt | Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. / Д. Дядченко // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 93-101. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура слова |
| first_indexed | 2025-12-07T17:12:42Z |
| format | Article |
| fulltext |
слово в художньому творі 93
смерть, атомний цвинтар (кладовище). Пор.: Не винен я, що
все те сталося,/ Що розкололась неба твердь,/ Що в золотом
покриту галузь/ Ми атомну впустили смерть! (Д. Павличко);
В чорні могили на батьківське поле/ Згубні пакунки надходять
здаля./ Та розкошує селянство довкола:/ Атомний цвинтар —
це ж вільна земля! (М. Руденко); Та не дійду й до зама —/ Де
вже продертися вище?../ Рідна землице-мамо!/ Атомне кла-
довище (М. Руденко). Уперше з’явившись у мовостилі М. Ру-
денка, цей образ став символом тридцятикілометрової зони
відчуження.
Книжна фахова лексика, терміни — важливий мікрокорпус
словника чорнобильської поезії. Входження у структуру по-
етичного вислову, «приживлення» наукових понять у художній
мовній практиці супроводжується розширенням їхніх зафіксо-
ваних у загальномовному словнику значень, закріпленням но-
вітнього — аксіологічного, емоційно-психологічного — змісту.
Відповідні стильові процеси відбивають життєвий та мовний
досвід, набутий українцями після катастрофи на ЧАЕС, і від-
різняються від практики засвоєння наукових термінів у мовот-
ворчості шістдесятників.
Ганна Дядченко
слово-образ серце в уКраЇнсьКій
ПоезіЇ Кінця хх — ПоЧатКу ххі ст.
Уживання слова-образу серце в національній словесності
має давню, закорінену в народній пісні традицію і пов’язане
з емоційністю українців. Адже, на думку дослідників — етно-
лінгвістів, літературознавців, етнофілософів, «специфічними
рисами української світоглядно-філософської ментальності є
спрямованість на внутрішній емоційно-почуттєвий світ люди-
ни, у якому панує не холодний раціональний розрахунок “голо-
ви”, але жагучий поклик “серця”» (І. В. Бичко).
Культура слова №77’ 201294
Слово-образ серце — одна з ключових лексем у сучасному
словнику поетичного портретування людини, передусім опису
її психоемоційних станів, переживань тощо: «українці здавна
вважали, що в серці зароджуються і перебувають кохання, туга,
страх, віра» (Л. В. Кравець). Тому природною є активна спо-
лучуваність іменника серце з назвами позитивних, приємних
(спокій, любов, ніжність, радість, щастя) і негативно забарв-
лених почуттів та психологічних станів (тривога, біль, утома,
туга, жаль, страх, гнів, каяття) у структурно й семантично
різнотипних тропеїчних конструкціях.
Найбільш «нейтральна» ознака психоемоційного стану
людини — спокій: спокійні душі наші і серця спокійні/ І, на-
певно, ще спокійніші у нічному місті наші кроки (В. Квітка); І
чути нічого не хоче, бо серце/ Повільне й глибоке і тихе, як ночі
(В. Квітка). У поетичній мові кінця ХХ — початку ХХІ ст. такі
слововживання — епізодичні. Значно частіше фіксуємо мета-
фори, у яких динамічність переживань ліричного героя переда-
ють дієслівні описи, пор.: Гнало серце нагаями,/ відпустило./
День такий (М. Розумний); На чорне згарище дощу садів/ Мій
Білий Лебідь самотою сів./ В глибинах Часу/ спопеліє й він./ І
б’є на сполох серце,/ наче дзвін (Л. Ромен). Поєднання імен-
ника серце з дієсловами бити, гнати створює образний зміст
‘хвилюватися, тривожитися’. Важливо, що така семантика ха-
рактерна для мовотворчості представників різних поетичних
поколінь — сімдесятників (Г. Чубай), вісімдесятників (Л. Ро-
мен) і дев’яностників (М. Савка, М. Розумний, В. Квітка).
Із широкого спектру інтимних переживань людини найви-
разнішу кореляцію з образом серце формує почуття кохання, лю-
бові. У мові цей зв’язок відбивають усталені вислови, фразео-
логізми, поетичні фразеосполуки, численні асоціативно-сим-
волічні узагальнення: «серце символізує любов» (В. В. Жай-
воронок).
Авторські поетичні описи любові, кохання із стрижневим
образом серце — це передусім дієслівні метафори: О Слово
це, збудись!/ Кохане серце хай спізна/ Любові чисту Пісню!
(Л. Ромен); Ідуть дощі/ крізь душу,/ крізь вікно,/ А серце/ від
любові пломеніє (Л. Ромен); Світає!/ Сходить серце в Світ
Любові! (Л. Ромен); В серцях любов знаходить сховок —/
слово в художньому творі 95
Сад-розмальовку між картонних стін (Н. Федорак). Асоціа-
тивні співвіднесення любов — світло, кохання — полум’я, лю-
бов — пісня традиційні для національної поетики. Це своєрід-
на індивідуальна норма мововираження, яке А. Гризун називає
«посткласичним». Із літературного покоління дев’яностників
до такого посткласичного типу тяжіє Людмила Ромен.
Знакова для художнього показу кохання епітетна словоспо-
лука закохане серце. В ідіостилі М. Влад вона актуалізована у
складі розгорнутої антитези: Закохане серце народжує світу
скарби,/ А серце спустошене — ніби розбите корито. Ймо-
вірно, що семантика порівняння серце спустошене — ніби роз-
бите корито мотивована загальномовним фразеологізмом біля
розбитого корита — «без того, на що розраховував, на що спо-
дівався, чого домагався і т. ін. хто-небудь» (ФСУМ, 1, 390).
Семантичний розвиток слова-образу серце пов’язаний із
вербалізацією почуття радості: Чи зігрівав кого?/ Чи сам холо-
нув?/ Сьогодні ж, серце, радістю займись! (Л. Ромен); В серці
буяє весела весна,/ Спогади сиплять/ квітками розмаю (С. Пе-
редрій).
Крім метафоричних описів емоцій, які характеризують
людину ситуативно, номінація серце залишається ключовою
у портретуванні рис характеру, внутрішніх якостей тощо. У
таких образах домінують семи ‘щирість’, ‘відвертість’ (Зори-
ни-очі, щире серце —/ Мила!/ Себе життю віддать —/ Сміли-
ва! — С. Пантюк; А бджола/ ще на крилах,/ ще збирає меди./
Тобі серце відкрила — Л. Ромен), ‘доброта’ (І вишнево вибухне
вічність/ із сердець,/ добротою сповнених —/ щовесни цвіс-
тимемо/ зі своєю землею — В. Кордун), ‘вірність’ (Хто ві-
рність в серці пронесе, благі!.. Не заметуть того ні смерті, ні
сніги — Л. Ромен), ‘уважність’ (Уважне серце так потрібне.../
Людських надій — найвищий строк — Ю. Андрухович).
Змалювання позитивних почуттів і прагнень ліричного ге-
роя часто мають в основі асоціацію серце — світло. В україн-
ській поетичній традиції, яку в багатьох аспектах продовжує й
мовотворчість сучасних авторів, ця асоціація мотивує генітив-
ну метафору світло серця, дієслівну метафору серце світить-
ся, а також оказіональне слововживання променіти світлосер-
цем: Ходімо до світла двох сердець,/ ходімо до найнадійнішого
Культура слова №77’ 201296
схову (В. Рубан); Не дай світло серця вітрам остудити,/ Дай
Віри-Надії любити і жити! (Л. Ромен); Я світлосерцем хочу
променіти (Л. Ромен); В серці світять зорі!/ Надсвятковий
вечір!/ Хочеться літать! (Л. Ромен). Кількісну перевагу цих
метафор у мовотворчості Л. Ромен пояснюємо належністю ав-
торки до неофольклорної течії у сучасній поезії.
Виразний контраст до таких образів становлять художні
інтерпретації серця в мовостилях В. Махна та Н. Нежданої:
світиться серце — як гасова лампа пивбару/ піниться пиво
і кров закипає у жилах (В. Махно); Димлять недопалками в
попільничках/ Серця напівзатяжками погашені (Н. Неждана).
Для аналізованої поезії характерна естетизація позитивних
емоцій ліричного персонажа за традиційним асоціативним
напрямком серце — квітка. У текстах її засвідчують епітетні
сполуки (я вберу із цілого світу на скалки потрощені/ відчай і
страх у своєму сьогодні болюче розквітлому серці — В. Кор-
дун), генітивні метафори (На квіт серця (тобі лиш палало!)/
Терня снігу насипав сповна — Л. Ромен), предикативні метафо-
ри (Цвітуть тюльпани,/ Жевріють півонії, —/ Це ж точно так
і серце розцвіло…/ Як сотні літ тому (М. Влад), метафори-
ідентифікації (Від забуття хай тебе береже/ Квіт мого сер-
ця —/ червоная рута — С. Передрій; Краса й Любов поняття
вічні,/ Я серце маю — квітку із вогню! — Л. Ромен), порівнян-
ня (А чи, може, ти забув у мене серце?/ Он воно — тюльпаном
за вікном — М. Влад). Показово, що авторські описи серця як
квітки супроводжують емотивні значення — ‘радість’, ‘щас-
тя’: Радосте, юна сестричко, вітай цих/ натомлених гостів,/
Хай зацвітуть їм серця серед святої зими (К. Москалець). Їх
контекстна семантика апелює до фразеологізму розквітати
серцем — «пройматися радістю, щастям» (СУМ, VІІІ, 693).
Показове також уживання лексеми серце з носіями сем ‘біль’,
‘втома’, ‘смуток’, ‘туга’, ‘жаль’, ‘страх’, ‘гнів’, ‘каяття’ тощо.
Із реалізацією мотиву болю, який у сучасній поезії нале-
жить до домінантних (Л. В. Кравець, Г. М. Сюта, Т. А. Єщен-
ко), пов’язана генітивна метафора біль серця, що за значенням
співзвучна із загальномовним висловом серце болить — «про
почуття великого жалю, туги, журби» (СУМ, І, 214). В аналізо-
ваній поезії вона вживається як традиційна формульна сполука
слово в художньому творі 97
(Я все життя любовю виміряю,/ Мій рідний краю,/ серця мого
біль!/ Пробач, що я все/ рідше поспішаю/ Дороги розмотать
тугий сувій — О. Гураль) або ж модифікується, трансформу-
ється (Голос мого серця — струни болю — Л. Ромен).
Часто мотив болю реалізують сполуки слова-образу серце з
дієсловами (болить, щемить, кровоточить), дієприкметника-
ми та прикметниками відповідної семантики (зболене, виболе-
не, змордоване). Пор.: серце заболить, заб’ється, заллється
в тузі,/ запалиться, застудиться, замре (Л. Голота); — Два
світляні мечі твоє протнули серце, —/ говорить ворожбит
при полум’ї свічі. —/ Двосічна їхня сталь. І кровоточить серце
(Л. Голота); Пішов…/ І хурделиця слід завіва,/ І серце щемить,
як занедбана рана (П. Гірник); скинешся з ляку — то ж сер-
це-психолог/ розщемілось — не дасть заснуть (А. Цвіт); Моя
печаль, жалі мої і біль/ відлунюють у виболенім серці (П. Мов-
чан). Емотиви сльози, біль, семи ‘холод’, ‘отрута’, актуальні
для епітетних характеристик повне сліз, повне холодом ртуті,
зболене, виболене щодо дистрибута серце, акцентують увагу
на нестерпності почуттів. Такі образи — одна з ознак ідіос-
тилю Людмили Ромен: Шарпа вітер, мов чужі, холодні плечі./
Відлітаю в Дощ./ А серце так щемить; Рвуть Душу Украї-
ни зайди,/ Кричить у Світ корінням Ліс!/ Якщо обох Їх тихо
зрадять —/ Щемить як серце, повне сліз!; Серце щемить.../
Повне холодом ртуті./ Стукає в скронях:/ як бути-минути?;
Я Слово гостре/ І серце зболене Вам піднесу.
Семантику болю вербалізують також контекстні поєднан-
ня іменника серце з негативно конотованими лексемами мука
(«страждання, зумовлені фізичними болями, душевними пере-
живаннями тощо» — СУМ, IV, 824), пекло («перен. Нестерпні,
жахливі умови, обставини» — СУМ, VI, 438). Наприклад: Тобі
всміхнеться далечінь розлук./ І знов душа чеканнями потята,/
І знову серце у полоні мук (А. Гризун); Хто має пекло в серці,
той чужих/ не може знести радостей (Н. Білоцерківець).
Етномаркованими є метафори болю, в яких експресивний
зміст лексеми серце визначають її контекстні зв’язки з на-
роднопоетичним символом терен. Він «належить до мовно-
естетичних знаків української культури, його використання
в метафорі є своєрідним маркером українськості» (Л. В. Кра-
Культура слова №77’ 201298
вець). Уживання в контексті цієї етноконотованої номінації під-
тверджує розвиток фольклорних мотивів у поезії Л. Ромен та
Л. Голоти: Мовчимо./ Вростає терням в серце/ Дощ./ А сльо-
зи — смальти на щоці (Л. Ромен); Князю Чорний Місяцю, очі
твої черлені/ серце моє спивають../ не жени його, босого, го-
стрими тернями,/ не плоди у нім туги (Л. Голота).
Значення ‘душевний біль’ властиве означальним структу-
рам із одиничними дієприкметниками та дієприкметниковими
зворотами розкраяне, розбите, роздерте (пор. Словник епі-
тетів української мови. — С. 306), побите камінням, зранене
снігом-холодом. Пор.: Не запитуй у блудного сина,/ Де межа
його мандрів — хто зна?/ Як до краю дійде — Україна./ І в
розкраянім серці — вона (В. Крикуненко); В розбитім серці
Чорний Лебідь самоти (Л. Ромен); за усі свої смерті/ за по-
бите камінням серце/ Я ДЯКУЮ (Л. Ромен); Ой гаряча жа-
ринонько,/ на маленькій долоньці./ Загорну тебе в жменьку я,/
віднесу до коханого,/ Відігрій його серденько/ снігом-холодом
зранене (Л. Ромен). Сема ‘холод’ в останньому прикладі — це
маркер відсутності кохання, що опосередковано апелює до се-
мантики фразеологізму холодне серце — «позбавлений запалу,
пристрасті хто-небудь» (СУМ, ХІ, 119). Цей напрямок метафо-
ризації розвивають образи серце крижане, в серці крижина, в
серці зима, зокрема й авторське оказіональне слововживання
Л. Ромен крижиннортутно в серці: Хай розбудить голосом
пророчим/ громовиця серце крижане (П. Перебийніс); Сльози
пекучі запалюють тишу./ Потяг вже суне/ по серцю/ крижи-
ни./ Ось мій вагон/ у пустельну країну (Л. Ромен); Мов гори з
літака — узори на вікні/ Мороз повимальовував химерні./ Була
колись така і я, як ліс в тіні,/ Як ліс, як праліс наш у золотім
вогні,/ Тепер на серці сніг —/ Усе під ним завмерло (М. Влад);
Думки чадять під сонцем літа, а в серці — змучена зима
(А. Стеценко); І очі —/ з ранку —/ погляд неба зимний-зимний,/
Крижиннортутно в серці./ Як крижинно в Світі?! (Л. Ромен).
Значення душевного болю, переживання виражають також
метафори в яких номінація серце поєднується з носіями семи
‘вогонь’: Цвинтар. Ворота звичайні./ За огорожу зайду./ Мама
лежить в передкрайнім,/ тато — у крайнім ряду./ Сонце. Ні-
чого не бачу./ В серці розпечений шов (О. Вертіль); В якого
слово в художньому творі 99
дерева мені питати тіні?/ Із джерела якого воду пить?/ Я в
затінях поплямував сумління,/ а серце, як розпечене, горить
(П. Мовчан); кричу коли треба мовчати — і б’юсь наче риба/
об лід об ґрати — що стискують груди — де/ серце неначе
болід жарить — і його не остудиш (А. Цвіт).
Протиставлення ознак холодний — гарячий у стилістичній
фігурі антитези посилює експресивність змалювання почут-
тів: Сміюся одним оком, іншим плачу,/ у півуста хвалю, у пів…
хулю,/ то серце — крига, то — як жар гаряче,/ тим — про-
клинаю, а ось цим — люблю (П. Мовчан).
Номінація серце — це також компонент образів, які естети-
зують стани:
• втома: Велике втомлене серце ніколи не забуває/ За наші
дрібні, сплакані душі.. (О. Лишега); Хто навчить, нарешті, не
втрачати,/ Хто отямить стомлені серця? (П. Гірник); Сто-
ма серця, осінній мій саде,/ Листопаду замрії густі (Л. Ромен);
Мій вірш — мій дім, з дороги зустрічай/ усіх, а більш, хто сер-
цем утомився./ Їм, як мені, бажання жити дай,/ щоб кожен з
них душею відігрівся (Л. Грицай);
• смуток: Не подужає серця колишня печаль вікова./ Але й
серце не здужає смутку (П. Гірник);
• туга, жаль: Князю Чорний Місяцю, очі твої черлені/ серце
моє спивають, що скулилось в мені,/ не плоди у нім туги -
причинної, стеряної (Л. Голота); серце заболить, заб’ється,
заллється в тузі,/ запалиться, застудиться, замре і,/ протя-
гом перейняте,/ згада космічний вітер, що приніс/ його жалі
на цю маленьку Землю (Л. Голота);
• гнів: останній гнів/ закипає в моєму серці (М. Розумний).
Опис мінорних почуттів часто супроводжується появою в
контексті експресем ‘сльози’, ‘плач’: я серце сонцем скупане/
несла мій пане [Л. Р.]/ (сльозою гарячою крапане) (Л. Ромен);
Сиджу і плачу, аж німіють стіни./ Ще не ридало серце так
жіноче./ З життя зостались попіл та руїни,/ .. Мовчить і
плаче серце серед ночі (О. Рутецька). Прикметно, що більшість
слововживань із семою ‘плач’ зафіксовано у жіночій поезії.
Продуктивне з погляду метафоротворення також асоціатив-
не співвіднесення серце — птах: А страх серце-птах/ Як оті
віднайдуть, перетворять на камінь/ Із камінчиками очей люди
Культура слова №77’ 2012100
(Н. Неждана); Ти пішов. Швидше. Майже побіг./ Моє серце, як
птаха, знялось,/ А мені залишився поріг (М. Влад); заб’ється
серце птахом молодим,/ зав’ється в стеблах, день тамує
сльози,/ розчулений, закоханий до сліз (М. Розумний); В тісних
обіймах пролітають ночі,/ А серце б’ється загнаним пташам
(І. Сердюк).
Генетично з асоціативним співвіднесенням серце — птах
пов’язані образи крилате серце, розкрилене серце, летіти сер-
цем, крила серця тощо: Серце ж віддає споконвіків/ Вільні
крила за ярмо кохання (М. Влад); І розкрилене серденько/ в
моїм небі скупається! (Л. Ромен).
Виразно окреслений у мові сучасної поезії образний пара-
дигматичний ряд серце - музика. На цій основі постає приклад-
кове утворення серце-скрипаль, генітивна метафора пісня сер-
ця, перифраз бубон у грудях тощо: Я одягну вінок із кришталю/
Й зламаю нігті, деручись угору.../ Але дозволю серцю-скрипа-
лю/ Тужити і оплакувати горе (А. Стеценко); Тугі дощі завісою
із неба,/ Пливе холодне сіре полотно,/ Та очі все визорюють для
тебе/ Єдину пісню серця все одно (Л. Ромен); Заповнюю легені
дощем нового дня./ Серце вистукує ламані джазові ноти/ на
барабані душевного бризу (Д. Омельчак); Білим ягнятам зали-
шу ґрунь і присліп./ Коникам сивим сіно срібне залишу./ Бубон у
грудях перекидає дріб/ в тишу (В. Герасим’юк).
Про людину без почуттів українці кажуть: має кам’яне сер-
це. Це слововживання зафіксоване і в етнолінгвістичних до-
відкових виданнях (В. В. Жайворонок), і в академічному тлу-
мачному словнику у варіанті кам’яне (камінне) серце / серце
з каменю (з каміння) — «хтось дуже жорстокий, бездушний»
(СУМ, ІХ, 144). Таке узуально закріплене значення контрастує
із семантикою індивідуально-авторських метафор, де асоці-
ація серце — камінь набуває оказіонального позитивного за-
барвлення: І лиш тоді людину вперше у собі відчуєш,/ Коли в
тобі заб’ється серця теплий камінь (С. Жадан); повернула/
безсердечному/ щось у груди/ хоч і кам’яне/ але все ж тепле
(В. Цибулько).
Образ серце з воску (варіант вощане серце) — своєрідний
контекстно-фразеологічний антонім до сполуки кам’яне сер-
це: У панни Ганни серце з воску/ її покривдити так просто:/
слово в художньому творі 101
гарячий погляд, наче стріль,/ її вражає звідусіль (П. Мовчан);
О невблаганна, панно Ганна,/ вощане серце моє тане…/ За
кожним віддихом летить/ кохання мить (П. Мовчан). Пор.
словникове значення фразеологічної одиниці серце з воску —
«хтось дуже легко піддається якомусь почуттю, потягові тощо»
(СУМ, ІХ, 147); «у кого-небудь м’які, податливі вдача, харак-
тер» (ФСУМ, 2, 795).
Мовомислення авторів у кінці 1980 — на початку 1990-х
років засвідчує відхід від емотивної й тяжіння до предметної
семантики. Цю тенденцію засвідчують зіставлення серця з не-
живими предметами або ознаками неістот. Поєднання лексеми
серце з побутовизмами слоїк меду, жовнірська бляха руйнує
традицію сприймання образу серце як одиниці високого по-
етичного регістру: і янголиця білолиця/ спинила жестом/ воза
на краєчку кручі/ і з краю кручі серце підібрала/ холодне і про-
зоре наче слоїк меду (В. Цибулько); Ти встиг. Ти усе зрозумів
і зумів,/ Шліфуючи серце, як жовнірську бляху (С. Пантюк).
Поетизм серце — активна одиниця словника сучасної укра-
їнської поезії, ключова лексема у мовних описах емоційно-пси-
хологічного портрета людини у найширшому вияві почуттів та
станів (кохання, любов, радість, щастя; тривога, біль, утома,
туга, жаль, страх, гнів тощо).
Тетяна Кальченко
ПрецеДентні феномени біблійного
ПохоДження в ліриці і. римаруКа
Кожна національна культура є часткою загальносвітового
культурного досвіду, вона вбирає в себе цей досвід, пов’язані
з ним стереотипи, зберігаючи при цьому елементи культурної
ідентичності, певні культурні зразки (О. О. Селіванова). До них
належать культурні настанови (забобони), культурні цінності,
культурні норми (традиції, звичаї, ритуали, обряди).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-110247 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0201-419X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:12:42Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дядченко, Д. 2017-01-01T12:16:37Z 2017-01-01T12:16:37Z 2012 Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. / Д. Дядченко // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 93-101. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110247 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Слово в художньому творі Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. Дядченко, Д. Слово в художньому творі |
| title | Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. |
| title_full | Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. |
| title_fullStr | Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. |
| title_full_unstemmed | Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. |
| title_short | Слово-образ серце в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. |
| title_sort | слово-образ серце в українській поезії кінця хх — початку ххі ст. |
| topic | Слово в художньому творі |
| topic_facet | Слово в художньому творі |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110247 |
| work_keys_str_mv | AT dâdčenkod slovoobrazsercevukraínsʹkíipoezííkíncâhhpočatkuhhíst |