Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11038 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка / О. Дорофтей // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 3-8. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860197385446096896 |
|---|---|
| author | Дорофтей, О. |
| author_facet | Дорофтей, О. |
| citation_txt | Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка / О. Дорофтей // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 3-8. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:09:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
Слово і Час. 2006 • №9 3
Орест Дорофтей
ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ВИМІРИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В
НІМЕЦЬКОМОВНИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ ІВАНА ФРАНКА
І.Франко відіграв важливу роль у формуванні якісно нового інтелектуального та
культурного дискурсу під кутом зору модернізації й інтернаціоналізації естетичної
свідомості української нації. Як стверджує О.Пахльовська, він долучає вітчизняну
культуру “до циркуляції проблематики загальнолюдської ваги, вводить її в ґлобальний
діалог з культурами різних епох і народів. Так І.Франко розширив літературний досвід
власної культури, її межі пізнання світу, універсалізував культурну рецепцію
українського суспільства... Адже після становища “резервації”, на яку прирік Україну
царський режим, невдовзі почалися форми радянського “ґетто”. Та І.Франко, разом з
Лесею Українкою, зробивши цю потужну “ін’єкцію європеїзму” в організм української
культури, безпосередньо підготував мистецьку революцію “Розстріляного
Відродження” під знаком Європи і в цілому поворот українського суспільства до
реінтеґрації в європейський культурний материк”1. Учений намагався розширити
культурний простір перед українською нацією, усвідомлюючи, що це стане
найефективнішим чинником для її загального піднесення та для якісного структурування
культурно2інтелектуального життя. Звідси – його невгамовна активність як перекладача,
популяризатора світової літератури.
Уже на початку своєї творчості І.Франко усвідомлював глобальну дихотомію Європи:
східний (візантійський) і західний (католицький) основоположні напрямки розвитку її
культури. Отож проблема відмежованості, протиставлення двох великих духовно2
інтелектуальних традицій для нього ніколи не існувала — він був і великим
оксиденталістом і шанувальником православної самобутності водночас. Мабуть, тому
письменник ніколи глибоко не переймався слов’янофільськими культурними теоріями,
з якими був знайомий, за власним зізнанням, ще з гімназійних дрогобицьких часів.
Тоді ж І.Франко познайомився зі “старим Лімбахом”, великим шанувальником і
знавцем німецької літератури, про якого розповів в оповіданні “Гірчичне зерно”. За
власним зізнанням письменника і за спостереженням укладача й автора “Літопису життя
і творчості Івана Франка” М.Мороза, саме Лімбах мав вирішальний вплив на формування
художніх смаків юного поета, усіляко сприяв його захопленню німецькою культурою2 .
Не випадково, що ще у дрогобицький період І.Франко переклав уривки з “Пісні про
Нібелунґів”, під враженням від п’єс Ф.Шіллера створив свої перші драматичні твори
(“Славой і Хрудош”, “Три князі на один престол”). Переїхавши 1875 р. до Львова, він
далі працює на перекладацькій ниві, приділяючи основну увагу творчій спадщині
Й.В.Ґете та Г.Гайне, зокрема до збірки творів Г.Гайне “Вибір поезії” (Л., 1892) увійшов
і здійснений І.Франком переклад поеми “Німеччина. Зимова казка”. У збірці “Думи і
пісні найзнатніших європейських поетів” (Л., 1878) він умістив 2 поезії Й.В.Ґете і 16
віршів Г.Гайне.
В українському франкознавстві тема “І.Франко й німецька культура” висвітлена доволі
1 Пахльовська О. Творчість Івана Франка як модель культурно'національної стратегії // Іван Франко –
письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. – Л., 1998. – С.30.
2 Мороз М. Літопис життя і творчості Івана Франка // Франкознавчі студії. — Вип. 2. – Дрогобич, 2002. – С.343.
4 Слово і Час. 2006 • №9
повно, хоча й потребує нової методологічної інтерпретації та поглиблення
культурологічних висновків3 .
За підрахунками Б.Бендзара4 , загалом німецькомовний доробок І.Франка налічує
130 позицій. Його художні твори, автобіографічні та літературно2критичні статті,
переклади німецькою мовою творів українських авторів публікувалися в 19 австрійських
і німецьких газетах і журналах5 , зокрема в “Die Zeіt” (газета і журнал), “Österreichische
Rundschau”, “Neue Revue”, “Die Wage”, “Zeitschrift für österreichische Volkskunde”, “Die
Arbeiter2Zeitung”, “Aus fremden Zungen”, “Allgemeine Zeitung”, “Berliner Volksblatt”,
“Deutsche Rundschau”, “Czernowitzer Tageblatt”, “Ruthenische Revue”, “Ukrainische
Rundschau”, “Neue freie Presse”, “Neuzeit”, “Urquelle”, “Archiv f r slavische Philologie”,
“Zeitschrift für die neutestamentliche Wissenschaft”, “Hamburger Echo”, “Sächsische
Arbeiter2Zeitung”, “Magazin für die Literatur des In2 und Auslandes“6 .
У художніх творах І.Франка німецькою мовою (“Свинська конституція” (1896),
“Острий2преострий староста” (1897), “Мій злочин” (1898), “Історія одної конфіскати”
(1899). “Розбійник і піп” (1900), “Із галицької “Книги битія” (1901), “Терен у нозі” (1904),
“Хома з серцем і Хома без серця” (1904), “Вівчар” (1907), “До світла!” (1903) та ін.)
українська поетика своєрідно переплітається з багатим смисловим поліфонізмом
німецької мови. Водночас їх публіцистичне спрямування або публіцистичний підтекст
свідчать про те, що І.Франко використовував німецькі часописи як додаткову й дуже
ефективну трибуну для пропаганди своїх демократичних поглядів та принципів7 . І
справді, деякі його твори, зокрема оповідання “Свинська конституція”, вельми гостро
спрямоване проти державного австрійського бюрократизму, отримало великий
розголос у німецькомовному світі, його передрукували п’ять німецькомовних часописів8 .
Багато німецькомовних статей І.Франка, переважно на суспільно2політичну тематику,
до сьогодні не перекладені українською мовою. Це, зокрема, “Eine Heldentat der eisernen
Hand” (“Геройський вчинок залізної руки”) та “Symptomatisches aus Russland”
(“Симптоматичне з Росії”), надруковані німецькими славістами Е.Вінтером і П.Кірхнером
у виданні “Iwan Franko. Beiträge zur Geschichte und Kultur der Ukraine”9; “Wie man in
Galizien den Wind söеt” (Neue freie Presse. — 1898). У “Die Zeit” були вміщені статті
“Unmögliches in dem Lande der Ünmöhlichkeiten” — “Неможливе в краї неможливого”
(1899), “Die jüngste galizische Wahl” — “Найновіші вибори до галицького сейму” (1901),
“Bauernstreiks in Ostgalizien” — “Селянські страйки в Східній Галичині” (1902), “Die
Lemberger Unruhen” — “Львівські заворушення” (1902), “Ein Triumpf der österreichischen
Idee in Galizien” — “Тріумф австрійської ідеї в Галичині” (1898), “Die Grosstaten des
Herrn Bobrzyñski” — “Великі діяння пана Бобринського” (1901), “Das Polentum nach
3 Див. зокрема: Ярема Я. Іван Франко і “Фауст” Ґете. — К., 1956; Ярема Я. Іван Франко і творчість Генріха Гейне
// Рад. літературознавтво. — 1960. — № 1; Ярема Я. Становлення Івана Франка як літературного критика і
Ґотхольд'Ефраїм Лессінґ // ЗНТШ. — Т.СС'ХХІХ. — Л., 1995; Журавська І. Іван Франко і зарубіжна літератури.
— К., 1961; Рудницький Л. Іван Франко і німецька література. — Мюнхен, 1974; Бендзар Б. Німецькомовна
творчість Івана Франка. — К., 1969; Зимомря М. Переклади творів Івана Франка німецькою мовою. — Ужгород,
1970.
4 Бендзар Б. Творча спадщина І.Франка німецькою мовою // Іван Франко — майстер слова і дослідник літератури.
— К., 1981. — С. 263.
5 Там само. – С. 264.
6 Zymomrya M. Übersetzungskritik und ihre Stellung im Rezeptionsprozess (Entwicklungstendenzen der Aufnahme
von I.Frankos Werken in Deutschland und Österreich) // Studia o przekіadzie. Pod redakcjа P.Fasta. – Katowice,
1999. – Nr. 9. – S. 205–212.
7 Див.: Zymomrya M. Ukrainische Bemühungen um die Einbürgerung Schewtschenkos in Deutschland // Der
revolutionäre Demokrat Taras Schewtschenko. Beiträge zum Wirken des ukrainischen Dichters und Denkers sowie
zur Rezeption seines Werkes im deutschen und im westslawischen Sprachgebiet. Hrsg. von E.Winter, G.Jarosch. –
Berlin, 1976. – S. 128–136.
8 Zymomrya M. Iwan Franko // Die Rezeption ukrainischen Literaturgutes im deutschen Sprachgebiet von den
Anfängen bis 1917. Ein Beitrag zur Geschichte der ukrainisch'russisch'deutschen Literaturbetziehungen. – Berlin,
1972. – S. 465.
9 Див.: Franko I. Beiträge zur Geschichte und Kultur der Ukraine. Hrsg. von Winter E., Kirchner P. – Berlin, 1963.
ü
Слово і Час. 2006 • №9 5
zwei Fronten” — “Поляки на два фронти” (1901), “Die Vorgänge an der Lemberger
Universität” — “Події у Львівському університеті” (1903), “Drei Riesen im Kampfe um
einen Zwerg” — “Три велетні у боротьбі за карлика” (1907), “Die slawischen Brüder” —
“Слов’янські брати” (1898), “Die Folter in Galizien” — “Тортури в Галичині” (1900). У
“Neuzeit” за 1896 р. вміщено статтю “Der Jesuitismus in der Judenfrage” — “Єзуїтизм у
єврейському питанні”, а в “Allgemeine Zeitung” за 1901 р. — “Polono2Ruthenica aus
Galizien” — “Полоно2рутеніка в Галичині”.
Усі ці матеріали можна поділити на три групи: 1) статті академічного характеру з
філології, етнографії і фольклористики, мета яких — засвідчити своєрідність
української культури; 2) літературно2критичні виступи, переважно про польську й
українську літератури, доволі фрагментарні, які, очевидно, вписувалися в загальний
контекст повідомлень про слов’янські літератури; 3) публіцистичні статті гостро
політичного змісту на актуальні теми, що мали привернути увагу німецькомовного світу,
та й усієї демократичної громадськості Європи, до болючих проблем українців
Галичини.
Отже, як бачимо, І.Франко повною мірою використовував свій талант, аби українська
культура стала повноправною складовою європейського культурного дискурсу. Цій меті,
крім уже згаданих, особливо прислужилися три його концептуальні студії про історію
української літератури: “Literatura ukrajinska (maloruska)” (“Slovanskýpøehled”. — 1898.
— Ч.1, 2; 1899. — Ч.6), “Южнорусская литература” (написана для “Энциклопедического
словаря Ф.А.Брокгауза и И.А.Ефрона”) та “Українці”, написана 1906 року німецькою
мовою та перекладена О.Ашботом угорською для угорської мовної енциклопедії
світової літератури.
Варто зазначити, що і в написаних українською мовою наукових і критичних
публікаціях І.Франко наполегливо доводив український характер давньоруської
літератури та історії ІХ—ХІІІ ст. Водночас в іншомовних публікаціях він уникає наукової
полеміки на цю тему. Очевидно, це пояснюється, по2перше, відсутністю широкого поля
друку, необхідного для такої масштабної теми; по2друге, І.Франко не вважав за можливе
похитнути авторитет російської науки, фальшиві положення якої та міфологеми
стосовно культури Київської Русі були доволі поширеними в Європі; і по2третє, він
шукав для себе такі наукові теми, над якими мало хто працював і освоєння яких сприяло
утвердженню української культурної традиції.
Приміром, І.Франко доволі активно досліджував культуру українського бароко; його
перу належить, зокрема, низка ґрунтовних студій про письменство, етнографію і
фольклор ХVІ—ХVІІІ ст. Однак цей пласт культури, особливо художня література,
видавався йому вторинним у тому сенсі, що українське літературне бароко розвивалося
під значним західним (переважно польським) культурним впливом. До того ж, на той
час уже існували наукові студії про українську барокову культуру російських учених
Н.Тихонравова, А.Афанасьєва, А.Попова, І.Срезневського, А.Соболєвського,
Н.Нікольського та інших і розгортати полеміку з ними не було можливостей. Отже,
І.Франкові і тут треба було шукати власний напрям досліджень.
Популяризувати український романтизм, фрагментарний і маловиразний (окрім
кількох глибинних явищ, як от поезія Т.Шевченка чи творчість М.Гоголя) порівняно з
культурами інших слов’янських народів, було справою малоперспективною. Скажімо,
за характером і параметрами драматизму українська романтична література явно
поступалася народним думам, які на європейському фольклорному тлі виглядали
особливо своєрідно та монументально. Так само українська реалістична література,
що перебувала ще у стані становлення, яку творив, зокрема, і сам І.Франко, не могла
бути тим культурним енергетичним ядром, естетика якого змогла б здивувати Європу.
Отже, І.Франко мусив прокласти власний самобутній шлях як інтерпретатор культури.
Насамперед об’єктом його уваги стала українська апокрифічна традиція, на той час
майже не досліджена.
У невеличкій статті “Народне повір’я з українських апокрифів” (“Urguelle. Eine
Monatsschrift für Volkskunde”. — 1898. — Т.ХІ) учений привертає увагу німецькомовного
читача до такого явища, як інкультурація біблійної мудрості й поетики, коли численні
6 Слово і Час. 2006 • №9
релігійні сюжети, потрапляючи на етнічний ґрунт різних, часто цивілізаційно далеких
народів, набували своєрідного звучання. “Тепер апокрифами називають, – пише
І.Франко, – велику кількість творів як старо2, так і новозавітного змісту, які почасти
хоч і спираються на давніх переказах, але, як це доведено, виникли досить пізно, між
другим століттям до початку нашої ери і п’ятим століттям нашої ери, містять велику
кількість вигаданих подробиць і єретичних вчень, викладені або відкрито з метою
єретичної пропаганди, або сяк2так перероблені і “підчищені” в дусі церковної
ортодоксальності, були пристосовані щойно в пізніших обробках до вимог набожних
навчань. Деякі з цих творів були написані первісно арамейською, а більшість – грецькою
мовою, а потім у Середньовіччі обійшли весь цивілізаційний світ у латинських,
церковнослов’янських, коптійських, арабських, вірменських, грузинських й інших
перекладах та переробках. Вони зробили великий, хоч досі належно ще не оцінений
вплив на уми багатьох поколінь. Звичайно, можна побачити і зворотний процес, коли
в різних народів незалежно від апокрифів навколо отого єврейсько2грецького ядра
групувалися, кристалізуючись, розвинені народні елементи, і таким чином
утворювалися нові апокрифи, яких ніколи не було у грецькій мові, або складалися
епізоди та екскурси, відсутні у текстах, перекладених із грецької мови”10 . І.Франко
наголошує: коли дослідник прагне “охопити широкі культурно2історичні горизонти”,
то саме ці новіші переробки й доповнення, побудовані на “народній фантазії і народних
повір’ях”, мають стати основним об’єктом для вивчення (1, 314).
З середини 18902х років І.Франко почав масштабну працю над українськими
апокрифами, плануючи видати їх якнайповнішим корпусом. У 1896—1910 рр. було
опубліковано 5 томів апокрифів у серії “Пам’ятки української мови та літератури. Видає
Комісія археографічна Наукового товариства імені Шевченка”. До сьогодні цей науково2
видавничий проект залишається неперевершеним за своїм фаховим рівнем.
Українську духовну спадщину І.Франко популяризує в європейському науковому світі.
У віденському журналі “Zeitschrift des Vereins für Volkskunde” (1904. — № 4) він друкує
невеликий уривок зі своїх досліджень “Церковнослов’янський апокриф про 72 імені
Бога”. При цьому вчений наголошує, що згаданий апокриф має велику традицію саме
на слов’янському ґрунті, а не пов’язаний лише з румунською традицією, як
стверджувалося у працях німецьких учених.
У двох числах журналу “Zeitschrift für die neutesamentliche Wissenschaft” (1902, 1906
роки) І.Франко друкує доволі велику студію “Причинки до вивчення
церковнослов’янських новозавітних апокрифів”. Стаття прикметна тим, що в ній
синтезуються основні висновки німецьких і російських науковців2апокрифологів і
подається низка важливих уточнень і доповнень.
Завдяки наполегливій праці І.Франкові вдалося привернути увагу європейських учених
до українського аспекту в такій специфічній і малознаній філологічній галузі, як
апокрифологія.
1907 року у віденському журналі “Zeitschrift für österreichische Volkskunde” І.Франко
публікує статтю “Найстарша українська народна пісня” (Зошит 122). У цій розвідці
дослідник наголошує, що народна пісня “Стефан2Воєвода”, записана чеським
релігійним діячем ХVІ ст. Яном Благославом, вирізняється глибоким ліризмом і
драматизмом сюжету; розкриває І.Франко й інтертекстуальні зв’язки твору зі
східноєвропейськими народними піснями. Водночас він укотре використовує
німецькомовну трибуну, щоб висвітлити особливості історичної долі українського
народу та багатство його культури. “Українські народні пісні здавна приваблюють увагу
не тільки етнографів, але й широких кіл передової суспільності, і все це завдяки їхній
чарівній мелодійності, свіжості й щирості почуття, образному багатству слова та
правдивості” (37, 216), — зазначає дослідник і тут же подає характеристику українського
народу, котрий, “незважаючи на тяжку долю свого існування, яке в багатьох
відношеннях не можна назвати гідним людини, ще й досі відзначається незвичайною
жвавістю розуму, поетичною наснагою, а разом з тим дивовижною силою зберігати
10 Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Т. 1. — К., 1980. — С.313. Далі том (курсивом) і сторінку видання зазначаємо
в тексті.
Слово і Час. 2006 • №9 7
свої прадавні традиції” (37, 216). Послуговуючись дослідженнями англійських і
французьких етнографів, І.Франко доводить, що українська фольклорна традиція існує
вже тисячу років, що її коріння сягає “старокнязівської Русі”, тобто декларує перед
німецькомовним світом, який тоді перебував під цілковитим впливом російських
історичних та культурологічних теорій, самобутність і стародавнє походження
української культури й нації.
Варто наголосити й на тому, що іноземному читачеві І.Франко презентує українську
пісню як “прямого законного нащадка боярських та дружинних пісень, найдавніші
пам’ятки яких ми маємо в староруських писемних переказах, зокрема у відомому “Слові
о полку Ігоревім”, а також у чудовому фраґменті про половецького співця Оря” (27,
319).
Важливим аспектом Франкової студії стають спостереження, пов’язані з
міжнаціональними взаємовпливами, які він виявляє на прикладі однієї пісні. І сама тема
пісні (татарсько2турецька загроза, завзяття волоського князя), і символіка Дунаю
засвідчують давні і драматичні зв’язки України з балканським світом. Для І.Франка ця
пісня “цікава з історичного погляду” ще й як приклад колишнього “бойового братерства
“українців і румунів” (37, 220). Зіставивши текст української пісні “Стефан2воєвода”
та російської народної пісні зі збірки І.Сахарова “Сказания русского народа” “Ой ты
наш батюшка, тихой Дон...” і виявивши в них низку подібних моментів, учений доходить
висновку, що російський варіант — переспів української пісні, створеної значно раніше.
За словами І.Франка, “переспів був, очевидно, здійснений не пізніше ХVІ ст., коли
почастішали зустрічі українських і донських козаків – згадаймо хоча б пригоди
галерників, про яких на початку ХVІІ ст. розповідали італійські брошури і котрі скінчилися
перемогою невільників над командою турецького корабля і висадженням на побережжі
Сицилії. Невільними веслярами на цій галері були головно запорозькі і донські козаки;
саме їхнім розповідям та італійським брошурам ми завдячуємо появу однієї з
найдивовижніших пісень, так званої “Думи про Самійла Кішку”. Тому й не дивно, що
донські козаки перейняли від своїх дніпровських побратимів також славну пісню про
Стефана2воєводу і переробили її на свій лад. Цей факт не викликає у мене жодного
сумніву, він і спонукав мене під час реконструкції тексту нашої пісні запозичити дещо з
пісні російської” (37, 221).
Подібну спрямованість мала також Франкова стаття “Як творилася слов’янська
міфологія” (“Archiv für slavische Philologie”. — 1907. — Т.29). Тут дослідник уточнює
одну деталь щодо фольклорних студій російського вченого А.Веселовського. При
цьому він посилається на етнографічні знахідки галицького вченого М.Зубрицького,
засвідчуючи вагомість українського елементу в ширших слов’янознавчих, навіть
середньоєвропейських етно2фольклорних студіях.
Про полемічний науковий талант І.Франка свідчить стаття “Причинки до критики
джерел староруських пам’яток” (“Archiv für slavische Philologie”. — 1907. — Т.29). Вона
містить відгуки на три наукові публікації про історію розвитку давньоукраїнської
культури. У першому автор переконливо доводить безпідставність тверджень київського
вченого Г.Бараца про існування національної нетерпимості в давній Русі, про утиски
прихильників юдейського віровчення. У другому уточнює тези історика Є.Щепкіна про
автора “Повісті врем’яних літ”, демонструючи при цьому чітке національно2
державницьке бачення окремих тем та ідеологем літопису. У третьому відгукові,
критикуючи тлумачення кількох темних місць у “Слові о полку Ігоревім” і їх німецький
варіант, І.Франко докладно висвітлив основну проблематику та концепцію цього
оригінального твору. Слід зазначити, що всі ці екскурси робилися ним на високому
фаховому рівні, їх аналітика базувалася на достеменному знанні джерел, історичного
й культурного контекстів.
Аналогічний доказовий зміст і спрямування мають Франкова розвідка “Маленькі
знахідки із старослов’янської літератури та історії” (надрукована у збірнику “Jagiæ2
Festschrift”, виданому на пошану В.Ягича. — Берлін, 1908), незавершена ґрунтовна
студія “Причинки до історії церковнослов’янської літератури” (перші три частини її
надруковані в “Arhiv für slavische Рhilologie”. — 1913. — Т.35; 1914. — Т.36) та стаття
8 Слово і Час. 2006 • №9
“Причинки до критики джерел кирило2мефодіївських леґенд” (“Arhiv für slavische
Рhilologie”. — 1906. — № 3).
Очевидно, І.Франко планував розгорнути перед німецькомовним читачем ширшу
картину взаємозв’язків української культури та етнографії із середньо2 та
східноєвропейськими. Однак тяжка недуга, родинні обставини та лихоліття світової
війни перервали цю працю.
Розглянуті аспекти Франкових виступів у німецькомовних наукових виданнях
засвідчують, що український учений систематично працював задля розширення
діапазону сприйняття української культури у світі. Він передусім акцентував увагу на
давності її існування та самобутності, на включеності в широку східноєвропейську
візантійську духовну й естетичну традиції. І.Франко в основному працював за методом
доповнення, прагнучи своїми переважно невеликими екскурсами уточнити, поглибити,
увиразнити той чи той аспекти української давньої літератури та фольклору. При цьому
він, усвідомлюючи загрозу культурного поглинання російською філологічною наукою
українського чинника, майже в кожній своїй публікації про давню українську літературу
демонстрував первинність українських літературних зразків, їхні глибинні зв’язки з
літературними традиціями інших народів Середньої Європи, передусім культурами
Балкан.
Франків погляд на церковну літературу вирізнявся фактологічністю, раціональністю,
методологічністю та системністю. Німецькомовні студії вченого органічно випливали
з його досліджень давньої української літератури й культури, написаних українською
мовою. Зауважмо: загальна концепція Франкових наукових розробок у сфері давньої
української культури була вельми пропагандистською. Учений завжди намагався
презентувати українську культуру у вигідному світлі: наголошував на її цивілізаційній
самобутності, глибині й багатстві народних традицій, на особливому ліризмі та
естетичній оригінальності українських літературних і фольклорних інтерпретацій,
порушував проблему нищення української старовини. Отже, саме І.Франка можна по
праву вважати одним із перших фундаторів тієї важливої наукової концепції, якою
виступає візія української культурної традиції — самобутньої землеробсько2
православної причорноморської цивілізації, що завжди гармонійно поєднувала в собі
культурні впливи Сходу й Заходу.
Ярослав Розумний
“НАРОДЕ МIЙ, ТВОЇМ БУДУЧИМ ДУШУ Я ТРИВОЖУ”
Синовi Iвана Франка — Тарасовi,
моєму вчителевi, присвячую.
Є багато можливих тем для розмови про Iвана Франка в 1502рiччя вiд його
народження. Можна говорити про Франка2поета, лiтературного критика, iсторика
лiтератури; про Франка — члена європейських академiй наук, полiтичного мислителя
i, врештi, про його слiди в українському мисленнi. Але в нашому часi, коли на землi
Франка приглушено нацiональне, де чужовладдя дiлить його країну на “регiони” з
мовою й iнтересами чужої держави, а особисте пiднеслось над суспiльним, — у такiй
реальностi необхiдно говорити про Франкового “цiлого чоловiка”, про мудрiсть
державних провiдникiв та про Франкiв народ.
Застановимось над трьома його персонажами — Каїном, Iваном Вишенським та
Мойсеєм. Кожний із них — вiдбитка росту, iдеалiв i страждань самого Франка, бо
“скрiзь i завсiгди, — говорив Франко, — у мене була одна провiдна думка — служити
iнтересам мойого рiдного народу та загальнолюдським поступовим, гуманним iдеям”.
I такими вiн творив своїх героїв — вiчних шукачiв дорiг до свого народу, людства й
до себе самого. Усi вони етично наснаженi та мислять категорiями гуманно поєднаного
особистого із загальним. Така була доба й така була потреба. Вона не змiнилась.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-11038 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:09:18Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дорофтей, О. 2010-08-11T10:26:41Z 2010-08-11T10:26:41Z 2006 Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка / О. Дорофтей // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 3-8. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11038 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Питання франкознавства Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка Article published earlier |
| spellingShingle | Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка Дорофтей, О. Питання франкознавства |
| title | Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка |
| title_full | Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка |
| title_fullStr | Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка |
| title_full_unstemmed | Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка |
| title_short | Цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях Івана Франка |
| title_sort | цивілізаційні виміри української культури в німецькомовних наукових публікаціях івана франка |
| topic | Питання франкознавства |
| topic_facet | Питання франкознавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11038 |
| work_keys_str_mv | AT dorofteio civílízacíinívimíriukraínsʹkoíkulʹturivnímecʹkomovnihnaukovihpublíkacíâhívanafranka |