“Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу”
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11039 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” / Я. Розумний // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 8-10. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860254595685548032 |
|---|---|
| author | Розумний, Я. |
| author_facet | Розумний, Я. |
| citation_txt | “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” / Я. Розумний // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 8-10. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:47:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
8 Слово і Час. 2006 • №9
“Причинки до критики джерел кирило2мефодіївських леґенд” (“Arhiv für slavische
Рhilologie”. — 1906. — № 3).
Очевидно, І.Франко планував розгорнути перед німецькомовним читачем ширшу
картину взаємозв’язків української культури та етнографії із середньо2 та
східноєвропейськими. Однак тяжка недуга, родинні обставини та лихоліття світової
війни перервали цю працю.
Розглянуті аспекти Франкових виступів у німецькомовних наукових виданнях
засвідчують, що український учений систематично працював задля розширення
діапазону сприйняття української культури у світі. Він передусім акцентував увагу на
давності її існування та самобутності, на включеності в широку східноєвропейську
візантійську духовну й естетичну традиції. І.Франко в основному працював за методом
доповнення, прагнучи своїми переважно невеликими екскурсами уточнити, поглибити,
увиразнити той чи той аспекти української давньої літератури та фольклору. При цьому
він, усвідомлюючи загрозу культурного поглинання російською філологічною наукою
українського чинника, майже в кожній своїй публікації про давню українську літературу
демонстрував первинність українських літературних зразків, їхні глибинні зв’язки з
літературними традиціями інших народів Середньої Європи, передусім культурами
Балкан.
Франків погляд на церковну літературу вирізнявся фактологічністю, раціональністю,
методологічністю та системністю. Німецькомовні студії вченого органічно випливали
з його досліджень давньої української літератури й культури, написаних українською
мовою. Зауважмо: загальна концепція Франкових наукових розробок у сфері давньої
української культури була вельми пропагандистською. Учений завжди намагався
презентувати українську культуру у вигідному світлі: наголошував на її цивілізаційній
самобутності, глибині й багатстві народних традицій, на особливому ліризмі та
естетичній оригінальності українських літературних і фольклорних інтерпретацій,
порушував проблему нищення української старовини. Отже, саме І.Франка можна по
праву вважати одним із перших фундаторів тієї важливої наукової концепції, якою
виступає візія української культурної традиції — самобутньої землеробсько2
православної причорноморської цивілізації, що завжди гармонійно поєднувала в собі
культурні впливи Сходу й Заходу.
Ярослав Розумний
“НАРОДЕ МIЙ, ТВОЇМ БУДУЧИМ ДУШУ Я ТРИВОЖУ”
Синовi Iвана Франка — Тарасовi,
моєму вчителевi, присвячую.
Є багато можливих тем для розмови про Iвана Франка в 1502рiччя вiд його
народження. Можна говорити про Франка2поета, лiтературного критика, iсторика
лiтератури; про Франка — члена європейських академiй наук, полiтичного мислителя
i, врештi, про його слiди в українському мисленнi. Але в нашому часi, коли на землi
Франка приглушено нацiональне, де чужовладдя дiлить його країну на “регiони” з
мовою й iнтересами чужої держави, а особисте пiднеслось над суспiльним, — у такiй
реальностi необхiдно говорити про Франкового “цiлого чоловiка”, про мудрiсть
державних провiдникiв та про Франкiв народ.
Застановимось над трьома його персонажами — Каїном, Iваном Вишенським та
Мойсеєм. Кожний із них — вiдбитка росту, iдеалiв i страждань самого Франка, бо
“скрiзь i завсiгди, — говорив Франко, — у мене була одна провiдна думка — служити
iнтересам мойого рiдного народу та загальнолюдським поступовим, гуманним iдеям”.
I такими вiн творив своїх героїв — вiчних шукачiв дорiг до свого народу, людства й
до себе самого. Усi вони етично наснаженi та мислять категорiями гуманно поєднаного
особистого із загальним. Така була доба й така була потреба. Вона не змiнилась.
Слово і Час. 2006 • №9 9
“Смерть Каїна”, як сам Франко висловився, — це легенда2розповiдь про його власне
“розчарування” й “люту муку”. Ця поема з’явилась у часi поетового розчарування в
тодiшнiй галицькiй спiльнотi, яка не могла, чи не була здатною, зрозумiти дорiг його
думання та, врештi, його мука, зневiра й остаточне вiдкинення соцiалiзму, що ним був
захопився молодим студентом. Вiдкривши “облуднiсть” цього вчення, вiн гостро осудив
українську соцiал2демократичну партiю та її джерело — соцiалiзм Маркса й Енгельса,
який назвав “релiгiєю, основаною на догмах ненависти й клясової боротьби”. У статтi
“До iсторiї соцiялiстичного руху” (ЛНВ, 1904) Франко передбачив, що “...всевладнiсть
комунiстичної держави, зазначена в усiх 10 точках “Комунiстичного манiфесту”, в
практичнiм переведеннi означала б трiюмф нової бюрократiї над суспiльнiстю, над усiм
її матерiяльним i духовим життям [...] Оброблена ними [Марксом i Енгельсом. — Я.Р.]
програма державного соцiялiзму аж надто часто пахне державним деспотизмом та
унiформiзмом, що, переведений справдi в життя, мiг би статися великою гальмою
розвою, або джерелом нових революцiй”.
Сама фабула поеми “Смерть Каїна” створена на базi нескладної, безпроблемної
бiблiйної легенди про Каїна, який принiс Боговi жертву у вигляді земних плодiв, а його
молодший брат, Авель, — первородних вiд свого стада. Єгова прийняв Авелеву, а не
Каїнову, жертву. Засмучений Каїн iде з Авелем у поле й убиває його. Стiльки казано
про це бiблiйне братовбивство. Але чому Бог був незадоволений жертвою Каїна — у
Бiблiї не говориться.
Про Каїна писав також Байрон, завершуючи свою поему моментом убивства Авеля,
а Франко, який перекладав Байронiв твiр, починає свою Каїновими душевними муками
й шуканням зрозумiння мотивiв свого вчинку.
По довгих мандрах, вiдкриттю втраченого бiблiйного раю та роздумiв над ним Каїн
усвiдомлює: вiн зненавидiв Авеля за те, що той керувався єдиним чуттям, серцем,
“думав попросту”, пасивно приймав власну долю такою, якою вона йому давалась, та
хотiв нагнути на свою “дитячу простоту” його, Каїна. Це зробило його братовбивцею.
З другого боку, Каїн переконується, що причиною його злочину була вiра у знання, в
силу розуму. Отже, в обидвох братів вiдсутнiй ще один елемент, а в людськiй поведiнцi,
в людських вчинках потрiбне гармонiйне поєднання знання із серцем або серця зi
знанням.
Захоплений своїм вiдкриттям Каїн поспiшає до своїх нащадкiв, до людей, щоб
сповiстити добру новину, яка зупинить повторення людського злочину, але слiпий Лемех,
не вислухавши Каїна, вбиває його в половинi слова. Цикл замикається — шукання
щастя, вiдкриття секретiв життя стає приреченням кожної людини.
Данi про життя Iвана Вишенського скупi. Знаємо тiльки, що вiн народився в Судовiй
Вишнi, у Галичинi (бл. 1550 р.). У молодостi проживав у Луцьку, а в кiнцi 15802х рокiв
(або на поч. 15902х) переселився на Афон, де прийняв чернецтво. Мабуть, 1604 р. прибув
в Україну, недовго перебував у Львовi, там розiйшовся поглядами з керiвниками братства
й у 16062му повернувся на Афон, де й помер.
Вишенський, як вiдомо, полемiзував із католицтвом i виступав проти Берестейської
церковної унiї з Римом та, виходячи із засад вiзантiйського аскетизму, гостро
критикував тодiшнi церковнi і свiтськi порядки, вiдкидаючи свiтську освiту і старовиннi
народнi звичаї як поганськi. Франко дослiджував творчiсть Вишенського та використав
цього полемiста для втiлення образу провiдника, що не зумiв провадити свого народу й
вiдiйшов вiд нього, аби врятувати себе. Характер, отже, складний.
У своїй поемi Франко вглиблюється в можливу внутрiшню боротьбу Вишенського
щодо свого вибору. Момент найбiльшої драматичної напруги і внутрішнього зламу
наступає тоді, коли в печерi йому ввижається “вишневий цвiт”, наче спокуса свiту й
туга за батькiвщиною. А пiсля цього приходить щось, яке своєю логiкою має захитати
основи його вiри. Це павук, що з’являється при входi до печери і снує сiтку для своєї
жертви2поживи, аби чиїмсь життям рятувати власне iснування. Павук додавлює муху
пiд розпачливу молитву аскета, безсильного зупинити павука, бо ця смерть мухи й життя
павука якось парадоксально вкладаються в Божу волю, в Божу логiку.
Вiдтак кiнцева проба перед аскетом: у печеру входить темна, холодна й вiтряна нiч,
яка заморожує старцеву душу, молитву, вiру й iснування самого Бога, а повертається
10 Слово і Час. 2006 • №9
до аскета щойно вранцi, з появою сонця й тепла, i душа, i молитва, i вiра, i сам Бог.
Усе це викликає у Вишенського страшнi для нього думки, якi викликають переоцiнку
його, колись твердих, iдеалiв, що мотивували його усамітнення в печері — мiсці
найвищої самопожертви Боговi. Вiн вiдкриває собі самому, що спасiння душi можна
осягнути в живому свiтi — служiнням ближньому. I Вишенський, готовий повертатися
до свого народу, розпачливо кличе послiв з України, але вони його голосу вже не чують.
Попри те, що невідомо, легендарна це чи історична постать, Мойсей залишається
найграндiознiшою фiгурою давньої iсторiї людства i невичерпним джерелом тем i
творчих натхнень, — говорив Франко.
У бiблiйному оповiданнi Мойсей умирає в неласцi гебрейського Бога за те, що не
вшанував його перед гебреями. У Франка натомiсть це смерть невизнаного й вiдкиненого
народом провiдника, що сорок рокiв даремно водив його по пустинi, але не мiг схилити
ввiйти в цю землю.
У цiй поемi Франко, мiж iншими, iлюструє тезу, що пiдневiльному народовi потрiбно
бодай три поколiння вiльного життя, щоб із неусвiдомленого рабства перейти у стадiю
усвiдомленого рабства, а щойно тодi — до стану почуття вiльного народу. Франковi
“гебреї” ще не готовi були на труд i здобування збiднiлої землi. Вони пiддаються злим
силам — демагогiї Датана й Авiрона, якi промовляють до їх елементарних потреб,
заманюючи тим, у що самi не вiрять або нездатнi дати народовi.
Волею Мойсея Датан i Авiрон разом зi своїм родом i прибiчниками гинуть у земнiй
пропастi, а у Франка їх карає нове поколiння, освiчене вченням i прикладом Мойсея, і
на поклик Єгошуї йде здобувати обiцяну землю.
Теми одиницi, народу, провiдника та їх стосункiв часто з’являються у Франковiй
творчостi, а в поемi “Мойсей” вiн їх начебто синтезує. Але це синтеза не в сенсi
фiлософiчних тез або догм. Митець так не мислить. Його увагу тривалий час привертали
погляди на повищi питання, викладені в тогочасних європейських лiтературах.
Приміром, iсторiю творять “великi особи” чи “iсторичнi обставини”? Його цiкавили
погляди Томаса Карлайла, який доводив, що iсторiя суспiльства є реалiзацiєю iдей
“великих людей”, виразникiв божественного провидiння; приваблювала та Карлайлова
думка, що, крiм “героїв”, iснує “iнертна юрба”. Урештi, й погляди Ф. Нiцше, думку
якого про вибраних “надлюдей” i “натовп” Франко вважав “абсурдною”. Вiн критикував
працi Юрiя Брандеса, данського критика, за те, що той вiдривав визначних письменникiв
i полiтичних дiячiв вiд середовища й суспiльно2економiчних і полiтичних умов, серед
яких вони формувалися.
Франкiв провiдник — не вiдокремлена одиниця, вiн частка народу, якому служить.
Це не “надлюдина”, що пiднеслась над добром i злом, а iндивiдуальнiсть, якiй не чужi
людськi спроможностi й людськi уломностi. Це особистiсть, котра важкою працею і
власним досвiдом розкриває таємницi людських стосункiв.
Франкiв “цiлий чоловiк” — це iндивiдуальнiсть високих етичних та розумових
обдарувань. Вiн — постiйний учень i сiвач того, що здобував пiзнанням й освiчував
серцем.
м.Вiннiпеґ (Канада)
Лідія Козар
“ЛИЦАРІ ДУХА”. ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ БОРИСА
ГРІНЧЕНКА В ОЦІНЦІ ІВАНА ФРАНКА
Борис Грінченко належить до тих діячів української культури кінця ХІХ — поч.ХХ ст.,
творча діяльність яких розпочалася в період, коли свідомих культурних українських
сил було дуже мало, а “той час, як робитиме загал, ще не прийшов, хоча він не так
далеко”1 . Тож йому доводилося бути водночас і збирачем народної творчості, і
1 Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. — Ф.ІІІ. — Од. зб.41. — 121.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-11039 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:47:23Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Розумний, Я. 2010-08-11T10:29:41Z 2010-08-11T10:29:41Z 2006 “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” / Я. Розумний // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 8-10. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11039 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Питання франкознавства “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” Article published earlier |
| spellingShingle | “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” Розумний, Я. Питання франкознавства |
| title | “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” |
| title_full | “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” |
| title_fullStr | “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” |
| title_full_unstemmed | “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” |
| title_short | “Народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” |
| title_sort | “народе мій, твоїм будучим душу я тривожу” |
| topic | Питання франкознавства |
| topic_facet | Питання франкознавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11039 |
| work_keys_str_mv | AT rozumniiâ narodemíitvoímbudučimdušuâtrivožu |