“Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка
Saved in:
| Date: | 2006 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2006
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11040 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка / Л. Козар // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 10-13. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859709626819280896 |
|---|---|
| author | Козар, Л. |
| author_facet | Козар, Л. |
| citation_txt | “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка / Л. Козар // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 10-13. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-01T04:36:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
10 Слово і Час. 2006 • №9
до аскета щойно вранцi, з появою сонця й тепла, i душа, i молитва, i вiра, i сам Бог.
Усе це викликає у Вишенського страшнi для нього думки, якi викликають переоцiнку
його, колись твердих, iдеалiв, що мотивували його усамітнення в печері — мiсці
найвищої самопожертви Боговi. Вiн вiдкриває собі самому, що спасiння душi можна
осягнути в живому свiтi — служiнням ближньому. I Вишенський, готовий повертатися
до свого народу, розпачливо кличе послiв з України, але вони його голосу вже не чують.
Попри те, що невідомо, легендарна це чи історична постать, Мойсей залишається
найграндiознiшою фiгурою давньої iсторiї людства i невичерпним джерелом тем i
творчих натхнень, — говорив Франко.
У бiблiйному оповiданнi Мойсей умирає в неласцi гебрейського Бога за те, що не
вшанував його перед гебреями. У Франка натомiсть це смерть невизнаного й вiдкиненого
народом провiдника, що сорок рокiв даремно водив його по пустинi, але не мiг схилити
ввiйти в цю землю.
У цiй поемi Франко, мiж iншими, iлюструє тезу, що пiдневiльному народовi потрiбно
бодай три поколiння вiльного життя, щоб із неусвiдомленого рабства перейти у стадiю
усвiдомленого рабства, а щойно тодi — до стану почуття вiльного народу. Франковi
“гебреї” ще не готовi були на труд i здобування збiднiлої землi. Вони пiддаються злим
силам — демагогiї Датана й Авiрона, якi промовляють до їх елементарних потреб,
заманюючи тим, у що самi не вiрять або нездатнi дати народовi.
Волею Мойсея Датан i Авiрон разом зi своїм родом i прибiчниками гинуть у земнiй
пропастi, а у Франка їх карає нове поколiння, освiчене вченням i прикладом Мойсея, і
на поклик Єгошуї йде здобувати обiцяну землю.
Теми одиницi, народу, провiдника та їх стосункiв часто з’являються у Франковiй
творчостi, а в поемi “Мойсей” вiн їх начебто синтезує. Але це синтеза не в сенсi
фiлософiчних тез або догм. Митець так не мислить. Його увагу тривалий час привертали
погляди на повищi питання, викладені в тогочасних європейських лiтературах.
Приміром, iсторiю творять “великi особи” чи “iсторичнi обставини”? Його цiкавили
погляди Томаса Карлайла, який доводив, що iсторiя суспiльства є реалiзацiєю iдей
“великих людей”, виразникiв божественного провидiння; приваблювала та Карлайлова
думка, що, крiм “героїв”, iснує “iнертна юрба”. Урештi, й погляди Ф. Нiцше, думку
якого про вибраних “надлюдей” i “натовп” Франко вважав “абсурдною”. Вiн критикував
працi Юрiя Брандеса, данського критика, за те, що той вiдривав визначних письменникiв
i полiтичних дiячiв вiд середовища й суспiльно2економiчних і полiтичних умов, серед
яких вони формувалися.
Франкiв провiдник — не вiдокремлена одиниця, вiн частка народу, якому служить.
Це не “надлюдина”, що пiднеслась над добром i злом, а iндивiдуальнiсть, якiй не чужi
людськi спроможностi й людськi уломностi. Це особистiсть, котра важкою працею і
власним досвiдом розкриває таємницi людських стосункiв.
Франкiв “цiлий чоловiк” — це iндивiдуальнiсть високих етичних та розумових
обдарувань. Вiн — постiйний учень i сiвач того, що здобував пiзнанням й освiчував
серцем.
м.Вiннiпеґ (Канада)
Лідія Козар
“ЛИЦАРІ ДУХА”. ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ БОРИСА
ГРІНЧЕНКА В ОЦІНЦІ ІВАНА ФРАНКА
Борис Грінченко належить до тих діячів української культури кінця ХІХ — поч.ХХ ст.,
творча діяльність яких розпочалася в період, коли свідомих культурних українських
сил було дуже мало, а “той час, як робитиме загал, ще не прийшов, хоча він не так
далеко”1 . Тож йому доводилося бути водночас і збирачем народної творчості, і
1 Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. — Ф.ІІІ. — Од. зб.41. — 121.
Слово і Час. 2006 • №9 11
видавцем народно2просвітницьких книжок, письменником, педагогом,
літературознавцем і фольклористом, мовознавцем і бібліографом, етнографом та
істориком. Не випадково Іван Франко зазначав, що Б.Грінченко “засипає мало що не
всі видання своїми, не раз многоцінними, писаннями: повістями, віршами, статтями,
критичними і популярно2науковими, працює без віддиху, шле до цензури рукопись за
рукописсю, не зражуєсь ніякими невдачами, ані критикою, часто неприхильною, а у
всьому, що пише, проявляє побіч знання мови української, також гарячу любов до
України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності”2 .
Уся подвижницька діяльність Б.Грінченка була покладена на вівтар відродження
України та просвіти її народу. Співвітчизники справедливо вважали його “справжнім
апостолом українського націоналізму”3 , “голосом совісти українства”4 , який вирізнявся
“серед другого пошевченківського покоління […] світоглядною послідовністю, болісно
загостреним чуттям національної і соціальної кривди, якимсь аж фанатичним творчим
горінням, невичерпною працьовитістю”5 . Цим пояснюється його особливе зацікавлення
українським фольклором як засобом піднесення національного самоусвідомлення.
Фольклористичний доробок Б.Грінченка — це збирання й систематизація
першоджерел, їх публікація, дослідження фольклору, бібліографія, рецензії, огляди,
“олітературнення” фольклорних жанрів у власній художній творчості тощо. Його
чотиритомне видання “Этнографические материалы, собранные в Черниговской и
соседних с ней губерниях” (1895, 1896, 1899), “Из уст народа” (1900) на межі ХІХ —
ХХ ст. посіло видне місце, було “до певної міри аналогічним “Трудам…” П.Чубинського
(з переважанням, однак, саме зразків народної творчості)”6 .
Іван Франко найбільше цінував Б.Грінченка як популяризатора, видавця народно2
просвітницьких книжок, етнографа, мовознавця, бібліографа. Він неодноразово
схвально відгукувався на вихід Грінченкових праць у своїх оглядах, рецензіях, виступах.
“Слідячи від перших Ваших виступів на літературне поле в “Світі” 1881р[оку] за Вашою
діяльністю, я мусив дивуватися Вашій енергії, витривалості в праці і широкому обсягові
Ваших літературних та суспільних інтересів”, — щиро зізнавався І.Франко в листі до
Б.Грінченка 1906 р. І далі І.Франко говорить про свою особливу повагу та симпатію до
нього: “Смілість, з якою Ви виступали не раз у справах, про які ніхто інший не важився
заговорити, вказувала в Вас чоловіка, в якому, крім літературного таланту, був також
публічний діяч. Розширення ж Вашої діяльності на поле наукове, на поле фольклору,
літературної критики та язикознавства збуджували мою найповнішу симпатію до Вас”
(50, 306).
Як зауважив А.Погрібний7, сучасники найчастіше порівнювали І.Франка і Б.Грінченка
за розмахом діяльності, яка була й залишається унікальним прикладом майже
надлюдської працьовитості. Грінченкова багатогранна творча діяльність дуже
імпонувала І.Франку, незважаючи на певну тимчасову мовну полеміку між ними, яку
згодом спростував І.Франко у статті “З останніх десятиліть ХІХ в.”: “… [Грінченко] у
“Правді” порушує важну справу язикової незгідності, яка зовсім натурально витворилася
була між Галичиною й Україною; його голос викликав був дуже оживлену полеміку,
та, що найважніше, пізніше наше письменство йде переважно туди, куди вказав він у
тій своїй статті” (41, 514).
Варто відзначити й те, що перша Грінченкова публікація була зв’язана з І.Франком,
який був головним редактором журналу “Світ”. “Його вірші, друковані в “Світі” під
псевдонімом Перекотиполя, мені дуже були сподобалися”, — писав І.Франко в листі
до А.Кримського в березні 1892 р. (49, 329). Повагу до І.Франка і вдячність за підтримку
2 Франко І. Наше літературне життя в 1892 р. // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. — Т.29. — К., 1981. — С.14.
Посилаючись далі на це видання, том і сторінку зазначаємо в тексті.
3 Галіп Т. Борці за мрії // Громадянин. — 1910. — Ч.36. — 20 травня.
4 Некролог. І.Б[рика] про Б.Грінченка // Календар Просвіти за 1911р.
5 Чорновіл В. Слово про Кобзаря (Тарас Шевченко в оцінці Б.Грінченка) // Широке море України: Документи
самвидаву з України. — Париж; Балтимор, 1972. — С.104.
6 Березовський І. Серійні видання українського фольклору // Народна творчість та етнографія. — 1977. —
№2. — С.65.
7 Погрібний А. Борис Грінченко. — К., 1988. — С.8'9.
8 Грінченко Б. Твори: У 2 т. — Т.1. — К., 1963. — 597с.
12 Слово і Час. 2006 • №9
Б.Грінченко зберіг на все життя: “Тільки д. Ів.Франко озвався р[оку] 18862го до мене;
од його дізнався я, що мої праці варті друку. За це повинен я йому дякувати”8 .
І.Франко запрошував Б.Грінченка до співпраці у виданні “Поступ”. “Особливо пожадані
були б мені Ваші причинки до української бібліографії і, коли можна, ширші критичні
роботи”, — писав він у листі до Б.Грінченка від 24 листопада 1886 р. (49, 84). Такої ж
думки І.Франко дотримувався і при заснуванні “Літературно2наукового вісника”, як
видно з його листа від 19 листопада 1897 р.: “Як до одинокого тепер літературно2
наукового видання на всьому обширі нашого краю комітет бажав би стягти до “Вісника”
всі кращі сили нашої сучасної літератури, між котрими Ви, шановний добродію, стоїте
в першому ряді” (49, 84). Б.Грінченко поставився з цілковитою прихильністю до
пропозицій І.Франка: “Щодо праць моїх, то все, що можу зробити з моїми невеличкими
силами, я радий для Вас зробити…”9 .
Архівне листування Б.Грінченка та І.Франка, яке зберігається в Інституті літератури
ім. Т.Г.Шевченка НАНУ (Ф.3. — Од. зб. 1602, 1608, 1610, 1611, 1626, 1629) та Інституті
рукописів НБУВ (Ф.ІІІ. — Од. зб. 40144 — 40152), засвідчує їх дружні відносини та
співпрацю. У 19002х рр. Б.Грінченко кілька разів гостював у І.Франка у Львові. 1903 р.
вони вдвох їздили до Відня. Родина Грінченків завжди щиро переймалася долею
І.Франка. Так в одному з листів Марії Грінченко до Івана Липи читаємо: “Грушевський
мусів зовсім покинути Товариство, а Франко та Гнатюк вийшли з виділу. Хто ж буде
працювати, коли ці найкращі сили наші […] усунено від Товариства? Усунено тих, що
своєю працею невсипущою та енергією так піднесли нашу науку, що її видко стало і в
Европі! […] Двадцять вісім років чоловік чесно і тяжко працював задля свого народу і
не доробився навіть хоч до вбогого, але певного шматка хліба! Не дарованого, ні! Тяжко
запрацьованого, але хоч трохи певного!
Правда помине час, і як уже вірні сини свого народу будуть холодними трупами, то не
вмре їх ім’я і з повагою казатимуть його далекі потомки. Але покіль живі, тяжко їм
серед “патріотів” жити й працювати. Бо щедро кидають “патріоти” колючки на шлях
тим, хто дужче любить ідею, аніж “лакомства життьові” і не хоче потурати смакам
“головатої капусти” […].
Наука ж наша гине! Франко й Гнатюк без заробітку зостаються! Не можна ж
легковажити сієї справи!” (ІР, Ф.ІІІ. — Од. зб. 44138).
Справді, як уже було відзначено дослідниками10 , фольклористична діяльність
І.Франка гідна подиву. Під його керівництвом вийшло понад 30 великих томів
“Етнографічного збірника”. Він сам керував їх виданням, систематизував матеріал,
складав покажчики паралелей до безлічі творів, упорядкував понад 31000 приповідок,
збірку “Людових вірувань на Підгір’ю”, вів кореспонденцію з численними збирачами з
усіх кінців України, виступав з цінними дослідженнями про народні пісні (“Жіноча неволя
в руських піснях народних”, 1883; “Студії над українськими народними піснями”, 1907—
1913) та з численними рецензіями на фольклористичні праці різних учених.
І.Франко одним із перших відгукнувся на вихід пісенного збірника Б.Грінченка
“Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях”
(Чернігів, 1899. — Т.3), опублікованого на сторінках “Літературно2наукового вісника”
(1899. — Т.6. — №5. — С.1212122) рецензією, в якій звернув увагу на новизну народних
пісень: “[...] в значній части доси ніде не друкованих, а врешті відмінних від тих, які
були друковані доси”. Він високо оцінив методику видавничої діяльності Грінченка,
наголосив на важливому науковому значенні бібліографічного покажчика “усіх видань,
де друкувались українські народні пісні”. “За сей покажчик, що особливо вказує на
багато російських видань, незвісних у нас, належиться д.Грінченку велика дяка”, —
наголосив І.Франко в кінці відгуку.
І.Франко віднайшов у збірнику Б.Грінченка варіант балади “Тройзілля” — “Через
сад зелений стежечка лежала”. Він також зауважив, що значна частина варіантів цієї
балади у збірнику Б.Грінченка засвідчує її давнє походження, не пізніше ХVІІ ст. Він
9 Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. — Ф.3. — Спр. 1608. — Арк. 545 —
546.
10 Див.: Дей О. Видатний діяч революційно'демократичної фольклористики // Сторінки з історії української
фольклористики. — К., 1975. — С.82'83.
Слово і Час. 2006 • №9 13
неодноразово робив посилання на збірник Б.Грінченка у своїх теоретичних
дослідженнях, зокрема “Студії над українськими народними піснями”, “Южнорусская
пасхальная драма”.
І.Франко також дав високу оцінку бібліографічній праці Б.Грінченка “Литература
украинского фольклора (1777—1900)” (Чернігів, 1901): “Зібрати і впорядкувати
суцільно все, що було доси опубліковане з нашого народнього словесного скарбу і що
було писане з приводу його — се один із дезідератів не тілько українського патріотизму,
але загалом слов’янської науки”11 . Водночас він вказав і на окремі недоліки покажчика,
доповнив список літератури українського фольклору літературою російською,
польською та німецькою мовами (близько 40 назв).
Як зазначали дослідники12 , Борис Грінченко беззастережно поділяв наукові засади
І.Франка у виданні фольклору. У своїх статтях “Несколько дополнений к статье
И.Франко об украинской литературе”, “Іванові Франкові” та “Иван Франко” (для
“Большой энциклопедии” С.Южакова) Б.Грінченко не лише дав високу оцінку творчій
діяльності І.Франка, а й, “либонь, першим в українському літературознавстві вказав на
його світове, загальнолюдське значення”13 , віднісши його до “тих лицарів духа, що
сяєвом свого розуму й таланту ведуть народи наперед”14 .
В одному з листів Марії Грінченко до Івана Липи також знаходимо подібні рядки: “І
великі душі, зробивши своє діло на землі, злинуть у якусь іншу країну, щоб там робити
його далі. А інтереси дрібні, особисті і все, що тепер, за життя земного, хочеться забути,
а воно не забувається, все те там забудеться; і ніяка душа не болітиме своїм власним
особистим горем там […], де живуть “праведнії”, а ті праведнії, то — лицарі духа”
(ІР,Ф.ІІІ. — Од. зб. 44125).
Такими “великими душами”, “лицарями духа”, титанами праці постають сьогодні
перед нами через багато років Іван Франко і Борис Грінченко, даючи не одному
поколінню наснагу на творчу працю для України.
11 Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка. — Т.ХLIV. — Л., 1901. — С.44'49.
12 Див.: Погрібний А. Борис Грінченко. — С.254.
13 Там само. — С.247.
14 Грінченко Б. Іванові Франкові // Нова громада. — 1906. — №8. — С.138.
Олена Дудкіна
ПОСТАТЬ ІВАНА ВИШЕНСЬКОГО КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕТИКО�
АНТРОПОЛОГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ І.Я.ФРАНКА
Духовний та людський, наскільки виявилось можливим його реконструювати, образ
Івана Вишенського посідає особливе місце в літературознавчій спадщині І.Франка. У
статті “Іван Вишенський, його час і письменська діяльність” дослідник зазначав, що
саме “постать Івана Вишенського була першою літературною появою, що […] збудила
(в ньому — О.Д.) охоту до наукового оброблення його літературної спадщини”1.
Франкове формулювання “першої появи” (явища) вказує на безперечно чільне за
рангом значення, що його дослідник відвів Іванові Вишенському серед діячів української
давнини. І хоча не Франкові належить пріоритет відкриття цього письменника, проте
саме він увійшов до нечисленної когорти перших дослідників, чиїми зусиллями було
закладено основу видання і дослідження спадщини І.Вишенського.
Уперше на сторінки вітчизняних видань прізвище “Вишенський” (“Иоанн, пореклом
Вишенский”) потрапило у 1845 р. — у першому томі друкованих у Києві “Памятников,
изданных Временною комиссиею для разбора древних актов”, де було вміщено створену
1621 року (автор невідомий) пам’ятку “Советование о благочестии”. Згодом мали місце
1 Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. — Т. 28. — К., 1980. — С. 278. Посилаючись далі на це видання, зазначаємо в тексті
том і сторінку.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-11040 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T04:36:18Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Козар, Л. 2010-08-11T10:32:25Z 2010-08-11T10:32:25Z 2006 “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка / Л. Козар // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 10-13. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11040 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Питання франкознавства “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка Article published earlier |
| spellingShingle | “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка Козар, Л. Питання франкознавства |
| title | “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка |
| title_full | “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка |
| title_fullStr | “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка |
| title_full_unstemmed | “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка |
| title_short | “Лицарі духа”. Фольклористична діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана Франка |
| title_sort | “лицарі духа”. фольклористична діяльність бориса грінченка в оцінці івана франка |
| topic | Питання франкознавства |
| topic_facet | Питання франкознавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11040 |
| work_keys_str_mv | AT kozarl licaríduhafolʹklorističnadíâlʹnístʹborisagrínčenkavocíncíívanafranka |