Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а)
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура слова |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110454 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) / В. Вінницький // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 158-163. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-110454 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Вінницький, В. 2017-01-04T13:38:43Z 2017-01-04T13:38:43Z 2013 Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) / В. Вінницький // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 158-163. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110454 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Усна мова. Вимова. Наголос Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) |
| spellingShingle |
Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) Вінницький, В. Усна мова. Вимова. Наголос |
| title_short |
Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) |
| title_full |
Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) |
| title_fullStr |
Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) |
| title_full_unstemmed |
Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) |
| title_sort |
наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) |
| author |
Вінницький, В. |
| author_facet |
Вінницький, В. |
| topic |
Усна мова. Вимова. Наголос |
| topic_facet |
Усна мова. Вимова. Наголос |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура слова |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0201-419X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110454 |
| citation_txt |
Наголошування префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) / В. Вінницький // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 158-163. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT vínnicʹkiiv nagološuvannâprefíksalʹnosufíksalʹnihímennikívžínočogoroduzsufíksomka |
| first_indexed |
2025-11-25T21:20:31Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:20:31Z |
| _version_ |
1850556281492865024 |
| fulltext |
Василь Винницький
наголошування префіксально-
суфіксальних іМенників
жіночого роду з суфіксоМ -к(а)
Із-поміж префіксально-суфіксальних іменників жіночого
роду найчисленнішими є утворення із суфіксом -к(а), у яких
здавна, як і в префіксальних іменниках, діє тенденція до пе-
реміщення наголосу з префікса на корінь. Так, наприклад, в
українських акцентованих пам’ятках кінця ХVI — початку
XVIII ст., у Словнику Є. Желехівського і С. Недільського сло-
во на́ливка зафіксоване з наголошеним префіксом, а пізніше
(у Словниках М. Уманця і А. Спілки, Є. Тимченка, Словнику
за ред. Б. Грінченка, у сучасних українських словниках) цей
іменник засвідчено з акцентованим коренем — нали́вка. Ще на-
віть у Словнику за ред. Б. Грінченка деякі з іменників такого
типу мають наголос на префіксі (за́мітка, за́писка, о́бшивка,
по́правка, про́чистка, ро́зписка) або подвійне наголошування
(до́ба́вка), а «Українсько-російський словник» у 6 т. наводить
запи́ска, рідше за́писка. Свого часу Л. Булаховський подавав
за́писка, при́мітка; ро́зга́дка, ро́зпи́ска.
Аналізовані префіксально-суфіксальні іменники поділя-
ються на три акцентні типи. Перший тип утворюють одиниці
з нерухомим префіксальним наголосом у відмінкових формах
однини і множини. Сюди належать утворення з різними наго-
лошеними префіксами: ви́гадка, ви́́крутка, ви́мітка, ви́носка,
уСна моВа.
ВимоВа.
нагоЛоС
усна мова. вимова. наголос 159
ви́сипка, ви́січка, ви́тівка, ви́тримка, ви́тяжка, ви́хвалка;
до́відка, до́мішка, за́плішка, за́понка, за́стілка, за́стійка,
за́тичка, за́тірка, за́чіска, за́щіпка; на́вичка, на́гінка, на́дсічка,
на́сипка, на́чинка; пере́кладка, пере́пустка; по́значка, по́смішка,
по́зичка; при́в’язка, при́купка, при́мішка, про́тирка, про́тичка,
про́шивка; ро́звертка, ро́зтірка, ро́зрізка, ро́зсипка, ро́зтирка,
ро́зтруска.
Другий акцентний тип — іменники з різними префік-
сами, що мають нерухомий кореневий наголос в однині й
множині: беззу́бка; виві́дачка; відга́дка; відмі́тка; добі́рка;
допи́ска; зава́рка, загі́нка, заква́ска, зама́шка, замі́тка,
запра́вка, запря́жка, затя́жка; змо́ршка; зупи́нка; наби́вка,
намі́тка, нарі́зка, насмі́шка; надру́бка; обго́ртка, обши́вка;
перев’я́зка, переси́лка, перетя́жка; підде́ржка, підши́вка;
пові́стка, поселе́нка; примі́тка, примо́чка, припа́рка, припи́ска,
припові́дка, прирі́зка, приста́вка; пробі́жка, прокле́йка,
прору́бка, прочи́стка; розби́́вка, розв’я́зка, розга́дка, розко́пка,
розми́нка, розпи́ска, розмі́тка, розці́нка, розши́вка, а також
розкупо́рка і розку́порка.
У третій акцентний тип об’єднано іменники з кореневим
(рідко префіксальним) наголошуванням в однині, у яких у від-
мінкових формах множини наголос переходить на закінчен-
ня: вказівки́, записки́, звістки́, нагідки́, наймички́, приказки́.
Сюди зараховуємо ще іменники запа́ска, зга́дка, обру́чка, які
у множині виступають з варіантним акцентуванням: запа́ски і
запаски́, зга́дки і згадки́, обру́чки і обручки́. Тенденція до пере-
міщення наголосу з префікса на корінь у словоформах однини
в аналізованих іменниках діє протягом століть, вона триває й
досі, нерідко супроводжуючись ваганням при визначенні нор-
мативності їх наголошування. Такі хитання виникають як в
усній літературній, ще частіше живій і поетичній мові, так і
при поданні наголосу форм однини (і множини) в різних пра-
цях. Багатьом іменникам третього акцентного типу власти-
ва акцентуаційна варіантність, і першим (рекомендованим) у
словниках подано префіксальний наголос, а другим (прийнят-
ним, можливим) — кореневий: до́важка і дова́жка, за́глушка
і заглу́шка, за́дирка і зади́рка (на дереві, металі), за́клейка
і закле́йка, на́садка і наса́дка, на́шивка і наши́вка, пере́́сувка і
культура слова №78’ 2013160
пересу́вка, при́мовка і примо́вка, при́чіпка і причі́пка, ро́зкладка
і розкла́дка.
Характерним із цього погляду є розвиток варіантності на-
голосу в іменнику зага́дка, первісним для якого є префіксаль-
не наголошування в однині й множині. Так він послідовно за-
свідчений у пам’ятках української мови кінця ХVI — початку
XVIII ст. Тільки префіксальний наголос в однині реєструють
лексикографічні праці кінця XIX — початку XX ст. (Словники
Є. Желехівського і С. Недільського, О. Афанасьєва-Чужбин-
ського, М. Уманця і А. Спілки, Є. Тимченка; Словник за ред.
Б. Грінченка, Правописний словник Г. Голоскевича). У працях
того часу згаданий іменник має різне наголошування. Я. Га-
нуш наводив за́гадка, а І. Верхратський пояснював: зага́дка —
південно-східне і за́гадка — галицьке. І. Огієнко засвідчував
за́гадка (за́гадки, мн., але загадо́к), а не зага́дка. В українській
класичній поезії функціонує здебільшого префіксальне акцен-
тування, але трапляється й кореневий наголос: зага́дка (І. Кот-
ляревський, М. Костомаров), за́гадка (Л. Глібов, С. Руданський,
Б. Грінченко, П. Грабовський, І. Франко, Леся Українка, О. Ма-
ковей): Рад сказати правду-матку, Що крутенькую зага́дку…
(І. Котляревський), Ось за́гадка цікава дуже (Л. Глібов). У
М. Номиса знаходимо: Така наша зага́дка, що нема й розгадки;
Загадаю зага́дку, закину за грядку.
Свого часу цікаву диференціацію вбачав М. Пилинський:
«загадати (завдати) кому за́гадку, химерна за́гадка, але поряд
із цим — збірник «Українські зага́дки», ця людина для мене
зага́дка». Далі вчений зауважував, що це слово з наголосом
на префіксі набуває розмовного характеру. У словниках нашої
доби названий іменник має неоднакову акцентуацію. Уперше
з подвійним наголосом (за́га́дка) його наводить однотомний
«Російсько-український словник» (1948), а потім таке акцен-
тування підтримують пізніші словники: «Українсько-росій-
ський словник» у 6 т., «Словник української мови» в 11 т.,
«Великий тлумачний словник сучасної української мови»;
за́гадка і зага́дка — «Російсько-український словник» у 3 т.
і «Українська літературна вимова і наголос». Водночас лише
префіксальне наголошування (за́гадка) фіксують словники:
«Словник наголосів української літературної мови» М. Погріб-
усна мова. вимова. наголос 161
ного, «Орфоепічний словник» М. Погрібного (за́гадки, мн.),
«Складні випадки наголошення» С. Головащука, «Український
орфографічний словник» (загадки́, мн.) (2002), «Словник наго-
лосів» С. Головащука, «Український орфографічний словник»
(загадки́, мн.) (2009). У поетичній практиці ХХ ст. вживається
двояке акцентування, але частіше функціонує префіксальний
наголос: за́гадка (М. Рильський, В. Сосюра, М. Зеров, В. Ми-
сик, Л. Первомайський, А. Малишко, Л. Костенко, Михайло
Орест), зага́дка (М. Бажан, С. Олійник, М. Руденко, І. Драч,
Р. Братунь), за́гадка і зага́дка (І. Муратов): Чи за́гадка? Хто
може розгадати? (І. Муратов, наголос у тексті), …немов роз-
гадалась зага́дка (І. Муратов, наголос у тексті).
Словоформи множини згаданого іменника в поетичних тво-
рах кінця ХІХ — початку ХХ ст. побутують із флексійною ак-
центуацією (І. Котляревський, М. Кропивницький, Леся Укра-
їнка), а І. Франко вживав наголос на флексії і на корені: Почуєш
хитрих загадок… (М. Кропивницький), Говориш ти зага́дками
крутими! (І. Франко, наголос у тексті). У сучасній поезії функ-
ціонує потрійний наголос: загадки́ (М. Рильський, В. Сосюра,
Л. Костенко), зага́дки (М. Руденко, Л. Дмитерко, Р. Братунь),
за́гадки (М. Зеров, Л. Первомайський, А. Малишко): У молодих
літах / Шукаєм щастя ми свойого в загадка́х (М. Рильський),
Не всі розгадаєш зага́дки (Л. Дмитерко), Одгадувать за́гадки
слід як слід (Л. Первомайський, наголос у тексті).
Отже, можна вважати, що префіксальне наголошування
іменника загадка нормативне, стилістично нейтральне в од-
нині, а кореневий наголос сприймається як розмовний. Варі-
антний наголос у словоформах множини не має чіткого розпо-
дібнення за ознакою стилістично нейтрального і маркованого
(розмовного).
Частина префіксально-суфіксальних іменників має подвій-
не наголошування, і першим (рекомендованим) у них виступає
кореневий наголос, а другим (прийнятним, можливим) — пре-
фіксальний: заку́ска і за́куска, затри́мка і за́тримка, здога́дка і
здо́гадка, переві́рка і пере́вірка, пересу́вка і пере́сувка, підсти́лка
і пі́дстилка, усмі́шка і у́смішка. У деяких із них давнішою є
префіксальна акцентуація. Наприклад, за́куска (Словники
Є. Желехівського і С. Недільського, О. Афанасьєва-Чужбин-
культура слова №78’ 2013162
ського, М. Уманця і А. Спілки, Є. Тимченка). Уперше варіант-
ний наголос (за́ку́ска) фіксує «Словник української мови» за
ред. Б. Грінченка. В українській класичній поезії також ужи-
вається двояке наголошування: за́куска і заку́ска (І. Котлярев-
ський), за́куска (М. Кропивницький), заку́ска (С. Руданський,
І. Франко): На за́куску наклали сала (І. Котляревський, наго-
лос у тексті); Одних богинь мав на заку́ску (І. Котляревський);
Та й дивлюсь, що не голодні, маєте заку́ску (С. Руданський).
М. Пилинський зауважував, що можна почути, як говорять
про заку́ску, першу і другу страву, десерт тощо, але хвалять
добру за́куску, запрошують до за́куски, і префіксальний наго-
лос має розмовний характер. Сучасні лексикографічні праці
рекомендують — заку́ска і за́куска. Поети нашої доби також
надають перевагу кореневому наголошуванню, але зрідка тра-
пляється і префіксальний наголос: заку́ска (П. Усенко, А. Ма-
лишко, С. Олійник), за́куска (М. Рильський): На столі сто-
їть заку́ска (А. Малишко); По учті, наче й за́куска музична
(М. Рильський, наголос у тексті). Отже, в іменнику закуска
давньою є префіксальна акцентуація, зміщення наголосу на ко-
рінь відбулося в другій половині ХІХ ст., і сьогодні кореневий
наголос варто вважати рекомендованим, а префіксальний —
прийнятним, можливим.
При наголошуванні деяких іменників аналізованого типу
простежено розбіжність. Так, більшість словників («Україн-
сько-російський словник» у 6 т., «Словник наголосів» М. По-
грібного, «Українська літературна вимова і наголос», «Орфогра-
фічний словник української мови» (1994), «Словник наголосів»
С. Головащука, «Український орфографічний словник» (2009))
у відмінкових формах множини засвідчують іменник вказівка
із флексійним наголосом, а поодинокі («Правописний слов-
ник» Г. Голоскевича, «Російсько-український словник» у 3 т.)
наводять — вказі́вки. У працях з української мови знаходи-
мо двояке акцентування — вказі́вки і вказівки́. Поети ХХ ст.
(М. Рильський, В. Сосюра, М. Зеров, С. Олійник) вживають флек-
сійне наголошування: Та немає вказіво́к — / Голова нам каже
(С. Олійник). Лише зрідка трапляється подвійний наголос: А хо-
четься ж, їй-богу, хоч разок / Ще надавать підлеглим вказіво́к
(В. Симоненко), А помирать вказі́вок не було (В. Симоненко).
усна мова. вимова. наголос 163
Цікаво, що низка іменників, які у різних словниках зафіксо-
вані з варіантним наголошуванням в однині, в одному з найно-
віших словників української мови («Український орфографіч-
ний словник» (2009)) засвідчені тільки з одним наголосом: або
із префіксальним (на́клейка, на́клепка, пере́тинка, при́щіпка,
ро́зцвітка), або з кореневим (нако́лка, підкла́дка, пересу́шка,
поку́пка, пості́лка).
Отже, існування двох типів наголосу в однині префіксаль-
но-суфіксальних іменників жіночого роду із суфіксом -к(а),
яке зумовлене південно-західною (префіксальною) і південно-
східною (кореневою) акцентуаційними традиціями (і водночас
їхнє подвійне наголошування), є нормативним у сучасній укра-
їнській літературній мові.
Світлана Бибик
ситуативні «відхилення від норМ»
у сучасноМу радіоінтерв’ю
У сучасній мовній практиці, масовій комунікації зросла
частка усних висловлень, які формуються за літературними
нормами, що в нашій уяві мають відповідати писемно-книжним
стандартам логічної побудови фраз, правильного вимовляння,
слововживання тощо, засвоєним у процесі навчання, здобуван-
ня освіти, читання літератури. Насправді ж у спонтанній усній
мові, в реальній практиці можливі численні «відхилення» від
цих норм — т. зв. явища надлишковості (називний теми, про-
яви хезитації, зумовлені психолінгвальними та ситуативними
чинниками), а також власне мовні огріхи.
Називний теми — це тип подвоєння, коли іменник у назив-
ному відмінку, що стоїть на початку речення, начебто повторю-
ється узгодженим із ним займенником у називному відмінку.
Для усної мови (розмовно-побутової, зокрема й літературної,
просторіччя, діалектної мови) характерна реалізація в ній
підтримувальної функції вказівних займенників. О. А. Лап-
|