Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура слова |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110470 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті / І. Дегтярьова // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 68-73. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-110470 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Дегтярьова, І. 2017-01-04T13:41:56Z 2017-01-04T13:41:56Z 2013 Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті / І. Дегтярьова // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 68-73. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110470 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Слово в художньому творі Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті |
| spellingShingle |
Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті Дегтярьова, І. Слово в художньому творі |
| title_short |
Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті |
| title_full |
Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті |
| title_fullStr |
Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті |
| title_full_unstemmed |
Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті |
| title_sort |
лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті |
| author |
Дегтярьова, І. |
| author_facet |
Дегтярьова, І. |
| topic |
Слово в художньому творі |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура слова |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0201-419X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110470 |
| citation_txt |
Лексико-семантичні ознаки карнавальності в постмодерністському тексті / І. Дегтярьова // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 68-73. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT degtârʹovaí leksikosemantičníoznakikarnavalʹnostívpostmodernístsʹkomutekstí |
| first_indexed |
2025-11-24T18:32:33Z |
| last_indexed |
2025-11-24T18:32:33Z |
| _version_ |
1850492126147641344 |
| fulltext |
культура слова №78’ 201368
го Письма, естетика, образність, символіка якого суголосна на-
шим сучасникам. Лінгвопоетична актуальність біблійних ци-
тат як компонентів поетичного текстотворення простежуєть-
ся на всіх етапах становлення національної поетичної мови.
Ірина Дегтярьова
лексико-сеМантичні
ознаки карнавальності
в постМодерністськоМу тексті
Постмодернізм — це світоглядно-естетичний комплекс,
концепція буття, світовідчуття і себе-відчуття у світі, що вер-
балізується і втілюється у стилістиці літературного твору.
До такої ознаки постмодерністського тексту як карнаваль-
ність привернута увага дослідників (І. С. Скоропанова, І. О. Ільїн,
Н. В. Зборовська, Т. І. Гундорова, Н. В. Кондратенко та ін.).
Карнавал — це явище ігрової культури, маргінальний про-
яв людської екзистенції, складний багатокомпонентний есте-
тичний феномен. Карнавалізація, за М. Бахтіним, — це власне
семіотична (знакова) теорія карнавалу. Традиційно під час кар-
навалу люди виходять на площу, щоб попрощатися з усім світ-
ським перед довгим постом, і всі основні опозиції християн-
ської культури, усі побутові уявлення міняються місцями: верх
стає низом, замість піднесеного — матеріально-тілесний низ.
Король карнавалу — убогий, дурень, трикстер; міняються міс-
цями чоловіче й жіноче (маски); відбувається зміна семантики
опозиції життя-смерть, мовна інверсія (замість нормативної
літературно-культурної лексики — знижена, жаргон і лайка).
У теорії постмодернізму карнавал визначають як культурний і
масовий феномен поведінки, що базується на відповідному кар-
навальному типі образності та його текстовій актуалізації. Кар-
навалізація мови характеризує перенесення ознак специфічного
майданно-пародійного стилю на мову художнього твору.
слово в художньому творі 69
Один із найпоширеніших прийомів карнавалізації тексту —
прийом списку, ампліфікації. Пор., як Ю. Андрухович бачить у
життєвому карнавалі Велику Гру та ілюзію свободи: чи може
померти душа з її кров’ю та реготом, поезія, лихослів’я, вино,
музика, балаган, любов, зухвальство, буфонада, ритуал, ма-
гія, театр, ще раз буфонада, сміх, плач, кайф, смак, джаз,
рок, джаз-рок? (Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості.
Спроби. — Івано-Франківськ, 2006. — С. 98; далі — Андрухо-
вич. Дезорієнтація). У переліку учасників карнавального Свя-
та Воскресаючого Духу в «Рекреаціях» Ю. Андруховича понад
100 імен, серед яких Ангели Божі, Цигани, Гетьмани, Мавки,
Мавпи, Пророки, Паралітики на Роздорожжу, Січові Стріль-
ці, Кобзарі, Пиворізи, Мочиморди, Салоїди, Голодранці, Дармо-
граї, Дуболоми, Сажотруси, Козолупи, Недоріки, Менестрелі,
Бубабісти і т. ін.
Ефект гри в масках створює характерний карнавальний
ономастикон. Так, для постмодерністського тексту характер-
на анонімність і безликість (Вона, Він, Той, андрогенне Вінво-
на; А.) або маскування (оказіонально-ситуативне називання
багатоликого карнавального персонажа Стаха Перфецького в
«Перверзії»: Йона Риб, Карп Любанський, Сом Брахманський,
Перчило, Сильний Перець, Антилох, Бімбер Бібамус, П’єр Во-
линський, Камаль Манхмаль, Йоган Коган, Глюк, Блюм, Врубль
і Штрудль; Вошивлюк-Паршивлюк-Вошивлюк-Перешиванюк-
Профанюк-Зашиблюк (Андрухович Ю. Рекреації. — К., 1996;
далі — Андрухович. Рекреації)).
Карнавалізує художній простір і нанизування знеосіблених
загальних назв зі стилістично зниженою, жаргонною, просто-
річною семантикою: люди — це овочі, збеспересердечники,
простофілоги, людиська, діти скотобази, потвори, жалюгід-
ні виродки; назви осіб жіночої статі — посмітюха, профура,
курва, курвисько, мартопляска, тьолкі, пацанки, совкиня-шмі-
рачка; назви осіб чоловічої статі — мудак, покруч, блазень, ци-
клоп, клоун, бегемот, пияцюра, почвара, мартопляс, слизняк,
баклан, гібрид, лосяра, котяра-муркотун, лантух.
Зооніміка глибоко символізована й представлена назвами
і реальних істот (жуки, жаби, миші, щури, комахи), і карна-
вально-міфічних (ґобліни, ґноми, скутулії, велетенський індри-
культура слова №78’ 201370
коїдний катоблеп, садхузаґ, Закреслююча Істота нашого сві-
ту, комаха Чорний Жмут, мантикори).
Основою карнавального хронотопу є лексика на позначення
карнавальних реалій: 1) топоніміка, яка створюється на мар-
гінесі літературно-стилістичних норм з використанням лайли-
вої, жаргонної лексики й наділена стилістичною функцією іро-
нічного, подеколи навіть сатиричного висміювання дійсності:
топоніми (Трансільванія, Райдужна Гора, потік Хореф, Вене-
ція, Вічна Візантія, Гадохха, Моргана); ойконіми — вигадані
назви міст (Чортопіль, Мухоморськ), станцій (Дупа Середня і
Дупа Верхня), назви вулиць і провулків (Площа Бидлова, Са-
дово-Чєлобітьєвський, Мало-Октябрьсько-Кладбищенський),
ороніми (Хирлицький Ліс, Долина Драговозів, гора Дзиндзул);
назви місць карнавального дійства (Храм богині Ламашту,
Катарактний театр, корчма «На місяці», пивничка «Під осе-
ледцем», лабіринт Напередвизначеності, Музей Абсолютного
Зла, Ринкова Площа); 2) явища, події (Свято Воскресаючого
Духу, [світ] Молох Чавлених Крашанок, Напередвизначеність,
Карфагенський Карнавал, опера «Орфей у Венеції», семінар
«Карнавальне безглуздя світу: Що на обрії?»); 3) назви учас-
ників карнавалу, маски й образи: одягнув маску (яка могла б
утілювати собою і Смерть, і Час, і Ніч, і СНІД (Андрухович
Ю. Переверзія // Сучасність. — 1996. — № 1. — С. 95; далі —
Андрухович. Переверзія), Орфей, Поет, Кохання, Термінатор,
Майстер Зброї, Імператор повені; стратеги, актори, вчені,
поети, Акробатка, Пантера Напередвизначеності, Гімносо-
фіст, Верховний Модератор, Нічна Викрадачка Немовлят, Ве-
селий Глобус та ін.).
Лайлива лексика відіграє важливу роль у створенні вільної
карнавальної атмосфери й іншого, сміхового, аспекту світу.
М. Бахтін підкреслював амбівалентність жаргону та сороміць-
кої лайки, умотивовував знижене слововживання суттю кар-
навалу як такого (Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и
народная культура Средневековья и Ренессанса [Електронний
ресурс] — М., 1965. — Режим доступу: http://philosophy.ru/
library/bahtin/rable.html).
Слід зазначити, що маргінальна, лайлива лексика та її де-
сакралізація віддзеркалюють негативні явища, активні в мов-
слово в художньому творі 71
ному середовищі кінця ХХ — початку ХХІ ст. У постмодер-
ністських текстах є такі групи стилістично зниженої лексики:
лайлива (жлоб, рогуль, паскуда, йоханий бабай, к бісовій мате-
рі; суцільні уламки — допоміжні члени речення — «чік-чах-раз-
опана-чікі-пікі-бляха-стрьома-зьома-акеем-бетеер-пехаде-
капепе-ескаес-твою мать» (Андрухович Ю. Дванадцять обру-
чів. — К., 2005. — С. 219; далі — Андрухович. Дванадцять);
розмовно-просторічна (нічо особенне, мужики, мущіна; при-
тарабанились (приїхали), прожвиндіти, прогунявити (сказа-
ти), не пруся (не подобається), змантачити (створити); вигуки
і слова-паразити: ну чіста ваще, тіпа (Андрухович. Дванад-
цять, 39); жаргонна — активними є дві групи соціальних діа-
лектів: молодіжний і кримінальний («блатний») жаргон (бакси,
бабло, кідали, жужик, шухір, підстава, чуйка, закосити, за-
мочити, розколоти на сознанку, отвєчать за базар, в дупель
уриканий (Андрухович. Дванадцять, 213).
Карнавалізований іронізм виявився не лише в девальвації ви-
сокого слова, але й у насиченості текстів засобами пародійного
перегравання, відомим в українській словесності ще з часів за-
снування вертепних вистав. Карнавальний постмодерний текст
переосмислює і пародіює всі попередні культурні епохи, осо-
бливо продуктивними є пародії на біблійну тематику, радянське
минуле та творчість українських і зарубіжних письменників.
Як-от пародія на старозавітну історію-родовід Мойсея, Хрис-
та засобами стилізації оповіді, ономастичного словотвору у
В. Єшкілєва («Імператор повені»), у Іздрика («Воццек») є «зни-
ження у найнижче», що досягається використанням епітетів
для означення рис осіб-предків (потворний (найпотворніший),
відразливий (відразливіший), триокий покруч, дистрофічний);
зниженими назвами цих осіб (блазень, клоун, брехло, виродок,
посмітюха). Дієслова на означення дії ‘народити’ представлені
синонімічним рядом: породити-втнути-вродити-скинути. Із-
дрик, описуючи родовід Воццека, вживає дієслова із семантич-
ним компонентом ‘іти’: іде-чекає-чигає-стовбичить. Контек-
стуальними синонімами в цьому значенні є дієслова виникати,
з’явитися, що підсилюють семантику безособовості родоводу.
Пародія уможливлює появу численних асоціацій і мовних
ігор з певними мікроконтекстами як знаками світової і націо-
культура слова №78’ 201372
нальної культури, літератури: І нехай на тій картці оживе все
знайоме до болю: і валюта, і нафта, і кров, і, як рима, любов
(Андрухович. Дванадцять, 37); О запах спирту, що без тебе я?
(Іздрик. Подвійний Леон. Іstoriя хвороби. — Івано-Франківськ,
2000. — С. 55), О напхані собачки, що для мене ви! (Іздрик.
АМтм. — Львів, 2004. — С. 13); За що, Італіє, тебе люблю? За
те, що дмеш у дупу кораблю (Андрухович. Переверзія, 32).
Пародіювання офіційної мови, сталих виразів, особливо на-
ділених радянською риторикою, відбувається шляхом їх декон-
струкції, що підкреслює абсурдність і значеннєву порожність
висловів (назви газет «Базар-вокзал», «Киевские дела», часо-
пис «Совєтіш Геймланд»; пародія на відому поезію: С чєго на-
чінаєтся Родіна», с ашибок в твойом букварє…С пратівних,
махнатєнькіх ґоблінов, жівущіх в сасєднєм дварє (Єшкілєв В.
Пафос. — Львів, 2002. — С. 142).
У постмодерністському тексті обов’язковою є карнавальна
словесна символіка: дзеркало, дорога, лабіринт, мова (слово,
текст), театр, сцена, карнавал, маска, сонце, вода, алкоголь, ніщо
(порожнеча). Із наскрізними символами карнавалу секс і смерть
пов’язана активність сексуально-еротичної лексики, численних
дієслів-перифраз на позначення статевих стосунків, іменників-пе-
рифраз на позначення статевих органів, суїцидально-танатичних
слів і символів (риба, ніж, кров, мертвяки, мерці, покійники).
Сама номінація карнавал — слово-символ бурхливого на-
пруженого сучасного життя у масках: Абсолютне Зло — це те,
що після Карнавалу (Єшкілєв В. Імператор повені. — Львів,
2004. — С. 79), разом із Карнавалом ми втрачаємо і самих
себе. Чи ми ще здатні любити, сміятися, плакати? Чи до-
статньо живі, щоб жити? (Андрухович. Переверзія, 23). В
індивідуально-авторській афористиці автори інтерпретують
сутність карнавалу, мови, стилізуючи виклад під наукові висно-
вки та філософські роздуми: Якщо під Карнавалом розуміти
граничне напруження сил життя у всій повноті і невичерпнос-
ті чи так само вищий вияв битви любові зі смертю (смертю
як порожнечею, як антибуттям, як нічим), то він і справді не
повинен закінчитися ніколи чи, принаймні, тривати настільки
довго, наскільки ми ще не вичерпали свого кредиту в Небесного
Глядача (Андрухович. Переверзія, 230).
слово в художньому творі 73
Отже, карнавалізація художньої мови — це вербалізація
ігрової концепції культури, карнавального протесту проти мов-
ного пуританства, втілена стилістично вмотивованими засо-
бами амбівалентної мовної гри, пародії, семантичного й тек-
стового хаосу та тілесно-низовими стилістичними засобами
з метою усвідомленого порушення логічного (традиційного)
мовного коду і норм суспільної моралі та пошуку нових форм
висловлення.
Ірина Денисовець
оказіональні назви
в українській дитячій прозі
Твори сучасних дитячих письменників захоплюють малень-
ких читачів і переносять їх у світ фантазії не лише казкови-
ми сюжетами, де оживають предмети, олюднюються твари-
ни, але й несподіваними, неповторними назвами — іменами
персонажів, географічних об’єктів, предметів побуту, галузей
наук тощо. Цікавими є насамперед авторські власні геогра-
фічні назви, напр.: На чолі Добряндії стояла бабуся Добряна
(дуже старенька, вже й недочувала і недобачала, чим, при-
родно, користувалися зланці) (Нестайко В. З. Чарівний таліс-
ман. — К., 2010. — С. 14; далі — Нестайко. Талісман); На чолі
Зландії стояв король Злан Великий (Нестайко. Талісман, 14).
Назви двох казкових країн Добряндії і Зландії, у які поселив
своїх жителів Всеволод Нестайко, походять від номінацій на
позначення моральних категорій добра і зла. Автор викорис-
тав моделі відомих географічних назв, утворивши експресивно
та емоційно забарвлені, оказіональні, пор.: Голландія, Ірландія
→ Добряндія, Зландія. За аналогією утворені й назви жителів,
які населяють ці країни, пор.: голландці, ірландці → добрянці,
зланці, напр.: На кожну негативну рису потрібна була окрема
штатна одиниця, а її не вистачало, тому зланці весь час шу-
кали людей і тому вели підступну ворожу діяльність проти
добрянців (Нестайко. Талісман, 14).
|