Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура слова |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110478 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка / Т. Коць // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 26-30. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-110478 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Коць, Т. 2017-01-04T13:43:31Z 2017-01-04T13:43:31Z 2013 Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка / Т. Коць // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 26-30. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110478 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Мовосвіт Андрія Малишка Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка |
| spellingShingle |
Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка Коць, Т. Мовосвіт Андрія Малишка |
| title_short |
Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка |
| title_full |
Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка |
| title_fullStr |
Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка |
| title_full_unstemmed |
Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка |
| title_sort |
слово-образ вода в ідіостилі а. малишка |
| author |
Коць, Т. |
| author_facet |
Коць, Т. |
| topic |
Мовосвіт Андрія Малишка |
| topic_facet |
Мовосвіт Андрія Малишка |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура слова |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0201-419X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/110478 |
| citation_txt |
Слово-образ вода в ідіостилі А. Малишка / Т. Коць // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 26-30. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kocʹt slovoobrazvodavídíostilíamališka |
| first_indexed |
2025-11-24T02:18:28Z |
| last_indexed |
2025-11-24T02:18:28Z |
| _version_ |
1850837957920948224 |
| fulltext |
культура слова №78’ 201326
Тетяна Коць
слово-образ вода
в ідіостилі а. Малишка
Назва природної стихії вода — одиниця традиційного по-
етичного словника. У мовотворчості А. Малишка цей слово-
образ вживається в усталених, закріплених мовно-поетичною
практикою словосполученнях, і водночас зазнає індивідуаль-
но-авторського переосмислення.
Вода належить до образів, «які мають світову літературну
традицію і лише в словесному вираженні одержують націо-
нальну конкретизацію та індивідуально-авторську інтерпрета-
цію» (Н. М.Сологуб).
У творчості А. Малишка вода — це не тільки невіддільна
частина природи, одна із стихій світотворення, а й гармонійний
елемент макросвіту поета: Ще скільки мрій і скільки того діла,/
Шумлять хліба і простір, і вода (Тут і далі цит. за виданням:
Малишко А. Зорі світ провіщають. — К., 1969. — С. 34); Зерно і
камінь, суша і вода/ Достойні буть зображені в картині (С. 60).
У семантичній структурі лексеми вода наявні традиційні
для народнопісенної творчості значення ‘чистота’, ‘очищення’,
‘життя’, актуальність яких підтверджує епітет чиста: І вони
пили водицю чисту/ Славили березу густолисту… (С. 41); А
потім небо не міняло вроду,/ А потім вийшла дівчина на воду,/
На чисте плесо сонячних заплав,/ Де чути щуки бій і видно
зелень трав (С. 251).
Семантика чистоти мотивує частотність уживання епітетів
тиха, холодна, синя, весняна, прозора, світла, напр.: Косарі ля-
гали на покоси,/ На твої дивилися сліди:/ Чи не йде весела, ру-
сокоса,/ Не несе холодної води (С. 39); Запливай же, роженько
весела,/ По тихій воді… (С. 183).
Розмовні фраземи оригінально трансформуються в автор-
ські метафори і порівняння: А він сипне їй переливів,/ І я вчу-
ваю, як вві сні,/ Що відра стали говірливі,/ Вода виплескує пісні
(С. 61); Води торкнулась пальцями. Вода/ Вся ожила, прозора
й молода,/ І заструмила, кинулась в долоні,/ Як літепло в ласка-
вому полоні,/ Як синя хмара в чистім небогоні,/ Сріблясте диво,
Мовосвіт андрія Малишка 27
трепетна слюда (С. 251); Вода змиває сон цеберками гранча-
тими,/ І лиштвочка кохань снується за дівчатами (С. 322).
Іноді негативне значення слова-образу вода увиразнює
традиційний фразеологізм: Слухай мову нечуту,/ Пий водицю-
отруту,/ Сто разів погибай на віку (C. 114).
Індивідуально-авторського, художнього осмислення набу-
ває також традиційний народнопоетичний образ польової, сте-
пової, тихої криниці: Тільки небо, незвичайне небо!/ Так прохо-
дить казка наяву,/ Так розкрито молодість у тебе/ Над відро
й криницю степову (C. 39); Мов води подавши ключовиці з по-
льової тихої криниці,/ Все на душу виливав мені/ Дядько мій в
звичайній сивині (С. 37).
Життєдайну силу холодної криничної води автор естетизує і
в метафоричних висловах: А тобі й трава шепоче, мила,/ Б’є
поклін ромашка і полин,/ Де ти в південь легко походила/ Із
відром криничних холодин (С. 39).
Конкретизуючись у словах-поняттях дощ, злива, гроза, вод-
на стихія пов’язується з усіма ознаками названих явищ при-
роди навесні, влітку, асоціюється з родючістю, урожаєм: Вро-
жаю мій! А ніжні блискавиці/ Впадуть дощем, високим та
рясним (С. 33); Дощик, дощик голубий,/ Колосків не оббий/
Зливами-приливами, хмарами огневими… (С. 46). Семантику
«об’ємності» додає розмовне слово цебро, вживання якого вда-
ло трансформує відомий фразеологізм лити як з відра, напр.:
Цебром, цебром, цебрицею/ над нашою пшеницею./ Лийся
тихо вдалині/ на гречки та ячмені (С. 47).
Естетичну функцію виконують індивідуально-авторські ме-
тафори: Де громи гриміли смертю огняною/ Зливи прошуміли
сивою стіною (С. 52); А небо виливало дощів зелений келих,/
Щоб остудити голову збентежену мою (С. 58).
І негативно-оцінні, і позитивно-оцінні епітетні, порівняль-
ні характеристики тісно переплітаються з метафоричними —
митець у кожній одиниці, у кожному слові намагається від-
творити невичерпний семантичний потенціал мови: Де злива
синя, як орда,/ Гуде з дощів накрапами,/ І де людині зла біда/
Стискає горло лапами (С. 180); Крапелини дощу формувались
в кришталі,/ Сині крони дубів розбухали чимдалі… (C. 201);
На Дніпрі, Дунаї і Ятрані/ Білі роси вишила гроза (С. 310).
культура слова №78’ 201328
Конкретизуючись у номінаціях на позначення агрегатних
станів води на зразок сніг, завірюха, заметіль, слово-образ
вода пов’язується з усіма ознаками відповідної пори року. Пор.
зорові образи зими: — Щось-то в небі в тебе сухо —/ Ані дощ,
ані роса,/ Як пошлю я завірюху,/ Як покрию небеса, —/ Сам кош-
латий, бородатий,/ Ходить, сіє заметіль… (С. 129). Візуаль-
ний образ снігу увиразнено в індивідуально-авторських порів-
няннях: Ми бігом туди — з урока, —/ Бачим — сніг, то ми й
мовчок,/ Почорнілий, одинокий,/ Як холодний їжачок. (С. 129);
Замело, завіяло стежки,/ Закрутило вихором по хаті,/ І летять,
біліються сніжки,/ Як в долині вівці волохаті. (С. 16).
Одним із показових мовно-естетичних знаків національно-
го мовомислення, реалізованих у творчості А. Малишка, ви-
ступає образ роси. Семантика чистоти, свіжості мотивує по-
стання метафоричних та епітетних конструкцій з лексемами
роса, росяний, росянистий: Я знав Хому Метелика. Бувало,/ У
ніч в степу чи в росянисту рань/ Закурить люльку, розповість
немало/ Веселих чи суворих повідань (С. 32); І перепел, шукав-
ши перепілку,/ З ячменю збив устояну росу (С. 33); Я росу несу
йому прозірну,/ Пісеньку виспівуючи вірну… (С. 41); Пройду усі
околиці і росяні сади,/ Щоб гармоністи юні весільну знов за-
грали… (С. 59).
Естетизацію поняття роса, а також синкретизм конкретно-
чуттєвого і психологічного сприймання природи засвідчують
метафоричні контексти: Чорна хмара вкриває півнеба з дні-
прового краю,/ Димом віють долини. Спадає остання роса…
(С. 94); А рай-деревця/ Куштували росу, підсолоджену сонцем,/
Щільником вересневим (С. 322).
Семантично близька з словом-образом вода в А. Малишка
назва природної стихії повінь, для якої актуальні семи ‘плин-
ність’, ‘рух’: Підходить повінь, б’є у береги,/ І орди хвиль, що
люті від снаги,/ Захланно-жовтозорі,/ Зрізають сосен ряд в
просторі (С. 314).
Вода у творчості А. Малишка конкретизована в словах-об-
разах українських річок — Дніпра, Десни, Бистровиці, опо-
етизованих письменником за допомогою епітетів світла, тиха,
широкий, а вода в них — м’яка, сива, весела з крутими, сивими
хвилями. Назви річок вже усталені в поетичному словнику як
Мовосвіт андрія Малишка 29
символи України, чистоти, життєдайної сили. Основні ознаки
цих водних реалій розкривають різноманітні стилістичні за-
соби: Пливе Десна — Довженкова ріка,/ І над усім — веселка
тонкоброва/ Шатром високим сяє здалека… (С. 339); Плеще
в лузі світла Бистровиця,/ Наче сік беріз, не каламуть…
(С. 65); Де красні лозняки, де косовиця в луці,/ Шумлива дітво-
ра, дівчат ласкава річ, — / Широкий Дніпре мій, з тобою ми в
розлуці,/ Тож бур твоїх не чуть у горобину ніч (С. 91).
З оспівуванням природи рідного краю, водної стихії
пов’язане активне вживання назв водних реалій струмок, по-
тік, епітетні означення до яких виразно передають сему ‘рух’:
І ви, запінені потоки,/ Картвельські зорі уночі,/ І ти, горян-
ко чорноока,/ Із повним кухлем на плечі! (С. 42); Полетять
за крильми ластів’яними,/ Пташенята в сонячнім теплі,/ За
струмками, буйними та п’яними,/ ляжуть в землю круглі
картоплі (С. 64).
Поетичні контексти А. Малишка увиразнюють у семантич-
ній структурі слів-образів потічка, струмочка семантичний
складник ‘звук’, а тому конкретно-чуттєві образи цих водних
реалій актуалізують їхній асоціативно-образний зв’язок з мо-
вою, розмовою, спілкуванням: розмовляє і сам потічок (стру-
мочок) і навчає розмовляти нас, пор.: Буду я навчатись мови
золотої/ У трави-веснянки, у гори крутої,/ В потічка веселого,
що постане річкою,/ В пагінця зеленого, що зросте смерічкою
(С. 178).
Малишковий звуковий образ струмка містить сему ‘сміх’:
Щебет сміху — у струмку на схилі,/ В гомін плеса край мого
села,/ Дві коси, як дві надії милі,/ В хміль зелений в лузі заплела
(С. 169).
Зі спокоєм статики, тишею в мовотворчості А. Малишка
асоціюються лексеми озеро, море, що увиразнює їх поєднання
з дієсловом стояти, іменником тиша: Стоять озера світлої
краси,/ Сади в росі земним багатством повні… (С. 43); Чи на
скелі б’є прибій/ В тиші моря голубій (С. 47).
Авторська інтерпретація слова-образу вода виявляє неви-
черпні можливості мови щодо народження нових семантичних
відтінків загальновживаної лексеми. Створені А. Малишком
конкретно-чуттєві словесні образи по-різному прочитуються,
культура слова №78’ 201330
сприймаються читачами. Мовотворчості поета притаманне
уміння актуалізувати семантичні й емоційні глибини мови, ес-
тетизувати образи навколишнього світу.
Інна Підгородецька
«і я пройду путі до краю,
красу прийМаючи зеМну…» (Мовний
образ краси в поезії а. Малишка)
«Андрія Малишка з дитинства чарувала народна пісня: лю-
бив співати сам, чутливо сприймав красу народного поетичного
слова. М’який ліризм пісні переніс у свою поезію. Поет зумів
знайти свою ноту, по-своєму оспівати пейзажі рідної землі, вті-
лити глибокі почуття любові до Батьківщини в індивідуально-
поетичних образах, які перегукуються з фольклорними» — так
починає свою статтю «Одберу я цвіт мелодій…» (про поетичне
слово Андрія Малишка) С. Я. Єрмоленко.
Малишкове відчуття краси рідної землі засвідчено в естети-
зації поетичних номінацій реалій довкілля. Радісне здивуван-
ня, захоплення багатством земної і людської краси — основний
мотив ранньої лірики Малишка. І поет немовби поспішає схо-
пити, запам’ятати серцем, відтворити у слові ту красу, взяти в
свою поезію все, чим багате життя. Погляд поета охоплює не-
осяжні українські простори й водночас не оминає найменших
дрібниць. Буденне, звичне в його поезіях сповнене великим
дивом життя (захоплення поета передає інтонація окличного
речення), пор.: Яке безмежжя! Небеса безкраї,/ Ромашка сяє,
ніжна і проста («Урожай»).
У поезії «Пейзаж» світ природи олюднений, наповнений
відчуттям, переживанням щастя: Ти, хмарино у небі,/ Ти, се-
стрице срібляста,/ Ти скажи, — біля тебе/ Не проходило щас-
тя…/ Ще й береза срібляста/ Пахне листом і соком…/ Розгор-
нулося щастя/ Над простором високим,/ О незміряне щастя/
Над простором високим!
|