"Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром")
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура слова |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/111350 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") / С. Бибик // Культура слова. — 2013. — Вип. 79. — С. 45-54. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-111350 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Бибик, С. 2017-01-09T15:27:09Z 2017-01-09T15:27:09Z 2013 "Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") / С. Бибик // Культура слова. — 2013. — Вип. 79. — С. 45-54. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/111350 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Мовосвіт Івана Нечуя-Левицького "Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
"Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") |
| spellingShingle |
"Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") Бибик, С. Мовосвіт Івана Нечуя-Левицького |
| title_short |
"Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") |
| title_full |
"Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") |
| title_fullStr |
"Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") |
| title_full_unstemmed |
"Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") |
| title_sort |
"та ніч, як божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі івана нечуя-левицького "ніч над дніпром") |
| author |
Бибик, С. |
| author_facet |
Бибик, С. |
| topic |
Мовосвіт Івана Нечуя-Левицького |
| topic_facet |
Мовосвіт Івана Нечуя-Левицького |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура слова |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0201-419X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/111350 |
| citation_txt |
"Та ніч, як Божий рай" (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького "Ніч над Дніпром") / С. Бибик // Культура слова. — 2013. — Вип. 79. — С. 45-54. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bibiks taníčâkbožiirailíngvopoetikapeizažotvorennâutvoríívananečuâlevicʹkogoníčnaddníprom |
| first_indexed |
2025-11-24T20:14:08Z |
| last_indexed |
2025-11-24T20:14:08Z |
| _version_ |
1850495079870889984 |
| fulltext |
мовосвіт івана нечуя-левицького 45
Текстотип №3 має найбільше з-поміж усіх текстотипів зна-
чення для утвердження авторитетності мовного тіла фольклор-
них творів. Саме видрукування (описьмовлення) усних за похо-
дженням та побутуванням текстів, введення їх у науковий обіг
як гідного предмета дослідницької думки означає піднесення
значущості цього явища народної культури до рівня явищ про-
фесійної культури. Це було дуже актуальним у ХІХ ст. з причин
тривалого зверхнього ставлення до будь-яких проявів народ-
ного життя і це залишається так само актуальним вже з інших
причин — штучного відчуження цього різновиду національної
культури за рахунок нав’язування маскультури — дегуманізо-
ваної та денаціоналізованої.
Разом з текстотипом №1 текстотип №3 творить царину на-
укового стилю. Текстотип №2 — це царина науково-популяр-
ного стилю (точніше — підстилю). Принципи організації кож-
ного з текстотипів цілком відповідають сучасним уявленням
про науковий та науково-популярний стилі. А значить, Іван
Нечуй-Левицький вже у другій половині ХІХ ст. працював над
стильовим розвитком української літературної мови.
Світлана Бибик
«та ніч, як божий рай»
(лінгвопоЕтика пЕйзажотворЕння
у творі івана нЕчуя-лЕвицького
«ніч над дніпром»)
Щоб осмислити етюд І. Нечуя-Левицького «Ніч над Дні-
пром» (надруковано 1906 року), його треба прочитати не один
раз. Бо це фактично триптих, складники якого рівні за обсягом,
однаково насичені такими густими епічними словесними маз-
ками, що вимагають від читача неабиякої асоціативно-образ-
ної уяви, поєднання сприйманої форми, кольорів, їх відтінків,
динаміки, гармонійного співвідношення. Сприйняття таких
культура слова №79’ 201346
словесних малюнків орієнтоване на уміння утримувати в уяві
цілісну картину. Крім того, оповідач спирається на європей-
ську міфопоетику, активізуючи у свідомості читача додаткову
фонову інформацію. Через те оповідання-пейзаж Нечуя репре-
зентує українську прозу другої половини ХІХ ст. у світовому
контексті як інтелектуальну, як прозу не лише про сільський
та пролетарський побут, про сільських «батюшок та матушок»,
новітню інтелігенцію, а й про європейську Україну.
Усім відомо, що Нечуй-Левицький був майстром слово-
писання мальовничих краєвидів Надросся, де він народився і
зріс. Але й Дніпро, Дністер, Чорне море, безмежні степи, бес-
сарабські села, Карпатські гори, чудові панорами Києва, гарячі
південні барви Одеси й Кишинева привертають увагу худож-
ника слова. Пейзажам присвячено й окремі його нариси, етюди
(«Вечір на Владимирській горі», «Ніч на Дніпрі», «Шевченків-
ська могила» та ін.). «Великий майстер зору» — так називав
його І. Франко.
Загалом пейзажний мотив «ніч над Дніпром» був уже відо-
мий в українській літературі (романтичний зачин у Шевчен-
ковій баладі «Причинна») та живописі (А. Куїнджі «Ніч на
Дніпрі», С. Костенко «Вечір над Дніпром»). У кожного із цих
творів свій настрій, своя палітра. Індивідуально-авторське по-
етичне сприйняття виявилося й у словесному малюнку Дніпра,
створеному І. Нечуєм-Левицьким в унісон піднесеному на-
строю, натхненному психологічному стану ліричного героя —
зустрічі з приятелями, дружньої подорожі по Дніпрі до Вишго-
рода й назад.
Як це й природно для пейзажотворення, у словесному етюді
Нечуя наскрізною є колористика. Саме зміни назв кольорів, їх-
ніх відтінків і означують часово-просторову динаміку «вечір —
ніч — ранок». Основні акценти художника слова на стані неба,
сонця, місяця, дніпровської води, лісу, прибережної рослинності.
Так, конкретно-чуттєву картину червневого в е ч о р а над
Дніпром створюють епітети-колоративи чорний, зелений, блис-
кучий/лиснючий, біленький, синій, сизий, золотий, фіолетовий,
червонястий, а також дієслівна лексика на позначення кольо-
ровияву — чорніти, зеленіти, лисніти, темніти/темнішати,
синіти/синішати. Ці стилістичні засоби характерні для мікро-
мовосвіт івана нечуя-левицького 47
образів лісу й гір (Ліс чорнів широкою смугою на горячому пра-
вому березі Дніпра; бо од Києва до Вишгорода гори оступились
од Дніпра й загинались, ніби підкова, над широкою зеленою
Оболонню та над сіножатями аж до самого Вишгорода вго-
рі й аж там наближались до Дніпра), прибережних районів
(Плисковата широка Оболонь зеленіла, неначе була застеле-
на зеленим оксамитом, на котрому лисніла річечка Почайна,
лисніло озерце, ніби кинуте в траву лиснюче дзеркальце або
блискуча склянка), поселень (На сукупних, скрізь не одгород-
жених тинами городах зеленіла розкішна соковита бутвина
та бадилля кукурудзи, цвіли маки, подекуди зеленіли смужки
житів. Коло хатів у садках темніли купи вишень та стри-
міли здорові старі дикі груші. На шпилі на чолопочку біліла
весела невеличка церква й неначе оглядала вікнами навкруги і
біленькі хатки, і зелені огороди по спадистих горбах та пе-
реярках), самого Києва (Київські сизі гори стали фіолетові.
Золоті бані й хрести ніби жевріли, як погасаючий жар, го-
ріли без проміння. Усе облилось делікатними фіолетовими
одлисками. За Києвом і за Дніпром небо од низу темнішало,
посинішало й лисніло легеньким фіолетовим одлиском. Сонце
неначе впало десь у бір. Кольори на Києві згасали).
Центральне місце в міфопоетиці вечора посідають словес-
ні образи сонця (Сонце швидко викочувалось з-за лісу на небо,
ніби хапалось глянуть на ті дива, що воно само розкидало по
землі й по воді, а потім викотилось все, блискуче, палаюче
та кучеряве, ніби обтикане червоними ножами, огняними
шаблями, здорове, як колесо, дивне, пишне й велике!) та чер-
воного сонячного проміння (Сонце вдарило з-за лісу червоним
промінням на київські гори. [..] Виразніше виступили високі
смужки київських гір під ясним чистим небом, обсипані збо-
ку червонястим промінням. Тисячі вікон в домах, позолочені
хрести та бані на церквах ніби зайнялись і запалали), яке при-
мушувало грати усіма кольорами веселки картину Києва. Мін-
ливість та інтенсивність змін, які споглядає ліричний герой, за-
свідчують дієслова посипалися, горіли, палали, жевріли, плава-
ли, зайнялися, мрів, обсипати. Саме призахідне сонце та світло,
розсіюване крізь бані церков, бори, ліси, будови, створюють в
уяві художника слова фантастичну картину, насичену золота-
культура слова №79’ 201348
вими барвами: Од їх [проміння] посипались наче пучки золо-
тих стрілок. На дзвіницях неначе горіли червоним золотом
хрести та маківки, наче плавали високо-високо понад горами
в синьому небі, ніби линули якісь казкові золоті птиці. Вигляд
на Київ став якийсь фантастичний. Здавалось, ніби на горах
з’явивсь і мрів пишний міраж, сплетений з чудових тонів, з
блиску, з золота, з рожевої імли та сонячного проміння.
Інші кольорономінації працюють на створення словесно-
го образу н о ч і — епітети чорний, червоний, жовтогарячий,
золотий, срібний (Місяць котився все вище та вище, — ясне
плесо ширшало й довшало на хвилях, і незабаром простяглося
по хвилях довгою срібною стежкою, скільки можна було за-
сягти оком). Змінюється міфопоетика — з’являється конкрет-
но-предметна асоціація ночі з покривалом, неба зі стелею (Під
покривалом ночі Дніпро здавався надзвичайно широким; І над
лукою високо-високо в небі висіла не то закруглена стеля, не
то склепіння, оббите чорним оксамитом), що обмежує від-
чуття простору. Особливої динаміки надають «нічним» мікро-
образам метафоричні порівняння, у яких поєднується предмет-
не, кольоро- та антропоцентричне відчуття (пор. про зірку —
Зірка ніби потягла за собою з бору рожевий тонесенький
та прозорий серпанок. Вона замиготіла ніби сріблом та діа-
мантами, неначе кліпала заспаними очима; пор. про росу —
Пружок сидів на червоному небі, ніби ліс був заплутаний в
біле павутиння й посиланий зверху снігом, сріблом та діа-
мантами: то була роса).
По-своєму малює Нечуй-Левицький образ місяця — він по-
стає в динаміці, яку увиразнюють характерні дієслова на позна-
чення руху та контрастного кольоровияву цієї картини: Трохи
згодом над чорною хмарою лісу за Дніпром почало ясніть і чер-
воніти, ніби десь далеко займалась пожежа. Ясна пляма все
яснішала й ширшала. З-за чорного пружка висунувся червоний
серп, потім неначе щось висунуло червоного лоба. І незабаром
здоровий, як діжа, червоний місяць викотився на чорне небо
так швидко, що можна було навіть очима бачить його рушен-
ня. [..] Місяць піднявся вгору, поменшав і став жовтогарячий.
У єдності зі змінами на небі спостерігаємо чіткіші обри-
си Дніпра — Дніпро виступив з темряви, невиразно й неясно
мовосвіт івана нечуя-левицького 49
обмежований берегами, — велетенської річки, де ледве мрі-
ють береги, далеко од рідного краю. Чорний Дніпро, його
плесо (ніби скатерка, довга-предовга без кінця, посилана зо-
лотом та сріблом, та іскрами. Ті іскри ворушились, мов живі,
миготіли, пересипались та ворушились на воді) набувають ін-
шого забарвлення під місячним сяйвом — золотого. Пор. по-
втори характерних епітетів, іменників: А ясна смуга на воді все
ширшає, більшає та довшає, стає золотим плесом, сягає вже
вподовж Дніпра, неначе золота дорога в якийсь рай, в якесь
мрійне царство. Золоті дрібні хвильки дрижать, перелива-
ються, мов живе срібло.
Третій компонент етюду — словесний образ с в і т а н к у .
Зорові враження у творі поєднуються зі звуковими, що зачина-
ють картину відходу ночі, світання, — пробуджується птаство
(запищали, защебетали, затріщали, дзвенить). Силу звуків
означено за допомогою різноманітних мовних засобів — тав-
тологічних зворотів (Яка силенна-сила того птаства!; Таким
гуком гуде усе село), дієслів на позначення кількості (щебет си-
пався кругом), оцінно-окличних номінативних речень (Скільки
того співу та щебету!). Звуковий словесний образ, доповне-
ний музичними асоціаціями, набуває етнічної маркованості:
Щебет наче сипався кругом човна по воді й тріщав та дзвенів,
як струни на гуслях. Таким гуком гуде усе село, коли восени
часом буває разом багацько весіллів, або на різдво, коли по усіх
кутках на селі чути співи колядників. Пташки, неначе друж-
ки ранньої зорі, славили співами свою заручену молоду.
Світанок та ранок означують колоративи — епітети ясний,
червоний, жовтогарячий, жовтий, зеленуватий, блакитний,
фіолетовий, — що номінують веселкові смуги, які бачить лі-
ричний герой, як-от: Небо на сході помаленьку яснішало. На
небі вже ясно визначались веселчані смуги: внизу понад чор-
ними борами лежала ясна червона смужка, за нею жовто-
гарячий та жовтий колір переступав в зеленуватий, а далі в
блакитний та фіолетовий; За Дніпром небо ясно-ясно палало
всіма кольорами веселки, підперезане однизу темною смугою
лісів. Ввесь Дніпро, скільки можна було засягти оком вгору й
униз, був ніби помальований ще ясніше й блискучіше, ніж небо.
Здавалось, ніби текла блискуча, як скло, широка річка, попід
культура слова №79’ 201350
лісом червона, посередині оранжева й жовта, а на другому
березі зелено-синя.
З цією картиною світання контрастує епітетний образ чор-
но-зелених лісів над Дніпром (Далі вподовж коло його слався
чорний, наче оксамитовий, узький пояс: то чорніли бори; а
нижче було видко дуже ясно широку зелену смужку: то зеле-
ніли довгі острови між Старим та Новим Дніпром та зелені
пологі луки попід чорним лісом, вкриті лозами. На зеленому
полотнищі подекуди лисніли й блищали плеса, котрі позоста-
вались після недавнього повіддя, течії та самовілки на плиско-
ватих острівцях).
Доповнює І. Нечуй-Левицький цю картину й словесним об-
разом червоного сонця, проміння якого порівнюються з дро-
тами, ножами, шаблями, що розсікають ранкове небо: Далі за
лісами ніби зійшла здорова зірка, вся обтикана огняними чер-
воними голками та гачками. Ті червоні голки ніби скочили
в ясне червоне небо, розтяглися вгору, мов довгий дріт або
ніби ножі, розпечені в огні, що повтикались у небо і в ліс.
Вони все довшали, розтягались, пішли вгору наче довгими зо-
лотими списами. Сонце швидко викочувалось з-за лісу на небо,
ніби хапалось глянуть на ті дива, що воно само розкидало по
землі й по воді, а потім викотилось все, блискуче, палаюче та
кучеряве, ніби обтикане червоними ножами, огняними ша-
блями, здорове, як колесо, дивне, пишне й велике!
У цьому словесному живопису не може залишитися непо-
міченою така стилістична деталь, як нанизування порівнянь зі
сполучниками наче, мов, ніби. Їх може бути два-три в одному
реченні (Усе стоїть облите зелено-жовтим сяєвом, ніби за-
чароване й скам’яніле, неначе намальоване на полотні). Вони,
можливо, не завжди стилістично виправдані, але це, очевидно,
посилює ефект суб’єктивізму в представленні індивідуально-
авторського бачення і сприйняття українського пейзажу над
Дніпром.
Уподібнення — важливий складник тексту-опису, оскіль-
ки автор має збудити в читача суголосні асоціації, знайти з
ним спільні моменти сприйняття, спираючись на життєвий,
художньо-мистецький досвід, активізуючи в його уяві знайо-
мі найближчі асоціації. Нечуй-Левицький згущує ці асоціації,
мовосвіт івана нечуя-левицького 51
накладає власне порівняння і метафору, у природі якої закла-
дене те саме зіставлення. Пор. динамічний образ веселки, яка
по-особливому відбивається у воді: Од берега до самого човна
простелилась та веселчана намітка, неначе з неба на воду
впала частка неба і вкрила її.
Письменник пробуджує конкретно-чуттєві відчуття від ба-
ченого не лише за допомогою порівняльних зворотів, але також
і за допомогою слова здавалось означує, що саме в уяві ті чи ті
реалії набувають певних рис, властивостей, напр.: Ті взорці на
зеленому полотнищі здавались дорогими блискучими каміння-
ми, що були вставлені в той зелений пояс, котрим ранок ніби
підперезав широкий, гарний напродиво обрій; Дніпро здавався
надзвичайно широким. Обидва плисковаті береги були непри-
мітні. Мені здавалось, що ми вискочили в море.
Одні порівняння побудовані на асоціативно-образних
зв’язках із формами реалій, другі — з кольорами знайомих чи-
тачеві предметів, треті — з їхніми розмірами тощо. Наскрізний
образ-порівняння — зіставлення бань церков, що їх бачить лі-
ричний герой з човна посеред Дніпра, із букетами: Київ, що не-
наче потопав в легкій прозорій імлі. Забудування неясно мріли
в сизій далечі, а над ними були розкидані ніби золоті букети:
то лисніли позолочені бані та хрести на монастирях та
церквах. І це не випадково, бо, пам’ятаємо, що письменник на-
родився, виріс та був вихований у родині священика, а тому
зберіг у собі й репрезентував читачам ментальну рису україн-
ства — релігійність — у такій образній формі.
Частина порівнянь фольклорного походження (Лівий берег
Дніпра, рівний, плисковатий, суспіль зарослий густими лозами
та верболозом, зеленів, неначе засіяний житом; а далі си-
ніли густі бори, неначе море, закутане в синю та сизу імлу;
Дуб поплив швидко, хутко за водою, неначе селех; полинули два
човни, мов дві ластівки; А наш човен все летів, як стріла, са-
мою серединою річки по бистрині), інші — традиційні поетич-
ні, як-от зіставлення бору зі стіною (Під небом за лугами чорні-
ла смуга бору, неначе стояла чорною стіною гора), блискучої
річки зі склом (Здавалось, ніби текла блискуча, як скло, ши-
рока річка), якихось конкретних дій (Верхня смуга над борами
забіліла, як біліє сніг на високих горах: то забіліла роса на
культура слова №79’ 201352
лісах та на верховітті борів) тощо. Ще інші — індивідуально-
авторські.
З-поміж індивідуально-авторських порівнянь можна ви-
ділити два типи. Одні з них засвідчують суб’єктивне сприй-
няття ознак (Ввесь Дніпро, скільки можна було засягти оком
вгору й униз, був ніби помальований ще ясніше й блискучіше,
ніж небо), дій (Десь од берега схопився легенький вітрець і
ніби дмухнув подихом на Дніпро. Береги й верби ніби проки-
дались і дихнули на воду), процесів (Ввесь вишгородський
широкий шпиль був ніби помережаний смугами розкішних
зелених огородів), спричинюють активізацію загальномовної
метафорики. Другі репрезентують ліричного героя як людину
з високим інтелектом, яка знає часово-просторові особливості
європейського континенту і використовує ці асоціації як засіб
вторинної номінації української реалії (Вишгород розкинувсь
по широкому невисокому шпилі. Од цього давнього акрополя
київських князів зостались тільки вали та окопи, що заросли
травою; По один бік широких лук стояли суцільним рядком ви-
сочезні осокори й дуби цілою, ніби суцільною масою, мов скелі
наче десь в Альпах).
На особливу увагу заслуговує й метафорика етюду «Ніч над
Дніпром». Насамперед впадає в око насиченість твору дієслів-
ною лексикою, що вживається в образотворчій функції, у пере-
носному значенні, як-от: Зоря запанувала, залила золотом і
засипала рожами Дніпро, ввесь берег попід темними смугами
задніпрянських лісів; Ніч впала на Дніпро, на гори, — і зникли
й потонули в темряві усі чуда дивного міражу.
Подорожній в етюді «Ніч над Дніпром» добре обізнаний з
міфологією — давньогрецькою, східною, українською (це за-
свідчують характерні власні назви міфічних істот — Орфей,
Плутон, Прозерпіна, Еврідіка; привиддя, русалки; назви про-
сторових реалій — садки Паризади, Єлисейські поля) і орієн-
тує свою оповідь на такого самого обізнаного, підготовленого
читача. Ці міфопоетичні асоціації особливо прикметні, вони
надають стилістиці твору урочистості, як-от у мікроконтексті,
де зіставляються дуби на темній галявині зі середньовічними
баштами: По луках скрізь були розкидані нарізно старі гілляс-
ті дуби, неначе стирчали темні середньовікові башти.
мовосвіт івана нечуя-левицького 53
Ореол міфічності, відчуття неземної краси підтримують
оцінні номінації казка (казковий), фантастика (фантастич-
ний), диво, міраж, царство, пишнота, краса, які разом з аксі-
ологічними епітетами пишна, гарна, дивна, мрійне, чудове, ве-
летенський тощо збуджують уяву читача і переносять його у
світ нереальний. Пор. такі уривки: Мені здавалось, що з того
золотого плеса от-от вирнуть якісь фантастичні привиддя
або зеленоокі русалки, закутаються в тихий світ місяця й
заспівають дивними голосами дивних пісень, яких ніколи й не
чуло людське вухо; Серед цієї краси місячної ночі я посте-
ріг почування краси в давніх еллінів, котрі обожували місяць
та зорю, курили фіміам Селені та рожевій Еос з рожевими
пальцями й співали гімни цій високій поетичній красі; То була
дивна, пишна ніч! Доки житиму, тебе не забуду. Ніколи ти
не зникнеш з моєї пам’яті, — така ти була гарна та пиш-
на, неначе я покинув землю й перелетів в якийсь палац, чудно
й чудово осяяний, за який оповідають в казках. Коли в уяві
давніх греків були такі Єлисейські поля, де походжають
душі поетів та філософів; коли було таке підземне Плуто-
нове царство, де пробували Прозерпіна й Еврідіка, то це
ж були пишні поля, було пишне царство, мрійне, фантас-
тичне; пишне, хоч і мертве, все в півтонах та сутінках, з
тихим не різким блиском, з своєю оригінальною красою й по-
езією, з якоюсь поетичною одличкою од різких тонів ясного
сонячного дня.
Актуалізовані перегуки відчуттів подорожнього з міфо-
логією — це не орнаментальна частина оповіді. Це праобраз
України-Еллади (пор. подальше розгортання цього образу у
творчості Є. Маланюка), де панує цвітіння, розквіт, розкіш,
цивілізація, де збережена самобутність. Ліричний герой ото-
тожнює бачену казку з уявним раєм як певним ідеалом, який
вибудовувала у своїй уяві українська інтелігенція: Незабаром
пишна ніч погасила й мої мрії, бо і вгорі, й нанизу, і на землі,
й на воді все стало однією мрією: то, певно, була мрія неба,
усього світового живоття. Це була не ніч ясна та прозора,
а неначе глибока дума самого бога, мрія й дума його творчої
сили, як сотворити ще кращі нові світи...; Я неначе побачив
божий рай уявки і... пригадав собі несамохіть той рай наших
культура слова №79’ 201354
мрій про Україну, за який ми марили напередодні, збираючись
на цю гулянку над Дніпром.
Не довелось мені спати того ранку. Пишна картина тієї
ночі й того ранку все стояла перед моїми очима й не дала й очі
заплющить. Не для сну та дрімоти такі дивні ночі! Цей сег-
мент твору — виразне ставлення до українського та до України
в дусі просвітництва, аргумент на захист європейської Украї-
ни. Ці рядки засвідчують власне мотивацію до створення цього
словесного малюнка.
Отже, етюд «Ніч над Дніпром» — це один із показових для
стилістики І. Нечуя-Левицького творів, поетика якого відобра-
жає поєднання фольклорного, міфологічного та реалістичного
напрямків у словесній репрезентації сегментів українського
простору. У цьому творі словесний мегаобраз краси підпоряд-
кований ідеї переконати читача, що він живе в особливій краї-
ні, прекрасне майбуття якої бачиться в пишних мріях.
Наталія Мех
Чи пам’ятають в Україні
про гетьмана і козаків?
(образи гетьмана та козаків
у казці івана нЕчуя-лЕвицького
«запорожці»)
Літературна казка І. Нечуя-Левицького «Запорожці» ак-
туальна як ніколи, і не лише для дітей. Адже наше історичне
минуле, славетні часи існування Запорізької Січі, не може не
хвилювати будь-кого з патріотів України.
Іван Семенович Левицький (Нечуй — його літературний
псевдонім) і був великим патріотом своєї землі. Йому боліло,
що ж буде з долею Батьківщини, що чекає в майбутньому на-
щадків славетних Запорожців.
Вся його творчість свідчить про глибоку любов до рідної
мови та історії свого народу. Ще на початку своєї літературної
|