Епітет святий у поезії Т. Шевченка
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/111570 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Епітет святий у поезії Т. Шевченка / Н. Грицик // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 195-203. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-111570 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1115702025-02-09T14:39:27Z Епітет святий у поезії Т. Шевченка Грицик, Н. Слово в художньому творі 2014 Article Епітет святий у поезії Т. Шевченка / Н. Грицик // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 195-203. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/111570 uk Культура слова application/pdf Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Грицик, Н. Епітет святий у поезії Т. Шевченка Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Грицик, Н. |
| author_facet |
Грицик, Н. |
| author_sort |
Грицик, Н. |
| title |
Епітет святий у поезії Т. Шевченка |
| title_short |
Епітет святий у поезії Т. Шевченка |
| title_full |
Епітет святий у поезії Т. Шевченка |
| title_fullStr |
Епітет святий у поезії Т. Шевченка |
| title_full_unstemmed |
Епітет святий у поезії Т. Шевченка |
| title_sort |
епітет святий у поезії т. шевченка |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/111570 |
| citation_txt |
Епітет святий у поезії Т. Шевченка / Н. Грицик // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 195-203. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT gricikn epítetsvâtijupoezíítševčenka |
| first_indexed |
2025-11-26T22:48:32Z |
| last_indexed |
2025-11-26T22:48:32Z |
| _version_ |
1849894967356424192 |
| fulltext |
195Слово тараса Шевченка в художньому творі
тора є ціннісним орієнтиром у цьому: Жива душа
поетова святая, жива в святих своїх речах, і ми,
читая, оживаєм і чуєм Бога в небесах.
Надія Грицик
епітет СвяТИЙ у поезії т. Шевченка
Висловлюване упродовж тривалого часу твер-
дження про атеїстичність світогляду Т. Шевчен-
ка сьогодні уже переконливо спростовано. Про
глибинну, внутрішню релігійність Кобзаря свід-
чать передусім теми й мотиви, втілені в його
поетичних, прозових творах, міркування у його
«Щоденнику». Однак текстовим виміром цієї
релігійності є насамперед лексика та фразеоло-
гія Шевченкових творів, наповнення його інди-
відуального словника конфесійною лексикою,
теонімами, агіонімами, сакрально марковани-
ми тропеїчними одиницями.
Епітет святий – один із найчастотніших
у мові Кобзаря, про це свідчить відповідна стаття
у «Словнику мови Шевченка» (К., 1964). Такі кіль-
кісні показники пов’язані і з практично необме-
женою сполучуваністю епітета, який поєднується
з найрізноманітнішими конкретними й абстрак-
тними поняттями, знаковими для мовомислення
українців: Господь, апостол, ангел, пророк, муче-
ник, воля, слава, правда, слово, діло, кара, любов,
розум, кров, закон, помста, родина, мати та ін.
Узагальнюючи відомості про вживання при-
кметника святий у поезії, прозі, листуванні Коб-
культура слова №80′ 2014196
заря, «Словник…» визначає такі 4 основні його
значення: «1. Означення до різноманітних понять,
зв’язаних з релігією (131). 2. У християнському куль-
ті: той, що провів життя в служінні Богу й церк-
ві (101). 3. Те, до чого ставляться з пошаною,
любов’ю (80). 4. «Істинний, морально чистий,
спрямований до високої мети (32)» (Т. 2. С. 234–
236). Водночас, як слушно стверджують дослідни-
ки (В. С. Ващенко, В. С. Ільїн, В. М. Русанівський,
С. Я. Єрмоленко, Л. Т. Масенко), у Шевченкових
поетичних контекстах слово святий здебільшого
поєднує кілька значеннєвих відтінків.
Природно, що найбільш кількісно числен-
ну групу дистрибутів, означуваних епітетом
святий, становлять поняття, пов’язані з релігі-
єю. І передусім це теоніми й агіоніми:
− Бог: Молебствіє архімандрит/ Сам на
горі править,/ Святого Бога просить, хвалить,/
Щоб дав їм мудрості дознати,/ Гетьмана добро-
го обрати («У неділеньку у святую…»); …не Бога
святого благати,/ а нищечком у ворожки Про
його спитати («Невольник»); щоб стало жаль
Моїх дівчаток,/ щоб навчились/ Святого Господа
любить/ І брата миловать («Марина»); І соловей-
ко на калині/ То затихав, то щебетав,/ Святого
Бога вихваляв («Сон»); І талан, і безталання,/ Все,
каже, од Бога, Вседержителя святого,/ А більш
ні од кого («Москалева криниця»); сивоволосий/
Підняв руки калічені/ До святого Бога,/ Заридав,
як та дитина…/ І простив небогу («Сичі»);
− Син Божий: Що Він зробив їм, той святий,/
Той Назорей, той син єдиний/ Богом ізбранної
Марії,/ Що Він зробив їм? І за що/ Його, святого,
197Слово тараса Шевченка в художньому творі
мордували,/ Во узи кували;/ І главу Його честную/
Терном увінчали? («Неофіти»);
− Божа мати: за сином/ Святая мати всюди
йшла./ Його слова, його діла – / Все чула й бачила
(«Марія»); Благословенная в женах,/ Святая пра‑
ведная мати/ Святого сина на землі./ Не дай в не-
волі пропадати,/ Летучі літа марне тратить
(«Неофіти»);
− ангел: Ти, присносущий, всюди з нами/ Вита-
єш ангелом святим («Мені здається, я не знаю…»).
Такі слововживання у Шевченковій мові семан-
тично нерозкладні. Генетично закорінені у церков-
ній традиції і народній етиці, вони водночас стають
своєрідними сакрально маркованими формулами.
Згідно зі «Словником..» значна кількість сло-
вовживань (101), означуваних епітетом святий,
має значення «той, що провів життя в служін-
ні Богу й церкві». Цей номінативний ряд формують
і власні (Йосип, Петро, Павло), й загальні (апос-
тол, пророк, мученик, великомученик, чернець) на-
зви. З-поміж перших звертаємо увагу на номінації
Йосипа Обручника – земного батька Ісуса Христа,
простого теслі. Крім словосполуки Святий Йосип,
яка відбиває власне релігійну традицію, Т. Шев-
ченко вживає також семантично прозорі вторин-
ні номінації святий тесляр, святий бондар – ними
багата мова поеми «Марія»: В старій хатині/ В чу-
жій покинула його,/ Святого Йосипа свого; А свя‑
тий Йосиф/ Взявсь отару пасти..; Коло хатини/
В повіточці своїй малій/ Той бондар праведний,
святий,/ І гадки, праведний, не має,/ Барило
й бочку набиває; ніколи/ Ніхто не бачив і не чув/
Такого дива./ Аж здригнув святий тесляр.
культура слова №80′ 2014198
Серед загальних назв осіб, які у творах Т. Шев-
ченка найпослідовніше означуються епітетом
святий, – іменники апостол, пророк, мученик,
великомученик, чернець: І слово/ Із уст апосто‑
ла святого/ Драгим, єлеєм потекло («Неофіти»);
І слово правди понесли/ По всій невольничій зем-
лі/ Твої апостоли святії («Неофіти»); Пішов мо-
литься добрий Гус./ «Во ім’я Господа Христа,/
За нас розп’ятого на древі,/ І всіх апостолів свя‑
тих,/ Петра і Павла особливе,/ Ми розрішаємо
гріхи («Єретик»); пішов за ними/ І за апостолом
святим,/ За тим учителем своїм («Неофіти»);
Припливуть/ І прилетять зо всього світа/ Свя‑
тиє мученики. Діти святої волі («Неофіти»);
У нас/ Святую біблію читає/ святий чернець
і научає,/ Що цар якийсь-то свині пас… («Кав-
каз»).
Іноді означення святий і Божий контекстно
синонімізуються: Де ж ти?/ Великомучени‑
че святий?/ Пророче Божий?/ Ти меж нами…
(«Мені здається, я не знаю…»).
Також синонімізацію спостерігаємо щодо озна-
чень, які об’єктивно пов’язані з викладом Свято-
го письма, апелюванням і до Старого, і до Нового
Заповіту: І процвітеш, позеленієш,/ Мов Іордано‑
ві святиє/ Луги зелені, береги («Ісая, Глава 35»);
Або роси єрмонськії/ На святії гори/ Високії сі‑
онськії/ Спадають і творять/ Добро тварям зем-
нородним («Псалми Давидові. 132»).
Святий – це також означення до різноманітних
абстрактних і конкретних понять, пов’язаних із
релігією. У цій тематичній групі – назви реалій та
предметів культу (Біблія, псалтир, хрест, ікона /
199Слово тараса Шевченка в художньому творі
образ, корогва, омофор), назви релігійних дій,
ритуалів (сповідь): А в неділю/ Або в яке свято/
Бере святий псалтир в руки/ Та й іде читати/
У садочок («Москалева криниця»); Я схаменувся,
осінивсь/ Святим хрестом («Якось-то йдучи уно-
чі..»); Ви ще темні,/ Святим хрестом не просві-
щенні («Кавказ»); Прийшла додому, подивилась:/
Цвіти за образом святим,/ І на вікні стоять цвіти
(«Марина»); Превелебную громаду докупи скли-
кали/ Зі святими корогвами («У неділеньку свя-
тую…»); І світа божого не бачать, не знають,/
Під землею камень ламають,/ Без сповіді святої
умирають,/ Пропадають («Сліпий»); Тебе укриє
дорогим,/ Золототканим, хитро шитим,/ Добром
та волею підбитим/ Святим омофором своїм
(«Ісаія, Глава 35»).
Відомо, що у багатьох віршах Т. Шевченко роз-
виває мотив особливої – божественної – ролі сло-
ва. Із ним пов’язане поєднання іменника слово
з епітетом святе та його контекстними синоніма-
ми Боже, істинне, Христове, велике, живе: І їх уни-
ніє, і страх/ Розвіяла, мов ту полову,/ Своїм святим,
огненним словом!/ Ти дух святий свій пронесла
в їх душі вбогії («Марія»). Крім того, як спостере-
гла С. Я. Єрмоленко, «вислови слово тихе, святе
слово конденсують у своєму значенні ідею рідно-
го слова, рідної мови, якою поет мережить свої
думи»: Тяжко мені. Боже милий,/ Носити само-
му/ Оці думи. І не ділить/ Ні з ким, – і нікому/ Не
сказать святого слова. («Заросли шляхи терна-
ми»). При цьому слову святому (Божому, пради-
вому) Т. Шевченко протиставляє хитру мову, пор.:
От де, люде, наша слава,/ Слава України!/ Без зо-
культура слова №80′ 2014200
лота, без каменю,/ Без хитрої мови,/ А голосна та
правдива,/ Як Господа слово («До Основ’яненка»).
Як свята, святая, пресвятая означується по-
няття правда, що є для Кобзаря однією з найвищих
моральних цінностей, пор.: Нехай же вітер все
розносить/ На неокраєнім крилі./ Нехай же серце
плаче, просить/ Святої правди на землі («Чигрине,
Чигрине»); Правди слово,/ Святої правди і любові/
Зоря всесвітняя зійшла/ І мир, і радость принесла/
На землю людям («Неофіти»); Не вам, в мережа-
ній лівреї/ Донощики і фарисеї/ За правду пресвя‑
тую стать/ І за свободу («Юродивий»); Тойді, як,
Господи, святая/ На землю правда прилетить/ Хоч
на годиночку спочить («Ісаія, Глава 35»); Неначе
праведних дітей,/ Господь, любя отих людей,/ По-
слав на землю їм пророка;/ Свою любов благовіс-
тить!/ Святую правду возвістить! («Пророк»).
Поняття правда у розумінні Т. Шевченка тісно
пов’язане з поняттями боротьба, воля, тому вони
часто становлять єдине лексико-семантичне ціле
(наприклад, у структурі прикладки) й мають
спільне означення: За святую правду-волю/ Роз-
бойник не стане («Холодний яр»). Водночас по-
няття воля з епітетом свята поєднується також
самостійно: Де нема святої волі,/ Не буде там до-
бра ніколи («Царі»); Борітеся – поборете,/ Вам Бог
помагає!/ За вас правда, за вас слава./ І воля святая!
(«Кавказ»); І вас – / Споборники святої волі – / Із
тьми, із смрада, і з неволі/ Царям і людям напоказ/
На світ вас виведу («Юродивий»); І ми б не знали
і досі правди на землі,/ Святої волі («Марія»); Воно
не бачитиме волі,/ Святої воленьки («І золотої,
й дорогої..»).
201Слово тараса Шевченка в художньому творі
Значення «істинний, морально чистий, спрямо-
ваний до високої мети» спостерігаємо при поєд-
нанні епітета святий зі словообразами доля, слава,
сила, добро, розум, закон: Сиди ж один собі в кут-
ку./ Не жди весни – святої долі!/ Вона не зійде
вже ніколи («Минули літа молодії»); Благослови
мене, друже,/ Славою святою («Чи не покинуть
нам, небого…»); Через Лету бездонную/ Та ка-
ламутную/ Перепливем, перенесем/ І славу свя‑
тую – / Молодую, безвічную./ («А поки те, та се,
та оне…»); Чигрине, Чигрине,/ Все на світі гине,/
І святая твоя слава,/ Як пилина, лине/ За вітрами
холодними («Чигрине, Чигрине»); А доброзижду-
щим рукам./ Святую силу ниспошли («Молитва»);
А ви претеся на чужину/ Шукати доброго добра,/
Добра святого («І мертвим, і живим..»); Не ховай-
те, не топчіте/ Святого закона («Холодний яр»);
По якому правдивому/ Святому закону/ І землею,
всім даною,/ І сердешним людом/ Торгуєте? («Хо-
лодний яр»).
Також носіями значення «істинний, мораль-
но чистий» є епітетні словосполуки святі люди,
свята душа: Мій Боже милий, як то мало/ Свя‑
тих людей на світі стало («Подражаніє...»); Моя
ти любо! усміхнись/ І вольную святую душу,/
І руку вольную, мій друже,/ Подай мені («Лике-
рі»); Ви ж украли,/ В багно погане заховали/ Ал-
маз мій чистий, дорогий,/ Мою колись святую
душу («Чи то недоля та неволя…»). Цей ряд дис-
трибутив концептуально продовжують номіна-
ції борець, лицар, невольник, Христовий воїн: Ви
огласили юродивим святого лицаря («Юроди-
вий»); Як сотнями в кайданах гнали/ В Сибір не‑
вольників святих,/ Як мордовали, розпинали/ І ві-
шали («Юродивий»); І виростуть вони колись,/
Не месники внучата тії,/ Христові воїни святиє
(«Неофіти»).
Інший стилістичний ракурс епітета свя-
тий у мові Т. Шевченка – його поєднання з назва-
ми небесних світил – сонце, зоря. Пор.: Із-за моря/
Уже встає святая зоря («Неофіти»); Світе мій!
Моя ти зоренько святая!/ Моя ти сило молодая!/
Світи на мене («Марку Вовчку»); О зоре ясная
моя!../ І світиш, і гориш над ним/ Огнем неви-
димим святим, животворящим («Юродивий»);
Встає пожар і диму хмара/ Святеє сонце покрива
(«У Бога за дверима лежала сокира…»); Святеє
сонечко зійшло./ І каже: «Сонце пресвятеє/ на
землю радість принесло…» («Плач Ярославни»);
Святеє сонечко зійшло («У Бога за дверима…»);
Отак, буває, в темну яму,/ Святеє сонечко за-
гляне,/ І в темній ямі, як на те,/ Зелена травка
поросте («Буває, іноді старий..»). Ймовірно, що
в цьому разі відбувається своєрідна стилістична
субституція, метонімізація: зоря та сонце переби-
рають на себе семантику сакральності неба – як
сфери перебування Господа.
Показовою є трансформація релігійної семан-
тики епітета святий і його переростання у висо-
копоетичну оцінку реалій, які особливо близькі,
рідні Т. Шевченкові, мають для нього особисто-
сакральне значення. Передусім це номінації Укра-
їна, Дніпро, Дніпрові хвилі, Дніпрові гори тощо,
тобто найбільш знакові маркери національного
простору: Аби хоч крихітку землі/ Із-за Дніпра
мого святого/ Святії вітри принесли («Не гріє
203Слово тараса Шевченка в художньому творі
сонце на чужині…»); Якби взять/ І всю мізерію
з собою,/ Дідами крадене добро,/ Тоді зоставсь би
сиротою/ З святими горами Дніпро («І мертвим,
і живим…»); Молюсь тобі, Боже милий, / Господи
великий,/ Що не дав мені загинуть,/ Небесний вла-
дико, .../ І привів лиш старого на сі святі гори/
одинокий вік дожити («Сон»).
У багатьох контекстах епітет святий повторю-
ється кількаразово, максимально увиразнюючи
високий поетичний зміст висловлення: Скорбя-
щих радосте! пошли,/ Пошли мені святеє сло‑
во,/ Святої правди голос новий!/ І слово розумом
святим/ І оживи, і просвіти («Неофіти»); І при-
летять зо всього світа/ Святії мученики – діти/
Святої волі («Неофіти»); Гадаєш, думаєш-га-
даєш,/ Як його вчити, навести/ На путь свя‑
тий святого сина/ І як його од зол спасти («Ма-
рія»); Виростали/ І вкупі вчились ростучи/ Святиє
діточки./ Пишались святиє тії матері/ Своїми
дітьми («Марія»); А то не діждешся його, того
писанія святого, святої правди ні від кого («Хіба
самому написать…»); Потанцював сивий./ А за
ним і товариство./ І ввесь святий Київ./ Дотан-
цював аж до брами,/ Крикнув: «Пугу! пугу!/ При-
вітайте, святі ченці,/ Товариша з Лугу./ Свята
брама одчинилась,/ Козака впустили («Чернець»).
Отже, епітет святий – частотна значеннєво й тек-
стово навантажена одиниця поетичного словника
Тараса Шевченка, яка поєднується з найрізноманіт-
нішими поняттями, знаковими для мовомислення
українців (Господь, апостол, ангел, пророк, муче-
ник, воля, слава, правда, слово, діло, кара, любов,
розум, кров, закон, помста, родина, мати та ін.)
|