Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського)
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/112064 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) / Л. Зіневич // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 33-42. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-112064 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1120642025-02-09T14:03:08Z Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) Зіневич, Л. Мовосвіт Михайла Коцюбинського 2014 Article Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) / Л. Зіневич // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 33-42. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/112064 uk Культура слова application/pdf Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського Мовосвіт Михайла Коцюбинського |
| spellingShingle |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського Мовосвіт Михайла Коцюбинського Зіневич, Л. Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Зіневич, Л. |
| author_facet |
Зіневич, Л. |
| author_sort |
Зіневич, Л. |
| title |
Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) |
| title_short |
Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) |
| title_full |
Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) |
| title_fullStr |
Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) |
| title_full_unstemmed |
Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) |
| title_sort |
не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії михайла коцюбинського) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/112064 |
| citation_txt |
Не вважай на врожай, сій жито, хліб буде (мовні візії Михайла Коцюбинського) / Л. Зіневич // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 33-42. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT zínevičl nevvažajnavrožajsíjžitohlíbbudemovnívízíímihajlakocûbinsʹkogo |
| first_indexed |
2025-11-26T14:18:04Z |
| last_indexed |
2025-11-26T14:18:04Z |
| _version_ |
1849862889183117312 |
| fulltext |
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 33
зазначала, що М. Коцюбинський у своїх творах використо-
вував принцип передачі простору, властивий малярській ак-
варелі, основною особливістю якої є прозорість, особлива
легкість (Чайковська В. Т. Жанри живопису в українській
прозі кінця ХІХ – поч. ХХ ст. // Вісник Житомирського дер-
жавного університету імені Івана Франка. – Житомир, 2004. –
Вип. 15. – С. 212–214).
Отже, у лінгвостилістиці оповідання „Харитя” взаємодіють
оповідний та живописний плани, які створюють особливу палі-
тру творчої індивідуальності М. Коцюбинського.
Людмила Зіневич
НЕ ВВАЖАЙ НА ВРОЖАЙ,
СІЙ ЖИТО, ХЛІБ БУДЕ
(МОВНІ ВІЗІЇ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО)
«Ми вже так багато маємо сліпих ворогів, що одним
більше чи менше – байдуже. Нехай лютують – а ми по ре-
цепту: не вважай на врожай, сій жито, хліб буде», – писав
М.Коцюбинський своєму колезі М. Могилянському. Ці слова
можна вважати творчим кредо письменника, бо вони вичерп-
но характеризують подвижницьку працю М. Коцюбинського
на ниві рідної мови. «Плодіть, добродію, і засівайте найбіль-
ше, я певний, що з того засіву будуть колись великі жнива
задля нашого рідного краю», – вітав ще молодого Михайла
Михайловича Панас Мирний.
Любов до української мови письменник проніс через усе
життя і зберігав відданість їй навіть у часи найбільшої скрути.
В одному з листів до В. М. Гнатюка М. Коцюбинський зізна-
вався: «Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література!..
Соромно навіть признатися представникові культурної нації.
Єдиний спосіб – писати по-російськи, але коли я досі сього не
робив, то вже тепер не зроблю». А в листі до В. Вин ниченка
М. Коцюбинський, переконуючи колегу «не подаватися» в ро-
сійську літературу, зауважив: «Письменник, поет, белетрист не
може безкарно змінити мову: вона помститься» (Тихоша В. До
Культура слова №81’ 201434
питання про листування М. Чернявського і М. Коцюбинсько-
го // Просвіта Херсонщини (Електронний ресурс). – Режим
доступу: http://prosvilib.ipsys.net/visnik-tavriyskoyi-fundaciyi-
vipusk-5).
Чернігівський період життя став особливо плідним і в твор-
чому, і в громадському житті письменника, у боротьбі проти
цензурних утисків та заборон української мови, її поширен-
ня через красне письменство, освіту та культуру, розширення
сфер функціонування. «В Чернігові він міг не почувати себе,
як досі, самотнім і як українець: була там громадка однодумців
(І. Л. Шраг та інші), з якими так само можна було одводити
душу в спільних змаганнях і в спільній праці, – і гарні сліди
цих громадських стосунків ми теж бачимо на Коцюбинсько-
му», – згадував С. Єфремов (Єфремов С. Михайло Коцюбин-
ський. – Київ-Ляйпциг, 1922. – С. 35). На той час на Чернігів-
щині існувала потужна традиція збереження і плекання рідної
мови. Це і перша україномовна газета на Наддніпрянщині
«Черниговский листок» за редакцією Л. Глібова, і діяльність
«Товариства кохаючих рідну мову», і переклад Святого Письма
українською мовою П. Морачевського, що й викликало реакцію
царського уряду і спричинило появу валуєвського циркуляра,
і просвітницька та популяризаторська діяльність громадівців,
правова робота І. Л. Шрага, спрямована на відстоювання права
українців на рідну мову. Поява М. Коцюбинського у Чернігові
сприяла продовженню цієї традиції: після глухої реакції 80-х
робота чернігівського осередку українських патріотів значно
активізувалася.
У листуванні, у публіцистичних працях і прилюдних висту-
пах М. Коцюбинський неодмінно торкався мовних проблем:
окремішності української мови та її права на самостійний по-
внофункціональний розвиток, вироблення єдиної наддіалектної
мови, правопису, про що широко дискутували у той час.
У 1898 р. як редактор газети «Волинь» він виступив зі
статтями «К полемике о самостоятельности малороссий-
ского языка» і «Русский язык в Галиции», що стали своєрід-
ним продовженням антидискримінаційних дописів П. Стеб-
ницького та Д. Мордовцева. Сама дискусія розгорілася на
шпальтах «Санкт-Петербургских ведомостей» проти газети
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 35
«Биржевые ведомости», яка безапеляційно заперечувала са-
мостійність української мови. Антиукраїнська позиція поля-
гала у тому, що культивування народної малоросійської мови
вважалося легкодумним і невиправданим, оскільки розвиток
діалекту в мову залежить не лише від філологічних даних,
а й від культурних, соціальних і політичних умов. А оскіль-
ки в українців таких не було, то їм треба змиритися з «роко-
вим ходом історії». Як аргумент наведено приклад творчості
М. Гоголя, який «предпочел общерусский океан своему род-
ному морю». Підтримуючи позицію головних проукраїн-
ських диспутантів, М. Коцюбинський стверджує, що в історії
української літератури «роль рокового елемента» виконували
переважно обмежувальні постанови. А будь-якому народо-
ві, у тому числі й українцям, належить якомога ширше та по-
вніше розвивати свою духовну сутність, культурно зростати,
поступово удосконалювати знаряддя своєї думки – мову, в
якій, як у дзеркалі, відображаються й історія, і світогляд, і ха-
рактер народу (Цит. за виданням: Коцюбинський М. Твори в
7 Т. – К., 1975. – Т. 4. – С. 119; Далі покликання на том і сторін-
ку). Приклад М. Гоголя в російській літературі, на думку М. Ко-
цюбинського, є переконливою відповіддю на будь-які натяки
щодо небезпеки «малоросійського літературного сепаратиз-
му». При цьому М. Коцюбинський відзначає позитивний вплив
української мови на розвиток російської, бо «свіжістю і силою
своїх перших творів Гоголь завдячує не лише своєму таланту,
а також багатству нових слів, зворотів, понять і образів, які він
наповну черпав із малознайомого до того російським читачам
життя Малоросії» (Т. IV, C. 120). Також у статті зазначено, що
найкращим способом вшанування пам’яті Т. Шевченка (на той
час російські демократи ініціювали встановлення пам’ятника
Кобзареві) було б усунення зовнішніх перешкод для розвитку
прославленого Кобзарем українського слова.
Дискусії щодо мовних питань М. Коцюбинський вважав
результатом суспільних зрушень, зміни ментальної свідомос-
ті та появи нових запитів української інтелігенції і ставився
до них схвально. Підтримуючи висловлену в московському
часописі «Русская мысль» позицію О. Барвінського щодо бо-
лючого ще з валуєвських часів питання «мова чи наріччя?» та
Культура слова №81’ 201436
щодо можливостей української мови, М. Коцюбинський зазна-
чив: «цю ялову суперечку розв’язали самі життєві факти, і те
розв’язання можна привітать, як вітається все живе, культурно-
поступове, до щастя та свобод людськості», і спростував аргу-
менти опонентів так: «Іще «патріоти» певного сорту можуть
називати «жаргоном» мову, на котрій перекладено Біблію і тво-
ри Гомера, Данте, Шекспіра» (Т. V, C. 27).
Письменник відкрито виступив проти русифікації україн-
ців у статті про місцеву пресу (із циклу «Свет и тени русской
жизни»). У ній письменник дискутує з паном Кусторубовим,
який у бажанні українців самостійно облаштовувати своє жит-
тя вбачав небезпеку федералізації: «малоросс, пройдя высшую
школу, становится хохломаном. Пока хохломанство ограничи-
вается предпочтением Старицкого Шекспиру и культом дида
Тараса, то оно только смешно; но с ним нужно считаться, ког-
да под ним разумеется целая федералистическая программа,
насчитывающая немало последователей. Такие хохломаны –
еще более ярые враги Руси, чем поляки. Их идеал историчес-
кий герой Мазепа, первый активный хохломан-федералист»
(Т. IV, C. 77). Знаходячи аналогії в історії інших народів, М. Ко-
цюбинський доводить право українців на свою культуру і мову:
«Щодо моїх земляків Правобережної України можу запевнити
всіх, хто побоюється її ополячення, що українське населення
саме відіб’ється від полонізації, аби тільки йому не заважала
русифікаторська адміністрація, яка так пригнічує народну са-
модіяльність…» (Т. IV, C. 89).
Виховання національно свідомого суспільства, на думку
М. Коцюбинського, можливе лише через долучення до рід-
номовної культури. В одній зі статей циклу «Свет и тени
русской жизни» письменник відзначає популярність народ-
них рідномовних театрів: «Але для того, щоб народний театр
приносив саме стільки користі, стільки він може і повинен
приносити, необхідно, щоб п’єси, що входять в репертуар
народного театру, були написані зрозумілою, рідною для на-
роду мовою. У нас, в Малоросії, народний театр повинен
бути малоруським» (Т. IV, C. 59).
Важливого значення надавав М. Коцюбинський пробле-
мам національної освіти. У підросійській Україні освіта була
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 37
денаціоналізована, що гальмувало розвиток і самої освітньої
системи, й учнів, які через мовний бар’єр не могли адекват-
но засвоювати навчальний матеріал. Цікава щодо цього стаття
М. Коцюбинського про навчання якутських дітей російської
мови. Езопова мова допису не приховує паралелей з Украї-
ною. Уже на початку статті автор наголошує на некоректному
ставленні росіян до національних меншин як до пасинків Ро-
сії. Після опису примусового впровадження російської мови
в якутські школи М. Коцюбинський робить сміливий на той
час висновок, що тільки підняттям туземної культури, а не
нав’язуванням своєї, хоча б і вищої, можна досягти бажаних
результатів, тобто такого рівня роз витку інородців, щоб вони,
як губка вологу, могли увібрати плоди загальноєвропейської
цивілізації (Т. IV, C. 67).
М. Коцюбинський доклав багато зусиль для українізації
початкової школи та організації роботи товариства «Про-
світа» в Чернігові. Він опікувався виданням та поширенням
української книжки, збиранням бібліотеки, організацією про-
світницьких заходів тощо. Із листів до К. Зленка дізнаємось,
що чернігівські просвітяни для читальні-бібліотеки зібрали
400 книжок, понад 20 українських часописів – з Галичини,
Буковини, Америки, влаштовували недільні читання, розро-
били лекторій з українознавства (Т. VІ, C. 80). Попри утиски
місцевої адміністрації М. Коцюбинський (як голова чернігів-
ської «Просвіти») разом із І. Шрагом та іншими однодумцями
зробили „Просвіту” осередком української мови. Незважаючи
на заборону губернатором публічних українознавчих лекцій,
письменник домігся згоди поліцмейстера на відкриту лекцію
І. Стешенка «Народність в новій українській літературі». «Я
дуже радий, що буде лекція, бо цим ми проломлюємо мур пере-
шкод у цьому напрямку», – ділився він своїми успіхами з одним
із засновників Чернігівської громади В. Андрієвським (Т. VІ,
C. 85). Крім того, чернігівські просвітяни публічно підтрима-
ли студентів Київського університету, які вимагали визнання
прав української мови, надіслали лист-привітання депутатам ІІ
Державної думи від України, що містив заклик рішуче боро-
нити права українського народу, зокрема права на самостійне
національно-культурне життя. Проте сподівання на позитивні
Культура слова №81’ 201438
зрушення після думських ухвал так і не виправдалися. М. Ко-
цюбинський писав І. Франкові: «Ми всі цілком зневірились у
щирість та совість крутійського уряду... У нас всі сподіваються
лише смертельного бою, у якому або поляжемо, або переможе-
мо» (Т. VІ, C. 47).
М. Коцюбинський звертав увагу також на потребу вироб-
лення «культурної мови», її інтелектуалізацію. Обмеження
сфери української мови лише «домашнім селянським вжитком»
не відповідало запитам інтелігенції, а зросійщена інтелігенція
ігнорувала народну мову і не сприяла її розвитку. Б. Грін-
ченко у „Листах з України Наддніпрянської” з болем
зауважував: „Інтелігенція вся у нас змоскалена. Вчиться вона
по-московському, читає по-московському, завсігди говорить
сама і завсігди чує круг себе мову тільки московську; рідну ж
мову в мужичих устах вважає за „хохлацкій жаргон”. Історич-
них українських традицій ніяких – замість них або московський
патріотизм, або нічого не вартий хисткий та мінливий лібера-
лізм, або просто ніщо...” (Грінченко Б. Листи з України Наддні-
прянської. – К., 2013. – С. 22). Потреба виховання національно
свідомого інтелігента засобами рідномовної літератури спону-
кала М. Коцюбинського до видання літературних альманахів
нового типу. У листі до Панаса Мирного він так обґрунтовує
свої задуми: «За сто літ існування наша мова (з причин, ви-
яснення яких належить до історії) живилась переважно селом,
сільським побутом, етнографією. Селянин, обставини його
життя, його нескладна здебільшого психологія – ото майже й
все, над чим працювала фантазія, з чим оперував досі талант
українського письменника». Проте український письменник і
український читач уже мав інші духовні потреби, інші запити.
«Вихований на кращих зразках сучасної європейської літерату-
ри, багатої не лише на теми, але й на способи оброблення сюже-
тів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й од рідної
літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнка різних
сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільності, бажав
би зустрітись в творах красного письменства нашого з оброб-
кою тем філософських, соціальних, психологічних, історичних
і т. ін.» (Т. V, C. 280–281). Разом із М. Чернявським та М. Во-
роним Коцюбинський зініціював видання альманахів «Дубове
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 39
листя», «З потоку життя», розрахованих винятково на інтелі-
генцію і присвячених темам космополітичним. Цей вчинок
у тогочасних умовах можна вважати справді революційним.
М. Коцюбинський вважав, що українська мова не повинна
обмежуватися лише красним письменством, а має завойовувати
й інші сфери вжитку. Звертаючись до Є. Чикаленка з проханням
допомогти видавцям сільськогосподарського журналу «Селянин»
україномовними науковими матеріалами, зазначає: «Мені здаєть-
ся, що справа, в якій пишу, настільки важлива, що варт заходити-
ся коло неї. Нам треба якнайширше займати поле у всіх сферах»
(Т. VІІ, C. 90).
Великого значення для розвою українського слова, його
інтелектуалізації і створення україномовного культурного
середовища М. Коцюбинський надавав художнім перекладам
рідною мовою. Перекладаючи «Пана Тадеуша» А. Міцкеви-
ча, він зазначає: «Тепер саме в українській літературі поміча-
ється пекуча потреба в перекладі на нашу мову європейських
класиків, щоб нам не доводилось (як досі) – зазирати за всьо-
госвітнім добром до чужої хати» (Т. V, C. 31). Митець постій-
но відстежував перекладацький процес, цінував кожен вдалий
переклад українською мовою, складав списки талановитих,
на його думку, перекладачів, зокрема високо цінував перекла-
дацький доробок П. Куліша та І. Франка: «Віддаючись твор-
чості у сфері художньої літератури, Франко поставив за мету
зробити доступними своєму народу багатства європейської
класичної літератури. Тільки широке ознайомлення з загаль-
нолюдськими ідеями, втіленими в артистичну форму літера-
турними талантами всього цивілізованого світу, – виховують
людину, дають можливість ... з більшою користю віддати сили
своєму народу».
Серед сучасників М. Коцюбинського далеко не всі визна-
вали потребу й важливість перекладів із російської мови, моти-
вуючи це близькістю й доступністю російськомовних текстів.
Проте М. Коцюбинський вважав такі переклади актуальними і
з погляду підтвердження окремішності української мови, і в ас-
пекті розвитку її внутрішніх можливостей. Пор це зазначено в
одному з листів до П. Тичини: «Ви пишете про переклади опо-
відань українських авторів на мову російську. А мені здається,
Культура слова №81’ 201440
що корисніше було б перекладати з російського на українське,
бо таким чином перекладач краще познайомив би ся з україн-
ською мовою, і такі переклади здалися б нам» (Т. VІІ, C. 198).
Не залишилося поза увагою письменника і широко обго-
ворюване на той час питання основи української літератур-
ної мови — наддніпрянської чи галицької. Враховуючи по-
гляди І. Нечуя-Левицького, А. Кримського (про необхідність
обмеження галичанізмів), М. Пачовського, І. Верхратського,
І. Франка, М. Грушевського, М. Коцюбинський дотримувався
виваженої позиції і вважав, що необхідно створити «одностай-
ну мову», яка увібрала б елементи різних говірок, аби стати
гнучкою, багатою, сучасною. Він не нехтував і критерієм зро-
зумілості та уже виробленою літературною традицією, що спи-
ралася на наддніпрянському діалектну основу з часів І. Котля-
ревського, тому критично ставився до творів, перевантажених
малозрозумілими говірковими одиницями. Упорядковуючи
літературні альманахи, активно запрошував галицьких і буко-
винських письменників, проте за згоди авторів замінював ма-
лозрозумілі діалектизми на літературні слова. Так, у листі до
О. Кобилянської, дякуючи за оповідання «Битва», він зауважує:
«в деяких місцях мова Вашого оповідання не буде зрозумілою
широкій публіці у нас. Чи не дозволили б Ви змінити дещо від-
повідно нашим умовам, розуміється при найбільшому шану-
ванню авторового стилю і особливостей. Я був би Вам дуже
вдячний за такий дозвіл, бо це зробить можливим популяриза-
цію Ваших творів на Вкраїні» (Т. V, C. 272). В. Чапленко спра-
ведливо зауважував, що М. Коцюбинський, як ніхто інший,
свідомо боровся з вузькими діалектизмами, локалізмами, хоч
і визнавав їх художню вартість: «Яскравий приклад на це ма-
ємо в «Тінях забутих предків», де він ужив тільки незамінних
локалізмів («гачі», «маржина», «плай», «вориннє» тощо). І яка
в цьому розумінні велика різниця між «Тінями забутих пред-
ків» та «Камінною душею» Г. Хоткевича, що написана суціль-
но гуцульським говором! Ця остання через те просто випадає
з української літературної мови» (Чапленко В. Історія нової
української літературної мови. — Нью-Йорк, 1970. – С. 237).
У творах М. Коцюбинського значний пласт авторського
словника становлять діалектизми. Натрапляємо і на подільські,
Мовосвіт Михайла Коцюбинського 41
що з дитинства були рідними, і на галицькі слова, адже як ви-
могливий автор і як український патріот М. Коцюбинський
«уважав за свій обов’язок будувати нову українську мову на
многодіалектній основі» (Шевельов Ю. Вибрані праці: У 2 кн.;
Кн. 1. Мовознавство. – К., 2008. – С. 97).
Високо цінував М. Коцюбинський знання живої народної
мови, захоплювався народністю творів І. Нечуя-Левицького:
«Яка прекрасна мова! Читав – наче погожу воду у спеку пив.
Яке знаття народних звичаїв, народного життя! Спасибі Вам
ще раз сердечне!» (Т. V, C. 116). Краса і сила літературної мови,
на думку митця, зростає з живої народної мови і саме її знання
забезпечує високу майстерність художньої творчості. «Старші
письменники – учителі наші (ніде правди діти) більш прислу-
халися до живої народної мови, більш придивлялися до неї,
ніж молодші, особливо ті, що одірвані од села, од народу і бе-
руть за зразок не живу мову, а книжну, часто-густо покалічену
та занечищену. Та в мене є надія, що наша літературна мова, як
молоде вино, очиститься з часом од шумовиння і стане прозо-
рою й міцною» (Т. V, C. 322). Сам М. Коцюбинський був уваж-
ний до народної мови, у його записниках зафіксовано чимало
колоритних народних слів і висловлень, які згодом оживають і
в художній мові, і в епістолярії автора (сиджу без копійки, го-
лий як турецький святий, голодному псові бодай муха).
Ще одна важлива заслуга М. Коцюбинського – поширення
українського слова, української культури поза межами бать-
ківщини. У листі до дружини з Капрі він пише, що до нього
звернулася редакція журналу «Мысль» із Санкт-Петербурга з
пропозицією організувати український відділ в журналі, щоб
познайомити російського читача з українською літературою,
культурним життям, історією. «Взагалі, дякуючи мені, тут вияв-
ляють великий інтерес до всього українського. Все українське
неначе в моді, чи надовго і щиро – не знаю» (Т. VІІ, C. 174). Де
б не подорожував М. Коцюбинський – у Криму, в Молдові, на
Капрі, – скрізь звучала українська мова. З гордістю повідомляв
він друзям з улюбленого острова: «Весь час бринить на Капрі
українська мова, бо приїздять земляки, а тепер маємо раптом
трьох… і можемо справляти шевченківський вечір» (Т. VІІ,
C. 212). Письменник щиро радів появі перекладів українських
Культура слова №81’ 201442
авторів європейськими мовами чи згадкам про Україну в за-
кордонних виданнях. Після виходу в Швеції його творів у пе-
рекладі А. Єнсена шведською мовою М. Коцюбинський ви-
словив сподівання: «Бажалось би, щоб се видання потягло за
собою переклади інших авторів наших, нехай і нас широкий
світ знає» (Т. VІ, C. 159).
Отже, творчий доробок, громадська, публіцистична діяль-
ність М. Коцюбинського утверджували право української нації
на духовно-культурну самореалізацію, відкривали українській
мові, культурі нові горизонти.
Ольга Черемська
СИМВОЛІКА КОЛЬОРУ
В МОВІ МАЛОЇ ПРОЗИ М. КОЦЮБИНСЬКОГО
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в українській літе-
ратурі набувають поширення малі жанрові форми. У такій
словесній творчості Михайло Коцюбинський – неперевер-
шений майстер.
Основним засобом зображення відчуттів та емоційних ста-
нів у новелах письменника стає опис, що ґрунтується на мит-
тєвому, короткочасному враженні й не передбачає розвинуту
презентацію чи характеристику героя і більше пов’язаний з
окремою нараційною «сценою», ніж із цілісним сюжетним
перебігом, який вимагає відповідної панорами. Він експре-
сивніший, виявляється в тематичному паралелізмі (людина –
природа), використанні конкретизації та синестезії, творенні
описів навколо метафоричних мотивів (пор.: Корвін-Пйотров-
ська Д. Проблеми поетики прозового опису. – Львів, 2009. –
С. 25–28).
У творах М. Коцюбинського дослідники відзначають
нетрадиційний індивідуально-авторський тип опису, у якому
відчутний органічний зв’язок образотворчих засобів живопису,
скульптури, музики з образотворчими засобами художньої лі-
тератури: поліфонічність, поетизацію природи, звукопис, про-
зорість ритму, використання кольоро-звукових образів, техніки
|