На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо)
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/112076 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) / С. Єрмоленко, С. Бибик // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 83-91. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-112076 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1120762025-02-23T20:21:41Z На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) Єрмоленко, С. Бибик, С. Мова і час 2014 Article На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) / С. Єрмоленко, С. Бибик // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 83-91. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/112076 uk Культура слова application/pdf Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мова і час Мова і час |
| spellingShingle |
Мова і час Мова і час Єрмоленко, С. Бибик, С. На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Єрмоленко, С. Бибик, С. |
| author_facet |
Єрмоленко, С. Бибик, С. |
| author_sort |
Єрмоленко, С. |
| title |
На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) |
| title_short |
На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) |
| title_full |
На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) |
| title_fullStr |
На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) |
| title_full_unstemmed |
На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) |
| title_sort |
на крилах радіоефіру (до 90-річчя українського радіо) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Мова і час |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/112076 |
| citation_txt |
На крилах радіоефіру (до 90-річчя Українського радіо) / С. Єрмоленко, С. Бибик // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 83-91. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT êrmolenkos nakrilahradíoefírudo90ríččâukraínsʹkogoradío AT bibiks nakrilahradíoefírudo90ríččâukraínsʹkogoradío |
| first_indexed |
2025-11-25T01:13:13Z |
| last_indexed |
2025-11-25T01:13:13Z |
| _version_ |
1849722870353100800 |
| fulltext |
Світлана Єрмоленко,
Світлана Бибик
НА КРИЛАХ РАДІОЕФІРУ
(ДО 90-РІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОГО РАДІО)
У листопаді 2014 року Українське радіо відзначило своє
90-річчя…
Б. С.: Світлано Яківно, коли чуємо зараз, восени, з радіо-
ефіру, що Українське радіо відзначає свій ювілей, то чи не ви-
никає у Вас бажання пригадати, як мовознавці співпрацювали
з радіо, що з озвученого і рекомендованого як норма колись
залишається актуальним і сьогодні?
Є. С.: Дев’яносто років – упродовж майже цілого сторіч-
чя! – в радіоефірі жило й, незважаючи на відверту чи прихова-
ну цензуру, розпросторювалося українське літературне слово.
З погляду історії української мови й вироблення її літературно-
го стандарту це дуже короткий відтинок часу, але для кількох
поколінь мовців, які засвоювали через радіомовлення норми
усної літературної мови, – це ціла історична доба. Змінювали-
ся диктори, редактори, режисери, а також учасники радіопере-
дач – представники різних поколінь, різних соціумів, носії різ-
них діалектів української мови. Вони наповнювали радіоефір
звучанням живого слова.
Б. С.: А що Ви розумієте під поняттям „живе слово”?
Є. С.: Справді, цей вислів нині сприймається як всуціль
жива усна літературна мова, непідготовлене, спонтанне спілку-
вання. А от починалося радіомовлення з відтворення писемних
ÌÎÂÀ ² ×ÀÑ
Культура слова №81’ 201484
текстів, бо літературна мова була інструментом поширення
офіційної інформації. І „живе слово” треба сприймати як слово
усне. До речі, увага до усної форми української літературної
мови, а отже, й до культури мови помітно зросла в 60-ті роки
ХХ ст. Науковці вивчали стильові різновиди усної літературної
мови, взаємодію літературної мови і діалектів. Функціонуван-
ня літературної мови в радіоефірі теж привертало увагу мово-
знавців і широкого кола радіослухачів.
Б. С.: Тож як починалася співпраця радіо з мовознавцями?
Для чого вона була потрібна?
Є. С.: Саме в 1960-ті роки працівники радіо почали тісно
співпрацювати з Інститутом мовознавства АН УРСР. В Інсти-
туті часто можна було побачити заслуженого диктора М. І. По-
грібного. Разом із професором М. А. Жовтобрюхом вони обго-
ворювали питання літературного наголосу і вимови.
У радіокомітеті регулярно проводили навчання-зустрічі
(по-сучасному – майстер-класи) мовознавців і дикторів, ре-
дакторів передач. Але найтриваліша, найтісніша і найпредмет-
ніша виявилася співпраця Інституту з редакцією радіопередачі
«Слово про слово». Її багаторічним редактором була Н. К. Бой-
ко. Сьогодні вона згадує, що в умовах тодішньої цензури
творцям радіопередачі вдавалося доносити до радіослухачів
(а дротове Радіо займало тоді вагому нішу в інформаційному
просторі) інформацію про життя українського слова, про те, як
його плекають письменники, актори, журналісти. Це був фор-
мат літературно-художньої передачі з відповідним музичним
оформленням. Українське мовлене слово доносив ефір у най-
віддаленіші куточки України, єднаючи мовців і витворюючи
ідеал гарної, вишуканої, або, як тепер кажуть, елітної літера-
турної мови. Естетика радіомовлення, дібрані взірцеві тексти
створювали позитивне психоемоційне тло для сприйняття і за-
своєння літературної норми.
Із відстані часу цікаво простежити, які складні випадки сло-
вовживання, наголошування, вимови ставали предметом обго-
ворення в радіопередачах. Адже передача «Слово про слово»,
з одного боку, пропонувала художньо-естетичні зразки мови, а
з другого – давала відповіді на конкретні питання мовної прак-
тики, спричинені хитанням літературної норми, тенденціями її
Мова і час 85
розвитку, стильовими особливостями, стилістичною функцією
варіантів. Прикметно, що відповіді так само були побудовані
на використанні художнього стилю, мови фольклору. Апелю-
ючи до словників, де закріплена норма, автори радіоматеріалів
знову-таки звертаються до художнього слова. Тобто естетич-
ний принцип виявився визначальним у культивуванні й уста-
ленні норми. І це закономірно. Коли тексти звучать не як пра-
вило, що його треба завчити, а як невимушене слововживання,
то вони найдієвіші в процесі засвоєння літературної норми.
Б. С.: Цікаво. Підготовлено чимало матеріалів для радіо-
ефірів. Невже нічого не збереглося, все лишилося на тепер уже
старих носіях?
Є. С.: За матеріалами зворотного зв’язку радіопередачі
«Слово про слово» із слухачами було підготовлено науково-
популярне видання «Життя слова» (К., 1978. Автори –
В. М. Русанівський та С. Я. Єрмоленко). Майже через півсто-
ліття можна побачити, що порушувані тоді питання культури
мови є актуальними й сьогодні.
Б. С.: Погортаймо разом, погляньмо, що актуалізується в
мові й зараз, що залишається предметом дискусії, культуро-
мовних рекомендацій? Над чим ми б’ємося і через сорок років?
Є. С.: Скажімо, про дієслово займатися йдеться чи не в усіх
посібниках з культури мови. Але й сьогодні часто звучить Мій
син займається у третьому класі. Лексичної норми дотримано
у фразі: «Мій син вчиться/навчається у третьому класі».
Б. С.: Зачекайте, Світлано Яківно. Ми, батьки, між собою
ніби безпомилково, впевнено говоримо: „Моя донька займа-
ється плаванням, малюванням”. Це теж неправильні вислови?
Є. С.: З погляду сучасної норми бажано розрізняти офіцій-
ну інформацію (Дитина відвідує секцію з плавання) і усну роз-
мовну – Дочка займається плаванням. Або Дочка ходить на
плавання. Тобто час реабілітував один із видів слововживання
дієслова займатися (див.: Русанівський В. М., Єрмоленко С. Я.
Життя слова. – К., 1978. – С. 12; Далі покликання на сторінку).
Б. С.: Дивіться, яка актуальна пара виборний – виборчий. Я
бачу, у довіднику чимало матеріалу про особливості вживання
книжних слів і зворотів.
Культура слова №81’ 201486
Є. С.: Так. Для мовної практики й досі залишаються про-
блемними конкретне розрізнення значення слів виборний – ви-
борчий (С. 14), уживання прийменникових відмінків із словами
подібний до…, схожий на…(С. 14). Часом потреба диферен-
ціювати значення слів мотивована спеціальною підготовкою
мовців для оволодіння нормами професійного спілкування.
Ідеться про розрізнення слів інвентар і реманент (С. 16).
Б. С.: Світлано Яківно, на початку нашої розмови Ви зга-
дали, що прикметними були розмови в Інституті мовознавства
на теми правильної вимови слів. Звичайно, для усної мови хоч
підготовленої, хоч відтворювальної, для читання текстів, ці
питання завжди актуальні. Цікаво, а які слабкі норми вимови
чи наголошування відзначали Ви і Віталій Макарович Русанів-
ський у радіоефірі 60-70-х років ХХ століття?
Є. С.: Окремий розділ у виданні „Життя слова” присвяче-
но літературній вимові та наголосу. Він може бути довідником
для сучасного мовця, насамперед для майбутніх журналістів,
сучасних дикторів радіо і телебачення, які мають культивувати
орфоепічні норми, щоб з ефіру чи зі сцени не лунали слова з
м’якими шиплячими, оглушеними дзвінкими приголосними,
щоб не було у вимові редукції звуків, складів. Адже такі по-
милки спричинюють нерозбірливість, нечіткість висловлюван-
ня й справляють враження недбалої вимови. Посібник «Життя
слова» зафіксував поширення під впливом діалектного мовлен-
ня неправильного наголошування дієслів, зокрема у префік-
сальних формах, а також особових дієслівних форм: піднЕсти,
привЕсти, везЕмо, несЕте , кАжу, рОблю тощо (С. 21).
Б. С.: Справді, торік ми організовували в нашому Інституті
круглий стіл про мову засобів масової інформації і наводили ці
самі приклади... На жаль, ця норма не вирівнялася, виявила-
ся слабкою. Поширена думка (здається, її узагальнила в одній
із праць Н.Д. Бабич), що еталоном для акцентуаційних норм є
жива народнорозмовна мова, тому вони частіше змінюються,
відбувається їх уточнення, що (разом із впливом діалектного
мовлення та поширеної російськомовної практики) є однією з
причин появи типових помилок у наголошуванні слів.
Є. С.: Ця думка цілком слушна. Тогочасні спостереження за
культурою усної мови виявляли не лише помилки у вимові, але
Мова і час 87
й динаміку орфоепічної норми. Наприклад, функціонування
сучасного наголосу у слові доброзИчливий поряд із давнішим
дорозичлИвий (С. 23). Прикметно, що міркування про наголо-
шування слів не могли оминати поетичної практики, рекомен-
дацій запам’ятовувати правильний наголос із віршової мови.
Якщо для таких слів, як ненАвисть (Тільки той ненАвисті не
знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка), можна зна-
ходити приклади літературного/нелітературного наголошуван-
ня в поетичній мові, то для засвоєння нормативного наголо-
шування числівників на зразок одинАдцять, чотирнАдцять
єдиний шлях – запам’ятати цей наголос!
Радіослухачі чули, а читачі згодом могли прочитати про
стилістичну роль звукових фонетичних засобів мови: дІвчина –
дівчИна (С. 25-27).
Б. С.: А які ще Ви можете навести приклади слабкої нор-
ми, що засвідчена в літературному слововживанні середини
ХХ століття?
Є. С.: Є чимало у довіднику статей про уточнення значен-
ня слів, щодо яких норма була нестійкою, слабкою. Характерні
хитання у мовній практиці 60-70-х років ХХ ст. спостерігаємо
і нині. Так, можемо почути, що сторінку в книжці переверта-
ють, а треба – перегортають (С. 56).
Б. С.: Якщо ми взагалі спостерігаємо повторюваність і по-
рушень літературної норми, і варіантність у слововживанні, яка
не зникає, а залишається предметом для „актуальних питань
культури мови”, то, можливо, мовознавці взагалі помиляються,
коли говорять про усталені, так звані прескриптивні норми?
Є. С.: Насправді варто розрізняти сильні й слабкі літератур-
ні норми. За сильними нормами простежується тривала тра-
диція, усвідомлення мовцями того, що ці норми визначальні
для вирізнення мови з-поміж споріднених мов, для виявлен-
ня її структурних особливостей на всіх рівнях. Слабкі норми
пов’язані з периферійними ознаками літературного еталону.
Б. С.: Звернімося ще до матеріалів довідника. Чи зберігають
його сторінки щось таке актуальне, що дихає часом, у якому ми
живемо і мовимо? Ці речі прийнято кваліфікувати як моду в мові.
Є. С.: Пошуки стилістично виразного слова часто нагаду-
ють рух по спіралі. Це бачимо на функціонуванні, наприклад,
Культура слова №81’ 201488
таких слів-синонімів, як нині – сьогодні (С. 105), відтак – по-
тім, тоді, згодом; отже, тому (С. 95). У сучасних книжних
стилях слова нині, відтак частотні, а в 60-70-ті роки ХХ ст.
вони справляли враження стилістично маркованих мовних
знахідок. Мовознавці застерігали: «Важливо, щоб стилістич-
не забарвлення слів нині, нинішній не втрачалося, щоб вони не
стали спочатку нейтральними, а потім і висловами-штампами»
(С. 105). У мовній практиці досить швидко незвичне стає звич-
ним, як, скажімо, модне сьогодні слововживання цьогоріч, сьо-
горіч замість цього року. Автори не випадково звертають увагу
на проблему влучного слова і моди. Вона найбільше стосується
публіцистичного стилю, публічної мови, розрахованих на те,
щоб привернути увагу слухачів.
Б. С.: А що із радіопередач „Слова” стало традиційним на
десятки років?
Є. С.: В усі часи актуальні теми правопису імен, прізвищ та
інших власних назв. Автори радіопередач не лише рекоменду-
вали нормативні форми, але й пояснювали історію їх виникнен-
ня, мотивували кодифікацію, фіксували динамічні зміни тієї чи
тієї літературної норми. Інформація з культуромовних питань
у радіоефірі охоплювала всі розділи мовознавства – фонети-
ку, морфологію, лексикологію, синтаксис, стилістику, історію
мови. А через цитовані тексти з історії художнього стилю слу-
хач здобував широку культурологічну і наукову інформацію.
І хоч у кожному посібнику, підручнику того часу обов’язковим
був ідеологічний доважок – покликання на матеріали партій-
ного з’їзду, пленуму тощо, проте цінними й актуальними на
сьогодні залишаються спостереження і висновки про ставлен-
ня до мови як засобу формування думки. Так, І. К. Білодід на-
голошував на значенні «природної людської мови у створенні й
розбудові асоціативних полів пам’яті, у формуванні і зміцненні
самого психофізіологічного апарату мислення, мозку» (С. 188).
Б. С.: Так, ця думка відомого українського мовознавця
співзвучна з початком нашої розмови. Адже Ви підкреслили
роль естетичного усного слова, яке без спеціально сформульо-
ваних правил завдяки потрібному психоемоційному тлу (а тут
вагома роль музики як додаткового засобу впливу й ритмоме-
лодики фрази), на якому воно оживає з радіоефіру, саме стає
Мова і час 89
нормою, бо його приймає загал, колективна мовна свідомість.
Прикметно, що радіоканали широко залучають акторів, які
володіють майстерністю сценічної мови. Прочитане, сказане
ними сприймається як єдність „красиве – правильне”.
Є. С.: Зауважте, Світлано Павлівно, що за понад 50 років
як живуть у радіоефірі культуромовні передачі, зацікавлення
ними не знижується. За цей час змінилася сама форма поши-
рення лінгвістичних знань: з’явилися передачі-конкурси („Чор-
ним по білому”), передачі-диктанти. До речі, радіодиктант – ці-
кавий феномен. Як і усна літературна мова, що лунає з ефіру
Українського радіо вже 90 років і засвідчує єдність, мабуть,
шести поколінь мовців, так і радіодиктант – незабутнє відчуття
єдності всієї українськомовної спільноти, громади, члени якої
можуть писати українською, впродовж кількох хвилин літера
за літерою виводять речення радіодиктанту. Так живе, мислить,
дихає в унісон з усією нацією кожний його учасник. «Всеукра-
їнський радіодиктант національної єдності» започатковано На-
ціональною радіокомпанією України у 2000 році. І це вже теж
маленька історія Українського радіо.
Які б формати не обирали журналісти для утвердження дер-
жавної мови через радіоефір, але для багатьох від шістдесятих
років минулого століття радіопередача „Слово про слово” (зго-
дом вона дістала назву ”Слово“) – це щира, проста, невимуше-
на розповідь про красу рідного слова, про норми української
мови, про стилістично грамотну, вишукану мову.
Б. С.: Отже, започаткована в 60-ті роки ХХ ст. практика
культивування літературного досконалого українського слова
через ефір охоплювала не лише норми писемної, але й усної
мови. На початку нового століття завдяки радіодиктанту жур-
налісти прагнуть пропагувати й грамотне письмо. Привертає
увагу й інформаційно-пізнавальна передача „Всьо на глянц”,
що виходить на хвилях ефіру FM Галичина. Ця передача по-
пуляризує регіонально марковані особливості спілкування. На
сайті каналу прочитаємо: „Тільки на файному радіо ви дізна-
єтесь, як спілкувались галичани в давнину і які слова при цьо-
му використовували. Ми знаємо „львівську ґвару”, а сучасним
галичанам – ще й розтлумачимо”.
Культура слова №81’ 201490
Нині ми віддаємо належне першій радіопередачі про мову –
„Слово про слово”. Саме зусиллями її творців вироблявся на-
уково-популярний радіожанр, який робив доступними власне
лінгвістичні знання і залучав слухачів до активного позаефір-
ного діалогу про мову. Через те в радіопередачі певне місце від-
водили коментуванню листів, а простіше сказати – відповідям
на питання дописувачів.
Є. С.: І ці коментарі також враховані у нашому виданні
„Життя слова”. Доктор філологічних наук, професор Н. М. Со-
логуб разом із колегою з Інституту мовознавства кандидатом
філологічних наук В. А. Ткаченком багато років якраз і викону-
вали цю складну роботу, вони готували відповіді-коментарі до
листів радіослухачів.
Б. С.: Я попросила показати кілька таких листів. Ось один
із них. Процитую повністю: „Доброго дня, шановні ведучі!
Прошу в вашій передачі прокоментувати наступне. В короб-
ці разом з придбаним мною приладом був вкладений папірець,
на якому я прочитав: «Керівництво з експлуатації». Як на
мене, це не дуже вдала калька з російської: «Руководство по
эксплуатации». Чи можна вищевказане словосполучення вико-
ристовувати в українській мові? Яка ваша думка? З повагою
Анатолій”. Світлано Яківно, як Ви вважаєте, чи доречно вжито
цей канцеляризм?
Є. С.: Звичайно ж, правильно назвати цей документ „Ін-
струкція з експлуатації”.
Б. С.: Як кажуть сучасні автори передачі „Слово”, надхо-
дить багато листів, у яких питають про правильне написання
складних слів, особливо новітніх. Ось уривок з такого лис-
та: „Особливо мене цікавить написання слів з медіа-. У пресі
і на інтернет-ресурсах трапляються слова «медіапростір» і
«медіа-простір»,»медіа-відділ» і «медіавідділ» й ін. написані
разом та через дефіс. У словнику слова з «медіа-» написані че-
рез дефіс. Тож як правильно писати слова із «медіа-»? Адже
пишучи ці слова, можна застосувати 2 правила, можливо,
тому слова з «медіа-» одні автори пишуть через дефіс, інші –
разом. Буду вдячна за аргументовану відповідь”. Справді, такі
питання виникають часто. Тож як писати складні слова з новіт-
німи частинками медіа-, веб-, топ-, інтернет- та ін.?
Мова і час 91
Є. С.: По-перше, йдеться про нові запозичення, правопис
яких не усталився, принаймні, він потребує додаткових аргу-
ментів щодо вибору написання цих слів разом, а не через дефіс.
По-друге, ці іншомовні слова не одного типу. Для таких, на-
приклад, які мають частини медіа-, інтернет-, що співвіднос-
ні з окремими словами, є мотивація написання їх через дефіс.
Інший аргумент – написання разом тих частин, які виконують
функцію префіксоїдів. Тим часом Орфографічний словник по-
дає написання всіх згаданих слів через дефіс. Можливо, мовна
практика викристалізує в майбутньому правописну норму.
Б. С.: Ще одне дражливе питання – ставлення до іншомов-
них запозичень. Автори листів – великі партіоти України. Вони
хочуть почути з ефіру ствердні, категоричні відповіді, що тре-
ба вживати тільки українські слова замість їхніх іншомовних
відповідників, як-от: торги замість тендер, відбір замість кас-
тинг, контроль замість моніторинг, продовження замість про-
лонгація, урізноманітнення замість диверсифікація тощо. Чи
поставали такі проблеми у 60-70-ті роки, про які ми вже згаду-
вали, коли Ви готували матеріали до радіоефіру?
Є. С.: Такого засилля іншомовних слів тоді ще не було. Ось
гортаю нашу книжку „Життя слова”. У розділі „Звідки походить
слово” є інформація про іншомовні слова, зокрема, йдеться про
пари слів елегантний – вишуканий (С. 114), симпатія – при-
хильність (С. 116), репрезентувати – представляти (С. 121).
Пояснення щодо доречного вживання конкретного слова дуже
короткі: „помітно зростає сполучуваність слова в сучасній мові”,
„слово властиве переважно мові наукової літератури”.
Б. С.: Потік питань, які певною мірою і допомагають авто-
рам „Слова”, доволі активний. Мене зацікавила фраза з листа:
„Ми постійно слухаємо дротове радіо. Дуже хотілося б поба-
чити дикторів радіо на екранах телевізорів”. Як гадаєте, Світ-
лано Яківно, чим спричинене таке бажання?
Є. С.: Найперше, що спадає на думку, – слухачам цікава
розмова про життя слова. Вони хотіли б розширити кількість
інформаційних каналів, щоб науково-популярна передача про
мову була й на телебаченні. Адже телебачення дає змогу по-
бачити конкретного мовця, а його мову сприйняти як ситуацію
безпосереднього спілкування, невимушеного діалогу.
Цей діалог триває…
|