Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст.
Saved in:
| Published in: | Культура слова |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/112077 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. / О. Сенькович // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 73-82. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860244106063642624 |
|---|---|
| author | Сенькович, О. |
| author_facet | Сенькович, О. |
| citation_txt | Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. / О. Сенькович // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 73-82. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура слова |
| first_indexed | 2025-12-07T18:34:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
Слово в художньому творі 73
словесної традиції, підтримувану циклічністю функціонування
одиниць у межах художньої мови як цілісної системи, що має
поетичну пам’ять.
Ольга Сенькович
СЛОВНИК ПСИХОЕМОЦІЙНОГО
ПОРТРЕТУВАННЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПРОЗІ
ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.
Мовоопис психоемоційного портрета людини у мові укра-
їнської прози 20–30-х років спирається на використання тради-
ційних для цього лексико-тематичного сегмента засобів.
У національній словесній традиції ядро словника психо-
емоційного портретування становлять номінації душа, серце,
очі. Так само це ідейно-тематичні домінанти зображення пси-
хологічних станів людини у творчості Б. Антоненка-Давидови-
ча, У. Самчука, А. Головка, М. Хвильового, В. Підмогильного.
Номінація душа («внутрішній психічний світ людини, з її
настроями, переживаннями та почуттями» (СУМ, ІІ, 446) –
стрижнева одиниця психоемоційного портретування. Її образ-
ний потенціал розкривається у лексико-семантичних зв’язках,
коли номінація входить у змінні контексти, унаслідок чого
змінюється й смислове наповнення слова. До таких змінних
контекстів належать передусім епітетні структури з різними
типами оцінності – позитивною (спостережено епізодично:
сила великої душі – У. Самчук) та негативною (представлені
системно, кількісно численно).
Негативні психоемоційні стани персонажів, окреслені че-
рез лексему душа, передають метафоричні епітети холодна,
мерзла, мерзенна, дрібненька, егоїстична, засмічена, замкне-
на: захищав йому холодну душу від сонця (В. Підмогильний);
в душу мерзлу і мерзенну знов теплота ладану просякає і
розводить лють мою воячу (У. Самчук); Що важить для ре-
волюції якийсь мікроскоп! Дрібненька, егоїстична душа!
Культура слова №81’ 201474
(Б. Антоненко-Давидович); як підійти до них, як одімкнути
їхні замкнені душі? (Б. Антоненко-Давидович).
У поєднанні з епітетами лексема душа відбиває також особ-
ливості часово маркованої національної картини світу. Показо-
ві з цього погляду контексти, у яких соціальні нашарування в
оцінці внутрішнього стану персонажа ословлюють прикметни-
ки мужицька, сільська, сентиментально-романтична. Напри-
клад: Знищити худобу так, щоб менше боліло отут десь, де
сидить мужицька, на всі болі гартована душа (У. Самчук);
Десь глибоко, отам у запічках, під повітками, на левадах, за-
шилась разом із іржавими обрізами сільська душа. Насто-
рожлива, підозріла і жорстока (Б. Антоненко-Давидович);
Тих опереткових людей (українців – О. С.) з сентиментально-
романтичною душею… (Б. Антоненко-Давидович).
Як відзначала Л. О. Ставицька, для прозової мови 20-х рр.
характерне було «асоціювання внутрішнього світу людини із
замкнутим простором», що віддзеркалює психологічну мане-
ру письма». Цю властивість репрезентують генітивно-мета-
форичні слововживання дно душі, безкінечні коридори душі,
пор.: Ти .. стояв на воротях і дивився на нас... Що ти ловив
голодними очима й ховав на саме дно душі? (А. Головко); Ка-
ганець згустив Горобенкову самотність у кімнаті і засвітив
затаєний куточок у безкінечних коридорах душі (Б. Анто-
ненко-Давидович).
У мові аналізованої прози активні висловлення й звороти зі
словом душа, які доречні в ситуаціях невимушеного спілкуван-
ня – [щось] робиться в душі, проймає душу, душу вивертає та
ін.: Тоді я похиляюсь на телеграфний стовп і думаю, що я ніко-
ли не розкажу, що робиться в моїй душі (М. Хвильовий); які
були величні гасла, що проймали душу навіть карного елемен-
та (А. Любченко); люблю Шевченка: вмів, понімаєте, пройня-
ти тебе, душу тобі вивертає, як читаєш (Б. Антоненко-Дави-
дович). Помітно, що за тональністю й лексичним наповненням
такі вислови тяжіють до розмовності.
Друга за активністю одиниця в словнику психоемоційного
портретування людини – іменник серце.
Із-поміж епітетних сполук із поетизмом серце особливо
знакові ті, зміст й оцінність яких визначають позитивно-оцінні
Слово в художньому творі 75
означення велике, золоте, м’яке: -Не допусти, Господоньку свя-
тий, щоб моя дитина отако все життя дибала, краще вже
пішли мені смерть, – молилась вона з повноти свого великого
серця (У. Самчук); Люди всі любили Івана. Був добрий, серце
мав чуле й м’яке (У. Самчук); Усі знали, що мала золоте серце
і всепрощенну душу (А. Головко).
Епітетний образ романтичне серце (я ніколи не розкажу..,
які виникають образи, які, як потоки, як жемчуг протікають
біля мого романтичного серця) зафіксований у прозі М. Хви-
льового і підпорядкований знаковій для ідіостилю автора семе-
мі ‘романтика’.
Уживання лексеми серце в складі метафор на позначення
відчуттів фізичного болю – епізодичні: І знову глибоко сверд-
лило серце, і не можна було лежати, не рухаючись, на одному
місці (Б. Антоненко-Давидович). Натомість значно активніше
ця номінація вживається у переносному значенні «внутрішній
психічний світ людини, її настрої, переживання, почуття», уна-
слідок чого перебирає на себе роль ідентифікатора динамічних
відчуттів і переживань: Серце так билось, що от-от виско-
чить (М. Хвильовий); Серце Василеві Григоровичу калатало,
на губах виступила слизька піна (Б. Антоненко-Давидович);
навіть ухом кожен чув, як гупало в грудях серце (А. Головко).
Різний ступінь інтенсивності вияву цих ознак вербалізують
предикати до іменника серце – билось, калатало, гупало, тюхнуло.
У загальному корпусі динамічних характеристик емоцій-
ного стану звертаємо увагу на ті, які пов’язані з позитивними
та з негативними переживаннями. З-поміж перших – веселощі,
радість, пор: ви почуваєте, як поволі насичує ваше тіло від-
радна потужність, почуваєте, як згодом легшає вам голова й
веселішає серце (А. Любченко); І тут ярина, і далі ярина. Дру-
га ярина – своя не своя. І серце радіє (М. Хвильовий). Характер
емоційно-психологічного стану в наведених ілюстраціях мар-
кують висловлення серце радіє, веселішає на серці, змістово й
експресивно увиразнені деталями легшає голова, хочеться за-
сміятися, відрадна потужність, весела пісня.
Стани, пов’язані з негативними переживаннями, – це не-
спокій, тривога, біль, страждання. Їх зображення пов’язане
з метафорами серце стислось, серце заніміло, серце заниє, на
Культура слова №81’ 201476
серці холоднішало, наприклад: Серце в тебе з болем стислось
і заніміло. Схилившись на тин, тупо дивився ти під колеса на
шлях (А. Головко); якийсь внутрішній неспокій, від якого хо-
лоднішало на серці й тиснуло в животі, прибив його зрання
до знайомого коридору (Б. Антоненко-Давидович); іноді буває
... заниє тоскно серце у Катрі (А. Головко).
Загальну настанову на опис психоемоційних станів відби-
вають зовнішньопортретні характеристики обличчя, лоб, очі,
брови, рот, руки тощо: Іванові Івановичу навіть піт виступив
на лобі. Хвилинами здавалося, що він знепритомніє (М. Хви-
льовий); Горобенко тремтячими руками скрутив похапливо
цигарку (Б. Антоненко-Давидович); У Матвія тремтіли руки
і ноги (У. Самчук); рука Собачки труситься, він єхидно смі-
ється й розгонисто пише (Г. Косинка).
Стилістично навантажений елемент зовнішнього портре-
та, який може метонімічно передавати щонайширшу гаму
психологічних та емоційних станів, – обличчя. Це показово
ілюструють розгорнуті лінійно-динамічні структури з відпо-
відною опорною лексемою: Йдуть поспіхом (бо можуть спіз-
нитись) дівчата з червоними веселими лицями (У. Самчук);
Варя тиснула до своїх грудей своє маленьке дитинча, і за-
гадкова посмішка.. так і не злітала з її надхненного обличчя
(М. Хвильовий); Дивуюся, як можна в такий день мати по-
хмуре обличчя (У. Самчук).
У низці контекстів М. Хвильового психоемоційну ознаку,
виявлену через зовнішньопортретну характеристику обличчя,
додатково конкретизує вставна конструкція: я й зараз бачу не-
задоволені обличчя (мовляв, все добре, та от багато публі-
цистики), але й тепер, на жаль, нічим не можу допомогти;
ми віримо, що товариші визнають свої помилки і покинуть
бузу. Коли ж вони цього не зроблять (тут Семен Якович при-
йняв відповідно суворе обличчя), то ... пролетаріат приму-
сить їх це зробити. Проілюстроване двопланове (і зовнішньо-
портретне, і психоемоційне) зображення контекстної ситуації
Б. А. Успенський порівнює з ефектом «подвійного світла» у
творах живопису.
Образ очі формально належить до засобів зовнішнього
портретування людини. Однак контекстний зміст багатьох
Слово в художньому творі 77
метафор із цією номінацією стосується опису більшості емоцій-
них станів. Пор. семантику поєднуваних з іменником очі озна-
чень жаскі, злякані, жахливі, запитливі, нахабні, невидющі, під-
озріливі, сердиті, тихі, флегматичні тощо: Треба вислизнути від
їхніх запитливих, підозріливих очей (Б. Антоненко-Давидович);
Одну хвилину всі (...) не зводили зляканих очей (А. Головко); А
оченята розумні, та полохливі, та такі вам глибокі, – в кого
воно таке вдалося, Господоньку, подай сили та хорони, Мати
Пречиста, щоб здорове росло – люди будуть... (У. Самчук).
Така описово-означальна манера портретування відбиває осо-
бливості сприйняття й оцінювання людини в річищі соціально-
психологічної прозової традиції.
Також характер емоційних, психічних переживань ослов-
люють назви почуттів, станів, переживань.
У лексико-трематичній групі назв почуттів, станів, пере-
живань найбільш стилістично нейтральною є лексема спокій –
«стан душевної рівноваги, відсутність хвилювань, сумнівів,
клопотів та ін.» (СУМ, Х, ). Імпліцитно властиву цій номінації
експресивну нейтральність модифікують епітети, які зміщу-
ють оцінність до позитивного чи негативного полюса: Якийсь
дивний спокій пройняв його всього (А. Головко); жінка – один
із тих найсильніших стимулів, що ніколи не дозволять зазнати
нудного й страшного супокою (А. Любченко).
Окремі назви почуттів чи психологічних станів вибудову-
ють власні контекстні мікропарадигми. Передусім це стосуєть-
ся іменників, що формують емоційно-експресивну опозицію
радість – сум.
Архісема радість у мові аналізованої прози має традиційні
лексичні вияви: іменник радість («почуття задоволення, втіха,
приємність») та дієслово радіти («відчувати радість з приво-
ду чого-небудь. ... Відчувати радість з якоїсь нагоди, з певного
приводу»). Пор.: (Степан) почував те невідоме, що в прагненні
зрозуміти його з’являється запал і радість творчості (В. Під-
могильний); відчув радість оновлення (В. Підмогильний);
Казали: тільки краяни радіють (де верби на ставок похили-
лися), тільки чабани й байстрюки радіють, а іншим – смерть
(М. Хвильовий); І тут ярина, і далі ярина. Друга ярина – своя
не своя. І серце радіє (М. Хвильовий).
Культура слова №81’ 201478
Означення терпка, хмільна, первісна, неперевершена, жа-
гуча, велична, спокійна тощо акцентують позитивний зміст та
інтенсивність емоційного стану радість, пор.: в грудях повно
терпкої радості (А. Головко); Приходять сини, мов грім на
голову серед ясного неба, тільки грім великої радості (У. Сам-
чук); Бракувало тільки Андрія, але і без нього радість була
несказанна, неописанна (У. Cамчук); (думка) народилась зне-
нацька, ясна, чарівна, повна жагучої радості, сили й подій
(В. Підмогильний).
Епітети часто ускладнюють структуру й увиразнюють се-
мантику розгорнутих предикативних метафор, у яких номіна-
ція радість поєднується з дієсловами відчувати, почувати,
зазнавати, дізнати, пізнати тощо: Якусь величну й спокійну
радість почувала дівчина, поступаючись своїм бажанням
(В. Підмогильний); зазнавав хмільної радості (В. Підмогиль-
ний); він відчув нестримну радість, що охопила, поглинула
його до самого денця змордованої душі (У. Самчук).
У лексико-семантичну парадигму образу радість входить
абстракт сміх (Вибухнув сміх. А вона – ой дівчина ж! – хоча б
бровою звела. І не всміхнеться (А. Головко), дієслово сміяти-
ся (Він був нерішучий. Вона засміялась. Десь закричала сирена
(А. Любченко); Про ту пригоду ... розповідала так весело, з та-
кими комічними деталями.., що всі за столом сміялися (А. Го-
ловко); ви почуваєте, як згодом легшає вам голова й веселішає
серце ... – хіба вам не хочеться тепер засміятися або почати
веселої пісні? (А. Любченко);
Із номінацією сміх пов’язані іменник усмішка та дієслово
усміхатися.
Контекстний зміст мікрообразу усмішка як засобу психо-
емоційного портретування людини конкретизують епітети
мила, застигла, гордовита, щаслива тощо: (Матюха) глянув на
гостей із застиглою усмішкою (А. Головко); до театру раз у
раз підкочувалися республіканські фіакри, раз у раз виванта-
жуючи прихильників Мельпомени, ... у яких на обличчях світи-
лись гордовиті й щасливі усмішки (А. Любченко).
Динамічну ознаку усміхатися конкретизують оцінні при-
слівники – традиційні (мило, байдуже) та індивідуально-автор-
ські (ніжно-золотаво): (Степан Маркович) ніжно-золотаво
Слово в художньому творі 79
посміхнувся... (А. Любченко); Семен Якович мило усміхнувся
й подивився на управділа… (М. Хвильовий); Ну, якщо знайдеш,
не кури (ще й усміхнувся, мовби так – байдуже, а я бачу!), –
папір товстий курити (А. Головко).
Оксюморонний образ заплакати радісними сльозами – це
мововияв глибокого емоційного зворушення персонажа: Това-
риш Пупишкін до того був зворушений, що заплакав радісни-
ми сльозами й поцілував по три рази – по руському звичаю –
публіку, що підносила йому самовар (М. Хвильовий).
Обширний сегмент словника психоемоційного портретуван-
ня в українській прозі 20–30-х років ХХ ст. формують назви не-
гативних почуттів, станів. До ядра цієї лексико-семантичної
мікросистеми належать номінації сум, журба, печаль, туга: піс-
ля заняття з сумом дивилась ... на Нестора. Як вона хотіла, щоб
він зрозумів її… (М. Хвильовий); відкілясь із темних закамарків
грудей виповзла печаль (Б. Антоненко-Давидович); дрібнобур-
жуазну душу тривожить печаль, що штовхає людину … на
дуже невитримані вчинки (М. Хвильовий); Наприкінці м’ясниць
одужала Катря. Трудно було одужувати: змучила недуга, зне-
силіла од голоду, … до того ж журба замордувала (А. Головко).
Варто наголосити, що в описах пригніченого стану людини
у соціально-психологічній прозі значне функціональне наван-
таження мають:
епітетні характеристики сумний, зажурений, невеселий,
тужний: Потім серед жінок, що, як і вона, ... смутні, а інші
заплакані (видно, теж у тюрму приїздили), примостилася та
й стала чекати (А. Головко); через хвилину вийшов невеселий і
простоволосий (А. Головко); в напруженій тиші кожен .. сто-
яв самотній, тужний і простоволосий, в мужичій думі на об-
ніжку своєї осьмини (А. Головко);
дієслівні характеристики – журитися, сумувати: Ще
журився. І згадалося – чого це? – рукою груди здавив і кашляв
довго і з болем (А. Головко);
описові звороти епічного характеру: Легко хитаючись,
випливає над головами труна. Пливе над головами, і голови схи-
лені (А. Любченко).
У мовостилі Б. Антоненка-Давидовича психоемоційний
стан туга послідовно означується як безвихідна, незрозуміла,
Культура слова №81’ 201480
ображена (Горобенко чув, як хрущали заломлені в безвихідній
тузі дівочі пальці; Ці копи породять незрозумілу тугу...; В її
словах Євгенові зачулась така інтимність, якась ображена
туга, що він аж здригнув) або ж асоціюється з мрякою, тума-
ном, сірістю (І знову густою осінньою мрякою його оповила
безвихідна туга).
Синонімічні назви станів нудьга, одчай, розпач по-різному
модифікують стан емоційного та психологічного пригнічення
персонажа, пов’язані з неспокоєм, тривогою: В їх поглядах була
безкрая нудьга.. (Б. Антоненко-Давидович); Партизани, мокрі,
холодні і в одчаї – або пан, або пропав, – нальот на Обухівку
(А. Головко); Протиснувся в коло, ... стояв хвилинку в розпачі
(А. Головко). Опис зазначених психологічних станів увиразню-
ють зовнішньопортретні характеристики похилений, пониклий:
Стояли над трупом пониклі і приголомшені. Підбіг коваль з
рушницею ... Протиснувся в коло, побачив на снігу і теж по-
хилився головою… (А. Головко).
Відбито в розглядуваній прозі також логічний зв’язок по-
нять сум, туга відчай з мікрообразами плач, сльози. Їхня кон-
текстна синонімія реалізована в структурно різноманітних
слововживаннях: Плаче Мишко на паші. То хлопці – пастухи
й вирішили виручити товариша. (А. Головко); Журналістка
раптом заплакала. Тоді я поцілувала її в голову ... і посадила
її в трамвай (М. Хвильовий); Десь іззаду зойкнула жінка … і
заголосила (А. Головко).
Зафіксовано значну кількість структурно ускладнених опи-
сових конструкцій із смисломоделювальною семою ‘плакати’:
Напекла я, що могла – мазуриків на маслі, курочку (тут Одар-
ка сякає у запаску носа і витирає очі) (У. Самчук); Боже мій!
Я підскочила, як на огні, і оглянулася. О, сину мій... (тут Одар-
ка уриває оповідання. Сльози не дають можливості говори-
ти)... О, кажу, сину мій! (У. Самчук); Я говорю крізь сльози: За
що? За що? (М. Хвильовий).
Спостерігаємо також вживання номінацій тривога, не-
спокій, досада (тоді мій герой теж відчув би якусь три-
вогу на душі – М. Хвильовий); І знову Євгена засвердлили
неспокій і досада – Б. Антоненко-Давидович), епітетів стри-
вожений, задуманий, стурбований (Я насправді стривожений.
Слово в художньому творі 81
Вдивляюся... – І. Микитенко); ходить Цигуля похмурий, задума-
ний тяжко й вельми стурбований. Неначе в нього і з думки
оте не йде – А. Головко). Психоемоційну ознаку в цьому разі
додатково інтенсифікують прислівники вельми, тяжко, дієсло-
во засвердлили.
У творах соціально-психологічного спрямування персонажі
переживають різнотипні психологічні стани та відчуття:
ніяковість, збентеження, розгубленість: Репортер все-
таки почував себе трохи ніяково перед дружиною (М. Хви-
льовий); Товариш Лайтер знизив очі (йому, очевидно, було ні-
яково за свої ухили і за провал своїх ідей в масі), і сів на своє
попереднє місце (М. Хвильовий); Аж зніяковів за догадку оту
свою дурну (А. Головко); І, щоб уникнути ніяковості, говорили
безперестанку, говорили про все, що тільки могло нас цікавити
на той час (А. Любченко); Листоноша помітив легеньке зане-
покоєння і сум’ятність (А. Любченко);
сором: Обличчя обсипане жаром... Палає... Гіркий со-
ром в’їдається в очі, як дим... (І. Микитенко);
біль, страждання: в грудях громадився навісний біль
(Б. Антоненко-Давидович); Лише хмурився од болю, бо кож-
не слово його довбнею гупало по тім’ї (А. Головко); Життя
страшне своєю невпинністю, нестримним поривом, що не схи-
ляється перед найбільшим стражданням людини, показуючи
спину її найгострішому болеві (В. Підмогильний);
страх, жах: Паля Степанівна ... відчуває незрозумілу на-
солоду припертого до стінки страху (Б. Антоненко-Давидо-
вич); Тихо шелестів очерет і робилося страшно (може, хто
підкрадається) (А. Головко); І тоді з мертвотним холодним
жахом Люсі здається, що тисячами літ нагромаджувана
людська культура конає в передсмертних корчах (Б. Антонен-
ко-Давидович); від’їздила мати з Чумаком. Жаль було, і лякала
самота (А. Головко); Але, на жаль, краснокутські мешканці
були налякані стріляниною й боями (М. Хвильовий); Звечора
він не міг довго заснути, щось ввижалося за вікном, було тро-
хи моторошно (У. Самчук); Одну хвилину всі, приголомшені,
не зводили зляканих очей (А. Головко);
невдоволення, досада: Залишилась якась гуща невдово-
лення й досада (Б. Антоненко-Давидович); (Іванов) прийшов
Культура слова №81’ 201482
до одного спеца, а той випиває самий справжній спирт. Така
взяла досада... (М. Хвильовий);
обурення: обурювало Карпа Сидоровича те, що якась
там Варка, дочка поганої бублешниці ... насмілилась жити в
покоях його зятя (М. Хвильовий).
Збуджений, схвильований емоційний стан героя А. Головко
часто передає через зворот не міг заснути, пор.: Проте засну-
ти зараз не міг. Оце згадав про завтра і зразу ж знову відчув..,
який же він таки малий іще (А. Головко); Павло сам довго не
міг заснути, увесь виповнений думками й образами (А. Голо-
вко). Отже, характеристика дійових осіб здійснюється через
опис зовнішніх проявів їхніх почуттів та емоцій.
Письменники активно вживають літературно-книжні засоби
інтелектуалізації в оцінці психічних та настроєвих станів пер-
сонажів. Наприклад, це іменники іронія, певність, безсилість,
прислівникові епітети саркастично, флегматично, пор.: Але
усмішка розбавилась іронією, а за нею гостро взяла нетерп-
лячка (Б. Антоненко-Давидович); І в цьому почутті страшної
самотності, цілковитої втрати всіх зв’язків із навколишньою
дійсністю і нового з нею поєднання була безтямна певність
перемоги. Певність! Він пізнав глибину своїх сил… (В. Підмо-
гильний); І тому, що тільки в такий спосіб помсти міг уявити
свідомість безсилості ще більше його виснажувала (В. Під-
могильний); Попельначенко саркастично скривив уста й по-
сміхнувся (Б. Антоненко-Давидович); Василь Григорович флег-
матично човгав додому (Б. Антоненко-Давидович).
Отже, мова соціально-психологічної прози початку ХХ ст.
засвідчує цілісність словника психоемоційного портретуван-
ня людини. Стрижневе місце в цьому словнику належить тра-
диційним номінаціям душа, серце, очі, обличчя, також назвам
емоцій, психологічних станів тощо. Вони виформовують кон-
текстні ряди епітетних, метафоричних, метонімічних характе-
ристик із різним типом оцінності (позитивною, нейтральною
та негативною), конкретизують описи психоемоційного стану
персонажів.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-112077 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0201-419X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:34:06Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сенькович, О. 2017-01-17T11:12:57Z 2017-01-17T11:12:57Z 2014 Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. / О. Сенькович // Культура слова. - 2014. - Вип. 81. - С. 73-82. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/112077 uk Інститут української мови НАН України Культура слова Слово в художньому творі Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. Сенькович, О. Слово в художньому творі |
| title | Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. |
| title_full | Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. |
| title_fullStr | Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. |
| title_short | Словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини ХХ ст. |
| title_sort | словник психоемоційного портретування людини в українській соціально-психологічній прозі першої третини хх ст. |
| topic | Слово в художньому творі |
| topic_facet | Слово в художньому творі |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/112077 |
| work_keys_str_mv | AT senʹkovičo slovnikpsihoemocíinogoportretuvannâlûdinivukraínsʹkíisocíalʹnopsihologíčníiprozíperšoítretinihhst |