Новітній історичний досвід українського державотворення
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2017 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2017
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/114401 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Новітній історичний досвід українського державотворення / В.А. Смолій // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 1. — С. 15-18. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-114401 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Смолій, В.А. 2017-03-07T16:07:23Z 2017-03-07T16:07:23Z 2017 Новітній історичний досвід українського державотворення / В.А. Смолій // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 1. — С. 15-18. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/114401 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Загальні збори НАН України Новітній історичний досвід українського державотворення Новейший исторический опыт украинского государства The recent historical experience of Ukrainian state building Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Новітній історичний досвід українського державотворення |
| spellingShingle |
Новітній історичний досвід українського державотворення Смолій, В.А. Загальні збори НАН України |
| title_short |
Новітній історичний досвід українського державотворення |
| title_full |
Новітній історичний досвід українського державотворення |
| title_fullStr |
Новітній історичний досвід українського державотворення |
| title_full_unstemmed |
Новітній історичний досвід українського державотворення |
| title_sort |
новітній історичний досвід українського державотворення |
| author |
Смолій, В.А. |
| author_facet |
Смолій, В.А. |
| topic |
Загальні збори НАН України |
| topic_facet |
Загальні збори НАН України |
| publishDate |
2017 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Вісник НАН України |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Новейший исторический опыт украинского государства The recent historical experience of Ukrainian state building |
| issn |
0372-6436 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/114401 |
| citation_txt |
Новітній історичний досвід українського державотворення / В.А. Смолій // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 1. — С. 15-18. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT smolíiva novítníiístoričniidosvídukraínsʹkogoderžavotvorennâ AT smolíiva noveišiiistoričeskiiopytukrainskogogosudarstva AT smolíiva therecenthistoricalexperienceofukrainianstatebuilding |
| first_indexed |
2025-11-25T06:35:49Z |
| last_indexed |
2025-11-25T06:35:49Z |
| _version_ |
1850506150946013184 |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 1 15
НОВІТНІЙ ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД
УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Шановні учасники зборів!
2016 був роком, дуже багатим на визначні пам’ятні дати укра-
їнської історії та української культури. Безперечно, центральна
з цих дат — 25-та річниця українського новітнього державо-
творення. У серпні ми відзначили ювілей Акту проголошення
незалежності України, а зовсім недавно, 1 грудня, — Всеукра-
їнського референдуму 1991 року, за результатами якого 90 %
учасників висловилися за незалежну Україну. До речі, нагадаю,
що тоді у референдумі взяли участь майже 32 млн осіб, тобто
понад 84 % тогочасного населення України. Це був великий мо-
ральний аванс, який дало українській національній ідеї наше
суспільство.
Безумовно, сьогодні настрої дещо інші. З дистанції 25 років
можна стверджувати, що елітам — політичним, господарським,
культурним — забракло досвіду та відповідальності, а соціу-
му — усвідомлення, що референдумом боротьба за справжню
незалежність не завершується, а тільки розпочинається. Однак
ці роки не можна вважати пропащим часом — Україна вистоя-
ла. У цьому контексті хотів би поділитися з вами думками та
спостереженнями щодо новітнього процесу українського дер-
жавотворення. Тим більше часовий простір у два з половиною
десятиліття вже дає можливість проводити аналіз традиційним
інструментарієм історіографії.
На мою думку, процеси, які відбувалися в Україні напри-
кінці 1980-х — на початку 1990-х років і привели до створення
новітньої Української держави, перебували під впливом трьох
визначальних традицій.
По-перше, безперечно, це традиція національно-визвольної
боротьби, яка чітко простежувалася принаймні з середини ХІХ
століття, яскраво спалахнула у 1917—1921 роках і в драматич-
них подіях кінця 1930-х — початку 1950-х років, зумівши зберег-
ти себе під тиском тоталітарної машини до початку перебудови.
Друга традиція — це українська радянська державність (на-
звемо її квазідержавність). Слава Богу, я не політик, я учений-
ВИСТУПИ
СМОЛІЙ
Валерій Андрійович —
академік НАН України,
академік-секретар Відділення
історії, філософії та права НАН
України, директор Інституту
історії України НАН України
16 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (1)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
історик, тому маю основуватися на історичних
фактах, а вони фіксують, що сучасна україн-
ська державність постала на фундаменті Укра-
їнської Радянської Соціалістичної Республіки.
Зараз ми не будемо аналізувати, добре це чи по-
гано, це тема для окремої фахової дискусії. Без
сумніву, одним із сегментів цього фундаменту
є мільйони життів українців, замордованих го-
лодоморами та репресивним апаратом, а також
українців, що поклали свої голови на різних
фронтах Другої світової війни. Одночасно у
цьому фундаменті (і цього не можна заперечу-
вати) є і конструктивна праця трьох поколінь
представників українського суспільства.
Третя традиція, на мою думку, справила
найбільший вплив на державотворення, хоча
й мала глибинний характер. Це демократичні
засади українського суспільства, корені яких
губляться у минулому. Хотів би на ній зупини-
тися детальніше і показати механізм їх впливу
на процеси державотворення.
Шановні колеги! У новітній період ця де-
мократичність України тричі масштабно про-
ривалася на політичну поверхню. Спочатку
це були події 1990 року, які ще називають Ре-
волюцією на граніті. Саме вона показала силу
українського суспільства перед обличчям вла-
ди. Події, які розгорталися, продемонструва-
ли, що громадяни вже вийшли з існуючих на
той час стереотипів і можуть боротися за свою
державу. Суспільна енергія, яку консолідували
ці події, якраз і зумовила Акт проголошення
незалежності України та грудневий референ-
дум 1991 року, які підвели риску під періодом
національно-демократичного піднесення від
кінця 1980-х років. До речі, тут можна зга-
дати і проміжний результат — у березні 1991
року за ініціативою центрального радянського
керівництва було проведено всесоюзний ре-
ферендум, покликаний врятувати СРСР. Але
в УРСР було додано ще одне питання: «Чи
згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі
Союзу Радянських Суверенних Держав на за-
садах Декларації про державний суверенітет
України?». І якщо за збереження Радянсько-
го Союзу виступили 70,2 %, то за суверенну
Україну — понад 80 %. Це беззаперечно додало
впевненості Верховній Раді України у серпні
1991 року.
Другим виявом української демократичної
традиції стали події 2004 року, відомі як По-
маранчева революція. У попередні роки (трохи
більше десятиліття) вирішувалася проблема,
як з української радянської квазідержави зро-
бити новітню українську державу. І в цілому
цю проблему було вирішено — було створено
державний управлінський апарат, сформова-
но новий бюрократичний клас, стабілізовано
соціально-економічну ситуацію. Однак нова
держава зберігала риси свого радянського похо-
дження, вона мала ті самі хвороби, що й СРСР,
зокрема, тяжіла до авторитарних тенденцій. Ця
держава мала перехідний характер — риси тра-
дицій перепліталися з модерними елементами,
тому її можна назвати пострадянською. Якщо
подивитися на інші пострадянські республіки
(за винятком прибалтійських), то вони демон-
стрували подібні тенденції у своєму державо-
творенні. Втім, Україна на їх фоні вирізнялася
значно більшими свободами. Коли ж під зо-
внішньополітичним тиском та через вузько-
корпоративні компроміси всередині влади
нова правляча еліта спробувала проігнорувати
суспільство, останнє відповіло Майданом. Тим
самим було забезпечено подальший демокра-
тичний розвиток Української держави.
За 10 років після подій 2004 року і держа-
ва, і суспільство зіткнулися з новим потужним
викликом. Як і в попередні роки, спостеріга-
лося декілька небезпечних тенденцій. Насам-
перед, відбувалося поступове згортання демо-
кратичних свобод, загальмувався соціально-
економічний розвиток, у суспільстві виникало
занепокоєння щодо можливості втрати україн-
ського змісту в державній гуманітарній політи-
ці. Проте всі ці неоднозначні сигнали не приво-
дили до масових виступів. Поштовхом до них
стала відмова держави від європейського інте-
граційного напряму. Тут проявилася цивіліза-
ційна ідентичність нашої країни, на захист якої
під час подій 2014 року, відомих як Революція
гідності, виступило українське суспільство.
Цього разу суперечність між державою і сус-
пільством обернулася кривавим конфліктом.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 1 17
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
Уперше за новітню історію пролилася кров.
Уперше за 25 років українці стріляли в україн-
ців з політичних мотивів. Так продовжувався
процес народження новітньої української єв-
ропейської держави.
Не хотілося, щоб теза про народження у
2014 році української європейської держави
сприймалася як порожній пафос. Історики не
сидять у вежі зі слонової кістки, і нинішні по-
літичні та соціально-економічні проблеми не
проходять повз них. Нагадаю, що вікна наших
робочих приміщень виходять на вулицю Ми-
хайла Грушевського, тому революційну стихію
ми бачили на власні очі, причому як її кон-
структивні, так і деструктивні фактори.
Тому, говорячи про згадані три події но-
вітнього періоду, я їх не ідеалізую, зокрема,
не розглядаю їх у марксистському розумін-
ні «революції як локомотива історії». Мені
ближча думка німецького філософа та куль-
туролога Вальтера Беньяміна, згідно з якою
революція — це коли суспільство хапається за
стоп-кран. З цієї точки зору події 1990 року
були стоп-краном проти повернення у радян-
ське тоталітарне минуле, події 2004 року за-
побігли згортанню демократичних процесів,
події 2014 — початку 2015 року припинили
розворот держави в бік євразійської інтегра-
ції. Однак «стоп-кран» це все ж таки зупинка,
а не поступальний розвиток. Адже останній є
функцією правлячих еліт, їх ідеології та від-
повідальності.
Хотів би ще раз наголосити, що ми не має-
мо повторювати помилку 25-річної давнини:
останніми подіями не закінчується боротьба за
українську європейську державність, а тільки
розпочинається. І ті проблеми, з якими нині
зіткнулося українське суспільство, — від анек-
сії Криму і війни на Сході країни до розгулу
корупції, падіння виробництва та зубожіння
населення, — все це не є провалом, це є ви-
кликом. Відповідаючи на нього, Україна стає
сильнішою. Так, викликом на агресію стало
посилення оборонного сектора, який поступо-
во модернізується. У цьому році розпочалися
реальні кроки у сфері боротьби з корупцією:
погодьтеся, те саме електронне декларуван-
ня статків державних службовців, результати
якого шокували суспільство, створило карди-
нально нову ситуацію у протидії хабарництву.
На порядку денному — відновлення сталого
економічного зростання, яке, на мою думку,
важко уявити без залучення вітчизняного на-
укового потенціалу, зокрема Національної ака-
демії наук України.
Отже, центральною темою досвіду новіт-
нього державотворення є відносини у трикут-
нику суспільство—еліти—держава. У ньому
провідну роль відіграє саме перша складова.
Тому наші останні дослідницькі проекти про-
понують дивитися на історію останніх 25 років
не за періодами правління президентів чи ка-
денцій Верховної Ради, а за проявами прямої
демократії.
Кілька слів хотів би сказати про історич-
ний вектор розвитку України. На мою думку,
основним завданням вітчизняної еліти є фор-
мування українського світу. Концепт «укра-
їнський світ» спорадично використовується
вітчизняними політиками та інтелектуалами
і часто-густо у протиставленні до іншого кон-
цепту — «русского мира». На мою думку, ця
прив’язка контрпродуктивна та малоперспек-
тивна, бо «український світ» — це значно біль-
ше, ніж мовна або національна єдність. Коли я
розмірковував над цим аспектом, мені потра-
пила на очі праця Миколи Хвильового «Камо
грядеши». Зазначу, що марксизм Хвильового,
подекуди надто спрощений, дисонує з моїми
поглядами. Але в цій праці є дуже цікаві ряд-
ки, а саме: «Європа — це досвід багатьох віків.
Це не та Європа, що її Шпенглер оголосив «на
закаті», не та, що гниє, до якої вся наша нена-
висть. Це — Європа грандіозної цивілізації,
Європа — Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона,
Маркса і т. д., і т. п.». Я навів ці рядки, маю-
чи на увазі не стільки Європу, скільки Україну.
Так само Україна — це досвід багатьох століть,
у тому числі досвід століть існування у складі
інших державних утворень. І це не та Україна,
яка хоче в минуле або не хоче змінюватися за-
ради майбутнього нових поколінь. Це Украї-
на, яка синтезує досвід різних етносів і різних
культур, досвід різноманітних, навіть супер-
18 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (1)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
ечливих, ідеологій. І тут, до речі, хотів би на-
вести ще одну фразу Хвильового, який писав:
«Треба … на настирливе запитання: Європа чи
«Просвіта», відповісти: «Європа»!». Це дуже
слушне зауваження, враховуючи поточні тен-
денції в державній гуманітарній політиці та
політиці історичної пам’яті.
У концепті «український світ» не повинно
бути експансіоністської складової. Однак з
огляду на анексований Крим, на стан справ на
Донбасі, його формування та забезпечення ін-
телектуальної й культурної цільності є одним
із найважливіших завдань держави та суспіль-
ства. І тут нас, представників соціогуманітар-
них наук, очікує велике поле для діяльності.
На мій погляд, український світ не дається з
народженням, не дається з мовою або з «єдиним
вірним» трактуванням минулого. Український
світ — це здатність синтезувати формально су-
перечливі складові, хронологічно починаючи
з давніх до новітніх часів, тематично охоплю-
ючи світ осілих культур і народів, імперської,
радянської та, звичайно, новітньої доби.
Завершуючи свій виступ, хотів би нагадати
думку видатного британського історика і фі-
лософа Томаса Карлейля: «Досвід бере велику
плату за навчання, але й навчає краще від усіх
вчителів». Ми за останні 25 років багато запла-
тили, але при цьому багато чого й навчилися.
Тому попри нові потужні виклики, попри чис-
ленні проблеми ми маємо все необхідне, щоб
рухатися вперед і продовжувати створювати
нову Українську державу задля майбутнього
українського суспільства.
Історія постійно демонструє, що заздалегідь
нічого не визначено, що не існує фатальності.
Навпаки, завжди триває напружена конкурен-
ція між різними варіантами майбутнього. Тому
ми не маємо стояти осторонь цих процесів.
Дякую за увагу!
|